| Сторінки (1/86): | « | 1 | » |
Хуртовина виє й колеться,
Шаленіє, а проте -
Посади собі шовковицю,
Посади, нехай росте.
Вітер в’ється чорним покручем.
Перемети, як вужі.
Посади собі, хоч поки що
В зимовій своїй душі.
Не про щастя казка мовиться,
А про світ добра і зла.
Хай росте собі шовковиця,
Набирається тепла,
Хай шовковими суцвіттями
Зимові голубить сни,
Щоб було душі обвітреній
Трохи ближче до весни.
Щоб у ній, не дуже й лагідній,
Де мороз і заметіль,
Дозрівали тихо ягоди,
Білі, чорні, золоті…
Може, це вже й не повториться
В зимовій твоїй судьбі,
Та залишиться шовковиця,
Що відома лиш тобі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450723
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.09.2013
Там, напроти ночі,
Світять очі вовчі,
Це тобі не гра!
Там, напроти ночі,
Плаче зайчик мовчки,
Слізоньки втира.
Вечір волохатий,
Час малому спати,
Ніч іде для всіх.
Кличе вже до хати
Зайчикова мати -
Вийшла на поріг.
Спи, бо дуже близько
Ходять злі вовчиська
І на всіх гарчать.
Бачиш - місяць низько?
Плигнуло в колиску
Місячне зайча!
Плигнуло зайчатко,
Місячне малятко,
Лапкою кива:
Засинайте тихо -
Матінка - зайчиха
Пісеньку співа!
Спи, мій любий сину!
Мама на хвилину
Також задріма.
Примостила вушко
На малу подушку.
Люлі-люлі-ма…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450721
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.09.2013
А ніч - на те вона і ніч,
Щоби земля зливалась з небом,
Щоб дозволялося мені
Торкатись думкою до тебе,
І в позахмарній висоті,
Де впереміж - і зорі, й квіти -
Летіть-летіть-летіть-летіть
До тебе, і не долетіти…
На те і ніч. Одна вона
З’єднати може небо з тілом,
Коли - ні берега, ні дна,
А тільки - хвиля божевілля
І піднебесний вир.
Невже
Це знову серце воскресає?
Чекай на мене. Я уже
Твою ріку прелітаю…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449838
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.09.2013
Жабка плигне - і ледь усміхнеться вода,
І запахне трава, молода-молода,
І у плесі ставка білим цвітом небес
Дві хмаринки пливуть -
Доганяють тебе.
І стоїш ти на березі, срібнім, мов креш,
І, здається, також в цьому небі пливеш,
І гойдається світ, і гойдається час,
І зайці золоті пропливають крізь нас…
Заберу собі в душу з огрому століть
Цю прозору-прозору малесеньку мить,
А настане колись чорноцвіття плачу,
Я у серці її, як зорю, засвічу.
Я у серці її , як свічу, запалю -
Хай мені береже всіх, кого я люблю,
Хто в моєму короткім земному житті
Дарував мені щастя зайці золоті…
…І запахне трава, молода-молода.
І гойднеться земля.
І всміхнеться вода.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449834
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.09.2013
Воно , сказати б правду, ще й не горе,
І ще не пробиває на плачі,
Як є вікно, з якого видно море,
Якщо заплющиш очі уночі.
Чого тобі? Не бранка, не дружина.
Ніхто тебе не вилає заздря.
…На тому морі - місячна стежина,
І в чистім небі - молода зоря,
Пливе кораблик, блимає здалека,
Йому про щось підморгує маяк…
На волі всім непросто і нелегко.
Зате - на волі. Ти ж хотіла як?
Ах, море, море… Чорний оксамите
Із золотими бризками вогнів.
Там хвиля вмиє, вітер сльози витре,
Там тиша й спокій, і скарби на дні…
Той капітан на тому катерочку
Також, мабуть, печальний, як і ти.
Чого ж ти ждеш?
Отак - заплющуй очі,
Та й хоч - пливи… а хоч собі - лети…
Воно і в небі не усім однако.
Там доля теж на щастя нерясна.
Багато зір у місяця, як маку.
Багато зір.
А ця чомусь - одна.
О Господи, якщо дав жінці волю,
То дай ще й силу, щоб нести цей хрест,
І на своїм гіркім життєвім полі
Проходити крізь сотні перехресть,
Дай мужності перетерпіти змору,
Перебрести завію і грозу,
Дай хоч вікно, з якого видно море,
З якого море видно крізь сльозу…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449478
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.09.2013
Ах, Ялта… Ялта… все в ній не за планом.
В ній жде на тебе не один сюрприз…
Я в Ялті познайомилася з паном,
Високим і струнким, мов кипарис.
Не був він ні багатим, ні шаленим,
Та все ж запам’ятався краще всіх,
Бо щиро вмів сміятися із мене,
Ну, тобто, з побрехеньочок моїх.
Відьомська Ялта - не такі вже й смішки:
Тут не одна крутилась голова.
Він Ялтою любив ходити пішки.
Хто в Ялті був - мені поспівчува!
Нас справді було видно іздалека,
Коли ми з ним тюпачили рядком.
Він Ялту міряв, наче той лелека,
А я за ним котилась колобком.
І хай тобі хоч що, хоч як, хоч хто там,
Я поруч з ним щасливою була,
Неначе Санчо Панса з Донкіхотом,
Хоча й без Росінанта і осла.
А всі були від заздрощів зелені,
Шукаючи інтриг і таємниць,
Бо вмів він реготатися із мене,
А я з його веселих небилиць.
Нам заздрили Москва, Чернігів, Суми,
Як-то межи курортними людьми.
Як він поїхав - зразу стало сумно.
І дощ пішов, і штормик заштормив.
Підходили… а дехто - навіть близько,
Питаючи, немов про диво з див:
“А де ж той пан, той київський панисько,
Що разом з вами Ялтою ходив?”
А я сміялась: він уже в тумані…
Мов білий птах піднявся на крило…
Ах, Ялто, Ялто… Не була б ти гарна,
Якби казок про тебе не було.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449477
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.09.2013
У Ялті, як в солдатській лазні –
Всі голі й рівні, без відзнак.
Тут одинаково люб’язні
І класик, й графоман-пияк,
Тут пальми, пляжі, сонце, гори,
Дельфін із хвилі вигляда.
Тут навіть критикам говорять:
“Привіт! Як справи? Як вода?
Привіт! Дозвольте поруч сісти!
Вам сонце очі не сліпить?”
Тут навіть злісних пародистів
Не хочеться перетопить.
Ах, Ялто!
Вереснева Ялто!
Чи Вавілон… чи вже й Едем…
Від африканця до прибалта
На пляжі стрінеш тут щодень.
Актор, художник, посадовець,
Тут кожен сам собі поет,
Хоч би й військовий науковець,
Удосконалювач торпед.
У Ялті всім і всьому віриш.
В ній кожен - ілюзіоніст.
Про Ялту можна - тільки віршем,
В якому потаємний зміст…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448907
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.09.2013
У Ялті осінь лагідно-прозора,
Від динь і помаранчів золота.
Учора, правда, хвилювалось море,
І перший лист пожовклий пролітав.
А нині - штиль.
Сьогодні море добре!
Воно уже не пам’ятає зла.
Сьогодні легко відплива за обрій
Якийсь великий білий пароплав.
Він так красиво з Ялтою прощався -
Бо кораблі тобі не літаки -
Велично й гордо побажавши щастя -
Два довгих і короткий - три гудки!
На ньому люди теж, напевно, гарні,
У білих капелюхах і манто.
Вони, мабуть, відвідують книгарні,
І кожен має в оперу квиток.
Я їм згори рукою помахаю.
Я завтра звідси від’їжджаю теж.
Я місто це собі запам’ятаю
У сяйві помаранчевих пожеж.
Його спокусам опиратись марно,
У ньому й так, мов у щасливім сні,
Такім уже реально-нереальнім,
Аж сам собі не віришся у нім.
Під Новий рік куплю парео й ласти,
Щоб цілу зиму мріяти про те,
Що є на світі - біле місто щастя.
Увосени - медово золоте!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448906
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.09.2013
ПОЧИНАЙ СПОЧАТКУ…
Це так воно.
Хоч ти,
хоч я,
хоч хто…
Снується думка кольоровим чадом.
Купи собі великий молоток
І перебий у домі всі свічада!
Не стій напроти власного життя.
Розбий і втішся.
Стільки б того й горя.
Нехай блакитні скалки миготять.
Вони ніколи вже не заговорять!
Ось бачиш - рама.
Чорна і німа.
Химерна, мов диявольська печатка.
Ні спогадів, ні свідків вже нема.
Нема нічого.
Починай спочатку
Усе.
Спочатку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448691
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.09.2013
ТИ СЛЬОЗИ МОЇ НЕ ВИТРЕШ
Ти сльози мої не витреш,
Бо їх не побачиш ти.
Холодний безжальний вітер
Крізь тебе летить в світи.
Це так і не звиклось досі.
Це, може, й не відболить.
В короткім твоїм волоссі
Проблискує перший лід.
Невидима хмарка сипле
На землю колючий сніг.
Ти сльози мої не вип’єш,
Бо ти не побачиш їх.
Куди тебе вітер кличе?
Штовхає куди тебе?
Мовчить кам’яне обличчя
На тлі кам’яних небес.
Ти сльози мої не витреш,
Я висушу їх сама,
В твоїм крижаному світі,
Де місця сльозам нема.
Бо хто я?
Маленька жінка,
Заплаканий пізньоцвіт.
Неначе оця сніжинка
У тебе на рукаві…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448690
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.09.2013
Всі люблять ніч -
Зірки і звірі,
Комахи, верби, осока.
І я також - візьму й довірюсь
Твоїм невидимим рукам!
Десь там собі дрімає місто,
Старе, натомлене, просте,
А тут - такий веселий місяць
На цілий світ, на цілий степ!
