Траяна

Сторінки (9/887):  « 1 2 3 4 5 6 7 8 9 »

Грози

Табунами  розхристаних  гроз
Пронеслися  над  горами  хмари,
У  багаттях  розкошланих  проз
Забриніли  громами  кифари.

Розкололась,  розверзлась  земля,
Розлетілися  трави  полями,  
Впало  літо  зненацька  здаля
І  накрило  рясними  дощами.

Розкошлатились  темні  вітри,  
Розплелися  стихії  і  води,
А  на  овид  крутої  гори
Вже  веселка  напитує  броду.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918650
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.07.2021


Безсонні ночі

Безсонні  ночі  в  розсипах  зірок,
Не  гаснуть  очі  поглядом  з  пітьми.
Чому  так  важко  той  зробити  крок,
Який  означить  "хто  якщо  не  ми"?

Безодні  віри  вилито  в  пісок,
Безмежжя  шляху  пройдено  не  враз.
Чи  є  ще  право  на  один  дзвінок?
Щемить  тривога  у  серцях  у  нас.

Безсонні  зорі  сліплять  небеса
І  сяє  знову  місяць  як  завжди,
Не  гасне  мрія  в  наших  голосах,
Не  замело  піском  усі  сліди.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917949
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.06.2021


Вітрила

Містична  музика  далеких  кольорів
Відносить  хвилями  розгорнутих  вітрил,
Магічна  відповідь  далеких  берегів
То  тільки  згадка  чи  відлуння  справжніх  крил?

Холодним  вироком  у  місячних  мовчань
Чекання  марного  пронизує  стріла,
У  темні  ночі  наполоханих  зізнань
Дедалі  глибше  проникає    таїна.

Зоріє  поглядом  запалених  лампад
Маяк  прихований  у  марева  туман.
Що  відобразиться  у  тисячі  свічад?
Єдина  істина  у  безлічі  оман.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917871
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.06.2021


Мій світ

Мій  маленький  розхристаний  світе,
Мій  привітний  розспіваний  пташку,
Моя  мово  -  заплутаний  квіте,
Моя  земле  зажурена  важко.

Знову  голос  озветься  сльозою,
Заблищать  ранки-роси  на  сонці,
Знову  слово  проллється  грозою  -
Крапля  смутку  в  дитячій  долоньці.

І  здіймуть  свою  зброю  герої,
Серце  збите  в  боях  оборони,
Тільки  була  б  надійною  зброя,
Щоб  забути  про  сховки  і  схрони.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916868
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.06.2021


Голод


Тихо  дрижить  полум’я  свічки
Небом  течуть  зорі  одвічні,
Пам’ять  не  спить.

Колос  стримить  полем  безмежним,
Серце  кричить  страхом  бентежним
Як  же  болить.

Терном  життя  стелить  стежину,
Кров  запеклась,  впала  калина
Голод  мовчить.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896493
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.11.2020


День Гідності

Сколене  серце  холодом      
То  зупинився  час,
Зболене  серце  спогадом,
Що  не  піде  від  нас.
Як  же  дивитись  можемо
В  пам'яті  сотні  свіч?
Скільки  то  жертв  там  зложено,
Скільки  забрала  ніч?!
Снігом  і  вітром  знесене,
Зло  поховало  враз,
Білими  тими  плесами
Аж  до  нових  ураз.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895671
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.11.2020


Калина

Догорають  калини  грона  червоні.  Криваві  грона  у  очах  не  гаснуть,  як  не  заплющую.  Не  ховають  очі  те  полум’я,  що  розгорається  в  серці,  попри  те,  що  навколо  зима,  аж  до  обрію.  Немає  обрію,  кінця  немає.  Сліпить  у  очах,  та  як  знаки  –  сліди  ті  калинові  грона.  Куди  завели?  Не  дають  забувати  де  шлях  розпочався.  Не  можуть  залишити  на  самоті.
Сліди  на  снігу  –  єдине,  що  свідчить  про  мою  самотність,  немає  нікого.  Куди  я  іду?  Знає  тільки  калина  багряна,  така  тут  недоладна  і  дивна.  І  все  ж  таки  та,  що  тримає.  Можливо  і  не  даремно.  Ті  сліди  –  марна  надія,  що  повернуся,  надія,  що  не  питає,  веде  до  кінця,  та  ж  не  може  підвести?  Не  надія  уже  –  обіцянка.
Калинові  грона,  такі  тут  чужі,  несподівані  серед  снігів,  їм  інші  належаться  овиди  і  пустка  оця  неможлива  кричить  тими  гронами.  Що  ж  бо  розбудить?  Навіщо  розбурхує  тишу?  Щоб  не  замерзнути.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895601
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 20.11.2020


Ніч

Я  ховаюся  в  темряву  ночі,  ніби  для  того,  щоб  відшукати  там  відповіді.  Немає  відповідей,  але  немає  і  часу,  хочу  плекати  ілюзію.  Я  вже  не  знаю  чи  хочу  шукати,  але  коло  все  одно  не  зупиниться.  Вже  знайшов,  чого  не  хотів,  знайду  тільки  те,  чого  боюся.
Невже  справді  невпинний  той  страх?  Чи  то  очікування  тривожно  стукоче  годинником,  вказує,  що  ховатись  не  довго.  Не  мені  обирати.
Не  хочу  дивитись  туди,  назовні,  де  залишилися  освітлені  вікна,  де  люди  зайняті  звичними  справами,  цього  вистачає  і  вдень.  Не  хочу  лічити  хвилини,  все  вже  сталося.  Навіщо  продовження?  Варто  далі?
Я  постійно  підводжу  і  розчаровую  себе,  не  сприймаю  більше  жодних  власних  рішень.  Чи  довго  триватиме?  Як  діяти?  Просто  і  без  плану?  Так  ніколи  не  вмів,  знав,  що  так  нічого  не  виходить  путнього.  Але  ж  все  одно  не  виходить  нічого.  Тільки  пустка  і  страх.  Хіба  це  вибір?
Ніколи  немає  того  вибору,  який  міг  би  сприйняти  беззаперечно,  але  зрозумів  це  тільки  тепер.  Ніч  згустилася,  та  у  ній  уже  чути  звуки,  але  не  їх  я  боюся,а  боюсь  я  того,  що  пробуджують  у  мені.
Скільки  ж  непорушних  поглядів  розсипалися,  скільки  принципів  розбилися.  Ніч  змінює  правила  і  не  потребує  світла.  А  я  сам?  Чого  потребую  насправді?  Тепер  вже  нічого.  Все  втратило  значення.
Моя  сила,  давно  втрачена,  також  була  ілюзією,  яка  підтримувала  досить  довго,  щоб  стало  занадто  пізно.  Моя  впевненість  була  непорушною,  доки  виявилася  геть  марною.  За  що  ж  тримався  досі?  За  жаль,  злість  бажання  помсти?  Якби  ж  тільки  знав,  куди  спрямувати  те  бажання,  що  так  і  не  змогло  знищити  мене  остаточно.  Може  не  достатньо  хотів  того  знищення?  Може  сподівався  чогось  іншого?  Чого  міг  сподіватися?
Все  виявилося  геть  не  так,  як  здавалося  стільки  років.  Всі  рішення  призвели  зовсім  до  інших  результатів.  Очікуваних,  та  все  ж  не  тих.  Дорога  у  темряві  освітилася  лише  настільки,  щоб  показати,  що  ішов  не  туди,  лише  на  мить,  щоб  виявити,  що  повертатися  нікуди.  А  вперед?  Також  немає  там  шляху,  марно  продовжувати.  Чи  впевнений  у  цьому?
Впевненості  не  дасть  ніч.  Вона  не  покаже  того,  що  розвіяло  б  сумніви.  Та  чи  є  ті  сумніви?  Чи  просто  впертість,  що  не  дозволить  здатися?  Нехай  і  так,  кінця  все  одно  не  видно.
Як  мало  я  бачив  насправді,  як  мало  знав  про  те,  чого  певен  був  непорушно.  Виявляється  тільки  здогадувався  і  здогадки  мої  були  помилкою.  Висновки  всі  поспішні,  а  втрати  більші,  аніж  готувався  прийняти.  Чи  можливо  готуватися  до  втрат?  Хіба  знав,  що  таки  є  речі,  що  можуть  вибити  ґрунт  і  мені  з-під  ніг.  Я  сам  готовий  був  до  боротьби,  а  вона  виявилася  зовсім  не  тією,  до  якої  так  ретельно  готувався.
Кого  винуватити?  Когось  таки  треба,  бо  не  вмію  інакше,  але  обманути  себе  вже  важче,  марний  такий  обман,  що  здавався  достатнім  захистом.  Зруйновано  і  той  захист,  залишився  ні  з  чим.  Чому  ж  шукаю  нової  надії?  Навіщо  нові  зачіпки?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895278
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 17.11.2020


Калина

Калини  грона  червоні
Розпалять  ночі  безсоння
Їх  кров  не  гріє  долоні
Та  кров  розламує  грона

Ті  грона  впадуть  додолу
Сніги  і  студінь  довкола
Льодами  снить  видноколо
Та  кущ  спалахує  кволо

Гаряче  гроно  калини
І  спогад  –  плач  журавлиний
Полине  тихе  моління
Ще  є  у  полі  билина

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895275
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.11.2020


Осінній плач

Завиває,  не  голосить  осінь
Голосу  немає  більше.  Досить.
Осені  покинуте  зітхання
Сподівалась  осінь  не  зізнання.

Квилить  тихо  невгамовна  осінь
Вітер  золоту  руйнує  косу,
Шарпає  покинуті  бажання,
Носить  бруком  наші  сподівання.

Осені  не  чути  поміж  листом,
Осені  загублене  намисто,
Тільки  кроки  чуються  зимові,
Тільки  про  минуле  всі  розмови.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894549
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.11.2020


Забуті пісні

Осінь  так  стиха  голосить  забуті  пісні
Небо  так  щільно  ховає  свою  таїну,
Ніби  здригнеться  туманом  у  довгому  сні
Ніби  то  схлипи  порушують  чиюсь  вину.

Осінь  завісу  дощу  виплітає  навкруг,
Осінь  запрошує  тишу  покинутих  площ,
Солодко  тане  імла  нерозпалених  туг,
І  забувається  прагнення  кораблетрощ.

Ще  не  опали  із  грозами  крони  дерев,
Ще  не  лякає  самотністю  мертве  гілля,
Осінь  одягне  грайливий  червоний  берет,
Тільки  втекти  вже  не  зможемо  ми  звідсіля.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879330
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.06.2020


Туман

Клубочиться  туман  шляхами.  Куди  веде?  Не  видно.  Та  чи  має  це  якесь  значення?  Вперед.  Що  там?  Прірва?  Ріка  шумить?  Зустріч?  Не  чекав  нічого,  тільки  б  вперед,  хоча  у  такому  тумані  дорога  втрачає  значення,  напрямок  не  важливий.  Наосліп  під  владу  звуків  Хто  там  ховається?
Там,  за  туманом  лише  омани,  там  тільки  мрії,  що  не  здійснилися.  Чи  тільки?  Найменший  з  острахів?  Чого  ж  вже  боятися?  Туман  не  пробачить.  І  все  ж  зупинитися  тут?  Навіть  руку  не  простягнути?  Рука  тоне  в  тумані.  Чи  є  ще  щось  поза?  Важка  задуха  напирає  на  груди,  якщо  зупинитись  поглине  цілком.
Кожен  крок  вириваю  у  тієї  пелени  непроникної,  кожен  рух  як  із  сну  видиратися.  Навіщо?  Просто  із  впертості,  щоб  відчути,  що  ще  живий.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879329
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 11.06.2020


Хто?

Хто  вибиває  землю  з-під  ніг?
Хто  розбиває  мрію  в  друзки?
Хто  закриває  квіт  у  вікні?
Знову  і  знову  тільки  казки

Хто  не  залишить?  Тільки  один
Хто  зрозуміє?  Відлік  хвилин
Весни  і  війни  колом  годин
Хто  запитає?  Шелест  і  дим

Віють  завії  –  лиш  пелюстки
Спалено  в  попіл  трави  сухі
Не  заглушити  тільки  думки
Не  спопелити  думи  лихі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878422
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.06.2020


Забуття

Забуття,  нема  забуття
Шукати  дарма.  Нема.
Забуття  і  кров  каяття
Проллється  дарма.  Катма.
Від  буття  втікати  з  життя
Стікає  вина.  До  дна.
З  небуття  і  до  забуття
Дороги  нема.  Дарма.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878293
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.06.2020


