| Сторінки (1/74): | « | 1 | » |
Ідеологій біблії й корани,
Неначе Каїна страшна печать.
Поволі час важкі лікує рани,
І тільки спогади вві сні кричать…
Постаріються ті, що убивали,
Добудуть Богом даного віка.
В’язниць розстрільних
мовчазні підвали
Загубляться в історії пісках.
Назавжди відкривавиться трава,
Тлін убієнних врешті знайде спокій,
А ми в прозорості дерев глибокій
Незлі і тихі скажемо слова.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564633
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 06.03.2015
У вітрів, як і в людей, теж є своє життя, своя пора.
Ось вітерець, котрий тулиться до дерева, ледь-ледь похитує листям, жодної гілочки не сколихне. Це вітер-немовля. Ген куриться пилюка шляхом, закручується в тугі жмутки, летить в очі, – то бавиться, пустує вітер - підліток. Пестить легким повівом, щоб за мить у стрімкому леті сягнути хмар, повний міці і ласки вітер-юнак. Ще багато інших вітрів живуть у вічному польоті над землею, але йтиметься тільки про одного.
Той Вітер, наче сокіл, шугав над величезним степом, ще коли земля була незайманою і кожен звір міг де завгодно блукати. Вільний і гордий, злітав у височину, де палахкотіло літнє сонце, а взимку, разом із віхолою-хурделицею, мчав понад чагарниками й нетрями, хилив додолу велетенські дерева. У горобині ж ночі до вподоби були йому свавільні хвилі – він, наче коней, сідлав їх і мчав аж до пониззя Борисфену.
А втім, найбільше подобалася йому погожа днина на морському узбережжі, де ластяться пустотливі хвилі, і кожна його прагне. Тоді, прилігши на скелях, він замріяно вдивлявся в просвітлену глибину, що поволі темніла у товщі води, була схожою до неба і зовсім не такою.
Не знаю, чи вітри сумують, але Вітрові, що про нього мова, було-таки сумно, – тільки смуток його не випікав рану в серці, не ятрив його відчаєм. Бо йдеться про сум, що буває таким лише у поета. Власне, отой незбагненний смуток і покликав його в мандри.
Дивак, адже у нього було стільки друзів і стільки приятелів, та й він був приязний до всіх. І хвилі завжди мчали до берега, сподіваючись та виглядаючи його. А все-таки його вабили далекі краї, де ще не бував і яких ще не бачив, небезпеки і тривоги, яких ще не звідав, пісні, що їх вдасться почути, і ще –марилася Вітрові зустріч, та, особлива, що кожному лише раз у житті випадає.
Якось, пролітаючи над глибоким, ущерть заповненим хащами яром, що здавався швидше похмурою ущелиною поряд з навколишнім роздоллям і привіллям, бо сонячні промені навіть не губилися в гущавині, а одразу зникали, пропадали, торкнувшись холодного і завжди нерухомого листя... – ото ж, пролітаючи над тим зловісним яром, Вітер угледів раптом невеличку безпомічну Хмаринку, котра тремтіла й поволі щезала, наче у круговерті виру, що, наче нехотя, широкими колами, але вже впевнено тягне у непам’ять, у безвість. Вмить, стрімко, як стріла, Вітер пірнув у холодну тінь і, підхопивши її, знесилену, майже прозору, дбайливо обійняв, щоб зігріти, щоб заспокоїти. Вона й справді зігрілася та заспокоїлась.
Тендітна Хмаринка підкорила серце ніким та ніколи ще не скореного степового самітника, стала раптом неймовірно близька Вітрові, до щему потрібна поруч. То був найвищий вияв життя, його таємниця, його суть, його морська глибина, що завжди щезала від дотику, подібна до неба й зовсім не схожа на нього. Відтоді вони вже завжди були разом, поєднані в одне сонцем, степом, щастям та долею, і планета летіла їм назустріч.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563926
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 03.03.2015
Прабабця Олеся,
бабця Марія…
Дитинства легенда, казка і мрія!
Лелече гніздо на дідовій хаті.
Кремезні дядьки.
Дерева крислаті.
Ще кожен Великдень – у бабці Юзі.
Ще всі ми разом, –
побратими, друзі…
Але промчали роки, наче коні,
Ночі кохання знедавна – безсонні.
За видноколом розхристані хмари.
Вже не сонети пишу – мемуари.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562862
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 27.02.2015
Творча провесінь
Схильність до творчості простежується у кожному поколінні нашого роду.
З маминого боку було багато всебічно обдарованих – гарно співали, грали на різних музичних інструментах, мали потяг до майстрування, ремесел.
З батькового роду бере початок письменництво. У сімейних переказах помітне місце займають дивацтва і фантазії діда Петра. Здібним журналістом був батько.
Відтак маю успадковані творчі здібності.
Змалку любив читати . Завжди був активним відвідувачем бібліотек – в сільській бував по кілька разів на тиждень, ходив пішки до дитячої бібліотеки в Козятині. Власників цікавих книг, а надто приватних книгозбірень, завжди шанував і трохи їм заздрив.
Маючи розвинену мову, вмів цікаво розповідати. Хист оповідача дістав визнання однолітків, які охоче слухали мої літературні імпровізації, хоч і вважали диваком.
На все життя в пам’яті залишилися дідова садиба, справжній материк мого дитячого світу, світу фантазій. А ще – степ, зорі... Дід Петро в жнива сторожував біля комбайна, що залишався на ніч у степу, і неодмінно брав мене з собою. До діда приїздили з села дядьки – погомоніти (і не без того, щоб яку торбину колгоспного зерна прихопити). А я лежав на возі, вкритий кожухом, і роздивлявся Чумацький Шлях… Якщо ж ночував удома, то за погоди спав під яблунею, під тим-таки кожухом. А ще ми частенько їздили з дідом у степ, на колишні хутірські садиби. Там, у ярку, дід косив траву, а мені щоразу виплітав батіжка. Їдучи, розповідав мені, хоч і з недомовками, багато такого, про що тільки зараз пишуть у підручниках.
Підлітком любив піші самотні мандрівки, під час яких подумки творив різні історії з власною особою в якості головного героя – і не тільки в літературознавчому розумінні. Потяг до героїчного формувався під впливом читання пригодницької та історичної літератури "для середнього шкільного віку".
Перші спроби щось писати підтримки не мали. Ані щоденник, ні оповідання, з якого згодом написана "Безодня". З моєї писанини посміювалися, а батько навіть сварив. Тому захопився фотографуванням, вибравши "безпечнішу" форму творчої самореалізації.
Восени 1961 року мій етюд про вечірнє місто, що закінчувався словами – "Місто засинає, місто спить...", зачитала в класі Ольга Романівна Бойко, наша тодішня вчителька української літератури, похвалила. Таким було перше визнання літературного хисту. Згодом схвально відгукнулася про мій вірш "Зі степу сполох принесли підкови" ще одна вчителька літератури, Марія Юхимівна Лоєва.
Яким тернистим буває шлях до слави, дізнався, написавши етюд під впливом Ave, Maria Шуберта у виконанні Робертіно Лоретті. І цього разу Ольга Романівна зачитала твір у класі, але замість схвалення відбулося судилище за всіма тогочасними ідеологічними канонами. Історія набула розголосу, мене звинуватили в релігійних настроях. Загалом якось усе зам’ялося, хоча трійку за чверть з української літератури я все-таки одержав.
По закінченні школи міг би обрати філологію чи журналістику, але доля вберегла від спокуси. Зі своїм непокірним характером я навряд чи зміг би вписатися в тодішні ідеологічні канони.
Перші кроки
Далекі, наївні, романтичні 60-і роки! Роки прозріння, осмислення і переосмислення минулого, а водночас – марево "світлого комуністичного майбутнього", невмирущість культу особи, кукурудзяна "епопея". Це був зоряний час космонавтики, атомної енергетики, освоєння незвіданих і неозорих просторів. Обдарована молодь знаходила своє покликання в точних науках. Мене ж вабило вчителювання.
Вже в шкільні роки не без мого впливу кілька моїх приятелів - "трієчників" значно поліпшили успішність. Таким був перший педагогічний досвід. З усіх шкільних предметів найбільш подобалася математика, хоча в мені вбачали і здібності філолога. Написані мною твори переходили з рук в руки як взірцеві...
І все ж, несподівано для всіх, навіть для себе, я став студентом Київського політехнічного інституту. Звичайно, вибір був невдалий, у чому досить швидко й переконався. Але хто в молодості не робив дурниць!
Тим часом душа прагла неспокою. Критика культу особи, відлига 60-х сіяли в молодіжному середовищі зерна бунтарства. Ще учнем я кілька разів досить відверто виступав на комсомольських зібраннях, викликавши неоднозначну реакцію слухачів. Вже студентом, у вересні 1965 року, не лише відмовився підписати протест проти українізації навчання в КПІ, а й письмово висловив незгоду з цього приводу.