Десь пташка пташку стиха кличе,
І жабка жабці сон кує.
А в місяця таке обличчя,
Смішне і кругле, як твоє.
Всі люблять ніч.
На те і літо.
На те і воля степова -
Коханим подихом хмеліти,
Безтямні шепотіть слова.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448496
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.09.2013
Зіткався з ночі чорним дивовижжям,
І щез у ніч без тіні і вогнів.
Ця чорна сила душу мені вижне
До мертвої колючої стерні.
Чого не вичаха, чого не стигне
Оця твоя вбиваюча любов?
Вона мені , як невигойна стигма,
То заживе, то закривавить знов.
А ніч тече без берега, без броду,
Не переплачеш, не перебредеш.
З яких сузір’їв ти завжди приходиш?
В які провалля ти завжди падеш?
Яка любов? Ні глузду… ані змісту…
Забудь усе… без сліз і без образ…
Якби ж не місяць, величезний місяць,
Тобою подарований не раз…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448495
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.09.2013
Падав сніг і рвучко віяв вітер,
Бив об землю дужими крильми,
Наче хтось із неба сіяв квіти
На холодний чорний оксамит.
І дорога без кінця і краю.
Десь.. кудись…хіба не все-одно…
Я тебе у душу заховаю,
Як зорю в криницю - аж на дно.
Щоб уже без жодної причини,
А коли захочу - просто так -
Цілувати тихими очима
Ці суворо замкнені вуста,
Озиватись тихою лунаю
В пам’яті, у слові, уві сні,
Щоби ти довіку був зі мною,
Був таким, як в цю коротку ніч.
Може, ти ніколи й не покличеш…
Може, я ніколи й не піду…
Та твоє карбоване обличчя
Я тавром на серце покладу,
І дороги таємниче світло,
Що ледь-ледь освітлює тебе,
І оці холодні білі квіти,
Що летять із глибини небес.
Хай мені густим тривожним болем
І зовуть, і кличуть, і печуть,
Хай помежи мною і тобою
Ниточку невидиму зітчуть,
Хай мені з життєвого туману
Крижаними квітами цвіте
Сніг, який ніколи не розтане,
Шлях, який нікуди не веде…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448290
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.09.2013
Над скрижанілим світом,
Світом без тебе,
Янгол зорю засвітить
В чистому небі.
Лагідне чудодійство,
Може, й сьогодні.
Скаже мені: “ Не бійся.
Ти не самотня!
Всі ми - всього лиш діти
Божі, повір-но…”
Довго буде горіти
Зірка вечірня…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448289
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.09.2013
Бо де тут щастя, де тут біль,
Не розділити вже довіку.
Спасибі. Господи, Тобі
За світло цього чоловіка,
За пристрасно-жагучий шал
І розуму холодне лезо,
За те, що знов моя душа
Сліпим коханням нетвереза.
Так не буває?
Вочевидь
Таке трапляється, хоч зрідка.
Спасибі, Господи, за мить
У сяйві цього чоловіка,
За це обличчя золоте,
За ці жорсткі і владні губи.
Спасибі, Господи, за те,
Що Ти мене ще трохи любиш.
На все ж бо Заповідь Твоя
І книги Божої сторінка.
Спасибі, Господи, бо я,
Я ще жива.
І я ще жінка.
Вагу земної самоти
Так гірко нести без опори.
Спасибі, Господи.
Прости.
І не суди мене суворо…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448133
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.09.2013
Любив чи ні?
Чого мені боятися?
Ти, може, цього ще й не знаєш сам.
Ні в жодне слово неспроможне вбгатися
Те, що підносить душу в небеса.
Оте, що розуміється на відстані,
Що має так багато кольорів.
Любив чи ні?
Душа твоя розхристана
Таврована трояндою вітрів!
У ній свої причини і обставини,
Свої канони про любов і честь.
Любив чи ні?
Та певно що не бавився,
Раз так мені і світиш, і печеш.
Це, може, вперше серце відігрілося,
Відчуло щастя золоту луну.
А що - життя?
Зітліло б й відчадилося,
Щоб ти мені отак не спалахнув!
І в цім вогні моя єдина правда є.
Ну й що, що він вже, може, й відгорів?
Так із небес на землю світло падає
Мільйони літ з погаслої зорі…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448131
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.09.2013
ВІДПУСКАЮ ТЕБЕ НА ВОЛЮ
Відпускаю тебе на волю.
На чотири святі вітри,
В чисте небо, у дике поле
Відпускаю тебе.
Гори!
Відпускаю тебе воскресло
В сині води, в ясні світи,
У осяяне піднебесся
Відпускаю тебе.
Лети!
Відпускаю тебе, мій болю,
Хай святиться тобі твій шлях.
Відпускаю тебе на волю
І не маю на тебе зла.
Відпускаю тебе із серця,
Слова, пам’яті, віщих снів.
Ти прости мені теж.
Не сердься.
Відпускаю тебе.
Амінь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447924
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.09.2013
Мені вже снилось це колись:
І місяць молодий,
І білий сніг, і чорний ліс,
І на снігу сліди,
І я , весела і легка,
Немов срібляста тінь,
І ця твоя тверда рука,
Єдина у житті.
Мені вже снилось це колись
Давно-давно-давно,
Мов чорний міст, мов білий лист,
Немов німе кіно,
Немов старий дереворит
На біленій стіні,
Як перший іній, що горить
У місячнім вогні.
І я не думала, що сплю
Між крижаних суцвіть.
Я думала, що я люблю
Одного на весь світ.
Тепер молись чи не молись,
Чи заливайсь вином,
Це все було, було колись
Таким щасливим сном…
І вже - нічого, тільки біль,
Глибокий і густий.
Нічого не скажу тобі:
Не зрозумієш ти.
Це все - моє, лише моє.
Відсутній в ньому сенс.
Давай залишимо, як є,
Усе-усе-усе…
Живи собі, живи, як жив,
Без місячних молитв.
Лишайся сонним і чужим -
Чужий не заболить.
А світ стоїть собі, як був.
Він - білий і святий -
Мою любов, мою судьбу,
Як плівку засвітив.
І вже - нічого. Тільки біль
До крику, до плачу.
Нічого не скажу тобі.
Нічого не прощу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447922
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.09.2013
Поставити б на спогади табу,
Хоча б хисткого спокою заради:
Такий у тебе чорний котик був
В ту білу зиму, як мені ти зрадив.
Він очі мав, неначе дві зорі.
Незмигно - загадкові і лукаві,
І металево-гострі пазурі
В подушечках лапок своїх ласкавих.
Гладенька шерсть, мов чорний антрацит.
Виблискувала лагідно і хижо.
Для нього найдорожчий дефіцит
Ти ніс, як найвибагливішу їжу!
Ти щось говориш?
Краще помовчім
І пригадаймо зимову кімнатку,
Як чорний котик в тебе на плечі
Сидів собі пухнастим чортенятком,
Як бився вітер у віконне скло,
Як шаленіла люта сніговиця,
Як нашим пальцям затишно було
Стрічатися у котика на спинці…
А далі - що?
А далі, як в житті.
Здається - складно. А усе - простіше.
Чорненький котик десь від тебе втік.
А ти тим часом - закохався в іншу…
… І хто ж тепер обожнює тебе
І від твоєї ніжності вмирає?
Мені ж лиш котик - символ твого раю -
У серці й досі лапкою шкребе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447730
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.09.2013
Що ж наступає ще одна осінь,
як ще один день народження.
Час заховати відеоролик літа в архіви пам’яті.
Що буде завтра?
Романтика кінотеатрів?
Жалюгідна еротика барів і холодних кав’ярень?
Чи одвічна і звична самотність у бібліотечних підвалах?
Що ж ,
наступає ще одна осінь,
як ще один крок до вічності,
Ще одна осінь - коштовний камінчик
для скарбнички на денці серця.
Боже,
я ж все це знала,
і те, що минеться літо,
І обличчя твоє
розпливатиметься у буденних дощах і туманах
І тверезих питаннях типу
“а, власне, навіщо?”
(Їх народжує тільки осінь, неначе гриби-опеньки…)
Боже,
я ж все це знала,
Але хто коли втік від осені?
Чи від власної смерті?
Чи від своєї любові,
Що приходить непрошено і непомітно,
Як світанок у дощ,
і так само нечутно щезає,
Пропливаючи крізь отуманену душу,
Як Летючий Голландець…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447729
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.09.2013
Не коханка. Не дружина.
Так - коротке божевілля.
Навпіл хруснула крижина,
Нас розносить чорна хвиля.
Нас розносить в різні боки,
Крутить-вертить і колише,
А ріка така глибока,
Як любов ота колишня,
Як ота колишня туга,
Як ота колишня віра -
Мала брата, мала друга,
А тепер між нами - прірва.
А тепер весняна повінь,
Що бурунить і клекоче
Без надії , без любові
Проти бурі, проти ночі…
І ніхто у тім не винен,
І змінити щось не годен.
Просто час настав, як видно,
Час великий льодоходу.
Льодоходу, льодоколу,
На який немає ради,
І ніхто уже й ніколи
Не поможе, не зарадить…
Без надії і без віри,
Де усе на волю Божу,
У оцім життєвім вирі
Не рятуй мене, не зможеш.
Навпіл хруснула крижина -
Сам рятуйся, якщо хочеш,
Як пір’їнка, як піщинка
Проти бурі, проти ночі…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447536
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.09.2013
Час запитань.
Питай мене, що хочеш.
Питай мене. Даремно ти замовк.
У тебе стали ще чорніші очі,
Ще тонші пальці, сплетені в замок.
Сьогодні ти - із нікелю і хрому -
Чіткий - пером і тушшю - силует.
Ти - злий і владний.
Ти , як чорний промінь,
Як вигострений ворогом стилет.
Це, може, ще нічого й не віщують
І тиша ця, і ця коротка ніч.
Ти любиш правду?
Ти її почуєш.
