Assol

Сторінки (1/44):  « 1»

Все было

Все  было  –  страсти  и  признанья,
Метанье  сердца  и  души,
Любовный  трепет,  обожанье,
Слова,  слова  в  ночной  тиши…

Все  было  –  разочарованье,
Предательство  друзей.  Подруг
И  слезы,  самобичеванье,
И  бесконечное:  «А  вдруг!»

Все  было.  Временем  прошедшим
Исчезло  памяти  в  архив,
И  числится  там,  как  ушедшее,
Хранится,  словно  негатив.

Что  будет?  Я  доверюсь  случаю
Надежда  все  еще  жива.
Плохое  было.  Значит  лучшее
Мне  приготовила  судьба!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478857
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 11.02.2014


Взимку дерева голі

Взимку  дерева  голі,
Але  вони  не  мертві,
Тай  від  такого  болю
Смерті  нема  –  потерпиш.

Те,  що  було  позаду
Нехай  відійде  в  минуле,
Чекай  молодого  саду,
Дихай  на  повні  груди!

Вірь,  що  весна  настати
Може  й  в  холодну  зиму!
Ти  лиш  навичь  чекати.
Вір  у  всевишню  силу!

Серце  від  болю  кволе
Виживе  і  вчетверте.
Дерево  взимку  голе,
Але  воно  не  мертве…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478856
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.02.2014


В полуночи ночи

В  полуночи  ночи
Лишь  отблеск  от  свечи,
Лишь  тиканье  часов
И  двери  на  засов.

И  шепот  жарких  уст,
И  воспаленье  чувств,
Разгоряченность  тел,
И  разум  улетел…

И  таинство  в  тиши,
Две  грешные  души
Взлетели  высоко
Куда-то  далеко!

Огарок  от  свечи
В  полуночи  ночи.
Застыла  тишина,
В  окне  висит  луна.

Она  роняет  свет,
А  скоро  вновь  рассвет,
У  утра  свой  черед  -  
Ночь  тайну  унесет…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472321
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 13.01.2014


Як швидко плине час!

Як  швидко  плине  час!
У  жовтім  падолисті,
У  променях  зорі,
Запалених  свічках,
У  вересневих  снах,
Березовому  листі,
В  малюнках  на  вікні,
В  безкраїх  небесах.

Летить  немов  би  лист
Відірваний  від  крони,
Куди  його  несе?
Мабуть  не  знає  й  сам.
Кружляє,  наче  птах,
І  мовчки  б’є  поклони,  
Молитву  лиш  шепоче
Далеким  небесам.

Куди  він  так  спішить,
І  хто  його  погонич?
Життя  –  маленька  мить
У  вічності  буття,
І  помилок  сніги
Залишаться  на  скронях,
Але  чи  буде  час
На  пізнє  каяття?...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472320
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.01.2014


А ведь, в самом деле

А  ведь,  в  самом  деле,  ничего  не  изменилось.  Все  также  наступает  день,  а  за  ним  приходит  ночь.  Также  на  небе  светит  солнце,  а  ему  на  смену  выходит  месяц.
Ничего  не  изменилось.  Деревья  зеленеют,  а  в  нужный  срок  сбрасывают  листву.  Осенние  дожди  сменяются  зимними  снегами.
Ничего  не  изменилось.  Приходит  понедельник,  за  ним  вторник  и  так  далее  до  выходных.  После  лета  наступает  осень,  за  ней  –  зима,  после  –  весна.
Ничего  не  изменилось.  Земля  не  раскололась,  не  ушла  из  под  ног…  Все  осталось  как  было.  Только  тебя  нет…Но  разве  в  масштабе  Вселенной  это  так  важно,  и  что  я,  а  что  весь  мир?  
А  так,  в  самом  деле,  ничего  не  изменилось,  абсолютно  ничего…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437165
рубрика: Проза, Лирика
дата поступления 14.07.2013


Что там за окном?

Что  там  за  окном?
А,  что  за  окном  –  жизнь.  Быстро  так  мелькает.  Люди,  дома,  машины,  деревья.
О  чем  думаешь,  когда  едешь  в  поезде?
Да  о  разном.  В  основном  о  том,  что  вижу.  Ведь  там  за  окном  у  людей  своя  жизнь,  заботы,  горести  и  радости.  
Когда  проезжаю  мимо  леса,  почему  то  всегда  чувствую  его  запах.  И  еще  испытываю  страх.  Да  не  улыбайся.  Ну,  ведь  лес,  а  в  лесу  всегда  страшно.  Красиво  и  страшно.  Я  вообще  трусиха.  Помню,  когда  в  детстве  ходили  в  лес,  всегда  за  кем-то  из  взрослых  ходила  хвостиком,  боялась  потеряться.  А  знаешь,  чего  я  еще  боялась  в  лесу?
Чего  же?
Паутину.  Это  ужас!  Могла  такой  крик  поднять!  А  ее  же  там  полно,  вот  смотри  –  мурашки  по  коже,  а  только  вспомнила…  Согласись,  что  в  любой  дороге  мысли  одолевают,  но  в  поезде  какие-то  они  особенные.
Это  точно.  Ты  не  задумывалась,  почему  в  поезде  хочется  есть?
Да  не  знаю.  Привычка,  наверное.  Мне  кажется  это  где-то  в  подсознании,  просто  с  детства,  с  рождения.  Не  успеешь  сесть  в  поезд:  «Мама!  А  когда  будем  кушать?»
Точно.  А  чай?
Да.  Чай  -  это  святое.  Но  мне,  честно  признаться,  всегда  мало  сахара.  Это  тоже  из  детства  эти  брикетики  с  сахаром  и  поезд  нарисован.  Бросишь  его  в  стакан  и  пузырьки  такие…
А  ты  знаешь,  когда  туда  ехала  принесли  чай,  а  сахар  в  таком  пакетике  не  рафинад,  а  рассыпной.  Ты  знаешь,  не  то  и  все  тут.
Какая  разница  –  сахар  есть  сахар.
Ничего  подобного.  Есть  разница.  Сахар  должен  быть  рафинад  в  длинном  брикетике.  И  точка.  Это  же  поезд!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437160
рубрика: Проза, Лирика
дата поступления 14.07.2013


Я все еще тебя люблю

-  Я  все  еще  тебя  люблю..,-  
Сказал  ты,  как-то  обреченно.
-  За,  что  мне  это  –  не  пойму,  –
Любить  тебя  –  приговоренный.

Мне  мукой  стала  жизнь  моя,
Мечусь  рассудка  я  лишенный,
Ведь  поздно  понял  то,  что  я  -
Любить  тебя  приговоренный.

Но  я    понять  тогда  не  смог,
Своей  гордынею  ведомый,
Что  сам  паду  у  твоих  ног  –
Любить  тебя  приговоренный.

Твою  любовь  тогда  предав
Не  думал  –  буду  сам  казненным,
Тогда  не  знал,  что  буду  я
Любить  тебя  приговоренным...

Ты  говорил,  смотрел  в  глаза,
Сжимал  дрожа  мои  ладони,
Но  ты  не  знал,  что  стала  я
Любить  тебя  –  ОСВОБОЖДЕННОЙ!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436961
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 13.07.2013


На столе натюрморт

На  столе  натюрморт  из  осенних  цветов,
Пара  яблок  и  гроздь  винограда,
И  разложен  мольберт,  холст  к  работе  готов,
Кисти,  краски  уложены  рядом.

И  волшебным  движеньем  умелой  руки
Начинает  художник  творенье,
И  ложатся  подряд,  слой  за  слоем,  мазки,
И  застыло  как  будто  бы  время.

Вдруг  ожил  чистый  холст,  будто  душу  обрел,
Слышен  запах  осеннего  сада,
Полной  грудью  вдохнуть  хочешь  запах  цветов
И  почувствовать  вкус  винограда.


Автор  картины  Владимир  Жданов  (потрясающий  художник-современник)
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436959
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 13.07.2013


Деревянные ставни забытых домов

Деревянные  ставни  забытых  домов
Одиноко  стоят  в  позаброшенных  селах
Двери  глухо  закрыты  на  длинный  засов
Их  надежда  мала  на  приезд  новоселов.

Солнце  каждое  утро,  как  прежде  встает
И  роса  на  траве  серебрится  играя,
Соловей,  заливаясь,  как  прежде  поет,
И  рассвет  дребезжит,  новый  день  ожидая.

