Велес Є

Сторінки (3/274):  « 1 2 3 »

гео метр і я

у  тому  різниця...

...є  два  полюси
геть  розбери  де  межа
що  перетинає  суму  двох  осей.

там  різні  Тижні
що  на  неділю  накладаються.
на  тому  фонограма  починається.

звучить  тритон!

його  одразу  перевести  важко
та-спробуй.  так  переклади
для  себе
щоб  дізнати  межі

без  зайвих  слів.  закрий  думки
і  подих  затамуй..

ми  не  є  різні.
ми  полюси  що  паралельно-протилежні.

знов  подих  затамуй...
х..відчуй

спрага  облишить  тебе

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590389
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 28.06.2015


повернення

вивчаю  погляд  стан  твій
дивуюсь
яка  є

всі  передбачення
вчасні  й  опісля

як  блискавка  швидка
...  нестримна  як
пороги  річки  навесні

дивуюсь  що  зі  мною
ніяковіння  жах
ти-відкриття  епохи

незнанна  й  таємнича
постать  у  казках
ти  відьМа,  ти  русалка
ти..
ти  мій  неспокій

примхлива  думка  моя
як  молода  розбещенна  царівна
хвилює  як  легенда..як
пісня  лісова

невже  ця  проза  застаріла..
я  поверну  її  в  нових  піснях
реанімую  й  так
щоб  ти  також  зніяковіла!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589818
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 25.06.2015


"народні" проби

встали  коні  на  попої
воду  палко  пити
воду  пили  жадібно
сонце  ясно  сяяло.
сонце  ясно  сяяло
гриву  коням  вабило
вітер  з  неба  повива
коням  добре  надиха
тепло  дуже
аж  жара
так  спекотно
що  іржа  в  скованки  не  грає
вітер  долу  опускає
траву  буйну
коням  на  яро  погода

-------
стриб,  стриб,  стрибки
стриба  
півень  до  півмісяця
..хоче  місяць  заковтнути
а  від  того  біситься.
та  бісилася  й  коза
мекала  до  місяця
в  жони  ще  не  годиться
місяця  обрала
замість  ясен  сонця
сонце  небом  котиться
світ  цікавий  огляда
та  на  козу  коситься
вередує  чом  вона
місяць  скоро  осіда
та  коза  утішиться

цікаво  люди  у  давнину  виписували  споглядаючи  на  природу  робля  чи  висновки  не  менш  цікаві  ніж  зараз  стилі  у  поетиці

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589648
рубрика: Поезія, Акровірші
дата поступления 25.06.2015


місця щасливих людей (проба)

сарказм?..
подруга  розповідає  колезі  за  обіднім  столом  
-  вони  бачиш  прокинулися  і  забажали  кохання....а  поряд  жодної  дірки...
фільми  для  дорослих  вже  не  проходять.  
І  оце  дзвонить  мені  у  обідню  перерву  коли  саме  людей  багато,  каже  
-  бери  обід  та  додому...  -  Нормально!?..
а  те  що  мене  керівник  зранку  вже  ви...х,  то  йому  байдуже.
     Головне,  розумієш?  щоб  по  його  було  бажанню.  
Вчасно  і  без  жодних  компромісів.  
-  і  що  ти  зробила,-питає  подруга.
-  порадила  звернутися  до  лікарні..
тепер  має  дівчину  по  виклику.  вона  ніби  мало  бере.

Але  усі  щасливі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588968
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 22.06.2015


Тримай!-ся

Я  ВТОМИВСЯ  ЩОСЬ  ДОВОДИТИ  СВіТУ
я  втомився  це  ясно  тобі-чи  ні!?..

байдуж
Ось  я  беру  кинджал
даю  тобі  
бери.

десь  між  вимірами
лови  зойк  еха

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588476
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 19.06.2015


АнтиЛаокон

я  люблю  бога...  чому?..  він  є  усюди.
як?..
бо  лише  він  може  бути  водночас  темним  і  змусити  людину  повірити  у  його  відсутність.  так  народжується  бог  матерії,  демон  пекла.  сам  сатана.
так  лише  розчинившись  у  всьому  зміг  матеріалізуватися  коли  йому  потреба.
а  не  коли  нам  це  треба
і  кожен  раз  коли  ми  вважаємо  що  пізнали  його,  він  знаходить  чергові  аргументи  для  сумніву.  тим  самим  створюючи  хаос  у  голові.  і  ніби  так  і  ніби  ні.
таким  чином  ви  знову  не  вітере  у  нього.  він  відпочиває.  вдалося  зникнути.
бог  спритніший  за  нас.  ми  шукаємо  його  де-не-де.  у  космосі,  у  клітинах  атомів.  знайшли  нейтрино  вже!!.
а  він  розгонить  себе  до  надсвітла  і  знову  зникне.  шукаааай  вітра  у  полі.
та  не  шукайте  факти  його.  хай  вам  добе  буде.  але  ні.  він  знову  виникає  у  деталях  нашої  свідомості.
він  ніщо.що  мається  усюди.
ось  він  є  і  ось  знову  його  немає.
ми  навіть  винайшли  спосіб  втримати  і  правити  водою.  і  що  у  результаті.  винищення  водороду.  чудово.  хаотично.  лаокон  сміється  дико  хапаючи  себе  за  голову  і  закручується  у  черговий  вихор.  маячня....
але  він  вправний  організатор.  а  ми  гірші  гравці.  і  тут  я  навіть  не  певен  хто  ми.  чим  ми  є  по  собі.
тому  я  певен  у  любові  до  його.
любов-як  дружба-не  вимагаючи  фактів.  сприймає  все  як  воно  є.
вона  аюо  існує.  або  ні.
у  серці  нашому  переказуючи  з  кожним  стуком  вітання  він  АнтиЛаокона.  Аз  Єм

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586753
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 11.06.2015


БестіЯ

пре:
було  це  якось  вдень,  як  памьятав.  
чи  вітер  листям  грав...коли
 спустилося  з  дерев  до  трав
 якесь  невіданне  створіння
.......
чорнява  бестія  смугаста,  
спустошувала  воду  з  рук
...і  краєм  ока  погляда  на  інший  берег.
куди  вода  ся  принесе.  

вільно  вела  себе,  так  ніби  грала.  
за  волю  певно  сором  вкрала.  

чорнява  дика  кішка  трималась  обережно.
 чим  вкрай  бентежила  мандрівника.
 не  кожного  до  кола  свого  підпускала.  
така  була

.......
чорновий

чорнява  бестія  смугато,  спустошувала  воду  з  рук.  і  краєм  ока  поглядала  на  інший  берег.  куди  вода  ся  принесе.  вільно  вела  себе,  так  ніби  грала.  за  волю  певно  вкрала  сором.  чорнява  дика  кішка  трималась  обережно.  чим  вкрай  бентежила  мандрівника.  не  кожного  до  кола  свого  підпускала.  така  була

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586410
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 09.06.2015


запали

...знов  мрія  стала  на  узбіччі
милується  природа  з  нас
досліджуєм  з  опівдня  до  ночі
від  кінчиків  і  до  небесної  осі

терпкий  смак  осінь  лишить  на  вустах
зима  із  обрію  запалює  свідомість...
снігами  в  ожеледь  до  першої  весни
а  там  обійми  палкого  літа

так  близько  і  водночас  поряд
коли  амур  нахабно  ціле  в  саме  пекло
і  хвилями  помітно  сходить
природи  стан  тремтить

окрилений  магнат  рулетку  починає
чи  встигнем?,  дивиться..
ми  робим  крок...коханння  застигає
ще  крок.  так.  так.  отак

магнат  стає  нашим  слугою.  в  мат!
спітнілий  капелюх  знімає
спостерігаємо
наша  зоря  зеніту  досягла

......
чорновий

і  знову  стали  на  узбіччі.  милуємось  від  кінчиків  і  до  небес.  сором  затьмарив  би  обличча.  та  бестія  сміється.....від  неї  в  хащі-не  втечеееш.  не  можна  без..тому  прелюдія  лунає.  без  сумніву  знімає  стресс.  ех.  як  ти  близько  і  далеко,  коли  амур  нахабно  цілить  в  час  з  небес.  він  грається  в  магната.  хоч  схожий  із  даля  на  ката...чи  встигну-дивиться.  ще  крок.  підлога  розпирає  грут  ріки  між  обох...  герой  в  мені  стає  слугою.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586409
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 09.06.2015


Славік

мій  товариш  добрий  і  вправний  дослідник.  він  любив  ділитися  зі  мною  своїми  думками  про  все.  часто  розповідав  про  різні  течії  та  ідеології.  сам  жив  у  доволі  сприятливих  умовах.  родина  не  бідувала.
ми  жили  в  одному  дворі,  тож  разом  дорослішали  і  хоча  бу3ли  у  різних  садках  та  школах  завжди  мали  можливість  спільно  проводити  час.  обидва  любили  річку  і  багаття.  на  жаль  ні  я  ні  він  не  захолювалися  рибалкою,  тож  це  було  простим  палінням  багаття  та  спілкуванням.  навіть  не  готували  нічого  на  вогні.  якось  не  звикли.  можливо  ізза  поблизу  домівки.
дорослішали  і  звісно  починали  обертати  увагу  вже  і  на  дівчат.  які  здавалися  нам  якимось  незрозумілими  і  тому  трохи  небезпечними.  але  від  того  не  менш  цікавими.
мій  товариш  почав  змінюватися  якось  неочікувано...  а  причиною  тому  була  дівчина  у  їхньому  класі.  довгий  він  нічого  про  неї  не...  але  видно  було  що  думки  його  почали  змінюватися.  йому  вона  дуже  певно  сподобалася,  але  як  лицар  він  тримався  від  неї  на  відстані.  тому  мабуть  і  вона  про  його  цікавість  не  знала.  або  він  був  їй  недоречний.  
але  проблема  виникла  коли  на  противагу  йому  виник  ще  лицар,  який  за  лаврами  довго  не  ходив  а  здобув  їх  майже  у  першому  бої.  хоча  і  бою  як  такого  не  було.  бо  він  теж  не  знав  про  таємного  невідомого  шанувальника  чи  прихильника.  
друг  почав  нагадувати  мені  притиснутого  з  боків  звіра.  при  чому  тиснув  він  сам  на  себе.  я  намагався  йому  пояснити  що  дівчатам  потрібно  хоч  дати  знак  що  вони  тебе  цікавлять.  хоч  замовити  з  нею...  але  марно.  чим  далі  я  чи  хто  ще  йому  так  натякав  тим  більше  він  сторонився.  
ми  розуміли  що  це  може  вийти  у  щось  доволі  несподіване  і  можливо  не  дуже  приємне.
звісно  були  у  нас  і  подруги  з  якими  у  дворі  ми  спілкувалися.  але  було  явно  видно  що  друга  вони  не  так  цікавлять  як  та  реальна  але  чомусь  морально  недосяжна  особа.  це  вже  походило  на  таємну  патологію.
раптом  товариш  захопився  ідеєю  надлюдини.  він  жваво  почав  читати  мені  про  цю  надлюдину.  не  даючи  ні  мені  ні  іншим  хлопцям  спокою.  дівчата  не  могли  входити  у  це  коло.  і  навряд  чи  це  їх  цікавило.  барбі  та  манікур  не  були  зазначені  у  періферії  досягнення  надлюдини.
звісно  він  читав  книжки  і  раніше,  але  завжди  обирав  ті  які  не  були  іншим  цікаві  чи  доступні.  або  що  їх  вивчали  лише  у  вищах.  і  цей  факт  його  дуже  тішив.  він  розумів  що  дорослішатиме  набагато  швидше  і  раніше  за  нас.  і  це  в  якомусь  сенсі  вже  робило  його  у  звісно  його  ж  свідомості  вищим  за  нас  -  великочоловіком.
так  як  замість  пересилити  свою  горідсть  і  таки  заговорити  з  дівчиною  він    читав  книжки  невідомого  походження  та  навчав  тому  обране  коло  друзів.  то  з  часом  коло  його  стали  гуртуватися  лише  ті  самі  обрані.  я  спочатку  бувши  присутнім,  адлі  зрозумів  що  там  вже  своя  єрархія  і  політика  вирішив  обрати  інший  спосіб.  тим  паче  я  мав  плани  на  вищ  і  дівчата  наші  не  були  мені  обмежувачами  у  доступі  до  бажаного.  
спочатку  вони  гуртувалися  у  дворі,  та  з  часом  зникли  з  теренів  району.  
тим  часом  до  нас  у  дім  заселилася  родина  зі  Сходу.  їх  діти  були  доволі  веселі  та  людяні.  цей  факт  помітив  твариш.  це  явно  не  входило  у  його  плани  всесвітнього  домінування  надлюдини  у  своєму  районі  принаймні.  так  якось  вночі  у  сусідів  під  нами  відбулася  пожежа.  були  усі  служби  майже.  за  кілька  днів  стало  зрозуміло  що  це  справа  рук  ватаги  мого  товариша.  а  так  як  вони  ще  ніде  не  світилися  з  пригодами  до  цього  інциденту,  на  них  не  змогла  одразу  вийти  міліція.  тож  сусіди  знаючи  друга  і  його  родину,  вирішили  не  видавати  його  системі  правосуддя,  тим  паче  нічого  цінного  не  згоріло,  але  скориставшись  нагодою  поговорили  з  самим  надчоловіком  і  пояснили  усю  суть  його  перспектив  у  випадку  продовження  діяльності.  
тоді  і  стало  ясно,  що  підпал  вчинив  його  товариш  з  іншого  району,  якого  не  знали  тут,  але  тому  що  не  місцевий,  тому  помилився  поверхом,  і  замість  східної  меншини  поцілив  до  сусідів  свого  вождя  молотовим.  де  вони  знайшли  рецепт  було  зрозуміло  із  літератури  яку  читав  товариш  і  від  якої  був  змушений  відмовитися  на  час  інцеденту.  
тому  його  ватага  добровільно  погодилася  на  ремонт  помешкання  сусідів  на  тому  все  і  вийшло.  
(історія  вигадана  повністю,  але  з  повчальним  натяком)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585154
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 03.06.2015


поновому або пороблено

зміна?
кажуть  -  нічого  не  змінюється
-не  правда..
змінюється  все  навколо,
навіть.  іноді  й  я.

кажуть  дружини  окрім  єдиного  не  мають  другого
-  не  правда,  то  саме  життя

зміни  тривають  незалежно  від
ока  і  звуку.
навіть  коли  їх  ніби  нема.

нам  обіцяють  життя  поновому,
але  не  кажуть-яке  це  життя.

ми  відчуваєм  однакову  втому
навіть  коли  і  роботи  нема.

ми  відчуваєм  потребу  у  всьому.
навіть  коли  потреби  й  нема.)

кохаймося  і  будьмо  шановані

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585140
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 03.06.2015


зміна

не  добре  привчати  повчаннями
на  запитання  знаки
варто  їх  стерти  дощем

взуття  її  шкірою  мотане
вкривається  літнім  спокоєм
а  на  душі  щем

думка  про  те  чи  інше
що  дещо  на  світі  не  так..

ми  йдемо  по  дорозі  
між  паркових  трав
нишком  милую  тебе-та  не  видам

невтішно  спливаємо  з  часом

зміна  настала
я  вкрав  твій  час???

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584959
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 02.06.2015


забути все

давно  забув  вже  ті  підвали  сміттєзвалищ,  багатоповерхівки
моєї  збудливої  голови,  наверх  важко  дістатися  піднятись,  
та  ще  й  забув  ключі,  і  не  працюють  вже  давно  ліфти
важкі  думки,  на  білому  папері
оманливі,  веселки  кольори,  
звабливі,  наче  рухи  й  поцілунки  тої
котра  не  збуджує  вже  до  весни
вона  ж  навьязлива  як  дієтична  кола
і  збудить  ревнощі  у  животі
і  мабуть,  вплине  на  здоровья
якщо  його  залишила  мені.
я  ж  тут  зіставсь  таки,  лишаюся
і  шлю  тобі  листи.  що  все  гаразд  наразі
я  ж  поміняв  смаки.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584456
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 30.05.2015


Небо-проба

дивлюсь  я  на  небо            воно  непорушне      лише  час  від  часу  хмари  вітер  рухає  на  нім

затуляє  його

невидно  руха  вітер  на  неба  фоні

на  небо  знизу  дивиться  вода

затьмарюючи  мрію  неба  у  безодні

дивлюсь  я  відображення  милує  себе  у  воді

так  наче  неба  і  не  ма  іззовні

а  вітер  поряд  і  уся  його  торкає

описує  бажання  неба  -  коло  води

там  виникають  з  часом  острови

але  тут  завжди  більш  води

на  небі  непомітно  відлишаються  її  сліди

між  ними

непомітні

не  можна  без  води

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584207
рубрика: Поезія, Білий вірш
дата поступления 29.05.2015


природа

я  смущаюсь  тому.  что  опишет  тобою  природа

нет  и  не  может  быть  альтернатив

 я  могу  уважать  черта,  но  любить  бога

суть-неизменна,
как  небо  ночных  светил.

так  заложено  в  нас  от  природы

и  мы  счастливы  тому  живем

так  и  будет
пока
не  сдвинет  подмир

да  ученые  словно  дети  
из  песочницы  не  сделают  каки

ведь  неиметься  им
и  наложат  вдруг  найденную  тайну

на  наш  и  так  обнаженный

подмир

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584204
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 28.05.2015


Моя Маленька Незалежність

Чомусь  люди  часто-густо  плутаючи  поняття  за  якими  і  живуть,    вплітають  у  цей  безлад  особистий  інших  а  тому  звикли  вважати  що  коли  чоловік  трохи  за  30  років  досі  мешкає  один,  значить  він  ненормальний,  а  що  найменше  –  гей.  

Тут  навіть  гомосексуалісти  мають  ствердно  і  вряд  сказати    -ні.  Ми  майже  ніколи  не  живемо  окремо,  виключаючи  факти  тих  країн  де  за  такий  спосіб  суспільного  життя  відрубають  оте  саме.
Дійсно  я  мешкаю  один,  бо  давно  покинув  батьків  у  намірах  побудови  самостійності,  тому  я  незалежний  а  не  ненормальний.
Я  знаю  чого  вартий  і  що  хочу  від  життя.  Та  мої  сусіди  певно  що  вважають  трохи  інакше.

Тому  часто  чується  висновок  що  лунає  ніби  приречення  –  доживеться,  коли  апарат  прив’яне…  і  тоді  ти  знову  згадуєш  що  за  причина  з  апаратом.
Але  навіщо  так  при…  і  тут  я  згадую  життєві  історії  моїх  ближніх  друзів,  які  самі  ладні  бажати  собі  такого  тепер.  Хай  би  напрацювали  вчасно  базу,  поки  молодість  є  -  аж  потім  ..

А  що  потім?..
Моєї  ж  незалежності  те  зовсім  не  стосується,  бо  вона  повністю  у  моїх  руках.  Та  се  у  моєму  ідеалі,  а  бува  реальність  і  зовсім  навпаки,  коли  одружені,  маючи  трьох  первістків,  які  вже  у  свою  чергу  самі  мають.
Були  ще  друзі,  які  при  наявності  вагітності  все  ж  не  розгубилися,  не  пішли  на  «розбавлення»  щастя,  хоча  і  гадки  не  мали  –  як  то  буде  важко,  особливо  при  перемовинах  батьків  з  обох  сторін.  Але  кохання,  чи  глузд  їх  зберіг  разом  і  попри  все  молоді  продовжили  жити  разом  і  зустріли  так  саме  народження  малюків.  

-  не  легко  у  теорії,  важче  на  практиці…  їм  важко  було  навчатися  і  шукати  сприятливу  роботу,  бо  були  працедавці  яким  наявність  молодої  неосвіченої  сім’ї  була  кісткою  у  горлі.
Та  вони  те  спільно  витримали,  і  згодом  їх  стали  навіть  потроху  поважати  люди,  на  роботі  дослухалися  до  потреб  молодих  батьків.
Спочатку  обидві  родини  були  вкрай  знервовані  отримавши  спільну  новину,  але  молодята  робили  свою  справу,  першим  чином  розписалися  у  загсі,  де-хто  з  друзів  розуміючи  ситуацію  допомагали  з  облаштуванням,  тож  згодом  відчувся  непохитний  прогрес.  І  батьки  почали  потроху  розумітися  заради  малечі,  все  ж  таки  хочеться  онуків  бачити.  
Молодята  доводили  справами  свою  спроможність  незалежно  творити  свій  сімейний  лад.  В  ідеалі  таке  рідко  трапляється,  бо  приймати  такі  серйозні  рішення  вкрай  важко.  Багато  хто  спочатку  мріє  і  намагається  «обійти»  природу,  щоб  отримати  задоволення  і  нічого  з  того  не  заподіяти  особисто  собі.  Та  природа  часто  дає  неочікувані  результати,  коли  нібито  все  іде  за  пляном.

У  мене  ж  дивно  але  показово  те,  що  мої  сусіди,  що  живуть  поряд  і  у  супружньому  житті  досить  довгий  термін  мають  досить  неоднозначно  відреагували  на  появу  одного  разу  у  мене  друга.  Це  мій  давній  знайомий,  з  яким  не  бачилися  декілька  років.  Він  мав  щедрість  тоді  підвезти  мене  на  власному  авто  під  саме  помешкання.  Маючи  нормальне  виховання  привітався  з  сусідами  у  дворі….  На  що  ті  відповіли  підозрілими  поглядами,  та  цілковитою  мовчанкою.  Але  при  цьому  «прозондували»  мого  товариша  зверху  до  низу.  Собаки  у  міліції  мають  повчитися  такій  прискіпливості.  На  мовчанку  мій  товариш  звісно  не  відреагував,  зробивши  вигляд  що  нічого  і  не  було.  Натомість  ті  цербери  розглянули  його  до  самого  зникнення  у  дверях  входу.  Враження  було  таке,  що  мене  сам  лео  Троїцький  привіз  на  чорному  вороні  із  ЧК  та  супроводив  до  дому,  не  втративши  при  цьому  культурної  практики  більшовицького  виховання.  Люди!,  так  же  не  можна.  

Я  розумію  що  у  деяких  країнах  прийняти  не  відповідати  на  привітання  і  дивитися  прямо  у  вічі…  але  тут  інша  ситуація.  
Та  за  кілька  днів  я  дізнався  що  мої  сусіди    -  вдуматися  тільки  –  мого  товариша  сприйняли  бойфрендом,  виключно  у  європейському  значенні  слова.  Тобто  аналогом  мого  коханця  а  може  і  подруги.  Тож  краще  певно  був  у  мене  цілий  гарем  з  жінок,  і  я  був  Нурсултаном.  
Що  я  мав  на  те  відказати…я  лише  певно  посміхнувся  і  мовчки  пішов  далі.  Моє  театральне  здивування  певно  неабияк  потішило  детективів  мого  життя.  Хоча  насправді  на  язику  назрівала  кілька  відбірних  матів  –  ви  що  взагалі  на  себе  берете!!!  –  і  послати  куди  далі.  Це  як  чесному  комсомольцю  дізнатися  що  ти  насправді  був  агентом  іноземної  розвідки,  про  які  ти  лише  у  кіно  і  дивився..