Довіри прагнеш?
А чому б і ні?
Час запитань.
Питай.
Мені не страшно.
І ти не бійся. Я тебе не з’їм.
Моє життя, сьогоднішнє й вчорашнє,
Було моїм.
І лишиться моїм.
Моє життя з тобою чи без тебе
Завжди моє, яка б не вийшла гра.
Питай-питай…
Тобі навіщось треба.
Я теж спитаю… як прийде пора…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447534
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.09.2013
Знати - дзеркало тріснуло
і даремно дивитись вглиб.
Ворожбит збожеволів.
Так буває, що не кажи…
Просто затамувати
чи то сміх, чи то схлип,
І подумати ще раз:
добре, що ти - чужий.
Ворожбит збожеволів.
І нам допоможе хто ж?
Перехоплює подих
твоєї душі озон.
По твоєму волоссі дуже повільний дощ
Обережно стікає, неначе сльоза крізь сон.
Як доречна, скажи, кольорова оця сльота,
Де двозначні слова можна чути і недочуть,
І сказати собі:
як це добре, що все це так,
Що ні сонце, ні тінь, а химерний ажур дощу,
Що немає іще ані вдячності, ні жалю,
Попрощались - і все.
Щось не так?
Ну тоді - пробач…
Як це все-таки добре, що я тебе не люблю.
А інакше - то що?
А інакше, хоч вголос плач…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447310
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.09.2013
Зигзаг червоний пізнього трамваю
Пригуркотить неголосно здаля.
Це все переживається, я знаю.
Усе душа загоїть, як земля.
Душа і так безрадісно-безводна,
А тут іще перенесло по ній
Твою любов, безплідну і безплотну,
Неначе невблаганний суховій.
Я цю стихію пережити мушу,
Бо всьому в світі є ціна й межа.
Усе душа відродить і заглушить.
Усе зцілить.
На те вона й душа.
Усе переживеться. Кожна втрата.
Переживеться грішне і святе.
Душа, і так на бур’яни багата,
Як дике поле, терном заросте.
І ці тернові непролазні хащі
Ще, може, й зацвітуть, аби дощі.
Переживу. І навіть знаю, нащо.
Щоб вже ніхто не толочив душі…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447307
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.09.2013
Нічна ріка шумить очеретами,
І мокрим зіллям пахне.
І пливе,
Пливе й не тоне, наче срібний камінь,
Великий місяць.
І усе зове
Когось якась сумна бездомна пташка.
А той не йде, чи то пак - не летить.
Чи ще не чує, бо заміцно спить.
Чи шлях далекий - долетіти тяжко…
Ірпіньська ніч. І берег. І ріка.
Озвись хоч раз до мене.
Погукай.
Луна долине пам’яттю хмільною.
Вернись мені…
Вернись мені луною…
Хоч передсвітом…
Чи зійди зорею.
Коли перецвітають орхідеї
В серцях боліт, коли п’янить аїр,
Вернись до мене спогадом.
Повір
Хоча б у нього, як уже не віриш
Словам і людям.
Вистига ріка.
Повільна хвиля, чорна і важка
Заманює на місячну стежинку.
А я уже легка прозора жінка…
Піти чи що…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446980
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.09.2013
А потім уже, коли зорі щезати мусіли,
І гасла прозоро сполоханих слів луна,
Повільно прийшла ще не чувана тиха музика,
Повільно прийшла і навік роз’єднала нас.
А човен пливе, і до берега хвиля лащиться,
І вічна ріка десь у вічність собі тече,
І тільки ніколи, ніколи вже не заплачеться
Від щирої ніжності тихих твоїх очей.
Чого мені завжди бракує тієї мужності,
Що греблі руйнує,
Зриває старі мости?
Лунає-лунає-лунає повільна музика,
Повільно-повільно-повільно щезаєш ти.
Світлішає місяць, неначе печать підроблена,
І тане… і тане… і тане… і вже й нема…
Гойдається човен, самотній, напівзатоплений,
І обрис його поглинає густий туман.
Все далі і далі від нашого того березня,
Де вже не важливі ні кривда, ні біль, ні жаль.
Хіба що хатинка на дуже високім березі ,
Неначе покинутий кимось старий рояль.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446979
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.09.2013
Пахнуть твої долоні
М’ятою й диким хмелем.
Що пригадається взимку
З цього палючого літа?
Час пересіє пам’ять.
Час усе перемеле.
Час не вміє боліти…
Що пригадається взимку?
Може, твої вуста?
Погляду обережно-безбережна довіра?
Кожна твоя веснянка
Сонячно-золота
Відлітає у вирій…
Що там цвіркун ворожить?
Відгадати якби…
В тому, що дні коротші -
Не наша вина.
Може, ти мене й справді
Того літа любив.
Що пригадається взимку?
Слід від твого човна…
Кожен у власних мурах
Власної самоти
Перебудемо зиму
За гранню добра і зла.
Снігом завіє душу.
Тільки інколи ти
Бризнеш з пам’яті сонцем,
Як вода з-під весла…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446639
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.09.2013
Був човник. Вогонь. І хвилі.
І схили вербові.
Ніхто нічого не винен.
Тим більше - в любові.
Маленький сріблястий човник.
І місяця половина.
Ніхто не винен нічого.
Нікому не винен.
І ніяких образ ані сумніві не буде.
І у тебе і в мене - дотеп надійний щит.
… Над твоєю рікою
місяць зійде.
І човен заблищить.
І ніяких докорів чи що там іще бува.
І у тебе, і в мене мужності вистача.
…Над твоєю рікою з-під снігу зійде трава.
Зацвіте алича.
І за тим сумувати тобі і мені не слід.
Все-одно відцвіли б
Кольорових снів вітражі.
…Над твоєю рікою простягнеться срібний слід
Від моєї сльози.
Ніхто нічого не винен,
Тим більше в любові.
Був човник. Вогонь. І хвилі.
І схили вербові.
Маленький сріблястий човник.
І місяця половина.
Ніхто не винен нічого
Нікому не винен.
Нічого не сталось в світі.
Ніхто не помер. Не спився.
Був ліс і вербові віти.
І човника крильце.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446638
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.09.2013
Ось і відчалив човен.
Упав на ріку туман.
Відпливає кохання,
Якого уже нема.
Відпливає кохання.
Тихо так відплива.
Стали просто обманом
Найчесніші слова.
Рве лататтєві стебла
Обережне весло.
Перекинулось небо
І на воду лягло.
І не жалко й не гірко,
Що втрачає тепло
Вислизаючи зірка
Із намоклих долонь…
Тихо хвиля хлюпоче,
Срібний човник гойда.
Все сховає, що схочеш,
Опівнічна вода
В очеретяні хащі,
В баговиння боліт,
Лиш русалка пропаща
Засміється услід…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446435
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.08.2013
Бо сам собі малює кожен
Свою хистку країну щастя,
Де сніг іде, на тебе схожий,
Неспішний, лагідний, пухнастий.
І виростає на полотнах
Земля сувора і проста -
Такі ж засніжено-холодні
Ліси, озера і міста.
А сніг іде, густий, лапатий
На лиця, дати й імена.
І можна знову починати
Життя з нового полотна.
І жити знову, жити знову
Без сумнівів і без вини
В чеканні іншої любові,
В надії кращої весни.
А сніг іде…
І він не винний,
Що крижаний його політ,
Що цим лісам, що на картині,
Ніколи не зазеленіть.
І він не знає, він не знає,
Під захистом соснових лап,
Що щастя в світі не буває
Без сліз, без сонця, без тепла.
Пиши, пиши свої пейзажі
Прихованих сердечних спраг,
Неспішний, лагідний, вальяжний,
Безгрішний навіть в кольорах.
Твори свою країну щастя,
Де вже ніщо не воскреса,
Де кожна зірочка голчаста -
Замерзла на льоту сльоза…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446434
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.08.2013
Знаєш, це вже було
І не в одній судьбі:
Щастя яскраве тло
Вичорнить краще біль.
Часу трясовина
Мовчки поглине жах.
Це й не твоя вина.
Ти тут - також пішак.
Вибере долі шлях,
Вирішить зміст і сенс
Той, хто на небесах
Знає про нас усе.
Визначить нам колись
Межі спокутних мук.
Тільки Йому молись -
Більше нема кому.
Дивні якісь слова:
“Зрадив” чи “зрікся”.
Хай…
І не таке бува -
Кожен не без гріха.
Знаєш, це вже було,
І не найперший ти
В тім, що добро і зло
Зміг переплутати.
Кожен несе свій хрест.
Свій доглядає храм.
Кожен колись помре.
Сам.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445997
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.08.2013
І зів’яне трава.
І дощі її тіло остудять.
Але їй вже не холодно буде, зів’ялій траві.
І мене він забуде.
Так краще.
Мене він забуде,
Цей простий і надійний, як хліб і вода, чоловік.
Він рушницю закине за плечі і вийде із ночі.
І в світанок піде, підминаючи владно ріллю.
І мене він забуде.
Забуде.
Хоч, може, й не схоче.
Хоч вже, може, нікому не вимовить більше “люблю”…
Закружляє листок,
І пташина сахнеться у вітті,
І не схибить у нього ні око, ні дужа рука.
І забуде мене,
Бо в його чоловічому світі
Все просте і надійне,
Як куля,
як ліс,
як ріка.
І запалить багаття,
Й дивитися в нього не стане,
А подбає лише, щоб не хлюпався з чайника чай.
І забуде.
Навіки.
Не вперше, мабуть, не востаннє.
І пробачить,
Як старший малому, бува, пробача.
Буде пахнути зіллям в мисливській пустій халабуді.
І ніхто не прийде в чоловічий наморений сон.
От і добре.
Я теж…
Почекаю оце…
І забуду…
Хай лиш згасне в душі
Цей болючо - нестерпний вогонь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445996
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.08.2013
Лісового багаття дрібна недотліла галузка -
Наступити ногою - розсиплеться і зачадить…
Учепилися в душу ( щось вічно усе не по-людськи)
Остючата дрібні перецвілої череди.