И  такая  тоска,  что  хоть  волком  завой,
Безысходность  на  грани  душевного  срыва!
И  придавит,  как  груз,  тишина  и  покой
И  до  боли,  до  крика  вокруг  так  красиво!..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436859
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.07.2013


Печальный ангел

                                                                                                                                                                 «О,  люди!  Люди  небораки!
Нащо  здалися  вам  царі?
Нащо  здалися  вам  псарі?
Ви  ж  таки  люди,  не  собаки!…»
Т.Г.Шевченко


Печальный  ангел  с  грустными  глазами
На  облаке  сидел  и  созерцал:
«О,  люди,  люди!  Что  же  это  с  вами?!»,  -
Шептал  он  только,  а  ответ  не  знал.

«Любви  в  вас  нет,  друг  к  другу  уважения,
Сердца  черствеют,  будто  бы  их  нет,
Вы  за  грехи  не  просите  прощенья,
А  благодати  просите  в  ответ!

Корысти  ради,  вы  на  все  готовы  –
Предательство,  хулу  и  клевету,
Вы  стали  все  душевно  нездоровы,
Вы  падаете  в  бездну,  пустоту…

Очнитесь,  люди!!!  И  меня  услышьте,
Ведь  что  же  будет  с  вашими  детьми?!
Друг  друга  возлюбите  и  поймите,
Ведь  вас  не  даром  Бог  назвал  –  ЛЮДЬМИ!»

Печальный  ангел  с  грустными  глазами
Сорвался  с  облака  и  в  небо  улетел,
Он  так  хотел  услышанным  быть  вами…
Как  верить  хочется,  что  все-таки  сумел.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436858
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.07.2013


Цей дощ надовго

«Цей  дощ  надовго,  -  ти  мені  сказав,
Бо  вітер  сірі  хмари  малював.»
Сховалось  сонце  за  небесну  даль,
Відлунювали  краплі  слово:  «Жаль»

-    Цей  дощ  надовго,  -  ти  мені  сказав.
Торкнувся  скронь  моїх  і  ледь  поцілував,
Дивився  в  очі,  а  на  серці  щем
Здається  плакав  ти  разом  з  дощем.

-    Цей  дощ  надовго,  -  ти  мені  сказав.
І  як  ніколи  ніжно  обійняв,
Пішов  у  темряву,  у  ночі  глибину,
І  залишив  мене  у  розпачі  без  сну…

«Цей  дощ  надовго…»  Чулося  мені.
Чи  на  яву  це  було,  чи  у  сні?...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436575
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.07.2013


Я йшла по вулиці порожній

Я  йшла  по  вулиці  порожній
У  супроводі  ліхтарів.
Поодинокий  перехожий
Так,  як  і  я,  самотньо  брів.

Холодний  дощ  тихенько  плакав,
Неначе  завинив  кому,
Сльозами  з  парасольки  капав,
Не  залишав  мене  саму.

І  місяць  заховався  в  хмари,
Не  було  видно  і  зірок.
Автомобільні  жовті  фари
Лиш  виринали  із  дірок…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436572
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.07.2013


Блюз холодних дощів

Блюз  холодних  дощів
Тихо  осінь  чарівна  заграла,
Блюз  сподіваних  мрій,
Тих,  що  літо  здійснить  не  змогло,
І  останнє  тепло  у  полях  та  лісах  позбирала,
Розстеливши  туманів  навколо  важке  полотно.

Грає  музика  сумно
Мелодію  ніжну  прощання,
Десь  співає  журливо
Сполоханий  зливою  птах.
Полетіли  далеко  у  вирій  чиїсь  сподівання,
Закружляли  у  небі,  поснули  на  білих  вітрах…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436450
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.07.2013


Ти чув, як вітер шепотів твоє ім’я

Ти  чув,  як  вітер  шепотів  твоє  ім’я
І  ніжно  грався,  доторкаючись  волосся,
Але  подумав  ти,  що  це  тобі  здалося,
І  навіть  не  подумав,  що  то  –  я!

Ти  бачив  пташку,  що  співала  за  вікном,
І  ти  подумав,  що  то  пісня  солов’я,
Але  та  пташка  за  вікном  –  то  була  я,
А  ти  послухав  трохи  і  забувся  сном.

Ти  пам’ятаєш  ту  раптову  літню  зливу,
Була  їй  рада  дуже  стомлена  земля,
А  ти  розсердився  й  не  знав,  та  злива  –  я,
Вірніше  сльози  мої,  друже,  а  не  злива.

Ти  пам’ятаєш,  як  кохав  мене  колись
І  дуже  ніжно  шепотів  моє  ім’я,
Але  та  дівчина  сполохана  –  не  я…
Тобі  здалося  все…Ти,  мабуть,  помиливсь.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436449
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.07.2013


Диалог-діалог

-  Привет!  Здравствуй  говорю!  Чего  не  отвечаешь?  
-  Здоров!
-  Чего  такая  сердитая?
-  Нічого.
-  Ну  я  же  вижу.
-  А  чого  ти  знову  перший?
-  Что  первый?
-  Привітався  чого  першим?
-  Ну,  я  откуда  знаю?  Она  так  захотела,  наверно?
-  Причому  тут  вона?  Може  я  першою  хотіла  привітатись!
Да  какая  разница,  кто  первым  поздоровался?!
-  Та  ну  тебе!  Я  вже  звикла,  що  ти  першим  лізеш  поперед  батька…
-  Ну,  ладно,  не  злись.  Завтра  ты  поздороваешься  первой.
-  А  ти  у  цьому  впевнений?
-  Ты  же  знаешь,  что  все  зависит  только  от  нее.
-  Так,  брате,  все  залежить  від  неї.  Вона  мене  нещодавно  покликала.  Ти  не  уявляєш,  яка  я  була  щаслива!
-  И  где  вы  были?
-  Ми  полетіли  у  літо.  Кружляли  у  хмарах,  збирали  росу  з  квітів.  Краса!  У  неї  був  чудовий  настрій.
-  Понятно.  А  когда  меня  позвала,  грустная  была.  Мы  в  прошлое  летали.  А  там  ты  же  сама  знаешь  –  тоска  за  печаль.
-  Мені  це  відомо.  Не  люблю,  коли  вона  сумує,  але  що  робити,  допомагаю  їй,  як  можу.  Слова  потрібні  підбираю.
-  Ты  знаешь,  мы,  по-моему,  только  этим  и  занимаемся.  Наша  главная  задача  подобрать  нужные  слова,  чтобы  она  была  довольна  и  радовалась.  А  еще  знаешь  что?  Я  уверен  на  все  сто,  что  любит  она  нас  одинаково  –  что  тебя,  что  меня.
-  Так,  друже,  я  знаю.  Ми  з  нею  одне  ціле.  Давай  обнімемось  і  більше  не  будемо  сваритись.
-  Давай!  С  удовольствием!  
-  Слухай!  Я  співати  хочу.
-  Давай!
-  Ой,  що  то  за  коні…
-  Нет.  Давай  лучше  вот  эту:  «На  приволье  где-то  заблудилось  лето…»
-  Ти  знову  починаєш?
-  Я  ничего  не  начинаю!
-  Я  хочу  про  коней  співати!
-  А  я  –  про  лето  хочу!
-  А  казав,  що  друг!
-  Та  друг  я!  Друг!  Ну,  давай  про  коней.
-  Ні.  Ну  я  теж  люблю  цю  пісню  про  літо.  Будемо  її  співати.  Давай  запрошуй  мене  до  танцю.  Співатимемо  і  танцюватимемо…



Вот  так  идут  они  со  мной  
По  жизни,  в  ногу,
Моих  два  язика,  мої  дві  мови,
Це  мої  крила,  моє  натхнення,
Моя  любовь  и  вдохновенье!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436280
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.07.2013


Велика дяка Богу за життя

Велика  дяка  Богу  за  життя,
За  радості  у  нім  і  за  страждання,
І  за  щоденне  світу  відкриття,
За  відповіді  на  складні  питання.

Коли  нам  важко,  чи  болить  душа
Звертаємося  всі  тоді  до  Бога,
І  праведні,  і  ті,  що  все  грішать
До  храму  Божого  йдемо  по  допомогу.