Насправді  та  відвертість  перекрила  разом  один  із  приємних  моментів  у  моєму  житті,  коли  я  зустрів  товариша.  Тому  надалі  я  вирішив  просто  не  спілкуватися  з  ротизяками  та  церберами  для  їх  же  загального  блага.  Хоча  мій  товариш  почувши  таке  визначення  відносно  себе,  дуже  довго  сміявся,  бо  ще  жодного  разу  його  так  «високо»  поважні  громадяни  літнього  віку  не  оцінювали.  І  трохи  стула  мого  не  зламав  коли  від  сміху  відхилився  назад…він  виявився  коханцем  моїм.  Збожеволіти  можна!
От  коли  дівчата  ходять  разом  тримаючись  за  ручки,  усі  розуміють  що  вони  щирі  і  давні  подружки  а  не  лісбі  з  великими  перспективами  і  креативним  мисленням,  навіть  коли  чмокають  одне-одну  привселюдно  при  зустрічі  чи  прощанні.  Та  коли  щось  подібне  втнуть  тверезі  чоловіки  –  це  одразу  посил  на  нетрадиційну  орієнтацію.

Цікаов  щоб  на  таке  визначення  відповіли  поважні  колишні  генсеки  ЦККПб..,  вони  ж  цю  практику  чмокання  з  слиною  на  ввесь  світ  демонстрували  під  соусом  міжнародних  дружніх  відносин.

Висновок  один  –  я  по  факту  консерватор,  а  лікувати  конч  треба  тим  хто  має  вже  непоганий  досвід  сімейного  життя.  І  те  що  я  не  шукаю  собі  кохану,  то  не  є  злочином,  бо  що  є  природно,  того  не  минути.  А  тому  поки  я  самостійно  незалежний  від  кохання,  не  варто  мене  записувати  у  підрозділ  тих  чиї  погляди  і  більш  того  спосіб  життя  я  не  розділяю  і  не  розумію.  А  краще  зайнятися  своєю  садибою  та  вихованням  діточок,  які  вже  хапають  матюки  від  тих  же  сусідів,  та  куштують  першу  чи  не  другу  цигарку  ледве  ступивши  на  учнівський  шлях.  Ось  де  треба  бути  рентген-цербером  шановні  сусіди.  

Кохаймося,  а  доки  розвиваймося!  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584058
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 28.05.2015


лист добровольця

..  ось  знову  я  отримую  комент
що  довго  не  бував  у  себе  на  сторінці

як  пояснити  вам,  що  вже  як  другу  добу  поспіль
з  учора  й  по  сьогоднішній  момент
збирав  товариша  роздовбані  кінцівки...

нам  пишуть  різне.здебільшого.
 питаються  -де  зараз  ми
й  куди  пошле  генштаб  нас.,
що  маю  вам  відповісти

тут,  на  відчудженій  з  усіх  боків  землі
вже  більше  тижня
не  було  -  ні  світла,  ані  гарячої  води.
допомагають,  ризикуючи  собою  волонтери.

за  менш  ніж  кілометр  -  нас  спостерігають  вороги
або  як  у  народі  кажуть  -  апалчєнци.
фагот  працює,  звісно  і  ЗК  напоготові

та  на  заваді  часто  нам  стають
від  місій  різних  спостерігачі.
і  байдуже  їм,  що  бої  за  наші  села,
 то  наука  не  із  легких

а  їх  годованих  словота  хартії  сини
 і  слабонервних  лякають  перші  ж  постріли
почуютиь  -  залп!,  і  от..  хутчіше,  краще  кажанів
 пірнають  у  свої  автівки  -  по  газах  і  тільки  бачили  їх
...до  ранку  дня  наступного  їх  можна  не  чекати.

та  наш  комбат,  їм  завтра  звіт  донесе
щоб  написали  хоч  коротеньке  ессе  -  про  те.  
що  перемога  вже  не  за  горами
і  Україна  в  нас-  понад  усе!

та  не  сховає  популіська  ширма  гніву!

а  поки,  в  мені  наче  все.

пора  змінити  побратима
на  неконтрольованій  межі.
й  ладнати  іншому  шматовані  кінці.
на  тому  -  Слава  батьківщині

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582881
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 22.05.2015


Хронос

марнопростір  не  вічний  механік  життю

я  тобі  побажаю  вустами  пісків  мудрості

лише  там  від  най  деш  спільний  сенс

і  механіка  рушить  в  оберт  вібропростір

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582687
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.05.2015


Августи августі

не  губися  в  мені  у  нудоті  тих  пахощів  цвілій.

спокій  трав  нагадав  як  колись  я  тебе

чи  люлив  чи  кохав.

у  гармонії  вкрав  оксамиту


за  життЯ  що  було  до  і  після
ти  зміниш  свої  фарби  в  намисті

ми  навмисно  вчинили  багаття  у  лісі

у  спекоту  так  хочеться

пити  мя  їсти!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582686
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 21.05.2015


ночь музеев

в  нас  собрана  коллекция  из  тысячи  зеркал
где  время  и  пространство  спасало  много  стран

история  живет  тут  новыми  цветами
здесь  отраженье  кажеться  реальным
лишь  прикоснись.

мы  склонны  выбирать  иллюзии
что  связаны  с  приятным  для  себя

а  в  полнолуние  фигуры  оживают
как  в  фильме  -  ночь  в  музее
смотрели  верно?...тото

ночь  тайная  от  жизни  сторона
к  ней  интересно  прикоснуться

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580688
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.05.2015


гость извне

по  величайшим  просьбам  с  предисловием  публикую  черновой  вариант.  не  судите  строго,  я  тогда  только  начинал  понимать  значение  слова  поезия  а  тем  пач  философия  и  мистика.  так  вот  мои  изливания  тогда  на  данную  тему

ходил  по  комнате  туда-сюда
в  окне  мне  что-то  обьявилось.
своим  глазам  не  веря,  да  чтоб  сомнения
не  улетели  зря,  я  подошел  поближе

иии  ..вот  те  на!!!!
я  вижу  -  или  бредить  стал.
но  вижу  я  реально...
кто-то  меня  взаимно  увидав

но  кто  не  понять  мне
не  определить  мне
уж  больно  личность  странная  была

привет  мой  мимолетный  гость
но  как  сюда  ты...откуда  ты  взобрался?
впрочем,  рад  видеть  я  тебя
быть  может  тоже  рад,  но  не  даешь  мне  вида.

ты  верно  вынужден  сскитаться
по  нужде  иль  где..  искать  и  добиваться
я  ж  только  в  сказаниях  и  сказках
читал  и  после  представлял  тебя
(вон  ты  какой)

смотришь  в  окно.  не  стар  но  и  не  очень  молод
взгляд  неподвижен.  холоден.  спокоен.
хотя,  скорее  не  подвижен  я
вот  только  мыслей  спуску  дать  не  в  силах

ты  не  смутил  меня,  а  просто  озадачил
смотрю  я  на  тебя  но  взгляд  мой  ускользает
реально  я  не  ощутил  тебя
лишь  интуиция  сигнал  из  сердца  
сосудами  мышц  мне  в  мозг  сигналит
 как  остервенелая

лишь  только  осознал  что  есть  ты  или  кто
что  на  душе  иль  дух  имел  ты?
вопросов  мммморе!
...но  чтож,  в  ответ  молчишь
глаз  на  мгновенье  даже  не  смыкаешь

и  чует  сердце  -  не  сейчас
не  в  сей  момент!..
решусь  я  все  же  подле  сесть
взглянув  с  опаской  -  ты  не  возражаешь?

твои  глаза  недвижимы
устремлены  туда  -  куда
нисколько  вдаль..  что-то  знакомо  мне
ах  да!,  как  ёг  ты  или  лама
вот  только  уловима  едва
напряжена  натура  у  тебя

ты  холоден,  но  холод  мне  не  жалит
мне  хорошо  и  ясно  подле  тебя
и  пусть  внутри  мне  что-то  давит
мне  не  хватало  чувствую  так  ранее  тебя.

впервые  ощущение  -  ты  
будто  с  тишиной  меня  получше  знаешь
чем  я  грешный  себя
твой  холод  мил...

смотриш  на  мир
а  мир  все  также  не  спокоен
всем  всего  мало...
лжедемократия!

а  как  у  вас  сейчас
сменились  ли  с  начала  мира  правила?
или  скорей  отсутствие  как  таковых
скорей  -  их  вовсе  нет

я  вижу  ты  устал
довольно  слов
я  уступить  молчание  готов
тебе  покоем

и  мне  не  нужен  твой  ответ
...труден  твой  путь  был  видно
должно  быть  чтото  что  тебя  остепенило
ты  не  похожь  на  тех,  кто  чтото  хочет.

но  почему  бывает  так....

иль  все  ж-так  надо.

что  ж.  помолчим  
в  словах  без  смысла  смысла  тоже  мало.
когда  приходит  ее  святость  тишина
и  мимолетный  гость  являет

быть  может  от  чего  оберегает
каждого  из  нас
нам  того  не  понять.
осталось  только  принимать

им  видней  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579933
рубрика: Поезія, Очерк
дата поступления 09.05.2015


те що після осені

я  блукаю  тими  шляхами  що  важко  назвати  дорогами
я  дивився  на  тих  хто  вже  заглянув  у  обличчя  негоди
на  тлі  всесвітньо  позитив  й  ліберальності
мене  добре  знайомо  те  відчуття  коли  впадаєш  у  крайності.
я  не  знаходив  у  очах  друзів  ані  краплі  солідарності
завчені  тексти  -  амур  та  ажур  -  помірні  обличчя
всі  як  завжди  поважно  стурбовані!
їм  не  хочеться  знати  й  не  варто  чекати
на  ласку  весни...  після  осені

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579877
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.05.2015


666

шлях  зоряного

тобі  пісень  більш  не  співають
спаплюженим  живеш  ти  серед
не  випадковий  успіх,
вигадка  невтішна

невтішна  мить.
зникає  хвиля  волі
ти  крапля  у  морі  яку  усі  марудять.

поняття  чорного  і  білого
перетинають
і  розтинають
кому  як  то  потрібно

твій  запал  підробляють
виводячи  у  новий  "вид"

і  сам  від  себе  він  тікає
в  ліс.
як  жалюгідна  є  людська  істота.
створивши  світ  з  жахів  і  марноти.

якби  сюди  прибув  христос....
спалив  би  все  навкруг.
а  потім  вдався  до  скорботи

достойні  ненароджені  
народжені  давно  на  небесах

лиш  зоряний,  що  у  пітьмі  давно
один  на  один  з  світом  в  ясній  самоті

зоряний  2

спитати  важко  й  соромно
...що  далі

чи  ще  щось  вигадають  люде
ці  істоти  дивні  і  нагі
із  темрявою  в  животі
із  головою  у  пліток  скорботі

які  ще  треба  перейти  кордони
кого  ще  треба!...
роз  і  над!
щоб  край  роз...  на
..
Будьье  здорові
поки  грішні
і  поки  грішні  ви
Гайда  в  танок

провина  вже  доведена  усім
утім.  не  витрима  ваги  нудоти.

так  Будьте  хоч-до  себе  Щирі!
хоч  у  собі  не  будь  святий

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579870
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.05.2015


віче без Піано!…

Це  не  фабула  чи  гіпербола..  На  щастя  вдалося  зберегти  трохи  решток  революційного  піаніно.  Думки  одразу  почали  ділитися.  Хтось  вирішив  що  досить  протестувати  і  треба  жити  мирно  та  враховувати  забаганки  тих,  кому  жити  ще  краще.  Інші  намагаються  зібрати  громаду  та  народити  хоч  якусь  ідею  та  лідера  щоб  далі  сформуватися  і  рухатися.    
Зламали  піаніно  майже  на  шибки,  але  одразу  кілька  сторін  вирішили  зробити  його  належністю  свого  «музею»,  звісно  віртуального.  Тож  вже  ідуть  бої  не  лише  за  пам'ять  революційної  спадщини  майдану  –  сцени,  касок,  барикад  але  і  більш  тонких  ідеалів,  без  яких  жоден  митець  як  без  пензля.  Тому  тим  пензлем  скористалися  інші,  поки  ерші  спробували  щось  втямити  хоча  б  дівлячись  з  ближніх  вікон  офісних  столичних  приміщень,  та  постячи  чергові  світлини  залишків  Гідності.  А  комусь  взагалі….  
Неможливо  працювати  !.
До  кого  ці  адресовані  слова  можна  зрозуміти  і  без  натяків.  Працювати  у  тих  обставинах  просто  неможливо,  коли  на  тебе  давлять  з  усіх  сторін  і  це  ще  піано,  яке  комусь  знадобилося.  Цікаво  ж  кому..  ми  знаємо  що  більшість  самих  явних  речей  було  нібито  роздано  по  музеях,  але  більшість  почали  розпродавати  що  значить  –  не  виходячи  від  каси.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572229
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 05.04.2015


ромашкові сни

себе  не  тямиш  навесні
і  увісні  не  тямиш  себе

все  мрії,  думки....а  чи  сни?
коли  дарує  в  затінку  верби
а  липи  ще  не  зріли!

не  мариться  -  а  набуває  сенсу
Яві  у  Наві

думки  змінились  в  дії  Праві
вінок  мо  дружки  одягли
і  в  коси  рясно  заплели

ромашки  мрії
жовто-білі

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572226
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.04.2015


Проза Вогню

свище  буйний  вітер
сіє  дніпрове  річище
ніхто  не  знає  -  хто  ми

подекують..
як  тільки  світ  народився.
прометея  невтомне  коріння.
породілля,  золото  збіжжя.

не  оперуйте  своїм  станом
складіть  велике  багаття
відправте  тризну  пращурам
коли  навколо  палають  ниви,

скрутної,  важкої  години
нам  буде  про  що  згадати
ми  не  скажемо  що  не  винні.

вина  є  у  кожного
і  з  правим  і  лівим  боком

кому  зачіпає  серце
кому  голову,  ненароком

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568268
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 21.03.2015


монодиалог

предисловие:

"спелыми  черешнями
тирани-су.
я  к  тебе  первым  лучом  приду
=====
-прекрасен  вечер,  правда?  милая.
мне  хорошо  с  тобой
хотя  ты  и  строптивая.

я  вновь  напился
хоть  не  пьян.
мне  так  не  скромно  обводить
твой  стан...

ты  смотришь  как-то  одиноко
в  глазах  вопрос-
-все  так  или  не  так.
а  звезды  слепы-в  небесах.
и  в  голове  один  пустяк

домашний  привкус  губ
какой  еще  нам  нужен  знак
чтоб  не  попасть  впросак...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567722
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 19.03.2015


БАі. .

байдуже!
...  і  ....
чому  вкрай  важко  позабути  днів  пройдешніх
поріг  чутливості  до  змін,  незалежних
що  вкрались  глибоко  у  скарб
і  більш  не  може  говорити  правоту

я  сам  на  сам  з  собою  вночі
а  вдень  все  на  дріб'язок  я  розіпну
з  собою  річ  про  себе  я  веду

я  ніякий,  який  відвертий  і  задавлений
як  не  в  своїм  строю.
як  той  німий.  до  себе  сам

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567720
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 19.03.2015


Гравець

Кожній  людині  у  житті  доводиться  так  або  інакше  грати.  Хтось  вимушено,  а  хто  спокійно.  Одні  певно  і  кажуть,  життя  то  рулетка  і  вони  частково  праві.
Відмінність  лише  утім,  що  грати  у  життя  доводиться  серйозно  і  наслідки  не  можна  списати,  або  вимкнути,  або  перезавантажити  у  мережі.  
Рулетка  має  імовірність  до  виграшу,  хоча  передумови  можуть  змінюватися,  залежності  від  того,  наскільки  ви  уважно  і  що  саме  ставите.
Людина  що  говорить  може  бути  поганим  гравцем,  бо  тим  самим  себе  часто  викриває,  якщо  хіба  це  не  тактика  психічного  впливу  на  конкурентів.
Людина  ж  що  мовчить,  більш  приваблива,  хоча  і  підозріла,  бо  хто  знає  що  у  неї  на  думці  і  яким  буде  її  наступний  хід.  Сталін  тому  явний  приклад.
Такі  мовчуни  були  потрібні  у  багатьох  сферах  діяльності,  де  треба  була  витримка,  уважність,  тактика  і  дипломатія.  Ті  ж  самі  психологи.
Але  і  вміння  вислухати  –  дорого  коштує.
2.
Я  сам  нещодавно  мав  можливість  у  тому  пересвідчитись,  коли  спостерігав  за  грою  мого  давнього  шкільного  товариша.  Він  полюбляв  важитися  силами  з  іншими  гравцями  –  у  покер.  Приймав  участь  у  багатьох  змаганнях-турнірах.  
Спостерігаючи  тактику  гри  його,  зацікавився  психологією  самої  гри.  Як  вона  може  показати  людину  яка  вона  є  реально,  коли  діло  доходить  до  винагороди,  звичайно  грошової.
Я  спостерігав  за  грою  його  суперника,  бо  у  турнірі  за  100євро,  вони  залишилися  удвох  за  столом.    Суперник,  з  яких  як  він  казав  вміє  читати,  з  огляду  на  його  манеру  гри  (ставки),  виявився  помірнішим  за  нього.  Він  був  неабиякий  вправний,  чим  мені  імпонував.  Мій  твариш  же  не  міг  спокійно  всидіти  на  місці,  осипаючи  чим  далі  його  більш  конкретними  образами.  Звичайно  той  його  не  чув,  бо  гра  відбувалася  у  мережі.  Але  саме  мені  було  не  дуже  приємно  то  слухати,  і  я  підсвідомо  вже  бажав  щоб  той  його  провчив.
Що  й  сталося  вже  скоро.  Мій  товариш  просто  лютував  від  злості…  але,  мав  те  що  робив.
З  того  я  робив  висновок,  що  треба  вміти  керувати  ся  своїми  емоціями.  
Не  вмієш  –  не  берись!
Після  того  я  випадково  по  ТВ  мав  нагоду  дивитися  гру  всесвітнього  турніру  з  покеру,  де  мене  вразив  гравець  із  балансом  в  1\4  млн.дол.  сама  сумма  говорила  про  нього  багато  вже.  Він  у  тому  майже  не  повівши  очима,  обіграв  усіх  своїх  суперників.
3.
Опісля,  мені  пригадався  чомусь  нещодавній  кіно  хіт,  трилогії  Бетмен.  Бетмен  і  Темний  лицар.  Головним  окрім  Лицаря  був  Джокер.  Його  дії  ,  що  були  доволі  непередбачувані  і  незрозумілі,  на  перший  погляд  справили  на  мене  хибне  враження.  Псих  він  і  є  псих.
Тому  мені  подобався  більше  Бетмен.  І  за  стандартами  ми  завжди  звикли  надавати  перевагу  головному  герою,  бо  він  був  наділений  неймовірними,  часом  нелюдськими  здібностями,  що  звісно  імпонувало  як  хлопчикам,  так  і  дівчаткам.
Перші  прагнули  –  бути  подібними.  Другі  хотіли  таких  собі  лицарів,  щоб  захищали  їх.
Все  банально  і  правдиво.  Тому,  звісно  тактика  –  вболівай  за  героя  є  зрозуміла.
Та  щось  мене  все  ж  зачепило  у  Джокера.  Тому  я  вирішив  трохи  пізніше  переглянути  його  ще  раз,  так  би  мовити,  свіжим  поглядом,  без  штамів.  І  не  помилився.
Я  був  де-що  вражений.    Первинне  враження  було  звісно  першим,  але  більшість  речей  я  став  бачити  з  іншої  точки.  Мене  почали  цікавити  зовсім  інші  речі.  Хоча  я  не  співчував  Джокеру,  не  тому  що  він  діяв  ні  би  то  як  патологічний  негідник.    За  першим  враженням  герой  був  бездоганний,  бо  як  бився  вправно,  так  і  мав  нехилий  дипломатичний  хист,  навіть  у  сутичках  з  посібниками  Джокера.  Тому  звісно  поряд  з  ним  Джокер  спочатку  виглядав  неадекватно,  як  черговий  персонаж  із  коміксу.
Чим  далі,  характер  вчинків  Джокера  ставав  більш  цікавий.
4.
Джокер  не  діяв  хаотично,  навпомацки.  Він  знав  що  робить,  віддаючись  справі,  яка  бридка  вона  не  була.  Бажання  хаосу,  сама  дія,  що  мала  привести  до  кінцевої  мети.  
Тому  вірно  визначив  інспектор:-  такі  люди  як  джокер,  не  просто  бандити  з  вулиці,  чи  клієнти  психлікарень,  вони  прагнуть  знищити  усе  навколо.  Бо  те  що  ми  називаємо  рай,  для  них  є  пеклом.  
Все  що  ви  звикли  любити  і  цінувати,  вони  прагнуть  знищити,  світ  має  палати  вогнем,  лише  там  вони  будуть  щасливі.    Жахливі  висновки,  на  перший  погляд…  та  інспектор  лише  дав  загальну  характеристику  про  стан  вчинків  джокера.
Причину  ж  що  мала  місце  інспектор  поки  не  каже,  бо  це  лише  перші  висновки,  з  яких  не  можна  робити  результат.  А  вже  за  часом,  коли  хапають  ще  одного  психа,  що  серед  натовпу  на  параді  який  приймає  мер,  робить  спробу  застрелити  його.  І  на  допиті,  коли  детективи  намагаються  емоційно  вибити  з  нього  правду,-він  спокійний.  І  це  не  аби  як  виводило  із  себе  слідчих,  які  вже  бажали  його  стерти  на  порох.  
Він  їм  сміється  у  вічі.  Він  знає  свою  непричетність  до  всього  що  діється.  Тому  слідчі  втрачають  зв'язок  з  ним.  