Учепилися в душу.
Не визбираєш.
Не обтрусиш.
Ще не раз запече біля серця в безсилій журі
Лісового джерельця холодно-солодка отрута,
Перестояна круто на жовтій вільшаній корі.
Ще по серцю не раз цвьохне боляче, мов по обличчю,
Невідхилена гілка, невидима, наче літа,
І почується, ніби мене ти неголосно кличеш,
А насправді то зойкне спросоння наляканий птах.
А насправді лише за далекими снами кохання
Лісового багаття галузка згорить, та й усе.
Тільки поїзд пройде за вівсяним некошеним ланом.
Тільки голосом скрикне моїм на пустому шосе…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445696
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.08.2013
А потім я дивилась на зорю
І слухала, як дім мовчить злорадно,
І думала, що я тепер не вмру
Від жодного освідчення чи зради.
Котилась небом місяця діжа,
І зойкав зрідка птах, неначе з болю.
Я думала, що вже моя душа
Така якась, як неполите поле.
Піти й мені…
куди мені піти?
Як вишептати цю свинцеву втому?
Колючий жах нічної самоти
Нечутно віяв у чужому домі.
Минала ніч. Гудів кудись літак.
Росою пахла темінь глибочезна.
Я знала - вранці все буде не так,
Нічні страхи відступляться і щезнуть,
І навіть шкода стане цю мару,
Що схлипує у хащах винограду,
І відчуття, що я уже не вмру
Від жодного освідчення чи зради…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445695
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.08.2013
На таємних стежках боліт -
Аж затерпла душа -
Орхідеї самотній цвіт
У густих комишах.
Несподівано-золотий,
Він горить у багні.
Орхідеє,
Для кого ти
Запалила вогні?
Не для звірів, не для людей:
Ні один чоловік
Навіть близько не підійде -
Обійде звіддалік!
Не торкнеться ні джміль, ні птах
На своєму путі.
Хто у коси свої впліта
Ці зірки золоті?
Орхідеї таємний знак
Береже осока.
Як зустрінеш його, то знай -
Не тебе він чека.
Тут незнані тобі світи
Без мисливських чобіт.
Той, хто свічечку засвітив,
Той не вірить тобі…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445453
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.08.2013
Зранку - сонце, а підвечір - лід.
Може, це й пригадувать не слід.
Може, це буває з усіма,
Поки не закінчилась зима,
Поки серце плаче і болить,
Зранку - сонце, а підвечір - лід?
Може, людям ще трудніш бува?
Я хоч вмію гратися в слова.
У слова сховаюся… в мотив…
Я - не я…. І ти - уже не ти…
Прочитаю після, як чужа.
Аж застогне згадкою душа…
Зранку - сонце, а підвечір - лід.
Від коліс в снігу глибокий слід.
Не дивися в дзеркальце назад:
Льодовиця, вітер, снігопад,
Вогнеоке звивисте шосе…
Ще не все… не все іще… не все….
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445452
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.08.2013
А ти усе ще рідний? Доки?
Така душа дурна, аж ну!
Це вже не скарга, і не докір,
А щось таке, що й не збагну…
А ти усе ще рідний.
Нащо?
Один лиш подив від людей!
Моя душа, дурна й пропаща,
Усе пручається з грудей.
А в долі дуже мало рясту,
І подарунків лиш на гріш.
У долі можна тільки вкрасти,
І то лиш крихітку, не більш.
Таку собі дрібну дрібницю,
І непотрібну, і смішну,
Але вона й за те помститься,
І так помститься, що аж ну!
А не кради ніде й нічого!
А не кляни своїй судьбі!
А не проси ніколи в Бога
Нічого зайвого собі!
Не шарпай совість в різні боки!
Кажи: що сію, те і жну!
А ти усе ще рідний…
Доки?
Така душа дурна, аж ну…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445200
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.08.2013
Виходили з чужого дому.
Йшли незнайомими дворами
У сутінкову невідомість
Звичайної міської драми.
Льодком затягувалась пам’ять
І жаль було його розбити.
Лежало листя під ногами,
Неначе карти ворожбита.
Не вір йому, воно наврочить.
Хіба ти того сам не знаєш?
Якісь такі у тебе очі,
Що ти їх лагідно ховаєш.
А ліхтаря бліде кружалко
Таке дрібне, таке нужденне.
І вже - нічого.
Тільки жалко
За тим усім, ненарожденним,
За нерозгорнутим сувоєм
Гіпербол і оксюморонів,
Коли в таксі сідають двоє,
Неначе у човен Харона.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445199
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.08.2013
А ми ?
Ми теж такі, як всі.
І повезе мене додому
Тепло ранкового таксі
І водія твереза втома.
Не озирайся. Просто - йди,
Отак, як завжди йдеш, нехутко.
Лиши легкі свої сліди
На крижаному білім хутрі.
Не згадуй. Навіть уві сні.
Дивись - вона вже догоріла,
Ця березнево-біла ніч
На березнево-чорних крилах.
І треба просто - жити без
Сліпучих чарів сніговисся.
Як легко падає з небес
За нами сяюча завіса.
Пора прощатися, пора
Зі сніговою круговертю.
А що на світі цім не гра,
Крім смерті?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445101
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.08.2013
Етюдик з альбому серця
На тлі зимового лісу:
З обличчям старого боксера
Зійшов над рікою місяць,
І сяйвом обсипав срібним
Соснові різдвяні ризи,
І тіні, мов чорні риби,
Гойднулись на білій кризі.
Етюдик, старий етюдик,
Чого він не вицвітає?
Чого мені серце студить
І душу перевертає?
Такий велетенсько-злісний,
Як після якогось бою,
Спливає кривавий місяць
Над горами і рікою.
Картинка з глибин архіву:
Берези в заметах босі.
Скажи мені, я повірю,
Чи він там ще сходить досі?
Чи й досі стікає кров’ю,
Непереможно-зухвалий,
Над лісом і над любов’ю,
Що так на нього чекала?
Не більше, аніж етюдик.
Не місяць, а страховидло.
А тільки - уже не буде
Ніколи такого світла.
Колиско моя вербова,
Хатинко з одним віконцем,
Любове моя, любове,
Чого тобі мало сонця?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445100
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.08.2013
Така зима окрадено-тривожна
І чорно-біла із кінця в кінець,
Неначе репресований художник,
Що має лиш папір і олівець.
І риби сплять, і коники, і змії.
Холодний вітер листячко пасе.
Я пожалію…
Я ще пожалію…
Я ще колись відмучуся за все.
А що я мала?
Кілька крапель літа
І вогнища ліщинового жар.
Болиш мені?
Тобі і слід боліти,
Щоб не вмирала ще моя душа.
Ще ж так не скоро знову стане тепло.
Це б не брехати хоч сама собі.
Та в котрий раз я думаю про тебе,
Як про єдине світло у судьбі!
Не порожньо, не страшно, і не гірко,
Хоч, може, й час виходити із гри.
Летиш мені, немов із неба зірка.
Ще сяєш.
Ще іскришся.
Ще гориш.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444893
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.08.2013
Вже пам’ять - почорніла і суха.
Боюсь в її заходити підвали.
Цей чоловік колись мене кохав.
А, може, так тоді йому здавалось…
Цей чоловік про мене не забув,
Хоч так і залишився незбагненним.
Цей чоловік т а к и м для мене був…
Цей чоловік д л я м е н е був,
Д л я м е н е …
А що ж тепер?
Кав’яреньки пітьма.
І важко так вишукується слово.
Цей чоловік…
Такого вже нема.
Ну добре, хоч зустрілись випадково…
Цей чоловік…
Єдиний, як судьба…
Навіщо Я без цього чоловіка?
Прощаємось.
Нас розмива юрба.
Прощаємось.
Тепер уже - навіки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444892
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.08.2013
Був ти старий і сивий,
Зосереджено-сам.
Був ти такий красивий,
Наче зимовий сад.
Сад, де немає сліду
Навіть дитячих лиж,
Де так прозоро й світло,
Холоднувато лиш…
Саде мій срібночолий,
Смутку промерзлих віт,
Де ті вітри, що вчора
Твій оббивали цвіт?
Віття у чорних хащах,
Наче хрести дзвіниць.
Так воно, може, й краще -
Жити без таємниць.
Наче й не заболіло,
Лиш засліпило знов
Спогадом чорно-білим,
Наче німе кіно.
Згадуй тепер – не згадуй…
Просто - візьми й прости,
Мій посивілий саде,
Цвіте мій золотий…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444726
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.08.2013
Ліс, і ріка, і поле,
Неба луна безкрая -
Музика мого болю,
Музика мого раю,
Музика мого горя,
Музика мого дива.
Зорі над нами, зорі -
Нотами золотими…
Тиха моя тривого
З давнього потойбіччя,
Білий пісок дороги,
Яблуні на узбіччі.
Як же тепер без тебе?
Без дощових галявин?
Річка летить у небо.
Небо тече у трави.
Плаче, сміється, крає,
Паморочить, неволить
Музика мого раю,
Музика мого болю.
Білий пісок стежини
Гасне в сосновій хащі.
Щастя моє ожинне,
Нащо й зустрілось? Нащо?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444725
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.08.2013
А там іще конвалії цвітуть.
Іще цвітуть конвалії останні.
Іще співає ввечері цвіркун.
Іще співає.
Скоро вже не стане.
Там - це вже там.
За гранню,
На межі,
де стежка перетворюється в поле.
Ми вже чужі.
І ми ще не чужі,
Хоч вже луною стаємо поволі.
Вже біля серця ніби й не пече,
Лиш так - листком одчахнутим літає.
Нічний Дніпро тече собі й тече
І омиває душу, омиває…
А там іще конвалії цвітуть.
Там соловейко ще ридає вранці.