Самотність

Ніхто  не  знає  повноти  моєї  самотності.  Нікого  не  хвилювало  це.  Моя  самотність  залишилася  тільки  мені,  можливо  єдине  моє  власне  надбання.  Я  сам  цього  прагнув,  робив  все  можливе,  плекав  наче  квітку,  отруйну  квітку,  зате  спокусливу.  Самотність  –  моє  натхнення.
Можливо,  тепер  я  повен  запізнілого  і  не  зовсім  щирого  каяття,  та  хіба  міг  бути  інакшим?  Здавалося  створив  щільну  завісу,  яка  приховувала  те,  ким  є  насправді.  Не  приховала  та  завіса  нічого.  Та  чого  ж  потрібно  було  їй?  Здавалося  прагне  того  ж.  Здавалося  так  зручніше,  не  зачіпати,  обходити,  оминати.  Виявилось  не  так.  Чому  провина  така  болюча?
Та  провина  руйнує  мою  вежу,  яку  будував  так  старанно,  вона  проникає  в  мою  самотність  і  поступово  руйнує  її.  Хіба  можу  таке  допустити?  Хіба  можу  дозволити  зруйнувати  те,  що  так  довго  приховував?  Я  не  повинен  був  гратися  з  нею,  думав,  що  бачить  мене  наскрізь.  Вона  не  пробилася  крізь  мовчання.  Але  це  ж  був  і  її  захист?  Вона  також  була  самотньою.  Навіщо  ж  тоді  я?  Питання,  яке  ніколи  б  не  наважився  озвучити.  Але  це  й  не  потрібно.  Просто  ще  одна  цеглинка  моєї  вежі.
Самотність  затишна  і  зручна,  якби  не  доводилося  виходити  в  світ,  який  не  чекав  мене,  але  чекав  того,  ким  я  здавався.  Хіба  ж  то  була  маска?  Хіба  тільки  образ?  Адже  не  так?  Чому  ж  викликав  недовіру?
Вона  недовіри  не  викликала.  Її  самотність  була  більш  щирою,  змушувала  змиритися  і  визнавати.  Як  тільки  вдавалося?  Так  же  ще  важче?  Тоді  цього  не  розумів,  не  розумію  цілком  і  тепер.  Хіба  це  не  просто  вибір?
Не  вибір.  Дилема  і  сумнів,  вагання  і  спроби.  Якщо  не  вдалі?  Які  відчуття  тоді?  Уявити  не  в  змозі  цілком.  Вона  не  вірила.  А  якщо  не  змогла?  Хто  допоміг  би?  Не  я,  так  вийшло.
Зараз  нарешті  таки  один,  принаймні  на  якийсь  час.  Чому  ж  залишатися  наодинці  з  собою  щоразу  все  важче?  Раніше  не  було  нічого  більш  природнього.  Не  було  провини?  Була,  та  тоді  не  пекла.
Стільки  стежок  відвертало  увагу  від  власної,  стільки  справ  дозволяло  залишатися  тим,  ким  був.  Та  чи  справжнім?  Тепер  же  не  лишилось  нічого,  з  того,  ким  був  раніше.  Який  же?
Бажане  мовчання  здається  задушливим,  ніби  глухота.  Чи  тимчасова?  Так  не  може  продовжуватись,  навіть  якщо  і  вдасться  переконати  себе  в  іншому.  Що  ж  на  те  і  шукав  самоти.
Тепер  самота  назавжди  і  саме  це  не  дозволяє  вважати  її  такою  ж  як  раніше,  адже  то  була  тільки  гра,  яка  розбилася  на  друзки  разом  зі  мною.  Разом  із  тією  машиною  на  нічній  дорозі.  Як  жахливо  горіли  в  темряві  її  фари.  Не  розбилися.  Хотів  розбити  сам,  не  зміг.
Маленький  хлопчик  із  своїми  наївними  мріями  залишився  далеко  позаду  і  жаль,  що  не  залишився  у  тій  машині  уже  не  відступить.  Зате  самотності  скільки  завгодно.  Та  тепер  вона  мені  геть  ні  до  чого,  хоча  без  неї  я  б  не  витримав.  Доводиться  змиритися  з  тим,  що  є.
Чому  ж  так  важко  змиритися?  Чому  зрадила  та  самота?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878159
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 01.06.2020


Тінь посеред шляху

Тиша  посеред  шляху
Тінь  виступає  зненацька
Змушує  до  зупинки.
Тиша  німа  довкола
Шлях  той  давно  безлюдний
Тінь  поперек  дороги
Навіщо  та  тінь?  Чия?
Тінь  та  лише  мовчання
Тінь  та  безмовний  докір
Переступити  просто?
Шляху  вперед  нема.
Доки  розтопить  сонце?
Доки  не  впаде  вечір?
Тінь  повернеться  знову
Поруч  завжди  вона.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878070
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.05.2020


Туга

Туга  ридає
Стікає  між  пальцями
В  землю  калюжами
Туга  кричить
Мовчки  мелодія
В  ірій  клубочеться
Злими  туманами
Холод  мовчить
Звіються  весни
Рясними  потоками
Спогадом  іскрами
Тлітимуть  туги
Пройдена  мить

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877814
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.05.2020


Cкарби

Троянди  пелюстки  і  сойки  спів
І  мрії  знову  ляжуть  на  пороги
Веселки  арки,  джерела  розлив
Усі  скарби  покинуто  під  ноги

Солодкий  сон  і  відгомін  зірок
Не  здатне  серце  бачити  заграву
Цвітіння  пишнота  і  тихий  крок
Такі  терпкі,  такі  пахучі  трави

Чому  слова  вже  не  звучать  мені
Манливими  і  щедрими  скарбами?
Чому  слова  поховані  у  сні
І  вже  не  відзиваються  між  нами?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877490
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.05.2020


Пустка

Її  благання,  її  прохання  німі
Самотня  пустка  і  ночі  подих  –  одна
Панують  тільки  порожніх  вулиць  вогні
І  тихо  скимлить  уже  забути  вина
Коли  пробудить  весна  нарешті  від  снів
Чи  повертати  нам  усі  є  куди?
Чи  не  зустрінуть  свої  куточки  чужі?
Весна  минає.  Кого  покличе  сюди?
Та  пустка  вулиць  колише  тіней  сліди
І  час  минає,  і  чути  подих  землі
Та  пустка  тиші  –  лише  краплина  води.
Кого  зустріти  у  тій  холодній  імлі?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877378
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.05.2020


Вікна неба

Між  деревами-золотом  вікна  блакиті  неба,
Поміж  листом,  що  сяє  іще  на  верхівках  останнім  вогнем,
Загорається  мрія  і  кличе  вона  до  себе
Криком  птаха,  який  вже  зібрався  у  вирії,  з  нами  то  щем.
Промінь  сонця  ховається  поміж  гіллястих  понурих  і  ще  потаємних  дерев,
Відшукати  між  гіллям  все  важче  його  посеред  мокрої  мли
Поміж  шурхотом  листя  ховається  тихий  і  може  загублений  лев.
Чи  то  вже  скоро  зима?  Чи  прийде  ще  весна?  І  коли?
Тільки  те  сонце,  ласкаве  тепло  не  сховали  ще  спогадів  між  безнадій,
Там  надії  весняні  цвіли,  що  забути  їх  марно  ,  не  вийде  ніяк,
І  не  можна  чекати  щоденно,  щоночі  осінього  вечора  мли.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877251
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.05.2020


Дощ


Здається  вітер  сьогодні  звичний  і  дощ  звично  стукає  у  вікна,  і  день  анічим  особливим  не  збирається  відзначатися.  Тихо  мжичить  на  порожніх  вулицях.  Сьогодні  знову  порожні.  І  все  ж  щось  не  так,  не  як  завжди  було.  Чи  тільки  здалося?  Схлипує  дощ  у  вікно.
Знову  є  за  чим  плакати  і  є  за  ким,  знову  ждати  пробудження  з  острахом  чи  надією.  І  все  ж  щось  не  так.  Тиша  колишня  говорить  про  інше.  Може  що  досі  іще  не  збулося  збудеться,  може  що  те,  котре  визнано  марним  відновиться  силою  весен  загублених.  Скільки  веселок  проминуло  за  вікнами.  Може  попереду  та  єдина,  що  справжня?
Крапають  краплі  за  вікнами,  все  як  завжди.  Чи  не  так?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877108
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 24.05.2020


Сузір’я

Сузір’я-квіти
Із  саду-раю
Спускають  віти  
З-за  ночі  краю

Сузір’я-промінь
Важкого  шляху
Болючий  спомин
Гіркого  краху

Та  доки  зорі
Освітять  ночі
Розтане  горе
Не  згаснуть  очі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876742
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.05.2020


Дорога

Дорога  де  бачать  очі
Домівка  лише  у  пам’яті
І  болем  все  квилить  серце
Куди?
Дороги  ведуть  світами
Чужини  все  за  чужинами
Не  стати  ніде  своїми
Коли?
Коли  ж  повертати  згублене?
Кому  ту  дорогу-куряву
Збивати  назад  додому?
Чи  сни?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876602
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.05.2020


Сонце у вікні

У  стару,  зате  полаковану  шафу  щовечора  ховається  сонце,  воно  сідає  туди  і  сяє  яскравою  гарячою  плямою  прямісінько  із  середини.  За  вікном,  на  небі,  сонце  заховалося  за  високим  будинком  і  тільки  ледь  рожевіли  хмари  і  промінь  пускав  зайчики  із  дому  навпроти.
Ще  один  день  минає.  Сонце  кричить  про  це  останнім  вогнем,  але  ще  нетемно  поки.  Захід  ще  можна  спіймати,  якщо  поспішити.  Так  непомітно  темніє,  відблиски  все  нижчі  і  густіші.  Небо  важчає  темрявою.
Від  шафи  до  вікна,  від  вікна  до  шафи,  декілька  кроків  заграви  і  майже  кінець.  Усе?  Цього  вистачить?
У  вікні  цілий  світ.  А  там,  за  вікном?  Даремна  спокуса  мерехтливого  вогника,  яку  ловила  кожного  вечора.  Погляду  все  ж  не  відірвати.  Значить  іще  не  кінець?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876489
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 19.05.2020


Жовті черевики

Тільки  не  дивитися  на  ноги.  Це  важко,  але  ж  на  них  ті  важкі  недоречні  незграбні  жовті  черевики.  Навіщо?  Навіщо  і  досі  їх  ношу?  Чого  не  залишу  марні  надії?  Хіба  ще  й  справді  на  щось  сподіваюся?  Але  ж  це  не  можливо.  Я  давно  вже  не  той,  хто  може  носити  такі  черевики,  навіть  якщо  тепер  це  тільки  взуття.
Чи  ті  черевики  і  досі  не  просто  річ?  Кроки  раптово  відлунюють  наче  металеві.  А  маю  ж  ходити  нечутно.  Та  й  надто  помітні  мої  ноги  в  тих  черевиках,  ніби  не  належать  мені.  Слабкість?  Я  й  не  думав,  що  ті  черевики  можуть  так  зачепити.  Але  ж  не  викинув,  хоч  і  збирався  не  раз.  Не  зміг,  хоча  викинув  із  життя  вже  надто  багато  того,  що  здавалося  навіть  важливішим  колись  давно.  Черевики  нагадують  яким  був  колись.
Не  хочу  більше  бути  колишнім.  Таким  наївним,  таким  легковажним,  клоуном,  якому  тоді  дуже  підходили  ті  широкі  жовті  чудовиська.  Такі  сміховинні,  такі  сонячні.  Колись  подобалися  мені,  здавалися  частиною  мене  самого.  Думав,  що  то  й  був  я  справжній.  Хіба  ж  не  так?  Куди  тоді  подівся?  Відрікся?  Змінився?  Пішов  вперед?  Чому  ж  тоді  й  досі  моїми  залишаються  тільки  ті  черевики?  А  решта?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876374
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 18.05.2020


Коливання

Коливається  маятник,  тихо  відлічує  час,  колихають  хвилі  приспані  мрії.  Здається  так  було  завжди.
Сни  приходять  ліниві  як  літо  і  тихо  скрапують  кудись  униз,  щоб  уже  не  повернутися  більше.  А  може  повернуться?  Там,  де  квітує  минуле  сховалися  спалені  спогади,  ті,  що  втекли  аби  вижити.  
Тихо  дзвенить  у  вухах.  Так  звично  як  дихання,  що  непомітно  проходить  крізь  життя.  
Подих  злітає  і  в  небо  підноситься  малою  хмарою.  Димом  охоплює  світлу  блакить.  Краплі  дощу  осідають  на  травах  росою  чи  то  самоцвітами.  Мрії  сховалися  десь  на  дні.
Де  ж  те  озеро,  що  заховало  в  своїх  глибинах  втрачені  згадки,  звуки  і  схлипи?  Де  ті  дні,  що  палили  вогнем?  Чи  знайдеться  хоч  слід?  Чи  лишилось  кому  шукати?
Мовчить  темне  плесо.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876276
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 17.05.2020


Втеча


Знову  ховатися.  Відчувати  себе  звіром,  загнаним  тим,  від  кого  чекав  допомоги.  Невже  справді  довірюся?  Втікати  більш  звично.  Так  можливо  чесніше.  Нас  двоє,  тільки  я  і  мій  переслідувач.  Здається,  наче  вже  чую  кроки  за  спиною.  Не  важливо  хто  він  насправді,  зустріч  із  ним  фатальна.  Чи  все  ж  неминуча?  Поки  ще  гра  триває.  Хай  так  буде  якомога  довше.
Якби  ж  не  діймала  втома.  Втікати  більше  без  сенсу  і  все  ж  зупинятись  не  можна.  Хіба  втечеш  від  того  сірого  міста,  що  навалило  своїми  стінами  з  усіх  боків?  Хіба  втечеш  від  світла  автомобільних  фар  у  темряві  на  мокрій  дорозі?  Не  можливо,  але  досі  намагаюся.
Було  б  все  інакше  серед  густого  лісу,  але  і  там  видає  шурхіт  під  ногами,  там  теж  так  легко  залишити  слід,  який  приведе  до  тебе  тих,  кого  так  хотів  уникати.  Немає  місця,  яке  б  гостинно  прийняло  і  заховало  мене.  Не  вартий?  Невже  аж  так  непростимий  мій  гріх?
Можливо,  колись  все  закінчиться.  Можливо,  навіть  так,  як  повинне  було  б.  Хоч  і  не  повернути  втрат,  не  відкупити  майбутнього.  Те  майбутнє  буде  для  інших.  Моя  втеча  минеться  не  даремно?
Та  ще  надто  рано  мріяти  про  закінчення,  надто  пізно  боятися  того  кінця,  адже  поки  є  просто  дорога  в  нікуди,  якою  все  ж  можна  віддатися  руху  і  забути  про  те,що  чекає.  Якби  ж  то  не  чути  того,  хто  позаду,  якби  ж  не  уявляти  того,  що  попереду.
Порятунок  міг  бути  іншим,  але  я  відмовився  вибирати  і  тепер  його  просто  немає.  Треба  забути,  що  було  інакше,  забути,  що  залишив  позаду,  бо  там  більше  немає  того,  чого  прагнув,  там  тільки  біль  і  пустка.
Я  знаю,  але  ж  пам’ять  говорить  інше,  адже  ж  не  можна  змиритися  з  тим,  що  повертатися  нікуди  і  неможливо  повірити,  що  обернутися  так  боляче.  Невже  більше  ніде  не  знайти  тепла?  Невже  порожня  тиша  –  єдине,  на  що  можна  сподіватися?  Тепер  тільки  темрява?  Тепер  тільки  сліди  і  уривки?  Забувається  все,  що  було  колись  мною.  Що  ж  залишається?
Ні  хвилинки  перепочинку?  Зупинка  –  смерть.  Можливо  так  краще?  Але  ноги  несуть  самі.  Не  думати  про  бажане,  Забути  про  все  окрім  втечі.  Тепер  тільки  так.  Але  очам  нічого  видивлятися  у  темряві,  окрім  того,  що  всередині.  Інакше  не  вийде.
Не  обернутися  важко.  Втрата  так  близько.  Чи  можна  втекти  від  неї?  Чи  можна  втекти  від  пам’яті?  Шукатиму  відповідь  сам,  доки  ноги  ще  тримають  і  терпіння  не  зовсім  зникло.  Можливо,  там,  попереду  таки  є  денне  світло  і  чистий  листок,  який  можна  заповнити  заново.  Чи  можливо  для  мене?  Чому  так  хочеться  вірити?
Хочеться,  щоб  небо  хоча  б  розрізала  блискавка,  хоч  намокнути,  та  на  мить  позбутися  темряви  вже  зараз.  Немає  й  малої  зірки,  а  місяць  давно  за  хмарами.  Ночі  такі  холодні,  та  не  для  мене,  адже  мені  давно  ще  холодніше.
Здається  час  зупинятися.  Втома  стає  нестерпною  і  доведеться  впасти,  тільки  б  не  озирнутися,  тільки  б  перемогти  те  нестерпне  бажання  озирнутися  назад.  Там  немає  нічого,  хоч  як  не  переконуй  себе  в  іншому.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876140
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 16.05.2020