На той час батько працював редактором районної газети, до нас часто заходили журналісти, бували доцент факультету журналістики університету імені Шевченка Євген Бондар , а також Йосип Терентійович Цьох, декан факультету журналістики Львівського університету . У моїй присутності часто обговорювалися тогочасні гострі суспільно-політичні проблеми. В Києві дізнався про дисидентський рух, протести з приводу згортання демократії. Тоді ж я дізнався про Івана Світличного, мені до рук потрапив текст виступу Івана Дзюби на вечорі пам’яті Василя Симоненка. Навесні 1966 року, після відзначення 22 травня, бунтівливий молодняк удостоївся особливо пильної уваги КДБ. Йшли розмови про можливі арешти…
Склалося так, що педагогічну діяльність я розпочав учителем української мови й літератури. Моїм ідеалом, духовним та поетичним наставником, став і на довгі роки залишився Василь Симоненко. Його карбоване "Все на світі можеш вибирати, сину, Вибрати не можеш тільки Батьківщину" обрав епіграфом до випускного твору. "Кирпатий барометр" був, як дві краплі води, схожий на мого сина-первістка. І нічим іншим, як Василевим впливом, не можу пояснити перший свій надрукований в районній газеті вірш "Поколишу, поколишу я дитину". Наступні, вагоміші, поетичні спроби – "Лягає пісня на широку греблю", "Заворожили світ мені твої пісні", "Ми починаємось не з рими".
Час від часу мої публікації з'являлися в районній і обласній пресі, я мав схвальні відгуки "літературних авторитетів", брав участь у творчих семінарах. Однак вступ до аспірантури, професійне становлення, праця в школі і в інституті, турбота про сім’ю залишали обмаль часу для літературної творчості. Та й часи були задушливі. Отак протягом багатьох років я й лишався поетом-початківцем і дописувачем.
За різних обставин мені доводилося зустрічатися з Віталієм Коротичем, Дмитром Павличком, Кирилом Курашкевичем, Анатолієм Бортняком, Михайлом Каменюком, Ніною Гнатюк, Валерієм Лазаренком, Тетяною Яковенко, Іваном Кичаком, Олександром Томешом, Петром Зарицьким, Миколою Руцьким, Василем Страшним, Тетяною Домашенко, Миколою Кротенком, Сергієм Вдовиченком, Геннадієм Шклярем, Петром Гордійчуком. Однак загалом завжди перебував поза літературним середовищем – заважала надмірна вимогливість до себе, невпевненість у власному хисті, зрештою, епізодичні заняття літературною творчістю і відсутність філологічної освіти.
На хвилі небайдужості
1985-й рік ознаменував початок нової епохи. Війнуло свіжим вітром, свободою. Хвиля романтичного і безкорисливого ентузіазму підхопила й понесла мене, хоча доводилося борсатись переважно в піняві. Політичні пристрасті, мітинги, громадсько-політична діяльність жадібно поглинали час, але всюди намагався встигнути – на очах творилася історія.
За моєї активної участі в Козятині відбуваються установчі збори міського осередку "Просвіти", мене обрано членом правління обласної організації просвітян. На хвилі комп’ютеризації і національного відродження пощастило одержати через "Просвіту" адресний дарунок діаспори – три персональні комп’ютери для школи №1 (що важливо – імені Тараса Шевченка!). Навколо цього дарунку плелися різні інтриги, але всупереч усьому я гуртував навколо себе здібних учнів (найкраща знахідка – Тарас Доманський).
Злет активності мав наслідком появу збірки "Народження добра", виданню якої посприяв тодішній голова обласної "Просвіти" Михайло Бардин. Її хрещеним батьком став Микола Руцький. Назва збірки мала слугувати лейтмотивом, народження добра мислилося через протиріччя буття. Однак тема, як то кажуть, лишилася нерозкритою. Згодом я неодноразово повертався до цього задуму.
Збірка мала певний розголос . Була презентація в обласній "Світлиці" з позитивними загалом відгуками присутніх і стриманою критикою Анатолія Бортняка. Щось трохи розійшлося і в Козятині, в місцевій газеті свою прихильну думку про збірку висловив Олександр Томеш. Були і критичні, навіть зневажливі оцінки. Я ж особисто згодом більшу частину тиражу власноручно знищив (добра традиція М. Гоголя!).
На початку 90-их років я поринув у журналістику, успішно оволодівав мовною майстерністю, удосконалював стиль. Мене приваблювала різноманітна тематика, але тяжів до публіцистики. Яскравою сторінкою творчої біографії стала участь у творенні тижневика "Козятин. 7 днів". Саме в цьому тижневику вперше було надруковано мій нарис "Без покаяння" – про нелегку долю Леоніда Лозинського .
Вірші в той час писалися рідко, переважно під впливом емоційних чинників, настроїв або прочитаного, зате багато читав, у першу чергу вабила поетична творчість Євгена Плужника і Ліни Костенко. Перечитував "Кобзар", намагався збагнути і осмислити світ поезій Василя Стуса.
Ейфорія духовного відродження досягла апогею на Першому Всесвітньому форумі українців, делегатом якого мені пощастило бути. Однак відмова влади від національної ідеї, стихія наживи одних і відчайдушна боротьба за виживання інших змусили важко замислитись, яку Україну маємо в серці і якою Україна є насправді.
Тоді ж, у 90-х, я перестав замовчувати своє польське походження, поринув у діяльність полонійних товариств, почав друкуватися також польською мовою. У моєму доробку – статті, а також кілька поезій. Літературно-публіцистичні спогади "Не завершений щоденник" було відзначено другою премією творчого конкурсу в Варшаві.
Навіть у журналістиці я залишався поетом – прагнув бути відвертим, щирим, засвідчуючи власну позицію, власну точку зору, привносячи до матеріалу емоційний струмінь. Тому ніколи не міг писати під замовлення, а тим більше обслуговувати чиїсь інтереси. Мій журналістський доробок слід розглядати передусім як частину літературної творчості, а не суто журналістської продукції.
Дорога повернула круто…
Моє життя часто зазнавало важко пояснюваних з точки зору "обивателя" змін, яких я завжди прагнув. Мене постійно переслідувало невдоволення тим, що є, а відтак і з'являлися пошуки чогось іншого. Працювати на одному місці, роками, не кажучи вже про десятки років, займатися одним і тим же – це мене відлякувало. Я наче боявся потрапити в пастку, з якої вже не вирватись. І тому моя життєва траєкторія так нагадує рух броунівської частинки.
Набуваючи авторитету в чомусь, ніколи ним не дорожив і підсвідомо прагнув його позбутися. Те ж стосується і набутого статусу. Важко було пояснити навіть собі, що всі ці шукання, це невдоволення душі є очікуванням того, ради чого народжений, у чому твоє справжнє покликання. Так тривало роками, поки надійшов – мій час. І недарма я назвав своє покоління припізненим.
У 1997 році, під тиском багатьох обставин, довелося залишити Козятин . Я перебрався до Нетішина, що на Хмельниччині, який час учителював, але вписатися у тамтешні стосунки не зміг. Натомість з головою поринув у творчість, став активним дописувачем. Друкувався в газетах "Слово педагога" (Вінниця), "Mozaika Berdyczowska" (Бердичів). З'явилися мої статті і на сторінках журналу "Математика в школі".
Редактором профспілкового освітянського видання "Слово педагога" був Йосип Мойсейович Кутисман, з яким я познайомився ще в часи повсюдного захоплення педагогікою співробітництва. "Мозаїку" редагувала Лариса Вермінська, з нею познайомився, перебуваючи на курсах в Любліні. Тамару Миколаївну Хмару, редактора "Математики в школі", знаю віддавна, ще з аспірантури. З усіма склалися дружні стосунки.
Завершувалося велично-трагедійне ХХ століття.
Восени 2000 року я знову почав працювати у Вінниці, повернувся на кафедру – вже не інституту, а педагогічного університету. Здавалося, життєва течія ввійшла в широке повноводе русло. Крім методики математики, мені доручили читати історію математики, мав також години геометрії в нововідкритому при університеті ліцеї. Плідним у творчому плані стало виконання під моїм керівництвом дипломних робіт в магістратурі.
Під весну 2003 року (ще одна ланка ланцюга начебто випадкових обставин ), мене затвердили на посаді головного редактора видання Української Всесвітньої Координаційної Ради – "Вісника УВКР". Щоправда, ситуація в організації виявилась не з кращих, а характер Михайла Гориня, на той час Голови УВКР, – не з легких. Та й ставлення до мене "за місцем основної роботи" погіршилось (ще б пак, адже я розривався між Вінницею і Києвом!). Восени того ж року УВКР довелося залишити , але в такий спосіб уникнути "чорної смуги все ж не вдалося.