Там ти – в червоно - чорній вишиванці.
Там на траві - роси холодна ртуть.
А там іще конвалії цвітуть…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444532
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.08.2013
Спливають із осінньої імли
Недобудов важкі бетонні плити.
Не згадуйся. Не снися. Не боли.
А, головне, про мене не розпитуй.
Бо хто що знає? Просто буркне: “Ет…”
Та що й казати? Розуміє кожен:
Красивий був і задум, і проект,
Але задорогий.
Забракло грошей.
І все мені здається знов і знов,
Коли проходжу пізньої години,
Що й наша та окрадена любов,
Як цей недобудований будинок,
Руйнується під вітром і дощем
В глухім тумані давньої образи.
Чому ти досі з пам’яті не щез,
Хоч більше ми не бачились ні разу?
Чом так болить нестерпно-дощове
Це безмайбутнє нашого творіння?
І хто ж тепер, скажи мені, живе
В оцих недобудованих руїнах?
Каркас. Основа. Цегляний скелет.
Безповоротно так…
Злочинно-глухо…
Красивий був і задум і проект,
Але задорогий.
Забракло духу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444531
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.08.2013
Зеленої неділі щедрий світ
Без заздрощів, без ревнощів і злості,
Коли русалки юні польові
До водяних русалок ходять в гості,
Скрадаються таємно від людей,
Несуть з собою колоски і квіти,
І жовті свічі водяних лілей
Їм до світанку на озерах світять.
Великдень для сузір’їв і джерел,
Коли Земля до себе Небо кличе,
Коли сердечка квітів і дерев
Цілуються в святій любові тричі.
Дав душу Бог бескидам і ставкам,
Маленьким бджолам і великим рибам,
І в радості, і в передсмертнім схлипі
Вона у Нього захисту шука.
Одна земля для неба і трави!
Одна земля - всього на ній багато!
Для квітів і людей - зелене свято -
Не затопчи!
Не скривди!
Не зірви!
Одна земля, одна земля, одна!
Одне на всіх Господнє повеління -
Зеленої неділі таїна,
Зеленої душі благословіння!
Одне життя - один для нього Бог -
Зеленого Великодня любов!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444368
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.08.2013
В цьому домі старому,
у цьому старезному домі
Ми з тобою іще незнайомі…
напівнезнайомі…
На трухлявій веранді, засипаній листям берези,
Ми вдивляємось в небо і сторожко, і обережно.
В цьому домі,
де осінь,
і листя зотліле,
і сходи,
Ми з тобою не вірим у те, що приходить,
приходить,
Нас з тобою у світі одне лиш одненьке єднає -
Щира впевненість в тому, що все проминає,
минає.
Ми з тобою не вірим…
Ми мудрі.
Ми надто поважні.
В цьому домі старому нам вдвoх неспокійно і страшно.
Щось не те.
Щось не так.
Щось в кутку шарудить і лякає.
Може, віра у те, що усе проминає,
минає...
Ми такі обережні.
Ми всі врахували нюанси.
І не чуємо, як дисонансом,
тонким дисонансом,
Щось торкається пальців до щему.
До тихого схлипу,
Наче вітер гойдає верхів'я старезної липи,
Наче вітер гойдає,
чи плаче покинутий гномик
В тому домі старому…
У тому старезному домі…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444367
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.08.2013
Хатинка, як душа, забута Богом,
Стоїть собі, занедбана і вбога.
Колись в ній жили люди небагаті,
Що, як могли, собі зліпили хату.
Бо, як не є, без хати жити важко.
Кріт має нірку і гніздечко - пташка,
Лисичка вистеля своє кубельце.
Людська хатинка - для господи - серце.
Старі – померли.
Виїхали діти.
Здичавіли навкруг дерева й квіти.
Криниця всохла. Похилився тин.
Не хоче навіть бузина цвісти.
Чим не музей утрачених святинь?
А дощ іде і оббиває стіни.
Душа, забута Богом.
Хто в тім винен?
Зловіщо розкошують бур"яни...
Не проминай… хоч словом пом’яни…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444158
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.08.2013
Вишні і чебреці.
Стежка собі тече.
Легко крізь пшениці
Зайчик метнувсь і щез.
Неба блакитний сміх.
В полі – ані душі.
Дощик кудись пробіг -
Сліду не залишив.
Бачиш - твої поля?
Сонце твоє й трава?
Чуєш, твоя земля
Пісню тобі співа?
Думкою не змалій,
Не похитнися, бо
Ти на своїй землі,
А над тобою - Бог!
Там, над тобою десь,
Захист і опертя,
У глибині небес,
У глибині життя!
Там, над тобою, Бог,
Віри священний жар -
Вічна твоя любов,
Вічна твоя душа!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444155
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.08.2013
Із води і роси
Починається день.
Бог колись воскресить
Всіх на світі людей:
І старих, і малих,
І незрячих калік,
І смиренних, і злих,
Всіх, хто в землю поліг.
Як труба задзвенить
І займеться зоря,
Повиходять з темниць
І пташа, і звіря,
І дракони морські
Із підводних глибин,
І олені прудкі
Із гірських верховин.
Кожна квітка й свіча
Щедрий викине цвіт,
Вийде Бога стрічать
Ним сотворений світ.
Як наступить ця мить
Великодньо - жива,
Кожен камінь німий
Зазвучить-заспіва!
Бо під сонцем усе
Божим замислом є,
Має сутність і сенс,
І спасіння своє!
З нами правда і Бог!
Й милосердя Отця!
Славмо Божу любов!
Славмо велич Творця!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443842
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.08.2013
Паси коня і з Богом говори!
Нехай пасеться твій крилатий коник
У небесах, оновлено-іконних,
Де кожна зірка свічкою горить.
Паси коня.
На те воно і ніч,
Щоб коні й люди розправляли крила,
Щоби душа із Богом говорила
У сяєві ясних небесних свіч!
Надходить ніч і тисячі світів
Вдивляються у Землю.
І для тебе
Господь Всевишній відкриває небо
В усій його безмежності святій.
Здійми свій дух, нехай летить туди,
Звідкіль прийшов за Божим повелінням,
І знову, коли тіло ляже в глину,
Повернеться до Божої мети.
Він найдорожчі дав тобі дари -
Твоє життя і шлях в Своєму Слові.
Паси коня і з Богом говори -
Проси у Нього мудрості й любові!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443841
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.08.2013
Поміж лісом і небом сріблиться холодна луна
Від несказаних слів і березових постатей голих,
І дорога лежить, як покручена вітром струна,
І на дні свого серця тамує обірваний голос.
Непрозорість бажань і сліпуча трава молода,
Що пробуджує сни і лякливою ніжністю дише.
Глибина поміж нами все важча, як чорна вода,
Як беззоряна ніч, як криниці забутої тиша.
Але, Господи, хай…
Це, либонь, не найгірше-таки.
Там, де всьому кінець, починається інший початок.
Бо коли на летовищі вимерли всі літаки,
Очевидно, пора нам хоч трохи навчитись літати.
Я боюся тебе, як боїться мисливця звіря.
Я не вірю тобі, як не вірить вогню стебелинка.
Бачиш, світиться в небі самотня холодна зоря,
Кришталево-сумна, як давно нецілована жінка…?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443608
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.08.2013
Місяць в небі такий молодий,
Що й не місяць - одна яса,
Наче Бог, коли Свій садив
Сад.
А поливши останній кущ,
Повертаючись в небеса,
Він людину створив таку,
Як Сам.
Хай живе собі - утішавсь -
Має й свій невеличкий рай,
Хай не знає людська душа
Зла й добра.
От найпершому повезло б :
Зілля їж і квітки збирай.
Тільки поза добром і злом -
Рай!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443607
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.08.2013
Церковця тиха і убога,
Така дрібнесенька, як мушка,
Що наче й не оселя Бога,
А лиш маленьке Боже вушко,
Щоб чути людські голоси,
Щоб мали йти куди просить
У Бога ласки люди добрі.
Сідає сонечко за обрій,
Вузенькі вікна золотить
Небесним золотом гарячим.
І так вона радіє, наче
Сам Бог її перехрестив…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443484
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.08.2013
Ніби й радості не цураюсь,
Людям ввічливо посміхаюсь,
І душа моя , Богом дана,
Не черства, і не безталанна,
Лиш якась - твереза-твереза,
І різка, як тюремне лезо,
І тверда, мов армійський ніж.
А над тим, де джерельце б’ється,
Відкриваючи людям серце,
Де веселка ночами сниться,
Височить міцна кам’яниця.
Я сама її збудувала.
Що не зрада - камінчик клала,
Замуровувала шпаринки.
Говорила: “Я сильна жінка!
Все умію! Усе здолаю!
Я сама себе захищаю!
Не поскаржусь і не заплачу,
Я сама собі вірю й значу!”
От і вивершила твердиню -
Ні віконця в ній, ні шпарини.
І живу між людьми, і знаю,
Що я серце велике маю,
На весь світ його світла стане.
Тільки хто вже його дістане?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443483
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.08.2013
Печаль самотності, печаль
Як місяця ясна печать,
На чорнім аркуші води,
Де не змиваються сліди
Від Божих стіп.
Дивися, бач,
Зоря означила твій плач,
Твій плач самотності.
А ти,
А ти все хочеш віднайти
Свій рай вишневий,
щоб краса -
Ще на землі, не в небесах!
І все дивуєшся на те,
Що Слово Господа святе
Не помагає…
Не журись …
Зоря підморгує згори,
Мов посміхається, мов зна
Якийсь таємний віщий знак
На тілі долі…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443244
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.08.2013
У глибоких гірських проваллях
Навіть взимку дріма зима.
В крижаних моїх задзеркаллях
Біля мене людей нема.
В цім , звичайно, жодної драми
Чи містичних якихось бід.
Я проходжу крізь чорні рами,
Мов крізь діри в моїй судьбі.
Це не страшно. Це так буденно.