Втеча

Де  відшукати  прихистку?
Втеча  бо  була  довгою,  
Втеча  втомила  в  безгомінь,  
Темрява  стала  захистом.
Де  полювання  відблиски?
Де  завершиться  пасткою?
Там  де  вогні  незгасні
Не  провістять  загравами
День  що  почнеться  знову.
Втеча  не  буде  вічною,  
Вічне  лише  повернення,  
Там  де  залишив  втрачене,  
Страхом  навік  охоплено.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875848
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.05.2020


Вітер

Розриває  ущент
Роздирає  на  клапті
Лютий  вітер  пронизує  наскрізь
І  опік  опалює  мить.
А  здавалося  -все,
Дим  гіркий  від  опалого  листя,
Але  досі  болить  і  сльозами  застелює  погляд,
Не  зморожує  холод  і  вітер  не  зійде  дощем

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875399
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.05.2020


Подих

Подих  колише  тишу,
Подих  у  неба  синь
Здійметься  стрімко  птахом
Краплею  впаде  вниз.
Подих  розкрає  хмару
Промінь  розсіє  мрії
Плекані  неба  оком
Над  полотном  землі.
Вишиє  літо  тиша
Власні  пісні  -  веселки
Вітер  знесе  додолу
І  заховає  на  дні.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875269
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.05.2020


Портал

Пролетіли  програним  порталом,
Свистом  вітру  проводжали  хмари,
Гуркотіли  відблиски  металом,
Виступали  і  втекли  примари.

Порожнечу  не  знайшли  одразу,
Відчуття  горіли  -  тільки  опік,
Холодом  вже  обірвали  фразу
Ще  не  розбудив  омани  дотик.

Запалали  всі  шляхи  на  відступ,
Заморозив  той  єдиний  -  в  пустку,
Пролетіли  і  черговий  підступ.
Не  побачимо  вже  світла  згустку?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830393
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.03.2019


Свіча

Горить  свіча
У  вечір  як  печать
Чужого  сенсу

Гірка  печаль
Шовкова  легка  шаль
Належить  плесу.

В  твоїх  очах
Погасне  вогник,  прах
Цього  моменту

І  тих  звучань
Мелодій  та  благань
Аплодисменти

Пече  печать
Розламана  печаль
Не  жалить  вечір

І  шовк,  вуаль
Лягає  знову  шаль
Вага  на  плечі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827014
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.02.2019


Та, що греблі рве


Обірвала  греблю  ненароком,
Розтеклись  непрошені  струмки,
Обійти  би  лихо  тихим  кроком,
Та  не  вірить  більше  у  казки.

Нащо  ж  греблю  рвала  необачно?
Може  дожидалася  весни?
Не  було  ані  на  йоту  лячно,
Мріялося:"Річечко  -  брини!"

Греблею  захищена  загата,
Вир  той  не  підвладний  вже  руці.
Чи    потрібна  їй  ота  заплата?
Волю  подаровано  ріці.

А  сама  лишилася  собою,
Та,  що  греблі  рве  завжди  одна,
З  річкою,  та  знову  самотою.
Чи  зірвати  греблю  ту  до  дна?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824723
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.02.2019


Зимова казка

Зимова  казка  мчить  у  срібну  даль,
Несе  надії,  білі  наче  сніг,
Високі  замки  -  сяючий  кришталь,
Вогні  ялинки  -  вірний  оберіг

Зимова  пісня  огортає  світ,
Дзвенить  так  щиро,  що  горять  серця,
Вогнем  іскриться  навіть  синій  лід,
Хоча  й  не  чути  імені  співця

Зимово-білий  стелиться  папір
Нова  сторінка  -  подарунок  всім,
І  можна  ще  переписати  твір,
Коли  попереду  чекає  дім.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818764
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.12.2018


Мовчати


-Ти  не  можеш  постійно  мовчати!
Це  вже  крик  відчаю.  Її  крик,  тієї,  яку  так  кохаю.
Що  сказати?  Мовчати  важко,  але  я  зможу,  я  мовчатиму,  щоб  слова  не  зруйнували  крихку  конструкцію  нашої  цілісності.  Краще  не  дозволити  переконатися,  що  та  єдність  може  виявитися  тільки  уявною.
Вона  йде.  Але  поки  тільки  в  іншу  кімнату,  залишається  поруч,  мовчанням.  Так  краще,  тиша  охоплює  відчуттям  безпеки.
Чому  ж  тоді  так  болить?  Невже  цей  захист  лише  ілюзія?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818391
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 21.12.2018


Паперовий журавель

Паперовий  журавель
Марить  небом  наче  птах,
Білі  крила  -  корабель
Тільки  іграшка  в  руках  

Синє  небо  у  вікні
Крихта,  промінь  у  очах,
Крила  сили  уві  сні,
Білі  мрії  -  зранку  крах

Не  злетіти  журавлю,
Марить  холодом  зими,
Заметілі  кораблю,
То  свій  шлях  згубили  ми

Дочекатися  весни.
Чи  свобода  журавлю?
Помах  крил  торкнув  струну,
Що  співає  "я  люблю"

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818261
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.12.2018


Ще крок

Вже  давно  припорошені  снігом,
Знаки  колишніх  пожеж,
Відшукати  так  важко,
І  грузнуть  в  заметах  ноги,
Не  обернутися.
Хто  там,  за  спиною?
Ворог  чи  друг?
Підводить  слух
І  очі  заліплені  снігом
Не  виведуть  через  ліс,
Що  не  має  кінця.
Але  ще  хоча  б  крок,
Щоб  торкнутись  руки
Когось  поруч.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817748
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 16.12.2018


Червоне і біле

Війнуло  снігом,
Обпікає  холод,
Гаряча  кров
Не  віддає  тепло.

Червоно-білим,
Віхоли  крамола
І  знов,  і  знов
Зима  здійме  крило.

Колюча  крига,
Білосніжна  воля,
Міцний  остов
Де  тепло  не  було.

Здійнявся  вихор
Білосніжний  молох,
Червона  кров.
Чи  тільки  іній,  скло?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817375
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.12.2018


Грудень

Груднева  паморозь
По  вікнах  сніжниця
Стрімкими  голками
Зсипає  осені.
Груднева  вишивка,
Холодна  віхола,
Прийшла  не  кликана,
Накрила  кригою.
Грудки  на  гілочках
Обмерзлі  китиці,
Біліють  обрії
У  грудень  кинуті.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815513
рубрика: Поезія, Білий вірш
дата поступления 28.11.2018


Бетонні стіни

Бетонні  стіни
Ховають  сумні  світанки,
Не  видно  сонця
У  сірих  хмарах  облич.
Бетонні  стіни
Оточують  захід  огненний
І  день  опадає  швидко,
Лишає  тривожну  ніч.
Так  тісно    стало,
Довкола  окремі  клапті
Щемкого  неба
У  сірих  важких  дахах.
І  де  той  птах?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815286
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 26.11.2018


Вокзали

Вокзали  пахнуть  безпритульністю
І  потяг  йде    у  далечінь,
Та  з  особливою  дошкульністю
Гуляє  вітер  між  щілин.

Вітри  несуть  лахміття  осені,
Перон  застиг  в  чеканні  снів,
І  звуть  колеса  стоголоссями
Туди,  куди  ніхто  не  смів.

І  не  сховатися  за  зливами,
Гроза  розірве  хмари  вщент,
Все  залишатися  вразливими,
Та  слухати  осінній  щем.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810904
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.10.2018


Гіркий дим

Гіркий  дим
Знову  наповнить  легені,
І  зірветься  на  хрип
Втомлений  голос.
Може  то  просто  листя
Пріло  чадить  у  осінь,
Щоб  небо  ставало  сірим.
Дим  застує  очі
І  сльози  -  то  тільки  мить
Прозрінь  кришталевих
Майбутнього  льоду.
Чомусь  так  нестерпно  гірчить
Попелом  проминулим.
Дим  не  розвіяний  вітром.
Втікати  куди?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808971
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 05.10.2018


Срібнозоре

Моє  срібнозоре  марево
Заплуталось  в  літню  ніч,
Захмарилося  примарами,
Забута  без  назви  річ

Моє  неозоре  сяєво
У  плетиві  срібних  струн,
Тремке  срібнорунне  маєво,
Кармінний  малюнок  рун.

Звучить  ще  м'яка  мелодія,
Теплом  зігріває  ніч,
Ховає  невдаху  злодія,
Що  тулиться  до  узбіч

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804025
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.08.2018


Cлова

Слова  позначають  для  нас  кордони.  Слова  спрощують  світ,  але  і  допомагають  визначитися.  Вони  маркують  почуття  і  людей.  Але  буває,  що  вони  безсилі  і  тільки  заплутують.  Тоді  світ  не  такий,  яким  був  раніше.
Слово  може  позначити  шлях  і  дозволити  одразу  визначити  очікування,  якщо  позначає  саме  те,  що  повинне.  А  якщо  це  не  так?  Якщо  слова  змусять  пом’якшити,  розмити,  а  то  й  зовсім  змінити  значення  на  протилежні?Чи  легко  зробити  із  дня  ніч  так,  щоб  її  сприйняли  за  день,  тільки  трішки  відмінний?Чи  буде  це  справедливо,  якщо  сама  справедливість  стане  чимось  іншим?Невже  це  не  має  значення?  Час  змінює  слова?А  може  навпаки?
Здавалося  б,  кому  потрібні  відповіді  на  такі  запитання  словами,  які  вже  не  є  такими  певними,  як  повинні?  Хіба  це  настільки  важливо?тих  слів  і  відповідей  стільки,  як  людей  навколо.  Але  вони  розмивають  те,  що  повинне  встояти?Хіба  не  так?  З  цим  не  можливо  не  погодитися,  але  є  слова,  які  змусять  погодитися  з  чимось  дуже  схожим  і  проти  таких  слів  можна  не  знайти  захисту.
Що  страшніше  –  здатися  і  повірити,  чи  залишитися  на  самоті  із  своїми  власними,  справжніми  словами?  Невже  можливий  такий  вибір,  якщо  слова  ті  вже  померли  і  ніхто  не  згадає,  якими  були  колись?  Як  тоді  відрізнити  чужих,  якщо  своїх  більше  не  залишилося?  Здається  ніби  відрізали  від  звичного  світу  і  помістили  у  порожнечу.  Не  в  Космос,  у  вакуум.
Там  бракує  повітря,  не  чути  звуків  і  немає  жодного  шансу  на  порозуміння.  Замкнули  і  проходять  повз,  більше  не  помічають.  Невже  слова  здатні  зробити  це?  Невже  вони  можуть  змінити  світ?  Принаймні  для  одного?  Більше  немає  віри  словам.  Навіть  власні  видаються  фальшивими.
Так  починається  повернення,  яке  вже  не  настільки  болісно  необхідне,  як  було  раніше,  але  його  не  зупинити.  Повернути  не  вдасться  тільки  слова.  А  якщо  ними  ж  потім  буде  затавровано  у  відповідь?
Так  просто  і  зрозуміло  було  розуміти  світ,  так  зручно  давати  імена  і  привласнювати  речі  і  людей,  але  і  ті,  й  інші  опираються  цьому,  проявляються  іншими  гранями  і  для  них  уже  не  знаходиться  пойменування.  Але  це  ще  не  розгубленість,  не  остаточний  крах,  ще  можна  збирати  уламки  і  намагатися  склеїти  сенси.  Іще  здається,  що  сенс  можна  знайти.  Як  боляче  руйнується  ця  ілюзія,  роздирає  на  скалки  душу  і  виймає  серце.  Але  це  також  тільки  слова.
Чому  так  легко  забути,  наскільки  вони  були  важливими?  Чому  просто  переступити  через  те,  що  визначало  чиюсь  долю?  Невже  більше  не  буде?  Невже  більше  не  викликають  страху  і  не  ведуть  додому?  Де  тепер  домівка?
Повернення  не  було,  То  тільки  омана,  що  зробила  далекими  і  неможливими  будь  які  слова.  І  що  ж  робити  далі?  Хто  розповість,  коли  слів  більше  немає?  Так  легко  обійтися?  Більше  не  виходить,  марно  й  намагатися,  але  спроби  ще  не  можна  облишити,  ще  є  слово  «надія»,  б’ється  тоненькою  ниткою  пульсу  і  не  зважає  на  тихий  шепіт  «навіщо?»,  який  просить  відступити  і  так  хочеться  його  послухати  і  забути,  що  оте  «навіщо?»  давно  уже  мертвий  знак  забутих  часів,  який  тепер  несе  тільки  небезпеку.
Так  можна  заховатися  у  німотний  страх  і  мертвий  сумнів  надовго.  Можна  навіть  вирішити,  що  це  безпечне  і  цілком  стерпне  місце,  доки  події  ідуть  собі  своїм  кроком  кудись  повз.  Здавалося  б  чого  іще  можна  чекати,  доки  хтось,  колись  не  відновить  слова,  доки  не  заболить  знову,  коли  назвуть  ЗРАДНИКОМ.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802073
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 06.08.2018


Сонце/Місяць

Сонце  неначе  золото,
Місяць  -  то  чисте  срібло,
Сонце  сліпить  так  гаряче,
Та  Місяць  розвіє  темряву,
Тихими  -  тихими  тінями
Вималює  історії,
Пудрою  Шляху  Чумацького
Ніжно  присмачить  ніч.
Сонце  загострить  обриси,
Сонце  запалить  вогнища,
Згасить  їх  тільки  Місяць
Понад  шляхами  зірок.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800501
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 24.07.2018


