Рибанчук Микола

Сторінки (1/39):  « 1»

Правда є на світі.

Хоч  раз  хотівби  промовчати,
Але  душа  болить  трипоче,
І  слів  не  можу  підібрати,
Я  так  хотів  вона  не  хоче.

Дивлюсь  на  цей  бардак,
Хто    світом  править,
Не  розумію  чому  так,
Коли  у  спокої  оставить.

Немає  совісті  нема  жалю,
До  чого  ми  дійдем,
Я  про  єдине  ще  молю,
Для  чого  ми  живем.

Щоби  принижувать  народ,
Вам  завжди  буде  мало  ,
Якщо  при  власті  ідіот,
То  буде  те  що  небувало,

Світ  скоро  зрозуміє,
Побачать  всі  нужденні,
Хто  правдою  лиш  діє,
То  будуть  і  спасенні.

І  їхня  участь  вже  чекає,
Я  їм  тепер  не  співчуваю,
Жалю  до  них  уже  немає,
Хоч  права  я  на  це  немаю.

Народ  все  бачить  і  терпить  ,
І  люди  навіть  голодають,
І  по  людскі  хотілось  жить,
Нас  за  людей  вже  не  щитають.

І  будуть  смерті  ще  просити,
Як  суд  прийде  до  них,
Бож  не  можливо  це  простити,
Тоді  зрівняє  він  усіх.

Це  зло  потрібно  зупинити  ,
Невірний  хай  помре,
Допоможи  нам  це  вчинити,
І  правда  оживе  ...

Я  так  скажу  для  вас  люди,
І  ми  ще  будим  тоді  жити,
Як  запанує  правда  всюди,
Життю  ми  зможем  порадіти.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735438
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.05.2017


Две даты…

Года  идут  время  бежит,
И  нету  им  возврата,
Ещё  напрасно  год  прожит,
Но  не  большая  внём  утрата.

Народ  с  протянутой  рукой,
Что  за  дэбильный  век,
Копейки  нету  за  душой,
Без  денег  ты  не  человек,

Мы  сами  в  этом  виноваты  ,
Ведь  в  жизни  много  дел,
У  человека  есть  две  даты,
Родился  -  умер  и  пробел.

Заполните  пробел  живите,
Не  будть  вы  рабами,
И  жизнь  свою  любите,
Поймете  лиш  с  годами.

Ненадо  ждать  ковота,
Боятся  так  всего,
Вы  сделайте  хоть  чтото,
Не  для  себя  а  для  него.

Ведь  каждый  человек,
Внутри  себя  борец,
И  в  этот  сумашетший  век,
И  ложи  движется  конец.

Ну  перестаньте  врать,
Хотя  бы  для  себя,
На  все  вам  наплевать,
Любить  ну  не  любя.

Ну  как  же  изминить  ,
Простая  схема,
Заставить  всех  ценить,
Людская  теорема.

Мы  созданы  в  любви,
Мы  часть  природы,  
Достойно  проживи,
Мы  люди  не  уроды.

И  ты  заполни  свой  пробел,
И  будьте  вы  достойны
Создатель  этого  хотел,
Зачем    все  эти  войны.

Я  так  скажу  :  годы  бегут,
Нам  их  не  удержать
И  все  когдато  но  умрут,
Тогда  придётся  отвечать.









адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735308
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 27.05.2017


Візи для народу.

У  вірші  пропущу  слова,
Давайт  по  розсуждаїм,
Хай  напряжеться  голова,
Бож  маїм  те  що  маїм.

Допоможіть  і  ви  мені,
Живуть  народні  депутати,
А  от  народ  уже  в  .........,
Якій  то  видав  вам  мандати.

Бож  злодії  не  ті  в  тюрмі,
А  ті  поки  при  владі,
Народ  наш  вже  в  такім  ........,
А  ви  ще  досі  при  посаді.

Ми  їх  обрали  -  ми  болні,
За  них  тепер  воюїм,
А  от  народ  наш  у  .........,
Ми  чи  небачим  чи  не  чуїм  .

Ми  їм  прислужуїм  ,  чи  ні?
Скажи  і  тільки  не  бреши,
Народ  наш  в  повному  .........,
За  ті  копійкі  за  гроши.

Зробили  стадо  ,  скажеш  ні,
З  нас  насміхаюця  в  Європі,
А  от  народ  наш  у  ..........,
Я  би  сказав  конкретно  в  ........

Нам  обіцяють  блага  не  земні,
І  ми  в  це  віримо  -  як  діти,
Народ  по  вуха  вже  в  .........,
І  скільки  можна  нас  дурити.

От  візи  вам  ,  чи  то  мені,
Вони  же  туристичні,
Увесь  народ  наш  у  .......,
Це  все  інтриги  політичні.

Це  все  потрібно  не  мені,
Закони  не  працюють,
Народ  все  тамже  у  .......,
А  нас  ніколи  не  почують.

Вці  важки  для  країни  дні,
Вони  живуть  з  розмахом,
Народ  все  глибше  у  ......,
А  президент  стає  монархом.

Вся  Україна  у  війні,
Не  можна  так  казати,
Народ  у  повному  .......,
А  їм  побільше  ще  урвати.

Я  тугодум  скажіть  мені,
Не  можу  я  поняти,
Увесь  народ  наш  у  .......,
Нема  із  кого  щей  спитати.

Народ  великій  ,  чи  вже  ні,
Неможу  слів  я  підібрати,
Ми  всі  в  такому  вже  .......,
Пора  хоч  якось  понімати.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734595
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 22.05.2017


Ты мне поверь.

Я  так  хочу  чтобы  открылась  дверь,
И  ты  вошла  вот  так  внезапно,
Как  говорится  надейся    й  верь,
Я  лиш  мечтаю  но  приятно.

Закрыл  тихонько  я  глаза,
Тебя  с  улыбкою  представил,
И  задавила  вдруг  слеза,
А  это  вовсе  мимо  правил.

Мне  слёзы  вовсе  не  кчиму,
Мешают  лиш  борьбе,
Но  скем  я  даже  не  пойму,
Я  так  скучаю  по  тебе.

А  ты  сама  хотябы  знаеш,
Чего  ты  хочеш  чё  твориш,
Зачем  сомной  вот  так  играеш,
Слова  двух  смыслов  говориш.

То  взрослая  то  как  ребёнок,
Ну  как  тебя  понять,
Мурлычиш  словно  тот  котёнок,
Но  немогу  тебя  обнять.

Как  долго  будет  продолжатся,
И  я  один  и  ты  одна,
Ну  разриши  ты  мне  остатся,
Но  растоянне  как  стена.

Я  буду  о  тебе  мечтать,
Но  мало  в  это  верю,
И  остаётся  только  ждать,
А  вот  пока  и  я  за  дверью.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734573
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.05.2017


Вже нова ера почалась…

Ми  маїм  те  що  заслужили,
І  рідко  бачимо  мораль,
Бож  все  життя  нас  так  учили,
І  не  дава  дивитись  вдаль,

Розпуста  світом  так  гуляє,
Що  страшно  робиться  мені,
До  чого  нас  то  призиває,
Це  все  угодно  сатані.

Знущання  і  приниження  народу,
Стає  для  них  складніше,
І  мутять  покищо  ще  воду,
Із  кожним  роком  все  сильніше.

Багато  люду  ще  помре,
Хоча  як  пояснити  -
Хто  бориться  той  і  живе,
І  зможе  це  ще  пережити.

Устаньте  із  колін  ви  люди,
Не  тим  поклони  б'єте,
Вдихніть  хоч  раз  на  повні  груди,
Бож  не  для  того  ви  живете.