Без трагедій чи голосінь,
Бо давно нема коло мене
Того лицаря, що звідсіль.
Не лякають мене облуди
І спустошлива суєта,
Бо ніколи мені не буде
Того лицаря, що звідтам.
Від вінків і кайданів вільна,
Від квитків, що один на двох,
Я - самотня і тим я сильна,
Бо зі мною один лиш Бог!
В небезпечних і незбагненних
Лабіринтах моїх тривог
Він один іде коло мене,
Захищає мій кожний крок.
Знову доля веде крізь морок
У глибини старих свічад,
І зі мною вогнем говорить
Тільки віри свята свіча!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443243
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.08.2013
За вікнами вечір, замерзлий, аж сивий -
У нього білила одні на палітрі.
Красивий художник говорить красиво
Про море і літо.
Далеко до літа. Далеко до моря.
Печально холоне остуджена кава.
Красивий художник красиво говорить
Про сонце яскраве.
Реальність кав’ярні промерзло-порожня,
А літа, здається, й не буде ніколи.
Красиво говорить красивий художник
Густішає колір.
Густішає колір.
Теплішають тіні.
Красивий художник красиво говорить.
Залишиться в пам’яті, як на картині:
Красивий художник…
Море…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443088
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.08.2013
Набратись сили…
Де її набратись?
Як вберегтися від буденних ратиць,
Що душу виграсовують щодня?
Коли одна навколо чортівня,
І навіть сонця в небі вже немає -
Його туман зимовий розмиває,
Краде у тебе навіть власну тінь,
Аби тебе не стало.
Бо оті
Твої рухомі й нерухомі тіні
Підтверджують,
хоч , може, й животіння,
Але твою - не-смерть.
Бо, як навмисне,
В твоїм житті бракує сонця й кисню,
Бракує тіні власної, яка б,
І незрадлива, і небоязка,
Так гарно із тобою прошкувала,
Услід тобі, попереду чи поруч,
З тобою любо мовчки розмовляла,
І свідчила, що ти ще є.
Не вчора,
Сьогодні є!
Й хода твоя легка,
Й печаль твоя нетрудна, бо з любові!
Собою будь.
І в сутінках - собою.
Допоки йдеш…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443086
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.08.2013
Яка весна? Який там березень?
Хіба що на календарі…
Стара верба дріма на березі,
Човни тримаючи старі
Цепами спогадів іржавих.
А вітер гострими ножами
Вже ріже посинілий лід.
Ось-ось торкнеться льодохід -
Ріка воскресне.
Попливуть
Крижини в небо.
А поки що
Яка весна? Чому й навіщо
Це незахищене тепло
Пухнастих котиків вербових?
Ще так далеко до любові,
Ще навіть сонця не було
Такого, щоб душа всміхнулась.
А ти, порепана, сутула,
Стара вербище, де ж твої
Якщо не розум, хоч би клепка?
Ще ж так далеко, так далеко
До зір, трави і солов’їв!
До теплих днів ще так нехутко.
Ці котики, хоч й в білім хутрі,
Такі малесенькі.
Хіба
Тобі не жаль?
Мовчить верба,
Всміхається.
Вона щось знає.
Весну найпершою вітає
Своїми дітками…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442892
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.08.2013
У цьому місті - дивні ліхтарі:
Вони нуртують світлом, мов джерела,
Розсіюючись сяйвом угорі,
Підніжжя обціловують деревам.
Настане вечір - тільки уяви -
Туманами легенькими сповитий,
Ідеш - і бачиш - світиться з трави
Квадратик, наче шибка з того світу!
У місті, крізь яке немало літ
Перекотилось, наче хвилі морем,
Де монастирських мурів моноліт
На тебе дихав подихом суворим,
Де ти собі губився у юрбі,
Такий легкий і небуденно-гарний,
Де впізнавали й кланялись тобі
Всі клумби, всі вітрини і книгарні!
Я знаю, ти залишишся мені
Серед вогнів і незнайомих квітів,
У місті цім, де ми були смішні,
Веселі і довірливі, як діти!
У нього вже немає вороття -
Воно таким вже не буде ніколи.
…А що таке, подумати б, життя,
Як не мистецтво роздавати ролі?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442891
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.08.2013
Нічний метелик народивсь вночі.
А світ тоді був чорним, як ніколи.
Нічний метелик був собі нічий.
Любив солодкий запах матіоли.
А чорний світ ніщо не прикраша.
В нім жодний не означився орнамент.
Метеликова крихітна душа
Не вміла цяцькуватись кольорами.
Він жив собі без прихистку долонь.
У чорний світ його дивились очі.
Аж поки інтригуючий вогонь
Не загорівся раптом серед ночі.
Така банальна істина й сумна.
Така проста - простіше не буває:
Чи ж то його, метелика, вина,
Що світло те для нього - не із раю?
В житті завжди краси не вистача,
І манить щось, хоч трохи заіскріле.
Не винен ні метелик, ні свіча,
Ніхто не винен.
А душа згоріла…
Де ж істина тоді, і в чому сенс,
Коли, така манлива і чарівна,
Краса вбива так само, як і все,
Що має владу над людським створінням?
Куди летиш, сотворений для тьми?
Ти віриш в спалах щастя, як і ми ?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442646
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.08.2013
І легко падали дощі,
Немов шовки, тугі й сріблясті,
На оксамитові кущі,
Що захлиналися від шастя!
І час у хмарах загусав,
І тасував неспішно будні
В палахкотючих небесах
Поміж минулим і майбутнім!
І по малиновій траві
Текли золотопері риби,
І били птиці дощові
Крильми у сни, дерева й шиби!
І так хотілося обом
Сміятись, плакати, світитись!
Був літній Спас…
Була любов…
Йшли люди яблука святити…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442645
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.08.2013
Гасне ночі золота криниця -
Ще хвилина - і озветься пташка.
Хай тобі удосвіта присниться
Те, що словом передати тяжко,
Хай тебе поглине, наче повінь,
Тепла хвиля ніжності і тиші,
Тої, що Господь назвав любов’ю,
Освятивши нею землю грішну.
Гасне ночі золота криниця,
Золота криниця безебережна,
Хай моя найглибша таємниця
Снів твоїх торкнеться обережно.
Спи, бо вже росою ранок диха,
І крізь сон зітхають медом липи.
Чом же тихо-тихо-тихо
Срібний зайчик місячний захлипав?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442531
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.08.2013
Йшли навпростець - і раптом серце скрикнуло,
Аж налякало тишу шелестку -
Такий ярок, мов хто розрізав бритвою
Цю степову неголену щоку.
А в тім ярку, немов дівча приречене
На самоту без пари і надій,
Одним-одна, цвіте-цвіте черешенька,
Аж світиться отам, на самім дні.
Черешенько, і що ж тебе так радує
В твоєму черешневому житті?
Тебе ж і вітер не завжди пригадує,
Сюди й бджола не кожна залетить.
І ясно ж - нічогісінько не зміниться
В житті твоїм безгрішнім ні на гріш,
А ти цвітеш, аж білим цвітом пінишся,
Як великодня свічечка гориш!
А ти цвітеш весільними мережками,
Така далека і усім чужа,
Щоб чорними гіркущими черешнями
Щоліта рясно плакала душа.
І тільки зорі і печальні янголи
З Господніх прилітаючи небес,
В листочок кожний і у кожну ягоду
Щоночі цілуватимуть тебе…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442529
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.08.2013
Є цар.
Є воїн.
Каже цар: “Іди.
Іди і вбий”.
І він іде. Убити.
Його глибокі і важкі сліди
Пісками часу засипає вітер.
І знову в день прийдешньої доби
Охоплений жадобою новою,
Промовить інший цар : “Іди і вбий”.
І він піде,
новий слухняний воїн.
Про що це слово “знову”?
Про страшне.
Про те, що все повторюється в світі.
Лише людське життя одним-одне,
Лише людське життя не повторити.
Не оживити вбитого.
Із ним
Не зрозуміти цінність того бою.
Із попелу і тліну давнини
Не воскресити ні царя, ні воя.
Немає краю війнам і царям.
В історії - страшне обличчя смерті.
…Душі людської споночілий храм
Усе чекає свічки милосердя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442294
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.08.2013
Мовчки відголоси,
І не дивись назад:
Виклич нічне таксі
І поїдь на вокзал.
Чорне замов вино,
Викреслись із життя,
Сядь і дивись в вікно,
Як поїзди летять.
Ані добра, ні зла.
Слухай, немов вві сні,
Як стугонить земля,
Як догоряє ніч.
Ніби й серед людей,
Звідки ж оці жалі?
Де твої крила, де?
В небі, чи на землі?
Всотуєш оксамит
Чорного небуття.
Чом же тобі щемить
Нитка твого життя?
Смуги твоїх образ,
Смішки чужих варняк
Пересіче ураз
Колесом товарняк!
Кров’ю сталевих вен
Тихо спливає ніч.
Бог у тобі живе.
Вбити його чи ні?
Синій сталевий нерв -
Аж від землі до зір.
Бог у тобі не вмер!
Слухай Його і вір!
Важко не так, як всі?
Поза добром і злом?
Вийди і сядь в таксі -
Сонце уже зійшло.
Бог у тобі живий.
Ноша твоя легка.
Вбити Його не смій -
Мати тебе чека.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442293
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.08.2013
Так людина бува дощовою, як літо:
Любить скаржитись словом, думками імлити.
І в душі дощовій попід мокрі тини
Виростають одні бур’яни… бур’яни…
Так і ходить людина, на сонце убога.
І не має у серці ні дідька, ні Бога.
І в безбарвних очах - безпробудна сльота
Басамани спліта…
Так людина живе і не знає, навіщо.
З кожним роком усе невдоволено-зліща,
Неспроможна на пісню, скупа на слова.
Дощова…дощова…
Так минеться людина
туманом, імлою.