5.
Тут  влучно  пригадати  ще  один  цікавий  фільм.  Дорога  або  шосе  в  нікуди,  Альфреда  Хічкока.
Там  головний  персонаж  мав  психічний  розлад,  самоусунувся  від  реального  світу,  маючи  роздвоєння-а  то  і  розстроєння  особи.  Персонаж  таким  чином  опинився  на  роздоріжжі,  між  двома  світами.  Перейшовши  із  світу  реального,  до  підсвідомого.
Йому  ввижаються  різні  незнайомі  люди,  яких  на  самому  ділі  не  існує,  вони  блукають  лише  у  його  хворобливій  уяві.  Через  те  він  коїть  злочини,  але  не  усвідомлює  це,  бо  ніби  то  робить  інша  особа.  Заблукавши  у  підсвідомості  він  вже  не  може  повернути  назад.  Ігноруючи  будь-які  спроби  хоч  щось  вдіяти…  в  результаті  –  дорога  в  нікуди.
Більш  того,  у  кінці  режисер  навмисно  не  виводить  істину  на  поверхню,  залишаючи  глядача  з  своїми  міркуваннями  одного.  Думайте  самі,  вирішуйте  самі…  ніби  натяк  кожному.
 6.
Повертаючись  до  джокера,  ми  бачимо  іншу  ситуацію.  Всі  його  вчинки  у  реальному  житті  віддзеркалюють  його  внутрішній  хворобливий  стан,  який  граючи  у  житті,  за  маскою  невігласа  прикриває  свою  внутрішню  особу.  
Тому  детектив  і  виправдовує  психа,  бо  той  живе-перебуває  в  іншим  житті,  тому  відпускає  його,  але  відпускаючи  з  метою  вийти  ненароком  на  самого  ватажка.  Бо  виконавець-слуга  рано  чи  пізно,  повернеться  до  замовника-господаря.  
Та  джокеру  до  кінця.  Майже  фантастичним  чином  вдавалося  зберегти  ефект  недосяжності,  невідомості.
Хоча  дії  його  були  над  помітні.  Він  не  менш  майстерно  викривав  зрадників  і  самодурів.  Ідея  йому  була  важливіша  за  людські  комплекси.  Хоча  саме  їх  він  вправно  використовував,  спромігшись  привернути  на  свою  сторону  навіть  оплічника  Бетмена.
..у  гравців-не  має  свого  гімну,  командного.  Ідея-понад  усе.  У  кожного  гравця  є  своя  тактика  і  вподобання.  З  нами  їх  впізнають  і  розрізняють.
Ось  чому  так  важко  було  вийти  одразу  і  опісля  на  Джокера.  Головне  було  помітно,  що  він  все  планував  один,  а  його  оточення  було  виключно  інструментом  у  його  задумі.  Гвинтиками  його  бездоганно-жорсткого  механізму.
Йому  вдалося  підкорити  і  майже  знищити  усіх  місцевих  ватажків  банд.  Він  був  ідеальним  лідером  і  бездоганним  злочинцем.  Але  яким  він  був  насправді  і  чому  так  діяв  –  то  було  секретом.  Бо  підставних  качок  виявляв  одразу,  тому  так  важко  було  наблизитися  до  нього.
Таємно-неможливо,  реально  –  надто  небезпечно.
У  цьому  була  його  геніальність.  Бо  він  міг  вийти  за  будь-яку  карту.  А  не  номінально.  Як  то  гадали  тупі  слідчі.  Він  мав  те.  Що  бажав  мати…  і  тим  користувався  майстерно!
7.
У  кінці  фільму  джокер  все  ж  показує  своє  обличчя,  хоча  і  під  маскою  шута.  Для  того  щоб  впевнити  і  довести  світу,  що  добра  не  існує,  бо  його  втратили  люди,  за  мізерними  потребами.  Джокер  був  певен  у  людській  підлості  і  звірячості,  коли  заміновуючи  два  кораблі-лайнери,  передає  кожній  команді  по  детонатору,  ставлячи  умову-з  часом  вирішити  долю  людей  на  сусідньому  кораблі.  
Цікаве  і  те,  що  одна  команда  складається  із  тюремних  працівників  і  зеків,  інша  з  людей  різного  рангу  і  характеру.  Тому  він  дає  нагоду  усім  пересвідчитися  у  своїй  правоті.
Люди  –  злі!      Але  їхня  мінливість  його  вразила  і  розсердила.  Вибуху  не  сталося.  Обидва  лайнери  вціліли.    Два  лайнери  мали  б  синхронно  вибухнути!
Бетман  вказує  джокеру  на  те,  що  які  б  не  були  люди,  вони  залишаються  ними,  принаймні  глибоко  усередині.  Джокер  ніби  програє…ніби.  Але  вже  за  хвилину  закадровий  голос  нам  натякає  –  чи  те  на  довго.?
Де  є  гарантії  що  завтра  не  з'явиться  новий  псих-невіглас,  який  потураючи  закони  і  мораль,  забажає  перетворити  світ  на  пекло…перевіривши  суспільство  на  вірність.
…То,  хто  такий  джокер
8.
Чому  саме  психа  так  цінував  джокер..
Чому  не  звичайних,  вуличник  розбійників..
Псих  –  то  ж  людина  хвора,  душею  екзальтована  від  зовнішнього  світу,  хоча  ніби  фізично  перебуває  у  ньому.  Але  має  при  цьому  загалу-своє  сприйняття,  що  побудоване  на  фіксації  особистих  думок,  що  зовні  не  мали  підтримку,  розуміння.  Свідомо  вона  здається  закритою  для  діалогу,  говорячи  або  роблячи  з  огляду  не  ясні  речі.  Вона.  У  певному  сенсі  сприймає  себе  відгалуженою  від  суспільства.  Обранена  суспільством  за  своє  індивідуальне  бачення  світу.
–  ви  зі  мною  так  поступили.  Але  у  мене  все  буде  по  моєму.
Один  мислитель  якось  сказав:
-  якби  світом  володіли  психи—жити  було  краще.
Чи  можна  вищих  керманичів  суспільства  назвати  психами?-  навряд.  Чому?
Все  логічно.  Психи  є  логічними  за  вчинками,  варто  уважно  придивитись.  Треба  лише  мати  спроможність  розпізнати  потрібне.  Бо  все  має  пояснення…  окрім  вчинків  людей  розумних.  
Наука  перед  цим  безсильна..  горе  від  розуму.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567470
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 17.03.2015


блюзові штрихи або…блюз тобі 8х

все  минає
все  минає
ти  проходиш
ти  вже  повз  проходиш
ти  давно  повз  мене  не...
проходиш
ти  вже  повз  мене  проходиш,
хоч  уві  снах
ти  минаєш  шанс  прилинути  до  мене

мовчки.
мовчи
все  робим  мовчки.
наче  жадобу  боїмось
розбурхати  у  снах.
я  досі  не  забув-на  смак
яка  ти

мозок  знає
серце  не  омана
я  бачу-відчуваю  сум-
-обличча  на  очах
навіщо  
..  ти  до  мене  так..
навіщо
..  ти  до  себе

просто  холод
хай  до  мене
я  люблю  холод
є  що  берегти  від  себе
зимовий  ч.б  холод  самоти.
я  знаю  й
буду  знать-це  знак

я  пригадаю  
кажуть,
шляхи  не  сповідати  нам
так.  я  вірю.
я  вірю  в  те
я  вірю  в  тебе
ми  зможемо  пройти

я  згадую
казала  ти  мені  
про  скелю
вона  наснилася  тобі
кремезна
монолітна
така  як  зараз  навидно  є  ти

твій  страх.  дах.
то  наш  страх  долі
долі  що  подібний  дятелові  у  скроні
стука  у  нащі  скроні
у  самі  скроні
нашої  самоти.

чому  ж  соромимось-
-зробити  крок
зробити  крок-на  зустріч  другий!
просиш  мі  сварку  розіграти
як  у  театрі...
дивно.
ну  то  розіграв.
не  встояла
давні  нитки  зросли

навіщо  випробовувати  сором  мій...
вже  був  до  того  засоромлений
тобою.
навіщо  сперш  повірила  мені
якщо  яктор  з  мене  фіговий
нікуди..
я  ж  був  таким-відтоді  й  після
на  тому  вже  звучить
самотня,  може  романтична  пісня
тоді  спитаюся  тобі
чи  ти  зустрінешся  уранці..

а  до  того:
-  я  створю  блюз  тобі

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565162
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.03.2015


бексінскі кавер

***
розколюється  голова  вже  більш  як  місяць
глузд  переїхав  ще  за  ту  неділу  в  скроні  інші
поеікують  я  в  чомусь  винен.
вини  я  не  минаю  сам.
лиш  там  далеко  десь  в  підвалинах
моєї  скроні  малюсовіть  наміри  прозорі  .
я  просто  так  живу  і  мабуть-просто  так  кохаю
ні  гір  ні  скель  я  не  ламаю
по  світу  не  збираю  манівці
лише  тримаючи  тебе-наполовину  трохи  
у  руці  я  дійсно  застигаю  оберти.
спостерігаю.  нектар  вишневий  набираю.
солодко  й  слизько  трохи.
та  справа  поки  має  дійти  до  доброого  вина.
яке  ти  саме  любиш.а  вони  не  знають...
порадники  мені  в  мої  думки.
краще  не  слухва  та  не  пив
світ  за  очі  засів,  як  сокіл  високо  у  небі.
я  світу  іншого  -не  знав-до  і  після...
то  має  бути  так?..
але  як  треба.  прошу,  місяць
свічку  загаси

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564943
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 07.03.2015


черепаха

передмова:

музичний  ларець
у  світ  бо  визирнув  на  мить...
раз  і  музика  заграла.

(переклад  російської  вірша  Леоніда  Тушинського)
----------

час  стати  із  світом  на-ти.
про-ви  я  вже  знаю  чимало.
або  йти  прямо
або  вийти
...ні  на  кого  без  зла
відчуваю  знов  себе  монахом
без  обітниці,  та  нівроку
я  так  соціум  не  сприймаю
як  в  житті  повсякденну  турботу
не  грабую  нікого
навіть  в  пітьмі
та  вночі  а  чомусь  захлинаюсь
не  від  гордощі,  заздрощі-ні.
у  собі  я  відстань  тримаю...
----
мені  маряться  темні  ліси
й  хижий  звір  що  на  мене  полює.
або  ж  хмарочоса  запаморочний  схил
де  я  є  на  межі  балансую.

або  дивні  й  далекі  світи
із  планетами  та  зірководами
та  ніде  я  не  бачу  мети
лише  чуються  початкові  фрази

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564926
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.03.2015


ХВИ ЛЮ Й ТРИ МАЙ

ТАК  ВСЕ  ТАКИ  НЕ  ЧЕСНО!  ПОМСТА  БУЛА  НАД  ТОЮ  БО  НА  ЧЕ  ВБИЛА
ЖАГУ  ВАМП  І  РА-НЕ  ЗГОЇ  ЛА  І  НЕЗГОВ  РІЛА  ЯК  РАНУ  ЩО  НЕДО  ПЕКЛА
ЗНА  Ю,  НЕ  ВЕР  НЕ  МІ  І  МИ  ТА  НЕНЬ  КО  МОЯ.  ТАК  ТО  НЕ  ЗЛА  НОЮ
ТА  МІРО  Ю  СПОВ  ЗЛА  НЕ  ЗЛА  СЛЬОЗА  АЖ  ЗА
НАД  МІРИ  НЕ  В  СИЛ  АХ  ВЖЕ  СТОГІН  СТЕПОМ  ТЯГНЕ  І  МАРОЮ
НІБИ  ТУ  МАН  В  НОЧІ  І  СНИТЬСЯ  А  ЧИ  МАРИТЬ  СЯ  НАСПРАВ  ДІ  ДІЯ  НЕ  З  ДИВА
ТО  ДО  КОХАННЯ  РАННЬОГО....ЯКЕ  ПРОГАВИВ
БО  ПІДНЯ  ЛА  СТЯГ  ВИРІЄМ  ЗОРЯ  І  ПРОКИДАЮ  СЯ  Я  ПІЗНО.  ХОЧА  ІЗ  СОНЦЕМ
ТА  ПО  ЗА  А  В  ГОЛОВІ  МАРА  І  МОРОК.
ХВИ  ЛЮ  Є  І  ПЕЧЕ

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564029
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 03.03.2015


НЕПОРУШНА

як  часто,  довго  мріяв  про  кремезно-непорушні
гори
подібно  статній  дівчині,  що  непорушно  встала

там,  бути  з  нею  я  бажав..  на  жаль
тиск  перек  горла,  вище  пагорбів  піднятися
не  дозволяв

та  я  спокутуватись  не  збирався.  легко
бо  трави  як  волосся,  зелено  світить  ясно
зранку  на  підвіконні  схилів  Рідної  землі

і  тільки  я  поглянув  на  її,  так  голова  пішла
гуцульським  гопаком
а  серце  однозначно  вказувало-давню  вдачу.

ту,  що  отримала  на  здачу  від  безсоромного
звісно  мене.

я  не  козак  давно  вже.  хоч  не  продався  і  не  здався!
даремно

вже  ризик  не  моя  фішка  і  варта  може  кращого  ти  плазуна
 піяніста,  
композитора  а  чи  шахматиста  -  я  був  й  залишився  мабуть
 таким-який  я  є.

-----
обидва  ми  є  вперті
лежачи  різно  поряд  з  ліжком
хто  з  низу  а  хто  зверху  забуде

дарма!  ХАРАКТЕР  ГОРАМ  СТАВИТИ  В  ЗАСТАВУ?
смішно.  гидко  й  прикро...
а  досі  та  гора  осяйна  й  неприступна
...і  думка  вдень  що  спокій  не  дала,  то  вечором
нагадує  про  себе  через  тебе
-я  втратив,  чи  втрачаю..хто  зна
...
         може  Він?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564026
рубрика: Поезія, Білий вірш
дата поступления 03.03.2015


облиш

позбав  мене  того  що  память  збереже  на  довгі  роки
поки
що  пригадати  завжди  зможу  на  торік.  після  морозу
коли
на  роздоріжжі  стану,  гадатиму  куди  мо  далі  йти

я  так  завжди  роблю

позбав  мене  свого  смаку  і  світу  відчуття  -інакше
все
коли  мораль  відійде  обирати  нових  жертв.
тоді
жнива  настануть
та  не  буде  жнив
бо  вітер  осені  усі  твої  надії  спалить  в  листі

а  чи  одна  ти  зараз..  я  спитаю  особисто

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558950
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.02.2015


странный человек

гулял  у  нас  по  центру
странный  человек.
на  вид  уж  больше  сорока  не  дашь
опрятен.  брит.  но  без  очков
ходил  он  вечно  с  палочкой
с  собой  носил  журнал
"любимый  город"

ходил  по  городу  он  так  невольно
как  ходят  все
турист  быть  может
но  только  взгляд  стеклянный
но  внешне  неприметен
беззаветен.  но...

он  никогда  не  брал  иной  журнал
и  вечно  стены  зданий  любовал,
так  будто  в  первый  раз  их  видел
но  что  другое  знал..

на  время  он  не  обращал
хоть  как  часы  все  успевал
как  приходил
так  исчезал  -  бесследно.
я  не  преследовал  его
лишь  сталкивались  взглядами  случайно.
я  или  он
никто  смущения,  удивления  не  выдавал.

вот  только  както  на  аллее
увидел  я  впервые
он  читал.
читал  журнал
"любимый  город"
и  ни  на  что  внимания  не  обращал..
лишь  только  стоило
приблизиться  к  нему-чуть  близко
я  подле  сел
он  вдруг  прикрыл  журнал
и  посмотрел  в  лицо  мне
очень  пристально

мой  миг  забвения  настал
хотя  он  был  не  долгим,но
во  взгляде  мир  прошел
как  в  зекркале  и  на  экране
я  видел  век  наш  и  его.
часы  казалось  плыли
как  на  картине  у  Дали

и  тут  очнулся  вновь  в  аллее
и  отвернувшись  протереть  глаза
как  он  исчез,  и  век  прошедший
вместе  в  журналом
не  оставив  ни  записки
был  странный  этот  человек

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556148
рубрика: Поезія, Очерк
дата поступления 31.01.2015


що я до неї 2…сіре сонце

дарррма  ви  хлопці  заздрите  мені
краса-лише  у  жінки  сильна  зброя.
а  наді-мною  знов  згустилися  світи
найкраща  кава  із  вершками(

і  наче  грудка  снігура
замість  морозу  й  снігу  взимку  -  мряка
і  присмак  заздрості..що  на  устах

спокуса  ж  зводила  думки  і  пляни
душа  до  серця  мовила:
-  треба  його  рятувати
ми  втратимо  або  врятуємо  його
спокусу  треба  вправно  вгамувати
та  так,  щоб  загуло!

я  ж  лише  прагнув  досягти  свого
та  показати  -  не  вам-їй-собі
хто  я  насправді

варто  за  те  боротися-чи  ні?
...мовчать  задумливо  степи...
але  ж  не  міг  мовчати
я  прагнув  діяти.

біль  щему  відчував  вже
і  аж  ніяк  не  міг  то  видати
стискав  в  собі
немов  мале  дитя.

вночі..  о  думмми  мої...і  ясні  її  очі
чи  я  відверто  ту  обрав???
і  в  небеса  зітхав  даремно.  мовчали.
ще  й  право-вето
на  думки  й  глузд  наклали.

я  ж  повернути  лишу-ту  хотів
з  якою  світ  зробити  трохи  кращим
мій  мізантроп!  -що  за  думки!
Дурні.  дурні,  дурні,  дурні
і  я  дурник  що  поряд  з  ними

лиш  німфи,  фурії  й  русалки
співали  заохочливі  пісні-балади
-не  упусти  її,  не  впусти  її...
я  драматург  своєї  марноти

і  мабуть  добре,  що  залишила
мене,  з  моїм  підстаркуватим  світом.
якщо  мав  совість  мірятись  з  тобою
випробував-себе-чи  долю  а  богів

відповіли  ж  мені.  тобою.
як  не  морально,  так  фізично
стою  навколішки,  бо  спалюють  мости...
що  мали  нас  звести.
прошу  руки...  твоєї
в  долі  чи  спокуси-байдуже  мені
коли  я  буду  ненароком  кволий
тіло  безцінне
серце  ж  у  вогні
Окраїна

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555671
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 29.01.2015


сдача

не  обнимай  ее,  она  уже  не  плачет.
она  грустит  и  это  значит-она  живет.

и  в  руки  взяв  снова  себя
приимет  решение  осмелиться  сказать  тебе
что-  был  не  прав!

и  оплеуху  взвесит  на  весах,
смотря  тебе  и  не  смотря
в  глаза,ответ  дать
-да  или  нет

и  ты  тогда  ответишь  ей
-все  ошибаються,  все  увлекаються;
никто  не  без  греха.

а  слезы  мерно  наполняют  океан  любви.
чтоб  не  осталась  на  мели
штиль  донесет  вести  из  фронта.
-после  харизмы  правда  следует.

не  милая.  нагая  и  строптивая.
когда  посеет  в  подсознанье  зерна  меленые
и  кипятком  проникнет  в  твердь.

нагая  станеш  пред  собою
но  себе  верная,  в  зеркале-увидишь  он.
красивая  и  порочная  зардеешь  вновь.
а  он,  прощенья  не  попросит.

уйдет!..и  треснет  сердца  отблеск

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554062
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 23.01.2015


самолетик

зачто  винить  себя..
..за  что  дурить.
объятья  осени  прошли
и  хорошо.

листок  последний  в  самолетик  сложит.
и  в  дальние  края-да  на  юга..

зима  в  приход  исправить  ничего  не  сможет.
лишь  зморозит,  что  к  весне  прозреет.

и  самолетик  вернет  мне  трепетный  листок
в  нем  стих
про  осень
незакончен

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554045
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 23.01.2015


присвята близькому другу

тарасе

от  ми  й  зустрілися.
Ніби  не  в  тому
І  ні  в  іншому  житті
Між  цих  прогалин
Як  на  порогах  річки
Що  несе  свої  і  наші
Спогади
Кудись.  Далеко.

І  нікому  тут  не  легко
І  бісеня  не  видає  гарант  життя
Й  недоторкане  пекло  кличе
Зараз  це  ти
А  завтра  ми
З  пітьми  до  мороку
Кроки  для  зради  легкі
Ні.  Не  передректи
Яким  й  кого  наступним
Зачепить  бік  як  на  порогах
Тої  швидкоплинної  ріки
Що  є  життя.  Бурхливе
І  помірене  водночас.
А  у  очах  відбито
Залишок  війни
Що  не  була,
Але  застала  ненароком!
На  тій  стежині.
Де  так  здалося  
Вірно  вивірені  всі  шляхи
Та  вкотре  знов  привозять  домовину
Я  подумки  спалив  би  все!
Що  було  ненароком
Наклав  би  вето
Набив  би  пику
Не  тобі  собі…
Щоб  помилитися
І  встати  раптом  з  ліжка
Вспітнілим  до  нестями!
Дивився  на  невидні  рани
Твого  сумління,  друже
Я  так  хотів  помилки  досягнути
Гірше  ніж  тої  нірвани.
Та  то  було  раніш.
Не  збити.  Вбити  і  перестріти
І  разом  на  хресті
Як  корабель  об  пляшку
В  довге  плавання  у  море
Віднести.
Нема  його
Нема  і  спогадів.
Тож…запитав  наївно:
-Чим  можу  ще  допомогти?
Затримка  у  тунелі  погляду:
….-облиш…що  міг  зробив  вже  ти
Звучать  слова
Без  крихти  докору.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551648
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 15.01.2015


що я до неї. .

були  часи  коли  кохав  я  люто..
не  потуравши  жодним  балачкам
...аж  раптом,  негода
спіткала  мене  коло  рідного  порога
...коли  простити  не  змогла.
здавалося  б  -  у  тім  вина?..
тоді  закликав  небеса  на  тому
послать  мені  гріховну  втому-
-щоб  довести  тобі
Як  я  її  люблю  й  кохаю
і  в  жоднім  слові  сумніву  не  маю

такими  були  мої  палкі  слова
пошани-богині  затишку  й  родинного  тепла.
та  небеса  сіро  мовчали
і  світ  мовчав...Овва

а  втім  з'явилася  вона
тут  відступ  конче  необхідний
щоб  описати  ту  нагоду  і  негоду  що  накликав.
а  вона...  а  що  вона.
тендітна  й  лагідна
хоч  часом  соромлива,
як  ластівка  що  із  небес  злетіла
і  трохи  додала  тепла,
що  часом  так  не  вистачало.

що  мав  з  того...
коли  отут  мо  ожила  душа
хоч  балаклавою  себе  накрити
щоб  ззовні  приховати  почуття.

вона  ж  скромно  співала  і  раділа
не  то  з  мене-не  то  прийшла  зима...
хтозна,  мене  скоріш  не  те  гнітило

а  розум  тут  вже  совість  закликав
-поглянути  на  мене,  зрозуміти
чи  підкорився  долі  чи  спокусі  я.

та  ж  сваха  клята  своє  діло  знала
і  шансу  в  затишку  чекала
щоби  надати  найспокусливіший  варіянт.
щоб  касу  видав  автомат
якщо  не  першим
то  наступним  разом!
бажання  правди-милий  ворог
і  водночас-лютий  брат.

насправді  -  винний  я
вони  -  моя  уява.
і  невблаганна  як  її  пізнав.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551639
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 15.01.2015


ти квітка

вже  час  настав
і  бачу  я  як  зорі  місяць  лютий
 у  вирій  проводжа

тебе  я  теж  проводив
до  оселі.

не  оселившись,  просто  так
на  згадку.
поставивши  в  старому  крапку

на  новий-кращий  тиждень

де  мороз  вже  готував
мені  чудову  квітку
яку  мені  ж  під  час  самоти

у  руки  дав  і  наказав
малюнками  на  вікна  сфері
щоб  я  її  тобі  в  долоні  передав.

тоді  повільно  танули  на  небі  зорі
...наші  думки  були  прозорі
надто!

але  ніхто  того  не  знав
як  ніжну  квітку  покохав

січеслав

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551279
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 13.01.2015


щасливий фейк

не  нарікаю  на  богів
я  радісно  -  щасливий
наче  дороговезний  сувенір
і  вправно  обираю  слово
мене  поважним  називють
і  нарікають  -  живосил
та  на  одне  не  вистачає

на  жаль.
знайти  оте-що  сам  хотів.!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550961
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 12.01.2015


зірка моя більна

нарешті.

ніби  то  моя  пора  настала.
я  знову  між  своїх  вітрів
на  півночі,  що  згадку  починають
...на  схід  -  куди  давно  хотів.

