Гетьман

Сторінки (1/18):  « 1»

На Сході (новела)

                                                                                               Незлобиво    шиплять    в    пічці    дрова,
                                                                                               Опускатися  сутінкам    час,
                                                                                               З    ними    в    дім    заповзає    тривога,
                                                                                               Тінню  спокій    щезає    нараз.
                                                                                               Все  довкола  стає    ненадійним,
                                                                                               Серце  тисне  безглуздість  людська.
                                                                                               І    любов,    і    надії,    терпіння
                                                                                               Убиває    проклята    війна.  *

…  Різкий  біль  пронизав  ногу  й  відразу  стих.  «Дивно,  раніше  нічого  подібного  не  відчував»,  –  промайнула  одинока  думка.  Спробував  розплющити  очі  –  не  вдалося.  Від  цього  не  на  жарт  перелякався,  але  рятівна  думка  заспокоїла:  «Це  сон.  Усього  лише  сон.  Зараз  я  напружуся,  розплющу  очі  й  прокинуся»,  –  міркував  я.    Доклав  усіх  зусиль,  навіть  почулося,  ніби  мама  кличе  снідати  –    і  нарешті-таки  розплющив  очі.

…Картина,  що  відкрилася    була  незвичною,  нереальною  і  тому  лячною.  Від  думки  про  сімейний  сніданок  не  лишилося  й  сліду.  Довкола  валялися  повалені,    понівечені  дерева,  деякі  палали.  Біля  поодиноких  уцілілих  дерев  лежали  люди.  Поруч  мене  незграбно  скрутився  військовий:  бронежилет  пробитий  у  двох  місцях,  каска  з`їхала  набік,  закриваючи  лице.  У  руках  він  стискав  автомат,  на  прикладі  якого  було  намальовано  дві  стрічки:  жовта  та  блакитна,  а  з  нагрудної  кишені  виглядав  шматок  обпаленого  паперу,  на  краєчку  якого  виднілося  одне  єдине  слово:  «…татові».

Скосивши  очі,  я  поглянув  на  себе.  Така  ж  форма,  на  плечі    –  жовта  пов`язка,  автомат  лежить  поряд,  а  з  кишені    замість  дитячого  малюнка  видніється  граната.  На  мить  моя  свідомість  засяяла  прозрінням  –  і  відразу  згасла.  Але  цієї  миті  вистачило,  щоб  усе  згадати,  і  від  того  мені  знов  стало  погано,  зникло  відчуття  спокою  та  безтурботності,  очі  заплющилися…  Я  провалився  у  чорний  вир  безодні.

                                                                                           ***
                                                           (За  чотири  години  до  того…)

--  Викликали,  товаришу  капітан?  –  запитав  я,  ввійшовши  до  бліндажа.

--  Так.  Сьогодні  ввечері  на  передовий  блокпост  волонтери  підвезуть  продукти  й  боєприпаси.  В  останньому  бою  наші  хлопці  витратили    майже  весь  запас.  Уяви  тільки  –  з  «калашами»  та  «підствольниками»  зупинили  масовану  атаку  колорадів.  Але  залишки  бойовиків  розбіглися  по  прилеглій  «зеленці»  і  атакують  кожен  конвой  волонтерів,  що  проходить  повз.  Твоя  група  разом  з  «айдарівцями»  повинна  зачистити  «зеленку»,  інакше  будемо  сидіти  без  набоїв.  Організуй  бійців  і  будьте  обережними,  --  наказав  капітан.

--  Буде  зроблено.    –  відповів  я  і  вийшов  із  бліндажа.

Землянка  була  недалеко.  Власне,  тут  усе  було  недалеко,  окрім  закінчення  війни.  У  ній  було  трохи  вогко,  але  зручно.  Нещодавно  волонтери  завезли  спальні  мішки  та  пічки.  Коли  я  зайшов,  кожен  займався  своєю  справою.  «Зброяр»,  як  завжди,  чистив  свій  автомат.  «Калина»  розповідав  якісь  історі.  Сергій,  який  так  і  не  погодився  використовувати  позивний,  дрімав  у  своєму  спальнику.  «Кобзар»  присів  біля  ліхтаря  і  захоплено  щось    писав.

--  Нові  вірші  пишеш?  –  поцікавився  я  в  нього.

--  Так.  Прийшов  лист  від  рідних,  хочу  відіслати  їм  свої  віршики,  --  відказав  «Кобзар»  і  показав  доньчин  малюнок  із  ретельно  виведеними  літерами:  «Любому  татові,  вертайся  скоріше!».    –  Кожен  її  малюнок  для  мене    –  талісман.  Я  покладу  його  до  кишені  бронежилета.

--  Авжеж!  Крім  того,  в  нас  є  завдання.    Вирушаємо  через  годину,  --  повідомив  я  бійцям  наказ  командира.

--  Якраз  встигну  дописати  листа,  --  відказав  «Кобзар».

--  «Кобзарю»,  а  ким  ти  був  до  війни?  –  запитав  Сергій.

--  Не  повіриш.  Учителем  російської  мови,  --  засміявся  той.

--  Справді?  А  я  працював  в  магазині  риболовлі  та  мисливства.  По  секрету  скажу,  ніколи  ту  риболовлю  не  любив,  --  подав  голос  «Зброяр».

--  А  в  мене  майже  нічого  не  змінилось.  До  війни  працював  на  своєму  городі,  колорадських  жуків  труїв,  а  тепер  ось  і  звідси  колорадів  виганяю,  --  зареготав  на  всю  землянку  «Калина».

--  Сергію,  а  ти  як  тут  опинився?  –  запитав  я  у  хлопця.

--  Як  і  всі.  Узяв  в  академії  відпустку  і  став  добровольцем.  А  що  робити,  коли  потрібно  Україну  захищати?  –  відказав  Сергій.

--  А  навчався  де?  –  поцікавився  я.

--  Художник,  --  сказав  Сергій.

--  Чи  ж  не  тому  в  тебе  на  прикладі  так  каліграфічно  виведено  «ПТН  ПНХ»?  –  вставив  свої  п`ять  копійок  «Калина».

--  «Гайдамаче»,  а  ти  ким  був  до  війни?  –  спитав  у  мене  «Кобзар».

--  Працював  інструктором  військової  підготовки  в  інституті.  Перед  самою  війною  звільнився.  А  потім  у  Луганську  з`явилися  сепари.  Тільки  уявіть,  можна  було  прийти  до  спеціального  пункту,  показати  паспорт  й  отримати  «калаша».  А  мого  друга  взагалі  мало  не  вбили.  Він  їхав  містом  на  велосипеді,  а  колоради  обстріляли  його,  адже  велосипедисти  –  це  шпигуни  «укрів».  Він,  мабуть,  і  досі  в  лікарні  лежить.  Ми  з  дружиною  виїхали  з  Луганська.  Вона  тепер  волонтер,  а  я  ось  іду  звільняти  рідне  місто,  --  відказав  я.

--  Але  спершу  зачистимо  «зеленку»,  --  плеснув  мене  по  плечу  «Зброяр»  і  почав  збиратися.

                                                                                             ***
                                                           (за  десять  хвилин  до  того…)

Місцевість  була  дуже  захаращена  усілякою  рослинністю:  деревами,  кущами,    закошланою  високою  травою.  Повсюди  лишилися  ями  від  обстрілів,  зламане  гілля.  Я  йшов  першим,  трохи  позаду  кралися  «Калина»    та  Сергій.  З  боків  прикривали  «Кобзар»  та  «Зброяр».  Ми  майже  виконали  завдання  ,  аж  раптом  почувся  грім.  «Тільки  дощу  не  вистачало»,  -  подумав  я.  І  в  ту  ж  мить  попереду  розірвався    снаряд.  

--  В  укриття,  --  гаркнув  я,  але  було  запізно.

Снаряди  лягали  густо  й  ритмічно,  наче  невидима  рука  лялькаря  смикала  за  ниточки  у  потрібний  момент.  Світ  навколо  мене  перестав  існувати.  Дерева,  земля,  листя,  людські  тіла  та  приречені  крики  змішалися  в  одне  ціле.  У  той  момент  я  не  думав,  не  було  часу.  Я  діяв.  Як?  Не  знаю.  Просто  діяв  і  все.  Діяв  на  рефлексах,  на  бажанні  вижити,  але  не  встиг…

…  Різкий  біль  пронизав  ногу  й  відразу  стих.  «Дивно,  раніше  нічого  подібного  не  відчував»,  -  промайнула  одинока  думка.  Спробував  розплющити  очі  –  не  вдалося.  Від  цього  не  на  жарт  перелякався,  але  рятівна  думка  заспокоїла:  «Це  сон.  Усього  лише  сон.  Зараз  я  напружуся,  розплющу  очі  й  прокинуся»,  -  міркував  я.

Раптом  наді  мною  пролунали  звуки  грому.  «Знову  «Град»  --  приречено  подумав  я.  Але  помилився.  У  блакитнім  небі  летів  вертоліт.  Яскравий  червоний  хрест  виднівся  на  боці  машини,  а  хвіст  прикрашали  два  кольори.  Такі  рідні  мені  два  кольори:  синій  та  жовтий.

«Я  буду  жити.  Буду  й  далі  боронити  незалежність  моєї  Батьківщини»,  --  зрадів  я  і  згадав  останній  вірш  «Кобзаря».  Вірш,  що  повернеться  додому  без  автора,  який  віддав  своє  життя  за  свободу  й  щастя  інших…

Нараз  і  довіку  хотілося  б  жити
В  країні  надвільних  людей,    
Де  б  грали  синь  неба  і  золото  жита
В  очах  гомінливих  дітей.
Де  б  в  кольорі  прапора,  синього  з  жовтим,
Світ  бачив  утілення  мрій,
І  те,  що  здавалося  пафосно-мовним,
Зросло  у  звичайність  подій.
В  рішучості  гідна,  незламна  країна  –  
То  є  Україна    моя.
Без  старшого  брата,  на  ймення  Росія,
Знов  вільною    стане    вона.
Під  кольором  прапора,  синього  з  жовтим,
Здолаємо  труднощі  всі.
У  вільній  країні  ми  будемо  жити!  –  
То  ж  справдяться  мрії  мої.  *
 

*  У  новелі  автор  використав  вірші  «На  Сході»  та  «То  є  Україна  моя»    свого  дідуся  Короля  Г.С.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545413
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 21.12.2014


Шлях до свободи

Епіграф:
Люблю  я  землю  цю  чи  ні?          
О  так,  моя  ти  Україно.  
За  тебе  болісно  мені,
Природно  це  для  серця  сина!          
Григорій  Король.

Передмова
            Недовго  вдалося  Україні  бути  самостійною.  Вона  підпала  під  тиск    блоку  інших  держав  і  стала  їх  колонією.  Загарбники  призначили  свого  намісника,  який  керував  усією  територією  пригнобленої  країни.    Парламентську  систему  імперіалісти  не  відмінили,  лише  поставили  до  влади  своїх  прибічників.  У  багатьох  людей,  що  пережили  страшну  експансію,  боліло  серце  за  Україну.  Тому    люди,  яким  була  не  байдужа  доля  рідної  Батьківщини,  об’єдналися  у  таємну  військову  організацію  «Орден  Козаків»    і  почали  боротьбу  проти  загарбницьких  дій  іноземців,  яких  козаки  коротко  називали  імперами…      
***