Храни  Господь  великих  і  малих
І  пробуди  до  ближнього  повагу
Тебе  славімо  ми  і  всіх  твоїх  святих
Тож  дай  нам  розум,  гідність  і  наснагу!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436279
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.07.2013


Вона стояла біля вікна

Вона  стояла  біля  вікна  і  дивилася  як  важкі  краплі  дощу  бились  об  скло  і  котилися  на  підвіконня.
-  Чому  ти  не  лягаєш?
-  А  навіщо?  Я  все  рівно  не  зможу  заснути.  Та  ще  й  цей  дощ.  Вже  третій  день  ллє,  як  з  відра.  Ця  погода  аж  ніяк  не  додає  настрою.
-  Ти  дуже  критично  до  себе  ставишся.  Так  не  можна.  Ну  що  ти  із  собою  робиш?
-  Я  не  можу  нічого  з  цим  подіяти.  Ти  знаєш  мене  все  життя.  Я  така  людина.  Мені  важко  себе  переробити.  Ось  дай  мені  відповідь  –  навіщо  він  приходив?
-  Як  навіщо?  Ви  так  давно  не  бачились.  Цілком  зрозуміло,  що  він  захотів  з  тобою  поспілкуватись.  Мені  здалося,  що  ти  залишилася  дуже  задоволена  після  розмови  з  ним.
-  Так.  Я  залишилася  задоволена,  перші  години  дві  після  зустрічі.  А  потім?  Що  було  потім?  А  потім  була  порожнеча.  Розумієш  –  по-рож-неча!  Ось  тут  утворилася  здоровенна  дірка,  -  вона  приклала  руки  до  грудей.
-  Чому?
-  А  тому,  що  він,  людина,  яка  не  бачила  мене  стільки  років  розпізнав  усю  мою  сутність!  Саме  він  змусив  мене  повірити  у  себе.  Повірити  в  те,  що  я  насправді  на  щось  здатна.  Найголовніше  –  він  був  дуже  щирий!  А  чому  той,  інший,  який  зі  мною  всі  ці  роки,  чому  він  не  може  мене  зрозуміти,  чому  він  не  здатен  розпізнати  мою  душу?
Вона  знову  підійшла  до  вікна.  Вдивлялася  в  нічну  темряву.  За  вікном  плакав  дощ,  а  в  кімнаті  плакала  вона…
Годинник  відліковував  час,  а  в  її  голові  лунало  тільки  одне  питання:  «Ну  чому?».

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436054
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 08.07.2013


Надежда умирает последней

Надежда  умирает  последней.  Фраза  всем  известная.  Вообще  такое  впечатление,  что  родилась,  а  эту  фразу  уже  знала.
Кто  первым  произнес:  «Надежда  умирает  последней!»?  Не  знаете?  Я  тоже  не  знаю.  Но  то,  что  она  умирает  последней,  знают  все.

-  Мне  предложили  новую  работу,  но  не  знаю,  возьмут  ли  точно.
-  А  ты  надейся,  -  слышится  в  ответ.-  Надежда  умирает  последней…

-  Девчонки!  Он  ушел!  Сказал,  что  не  вернется!
-  А  ты  верь,  что  вернется.  Надежда  умирает  последней!...

-  Мне  кажется,  что  у  нее  кто-то  есть.  А  может  это  только  мои  домыслы?
_  Ну,  друг,  будем  надеяться,  что  тебе  только  кажется.  Надейся,  что  это  не  так,  а  надежда,  старик,  сам  знаешь,  умирает  последней…

И  так  все.  Независимо  от  того  мужчины  или  женщины,  все  независимо  от  возраста  верят,  надеятся…
Интересно,  а  никто  из  вас  не  задумывался,  что  будет,  если  она  умрет?  Возьмет,  и  не  у  кого  не  спрашивая,  умрет.  И,  что  тогда?  Что  тогда  делать  нам  –  всем  –  людям?  Умереть,  что  ли?!  Ведь  жить  не  будет  смысла,  если  умрет  последнее,  что  заставляет  надеяться.  Надеяться  на  то,  что  все  изменится  к  лучшему:  любимые  будут  с  нами,  больные  выздоровеют,  мы  начнем  понимать  друг  друга,  и  наконец-то  еще  чуть-чуть  -  и  все  будут  счастливы!..
Давайте  все  вместе  будем  верить,  что  этого  не  случится!  Давайте  верить,  что  она  не  умрет  –  ведь  НАДЕЖДА  УМИРАЕТ  ПОСЛЕДНЕЙ!!!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436053
рубрика: Проза, Лирика
дата поступления 08.07.2013


У меня есть тайник.

У  меня  есть  тайник.  В  том  тайнике  спрятана  маленькая  шкатулка.  Ключ  от  этой  шкатулки  я  храню  в  одном  укромном  месте.  Там  его  никто  не  сможет  найти.
Когда  мне  становится  грустно  или  одиноко,  а  такое  со  мной  бывает,  я  беру  ключ,  иду  в  свой  тайник,  достаю  шкатулку,  бережно  глажу  ее  по  лаковой  крышечке  и  открываю…
Достаю  оттуда  фото,
Пожелтевшее  слегка,
Я  сижу  вполоборота,
На  плече  твоя  рука.
Иногда  достану  танец,
Или  песню,
Или  стих,
На  щеке  твоей  румянец,
Или  завтрак  на  двоих.
Я  могу  достать  желанье,
Взгляд  твой,  голос,
Или  смех,
Море,  солнце  или  снег.
Обострится  осязанье,
Оживут  воспоминанья,
Будут  слезы,  будет  грусть:
«Жди  меня!  И  я  вернусь»…
Погрущу  и  улыбнусь,
Вновь  назад  я  оглянусь.
Аккуратно  все  сложу
И  на  место  положу.

Надежно  закрою  шкатулку  ключом,  положу  ее  в  тайник,  и  на  время  забуду  о  ее  содержимом.  Но  на  очень  короткое  время,  это  я  знаю  точно.  Это  мы  знаем  точно.  Ведь  это  не  только  моя  тайна…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435719
рубрика: Проза, Лирика
дата поступления 07.07.2013


Куда уходит любовь?

Куда  уходит  любовь?  Кого  не  спрошу,  никто  не  знает.  У  всех  свои  предположения.
Одни  говорят,  что  улетает  в  самолетах,  другие  видели  ее  уезжающей  в  поездах,  легковых  автомобилях.  У  кого-то  она  исчезает  на  попутных  машинах  или  просто  уходит  в  неизвестном  направлении.  Оглянешься,  а  ее  уже  и  след  простыл.  Реакция  у  провожающих  любовь  тоже  разная.  Кто-то  провожает  ее  горькими  слезами,  кто-то  облегченно  вздыхает  и  торопится  на  поиски  новой.
Пытаются  ее  остановить  почти  все,  от  кого  она  хочет  уйти.  Кто-то,  стоя  на  коленях,  весь  в  слезах,  кто-то,  угрожая  убить  себя,  ее,  и  вообще  всех  кто  прямо  или  косвенно  относится  к  причине  ее  ухода.  Кто-то,  молча  с  мольбой,  смотрит  в  глаза,  надеясь,  а  вдруг  сама  догадается  и  не  уйдет.
Но  любовь  не  поддается  ни  на  шантаж,  ни  на  мольбы  и  стенания.  Она  жестокая  эта  любовь.  Если  решила  уйти,  то  уже  навсегда.  Она,  правда,  может  вернуться.  Мелодией  услышанной  музыки,  ароматом,  повисшим  в  воздухе.  Еще  она  возвращается  ночью,  во  сне.  Кому  повезло,  это  касается  женщин,  она  возвращается  во  взгляде  ребенка,  напоминая  о  себе,  вернее  о  том,  кто  помог  этому  ребенку  появиться  на  свет.
Почему  она  уходит  и  где  то  место  где  можно  ее  найти?  Только  не  ту,  что  ушла.  Раз  ушла,  значит,  это  была  не  любовь,  а  лишь  ее  подобие.  Так  где  же  найти  ту,  настоящую  которая  не  уйдет,  и  как  понять,  что  это  именно  она?..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435717
рубрика: Проза, Лирика
дата поступления 07.07.2013


Прилітає муза

Прилітає  муза  –  дивна  фея,
Як  завжди  зненацька  кожний  раз,
Дістає  приховані  трофеї:
-  І  про  що  напишеш  на  цей  раз?

Посміхнеться,  дивлячись  на  мене,
Чистий  аркуш  поряд  покладе:
-  Я,  надіюсь,  справишся  без  мене?  -
Тихо  скаже,  і  собі  піде.

Дивлюся  на  чистий,  білий  аркуш:
Що  ховає,  і  про  що  мовчить?
І  стає  то  холодно,  то  жарко,
І  здається  вічністю  ця  мить.

Та  минає  час  і  оживає
Чистий  аркуш  мовою  душі,
Й    з  нетерпінням  музу  знов  чекаю
І  натхнення  на  нові  вірші!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435632
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.07.2013


Дитинства спогади ясні

Дитинства  спогади  ясні
Грушки  дозрілі  розкидали,
Дощі  грибні,  такі  рясні
Разом  із  нами  підростали.