Прихід нового керівництва, реорганізація фізико-математичного факультету, "підкорення" кафедри вихованцями недружньої мені методичної школи вибивали ґрунт з-під ніг, фатально позначилася на моєму становищі також відсутність вченого звання. Спочатку мене витіснили на половину ставки, а за рік до пенсії університет довелося залишити.
"А я сиджу в холодній електричці…"
Летять повз мене поїзди швидкі,
А я сиджу в холодній електричці,
Підкорений багатолітній звичці, –
І нащо ця жертовність, невтямки.
А за вікном, де темрява густа,
Повила крепом сяйво місяця,
Притихлі села, гомінкі міста...
Великий світ!
Лиш мало в ньому місця.
Цей вірш власне й не вірш, а розповідь про одне з моїх вечірніх повернень додому після, як завжди, насиченого, напруженого, важкого робочого дня .
Тоді ще працювали підприємства, створювалися все нові й нові робочі місця, працювали налагоджені механізми урбанізації. А житлова проблема пом'якшувалася за рахунок підвозу робочої сили приміським транспортом.
Скільки разів я втискався у переповнені вагони, скільки годин витрачено на перонах в очікуванні запізнених електричок! Зранку ще було так-сяк – адже робочий день мав розпочинатися без зривів. А ввечері вже як Бог дасть. У першу чергу пропускалися товарні потяги, що перевозили туди-сюди різноманітні вантажі (на цих перевезеннях залізниця мала найбільший прибуток), з порівняно незначними запізненнями проходили швидкі пасажирські поїзди, а вже в останню чергу втискалася у графік електричка, переповнена робочим людом. Та ще добре, як не заганяли нас на запасну колію, де й доводилося терпляче очікувати, поки пролетить повз нас кілька товарняків і швидких пасажирських.
А все ж я вдячний долі за ті безрадісні повертання в напівпорожніх, обідраних, напівосвітлених, брудних і холодних електричках. Скільки цікавих і різних долею людей побачив я в той час, скільки розмов і розповідей наслухався! З тих поїздок з'явився цикл дорожніх заміток "Пєсня за жізнь", назва якого взята зі звернення малолітніх жебраків, яких свого часу було по електричках чимало: "Бабушкі-дєдушкі, тьотєнькі-дядєнькі, паслушайтє пєсню за жізнь!".
Тим часом суспільство задихалось в негараздах, назрівала революція.
Усе, що діялось, озивалося в мені почуттями. А ще особиста трагедія, трагедія безповоротної втрати, відчуття порожнечі і усвідомлення майбутнього власного відходу в небуття. 13 вересня 2002 року сталася подія, що замінила спокійну течію на швидкий гірський потік . Надзвичайне емоційно-психологічне потрясіння спричинило потужний творчий імпульс. Неабиякий спалах натхнення дозволив протягом кількох місяців пізньої осені і зими написати збірку поезій. Писалися вірші швидко, легко набували завершеного вигляду (принаймні, так мені тоді здавалося).
Переповнена емоціями душа потребувала вивільнення, я мусив викричатися "в людному безлюдді". І тому писав. Гарячково, натхненно, інколи по два-три вірші за поїздку. Майже всі вірші, що склали збірку "Мій час", були написані тоді, " в холодній електричці ".
Сьогодні потяги курсують за розкладом, швидкісні і комфортні електропоїзди витіснили старі електрички. Але я гордий тим, що саме в них, призначених для простолюду, творив поезію "маленької людини на пронизливих протягах історії".
Не замислюючись над доцільністю такого кроку, я нетерпляче прагнув видати збірку щойно написаних поезій.
Яке це щастя – Всесвіт сотворити
Влітку 2003 року у вінницькому приватному видавництві Миколи Кротенка "Континент" побачила світ книга "Мій час".
Значно краще зроблена, про неї говорилося багато добрих слів різними її читачами, я навіть провів кілька творчих зустрічей. У рецензії на книгу Сергій Негода писав: "Богдан Сиваківський написав власну історію сучасності у віршах, аби вплинути на суспільну свідомість збайдужілого народу України… Дякую автору за щирі та відверті думки з приводу майбутньої долі України. Залишається чекати відгуку в душах читачів". Микола Руцький оцінив її словами: "Поезію Сиваківського можна читати вголос…, можна на самоті. Заглибившись в себе, поринувши в розмаїту уяву, яку вона викликає. Ото ж, читайте, думайте і ще раз читайте". А все ж… Епоха Кучми, як і брежнєвська задуха, гнітила людей. Деякі з моїх віршів слухачі сприймали з переляком, щоб догукатися їхнього сумління, потрібен був би хіба що крик…
Задум збірки "Мій час" розкриває звернення до читача, що завершувало книгу:
"Не так часто випадає нагода звернутися до читачів власної книги, надто якщо виношував її протягом усього життя, яка, власне, і є твоїм життям. В ній – згадки про дитинство, не завжди сонячне і зігріте добром, почуття, що наповнювали серце в пору дорослішання, думки, якими переймався на не завжди легких життєвих шляхах.
Я ніколи не вважав себе гідним звання поета. Друкувавсь мало, тому що любив і цінував тільки добірну поезію. Працюючи над збіркою, я раптом відчув себе, наче оголений нерв на повівах часу, відчув незвичайне поєднання вічного і щоденного, історії і особистого переживання "маленької" людини. Я писав книгу з відчуттям, що вона, можливо, є тим, ради чого я жив і мислив.
Це справді був мій час.
Більшість поезій, що увійшли до збірки, написано одним подихом. Але є в ній і написані раніше, в молодості. Так швидкоплинна юнь поєдналася зі стрімко прожитими роками, а все разом віддзеркалювало буття, в якому так нерозривно поєднані минувшина і прийдешність, земне життя і зоряна Вічність.
Книга писалася з любов’ю, болем і ненавистю. Любов’ю до життя і України, болем за пережите моїм народом і ненавистю до ледачих сердець, які дозволяють недругам паплюжити нашу культуру, змушують жити неправедно і важко".
Після виходу книги я мав підстави бути задоволеним, але і цього разу переважило критичне ставлення до неї. Порівняно із "Народженням добра" збірка мала набагато кращий вигляд, хоча в ній теж далися взнаки поліграфічні прорахунки. Та головне – знову й знову перечитуючи власні вірші, я щораз глибше усвідомлював, як вони ще мало розповідають читачеві про те, що є на душі, скільки ще думок та роздумів залишилося невисловлених. Відчувалась також потреба доскіпливого і вимогливого редагування. Ото ж, після досить-таки тривалої перерви я знову відновив пошуки слів, поєднання яких творить справжню поезію. Так з'явилася в авторській редакції збірка поезій "Знак Надії". До неї ввійшли суттєво відредаговані, або й заново переписані вірші із збірки "Мій час", а також багато нових поезій.
Укладаючи збірку, я творив систему, що була б непорушна, струнка, логічно завершена. Єдність змісту книги віддзеркалює єдність Вічності, історії і життя конкретної людини. У ній присутня тема втрати, страждання і смерті, але це аж ніяк не понуре світобачення. Навпаки, у всьому проглядає, наче зоря крізь хмари, надія на те, що ми, нарешті, хай навіть пройшовши через страждання і сумніви, станемо мудрішими і "в прозорості дерев глибокій/Незлі і тихі скажемо слова".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562638
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 26.02.2015
Красуне мовчазна, чому так загадково
Твоє зображення зникає, наче дим?
Чому не вимовиш хоча б єдине слово?
"Нікому двічі не бувати молодим…"
Красуне мовчазна, я із тобою поряд -
Поглянь хоч раз на мене поглядом ясним.
Чому твої уста нічого не говорять?
"Нікому двічі не бувати молодим…"
Красуне мовчазна, є почуття даремні
І недоречні…
Що ж,не переймаймось тим.
Завечорілося… Вповза у вікна темінь.
"Нікому двічі не бувати молодим…"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524287
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 18.09.2014
Україну терзала війна. Фронти, наче велетенські змії, конвульсійно вигиналися, видовжуючись і скручуючись; інколи вони, по кілька водночас, творили велетенські зашморги, в яких тисячі й тисячі змордованих, змучених, але затятих людей страшно доводили один одному свою істину, своє право бути господарем на цій благодатній, щедрій, але нещасній землі.
Україну терзала біда. Там, де фронт відступав на південь чи на північ, на схід чи на захід, лишалися згарища, руїни, рештки укріплень, страхітлива, наче з гарячкового марення, мішанина військового спорядження і мирного набутку – все понівечене, пошматоване, понищене.
Україну терзала смерть. Вбитих було стільки, що звичне, природне для людини почуття остраху й шаноби перед покійником втрачалося, поля смерті й останньої муки не жахали, – живі мали задосить клопоту й задосить горя. Хіба що яка мати чи молода дівчина блукала бойовиськами, зазираючи в обличчя тих, хто ще вчора сміявся й плакав, кохав і ненавидів, шукаючи поміж них сина чи судженого. А вони, всі чиїсь сини і суджені, лежали хто як, хто в чому, загинувши хто за що, а однак – усі! – мертві...