Бож  задум  був  Творця,
В  любові  просто  жити,
І  почитать  його  Отця,
Лиш  правдою  йому  служити,

А  не  прислужувать  мусонам,
Які  вже  обнагліли,
Панам,  царям  чи  фараонам,
Щоб  нас  отак  гнобили.

Замилюють  нам  очі  всім,
Що  маїм  ми  права,
Ви  зрозумійт  що  річ  у  тім,
Що  віра  ожива.

Вони  бояться  саме  цього,
Що  люди  зрозуміють,
Не  буде  в  світі  вже  дурного,
А  проти  мудрого  не  вдіють.

Бож  світом  править  страх,
І  колосальний  пішов  збій,
Система  терпить  уже  крах,
І  світ  іде  нових  надій.

Це  нова  ера  почалася,
І  люди  все  пізнають,
І  кров  з  усюди  полилася,
Нехай  вони  тепер  вмирають.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734449
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 21.05.2017


Закат.

Сегодня  был  обычный  день,
Внутри  я  даже  рад,
Так  незаметно  словно  тень,
И  вот  вечерний  уж  закат.

И  солнце  вовсе  уж  земли  -
Лучами  прикоснётся,
Так  низко  даже  хоть  вдали,
Мне  кажется  оно  смеётся.

А  смех  тот  виден  у  реки,
Тропинка  словно  золотая,
Волнам  как  будто  вопреки,
Ведёт  от  края  и  до  края.

И  я  стою  на  берегу,
Просто  смотрю,  я  наблюдаю,
По  ней  пойти  я  немогу,
Я  с  ней  по  своему  играю.

С  ним  не  возможно  никому,
В  красе  сравнится,
И  лиш  восходу  одному,
Он  может    поступится.

И  каждый  день  будто  впервой,
Дыханне  моё  стынет,
Аж  сталбинею  я  порой,
Глухая  ночь    нахлынет.

Кто  видел  это  тот  поймёт,
Это  не  просто  восхищене,
И  тыщу  раз  закат  пройдёт,
Но  удивит  хоть  на  мгновенне.

Я  прямо  там  осталбинел,
И  стало  так  легко,
За  душу  он  меня  задел,
Унёс  кудато  далеко.

Душа  парит  а  я  стою,
Совсем  в  недоумении,
Я  осознал  всю  жизнь  свою,
Хотя  бы  на  мгновение.

Я  жил  напрасно,  я  молчал
А  истина  всегда  была,
Как  поздно  я  её  познал,
Внутри  меня  она  жила.



адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734368
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.05.2017


Бог єдін…

Я  не  боюся  смерті,
І  не  боюсь  померти,
Бож  люди  такі  вперті,
Не  марні  булиб  жертви.

Їм  говори  -  розказуй,
Бож  правду  не  сховати,
Хоч  не  можливе  і  показуй,
В  собі  її  треба  пізнати,

Так  социум  впливає,
І  пропаганда  вже  по  всюди,
Із  середини  нас  вбиває,
А  хто  ми  є  ,  ми  вже  не  люди.

Бож  стадом  легше  управляти,
Самі  погляньте  навкруги,
Щоб  красти  просто  убивати,
І  браття  стали  вороги.

А  це  не  правда  це  холера,
Що  править  світом  вже  давно,
Проста  завіса  як  шпалера,
Не  вже  усім  це  всеодно.

Що  день  то  сила  їх  зростає,
Вони  черпають  це  із  нас,
Народ  якій  святого  вже  немає,
Лише  то  кілька  громкіх  фраз.

І  тількі  одиниці  в  темі,
Як  вірус  в  їх  програмі,
Кидають  виклик  цій  системі,
Я  сам  уже  награні,

І  цю  систему  повалить  можливо,
В  обєднанні  -  єднанні  ВІР,
Любити  -  жити  це  важливо,
А  Бог  єдін  ти  в  це  повір.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734306
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 20.05.2017


Я человек.

Хотят  все  быть  святыми,
В  наш  сумашетший  век,
Слова  покажутся  простыми,
Но  кто  такой  то  человек.

Жизнь  пррожить  -  не  поле  перейти;
Слова  одного  мудреца,
И  каждый  власен  в  выборе  пути,
Но  как  дойти  то  до  конца.

И  я  уж  сделал  выбор  свой  ,
Не  страшно  чесно  жить,
Тебя  прошу  иди  со  мной,
И  верой  -  правдою  служить.

Стоит  задача  не  легка,
Но  всёже  благородна,
Ведь  правда  -правда  то  горька,
А  может    и  не  модна.

Да  эта  ноша  тяжела,
Ещё  совсем  чучь  -  чуть,
Но  для  того  мать  жизнь  дала,
Чтоб    выбрал  этот  путь.

Встречались  люди  и  скоты,
Различны  убеждення,
Не  будь  таким  хотябы  ты,
Развей  в  тебе  мои  сомнення.

Ведь  в  жизни  всякое  бывает,
И  эта  истина  не  нова  -
Дурак  и  в  умного  играет,
А  умный  вынужден  в  чудного.

На  место  надо  их  поставить,
И  с  этим  я  давно  борюсь
Как  выскачка  людями  правит,
И  копромисов  не  боюсь.

Не  всё  бывает  по  зубам,
Я  обизательно  возьмусь,
Но  совесть  вам  я  не  продам,
Я  человек  и  тем  горжусь...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734181
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 19.05.2017


Я люблю и лилею.

Я  принёс  красивый  букет,
В  надежле  услышать  -  да,
Ты  молчиш  это  значит  нет,
Ну  не  ушто  вот  так  навсегда.

Я  хотел  тебя  умолять,
И  в  душе  я  кричал,
Тебе  чуства  мои  не  понять,
Вот  поэтому  я  промолчал.

Неприступна  как  океан,
И  не  стоит  тебя  умолять,
Шанс  один  в  жизни  дан,
Говоря  мне  придётся  молчать.

Нет  не  могу  и  скажу:
Я  люблю  и  лилею,
От  тебя  я  опять  ухожу,
Но  об  этом  же  сразу  жалею.

Я  приду  упаду  на  колени,
Ты  позволиш  мне  стать,
Чтоб  в  одно  ,  даже  тени,
И  чуствах  своих  расказать.

Ты  прекрасна  как  роза,
Маниш  как  её  аромат,
Как  наркотика  доза  ,
Жизнь  бес  тебя  просто  ад.

Ты  как  яркая  в  небе  звезда,
Гориш,  никогда  не  сгорая,
И  бежиш  не  извесно  куда,
Свои  чуства  умело  скрывая.

Ты  желанна  как  солнца  тепло,
Как  ветра  сильный  порыв,
Опираешся  мне  лиш  на  зло,
Между  нами  условный  обрыв.

Ты  как  утрине  небо  весной,
Прозрачна,  чиста  и  свежа,
Я  хочу  чтоб  была  ты  со  мной,
Полюбила  такого  бомжа.

Ты  родниковая  вода,
В  моей  жизни  убогой,
Я  прошу  сказать    -  да,
Ну  не  буть    такой  недотрогой.

Ты  прекрасна  -  но  это  чума  ,
Уж  давно  я  тобою  болею,
И  просто  от  тебя  без  ума,
Ведь  люблю  я  тебя  и  лилею.


адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734030
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.05.2017


Не умирает только тот…

Баланс  на  свете  есть  во  всём,
Ни  что  не  совершенно,
И  в  месте  мы  его  найдём,
Поговорим  но  откровенно.

Ведь  нет  реки  бес  берегов,
Она  ведь  разольётся,
Не  будет  умных  бес  дураков,
Уж  так  в  народе  в  нас  ведётся.  

Не  будет  радости  в  весне,
Бес  зимних  холодов;
Нет  аромата  и  в  вине,
Бес  скромных  но  красивых  слов.