На  вулиці  була  чудова  весняна  погода.    Бруньки  на  деревах  перетворювалися  на  квіти,  пташки  мирно  літали  в  небі  та  наспівували  веселі  трелі.    Провулок,  через  який  йшло  двоє  товаришів,  був  малолюдним.  По  обидві  сторони  його    оточували  не  вельми  охайні    багатоповерхівки,  але  на  деяких  балконах  у  горщиках  вже  майоріли  яскраві  герані.  Повітря  було  насичене  ароматами  весняної  свіжості.  Юнаки  верталися  з  інституту  додому.
--  Ти  сьогодні  будеш  іти  до  бази?  –  спитав  Дмитро.
--  Звісно.  Має  ж  бути  велика  нарада,  --  відповів  Сергій.
--  А  о  котрій  годині?  –  продовжував  Дмитро.
--  Я  тобі  дивуюся.  Ти  один  із  командорів.  Ти  просто  маєш  першим  це  знати,  --  здивувався  Сергій.
--  А  ти  гетьман.  Той  що?  Просто  скажи  о  котрій  приходити,  і  все!  –  образився  Дмитро.
--О  шостій  годині  вечора,  --  відповів  Сергій.
Часу  залишилось  небагато,  тому  вони  прискорили  шаги  і  розійшлися  по  домівках.
***
Близько  шостої  години    вечора  в  Республіканському  провулку  почався  незвичний    рух.  Люди  поодинці,  або  групами  швидко  проходили  провулком  і  зникали  на  пустирі  з  поодинокими  застарілими  будівлями,  який  замикав    цей  провулок.  Колись  там  хотіли  будувати  новий  мікрорайон  та  війна  зруйнувала  ці  плани.  Випадкові  перехожі  спішили  скоріше  минути    небезпечну  територію,  бо  в  народі  жили  чутки,  що    цей  провулок  є  місцем  зібрань  бунтівників.  Але  ніхто  і  не  підозрював,  наскільки  все  було  фатальним…
І  дійсно.  Саме  тут  була  база  Козацької  армії,  у  підземному  комплексі  споруд,  ангарів  та  кімнат.  Стіни  бази  прикрашали  козацькі  прапори  та  національні  герби.    В  цій  будівлі  збиралися  люди,  серед  яких  було  дуже  багато  молоді.  Усі  вони    хотіли  звільнити  свою  країну  від  іноземних  загарбників,  створити  самостійну,  гідну  поваги  державу,  в  якій  люди  були  б  вільними    і  щасливими.      Так  виник  «Орден  Козаків».  Він  мав  свою  раду  командування  та  лідера,  що  історично  носив  звання  гетьмана.
У  залі  для  нарад  було  на  диво  спокійно,  хоча  засідання  вже  йшло  цілу  годину:
--  Сергію,  я  вважаю,  що  наші  солдати  чудово  підготовані  для  рішучих  дій,  --  сказав  Олександр,  один  із  двох  командорів  козаків.
--  Козаки  може  й  готові,  але  ти  забуваєш  про  нашу  мету!  --  відповів  Сергій.
--  Мету  я  знаю,  просто  не  можу  зрозуміти,  чому  ми  не  використовуємо  таку  можливість:    катастрофа  на  головному  військовому  заводі  і  відправка  десанту  більшої  частини  солдатів  на  її  ліквідацію,  --  зауважив  Олександр.
--  Так,  це  чудова  нагода.  Армія  ворога  не  встигне  повернутися  вчасно  і  нестача  боєприпасів  дасть  нам  перевагу,  --  підтримав  Юрій,  один  із  п’яти  капітанів  ради.
--  Ви  обидва  маєте  рацію.  Але  забуваєте,  що  ми  цілісна  група.  І  маємо  діяти  спільними  силами.  Чи  ти  забув,  що  головні  сили  під  командуванням  верховного  отамана  лише  підступають  до  кордонів  імперів.  Ми  маємо  дочекатися  їхнього  сигналу,--  заперечив  Дмитро.
--  Добре,  будемо  чекати,  --  заспокоївся  Саша.
--  Ось  я  підготував  деякі  папери  про  кількість  нашої  армії  та  її  озброєння,  --  виклав  на  стіл  документи  Дмитро.
--  В  наші  наземні  війська  входять  легкі  піхотні  солдати,  електричні  солдати  із  генератором  блискавок  і  снайпери.  Їх  ми  поділимо  на  п'ять  батальйонів  по  одній  тисячі  солдат  в  кожному.  Кількість  піхотинців,  електро-солдатів  і  снайперів  буде  однаковою.  Батальйон  матиме  280  винищувачів,  100  бомбардувальників,  260  танків,  180  артилерійських  установ  і  600  летючих  солдатів,  --  прокоментував  документи  Юрій.
--  Якщо  більше  немає  питань,  то  нараду  можна  завершувати,  --  відповів  Сергій.
--  Зачекайте.  Я  думаю,  що  може  варто  назвати  наших  літаючих  солдатів  кіннотою  козацької  армії?  --  запитав  Михайло.
--  Це  щоб  відрізняти  від  наземної  піхоти?  --  спитав  Дмитро.
--  І  не  тільки.  Просто  вони  розвивають  велику  швидкість,  і  нагадують  кінноту  Богдана  Хмельницького,  --  доповнив  думку  Михайло.
--  Непогана  ідея.  Якщо  всі  згодні,  то  можна  перейменувати  наших  літаючих  солдатів,  --  сказав  Сергій.
Тим  часом,  армія  отамана  вже  побудувала  похідні  табори  та  форти  на  прикордонних  територіях  імперіалістів.  Ця  подія  викликала  неабияке  хвилювання  серед  повстанців,  адже  це  означало,  що  скоро  почнеться  війна.  Саме  тому  майже  кожного  дня  відбувалися  тренування  бійців,  а  інженери  не  припиняли  вдосконалювати  озброєння  козаків.  
Так  з'явилась  нова  зброя  для  електричних  воїнів.  Тепер  крім  генераторів  блискавок,  вони  мали  свої  пістолети,  що  стріляли  капсулами  із  енергетичним  зарядом.  Також  найкращим  винаходом  науковців  був  щит,  вмонтований  у  контейнер  на  плечі  солдата  і  міг  з’являтися  за  будь-якої  потреби.  Щит  був  зроблений  із  металу  і  оплавлений  лазером  до  м’якої  маси.  Потім  маса  застигала  у  контейнері  певної  форми  і  інженери  отримували  чудові  щити  із  молекулами  лазеру.  На  кожному  щиті  було  викарбовано  герб  козацького  війська.  
Новинки  відразу  ж  випробовували  козаки.  Навіть  гетьман  першим  провів  польові  іспити  електричного  пістолету.  Завдання  полягало  у  невеликій  пробіжці  тренувальним  кортом  бази.  Під  час  пробіжки  потрібно  було  знищувати  мішені  новою  зброєю.  Але  у  руках  лідера  виявився  недосконалий  прототип,  який  вибухнув  при  першому  ж  пострілі  у  мішень.  Сергія  врятував    бойовий  костюм,  який  кожен  солдат  носив  завжди  із  собою.  Броня  поміщалася  у  спеціальному  приладі,  який  козаки  носили  на  руці  наче  браслет.  Контейнер  для  броні  прозвали  бортовим  комп'ютером,  адже  він  ще  й  виконував  функції  зв'язкового  апарату  і  системи  навігації.  
Козацька  уніформа  була  білого  кольору  з  чорними  смугами  на  плечах.  Всі  пластини  костюму  були  герметично  з’єднані  між  собою.  На  зап’ястях  кожної  руки  були  браслети  круглої  форми.  Вони  могли  обертатися  навколо  руки  та  активувати  потрібну  зброю.  Всього  браслети  містили  два  типи  зброї:  короткий  кинджал  та  пістолет.  Ліва  рука  броні  була  схожа  на  комунікаційні  системи.  Вона  була  рясно  вкрита  різними  тросиками  та  шлангами.  Їх  вкривали  тонким  шаром  металу,  що  застигаючи,  надавав  руці  страшного  вигляду.  Насправді  ці  трубки  були  потрібні,  щоб  браслет  лівої  руки  міг  активувати  сканер  та  подачу  медичних  препаратів.  Шолом  козаків  був  також  білого  кольору.  Від  очей  і  до  рота  тягнулися  чорні  пластикові  вставки.  Вони  були  прозорі  зсередини,  але  непроникні  зовні    і  давали  можливість  козакам  бачити  все  наче  без  шолома.  З  правого  боку  шолома  був  вмонтований  ліхтар,  а  з  лівого  боку  були  динаміки.  До  пластини,  що  прикривала  рот  було  вмонтовано  мікрофон.
--  Гетьмане,  ти  цілий?  --  запитав  солдат,  прибігший  на  допомогу.
--  Так,  цілий.  Але  я  не  завершив  місію,  --  сердито  відповів  Сергій.
--  Це  вже  неважливо.  До  того  ж  зброя  зламана,  --  сказав  інженер,  що  також  підбіг  на  допомогу.
--  Відсутність  зброї  не  перепона  для  козака,  --  сказав  Сергій,  дістаючи  свої  енергетичні  мечі-генератори,  що  були  вмонтовані  у  броню.
Гетьман  кинувся  на  найближчу  мішень  і  розрубав  її  навпіл.  Слідом  за  нею  з'явилася  інша  ціль,  але  вона  була  значно  віддалена  від  Сергія,  тому  він  націлив  на  неї  свої  мечі  і  випустив  слабо-розрядну  блискавку.  Вона  відразу  ж  спалила  мішень,  але  за  нею  показалися  ще  три.  Раптом  вони  спалахнули  яскраво  червоними  вогниками  і  полетіли  донизу.  Здивований  Сергій  обернувся  і  побачив  свого  товариша  і  заступника  командора  Дмитра.
--  Що  це  ти  робиш?  --  спитав  здивований  Сергій.
--  Тестую  свою  гвинтівку,  --  відповів  Дмитро.
--  А  попередити?  Ти  ж  міг  влучити  у  мене,  --  з  удаваною  образою  сказав  Сергій.
--  Теж  мені  трагедію  вигадав.  Давай  краще  невелике  змагання  влаштуємо,  --  запропонував  Дмитро.
--  Змагання  на  мечах?  --  спитав  гетьман.
--  Так,  --  відповів  Дмитро  і  швидко  дістав  мечі.
Сергій  у  відповідь  пустив  малу  блискавку  і  у  піднятій  куряві  відскочив  у  бік.  Але  Дмитро  ухилився  від  атаки  в  ту  саму  ж  сторону  і  випадково  наштовхнувся  на  товариша.  Вдарившись  шоломами,  друзі  попадали  на  підлогу,  але  миттю  підвелися  і  кинулися  один  на  одного.  Козаки,  що  також  були  на  полігоні  з  подивом  і  цікавістю  дивилися  на  двох  лідерів  їхнього  війська,  що  билися,  наче  все  життя  були  ворогами.  А  тим  часом  Сергій  вибив  один  із  мечів  у  свого  товариша  і  пішов  у  наступ.  Дмитро,  не  гаючи  часу,  активував  щит  і  заблокувавши  атаку,  штовхнув  Сергій.  Він  виставив  вперед  зброю  і  стрибнув  на  гетьмана.  Сергій  відхилився  у  бік  і  пропустив  гостре  лезо  мимо  себе.  Дмитро  по  інерції  пролетів  трохи  далі  і  зупинився  на  рівні  гетьмана.  Останній  схопив  суперника  за  руку  і  кинув  через  себе.  Повалений  Дмитро  не  відразу  ж  оговтався,  а  коли  прийшов  до  тями,  побачив  лезо  кинджала  в  сантиметрі  від  шолому.
Коротку  битву  було  закінчено.  Над  Дмитром  почувся  голос  Сашка.  Він  саме  зайшов  на  полігон,  щоб  передати  Сергію  і  Дмитру  новини.
--  То  що  сталося?  --  запитав  Дмитро  підводячись.  Він  був  радий,  що  не  потрібно  слухати  насмішки  усіх  присутніх  бійців  та  інженерів.
--  Прийшла  радіо-доповідь  від  отамана.  Вони  вже  повністю  закріпилися  на  передових  фортах  імперів.  Намісник  збирає  депутатів,  щоб  розробити  план  допомоги  своїм  господарям,  --  зачитав    Олександр.
--  Тоді  нам  потрібно  швидко  діяти  і  випередити  його  війська,  --  відповів  Сергій.
--  Через  два  дні  буде  засідання  в  парламенті.  Це  ідеальний  момент  захопити  намісника,--  відповів  Олександр.
***
Вранці  в  парламентській  залі  зібралися  депутати.  Коли  всі  зайняли  свої  місця  і  заспокоїлися,  спікер  оголосив  хвилину  мовчання  на  честь  загиблих  воїнів,  що  захищали  кордони  від  бунтівників.  Як  виявилося,  ця  тиша  була  “спокоєм  перед  бурею”.  Тільки-но    всі  замовкли,  як  в  повітрі  почувся  дивний  свист,  а  в  наступну  секунду  стіну  зали  розірвав  снаряд.  Шматки  каміння  і  меблі  полетіли  на  всі  сторони,  а  у  проломі  з'явилися  два  загони  озброєних  солдатів  у  білих  обладунках  із  козацькими  гербами  на  плечах.  
Козаки  швидко  оточили  депутатів  і  взяли  їх  під  варту.
--  Охорона  намагатиметься  перекрити  нам  проходи.  Ми  повинні  зупинити  її  першими.  Юро,  бери  п'ять  взводів  і  оточи  будівлю.  Не  пускати  нікого.  Дмитро,  охороняй  заручників.  Олександре,  бери  два  взводи  і  зупини  імперів  у  лівому  крилі,  а  я  повоюю  у  правому,  --  віддав  накази  Сергій.
Гетьман  повів  своїх  солдат  через  бічні  проходи.  Опинившись  біля  переходів,  він  наказав  козакам  розділитися  і  захищати  коридори  від  охоронців.  А  сам  пішов  із  трьома  групами  до  головної  кімнати  охорони.  Дві  гранати,  що  повсталі  кинули  у  кімнату,  знешкодили  шістьох  ворогів  і  поранило  ще  двох.  Коли  двері  були  вільні  від  охорони  парламенту,  у  бій  вступили  електро-солдати  на  чолі  з  Сергієм.  За  їхніми  спинами  спокійно  крокували  піхотинці.  Під  натиском  електричних  розрядів,  охоронці  відступили  до  великої  кімнати  відео-стеження,    де  забарикадували  вхід.  Але  піхотинці  легко  зламали  перепону,  випустивши  у  неї  величезну  кількість  куль.    Вони  швидко  розбіглися  по  кімнаті  і  засіли  за  різними  уламками  меблів.  По  іншу  сторону    сиділи  і  відстрілювалися  п’ятнадцять  охоронців.  Вони  вишикувалися  захисним  строєм  і  оберігали  якусь  людину.  
--  Сергію,  ти  мене  чуєш?  –  почувся  рипучий  голос  у  бортовому  комп’ютері  гетьмана.
--  Що  сталося,  Дмитре?  –  спитав  Сергій.
--  Я  з’ясував,  що  намісник  сьогодні  був  на  парламентській  сесії,  а  отже  він  зараз  у  цьому  будинку.  Я  вже  відіслав  групу  кіннотників  на  його  пошук,  --  повідомив  Дмитро.
--  В  цьому  немає  потреби.  Здається,  я  знаю  де  він.  Зараз  ми  все  з’ясуємо.  Козаки,  наша  ціль  --  постать  за  охоронцями.  Взяти  його  живим,  --  наказав  Сергій  і,  взявши  електричний  пістолет,  побіг  у  вир  битви.
Поле  бою  було  усіяно  різними  уламками  розтрощених  меблів.  Стіл,  що  слугував  парламентським  охоронцям  укриттям,  вже  не  виглядав,  як  дорога  прикраса  кімнати.  Його  понівечили  численні  влучання  куль.  Сергій  і  сержант  зрозуміли,  що  бій  ризикує  затягнутися.  Гетьман    дістав  свої  мечі  і  кількома  стрибками  дістався  барикади.  Сержант  зрозумів  наміри  Сергія  і  поспішив  за  ним.
 Обидва  були  озброєні  лише  мечами  і  це  викликало  подив  у  охоронців  Але  це  тривало  недовго.  Козаки  чудово  володіли  своєю  зброєю,  і  тому  за  кілька  секунд    уцілілі  імпери  побігли  геть  від  небезпечних  воїнів.  Але  до  нового  укриття  добігла  лише  таємнича  особа.  Двох    її  охоронців  настигли  блискавки,  пущені  козаками.  Незнайомець  схопився  за  пістолет,  та  Юрій  швидким  рухом  вибив  зброю  і  наставив  на  ворога  меч.
--  Знімай  каптур  та  назви  себе,  --  наказав  Сергій.
--  Ви  потрапили  у  пастку.  Думаєте,  піймали  намісника?  –  єхидно  зареготав  бранець.
--  Кажи  по  ділу,  бо  пущу  в  тебе  блискавку,  --  зажадав  гетьман.
--  Ви  потрапили  в  пастку.  Я  лише  двійник  намісника.  А    вам  –  гаплик,  зараз  помрете.  Визирніть  у  вікно,  --  сміявся  бранець.
--  Сергію!  Нам  краще  тікати.  Сюди  прямує  колона  танків,  --  повідомив  солдат,  поглянувши  у  вікно,  --  Схоже,  будуть  обстрілювати  будівлю.
Щойно  закінчилась  розмова,  як  затряслась  підлога,  зі  стелі  полетіли  шматки  дротів  та  каміння.
--  Як  вони  стріляють  так  влучно?  –  спитав  сержант.
--  На  двійнику  маяк.  Всі  тікаймо,  --  наказав  Сергій.
Відразу  ж  три  групи  почали  тікати  із  кімнат  охорони.  Ті  солдати,  що  мали  реактивні  ранці  на  спині  і  звання  кавалерії,  транспортували  поранених,  але  ще  живих  козаків.  
Наступний  снаряд  влучив  у  сусідню  кімнату.  Від  вибуху  впала  стіна  між  двома  кабінетами  і  придавила  собою  сержанта,  який  саме  збирався  вибігти  із  смертельної  пастки.  Гетьман  побачив  це  і  поспішив  на  допомогу,  адже  броня  козака  могла  витримати  таку  вагу.  Та  саме  в  ту  мить,  коли  Артем  витягнув  товариша  з  під  каміння,  у  вікно  залетів  танковий  снаряд  і  вибухнув  в  середині  кімнати.  
В  наступні  хвилини  все  змішалося.  Брили  каміння  і  меблів  летіли  у  різні  боки.  Відео-монітори  та  різні  електронні  прилади  палали  і  поширювали  неприємний  запах.  Стеля  обвалювалася  і  накривала  собою  двох  козаків.  Протистояти  такому  натиску  смерті  не  могли  ні  високотехнологічні  бойові  костюми  козака,  ні  мужність  і  сила  духу  українського  воїна.  Гетьман  повільно,  але  непохитно  провалювався  у  вир  забуття…
…  Київ,  навкруги  все  палає  червоним  полум’ям,  більшість  будівель  зруйновано,  почорнілі  за  часи  війни  вулиці.  Уціліло  лише  декілька  будинків,  оздоблених  українським  розписом  і  гербами.  Посередині  цього  похмурого  пейзажу  розташувалася  площа.  Вона  була  рясно  вкрита  пробоїнами  і  тріщинами.  На  вцілілій  частині  площі  стояв  постамент,  а  навкруги  зібралися  стомлені  і  похмурі  люди,  серед  них  і  малий  Сергій.
На  підвищенні  стояв  дивний  товстий  чоловік  з  охороною,  поряд  з  ним  майорів  прапор  України  та  ще  якийсь  дивний  стяг..  
--  Ви  тепер  будете  жити  в  цивілізованій  країні,  ми  вас  навчимо  працювати  на  наших  родючих  землях.  У  вас  буде  багато  роботи  та  їжі,  тож  підкоріться  нам,  відчуйте  цю  переломну  мить…  --  голосив  дивний  товстий  дядько.
--  Ви  не  перемогли  нас!  Поки  серце  хоча  б  одного  українця  б’ється,  ми  не  переможені.  Ми  будемо  стояти  за  свою  Батьківщину  до  останнього,  бо  ми  українці,  --  викрикнув  із  натовпу  чоловік.
--  Ану  підійди  сюди,  --  зажадав  кумедний  товстий  дядечко.
Хоробрий  чоловік  ні  секунди  не  вагався  і  впевнено  підійшов  до  загарбника.  
--  Бачиш  цей  вогонь,  підпали  свій  прапор,  --  наказав  загарбник.
Чоловік  вихопив  з  рук  товстуна  факел  і  підійшов  до  жовто-блакитного  прапору.  Поряд  з  ним  висів  ще  один.  Це  був  стяг  загарбників.  Чоловік  замахнувся  яскравим  полум’ям  і  кинув  його.  Весь  натовп  дивився  не  відриваючи  погляду,  а  факел  пролетів  мимо  української  святині  та  влучив  просто  у  стяг  загарбників.  Полум’я  відразу  жадібно  охопило  тканину  і  з  кожною  секундою  все  більше  поглинало  здобич.
--  Що  ти  накоїв?  Нащо  ти  це  зробив?  Варто,  в  катувальню  його,  --  верещав  загарбник.
--  Я  ніколи  не  посмію  осквернити  українську  святиню.  Кожен  українець  –  борець  за  свою  свободу,  ми  всі  пишаємося  своїм  минулим  і  зробимо  так,  щоб  всі  могли  пишатися  майбутнім,  --  спокійно  зауважив  чоловік  і  пішов  за  двома  солдатами  загарбників.
Малого  Сергія  раптом  переповнила  гордість  за  свій  народ,  за  його  стійкість,  витримку.  Він  так  любив  цю  красиву  землю,  багату  лісами,  величними  ріками,  степами.  На  спомин  прийшли    сивий  Дніпро,  зелені  кручі,  Софія  Київська…
…У  зруйнованій  кімнаті  гетьман  та  сержант  прийшли  до  тями  і  почали  вибиратися  із  під  завалів.  Вони  обидва  не  постраждали  завдяки  своїм  броньованим  костюмам,  але  їхніх  сил  було  замало,  щоб  пробити  собі  шлях  до  вікна  або  дверей.  
--  Дякую,  що  врятував  мене.  Але  ти  сильно  ризикував  своїм  життям!  –  сказав  сержант.
--  Козаки  допомагають  один  одному,  --  відповів  Сергій,--  Може  спробуємо  підірвати  ці  брили,  а  самі  сховаємося.  
--  Давай  спробуємо.  Ось  детонатор.  Заклади  вибухівку,  я  ледве  рухаюсь,  --  сказав  сержант.
Сергій  підібрав  з  тремтячих  рук  прямокутний  пластиковий  контейнер  з  відкидною  кришкою  і  різнокольоровими  цифрами.  Підійшовши  до  брили,  гетьман  почав  закладати  вибухівку  і  почув  тихі  віршовані  рядки.
--  Ти  що,  вірші  складаєш?  –  здивовано  запитав  Сергій.
--  Так,  вчора  написав,  --  відказав  сержант.
--  Прочитай  хоча  б  декілька  рядків,  --  попросив  Сергій.
--  Ось,  послухай:
На  вулиці  та  на  майдани,
Народе  втомлений,  виходь!
Зневіри  розтрощи  кайдани,  –  
Свободи,  волі  прагне  плоть.        

І  сам  собі  давай  розраду,
Не  сподівайся    ні  на  мить,
Бо  то  уже  не  є  держава,
Що  Конституцію  ганьбить.

Зрікайся  від  менталітету
Панів  покірного    слуги,                                
Що  жив  з  тавром  постійним  «вето»,
Так,  ніби  люди  –  вороги.

Виходь  на  вулиці,  майдани,
Кричи,  сопи    та  не  мовчи.
Не  дай  розкрасти  у  державі
Землі  останньої  шматки.

Ти  тут  ніхто.  Ні  суд,  ні  влада
Не  вирішать  питання,  ні!
Лише  згуртована  громада
Налагодить  життя  тобі.

--  Чудові  рядки.  Якщо  чесно,  то  я  теж  трохи  вірші  пишу.  Ось  послухай:

За  ордени  я  вболіваю,
Що  продають,  як  «секонд  хенд».
Так  хочеться  цю  сіру  зграю
Прилюдно  розчавити,  вщент.
А  ті,  чиїсь  сини  й  онуки,
Батьків  продавши  імена,
Торгують  ордени  на  штуку,  –
Для  них  це  –  бізнес,  не  війна.
Владущі  невидющим  оком
В  День  Перемоги  –  День  Війни,
Ввертають,  ніби  ненароком:
«Чиї  там  бавляться  сини?»
Війна  пекельна  міднолобим
Лиш  офіційний  атрибут.
В  гробах  скриплять  батьків  суглоби
Так,  ніби  на  війну  ідуть.

--  Вірно  підмічено,  --  сказав  сержант  і  почав  потроху  переповзати  в  укриття.  