Переможці, віддихавшись і опам’ятавшись від вогненного шалу, проводжали в останню дорогу полеглих однополчан. Лунали салюти, прощальні слова і клятви. Схилялися над могилами знамена.
Ті знамена були в кожного війська свої. Отже, схилені в жалобі, вони не тільки віддавали останню шану загиблим, але водночас визначали їхню, бодай посмертну, приналежність тій чи іншій істині...
За селом, де степ і небо, гуркотіла громовиця вже третій день. А в селі усе принишкло, примовкло, боязко позираючи на дорогу через греблю, якою раз-по-раз мчали кіннотники, розстилаючи високо пилюку.
Молодиці тулили до себе молодшеньких діточок, похапцем поралися в обійстях, сердилися на чоловіків, котрих іще вціліло трохи після мобілізацій, погукували на старшу дітвору. Старі зітхали, про щось своє думали або згадували минулі напасті. Відважніші дядьки та відчайдушні хлопчаки, прихильцем та перебіжками, один одного уникаючи, через садки та хащаки пробиралися на край села і з-під долоні намагалися розгледіти, чия бере. Та годі було здалеку щось розібрати, збагнути, зрозуміти. Тільки чулися жахні згуки, виднілися хмари чорного диму і вчувався в далекому просторі невпинний рух...
А в ніч на четвертий день раптом усе замовкло. Хто відважився визирнути з-за плоту в бік греблі, міг розгледіти в місячному сяєві безладний тлум, що живою стрічкою тягся по греблі у зворотному, аніж за дня, напрямі.
Видно, дуже вже заплуталися химерні звиви фронтів, бо відступили супротивники поспішаючи і не виявилося в тій колотнечі за селом ні переможців, ані переможених. усі чогось повтікали, кидаючи вздовж за собою і спорядження, і зброю, і навіть поранених у поспіху лишали напризволяще.
Після полудня, коли сонце вже не так припікало, зібралися дядьки на майдані біля церкви. Хто присів під плотом чи деревом, хто зіперся на якого дрючка, а хто пристав до гурту. Радилися, що його почати. Хоч-не-хоч, а треба йти на степ. Роздивитися, як там земелька, може, прибрати розтрощене та розкидане, позасипати окопи і вирви од снарядів, та й взагалі... За тим останнім ховалася невисловлена вголос надія чимось-таки поживитися на місці нещодавнього бою, може й зі зброї що підібрати, воно зараз часи такі, що в стрісі не зайве якого ствола мати.
На тому й зійшлися.
Але спершу довелося дядькам зайнятися іншим. На степу чекало їх видовище не з приємних, а точніше, страшне видовище. Яка пекельна сила господарювала тут невтомно і з дикою насолодою? Для чого шматувала молоді тіла вояків, цинічно розкидаючи повсюди їх закривавлені рештки впереміж із землею, шматками дерева і металу? Що бачили в останню мить свого земного буття ці молоді хлопці, очі яких заскліло вдивляються в припалене спекою небо? І як зрозуміти у цій мішанині, хто тут кому був ворогом?
Хоч і самі дечого встигли на фронтах надивитись, однак почувалися зле у моторошній тиші, свідками видовища, яке ще довго з’являтиметься вві сні. Хтось промовив:
– То що, хлопці, нема ради. Треба їх...
Замовк, не докінчив мови. Усе було й так зрозуміло.
Братську могилу зробили неподалік, на колишньому хуторі. Лишалася там ще стара садиба, ще вздовж межі росли дерева і обсипана криниця таїла вологу напівтемряву. Але господарів давно вже розкидала доля по світу, а сільські жителі боялися тих місць, відстрашені розповідями схильних до фантазій місцевих Демосфенів.
Щедра на врожаї, пригріта сонцем земля, любляча, як мати, поєднала тих, хто ще недавно стріляв один в одного, хто міряв життя мірою лютої ненависті до брата свого.
Промайнули над степом невтримні, гарячі роки, наче сполохані, наче норовисті коні.
Братська могила заросла хащаками. Тут, випасаючи череду, мали де бавитись нові й нові покоління сільської дітвори. Про те, хто лежить під пагорбком, ніхто з молоді не здогадувався, а старші... старші мовчали, не шукаючи собі і дітям зайвого клопоту, чи й біди, на голову.
У повоєнні роки незайманщину розорали, швидко повиростали ті, хто в степу за селом, під глибоким небом, у дивовижному просторі, наповненому вітрами і волею, обжив для розваг острівок гущавини. Жодних слідів не залишилося від могили, в якій спочили після триденного бою один одним убиті вояки.
Тільки сонце, як і тоді, сходить щодня над степом і заходить, і кінця-краю тому не знати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519138
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 23.08.2014
Розтерзаний, сплюндрований Донбасе!
Гріхів чужих твоя гірка спокута.
Прийшла година ненаситна й люта
В життя, ще вчора мирне і прекрасне.
Ненависть і брехня нас поділили.
Що ж, кров ллємо затято і завзято.
Отямитись уже немає сили –
Страшні жнива,
сльозами вмите свято.
Але минуться покидьки й тирани,
І кожному воздасться в повній мірі
За смерть невинних, незагойні рани…
І оживе Донбас – у спокої, у мирі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518982
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 22.08.2014
* * *
Поборники зросійщеним належних прав!
Чужинцям найсвоїші демократи!
На хлопський розум мій,
таки прийшла пора
Вам Україну бачити крізь ґрати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493144
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 17.04.2014
* * *
Мов саранча, з'явилися "зелені чоловічки",
А ми все не відважимось – ординцю кулю в лоб.
Що ж "Не убий!" – це добре.
Все ж благаю Бога, щоб
На їх могилах вицвіли георгіївські стрічки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493143
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 17.04.2014
Є істини, що пізнаються завжди згодом, -
Коли ущухне біль і стихне стрілянина.
Немає переможців у війні з народом -
Бандити смертні.
А безсмертна - Україна!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480487
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 19.02.2014
Він був звіром, хоч і не тим, що блукає по нетрях в стужу, день голодний, два голодний. Одного разу йому здалося, наче мерзне, і згодом довго не могли опритомніти від його слів ті, кому він зателефонував. А пристойна платня за вірну службу подібним собі дозволяла не перейматися хлібом насущним.
Його службовий кабінет могли відвідати лише особливо наближені і втаємничені, тут він зазнавав особливої насолоди, – мов ясновидець, бачив, кого незабаром з’їсть, якого дня і за яких обставин це трапиться.
А коли вечоріло, він розслаблено сідав у розкішне авто з особливо довіреним водієм і їхав за звичним маршрутом.
Спочатку до друзів. Друзі його були впливовими особами, вершили долю, як вони полюбляли казати, «цієї країни». Він був причетним до їх високої політики, вірно служив інтересам зграї, був відданим, хоча й розумів, що його можуть кожної хвилини загризти. А втім, хто на цім світі безгрішний?
Згодом авто, вже у пізній темряві, мчало до передмістя, де в затишному будинку за високою огорожею терпляче нудьгувала випещена теличка, – аби він міг ще раз переконатися у своїй спроможності підкоряти дівоче тіло, чути знесилений стогін самиці, а отже почуватися справжнім самцем.
І вже зовсім за північ авто зупинялося біля будинку для обраних. Водій, котрому належало ще й дбати про безпеку шефа, супроводив його аж до облаштованого всіма вигодами цивілізації лігвища. Йому, власне, ніколи не кортіло додому, однак їхав, адже виконаний обов’язок, будь-який, навіть сімейний, для нього був понад усе. На тому й тримався.
Його завжди сподівалися о цій порі. Дружина. Син.
Все інше відбувалося без поспіху, звично, можна б сказати, буденно. Спочатку він бив дружину, крутив їй руки, стусав під груди, тягав за коси. Та мовчала, щоб не лякати сина. Потім, знеможений, повчав сина – його вже вистачало тільки на це. Однак синові теж було непереливки, але й він мовчав, аби не завдавати мамі зайвого болю.
Нарешті запівнічна тиша утихомирювала звіра, і він засинав у своєму лігвищі. Йому снився ліс, він наздоганяв і його наздоганяли, вві сні він хрипів і скавучав, навіть вив подеколи, аж сусіди не могли скласти дива – звідки тут, у самісінькому центрі майже європейського міста могли б узятися вовки.