Ратуша

Висота  пташиного  лету  забиває  подих.  Простір  розстилається  перед  очима  у  цілковитому  безмежжі  і  можна  охопити  все.  Більше  не  буде  таємниць,  більше  немає  кордонів.  Невже  і  для  мене  також?
Місто?  А  де  ж  воно?  Залишилася  тільки  я  і  простір.  Небо  зійшлося  із  землею  і  захопило  у  себе  маленьку  мурашку,  яка  спостерігає  за  тим,  що  могла  б  не  побачити  ніколи,  адже  такі  враження  не  для  її  очей.
Слова  безсило  замовкають  і  спадають  вниз  не  промовлені.  Їх  відлуння  ще  довго  звучить  у  вухах  таке  чуже  і  далеке.  Невже  я  готова  була  промовити  їх?  Ні,  їх  викреслено  із  простору,  вони  розчинилися  у  тиші,  так  і  не  стали  частиною  цього  пейзажу.  Тут  їм  не  місце.
А  де  ж  це  сам  краєвид?  Заволокло  білою  непроникною  пеленою,  змішало  всі  обриси  і  не  помітиш  тепер  де  початок  і  кінець,  де  низ  і  верх,  світло  і  темрява.  Огортає  потік  повітря.  Як  же  близько  від  крил,  як  близько  від  того,  щоб  забути  про  землю.  Та  забути  цілком  не  вдається.  Ноги  міцно  стоять  на  долівці.  Підлога  нікуди  не  поділася,  хоча  й  дуже  високо.  Ця  висота  ще  не  остання.
Нарешті  можна  забути  навіть  про  себе.  Більше  нічого  не  має  значення  окрім  цього  овиду  міста,  сповненого  куполів,  шпилів  і  сліпучого  білого  покривала.  Як  ще  можна  помітити  щось  окреме  у  цій  цілісності,  суцільному  мереживі,  сповненого  вигадливих  візерунків  і  завитків.
Хто  так  старанно  ткав  це  полотно  у  вигадливій  поволоці,  що  приховує  найголовніше,  але  не  дозволяє  відвести  погляду.  Що  ховає  ця  сліпуча  краса,  у  якій  здавалося  б  не  можливо  сховати  зовсім  нічого?
Мовчить  Місто.  Здіймається  вітер  над  Ратушею.  Хоче  скинути  мене  звідси?  Та  я  так  просто  не  відступлюся.  Я  розгадаю  що  ховається  за  білою  імлою,  що  покрила  овид.  Я  дізнаюся,  що  приховує  сніг.
Чому  й  досі  не  бачу?  Чому  мої  очі  підводять  мене?  Не  маю  більше  на  що  покладатися.  Та  поки  мені  достатньо  і  того,  що  побачити  можу.  Я  вдивляюся  в  далечінь  і  не  помічаю  закінчення,  значить  є  сподівання,  що  відповідь  знайдеться  десь  на  обрії.  Можливо  я  придумаю  її  сама,  у  такому  місці  відповідь  точно  задовольнить  мене.
Більше  немає  самотності.  Місто  увібрало  мене  у  себе,  позбавило  колишніх  страхів  і  потреб.  Я  забуваю  власні  відчуття.  Нарешті  я  забуваю  все  до  кінця.  Не  вдається  забути  тільки  про  вітер,  який  нагадує,  що  я  і  досі  залишаюся  на  місці.
Звідси  я  вже  не  піду.  Мені  не  піти  ,  бо  просто  нікуди.  Ноги  вгрузли  і  тримають  у  межах  цього  маленького  оглядового  майданчика.  І  хто  сказав,  що  тут  немає  жодних  меж?  Хто  нашептав,  що  тут  можна  пізнати  свободу?  Це  чужа  свобода  і  мені  вона  не  належить.  Це  подарунок  для  інших,  а  я  тільки  підгледіла.  Це  чуже  Місто.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799996
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 20.07.2018


Ріка

Рука  виводить  чорнильний  слід,
Чорна  ріка  пускається  берега,
Берег  не  втримає  їх
Темних  потоків,
Що  переносять  у  собі
Душі  загублених  слів
Десь  поза  безвість.
Схлипують  хвилі  ріки,
Їх  переповнюють,  б'ються  хвостами,
Риби,  що  спали  на  дні,
Дні  пораховані  там
Поза  рікою  і  берегом.
Хто  ж  бо  на  тому  березі
Поглядом  тільки  минає  потік,
Що  пропливе  невідоме?
Не  забере  із  собою
Аж  до  самого  кінця
Де  заспокоїться  плесо.
Яке  те  далеке  море?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799174
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 13.07.2018


Безхатько


Безхатько  маг  шукає  прихистку
Від  світу  злого  і  холодного,
Його  дива  -  дешевий  дріб'язок
І  на  душі  уже  не  сонячно.

Безхатько  маг  шукає  погляду,
Своїх  шукає  між  обличчями,
Та  заблукав  поміж  чужинцями
На  мокрих  і  холодних  вулицях.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797854
рубрика: Поезія, Білий вірш
дата поступления 02.07.2018


Морок

Мороком  встелене  небо,
Морок  спадає  на  землю,
Літо  ховає  від  ока,
Кулі,  що  рвуться  внизу.
Крає  не  блискавка  хмару,
Рвуться  степами  уламки,
Доль,  що  застигнуть  у  літа
Похолоділих  руках.
Літо  не  стримує  сльози,
Літо  не  випалить  лиха,
Тільки  оплакати  гірко.
Зранений  птах.
Морок  плете  павутину,
Морок  -  ловець  неситий.
Вибратися  ще  можна.
Як  залишити  дім?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797719
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 01.07.2018


Шпичаки

Шпичаками  їжачиться  прірва,
І  розірвана  поглядом  рана
Залишилася  спечена  сонцем,
Знаком  питання.
Тільки  відповідь  вимовить  "годі",
Бо  відома,  ще  сяє  шпилями
Тих  пік  гостроверхих,
Так  страшно  звабливих  кілків,
Що  настромлюють  серце.
Рішень  немає.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797277
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 27.06.2018


Згадую

Згадую.
Гострим  кутом  упирається  спогад
В  душу  мою.
Північ  кую.
Встромлено  цвяха  і  піднято  молот.
У  колію
Знову  загнала    маленького  птаха
Свою  зорю.
Пізно.
Чому  не  забуду  ніколи
Долі  сліди?
Блисне
Відчаю  грім,  що  поверне  у  коло.
Тільки  сюди.
Знову  тривоги  і    гомін  дороги.
Попіл  і  дим.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797182
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 26.06.2018


Немає

Немає  ніде  того  місяця,
Що  сльози  ронив  і  кликав  у  безвість
Туди,  де  нічого  немає.
І  тьмяного  сяйва  із  космосу,
Що  снилося  знаками,
Ті  не  ведуть  нікуди.
Здавалося,  хмарної  ночі,
Тільки  б  побачити  відблиск,
Молочного  світла  у  гавані,
Щоб  забути  про  день.
Він  наступає  і  зачиняє  браму.
Її  не  встигаю  відкрити.
Немає.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793349
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 27.05.2018


Острів слонової кості


Слонова  кістка
Надщерблена,  непорушна,
У  долі  відбитий  спис,
Що  не  згасне  у  темряві.
Прозорість  світла
Застигла    на  острові  кості,
Де  біліють  списи
Темних  боїв.
Доля  чаклує  біль,
Білого  сяйва
Сон  сліпоти,  
Коли  втратив  останнє.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793264
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 26.05.2018


Cпалахи

Сполохом  -  спалахом  спогади  спалені,
Всі  розірвалися  вибухом  -  спалахом.
Тільки  уламки  під  білими  плямами
В  купі  піску,  що  не  стане  склом.
Спалах  погасне  з  новими  загравами
Тіні  у  спогадах  сполоху  -  спалаху.
Тільки  попереду  ніч.
Знову  втікають  сполохані  спалахи
Ніч  наступає  на  засклені  спогади
Ті  хрускотять  під  ногами  та  іскрами
В'януть  нарешті  усі.
Ніч  не  сполохають  іскри  приречені
Ночі  байдуже  до  скулених  снів,
Сполохи  знищені  серед  кущів.
Там  де  колись  зачаїлись  історії
Спалахи  -  зорі  майбутніх  пожеж
Тільки  далеко  світанок.
Іще  спалахнеш?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787940
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 18.04.2018


Ніде

Я  завжди  між,
Я  ні  тут,  ані  там,
Не  знайти  мені  місця
Ніде  серед  звуків  і  слів.
Я  ні  колір  ,  ні  смак,
Ні  протест,  ані  крик,
Тільки  згоди  немає
Ніде  серед  стукоту  серця.
Тільки  сіль  у  очах
Ніби  досі  жива
Між  десь  і  тепер
Вихід  поруч.
Не  зможу  там,
Де  кінчиться  усе,
Остаточно  і  зважно
Вже  краще  довбати  стіну.
Між  туг  дощів,
Між  всіх  світів,
Моїх  слідів
Не  знайти  ніде.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787781
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 17.04.2018


Повз

Мчиться  потяг  
За  звуком  гудка
І  стуком  коліс  по  шпалах,  
Свистом  вітру  у  електричних  ланцах.
Повз.
Мчиться  потяг  за  гуркотом  слів
По  незнаних  шляхах
І  кінці  заховалися  у  темряву.
Повз.
Перон  залишається  пусткою,
Навіть  вітер  кинув  його
Як  об  землю  пожбурив  недбало
І  пролетів  повз.
Повз  пролітають  гудки,
Повз  мене  стукочуть  колеса,
І  струм  протікає  повз.
Нічого  за  тишею.
Жменька  попелу  на  пероні
А  ще  струм  десь  там  угорі
Усе  ще  дзвенить  у  простір.
Повз.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786465
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 07.04.2018


Білий птах


Солодкий  подих  весни
Торкнувся  легко  крилом
Білого  птаха  з  ознакою  чорною.
Чи  заблукав  він  серед  снігів?
Завіями  білоперими
Розбудить  землю.
Крок  по  кроку  іде  крізь  зиму
Тонко  ступає  птах.
Снігу  більше  не  час
Тільки  мерзне    диво  розкрилене  
Поміж  ночі  і  дня.
Отак  зустрічає  земля,
Що  снилася  там  далеко?
Небо  розкреслював  днями,
Небо  носив  ночами.
Сни  весни
Серед  зими  сни.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783605
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 21.03.2018


Двійники

 
Дзеркало  слухняно  демонструє  зображення  того,  хто  загляне  у  нього,  але  тільки  тоді,  якщо  не  зазирати  надто  довго.
Хто  ховається  за  дзеркальною  поверхнею?  Той,  хто  зазирає  у  нього  тут?  А  може  хтось  зовсім  інший,  що  прибрав  знайомої  подоби?  Двійник.  Схожий  наче  друге  втілення.  Чи  є  у  нього  своє  життя?  Те,  якого  не  побачити  у  прозорому,  та  все  ж  такому  глибокому  свічаді?
Запалена  свіча  не  освітить  задзеркальний  морок.  Таємниче  мерехтить  свічковий  коридор  і  відкриває  шлях  у  самісіньке  серце.  І  все  ж  обривається  шлях  той,  ковтає  його  одвічний  морок,  ховає  те,  що  бачити  не  можна.
Двійник  тривожить  і  заворожує.  Хтось,  хто  є  тобою,  але  його  ти  не  знаєш  і  не  розкриєш  повністю  ніколи.
А  може  не  двійник?  Провідник?  Хто  наважиться  вирушити  туди,  куди  запросить  такий  провідник?  Задзеркалля  чекає.  Терпляче  чекає.
Двійник  також  шукає  себе  у  дзеркалі?  Невже  і  він  намагається  зазирнути  тобі  в  душу,  щоб  знайти  там…  Себе?
Холодом  пронизує  спину,  хочеться  відступити  від  дзеркала,  розірвати  розмову  двох  пар  очей.  Але  це  не  можливо.  Погляд  прилип  до  скла.  Не  відірватися.
Що  так  заворожує  в  тій  постаті  навпроти?  Чому  не  можна  відвести  погляд  від  тих  очей?  Твої  очі?Чи  ні?  Тільки  вогник  танцює  в  зіницях.  І  мовчання.
Мовчання  густе  і  терпке  як  горобинова  ніч,  що  мерехтить  у  свічаді  зірками  свічок.  Там,  у  тому  дзеркалі  ніч  зовсім  інша  ніж  та,  яку  ховають  важкі  штори  на  вікнах.  Не  можна  їм  поєднатися.
Зображення  ворушиться  і  тремтить  у  власній  темряві  так  сторожко.  Небезпечно  близько.  От-от  здолає  важку  раму.
Чого  шукає  у  цьому  світ?  Чого  бракує  там?  А  сам?  Теж  прагнеш  туди?  За  дзеркало?  Мовчи.  Не  зізнавайся.
Кожне  слово  сколихне  дзеркальне  плесо  каменем  на  воді  і  впаде  на  дно.  А  хвилі  залишаться.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782574
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 16.03.2018


Мить до весни

За  три  дні  до  весни,
За  півкроку  до  мрії
Завмирає  душа
У  знемозі  солодкій
І  стікає  сльоза
Тане  відгук  зими
За  три  дні  до  весни
За  півподиху  -  сну
Пробудили  сніги
Ту  весну  чарівну.
Тільки  стигне  сльоза
У  краплинах  роси
Тільки  мить  до  весни.
Не  спини.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778929
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.02.2018


Плине кача

І  знову  плине  кача  по  тисині,  
І  дим  гіркий  в  очах.
Сьогодні,  як  тоді  під  небом  сірий
Клубочиться  туман
Під  обрій  як  прокляття.
І  клятви  обриваються  раптово
На  півслові.  Знову.
А  сотня  вище,  там,  куди  блакить
Несе  свої  потоки.
Нам  залишилася  провина,
Там  -  офіра.
Скільки  гекатомб  прийме  земля,
Яку  єдину  назвемо  своєю?
Інша  -  чужина,
Там  тільки  пустка.  Спогад.
Плинуть  ріки  у  далекий  вирій
Де  мрії  заховалися  таємні.
Ті  зорі,  що  загасли  назавжди
Впадуть  назад,  повернуться  додому
У  пісні,  що  не  змовкне  вже  ніколи
Світити  будуть  світлом  самоти,
Щоб  виривати  наше  із  полону.
А  кача  квилить  щемно  і  нечутно
"ГЕРОЇ  НЕ  ВМИРАЮТЬ"