Не  будет  неба  бес  земли,
Дождя  бес  грома;
Понять  разлуку  но  вдали,
Цени  тепло  родного  дома.

Бес  ссоры  нет  примирення,
И  мира  бес  войны;
Бес  власти  нет  повиновення,
И  бес  границ  нету  страны.

Здоровье  можно  оценить  ,
Когда  уже  болееш;
И  страстно  в  жизни  полюбить,
Ненавесть    лиш  приодолееш…

Не  умирает  только  тот,
Кто  не  родился,
Напрасно    он  уже  живёт,
А  жить  не  научился.

Вы  на  земле,  учитесь  жить
Ведь  вы  не  совершенны,
И  не  себя  -  других    ценить,
С  собой    вы  откровенны.





адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733997
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 18.05.2017


Бог у серці живе.

Не  ціним  ми  того  що  маєм,                                                          
 Не  раз  іще  я  доведу…                                                  
 Сумуєм  лиш  коли  втрачаєм,                            
 У  цьому  істину  знайду.
                     Не  ціним  те  що  Бог  дає,                                                
   І  це  не  гроші…                    
   У  серці  кожного  він  є,                                                    
 В  душі  ми  все  такі  хороші.
                               Побачить  це  і  зрозуміти,                                          
Нажаль  не  всім  дано…                                      
Життя  своє  так  полюбити,                                            
 Як  учить  нас  святе  письмо.
               
 Тоді  відкриються  вам  очі,                              
 І  розум  посвітліє…                                      
 І  день  прийде  на  зміну  ночі,                    
 В  душі  це  кожен  розуміє.
                         Відкрийте  душу  ви  для  Бога,                              
Так  просто  розпахніть…                                            
 І  вам  відкриється  дорога,                                          
 В  любові  будим  вічно  жить.

Моліться  всі  –  хто  і  не  вміє,                                      
 Це  не  важливо…                        
 Бож  Бог  один  він  зрозуміє,                        
 І  вам  покаже  своє  диво.
                                                 А  хто  вже  бачив  ці  дива,                                                    
   Не  стійте  в  стороні,                                      
 У  ньому  віра  вже  жива,                                
   Допоможіть  тим  хто  на  дні.
                                     Відкрийте  їм  нехай  побачать,                            
 Ту  істину  життя;                            
В  останній  раз  вони  заплачуть,                      
Назад  не  буде  вороття.

Я  знов  звертаюся  до  вас  люди,                                                
 Учіться  жити…                      
 Бож  Бог  він  є.  Бог  є  усюди,                                                            
 Лиш  треба  серцем  полюбити                                  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733903
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.05.2017


Гімн нового століття…

Ще  не  вмерла  Україна,
                                                                               І  ше  буде  жити,
Бож  співоча  в  нас  родина,
                                                                             Вмієм  ми  любити.
Відбудуїм  ми  країну,
                                                                       Хай  гордяця  внуки,
Нашу  неньку  Україну,
                                                                   Золоті  внас  руки.


Стане  гарною  такою,
                                                                         Кращшеюою  у  світі,
Все    ми  робимо  з  душою,
                                                                         В  новому  столітті.
І  як  рідную  дитину,
                                                                       Всім  серцем  полюбим,
Нашу  неньку  Україну,
                                                                     Й  про  біду  забудим,


Віру  в  неї  повернемо,
                                                                     Щиру  і  глибоку,
От  тоді  ми  заживемо,
                                                                     Не  пройде  і  року.
Буде  прямо  як  перлина,
                                                                   Як  не  шанувати,
Наша  ненька  Україна,
                                                                   Рідная  нам  мати.



Нас  поставить  на  коліна,
                                                                   Вже  ніхто  не  зможе,
Ще  не  вмерла  Україна,
                                                                   Бог  нам  допоможе…



Рибанчук  М.  Д.


адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733892
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.05.2017


Прохладный расвет.

Туман  над  рекою  стоял  ,
И  даже  небыло  туч,
Лиш  там  в  дали  просто  играл,
Резвился  первый  солнца  луч.

С  утра  не  часто  так  бывает,
И  снизу  в  верх  ,
Какой  то  силой  подымает,
И  он  скрывает  чейто  грех.

Той  пары  что  ночь  на  пролёт,
У  речки  не  просто  сидят,
Их  молодых  каждый  поймёт,
Прохладный  расвет,  а  чуства  кипят.

В  его  руке  её  рука  ,
Воркуют  голубки,
И  он  сказал  навернека,
И  попросил  её  руки.

Себя  на  мысли  я  поймал,
Завидую  я  им,
И  в  их  движениях  узнал,
Себя  когдато  молодым.

И  чтото  ахнуло  внутри,
И  время  в  спять,
Сидел  и  я  так  до  зори,
И  целу  ночь  мог  целовать,

Туман  над  рекою  стоял,
Прохладный  расвет,
Её  он  страстно  обнимал,
 им  восемнадцать  было  лет.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733608
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.05.2017


Свому сину…

Колиб  по  молодості  знати,
Як  правильно  вчинити,
Яку  дорогу  нам  обрати,
І  як  житя  своє  прожити.

Тодіб  я  менше  помилявся,
Хоча  я  не  жалію,
Не  раз  я  падав  підіймався,
Але  завжди  я  мав  надію.

Колиб  по  молодості  знав,
Що  далі  мене  жде,
Чи  цю  дорогу  я  обрав,
Куди  вона  мене  веде.

На  цьому  сам  себе  ловив,
І  знову-знову  помилявся,
Навіщо  так  тоді  вчинив,
Сказав,  зробив  -  не  розібрався.

Не  раз  приходилось  грішити,
По  совісті  сказати,
Не  вмію  я  інакше  жити,
Про  це  і  хочу  написати.

І  совість  мучила  мене,
Значить  вона  була,
Бува  аж    в  грудях  підіжме,
І  це  не  просто  так  слова.

Колиб  по  молодості  знати,
Про  зло  -  що  несуть  люди,
І  завжди  вміти  відрізняти,
Де  те  добро  -  бож  зло  повсюди.

І  як  боротися  із  ним  ,
Добро  всеж  переможе,
І  стане  рідним  не  чужим,
Господь  нам  допоможе.

Завмер  лише  я  на  хвилину,
Щоб  молодість  згадати,
І  в  добру  пору  чи  лиху  хвилину,
Потрібно  дальше  мандрувати.

Дорогою  життя  іти,
На  місці  не  стояти,
Де  загубити  .  де  знайти,
Колиб  по  молодості  знати...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733597
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.05.2017


Собі подобних не гнобіть…

Світ  розділився  пополам,
Це  не  новина,
Одні  прислужують  панам,
Нема  грошей  ти  не  людина.

Лише  вони  ту  силу  мають,
Ні  з  чим  не  порівняти,
На  всіх  по  різному  вливають,
Чи  жить  тобі  чи  виживати.

В  природі  вибір  правільніший,
На  це  нічого  не  впливає,
В  них  виживає  лиш  сильніший,
Природа  так  їх  відбирає.

А  в  нас  вся  сила  у  грошах,
Хоч  гірко  це  казати,
Вони  лиш  наганяють  страх,
Такій  що  важко  описати.

Вони  дають  безмежну  владу,
Одному  над  всіма,
Собі  дозволю  дать  пораду:
Їм  поклоняєшся  дарма.

Якби  всі  люди  на  землі  -
Зріклись  грошей,
Пропалиб  штучні  королі,
І  нас  щиталиб  за  людей...

Без  грошей  не  булоб  війни,
Не  зараз  не  тоді,
То  задум  мабуть  сатани,
Людей  тримати  у  журбі.

Побійтесь  гніву  Бога!
Всім  серцем  полюбіть,
Лиш  праведна  його  дорога,
Собі  подобних  не  гнобіть.