Його дружина ще довго не засинала, згадуючи молоді роки, ласкаві обійми того, кому відмовляла-відмовляла, та й віддалася безтямно, гаряче, безоглядно. Але коротким виявилося дівоче, крадькома пережите, щастя. Пішла за нелюба, що якраз нагодився, привласнив, як усе звик привласнювати. Владно, упевнено. Тому й не міг простити, що хтось поперед нього домігся прихильності неабиякої красуні…
А син її знову й знову вимарював романтичні прерії, благородних кабальєро, яким над усе йшлося про честь і гідність гордих сеньйорит. Лише дон Дієго, підступний і жорстокий, так схожий на того, кого він ненавидить, своїм лиховісним поглядом затьмарював радощі карнавальної ночі, наповненої пахощами і жагучими ритмами танців.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475124
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 26.01.2014
Цю кімнату я вимріяв здавна. Окрему, затишну, з вікна якої погляд сягає далеко-далеко, понад плесо озера, понад верхівки дерев, аж ген до обрію, де щодня по-різному заходить сонце. Тут мені завжди легко дихалося і легко мріялось. Книги, найкращі з мого зібрання, рукописи, ще ніким не читані, архів – листи, щоденники, фотографії…
В цій кімнаті я ніколи не почувався самотнім. Не почуваюся й зараз, хоча лише деколи, зрідка, буваю поміж людьми, місяцями не чую голосів навіть найближчих друзів. Тут, наче древній літописець, озираю прожиті роки і вслухаюсь у ледве чутні, призабуті мелодії, що виринають із глибин пам’яті, – а може долинають із початку початків зоряного простору.
Усе, потрібне мені для праці, маю під рукою. Зручний, куплений ще замолоду стіл, вабить до себе, пописані і чисті, як сніг під сонцем, аркуші паперу, засвідчують, що й цього вечора я напишу слова, які, можливо, відгукнуться в чийомусь серці, хоча швидше всього їх чекатиме доля багатьох тисяч інших, що прожили короткий вік і щезли безвісно, скарані на забуття.
А ще на столі лежить годинник. Нічим не примітний, механічний, куплений колись у годинникаря, котрий щиро запевняв, що такі годинники нині на вагу золота, точніше, немає їм ціни у жодній валюті світу. І справді, хіба може бути ціна у спогадів про молодість, у того давно минулого часу, коли годинники йшли точніше, час показували надійніше, і ремонту не потребували, а годинникарі у своїх майстернях сиділи тільки для того, щоб стерегти різнобій курантів, ловити зацікавлені погляди дітвори, і розмовляти з клієнтами про істини вічні і незмінні – наприклад, що собі думає нинішня влада і чи можна сподіватися чогось доброго від завтрашнього дня за таких цін на продукти.
Відбувши належний йому час служби, годинник, наче старий корабель у затоці, знайшов відпочинок на столі, поміж паперів і десятка інших вкрай потрібних для творчості дрібничок. Час від часу я звично позираю на його циферблат, хоча потреби в тому особливої немає – поспішати нікуди…
Та віднедавна щось дивовижне сталося з моїм годинником. Я помітив, що він, всупереч непорушним законам фізики, живе власним, особливим життям. Без жодних на те видимих причин зупиняється, а згодом, наче мандрівник, що, відпочивши під тінистим деревом, знову рушає у мандри, розпочинає сумлінно відмірювати час. Інколи поспішає, інколи сповільнює, наче замислившись, ходу. І немає на те пояснення.
Що сталося з годинником? А може, не в годинникові розгадка, насправді щось відбувається з часом, може, це вістка, про яку ще не здогадується людство? І всупереч здоровому глузду, досягненням сучасної зарозумілої науки старенький механічний годинник виявився навдивовижу чутливим до майбутніх потрясінь і катаклізмів? Про що розповідає дивна його поведінка?
А може, це тільки гармонія мого серця з його аритмією? І якогось вечора він раптом остаточно зупиниться, а я схилю голову до столу, не дописавши слів, які так наполегливо, упродовж багатьох років, шукав і не міг знайти в жодному словнику?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475123
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 26.01.2014
Аби людей належно покарати,
Навчив Господь,
як створювати пекло.
Відтоді й створюють його запекло
Сумної слави ласі
Герострати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474521
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 23.01.2014
Хоч сонце ще на виднокрузі,
Грози наближення поміть.
Валізу май заздалегідь,
Коли ще слава, гроші, друзі
І ще оркестрів сяє мідь.
Ген за лісами чорні хмари,
Але вже прихистку шукай.
Усьому є мета і край.
Тирани гинуть, як примари.
Поки ще час є, – вибирай.
Іде гроза. Вже на півнеба.
Не клич на голову біди.
В недобру пам’ять одійди,
Якщо вже є така потреба
Замести злочинів сліди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474519
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 23.01.2014
* * *
Ні, не гордую в Бога вірою.
Молюся: Господи! Себе яви!
Повернуться птахи з гіркого вирію,
Прозріють очі мудрої сови,
Здобудуть гідність упокорені,
І гордо випростаються раби…
На мить покинь
свої безмежжя зоряні,
Що-небудь, Господи, але – зроби!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464386
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.12.2013
* * *
Робочий день – з дев’ятої до пів на сьому.
Щодня впереміж із комедією драма.
Отак, напевно, й жив біблійний рід Адама…
І враз – розверзлися розтвори,
та й по всьому.
Однак послав Бог знак надії. Арарату
Вершина свідчила про інші запоруки –
Ніколи брат не встромить ніж у спину брату
І рай гряде… Але Пілат умиє руки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464385
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.12.2013
* * *
Мій скарб – це роздуми
й співзвуччя рим,
Днів течія, що їй нема загати.
І, задоволений життям простим,
Не заздрю ні проворним,
ні багатим.
Григорій Савович Сковорода
Мені взірець.
Філософа й поета
У лестощів і розкоші тенета
Вельмож та челяді лиха орда
Впіймати не змогла!
Світ суєти
Не вартий щастя серцем осягти
Кларнета росяно-прозорі звуки
В передчутті прощання і розлуки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464199
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.12.2013
* * *
І знову аркуш, наче поле, снігом
Засипане, перед тобою…
Коло,
Окреслене імлою невиразно, –
Таким є обрій і таким є задум.
Несмілий погляд сонця
– чи ж на весну?
Передчуття, що може стати віршем.
І рима, наполохана, як пташка
Чи дівчина від доторку сміливця.
Але потрібен ритм – чіткий,
відвертий,
Неначе меч. Точніше, наче кроки,
Що від склепінь відлунюють щоночі,
Коли по замку йде Похмурий Лицар.
Та все дарма, якщо ти –
тільки спогад.
Усе дарма, якщо життя – в покорі.
І
– вкотре! –
аркуш, наче поле, снігом
Засипане, перед тобою…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464198
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.12.2013
* * *
Чого насуплені?
А, може, смутку годі?
Не личить козакам покірно гнути спину.
Доволі поратися мовчки на городі,
Бо вороги не мають совісті,
ні спину.
Чого похмурі?
Що, немає Сагайдачних?
А чи життя свого не віддасте,
як треба?
Десь по світах не знайдете ясного неба…
Сумління не прокинеться в серцях ледачих.
Доволі, схаменіться!
Скиньте пута кляті,
Щоби у ярма вас не запрягали згодом.
Нехай казяться недруги, ми є народом,
Належить щастя нам у нашій власній хаті!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464001
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 04.12.2013
Тремтіть, пани!
Бо вже гостряться коси
І погляди сталеві, як ножі.
Світ, що жирів на визиску і лжі,
Навколішки
пощади хай не просить!
Любов Ісусова не має збуту,
У попиті – ненависть і злоба.
Ще трохи й палахне багаття бунту –
Незаперечний аргумент раба.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464000
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 04.12.2013
* * *
Мої діди від праслов'ян вели
Свій родовід. Орали чорноземи.
Про хліб насущний дбали, як могли,
Нескорені, хоч в ярмах, як воли,
І мову, й честь, і совість берегли –
Герої призабутої поеми.
А внуки моїх правнуків – куди
Вас поведуть круті шляхи-дороги?
Чи вже й на Марсі лишите сліди?
І чи з Дніпра нап'єтеся води?
Що за тривоги ждуть вас і труди?
Жаль, але знати я не маю змоги.
Хоча, що – знати? Може, з-поза меж
Я й озиратиму віки прийдешні
Незримим свідком… А поки що теж
Творю свій день…
Гіпербола?! І все ж,
Ти Богові рівня, як піднесеш
Мале дитя до гілочки черешні.
Ти Богові рівня, якщо думки
Твої, у слові втілені, й німому
Озвуться в серці почуттям щемким…
Ти Богові рівня (хоч невтямки
Це тим, хто сліпо любить мідяки),
Якщо не заподіяв зла нікому.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463828
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 03.12.2013
3.
"Ох, не однаково мені"
Тарас Шевченко
А скільки тут відшаленіло орд!
Шекспірові трагедії тривали
Не рік, не два…
Набіги і навали,
Пожежі й ґвалти вистогнав народ!