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778125
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 20.02.2018


Голуб


Він  сидів  непорушно  і  напружено,  дивився  в  калюжу,  ніби  шукав  відповіді  у  своєму  зображенні.  Його  сусіди  зграйкою  скупчилися  поруч,  але  на  віддалі.
Здавалося  б,  звичайнісінький  голуб,  яких  повно  у  кожному  місті.  Не  мріяв  про  долю  вишуканих  білих  голубів  –  подарунків,  яких  випускали  у  небо  на  честь  урочистих  подій,  до  яких  ті  птахи  були  байдужі.
Але  і  сірі  міські  зграйки  не  дарували  бажаного.  Вони  ніби  й  не  знали  справжнього  неба,  літали  низько,  надавали  перевагу  землі,  де  завжди  знайдеться  пожива.  Здавалися  безкрилими.
А  він  хто?  Навіщо  тут,  завжди  у  зграї  і  завжди  один?  Не  ворон  важкий  і  зловісний.  Надто  малий.  Тай  калюжа  –  погане  дзеркало.
Він  стріпнув  крилами  і  злетів  так  високо,  як  могли  б  тільки  білі  голуби.  Хоча  був  чорним.  Чорним  як  сама  ніч.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777663
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 18.02.2018


Шепіт

Холодний  сон  замальовує  блакиттю  кришталевої  прозорості.  Замерзає  крижане  серце.  Чи  знаєш?  Чи  чуєш?
Чуєш  як  стугонить  кров,  коли  застигає.  Останні  слова.  Останні  краплі.  Густі,  от  –  от  скаменілі  у  відблисках  холодного  сонця,  білого  і  пронизливо  гострого.
Так  забирає  втома.  Обережно,  ледь  торкається,  так    м’яко.  Просто  сніжинки  лоскочуть  щоки.  Тільки  щоки  червоніють  все  більше,  а  потім  бліднуть.  Зимова  казка  захоплює  у  свій  полон.
Чи  відпустить?  Чи  буде  куди  повернутися?  Чи  буде  кому  закликати  весну?
Шепіт  обпалює  губи,  пече  горло,  але  ж  не  видасть  ні  звуку,  який  почув  би  хоч  хтось.  Тільки  сніжинки  замітають.  Не  впізнати  й  контурів.  Приховано  обриси.  Ніхто  не  порушить  тишу.
У  зими  своя  мова,  передає  світлові  повідомлення  морзянкою  .  Хтось  читає  їх  там  далеко.  А  чи  є  ще  щось  тут?  Снігом  заморозило  дзеркало.  Здається  світ  змінився.  Можливо  назавжди?  Холод  кусає  сильніше.  Не  можна  питати  таке.
Біло  –  прозора  блакить  така  мінлива.  Тільки  кліпнути  варто  і  межа  між  світами  прорветься  непомітно,  завісу  відхилено  тільки  на  мить.  Чи  ж  можна  помітити?
Не  встигнути.  Мить  змінила  усе.  Змінився  світ,  тільки  здається,  що  все  як  раніше,  що  досі  чекання  породжує  холод.  Він  уже  нетутешній.  Як  же  знайти?  Як  догукатися  крізь  перепону?  Як  повернутися?
Може  й  не  варто?  Тільки  спогад  такий  гарячий,  а  мороз  все  розпалює  внутрішнє  вогнище.  Міцна  оболонка  і  кризі  туди  не  дістатись.
Чуєш  як  пульсують  червоні  грона?  Де  вони?  Де  ти?  Чому  не  шукаєш?  Боїшся  замерзнути?
Якби  віднайти,  не  страшний  той  холод.  Тільки  б  зима  не  забрала  першою.  Чи  довго  зможу  триматись?  Немає  змоги  опиратися.  Там,  за  межею  стільки  краси,  а  тут  залишається  тільки  крига.  З  неї  не  розквітнуть  квіти.  Хіба  ілюзії.
Але  вони  так  близько.  Тільки  біла  завіса  хуртовини  відділяє  від  прозорого  льодового  свічада.  Що  там  видно?  Здавалося  знаєш.  Та  тільки  здавалося.
Бачиш?  Чи  бачиш  мене?  Холодом  губ  синіє  обличчя.  Мене  вже  не  впізнати.  Але  я  ще  є.  тільки  де?  Яким  би  не  марним  був  крик,  він  залишає,  дозволяє  триматися  пучками  закоцюблих  пальців  за  землю.  Під  кригою  залишається  кров.  Червоні  краплі  роблять  сніг  яскравішим.
Я  тримаюся.  Марно  і  безнадійно  гукаю  без  звуку.  Всі  звуки  вкрала  зима  і  жартує  жорстоко,  світловими  сигналами  розповідає  історії.  Тільки  історії  ті  не  вигадка.  Чи  знає  той,  хто  бачить  ті  слова?  Все  одна  надто  далеко.  Хай  же  читає  їх  як  книжкову  вигадку,  хай  сприймає  казкою.
Мені  допомоги  чекати  марно.  Ти  ж  кинеш  мене  і  я  знаю  це.  Так  просто  і  звично.  Тільки  чомусь  і  досі  холодно.  Вже  не  повинно  б.
Біле  мереживо  обплутує  і  вмовляє  скоритися.  Чому  ж  так  страшно  і  порожньо?  Чому  не  вірю  примарному  шепоту?  Кому  шепочу  свої  мрії?  Вони  надто  теплі  іще  для  цієї  зими.
Скоро  застигнуть.
Хочу  згаснути.  Але  ж  ні.  Це  не  так.  І  досі?
Чекаю  тебе.  Ти  не  чуєш.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775650
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 07.02.2018


Колишній гербарій

Розкришеним  листом
Розпався  самотній  гербарій
Між  сторінками  щоденника.
Спогад  обплутав  плющем,
Міцним  як  та  кава  остигла.
Кокон  приховує  свіжість  весни.
Даремно.
Немає.  Лише  оболонка  порожня,
Волокна  без  листу.
Не  вирватись  з  пут.
Чому  ж  не  розсипався  вщент
Колишній  гербарій?
Навіщо  нанизує  дні
На  голку  міцну?
Навіщо  мене  не  пускає
Із  осені  згірклої  
У  самоту
Майбутніх  зимових  садів.
Словами  облудними
Обплутує  марно
Уже  не  горить
Осіннє  багаття  опалих  листків.
А  тут  залишилися  між  сторінок
Письменами,  яких  не  читає  ніхто.
Навіть  я.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773135
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 24.01.2018


Смарагдовий дух

Спить  смарагдовий  дух
У  водному  плесі,
Гойдається  подихом  трав,
Причесаних  ніжно  рукою
Нявки.
Вона  забуває  колишні  вітри
І  сльози  дощів  не  збирає  у  коси,
Нехай  потечуть  у  струмки
На  волю.
Весна  позбирає  усі  по  краплині
І  подарує  комусь.
Химерний  дарунок,
Химерні  бажання  і  мрії  незвичні
Втрачені.
Нявка  гойдає  смарагдовий  дух,
Утоплений  промінь  на  темному  дні,
Допоки  пірне  необачний
І  плесо  столочить.
Не  буде  питань
Тільки  кола  водою
І  відгомін  змін
Нездійснених.
Тільки  смарагд
Спокусою,  оком  зеленим
Пригадує  весни.
І  нявку.  Можливо.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772910
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 23.01.2018


Зриває

Зриваюсь  у  біг,
Завірюха  зриває  покрівлі,
Гуркоче  по  бруку  метал
І  скрегоче  пітьма,
У  блиску  останніх  вогнів
Згасає  місто.
Зриває  святковий  убір,
Ховає  сріблясту  імлу
І  мури  камінні
Змикають  брами.
Святу  кінець.
Мрія  зникає  між  пальцями
Свічкою    теплого  воску.
А  може  єдиний  то  промінь
Темної  зали,
Що  знала  розкішні  бали?
Мовчання  у  темних  кутках.
Було?  Чи  здалося?
Зриваюся  знову
Та  більше  втікати  даремно
З  порожнього  Міста.
У  стінах  відлунюють  кроки
Нема  голосів,
Якими  наповнений  час.
Зруйновано  Ратушу
І  механізм,
Що  серцем  відстукував  ритм
Втомився  від  звуків  усіх.
Зірвалося  Місто.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772720
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 22.01.2018


Згасла зоря

Згасла  зоря
У  безкрайому  темному  небі
Згублено  долі  слід,
Що  мерехтів  поміж  розсипу
Тисяч  вогнів.
Один.  Єдиний.
Подих  гарячий
Вистиг  у  холоді  Всесвіту
Поміж  глибин,
Де  навіть  льоду  так  мало,
Тихим  зітханням  спустився  туди,
Де  немає  життя.
Як  же  тепер
Відшукати  знак,
Наче  попереду  є  ще  десь  те,
Чого  прагне  душа?
Холод  сягнув  землі
Сніг  засипає  слід
Тисячі  миль,
Що  потрібні  сягнути  глибин
Де  поховано  зірку.
Чи  можна  збудити
Сполохане  світло?
Знає  зоря,
Може  чекати  довго.
Тільки  кого?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771833
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 17.01.2018


Весна

Весна.  Ніби  ніколи  й  не  було  зимового  сну.  Ніби  не  прийде  знову.  А  може  й  справді?  Так  хочеться  пити  кожну  хвилину  цвітіння  і  кожен  промінь  сонця.  І  справді  мало?  Тільки  не  зараз.  Весна  все  виправдовує.  Весна  дарує  щедро.
Маленькі  білі  квіточки  хилять  голівки  до  зелені  трави,  що  тільки  з’явилася.  Початок  надихає  і  обіцяє.  Такий  пишний  і  соковитий,  такий  свіжий  і  невинний.  Початок.  Для  мене?
Моя  весна.  Найкраща,  найяскравіша.  Занадто  голосна.  Хіба?  Чому  ж  поруч  немає  нікого?  Де  люди?  Куди  поділися?  Тільки  птахи  довкола  сповнюють  простір  співом  і  радістю.  Щоб  приховати  чого  бракує?  Щоб  не  помітила,  що  не  чути  слів?  Тільки  мелодія  щебету  і  плюскіт  води.
Але  де  ж  та  водойма?  Де  та  спокусливо  чиста  вода,  коли  так  мучить  спрага?  Не  видно.  Але  ж  чути?  Чи  то  всі  оті  барви  засліпили?  Але  ж  немає  темряви?  Тільки  сліпуче  різнобарвне  світло  без  меж.  Можна  тільки  вгадати  напрямок,  обернутися,  пошукати.
Але  чомусь  ця  проста  дія  виявляється  недоступною.  Звідки  заціпеніння  в  час  пробудження?  Моя  весна  стає  чужою?  Але  чому?  І  для  кого?
Та  поки  тільки  легка  хмарка  набігла  на  небо.  Поки  ще  можна  вповні  поглинути  навколишню  красу.  Зараз  вона  вся  моя  і  ніхто  не  зможе  відібрати  мить  насолоди.
Скільки  квітів  наді  мною!  Яке  блакитне  небо!  Я  не  зможу  охопити  все,  але  очі  мої  відкриті,  а  голова  піднята  вгору.  І  все  ж  руки  не  дотягнуться  до  квітучих  гілок,  очі  сліпить  яскраве  сонце,  а  шию  звело.
І  все  ж  я  відчуваю  що  жива.  Це  особливе  відчуття,  таке  гостре,  що  витискає  сльози.  Радості?  Болю?  Не  можу  згадати.  Щось  пробивається  у  мій  простір  підземним  джерелом  так  тихо  і  обережно.  Хочеться  відігнати,  але  те,  що  наближається  неминуче,  воно  вже  майже  тут.
Я  ж  чую  шепіт  листя  і  голоси  струмків.  Птахи  вже  стомилися  від  щебету,  чи  то  мої  вуха  переповнилися  звуками.  Так  спокійно  і  радісно.  Вже  не  болюче  яскраво,  а  все  ж  безмежно  ніжно.
Я  лягаю  на  траву  і  вона  приймає  у  свій  килим  і  огортає  ніжними  дотиками.  На  небі  білі  хмарки  ледь  розчиняють  безмежну  блакить.  Це  схоже  на  сон.
А  може  й  справді  сон?  Не  відчуваю  власних  кінцівок.  Мої  руки  можу  тільки  побачити.  Що  ж  це?  І  де  я  взагалі?  Досі  це  було  не  важливо,  але  тепер  вже  не  можливо  викинути  з  голови.
Чарівне  видіння  починає  розчинятися.  Білі  квіти  осипаються  з  дерев  зовсім  як…
Сніг!?  Чому  так  холодно?  Пелюстки  засипають  мене,  от-от  сховають  під  своєю  вагою.  Їх  так  багато.  Чому  так  швидко?  Я  не  хочу!
Біль  у  всьому  тілі.  Хтось  трясе  мене  і  плескає  по  щоках.  Щоки  чомусь  горять  вогнем.
Хто  це?  Що  ?  навіщо?  Хай  іде  геть!  Не  хочу!
Сад  чорніє  і  темніє.  Його  скоро  зовсім  не  буде  видно.  А  я?  також  зникну?  Чи  ні?  І  чого  хотіла  б  дужче?
Мене  підхоплює  вихор  і  несе  кудись  як  листочок,  що  необачно  полишив  свою  гілку.  Я  не  хочу!  Я  не  можу  це  зупинити!
Але  мене  ніхто  не  чує.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771638
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 16.01.2018