Це  не  можливо  пояснити,
Усім  прийдеться  помирать,
Без  Бога  не  можливо  жити,
Туди  грошей  вам  не  забрать.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733382
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 14.05.2017


Эвробачення…

Я  вже  незнаю,  коли  питають,
Де  тута  правда  ,  а  де  ні,
Ті  плачуть  ,  ті  співають-
Бож  Україна  у  вогні.

Який  дурний  оце  сказав  :
Що  головне  -  то  євробачення,
До  біса  всіх  я  їх  послав,
І  в  тім  чеслі  і  телебачення.

Не  можу  знову  зупинитися,
І  вам  кажу  ,  пишу-
Відкрийте  очі  і  дивітеся,
Побійтесь  Бога  я  прошу...

Не  знаїт  ви  що  дієте  ,
І  істину  просту  ,
Невже  зовсім  не  розумієте,
Не  ту  ви  ставите  мету.

Мета  у  біса  лиш  одна  -
Не  хоче  землю  полишати,
Кінець  прийде  і  сатана,
Не  зможе  керувати...

А  люди  виживуть  лиш  ті,
Хто  бореться  з  собою,
І  світло  буде  у  житті,
Ми  попрощаїмся  з  журбою.

Нічого  люди  ми  не  вдієм,
Прийдеться  крові  ще  пролити,
Молитись  навіть  ми  не  вмієм,
І  праведно  життя  прожити.

Скажу  я  просто,  хоч  не  вміло  :
Бог  праведних  прикриє,
Не  для  усіх  це  зрозуміло,
А  Божа  ласка  уже  діє.

Схиляю  голову  свою,
Перед  тобою  Боже,
І  знов  прошу  ,  тебе  молю,
Пробач  й  мені  як  можеш...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733355
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.05.2017


Навіщо совість нам потрібна.

Не  їсть  людина  і  не  п"є  ,
Лиш  по  одній  причині,
У  неї  значить  совість  є,
Ми  люди  всетакі  не  свині.

Хоча  по  совісті  сказати,
Щоб  не  образити  людей,
То  треба  довго  пошукати,
Брехливих,  підлісних  свиней.

На  совість  часто  нарікають,
Не  розуміючи  одно,
Її  за  гроші  не  купляють,
А  продають  уже  давно...

Без  неї  звикли  жити,
Життя  і  так  вдалося,
Брехати  і  дурити,
Прородство  всеж  збулося...

І  завжди  мало  буде  нам,
Нам  совість  нідочого,
Бож  ми  прислужуїм  панам,
І  стали  жадібні  до  всього.

Того  самі  не  розуміїм,
Хоча  вже  помічаїм,
Самі  нічого  вже  не  вдіїм,
Бож  совісті  не  маїм...

Учить  святе  писання:
По  совісті  нас  жити,
Внесу  корегування  -
Взаємність  пробудити.

Як  буде  Божа  ласка,
Научимся  ми  жити,
Прислухайтесь  будьласка,
Ви  зможит  полюбити.

Автор  ідеї  :  Сєдой  Володимир  Антонович.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733215
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.05.2017


Пробач…

До  ранку  тут  геть  не  темніє,
Розпочалися  білі  ночі,
Легенькій  вітерець  навіє,
В  думках  лише  ті  карі  очі.

Волосся  русе  свіже  мите,
І  легкій  аромат  квіток,
Моє  життя  дарма  прожите,
Дарма  зів"янутий  бузок.

Стояв  у  вазі  на  столі,
І  кожної  хвилини,
Втрачав  він  вигляд  взагалі,
Як  людяність  в  людини.

Сам  подивився  навкруги,
Хоч  в  день  ,  хоч  серед  ночі,
Лише  два  темнії  круги,
І  виплакані  карі  очі.

Бож  ми  стобою  хоч  разом  ,
Всеж  місяцями  у  розлуці,
Життя  біль  схоже  на  дурдом,
Кохання  є  -  хоча  в  розлуці.

Одні  жирують  від  весілля,
Я  заздрю  їм  -  чи  як?
Не  тратять  взагалі  зусилля,
Що  я  роблю,  скажіть  не  так?

Люблю  дітей  ,  природу;
Працюю  ,  а  не  маю,
Коли  я  мати  му  нагоду,
Я  сам  у  Бога  запитаю...

Якщо  життя  він  дарував,
Для  чогось  це  зробив,
Щоб  жив  можливо  і  навчав,
Його  я  волею  прожив...

Учуся  сам  і  вас  повчу,
Життя  не  можна  марнувати,
І  знов  кажу  ,  я  не  мовчу  :
Навчіться  ви  прощати!

І  знов  думки  я  відганяю,
Сховалось  сонце  на  хвилину,
Тепер  напевне  уже  знаю,
Пробач  мені  мою  провину...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733186
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.05.2017


Руки опускаються.

Руки  важкі  від  утоми,
Пальці  печуть  вже  вогнем,
Справа  можливо  у  тому  -
Важче  стає  з  кожним  днем.

Вранці  із  ліжка  вставати,
Тіло  налите  свинцем,
Як  же  слова  підібрати,
Навіщо  отак  ми  живем?

Знову  прийшов  із  роботи,
Спина  вже  стала  кілком,
Більш  усеж  за  ,  а  ніж  проти,
Важче  стає  вечорком...

Ноги  вночі  затерпають,
Прямо  звело  на  правець,
Вибору  нам  не  лишають,
Терпим  -  нехай  йому  грець.

Не  нарікаю  на  долю,
Хочу  лише  відпочити,
Потрібно  хочаби  зимою,
Як  паничі  нам  пожити.

Їсти  отак  до  відвалу,
Спати  завжди  до  схочу,
Люди,  аби  тільки  знали,
Знову  про  це  не  змовчу.

Люди  нехай  почитають  ,
І  зрозуміють  мене,
Щастя  вони  ще  не  мають,
Доля  його  приверне.

Руки  важкі  від  утоми,
Шкіра  потерта  й  тверда,
Скоро  поїдем  до  доми,
Зійде  як  тала  вода.

І  подивлюсь  веселіше,
Буду  чекати  весну,
Стане  на  серці  тепліше,
І  знову  ярмо  потягну.

Сніг  за  вікном  пролітає,
Білий  як  цвіт  квіточок,
Зима  уже  відступає,
Побачу  своїх  діточок...

Сум  у  собі  приховаю,
Їду  вже  скоро  додому,
Зустрічі  лише  чекаю,
Тож  подолаю  утому...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733111
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.05.2017


Очі дівочі.

Лиця  на  тобі  вже  немає,
Лише  очі  одні;
Скаже  той  хто  з  молоду  знає,
Хоча  очі  доволі  сумні.

Ти  раніше  весела  була,
І  життю  ти  раділа;
Без  турботно  тоді  ще  жила,
До  тих  пір  поки  не  зустріла.

Не  зустріла  мене  -  свою  долю,
Від  тепер  як  той  птах;
Як  той  звір,  все  рвешся  на  волю,
Іще  віриш  все    в  наших  руках.

Хоча  ні,  все  без  нас  порішали,
Ми  родились  в  гріху;
На  роду  уже  все  написали,
Що  ми  будимо  жити  в  страху.

І  питання  одне  постає,
Навіщо  усім  -
Бог  життя  нам  дає,
А  от  щастя  не  буде  у  тім.

Є  у  мене  вже  двоє  аж  діток,
Живи  і  радій;
Не  можливо  не  той  заробіток,
І  вже  віри  нема,  лише  трішки  надій.

Хвороба  їх  не  відпускає,
Останні  гроші;
Лікарня  в  мене  забирає,
А  дітки  все  таки  хороші.

На  тебе  Господи  надію,
Лише  я  маю;
Бож  сам  нічого  вже  не  вдію,
Допоможи  тебе  благаю.