Славута  кригою  покрив  ся
і  журавлі  минаючи  над  ним
курличуть  тіням  на  воді:
-  давай,  давай,  за  нами

сонце

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550949
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 12.01.2015


верная

а  я  давно  тебя  заметил
в  прошествии  немногих  лет
давно  б  взаимностью  ответил
...но  друг  берег  невинности
обет

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548484
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 03.01.2015


Ласточка

....

Знаеш  милая,мне  будет  вспомнить  что,
вернувшись  вновь  в  себя,
когда  земная  ось  вращаться  перестанет.  
внутри  меня,
жизнь  перейдет  в  привычный  оборот.
когда  рука  твоя  в  руке  моей  воспрянет.
и  молния  осветит  вечер,
пусть  не  по  сезону..
прошу  тебя,  ты  не  грози  своей  природой.
тебя  и  так  не  знаю  я.
в  загадки  не  играй-
а  будь  собою..

хоть  не  со  мной,  но  для  себя.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548473
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 03.01.2015


що є кохання

у  темній  ночі  з  розпачу  чи,  прокинешся  зі  сполоху  страшного  сну
...я  тебе  ледве  обійму,  злегка  приходячи  до  тями.  я  розумію
жахіття  кожному  насняться  на  віку.  я  чую  сполох  твій
у  тиху.  ніби-то  годину.і  розум  думає-а  раптом...

і  силу  кров  крізь  серце  прожене.  душа  на  сполох  бити  стане
а  серце  зірветься  арабським  скакуном.  і  вірити  в  реальність  перестане  так,
наче  в  темнім  лісі,  де  заблукаєш  й  виходу  наче  б  то  нема.
а  вихід  завше  є  коли  місяць  не  світить..то  світить  провідна  зоря,
і  навіть  хмарам  не  під  силу..  але  того  не  варто-любо  говорити.

кохання  може  все...і  навіть  те,  про  що  не  можна  говорити.
кохати  ж  можеш  лиш  одну  людину.  
Геракла,  Геркулеса-Венеру  чи  Афіну.
дорогу  й  близьку  відверто.  що  обере  і  поряд  буде  із  тобою.
до  спільного..і  навіть  світла  згину..і  навіть  після  світла  згину  свічку  запалю
.....і  за  руку  тебе  візьму

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547246
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.12.2014


Сонце

дощовими  краплями

стиглими  черешнями

тірамі-су

я  до  тебе  вранці  прийду

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547243
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.12.2014


Сучасна українська …

Сучасна  українська  …  проза
Паперове  обличча.    Я  роблю  собі  нове  паперове  обличча.    Бо  старе  вже  мухи  виїли.  Нехай  їм  буде  нова  домівка.  Я  ж  прожену  вранішніх  примар.
2  -  Я  спалюю  своє  старе  паперове  обличчя.  Бо  в  нього  мухи  надто  нагидили.  Без  ілюзії  і  доброти.  Прощайте  денні  привиди.  
П.с.  Я  прагну  миру.  Тому.  Готуюся  до  затяжної  доби
-------------------
Я  спитав  у  сучасної  української  прози  –  чим  ти  дихаєш  сьогодні..    
у  відповідь  вона  мене  послала.  Ось  такий  він-самоїд  трансу  (24.06.  2012)
2  –  вдруге  завітав  до  сучасної  української  прози,  перепросити  за  перше  наївне  питання
У  відповід  отримав:      чи  ти  рошену  обївся  ?..
----------------------
Ломка
Зніми  з  мене  сорочку.  Годі  соромитися.  Твої  поцілунки.  Я  має  збожеволіти?..  відкрий  мо  тантру.  Почитаємо  зорі  уголос.
2  ломка
Ми  читали  зорі.  У  голос.  Я  поглянув  на  твоє  нахабне  тіло.  З  рогом  прогриміло.  тантру  довелося  відкласти.
-----------------
Замість  вибач
Ми  їли  горіхи.  Було  трохи  прохолодно..  Наше  лузання  розганяло  холод.  На  гранітній  плиті.  Тепер  мабуть  таки  тепло.
2    було  тепло.  З  пів  року  лузали.  Тепло  пройшло.  Настав  час  отримати  на  горіхи.
-------------------------
Дилема
Мені  дісталась  гума  –  на  халяву.  Ходив  коло.  Не  знав  що  з  неї  вдіяти.  Шукав  хоча  б  плями.  В  результаті  –  отруївся  мріями.
2      троха  оклигав  од  мрій.  Гума  виявилася  з  китаю.  Продовжив  пошуки  плям.  В  результаті  порізав  ся  о  сталеві  грати.  Замість  висновку:  треба  менше  з  гумою  грати!
----------------------------
Хреста
Я  зламав  свого  хреста.  Хотів  поглянути,  як  воно-коли  гаранта  віри  вже  нема.  Дивився  у  злам  з  пів  години.  Але  там  лише    -  риторична  пустота.
2    повернувся  до  хреста.  Перемотав  злам  скетчем.  Ну  хоч  зараз!…  пустота  ніби  зникла.  Все  риторично.
-------------------------------

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535114
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 06.11.2014


серія - романтично

---
Все  має  бути  романтично
Мені  сказала  якось  ти
Не  місяць,  бог,  чи  зорі
-ми  творимо  свої  світи
Думки  підчас  важко-прозорі
Можливо  просто  хворі?.  Ми.
-----
Служіння  починається
Не  зарахуй  години
Ти  молишся  за  мене  і  за  мир
Я  поряд.  Думаю  про  ми
----
Мені  добре  без  тебе
Чи  не  так-?
Малюєш  подумки  на
Запитання  знак
Я  більш  не  хочу  говорити
У  скронях  лиш  звучить
Роби,  роби,  робити
----
Знову  як  вперше  зустрілись
Розмови  не  вийшло
В  результаті-закохали  у  себе  зірки.
---
Збережи  мене  десь..
У  підручнику  з  географії
Коли  стане  сумно.  Відкрий
Будемо  разом  мандрувати.
-----
Вікна  відкриті,  
твої  очі  вже  сплять,  
новий  день  пройшов,  
вивчаю  ніч  на  смак

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525563
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.09.2014


серія - ел. память

Провів  тебе  у  дорогу  поглядом

Не  було  при  мені  камери

Жаль.    Записати  б.  змонтувати

Опісля  разом  переглянути.

===

Я  кохаю  і  люблю  тебе

І  на  те,  не  вистачить

Електронної  пам’яті

Є  бо  те  ужитті

Заради  чого  радіти  і  плакати.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525517
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 24.09.2014


Беседы об нем или позиция Зиммы

Беседы  об  искусстве  и  не  без  того  

(все  имена  и  названия  не  выведены  с  большой  буквы  так  как  отношения  к  своим  схожим  родственникам  не  имеют  в  реальности.  Все  персоны  выдуманы.  )

-  слушайте  йоффе,  я  давно  у  вас  хотел  спросить,  -обратился  человек  средних  лет,  бережно  входя  в  главную  комнату  (приемную),  буд-то  он  на  обратном  пути  что-то  припомнил.
-  я  вас  слушаю  зима…-перебил  его  бережно  человек  сидящий  у  стены  между  двух  окон,  что  видом  выходили  на  площадь.
-  как  вы  думаете,  я  недавно  в  галерее  заметил  картину  шпильмана,  и…у  меня  возникла  мысль..
-  ни  в  коем  случае!,  при  всем  моем  уважении  к  вам  и  вашим  андеграундам..  –вновь  перебил  его  йоффе.
-  но  почему?...  лично  у  меня  картина  вызывает  неподдельный  интерес-  заметно  смущаясь  сказал  зима.
-  убедительно  прошу  вас  держать  свой  интерес  при  себе  –  с  явным  сдержанным  тоном  в  голосе  сообщил  йоффе.  –  это  же  форменное  безобразие!
-  ну  почему  же?..  как  раз  нет…  я  вижу  в  ней  суть  происходящего.  Йоффе,  мой  друг,  вы  просто  ее  не  видели.
-  достаточно  было  услышать..  однозначно  нет  –  безапелляционно  сообщил  йоффе.  –  это  как  2+2=5
-  но  ведь  2+2  не  5  далеко.  Мы  же  разумные  люди.
-  вот  именно  зима,  потому  я  и  говорю  что  это  форменное  безобразие…  со  всем  уважением  к  вам.
-  вы  даже  не  предложите  мне  присесть??..-  зима  ккак  бы  испытующе  посмотрел  в  сторону  коллеги.
Садитесь,  яхве  с  вами,  не  вечно  же  вам  здесь  стоять  –  не  вставая  со  стула  ответил  йоффе.
-  о,  я  вас  благодарю.    –  рассыпался  в  щедростях  зима.  –  не  хотел  доказывать  вам  стоя…
-  стоп!..только  не  на  то  стуло..  –  вмиг  проведя  глазом  влево  от  себя  йокнул  йоффе.  –  его  скоро  унесут.  Найдите  себе  другой.  Не  хотелось  бы  чтоб  с  вами.
-  но  тут  больше  нет!...  –  возмутился  было  зима.
-  справа  от  вас..  –  отрезал  йоффе.
 -  О,  я  вас  благодарю  –  рассыпался  зима.-  надеюсь  его  унесут  не  скоро.
Подойду  к  стулу  зима  бережно  перенес  его  на  другую  сторону,  поближе  к  коллеге.
 -  ну…  если  вы  только  не  станете  настаивать  на  своем  –  сьязвил  йоффе.
-  Я,  насколько  мне  не  изменяет  память,  в  математике  смыслю  не  сколько  не  меньше  за  габи  энштейна.  А  это  ведь  был  великий  человек!  –  глобально  пояснил  йоффе.  –  чего  только  стоит  его  выходка  с  «теоретической  относительностью».
-  умнейший  человек,  да  мой  йоффик  –  поддержал  коллегу  зима.  –  но  он  уже  на  исходе,  а  тут  такая  симфония..  –  неунимался  зима,  теребя  свою  шляпу.
-  и  вы  совегшенно  пргавы,  -  заметил  йоффе,  -  как  и  то,  куда  вы  чуть  не  отправили  зеланда.  Вы  помните  габоты  зейши…?
-  конечно  помню,    -  нехотя  отвесил  зима.    –  но  он  таки  писал  явный  авангард.  Чистой  воды.!
-  да  пусть  хоть  Революцию!  –  вознегодовал  йоффе.  –  но  вы  так  смотрели  на  него,  будто  он  предложил  вам  реконструкцию  концлагеря.  Кстати  как  там  ваша  фрау  после  него..  –  явно  издеваясь  спросил  йоффе.
 -  при  чем  тут  моя  дорогая  фрау  к  моему  предложению?..  –  сказал  зимма,  явно  не  понимал  к  чему  ведет  йоффе.
 -  к  тому  самому,  как  и  ваш  дорогой  яшма..  –  отрезал  йоффе.
-  яхве  с  вами!,  будто  он  пуд  пшеницы  задолжал.
-  не  хватало  еще  чтобы  ваш  дорогой  мне  талант  был  должен.  Побойтесь  бога,  если  вы  в  него  верите,  -  вознегодовал  уже  зима.  –  любите  его  на  здоровье.  Я  же  не  читаю  Тору  после  каждого  вашего  удачного  творческого  проекта.  –  немного  скривившись  отвесил  зима.    –  кстати,  как  там  ваш  очередной  фестиваль?.  Я  слышал  что  раби  и  Йосиф  были  в  глубоком  восторге  поторговать  своими  поделками.
-  ну  зачем  же  так.  –  отпарировал  йоффе.  –  ну  продали  пару  тысяч  за  неделю.  Не  в  субботу  таки..  я  мой  зима  с  Яхве  –  на  ты!  –  отрапортовал  йоффе,  и  надел  деловито  очки.
 -  нет,  я  не  сомневаюсь  в  вашей  симпатии  к  нему    -  ответил  зима,  показав  указательным  пальцем  в  потолок.
-  но  чем  же  вам  так  не  мила  «свобода  ведущая  на  баррикады».  Это  же  ретроспектива.  Это  так  современно…  какой  щас  курс  шекелей…
-  да  хоть  «стена  плача»…  вы  там  были?
-  где..-  переспросил  йоффе
-  на  баррикадах  –  уточнил  настойчиво  зима.
-  Уверенно  нет
-  так  вот  и  не  ходите  туда.  Не  хватало  чтобы  она  (свобода),  привела  вас  к  ней  (стене  плача).
-  вижу  вам  зима  не  по  душе  ее  дух  –  ехидно  заметил  йоффе.
-  нет,  шанель  конечно  видная  марка,  но  моя  зофа  предпочитает  израэль.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520659
рубрика: Проза, Лирика
дата поступления 31.08.2014


серія - гудки телефонні

У  моєму  мобільному  телефоні
Звучать  короткочасні  гудки
Так  тонко!,  тягнуться  нитки,
До  тебе..
+  +  +
Дихання  із  очей
Протяжно  міряє,  гудки
Я  ні-який  уже,  без  тебе,
Заряду  мало..  мене  вимкни.
+  +  +
Не  напиши  до  мене.
Подзвони.
Хоч  подзвони…  До  мене
Роздратуй  нитки.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=506141
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.06.2014


ДУМА ПРО ПОЧАТОК

(ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ  ВЕЛИКОМУ  –  НІЩО)

ВСЕ  ВИНИКЛО  З  НІЧОГО,  ЩО  Є  ПЛАНОМ  ВЕЛИКОГО  ЗАДУМУ.  
І  ЛИШЕ  ЛЮДИНА,  ОПІСЛЯ  ДОСЯГНЕННЯ  ПОВНОЛІТТЯ  ПОЧАЛА  ЗАЙМАТИСЯ  МІСТИФІКАЦІЄЮ  -  ЗАДЛЯ  ЗАДОВОЛЕННЯ  ОСОБИСТИХ  ЖАХІВ.
А  НА  ПОЧАТКУ  БУЛА  ВЕЛИКА  ІДЕЯ…          
ВОНА  БУЛА  ПОДІБНА  ДО  МАЙБУТНЬОЇ  ВЕСЕЛКИ,  ТІЛЬКО  БАРВ  ЩЕ  НЕ  БУЛО.  
А  ПОКИ  ЩО  ЦЕ  БУЛО  ВЕЛИКЕ  І  ПРЕКРАСНЕ  –  НІЩО.
БО  ЯК  ВИ  НАЗВАЛИ  ТЕ  –  ЩО  САМЕ  СЕБЕ  ПОРОДИЛО.  А  ПОТІМ  І  ЛЮДИНА  ВИЙШОВШИ  З  ЙОГО  НУТРА  СТВОРИЛА  ГУЧНИЙ  ГАЛАС.  ЯК  ПЕРШИЙ  ВЕРЕСК  НОВОНАРОДЖЕНОЇ  ЗІРКИ-ДИТИНИ.  ЩО  Є  ЧУДОМ.
ЗВІСНО  ВРАЖЕННЯ  І  УЯВА  ЧАСТО  МАЛЮЄ  КАРТИНКУ  З  ФІЛЬМУ  ЖАХІВ.  ВЕЛИКЕ  НІЩО  –  ЩО  ВОНО  МАЄ..  І  ЩЕ  НЕ  ЗАКІНЧИТЬСЯ  ЗАПИТАННЯ  -  А  ВІДПОВІДЬ  ВЖЕ  ЖАХАЄ.
І  ЛИШЕ  ЛЮДИНА  З  ХАОТИЧНИМ  МИСЛЕННЯМ  МОЖЕ  ВСЕ  ЦЕ  РОЗУМІТИ  І  СПОКІЙНО  ПРИЙМАТИ  ЯК  НАЛЕЖНЕ.  А  НЕ  ЗАСПОКОЮВАТИ  СЕБЕ,  ЩО  ВСЕ  МИНАЄ,  ЩО  ВСЕ  МИНЕ.  І  З  ОГЛЯДУ  НА  ЦЕ  МАЛЮВАТИ  СВІТ  У  ЯКИХОСЬ  ДВА  КОЛЬОРИ!.
СВІТ  НАБАГАТО  ЯСКРАВІШИЙ,  І  У  СВОЇЙ  БЕЗКІНЕЧНОСТІ  ЛЯКАЄ.  ВИНИКАЄ  ДУМКА.  ЩО  ВСЕ  НЕ  ВПОРЯДКОВАНИЙ  І  БІЛЬШ  ТОГО  –  ХИМЕРНИЙ.  БО  ІНАКШЕ  ЯК  ВІН  МОЖЕ  ТРИМАТИСЯ  НА  ТРЬОХ  КИТАХ.  НЕ  ЗДОГАДУЮЧИСЬ  НАВІТЬ  ЩО  ЦЕ  ЛИШЬ  ОБРАЗНЕ  ОЗНАЧЕННЯ  ТЬОХ  ОСНОВ  ВЕЛИКОГО  ПО  ЗАДУМУ  НІЧОГО.  АЛЕ  ЯК  ВІН  МОЖЕ  ТРИМАТИ  В  СОБІ  СТІЛЬКИ  НЕНАВИСТІ.    ТАКИМ  ПИТАННЯМ  ЗАДАЄТЬСЯ  МАЙЖЕ  КОЖНА  ДРУГА  ЛЮДИНА,  А  РАЗОМ  ЦЕ  ВЕЛИКА  СПІЛЬНОТА.  ЩО  НЕ  МАЄ  НІЧОГО,  ОКРІМ  НАВЬЯЗАНИХ  ДУМОК.  І  КОЖЕН  ДЕНЬ  ДЛЯ  НЕЇ  Є  ЩЕ  ОДНИМ.  ВКОТРЕ  ЗНАКОМ  ПИТАННЯ  –  ЖИТИ  ЧИ  ВИЖИТИ.


ДУМА  ПРО  ГАРМОНІЮ

ВІН  І  ВОНА.  ТАКІ  ДВА  ВЗАЄМНОНЕВІДЬЄМНИХ  ВІДТІНКИ  ВСЕСВІТУ,  ТВОРЯТЬ  ЖИТТЯ  ЩО  У  НЬОМУ.
ВОНА  –  ЦЕ  САМА  НЕВИННІСТЬ  І  ЧИСТОТА  ПРИРОДИ,  ЩО  ВСЕ  ПОРОДЖУЄ,  ДОВОДЯЧИ  ДО  ІДЕАЛУ.
ТОМУ  КОЛІР  МАЄ-  БІЛИЙ.  
ВІН  САМА  СУТЬ  ПОЧАТКУ,  ШЛЯХ  ЩО  ІДЕ  ІЗ  ХАОСУ  ІДЕЙ  ДО  СВОГО  ОСМИСЛЕННЯ.  ЦЕ  САМА  ДУМКА,  АЛЕ  ЩО  ДОПОКИ  БУЛА  НЕ  ВИРІШЕНА,БО  ДЛЯ  КОЖНОЇ  ДІЇ  ТРЕБА  ПОШТОВХ.  КОЛІР  ЙОМУ-ЧОРНИЙ.
БО  ЦЕ  ТЕМРЯВА,  З  ЯКОЇ  ВИНИКАЄ  САМА  ПОЧАТКОВА  ДУМКА.  ВОНА  ПОТРЕБУЄ  ЗАПЛІДНЕННЯ!
САМО  СОБОЮ-НІЧОГО  НЕ  ВИНИКАЄ.  ТОМУ  ПООДИНЦІ.  НА  ПОЧАТКУ  СВОГО  ШЛЯХУ,-  ВІН  І  ВОНА  ОКРЕМІ,  ПОКИ  МАЮТЬ  ОДНЕ  ОДНОГО  ЗНАЙТИ.  ВЖЕ  ПОТІМ  ВІДЧУТИ  СИМПАТІЮ,  ДИВНИЙ  ПОТЯГ.
ТАКИМ  ЧИНОМ,  ПРИ  ВДАЛИХ  ОБСТАВИНАХ  МОЖЕ  ВИНИКНУТИ  ПЕРЕДУМОВА  ДО  ВИНИКНЕННЯ  ВЕСЕЛКИ.  ВЕСЕЛКА,  КОТРА  БУДЕ  ТІШИТИ  ОКО  СВОЄЮ  БАГАТОЮ  ПАЛІТРОЮ  В  ІДЕАЛЬНОМУ  ПОЄДНАННІ  –  ВІНВОНА  І  Є  В  СВОЇЙ  СУТІ  –  ГАРМОНІЯ  )


ВИРОДЖЕННЯ  (триєднання)

У  кожної  медалі  є  вірогідна  і  побічна  сторона.  Але  як  у  випадку  любові  тут  існує  і  гармонія  і  …
Механізми  природи  мають  на  те  регулюючу  схему,  яка  нажаль  омина  людську  спільноту.
Бо  звідки  і  куди  вони,  природа  на  те  відповіді  не  має.  Та  з  огляду  на  загальні  властивості,  вчиняє  з  людиною  як  прийнято,  загальним  планом.  І  ніби  рахунки  сплачено.  Та  людина  раптом  тручається,  намагаючись  своїми  вчинками  себе  виправдати  і  що  найпоказовіше,  показати  що  саме  вона  а  не..  є  вінцем  природи  –  а  отже  і  має  правити  балом.
Що  з  того  виходить,  ми  загалом  бачимо  сьогодні.  Чи  не  так


РОЗХРЕЩЕННЯ.

   Одна  із  стадій  визнання  життя,  що  є  творцем  у  всесвіті  понад    усе.  Складна  і  водночас  проста,  як  той  початок,  що  не  має  точки  відліку..
Усвідомлення  самого  початку,  як  безкінечної  точки  відліку,  яким  зветься  матеріальний  відрізок  життя.  Життя,  головними  дійовими  особами  якого  є  кожна  істота,  де  перелік  може  сягати  безкінечності.  І  тільки-но  зафіксуєш  один  відрізок,  огородиш  його,  означиш  видною  лінією,  а  вже  на  іншому  кінці  щось  виникає  і  розростається  нове,  ти  навіть  гадки  не  маєш  –  що  воно  таке.
Тому,  все  створене,  є  повноправним  власником  що  передусім  має  належати  самому  собі.  Тому  поштовх,  крок,  порух  до  виродження  або  відродження  має  робити  сама  особа,  що  визнала  себе  як  незалежну,  вільну  від  мутацій  і  слухів  субстанцію.  Як  молекулу.  Як  атом.  Як  електрон.
Тому  для  такої  смерть  –  не  стає  кінцевою  межею,  за  якою  прірва  і  пустота.    Бо  в  такому  випадку  –  вічність  –  то  лише  пусте  слово,  без  сенсу  до  сполучення.  Слово  як  вигадає  не  диявол,  а  невігласи  роду  людського,  задля  задоволення  особистих  мізерних  потреб  і  жахів.  Таким  чином  втрачається  головна  частка  життя  –  віра  в  єство.  Віра  у  себе.
А  усвідомивши  себе,  усвідомлюєш  зв’язок  з  усім  що  навколо.  Тому  коли  починаєш  робити  оберт,  за  яким  рухається  усе..  але.
-  спочатку  буде  –  слово

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504741
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 12.06.2014


погляд усередину

перед:
я  тут  переглядав  якось  наші  листи
себе  відпусти
або
мене  впусти
*

пора  стати  чесним-ми,
з  тобою:  сам-на-сам
ти  обираєш  жести  -  ми

а  я  роблю  масаж,  тобі
*

твій  стан  вже  став
сталеві  грати
ти  ніжна  і  весела
та  сумна  оселя
до  мене  чи  до  тебе.