Коли  вибухівка  була  закладена  і  вони  сховалися  за  фрагмент  стелі,  Сергій  натиснув  кнопку  детонатора.  Пролунав  голосний  вибух,  козаків  обдало  сильним  жаром,  і  по  їхньому  укриттю  вдарило  щебенем  та  камінням  від  розламаної  стіни.  Вибух  відкрив  козакам  вихід  на  свободу.  Не  гаючи  часу,  Сергій  підхопив  сержанта  і,  активувавши  свій  літаючий  механізм,  стрімко  попрямував  у  відкритий  прохід.
Приземлився  гетьман  біля  капітана  Юрія.  Пораненого  сержанта  відразу  ж  підхопили  медики  і  понесли  в  лазарет.
--  Доповідай  про  ситуацію,  --  наказав  Сергій.
--  Імпери  оточили  будівлю  з  усіх  сторін.  Вони  намагаються  пробитися  із  тильної  частини  будівлі.  Їхні  танки  майже  пробили  наші  ряди  в  тій  частині  парламенту,  --  доповів  Юрій.
--  Тоді  виводь  наших  з  парламенту  і  розділи  порівну  між  бойовими  зонами.  Дмитра  з  його  солдатами  кинеш  на  мій  фронт,  --  наказав  Сергій.
Гетьман  увімкнув  літаючий  механізм  та  попрямував  на  допомогу  товаришам  із  двома  групами  кавалерії.  На  іншій  стороні  парламенту  була  жахлива  картина.  Площа  була  понівечена,  на  підступах  до  будівлі  виднілися  воронки  від  бомб  та  снарядів,  а  сам  парламент  був  майже  зруйнований.  Його  ліве  крило  розвалилося,  а  середина  ледве  трималася.  Війська  козаків  обороняли  останні  позиції.  
Далі  відступати  було  нікуди,  тому  Сергій  наказав  своїм  кавалеристам  пролітати  над  позиціями  ворожих  ракетних  солдатів  і  кулеметних  позицій  та  кидати  у  них  вибухівку.  Сам  гетьман  із  п’ятьма  солдатами  полетів  до  невеликої  групки  бійців,  які  відстрілювалися  від  ворогів,  що  їх  оточили.  Побачивши  гетьмана,  козаки  зраділи  і  почали  із  більшим  завзяттям  рубати  імперів.  Артем  приземлився  біля  капітана  цієї  групи,  що  була  колись  взводом.  Він  дістав  свої  електричні  мечі  і  не  жаліючи  енергії  генераторів  почав  запускати  у  ворогів  кульові  блискавки.  Це  посіяло  паніку  серед  наступаючих  солдатів  і  вони  почали  потроху  відступати  від  воронки,  в  якій  сиділи  повстанці.  
Але  на  поміч  розбитому  взводу  імперів  прийшло  підкріплення  і  вони  знову  пішли  у  наступ.  Тоді  Сергій  наказав  кавалеристам  кружляти  над  окопом  і  стріляти  у  ворогів.  Це  дозволило  оточеним  козакам  виграти  декілька  хвилин  і  дати  зброї  охолонути.  Кавалерія,  що  кружляла  над  гетьманом  і  його  солдатами,  приземлилася  в  окоп,  адже  пальне  майже  скінчилося.  
Один  із  козаків  підібрав  кулемет,  який  випустив  його  мертвий  товариш.  Встановивши  зброю  на  краю  окопу,  він  почав  стріляти  у  ворогів  і,  тим  самим,  трохи  відтіснив  їхній  натиск.  З  інших  сторін  воювали  троє  козаків,  навіть  гетьман  підібрав  гвинтівку  і  почав  відстрілюватися  від  імперів.  Козаки  стріляли  досить  влучно,  але  ворогів  було  набагато  більше  і  замість  одного  недієвого  з’являлося  відразу  три  готових  до  бою  загарбника.  
Несподівано  над  козаками  загуркотіли  мотори  двох  вертольотів.  Подивившись  угору,  вони  побачили,  що  бойовий  літак  сідає  просто  перед  ними,  закриваючи  від  куль  ворога.  Інший  вертоліт  продовжував  кружляти  над  урядовцями  і  обстрілювати  їх.  
--  Швидко  сідайте.  Ми  вас  витягнемо  звідси,  --  почувся  голос  Дмитра.
Козаки  поспішили  у  рятівний  корабель,  який  відразу  ж  здійнявся  у  повітря  і  полетів  геть  від  зловісного  окопу.
--  Я  не  розумію,  чому  вони  так  жадають  потрапити  у  будівлю.  Адже  намісника  в  нас  немає!  –  сказав  Сергій.
--  Як  немає?  Ти  ж  його  схопив  у  кімнаті  охорони,  --  здивувався  Дмитро.
--  То  був  його  двійник,  --  відповів  Сергій.
--  То  де  шукати  оригінал?  –  запитав  Дмитро.
--  Ти  оборонятимеш  парламент.  А  я  з  Сашком  захопимо  намісника  у  його  резиденції,  --  сказав  Сергій.
В  цей  час  вертоліт  підлетів  до  мобільного  командного  пункту,  в  якому  перебував  Олександр.  З  повітря  це  була  звичайна  палатка,  але  коли  вертоліт  сів,  всі  побачили  будиночок  з  металевими  стінами.  Його  двері  захищали  двоє  солдатів,  а  на  стінах  висіли  невеликі  супутникові  тарілки.  Зайшовши  всередину,  Дмитро  коротко  розповів  Олександру  про  битву,  а  Сергій  передав  суть  нового  плану.
Для  битви  у  резиденції  намісника  гетьман  взяв  два  найкращих  загони.  Вони  полетіли  на  вертольотах  і  мало  не  постраждали,  бо  потрапили  під  обстріл  ворожих  танків.  Але  вертольоти  увімкнули  додаткові  двигуни  і  полетіли  ще  швидше.
Коли  вертольоти  пролітали  над  маєтком  намісника,  козаки  вистрибнули  з  літаків  і  блискавично  пройшли  передовий  загін  охоронців.  Але  сутичка  підняла  великий  галас,  і  тому  туди  позбігалася  вся  охорона.  Сергій  на  це  і  розраховував,  адже  його  завданням  було  відволікти  якомога  більше  імперських  солдатів,  поки  Олександр  висадиться  на  іншому  кінці  маєтку.  
Сашко  зі  своїми  козаками-кавалеристами  вистрибнув  із  літака  і  полетів  у  напрямку  будівлі.  На  вході  чатувала  охорона.  Але  він  швидко  розібрався  з  нею,  використовуючи  снайперську  гвинтівку.  Проникнути  в  будівлю  було  легко.  Але  в  середині  все  ж  таки  залишилися  ще  багато  солдатів.  
Оскільки  у  групі  Олександра  не  було  жодного  піхотинця,  то  він  вирішив  діяти  напряму  і,  показуючи  приклад  своїм  солдатам,  першим  відкрив  вогонь  по  загону  охоронців,  що  йшли  коридором.  Його  підтримали  інші  кавалеристи,  і  через  кілька  хвилин  коридор  був  порожній,  чувся  лише  здавлений  стогін  поранених.  Козаки,  не  гаючи  часу,  побігли  до  кабінету  намісника.  На  шляху  їм  зустрічалися  невеликі  групки  охоронців,  але  група  Олександра  швидко  з  ними  розбирався  і  бігла  далі.  Біля  приймальні  повстанці  зупинилися  і  почали  закладати  вибухівку.  Але  не  встигли  вони  закласти  останню  бомбу,  як  у  наступному  кінці  коридору  промайнула  велика  група  імперів,  що  прикривали  якусь  людину.  Наказавши  п’ятьом  кавалеристам  обстежити  про-всяк  випадок  кабінет,  Олександр  із  іншими  солдатами  кинувся  навздогін  конвою    і  побачив,  як  останні,  вистрибнувши  з  вікна,  побігли  на  вертолітний  майданчик.  Намісник  тікав  якраз  туди,  де  билися  солдати  Сергія.  Попередивши  гетьмана  про  «дорогого  гостя»,  Олександр  наказав  п’ятьом  своїм  бійцям  піднятися  в  повітря  і  не  давати  вертольоту  імперів  можливості  сісти  на  посадковий  майданчик.  А  сам,  тим  часом,  побіг  на  допомогу  товаришу.
--  Солдати,  тримати  позиції.  Бездіяльні  задні  ряди  обходьте  імперів  з  флангів.  Двоє  кавалеристів  –  за  мною,  --  пролунав  громовий  наказ  Сергія.
В  той  же  час  гетьман  здійнявся  в  повітря  і  полетів  до  намісника.  За  ним  слідували  двоє  літаючих  солдатів  і  щойно  приєднавшийся  до  бою  Олександр.  Козаки  на  льоту  знешкодили  двох  охоронців  вистрілами  зі  своїх  гвинтівок.  Третього  настиг  електричний  меч  Сергія.  Беззахисний  намісник  підняв  руки  вгору  і  став  на  коліна,  молячи  у  повстанців  милості.  
--  Сашо,  бери  двох  козаків  і  відведи  намісника  до  вертольоту,  --  наказав  Сергій.
--  Але  ж  вертоліт  не  може  сісти.  Заважає  бій  на  посадковому  майданчику  і  літак  нашого  бранця,  --  зауважив  Олександр.
Тільки-но  командор  козаків  сказав  це,  як  по  всій  резиденції  пролунав  звук  вибуху.
--  Ну  ось,  вертоліт  вже  не  перепона,  --  сказав  Сергій,  вказуючи  на  сарай,  що  палав  мов  бенгальський  вогонь.
--  Гарно  горить,  --  зауважив  один  із  кавалеристів.
--  Вік  би  дивився,  але  часу  нема.  Саш,  викликай  наш  транспортний  вертоліт  на  задню  частину  двору.  Там  багато  вільного  простору,  --  наказав  гетьман.
--  Гаразд.  Зустрінемось  на  базі,  --  відказав  Олександр.
Після  цього  гетьман  активував  літаючий  механізм  і  попрямував  до  козаків,  що  уже  замкнули  урядові  війська  в  кільці.  Сергій  підлетів  до  ворожої  групи,  але  не  сідав  на  землю.  В  повітрі  він  трансформував  свої  мечі  у  чотири  коротенькі  стовпи  на  кожній  руці  з’єднані  між  собою  пластинами.  Вони  були  під’єднані  до  енергетичних  батарей.  Накопичивши  достатню  кількість  електрики,  гетьман  стрілою  полетів  униз  і  вдарив  стовпами  об  землю.  Удар  викликав  хвилю  електроенергії,  що  розійшлася  навкруги.  Хвиля  полетіла  на  п’ять  метрів  і  знешкодила  значну  частину  ворожих  солдатів.  Інші  охоронці,  що  вижили  від  смертоносної  енергії,  покидали  зброю  і  здалися  на  милість  козакам.  Повстанці  наділи  на  них  кайдани  і  розташували  у  вертольотах,  що  приземлились  на  звільненому  посадковому  майданчику.  
На  базі  всі  отримали  довгоочікуваний    відпочинок.  Лише  гетьман  попрямував  до  тюремного  блоку.  Там  він  знайшов  Олександра.
--  Є  гарна  і  погана  новина,  --  повідомив  Олександр.
--  Давай  погану,  --  попросив  Сергій.
-    Це  двійник,  --  ошелешив  Олександр.
--  Що?  Знов  двійник.  Та  скільки  ж  їх  взагалі  може  бути?!    І  де  нам  шукати  справжнього?!  –  сердився  Сергій.
--  В  Закарпатті,  --  просто  відповів  Олександр.
--  Давай  детальніше,  --  попросив  Сергій.
--  Імпери  давно  побудували  собі  резервний  бункер,  де  можна  було  б  перечекати  виступи  бунтівників.  Намісник  втік  туди  ще  до  початку  наших  дій  у  парламенті.  Я  навіть  знайшов  людей,  що  будували  споруду.  Вони  обіцяли  передати  нам  плани  та  схеми  бункеру.  Але  для  цього  потрібно  летіти  туди  самому,  --  розказав  Олександр.
--  Гаразд.  Тоді  завтра  я  відправлюся  із  загоном  солдатів  за  схемами.  Але  мені  не  зрозуміло,  як  намісник  дізнався  про  напад  на  парламент,  --  сказав  Сергій.
--  Може  просто  збіг  обставин,  --  припустив  Олександр.
--  Може  й  просто  збіг.  Добре.  Пішли  зараз  святкувати.  А  завтра  про  все  подбаємо!  –  сказав  Сергій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463913
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 03.12.2013