Верни  дружині  ті  дівочі  -
Оті  веселі,
Не  виплакані  очі,
І  спокій  буде  в  нас  в  оселі.

Рибанчук  М.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732047
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.05.2017


Мрії збуваються!


Я  мрію  почути-
Як  дише  земля,
На  мить  все  забути-
Хай  квітнуть  поля.

Я  мрію  про  щастя,
Для  кожного  в  дім,
Забудем  ненастя,
Річ  навіть  не  втім.

То  ти  є  людина,
Ти  здатен  радіти,
Прийшла  та  хвилина,
І  треба  творити.

Творити  для  всіх,
Не  тільки  собі,
Аби  тільки  міг,
Я  сам  ужурбі...

На  аркуш  лягає,
Беру  і  пишу,
Щось  в  грудях  зжимає,
Що  я  залишу?

Немає  багатства,
І  дому  нема,
Не  титулу-  графства,
Живу  я  дарма.

Тож  навіть  немає,
Що  людям  сказати,
Знов  в  грудях  зжимає,
Не  можу  брехати.

Бож  наша  земля-
То  є  сама  родюча,
Хай  квітнуть  поля,
Але  смерть  неминуча.

Ми  вийшли  з  землі,
І  в  землю  підем,
Хоча  взагалі,
Не  тим  ми  живем...

Прислухатися  став-
Всеж  дише  земля,
Не  дарма  чекав-
І  заквітли  поля!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731740
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.05.2017


Ты моя судьба…

В  двоём  по  жизни.

У  нас  один  только  шанс,
Дорогу  жизни  повернуть,
Взять  у  любви  просто  аванс,
Судьбу  не  можно  обмануть.

Дорога  в  жизни  ведь  одна,
А  судьбы  разные  бывают,
И  только  в  тех  она  верна,
Кто  просто  так  не  унывает.

Шагает  в  месте  налегке,
И  все  проблемы  не  почём,
И  старый  мост  на  той  реке,
Не  страшен  им,  когда  вдвоём.

А  сколько  в  жизни  тех  мостов,
Им  встретится  в  пути,
И  даже  если,  будь  готов,
Ту  реку  в  брод  но  перейти.

И  даже  может  повернуть  -
Жизни  дорога;
Готов  будь  руку  протянуть,
И  поддержать  немного.

Какой  бы  не  был  серпантин,
Нам  по  пути,
Пусть  помогает  добрый  джин,
В  двоём  по  жизни  нам  идти.

И  только  с  верою  живём,
Какой  бы  не  был  путь.
Плечо  к  плечу  его  пройдём,
И  станет  сном  вся  эта  жуть.

С  улыбкой  будем  вспоминать,
Все  испытания…
И  будем  жить  и  поживать,
Страшнее  нету  расставания.

Слова  любви  как  бутто  гимн,
Жить  призывают…
Дни  светлые  пусть  будут  им,
Когда  в  двоём  они  шагают.
Рыбанчук  М.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731323
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.05.2017


Даринка !

Даринка  зіронька  моя,
За  що  тобі  таке,
Ти  ще  зайчатко  -  ще  маля;
А  от  життя  вже  не  легке.

Як  ти  з"явилася  на  світ-
Я  так  радів,
Краплинка  щастя  яблуневий  цвіт,
Як  я  без  тебе  раньше  жив.

Не  хочу  бога  я  гнівити,
У  кожного  доля  своя,
Хоча  намагавсь  її  зрозуміти,
Від  кого  залежить  твоя.

На  небі  святім  і  на  грішній  землі,
У  кожного  є  покровитель,
І  це  не  важливо  дорослі-  малі,
Потрібен  нам  ангел  хранитель.

Від  всього  він  нас  вберігає,
Звертаюсь  до  нього:
Про  тебе  нехай  пам"ятає,
І  захистить  взагалі  від  усього.

Навішо  очі  нам  потрібні,
Як  би  я  міг,
Не  бачить  як  страдають  рідні,
Хочаб  на  мить  закрити  їх.

І  виника  одне  питання-
Чому?  Cкажіть  чому?
Без  сліз  не  буде  і  кохання,
І  день  пірнає  у  пітьму.

Не  вже  усе  так  мусить  бути,
Як  це  змінити,
Не  хочу  навіть  часом  чути,
На  білім  світі  цьому  жити...

І  розумію  рішать  не  нам,
Кому  і  що  робити,
На  це  все  є  ,  лиш  Божий  храм.
А  ми  повинні  вірить  і  любити.

Більш  за  життя  тебе  люблю,
Моє  ти  пташенятко,
За  ради  тебе  все  стерплю-
Із  вуст  почувши  просто  -  татко...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730745
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.04.2017


Птах який не вміє літати

Як  називати  взагалі.
Людей  які  тільки  для  себе...
Вони  не  добрі  і  не  злі,
Вони  такі  як  треба.

От  інтерес  у  них  ,
То  вище  всього.
І  є  багато  вних  святих,
Але  нема  святого...

Своє  то  вміють  відстояти,
Де  їм  потрібно;
На  других  просто  їм  начхати  -
Оце  мені  обідно...

І  як  вони  то  не  збагнуть,
Так  завжди  не  можливо  ,
Що  інші  люди  теж  живуть  ,
І  слухать  їх  важливо...

Якщо  вступати  в  діалог  ,
Повинен  розуміти  -
Що  діалог  -  розмова  двох,
А  слухать  треба  вміти...

Переконать  не  вдасця  їх,
Вони  вас  не  почують;
Якій  не  був  обставин  збіг,
Лиш  настрій  вам  зіпсують.

В  них  є  можливість  помогти,
Не  стануть  це  робити,
Для  показухи  -  це  понти,
І  можуть  лиш  повчити...

Для  них  ніколи  ти  не  вгодиш,
Нікого  більш  не  хочуть  чути;
Хоч  правильно  все  ти  робиш,
Бож  їхнє  зверху  мусить  бути.

Добився  хату  чи  квартиру  ,
На  остальних  йому  насрать,
Він  просто  біситься  від  жиру,
Чужим  не  буде  помагать.

І  скількі  ти  урвать  устиг  ,
Мені  не  інтересно;
От  скількі  другим  допоміг,
Отвіть  собі  і  тільки  чесно.

Бож  співчуття  для  них  слова,
А  в  сутності  -  нічого,
Боліть  не  буде  голова,
Лиш  за  своє,  лише  для  свого.

Я  іх  не  хочу  осуждати,
Нехай  займеться  наш  творець,
В  дитинстві  иреба  присікати,
Бож  важкий  буде  вних  кінець...

Вони  привикли  так  от  жити,
І  ціль  вних  є  -
Свою  сім'ю  лиш  збагатити,
Забрать  усе  -  хоч  не  своє.

Вони  все  крадуть-  чуть  бухають,
Живуть  собі  -  живуть,
От  смак  життя  не  відчувають,
І  повну  радість  не  знайдуть...

Оце  єдине  у  житті,
Не  вдасця  їм  зробити,
От  просто  так  допомогти,
І  цьому  порадіти.

Одне  скажу  -  це  є  важливо,
Їх  важко  відрізнити,
На  перший  погляд  не  можливо,
То  зними  нам  прийдеця  жити.

Якщо  їх  інтерес  із  вашим  співпаде,
То  стережіться...
Підставить  ногу  і  піде,
Неможе  він  вже  зупиниться.

Він  радий  бувби  щось  змінити,
Але  нічого  вже  не  вдіє  -
Як  птах  із  клітки  -хоче  полетіти,
Але  з  роками  вже  не  вміє.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729560
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.04.2017


Геноцид

Що  значить  слово  геноцид,
Копніте  глибше,
І  ви  побачит  другій  то  вид,
Колись  історія  опише.