Свої ординці братньої крові
На чорноземи теж лили чимало.
Коли степами кінне військо мчало,
Чорніло сонце не одній вдові.
Стелив Ярема свій кривавий шлях.
У замках божеволіли шляхтянки.
Благали смерті бранці й полонянки.
Козак бив ляха.
Козака бив лях.
І знов на брата руку здійме брат
В лиху годину розбрату й руїни!
На степових безмежжях України
Проллється сліз і крові у стократ.
Історія насильств і зрад! У ній
Лиш епіцентри,
в ній нема окраїн.
Чи ж неминуче тричі лютий Каїн
Окрадених розбудить у вогні?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463827
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 03.12.2013
2.
"Нащо здалися вам царі?".
Тарас Шевченко
– Стріли блискавками пронизали,
Сам не відаю, звідки та як…
Хлопці – дяка їм! – згодом казали:
"Жаль, загинув добрий вояк!"
Не боявся я вражої сили,
Був, як дуб, але доля така…
Дві стріли з-за крутої могили
Вкоротили життя козака.
Хто ж відважиться порахувати,
Скільки їх там пропало,
в степах тих,
Де Дніпро, полини й небеса,
Світу Божого дивна краса?…
Волоцюги безрідні, нетяги,
Славні лицарі честі й відваги
Боронили свій край від орди,
Від наруги, неволі, біди.
Боронили… А ви,гречкосії,
Сподівались пришестя Месії,
Лиш являлись на вашій нужді
Все тирани – царі і вожді…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463652
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 02.12.2013
1.
"Верни до мене, пам'яте".
Василь Стус
Верни до мене, пам'яте. Із тих віків,
Що на лихих блукали перехрестях.
Навколо Києва – орда кочівників,
Зловісний знак монгольського нашестя.
Палають смолоскипи
давньоруських міст,
Ридає-стогне Борисфена хвиля.
Життя, що втратило свою мету і зміст.
Крик, сльози, ґвалт…
Симфонія насилля.
Гіркі, страшні часи.
Їм чорт хіба що рад.
Поміж братами ворожнечі, чвар і зрад
Логічний наслідок, –
свавілля княже, –
Відтоді ще себе не раз покаже
В часи випробувань, безвладдя, скрут,
Принизливої втечі з-під Полтави…
Та не в ім’я лихе такої слави
Йшли гімназисти з Києва до Крут, –
Бо мертвому не знати соромá.
У рабстві той, чиє сумління кволе.
Прости нам, Боже, звичку до ярма
І межі, що шматують отче поле!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463651
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 02.12.2013
СПЕКА
Вінок терновий на блідім чолі
Царя єрусалимської голоти,
Що озирає Вічність із Голготи
І суєту земних тисячоліть.
Тим часом з охорони солдатня
Кляне розледачіло спеку дня,
Позиркує, чи цар іще конає…
А хто насправді Він –
ніхто не знає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462904
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.11.2013
* * *
Мій час прийшов.
Строкатий тлум жорстоко
Глумиться з Богом даного царя.
Над Бетлеємом падає зоря.
Як важко бути між людьми Пророком!
Спокусо рабства і спокусо влади,
Безжально болем душу не ятріть!
Збагнути гріх відступництва і зради
Невже замало двох тисячоліть?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462903
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.11.2013
* * *
Підступна мова абревіатур!
Як сон важкий, минувсь СРСР.
Однак орел знов крила розпростер –
Не заваливсь іще кремлівський мур.
Смачна приманка, але бійсь гачка.
Обачним будь. Гав не лови ніде.
Спитати б Леоніда Кравчука,
Для чого Україні СНД?
Сплетіння букв приховує слова.
Орел чигає, озирає степ…
Гетьманам розум тьмарить булава,
Наживи ласих, спокуша ЄЕП.
Для чого ж нам з неволі до ярма,
До розбрату і до нових Руїн?
Продавши честь і гідність задарма,
Уже повік не звестися з колін?
Підступна мова абревіатур!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462736
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 27.11.2013
* * *
Я зникну теж у зоряній імлі…
Папери на робочому столі
Засвідчать мої звички всі і вади,
Бо вже не матиму над ними влади,
Відколи щезну в зоряній імлі.
В одвертій, безсоромній наготі
Думки мої і помисли, і мрії,
І сумніви у творчій самоті,
Як тіло всім доступної повії,
Постануть у холодній наготі.
Так без господаря, мов пустка, дім,
Хоч би й усе ще збереглося в нім.
Незвичний крок сторонньої людини
Відлунюють ще вчора теплі стіни.
Пішов господар. Душу втратив дім.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419572
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.04.2013
* * *
Зненацька, несподівано
дорога
Звернула різко і забрала друга.
А в серці біль,
а горло тисне туга,
І посмішка його –
вже тільки спогад.
Пригасне смуток, ми підемо далі
Крізь радощі земні,
земні печалі,
Де сонце й вітер,
де степів роздолля,
Де в кожного своя – незнана – доля.
Де пахла осінь полиновим димом,
Коли прощавсь
назавжди
з побратимом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419571
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.04.2013
* * *
На поклик долі я лишив оселі
Надійний затишок, немов у раї,
Де хвилями навкруг лани безкраї
І хмари, наче витвори Растреллі.
Де задивлявсь у зоряні Безодні,
Купавсь у світлі сонця золотому…
Благословення батьківського дому
Мій оберіг відтоді й до сьогодні.
(Нова редакція раніше вміщеного вірша "Долі")
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417268
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.04.2013
* * *
Дружині
Прийшла спокійно осінь золота,
Долину вкривши ранішнім туманом.
Прозоре листя ще не обліта,
Лиш вечоріти починає рано.
Пора чудова зрілості років!
Ще серце радощі не відраділо
І в пестощах розквітле тіло
Твоє
ще свідчить: я не постарів.
Життя сторінка – осінь золота!
Її читаємо у згоді добрій.
Поволі сонце хилиться над обрій,
Летять,
курличучи,
до вирію літа…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417266
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 10.04.2013
Є здавна у поетів привілей від Бога -
Прийнявши муку, гинути стократно.
… Коли терпіти біль уже була незмога,
Мій тихий стогін
(чутний лиш солдатам
Із охорони)
пронизав сліпе безвітря
І ліг знесилено в обійми солов'їні.
Мені вже не боліло
списа гостре вістря –
Я воскресав – удруге! – в Україні!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413397
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.03.2013
"Скучив за сином…"
Василь Стус
Мрію вслухатись в трель солов'їну,
Марю неба голубизною.
Не сумуй, сину мій, за мною, –
Я повернуся ще в Україну!
За вікном тиша зір і варта…
Скільки, доле, прожити даси нам?
Туга доброго слова не варта,
Але – Господи! - скучив за сином.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413394
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 28.03.2013
"Любляться – чубляться" примовка відома.
Спалахнула спірка, як суха солома.
Знову з перцем, гостра, склалася розмова.
Поламали швидко всі списи на дрова.
Та якби зненацька впевнивсь я у тому,
Що ти маєш намір вийти врешті з дому,
Линув би назустріч, наче б несли крила,
Аби ненароком ти мене зустріла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409203
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.03.2013
Шануймо роздуму неспішний ритм.
Адже не вадить інколи згадати,
Що зник безславно всемогутній Рим
І два життя не проживуть магнати.
Мізерний вміст огрому суєти!
Правдиве щастя – серцем осягти
Замислену мелодію кларнета
І тишу, крізь яку летить планета.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409201
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.03.2013
Вклоняюся тобі в любові і пошані
Від імені усіх прожитих нами літ.
Мого натхнення і фантазії політ
Освячений твоїм ім'ям, кохана Пані.
Вклоняюся тобі, моєї долі Диво,
У щастя нашого надійні два крила.
Хоча шляхи важкі стелились вередливо,
Ти Берегинею у всі часи була.
Життя, неначебто короткочасна злива,
Хоч би й дожити нам до ювілейних ста.
Вклоняюся тобі, привабна і ваблива,
Цілую руки ніжні і щемкі уста.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407178
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.03.2013
П’ю воду зі своєї власної криниці,
Рясного поту краплі дбало
витерши з чола.
На мене, пролітаючи, поглянула бджола.
Розчервонілись проти сонця полуниці.
Погожий день. Будую дім. Ні лиха, ні біди.
Який приємний влітку смак джерельної води!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406608
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.03.2013
Я не належу до любителів спокус і зваб.
Не вихвалявсь ніколи подвигами в гречці.
Навряд чи компромат на мене в чорній течці
Хтось має…
Ні, я власних почуттів зовсім не раб.
Але бентежать серце зустрічі й розлуки,
Вечірній затишок, старі, як світ, провулки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406605
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 06.03.2013
Створю собі на старість власний рай,
Де би віка дожив і тихо вмер би.