Нові пригоди трансформерів. Частина 2, Розділ 4. Закінчення

                                                                             ***                  
 Тим  часом  Оптимус  уже  підійшов  до  складів.  На  шляху  йому  зустрілися  два  бойових  пости  десептиконів,  три  засідки  та  два  добре  укріплених  бункери,  які  навіть  можна  було  назвати  базами.  Хоча  автоботам  і  вдалося  здолати  усі  ці  перешкоди,  вони  втратили    багато  солдатів  і  техніки.  Щоб  захопити  палац  Мегатрона,  такої  кількості  війська  було  недостатньо!  Але  повертати  назад,  коли  вже  стільки  пройшли,  було  б  зрадою.  Тому  Оптимус  наказав  продовжувати  рух  до  складів.  Аби  підбадьорити  солдатів,  він  сказав,  що  на  складах  можна  буде  поповнити  запаси  зброї,  а  біля  палацу  на  них  чекатиме  підкріплення  з  федератів  і  дві  групи  бомбардувальників.  У  його  словах  була  частина  правди.  Адже  на  них  справді  очікуватиме  підкріплення,  а  про  склади  Оптимус  трохи  недоказав,  адже  захопити  їх  буде  дуже  важко,  а  от  знищити  «Карателями»  легше.    
                   Дійшовши  до  арсеналу,  Оптимус  наказав  вишикуватися  в  оборонні  позиції,  а  сам  намагався  зв'язатися  із  Бамблбі.  Він  з'ясував,  що  той  зі  своєю  групою  вже  на  першому  рівні  в  Десенті  розбирається  із  тюремниками.                Він  вирішив  розпочати  облогу  складів  своїми  силами,  а  коли  підійде  підкріплення,  зруйнувати  їх  зовсім.
                 Коли  «Карателі»  вдарили  зі  своїх  гармат,    охорона  складів  побачила  ворожі  війська  і  відразу  ж  рушила  їм  навперейми.  Але  як  тільки  десептикони  підбігли  до  двох  триповерхових  будівель,  за  якими  розташувалися  танки  Оптимуса,  звідти  на  них  полився  град  куль  із  піхотних  гвинтівок  і  плазмові  заряди  танків  «Омега».  Така  несподіванка  дезорієнтувала  десептиконів,  і  вони  поховалися  хто  куди.  Але  автоботи  і  тут  їх  дістали:  десять  танків  «Прайм»  зробили  свою  справу  і  добили  залишки  взводів  десептиконів.  Армії  автоботів  залишалося  знищити  склади  «Карателями».  Але  після  проходу  другого  бар'єру  захисту  в  Оптимуса  залишилося  мало  техніки,  і  тому  облога  ризикувала  затягтися,  що  було  не  бажано  для  автоботів.  Коли  командири  думали  про  те,  як  з  мінімальними  втратами  прискорити  облогу,  їм  на  допомогу  прийшов  Бамблбі,  про  якого  вже  й  забули.  Танки,  які  він  відправив  для  підтримки,    мали  скоро  прибути,    і  тому  автоботам    лишалося  тільки  чекати.
                     З  появою  танкового  підкріплення  облога  перейшла  у  штурм  і  тепер  гуркотом  і  спалахами  вогню  нагадувала  новорічний  салют.  Проте  і  десептикони  не  гаяли  часу:    двічі  намагалися  підірвати  «Карателів»  силами  піхоти,  але  щоразу  зупинялися  і  падали  мертвими  біля  триповерхових  будинків.  Вони  також  використовували  лазерні  гармати,  які  після  кожного  пострілу  треба  було  перезаряджати,  але  щити  кожної  з  «Омег»  могли  витримати  до  двадцяти  таких  влучань.  До  того  ж,  снайпери  автоботів  стріляли  по  піхоті  не  гірше,  ніж  «Карателі»  по  будівлях!
                 Коли  замість  складу  зостались  самі  руїни,  «Карателі»  припинили  вогонь,  щоб  вихолодити  свої  гармати.  Оскільки  перепочинок  був  потрібен  усім,  то  Оптимус  розпорядився  видати  кожному  солдатові  трохи  боєприпасів,  аптечку  та  дозволив  півгодини  відпочинку.  Потім  він  наказав  шикуватися  групами  і  рухатись  до  третьої  стіни.  
       Пройшовши  майже  весь  шлях,  автоботи  натрапили  на  головну  військову  базу  десептиконів.  Оминати  її  було  вже  запізно,  тому,  використовуючи  невелику  перевагу  далекобійних  снарядів,  «Карателі»  відкрили  вогонь  по  лазерних  баштах,  а  піхота  під  прикриттям  «Омег»  поволі  підходила  до  бази.  У  цій  базі  зберігалася  уся  інформація  про  друге  коло  міста.  Захопити  її  було  б  дуже  доречно,  але  не  обов'язково.  Проте  в  Оптимуса  не  було  виходу.  Саме  тому  «Карателі»  атакували  лише  оборонні  частини  бази,  а  не  руйнували  її.
                   Коли    були  зруйновані  майже  всі  оборонні  споруди  на  фасаді  будівлі,  піхотинці  більше  не  прикривалися  «Омегами»,    а  просто  побігли  до  головних  воріт  бази.  Частина  охоронців  лежала  понівічена,  а  інша,  що  залишилася,  переважаючою  кількістю  автоботів  просто  була  зрівняна  із  землею!  
                 Підірвавши  масивні  ворота,  дві  групи  автоботів  проникли  на  територію  бази  і  підготували  плацдарм  для  штурму  головної  будівлі,  що  розмістилась  за  казармами.  Оскільки    у  казармах  ще  залишилися  десептикони,  то  карателі  вдарили  по  них  зі  своїх  гармат.  Цей  маневр  давав  дві  переваги  війську  автоботів:  солдати,  що  не  встигли  повибігати  назовні,  поляжуть  там  замертво,  також  розшириться  прохід  до  головної  споруди    і  буде  можливість  ввести  у  бій  більшу  кількість  солдат.  Коли  казарми  було  зруйновано,  Оптимусу  протистояло  лише  півсотні  десептиконів,  з  якими  багатотисячна  армія  автоботів  розправилася  дуже  швидко.  Тільки-но  загрозу  було  усунено,  кібертронці  рушили  до  головної  будівлі.  
                 Вона  була  двоповерховою,  мурів  і  оборонних  башт  не  мала,  проте    вікна  було  побудовано  під  бункери,  що  робило  її  досить  сильною  перешкодою.  Двері  бази  були  трохи  покорчені,  що  дозволяло  автоботам  швидко  проникнути  всередину  без  значних  втрат.    Цим  і  скористався  Оптимус  Прайм.  За  його  наказом  «Карателі»  остаточно  знищили  ворота  і  піхота  відразу  ж  побігла  всередину,  нищачи  десептиконів.  Під  їх  стійким  натиском  десептикони  здали  свої  позиції  і  відступили  на  другий  поверх.  Усередині  автоботи  закріпились  для  атаки  другого  поверху,  де  десептикони  вже  почали  будувати  барикади.        
                       Коли  до  приміщення  увійшов  Оптимус  у  супроводі  декількох  груп,  усі  вишикувалися  по  команді  «струнко»,  але  за  наказом  головнокомандуючого  ряди  розсипались.  Усі  побігли  виконувати  розпорядження  Оптимуса.  Одна  група  взяла  під  охорону  вихід  із  бази,  друга  закладала  вибухівку  під  двері,  а  інші  чекали  сигналу  для  штурму.  Сигналом  послужив  вибух  дверей,  які  вели  на  другий  поверх.  Коли  він  пролунав,  перша  група  швидко  піднялася  по  сходах  і,  кинувши  три  димові  шашки,  ввірвалася  до  коридору.  Зайнявши  кругову  оборону,  вони  дочекались  підходу  другої  і  третьої  груп.  Потім,  розділившись,  піхота  методично  зачищала  кімнату  за  кімнатою.  Дійшовши  до  броньованих  дверей,  автоботи  зупинилися.  Закладати  вибухівку  тут  небезпечно,  адже  може  обвалитися  цілий  поверх,  а  вибити  їх  тараном    дуже  складно.  Тому  автоботи  вирішили  залишитися  біля  дверей,  поки  перша  група  проникне  у  приміщення  через  вікна  і,  знешкодивши  там  охорону,  відчинить  двері  зсередини.
                 Обійшовши  будівлю,  автоботи  по  розбірних  драбинах  почали  швидко  підніматися  до  вікон  головної  рубки  пам’яті.  Перші  солдати,  діставшись  вікон,  кинули  в  них  димові  шашки  і  почали  розпилювати  циркулярною  пилкою  грати,  не  боячись,  що  по  них  відкриють  вогонь:  адже  димові  шашки  повністю  відключають  сканери  і  зорові  сенсори  роботів  на  час,  поки  вони  димлять.  Покінчивши  з  гратами,  автоботи  почали  застрибувати  всередину,  попередньо  надівши  ферумні  маски.    
                   Всередині  було  зовсім  темно,  але  вмонтовані  у  маски  ліхтарики  допомагали  бачити  автоботам  навіть  у  такому  диму.  Кімната  була  досить  великою.  По  обидві  сторони  розмістились  панелі  керування  і  монітори.  На  стелі  горіло  п’ять  ліхтарів,  але  вони  не  могли  врятувати  десептиконів  від  сліпоти.  
                       Автоботи,  використовуючи  лічені  секунди  до  закінчення  дії  димових  шашок,  почали  вручну  дезактивувати  усіх  десептиконів.  Потім,  коли  дим  розвіявся  і  до  вцілілих  ворогів  почав    повертатися  зір,  автоботи  зачаїлися  і  сиділи  тихо.    А  коли  десептикони  знову  змогли  бачити,  автоботи  відкрили  по  них  вогонь.  Цим  вони  хотіли  принизити  ворога,  адже    для  десептиконів  немає  нічого  гіршого,  як  розуміти  свою  слабкість  і  неспроможність  дати  відсіч!      
                     Коли  двері  було  відчинено,  група  автоботів-техніків    почала  свою  роботу.  Через  годину  вони  повністю  скопіювали  усі  дані  на  свої  файли  пам’яті.  Пересвідчившись,  що  усі  групи  солдат  покинули  будівлю,  Оптимус  дав  наказ  «Карателям»  зруйнувати  базу  десептиконів.
                     Після  вдалої  атаки    Оптимус  наказав  радистам  зв’язатися  із  Шершнем  і  коротко  розпитав  про  виконання  його  місії.    Шершень  кількома  словами  розповів  про  штурм  бази,  але  відразу    почулися  звуки  пострілів,  вибухи,  і  зв’язок  обірвався.  А  сталося  ось  що.  Шершень  вже  закінчував  розмову  і  хотів  вести  своїх  солдатів  для  об’єднання  із  військами  Оптимуса,  але  на  першому  поверсі  почулися  постріли  і  до  кімнати  ввірвався  рядовий  автобот.  Він  на  бігу  розповів  про  ситуацію  внизу:  
                     --  Десептикони  прорвали  оборонний  периметр.  Наші  солдати  відступили  на  сходи  і  утримують  там  позиції.
                     Шершень  наказав  негайно  виставити  драбини  із  вибитих  вікон    і  спуститися  по  них  униз.  Адже  це  був  єдиний  шанс  врятуватися.  Через  рядового  він  передав  сержанту,  щоб  його  загін  відходив  до    зали  інформаційного  сховища,  де  буде  закладено  багато  вибухівки.  Це  й  стане  пасткою  для  десептиконів.  Коли  ворог  прориватиметься  до  цієї  зали,    всі  автоботи    вистрибнуть  у  вікна,  активувавши  детонатори,  і  доженуть  військо.  
                 Цей  наказ    було  чітко  виконано,  усі    солдати  Шершня  пострибали  у  вікна  і,  трансформувавшись,  поїхали  на  зустріч  з  головною  армією  Оптимуса.  Шлях  був  досить  довгим,  адже  потрібно  було  проїхати  все  перше  коло  оборони,  ще  й  більшу  частину  другого.  На  шляху  їм  зустрічалися  невеликі  пости  і  засідки  десептиконів,  але  «Карателі»,  що  їхали  попереду,  розчищали  шлях  невеликій  групі  солдат.  
                   Доїхавши  до  Оптимуса,  Шершень  доповів  про  свої  дії  уже  більш  докладно.  Вислухавши  рапорт  до  кінця,  головнокомандуючий  дозволив  своїм  військам  короткий  відпочинок.  За  цей  час  усі  солдати  перевірили  боєприпаси,  справність  зброї  і  обстежились  у  медботів  на  наявність  пошкоджень.  Коли    приготування  були  завершені,  автоботи  у  повному  складі  рушили  до  третьої  стіни  захисту.
                 Шлях  був  коротким,    і  вже  скоро  кібертронці  побачили  третю  стіну.  Вона  була  дуже  широка  та  багатошарова.  Її  зовнішній  шар  складався  із  кристалічного  матеріалу,  що  міг  захистити  від  протонних  снарядів  –  фіолетового  меридуму.  Він  знаходився  на  мінімальній  відстані  від  основної  стіни  і  створював  їй  додатковий  захист.  Але  силового  щита  вже  не  було.  Отже,  Федерація  виконала  свою  частину  роботи  і  зараз    атакувала  стіну  зі  свого  боку.  Це  було,  очевидно,  через  зменшення  кількості  охоронців.  
                   Отримавши  всю  цю  інформацію  зі  сканерів  розвідників,  Оптимус  наказав  вишикувати  групи  «Карателів»  під  прикриттям  «Омег».  Потім  він  зв’язався  із  командуючим    авіації  Аеронхайдом  і  наказав  доповісти  про  стан  у  повітрі.  Виявилося,  що  десять  крейсерів  десептиконів  було  збито,  а  рештка  почала  відступати  до  космодромів,    зараз  їх  переслідували    три  взводи  бомбардувальників  і  винищувачів.  Втрати  автоботів  склали  сім  крейсерів,  два  взводи  бомбардувальників  і  чотири  взводи  винищувачів.  Вислухавши  короткий  рапорт  Аеронхайда,    Оптимус  запросив  два  взводи  бомбардувальників  із  шести,  що  залишились  у  крейсерах.  Отримавши  ствердну  відповідь,  він  наказав  одній  піхотній  групі  з  невеликою  кількістю  «Омег»  відволікти  увагу  охоронців  третьої  стіни  захисту  від  авіації.  Як  тільки  піхотинці  рушили  до  стіни,  інші  війська  щільно  прикрилися  своїми  щитами  і  «Омегами»,    адже  шалена  куля  летить  куди  завгодно!
                     Коли  авіація  підлетіла  до  стіни  на  потрібну  відстань,  то  майже  вся  група  прикриття  була  знищена,  а  залишки  військ  потроху  відступали,  виконавши  свою  місію.  Перший  взвод  бомбардувальників  летів  трохи  нижче  і  попереду  другого.  Це  дозволяло  нанести  більший  урон  з  меншими  втратами,  що  зараз  і  було  потрібно.  Більша  частина  плазмових  гармат  досягла  цілі  і  розбила  стіну  вщент,  але  захисну  оболонку  з  меридуму  навіть  не  подряпало.  Такої  міцності  їй  додавала  електрична  напруга.  Сам  генератор  знаходився  у  рубці  керування  воротами  за  два  кілометри  від  місця  атаки.  Туди  і  полетіли  бомбардувальники,  а  війська  Оптимуса  попрямували  до  стіни  чекати  слушного  моменту!  
                   Поступово  фіолетовий  покривний  шар  стіни  став  змінюватися  та  набувати  жовтувато-бурого  кольору,  і  Оптимус  подав  знак  до  дії  танкам.  Після  того,  як  пролом  у  меридумовій  оболонці  став  схожим  на  руїни  захисної  стіни,  «Карателі»  припинили  вогонь  і  дали  пройти  туди  «Праймам».  Робота  цих  танків  зводилася  до  зачистки  невеликої  території  та  забезпечення  на  ній  оборони.  
                 Коли  усі  групи  піхоти  пройшли  в  третю  зону  міста,  «Прайми»  поїхали  до  стіни,  щоб  встановити  там  контроль.  За  цей  час  автоботи  мали  підійти  до  палацу  Мегатрона  і  розпочати  облогу.  Потім  за  допомогою  федератів  Оптимус  зі  своєю  командою  мали  проникнути  в  палату  Мегатрона  і  знешкодити  його  назавжди!
                                                                                                                           ***
                     Підійшовши  до  Палацу,  автоботи  за  допомогою  снайперів  знищили  захисників  периметру    і  рвонулись  уперед.  Використовуючи  танки,  вони  підійшли  впритул  до    будівлі  і  штурмом  знищили  охорону.  Зайнявши  оборону  перед  Палацом,  Оптимус  наказав  зв’язатися  із  федератами.  Виявилося,  що  вони  із  тильної  сторони  будівлі  теж  намагаються  пробитися  крізь  захисні  загони  десептиконів.
                     Виславши  для  їх  підкріплення  одну  групу  солдатів,  Оптимус  наказав  «Карателям»  вибити  масивні  двері.  Як  тільки  прохід  було  відкрито,  дві  групи  штурмової  піхоти  ввірвалися  до  великого  холу.  Там  на  них  вже  чекали    переважаючою  кількістю  десептикони.  І  тому  вони  змогли  відтіснити  Оптимуса  майже  до  виходу.    Проте  автоботи,  трохи  відступивши,  сховалися  за  щити  «Омег».  Почалася  перестрілка,  адже  кожна  зі  сторін  знаходилася  під  прикриттям,  і  влучити  один  в  одного  їм  було  досить  важко.  Не  допомагали  навіть  гранати.
                       Ця  бійня  могла  затягнутися,  якби  не  федерати.  З’єднавшись    із    групою  підкріплення,  Федерація  відправила  три  свої  взводи  піхотинців  на  допомогу.  Завдяки  цьому  перевага  сил  стала  на  користь  автоботів,  і  вони  з  невеликими  втратами  заволоділи  холом.  З  нього  були  два  ходи:  перший  --  нагору,  а  другий  становив  бічний  отвір  у  стіні.  Останній  був  ходом  для  слуг  Мегатрона.  Це  були  роботи  трохи  меншого  розміру,  ніж  солдати  Федерації.  Вони  робили  усю  брудну  роботу  в  палаці.  Оскільки  автоботи  були  значно  більшими,  ніж  розміри  проходу,    і  пробратися  в  нього  не  могли,  то  ним  мали  спробувати  пройти    федерати.  Нічого  особливого  вони  не  сподівалися  побачити,  але  там  могла  бути  схованка  Мегатрона  на  час  війни,  оскільки  детальний  огляд  входу  виявив  металеві  механізми,  що  діють  на  стелю,  як  гідравлічний  прес.    Отже,  цей  хід  можна  було  збільшувати  і  зменшувати,  а  тому  не  відкидалася  версія,  що  Мегатрон  міг  бути  там.  Проте  пульту  керування  знайти  не  вдалося.
                   Автоботам  треба  було  піднятися  на  вищі  поверхи  і  шукати  правителя  десептиконів  там,  бо  його  палац  був  чотириповерховим.  Він  побудований  за  старими  звичаями  десептиконів,  то  ж  палати  Мегатрона  мали  були  на  третьому  поверсі,  а  на  другому  і  четвертому  розмістилися  охоронні  пости  та  невеликі  казарми  для  його  елітної  варти.
                     Відвоювавши  проходи  нагору,  групи  автоботів  зіткнулися  із  охоронцями  другого  поверху.  Десептиконів  було  два  взводи.  Але  цього  разу  автоботи  впоралися  без  допомоги  федератів,  оскільки  на  поверсі  не  було  барикад    і  десептиконам  ніде  було  сховатися.  Але  війська  Оптимуса  також  понесли  великі  втрати  при  сходженні  нагору,  коли  десептиконам  було    зручно    їх  обстрілювати.  Добре  послужили  автоботам  щити,  які  врятували  їх    від  цілковитої  поразки.  Але  у  когось  заряду  було  більше,  у  когось  --  менше,  тому  кількість  солдатів,  що  зосталися  діючими  після  сутички,  була    незначною.  Із  двох  груп,  що  атакували  палац  всередині,  лишилося  лише  вісімдесят  бійців.  
                     Проте  автоботи  не  звикли  здаватися  і  тому  рішуче  просувалися  коридором,  знищуючи  будь-яку  загрозу  на  своєму  шляху.              Підійшовши  до  переходу  на  третій  поверх,  Оптимус  наказав  зупинитися  і  покликав  до  себе  техніків.  Їм  було  наказано    створити  голографічні  копії  солдатів  автоботів  і  послати  їх  нагору,  але  клонів  можна  було  створювати  один  раз,  бо  потім  виникала  потреба    довго  перезаряджати  прилади.  Ця  хитристь  могла  допомогти  автоботам  пройти  підйом  із  меншими  втратами,  адже  десептикони,  побачивши  ворога,  зразу  почнуть  стріляти  і  кидати  гранати.  Витративши  таким  чином  свій  боєзапас,  десептикони  не  зможуть  завдати  великої  шкоди  армії  Оптимуса,  та  й  зброя  має  охолонути  після  стрілянини,  тому  десептикони  будуть  беззахисними,  порівняно  з  автоботами.
                         Дійсно,  винахідливість  Оптимуса  спрацювала.  Використавши  весь  свій  комплект  гранат  і  розпікши  зброю  до  червоного  кольору,  десептикони  просто  кинулися  в  різні  боки  від  проходу,  приготувавши  свої  мечі.  Це  їм  не  надто  допомогло,  адже  розривні  гранати  автоботів  мають  дуже  великий  радіус  влучання.  І  тому,  коли  групи  Оптимуса  піднялися  нагору,    їм  протистояло  лише  кілька  десятків  ворогів.  Швидко  покінчивши  з  ними,  Оптимус  наказав  сорока  солдатам  тримати  в  полі  зору  підйом  на  четвертий  поверх,  щоб  десептикони  зверху  не  потрапили  до  покоїв  Мегатрона  і  не  завадили  автоботам  знищити  його.
                   Тим  часом  федерати,  пройшовши  кімнати  роботів-прислужників,  підійшли  до  сходів  нагору.  Оскільки  іншого  шляху  не  було,  вони  вишикувались  у  колону  і  почали  обережно  підійматися.  Так  вони  опинились  у  коридорі  другого  поверху.  Побачивши  сліди  битви  і  відсутність  перешкод,  федерати  почали  підйом  на  третій  поверх,  де    зайняли  кругову  оборону.  Їхній  командир  спробував  налагодити  зв'язок  із  Оптимусом.  Через  тріскіт  хвиль  він  почув  голос  зв’язківця.  Вислухавши    коротке  повідомлення,    командир  федератів  наказав    своїм  військам  просуватися  далі  по  коридору.  Усі  солдати,  окрім  однієї  групи,  побігли  до  зали,  де  Оптимус  уже  вступив  у  бій  з  Мегатроном,  а  його  бійці  ледве  стримували  натиск  десептиконів.  
                     Вбігши  до  палати  Мегатрона,  усі  федерати  відразу  розсипалися  по  барикадах,  які  автоботи  встигли  навалити  із  речей,  що  були  поряд.  Їхня  допомога  була  якраз  вчасною,  адже  автоботів  лишилося  лише  сім.  У  цей  час  Оптимус  викинув  Мегатрона  через  вікно  і  стрибнув  за  ним:  
         --  Ну  що,    Мегатроне,  не  очікував,  що  ми  зайдемо  так    далеко?    –  спитав  Оптимус,  блокуючи  удар  ворога.
         --  Я  був  гіршої  думки  про  тебе.  Але  все  одно  зараз  ти  помреш!  –  відповів  Мегатрон,  намагаючись  поцілити  мечем  у  голову  Оптимусу.  
         --  Не  вийде!  Я  зупиню  тебе!  Ти  більше  не  зможеш  нападати  на  наш  народ  і  поневолювати  нашу  планету!  –  рикнув  Оптимус,  вибиваючи  з  рук  Мегатрона  меча.
         --  Я  і  без  меча  тебе  знищу,  --  прогримів  Мегатрон,  кидаючись  на  Оптимуса.
         --  Ти  поплатишся  за  свої  напади  на  Кібертрон,  --  із  запалом  заперечив  Оптимус,  вдаривши  Мегатрона  мечем  по  щитку  Іскри.
         --  Оптимусе,  ти  не  кращий  за  мене,  бо  теж  напав  на  нашу  планету  та  хочеш  захопити  її!  –  падаючи,  прохрипів  Мегатрон.
         --  Ми  зовсім  різні!  Ти  хочеш  захопити  нашу  планету  через  жадобу  до  великої  сили  Іскри,  а  ми  тільки  захищаємось  від  тебе!  Ми  відстоювали  справедливість  та  свою  честь!  –  заперечив  Оптимус,  сховавши  меча.
         --  Ми  також.  Адже  саме  ти  вигнав  нас  із  Кібертрону.  Ти  залишив  нас  без  дому.  Ти  забрав  нашу  честь.  Ми  її  повертали,  –  прохрипів  свої  останні  слова  Мегатрон.  
         --  Ні.  Ти  зрадив  народ  Кібертрона,  за  що  і  поплатився!  –  сказав  уже  мертвому  тілові  Оптимус.
                   Повернувшись  до  палат  Мегатрона,  Оптимус  побачив,  що  вцілілі  десептикони  зв’язані.  Похваливши  усіх  солдатів,  головнокомандуючий    проголосив  про  знищення  Мегатрона.    Автоботи  дуже  зраділи,  почувши,  що  той  мертвий.
                 Вийшовши  із  палацу,  солдати  на  вертольотах  піднялися  на  дах  будівлі  і  встановили  прапор  Кібертрону,  якого  було  видно  у    всіх  частинах  міста.  Це  означало  остаточне  закінчення  війни  і  перемогу  автоботів,  а  десептикони  мали  скласти  зброю  і  здатися  в  полон.  Потім  мертвого  Мегатрона  пронесли  всіма  вулицями,  що  вели  до  космопорту,  щоб  продемонструвати  своїм  ворогам  смерть  їхнього  повелителя  і  підкреслити  свою  перемогу.  Дійшовши  до  космопорту,  Оптимус  зв’язався  із  космічним  флотом  і  наказав    вивести  звідси  усі  війська.
                     Повернувшись  на  Кібертрон,  автоботи  святкували  перемогу  цілий  тиждень.  А  потім  рада  верховного  командування    проголосила  цей  день  національним  святом  і  наказала  встановити  пам’ятник  усім  загиблим  воїнам,  які  пожертвували  собою  заради  батьківщини.
 
