| Сторінки (1/6): | « | 1 | » |
Одного дня троє братів прогулювались темним, страхітливим лісом. Шукали вони величезний і дорогоцінний скарб, який знаходився в глибині лісових нетрів.
Брати довго блукали цим лісом, так і не знайшли цінних скарбів, тоді вони вирішили піти різними дорогами. І от старший брат, Владислав, що був дуже розумний і підступний, забажав сам один заволодіти скарбом. І пішов він у безодню лісових хащ сам, а молодших братів відправив іншими звивистими дорогами.
За якийсь час Владислав підійшов до чорного-чорного озера. Воно було глибоке і темне, а на дотик ще й льодяне. Коли хлопець вступив у нього, то щось потягнуло його на дно. Але розумний брат володів магічними здібностями, тож він зумів своїми чарами висушити озеро і врятувати своє життя.
Дно зачарованого озера було вкрите дорогоцінним камінням, і його було хтозна-скільки.
- Ось це так скарб! – сказав сам собі старший брат.
Коли він вже був на середині осушеного озера і хотів забрати з собою всі скарби, то дорогу йому заступила постать у каптурі. Стало дуже холодно і страшно. Він не міг поворушитись, хоч дуже хотілося махати руками і взагалі хотілося дати дьору з цього місця.
Ось це так скарб, - думав він. – сама Смерть мені в подарунок.
Вона була сердита, що її домівку (чорне зачароване озеро), висушили, бо раніше всі подорожні топилися у цьому озері. Тому Смерть вдавано привітала старшого брата з такими успішними здібностями і сказала, що йому ще рано вмирати. Натомість, вона йому вручила кошичок, і дозволила взяти в неї все те, що йому потрібне для життя. Старший брат дуже зрадів, він швиденько накидав у кошик коштовного каміння, і пішов собі далі. Ішов він три тижні чи й більше, дороги до дому так і не знайшов. Голодний, холодний і безсилий покинув цей світ старший брат.
Середущий брат, Ярослав, який був дуже пихатий, йшов по зачарованому лузі. Цей луг був весь у квітах, причому квіти були настільки яскраві, як у намальованому мультику, але хлопець їх не чіпав, бо вони здавались йому живими. Він йшов і однією рукою весь час намагався своїми чарами, нашкодити природі. Його здібності тут не діяли, тому він нагло топтав квіти і зелену травичку своїми ратицями, і з квітів злітали метелики, неймовірно красиві. Вдалині середущий брат побачив одне велике дерево з пишним яскраво-зеленим листям. А біля цього дерева сиділи дві молоді дівчини. Одна, в легкому білому сарафані, волосся розпущене, а на голові у неї вінок із квітів, інша в чорному шовковому платті, обличчя вродливе, хоч і бліде, а на голові чорний-чорний каптур. Вирішив середущий брат украсти незнайомку, яка сиділа біля цього великого зеленого дерева, але не ту, яка на голові вінок із квітів мала, а іншу.
От ідуть-ідуть вони дорогою, спочатку кам’янистою, а потім тернистою. Обколов вже всі ноги свої середущий брат, от і вирішив сісти відпочити. Дивиться він на дівицю, а вона ще більше поблідла, от і питає її:
- Чом така бліда ти?
Баришня глядить на нього своїм темним поглядом і промовила:
- Вічно бліда я,
вічно красива.
Чорний я Лебідь,
Недоля я сива.
Біда і нещастя спіткають тебе,
якщо ти побачиш мене!
Почув це середущий брат, злякався, і вирішив прогнати Недолю.
- Іди-іди від мене панно пречудова, і не вертайся більше на мої шляхи. Нехай мені завжди щастить від Бога, а не від тебе, Чорний Лебедю лети!
Недоля тільки голосно засміялась. Вона й не думала покидати середущого брата, от і залишилася з ним навічно.