(Криниця край подвір’я. Мальви й верби.
Серпнева повінь сонця – через край.)
Крізь галас потрясінь, сум'яття змін
Заслухаюся в тишу солов'їну.
І буде байдуже, чи скажуть: "Він
Любив до болю в серці Україну"!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406327
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 05.03.2013
Як мені тебе вблагати, примхливице-доле?
Ще орав би свою ниву, але серце кволе.
Не вимолиш, не випросиш хоч одної миті…
Лежатиму в чистім полі у зеленім мирті,
Де явора зелен-крона, під зелен-барвінком,
Співатиме срібложайвір свою пісню дзвінко…
Лежатиму в чистім полі, не зведусь на ноги,
І життя моє позначать три сестри-дороги.
А що одна – юна й гарна, вродлива, пригожа,
На моє кохання давнє, як дві краплі, схожа.
А що друга – посивіла, межи полинами,
Та, що завжди нам ламає задуми і плани.
А ще одна посестра, наймолодша, третя,
Шепне: "Душе негрішная,звикай до безсмертя…".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406324
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.03.2013
Минулися сніги, але й весна ще вроді
Не надійшла… Живе край серця осторога.
Як полум’я, надія жевріє в народі.
Вже чорта прокляли,та не прийшли до Бога.
Минулися сніги, одначе зимно й сіро.
Не віриться, що крони спалахнуть зелені.
Кому вже долар – бог,кому ще сниться Ленін,
А ти, як пролісок, у день прийдешній віро.
Навіщо ж нидіти? Хіба вже нам найгірше?
Скажи упевнено: “Я зможу! Я ще встигну!”.
Тому день прийдешній благословляю віршем,
Що розпочне мою ще не останню книгу!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404614
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 27.02.2013
Затишний закуток старого парку,
Покреслений стежками навсібіч,
А поряд – революції оракул –
Мало цікавий молоді Ілліч.
Йому ніяк для себе добра влада
Не заважає обрій озирати,
З його присутності не зовсім рада…
Але ж, які не є, а – демократи.
Перехрестилися шляхи епох –
Стовбур іще стоїть,хоч корінь всох.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404613
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 27.02.2013
Завечоріється… В шаленстві чвалу
Помчать у всесвіти вітри натхнень,
А по шляху, натруджений, помалу
Брестиме в спогади серпневий день.
Шатро небес у сяйві зорепаду –
Апофеоз розкішної краси!
…Пройшовши в сні
під аркою з двох райдуг,
Належне кесареві оддаси.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404364
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 26.02.2013
"Сем'я вечеря коло хати.
Вечірня зіронька встає".
Тарас Шевченко. Із циклу "В казематі"
У плинному одвічне бачив геній...
Останнього проміння сяє серпантин,
А вечір у поспішному натхненні
Готує фарби й пензель –
для нічних картин.
І знов сем'я вечеря просто неба -
Неначе й не було криваво-чорних бід.
Лихе минулося, пропав за ним і слід -
Безсмертна лиш поезії потреба!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404362
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 26.02.2013
Стрімкі, як течія, роки й події.
Спалахують і гаснуть імена.
Усе, що є, з’являється й мина,
І тільки віра – добрий знак Надії.
Тисячоліття – мить у тій обнові,
Гіркій та любій серцю, як полин.
А скільки кривд було, яких провин!
І тільки віра – добрий знак Любові.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403541
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 23.02.2013
Немає Гамлетів посеред комашні,
Котра снує собі в рясному листі,
Не прагнучи вигόди, ні користі
І змісту в незупинній метушні
Отій під хмарами й блакиттю неба…
Яка ж тебе вимушує потреба
До слави й влади, і до суєти ?
Дай відповідь, Людино, - хто є ти?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403540
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 23.02.2013
Сліпці мене царем Юдеї нарекли,
Упевнені, що це – найвища міра глуму.
Наївні! Я простив їм. І прощав, коли
Моє життя залежало від волі тлуму,
Що вперто вимагав жорстокої розправи
Й помилування – для розбійника Варрави.
Мене розп’ясти на Голготу повели,
Упевнені, що важчої немає кари.
Наївні! Я простив їм. І прощав, коли
Згустились навкруги зловісно-чорні хмари,
Й життя моє земне згасало неохоче…
Я все простив, шепнувши: “Відбулося, Отче!”
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403281
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 22.02.2013
Я – єретик. Таким є інквізиції вердикт.
Засвідчив його власноручним підписом Лойола.
Ця вістка блискавично розповсюдиться довкола
Пересторогою похмурою: “Він – єретик!”.
Нажахано відхрестяться, неначе від чуми,
Вчорашні приятелі.
“Ми завжди підозрівали…” –
Зловтішно прошепочуть догм освячених васали.
Хто не доніс, картатимуть себе: “Чому не ми?”
Я – єретик. Такий вердикт. Гіркі дими багать.
І відучора навкруг зрима – зимна – порожнеча.
Sancta simplicitas! Вогнем натішиться малеча,
І матиме про що поговорити горда знать.
Але ті роздуми, що протягом стількох років
Я вистраждав, запам’ятали учні. І нащадки
Оцінять їх. А що залишать, крім лихої згадки,
Ті, хто судив неправедно?…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403280
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 22.02.2013
Не знають сорому, хоч плюй їм в очі.
Вінець творіння, Божих справ окраса!…
Нащо вогонь їм віщого Тараса?
Навіщо їм слова його пророчі?
Не варті й шеляга поета-бунтаря
Думки… Біль, що кричить несамовито.
Розпродаж усього,
з усього виторг
Біля гранітного підніжжя Кобзаря!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402971
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 21.02.2013
"Яка нестерпна рідна чужина"
Василь Стус
Що, браття, край? Прийшла лиха година –
Хапай косу та йди в кармалюки,
А чи подалі звідси брать квитки,
Бо ж ти вже начебто і не людина.
Звідкіль у душах оселився страх?
Чом басаврюки при грошах та владі?
Було, ножі святили по лісах,
А ми, покірні, доларові раді.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402970
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 21.02.2013
"Прозрять незрячі…".
Т.Шевченко. Ісаія. Глава 35
Сліпі прозріють. А поводирі
Розгублено заметушаться –
Пророкуватимуть нещастя
Від обрання незнаних ще доріг.
Однак лихі пророцтва зайві.
Сліпі прозріють. Посміхнеться їм
Далекий обрій в сонця сяйві,
Серця з’єднає визволення гімн, –
Якщо прозріють…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402717
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.02.2013
Син Людський... вiддасть кожному
згiдно з дiлами його.
Ев. від св. Матвія
Фанатики, що відреклися Бога,
Завзято нищать храмів моноліт –
У рай земний обіцяна дорога
Вела їх манівцями стільки літ.
Холодний розум і нечиста совість –
Неначебто й не чули:"Аз воздам!".
Ще пишеться про них правдива повість.
… Ще сняться революції дідам!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402715
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.02.2013
Ми, піонери, йшли під барабанний бій,
У одностроях крокували центром міста.
Раділо серце ветерана-комуніста
На все готовій зміні юній, молодій.
Ми, рухівці, під одностайне “Геть!”, “Ганьба!”
Теж крокували і також у центрі міста, –
Не боячись ні чорта, ані кагебіста,
Вбиваючи в собі – здавалось нам – раба.
Але пригасла в серці полум’яна ватра,
У волі виявився полиновий смак.
Цікавить нині нас лише прогноз на завтра,
Раб із душі повзе неспішно, мов слимак.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402130
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 18.02.2013
І малороси, і окраїна Європи…
В які ще ярма із дурної голови
Повлазимо
і знову будемо холопи?
Заокеанське сміття,
прихвосні Москви
Розперезалися…
Ми ж, наче мухи сонні.
Все голосуємо – щоразу не за тих.
А хто людей манив,
в кутку принишк, затих,
Радісінький,
що доживе віка не в зоні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402128
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 18.02.2013
* * *
Спокійний ритм життя біля землі.
Дорослі внуки, правнуки малі.
Здоров’я, дяка Богові, нічого
(Окрім безсоння інколи нічного).
Спокійний ритм завершення життя.
Фінал тобою зіграної драми.
Веселка тішить погляд кольорами –
Радієш їм, як іграшці дитя.
Спокійний ритм і тиша напівсонна.
Ми не актори, бо й життя не гра.
Двійник у дзеркалі нагадує – пора
Займати місце у човні Харона…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401844
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 17.02.2013
* * *
Сто тисяч “якби” у серці несу,
А навколо межі, мури, паркани.
Невідворотна прикмета часу –
Край двору ще не лаштовані сани.
Сто тисяч “люблю”, сто тисяч проклять
Мені довелося в дорогу взяти.
Сани край двору терпляче стоять,
А обіч бузок і запахи м’яти.
Сто тисяч надій, мільйони зневір
У серці горять, немов смолоскипи.