А  гарна  баба  снігова,
Велика,  сніжна  королева,
Була  для  нас  немов  жива
Й  високі  були  всі  дерева!

Чекали  з  нетерпінням  свят,
А  особливо  –  новорічних!
Ялинки  тої  аромат
Ми  не  забудемо  довічно!

Як  не  забудем  доброти
Й  тепла  від  рук  бабусі  з  дідьом,
Й  куди  б  ми  не  хотіли  йти
Вони  за  нами  тихим  слідом…

Дорослі  спогади  сумні
І  інколи  так  просиш  Бога:
«Нехай  дитинство,  хоч  у  сні,
Поверне  з  дальньої  дороги».

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435631
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.07.2013


На танцплощадке шум и гам

На  танцплощадке  шум  и  гам,
Девчонок  юных  звонкий  смех,
Ждут  –  баянист  подаст  сигнал,
Растянет  инструмента  мех.

И  пары  в  вальсе  закружат
Под  музыку  «Амурских  волн»,
Сирени  сладкий  аромат,
Любовью  воздух  опьянен!

«Эй!  Музыкант»  Сыграй  кадриль,
Сыграй  нам  польку,  жгучий  твист!
Мы  танцевать  еще  хотим,
Играй,  дружище  -  баянист!»

И  он  играл  в  который  раз,
Хоть  дело  близилось  к  утру,
Сам  не  сводил  влюбленных  глаз
С  девчонки,  что  ждала  в  углу.

Ее  хотел  бы  пригласить,
Ведь  так  давно  в  нее  влюблен!
И  в  танце  с  нею  закружить…
Но  как  же  быть?!  Играет  он!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435375
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 05.07.2013


Ты, знаешь, мне нравится очень

Ты,  знаешь,  мне  нравится  очень
На  звезды  смотреть  темной  ночью,
Их  яркое  в  небе  мерцание
Достойно  большого  внимания.

Мне  нравится  запах  жасмина,
Он  белый,  прозрачно-невинный,
Укутает  в  нежных  объятьях,
Прицепится  брошью  на  платье.

Люблю  облаков  караваны,
Плывут  день  и  ночь  неустанно
Скитальцы  небесной  дорогой,
Везет  им  –  ведь  видели  много.

Ты,  знаешь,  мне  нравится  море
И  парус  на  водном  просторе,
Крик  чайки  под  шелест  прибоя,
И  ракушка,  что  под  ногою.

Мне  музыки  нравятся  звуки
Лекарство  от  боли  и  скуки,
Бальзам,  чудотворное  средство
Для  мозга,  души  и  для  сердца.

Мне  нравится  магия  слова
По-новому,  хоть  и  не  ново,
Сажать  все  слова  в  рифмы  почву  –
Ты,  знаешь,  мне  нравится  очень.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435374
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.07.2013


На приволье где-то

На  приволье  где-то
Заблудилось  лето
В  море  меж  волнами
Где  шумит  прибой,
А  искать  напрасно
Было  и  погасло
На  песке  осталось  
Дымкой  золотой.

Лето  –  наслажденье,
Легкое  волненье,
От  случайных  взглядов
Брошенных  во  след.
Солнцем  загорелым,
Поцелуем  спелым
Обожгло  до  боли
И  исчезло.  Нет.

Не  ищи  ответа
Не  услышит  лето
Эхо  пересмешник
Рассмеется  лишь.
И  опять  печально
Твой  корабль  отчалил,
Ну,  а  ты  на  кромке
Осени  стоишь..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435322
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 04.07.2013


Зачем

Зачем  ненужными  словами
Вы  засорили  разум  мой?
Зачем  Вы  чувствами  играли,
Мой  друг  и  недруг  дорогой?

Зачем  заставили  поверить,
Что  Вы  способны  на  любовь,
И  боль  мою  не  соизмерить,
Мой  друг  и  недруг  дорогой.

Все  обещанья  оказались
Такой  фальшивою  игрой!
Зачем  мы  с  Вами  повстречались.
Мой  друг  и  недруг  дорогой?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435319
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 04.07.2013


Чого тільки не трапляється в житті з людиною, коли вона ще дитина…

Чого  тільки  не  трапляється  в  житті  з  людиною,  коли  вона  ще  дитина…
Одного  вечора  я  ніяк  не  міг  заснути.  Крутився,  вертівся  з  боку  на  бік,  але  ніяк  сон  мене  не  брав.  Коли  в  мою  кімнату  увійшла  бабуся  Оля,  така  перелякана,  що  я  аж  похолодів.
-  Що  таке,  бабуню?
-  Ой,  Дмитрику!  Зустріла  нашу  сусідку  -  бабу  Марію.  Вона  розповіла,  що  в  нашому  селі  люди  бачили  величезного  чорного  коня.  З’являється  він  тільки  ввечері.  Ходить  під  хати  де  є  маленькі  діти,  дивиться  хто  з  них  не  спить  того  забирає  і  несе  на  шлях.  А  там  же  велика  криниця.  Ось  він  тих  дітей  у  ту  криницю  й  кидає.  Я  подумала,  що  то  все  вигадки,  але  зайшла  на  подвір’я,  а  у  нас  за  клунею  вже  той  кінь  гарцює.  То  ж  я  бігом  до  хати  –  дивитися  чи  ти  спиш!
Я  вкрився  з  головою  ковдрою.  Моє  серце  калатало  так,  що  я  боявся,  що  кінь  почує  його  стукіт,  але  не  помітив,  як  й  заснув.  І  таке  мені  наснилося!
Ніби  над  нашою  хатою  дядько  здоровенний  літає,  руками,  наче  крилами  махає.  Потім,  як  заговорить  страшним  таким  голосом,  звертаючись  до  бабусі,  що  поралася  на  городі  :  «А  де  тут  хлопчик  Дмитрик!  Я  знаю,  що  він  не  спить!»  Бабуся  до  нього,  піднімаючи  кулаки  вгору:  «Геть  лети  звідси!  Мій  Дмитрик  вже  спить  давно!»
Від  того  крику  я  аж  прокинувся.  Стояв  теплий  літній  ранок.  Бабуня  Оля  поралася  біля  печі:
-  Ой,  голубчику!  Прокинувся?  Йди  вмивайся.  Буду  тебе  годувати.
-  Бабуню!  А  як  же  кінь?  І  дядько,  що  літав?
-  Який  кінь?  Який  дядько?  -  усміхаючись  спитала  бабуся.  Дядько  тобі  наснився,  а  коня  я  вигадала,  щоб  ти  заснув  скоріше!  Йди  вмивайся  тай  до  столу!
Я  вийшов  на  поріг.  Ледве  дихаючи  дійшов  до  клуні.  Коня  я  не  побачив,  але  сліди  від  підков  були…
Ось,  що  може  трапитися  з  людиною,  коли  вона  ще  дитина.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435100
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 03.07.2013


Піднялась рано

Піднялась  рано,  швидко  вмилась,
Дітей  швиденько  побудила,
Нагодувала,  одягнула,
Про  чоловіка  не  забула  –
Бігом  шкарпетки  подала,
Краватку  міцно  затягла,
Налляла  кави,  ледь  надпила,
І  на  роботу  полетіла!
Та  ще  забігла  в  магазин:
Купила  хліба,  ковбаси,
Кіло  картоплі,  літр  сметани,
Яєць  ще  солі  на  останок,
І  ледве  встигла,  в  краплях  поту  
Все  –  вже  прибігла  на  роботу…
Відпрацювавши  свою  зміну,
Ледь  піднімаючи  коліна,
По  сходах  до  дверей  дібралась
Додому  ледь  прителіпалась…
І  тут  не  в  змозі  вже  присісти  -
Потрібно  готувати  їсти.
Швиденько  діти  обступили:
З  малим,  щоб  віршика  повчила,
А  старший  бреше  щось  про  двійку,
Що  не  права  ту  була  вчилка,
Що  він  нікого  там  не  бив,
Він  –  однокласника  провчив.
Ось  чоловік  прийшов  з  роботи.
Сказав,  що  зморений
Й  не  проти
Лягти  він  трошки  полежати,
Але  щось  хоче  пожувати…
І  зашкварчало,  зашипіло,
Її  по  кухні  закрутило!
Нагодувала,  напоїла
Дітей  бігом  поклала  спати,
Сама  у  ванну  полетіла
Замочену  білизну  прати.
Аж  тут  з’явився  чоловік.
Сказав,  що  треба  совість  мати…
У  відповідь  ледь  усміхнулась
Йому  сказавши:  «Я  швиденько!»
У  дзеркало  лиш  озирнулась:
«Яка  ж  я  «гарна»  Моя  ненько!»
Наскоро  вмилась,  розчесалась,
До  ліжка  ледве  вже  дісталась…
Вже  чоловік  звичайно  спав,
І  мабуть  бачив  сон  десятий.
Лягла  нарешті  спочивати,
А  завтра  ж  рано  знов  вставати…
У  сні  їй  снилось  –  вона  бджілка
Кружля  над  квітами  в  садах…
Яке  це  щастя  бути  ЖІНКОЮ!...
Чи  може,  скажете,  не  так?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435099
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.07.2013


Хіба у спеці сонячна краса?