Як  знищували  ми  лікарні,
І  школи  закривали,
І  сподівання  були  марні,
В  селяна  землі  забирали.

А  розуміння  -  як  село,
Вже  знов  не  актуально,
Якоюсь  силою  знесло,
Там  пустота  –  уже  буквально.

Селяна  невідомий  звір,
До  ручки  дожимає,
Відкрий  ти  очі  і  повір,
Горить  земля  і  помирає.

Біля  державного  корита,
Та  сатанинська  сила,
Тепер  уже  відкрито,
Всі  сфери  охопила.

І  цей  розбій  –  це  геноцид,
До  нашого  то  роду,
Який  би  він  не  мав  би  вид,
Йде  знищення  народу.


Атор  ідеї:  Сєдой  Володимир  Антонович  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634089
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 07.01.2016


Україно моя, Україно

Україно  моя,    Україно,
Душа  моя  так  не  страждала,
Якби  не  бачила  не  знала,
Як  здобичю  стерв’ятників  ти  стала.

Як  рвуть  на  на  часті  твоє  тіло,
І  в  цій  среді,
Мені  ні  як  не  зрозуміло,
Вони  як  риба  у  воді.

Творять  то  зло  віками,
У  них  це  у  крові,
Тепер  це  сталось  уже  знами,
Їм  все  одно  що  ми  живі.

Ми  бачим  злодіяння  їх,
А  злодія  не  бачим,
Отой  чужий  серед  своїх,
Лиш  по  ночах  тихенько  плачим.

І  ліки  навіть  підробляють,
Вони  вже  всюди,
І  так  багатство  наживають,
Вони  скоти  -  вони  не  люди.

Від  ліків  тих  і  люди  мруть,
А  їх  не  можна  зупинити,
Бо  їм  в  кишеню  гроші  йдуть,
З  грошима  важко  посадити.

І  ми  це  бачим  терпимо,
Але  чому  ,  скажіть  чому,
Коли  ми  скиним  це  ярмо,
Поки  ні  як  я  не  збагну.  

Автор  ідеї:  Сєдой  Володимир  Антонович

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634087
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 07.01.2016


Дитя воно дитя…

Коли  я  бачу  як  хизується  дитина,
Айфон  останній  і  туфелькі  такі,
Це  не  її  вина  і  не  її  провина,
Це  просто  так  зажралися  батькі.

Бо  ж  не  важливо  скільки  в  тебе,
Яка  у  тебе  є  освіта,
В  житті  людина  кожна  треба,
І  як  вона  була  б  не  вдіта.

І  думає  що  все  у  неї  є,
А  одноліток  призирає,
Тільки  за  те,  за  те  своє,
Що  в  них  можливості  немає.

Я  зупиняюсь  і  жалію,
Дитя  воно  –  дитя,
Поки  іще  не  розуміє,
Назад  не  буде  вороття.

Пройдуть  роки  вона  зросте,
Тоді  вже  пізно  щось  змінити,
Життя  то  буде  не  просте,
Не  зможе  серцем  полюбити.

Вона  навчиться  заробляти,
І  буде  жити,
Одне  не  зможе  –  щоб  давати,
І  цьому  порадіти.

От  просто  так  –  своє  комусь,
Без  вигоди  для  себе,
Не  зрозуміти  їм  чомусь,
Навіщо  це  так  треба.

Лише  слова  їм  -  співчуття,
І  в  тяжких  муках  помирати,
Бо  час  прийде  іти  з  життя,
А  жаба  давить  залишати.

І  мир  в  собі  лиш  буде  мати,
Як  вчить  святе  писання,
Не  втомиця  рука  давати,
Якщо  це  навіть  і  останнє.                

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633930
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.01.2016


Війна іде…

                                                                                                                 
Війну  на  Сході  усім  Видно,
Але  вона  по  всій  країні,
Не  всі  це  бачать  очевидно,
Манипулюють  нами  нині.

Нав'язують  Американський  світ,
Традицій  нас  лишають,
Яким  уже  ,  аж  сотні  літ,
І  цим  народ  наш  убивають.  

І  більшість  це  вже  проковтнула,
Не  встигла  розжувати,
Не  помічаючи  своє  забула,
Ну  як  вам  доказати.

За  їх  сценарієм  добра  не  жди,
В  нас  є  прекрасне  і  своє,
Ми  можем  втратить  на  завжди,
Бо  другій  шанс  Він  не  дає.

Я  бачу  це  й  душа  болить,
Зомбірують  людей,
Не  все  то  злато  що  блистить,
Поки  при  владі  в  нас  єврей.

Усе  живе  на  цій  землі,
З  своїм  корінням  лиш,
І  гине  просто  взагалі,
Якщо  його  обріж.

То  їх  життя  де  море  крові,
Не  наше  ,  не  слов'ян,
Бо  нас  ростили  у  любові,
За  це  і  я  життя  віддам.

То  їхня  сутність  постріляти,
А  ми  Слов'яни  -  не  такі,
Лиш  працею  ми  можем  мати,
І  це  несем  через  віки.

Якщо  у  нас  оце  забрати,
Ми  самі  себе  знищим,
І  піде  брат  на  свого  брата,
Не  буде  страху  перед  Вищим.

 Їм  не  потрібен  наш  народ,
Лише  земля  й  робоча  сила,
Не  розуміє  тільки  ідіот,
Не  вже  для  цього  матір  вас  ростила.

Для  них  хто  не  працюють,
То  хворі  люди  -  старикі,
Їх  істриблять  і  болі  не  відчують,
Лише  для  нас  то  є  батьки.

Мене  почує  той  і  зрозуміє,
Гординю  хто  поборе  у  собі,
Не  розум  свій  а  серце  лиш  відкриє,
Той  сам  не  лишиться  в  біді…



Автор  ідеї  :  Сєдой  Володимир  Антонович.



адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633785
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 06.01.2016


Я знов домівку пригадав.

                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                               Вечір-  ну  що  лишається  робити,    
Дітей,  дружину  пригадав;
Лиш  спогадами  мушу  жити,
Так  сильно  я  засумував.

Я  не  хотів  раніше  чути,
Настала  мить;
Назад  роки  не  повернути,
Аж  хочу  вовком  я  завить.

Отак  живу  щоб  просто  жити,
Свою  домівку  пригадав;
І  захотілося  запити,
Так  сильно  я  засумував.

Невже  я  прагнув  саме  цього,
Ну  дай  отвіт?
Мені  це  треба,  а  для  чого,
Життя  я  вичерпав  ліміт.

Сім"ї  не  бачу  все  працюю,
Для  чого  гроші  я  коплю;
Що  день  то  більше  я  сумую,
А  от  чи  правільно  роблю.

Дружина  дома  десь  далеко,
А  чи  сама?
Чикати  нам  завжди  не  легко,
І  в  цьому  є  моя  вина.

Цих  грошей  завжди  буде  мало,
Потім  і  нині  !
Бажання  жити  вже  пропало,
Як  не  крути  я  на  чужині.

Давно  вже  хочу  все  покинуть,
І  їхати  до  доми,
А  вечорами  як  нахлинуть,
Валюся  спати  від  утоми.

Робота  часом  набридає,
Це  все  чужина;
І  думка  спокій  підриває-
А  з  ким  тепер  моя  дружина.

Закрию  очі  знов  вона,
Ця  думка  дошкуляє;
Бо  в  цьому  є  моя  вина,
Із  ким  дружина  засинає.

Отак  хотів  я  заробити,
Таке  воно  життя;
Не  вмієм  ми  його  цінити,
Назад  не  буде  вороття.

За  обрій  сонечко  сідає,
І  знов  домівку  пригадав,
На  очі  сльози  наганяє,
Так  сильно  я  засумував...
                   