забув  про  домового
не  можу  з  почуттями  грати
стомився  місяц  заглядати  -
-питати:  як  таммм
*

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504627
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.06.2014


офисные истории. альпинист

Достоевский  ей  богу.  1  часть

как-то  было  так,  что  дни  пошли  под  откос.  Домой  просто  не  тянуло.  Меня  там  откровенно  говоря  ждал  скандал  и  каждый  раз  «по  теме»  или  как  говориться  —  на  ты.
Это  как  знаете  из  истории  КР  когда  наш  князь  собирался  в  поход  на  соседние  княжества,  то  предупредительно  посылал  им  письмо  с  короткой  фразой  «иду  на  Вы»  и  врагов  это  повергало  по  началу  в  ступор  от  дерзости,  а  после  от  ужаса.  Короче  князь  «держал  базар»  или  отвечал  за  него.
А  я  как  полагалось  для  каждого  уравновешенного  в  меру  мужика  —  ссор  не  любил.  Я  вообще  мировой  человек,  от  слова  —  мирный.
Конечно  случалось  где-то  на  работе  недоразумения,  но  как-то  легче  выходило.  Мы  же  команда.  Уж  так  нас  начальство  поставило  —  все  что  накипело  —  в  отдельную  комнату.  Типа  японского  опыта  управления  гневом.  Действовало  неплохо.  Но  перенести  это  в  семью  я  не  мог.  Или  может  быть  не  хотел.  Все-таки  работа  —  это  одно,  семья-другое.
Да  и  она  ни  в  какую.  Она  не  сварлива  —  просто  эмоциональна.  Потому,  решил  как-то  зайти  к  другу  после  работы.  Не  выпить  конечно  а  просто  поговорить.  К  тому  же  у  него  она  была  не  напряженная.  Работая  охранником  на  этаже  одного  из  офисов  что  располагался  в  монолитной  новостройке.  Рабочий  день  у  друга  заканчивался  на  пару  часов  позже,  так  что  он  был  просто  обязан  меня  принять.  Я  конечно  предварительно  его  вызвонил  в  обед..  он  согласился.  Все  верно  и  главное  —  законно.  То-есть  не  бар  или  ресторан  с  сауной,  а  чисто  обычная  беседа  с  близким  человеком,  школьным  другом.
От  таких  позитивных  мыслей  мне  уже  стало  немного  легче.  Птички  правда  дорогой  не  пели,  но  солнышко  радовало.  
Зайдя  в  здание  компании,  я  то  ли  задумался,  то  ли  перегрелся  на  солнце,  но  споткнувшись  о  порожек  рамы  входной  двери  и  чуть  было  не  проскользил  в  холл  на  коленях.  
На  посту  отрекомендовался  и  стал  ждать  друга.  Он  был  на  одном  из  этажей  выше.  Минут  через  5ть  от  таки  вышел  и  как-то  дивно  и  загадочно  осенил  меня  улыбкой,  кивнув  идти  за  ним.
По  пути  дал  мне  бэйдж-тайм,  это  такой  временный  пропуск  на  сутки  и  только  на  один  из  этажей.  По  пути  я  как-то  подловил  себя  на  мысли  что  начинаю  словно  дама  накручивать  себя.  Мысли  и  настрой  стали  дико  меняться  каждую  секунду..  боже,  какой  хаос  у  меня  в  голове!
Зайдя  на  этаж,  друг  как  бы  уловив  мое  настроение,  сразу  предложил  чай.  И  тут  меня  чуть  ли  не  понесло  —  из  самого  главного  на  самое  заглавное..  а  чай  у  них  был  знатный,  даже  для  охраны  не  скупой.  Это  наверное  была  еще  одна  причина,  чего  мне  захотелось  к  другу.  Халява)
а  вот  в  душе  начало  закипать.  Особенно,  если  вспомнить  что  дорогая  меня  ни  разу  с  работы  чаю  не  предложила.  Только  перед  ней,  буд-то  мне  есть  время  лишний  раз  забежать  в  попутный  писсуар.  Как-то  так.

В  общем,  после  части  изложенного  наболелого  моему  другу,  мне  как-то  показалось  этого  мало  и  я  было  силился  дополнить  излияния...
но  друг  вдруг  вежливо  но  уверенно  перебив  меня  просто  сказал:
вот  ты  сетуеш,  что  чуть  что,  так  готов  на  край  света,  временно  но  уйти..  -  сделал  вывод  друг,  при  этом  даже  не  смотря  на  меня..
временно  хочется  от  нее  уйти,  чтобы  немного  остыть.  -продолжил  приятель.
Ага  —  выкинул  я.  Говорил  он  это  со  спокойным  лицом,  но  и  далее  не  смотрел  на  меня.  Это  стало  обижать.
А  ей-то  некуда  идти..  хотя  она  формально  с  тобой,  но  она  тебя  любит.  -  осадил  он  меня  выводами  как  милая  сковородкой  по  седалищу.  Он  продолжил:
ты  можешь  куда-то  пойти,  пройтись,  проветриться,  выдать  пару  так  сказать  —  подытожил  друг.  
Она  же  не  на  то  рассчитывает...  -  друг  вдруг  посмотрел  прямо  на  меня.
блин,  смотря  в  глаза  другу  меня  буд-то  вжало  в  стул.  Я  стал  ощущать  как  муравьи  нагло  начинают  меня  терзать  за  самое  святое.
т.е...  -  немного  выдохнув,и  немного  продлив  паузу  чтоб  собрать  мысли  -  я  что  ли  виноват?..  -  выдохнул  я,  заранее  приготовившись  к  тыловой  обороне.
Не  совсем.  Лишь  частично  —  ответил  невозмутимо.  
Тут  вы  оба  помешаны  —  ответил  друг  и  сразу  продолжил.-  только  из-за  недопонимания,  погрязли  каждый  в  своих  условностях  и  формальностях.
-да  ты  пей  —  оборвал  мои  мысли  друг,  увидев  что  меня  сейчас  замкнет  окончательно.  -  конец  рабочего  дня,  я  понимаю,  не  грузись,  сейчас  я  тебе  поясню.  -  растаяв  в  улыбке,  успокоил  друг  —  я  только  подведу  мысль.
Ну  да,  предложение  хоть  и  было  мирным  и  даже  заманчивым,  но  своих  пальцев  прикипевших  в  чашке  с  чаем  я  уже  не  мог  разнять.
Какие  люди  пропадают  в  охране  —  подумал  критик  внутри  меня.
Не  ерничай  а  пей!  -  заметил  друг,  резко  оборвал  ход  моих  мыслей.
Далее  интереснее  будет,  так  что  лучше  допей.
Этими  «далее»  и  «лучше»  он  лучше  бы  тут  же  добыл  меня  своей  палкой,  и  тут  же  захоронил  как  ценный  экспонат  офисного  значения.
Далее  мне  открылись  некоторые  подробности  моей  чуть  ли  не  интимной  жизни.  Я  слушал  и  только  диву  давался,  как  он  столько  знает  о  нас,  только  со  стороны.
во  маньяк  —  подумалось  мне  —  упивает  чаем  и  режет  натурально  по  живому,  и  хоть  бы  хны!
От  такой  мужской  солидарности  и  откровенностей  мне  захотелось...но  друг  тут  был  непоколебим  прямо  и  неумолим.  Начало  складываться  впечатление,  что  он  видя  мои  муки,  просто  смакует  меня,  в  каком-то  смысле.  Он  просто  видно  допускал  уже  этот  вариант  развития  событий  а  потому  продолжал  добывать  или  дорезать    -  как  вам  больше  нравиться!
Ты  недоволен  тем,  что  сам  позволил  себя  накрутить.
Вот  —  это  по  нашему  —  вдруг  воспряла  во  мне  гордость!
Но  накручивала  тебя  не  она  сама    -  а  ты...  -  и  упала  гордость.
она  ожидает  твоей  реакции,  внимания  —  уточнил  друг  —  возмущения,  негодования,  злости,  но  не  паники  на  корабле.
Но  я  же  питался  ей  возразить  —  парировал  я.
Пытался.  Но  не  более  того  —  оборвал  друг.
И  видя  мой  однозначный  переполох,  продолжил:
не  такой  реакции  она  ожидала.  Общее.  Нужно  было  отстаивать  общее.  Ваше    -  общее  —  уточнил  друг,  видя  что  я  окончательно  теряюсь.
Но  даже  из  этого  «общего»  я  ни  хрена  не  понял.  Внутри  так  все  и  воротило!!!
какое  общее!..какая  реакция...  какой  ответ  если  она  меня  поедом  едит,  только  ты  на  пороге...  -  не  выдержал  окончательно  мой  защитный  механизм...  чуял  я  что  за  секунду  начал  и  накаляться  утюгом  и  гореть  как  плита  газовая.
Друг  посмотрел  на  меня  спокойным  взглядом.  Внимательно  так  посмотрел.  Ему  так  хотелось  немного  врезать  в  стиле  —  пойми  же  меня  наконец!,  но  я  понимал  что  это  не  выход.  И  он  кажется  понимал  ход  моих  борзых  мыслей.  Спокойно  добавил:
вам  нужно  вместе  разобраться.  Не  сидя  за  чаем.  Не  моя  посуду  или  расстеливая  постель  —  это  будет  потом,  -  вдруг  поменялся  на  лице  приятель.  -  тет-а-тет,  на  природе,  но  без  лишних  ушей.  -  подытожил  друг,  видимо  явно  не  желая  быть  выкинутым  из  хоть  и  не  высокого  но  все-таки  этажа  этого  прекрасного  монолита.
только  на  свежем  воздухе  рождаются  хорошие  мысли  и  нужные  слова  —  заключил  он,  и  стал  долбить  откуда-то  взятый,  грецкий  орех.  Явно  мне  на  зло,  стараясь  застимулировать  мою  мозговою  деятельность.
А  есть  мне  точно  не  хотелось.  Все  так  и  кружилось  в  голове.  Я  смотрел  то  на  его  долбимые  орехи,  то  на  чашку  чая  что  уже  отлипала  от  моих  объятий  понемногу.  Мой  мозг  будто  искал  какую-то  точку  остановки,  для  обработки  полученной  информации,  иначе  просто  работать  отказывался.
У  вас  бывает  такое  состояние,  когда  слишком  много  наваливается  инфо..  и  тебе  надо  ее  как  можно  скорее  обработать,  отсортировать  и  направить  в  правильное  русло  с  сопутствующими  рекомендациями.?
Вот  эту  самую  миссию  надо  было  сейчас  осилить  моей  после  рабочей  голове.  Простой  ЭВМ  уже  бы  завис  на  этом  месте  и  просил  бы  пере...

как-то  машинально  я  перевел  взгляд  на  соседнее  здание,  где  в  этот  момент  мойщик-монтажник  мыл  окна  одного  из  офисов.
Он  так  ловко  это  делал,  что  каким-то  образом  умудрился  приковать  к  себе  мое  внимание.  Что,  казалось  бы  скучный  и  монотонный,  но  от  того  не  менее  опасный  процесс  меня  заворожил.  И  даже  мысли  куда-то  улетучились.  
Нирвана  полная.  
Чесслово.
Лишь  спустя  какое-то  время,  друг  вновь  вернул  меня  к  тревожной  реальности.

Часть  вторая.  
Предисловие:
тот  кто  ищет  виновного,  всегда  его  найдет.  Тот  кто  способен  простить,  всегда  будет  страдать  от  недоразумений  и  лишений.  Ведь  умение  прощать  —  это  тяжкий  дар.

...Этот  мойщик  чем-то  был  интересен  и  притягателен.  Я  никак  не  мог  отвести  от  него  взгляд.
это  петрович  —  как  гром  среди  ясного,  прозвучал  вдруг  голос  моего  друга.  -  он  мастер  своего  дела,  -  друг  буд-то  читал  мысли  на  моем  лице.
Раньше  он  был  альпинистом,  много  времени  проводил  в  горах.
Тут  друг  вдруг  запустил  паузу...  и  я  было  снова  погрузился  в...
но  друг  намерился  таки  не  упустить  меня  и  продолжал:
Он  был  женат  и  имеет  двух  детей.  Как-то  раз  жена  напросилась  с  ним  в  горы.  Решили  и  детей  с  собой  взять,  чтобы  свежим  воздухом  дышали  и  навыки  перенимали.  -  друг  поставил  еще  завариваться  чай  и  я  понял  что  это  знак,  чтобы  я  скорее  допивал  свой.
Он  естественно  подобрал  самый  оптимальный  маршрут.  Куда  же  романтика  без  экстрима.  Детей  оставили  в  пригорном  садике..
тут  друг  вновь  сделал  паузу,  чтобы  взять  орехов.  Но  не  лущил  их  уже.
назад  он  вернулся  один.  Через  день.  Ничего  не  говорил.  Был  полностью  невменяем.    -  друг  положил  шелуху  от  орехов  в  мусор  и  продолжил:
конечно  его  обыскались.  Маршрут  по  карте  разобрали  и  отправили  экспедицию.  Его  отправили  в  лазарет.  Детей  отдали  родителям  жены.  И  все  по  возможности  пояснили.
Друг  смотрел  куда-то  в  пол.  Я  решил  не  перебивать  его  молчания  расспросами,  ждал.
Как  только  послышался  шум  чайника,  друг  вновь  оживился.  Снял  в  сети  и  окинув  взглядом  часы,  продолжил:
так  как  он  сильно  ушел  в  себя,  с  базы  его  немедленно  направили  в  реабилитационный  центр  для  воинов-  афгана.  Где  он  провел  несколько  месяцев.  Все  понимали  что  ему  надо  было  время.
И  что  же  далее  было,  ему  помогли,    -  вдруг  очнулся  мой  анализаторский  ум...  друг  неожиданно  на  меня  посмотрел,  но  так  спокойно  что  я  сам  испугался.
Через  пару  месяцев  он  вышел  другим  человеком.  Ясное  дело  вернулся  на  землю.  Альпинизм  для  него  был  закрыт.    -  друг  налил  мне  свежего  чаю  и  добавил:
как  врачи  подтвердили  его  улучшение  и  адекватность,  родители  вернули  ему  детей,  но  под  условие  —  он  скоро  ищет  работу.  Это  было  важным  прежде  всего  для  него  и  детей.  Ведь  сбережений  на  долго  не  хватило  бы.  -  мы  вмести  выпили  чаю  и  он  продолжил.
Так  как  альпинизм  был  для  него  закрытой  темой,  он  даже  инструктором  не  пошел.  Хотя  зная  его  навыки  многие  горели  желанием  у  него  учиться.  Но  все  безрезультатно.  Он  напрочь  отказывался  кого  либо  учить.  Вот  тут  его  встретил  давний  школьный  товарищ  —  с  нескрываемой  эмоцией  в  голосе  уточнил  друг,  -  он  как  раз  арендовал  офис  в  новостройке-монолите.  Он  предложил  петровичу  стать  мойщиком  окон.  -  друг  посмотрел  на  альпиниста  за  окном,  -  короче  он  предложил  совместить  ему  нужду  с  реальностью.  Он  моет  окна,  один,  на  высоте,  со  своей  страховкой,  в  полном  2-х  часовом  одиночестве.  Друг  его  естественно  держит  в  поле  зора.
Он  долил  мне  ошарашенному  еще  чая  и  продолжил.
вот  уже  спустя  почти  3-года!  -  он  мойщик-альпинист.  Более  того  —  поднял  палец  вверх  друг  —  у  него  появилась  еще  и  шабашка.  Друзья  его  офис-боса,  что  соседи  по  зданию,  также  предложили  ему  свои  окна.  Офисов  много,  а  работник  он  хороший.  Они  конечно  долго  просили  его,  а  обещанного  как  говорят  —  год  ждут.    -  повысил  немного  тон  друг  —  но  он  добрый  человек,  и  дети  уже  взрослели.  Он  согласился  помочь  соседям.
Я  на  этой  ремарке  окончательно  впал  в  реальность.  Приходя  немного  в  себя,  я  допил  бедный  чай  и  помыл  после  себя,  чем  раззадорил  друга.
Но  пора  было  и  честь  знать.  Смена  подходила  к  концу,  потому  пока  друг  пошел  на  обход,  я  стал  собираться.  
В  голове  вновь  звучали  недавние  его  слова  -  «ты  то  можешь  куда-то  пойти,  а  она  любит  тебя...»,  -  звучали  в  голове  простые,  но  сложные  слова.
Друг  вернулся  и  мы  решились  к  выходу.  Он  немного  прошелся  со-мной,  вернее  скорее  я  его  провел.  Всю  дорогу  мы  оба  молчали,  а  я  думал  про  свою  проблему...  по  сравнению  с  услышанным  и  частично  увиденным  она  уже  не  казалась  такой  страшно  неразрешимой.  У  нас  слава  богу  нет  утрат  и  детей  нету  пока.  
ну,  не  болей!..  -  подал  мне  руку  на  остановке  друг
да  я  не...  -  хотел  было  оправдаться  я...но  вдруг  понял  что  он  шутит.
Друг  садясь  в  автобус  показал  мне  —  отлично  и  поехал.
Сейчас  уже  я  возвращался  домой,  если  не  уверенно,  то  с  надеждой.  А  шел  я  к  себе  домой,  к  моей  сварливой  и  заботливой...  шел  я  в  самому  близкому  и  любимому  человеку.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504618
рубрика: Проза, Лирика
дата поступления 11.06.2014


молитва про ЇЇ

передмова:
забери  у  мене  слова
і  мову  в  мене
забери
я  не  хочу  стогнати
знаючи  що  Ти
я  любити  без  мови
..х

*    *        *
думка  на  твоїх  очах
прозора  серед  ночі
на  ціну  сльози
нам  сняться  сни  пророчі

розгублено  тримаю
всю  тебе  у  голові!...
сльози  ковзають  
по  краю

ми  так  не  встигнем  до  зорі!

а  може  просто  не  іти?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500361
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.05.2014


не від….

вечір.
стіл.
розмова.
очі  в  очі..
передмова  не  до  ночі.

мозок  думками  пустий
я  не  Я
болить  шлунок
відповідь  тримаю!

я  люблю  тебе
я  знаю
але  й  ти
-не  відпусти!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500359
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.05.2014


так довго

у  моєму  мобільному  телефоні
знову  звучать  короткі...  гудки
так  довго  тягнуться  нитки
до  тебе...

*            *
...дихання  з  очей
протяжно  міряє  гудки
я  ніякий  уже  без  тебе
заряду  мало!
-мене  вимкни

*            *
не  пиши.  до  мене
подзвони..
хоч  подзвони!

домене
роздратуй  нитки

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498936
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.05.2014


служіння свічі

служінння  починається
не  розрахуй  години
ти  молишся  за  себе
і  мир  на  усім  мирі

я  думаю  про  інше
свіча  горить  лиш
пів-години

я  стою  поряд
миняє  служба
я  сподіваюся
що  ми-єдині

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498935
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 14.05.2014


ми. we are

все  має  бути  романтично
якось  сказала  мені  ти

ми  творимо  свої  світи
не  місяць  і  не  зорі
думки  важкі  і  прозорі,  
..можливо,  просто  хворі?

ми..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496770
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.05.2014


сторона

Хаотическое  безумие
Твои  глаза,  не  мои  глаза.
В  них  нет  стабильности
В  них  бесики  жмурятьса
Из  них  крывляется  судьба!
Я  в  свои  смотрю  новолуние
В  твоих  еще  не  взошла  луна.

Ты  чем-то  манишь,  до  безумия

Перехожу  в  воды  нейтральные
В  надежде  образумиться.

Но  скажи  мне,  как?,
Ты  и  там  нашла  меня..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496149
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 01.05.2014


Замок (устал)

Я  закрываю  дверь.
Прости  меня.
Я  был  отчасти  искренен.
И  говорил  достаточно,
Но  видно  зря.

Я  не  боялся  глупой  зависти
Я  знаю,  как  важны  слова,
И  не  играл  засим  публично  я.
Лишь  для  тебя.

Ты  подарила  чувства  мне,
Такие  сильные,  
Что    мог  писать  романсы.
…  но  только  прикасался  до  пера.
Как  улетучились  все  шансы.
В  ночи  кричать  хотел
Неслышно  я….

И  усыпал  в  безмолвном  трансе.
С  утра  ж....
Как  только  увидав  тебя
Мир  снова  наполняли  краски..
Но  это  более  не  радовало.
Знал.  Вечером  линяют  краски.
Теперь  же  я  решил  закрыть  себя.
Я  более  не  вижу  масти.
И  более  не  буду  различать.
На  ком  из  нас  какие  маски.
Так  лучше,проще.
Милая  моя.

Так  ласковее  мир,
Пусть  даже  для  тебя.

Одно  я  знал  наверняка,
В  мои  ты  мысли,
 И  Надолго  поселилась.
Так  пусть  все  доброе
Останетса  подле  тебя.

Я  же  уйду  
                             Теперь  луне  служу.
Она  не  различает  масти.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496148
рубрика: Поезія, Посвящение
дата поступления 01.05.2014


Ундина

Было  как  то  раз
Я  отдыхал  на  речке  или  озере...
Точно  не  припомню.

Была  жара,  солнце  в  полдень
Еще  не  вошло.

Вот  после  окунанья
И  немногого  ныряния.
Решил  на  солнышке  понежиться.
и....  кто  же  знает,
может  быть  тому  виной  жара.?

Но  память  обмануть  не  может  точно.
Я  уж  как  на  пол  часа  прилег,
Успев  даже  размякнуть
Под  палящим  солнцем.

Как  вдруг,  послышалось  мне  что  в  камышах..

Что-то  плескаяется,  хихикает.
Подумал  –  щука.  По  началу.

Но  мелко  было  там…
я  точно  знаю!
Не  обернуться  щуке.

И  странность  была  в  том,
Что  донеслись  было  похожие
На  человека  звуки.

Я  стал,  прислушиваться
Мало  ли  что  там....

Не  верил  по  началу
И  своим  ушам..
а  уж  чужим  -  подавно.

И  все-же  интерес  во  мне  воспрял
И  я  немножечко  привстал.
Взгляд  мой,  внимательно
В  кусты  нацелен.

Прошел  мучительный  момент
..предательски  рассудок  заскучал.
Ну  точно  перегрелся…
Так  и  знал..

И  было  продолжать  решил
Но  звук  меня  опередил.
Пришел  на  стрем  и  мой  рассудок.
Ведь  что-то  точно  тут  не  так.
Кусты  немного  шевельнулись
Как  буд-то  подавая  знак.
Вот  каналья!.  Подумал  с  перепугу.
Не  уж  то  ли  в  кустах
Найду  себе  подругу..
Но  в  кустах  тех  кто-то
Что  некультурно  вытворял
Я  оглянулся,  припаренный  ли  я  один
Но  диво  в  том  –  
Вокруг  все  –  ноль  на  массу.
Что  именно,  мне  было  знать
Не  очень  интересно..
К  тому  моменту  я  уже  сгорал
Нет  ни  от  страсти
Причем  самое  что  ни  на  есть.
Конкретно..
А  звуки…  так  и  не  стихали.
В  конце  концов  и  нервы  сдали.
Я  же  решил  пошариться
Между    кустов.
И  не  успел  я  с  места  тронуться
Как  вдруг..  как  дивный  сон,
Узрел  я  очертания  милые,
Что  зрели  по  меж  кустов.