Заросте її слід мокрецем, бугилою,
Задрібна у цвіту, задебела в стеблі…
Видно, треба й таке на землі…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442150
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.08.2013
Приморозило.
Вечоріє день.
Морозець бере, аж пашить.
Тихо сніг іде.
Перший сніг іде.
Перший сніг іде , не спішить.
І таке шосе,
Наче срібне скло -
Ні слідів людських , ні вогнів.
Я до школи йду
На чуже село.
Ми удвох ідем: я і сніг.
І далекий світ.
І неблизький шлях.
І крадеться з заходу ніч.
І мені сія
Мій єдиний друг,
Мій єдиний брат -
Перший сніг.
Буде ще не раз -
Я - і снігопад,
І життя безрадісний гуж.
Без усіх образ
Подивлюсь назад -
Лиш мої сліди на снігу.
Серед тих снігів,
Серед тих доріг,
Хоч який життєвий сумбур,
Раз не зрадив фарт
І Господь зберіг -
Нарікати гріх на судьбу.
Він мені світив,
Він кружляв мені,
Слав під чоботи білий пух,
Посланець небес,
Білий-білий сніг -
Незрадливий мій перший друг.
Не одне село
Ще мені пройти,
Не один ще ліс вдалині.
…Ти ж мені світись,
Ти ж мені світи,
Хоч у спогаді , хоч вві сні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442149
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.08.2013
Вже з-за причілка осінь диха,
І дме гостренько від ставка.
Бабуся, лагідна і тиха,
Як павутиночка тонка,
Печально світиться в подвір’ї,
Легесенька, немов у вирій
Зібралася,
лише дмухни -
І полетить, як сива пташка -
Сидить у мальвах і ромашках,
Пригадує щасливі сни…
А по траві навколо хати
Брикають діти й козенята.
Чого ото усе живе,
Поки мале, брикати любить?
Ворушаться старенькі губи
Якоюсь думкою.
Несе
Невістка вибрану цибулю.
От є й робота.
Не забулось
Вінки плести, хоч і не ті,
Що на Івана, на Купала
Пливли водою,
і співались
Пісні хороші й молоді,
Не ті, що зараз…
І тихенько
Розпочина собі старенька
Тієї, давньої.
Роки
Минули, та душа не всохла
І не зігнулася.
Високо
Ще сонце в небі.
Ще грядки
Не вибрані. Ще не награлись
Малі бешкетники.
Ще треба
Цибулю сплести у вінки,
Чи то, сказати б краще, в коси.
Іще одна минає осінь.
Іще життя…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441767
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.08.2013
Цю вербу блискавиця колись обпалила.
Просто так обпалила,
без жодних причин.
Ця верба,
наче жінка стара,
що любила
Багатьох дивовижно – прекрасних мужчин -
Їхні очі й окрилені м’язами руки,
Голос їхньої плоті, важкий і тугий.
Як вона їх любила…
до крику…
до муки…
Як п’яніла від хмелю своєї жаги,
Як в морозах чекання ридала й тремтіла,
Як злітала палючим вогнем уночі,
Божеству чоловічого спраглого тіла
Самоспалення жертву роздаючи!
Та й згоріла…
Зів’яло гілчане каліччя,
Обважнілої постаті контур зчорнів,
І звиваються тіні корою обличчя,
Наче пристрастей давніх
прихований гріх.
Туманіє собі на горбочку із глини,
Змерзло кутає очі в нічну каламуть.
…Ти увічниш її на мистецькій світлині,
Мабуть , так до кінця й не збагнувши,
чому.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441766
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.08.2013
Старіючі жінки в будинку відпочинку
Вже, певно, кілька днів, як віднайшли розвагу:
Єдино душно всі шельмують чолов’ягу:
- Старий шкарбун, а ,бач, - привабив дівчининку!
Таки ж - трухлявий пень, товстун сивобородий,
Такому б на печі вівсяну кашу їсти!
Чого вона, ота, щовечора приходить
Такий неблизький світ до нього
аж із міста?!
Старіючі жінки свої прасують блузи,
Чіпляють коміри із чорно-бурих лисів,
Сідають вздовж алей у невиразній тузі
І дивляться услід ровесникам облислим.
А ті собі - тюпцем
кудись - в глибини парку
Ловити за хвости щезаючи спокуси.
Хто що собі шука:
той - чарку, той - цигарку,
А той - любові
хоч запліснявілий кусень.
Старіючі жінки сидять на кожній лавці.
Не ті уже ловці. Не те уже довкілля.
Спішить, спішить життя і вислиза крізь пальці,
Регоче над людським смішним потворним тілом.
Перетіка життя з земного у небесне.
Тілесних насолод перецвітають ружі.
Ото одна душа у небесах воскресне.
І то - коли на те у Господа заслужить…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441574
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.08.2013
Вітер небо люто винаждачує.
Від морозу зорі аж дзвенять.
Змерзли хризантеми, наїжачились,
Як приблудне мокре кошеня.
Хочеться їм голови погладити
І забрати в хату до тепла,
Та в печі вогонь духм‘яно-лагідний,
Вигорів ще звечора дотла.
Розгулялись протяги, як спогади,
У душі, у хаті, у дворі.
Чом же серце кригою наповнене,
Як відро забуте край воріт?
Це ж твоє, ще прадідівське.
Чом же ти
Відпихаєш хвірточку малу?
Мокра глина обніма за чоботи,
І хапа шипшина за полу.
Йдеш, щоб загубитись між блукальцями?
Хоч оглянься - їх вбива зима.
…Яблуня скоцюрбленими пальцями
Двійко мерзлих яблучок трима.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441573
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.08.2013
На все потрібен час.
Убивця-час.
Він все лікує, бо усе вбиває.
Він знає тільки, що мерці - мовчать,
Що вічного нічого не буває,
Що все минає,
Все минає,
Все,
І - щонайперш - благенький світ емоцій,
Що взагалі - відсутній зміст і сенс
У всьому, що ще є на цьому боці
Земного світла, що звемо життям,
Любов’ю, гнівом, щастям, каяттям,
Тих почуттів, що за безсмертя маєм,
Бо час приходить - і усе вбиває…
І я собі кажу - якщо це так,
Якщо душа людська передосіння
Стирається, немов старий п’ятак,
Не маючи надій на воскресіння
Своїх страждань і молодих надій,
Довіри й віри ілюзорних мутлів,
Що бідній, їй лишається тоді?
Одна велика-превелика мудрість
Всепрощення і всепрощення,
чи
Велике біле поле збайдужіння?
Кажу собі: не плач і не кричи,
Не проклинай -
Чекай свою годину.
Вона прийде і вилікує, бо
Лиш тільки час уб’є твою любов…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441409
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.08.2013
(Пам’яті Євгена Маланюка)
Нема городу і немає хати -
Одна лиш груша край чужих воріт,
І хмелю стебла в’юнко-пелехаті
Ворини плоту обвили старі .
Нема нічого , крім святого духу
Батьківської стражденної землі.
Колись тут, кажуть, розлилась Синюха,
Скидаючи з грудей зимовий лід.
І люди із горба дивились з жахом,
Як по воді пливуть буфети й шафи,
І вишиті пузаті подушки,
І стріхи, і паркани, і книжки…
Та час ішов, минулось лихоліття.
Колись усе минається на світі.
Хтось знову тут зліпив собі хатину,
І поселив у ній свою родину,
Та то були вже не Маланюки.
І той город, що тягся до ріки,
Обрізали на ярмарок громадський…
Лиш верб старезних височить громаддя,
Та поміж них тече, тече ріка,
Не вицвіла глибинами Синюха.
І небо у собі несе, і слуха
У небі тім печаль Маланюка…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441408
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.08.2013
* * *
У кожного часу свої
пророки,
волхви
чи предтечі.
Хоч - кущ лавровий обскубуй,
хоч - вовчі ягоди їж.
Ти любиш підсушений хліб?
Не сухар, але вже й не з печі?
Не бійся,
вогонь розгориться,
подмухай лише сильніш…
Які в тебе дужі ноги,
І погляд - суворо-гордий,
І голосу владну нитку розмотуєш, як факір.
Біжи, бо на те й дорога.
Оту вибирай, що вгору.
З вершини далеко видно,
Особливо - глибини прірв…
Біжи - хоч з мечем в правиці.
Біжи - хоч з хрестом на плечах.
Біжи,
як спрадавна бігли,
засліплені сяйвом слів.
А простір розмиє лиця
пророка,
волхва
і предтечі,
І ті,
що в гримасах гніву,
І ті,
що в потоках сліз.
Що маю тобі казати?
Ти сам собі знаєш раду.
Сидиш по той бік багаття,
пильнуєш свого вогню.
У кожного своя воля.
У кожного своя правда.
У кожного своя мука.
Нікого я не виню.
Он бачиш -
зоря у небі гойднулася
і не стало.
А онде -
нова сяйнула,
як іскорка золота.
Завмерла сосни химера на пагорбі-п’єдесталі.
Роса обпіка жагою трави молоді вуста.
І тіні тремтливі блудять,
І полум’я хижа квітка
Так само тягнеться в небо,
де вічні
і світло, й тьма.
І ми - у землі на грудях.
Навіщо?
І хто?
І звідки?
Маленькі, уперті люди,
Що вірять - смерті нема.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441261
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.08.2013
“ …Я маю в серці те, що не вмирає.”
Леся Українка
Іди сюди. Ці потерчата чим не
Дороговказ? Іди… Іди сюди…
Дивись - ятриться озеро Нечимне
Холодним сном воскреслої води.
Тут вдень якісь очерети і хащі,
Чагарники, некошена трава.
Ти ж бачиш - не такі ми вже й пропащі.
Раз озеро нам плесо відкрива.
Не зупинись. Воно тебе чекає
(Ти чуєш затамовані плачі?)
Це озеро, яке удень щезає
І все ще оживає уночі.
Не бійся. Тут за нами пильно стежать
Десятки пар невидимих очей.