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480258
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.02.2014


Мрії збуваюця…

Я  мрію  почути-
Як  дише  земля,
На  мить  все  забути-
Хай  квітнуть  поля.

Я  мрію  про  щастя,
Для  кожного  в  дім,
Забудем  ненастя,
Річ  навіть  не  втім.

То  ти  є  людина,
Ти  здатен  радіти,
Прийшла  та  хвилина,
І  треба  творити.

Творити  для  всіх,
Не  тільки  собі,
Аби  тільки  міг,
Я  сам  ужурбі...

На  аркуш  лягає,
Беру  і  пишу,
Щось  в  грудях  зжимає,
Що  я  залишу?

Немає  багатства,
І  дому  нема,
Не  титулу-  графства,
Живу  я  дарма.

Тож  навіть  немає,
Що  людям  сказати,
Знов  в  грудях  зжимає,
Не  можу  брехати.

Бож  наша  земля-
То  є  сама  родюча,
Хай  квітнуть  поля,
Але  смерть  неминуча.

Ми  вийшли  з  землі,
І  в  землю  підем,
Хоча  взагалі,
Не  тим  ми  живем...

Прислухатися  став-
Всеж  дише  земля,
Не  дарма  чекав-
І  заквітли  поля!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478234
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.02.2014


Ще немовля.

Ніч-  темно  на  дворі,
Матір  в  сльозах,
Тане  вона  у  дитячому  горі,
Батько  сивіє  отак  на  очах.

В  них  захворіла  дитина,
Ще  немовля...
Навіщо  прийшла  лиха  ця  година,
В  подружжя  з  під  ніг  утікає  земля.

Вони  вже  не  знають  що  і  робити,
Кому  що  казати,
І  в  кого  поради  іще  попросити,
Кого  ще  благати?

Устали  обоє  вони  на  коліна,
Вона  все  лежить,
То  їхня  кровинка-  то  їхня  дитина,
У  них  тільки  серце  болить.

Ну  як  тут  не  плакать_  ну  як  не  ридати,
І  сльози  біжать...
Кого  ще  просити-  кому  що  казати,
Дитину  потрібно  спасать.

У  верх  підняла  рученята,
Геть  не  кричить.
То  вхопить  ними  маму,  тата,
Відпустить  знов-  бо  їй  болить.

А  мама  з  татом  як  в  облозі,
Безпомічні  такі,
І  цілу  ніч  у  тій  тривозі,
Ніхто  крім  них-  вони  батьки.

Байдужі  люди  всі  в  окрузі,
О  Господи-  прости!
Усі  получать  по  заслузі,
Усі  несуть  свої  хрести.

І  прийде  день,  і  всіх  зрівняє,
Усі  пристануть  на  суді,
Як  може  він-  хай  вам  прощає,
І  вас  не  лишить  у  біді.

ЩОБ  ЗРОЗУМІТИ  ПЕРЕЙДІТЬ  ПО  ССИЛЦІ:    http://www.youtube.com/watch?v=joVSedYIz3c

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444724
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.08.2013


Схожа так сильно на тебе…

І  схожа  хмаринка  на  тебе,
По  небу  спокійно  пливе,
Вона  є  частинкою  неба,
Нагадує  нам  про  живе.

Нагадує  нам  про  розлуку,
Домівки  тепло,
Про  ніжно-  лагідну  руку,
Інакше  і  будь  не  могло.

Позаду  твоєї  хмаринки,
І  ще  дві  біжать,
То  наші  любові  перлинки-
Чого  ще  я  можу  бажать.

Хіба  по  скоріш  повернутись,
Щоб  час  промайнув,
До  тебе  отак  пригорнутись,
Тоді  і  щасливий  я  був.

Уста  із  устами  злилися,
Смакую  -  як  добре  вино,
Жили  кров"ю  усі  налилися,
Відчуття  це  зверху  дано.

Відвести  очей  неможливо,
І  по  тілу  мурахи  біжать,
Навкруги  усе  не  важливо,
Ну  як  же  тебе  не  кохать.

Ти  лише  в  однім  оксамиті,
Я  тобою  живу  ідишу,
І  заради  цієї  миті,
Я  ніколи  тебе  не  лишу!

Вітерець  підганяє  хмаринку,
Таку  схожу  на  тебе,
Зупинилась  лише  на  хвилинку,  
Вона  є  частинкою  неба.                                                    

Почала  віддалятись  у  вись,
Уже  ледве  помітно,
Ти  за  мене  поки  не  журись,
Посміхнися  привітно.

Злилася  хмаринка  із  небом,
Зникла  як  дим  без  вогню,
Схожа  так  сильно  на  тебе,
 До  нестями    тебе  я  люблю...


адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444146
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.08.2013


Сила у вірі.

На  уряд  часто  нарікаєм,
Дарма..
В  житті  ми  білше  за  них  маєм,
Хоча  у  цьому  їх  вина.

Вони  не  вміють  вже  радіти-
Простим  речам...
Котрі  не  можна  оцінити,
Життя  без  цього  просто  хлам.

В  житті  гармонію  ту  мати,
І  просто  жити...
Сміючись  -  плакати  ,  ридати,
За  гроші  це  їм  не  купити.

Вони  як  звірі  у  неволі,
Хоч  клітка  золота;
У  них  все  є  -  в  душі  лиш  кволі,
То  марно  прожиті  літа.

Не  треба  Бога  нам  гнівити,
Не  ті  часи...
Бо  є  що  їсти,  є  і  пити,
Прощення  тільки  попроси.

А  їм  я  навіть  співчуваю,
Як  сонцю  не  радіти...
Бо  я  давно  і  твердо  знаю,
Раз  народився  -  треба  жити.

Не  ми  -  вони  хай  сльози  ллють,
Їм  спокою  не  мати...
Як  білка  в  колесі  живуть,
Це  їм  потрібно  нарікати.

Їм  не  підвладна  Божа  ласка,
А  в  нас  це  є...
Ви  зрозумійт  мене  будьласка,
Здоров'я  Бог  лише  дає.

Поки  не  пізно  зрозумійте,
Не  треба  нарікати;
На  них  не  ждіть,  а  просто  дійте,
А  їм  потрібно  співчувати.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398633
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.02.2013


До нестями тебе я кохаю.

Твої  руки  в  руках  я  тримаю,
Усе  тіло  тремтить;
Бо  безмежно  тебе  я  кохаю,
І  боюся  прийде  оця  мить.

По  всій  шкірі  мурашки  біжать,
Я  боюсь  відпустити;
Я  боюся  тебе  запитать,
Чи  ти  згідна  зі  мною  прожити.

Я  дивлюся  на  тебе  і  млію,
Ти  як  квітка  в  саду;
Я  боюся,  але  маю  надію,
На  край  світу  з  тобою  піду.

Пригорнуся  до  тебе  лебідка,
Нашим  мріям  нема  уже  меж;
Ти  навіки  залишишся  -  квітка,
І  для  мене  тоді  зацвітеш.

А  розвите  русяве  волосся,
Мене  просто  п'янить;
Я  не  вірю  очам  -  що  збулося,
І  боюся  пройде  оця  мить.

Ще  сильніше  я  руки  тримаю,
І  не  вірю  очам;
Бо  безмежно  тебе  я  кохаю,
І  нікому  тебе  не  віддам.

Не  потрібні  нам  навіть  слова,
Все  і  так  зрозуміло;
От  тоді  я  повірив  в  дива,
І  ще  дужче  прижав  твоє  тіло.

Ніч  туманом  сьогодні  накриє,
Нас  удвох  заховає;
І  ніхто  вже  нічого  не  вдіє,
Бо  ж  ніхто  тебе  так  не  кохає.