Уж  лучше  солнечный  удар  пришел.
Я  в  перспективе,  о  том
На  горе  я  всмотрелся
И  на  том  рассудок  мой  
Было  обречен.
Горел  в  аду  уже  я…
Боже  наг  я  пред  тобою  
Был    ни  чем.
Смешались  окончательно  все  мысли.
И  я  был  распрощался
С  жизнью.
Как  тут  стал  напрочь  чувств  лишен.
И  знаю  что  был  обречен
Но  так  хотел.
Я  был  смущен
И  одновременно  дерзок.
Короче  был  сражен,  то  ли  перстом.
…  то  ли  несбыточной  надежды.

Я  был  смущен  и  одновременно  дерзок
Короче  был  сражен.  Толи  перстом.  Толи  несбыточной  надеждой.
О  боги.  Образ  был  прекрасен.
И  в  красоте  своей  ужасен.
С  ума  сойти  я  мог  легко.  
но  все-равно  !

 Когда-нибудь  погибнуть  суждено.
Кто  создал  дивную  русалку.
Мне  было  ничего  не  жалко
Только  мгновенье  не  было  кратко
А  миг  прекрасен  был.  Прекрасен  был  тобой.
Черты  каких  не  подберешь..
Кто  ты..
Виденье  чистой.  Недоступной..
Но  я  не  долго  мучился  с  ответом  
И  мне  я  вилась  ты  с  приветом

Из-за  кустов….но  направилась  почему-то  мимо  меня.  
Что  собственно  меня  очень  задело,
 лишь  после  понял  –  зря..
На  встречу  вырвался  иллюзии  или  мечте.
Не  знаю  как  туда  забрался
Но  рыбам  да  и  жабам  мое  вмешательство  пришлось  не  по  душе.
И  сколько  шарился  там.  
Не  припомню.
Как  скоро  ощутил  прохладу.
И  стало  как  то  налегке
Пиявок  нацеплял  себе  за  раз.  

Раздолье  было  на  моей  ноге.
Но  принц-мечтатель  не  сдавался.
Ища  знакомые  черты  в  воде.
Лишь  только  ветер  насмехался
И  что  то  явное  нашептывал,  
не  мне..  Воде.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495818
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 29.04.2014


незнакомка

Было  это  в  старом  баре,  
куда  зашел  я  каг-бы  невзначай.
Ничто  не  представляло  того,
Что  было,  но  случитса  вполне  могло.  
Судьба  проказница  милая.
Случалась  и  со  мной..
Я  пил  не  помню  что,  и  никого  не  трогал.
Счастливый  был,  что  там  сказать.
Рассматривая  этот  затхлый  бар.
…Но  тут  вошла  она.
Вернее  я  б  сказал,  приплыла.
Она  была,  легка,  хотя  и  не  перина.
Я  б  даже  не  внял  факту  этого
Явления  иль  дива.но…
Но  не  узреть  такое  мог  лишь…
Я  никому  и  никогда  не  был  так
Обескуражен.  
Ведь  подошла  она,  вблизи  меня.
Как  понял,  кофе  не  любила
В  руках  была  у  ней
Простая  минеральная  вода.
Конечно  воображенье  рисовало  страхи
Быть  может  то  вдова.
Но  шаль  на  ней  не  темная  была.
Хоть  и  отчетливо  я  различал
Лишь  некие  помехи,
Кроме  конечно  дикого  урчанья  живота.
И  думал.  Что  пропал  на  веки,
Из-за  новоявленного  расстройства.

Но  бог  с  …  причина  -  не  она.
Ведь  мы  друг  друга  так  не  знали
А  познакомитса  пора.
Хотя  бы  для  приличья,
И  спокойства  бытия.
Как  тут  нарушило  спокойство,
-  простите,  Тут  свободно?...
Меня  как  бы  впечатало:
-  да  нет,  конечно  да…
И  я  запнулся.:…-так  нет  иль  да,
И  пока  ответом…я  решался.
Подсела  уж  она  сама.
Но  предварительно,  оценивая  взглядом
То  ли  меня,  то  ли  меню  возле  меня.
Я  буд-то  ощутил  себя  бараном,
Почти  на  блюде  был  …
Как    мог,  Сомненья  скрыл.    
Она  ж  была  совсем  своя.
Шаль  медленно  по  ней  сползла
Прости  мой  пошлый  глаз
Куда  смотрел  я.  Впрочем  –  никуда.
И  помнитса  совсем  в  осадок  пал  я
Когда  орешки  заказала
Типа  для  минерального  запития.

Но  по  себе  я  знал
Что  минералкой  сыт  не  будешь
Да  и  не  сгинет  жажда.
Не  впать  бы  только  в  искушение,
Чтоб  после  не  просит  прощенья.
Я  после  нагости  набратса  и…
Нет,  я  не  такой!.  Проще  уйти.
Но  ноги  каменные
И  глаза  такие  необычные.
Куда  идти,  зачем  идти.
Тут  так  тепло  и  так…
Ужасный  домысел  меня  щас  посетил.
И  я  чуть  было  не  поперхнулся,
Лишь  вовремя  я  отвернувшись
Хух,  вроде  бы  скрыл…
Но  тут  вдруг:

-  приятного  вам  аппетита-
Вдруг  прозвучал  позыв.
Успев  лишь  глянуть  вслед
Мой  мозг  опешил.
Вот  же  блин,  неуж-то  заметила..?
Я  же  так  изрядно.
Являясь  заметным,  
Старался  не  показатса.
Даже  интерес  скрывал.
Но  видно  мало  старался.

И  всеж  я  обозвался,  
Непомню  правда  что..
Я  выдавил  с  полсилы
Но  и  за  то  мне  стало  немного  стыдно  
Как-бы  не  по  себе.
Но  на  лице  ее  ни  капельки.
Она  как  и  тогда,
В  чтение  было  погружена.
И  даже  за  ее  вуалью,
Было  видно,
Что  ей  не  имеет  значения
Обстановка  внешняя.
Подумывал  как  исправить  положенье.
Иначе  посчитает,
Что  с  головою  не  дружу.
Хотя  скорее  я  бы  с  этим  согласился.
Никак  с  собою  я  не  мог  совдладать.
И  похоже  никого,  кроме  меня
В  этом  баре.
Не  интересовало
Кто  и  что  там  не  так  сказал.
Благо  бильярд
Был  в  этом  баре,
И  многие  за  ним  так  угорали.

Я  как  то  не  учел  того.
О  чем  и  пожалел  потом..
-может  партейку?-
Меня  буд-то  снова  
Кипятком  обдали…
Я  оглянулся  и  понял,
Мне  век  воли  не  видать.

Сквозь  шаль  я  только  
Со    второго  раза  заметил

Что  взгляд  напрявлен
На  меня.  ОПА!

Глаза  скатились  вниз  по  профилю.
Не  ее,  -мои  конечно.
И  оценка  обьекта  началась.
-вы  про  бильярд…-
Еле  выдал  легкомыслие  с  себя.
-  он  нем  именно-  ответила.
-так  как…
И  это  уже  звучало  не  вопросом.
Но  и  без  того  был  ошалешен.
-а  вы  разве…
(умеете)-хотел  было  сказать.
-  разве  –  молнией  ответ  прозвучал.
С  следующего  моего  жеста.
Все  было  расценено,
Как  дважды-три  –  пять.
И  как  сказал  бы  каждый,
Ну  чтож.  Вперед,  некуда  отступать.

Партию  она  сама  решила  заказать.
Как  видно  по  костюму,
Ей  было  что  решать.
Но  лишь  пару  баксов,
И  ситуация  в  ее  руках.
Это  же  надо  было  так…

Еще  в  оторопеньи  подошол  ко  столу,
Под  видом    -  палки  выбирать.
Но  чудо.  Почти  все  были
Идеальны…  ладош  так  и  просилась
Мячик  в  цель  послать.
Пока  я  думал,  мене  успели  помешать.
При  повороте  я  нечаянно
Задел  край  платья.
Хотя,  задел  –  это  легко  сказать.
Я  снова  к  стойке  наклонился.
Послышался  смешок,
В  ответ  успел  лишь
-  извините-  выдать.
Как  видно  было,
Это  партнера  –  не  удивило.
Ответ  «ниче»,  спустил  завесу  тайны
Окончательно  на  нас.
И  к  столу  приблизив.
Множество  зевак…
Но,  жест  был  молнией,
Она  просила  ставки  делать,
Но  и  ожидать.
А  я  было  уже  напрягся,
Чтобы  на  первой  же  подаче,
Не  покраснеть  и  в….

Не  знаю,  что  произвело
Больший  фурор.
Иль  прикид  дамский.
Или  мое  нервное  терпение.
Расслабитса  не  мог  никак.
И  только  я  к  столу  наклонился,
Пытаясь  партии  читать,
-  ты  расслабся-….
-ну  можешь  выпить.
Поверьте  на  слово,
Это  меня  здорово  расслабило.
Я  прям  начал  летать
Или  порхать,  кому  как  нравитса.
Как  мог  я  послушать,
Когда  сама  идея  меня  …
Но  был  и  рабочий  интерес.
И  у  нее  и  у  меня.
Бой  интересов  можно  сказать.
Вот  так  воробышек  попался.
Меньше  надо  было  тень  раздражать.
Так  что  впредь,  не  буду  я  играть.
Теперь  же  главное…
Главное  расслабитса
И  в  русло  нужное..  направить.
То  что  я  еще  в  силах
Оценить  и  направлять.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495812
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 29.04.2014


може

чи  може  зранку  щось  хвилювати  більше
ніж  вдало  зроблений  відтінок  макіяжу
на  її  ніжному  але  жіночому  обличчі
аж  так  що  судомою  зводить  опісля
сказати  більш  нічого  не  вдається
окрім...  
                       побачимося  -  опісля

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495499
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 28.04.2014


моя галактика

ти  -  бездоганна

у  неї  є  сила
рушати  світи
вона  мудра  і  тендітна
у  своїй  красі

краса  врятує  світ
ви  так  кажете

ми  ж  змушені  рятувати  
таких=їх,  тендітних
непідступних

ми-янголи  безпідставності
не  маючи  ціни  і  статку
маємо  свої  справи
рятуємо  світи

ти  лише  світи,  світи
такі  як  вона  і  ти
вона  надійна,  але  невірна
бо  не  знає  куди  іти

я  хочу  і  буду  коло...  
коло  у  найбліжчій  галактиці
ви  скажете-агов!,  так  далеко
довго  чекати  на  відповідь

ви  забули  про  швидкість  думки
швидкість  що  понад  закони  фізики.

ми  не  світло  і  не  звук
час  мине,  залишиться  темрява

і  коли  відчується  найменший  порух
я  вже  коло  її  обставин

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495189
рубрика: Поезія, Білий вірш
дата поступления 26.04.2014


посиділи. . 9

дивна  річ
сиділи  обоє
обоє  пили  пиво  з  рибою
..а  напідпитку  один  я..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495186
рубрика: Поезія, Білий вірш
дата поступления 26.04.2014


спрага!

вона  хоче  перевірити  мене  на  
байдужість

я  не  хочу  тримати  заздрість  у  собі

вона  важко  стримує  легкість

ніби  це  передує  ганьбі

....і
ні  в  чому  не  відмовляє  собі

я  дивлюся  їй  прямо  у  вічі  8-

..моя  рідна,  ти  -  чарівна  мені

тож  не  варто  імітувати  ворожість

         краще  милуй  ся  цвітом  весни  *

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494844
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 25.04.2014


ТЕБЕ

спешу  к  тебе  я  рассказать
что  не  хочу  тобою  обладать
-ни  телом,  -  ни  душою.
зачем  же  краски  нам  сгущать...

я  признаю,  что  восхищался  твоим  телом,
мне  дух  захватывала  эта  благодать
но  стоило  о  том  мечтать..
мы  вроде  бы  не  девы

жалею  об  одном  томм,  что
-  от  сладкого  за  уши  не  отнять
и  со  "стыдом"  склоняюсь
-  но  лишь  пред  тобою

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494827
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 25.04.2014


майданчик

дитячий  майданчик.  місце  де  збуваються  дитячі  мрії.  ну..  майже  усі  мрії.
він  та  вона.  дівчинка  та  хлопчик.  лунають  вигуки  які  зрозумілі  лише  їм.  
батьки  зачаровано  а  хто  суворо,  а  хто  і  зовсім  паралельно  спостерігають  за  усім  цим  дійством,  як  глядачі  у  театрі.  хтось  виступає  у  ролі  режиссера  і  намагається  і  тут  контролювати  процес.  люди  різні.  Діти  однакові.
усе  це  дійство  з  піском,  гойдалкою  і  знову  піском  не  має  і  не  може  залишити  когось  байдужим.  навіть  мене,  (патологічного  боягуза!).

і  це  не  печально,  а  скоріше  комічно..  бо  поряд  з  дівчиною  обличчя  мимоволі  наливається  фарбою,  ніби  тебе  тільки-но  поцілували  без  попередження.

пісок  для  дітлахів  -  це  як  олігарху  золото,  без  якого  не..нічого.
він  має  дивні  і  я  би  сказав  навіть,  чарівні  властивості.  але  цих  чар  часом  так  мало.
та  свято  починається  з  появою  машини  з  ним!
верх  емоцій  -  світлий  пісок.  це  вже  наче  срібло!  його  ще  більше  не  вистачає  бо  завжди  чомусь  менше  ніж  жовтого.  між  нами,  дітьми  -  я  у  дитинстві  думав,  що  то  фея  його  чаклує,  якщо  дуже  попросити,  бо  дівчата  іноді  бавилися  ним  у  театральних  метеликах  що  трималися  за  спинами.  
білий  частіше  забирають  додому  і  додають  до  квіткових  горщиків  (мабуть  батьки  теж  діти  і  думають  началкувати  ще).
тож  піску  дійсно  завжди  мало,  тому  піщані  замки  то  верх  захоплення.  то  мрія  кожного  сміливо-мрійливого  карапуза!

(не  забувайте  іноді  батькам  нагадувати  про  замки  із  піску..;-)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494202
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 22.04.2014


Бажання є

в  мене  є  одне  велике  бажання
маю  сили
бачу!,можу  зробити
..  але  
не  можу  робити
...
доторк
не  можу
обряд  іде
як  кожен  своєю  стороною
він,  проходить  повз  усіх
і  на  добро  законів  матерії

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493574
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 19.04.2014


ОдинОК

меня  часто  спрашивают-почему  хожу  один.  просто  один.  без  друзей,  без  шумной  компании.  в  окружении  дамм.

дамм.  ...-такой  парень  и  без  охраны,  -  сетуют  мне  вместо  приветствия  дворовые  женщины,  когда  я  выхожу  из  дому..  хоть  с  окна  вылазь!
я  бы  с  радостью,  но    за  10ым  находиться  небо..  высоко  короче
они  же  млеют,  котов  кормят  и  млеют  
(думал  часом  что  от  самих  котов,  но  горько  ошибся)

както  подвезло.  друг  на  машине  прямо  к  дому  подбросил.  так  его  в  честь  этого  со  всех  сторон  осмотрели,  буд-то  хотели  убедиться  что  он  не  дама  на  самом  деле.  а  друг  с  юмором  был,  сделав  вид  что  ничего  не  заметил,  да  поздоровался  с  ними..  а  в  ответ  (мне  стыдно  за  вам  право)-никакой  реакции.  взгляды  встречные-непробиваемые!  как  инспектор  на  радар-не  веря  что  водила  не  превысил  допустимую...
...хоть  что  бы  в  ответ  тявкнули.  ну  и  культура!  вот  бы  их  к  японцам,  быстро  бы  научились  мерам  приличия.  тоже  мне-  дамы  в  дембеле!

2.
впрочем.  чего  им  делать  то  окромя...  танцев  нет.  да  и  годы  уже  не  те  чтоб  плыть  на  паркете.  а  я  живу  один,  вот  и  дивяться  -  не  голубок  ли  впрямь.
а  я  разный  бываю.  какой  настрой  -  такой  цвет  и  ношу.  ярко  и  броско  не  одеваюсь  (не  люблю  как  попугай  шастать)
но  им  что  докажешь?..  он  то  лучше  меня  знают.  каждую  неделю  вот  газеты  свежие  читают,  причем  рубрики  не  для  пенсионного  возраста.  потом  ну  двора  пресс-комментарии  устраивают,  причем  не  хуже  депутатов.  одна  разница  что  без  мордобоя.  обменялись  мнениями  и  сидять  на  лавочке  групкой  (ей  богу  как  куры  на  насесте).
вот  за  это  я  их  люблю.  хотя  шоколад  мне  за  это  никто  не  дают-а  его  между  прочим  я  обожаю,  только  не  белый..  шоколад-это  за  вредность  обычно  на  производстве  или  в  тяжёлой  моральной  обстановке.  

3
люблю  троллейбус.  билет  дешево  и  довезет  неспеша  куда  надо.  по  дороге  можно  (если  повезет  конечно  сразу)  в  окно  пялиться.  вот  так  раз  допялился,  что  чуть  в  депо  не  заехал.  водитель  еле  опомнился,  на  повороте  остановился  -  двери  отворил  да  на  меня  глядит  строго.а  я  в  окно  засмотрелся,  на  вечерние  пейзажи.  а  не  хрен  было  с  кондуктором  целый  оставшийся  путь  тарахтеть,  вот  и  профукал.  а  я  реально  в  окно  засмотрелся  -  че  нельзя?..
впрочем  это  социальные  мелочи  кои  уже  вечером  забываешь  за  чашкой  легкого,  гашеного  чая  с  имбирем..  
ну  или  в  крайнем  случае  на  следующее  утро

4.
что  же  тут  сказать,  люблю  я  ночь  и  фонари.  улицы,  такие  уморенные  от  жаркого  дня,  даже  если  дело  зимнее.
идет  ли  по  бульвару  или  сидиш  на  площади,  а  мимо  почти  никого,  лишь  отдельно  от  земли  проплывают  людские  силуэты,  но  ты  почти  не  возводиш  внимания..  ты  уже  сидиш..  кроме  конечно  одного  дворника,  коий  спешит  быстрее  закончить  свой  рабочий  день  и  к  семье  или  куда  еще.  как  знать.

5
но  более  люблю  все-же  ездить  городом,  смотря  в  окно  за  лентой  по  кадрам  сменяющихся  сцен  городских  пейзажей.  урбанизацией  короче.
кто  то  скажет  что  я  городской  тупица,  что  не  может  отличить  понятия  по  сути.  как  могут  груды  метало-бетонных  конструкций  иметь  пейзаж,  это  на  природе  только  возможно.  совершенно  верно.  и  хорошо  иметь  красоту  в  природе.  и  я  даже  не  равняю  одно  с  другим.  просто  от  города  вечером  или  с  раннего  утра  веет  одиночеством  и  покоем.  не  тем  унылым,  кой  привыкли  представлять  и  более  ощущать..
его  тоже  когда-то  забросят  или  в  лучшем  случае-перектоют.
хорошо  если  при  этом  новое  дополнит  удачно  старое.  но  люди  подчас  склонны  болеть  хай-тэком  и  разными  фенами-шуями.  я  же  стремлюсь  вдуматься,  влиться  в  здание  (у  каждого  есть  чтото  личное  и  хвори  и  история).  послушать  его.  здание  ведь-оно  живое...!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493358
рубрика: Проза, Лирика
дата поступления 18.04.2014


невже це гра

невже  то  гра
яку  затіяла  собі  й  богам  на  втіху
боги  в  це  грають  вже  давно
а  ти  ще  не  прокинешся-тоді  і  зараз

вона,  що  ніби-то  здається  є  реальна
нетвоя..
з  тебе  венера  знов  сміється

ну  що,  скажена  відьмо
c//рво-мать
я  відмовляюся  у  твої  ігри
грать!

най  ще  у  грудях  попече
мені  не  байдуже
та  всеж  корисно  постраждати
що  ціну  тому  знати

до  бога  не  піду
обом  гріхи  вимолювать
-тебе  ж  прошу-не  грай  з...
....
                                       з  любові  користі  наймати!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492364
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.04.2014


Идиот (философская так сказать)

вот  пришел  тот  час
и  с  вещами  я  у  выхода
собрался
на  пороге  у  двери  стоя
говорить  иль  не...  решался

многое  тебе  желал  я  рассказать
так  и  так,  но  очень  волновался
и  мучительных,  чуть  больше  пол  часа
а  потратил..  может  зря

кухня  светом  же  звала  и  завлекала
там  в  неведении  стояла  ты
ни  хрена  естественно  не  знала

еще  миг  помешкав
двинулся  к  просвету
по  пути  тащил  я  чемоданы
для  авторитету

думал  я,  что  ничего  страшнее  в  жизни  нету
чем  пальнуть  накопленное  несмотря

..вот  ступил  я  на  порог...
двери  тихо  отворяя
ты  тем  часом  сеяла  туда-сюда
с  миг  еще  полюбовался  на...

и  окликнуть  стал  готов  был..
но  решение  прервала-ты,  некстати!
-милый,  ты  собрался  ли  куда?..
дааа....подумал  про  себя  

только  вот  пытаешся  собраться
с  мыслями  -  и  вот  те  на
я  стоял  у  иступлении  казалось  минут  20ть
ничего  тебе  не  говоря

но  в  конце  я  выпалили  спокойно
-дорогая,  покидаю  я  тебя

с  этими  словами  я  хотел  добавить
что  то  в  стиле  "видимо  оно  судьба"
но  не  дала  мне  ты    -  раз...ся
с  тоном  -  ты,  кретин..  тебя  люблю  Я

с  этими  словами  пали  чемоданы
и  один  на  ногу,  чью  не  говоря
я  пригнулся  не  поклона  ради
но  попал  в  нее...  "вот  видимо  не  зря"

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491783
рубрика: Поезія, Очерк
дата поступления 11.04.2014


напиши щось мені

я  отримав  запрошення
з  проханням  щось  тобі  відписати
я  чекаю  в  ополченні
що  мені  тобі  писати

що  мені  тобі  написати,  у  твої  ясно-холодні  краї
руки  мої  перестали  думок  слухати
бо  не  хочуть  час  картати  на  папері
не  мають  показувати  долоні  у  тлі

вони  у  очікуванні,  або  тренуваннівони  готові  палити  й  ламати,
кістки,  хребти  і  тоді  лише  кілька  хвилин  спочівати
зрадники  і  сепарати  без  поваги  богів
вирішили  самотужки  війні  посприяти

вони  чинять  над  нами  веселу  розправу
під  чужі  та  лайливі  радянські  пісні
содом  і  гомора  тепера  у  мене  вдома

тож  прошу
у  мірних  думках
та  на  своїй  землі
ти  знайди  час  -  напиши  щось  мені

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491777
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 11.04.2014


моя дівчинка

дім..  її  рідний  дім.
було  приємно  повернутися  додому.
і  не  в  оману  було,  коли  минув  поріг  хати
все  тихо  і  спокійно.  шпалери  ясно  і  тепло  посміхаються
лише  трохи  бенжить  звук  ліфтомотору,  
що  як  сусід  з  дреллю  ніяк  не  зупиниться  на  вдосконаленні  оселі

на  17...вище.  бери  вище.  куди  вище.  вище  вже  нікуди

оглянувши  партаменти,  поклав  у  куточок  речі.  поки  за  рано.
повідомив  господиню  листівкою
потім  пірнув  до  ванни.  оцеее  насолооода
далі,  свіжий.  але  трохи  сонний  зайшов  до  кухні
біля  раковини  трохи  прийшов  у  себе..
посуд  невминно  але  скромно  дивиться  на  мене
зараз  він  нагадав  мені  про  звитяги  на  плиті

тут  мені  прийшов  лист-відповідь
з  накладу  зрозумів  що  часу  таки  трохи  мало
тож  засучивши  рукава,  пірнув  знову  у  самі  тяжкі
(не  хотів  же  я  червоніти  опісля)
далі  вирішив  трохи  освіжити  підлогу
чи  чоловіча  се  справа-питання  риторичне
бо  я  не  араб  чи  індус.  у  нас  демократія

а  моя  дівчинка  є  працьовита,  тому  має  успіхи  у  мовах
про  те  знаю  по  кількості  прихильників
це  чудово  ж  мати  однодумців  і  учнів  при  собі
але  вони  мають  володіти  мовами
на  що  я  трохи  відстаю.  але  то  зворотнє
все  можна  або  загубити.  або  повернути

нарешті  закінчивши  з  прибиранням
розклав  ліжко  і  лише  тепер  зрозумів  
-  чому  моя  дівчинка  так  радо  була  моєму  поверненню

сумлінна  праця  таки  має  право  на  винагороду
із  цими  чистими  думками  я  почав  засинати
до  зустрічі  моя  дівчинко.  до  зустрічі)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491313
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 09.04.2014


хустина (проба)

знайшлася  хустина
якось  так  випадково
я  хустину  від  знайшов
і  вона  була  чудова
буду  нею  користуватися
поки  думки  не  стануть  дубішими

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491305
рубрика: Поезія, Білий вірш
дата поступления 09.04.2014


Коли ти - Є

це  добре  що  ти  є
це  добре  що  потреба  
в  нас  обох
у  спільних  снах
думках  чи  поглядах.