Уже вечоріє. В сутіні двір
І тиха зоря на вершечку липи…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401843
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 17.02.2013
* * *
На роздоріжжі вітер і негода,
На роздоріжжі спокою катма,
Але, принаймні, сам собі господар
І навкруг – обрій небо обійма.
А в затишку розледачіла сутінь
Лягає на м’які долоні стін.
Не прагне серце проникати в суті
Речей та явищ. І не прагне змін.
Благословенні вибору потреба
І Гамлета to be or not to be,
Коли так спрагло хочеться тобі
У листопаді весняного неба.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401486
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.02.2013
* * *
Бути собою – найважча з наук
У світі мімікрій і адаптацій,
Брутальних насиль,
облесних спонук,
На зламі епох і цивілізацій.
Бути собою у просторі й часі,
На семивітрі щоденних розп’ять.
Не підкоритись
неправедній власті,
Не поступитися честю й на п’ядь!
Бути собою…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401485
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.02.2013
На поклик Твій я залишу оселю,
Де затишно,
немов у Божім раї,
Де розмальовані сни аквареллю,
Де хвилями навкруг лани безкраї,
Де Шлях Чумацький у зажурі добрій
Несе на плечах віковічну втому…
Усе лишу! І йти мені за обрій
На поклик Твій,
у далеч невідому.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401307
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.02.2013
Нас поєднали солов'ї і зорі,
Стежки, що повели вночі до гаю,
І роси ранішні, рясні й прозорі,
І,
вперше тобі сказане,
"Кохаю…".
Нас поєднали Всесвіту вітрила
І таємниці, тільки нами знані. –
Слова признань
в напівпритомнім стані,
Що ти їх ніжно й щиро говорила.
Нас поєднали зустрічі й розлуки
І мрії, завше різнокольорові,
Літа,
прожиті в злагоді й любові,
Раніше – діти, а пізніш – онуки.
Нас поєднали дні й роки неспинні,
Життя у праці, хоч і не в розкошах.
…Неначе в юності, шепчу дружині:
"Моя кохана, люба, найдорожча"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401074
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 14.02.2013
* * *
Напевно, це і смішно, і наївно.
Нема на те підстав ані причини.
Однак повторюю слова Тичини:
"О, панно Інно! Панно Інно…"
Кларнети сонячні в душі ридали
Так молитовно щиро і нетлінно!
Поетам необхідні ідеали.
О, панно Інно! Панно Інно…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401073
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.02.2013
* * *
Самотний лицарю красуні Дульцінеї
(Багатомовний жест
і погляд крадькома),
Хоча навкруг вітри
й, хоч в око стрель, пітьма,
Вам затишно, бо завжди мрієте про неї,
Печальний лицарю красуні Дульцінеї.
Минаються і спрощуються вияви любові, –
Таких, як Ви, немає вже в сучасних дам.
Ми з Вами дійові особи схожих драм…
Тому живіть принаймні в поетичнім слові,
Наївний романтичний лицарю любові.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400664
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.02.2013
* * *
Свавілля пристрасті нещадне, як пожежі.
Ради розваг на куртизанки пишнім ложі
Втрачали голови магнати і вельможі,
Переступаючи всі заборони й межі.
Але у той же час, у ті ж нічні години,
Над пірамідами творили рух планети,
Закоханий Поет писав палкі сонети,
Щоб возвеличити не плоть, а дух людини.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400663
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.02.2013
Мелодія – то зимна, то вогненна…
І відчайдушно щирі кольори,
Що надихають у мені Гогена.
Півсонний дим снується догори
Немовби знехотя… Пливе поволі,
Зникає у міжзоряній імлі.
Яке це щастя – жити на землі,
Тебе кохаючи і дякуючи долі!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400401
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.02.2013
Захоплені аматори футболу
Не втомлюються здоганять м'яча, –
А понад обрієм згоря свіча
І листя тихо падає додолу,
Засвідчуючи в надвечірню пору
Поезії неголосний прихід…
Гостинна осінь стелить стежку від
Мого подвір’я аж до твого двору.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400400
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.02.2013
* * *
Гортаю історичний календар…
Немов списи,
стрімкі готичні вежі, –
Освітлюють їх полиски пожежі,
А на чолі повстанців – Жанна Д’Арк.
Прихильники рішучі і завзяті
"Веди!" кричать. У кожнім серці гнів.
Але сумний фінал бурхливих днів –
Її життя скінчиться на багатті.
І знов історії замкнеться коло.
За роком рік минатиметься кволо
В терплячому очікуванні дня,
Коли відважний осідла на коня!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400114
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 11.02.2013
В’ячеславе Максимовичу! Звісно,
усі ми смертні.
В політиків і поетів недругів завше задосить.
Авта наші частіше на рівній дорозі заносить,
У вбивць
ми маємо чи не найвищий з можливих рейтинг.
В’ячеславе Максимовичу! Вірші й законопроекти
Варті життя, якщо вони для України й народу.
Гинуть політики нагло,
йдуть у безсмертя поети,
Смерть у бою як ознаку визнання і нагороду
Мужньо приймаючи…
Ні, нам ніколи не жити спроквола,
Не озиратись на затишки і солов’їні світанки.
Ми завжди наївні.
Ми завжди занадто романтики. –
Але тому й пам’ятатимуть Стуса і Чорновола!
В’ячеславе Максимовичу! В зорянім занебессі
Про Україну, звичайно, Ви будете пам’ятати.
Хвилина мовчання – красномовна
хвилина сесії.
Далі – безсмертя
і в серці
болем
зазначені дати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400111
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 11.02.2013
* * *
Душа моя – старе фортепіано,
У ній звучить Шопена тихий вальс.
Ми зустрічалися зовсім недавно,
Та я сумую, згадуючи Вас.
Моя душа така відверта нині!
Їй прагнеться почути звіддаля
Незнаного нікому скрипаля,
Майбутнього Ніколо Паганіні.
А небо, наче озеро безкрає.
Зоря в зеніті світиться й для Вас.
У серці смуток сиво догоряє,
В душі звучить Шопена тихий вальс.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399901
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.02.2013
ЕЛЕГІЯ
Світла мить прощання і печалі!
Спогади, пов’язані із нею.
… Ми зустрілись у просторій залі,
Залі краєзнавчого музею.
Зібрані дбайливо експонати
Свідчили про невмируще,
вічне.
Як я міг одразу не впізнати
Вас, вельмишановна Беатріче?
Випадкова зустріч у безлюдді.
Ви і я. Замислені й самотні.
Порожньо. Лиш експонатів сотні
Нашого мовчання строгі судді.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399900
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.02.2013
* * *
Диктатором залякані поети
Творять слухняно-аркодужні оди,
Одержуючи щедрі нагороди
І змогу смертю власною померти.
Забудуться римовані цитати,
Коли убивці лютого не стане,
Бо самозваних “класиків” читати
Вчорашній раб одразу ж перестане.
Хіба що в книгозборі ветерана
Ще нагадають про часи минулі
Томи розкішні… Як іржаві кулі
У чорноземі. Як ім’я тирана.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399579
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 09.02.2013
* * *
В поезії, неначе в океані,
Свої Гольфстріми і стрімкі глибини,
Шаленство хвиль,
материки незнані,
А ще – одвічний поклик України.
Приваба творчості не випадкова,
Є в ній потреба Всесвіт сотворити,
Збагнувши нерозгадані санскрити
Щойно в душі народженого слова.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399317
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.02.2013
* * *
Світ покидають генії в трагічній самоті,
До них погано пристає визнання позолота.
І знавісніла замітає душу люта заметіль,
Замерзлим птахом падає передостання нота.
Що ж, генія в усі епохи мстива марнота
Боїться і ненавидить,
немов тиран – повстання.
Як першопромінь, до нащадків тихо приліта
Безсмертя нота, що в житті була – остання.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399314
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.02.2013
* * *
Для добрих намірів моїх
так не до речі
Нежданий дощ! Немов історію цікаву
Хтось перервав зненацька…
П’ю поволі каву.
До вікон горнеться осамотілий вечір.
Негода не на жарт!
Ні вийти мені з дому,
Ні приятеля запросити на розмову.
Ото ж пишу, читаю, думаю і знову
Пишу,
призначення вбачаючи у тому.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398965
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.02.2013
* * *
Біблійна мудросте Еклезіаста!
Все, що прийшло, уже не раз бувало. –
Неситих заздрощів отруйне жало,
Красуні звабна зачіска хвиляста,
Гучна, але завжди минуща слава,
Грошей спокуслива, як сон, омана,
Пихаті шати грізного тирана,
Весняний сонцеквіт і смерть кощава.
О, стійкосте спокійних траєкторій!
Закони логіки, немов корсети.
Світів основа в ритмах і повторі,
Тому що всі боги – в душі поети.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398961
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.02.2013