Ти  даремно  свій  погляд  відводиш,
Я  у  ньому  тану;
Так  вже  сталось  ну  що  ти  поробиш,
Серце  впало  у  нашу  весну.

Твої  руки  в  руках  я  тримаю,
Бо  ж  боюсь  відпустити;
До  нестями  тебе  я  кохаю,
І  без  тебе  не  зможу  я  жити!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398311
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 05.02.2013


Моє рідне село.

Моє  рідне  село,
за  тобою  я  скучи;
Не  вернуть  що  було,
Я  сумління  замучив.

Три  маленьки  ставки,
Старі  верби,  тополі;
Там  лишились  батьки,
Доживають  поволі.

Тільки  там  сплять  в  ночі,
І  встають  з  позаранку,
Хліб  печуть  у  печі,
В  поле  йдуть  на  світанку.

І  дорослі  й  малі,
Всі  старанно  працюють,
Цілий  день  на  землі,
Час  вони  не  марнують.

Там  бувають  свята,
І  коли  вечоріє,
Хоч  пройшли  вже  літа,
Лиш  згадав  -  серце  мліє.

 Бо  ж  я  сам  такий  був,
Поки  в  школу  ходив,
Непомітно  той  час  промайнув,
Коли  вперше  і  щиро  любив.

І  я  в  місто  подався,
Навіть  тому  радів,
Як  же  я  помилявся  -
Лиш  тепер  зрозумів.

Моє  рідне  село,
Моя  хата,  батьки,
Не  вернуть,  що  було,
Бо  пройшли  вже  роки.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398023
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.02.2013


Біль і безсилля.

Немає  гіршої  біди,
І  завжди  це  не  вчасно;
Коли  вмирають  молоді,
З  життя  пішла  ти  передчасно.

Ніщо  не  взмозі  вгамувати,
Біль  і  безсилля...
Життя  ти  встигла  дарувати,
Не  так  давно  було  весілля.

Загоїть  рану  не  можливо,
На  серці  шрам;
Як  би  ти  встала  всім  на  диво,
За  це  своє  життя  віддам.

Для  нас  ти  сама  найрідніша,
Дружина,  мама  і  дитя;
Була  за  всіх  нас  розумніша,
Чому  пішла  ти  із  життя?

Напевне  Бог  то  кращих  забирає,
Ще  довго  буде  нам  боліти;
За  тебе  кращої  немає,
Тобі  ще  треба  було  жити.

Синочок  в  тебе  підростає,
Твоя  дитина;
Навіщо  так,  отак  буває,
У  чому  тут  твоя  провина.

Була  красива  від  природи,
І  вроду  мала;
Не  пережила  сина  роди,
За  нього  ти  життя  віддала.

Для  чого  сталося  оце  -
Так  треба  Богу?
Твоє  замучене  лице,
Не  кличе  більш  на  допомогу.

Не  зможу  більше  доторкнутись,
 Тебе  лише  обняти;
Хоча  б  на  мить  ще  пригорнутись,
І  щиро  так  поцілувати.

Настала    тиша  -  жуть,
Вона  мене  гнітить,
Тебе  не  повернуть,
Ну  як  це  пережить?



адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398017
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.02.2013


Подарунок від Бога життя.

Подарунок  від  Бога  життя,
Ти  його  не  марнуй;
Бо  не  вспієш  збагнуть,  як  підеш  в  небуття,
Як  підказує  серце  плануй.

Не  потрібні  тобі  і  високі  чини,
Будь  простішим;
Хто  упав  ти  нагнись  підійми,
І  неправда  -  щасливий  нагліший.

Я  багато  вбачаю  у  дітях,
Поки  чесних  очах,
І  лякаюсь  в  майбутніх  століттях,
Аж  все  тіло  пронизує  страх.

Ми  далекі  до  болі  чужої  -
Ми  не  чуєм;
Не  бажаю  вам  долі  такої,
Ми  життя  своє  лише  марнуєм.

Ми  не  бачим  крім  себе  нікого,
І  не  хочемо  знати;
Розуміти  такого  простого,
Нам  в  кишеню  побільше  урвати.

Я  прошу  схаменіться  ви,  люди!
Що  із  вами?
Б'ється,  коле  мені  попід  груди,
Наливаються  очі  сльозами.

Ми  у  прірву  усі  летимо  -
Світ  наживи;
Зрозуміти  мені  не  дано,
Біль  в  одних,  а  от  другі  щасливі.

Більш  за  все  жах  наганяє  -
Молоде  покоління;
Так  спокійно  за  цим  споглядає,
Світ  Іуди  пускає  коріння.

Люди  -  будьте  людьми  -  озерніться!
З  біллю  в  серці  для  вас  я  пишу;
Я  благаю,  молю  схаменіться!
Ну  невже,  я  багато  прошу.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397737
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.02.2013


Про що курличуть журавлі.

Ви  хоча  б  один  день,  моя  мамо,
Прожили  без  турботи;
Ви  завжди  просиналися  рано,
І  лягали  без  сил  від  роботи.

Ви  присядьте  отут  біля  мене,
І  нехай  не  болить  голова;
Не  журіться  за  нас  моя  нене,
Краще  пісні  згадаєм  слова.

Разом  тихо  отак  заспіваєм,
Про  Ваше  не  легке  життя;
Про  щастя,  яке  ми  так  довго  чекаєм,
Пробігли  роки  і  нема  вороття.

І  лише  залишились  морщини,
І  навіщо  все  це?
Не  було  в  Вас  спокійної  днини,
І  тривогами  вкрите  лице.

Я  прошу  не  хвилюйтесь  тепер,
Хоча  голос  тремтить;
Тато  наш  молодим  ще  помер,
Але  з  нами  продовжує  жить.

І  буває  за  ним  ми  сумуєм,
І  завжди,  кожен  раз  -
Ми  поради  його  потребуєм,
Коли  доля  підкошує  нас.

Лише  Богу  відомо  коли  і  кому,
І  це  не  змінити...
Питання  лишилось  -  чому?
І  як,  дійсно,  потрібно  нам  жити.

Я  дивлюся  на  Ваше  волосся,
Сиве  -  як  дим...
Що  пережити  довелося,
Не  зрозуміть  нам  молодим.

Ви  посядьте  отут  -  моя  нене,
Я  принесу  води;
У  Вас  життя  таке  буденне,
Ви  стільки  бачили  біди.

І  пісня  знову  зазвучала,
Про  все  живе  на  цій  землі;
Із  сумом  матінка  співала  -
Про  що  курличуть  журавлі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397733
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.02.2013


Вона у Всесвіті одна.

Час  без  зупину  пролітає,
Нажаль...
Когось  із  близьких  вже  немає,
На  серці  смуток  і  печаль.

Усіх  їх  треба  пам'ятати,
Любити...
Батьків  не  можна  забувати,
Своїх  дітей  так  треба  вчити.

Цінити  їх  поки  живі,
А  мертвих  шанувати...
Нема  дорожчой  на  землі,
Ріднішої  ніж  мати.

І  скільки  літ  то  не  сплило,
Моя  рідненька...
І  хата  та  і  те  село,
А  от  матуся  вже  старенька.

Вже  шість  онуків  гарних  має,
Дорослі  діти...
На  нас  завжди  вона  чекає,
Лише  для  цього  варто  жити.

І  все  життя  для  нас  жила,
Моя  єдина...
І  всіх  любила  як  могла,
Хоч  не  маленька  в  нас  родина.

А  матір  в  нас  завжди  одна,
І  нас  чекає...
Старенька  вже  і  чуть  сумна,
Гарнішой  в  світі  не  буває.

І  я  хотів  би  уклонитись,
Стать  на  коліна...
За  неї  Богу  помолитись,
Вона  у  Всесвіті  єдина.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397576
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.02.2013