і  одночасно  дах  зриває  нас
у  небо

це  добре  коли  ти-є
коли  ти  є  виключно  до  мене

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490038
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.04.2014


сказати так

ні
ти  мене  не  зведеш  на  гріх
як  починати
то  впевнено  іти
до  тебе..

крізь  спалені  мости
вірші  і  логіку  відкинувши
аж  поки  я  не  певен
..вибач

є  те,  що  з  часом
зрозуміти  треба
ех,
якби  ми  мали  більше
глузду.  ніж  соломи  в  голові

я  мав  би  підірвати  взагалі
загальні  правила
поставити  сумління  перед-
-як  тобіф  роззпізнавальний  знак

і  знаю  чи  що  вабиш  мене..
                                                           однак

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490036
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 03.04.2014


коли він піде. .

він  скоро  піде
стане  спокійно
дихання  вивірене
у  голові  частка  похмілля
ліжко  і  чашка  знову  подвійна
посуд  і  речі
...десь  і  кудись
видно  дух  ще  літає
тут,  скрізь

він  піде
і  зорі  що  на  небі
раптом  стануть  прозорі
зникнуть  цілі  системи
відлік  триватиме  -  на  вечори
місяць  світиме  одиноко  вночі.

він  пішов
але  десь  недалеко
думка  одна
може  викликать  спеку
ти  шукаєш  відбитки  на  склі
він  якось  прийде
ти  його  обійми

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488460
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 27.03.2014


Стоїмо

надзвичайних  не  треба  вводити
ми  давно  вже  в  піднесенні

ми  готові  до  піздньої  осені
і  чекаєм  на  ранні  весни

краще  дайте  нам  що  говорите
та  підтримайте-ви  то  зможете

ми  стояли  разом  на  півострові
де  кожне  слово  свободи  міряли

і  ніколи-ніде  не  дозволимо
небіжам  рити  могили-ні

світла  память  про  ненароджених
(у  новій  країні)
втрати  їх  нічим  неоціненні

п.т.  і  мертвим  і  живим  і  знову  народженим

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488459
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 27.03.2014


небоже

мій  гнів  сягнув  би  до  небес
та  тілько  хмари  затулили  небо

чому  не  спинить  земна  твердь
червоної  борозни  смуток...

я  більше  не  дивлюсь  на  небо
у  темряві  тамую  спокій-лють!

я  Є  син  Велета  і  правнук  Роду
тож  Морок,  дай  мо  силу  осягнуть!
8-0

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488270
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 26.03.2014


у передчутті

так  ніколи  не  було  ще  в  світі
щоб  про  неї  говорили  так
ніби  є  одна  така  вірна
не  шукає  жодних  переваг

і  співають  гімни  їй  навколо
і  присвячують  поважний  пьядестал
поки  свої  же  розносимуть  по  крихтах
шмаття  слави
........
і  не  витримає  серце  у  солдата
і  розтопить  камінь  в  лють
ми  прийдем  до  отчої  хати
щоби  самих  себе  помянуть

ще  над  вечір..
чи  стихнуть  гармати
і  від  втоми  замовкне  душа
то  по  краю  лунають  не  марші

не  дивуйся...то  лише  війна

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488104
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 25.03.2014


Разом (я-небо)

я  небо.  я  -  небо.  
я  вічне  небо
мої  легені  і  голова  
блукають  у  всесвітній  темряві

ти  місяць.  ти  -  місяць
ти  -  моя  венера
відчуваю  силу,  що  поряд  з  тобою
я  маю  думки.

ми  разом.  ми  -  разом.
ми  у  всесвіті  разом

без  спільної  дії
не  має  -  повноти

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488040
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 25.03.2014


ти така бу

ти  надіслала  мені  спогад
чудовий  вийшов  міксер

я  порився  у  себе  у  книжках
і  теж  знайшов  непотріб

ти  напишеш  мені  листа-вибачення
не  пиши  більше

одної  кулі  я  оминув
чи  повезе  в  інший..
8-у

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486385
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.03.2014


Сторона

Приключилась  как-то  не  совсем  давно  история  со  мной.  Короче  друг  которому  я  доверял  и  был  ему  так  сказать  некоим  образом  даже  обязан,  грубо  взял  да  и  подвел  меня.  Причем  об  этом  я  узнал  уже  после  того  как  выполнил  порученное  нам  обоим  дело.  Дело  было  в  простом  но  ответственном  задании,  которое  надо  было  выполнить  за  определенный  период,  к  тому  же  это  зависело  от  платы.  Быстрее  сделаем  дело,  быстрее  получим  расчет.
Но  тот  факт,  что  по  началу  он  как  бы  пошел  как  мне  на  помощь  и  я  ему  на  уступки,  так  вроде  бы  и  все  ясно.  Конечно  у  каждого  свои  комплексы  и  естественно  каждый  ищет  им  самый  легкий  как  бы  казалось  способ  выхода  а  значит  применяет,  но  иногда  не  совсем  по  тому  назначению.
Вот  и  в  этот  раз  он  хотел  воспользоватса  моим  казалось  бы,  наивным  положением.  Но  вышло  немного  наоборот.  Хотя  быть  может  он  предугадал  ситуацию,  потому  что  больно  удачно  все  далее  пошло.  Интересно  и  то,  что  он  довольно  лицемерен  и  его  часто  доставало  мое  спокойствие,  порой    даже  ему  казалось  слишком…  то  я  разговорчив  а  то  как  воды  в  рот  набрал.  Но  это  был  я,  один.  Хотя  кажись  такой  разный.  Просто  каждый  из  нас  ищет  своих  путей  приспособления,  если  не  может  натурально  боротса  за  исполнения  хоть  в  меру  своих  желаний.  
Так  вон  когда  пришел  срок  моего  терпения,  мне  пришлось  собратса  с  мыслями  и  поставить  его  перед  фактом,  или  или.  Конечно  он  всячески  пытался  следать  вид  безразличия,  уже  на  этот  раз  с  его  собственно  стороны,  но  это  явно  ему  не  удавалось.  Уж  простите  кого  за  дурака  иметь  как  не  меня.  И  когда  я  вышел  из  апогея  всех  этих  страстей,  он  достал  печение  из  пакетика  и  так  наигранно  скромно  мне  сказал:
-  переходи  на  темную  сторону.-…
Каждый  может  предположить  все  что  угодно  в  плоть  до  магии…
Но  я  это  понял  совершенно  адекватно…  и….  и  принял  приглашение,  хотя  предупредил  что  я  не  так  легко  подкупаюсь.  Конечно  печение  было  вкусное  черно-белое  «день  и  ночь».
Но  вот  после  этого  случая  мне  как  стало  интересно  наблюдать  за  людьми,  как  они  часто  играют  (я  тому  не  исключение).  Проще  признаста  что  ты  один  из  всех  и  такой  же  как  и  все,  но  имеешь  при  этом  индивидуальность.  Которую  не  меняешь  не  из-за  принципа,  а  потому  что  ты  себя  ощущаешь  так  человеком  что  знает  чего  он  хочет,  только  вот  не  имеет  пока  способа  добитса  его  саомго.  Вот  тут  и  встает  часто  густо  вопрос  о  стороне.
…  была  после  история  но  уже  не  с  печеньем  и  работой  а  в  более  социальном  русле,  связанная  с  празднованием  дня  победы  (замечу  что  оный  праздник  даже  Сталин  не  праздновал,  это  уже  Брежнев  заимел  традицию  из  каждого  события  делать  парад).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485892
рубрика: Інше, Лирика
дата поступления 15.03.2014


не соромно!

кавер  на  Шевченка

мені  не  соромно  сказати
що  більш  на  світі  є  -  краса
яку  не  можна  розпізнати
а  більше  того,  зупинити-змусити
постати  на  твої  права

не  можна!
у  тому  полягає  сенс  життя...

так  важко  закохатися  в  Тараса,
ще  важче,  відпустити  за...
з  ким  можна  вічність  сперечатись

мені  ж...  нічого  більш  не  треба
лише,  лише,  
-або  хоч  бачитись!
а  далі

більшого  не  треба!.
не  треба  більш  ніщо  мені

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485427
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 13.03.2014


не часто… дякую

не  часто  дякую  за  те
що  вийшло  трохи  випадково

так  як  кохав  би  я  тебе
але.  але.  але.

під  час  відсутності  гудків
в  права  вступає
після  -  мова

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485231
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 12.03.2014


не люби

Я  не  держу  на  тебя  зло
и  более  того,не  режу  вены
я  не  скрываю  от  тебя  того
о  чем  вчера  еще  с  тобою  бредил

но,  время  юности  прошло
мы  отходили  медленно,  радостям  отпели
я  больше  не  чешу  мозоль
и  в  чувств  собрание-не  верю


черновой
***
я  не  держу  на  тебя  зло
и  более  себя  я  не  скрывая
я  просто  не  чешу  мозоль
я  больше  о  любви  -  не  понимаю

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485230
рубрика: Поезія, Поэтическая миниатюра
дата поступления 12.03.2014


наша варта

свічку  памяті  не  запалю
блукаю  ще  поміж  курганами.
неспокій  маю  на  душі
дорогі  кровью  змощені
блукають  привиди

не  все  пороблено
з  народом  грають  свої..
кричать  з  трибуни
надриваються
над  тілами  що  з  кручі  котяться

не  встануть  вже  вони

а  люди  досі  у  пітьмі,
за  келих  зради
зброєю  хизуються

щоб  завтра  знов
за  хліба  шмат
в  ясир  сумно  колоною  потягнуться

у  лігво  легко  заманили  вас
поразку  перемогою  окликнули

то  як  назад..  не  думаєте  ви
назад  погляньте!.  там  ще-гори  спалені

і  очі  зір
що  дивляться  на  нас
небесного  майдану  гвардії

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482874
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.03.2014


березневе

і  забринять  переді-мною  сходи.
так  видко-нікуди  тікать.
і  благодать  чомусь  не  сходить
хоча  б  на  мить!
хоч  просто  так!

ми  в  благодаті  народились
ми  звикли  їсти  пиріжки.
але  часи  прийшли...
по  твоїй  милості  чи  волі
ми  знову  ліпимо  горшки(

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482837
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 01.03.2014


не прости

не  прости.
нехай  лише  мріють  що  здався...

не  відпусти.
нехай  вважають  що  у  прийми  подався...

не  поверни.
від  дороги  на  яку  ти  спирався.

не  забудь
повернутися  з  бою  додому

Вогонь.
у  палатах  смажить  червоним

блакитний.
факт  ідеї  про  Волю.

не  розлю...  чим  так  довго  тримався

не  терпи.
                           зроби  те,  з  чим  так  довго  збирався.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479703
рубрика: Поезія, Білий вірш
дата поступления 15.02.2014


Проза Вогню

свище  буйний  вітер
сіє  дніпрове  річище
ніхто  не  знає  -  хто  ми
подекують..

як  тільки  світ  народився.
прометея  невтомне  коріння.
породілля,  золото  збіжжя.
не  оперуйте  своїм  станом

складіть  велике  багаття
відправте  тризну  пращурам
коли  навколо  палають  ниви,
скрутної,  важкої  години

нам  буде  про  що  згадати
ми  не  скажемо  що  не  винні.
вина  є  у  кожного
і  з  правим  і  лівим  боком

кому  зачіпає  серце
кому  голову,  ненароком

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479685
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 15.02.2014


Я-сам

як  важко  зробити  вигляд  ніби  нічого  не  сталося.
натягнути  маску  актора-щура
хода  в  маси  на  віче  -  не  твоя  мать  місія...
коли  серце  бажає  потрапити  в  казку.
а  розум,  холодно.  каже-  нєльзя!
я  роблю  позитивні  новини  як  можу
і  примушую  люд  знайти  майбуття.

а  вже  вечором,  знов  заліЗаю  на  "кришу"
щоб  хоч  там  опинитися  ближче  зіркам..

я  не  випрошую  для  себе  надМіри
роблю  те,  чого  варте  життя,
я  іду  на  майдан,  щоб  побачити-щиро
нащо  вартий  -  Я  сам

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475308
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 27.01.2014


що ЄднаЄ

Чи  було  так  завжди,  коли  нації  ставали  поруч,  в  ряд.
Народи  єдналися  на  одному  клаптику  землі,
...  за-для  спільної-не  корисливої  мети.
І  не  жаліли  ані  сили  а  ні  віку.
Все  положили  "господам"  на  втіху.  що  зверху
Натішилися.  Нагулялися.
Знов  крові  забажалося

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475303
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 27.01.2014


Етюд - подяка

або,  прогулянка  на  Згадку

Я  бачив  якось  зустрілися  двоє.  Він  і  вона.  Він  ніби  красень-парубок.  Щось  навіть  імпонувало  мені  в  ньому.  Те  враження  було  незабутнім.  Якби  не  одна  ясна  деталь.  Вона  дивилась  ні  скільки  на  нього,  скільки  вперед  себе.  Так  ніби  справа  стосувалась  буденної  справи,  роботи.  А  її  і  вдень  вистачало  вдосталь.  А  тут  ще  він.  Зі  своїми  позитивними  прогнозами.  Те  чого  він  вартий,  бачила  лише  вона.
Він  того  не  помічав,  а  може,  не  хотів  помічати...  Він  щось  усе  розповідав.  Його  обличчя  світилося.
Він  не  зводив  з  її  очей,  окрім  моментів  уточнення  маршруту  яким  прямували  разом.  
У  далечинь  він  дивився  якось,  туманно.  З  боку  можна  було  припустити  певно,  що  він  підсліпуватий,  або  розтяпа.
Зовнішність  сприяла  другому  варіанту.  Але  не  те,  здається  її  турбувало.  Можливо  щось,  про  що  він  не  міг,  або  не  бажав  поки  дізнатися,  як  буває  завжди…  а  запитати..
Куди  там.  Він  увесь  був  поглиблений  у  розповіді  яких  мав  безліч  і  міг  довго  розповідати,  ніби  особисто  був  свідком  кожного  із  них.  Розповідями  із  життя.  
Співрозмовник  з  неї  був  не  ліпший,  але  те  здається  не  дуже  заважало.  
З  усього  було  видно.  він  вмів  справити  враження  навіть  на  освічених  людей.  Не    те  що  я.
Майстер  дрібного  слова  ,  він  здається  почувався  зараз  на  своєму  почесному  місці.  Він  не  міг  бути  гарним  практиком,  але  теоретиком  -  за  про  сто!.  
Теорія  проходила  на  ура.
Та  чи  було  те  їй  доречним  ?.  Я  того  не  мав  помічати.  Вони,  як  на  мене  були  ідеальними  протилежними  відмінками  життя.  Яке  котилося  і  часом  доволі  нестримно  закручувалося  і  падало  у  якийсь  хаос.
Як  котиться  все.  Що  втрачає  початковий  сенс.  Сенс  жити,  просто  існувати.

2      Початковий  сенс..  
ви  мабуть  мали  думку  –  а  звідки  в  мене  такі  знання,  що  роблю  дані  висновки  щодо  тієї  пари.  Може  маніяк,  спитаєте  ?,нехтуючи  особистим  життям,  залюбки  порається  у  чужому,  не  маючи  і  краплі  поваги  до  молодих.  
На  те,  люб’язно  вам  відповідаю.  Бачите.  Все  тут  просто  і  складно  водночас.  За  сферою  занять  –  я  фотограф.  Люблю  дику  природу,  до  чого  маю  незаперечний  хист.  Але  дуже  ревний,  коли  хтось  нехтує  зухвало  об’єктом  мого  захоплення..  а  це  до  того,  що  довгий  час  я  займався  виключно  зйомкою  дикої  природи.  І  так  би  воно  і  було  завжди,  якби  за  потреби  я  мав  спілкуватись  із  представниками  людської  спільноти.  Атож,  доводилося  спостерігати  за  їхніми  взаєминами.  З  того  я  став  помічати  різницю  між  натуральним  і  штучним.  Коли  спостерігав  за  людськими  відносинами,  особливо  окремими  її  представниками  і  особами.  То  з  того  спостереження  я  міг  робити  вже  майже  на  перед  висновки.  Нажаль,  не  завжди  то  було  позитивні  виключення.  
Я,  на  відміну  від  того  хлопця  не  був  майстром  практично  у  відносинах,  але  не  міг  не  помічати  тієї  цілої  плеяди  емоцій,  що  почала  оточувати  мене  з  усіх  сторін.  Відверто  я  не  був  у  захваті  від  того.  Я  звик  до  спокійного,  виваженого  життя.  Коли  я  сам  мав  приймати  рішення,  я  мали  сенс  у  тій  чи  іншій  ситуації.  Тому  радше  я  відчув  себе  у  шкірі  Мауглі,  який  хоч  і  був  народжений  від  людини,  та  зростав  і  виховувався  у  далечі  від  так  званої  цивілізації.  Чи  він  був  з  того  чим  ущемлений  –  питання  до  психологів.  Я  -  особисто  –  ні.    Бо  з  нагальними  контактами  особисті  враження  почали  переважати,  і  доцільність  стала  слабшати.  Цього  не  міг  не  відзначити  мій  внутрішній  стан.  Тому  частіше  став  носити  окуляри.  Блакитні.

3
Фантастично!..  ви  спитаєтесь  ласкаво  –  чому  блакитні,  а  не  рожеві  чи  зелені.  Відповідаю  –  я  людина  об’єктивна,  і  не  підпорядкований  тимчасовим  розладам,  чи  випадковим  ілюзіям.  Вихід  з  емоційного  переважного  стану,  знайшов  із  спостереження  за  погодою.  Так  саме  у  ній.  Раніше,  ще  за  перебуванні  у  лоні  живої  природи,  я  часто  міг  спостерігати  нічне,  зоряне  небо.  Кожен  його  бачив,  тому  пояснення  зайві.
Згодом  я  став  цікавитися  ще  й  атмосферними  пейзажами,  кліматичними  змінами.  Хмари,  блискавки,  ранок  і  захід  сонця.  Сутінки..  тому,  коли  емоційне  напруження  в  черговий  раз  починало  переважати,  я  звертався  до  неба,  або  ж  надягав  окуляри.  Таким  чином  я  ніби  ставав  трохи  невидимий.  Співробітникам  пояснив  це  порадами  лікаря  щодо  покращення  і  стабілізації  зору.  Бо  за  специфікою  роботи  мав  саме  зорове  напруження.  Тому  це  здавалося  нормальним  вирішенням.  Кому  ж  було  не  жаль  своїх  очей.  Ми  крізь  них  сприймаємо  переважну  більшість  інформації.
А  згодом,  я  просто  помирив  себе  ззовні  із  собою  всередині.  Таким  чином  поступово  зміг  усвідомити  себе  часткою  тієї  ж  людської  спільноти,  з  багатогранною  її  емоційною  палітрою.  Яка  до  речі  мала  присутність  і  у  дикій  природі,  може  хіба  не  так  усвідомлено  і  вульгарно,  як  це  буває  ненароком  у  людей.
А  всі  ми  по  суті  залишаємось  дітьми.  Просто  комусь  хочеться  якнайшвидше  подорослішати,  а  хтось  залишався  у  вирії  мрій,  тобто  дитиною  ззовні.  
Ось  тому  мене  зацікавила  ця  окрема  історія  молодих,  фактично  таких  же  юних.  Звісно  самих  висновків  я  не  роблю,  але  трошки  спостережливості  не  завадило  у  самому  процесі.  До  того  ж  я  не  був  якимось  бульварним  писакою  романів.  Я  залишався  фотографом  виключно  живої  природи,  лише  інколи  роблячи  короткі  виключення.  
4  
..  пара  тим  часом  продовжувала  гуляти,  майже  не  помічаючи  нікого  навкруги.  Навіть    мене.
Ви  спитаєтесь  –  чи  він  слідкує  за  ними,  чом  не  дати  їм  спокій  та  займатися  своєю  звичною  справою.  Відносини  мають  право  на  особистість.  Приватність,  якщо  вірніше.
Цілком  імовірно,  але..  показово  і  традиційно  було  те.  Що  зустріч  і  прогулянка  проходила  майже  кожен  день  і  майже  тим  самим  маршрутом.  Похибка  у  часі  була  ймовірна.
Ще,  показовим  було  те,  що  як  це  заведено.  Пара  тримається  за  ручки.
Вони  йшли  поряд.  Як  дві  незалежні  особи,  яких  щось  споріднювало…  саме  це  мене  і  зацікавило.  Вірніше  –  вразило.  Це  було  реальне  виключення  із  багато  баченого  мною.
Оце  й  припало  мені  до  душі.  Хоча  і  односторонні  емоції  трохи  пригнічували  серце.  Яке  вже  відчуло  цікаве  вирішення.    Бо  як  свідчить  практика  загалу,  у  людських  стосунках  взагалі  не  можна  бачити  користі.  В  тому  і  річ.  Що  користі  не  було.
Не  було  стандартів,  типу  –  він  приходить  з  квітами,  чекає  з  пів  години,  трохи  нервує,  поглядає  на  годинник,  намагається  фіксуватися  на  одну  точку  щоб  зібрати  всі  думки  до  купи,  з  часом  починає  мліти  від  передозування  киснем.  Тут  з'являється  вона,  -  він  вишиковується  перед  нею  струнко.  Вручає  букет,  чмокає  –  вона  мліє,  все  добре)
Жодних!
Все  було  у  стилі  –  проста  зустріч,  двох  творчих  людей,  яким  є  що  говорити  і  що  думати,  жодних  натяків  на  с…  тут  американці  б  втомилися  і  пішли  б  …
Звісно  варіант  є  інший.  -  дівчина  мала  щось  усе  торочити  юному  ромео,  активно  доповнюючи  слова  жестикулюванням  і  мімікруючи.  При  тому  уважні  час  від  часу  позираючи  на  збентежене  обличчя  юнака  у  надії  отримати  взаємну  підтримку.  Він  же  у  відповідь,  поважно  вражений  відвідинами  ходячої  енциклопедії  думок,  тримає  її  за  долоню,  щоб  часом    вона  не  здійнялась  без  попередження  у  безмежне  небо,  -  лови  її  там..
Тут  же  історія  була  точно  навпаки.  Він  усіляко  її  улещував.  Щоправда  словесно.  Вона  ж  непохитно  прямувала  поряд  і  у  думках  чи  тут  чи  там.  Непохитною  була.  Бо  уся  її  статура  говорила  про  зовнішню  незалежність.  Але  внутрішню  закомплексованість,  з  огляду  на  ромео…
…і  хай  мені  повилазить-якщо  помилився.