Молодший брат, Данило, був спритним і хитромудрим. Блукав він темними чагарниками вже кілька днів, і ніяк не міг вийти з них. Ось і вирішив він видертись на найбільше дерево, і подивитися навкруги. Так і зробив. Ліворуч від себе побачив прекрасну квітучу галявину, праворуч – висушене озеро, яке виблискувало смарагдами. Думав молодший брат, що йому робити, тай надумав іти в сторону галявини. Побачив він там багато яскравих метеликів і пребагато пломенистих квіток. Стало йому дуже добре, легко і відчув він неймовірне заспокоєння. Удалині молодший брат побачив одне велике дерево. А біля того зеленого дерева сиділо дві юні дівчини. Одна, в білому шовковому платті, обличчя рум’яне, волосся зібране в косу, а в руках вона тримала веретено. Молода дівчина пряла міцну рівну золоту нитку. Інша, була в чорному платті, схожу на мантію, мала вона золотисте волосся, яке закривав чорний каптур. На колінах у блідої дівиці сидів чорний, худий котяра.
Молодший брат вирішив подарувати юній діві гарну червону стрічку. А саме тій, яка пряла міцну, золоту нить людської долі. Він умилостивив Долю принесенням їй подарунку. Ось тепер молодший брат отримав свій величезний, дорогоцінний скарб – Долю. А вона забезпечила його щасливим життям.
Ось вам казочці кінець, хто читав той молодець.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377229
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 12.11.2012
Вона дивилася у небо,
і бачила рожевий світ.
Їй мало так для щастя треба,
побачити життя в твоїй душі.
Але вона вже не побачить:
усмішки, радості й тепла.
Побачить тільки на могилі,
твоє вирізьблене ім’я.
Емоції нахлинули на серце,
так важко стриматись від сліз.
Але вона емоцій не боялась,
і плакати уміла від душі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376967
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.11.2012
Ця історія розпочалася одного літнього дня у загубленому лісі. Панувала тиша і спокій. Туман обкутав землю, роса бриніла на листочках трави і дерев…поступово ліс прокидався від нічного сну. Ожили квіти і їхні пахощі підхопив теплий вітерець і поніс їх в сторону міста.
Найпрекрасніша квітка, лілія простягнулась до раннього сонця. Її вишуканою красою і приємним запахом милувались всі жителі.
- Яка ти ніжна принцесо. – промовила троянда.
Вона захотіла доторкнутись своїми колючими шипами до білої лілії.
- Не торкайся, благаю тебе! Я занадто витончена. – сказала лісова красуня.
Троянда одразу відступила, бо не хотіла пошкодити квітку.
Коли повітря стало м’яким, лагідним і теплим, то барвінок зацвів. Дуб мовчав, здавалось він слухає щебет птахів і милується красотою квітів.
- Ти чула вчорашню новину? - запитала троянда.
Білі пелюстки лілії затремтіли, ніби від хвилювання.
- Я знаю, що люди осушили нашу річку. – відповіла сумним голоском квітка – Сьогодні мені роса розказала.
- Всі дуже схвильовані! Але більшої шкоди завдали у східній частині лісу. Там зрубують дерева: берези-Берегині, стародавні дуби, молоді клени, стрункі тополі. Все знищать!!!
Лілія тихо зітхнула.
- Це ж наш ліс! Ми повинні боротися за матінку природу.
Квіти були згідні з думкою красуні лісової.
День ішов до кінця. За годину зайде сонце і все потемніє.
Розмова між квітами не затихала. До їхньої бесіди долучився дуб, ворона і білка летюча. Всі вирішували проблеми лісу. Ворона спостерігала за людьми і розкрадала їхні коштовності. Білка в ночі перегризала проводи до електроприладів, якими робили шкоду.
Сонце зайшло і затихло все, тільки дуб думав про зорі, яких сьогодні не було видно.
З раннього ранку ворона розбудила лілію своїм криком.
- Вони вбили сокола і знищили кущ цілющої бузини. – страхітливим голосом сповістила ворона розмахуючи крилами біля квітки.
В її чорних очах виднілось, щось жахливе. Це була ярість і в одно час острах. Її пір’я зблискувало на сонці, переливалось різними відтінками чорного кольору.
- І що ти пропонуєш? – мовила квітка.
Здавалось ворона пробудила весь ліс своїм галасом.
- Відплату. – закаркала вона – Хочу помститись!
Ліс заворушився. Від диму, який з’явився в повітрі. А в далечині виднівся вогонь, який поширювався з неймовірною швидкістю.