Іди сюди. Ступай на срібну стежку,
Хай босу душу сяйвом обпече,
Хай гострим болем каяття й провини
Нам приспане сумління протина!
Це озеро, як серце України,
Воно ще не замулилось до дна,
Ще велетенський місяць на півнеба
По чистій хвилі вистеляє шлях.
Воно живе! Йому людини треба,
Тієї, що в легендах і піснях!
Воно ще вірить в Лесину поему,
Води живої зберігає лік.
А не підемо, чуєш, пропадемо
В трясовині байдужості навік!
Іди ж! Іди! На тому боці плеса
Любові, правди, віри і добра
Дві постаті прозорі - Мавки й Лесі
Благословляють тим, що не вмира!.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441260
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.08.2013
Хоч стежину завжди обирав круту,
Але не безголову,
Ніч пробуджує в тобі людину ту,
Що ходила на лови.
І вслухаєшся гостро у кожен звук
Майже вже навіжено,
І маленький топірчик береш до рук,
І ножаку в кишеню.
І зовуть тебе вже голоси якісь
Небезпечно-пропащі,
І несуть тебе ноги міцні й дзвінкі
В чорні нетрі і хащі.
Там , на шпилях вершин і в проваллях гір
Без відзнак своїх княжих
Ти жорстоким і чесним стаєш, як звір,
Що життям своїм важить.
Там безодня внизу, а у небі Бог
І шалена ловитва.
Чесний бій.
Чесна смерть для одного з двох.
І остання молитва.
Там ти справжній, як є, справедливо-злий,
І чугайстро-фольклорний,
І кривавить вогонь твій суворий лик,
Волохатий і чорний.
Бачиш, гасне зоря. Скоро сонце зійде -
Божество для недужих,
І настане блідий і підступний день
Із законом відчужень,
Із мораллю обмежень і протиріч
І військових парадів.
Ти не бійся у собі будити ніч.
Ніч не зрадить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441129
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.08.2013
О цій, вже й небом проклятій порі,
Де навіть ріки з білими очима,
І у зими є квіти - снігурі
На кущику замерзлої ліщини.
Мороз напав на хутір, аж дзвенить.
Дверей надвір не відчинити вранці,
А тут такі усміхнені - вони,
І кожен у сорочці – вишиванці!
Поміж хаток від інею сліпих –
Пухнастих квітів тріпотливі зграї,
Зимові наші радощі скупі,
Зате ж які веселі і яскраві!
Навіщо прилітали й звідкіля?
В які краї у березні щезали?
Немов сам Бог із неба посилав,
Щоб ми, малі, весни не забували,
А вже як розмерзалося усе,
І з кучугур виборсувались люди,
Десь далі, до засніжених осель,
Несли свої палкі червоні груди.
Народе мій! Яка б земля чужа,
Яким морозом лютим не тріщала,
Червоним шовком вишита душа,
Сама не гине - іншого втішає…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441128
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.08.2013
Дві дівчинки, веселі дві синички,
Ідуть і роздивляються дрібничку,
Для третьої надибану якраз
В універмазі.
Мають справжню втіху,
Бо в подружки - таки життєва віха:
Шістнадцять їй сьогодні!
Скільки ж то
І щебету, і сміху дрібно-дрібно,
Неначе той малий перстеник срібний
Із царської скарбниці!
Дай їм Бог
довіку тої радості й любові
Безмірно, невичерпно!
Бо мені
У серці думка тліє кілька днів,
Що, може, той перстеничок химерний
Кував старенький майстер-характерник,
Старий і сивий, майже що сліпий,
Й старечою сльозою окропив
На щастя невідомої, єдиної,
Яка його на пальчичок одіне,
Як дружби дар, як оберіг від зла.
Й життя його продовжить, і талант…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440894
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.08.2013
З роками дерево душі
До листопаду доживає.
Повільно листя облітає,
Встеляє землю.
Не спіши,
Холодний вітре, на світанні
Оббити яблуко останнє,
Бо й так впаде.
Уже душа
Стає сама собі чужа -
Стоїть в передзимовім світі
Без позолоти і без цвіту,
І навіть без плодів,
бо й тим
Пора настала обірватись.
Ані пташині не озватись,
Ані джмелю не прогусти.
Усе вже в пам’яті…
Не гріють
Ні спомини, ані слова.
Душа потрохи вечоріє,
Сама в собі уже жива.
Хто рахував її суцвіття?
Її прещедрі врожаї?
В якому несвіті і світі
Лишилися скарби її?
Ніхто вже того не згадає.
Тихенько сонечко сідає,
Замерзле віття золотить.
Стоїть душа передзимова
Останнім прихистком любові.
Чекає, поки Бог простить…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440893
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.08.2013
«Тільки птахи не зрадили Богу…»
Знову думка стривожила ця:
Відлітають в далеку дорогу
За могутнім велінням Творця.
Будуть грози і шквали долати,
Та не схибить з дороги ніхто,
Щоби потім до рідної хати
Повернутись і звити гніздо.
Кожна пташка летить, як уміє,
Доки тліє пташина снага.
Скільки їх поглинає стихія?
Скільки пострілів в небі чига?
Боже милий, навіщо ці втрати?
Де розгадка у цих таємниць?
Чи тоді, коли вчив їх літати,
Ще не було людей і рушниць?
І земля була лагідним раєм,
Де ні болю, ні крові, ні сліз,
Лиш пташині нелякані зграї
На оцій, ще безлюдній, землі?
Знов злітають у ніч, у тривогу,
На зорі предковічний вогонь.
Тільки птахи не зрадили Богу,
Тим, найпершим, надіям Його.
Тане в хмарах тоненька вервечка,
Вітер крає беззахисну плоть,
І за кожне пташине сердечко
Тихо молиться в небі Господь…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440746
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.07.2013
Т.Г. Шевченку
Якось воно й не знати.
Нащо цей дьоготь в мед?
Чом же у Бога хати
Не заробля поет?
Чом же Господня ласка
Ніби-то й не про нас?
Хати не мав Руданський…
Хати не мав Тарас…
Як він про неї мріяв!
Навіть намалював!
Як би тепер сказали –
Візуалізував…
Бачили б ви ту хатку,
Крихітний той проект.
Сіни і дві кімнатки…
Більше й не хтів поет.
Скромно і майже вбого.
Чи вже й такенька - гріх ?
Чом же хаток у Бога
Не вистача на всіх ?
Мальви та кілька вишень,
Та у шибках - Дніпро…
Боже святий, Всевишній,
Це вже якийсь синдром
Наш український…
Тяжко,
Господи, без воріт…
Ліпить гніздечко пташка,
Стелить кубельце кріт,
В горах печерки рили
Навіть старці святі!
Господи, Боже милий,
Він же її хотів!
…Миша по стебелині
Мостить своє кубло.
…Навіть на Україні
Вмерти не довелось.
Тяжко прожив на світі,
Тяжко вмирав один,
Де петербурзький вітер
Краяв з усіх щілин.
Дуже воно по-наськи -
Думаю в котрий раз.
Хати не мав Руданський…
Хати не мав Тарас...
Нині оба багаті,
Лірники й кобзарі,
Мають по вічній хаті
В чорній землі сирій.
Що там уже – хатини,
Хто в Україні жив,
Часом і домовини
В долі не заслужив,
У Соловецьких нетрях,
Вічних мерзлотах згас.
Там - родові маєтки
Наших поетів , нас.
… Знову сьогодні свято.
Як же воно - без свят?
Ходить поет без хати,
Садить думками сад.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440745
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.07.2013
ПОКИ МИ ЩЕ НЕ ТІНІ
Предків забуті тіні
Ходять по Україні.
У поминальні дні,
Втомлені і сумні,
Входять у кожну хату -
Хочуть у нас спитати,
Чом же вони забуті?
Як же їм далі бути?
Ходять помежи нами,
Тихі, марні, голодні,
Просять попід церквами
Писанку Великодню.
Кожну забуту душу
Давня образа душить:
Як же рости народу
Та й без коріння роду?
Наше ж оте коріння -
Предків забутих тіні…
Слухайте, добрі люди,
Чом же вони забуті?
Чуйте, хіба ж це трудно?
Тут, в чорноземнім грудді
Їхні забуті кості
Жертвами холокостів,
Війн і голодоморів,
Переворотів, терорів…
Де ж хоч хрести-могили?
Тільки небесні крила
Вічні і невмирущі…
Предків забуті душі
Входять у сни дитячі.
Чом ти, маленьке, плачеш?
Сльози твої невинні
За усю Україну…
Люди мої заснулі,
Подоляки, гуцули,
З Харкова чи Волині,
Всіх країв України,
Запоріжжя, Полтави,
З усієї держави,
В рідну землю вростаймо,
Кров її пам’ятаймо.
Поки ми ще родина…
Поки ми ще не тіні…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440431
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.07.2013
БАРВІНКОВА ЛЮБОВ
Знов у пам’яті виник,
Мов задавнений страх,
Синьоокий барвінок
На старих цвинтарях,
Де запались могили,
Похилились хрести,
Де ночами світились
Чорні лики святих.
Між старого штурпаччя
Забур’янених ям,
Усміхається наче
Барвінковий туман,
Як Господняя ласка
Ця небесна блакить -
Де барвінок прослався,
Там уже не болить!
І манила й лякала
Шалина таїни.
Ми його не топтали -
Милувалися ним!
Задивлялися мовчки
Звіддаля крадькома
В барвінковії очі
Тих, кого вже нема…
Де нога не ступає,
Там, напевно, сам Бог
По землі розсіває
Барвінкову любов,
Бо ніяка загроза
Їй не чинить біди,
Навіть люті морози
І пекучі льоди.
Знову в пам’яті виник
Дорогий-дорогий
Невмирущий барвінок
Із забутих могил.
Де вже більше не буде
Ні свічок, ні хреста,
Де забулися люди -
Там земля пам’ята…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440430
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.07.2013