                                                                                   
КІНЕЦЬ

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419897
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 21.04.2013


Нові пригоди трансформерів. Частина 2, Розділ 4, Уривок 1

Частина  друга
Розділ  четвертий
Остання  битва

                 Після  підписання  Союзу  «ЕТАТ»  на  Кібертроні  відкрили  посольство  Федерації  з  військовою  базою,  а  у  країні  федератів  розмістилися  посли  і  гарнізон  солдатів  із  Кібертрону.    Після  проведення  цих  заходів  взаємоповаги  і  безпеки,  Оптимус  Прайм  й  усі  командувачі  планети,  посли  Федерації  та  їх  командири  засіли  у  військовому  штабі,  щоб  обговорити  деталі  майбутньої  й  вирішальної  атаки  на  планету  десептиконів  Дестрон.
                 Переговори  продовжувались  досить  довго,  адже  кожна  зі  сторін  бажала  швидкого  і  максимального  результату,  тому  пропонувала  найрізноманітніші  варіанти  вторгнення.    Відправною  точкою  дебатів  було  те,  що  потрібно  захопити  та  оберігати  споруду,  в  якій  перебуває  Мегатрон,  поки  лідер  десептиконів  не  буде  переможений.  Проте  до  будівлі  потрібно  ще  пройти,  здолавши  три  кільця  оборони,  усі  бункери  та  засідки  десептиконів    і,  насамкінець,  захопити  будівлю  генератора  силового  поля,  що  захищає  Палац  Мегатрона.
                   Посперечавшись  деякий  час,  автоботи  все  ж  таки  дійшли  згоди  з  федератами.  Було  вирішено  організувати  атаку  з  двох  фронтів.  Автоботи  мають  десантувати  свої  війська  в  західній  частині  міста  і,  пройшовши  два  етапи  оборони,  зруйнувати  склади  з  боєприпасами  і  зброєю  десептиконів,  а  потім,  зруйнувавши  третю  стіну,  прямувати  до  палацу  Мегатрона.  Федерати  за  цей  час  нападуть  із  південної  сторони  і,  розбивши  три  стіни  оборони,  мають  оволодіти  рубкою  керування  та  відключити  силове  поле,  щоб  Оптимус  зі  своєю  командою  могли  захопити  Палац.  Потім  федератам  залишиться  пройти  до  головної  будівлі  й  допомогти  кібертронівцям  її  утримувати.  Операція  мала  розпочатись  через  два  тижні.  За  цей  час  потрібно  було  перевірити  боєздатність  техніки,  провести  посилені  тренування  солдат  на  полігонах  і  підготувати  авіацію  до  польотів.
                     Настав  очікуваний  день.  Усі  жителі  міста  зібралися  біля  космодрому  підтримати  славетну  армію  автоботів,  готову  до  вирішального  польоту.  Всі  військові  розмістились  у  п'ятнадцяти  крейсерах  з  бомбардувальниками  та  винищувачами  на  борту,  тридцяти  лінкорах,  серед  яких  був  «Спарк»,  а  також  п’ятдесяти  флагманах  окупаційного  типу.  
                       Тактику  ведення  бою  кожна  сторона  розробляла  самостійно.  Тому  автоботи  послали  поперед  себе  загони  винищувачів,  які,  вилетівши  з  крейсерів,  були  спрямовані  прямо  до  невеликих  бункерів  з  аеропортними  смугами.  Тільки-но  вони  наблизилися  до  цілей,  як  назустріч    вилетіла  велика  кількість  десептиконських  літаків.  Повітряний  бій  був  видимий  і  на  командирських  містках  у  крейсерах,  але  зоряні  кораблі  не  могли  втрутитися    і  тому  тільки  з  надією  спостерігали  за  фейєрверками  вибухів.  Та    все  скінчилося  перемогою  автоботів.    Відступ  авіації  десептиконів  дав  можливість  кібертронським  бомбардувальникам  показати  всю  руйнівну  силу  своїх  плазмових  бомб.  Коли  усі  бункери  були  розбиті,  а  вцілілі  солдати  Десенту  втікали  до  міста,  крейсери  автоботів  почали  спускатися  на  поверхню  планети.  
       Відразу  ж  після  приземлення  кібертронським  військам,  якими  командував  Оптимус,  спробували  чинити  опір  десептикони  із  найближчих    вцілілих  бункерів,  які  побачили  на  радарах    точки  ворожих  літаків.  Оскільки  автоботи  мали  кілька  тисяч  піхотинців  та  близько  п’ятисот  одиниць  кожного  виду  техніки,  то  напад  прикордонних  солдатів  не  завдав  їм  ніякої  шкоди,  крім  поранених  п’ятьох  рядових  бійців.  Після  легкої  розминки  з  прикордонниками  Оптимус  наказав  «Карателям»  зробити  пролом  у  стіні.  По  завершенні  танками  цієї  операції,  автоботи  розділились  на  групи,  в  кожній  було  по  п’ятдесят  солдатів,  два  медботи,  один  офіцер  та  тридцять  танків  кожного  виду.
                   Першу  стіну  автоботи  пройшли  з  невеликими  втратами,  адже  розташовані  на  оборонній  споруді  десептикони  стріляли  з  лазерних  кулеметів  та  гвинтівок,  а  щити,  вмонтовані  у  плече  кожного  автобота,  не  витримували  такої  кількості  куль.  Пройшовши  розлом,  утворений  «Карателями»,  дві  групи  автоботського  війська  залізли  на  стіни  і  почали  методично  їх  звільняти  від  десептиконів.  Найкраще  з  цією  роботою  справлялись  ударні  танки  «Прайм».  Вони  піднімалися  на  стіни  по  сходах  завдяки  їх  повітряним  подушкам  замість  коліс.  Інші  групи  автоботів  зайняли    оборонні  позиції  біля  пролому  і  чекали  інформації  про  зачистку  найближчої  кілометрової  ділянки  стіни.  Коли  бот-зв’язківець  доповів  про  успішне  виконання  усіма  союзниками  своєї  місії,  усі  групи,  крім  трьох,  попрямували  до  другої  стіни.  На  шляху  від  основного  війська  відділилося  іще  чотири  групи,  які  направилися  до  бункеру  зв’язку  в  цьому  районі  міста.  
                   Ті  групи,  що  залишилися  біля  пролому,  мали  зачекати  на  повернення  автоботів,  що  зачищали  стіни,  і  разом  з  ними    йти  до  храму,  що  залишився  ще  від  перших  жителів  цієї  планети,  яких  Мегатрон  винищив.    Цей  храм  Мегатрон  пристосував  під  тюрму,  з  якої  зробив  підземний  прохід  ,  що  вів  до  Десенту  –  найбільшої  десептиконської  тюрми  у  другому  колі  оборони.  Від  неї  до  складів  зі  зброєю  було  не  так  і    далеко.  Але  ці  проходи  давно  не  використовувались  і  невідомо,  в  якому  вони  стані.  Та  Оптимусу  все  одно  треба  дійти  до  складів  і  там  зустрітися  зі  своїм  авангардом,  або  ж  підірвати  боєприпаси,  якщо  перші  п’ять  груп  не  встигнуть  дістатись  туди  вчасно.  
                       Основне  військо  автоботів  дійшло  до  другої  стіни,  втративши    сорок  «Праймів»,  сто  вісімдесят  бійців  і  тридцять  п’ять  «Карателів».  Оголосивши  стан  облоги,  Оптимус  розраховував,  що  танки  прикриття  «Омега»  захистять  «Карателів»,  поки  ті  будуть  ламати  стіну.  Але  виявилося,  що  захисні  війська  другого  кордону  мали  вдвічі  більше  піхотинців,  а  також    самозахисні  лазерні  установки.  Оборона  десептиконів  досить  швидко  розправлялася  із  «Омегами»,  а  без  них  «Карателі»  були  майже  беззахисні.  Тому  Оптимус  не  бачив  іншого  виходу,  як  викликати  бомбардувальників.  Зв’язавшись  із  Аеронхайдом,  він  запросив  підтримку  авіації,  та  виявилося,  що  всі  авіагрупи  зайняті  в  космічній  битві  із  крейсерами  і  флагманами  десептиконів.  Проте,  коли  Аеронхайд  дізнався  про  критичний  стан  в  наземних  силах,  все-таки  спромігся  на  свій  страх  і  ризик  відлучити  від  боротьби  одну  групу  із  десяти  бомбардувальників.  Хоча  цього  було  надто  мало,  якщо  врахувати  повітряну  оборону  лазерних  башт.  
                   Коли  прибула  група  бомбардувальників,  лазерні  башти  відразу  відкрили  по  них  вогонь.  Це  дало  можливість  танкам  виграти  час,  адже  ручні  протитанкові  ракети  десептиконів  були  дуже  слабкі  проти  щитів  «Омег».  Та  й  бомбардувальники  часу  не  гаяли.  Вони  пролетіли  над  стіною  і  різко  пішли  вниз,  ніби  підбиті.  Обдурені  цим  маневром  лазерні  башти  відразу  перестали  по  них  стріляти  і  повернулися  у  напрямку  танків.  Але  ще  не  встигли  вони  вистрілити,  як  бомбардувальники  «ожили»  і,  випустивши  велику  кількість  плазмових  бомб,  стрімко  повернули    до  свого  крейсера.  
                     Тим  часом  бомби  влучили  у  ворота  і  дві  будки  подачі  боєприпасів  до  лазерних  башт,  розбивши  їх  вщент.  Оскільки  через  такі  завали  неможливо  перебратись,  то  «Карателі»  знову  взялися  за  припинену  було  роботу  –  трощити  стіни,  адже  лазерні  башти  залишилися  без  боєприпасів,  а  тому  були  недієздатними.  Десептикони,  що  знаходилися  на  стіні,    зрозуміли,  що  цю  битву  вони  вже  програли,  тож  намагалися  завдати  якомога  більше  втрат    війську  Оптимуса.  Оскільки  їх  ракети  були  слабкими  проти  танків  автоботів,  то  вони  почали  стріляти  по  піхоті  кібертронців.  Щоб  уникнути  небажаних  втрат,  Оптимус  наказав  танкам  продовжувати  вести  вогонь,  а  солдатам  відступити  на  безпечну  відстань.  
       Коли  проломи  в  стіні  стали    досить  великими,  щоб  крізь  них  могли  пройти  групи  військ,  «Карателі»  припинили  трощити  їх  своїми  плазмовими  ракетами.  Замість  цього  вони  розпочали  обстріл  оборонних  позицій  та  дзотів  десептиконів.  Лазерні  промені  з  молекулами  плазмового  ядра  спрямовано  руйнували  стіни  бункерів  і  знищували  стоячих  за  ними  десептиконів.  А  головне,  що  екіпажам  «Карателів»  ця  робота  подобалась  і  вони  робили  це  з  радістю!
                   Війська  Оптимуса  знову  вишикувались  у  групи  і  почали  переходити  другу  оборонну  стіну  під  прикриттям  «Карателів»  та  «Омег».  Перші  дві  групи,  які  пройшли  пролом,  знову  штурмували  бункери  і  дзоти  у  стіні  та  зачищали  їх.  Інші  війська  мали  пройти  до  складів  та  зруйнувати  їх  імпульсами  «Карателів».  
                                                                                                                                 ***
                 Тим  часом  чотири  групи,  що  попрямували  до  бункера  зв’язку,  майже  підійшли  до  нього.  Їхнім  завданням  було  перекачати  усю  інформацію  із  серверів  бункера  на  свої  записуючі  диски.  Тут  улюблене  заняття  «Карателів»  було  недоречним,  і  тому  Шершень,  який  керував  операцією,  дав  їм  інше  завдання.  Вони  мали  під  прикриттям  танків  «Омега»  напоказ  руйнувати  будівлі  біля  бункеру,  аби  відволікти  на  себе  увагу  більшості  охоронців.  За  показниками  сканерів,  у  бункері  було  близько  сімдесяти  солдатів.  Тому  Шершень  повністю  розраховував  на  захисні  системи  «Омеги».  А  він  тим  часом  разом  зі  своїми  піхотинцями  мав  проникнути  до  бункеру  та  відключити  решту  десептиконів.  Маневровий  «Прайм»  міг  легко  дістатися  до  бункера  непоміченим.
                     Коли  всі  були  на  місцях,  Шершень  подав  знак  –  і  «Карателі»  розпочали  феєрверк,  на  який  автоботам    було  ніколи  дивитись.  Адже  близько  двадцяти  п’яти  десептиконів  рушили  у  напрямку  ворожих  танків.  І  відразу  про  це  пошкодували.  Адже  кулемети  автоботів  ніколи  не  помилують  жодного  ворога.  Але  і  Шершень  не  гаяв  часу.  Він  зі  своїм  загоном  швидко  рушив  до  бункера,  майже  не  ховаючись.  Автоботи  на  ходу  розстріляли  охорону  біля  входу  й  увірвалися  всередину.    
                   Це  була  простора  трикімнатна  будівля.  У  першій  кімнаті  були  розміщені  різні  прилади  зв’язку  та  монітори  стеження.  Тут  для  автоботів  не  було  потрібних  файлів.  Вибивши  двері  до  другої  кімнати,  кібертронці  відступили  трохи  назад.  Це  була  казарма  станції.  Всі  десептикони,  що  знаходились  там,  відкрили  вогонь  по  ворогу.  Вони  вбили  одинадцять  солдатів  та  підбили  два  «Прайми».  Але  і  автоботи  не  забарились.  Шершень  зі  своїми  солдатами  дав  черговий  залп  із  усіх  гвинтівок,  яким  убив  двадцять  десептиконів  та  розтрощив  прохід  до  такого  розміру,  що  туди  міг  в’їхати  «Каратель».  Цим  екіпажі  танків  і  скористалися.  Вони  швидко  заїхали  у  другу  кімнату,  закривши  своїми  корпусами  піхоту,  і  розстріляли  ще  десятьох  ворожих  солдатів.  Залишившись  у  меншості,  десептикони  відступили  до  третьої  кімнати,  яка  і  була  потрібна  автоботам.    Кинувши  у    просвіт  дверей  стазисну  гранату,  всі  солдати  Кібертрону  поховалися  хто  куди,  адже  імпульс  цієї  гранати  знерухомлює  будь-який  механізм.  Коли  небезпека  минула,  Шершень  зі  своїми  бійцями  забігли  до  інформаційного  сховища  і,  поскидавши  нерухомих  десептиконів  у  куток,  розпочали  скачування    інформації.  
                                                                                                                                         ***
                   Ті  війська,  що  прямували  до  тюрми,  вже  розпочали  її  штурм.  Завдяки  розсудливому  Бамблбі,  автоботи  швидко  зруйнували  оборонні  дзоти  та  лазерні  башти.  Захистивши  максимально  своє  військо  від  ворожих  куль,  Бамблбі  наказав  «Карателям»  вщент  розтрощити  стіни.  Оскільки  мури  стіни  не  ремонтувалися  ще  з  часів  війни  Мегатрона  за  володіння  планетою,  то  танки  автоботів  виконали  своє  завдання  за  лічені  хвилини.  З  утворених  проломів  відразу  з’явилися  десептикони.  Але  на  відкритій  місцевості  вони  були  майже  безпорадними,  хоча  своєю  кількістю  могли  завдати  Шершню  небажаних  втрат.  Щоб  їх  уникнути,  командир  автоботів  наказав  «Карателям»  відступити  під  прикриття  піхоти,  а  «Праймам»  зайняти  передові  позиції  і  стріляти  у  ворогів    до  тих  пір,  поки  вони  не  наблизяться  до  танків.
                 Тільки-но  десептикони  підбігли  до  перших  рядів  кібертронців,  як  ті  відразу  ж  відступили  назад  і  звільнили  місце  для  піхоти  автоботів,  яка,    впритул  розстрілюючи  ворогів,  почала  відтісняти  їх  до  тюрми.  І  нарешті,  коли  дестронці  були  загнані  в  куток,  знову  виїхали  танки  «Прайм»,  які  швидко  розправилися  із  залишками  десептиконів,  що  захищали  мури  тюрми.  Потім  автоботи  побігли  через  проломи  у  стіні  до  будівлі,  де  мав  знаходитися  підземний  прохід.
                     У  приміщенні    автоботи  наштовхнулись  на  ворожий  вогонь.  Втративши  шістьох  солдатів,  Бамблбі  наказав  відступити  і  зробити  силовий  бар’єр  зі  своїх  щитів,  а  «Праймам»  зачистити  приміщення,  використовуючи  лише  кулемети.  «Прайми»  завдяки  своїм  щитам  могли  витримати  незліченну  кількість  зарядів  десептиконських  гвинтівок,  тому  вони  становили  велику  загрозу  для  піхотних  полків.  І  зараз  десептиконські  солдати,  зазнавши  великих  втрат,  відступили  на  другий  поверх  тюрми.  Оскільки  завданням  автоботів  був  пошук  тунелю,  вони  не  мали  часу  переслідувати  десептиконів.  Забарикадувавши  сходи  нагору,  Бамблбі  наказав  залишитись  тут  трьом  танкам  «Прайм»,  половині  групи  «Омега»,  адже  вони  не  подолають  тунелю  через  свої  розміри.  Усіх  «Карателів»  й  іншу  частину  танків  «Омега»  Бамблбі  відправив  на  допомогу  Оптимусу.  Доки  командир  віддавав  усі  ці  розпорядження,  піхотні  війська  знайшли  тунель  і  просканували  його,  наскільки  це  дозволяв  радіус  дії  сканерів.  Упевнившись,  що  він  безпечний,  автоботи  по  двоє  почали  спускатися  туди.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418301
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 14.04.2013


Нові пргоди трансформерів, Частина 2, Розділ 3

Частина  2
Розділ  третій
Союз  «ЕТАТ»
                       