Хіба  у  спеці  сонячна  краса?
А  велич  гір  –  у  вічному  мовчанні?
Невже  це  сльози  –  вранішня  роса?
А  холод  в  сердці  через  прощавання?

Якщо  туман  –  чому  відразу  -  «дим»?
Не  тільки  море  здатне  хвилювати!
Чому  кохання  –  це  лиш  молодим?
І  чи  потрібно  душу  відкривати?!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434925
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.07.2013


Cыночка

Послушай,  сыночка!  Положи  руку  на  то  место,  где  у  тебя  совесть  и  скажи  честно  -  можно  было  позвонить?!  Я  не  прошу  о  многом.  Ты  знаешь,  я  никогда  не  прошу  о  многом.  Я  прошу,  как  не  зайти,  то  хотя  бы  позвонить.
Ну,  шо  ты  молчишь?  Тебе  нечего  сказать  маме  на  ее  вопрос?  Шо?  У  тебя  были  дела?!  Ты,  знаешь,  мой  дорогой,  у  меня  тоже  были  дела,  но  я  тебя  родила.  Я  скажу  тебе  больше  -  я  хотела  сына,  я  знала,  шо  у  меня  будет  сын,  но  шо  он  будет  такой  бессовестный  и  не  найдет  пару  свободных  минут  шобы  позвонить  своей  маме  я  не  знала!
Шо  ты  стоишь  и  нервно  потеешь?  Шо  ты  ищешь?  Зажигалку?!  Паразит!  Ты  же  обещал  маме  бросить  курить!  Весь  в  своего  папашу!  Он  мне  тоже  только  то  и  делал,  шо  обещал.  Пообещал  сына  и  это  единственное  обещание,  которое  он  таки  да  выполнил.
Шо  ты  говоришь?  Я  не  даю  сказать?  Так  я  тебя  давно  не  видела,  у  меня  накипело!  Две  недели  не  давно?!  Так  если  бы  я  не  придумала  об  этом  сердечном  приступе  -  ты  бы  таки  до  сих  пор  и  не  пришел!
Пришел  бы?  Уже  собирался?  Шо  ж  не  позвонил  маме?  Болел?..  Не  хотел  меня  расстраивать?..  Дай  мама  потрогает  лоб.  Температуры  нет?  Да  наклонись  -  я  ж  так  не  достану!  Шо  ты  принес?  Лекарства!  Зачем  маме  лекарства,  как  ты  уже  пришел?!  Идем  на  кухню.  Я  вчера  сварила  твой  любимый  борщ,  сварила  так  как  ты  любишь.  Иди  мой  руки!  Так  как  мама,  тебя  не  покормит  никто.
Ну  шо  ты  замер?  Ты  меня  любишь?..  Я  знаю.  Не  обижайся  на  маму,  она  ведь  тоже  тебя  любит...  Иди  мой  руки!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434924
рубрика: Проза, Лирика
дата поступления 02.07.2013


Велике жовте сонце

Велике  жовте  сонце  поважно  випливало  на  голубе,  ніби  аж  прозоре,  небо.  Починався  новий  літній  день.  Повітря  завмерло.  Від  ранкової  спеки  зовсім  розлінувався  вітер.  Пішов  спати,  сховавшись  між  листям  дерев,  лиш  деколи  гойдаючи  гілки,  перевертаючись  на  інший  бік.
Стара  річка  виблискувала  водою,  повільно,  дихала,  відображаючи  у  своєму  дзеркалі  сонце.  Зелені  жаби,  які  виводили  вночі  свої,  лише  їм  зрозумілі  пісні,  зараз  відпочивали,  сховавшись  під  листям  очерету.
На  сільському  полі  молоде  колосся  пшениці  перешіптувалося  з  голубими  волошками,  а  червоні  маки,  слухаючи  їх  розмову,  гойдали  голівками,  підтримуючи  бесіду.
Чарівний  і  неповторний  аромат  літнього  дня.  У  цей  день  солодко  пахло  липовим  цвітом,  який  змішався  з  ароматом  лісової  суниці,  гіркуватим  полином  і  ніжним,  поки  що  ледь  чутним  запахом  цвіту  молодих  соняшників.
Цю  непорушну  літню  тишу  розбавляли  дзвоники  пташиного  співу,  приносячи  розраду  стомленій  душі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434730
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 01.07.2013


Бесконечно небо.

Бесконечно  небо.
Посмотрите  вверх.  Где  начало?  Где  конец?  Нет.  Небо  бесконечно.
А  время?
Время  бесконечно.  Откуда  начать  отсчет  времени?  Конец  тут  же  будет  началом  нового  времени,  нового  дня.  Бесконечно  время.
А  жизнь?  
Жизнь  бесконечна.  Нужны  доказательства?  Пожалуй  нет.  Конец  одной  жизни  тут  же  зарождает  начало  новой.  Бесконечна  жизнь.
Смотрите  в  небо.  Не  теряйте  времени.  Цените  жизнь.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434729
рубрика: Проза, Лирика
дата поступления 01.07.2013