Під куполом

Забуте  Місто  відлунює  у  думках,  воно  ледь  чутно  проникає  у  звичний  світ  обірваними  фразами,  вхопленим  на  мить  ракурсом,  зачепиться  за  погляд  у  мереживі  літер,  що  розповідали  зовсім  про  інше.
Чомусь  здається,  що  хтось  інший  бачить  значно  більше,  чує  інше  у  тому,  що  для  мене  вже  не  відчутне  звичними  слухом,  зором  і  доторком.  Тільки  із  слів  тчеться  перед  очима  та  сама  картина,  яку  так  скрізь  шукала.  І  тоді  не  доводиться  питати  чи  це  насправді.  Воно  нарешті  приходить.  Та  тільки  на  мить.  І  кулька  розбивається.
Де  шукати  наступного  спалаху?  У  снах,  що  зникають  із  першим  променем  сонця?  В  чужих  піснях  і  звуках,  які  не  можуть  стати  повністю  моїми?  А  свої  теж  не  достатньо  промовисті.  І  видиво  розпливається,  втікає,  дразнить  до  болючого  щему.  Марно?  Чи  повернеться?
Та  з  кожним  новим  впізнаванням  додаються  нові  деталі,  обриси,  живі  відблиски  і  чіткіше  бачать  підсліпуваті  очі.  Нова  мить  повернення.  Як  нове  коло  каруселі  дитинства.
Десь  там,  у  сніговій  кулі  Забутого  Міста  блимає  вогник  оселі  через  морозяні  узори  і  робить  їх  такими  близькими  і  таємниче  захопливими.  Як  намалювати  його?  Уява  розбурхана  почуттями  пнеться  вперед  до  незбагненних  вершин.  Може  на  вершечку  найвищої  гори  Загублене  Місто?
Містичне  Місто  пробуджує  забуті  сили  і  вміння,  наповнює  аж  до  берегів  ріки  натхнення  і  слів,  що  виплітають  вузли  по  руслах  нових  до  нових  берегів.  Пристати,  а  може  минути?  Підкаже  сила  незвідана  і  мрії  незнані  підкажуть.  І  забудуться  плани  усі,  загубиться  те,  що  туман  відрізав  завісою,  яку  вже  перейти  вдалося.  Немає  більше  того,  що  позаду.
Хто  ж  блукає  Забутим  Містом  і  сам  загублений?  Хто  досягнув  Чумацького  шляху  і  зсипає  у  ніч  срібний  пил?  Золоті  сни  тут  так  близько,  наче  рукою  можна  торкнутися.  Але  навіть  тут  це  тільки  сни.  Хоча  й  так  легко  про  це  забути.
Чорне  і  біле  насувається  на  кольори.  Білим  снігом  засипає  чорну  ніч  і  нічого  не  видно  довкола.    Світ  замикається  скляним  куполом  і  немає  більше  нічого  поза  його  межами.  Змикається  над  самою  головою.
Чому  так  тисне?
Це  на  груди  впав  тягар.  Чи  може  серце  намагається  звільнитися  з  клітки?  Тільки  ж  не  полетіти  йому  нікуди.  Надійний  захист  покладено  нерозважливим  бажанням.  І  Міста  немає.
Але  як  же  тоді  бачила  так  чітко,  доторкалася  майже  наживо?  Чому  ж  тоді  немає  спокою,  простого  спокою  звички?  Це  ж  так  природно.  Це  ж  так  передбачено.  Чого  ж  іще?  Що  загубила  сама  у  Загубленому  Місті?
Щось,  без  чого  не  обійтися,  скільки  б  не  вмовляла  б  себе  аж  до  нудотної  втоми.
Витрусили.  Вигнали  з  чарівної  кулі,  з  –  під  захисту  куполу.  Сніг  не  притрусить  блискучими  діамантами  сірі  вулиці,  не  сховає  те,  чого  бачити  так  не  хочеться.  Не  для  мене.
Але  чому?  За  що?  Дитяче  питання,  якому  нема  більше  місця.  Доведеться  мовчати.  Просто  мовчати.  Хай  говорять  інші,адже  тут  тиші  не  буде.  Хай  хоч  так.  Доки  мої  слова  не  повернуться  знову.
Тоді  повернуся  і  я.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770251
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 08.01.2018


Тільки там

Там,  де  стіни  кричали  віршами,
Де  провулки  лунали  бруком,
Де  зникали  тривоги  згірчені,
Лоскотали  дощі  розлуки.

Там  уламки  скляними  пазлами
Віддзеркалили  споконвічне,
Переплетенням  рук  пов'язані,
Паралельні,  та  не  дотичні.

Тільки  там,  між  холодних  вогників
По    гарячому  сліду  кави
Металеві  химери  погнуті
Приведуть,  де  вирує  лава.

І  складеться  чарівне  видиво,
І  здійсниться  нарешті  казка,
Неба  білі  шпилі  сновидові
Переможно  зіб'ють  поразку.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769584
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 04.01.2018


Нічний потяг

Ніч  стукотить  кудись  порожнім  потягом,  грається  відлунням  на  порожніх  вулицях  і  лякає  поодиноких  перехожих,  що  поспішають  сховатися.
Ніч  хоче  побути  на  самоті.  Ніч  має  про  що  сумувати  і  ховається  від  зайвих  очей,  навіть  якщо  вони  нічого  б  і  не  побачили.
Темрява  несеться  містами  і  країнами,  пробігає  крізь  поля  і  будівлі.  Не  встигає  зупинитися  і  оглянутися.  А  навіщо  їй?  Не  чекає  ніхто.  Краще  швидше  наздогнати  те,  чого  вже  немає.  Зникло  з  останнім  променем  сонця.
Ніч  зависла  на  гойдалці  і  не  може  спуститися  вниз,  мусить  летіти  без  мети  і  падати.  Так  і  не  досягне  землі.
А  десь  високо-високо  недосяжні  зорі  пробуджують  зовсім  інші  світи,  яких  не  знайти  тим,  хто  вже  встиг  заховатися  у  маленькій  коробочці  власної  квартири.  Це  тільки  для  Неї.  Цим  не  зможе  поділитися  ні  з  ким.
Чи  хотіла  б?  Не  знає.  Не  певна.  Можливо,  деколи  щось  і  блисне  в  очах.  Тоді  зірка  впаде.  Закотиться  вниз  і  вже  не  принесе  мрії.
А  ніч  все  стукотить  по  клавішах  старої  друкарської  машинки,  намагається  написати  свою  історію.  Якби  хтось  прочитав  її.
Вона  збирає  розгублені  образи  і  намагається  об’єднати  у  єдине  полотно.  Але  ж  з  першим  променем  сонця  все  розлетиться  на  друзки  і  доведеться  починати  знову.  Ніч  уже  звикла.  Не  може  боротися.
Та  хіба  можна  звикнути?  Хіба  немає  іншого  шляху?  Щось  іще  не  спробувала.  Та  чи  не  надто  небезпечно?  Страх  і  ніч  завжди  поряд.  Вона  плекає  і  зрощує,  захищає  і  надійно  ховає.
Як  же  швидко  доведеться  йти.  Скоро  коло  обернеться  і  переламається  мить.  Настане  день  і  пробудить  метушливий  світ,  забере  солодке  марево.
Чому  ж  доводиться  кидати  світ,  який  вигадала  сама  і  тільки  для  себе?  Чи  погано  там?  Чи  не  затишно?  Чи  розчарування  наближається?  Розчаруватися  гірко.  Доводиться  втікати.  Доки  не  пізно.
І  гуркоче  невтомний  потяг,  несе  рейками  долю  і  вітри  мандрів,  несе  мрії  кудись  далеко.  Десь  то  зупиниться.  Десь  зустрінуть  його  і  виявлять,  що  зовсім  не  порожні  вагони,  і  заберуть  надію  ,  наповнять  потяг  неспокоєм  і  тремтінням.  Вирушить  далі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766668
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 18.12.2017


Синя птаха

Синя  птаха  на  темних  крилах
Не  боїться  зими  й  морозу,
Поміж  білих  тих  діамантів
Так  помітна  її  окраса.
 
Синя  птаха  літає  легко
І  тихенько  сідає  поряд,
Обдарує  зимові  свята,
щоб  забути  про  лютий  холод.
 
Та  маленька  пташина  синя
Хай  в  домівки  усі  загляне,
І  пером  на  сторінці  білій
Хай  напише  небесно  синім.
 
Хай  напише,  що  прийде  щастя,
Що  відкрите  надії  серце,
І  дарами  осяє  землю
Синя  птаха  на  темних  крилах.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766197
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 15.12.2017


Аеропорт


Вони  зустрілися  в  салоні  літака,  хоча  летіли  з  конференції,  яку  відвідували  обоє,  але  розминулися  тоді.
Тепер  же  розмовляли  як  друзі  дитинства,  хоч  знайомі  декілька  годин.  «Ефект  пасажира»?  Можливо,  та  швидше  спільність  поглядів  –  основа  справді  близьких  стосунків.  Розуміли  одне  -  одного,  могли  сказати  те,  про  що  зазвичай  змушені  мовчати.
А  може  тому,  що  летіли  в  Париж,  який  був  рідним  їм  домівкою?  Та  ні,  Париж  для  них  вже  звичка.  Просто  випадок,  що  звів  і  розведе  вже  за  якусь  хвилю.
 Бернаре,  Ви  особлива  людина,  шкода,  що  політ  закінчується.
   Мені  також,  Марі.
Попрощалися  ще  в  літаку  і  в  аеропорт  вийшли  окремо,  ніби  незнайомці.  Бернар  ще  встиг  згадати,  що  не  взяв  контактів  у  випадкової  супутниці,  але  побачив  дружину,  що  наближалася  його  зустріти  і  вирішив,  що  так  краще.
   Моя  Софі!
Кинувся  назустріч  перебільшено  радісно.
   Я  скучила!
Софі  обвила  руками  його  шию.
Неподалік  зустрічав  Марі  її  чоловік  Серж.
«Клерк»  -  подумав  Бернар,  коли  випадково  зачепився  поглядом  на  за  ту  пару.  Але  то  його  вже  не  стосувалося.
Пари  розходилися.  Це  був  кінець.
Марі,  Бернар,  здавалося  забули  про  все  і  не  помітили,  як  за  їхніми  спинами  зійшлися  погляди  Сержа  і  Софі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766194
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 15.12.2017


Вовчику-братику

Вовчику-братику,  де  ті  сліди  між  заметами?
Білого  степу  завія  біжить  навздогін.
Сірими  спинами  холодом  разом  приплетені,
Місячне  сяйво  у  мороці  ночі  хвилин.

Вовчику-братику,  гірко  то  зимними  повнями
Зграю  загублену  степ  поховав  на  віки,
Справді  один  затонув  сніговими  безоднями,
Слід  той  малий  десь  глибоко  накрили  сніги.

Ти  пригадай,  тільки  вчора  світилося  веснами
Небо    високе  у  розсипі  сяйва  зірок.
Як  же  тепер  із  тривогами  кригами  скреслими
Бігти  снігами  аж  доки  сповільниться  крок?

Братику  -  вовчику,ти  ще  зберешся  із    силами
Виведе  доля  і  місяць  покличе  вперед,
І  не  дістати  гарячого  серця  вже  стрілами,
Хай  колискову  співає  тобі  очерет.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765363
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.12.2017


Калина

Горить  калина  на  морозі
Неопалима  купина,
Бо  кров
Пройшла  крізь  лід
І  вмерзла  в  землю.
Горить  гарячий  кущ
Незгойна  рана
У  безліч  поколінь.
Невже  не  стопить  криги
Криваве  серце?
Мете  зима,
Щоб  не  лишити  й  сліду
На  білому  холодному  снігу.
Не  замете  вогонь,
Не  знищити  куща  малого
Багаття  те  розкладено  затято,
І  дров  ще  вистачить  на  довгий  шлях
В  майбутнє.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764323
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 06.12.2017


Волонтерам

Руки  невтомні,  гарячі  серця
З  вірою  у  перемогу,
Вперто  плететься  вузлами  жерця
Поміч  в  далеку  дорогу.

Та  перешкод  наростає  гора
Хтось  відступив  би,  та  годі,
Тільки  не  Ви  -  волонтери  добра
Вас  не  змінити  в  поході.

Ви  -  та  надія,  що  завжди  жива,
Хай  віє  вітер  довкола,
Ви  повертаєте  віру  в  дива
Тож  не  здавайтесь  ніколи.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764118
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 05.12.2017


Помста за свободу

Помста  нещадна
За  те,  що  хотіли  волі,
Помста  жорстока
За  прагнення  бути  собою
І  берегти  найдорожче.
Тільки  відлуння
Голодомор.
Хто  відповість  за  жахіття?
Хто  відволає  страждання?
Час  невблаганний
Відносить  надію.
Чи  буде  покара?
Сльози  із  колосків,
Сиплеться  золото  піль
Кату  під  ноги.
Доки?
Мовчать  небеса,
Сльози  мовчать.
Волає  земля.
Чи  чують  той  крик?
Мовчання.
Тільки  час
Стирає  останні  сліди.
Волі  не  не  зрадь!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762255
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 25.11.2017


День гідності та свободи

За  свободою  аж  до  неба,
А  за  гідністю  -  до  межі,
Холод,  відчай  -  стояти  треба,
Тільки  гострять  уже  ножі.

За  надією  на  край  світу,
За  майбутнім  -  останній  крок,
Та    палючим  овіє  вітром,
Поруч  палець  зведе  курок.

Забагрянило  овид  темний
Загорілася  хижа  ніч,
Тільки  око  іще  недремне
Поміж  сотень  палких  облич.