Після  повернення  додому  Оптимус  скликав  раду  і  першим  взяв  слово.
                       --  Брати  автоботи!    Всі  ви  знаєте  жадобу  Мегатрона  до  життєдайної  сили,  яку  дає  Іскра.  Також  усім    відомо,  що  він  не  зупиниться,  поки  не  привласнить    її.  Тому  я  вважаю,  що  у  цій  війні  нам  потрібен  союзник,  --  промовив  Оптимус.
                     --  Оптимусе,  наші  війська  озброєні  добре  і  самі  становлять  неабияку  силу.  До  того  ж,  за  всю  історію  Кібертрону  автоботи  і  десептикони  воювали  самотужки.  При  всій  повазі,  Оптимусе,  ця  ідея  безглузда,  --  заперечив  Ейрокарт.
                     --  Я  погоджуюся  з  Ейрокартом.  Але  навіть  якщо  ми  і  порушимо  так  би  мовити  традиції  війни,  то  хто  буде  нашим  союзником?  –  запитав  Аеронхайд.
                     --  Частково  ви  праві.  Але  коли  я  з  моїми  друзями  були  на  планеті  Земля,  ми  вивчили  історії  усіх  битв.  І  кожна  із  ворогуючих  сторін  завжди  мала    союзників  для  гарантії  перемоги.  Тому  я  вважаю,  що  буде  краще,  якщо  ми  завдамо  десептиконам  подвійного  удару,  --  відповів  Оптимус.
                     --  Можливо,  мати  союзників  добре,  але  хто  буде  нашим?  Адже  усі  цивілізації  знаходяться  далеко  від  Кібертрону!  –  зауважив  Джетхолд.
                     --  Не  всі!  Згадайте,  що  я  вам  розповідав  про  федератів  з  планети  Відіна!  –  нагадав  Оптимус.
                     --  Але  ж,  Оптимусе,  з  твоїх  розповідей  виходить,  що  їм  і  своїх  загроз  вистачає.  Адже  ти  казав,  що  їм  докучають  пазурини,  --  заперечив  Ейрокарт.
                     --  Так,  це  правда.  Проте  зараз  Мегатрон  нам  не  докучає,  а  наші  солдати  сильніші  за  пазуринів.  Ми  можемо  допомогти  федератам,  і  за  це  отримати  від  них  допомогу  для  боротьби    з  Мегатроном!  –  запропонував  Оптимус.
                     --  Думка  слушна  уваги,  але  якщо  Мегатрон  нападе  на  нас  у  той  час,  коли  наші  війська  будуть  воювати  з  пазуринами?  –  спитав  Джетхолд.
                     --  Ми  можемо  відправити  лише  частину  воїнів,  --  сказав  Аеронхайд.
                     --  Аеронхайд  правий.  До  того  ж  ми  відішлемо  до  федератів  спершу  загін  для  встановлення  союзу  між  федератами  і  автоботами!  –  сказав  Оптимус.
                     --  Гаразд.  Давайте  спробуємо  встановити  дипломатичні  відносини  з  федератами!  –  погодився  Джетхолд.
                     --  А  мені  здається,  що  потрібно  проголосувати  усім  командним  складом,    --  сказав  Ейрокарт.
                     --  Гаразд.  Тоді  хто  проти  –  натисніть  червону  кнопку,  а  хто  за  –  жовту,  --  наказав  Оптимус.
                     --  31  голос  –  за,  9  –  проти,  --  оголосив  на  всю  залу  Джетхолд.
                     --  Тоді  вирішено.  Джетхолд,  збирай  дипломатів  і  завтра  треба  вирушати  на  переговори,  --  наказав  Оптимус.
                     На  цьому  раду  було  закінчено  і  почалися  приготування  до  візиту.  Коли  посли  на  чолі  з  Оптимусом  зайняли  свої  місця  у  кораблі,  він  злетів.  Для  безпеки  його  супроводжували  три  бойових  лінкори.  Під  час  польоту    всі  міркували,  як  краще  залучити  Федерацію  до  союзу  з  автоботами.  Після  довгих  дебатів  вирішили,    що  спочатку  автоботи  нададуть  допомогу  Федерації  у    війні  з  пазуринами,  а  потім  федерати  допоможуть  полонити  Мегатрона  і  покласти  край  війнам  між  автоботами  і  десептиконами.    
                       На  планеті  Відіна  кораблі  приземлились  недалеко  від  першої  лінії  оборони,    де  служив  Дерін.  Автоботи  ввімкнули  оборонні  системи  і  вийшли  з  кораблів.  Трансформувавшись,  вони  поспішили  до  КПП.  Їхати  довелось  недовго,  до  того  ж  Оптимус  знав  дорогу.  Добрались  вони  саме    вчасно.  Адже  як  тільки  зраділий  Дерін  їх  впустив,  настала  ніч.  
                     --  Оптимусе,  привіт!  Але  що  ти  тут  робиш?  –  запитав  Дерін.
                     --  Радий  тебе  бачити.  Ми  тут  з  дипломатичною  місією  до  правителя  Федерації.  Можеш  викликати  його  по  рації?  –  відповів  Оптимус.
                   --  Самого  короля  –  ні!    Але  я  можу  зв’язатися  з  капітаном  Мердоном,  --  сказав  Дерін.
                   --  Якщо  він  може  організувати  прийом  у  короля,  то  дзвони  йому,  --  відповів  Оптимус.
                   Дерін  пішов  у  будку,  а  коли  повернувся,  то  тримав  у  руках  якесь  повідомлення.  Це  була  перепустка  у  палац  короля.  Подякувавши  Деріну,  автоботи  пішли  у  напрямку  другого  пункту.    Їх  зустріли  два  бійці  й  офіцер.  Знаком  наказавши  йти  за  ними,  солдати  повели  їх  до  третього  пункту  і  передали  наступному  офіцерові.  Так  автоботи  потрапили  у  тронну  залу  Королівського  палацу.  
                 Король  тепло  зустрів  делегацію  з  Кібертрону.  Вислухавши  їхню  пропозицію,  він  висловив  свою  згоду  та  закріпив  домовленість    печаткою.      Так  утворився  Союз  «ЕТАТ»,  основною  метою  якого  була  військова  допомога  обом  сторонам.
                       Але  ніхто  не  знав,  що  ця  умова  стане  у  потребі  так  швидко.  Адже  відразу  після  церемонії  підписання  договору  до  зали  вбіг  офіцер  і  доповів,  що  на  першу  лінію  захисту  напали  пазурини.  Король  негайно  наказав  готувати  війська  до  битви.  Автоботів  відвели  до  центра  зв’язку,  звідки  вони  мали  викликати  підкріплення.  Коли  справу  було  вирішено,  Оптимус  разом  із  бойовим  ескортом  своєї  делегації  очолив  другий  батальйон,  а  першим  керував  капітан    Мердон.
                       Капітан  рушив  обхідним  шляхом,  щоб  напасти  на  ворога  з  тилу,  а  автоботи  повели  своє  військо  до  першого  КПП,  де  мали  з’єднатися  з  оборонними  силами  Деріна.
                       Оптимус  встиг  дуже  вчасно,  адже  пазурини  саме  ламали  скляні  огорожі.  Несподіваний  шквальний  вогонь  підкріплення  дезорієнтував  війська  пазуринів,  вони  залишили  стіни  та  трохи  відступили  назад.  
                   Об’єднавшись  із  армією  Деріна,    автоботи  створили  подвійну  лінію  оборони:  інженери  нашвидкуруч  лагодили  захисні  автоматичні  башти,  а  кулеметники  та  снайпери  влаштувалися  на  стіні  і  відкрили  прицільний  вогонь  по  ворогові.  Проте  пазурини  виставили  вперед  свої  нові  машини  прикриття,  сховавши  за  ними  піхотні  війська,    і  почали  наступ.
                     Їх  машини  були  зроблені  із  колод  металевого  дерева  і  тому  могли  витримати    кулеметний  вогонь.  Але  федерати  виставили  на  стіни  «важку  піхоту»  із  солдат,  оснащених  протитанковими  гарматами.  Це  трохи  врятувало  ситуацію.  Від  сильного  гарматного  вогню  декілька  машин  прикриття  розлетілися  на  друзки.  Тоді  вже  кулеметники  та  снайпери  взялися  до  справи  і  почали  обстріл  ворога.  Така  тактика  бою    допомогла  війську  федератів  на  чолі  з  Оптимусом  трохи  відтіснити  пазуринів  від  стіни.  Так  не  могло  тривати  довго,  проте  все  ж  федерати  утримували  позиції.  На  щастя,  капітан  Мердон  підійшов  вчасно,  і  коли  пазурини  вже  обліпили  стіни  та  відтісняли  Оптимуса  і  його  бійців,  він  вдарив  гарматним  вогнем  по  ворожих  машинах    з  тилу.  Це  врятувало  першу  лінію  захисту  від  захоплення  ворогом.  
                     Відбивши  цю  атаку,  обидва  полководці    почали  відбудовувати  стіну  та  захисні  башти,  попередньо  розставивши  солдат  для  захисту.  Знаючи  пазуринів,  Мердон  не  очікував  більше  нападів  з  їхнього  боку  в  цей  день.  Але  він  помилився!  
                 Приблизно  за  дві  години  до  нічного  часу  вартовий  на  башті  побачив  якийсь  рух  біля  лісу.  Повідомивши  про  це  обох  генералів,  сержант  за  їх  наказом  вишикував  солдат  до  бою.    І  справді,  Оптимус  і  Мердон  не  помилилися.  Рухом  у  лісі  було  пересування  пазуринами  машин  прикриття,  оснащених  гострими,  заточеними  стовбурами  металевих  дерев,  які  мали  розбити  стіну  захисту  федератів  без  шкоди  своїм  військам.
                     Проти  цих  машин  у  федератів  був  єдиний  пристрій  –  протитанкова  гармата.  Вишикувавши  своїх  солдатів,  Мердон  наказав  відкрити  вогонь  по  ворогові.  Снаряди  федератів  були  не    дуже  дієвими  та  більше  вони  нічого  не  могли  зробити.
                     Пазурини,  дійшовши  до  стіни,  почали  таранити    її  своїми  машинами.  Війська  федератів  були  змушені  потроху  відступати  до  другої  лінії  оборони.  Повністю  з’єднавшись  із  захисниками  другого  КПП,  Оптимус  та  Мердон  розпочали  шквальний  обстріл  пазуринівських  машин.  Але  навіть  три  батальйони  воїнів  Федерації  не  могли    розбити  всі  машини  ворога.  Коли  пазурини  розпочали  штурм  другого  КПП,  Оптимус  наказав  всім  заховатися  до  будівлі,  адже  всередину  машини  не  проїдуть,  а  розламати    її    вороги  не  зможуть.  Зрозумівши  це,  пазурини  вийшли  з  під  захисту  своїх  машин  і  почали  наступ    піхотними  силами.  Захопивши  вхід,  пазурини    стріляли  у  кожного  федерата,  якого  знаходили.  Але  вони  натикалися  і  на  засідки.    Врешті-решт,  будівлю  було  взято,  а  вцілілі  війська  Оптимуса  і  Мердона  вороги  почали  відтісняти  до  третього  КПП.  І,  мабуть,  взяли  б  і  його,  якби  не  вчасна  допомога.  
                  Коли  Оптимус  з’єднався  з  охоронцями  третього  КПП  і  відкрив  найсильніший  вогонь,  на  який  тільки  був  здатен  його  батальйон,  раптово  з  неба  полетів  град  снарядів  і  кулеметних  куль.  Виявляється,  це  прибуло  підкріплення  автоботів.  Завдяки  цьому  третій  КПП  було  захищено,  а  пазуринів  відтиснено  до  лісу  за  межу  першої  лінії  оборони.  
        --  Генерале  Оптимусе!  Вам  телефонують  із  Королівського  палацу,--      доповів  сержант.
         --  З’єднайте,  --  наказав  Оптимус.
         --  Вітаю  вас,  генерале  Оптимусе.  Мені  доповіли  про  вчасній  приліт  автоботських  військ.  Я  радий,  що  наш  союз  утворився  і  задоволений  його  результатами.  Прошу  вашої  підтримки  при  захопленні  столиці  пазуринів.  А  в  подальшому  ми  допоможемо  вам  у  війні  з  десептиконами,  –  запропонував  король.
                     --  Ми  зобов’язалися  допомагати  один  одному,  тому  я  погоджуюся  на  вашу  пропозицію,  --  відповів  Оптимус.
              --  Добре.  Пропоную  разом  з  капітаном  Мердоном  розробити  стратегію  атаки.  І  хай  вам  обом  щастить!    --  побажав  король.
           Після  цієї  розмови  Оптимус  зустрівся  з  Мердоном  і  коротко  переказав  розмову.  Мердон  відразу  запропонував  свою  тактику:  Оптимус  зі  своїми  військами  атакує  головні  ворота  міста,  а  він  ділить  своїх  воїнів  на  два  взводи  і  атакує  з  флангів.  І  поки  пазурини  будуть  захищатися  від  Оптимуса,  Мердон,  долаючи  невеликий  спротив,  зайде  до  міста  і  зсередини  відкриє  ворота.
Оптимус  погодився  з  таким  планом  і  почав  підготовку  до  бою.  Вишикувавши  свої  війська,  він  виставив  наперед  окупаційні  танки,  які  прибули  разом  із  підкріпленням.  Таким  строєм  військо  Оптимуса  рушило  прямісінько  до  столиці  і  вже  за  годину  підходило  до  головної  брами    міста  Парузон.  Підійшовши  достатньо  близько,  танки  відкрили  вогонь  по  міських  стінах.  
Взагалі  Парузон  був  невеликих  розмірів  і  округлої  форми.  Захищався  він  великою  кількістю  воїнів  пазуринів,  але  оборонних  споруд  тут  не  було.  Місто  було  оточено  загорожею  з  металевого  дерева    заввишки  десять  метрів.  У  ньому  було  близько  двохсот  мирних  жителів  і  вісімсот  вояків  на  чолі  з  вожаком.  Жили  всі    під  землею.  Лише  невеликий,  укріплений  земляний  насип  слугував  їм  входом.  На  поверхні  ще  було  щось  схоже  на  сцену.  Це  був  земляний  діл,  добре  утрамбований  зверху.  Тут  виступав  вожак,  коли  проводилися  зібрання.
       Отже,  повернемося  до  битви.  Важкі  снаряди  танків  легко  пробили  дерев’яний  захист  пазуринів.  Зайшовши  усередину,  автоботи  зустріли  сильний  спротив  ворожих  військ.  Хоча  останні  були  менш  розвинені,  проте  тримали  автоботів  на  достатній  відстані  від  центра  міста.  Завдяки  тому,  що    капітан  Мердон  прибув  зі  своїми  військами  досить  вчасно,  спільними  діями  обох  народів  федерати  змогли  захопити  місто.  Вожака  і  його  соратників  війська  федерації  взяли  у  полон  і  повели  до  свого  короля.  Отимус  мав  супроводжувати  ескорт,  адже  йому  потрібно  було  домовитися  з  королем  про    допомогу    Федерації  у  боротьбі  проти  десептиконів.  
                     Але  не  встигли  солдати  покинути  місто,  як    із  лісу  знов  напали  війська  пазуринів,  які  підтяглися  сюди  із  найближчих  поселень  для  захисту  своєї  столиці.  Швидко  закривши  вцілілі  рештки  воріт,  об’єднані  війська  федератів  і  автоботів  зайняли  найліпші  для  оборони  позиції    і  відкрили  вогонь.  Оптимус  наказав  поставити  попереду  окупаційні  танки,  які  мали  хоч  якось  стримати  пазуринів,  що  рвалися  до  воріт.  Цей  маневр  удався.  Адже  більша  частина  ворожого  війська  намагалися  захопити  контроль  над  брамою.
                   Битва  була  запеклою  і  обидві  сторони  втратили  багато  солдатів.  Пазурини  навіть  спромоглися  відтіснити  війська  автоботів    до  «сцени».  Капітан  Мердон  та  війська  федератів  вже  занепали  духом,  але  билися  до  останнього.  Вони  розмістили  кулеметні  установки  біля  «сцени»  і  тримали  ворога  на  відстані  від  центру.  А  Оптимус  тим  часом  із  групою  диверсантів  намагався  проникнути  в  тил  ворога.  Та  пазурини  побачили  ворожу  групу  і  напали  на  неї.  Всіх  солдат  було  вбито,  а  Оптимуса  і  сержанта  було  тяжко  поранено.  Врятувало  ситуацію  десантне  підкріплення  Федерації  з  повітря.  
                   Війська  підкріплення  розділилися  на  чотири  групи.  Перша  група    оточила  пораненого  Оптимуса  і  сержанта,  захищаючи  їх  до  прибуття  медичної  допомоги.  Вони  мужньо  відстрілювалися    від  нав’язливих  атак  пазуринів.  Проте  сили  були  нерівними,  і  тому,    як  тільки  прилетів  вертоліт,  солдати  відразу  загрузили  в  нього  головнокомандувача  автоботів  разом  із  сержантом    і  швидко  полетіли  до  Арогену.  
                   Друга  група  у  складі  ста  солдатів  приземлилась  біля  сцени  і,  поповнивши  ряди  армії  оточених,  почала  активно  стріляти  у  ворога.  Їхні  свіжі  сили  дуже  допомогли  капітанові  Мердону,  адже  пазурини  вже  прорвали  їхню  оборону  і  пішли  в  атаку  зі  своїми  довгими  гострими  палицями,  які  розщеплювалися  на  кінці,  утворюючи  тризуб.  Бластери  федератів  тут  були  марними.  Тому  військам  союзу  потрібно  було  братися  за  мечі,  якими  автоботи  володіли    досконало,  а  федерати  з  підкріплення,  ще  не  стомлені  облогою  пазуринів,  прицільно  наносили  удари  ворогові.  
       Таким  чином,  пазуринів  відтіснили  до  воріт,  де  третя  група  вела  бій  за  володіння  брамою.  Їхні  війська  майже  відвоювали  ворота,  але  втікаючі  від  центра  міста  пазурини  опинилися  в  тилу  у  солдатів  федерації  і  завдали  їм  великої  шкоди,  через  яку  ті  могли  втратити  контроль  над  воротами.  Добре,  що  війська,  які  захищали  «сцену»,  відтісняючи  пазуринів,  нанесли  їм  нищівного  удару.  Це  дезорієнтувало  і  налякало  ворогів,  чим  скористалися  федерати  і  автоботи.  Вони,  не  гаючи  часу,  виставили  вперед  важку  піхоту  з  кулеметами  та  ракетницями.  Добивши  таким  чином  налякані  залишки  пізуринів,  солдати  союзу  почали  пошуки  ворожого  вожака,  який,  скориставшись  зненацька    нав’язаним    боєм  біля  «сцени»,  утік.            
         Найлегше  завдання  дісталося  четвертій,  вертолітній    групі.  Їй  потрібно  було  обстрілювати  ворожі  війська  з  повітря.  Завдяки  підкріпленню,  федерати  і  автоботи  знову  контролювали  місто.  Але,  на  жаль,  це  далося  їм  дуже  важко.  Адже  Оптимуса  було  тяжко  поранено,  вбито  багатьох  сержантів  і  капітанів,  а  про  рядових  солдатів  годі  й  казати.    
                     Проте    битву  іще  не  було  закінчено.  Потрібно  було  доправити,    знайденого    вожака  пазуринів  до  палацу  короля  Федерації.  Тому  на  диво  неушкоджений  капітан  Мердон  наказав  доставити  полоненого    до  столиці    на  вертольоті  з  невеликим  ескортом  винищувачів.  Також  він  відіслав  із  зв’язківцем  наказ,  щоб  медботів  забезпечили  необхідним  обладнанням  і  надали  найкращі  умови    для  найефективнішого  лікування  Оптимуса.
                     Кібертронські  медботи  вперто,  крок  за  кроком,  залатували  його  рани.  Оптимусом  найбільше  опікувався  його  товариш  Рейчет.  Він  був  сильним    бувалим  воїном  і  славився  як  вправний  медбот.  Лише  завдяки  його  допомозі  та  опіці  Оптимус  скоро  став  на  ноги.  
                   За  цей  час  правителі  Федерації  і  пазуринів  підписали  Мирний  договір.  За  його  умовами  кожна  із  сторін  зобов’язувалась  не  втручатися  у  справи  іншої  сторони  і  не  порушувати  її  кордонів.  Також  вони  мали  допомогати  один  одному  у  разі  загрози  від  жителів  інших  планет.  Автоботи  були  союзниками  обох  сторін,  але  у  бойових  діях  проти  Федерації  або  пазуринів  не  повинні  були  брати  участі.  Скріпивши  договір  підписами  і  печатками,  усі  три  сторони  зайнялись  своїми  справами.  
                 Пройшовши  курс  відновлення,  Оптимус  домовився  з  королем  Федерації  про  спільні  дії  проти  десептиконів.  Було  вирішено,  що  науковці  Кібертрону  навчать  федералів  будувати  крейсери  та  винищувачі.  А  автоботи  за  цей  час  також  підготуються  до  війни.  Завершивши  дипломатичну  місію,    яка  так  несподівано  скінчилась,  Оптимус  наказав  усім  повертатися  додому.  
                   Зібравшись  і  розмістившись  у  крейсерах,  війська  автоботів  почали  злітати.  Піднявшись  у  відкритий  космос,  пілоти  ввели  координати  своєї  планети,  а  незабаром    крейсер  «Миротворець»  та  інші  кораблі  сідали  на  посадковий  майданчик  кібертронського  космопорту.  
                     Наступного  дня  було  влаштовано  свято  з  нагоди  перемоги  над  пазуринами  і  створення  Союзу  «ЕТАТ».  Але  остаточне  святкування  ще  було  попереду,  коли  буде  знешкоджений  назавжди  Мегатрон.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416218
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 06.04.2013