Мы не виделись очень давно

Мы  не  виделись  очень  давно.  Сама  не  знаю,  почему  позвонила  ему.  На  мое  удивление  он  охотно  согласился  встретиться.
-  Как  всегда  в  нашем  кафе?
-  Конечно!  Не  задумываясь,  ответил  он.
Вопреки  закону  жанра  я  пришла  раньше.  Это  была  французская  кондитерская.  Вкусно  пахло  ванилью  и  моей  любимой  корицей  
Присев  за  столик  я  достала  зеркало,  автоматически  поправила  прическу  и  стала  ждать.  Официант  принес  меню.  Я  его  даже  не  открыла.  «Пусть  он  закажет,  когда  придет.  Посмотрю,  помнит  ли  он  мои  кулинарные  вкусы».
Нервничая,  стала  барабанить  пальцами  по  столу.  Стала  злиться  на  себя  за  то,  что  позвонила,  на  него  –  за  то,  что  согласился.
«Может,  встать  и  уйти?»  Но  только  подумала  об  этом,  как  увидела  в  дверях  его  силуэт.
-  Ну,  здравствуй!  Это  тебе!  –  он  протянул  мне  букет  коралловых  роз  и  поцеловал  щеку.  «Как  ты  любишь».  «О,  тот  же  парфюм,  -  подумала  я  про  себя».
-  Спасибо,  что  не  забыл,  -  сказала  я  и  поднесла  розы  к  лицу.
-  А  я  ничего  не  забыл,-  ответил  он,  многозначительно  посмотрев  мне  в  глаза.
-  Ну,  что  как  всегда?  То  ли  спросил,  тли  утвердительно  произнес  он  и  подозвал  официанта.  Тот  как  волшебник,  моментально  оказался  рядом.
-  Девушке  какао  с  корицей  и  эклер  в  белом  шоколаде,  а  мне  чашку  кофе.
«Таки  не  забыл»,  -  подумала  я  про  себя.
Он  заметно  волновался.
-  Ты  прекрасно  выглядишь,  -  сказал  он.  –  Впрочем,  как  всегда.
-  Спасибо.  Я  стараюсь.  Ты  тоже.  Я  смотрю,  не  теряешь  форму,  Как  всегда  –  по  утрам  пробежка,  спортзал?
-  Да.  Ты  права.  Я  не  изменяю  своим  привычкам.
Принесли  наш  заказ.  От  аромата  у  меня  сладко  засосало  под  ложечкой.  Я  подняла  глаза  и  увидела  улыбку  на  его  лице.
-  Если  бы  я  был  художником,  я  бы  тебя  нарисовал,  -  улыбаясь  произнес  он  и  отпил  глоток  кофе.
Молчание  наше  затянулось.
-  Ну,  расскажи,  что  у  тебя  нового,  -  спросила  я.
Он  заметно  оживился.
-  Ой,  ты  знаешь,  у  меня  сейчас  очень  интересная  работа.  Я  занялся  новым  проектом.  Он  состоит  в  том…
Его  глаза  блестели.  Он  оживленно  рассказывал,  жестикулируя,  но  я  была  мыслями  очень  далеко.  Я  улетела  в  то  уже  далекое  прошлое,  когда  мы  с  ним  были  так  молоды,  счастливы,  строили  планы  на  будущее.  Почему  не  получилось?  Почему  все  так  и  осталось  в  невоплощенных  мечтах.  Наверно  глупо  уже  задаваться  вопросом  кто  из  нас  был  прав,  а  кто  виноват.  Все  прошло.  Унеслось  вместе  с  датами  календаря.  Иногда  думаешь,  а  было  ли  это  все  с  нами?  Изменилось  все.  Сначала  было  очень  больно,  а  потом  мы  банально  научились  жить  друг  без  друга.  Это  мне  кажется  самая  сложная  из  всех,  когда  -  либо  существовавших  наук.  Она  требует  просто  адских  усилий  в  ее  постижении.  Наука  жить  друг  без  друга.
-  Ты  меня  слушаешь?  Его  голос  будто  разбудил  меня.  –  Ты  где  сейчас?  –  спросил  он.
Я  смотрела  на  него  и  ничего  не  могла  ответить.
-  Может  тебе  плохо?-  обеспокоенно  произнес  он.  Тут  действительно  душновато,  я  сейчас  попрошу  принести  воды.
-  Не  нужно!  Спасибо!  –  ответила  я  и  взяла  его  за  руку.  –  Не  нежно  воды.  –  Вообще,  наверно,  это  была  глупая  идея  встретиться.  Я  снова  сделала  не  то,  что  нужно.
-Зачем  ты  так  говоришь?  Я,  например,  счастлив,  что  вижу  тебя.  Я  давно  сам  хотел  предложить  встретиться,  но  никак  не  решался  –  ты  же  мне  запретила…
Он  расслабил  узел  галстука.
-  Вообще  так  все  глупо  получилось.  Я  уже  столько  думал,  о  том,  что  если  бы  можно  было  вернуть  время…
-  Да  ладно.  Если  бы  да  кабы,  -  иронично  ответила  я,  -  помнишь,  как  в  песне:  «Жизнь  невозможно  повернуть  назад».
Мы  смотрели  друг  на  друга  и  не  могли  найти  подходящих  слов.
-  Пожалуй,  я  пойду,  -  посмотрев  на  часы,  сказала  я.  Я  действительно  была  очень  рада  видеть  тебя.
Я  сняла  со  спинки  стула  сумочку  и  одела  ее  на  плечо.
Он  сидел,  молча  и  жадно  наблюдал  за  каждым  моим  движением,  как  человек,  который  очень  хочет  пить  и  с  вожделением  смотрит  на  воду,  льющуюся  в  стакан.  
-  Спасибо  тебе  за  розы,  спасибо,  что  пришел,  спасибо  за  все.  Я  наклонилась  и  поцеловала  его.  Вдохнула  запах  его  волос  и  не  оглядываясь  вышла  из  кафе.
В  моем  осязании  еще  долго  витал  запах  его  парфюма,  но  и  он  улетучился,  смешавшись  с  проходившими  мимо  людьми,  безразлично  несущимися  автомобилями.
Мне  уже  не  было  так  больно,  как  раньше,  я  приду  домой  и  поставлю  цветы  в  воду,  а  завтра,  проснувшись,  я  не  буду  жалеть,  что  позвонила,  что  мы  встретились,  и  буду  дальше  жить.  Я  в  совершенстве  овладела  наукой  –  наукой  жить  друг  без  друга….

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434552
рубрика: Проза, Лирика
дата поступления 30.06.2013


В полуночи ночи

В  полуночи  ночи
Лишь  отблеск  от  свечи,
Лишь  тиканье  часов
И  двери  на  засов.

И  шепот  жарких  уст,
И  воспаленье  чувств,
Разгоряченность  тел,
И  разум  улетел…

И  таинство  в  тиши,
Две  грешные  души
Взлетели  высоко
Куда-то  далеко!

Огарок  от  свечи
В  полуночи  ночи.
Застыла  тишина,
В  окне  висит  луна.

Она  роняет  свет,
А  скоро  вновь  рассвет,
У  утра  свой  черед  -  
Ночь  тайну  унесет…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434551
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 30.06.2013


Почула голос твій у сні

Почула  голос  твій  у  сні
У  трубці  мого  телефону.
Як  не  хотілося  мені
Вертатися  з  його  полону!

На  ранок  встала  не  своя
Я  ж  думала,  що  все  минулось…
Ти  вимовив  моє  ім’я  
І  знову  все  перевернулось.

Не  розумію  хід  думок
Неначе  серце  б’ються  в  скронях
«Невже  чекаю  на  дзвінок?
І  на  твій  голос  в  телефоні?»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433770
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.06.2013