Ворона зринула в повітря і полетіла подальше від небезпеки. Вона страшенно боялася залишатися на землі. Тварини втікали від вогню, тільки квіти і дерева були приречені на загибель. Лілія дивилась на паніку, яка панувала між тваринами. Маленькі лисички біжучи з лісу попадали в пастки, а дерева падали на траву і нерухомо завмирали. Зайчик поранившись все одно не зупиняв бігу. Чулось голосне ридання їжачихи, яка загубила своїх діток. Не тільки вона ридала…ревів весь ліс!
- Я що приречена на смерть? – запитала лілія.
Вона була в потрясінні від болю, яка панувала тут зараз. Ніхто не відповів на її питання. Тільки вітер обійняв її. Здавалась він любив її, захоплювався її красою, повагою і добротою.
- Ні, ні! Я не позволю, щоб з тобою щось трапилось. – говорив вітер.
- Ну тоді порятуй мене братику.
Вітер заворушився, закружляв у танці і розігнав вогонь від квітів. Але не зміг погасити його.
Ставало жаркіше і полум’я не відступало. Хоч і вітер розганяв його по різних сторонах. Багато тварин гинули в гарячих обіймах. Це було жахливо!!!
Пізніше вітер кудись зник і не повертався. Бідолашні квіти тремтіли і хилились до землі. Трава ставала жовтою і сухою після пожежі. Де-не-де її взагалі не залишилось, тільки гола земля і сухі гілочки дерев.
Сказала троянда:
- Нас усі покинули і треба в цьому змиритись…
Інша квітка закричала.
- Мовчи!!!
Лілія не слухала подружок. Вона дивилась, як зайчик біжить, а на його п’яти насуваються язики полум’я. А ось тепер зайчик лежав на землі і корчився від болю. Старий дуб простягнув свої гілки, але було вже запізно. Тваринку поглинула пекельна пожежа. Вогонь перейшов на дерева, які були занадто сухими і одразу спалахували. Вони не переставали боротися за життя.
В цю мить заплакало небо гіркими сльозами, сонце сховалось за чорну хмару і вітер почав витанцьовувати свій новий танок. Пожежа поступово погасала, а землю вкривав туман.
Ліс затих. Через декілька хвилин почувся голос вітру:
- Я зміг попросити в небес дощу і він погодився на це, якщо сонце зайде за чорну хмару. Але воно хотіло напитись роси, а по іншому відмовило б мені. Я сказав туману про це. Він був в захваті, що може сьогодні, ще раз обгорнути землю своєю імлою…
Вітер би говорив, ще довго-довго, але лілія вирішила спинити його.
- Ти говорив з сонцем?
- Ага. – ліниво відповів вітровій.
- І воно тебе послухало?
Вітер розганяв білосніжну млу, яка находила на квітки.
- А що не видно!
Квіти запищали тоненьким голоском:
- Помітно!!!
Вони були дуже вдячні.
- А ти молодець! – сказала лілія – Швидкий, як горобець!
Квіти радісно засміялись, навіть дуб усміхнувся.
- Я дуже швидкий!!! – повідомив вітер, розвіюючи прохолоду.
Сказали всі квіти:
- Ага.
Всі знали, що вітер прудкий і сміливий. Він їх порятував…
Більше не трапиться такої біди, бо вітер, небо, сонце, туман і дощ живуть дружно. Всі окрім одного гордого, ненависного і небезпечного вогню. Ліс в безпеці і завдячує й до сьогодні вітру.
Ось і цій історії кінець… happy end.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376780
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 10.11.2012
Дивлюсь у вікно, і бачу життя...
Але розумію, що більше нема:
Любові, надії і навіть краси.
В душі залишилось багато роси.
Я плачу, страждаю і навіть кричу!
До тебе на крилах я завтра злечу.
Але в серці в тебе холодна стріла.
Не можу, не можу вже більше так Я!
Минули вже дні, минули і ночі.
Я спала спокійно і тихо собі.
А він так просив мене повернутись.
Я тихо сказала у відповідь: "Ні!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376755
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.11.2012
У гості завітала в душу,
якась іскриночка життя.
І радістю обвіяла натхнення
«Муза» чарівна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376626
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 09.11.2012
Почуття такі є дивні,
як вогонь палкі.
І солодкі, і духмяні,
як лавандові квітки.
Біль пронизує всі тіло,
і залишиться у снах.
Поки ти не знайдеш милий,
шлях до загадки в серця.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376597
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.11.2012