І  сльоза  упаде  під  ноги,
Синьо-жовтий  здригнеться  стяг,
На  безмежних  гірких  дорогах
Наша  гідність  -  то  дар  звитяг.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761523
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 21.11.2017


Падіння

Листопаду  остання  пісня,
Слід  зорі,  що  пронизує  небо,
І  падає  вниз.
Не  вистачить  миті,  щоб  збулася  доля.
Падає,  падає  листя,
Мочить  одвічний  дощ
Хутро  його,  кошеняти  малого,
Що  тихо  скимить.
М'явкіт  котиться  геть,
Десь  попід  землю.
Згублені,  скулені  дні.
Ще  трішки  боротися  їм
Із  зимою  прийдешньою,
Білим  холодним  оком  місяця.
Погляд  його  крізь  небо  сталеве  -
Лезо  гостре,  що  гасить  пожежі
В  найглибших  глибинах  Всесвіту.
Припиняються  битви,  що  не  мають  кінця,
А  далі  морозом  укриється  час  -
Завмерлий  крик.
О,  як  же  кричить  безмовно,
Гучніше  аніж  можливо.
Крик  безупинний,  бо  не  зупинений,
Тільки  застиг  надовго.
Надто  довго.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761164
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 19.11.2017


Подорож починається

Забуте  Місто  відлунює  словами  втраченими.  Хто  почує  їх?  Хто  відшукає  шлях  до  Брами?  Для  кого  дзвенить  музика  срібних  зір?
Хтось  залишився  за  брамою,  замкнений  у  Місті  Забутому  і  не  в  змозі  вийти  у  світ.  Що  там  за  межами?  Вирує  життя,  минає  час.  Тут  же  все  зупинилося.  Доки  не  знайдеться  той,  хто  віднайде.
Заховане  у  мареві,  захоплене  туманами  чекає  Місто  звільнення.  Кому  ж  вдасться  відшукати  дорогу  приховану,  для  того  зміниться  звичний  світ.
Місто  пливе  кораблем  у  просторах  Всесвіту.  Місто  –  кришталева  кулька  замкнена  куполом.  Чиясь  рука  трусоне  її  і  засипле  назавжди.
Та  стоїть  поки  непорушно  маленька  куля,  а  у  ній  Загублене  Місто.  Що  відбувається  за  міцними  стінами  і  високими  огорожами?  Не  знає  ніхто  ззовні.  Не  проникне  чуже  око.  Тільки  вечорами  загораються  вогнями  будинки  і  вулиці,  ніби  запрошують  гостей.
Та  немає  гостей.  Не  прийде  ніхто,  не  порушить  спокою,  не  принесе  новин.    Уже  й  не  чекають.  І  все  ж  є  й  такі,  хто  ще  сподівається,  тільки  не  промовлять  уголос.  Це  одна  із  маленьких  таємниць,  яких  безліч  поховано  на  вулицях,  це  слова,  замуровані  в  брук,  що  давно  прагнуть  звільнення.
І  минає  час,  ніким  не  рахований,  ніким  не  помічений  у  Місті,  що  майже  вмерло.  Та  ще  існує.
І  ніхто  не  шкодує  за  тим,  що  забуте.  Хіба  тільки  тихий  шепіт  нагадає  про  рану,  що  ятрить  порожнечею.  Що  там  втрачено?  Спить  пам’ять.  Не  пробудиться  спогад.  Тільки  чому  ж  так  тоскно?  Квилить  душа  і  серце.  Чому?  За  чим?  Не  знає.  Не  знайде.
Та  увірветься  колись  терпіння  і  прийде  час  пошуків.  Без  карти  і  вказівки,  без  надії  і  орієнтиру.  Та  не  без  надії.  Є  щось  приховане  у  безодні  темряви.  Є  шпичаки  гострі  болю  незнаного,  що  не  дозволять  залишити  все  як  було.
І  пошуки  розпочнуться.  І  поведе  вперед  Шлях  Чумацький  місячний  човен,  що  по  ріці  зоряній  попливе  до  берега  незнаного.  Довгим  буде  той  шлях,  освітлений  золо  рунними  вівцями  на  полях  неходжених.
І  пошуки  стануть  метою.  І  шлях  виявиться  розрадою.  І  вщухне  нечутний  плач,  що  не  давав  спокою.  Кордони  зникнуть.  Безмежжя  відкриється  серцю.  Тихий  голос  Забутого  Міста  озветься.
Загублене  мусить  бути  віднайдене,  очікування  колись  таки  справдиться  і  час  знову  рушить  вперед,  щоб  відзначити  відродження.  Майбутнє.
Місто  приходить  у  сни,  хвилює  уяву  і  будить  натхнення.  Та  ранок  вперто  стирає  чарівний  спогад  і  занурює  у  буденність.  Тільки  ніч  поверне  втрату.  Поки  тимчасово,  доки  не  знайдеться  спосіб  пригадати.  Чи  знайдеться?  Важко  відшукати,  та  нагорода  варта  зусиль.
А  поки  спить  Загублене  Місто  і  чекає  на  того,  хто  розбудить  його  життєдайну  силу  і  поверне  світові.  Та  важко  відшукати  такого  сміливця.  Хто  зважиться?  Хто  прийме  виклик?  Хто  дійде  до  кінця?
Хтось  уже  готовий.  Хтось  почув  поклик.  Тільки  б  дочекатися.  Тільки  б  вдалося.
Подорож  починається.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759001
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 06.11.2017


Листопадовий чин

Буремний  листопад
І  відступу  назад
Для  нас  катма

Плече  коло  плеча,
А  на  душі  печать
Іде  зима.

Гарячий  листопад
І  знову  сипле  град
Пекучу  смерть.

Минають  вже  роки,
Пливуть  удаль  віки
Кружляє  смерч.

І  знову  як  тоді
Усе  життя  Тобі
Країно  Мрій

І  поколінь  ряди
Історії  ходи
Незрушний  стрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758543
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 03.11.2017


Аміні Окуєвій

Повниться  міра  страждань,
А  пекучий  пісок
Засипає  усе  найдорожче,
Руйнує  пам'ять  жорстокий  час
І  люди  незрячі.
Очей  океани
Загасли  у  Всесвіті,
Не  вберегли  рук,
Що  тримали  землю
Домівку  вкривали  крилами
Від  яструбів  лютих.
За  що?
Одвічне  питання.
І  доки?
Ніколи  було  волати.
Ніколи  не  чують  волань
Кати.
Тільки  вітер  несе
Гарячий  пісок,
Історію  краю  квітучого,
Моря  щедротного,
Що  не  дає  захисту.
Тільки  вітер  несе
"За  волю  ціна  -  смерть".

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758271
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 01.11.2017


Cіра печаль

Сіра  печаль
Печаттю  сірою,
Контуром  ледь  помітним
Лягла  на  папір.
Під  рукою  лише  олівець
Простий,  звичайнісінький
Сірий.
Усі  кольори
Розійшлися  дощами,
Крила  намоклі
Важкі
Сірими  перами  вкрили  спину,
Сірим  плащем,
Хіба  на  таких  злетіти  у  небо  сіре?
Чи  просто  відбиток?
Чи  тільки  слід  олівця
На  папері?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756541
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 22.10.2017


Кава


Моя  вранішня  кава  темна  як  найтемніша  беззоряна  ніч.  Моя  кава  гірка,  та  не  буду  додавати  у  неї  цукру,  так  відчутніший  смак.  Хай  гірчить  як  день,  що  почнеться  з  неї,  хай  сильніше  пробудить  усі  відчуття.  День  починається.
За  вікном  ще  темно,  та  світяться  вікна  навпроти.  Не  спить  місто.  Та,  здається,  не  спить  ніколи.
Мене  ж  пробудили.  І  останні  бризки  сну  розсипалися  кухнею.  У  кавовій  чашці  відбивається  люстра.
Цього  ранку  я  такий  відчайдушно  самотній.  Мені  варто  би  поспішити,  мене  чекають,  але  знаю,  що  не  потрібен  там  більше.  Марно.
Хочеться  сидіти  тут  вічність  і  просто  спостерігати  як  кава  холоне.  Ніхто  не  питиме  більше.  Але  все  ж  допиваю.
Кава  обпікає  піднебіння  і  змушує  піднятися  зі  стільця.
Я  йду  на  впізнання  тіла.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756277
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 20.10.2017


Жовті крихти

Жовту  крихту  вбиваємо  у  бруківку
Останні  крихти  від  жовтня,
Що  котиться  сонцем  по  небу
До  заходу.
Сяйво  поміж  дерев
Віялом  райдуги
Ляже  на  листя,
Котре  ще  не  встигло  упасти  під  ноги
Із  шурхотом  прощання.
Жовті  краплини  на  сірій  бруківці
Нам  подарунок  останній
Барви  багатство.
Дні  догорають  яскравим  спалахом
Падають  у  озера,
А  над  ними  схилилися  верби
І  коси  вмочили.
Не  витягнуть  осені.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755968
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 18.10.2017


Місячний човник


Місячний  човник
По  Шляху  Молочному
Довго  пливе  в  далечінь.
Не  втрапити  б  тільки
У  водоверть
Золотої  Галактики,
Тільки  б  дістатися  берега.
Там  вівці  золоторунні
Тихо  вляглися  на  ночі  поля.
Їх  не  лякають  примари,
Що  причаїлися  в  темряві,
Світлом  осяють
Дорогу  небесну,
Щоб  не  блукати  безоднями.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754835
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.10.2017


Гра

Натхнення  дає  змогу  побачити,  що  життя  схоже  на  Гру,  а  всі  маленькі  ігри  будуються  за  Її  зразком.  Саме  тоді  можна  спробувати  імпровізацію,  яка  одна  може  вивести  з  полону  буденності,  що  не  дозволяє  прийти  до  Головного.  Адже  якщо  є  Гра,  тоді  мусить  бути  Приз.  Та  отримає  його  не  кожен.  Інакше  не  було  б  манливого  Маяка,  що  закликає.  Боротися  за  перемогу  і  здолати  численних  конкурентів.  Але  якщо  є  інший,  менш  помітний,  але  ніскільки  не  гірший,  а  то  й  кращий  за  той,  що  бачать  усі?  Тоді  не  доведеться  боротися  за  нього  з  гравцями.  Та  отримати  зовсім  не  легше.  А  то  й  складніше.  Не  даремно  ж  так  мало  бажають  ним  володіти.  Такий  Приз  і  нагородою  не  здасться.  Тому  що  його  не  можливо  використати,  принаймні  так,  як  звично.  А  як  же  тоді?  Тільки  через  власні  зміни.  Тільки  через  прийняття.  Через  буття,  не  споживання.  Так  ламається  нав’язана  гра.  Так  може  початися  власна.  Відвертіша.  Небезпечніша.  Але  хіба  лякає  щось,  що  вибрав  сам?  Навіть  якщо  це  тільки  шматочок  вибору.  Навіть  якщо  тільки  частка,  що  має  чимало  підводних  течій.  Така  Гра.  Чому  б  не  приєднатися?  Інакше  навіщо  тоді  нам  буди  б  мрії?  Навіщо  тоді  такі,  якими  є?
Гра  змушує  переконувати  і  блефувати.  Але  чи  не  чесніша  за  те,  що  вважаємо  реальністю,  якщо  написана  майстерно,  вигадливо  і  з  натхненням.  А  можливо  навіть  з  любов’ю.  До  персонажів,  чи  до  гравців,  чи  й  до  самого  світу,  в  який  перенесе.  Чи  ж  не  краще  така  ілюзія,  ніж  опинитися  за  лаштунками,  і  чітко  побачити  потерті  декорації,  вбогі  костюми.  Та  й  самі  гравці  виявляються  зовсім  не  тими,  якими  були,  коли  перевтілилися  у  Персонажів.  Маски  привабливіші,  зворушливіші.  Чи  просто  більш  зрозумілі?  Шаблонні?  Такі,  що  завжди  оправдовують  очікування?  У  хорошій  Грі  цього  не  допустять.  Облуда  також  має  свої  межі.  Тільки  трішки.
Чи  справді  випаде  честь  стати  Гравцем?  Чи  доведеться  залишитися  тільки  персонажем,  що  ніколи  не  розширить  простір  можливого?  Але  Гравці  також  не  визначають  правила,  вони  можуть  тільки  дотримуватися  цих  правил,  або  позбутися  статусу  Гравця.  Поза  правилами  не  показати  свого  вміння.  Поза  ними  панує  безлад.  Та  чи  задовольнить  це  персонажів?  Хоча  ті,  переважно,  не  здогадуються  про  своє  становище,  адже  якщо  буде  інакше,  тоді  й  статус  зміниться.  Хто  ж  залишиться  персонажем?  Виконувати  написані  кимось  ролі.  Раз  у  раз.  Без  змін.  Хоча  б  у  одній  репліці.  Не  дозволено.  Хіба  в  іншому  вимірі,  за  інших  умов  і  обставин.  Та  тоді  це  буде  зовсім  інша  Гра,  до  якої  також  доведеться  пристосовуватися.  А  скільки  ж  таких  пристосувань?  А  якщо  відмовитися?  Де  опинишся  тоді?  На  якому  полі?  На  чиїй  території?  І  чи  існує  десь  твоя  власна?  Чи  тільки  привласнена?  Залежить  від  того  у  що  грав.  Залежить,  що  за  Гра,  в  яку  втягнули.  Чи  сам?
Добра  воля.  Чи  справді  можливе  щось  повністю  добровільне  і    невимушене?  Скільки  заперечень  знайде  це  твердження.  А  скільки  підтверджень.  Підрахувати  бали?  Підбити  підсумок?  Але  ж  рахувати  не  нам.  Визначати  переможця  також.  Хто  ж  виграв  у  цих  перегонах?  Чи  є  переможець?  Не  сказали.  Проґавили.  Як  так  трапилося?  Чи  сподівалися  на  це?  Доводиться  вгадувати,  здогадуватися,  висувати  свої  критерії.  Кожному  своя  відповідь.  А  чи  потрібна  одна  –  спільна?  Хіба  не  краще  шукати  власну?  А  якщо  треба  буде  доводити?  Кому  і  що?  Право  на  приз.  А  якщо  для  когось  то  й  не  приз  зовсім?  Тоді  можна  буде  переконати  себе,  що  це  не  має  значення.  Має  значення  тільки  власна  думка  і  власні  погляди.  Але  чи  так  це?  Якби  так,  питання  б  не  виникло.  Тому  не  треба  поспішати  його  озвучувати.  Не  можна  відпускати  у  світ.  Надто  воно  непевне  і  суперечливе.  Краще  уникнути.  Адже  це  також  Гра.  Як  бути  хорошим  гравцем?  Адже  це  не  завжди  переможці.  Чи  програш  не  завжди  означає  поразку?  Краще  уникати  навіть  сліду,  щоб  і  тінь  не  впала.  Потім  не  відмити.  Гра  не  любить  невдах.  Вибиратися  треба  зразу.  Далі  буде  гірше.  Гра  карає  за  програш.  Проголошує  один  закон,  що  не  судять  тільки  переможців.  Програш  викидає  за  борт  у  бурхливі  хвилі.  Чи  ж  буде  шанс  вибратися?  Теж  подарунок  Гри.  Для  Обраних.  Та  хто  обирає?  Хто  потрапить  до  їхнього  кола?  Чи  найвідданіший  гравець?  Якби  ж  то  все  було  так  просто.  Далеко  не  завжди.  Хто  ж  тоді?  Той,  кого  визначить  Фортуна?  Але  Вона  усміхається  і  новачкам.
А  поза  Грою  немає  ні  шансу,  ні  обранців.  Немає  поразок.  Але  ж  немає  і  перемог.  А  що  ж  тоді?  Невже  поза  цим  немає  нічого?  Почуття,  праця,  творчість  –  усе  в  полі  великої  Гри.  Не  вирватися.  Надто  сильний  магніт.  Надто  багато  доведеться  переукласти.  А  вийде  все  одно  Гра.  Тільки  ззовні  інша.  По  суті  така  ж.  І  ще  ж  доведеться  це  побачити.  Стикнутися.  І  переконатися,  що  нічого  не  вийшло.  Знову  користатися  тими  ж  поняттями?  Так  що,  знову  поразка?  Нікуди  не  подітися.  Тільки  те,  до  чого  звик.  Більше  не  доступно.  Розширення  простору  санкціоноване.  Значить  входить  у  Правила.  Які  написав  не  ти.  Доведеться  грати.  Доведеться  хоча  б  виборсуватися  із  становища  персонажа.  А  далі.  Нарощувати  майстерність?
Гра  не  може  залишатися  не  дограною.  У  виставі  все  визначено  наперед.  Свобода  волі?  Тільки  щоб  зберегти  надію,  яку  все  одно  важко  втримати.  Майже  неможливо.  Тоненька  павутинка  «майже».  Чи  така  ж  міцна  як  шовк?  Втримає?  Сподіватися.  Тільки  сподіватися,  навіть  тоді,  коли  не  допоможе  навіть  віра,  що  здавалася  залізною,  то  раптово  виявляється  скляною.  Перед  розчаруванням  чи  встоять  переконання?  Чи  не  похитнуться  принципи?  А  як  же  встоїмо  ми,  позбавлені  хребта?  Нарощувати  новий?  Чи  вже  краще  броню,  панцир,  куди  не  пробитися  нічому  ззовні?  Залишитися  замкненим  у  собі?  Не  пускати?  Чи  достатньо  такого  захисту?  Не  достатньо.  Таки  доведеться  дограти.  До  кінця.  Але  яке  ж  болюче  його  наближення.  Не  сплутаєш.  Не  обманеш.  Маски  спадають  самі.  Чи  залишилося  під  ними  обличчя?  Страшно  глянути  в  дзеркало,  страшно  подивитися  в  очі  іншим.  Щоб  не  побачити  себе.  Гру  закінчено?  Ще  ні.  Досі  ще  ні.  Але  вже  близько  Дуже  близько.  Відчувається  опік,  подих  закінчення.  Але  ж  ще  не  все.  Але  ж  ще  стільки  не  встиг.  Хочеться  кричати.  Та  крик  застрягає  у  горлі.  Все  одно  не  допоможе.  Не  врятує.  Навіщо  ж  тоді  й  намагатися?  Щоб  відчути  що  ще  живий!  Що  ще  залишаєшся.  Не  знесло  як  листочок  з  гілки.  Останнього  листок  ще  не  зірвано.  Останнього  зусилля  ще  не  зроблено.  Ще  не  кінець.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754650
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 10.10.2017