Почти по А. Грину…

Почти  по  А.Грину…



Они  встретились,  когда  ему  было  далеко  за…,  а  ей  уже  давно  не…
Встретились  абсолютно  случайно.  Или  правильнее  было  сказать  не  случайно,  так  как  случайностей  в  жизни  не  бывает.
Она  вышла  на  улицу  и  остановилась.  Полной  грудью  вдохнула  осенний  воздух.  «Боже!  Какая  красота!  Настоящее  бабье  лето!»
Утро,  в  самом  деле,  было  хорошее.  Еще  по-летнему  грело  солнце.  Если  бы  не  начинающая  желтеть  листва,  трудно  было  бы  поверить,  что  уже  осень.
«Я  напрасно  надела  плащ,  -  подумала  она.  –  А  может  быть,  в  этом  году  осень  отменили?»
«Куда  же  пойти?»  Сегодня  был  первый  день  ее  отпуска.  Она  направилась  в  сторону  парка.  На  выходные  дни  здесь  всегда  многолюдно,  а  сейчас  тихо.  Она  шла  и  шуршала  опавшими  листьями  каштана:  «Как  в  детстве»,  -  улыбнулась  про  себя.  Присела  на  скамейку.  Подняла  голову  и  сквозь  ветки  деревьев,  прищурясь,  смотрела  на  солнце.
-  Боже  мой,  как  хорошо!  -  глубоко  выдохнув,  сказала  она.
-  Не  могу  с  Вами  не  согласиться,  день  сегодня  действительно  хороший.  От  неожиданности  она  вздрогнула.  Перед  ней,  как-будто  бы    из-под  земли  вырос  мужчина.
-  Извините,  я  не  хотел  Вас  испугать.
-  Я  абсолютно  не  испугалась,  просто  Вы  так  неожиданно  появились.
-  Можно  составить  Вам  компанию  –  присесть  рядом?  –  спросил  он.
-  А  вам  что    мало  места?  Смотрите  сколько  пустых  скамеек!
-  В  том  то  и  дело,  что  они  пусты.  Я  бы  даже  сказал  –  одиноки,  а  тут  вы.  Можно  я  все-таки  присяду?
-  Ну,  садитесь,  что  с  вами  делать?  –  она  недовольно  отодвинулась.  Он  сел  рядом.
-  Вы  не  сердитесь,  пожалуйста,  -  прервал  он  затянувшееся  молчание.  –  Вообще  вам  не  кажется  удивительным,  что  на  весь  парк  –  только  вы  и  я?  Сегодня  даже  старушек  нет,  ни  мамочек  с  малышами,  хотя  погода  очень  даже  располагает?
-  Я  не  вижу  в  этом  ничего  удивительного,  -  ответила  она.  –  Обычное  стечение  обстоятельств.
-  А  мне  кажется,  что  это  не  случайная  встреча.  Вы  знаете…Он  хотел  еще  что-то  сказать,  но  она  прервала  его  речь.
-  Мужчина,  я  вас  прошу!  У  меня  отпуск.  Я  решила  хотя  бы  первый  его  день  посвятить  себе.  Мне  наконец-то  не  нужно  никуда  торопиться,  я  хочу  просто  отдохнуть.  Не  обижайтесь,  но  избавьте  меня  от  своего  присутствия,  пожалуйста!  Вы  со  своей  философией  ну  никак  не  вписываетесь  в  мои  планы,  вам  это  понятно?
-  Понятно,  я  абсолютно  не  хотел  причинить  вам  неудобства,  -  ответил  он,  -  но  прежде  чем  я  уйду,  скажите,  как  вас  зовут?
-  Ассоль!  –  сердито  не  задумываясь,  ответила  она.
-  Смешно.  Ну,  тогда  я  -  Грэй!  –  сказал  он  улыбаясь.  –  Хорошего  вам  отдыха,  Ассоль!  И  все-таки  я  уверен,  что  мы  еще  встретимся!
Она  смотрела  ему  вслед,  пока  его  силуэт  полностью  не  растворился  в  конце  парка.
В  квартире  зазвонил  телефон.  Она  сняла  трубку,  это  звонила  ее  давняя  подруга.
-  Привет,  дорогая!  Ну,  как  отпуск,  чем  занимаешься?
-  Ты  не  поверишь  –  бездельничаю!  Но  бездельничаю  не  праздно.  Вчера  ходила  на  выставку  «Современный  импрессионизм».  Для  общего  развития  было  интересно,  хотя  ты  же  знаешь,  я  больше  тяготею  к  классике.
-  А  как  поживает  твоя  статья?  Ты  ее  уже  дописала?
-  Какая  статья?  Я  в  отпуске!  И  мой  мозг  тоже.  За  целый  год  я  так  устала  от  этой  беготни  по  библиотекам,  от  поиска  в  Интернете,  что  ты  даже  не  можешь  себе  представить!  Она  конечно  уже  почти  готова,  но  как  говорила  Скарлет  Охара:  «  Я  подумаю  об  этом  завтра».
-  Ну,  все  ясно,  -  ответила  подруга.  –  У  меня  к  тебе  предложение.  Завтра  у  меня  свободный  день,  я  взяла  отгул.  Давай  сходим  на  море,  подышим,  покормим  чаек,  поболтаем.  Как  ты  на  это  смотришь?
-  Я  смотрю  на  это  очень  даже  положительно.  Давай  в  часов  11  я  буду  ждать  тебя  у  пирса.  Пока.  Целую.
Следующее  утро  оказалось  пасмурным.
«Может  никуда  не  поехать,  -  подумала  она,  глядя  в  окно.  –  Похоже  на  дождь.  Но  ведь  обещала,  значит  нужно  ехать».
Позавтракав,  она  оделась,  взяла  приготовленный  для  птиц  хлеб  и  вышла  из  квартиры.
«Свежо»,  -  подумала  она  про  себя,  выйдя  на  улицу.
На  дороге  обошлось  без  пробок  и  к  морю,  она  доехала  быстро.  
«Вот  глупая,  почему  я  не  взяла  шарф?»    С  моря  дул  холодный  ветер.  Ее  мысли  прервал  телефонный  звонок.  Это  была  подруга.  Она  извинялась,  что  подбила  ее  на  поход  к  морю,  а  сама  не  сможет  приехать,  так  как  заболела  сотрудница,  и  ее  вызвали  на  работу.
«Да  ладно,  не  извиняйся.  Мне  тоже  очень  хотелось  тебя  увидеть.  Накормлю  я  чаек  одна,  что  поделать?  Пока.  Увидимся».
Она  положила  телефон  в  сумочку  и  пошла  вдоль  берега.  От  ветра  волны  рассыпались  белыми  барашками  по  берегу.  На  горизонте  небо  слилось  в  едином  цвете  с  морем  –  было  серым.  Очень  быстро  бежали  тучи.  Чаек  не  было  видно.  Зато  по  берегу  ходил  одинокий  голубь,  периодически  подымаясь  в  небо.
-  Ну,  дружок,  тебе  повезло,  -  сказала  она.  –  Сегодня  ты  лопнешь,  я  тебе  устрою  праздник  живота!
Голубь  как  будто  бы  понял  ее  слова  и  подошел  совсем  близко.  Она  стала  отламывать  кусочки  хлеба  и  бросать  их  птице.  Как  по  мановению  волшебной  палочки  начали  слетаться  его  собратья.
-  А  вы  тут,  откуда  взялись?  Ты  что  им  передал  по  азбуке  Морзе:                              «  Еда!  Летите  все  сюда?»
Она  кормила  птиц  и  слушала  шум  прибоя.
«  Если  бы  можно  было  понимать,  о  чем  говорит  море,  -  думала  она,  сколько  бы  всего  интересного  можно  было  бы  узнать,  какие  бы  тайны  открылись».  Она  окинула  взглядом  берег.  Вдалеке  она  увидела  бегущего  человека.  Он  был  в  спортивном  костюме.  Цвет  она  разобрать  не  могла,  но  четко  был  виден  красный  шарф.
«  Спортсмэн»,  -  иронично  подумала  она  и  снова  пожалела,  что  не  взяла  шарф.
Когда  силуэт  бегущего  стал  приближаться  все,  что  она  смогла  произнести:  «Этого  не  может  быть…»
Бежавшим  «спортсмэном»  оказался  не  кто  иной,  как  тот  мужчина,  которого  она  встретила  в  первый  день  своего  отпуска.
Он  остановился.  Не  сводя  с  нее  удивленных  глаз,  он  произнес:  «Ну,  здравствуйте,  Ассоль!  Я  же  вам  говорил,  что  мы  еще  встретимся».  Он  тяжело  дышал  после  пробежки.
-  А  вы  не  заметили,  как  все  повторилось?  –  не  сводя  с  нее  глаз,  спросил  он,  -  только  вы  и  я.
-  Еще  голуби,  -  тихо  произнесла  она.
-  Ну  да,  еще  голуби.  Прямо  как  в  кино  «Любовь  и  голуби».
Они  стояли  и  молча,  смотрели  друг  на  друга.
-  Я  вижу,  вы  совсем  продрогли,  -  сказал  он.  Корабля,  правда,  с  алыми  парусами  у  меня  нет,  но  зато  есть  красный  шарф.  Он  снял  его  с  себя  и  обмотал  ее  шею.  –  Я  же  все-таки  Грэй!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433769
рубрика: Проза, Лирика
дата поступления 26.06.2013


Засмучений раптовою грозою,

Засмучений  раптовою  
грозою,
Приблудний  пес  сховався  
в  бур’янах.
На  лапи  ліг  важкою  
головою,
І  заздрив  людям,  що  сиділи  
по  хатах.

Він  мав  домівку,  вигравав  
медалі,
Чим  дуже  тішив  своїх  
хазяїв…
А  зараз  тут,  і  де  той  дім  -
не  знає,
Сумний  собака  серед  
бур’янів…

Великі  краплі,  наче  справжні  
сльози,
Летять  із  неба  біль  
додаючи.
Якби  ж  з’явився  зараз  
на  дорозі,
Хто  взяв  його  колись  і  
приручив…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433433
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.06.2013


Золото осінньої любові

Золото  осінньої  любові
Тепле  і  чарівне  водночас.
Золото  осінньої  любові
У  життя  буває  тільки  раз.

Золото  осінньої  любові
Долі  дві  з’єднало  у  одну,
Дні  відразу  стали  кольорові
І  так  схожі  чимось  на  весну!

Золото  осінньої  любові  –
Почуттів  забутих  ніжний  птах.
Золото  осінньої  любові  –
Поцілунок  теплий  на  вустах…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433432
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.06.2013


Мой близкий и такой далекий друг!

Мой  близкий  и  такой  далекий  друг!
Вновь  сердце  птицей  встрепенулось  вдруг,
Вновь  память  по  предательски  вошла,
Присела,  и  свечу  свою  зажгла.

«Зачем  пришла  ты,  мой  незваный  гость?
В  золу  бросаешь  уголечков  горсть.
Зачем  ты  разжигаешь  вновь  костер,
И  снова  мне  вносишь  приговор?

Ведь  ты  пойми,  что  я  могу  сгореть,
Я  столько  лет  хочу  тебя  стереть!
А  ты  не  разрываешь  эту  нить,
И  я  не  знаю,  как  мне  дальше  жить…

Ты  то  приходишь  проливным  дождем,
То  вновь  витаешь  в  воздухе  ночном,
Ты  в  аромате  полевых  цветов,
То  в  белой  дымке  нежных  облаков.»

Мой  близкий  и  такой  далекий  друг,
Ведь  каждый  раз:  «А  может  быть?»,  «А  вдруг?»
Но,  что  же  делать,  кто  подскажет  мне?
Сгораю  в  памяти  безжалостном  огне…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433230
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 24.06.2013


В полуночи ночи

В  полуночи  ночи
Лишь  отблеск  от  свечи,
Лишь  тиканье  часов
И  двери  на  засов.

И  шепот  жарких  уст,
И  воспаленье  чувств,
Разгоряченность  тел,
И  разум  улетел…

И  таинство  в  тиши,
Две  грешные  души
Взлетели  высоко
Куда-то  далеко!

Огарок  от  свечи
В  полуночи  ночи.
Застыла  тишина,
В  окне  висит  луна.