Нові пригоди трансформерів. Чатина 2, Розділ 2

                                                                Частина  друга
Глава  друга
                                                            Нова  планета
               --  Ну  що,  Оптимусе,  Кібертрон  тепер  наш!  Ми  знову  живемо  на  нашій  планеті,  –  сказав  Ейрокарт.
                       --  Так,  це  дійсно  добре.  Проте,  що  нам  робити  із  нашою  станцією?  –  замислився  Оптимус.
                       --  Я  гадаю,  нам  потрібно  скликати  раду  командувачів  і  обговорити  всі  накопичені  питання,  --  відповів  Ейрокарт.
                       --  Гаразд,  повідом  усіх    про  завтрашні  збори  –  наказав  Оптимус.
                       --  Буде  зроблено,  --  відказав  Ейрокарт.
                       Цього  разу  рада  пройшла  шумно,  а  думки  розділились.  Одні  пропонували  базу  зробити  колонією,  інші  –  знищити.  Але  таки  вирішили  взяти  двадцять  п’ять  найшвидших  і  найсильніших  кораблів  з  ескортом  в  десять  військових  лінкорів  і  буксиром  притягти  базу  ближче  до  Кібертрону,  щоб  використовувати  як  виробничу  планету.  Оптимус  зі  своїми  друзями  на  кораблі  «Спарк»  також  супроводжували  буксирні  кораблі.  Виліт  був  назначений  на  наступний  день    і  тому  після  оголошення  наказу  на  космодромі  стали  готувати  кораблі  до  вильоту.  
                   У  космосі  автоботи  відразу  вишикувались  у  військовому  порядку,  тому  що  від  Мегатрона  можна  було  очікувати  неприємностей.  Буксирними  кораблями  командував  Аеронхайд,  а  військовими  –  Оптимус.  
                     Автоботи  пролетіли  більшу  частину  шляху  і  вже  не  думали  про  напад  десептиконів.  Проте  загроза  все-таки  з’явилась.  Бамблбі,  який  сидів  за  локаторами,  оголосив,  що  вони  швидко  наближаються  до  астероїдного  поля  і  зіткнення  відбудеться  через  шістнадцять  хвилин.  Маневр  ухилення  було  робити  запізно,  а  назад  не  повернеш.  Тому  Оптимус  попрохав  Арсі  попередити  всі  кораблі  про  виявлену  загрозу  і  наказав  капітанам  кораблів  розосередитися.  Зустрітись  мали  на  станції.
Розділившись,  автоботи  збавили  швидкість  і  полетіли  просто  у  астероїдне  поле.  «Спарк»  був  дуже  маневреним  і  тому  мав  гарні  шанси  вижити.  Проте  навіть  це  не  врятувало  героїчну  команду.  Перші  астероїди  автоботи  проходили  вдало,  проте  потім  їх  стало  більше,  і  один  з  них  зачепив  правий  двигун  та  крило  корабля.  З  такими  пошкодженнями  корабель  міг  летіти,  але  не  на  велику  відстань,  тому  Бамблбі  на  локаторі  почав  шукати  найближчу  планету  для  порятунку.  Вона  швидко    знайшлась  і  мала  назву  «Відіна».  Підлетівши  ближче,  автоботи  побачили  планету  голубуватого  кольору,  з  достатньо  рівним  рельєфом.  Гори  були  невисокими,  часто  зустрічалися  ріки  і  великі  озера.  Виднілося  багато  чорних  розпливчатих  цяток.  Це  були  поселення  та  міста.
                     --  Бамблбі,  як  ти  думаєш,  тут  безпечно?  –  спитав  Балкет.
                     --  На  кожній  планеті  є  своя  небезпека!  –  відповів  Бамблбі.
                     --  Балкете,  навіть  якщо  тут  і  небезпечно,  все  одно  потрібно  приземлятися,  тому  що  корабель  більше  не  пролетить!  До  того  ж  це  єдина  планета  у  цьому  секторі,  що  має  технології  космічних  польотів,  –  відповів  Оптимус.
                       --  Тримайтесь,  посадка  буде  твердою,  --  повідомив  Рейчет.
                       Посадка  дійсно  була  твердою.  Усіх  автоботів  від  сильного  удару  об  поверхню  планети  відкинуло  у  різні  боки.  А  у  корабля  під  час  посадки  пошкодився  ще  один  двигун,  сильно  постраждала  капітанська  рубка  та  була  втрачена  плазматична  гармата.
                       --  Ну  що,  всі  уціліли?  --  спитав  Оптимус,  коли    автоботи  вилізли  з  корабля.
                       --  Здається,  що  так,  --  відповів  за  всіх  Рейчет.
                       --  Оптимусе,  а  як  ми  полагодимо  такі  пошкодження?  –  запитала  Арсі.
                       --  Може  простіше  знайти  щось  на  цій  планеті?  –  припустив  Праул.
                       --  Ні,  ми  не  можемо  тут  кинути  «Спарк».  Він  теж  член  команди,--  нагадав    Оптимус.  
                       --  Оптимусе,  але  Праул  підказав  ідею.  Ми  можемо  пошукати  запчастини  для  ремонту  корабля  у  найближчому  поселенні,  що  бачили  з  космосу,  --  сказав  Шершень.
                       --  Так,  іншого  виходу  немає.  Рейчете,  проберись  у  рубку  капітана  та  ввімкни  захисний  режим  корабля,  якщо  він  ще  працює,  --  наказав  Оптимус.
                       Коли  захисний  режим  корабля  було  ввімкнено,  а  на  щастя  він  працював,  автоботи  трансформувались  і  поїхали  до  найближчого  міста,  яке  за  словами  Бамлбі  було  за  тисячу  кілометрів.  
                       Обабіч  дороги  росли  стрункі  сріблясті  дерева,  видно  було  кам’янисті  виступи  гір  та  незрозумілі  автоботам  кам’яні  глиби  різної  форми.  Ця  планета  була  схожа  на  Землю,  де  вони  провели  колись  багато  часу,  проте  за  відомостями  інформаційних  джерел  Кібертрону,  тутешні  народи  мали  інші  культурні  цінності  ніж  земляни.  Їхня  промисловість  та  технічні  здобутки  значно  випереджали  рівень  прогресу  землян.  Проте  порівняно  з  Кібертроном  ця  планета  була  не  такою  могутньою.  Все  ж  друзі  сподівалися  знайти  тут  допоміжні  матеріали  для  ремонту  «Спарка».  
                     Відстань  до  найближчого  міста  була  великою  і  хоча  сканер  не  показував  нічого  небезпечного,  автоботи  все  ж  таки  були  насторожі.  І  недарма!  Не  доїжджаючи  міста,  біля  дороги  вони  побачили  ряд  дивних,  блискучих  будинків.  Вони  були  схожі  один  з  одним:  високі,  з  плескатими  дахами  та  вузькими,  схожими  на  бійниці,  вікнами.  Двори  були  невеликі  за  площею.  На  них  росла  підстрижена  трава  та  якісь  кущі,  за  якими,  схоже,  доглядали.  Автоботи  вирішили  зайти  і  спитати,  чи  зможуть  вони  отримати  допомогу  у  місті.
                     Бамблбі  постукав  декілька  разів  та  їм  ніхто  не  відчинив.  Штовхнувши  двері,  які  виявилися  не  зачиненими,  автоботи  ввійшли  всередину.  У  будинку  було  дві  великих  і  просторих  кімнати.  Вони  були  майже  порожніми,  тільки  великий  стіл  і  декілька  стільців,  зроблених  із  каміння,  прикрашали  одну  з  них.  В  другій  було  декілька  порожніх  кліток  і  якісь  прилади,  яких  автоботи  не  бачили  раніше.
                       --  То  що  будемо  робити?  –  поцікавився  трохи  збентежений  Балкет.
                   --  Чекати  на  повернення  власника  в  нас  немає  часу,  --  стурбовано  сказав  Оптимус.
                   --  Тоді  поїхали  далі.  Я  вирахував,  що  нам  залишилося  проїхати  всього  третину  шляху,  --  сказав  Бамблбі.
                   --  Дивіться,  на  вулиці  вже  темно!  –  вигукнув  Шершень.
                   --  Але  ж  п’ять  хвилин  назад  було  ще  видно?!  –  здивувалась  Арсі.
                   --  Тут  дуже  швидко  темніє,  бо  його  супутник  швидко  рухається  і  перетинає  орбіту  планети,  загороджуючи  сонце,  --  зауважив  Рейчет.
                   --  Тоді  ми  перечекаємо  ніч  тут.  Їхати  по  невідомій  планеті  небезпечно,  --  сказав  Оптимус.
                   --  Правильне  рішення.  Адже  схоже,  що  небезпека  з’являється  вночі.  Дивіться,  --  сказав  Шершень.
                   --  Що  там  ще?  –  запитав  Оптимус.
                   --  Я  бачу  багато  кудлатих  звірів  з  великими  рогами  та  іклами.  Он  ще  інші,  що    ходять  на  чотирьох  лапах  і    мають  якийсь  шлангоподібний  рот.  Це  погано,  вони  прискають  якоюсь  роз’їдаючою  речовиною.  В  усякому  разі  я  не  хотів  би  бути  на  місці  того  камінчика!  –  повідомив  здивований    Шершень.
                 --  Виходу  немає,  ніч  проведемо  тут.  Але  усім  бути  насторожі,  --  наказав  Оптимус.
                 Вночі  на  автоботів  ніхто  не  нападав.  Шершня,  що  сидів  біля  вікна,  здивувало  з  якою  швидкістю  тут  настав  ранок  та  іще  те,  що  тварини  зникли  з  настанням  світла.  Зібравшись  в  дорогу,  автоботи  поїхали  з  більшою  швидкістю,  ніж  раніше,  адже  не  знали,  коли  тут  настає  ніч.  На  їхньому  шляху  не  зустрілось  нічого  небезпечного.  Через  деякий  час  Рейчет  сповістив,  що  розібрався  у  зміні  дня  і  ночі  цієї  планети.  Виявляється,  ніч  тут  настає  кожні  п’ятнадцять  годин  і  триває,  як  вони  вже  переконалися,  чотири  години.  Ще  він  натрапив  на  дуже  корисну  інформацію  про  різноманітні  форми  життя  на  планеті.
                     Виявляється,  усі  живі  істоти  змушені  ховатися  вночі  до  будівель.  Адже  в  цей  час  на  полювання  виходять  тварини  --  пазуротрути.  Їх  два  види:  воїни,  які  вбивають  усе  рухоме,  що  потрапляє  їм  на  очі  та  кур’єри,  які  носять  вбитих  до  лігва.  Але  вбитих  завжди  набагато  більше,  ніж  потрібно  їжі.  Мешканці  планети  цих  звірів  ніколи  не  бачили,  бо  ті  мають  якісь  специфічні  речовини  в  тілі,  що  роблять  їх  невидимими.  Ходять  легенди,  що  один  вчений  винайшов  механізм  знищення  тварин,  але  під  час  випробування  зброю  заклинило  і  кислота  пазуротрута  його  вбила.  
                     --  Рейчете,  чого  ж  ми  їх  можемо  бачити?  –  здивувався  Бамблбі.
                     --  Можливо  наші  оптичні  сенсори  більш  потужні,  ніж  у  мешканців  цієї  планети,  --  припустив  Рейчет.
                     --  Яка  різниця,  чого  ми  їх  бачимо.  Краще  подумайте,  що  нам  робити,  якщо  нас  застане  ніч,  а  поблизу  не  буде  де  сховатись!  –  застеріг  Шершень.
                     --  Вірно.  Рейчете,  пошукай  у  своєму  комп’ютері  відповідну  інформацію  щодо  боротьби  з  цими  тварюками,  --  наказав  Оптимус.
                     --  Гаразд.  Зараз  подивлюсь,  --  відповів  Рейчет.
                     --  Стривайте.  А  що,  як  ці  істоти  напали  на  «Спарк»  і  роз’їли  його  своєю  кислотою?  –  запитав  Балкет.
                     --  Це  неможливо,  адже  його  оборонні  башти  функціонують,  --  сказала  Арсі.
                     --  Я  знайшов.  Послухайте:  ці  пазуротрути  не  бачать  крізь  скло.  Скляні  пластини  блокують    хвилі,  за  допомогою  яких  вони  бачать!  Але  на  цій  планеті  скло  роблять  не  так,  як  у  нас.  Тут  воно  насичується  якимись  особливими  електронними  зарядами,  –  повідомив  Рейчет.
                     --  Так  ось  чому  ті  будинки  були  наче  дзеркальні,  --  здогадався  Праул.
                     --  Інформація  цінна.  Але  ми,  все  одно,  не  маємо  скла,  щоб  захиститись  на  випадок  атаки  цих  пазуротрутів,  --  сказав  Оптимус.  
                     --А  що,  як  нам  позичити  трохи  скла  у  найближчому  домі,  якщо  він  звичайно  буде,  --  запропонував  Балкет.
                     --  Розберемося  на  місці,  --  відрізав  Оптимус.
                   Автоботи  проїхали  в  таких  розмовах  досить  велику  відстань.  На  їх  шляху  не  зустрілося  жодної  будівлі,  а  ніч  все  наближалася.  Коли  залишалося  якихось  півгодини  до  ночі,  Шершень  просяяв:  
                     –  Якщо    істоти  зникають  у  променях  світла,  то  може  наші  фари  зможуть  відстрахати  пазуротрутів!
                     До  настання  ночі  автоботам  не  зустрілось  жодної  будівлі,  тому  ввімкнули  найяскравіші  фари  і  поїхали  з  максимальною  швидкістю.  Та  все  ж  пазуротрути  з’являлися  скрізь.  Хоча  світло  від  фар  і  було  дуже  яскравим,  та  все  ж    недостатнім  для  відлякування  істот.  Кожний  кілометр  давався  все  важче  і  важче,  а  Балкета  мало  не  зачепило  кислотою.  І  хоча  автоботи  всяко  намагалися  прорватися  крізь  живу  перешкоду  воїнів  пазуротрутів,    та  це  їм  не  вдалося.  Оскільки  битися  з  ворогом  у  режимі  транспорту  було  неможливо,  а  фари  вже  не  давали  потрібного  захисту,  автоботи  трансформувалися  у  роботів  і  почали  битися  з  ворогом  мечами.  Лише  один  Рейчет  використовував  свої  бомби,  кидаючи  їх  у  задні  ряди  пазуротрутів.  І  хоча  опір  кібертронців  був  завзятим  та  героїчним,  все  ж  чисельна  перевага  ворога  дала  свої  плоди,  і  автоботи  програли  цю  битву,  ставши  полоненими.
                     Тварини  були  дещо  збентежені  своєю  штучно  створеною  здобиччю  і    вирішили  поки  не  вбивати  автоботів.  Можливо  тому,  що  вони  сприймалися  «мертвими»  для  пазуротрутів.  Але  все  ж  їх  доставили  до  лігва  і  замкнули  у  великій  печері.
                     --  То  що  робитимемо?  –  запитав  Бамблбі.
                     --  Грати  дуже  тонкі.  Розіб’ємо  їх  і  підемо  до  виходу,  а  там  і  до  міста  --  запропонував  Шершень.
                     --  А  ти  знаєш,  де  тут  вихід,  --  поцікавився  Праул.
                     --  Коли  нас  сюди  тягли,  я  запам’ятав  дорогу.  Я  вважаю,  що  треба  спробувати  звільнитись,  --  сказав  Рейчет.
                     --  Тоді  уперед,  --  скомандував  Оптимус.  
                     Зламавши  грати,  автоботи  щодуху  помчали  за  Рейчетом  до  виходу.  На  шляху  їм  зустрічалися  лише  кур’єри,  які  ніколи  ні  на  кого  не  нападали.  Лише  біля  виходу  вони  зустріли  декілька  воїнів.  Шершень  і  Бамблбі  на  ходу  вбили  їх  електрошокерами  та  вибігли  назовні.  Виявилося,  що  все  ще  була  ніч,  але  до  світанку  залишалися  лічені  хвилини.  Тому  вирішили  просуватись  пішки,  тому  що  так  легше  захищатись.  І  недарма,  адже  не  встигли  друзі  вибігти  з  лігва  пазуротрутів,  як  на  них  напали  воїни,  що  охороняли  свій  «дім»  ззовні.  Боротьба  завершилася  швидко.  Частину  хижаків  автоботи  знищили  своїми  мечами,  а  інша  частина  зникла,  як  тільки  стало  світати.
                   Трансформувавшись,    друзі  поїхали  до  міста,  яке,  за  словами  Бамблбі,  було    вже  недалеко.    Як  і  раніше,  вдень  їхати  було  безпечно.  Схоже,  дороги  на  цій  планеті  були  зроблені  для  таких  машин,  як  вони.  Досі  друзі  не  бачили  жодного  мешканця  Відіни.  Вони  навіть  не  знали,  як  ті  виглядають    та  як  відносяться  до  прибульців.  Проте  їм  вкрай    потрібно  було  знайти  запчастини  для  «Спарка».  За  цей  день  автоботам  було  необхідно  дістатися  до  міста,  адже  провести  ще  одну  ніч  в  «гостях»  у  пазуротрутів  не  хотів  ніхто.  Тому  усі  їхали  на  максимальній  швидкості.
                     Усю  дорогу  друзі  розмірковували  про  жителів  цієї  планети  і  непомітно    доїхали  до  високої  скляної  загороди    з  трьома  будинками.  Вони  також  були  вкриті  склом.  Але  нікого  поруч  не  було.  Ламати  скляну  огорожу  не  стали,  та  їм  треба  було  якось  проїхати.  Оптимус  посигналив  так,  як  на  планеті  Земля  сигналять  водії.  На  цей  гудок  вийшов  відіанець.  Він  був  десять  метрів  заввишки,  у  якихось  латах  синього  кольору.  В  руках  у  нього  була  товста,  металева,  з  багатьма  заглибленнями  і  виступами  зброя.  Він  щось  почав  говорити,  але  автоботи  не  знали  цієї  мови.  Лише  коли  Рейчет  ввімкнув  портативний  перекладач,  автоботи  змогли  порозумітися  з  охоронцем.
                     Трансформувавшись,  автоботи  з  допомогою  перекладача  назвали  свої  імена  і  розказали,  що  з  ними  трапилось.  Охоронець  на  ім’я  Дерін,  вислухавши  уважно  розповідь,  відімкнув  скляні  ворота  і  запросив  автоботів  до  своєї  охоронної  палатки,  як  її  назвав  сам.    В  ній  він  розповів,  чому  зробили  цей  перший  оборонний  вал.  Виявляється,  пазуротрути  швидко  еволюціонували  і  вже  створили  свої  міста  на  планеті.  Вони  мали  свою  армію  і  навіть  монарха,  хоча  ще  залишилися  старі  види,  з  якими  автоботи  вже  мали  справу.  Розвинуті  тварини  декілька  разів  нападали  на  мирні  поселення  з  метою  захопити  та  поневолити  їхніх  жителів  і  тому  останні  змушені  були  зробити  цей  скляний  вал.  Це  місто  називалося  Ароген.  Арогенці  були  схожими  на  автоботів.  Їх  також  створювали  у  спеціальних  лабораторіях.  Але  якщо  автобот  міг  обрати  своє  призначення,  то  арогенців  відразу  створювали  або  воїнами  в  синіх  латах,  або  техніками  в  червоних  латах,  або  робітниками  в  білих.  Але  Ароген  не  був  відособленим  містом.  Він  входив  до  союзу  міст,  що  об’єдналися  для  боротьби  з  ворогом.  Союз  мав  назву  Федерація.
                     Але  розказавши  автоботам  про  свою  планету,  Деріну  цікаво  було  якнайбільше  дізнатись  про  Кібертрон.
                     --  Я  ніколи  не  бачив  вам  подібних.  Хто  ви  такі  і  як  тут  опинилися?  –    чувся  із  перекладача  голос  Деріна.
                     --  Ми  прилетіли  з  іншої  планети.  Наш  загін  летів  для  виконання  однієї  важливої  операції,  але  на  шляху  до  цілі    ми  потрапили  до  метеоритного  поля  і  наш  корабель  отримав  сильні  пошкодження.  Ми  не  знаємо,    що  сталося  з  іншими  кораблями,  але  нам  довелося  робити  екстрену  посадку  на  вашу  планету.  Ми  сподівалися  знайти  тут  потрібні  матеріали  для  ремонту  крейсера,  --  розповів  Оптимус.
                       --  Співчуваю.  Але  ми  стали  ховати  наші  міста  після  нападів  пазуротрутів.  Лише  деякі  старі  частини  міста  можна  знайти  на  поверхні  землі.  Та  нічого,  через  дві  години  мене  змінить  мій  товариш  і  я  відведу  вас  у  місто,  --  сказав  Дерін.
                       --  Дякую.  Проте  мені  цікаво,  ви  завжди  так  мало  виставляєте  охорони,  адже  у  разі  атаки  ворога  один  солдат  не  зможе  усіх  стримати!  –  зауважив  Шершень.
                     --  Так,  ти  правий.  Але  ми  нещодавно  знайшли  хвилемет  професора,  що  хотів  винайти  зброю  проти  пазуротрутів.  Наші  вчені  його  вдосконалили  і  роздали  усім  бійцям.  А  ще  в  нас  тут  є  тридцять  бойових  роботів.  До  приходу  війська  цього  вистачить.  Також  пазурини,  так  ми  називаємо  еволюціонувавших  пазуротрутів,  видимі  істоти  і  з  ними  легше  боротися,  бо  через  електроскло  вони  досі  так  і  не  бачать.  Хоча  в  них  вистачає  розуму  їх  розбити!  До  речі,  де  ви  залишили  ваш  корабель?  –  запитав  Дерін.
                       --  На  сході.  Ми  ввімкнули  захисний  режим.  В  разі  нападу  він  відбиватиметься  від  ворога  з  двадцяти  кулеметів.  Як  гадаєш,  цього  достатньо,  щоб  захистити  його?  –  відповів  Рейчет.
                       --  Не  знаю.  Хвилемети  справляються  з  ними  краще,  ніж  звичайні  кулі  та  все  може  бути.  Завтра  я  представлю  вас  генералу.  Гадаю,  він  вам  допоможе!  –  сказав  Дерін.
                       Так  розмовляючи,  ніхто  не  помітив,  як  наблизився  Базер  --  наступний  охоронець  пункту.  Підійшовши  ближче,  він  був  ошелешений  і  не  зрозумів,  що    робиться.  Спершу  Базер  подумав,  що  у  пазуринів  з’явилися  нові  види  воїнів,  а  тому  він,  наставивши  на  Оптимуса  зброю,  владним  голосом  наказав  стати  на  коліна  і  покласти  руки  на  землю.  Дерін  почав  розповідати  товаришу,  хто  такі  ці  прибульці  і  що  з  ними  сталося.  Помалу  переконавшись  в  правдивості  слів  товариша,  другий  охоронець  опустив  зброю  і  вибачився.  І  тільки  зараз  автоботи  змогли  його  якнайкраще  роздивитись.  На  ньому  був  такий  самий  синій  костюм  і  така  ж  зброя.  Схоже,  що  уся  різниця  між  жителями  Федерації  була  у  голосі.  Але  коли  Бамблбі  запитав,  як  вони  розрізняють  один  одного,  обидва  охоронці  зняли  шоломи  і  автоботи  побачили  два  блідих,  але  різних  обличчя.  Виявляється,  що  у  федератів  знімається  тільки  шолом,  а  інша  частина  обладунків  змонтована  навічно.
                   Передавши  пост  наступному  охоронцю,  Дерін  за  допомогою  кількох  кнопок  на  пульті  керування  відімкнув  двері  охоронної  палатки  і  покликав  автоботів  за  собою.  Та  не  встигли  вони  вийти,  як  за  електросклом  з’явилося  декілька  взводів  пазуринів.  Автоботи  миттєво  дістали  свою  зброю,  а  Дерін  зняв  з  запобіжника  свій  хвилемет.  Безер  натиснув  червону,  синю  і  жовту  кнопки.  Відразу  з’явилися  захисні  роботи,  на  скляних  стінах  виросли  хвильові  пушки,  а  по  рації  передали,  що  підкріплення  вислано.
                     --  Нам  треба  протриматись  п'ятнадцять  хвилин,  --сказав  Безер.
                     --Тоді  відкрийте  ворота.  Ми  їм  покажемо!  –  з  запалом  сказав  Бамблбі.
                     --  Ні,  Бамблбі.  Будемо  битися  мечами,  коли  стіну  розіб’ють,  а  поки  сидимо  мовчки,  --  наказав  Оптимус.
                     Всі  були  впевнені,  що  підкріплення  прийде  до  того,  як  скло  розламається.  Але,  незважаючи  на  всі  сподівання  та  безперервний  вогонь  хвилеметів,  скло  тріснуло  під  натиском  пазуринів.  Федерати-охоронці  зайняли  окопи  та  почали  стріляти  по  істотам.  Автоботи  не  встигли  добігти  до  прикриття  і  тому  відбивалися  від  ворога  своїми  мечами.  Роботи-захисники  також  бились  з  ворогом,  але  не  так  вправно,  як  кібертронці.  Бій  був  нерівним.  Уцілілі  хвилемети  на  стінах  розрядилися  і  тому  деякий  час  перезаряджалися  енергією.  Коли  пазурини  захопили  охоронну  палатку,  усіх  роботів-захисників  було  знищено,  а  федератів  і  автоботів  потихеньку  тіснили  з  охоронного  посту.  Нарешті  прийшла  підмога!  Вона  налічувала  три  взводи  солдатів  у  синіх  обладунках  та  один  –  у  червоних.  На  цей  раз  вже  війська  федерації  відтіснили  пазуринів  і  вони  ганебно  утікли  з  поля  бою.      
                 Тільки  зараз  капітан,  що  командував  загонами,  звернув  увагу  на  автоботів.
                 --  Капітане  Мердон,  пазурини  підійшли  до  воріт  зі  східного  краю,  --  доповів  Дерін.
                 --  Добре.  Вільний.  Зачекай.  Хто  це  такі?  –  запитав  капітан  своїм  басистим  голосом.
                   --  Це  автоботи,  вони  з  Кібертрону.  Їхній  корабель  розбився  далеко  звідси  і  вони  сподівалися  знайти  в  нашому  місті  запчастини    для  лагодження  корабля.  Якби  не  вони,  то  цей  пункт  охорони  був  би  втрачений!  --  відповів  Дерін.
                   --  Гаразд.  Взвод  «Берда»  залишається  тут  для  охорони.  Скоро  прибудуть  будівельники,  вони  все  полагодять.  Всі  інші  в  місто  кроком  руш!  Допоможемо  цим  автоботам,  --  наказав  капітан  Мердон.
                     Два    взводи  пішли  в  сторону  півночі.  Автоботи  були  вимушені  йти  пішки,  адже  трансформувавшись  у  машини  вони  перегнали  б  федератів  і  ризикували  заблукати.  Довго  йти  не  довелося.  Через  десять  хвилин  друзі  побачили  невеликі  земляні  вали.  Щоб  за  них  зайти,  також  треба  пройти  скляну  загорожу.  Пройшовши  її,  солдати  пішли  по  енергетичному  містку,  бо  під  ними  в  котловані  кипіла  якась  небезпечна  речовина.  На  відстані  двадцяти  метрів  від  котловану  був  окоп,  де  розмістились  солдати  другої  лінії  оборони.  За  цими  перешкодами  стояли  бункери,  оснащені  кулеметними  хвилеметами  та  ракетами.  Відстань  між  бункерами  перекривалася  скляними,  енергетичними  стінами.  Пройшовши  ще  деяку  відстань,  федерати  і  автоботи  зупинилися  перед  контрольними  пропускними  пунктами.  Вони  перевіряли  документи  так  само,  як  і  на  постах  охорони,  де  служить  Дерін.  Це  був  вхід  до  міста  Ароген.  Пройшовши  КПП,  автоботи  пішли  за  федератами  у  місто.  Воно  було  оточене  товстими  скляними  мурами.  Це  була  третя  лінія  оборони.  Далі  їх  повели  площами  та  вулицями  до  найвищої  будівлі  в  Арогені.  То  був  Королівський  Палац.
Палац  був  великий  і  також  оточений  муром.  Охорона  правителя  носила  зелені  з  синіми  полосами  обладунки.  Капітан  Мердон  щось  сказав  начальнику  охорони  даного  сектора  палацу  і  вказав  на  автоботів.  До  них  підійшло  десять  солдатів.  Один  із  них  жестом  запропонував  йти  за  ними.  Друзів  повели  до  мармурового  входу,  де  кожного  попросили  здати  зброю,  що  знімається.  Потім  їх  провели  залами  палацу  під  незрозуміле  перешіптування  придворних.  
                     Автоботів  ввели  до  просторої  кімнати.  Її  розміри  нагадували  ангари  космопорту  на  Кібертроні.  Проте  тут  не  було  жодного  корабля,  а  оздоблення  наводило  на  думку,  що  тут  тронна  зала  короля.  І  справді,  через  бічні  двері,  оточений  охороною,  до  них  вийшов  король.  Він    сів  до  свого  розкішного  крісла  і  приготувався  слухати  розповідь  автоботів.  Оптимус  розповів  йому,  як  вони  потрапили  на  їхню  планету  і  навіщо  прийшли  до  міста.  Його  розповідь  продовжив  Дерін.  Ніхто  з  автоботів  не  бачив,  як  він  тут  опинився.  Але  Дерін  розповів,  що  завдяки  сміливості  цих  «прибульців»  пазурини  не  змогли  прорвати  першу  лінію  оборони  до  приходу  підкріплення.  Схоже,  його  розповідь  потішила  короля.  Останній  сидів  на  троні  і  про  щось  міркував,  а  потім  встав  і  оголосив  на  всю  залу:  «Ці  прибульці,  як  вони  себе  називають  –  автоботи,  дуже  допомогли  нашій  Федерації.  Тому,  на  знак  подяки,  я  наказую  взводам  капітана  Мердона  супроводжувати  героїв  до  їх  корабля  і  допомагати  захищати  його,  поки  будівельники  не  відремонтують  корабель».
                     Але  оскільки  на  планеті  вже  настала  ніч,  то  ремонтну  операцію  перенесли  на  ранок.  Як  тільки  встало  сонце,  відразу  два  взводи,  п'ятнадцять  робітників  та  п’ять    вантажних  машин  з  деталями  для  корабля  пішли  у  напрямку  розбитого  крейсера.  Остання  машина  везла  розбірні  скляні  будинки  для  ночівлі.    Бамблбі  показував  федератам  шлях,  а  автоботи  замикали  колону.  Шлях  до  корабля  був  довшим,  адже  зараз  вони  йшли,  а  не  їхали.    Будинок  із  скла  надійно  служив,  і  тому  жодний  боєць  не  постраждав  від  кислоти  пазуротрутів.  
                     Дійшовши  до  корабля,  відразу  побудували  укріплений  табір  і  зайняли  оборонні  позиції,  тому  що  ця  територія  була  на  межі  з  територією  пазуринів.  Робітники  федератів  були  вправними  і  вміло  ремонтували  корабель.  За  їх  розрахунками  «Спарк»  мав  бути  готовим  через  день.  Надвечір,  коли  всі  окрім  варти  уже  зайшли  у  будинок,  роздався  гучний  хруст  розбитого  скла.  Всі,  схопившись  за  зброю,  повибігали  назовні.  І  зробили  це  вчасно!  Картина,  яку  усі  побачили,  була  жахливою.  Охоронці  лежали  мертві,  стіна  була  вщент  розбитою,  а  вороже  військо  бігло  до  корабля.  Першим  отямився  Оптимус.  Він  зі  своїх  гармат  збив  з  ніг    двох  істот,  а  постріли  інших  солдатів  вклали  половину  ворожого  війська.  Оскільки  пазурини  не  бачили  крізь  скло,  то  вони  і  не  помітили  федеративне  і  автоботське  військо.  Неочікуваний  напад  ззаду  застав  їх  зненацька.  Оскільки  відступати  було  нікуди,  адже  попереду  корабель,  а  ззаду  стріляють  федерати,  пазурини  були  змушені    вступити  в  бій.  Останні  могли  і  перемогти  федератів,  але  героїчні  автоботи  знов  завадили  їм  це  зробити.  
                     Після  розгрому  пазуринів  охорону  було  подвоєно,  а  всі  інші  були  готові  до  битви.  Але  до  самого  ранку  нічого  не  сталося  і,  як  тільки  зійшло  сонце,  робота  почалася  знову.  За  цей  день  було  налагоджено  всі  внутрішні  системи  корабля.  Оскільки  минулого  дня  робітники  залатали  всі  зовнішні  пробоїни,  то  зараз  корабель  був  вже  готовий  до  польоту.  
                   Попрощавшись  із  капітаном  Мердоном,  автоботи  сіли  на  корабель  і  злетіли  у  небо.  «Спарк»  ще  потребував  капітального  ремонту,  але  до  Кібертрону  долетіти  міг.  Тому  Оптимус  задав  автопілоту  курс  і  сів  за  контрольні  прилади.  На  цей  раз  друзі  благополучно  долетіли  до  рідної  планети.  Оскільки  їх  довгий  час  не  було,  то  всі  гадали,  що  вони  загинули.  Тому,  коли  Оптимус  з  друзями  повернулися,  радощам  автоботів  не  було  меж.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414063
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 30.03.2013