5

Йому  було  на  те  байдуже.  Навіть  якщо  буде  переможений.  А  таке  іноді  трапляється..  коротше.  Пара  як  на  мене  була  майже  ідеальною.
І  небо  блакитне.  Що  над  землею  поглинало  залишки  кисню  і  землю  заодно.  І  сонце  вже  за  обрій,  натякає  що  варто  скоро  і  до  головного..
Та  що  там  головне,  коли  тут  така  розмова  в  стилі  моно.
-  нехай  вже  буде,  -  кажу  сонцю..  -  а  то  ще  буде,  не  квап  і  не  хвилюй.
Тож  сонце  по  лендало    потроху  до  заходу,  шляхом  втираючи  втомлене  чоло  пухнастими.  Зустрічними  хмарами.  Які  від  неочікуваного  дотику  сонячного  проміння  ніби  червоніючи  починають  виблискувати  цілими  кольорами  веселки.  І  набухають  від  залишків  денного  тепла.
..вони  ж  здавалося  не  помічали  швидкого  плину  часу.  Повторюючи  двічі  або  тричі  за  вечір  той  маршрут,  ніби  занотовували,  фіксували  себе  у  часовому  проміжку.  Щоб  наступного  разу  не  помилитись  у  виборі  стежки..
Часом  здавалось,  подібні  до  двох  розумних  мурах,  що  вирвавшись  із  загального  устрою,  почали    нове,  інтелектуальне  походження.    Так  виникали  особи  думаючі,  мислячі,  що  створювали,  утворювали  свої  династії,  де  був  свій  неповторний  устрій.

6  .

Про  людей  і  мурах.
Щодо  мурах,  то  тут  річ  дуже  усім  відома.  Якщо  ви  дивилися  природний  канал,  то  там  розповідалося  що  явна  система  у  мурах  відсутня..  тобто  ззовні  здається  що  ці  комашки  рухаються  у  якомусь  хаосі.  Насправді  ж  їхня  система  дуже  чітка  –  але  –  відсутня  ієрархія.
Тобто.  Можна  сказати,  аієрархічна  система.
Якщо  вже  висловитися  політ  термінологією  –  ідеальна  анархічна  система.  Природна  досконалість.
Природа  часто  виводила  людину  із  глухого  кута  або  затору.  Тому  левова  доля  винаходів  виникла  саме  завдяки  спостереженням  за  діяльністю  «братів  менших».
Природа  має  ідеальний  механізм  саморегулювання.  Чого  не  можна  певно  сказати  за  нас.
Особливо  коли  відбувається  Хомо  -  втручання  у  натуру,  на  правах  панівної  ланки.
Але  не  про  те  іде  річ.

…ця  історія,  як  я  думаю,  мала  б  завершитися  чудово.
Але  життя  і  доля  завжди  мають  свої  плани  щодо  того.  Тобто  –  свій  зиск.
У  цьому  я  упевнився  перебуваючи  за  потреби  серед  спільноти  пішоходів..  а  те  саме  чекало  і  мене,  майже  за  кожним…у  більшості  випадків.  На  жаль.  Люди  схильні  чомусь  схильні  саиі  собі  ускладнювати  життя.  Часом  не  думаючи  на  наслідки  оточення.  
Люди  не  варті  жити  спокійно.  Про  це  часто-густо  свідчать  книжки  тих  самих  людей.
       Та,  моя  пара  була  чимось  відгалужена  від  усього  того  загалу.  Чимось.
Як  той  куст.  Чи  квітка.  Що  серед  засилля  собі  подібних  може  чимось  виділятися.  І  ця  здатність-породжує  відчуття.
Поет  про  те  пише,  митець  про  те  малює.


7.
АЛЕ  ПОВЕРНЕМОСЯ  ДО  НАШОЪ  ПАРИ.
Сутінки  вже  давно  і  далеко  закотилися  за  обрій.  Вони  йшли  вже  трохи  хутчіш.    Видно  було  що  вона  трохи  змерзла,  тому  обома  руками  надійно,  як  се  мав  робити  він,  огорнула  себе.  Він  йшов  поряд,  ніби  трохи  понуривши  голову,  щось  гомонів  ще  чи  бубонів  собі  під  ніс.
Мені  на  хвильку  здалося  що  то  книжка  якась  трималася  у  нього  в  руках.  Придивившись  пильніше,  дійсно  хлопець  читав  щось  уголос.  Коли  вулиця  трохи  стихла,  вони  зайшли  у  арку,  то  до  мене  долетіли  кілька  нерозбірливих  слів.  Мабуть  він  щось  написав.  Можливо  оповідання.
Звісно  повного  змісту  почутого  я  не  передам,  і  не  має  то  важелю  такого,  бо  передусім  я  є  –  натураліст,  тому  не  надаю  важливості  книжкам.  Людині  що  знає  природу,  писане  навколо  набагато  цікавіше  читати,  тому  книжки  не  потрібні.  Хіба,  часом  щось  занотувати.  У  природі  можна  знайти  все  на  то  необхідне.  Треба  лише  вміти  уважно  читати.
Тим  часом  пара  зникла  за  перелазом,  залишивши  мене  на  самоті  з  місяцем  і  зірками.
І  доволі  вчасно.  Бо  саме  шлунок  почав  нагадувати  мене  і  про  своє  існування  легкими  позивами.  Сівши  на  траву  я  дістав  з  пакету  трохи  білку  та  смаженого  рису  і  розпочав  потроху  смакувати,  час  від  часу  хрумкотіти.
З  усього  я  почав  розуміти,  що  сьогодні  якось  інакше  смакувалося.  Неба  вже  не  було  видно.  Але  якось  інакше,  не  так  як  завжди  на  природі.  Якось  по-людськи.  Мені  вперше  захотілося  з  кимось  поділитися  чим  маю  і  просто  мовчки  посмакувати  разом  натуральної  їжі.  Трохи  поївши  та  випивши  залишок  води,  я  легенько  підвівся  та  почимчикував  до  оселі.  Поки  шлунок  часом  перетравлював  їжу,  мій  мозок  –  переварював  та  переусвідомлював  те  що  відбулося  на  цей  день.  Дуже  кортіло  одягнути  окуляри,  але  вже  і  так  не  було  видно,  лише  одинокі  як  я  ліхтарі  по  вулиці  нагадували  про  шлях  додому.  

8.
Наступного  дня  я  прокинувся  трохи  пізніше  від  звичного…
У  телефоні  спочивало  кілька  продавлених  дзвінків…  -  з  мене  голову  знесуть…-  подумалося  мені  у  процесі  перегляду  гав.  Мене  реально  зашукалися,  вірніше  –  зачекалися.  Я  згадав  що  ще  вчора,  перед  вечірнім  рандеву,  я  домовився  з  редакцією  про  ранкові  світлини,  бо  у  обідню  вони  мали  вже  подавати  готовий  матеріял  до  друку.
Побачивши  себе  у  дзеркалі,  я  одразу  прокинувся.  
Велес  би  мені  позаздрив,  якби  був  реальним  –  подумалося  мені,  про  лісового  бородача,  який  любить  викрадати  або  плутати  стежки  нерозбірливим  туристам.
Після  ванни,  я  швиденько  перейшов  до  парадної,  часу  не  було  навіть  щось  приготувати.  Я  полишив  оселю.  Слава  богам  мій  дім  не  мав  ліфта  і  мені  не  довелося  стирчати  у  кабінці  з  купою  таких  же  сонних  запізнянців.  Тож    мені  вдалося  швидко  подолати  дистанцію  сходами.
І  лише  вийшовши  на  повітря,  я  знову  відчув  себе  реально  у  місті.  Навколо  все  гуркотіло  і  гомоніло  у  потугах  прогресу.
Сонце  помітивши  ще  одне  сонне  обличчя,  вирішило  трохи  підбадьорити  мене.  Та  я  швидко  одягнув  окуляри.  
Дорогою  я  вже  уявив  як  головний  редактор  у  пошуках  матеріалу  катує  половину  виконавчого  але  невинного  персоналу.  Розуміючи  що  з  когось  вискубли  ще  вранці  пір'я,  мені  закортіло  поїсти.  Та  часу  не  було  на  походи  крамницями.
9.  випадкова  зустріч
Я  майже  кулою  залетів  до  приміщення  редакції,  дорогою  гадаючи  над  самим  коротким,  змістовно-лаконічним  поясненням  мого  просипу.  У  коридорі  було  ще  кілька  чоловік,  які  явно  вже  зачекалися  прийому.  Здалося  що  я  у  лікарні,  на  проходженні  мед  комісії  і  зараз  мені  треба  спочатку  заняти  чергу  аж  потім  чекати.  Але  редактор  ніби  відчув  мою  появу,  та  одразу  вийшов  з  кабінету  –  давши  мені  запрошення.  Люди  ніби  не  помітили  моєї  раптової  появи  і  раптового  зникнення,  так  само  спокійно  сиділи  у  коридорі.  Це  мене  реально  насторожило.  Як  пояснив  далі  редактор,  не  я  один  такий  «щасливчик»,  але  принаймні  з  готовим  до  друку  матеріалом.  Підлеглі  з  першого  робочого  дня  примудрилися  «запороти»  кілька  важливих  статей,  але  кілька  рядків  мені  залишили.
Та  враховуючи  присутню  і  тут  бюрократію,  редактор  просив  почекати  поки  усі  потрібні  процедури  будуть  вирішені.  Я  погодився,  куди  мені  спішити.  Головне  що  я  оминув  гніву,  поки  що.
Тож  здавши  матеріал  самому  редактору,  я  швидко  вийшов  з  кабінету,  та  щоб  не  впасти  привселюдно,  потягнувся  до  сходів  на  вулицю.  Тут  же  згадавши  про  бажання  попоїсти.
Благо  усі  магазини  у  центрі  працювали  як  годинник,  тому  я  знайшов  потрібний  та  відправився  до  відділу  солодощів..  сонним  поглядом  переглядав  вітрину,  аж  поки  не  натикнувся  на  таку  ж  певно  сонну  жінку  чи  то  дівчину.  Перепросив  певно  стиха,  бо  вона  жодної  уваги  на  мене  не  обернула.  Продавчиня  мірила  її  паралізуючим  оком,  але  теж  безрезультатно,  схоже  що  у  неї  процесор  ще  зранку  завис.  Тільки  но  я  хотів  зробити  вибір..  як…  почув:
-  Шановна,  дуже  реккомендую  саме  оце  –  ви  не  пожалкуєте  –  сказав  чоловік,  середніх  літ  дівчині,  яка  тут  же  отямилася.  Продавчиня  буквально  на  носочках  все  швидко  зважила  та  вибила  чека.  Та  прийнявши  плату  з  дівчини  яка  пташкою  випорхнула  з  магазину,  із  вдячним  поглядом  переключилась..  не  на  мене  а  на  чоловіка.
-  ви  мені  вибачите,  я  трохи  поспішаю  –  звернувся  він  вже  до  мене.  Звісно  я  на  таку  чемність  проковтнув  язика.  Та  тільки  чоловік  віддався  увазі  продав  чині  як  мене  ніби  блискавкою  вдарило….  Я  у  прямому  сенсі  слова  теж  тепер  завис  напроти  відділення  забувши  суть  візиту  сюди.
Чоловік  швидко  зробивши  покупку  подякував  мені  та  так  само  швидко  вийшов  на  двір.  Краєм  ока  я  лише  помітив  згорток,  схожий  на  плитку…  так,  питання  полягало…саме…  у  шоколаді.  Задуманно  я  зустрівся  поглядом  із  продавцем…-невже  знову-  прочитав  я  у  очах    її,  та  змусивши  себе  отямитися,  я  перейшов  до  зворотнього  відділу  та  попросив  зважити  трохи  сухофруктів.
Поки  мені  важили  фрукти,  я  знову  завис  у  думках.  Щось  не  давало  мені  спочину.  Обличча.
Вийшовши  на  вулицю,  я  звісно  втратив  слід.  Тому  отямився,  коли  почав  автоматом  розкривати  пакет.  –  тю-  пролунало  у  голові.-  я  ж  шоколаду  прагнув…
Вертатися  не  хотілося,  бо  згадався  погляд  продав  чині  і  прочиталося  заздалегідь:  -  ну  що  знову….

10.  початковий  сенс.
Я  повернувся  до  редакції.  Але  виклику  ще  не  було,  тому  я  зупинився  біля  дверей  входу  у  редакцію,  просто  так.  З  голови  не  виходило  обличчя  чоловіка,  та  його  покупка…ясно  було  що  то  не  для  мами  чи  бабусі..  –  для  неї  точно.  Але,  де  і  коли.  Я  і  так  багато  часу  витратив  на  цю  історію…  невже  я  не  дізнаюся  що  далі  було.  Я  поглянув  уверх,  на  дерева,  що  росли  напроти  редакції  у  сквері.  Зелено.
   За  хвильку  мої  роздуми  обірвала  молода  журналістка,  яка  вийшла  з  редакції,  та  діставши  портсигар,  почала  щось  шукати  у  себе.  Я  момент  спостерігав  за  нею,  аж  раптом  зрозумів  що  маю  те  що  вона  шукає.
-    Оу,  який  ви  спритний,  дякую  –  цвірконула  вона.  
-  для  вас,  все  що  завгодно  люба  –  відповів  я,  сам  навіть  не  очікував  від  себе.
Дівчина  посміхнулася.  
І  додавши  –  я  можу  бути  ще  швидшим  при  потребі  –  та  підморгнувши  вмить  зніяковів  сам…  щоб  якось  прикрити  сором  свій  я  філософськи  почав  роздивлятися  листя  на  деревах,  відчуваючи  як  мене  чомусь  знизу  до  середини  обливає  фарбою.  А  рука  зрадницьки  почала  крутити  піруети  запальничкою.  Аж  раптом  мене  хтось  тикнув…  це  була  та  сама  дівчина.
 -  прошу,  пригощайтеся,  гидотна,  але  зараз  вам  дуже  доречна  –  сказала  з  розумінням  дівчина  протягуючи  мені  портсигар.  Я  автоматом  вихопив  сигарет,  забувши  навіть  подякувати.
   -  воно  звісно  на  довго  не  заспокоїть,  але  тимчасово  –  сказавши  дівчина  швидко  пірнула  до  редакції.  
Я  стояв  як  вкопаний.  Та  довго  не  судилося.  Двері  знову  відчинилися,  і  з  них  вийшов  «чоловік  середнього  зросту».  Я  як  тримав  сигарет  спільно  з  запальничкою,  так  і  застив  із  певно  роззявленим  для  сигарети  ротом.  Де-жавю.
Здається  це  був  той  самий  чоловік.  На  цей  раз  він  мене  не  помітив  і  пішов  кудись.  По  ході  я  зрозумів  щось  недобре.  Так  іде  чоловік,  який  щойно  щось  втратив.  Звісно  я  не  …  але  факти  кажуть  про  те.
Не  довго  думаючи,  я  пірнув  також  що  називається  «по  гарячим  слідам»  до  редакції,  по  дорозі  засунувши  сигарет  за  вухо  і  кинувши  запальничку  до  кишені.  У  холі  нікого  не  було,  видно  що  усі  були  заняті  редагуванням  матеріалу.  Але  у  одній  кімнаті,  я  помітив  ту  саму  дівчину  редактора,  вона  сиділа  у  дивній  наклонній  позі,  явно  не  за  своїм  столом  і  на  чиємусь  стільці.
   -  а  ви  сильний  чоловік  –  помітивши  мене  виказала  вона.-  редактор  зараз  вас  запросить,  я  перепрошую,  можете  почекати  у  холі,  у  нас  тут  ситуація,  самі  бачите  –  показала  вона  на  свою  колегу,  що  ніби  камінна  сиділа  на  своєму  місці  і  довилася  у  одну  точку.  Судячи  з  серветками  біля  неї,  ситуація  з  миті  на  мить  могла  стати  критичною.  
   -  перепрошую,  я  не  навмисно  –  сказав  розгублено  я,  та  автоматично  виклав  пакета  з  фруктами  на  стіл  поряд  –  це  вам  тут  –  остаточно  зніяковівши  я  вийшов  до  холу.  
Дівчина.  Шоколад.  Серветки.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473976
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 21.01.2014


майданування

Я  прямую  прибережною  до  річки  зоною,
як  корабель  що  втратив  орієнтир.
не  знаю  на  що  спиратися,
хоча  ти  й  не  один.
І  ніби  вартий  життя  кращого,
і  ніби  вартий  спокійних  снів.
та  що  ночі  одна  і  та  сама  історія,
де  тебе  у  полон  вітер  узяв.
Тож.  набравши  усієї  сміливості,
затягнувши  міцніш  пояс  ок.,
прямую  до  майдану  вірності,
щоб  сказати  усе  що  зібрав.
та  ось  вулиця  стала  тихішою.
     невже  я  усе  про...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473974
рубрика: Поезія, Білий вірш
дата поступления 21.01.2014


Re-maidan

Майдан.  Тиск.  І  без  повітря  дихати...
Я  у  центрі  люба.  Я  тебе  вітаю.  
навколо  мене  в  шоломах  чорні  орли.
і  руки  уперед  я  випускаю
я  відступаю,  совзаючи  об  чиїсь  дроти.
позаду  крики,  
то  ні  невільники,  то  матері  мої,  сестри.
всі  перелякані-куди  ж  мені.
навколо  гвалт,  напруга  надпотужна
невпинно  сунуть  берКути...
що  їм  потрібно.  я  не  знаю.
чомусь  коліна  не  дрижать  і  
ллячно  аж,  а  раптом  хочеться  води...
у  ближнього  намету  7-нашвидко  пляшку  відпускають
женуть  у  центр.  там  де  поза  горять  костри.
Гімн  нації.  що  кожної  години
луна  невпинно  в  зойках  вигуках.  в  мені(
що  далі...  порожньо  у  голові
лунає  рупор  із  майдану
де  вишиванки,  борщ  і  прапори.
І  очі  мої.  що  то  колись  наповнені  льозами
відкриті  щиро,  мозок  прагне  зрозуміть.
-  шановні.  ми  ж  без  зброї..  на  богом  данній..
а  на  закінчення  звучать  кийки,  кийки,  кийки..
і  руські,  рідні  благі  мати..  
-  вали  отсюда,  на...х...й.  ми  не  будем  бить.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468836
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 27.12.2013


не йди. так швидко

я  проходжу  мостом.  що  йде  через  два  океани  людей.  де  політика  лягає  у  русло  суспільного  добробуту.  тут  не  видно  жодних  кольорів  та  слоганів.  йду  темною  дорогою  своїх  мрій..  суть  яких  не  визнаю  навіть  перед  самим  апостолом.  що  стоїть  іншим  берегом.
оминаю  здивованого  даішника,  звісно  міст  частково  є  пішохідним,  та  здається  спіймав  його  на  гарячому...він  одною  рукою-жезлом  стримує  нестримний  автотранспорт.  що  мчить  до  майбутнього  і  не  перебирає  швидкості.  то  може  перевалити  аж  за  європу!
він  би  вартий  мене  зупинити.  але  що  я  до  його  зі  своїм  двоколісним  транспортом.  що  рухає  малою  життєвою  смугою.  маю  лише  ДВОЄ  ніг.  тому  задумка  не  втримає  сенсу.  на  сьогодні  він  не  чинитиме  хоч  мені  перешкод  і  я  прокроковую  далі.  і  здивовані  невільники  його  в  авто.  на  хвильку  зупиняють  фанфарити.
ось  ще  сто  метрів  до  божої  заповіді....

шляхом  до  на  зустріч  минаю  зграйку  молодчиків.  хлопці  спокійні,  веселі,  дорогою  обговорюють  щось  собі  важливе.  вони  не  дивуються  мені.  наче  вже  із  Європи.  весело  гомонять,  не  мають  турботи.
а  зорі  дуже  високо  сяють.  аж  їх  сьогодні  не  видно.  набережна    схожа  до  туманного  далекого  Альбіну  що  на  сході.  але  треба  звикати.  демократи  з  демагогами  вже  домовились.  про  ті  зорі  що  є,  але  їх  поки  не  видно  за  тимчасовою  хмарністю.
я  сходжу  на  берег  бетонний,  наді  -мною  лунає  метрова  станція.
ніби  все  минуло.  але  досі  не  спокійно.  і  мовчить  телефон.  
я  рушаю  на  право,  хоча  хтось  обере  ліву  сторону.  і  мене  так  звали,  але  парк  сьогодні  не  Горького  і  брудний  до  нестями.  тому  я  не  хочу  ламати  комусь  кайф  сьогодні.  там  не  грішно  і  не  свято,  просто  не  вистачить  сорому  і  для  супер  стану  не  винайдуть  поки  причини.  вже  вкотре  комусь  не  вистачить  ганебного  голосу.  щоби  вкотре  так  низько  на  ринку-базарі  оцінить  не  свою  батьківщину.

а  мені  досі  неспокійно.  я  поет  що  має  свої  слабкості.  бо  вже  скільки  разу  не  можу  ладу  дати  похмурим  думкам  і  туман...  якнавмисно  підіграє  настрою.  де  навіть  отут-  у  центрі  Європи  я  такий  несамостійний.
більше  неділі  моєї  ніжної  шкіри  не  торкалося  лезо.  і  зорі  надто  далеко,щоб  це  засвідчити.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468552
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 26.12.2013


Аліаторика

це  не  могло  стати  збігом  обставин
і  виявитися  простою  випадковістю.
....та  саме  так  сталося,  у  ситуаціях,
коли  все  ніби  йде  не  за  планом.
і  тут  не  має  часу  розібратися,
чи  то  є  доля.  чи  хтось  насміхається.
....у  житті  як  у  музиці,  все  буває  непередбачено
в  перший  раз...
     спочатку  спонтанна  мовчанка.
аж  потім,  не  намилуватися.
все  чудове.  до  неімовірності.
     мозок  у  напруженні  трохи  поступається.
залишки  логіки,  безперечно  пручаються.
       та  хвиля  бере  своє.

може  воно  і  краще,
     може  те  що  сприймав  неприємністю
є  насправді    досконалістю

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468545
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 26.12.2013