Она  роняет  свет,
А  скоро  вновь  рассвет,
У  утра  свой  черед  -  
Ночь  тайну  унесет…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433229
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 24.06.2013


Білі світи

Ви  ходили  у  Білі  світи?  Як?  Ви  не  знаєте  де  Білі  світи?  Дивно.  Ну  тоді  я  спробую  вам  пояснити.
Вперше  про  існування  Білих  світів  ми  почули  в  дитинстві  від  нашої  бабусі.  Ми  були  непоганими  онуками,  але  як  і  всі  діти  не  завжди  слухняними.  Саме  тому  наша  бабуся  деколи  казала:  «Все!  Піду  від  вас  у  Білі  світи!»  Для  інформації  додам,  що  у  Білі  світи  саме  ходять,  а  не  літають  чи  їздять.  Але  далі  погроз  у  бабусі  діло  не  доходило.  Вона  не  мала  часу,  так  як  нас  на  подвір’ї  було  п’ятеро,  ми  ходили  в  дитсадок  і  до  школи,  і  доки  батьки  були  на  роботі  нашим  вихованням  займалися  бабка  і  дідя.  Ось  дідя  ніколи  не  погрожував,  що  піде  у  Білі  світи,  у  нього  мабуть  як  у  чоловіка  нервова  система  була  сильніша.
І  ось  настав  той  час,  коли  ми  вирішили  все  таки  піти  і  пошукати  -  де  ж  ті  Білі  світи.  Почали  збиратися.  Достеменно  знали,  що  потрібно  взяти  із  собою  їсти.  У  бабки  на  кухні  завжди  було  багато  смачного.  Обов’язково  потрібно  було  взяти  із  собою  покривала,  щоб  зробити  халабуду.  Якщо  не  знайоме  вам  і  це  слово  поясню,  що  "халабуда"  це  на  зразок  палатки,  схованки,  а  раптом  дощ…
Обов’язково  потрiбно  взяти  із  собою  ляльок,  щоб  під  час  відпочинку  погратися.  І  ось,  зiбравши  із  собою  все,  на  нашу  думку,  необхідне,  ми  повідомили  бабусі  з  дідьом,  що  йдемо  у  Білі  світи.  На  наше  здивування  вони  відреагували  спокійно.  Дідусь  посміхнувся,  а  бабка  продовжувала  поратися  на  кухні.  Їх  реакція  була  нам  незрозуміла,  але  шляху  назад  не  було.
Коли  ми  вийшли  за  подвір’я  було  багато  версій  в  яку  сторону  йти.  Вибрали  сторону  «направо».  Направо  була  довга  стежка  і  алея  з  дерев.  Ось  ми  й  вирушили.
Цю  процесію  побачила  сусідка:
-  Дівчата!  А  де  це  ви  йдете?
-  У  Білі  світи!  –  поважно,  не  зупиняючись,  відповіли  ми.
Перша  зупинка  була  біля  гіркої  черешні.  Поївши  ягід,  і  по  черзі  повиснувши  вниз  головою  на  одній  із  її  гілляк,  ми  пішли  далі.  На  заваді  нам  став  здоровенний  індик,  який  поважно  вигулював  своє  сімейство.  Звичайно  ми  налякались.  Сам  він,  синіючи,  направився  на  нас.  Для  тих  хто  не  знає  пояснюю,  що  у  індика  є  борідка,  і  коли  він  бачить  небезпеку,  вона  у  нього  синіє.  Але  нам  потрібно  було  йти  і  в  нас  не  було  іншого  вибору,  як  жбурнути  в  нього  камінцем.  Обурений  iндик  подався  назад.  Подолавши  цю  перешкоду  ми  рушили  далі.
-  Гей!  А  де  це  ви  йдете?  –  це  були  сусідські  хлопці.
-  Ми  йдемо  у  Білі  світи!  –  таємничо  відповіли  ми.
-  А  можна  з  вами?
-  Ну,  не  знаємо,  -  ніби  невдоволено  відповіли  ми  по  черзі,  -  то  йдіть,  як  хочете!
Йти  прийшлось  не  довго.
-  Дивіться  які  яблука!  –  крикнув  хтось  із  хлопців.
Ми  підійшли  до  яблуні.  Розстелили  покривала,  розклали  їжу.  Із  знанням  справи  спочатку  нагодували  ляльок  і  повкладали  їх  спати.  Потім  самі  почали  їсти.  Як  було  смачно!  Коли  ляльки  повисипались  ми  почали  гратись.  Їли  яблука,  які  понаносили  хлопці,  аж  почало  бурчати  в  животах.  Я  не  можу  сказати,  як  довго  ми  були  у  Білих  світах,  але  почувши  бабчине:  «  Дівки!  Йдіть  додому!  Я  понасипала  їсти!»  схопилися  і  зморені  та  щасливі  пішли  одна  за  одною  додому.
Ми  давно  стали  дорослими.  Порозліталися  птахами  по  всіх  світах.  Але  кращих  ніж  Білі  –  не  має.
І  тільки  тепер  стало  зрозумілим,  чому  бабка  з  дідьом  не  сполошилися,  коли  почули  про  звістку,  що  ми  зібралися  у  Білі  світи.  Просто  вони  достеменно  знали,  що  Білі  світи  це  не  далеко,  це  біля  дому,  це  там  де  дитинство…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433119
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 23.06.2013


Роздум

Я  люблю  дивитися  у  вечірнє  небо.    Особливо  на  зорі.  Скільки  їх  –  тих  зірок?!  Сила-силенна!
Дивлюся  на  небо  і  виникає  безліч  думок.  Одна  з  них:  «А  цікаво  -  зорі  мене  бачать?»  Адже  я  мабуть  для  них  така  сама  маленька  цяточка,  якими  я  бачу  їх?
Небесний  простір  безмежний.  Без  меж…
Не  знаю,  як  хто,  але  я  впевнена,  що  вони  мене  бачать,  і  коли  я  виходжу  на  них  подивитись,  вони  переказують  одна-одній:  «Погляньте!  Знову  прийшла!».  І  вони  радіють.  Я  це  відчуваю.  Адже  коли  на  них  дивишся  вони  мерехтять.  Я  думаю,  що  це  вони  вітаються  зі  мною.
Коли  дивишся  у  вечірній  небесний  простір,  то  стає  на  душі  якось  спокійніше.  І  починаєш  думати,  що  не  все  так  погано  у  цьому  метушливому,  повному  проблем  світі.  Що  потрібно  тільки  знайти  час,  щоб  перепочити.  Знайти  час  для  того  щоб  подивитись  у  вечірнє  небо,  побачити  на  ньому  зорі,  місяць.  І  може  нарешті  зрозуміти,  що  таке  –  вічність?  Адже  ці  зорі,  цей  місяць,  це  небо  –  вони  були  завжди,  вони  були  мільйони  років  тому,  вони  були  до  тебе  і  будуть  після…
А  я  -  маленька  людина  у  цьому  великому  всесвіті,  яка  любить  дивитися  у  вечірнє  небо.  Особливо  на  зорі.  Скільки  ж  їх?!  Сила-силенна!..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433118
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 23.06.2013


Коли трапляється в житті

Коли  трапляється  в  житті
Любов  знайти  таку,  як  мрія.
То  головне,  щоб  зберегти,
Щоб  вітер  часу  не  розвіяв
Її  як  попіл  по  землі.

Тут  головне  не  загубити
Тепло  стосунків  через  будні,
Які  бувають  сірі  часом,
Через  роки  її  пронести,
Як  подарунок  долі  людям.

Що  може  бути  в  світі  кращим
Ніж  поцілунок  вуст    коханих,
Тепло  долонь  і  погляд  ніжний,
Який  дарує  сенс  життєвий
І  робить  світлим  кожен  ранок?

Важливо  той  вогонь  пронести
Крізь  всі  життєві  буревії,
І  почуттів  не  розгубити,  не  розміняти
Мов  монету,  а  берегти,  як  скарб  коштовний
Заради  неї  в  світі  жити.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433021
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.06.2013


Журавлі

У  вечірньому  небі  летять  журавлі,
Рівним  клином  летять  з  України,
І  курличуть,  мов  плачуть  про  свої  жалі,
Їх  дорога  важка  -  на  чужину.

Пісня-туга  сумна  виліта  із  грудей
Це  прощання  таке,  наче  зрада,
І  дощі  –  це  їх  сльози,  що  ллються  з  очей
І  немає  ні  в  чому  відради.

І  летять  журавлі  від  своєї  землі,
Залишають  любов  й  своє  серце,
І  несуть  білий  сум  на  важкому  крилі,
Що  дорогою  дальньою  в’ється.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433020
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.06.2013