Спалення

У  коминку  потріскували  дрова.  Тепло  і  затишок  відділяли  від  мряки  і  холодного  дощу  на  дворі.
Вона  повернула  напівспалений  папірець.  То  була  стара  світлина,  вицвіла  на  сонці,  а  краї  вже  почорніли  від  вогню.  Важко  впізнати,  що  колись  було  на  ній  зображено.  Мить  догорала,  але  Та,  що  сиділа  перед  коминком,  знала,  що  не  позбулася  спогаду.
На  світлині  ще  можна  впізнати  юнака  з  очима,  що  горіли  як  вуглини  під  вогнем.  Не  довго  залишилося  бачити  їх.  Хай  горять.  Вона  хоче  цього.
Палахкотіли  дрова.  Вогонь  піднімався  все  вище.  Накрив  світлину  цілком.  Загорілося  застукотіло  сенсобиття  об  камінні  стіни.  Сенсобуття  кінчалося.  Коли  ж  прийде  відчуження  від  того,  що  було  минулим?  Безодня  поглине  той  клятий  шматок  паперу.
Оце  й  усе?
Коли  згорає  сенс,  чи  можна  почати  спочатку?
Вона  не  сподівалася.
Очі  зі  світлини  ніяк  не  хотіли  зникати.  Їхній  блиск  відбивався  на  стінах  як  полум’я.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754498
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 09.10.2017


Осінні ватри

Відгоріли  осінні  ватри,
Замерзають  озера  сині,
А  у  осені  очі  сірі
Задивилися  в  небо  хмарне.

Що  згоріло  з  вогнем  і  димом?
Проминули  роки  і  зливи,
Сірим  димом  сльозяться  очі
Сивим  попелом  із  руїни.

Відпалали  яскраві  ватри,
Забирали  красу  осінню
І  сховало  обличчя  сонце,
Щоб  не  видно  вогню  заграви.

Тільки  осені  очі  сірі
Невидюче  шукають  небо
І  не  бачать  садів  щедротних,
І  не  чують  волання  птаха.

Рознесеться  ще  попіл  вітром
Розповість  про  усе,  що  було
Принесе  ще  листа  додому.
Дочекається  сіра  осінь?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754283
рубрика: Поезія, Білий вірш
дата поступления 08.10.2017


Замріяна осінь


На  лавці  у  парку  сиділа  осінь.  Такої  днини  вона  сиділа  геть  одна.  Ніхто  не  розділить  із  нею  самотність.  Усі  втекли,  поховалися,  поспішають  вулицями,  але  парку  уникають.  Нехай.  Їй  це  подобається.  Особливо  тепер.
Осінь  сиділа,  опустила  на  плечі  руді  коси  і  мріяла.  Кудись  подівся  бешкетник  вітер  і  навколо  стало  тихо.  Ніхто  не  пожартує,  нікому  гратися  її  волоссям  і  лоскотати  шию.  Втік?  Та  й  нехай.  Всі  її  кидають.
Немає  й  дощу,  вірного  друга,  з  яким  можна  збавити  довгі  вечори.  Йому  можна  було  б  розповісти  про  свої  жалі  і  поплакати  разом.
Та  не  хочеться  плакати.  Важкий  спокій  охопив  плечі.  Тепер  і  встати  не  просто  буде.
Минає  непомітно  час.  Втікає  листочками  з  дерева.  Осипається  поволі  золото  й  багрянець.
Осінь  сивіє.  По  краплі.  По  кроку.
Мріє.
Де  чекають  її  тепер?
Чи  чекає  хто?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754193
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 07.10.2017


Політ


Він  склав  крила  і  кинувся  з  вершини.
Політ?  Цього  разу  вниз.  Тільки  вниз.
Не  підхопить  легкий  вітер,  не  дозволить  більше  гойдатися  у  піднебессі  під  блакитним  оком.  А  колись  здавалося,  що  око  те  спостерігає,  охороняє,  не  допустить  нічого  злого.
Там  було  світло  біле  як  сніг.  Тоді  ще  не  холодне.  Тут  тільки  темрява  попереду.
А  все  ж  будуть  декілька  секунд.  Це  ще  буде  політ?  Може  вдасться  розгледіти  і  відтінки?  Кольори  такі  яскраві  і  насичені,  а  сірий  має  різні  обриси.  Сірий  теж  вміє  малювати?
Скоро  все  довершиться.  Скоро  дізнається.  Ще  тільки  мить.
На  зламаних  крилах  вгору  не  злетіти.
Та  вниз  ще  можна.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754012
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 06.10.2017


Прозріння?

Коли  розійдеться  імла,  коли  клапті  хмар  упадуть  на  землю  дощем  і  омиють  осіннє  небо,  тоді  можна  буде  побачити…
Сліпуче  світло,  що  ріже  очі.  Навіть  повіки  не  захищають  від  того  сяйва.
І  слова  вже  скінчилися,  і  ручка  вже  не  вкладе  письмена  на  папір.  Залишиться  білим.  Порожнім  як  сама  порожнеча.  Бо  навіть  у  прірви  є  глибина.  Чорна  і  прониклива.  Тут  уже  не  мовчання,  щось  первинне.  Менш  доступне.
Імла  розступилася.  Нитки  розірвані  вже  не  варто  зав’язувати  у  химерні  вузли.  Просто  в  смітник.  Вже  можна  забути  чим  вони  були  колись.  І  чи  були?  Забулося.
Кінець?  Чи  початок?  Немає  нічого.  Іще  чи  уже?  Ні  часу,  ані  простору,  ані  колючих  жорстких  руїн.  Порожнеча.
Де  міста?  Гори?  Шпилі  й  візерунки?  Хоча  б  щось?
Звідки  ж  питання?  Політ  чи  падіння?
Сліпучі  блискавиці  розтинають…  Свідомість?
Оце  і  є  прозріння?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753849
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 05.10.2017


Пастка

Пастка  сталева
Зімкнула  зуби,
Вгризлася  в  плоть,
Не  відпустить  більше,
Спрагу  втамовує  кров'ю.
Скільки  їх  ще
Порозкидано  вільним  лісом,
Що  став  чужим?
Хіба?
Не  безглуздя  оце?
Та  міцно  тримає  пастка
У  пазурах.
Звідки  те  лихо
На  вільному  просторі,
Де  небезпеки  знайомі,
А  стежки  всі  сходжені?
Були.
Чи  не  пізно?
Життя  рятувати,  щоб  стати  калікою.
Чи  на  ланцюг  для  забави?
Дарують  цей  шанс?
А  пастка  міцна
Як  клітка  майбутня.
Немає  вже  лісу.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753652
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 04.10.2017


Cпогад

Волосся  осені  гаряче  і  руде,
Та  от  сама  уже  буває  втомлена,
Прожите  літо  смутком  у  очах,
Життя  прожите  перелите  в  тугу
Терпким  вином.
А  ще  ж  не  все,
Іще  відтінки  не  тьмяніють  мідні,
Іще  й  промінчик  утече  з  повік
Закотиться  між  листя.
І  дощем  не  загасити  опіків  глибоких,
Не  сховати  шрамів
Під  сонячною  гривою.
І  сивина  прийде  невідворотна.
І  зникне  осінь.
Тільки  спогад
Майне  хвостом  у  білки.
Мине  і  це.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753492
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 03.10.2017


Осінній карнавал

Дзвенить  обережно  музика  вітру,
Срібні  дзвіночки  зустріли  гостей.
Кого  запросила  вигадниця  осінь?
Хто  на  порозі  під  срібним  дощем?
Простелила  шовками,
Хай  шурхочуть  привітно,
Щоб  почути  всі  кроки,
Щоб  пізнати  прибульців
У  неслушну  годину.
Маски  готує  осінь  багатолика,
Їй  карнавалу  захотілось  востаннє,
Знає  мало  вже  часу,
Знає  близько  фінал,
Та  до  півночі  видзвонять  ніжну  мелодію
Маленькі  дзвіночки  сполохані  вітром
І  тими,  хто  на  порозі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753334
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 02.10.2017


Білі гори

Білі  гори
Розчинилися  у  імлі,
Білі  вершини
Десь  вдалині.
Може  то  сни,
Що  відходять  у  світлі  дня.
Тільки  сліпучо  білі
Недосяжні  як  хмари
Гори  замріяні.
Клубочаться  парою
Вруняться  отарами
Гори  білі  
З  піною  молочною,
Що  падає  клаптями  вниз
І  не  досягне  дна,
Зупинить  лавину
Холод  небес.
Білі  гори
Як  біла  мрія
За  обрієм.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753173
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 01.10.2017


Град

Стукає  в  землю  град,
Він  розтовче  врожай,
Достигало  б  уже,
Та  не  буде  знов  щедрої  осені.
Наче  пороблено
Скажуть  не  раз.
Гради  упали  навзнак
І  стогне  земля.
Чи  підніметься  з  холодом?
Це  ж  бо  єдиний  дар.
Доля  чи  смерч?
Тихе  пристанище
Не  втримає  довго.
Репається  земля,
Стукає  град.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753034
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 30.09.2017


Ґрати

Обшир  безмежного  простору,
Там,  де  блукає  мрія
Перекреслили  перехрестя
Ґрат.
Тільки  мале  віконце
Шаховими  клітинами
Застує  небо.
А  за  стінами  осінь
Обіймає  востаннє  когось
І  веде  за  собою.
А  я  залишаюся  і  перехоплює  подих.
Тільки  погляд.
Танець  вітру  невпинний
Свобода.
Листя  кружляє  навколо
І  ляже  на  брук.
Ще  не  тепер.
Каштани  з  боками  лискучими
Всміхаються  не  мені.
Моя  осінь  покреслена  геть
Заґратовані  сни.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752844
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 29.09.2017


Вибух

Вибухає    земля  і  небо,
Вибухає  високе  сонце
І  стирає  той  звичний  світ
Під  уламками.
Чи  кінець?
Розвалилися  межі
Такі  надійні
До  часу.
Згадалося  все,
Що  колись    проминули  так  легко,
Тепер  каменюкою
Впало  на  шлях
Знесений  вибухом.
Ходу  немає
Далі  лиш  дим,
Очі  пече  сльоза.
Армагеддон?
Вибухає  земля.
Незрушне  небо.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752676
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 28.09.2017


Розійдеться імла


Коли  розійдеться  імла
Впаде  сірими  клаптями
Вниз.  На  землю.
Що  помітимо  далі?
Неба  блакить?
Може  клапті  оті  понівечені
Розповзуться  землею.
Уже  безборонні  ми,
Погляд  через  імлу
Гострий  як  голка
У  серце  спрямоване  жало.
Імла  обіцяла  багато,
От-от  проясниться  небо.
А  сонце  осяє  руїни,
Уламки,  шматки,  каменюки.
Нести  за  собою  далі
І  очі  заплющити  годі.
Розсіється  морок.
Що  видно  за  обрієм?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752504
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 27.09.2017


Розірвані нитки

По  розірваних  нитках
Не  знайдеш  дороги
Не  сплететься  мереживо  долі,
У  дірах  невчасних
Бракує  логіки
І  не  видно  малюнка.
А  може  не  всі
Зібрати  вдалося  поміж  щілинами
Там  де  порвалося  густо
Нитка  за  ниткою,
Зачепилися  об  кути
Гострі  як  бритва,
Чи  просто  шпичасті
З  дерев.
Та  урвались  нитки
Переплутали  розповідь
Вже  не  веде  по  прямій,
Не  сплететься  клубком,
І  не  виведе  із  павутиння.
Де  ж  той  павук?
Причаївся  у  лабіринті
Розірваних  доль.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752322
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 26.09.2017