Нові пригоди трансформерів, Частина 2, Розділ 1 (продовження)

Частина  2
Розділ  2
Продовження
                     
Розділившись  на  дві  групи,  автоботи  рушили.  Першу  групу  східного  вторгнення  очолював  Оптимус  Прайм  зі  своїми  друзями  на  кораблі  «Спарк».  Другу  групу  очолював  Ейрокарт  на  кораблі  «Омега».  Пустивши  групи  бомбардувальників  зачистити  плацдарм  для  наступу,  автоботи  на  крейсерах  просто  чекали  сигналу  від  кожної  групи.  Коли  він  пролунав,  всі  зайняли  свої  позиції  і,  ввімкнувши  гіпершвидкість,  за  декілька  хвилин  уже  були  біля  самої  поверхні  планети.  Посадивши  кораблі,  автоботи  розбили  укріплений  табір  навколо  крейсерів  і,  зв’язавшись  з  Ейрокартом,  довідались  про  стан  ситуації.  Було  вирішено  відправити  два  загони  бомбардувальників  та  винищувачів  для  попереднього  нападу  на  столицю  Іакон.  Їх  завданням  була  розвідка  про  місцезнаходження  протиповітряних  гармат  і  спричинення  хаосу  серед  десептиконів  у  місті.  Потім  командування  автоботів  поділило  усіх  воїнів  на  групи,  які  почали  швидко  просуватися  до  міста.  Проте,  як  показували  розвіддані  від  перших  груп  бомбардувальників,  Іакон  оберігався  трьома  магнітними  випромінювачами.  Вони  не  давали  крейсерам  вести  вогонь  зі  своїх  гармат  для  прикриття  наступаючої  піхоти  та  заважали  зачищенню  неба  від  ворожих  винищувачів.  Тому  Оптимус  віддав  наказ  Ейрокартові  про  десантування  трьох  загонів  для  відімкнення  магнітних  випромінювачів.  Сам  же  Оптимус  зі  своїми  друзями  мав  відімкнути  центральну  систему  протиповітряної  оборони,  транспортуючись  туди  на  вертольотах.  Решті  солдатів  було  наказано  задіяти  окупаційні  танки  і,  після  знищення  захисного  поля,  штурмувати  мури  міста.
                      Коли  накази  були  віддані,  а  групи  вторгнення  відібрано,  наші  друзі  сіли  у  військові  вертольоти  та  почали  злітати.  Під  час  польоту  над  Іаконом  кожна  група  скидала  десант  як  можна  ближче  до  цілі.  
                     Центр  автоматичного  керування  повітряною  обороною  знаходився  у  центрі  міста.  Це  була  висока  будівля,  оточена  муром.  Згідно  зі  сканерами  на  шостому  поверсі  і  знаходилася  ціль  групи  Оптимуса.
                       --  Ну  що,  як  у  старі  добрі  часи?  Вистрибуємо  і  з  боєм  прориваємось  до  будівлі?  –  запитав  Бамблбі.
                      --  Схоже,  що  іншого  варіанту  в  нас  немає!  –  відповів  Рейчет.
                      --  Тоді    –  в  атаку!  –  наказав  Оптимус  і  стрибнув  вниз.
                      За  ним  вистрибнули  всі  інші:  Бамблбі,  Шершень,  Арсі,  Рейчет,  Балкет  та  Праул.  Опустилися  вони  прямісінько  перед  ворітьми  башти.  Відразу  на  них  напало  чотири  охоронці,  а  інші  шість  відкрили  вогонь.  Бамблібі  та  Шершень  з  легкістю  перемогли  авангард  охоронців,  а  інших  вбили  вистрілами  з  бластерів  їх  друзі.  Оскільки  до  них  з  будівлі  бігли  два  взводи  десептиконів,  Праул  швидко  заклав  вибухівку  під  ворота  і  всі  відбігли  якомога  далі  від  башти.  Незабаром  біля  воріт  здійнявся  стовп  диму  та  куряви,  а  коли  він  осів,  то  автоботи  побачили  вщент  розбиті  ворота  та    рештки  тікаючих  десептиконів.
                     --  Робота  ще  не  закінчена,  ходімо,  --  наказав  Оптимус.
                     Всередині  на  них  посипався  град  куль  із  автоматичних  захисних  установок.  Сховавшись  за  колонами,  наші  друзі  почали  стріляти  в  ці  турелі.    Зруйнувавши  їх,  загін  рушив  до  сходів,  бо  підйомником  користуватись  було  небезпечно.  На  кожному  поверсі  біля  дверей,  що  ведуть  далі  на  сходи,  стояло  по  декілька  десептиконів.  Вони  не  складали  загрози  для  наших  друзів.  Діставшись  потрібного  поверху,  загін  ввійшов  у  двері  і,  знешкодивши  охорону,  обережно,  тримаючи  напоготові  зброю,  просувався  до  терміналу  повітряної  безпеки.  Біля  входу  в  кімнату    на  автоботів  напало  ще  декілька  охоронців.  А  десептикони,  що  сиділи  за  комп’ютерами,  почали  тікати.  Знищівши  охорону,  загін  розділився.  Оптимус,  Арсі  та  Балкет  почали  ламати  систему  безпеки.  Бамблбі,  Шершень  та  Рейчет  наздоганяли  техніків,  яким  була  відома  уся  інформація  з  комп’ютерів  Іакону.
                      Зустрілися  автоботи  у  підніжжя  будівлі,  куди  друга  група  привела  полонених  техніків.  Як  було  домовлено  раніше,    друзі  мали  йти  до  площі  Вонберто,  щоб  їх  забрав  вертоліт.  До  цієї  площі  найкоротшим  шляхом  була  кілометрова  вулиця  Дейрон.  Оскільки  по  всьому  місту  була  оголошена  тривога,  автоботам  треба  було  йти  дуже  обережно,  бо  вони  мали  заручників  і  тому  трансформуватись  не  могли.  Давши  сигнал  вертольотам,  друзі  побігли  до  пункту  призначення.  На  площі  їх  чекав  загін  десептиконів.  Після  короткого  бою,  автоботи  стали  чекати  на  вертоліт.  Перші  хвилини  все  було  спокійно,  але  раптом  Бамблбі  крикнув,  що  на  них  насуваються  п’ять  ворожих  загонів.  Зайнявши  оборонні  кулемети,  що  до  них  встановили  десептикони,  автоботи  відкрили  вогонь  по  загону,  який  щойно  показався  із-за  будівель.
                     --  Ми  так  довго  не  протримаємося,  --  сказав  Шершень.
                      --  Скоро  прийде  підмога!  Тримайтеся!  –  наказав  Оптимус  і  влучним  пострілом  розтрощив  голову  одному  з  десептиконів.  
                      Довго  чекати  не  довелося.  Через  три  хвилини  за  верхівкою  хмарочоса  з’явилося  п’ять  вертольотів.  Влучними  пострілами  з  кулеметів  вони  покінчили  з  десептиконами,  які  були  на  площі,  і  забрали  весь  загін  разом  з  полоненими.  Вже  на  борту  вони  дізналися,  що  Ейрокарт  зайняв  половину  баз  Мегатрона  і  почав  штурм  основної.  А  автоботи  першої  групи  вже  прорвали  зовнішню  лінію  оборони  і  почали  будівництво  укріплених  таборів.
                     Прибувши  в  табір,  Оптимус  зв’язався  з  Ейрокартом.  Виявилося,  що  окупаційні  танки  «Каратель»  пробили  велику  дірку  в  оборонному  мурі  бази,  але  сильний  вогонь  ворожої  піхоти  не  дає  змоги  пройти  всередину.  Тому  Ейрокарт  наказав  піхоті  разом  з    окупаційними  танками  вести  вогонь  далі,  а  ударні  танки,  що  вже  прибули  із  сусідньої  захопленої  Еєрейдом  бази,  мають,  використовуючи  своє  захисне  поле,  зайти  всередину  і  перебити  якомога  більше  солдат,  що  знаходяться  на  стінах.
                     --  Продовжуй  так  і  далі!  Я  зараз  відправлю  два  батальйони  для  захоплення  арсеналу  та  космодрому,  --  піддержав  Ейрокарта  Оптимус.
                     --  Оптимусе,  може  краще  здійснити  десант  війська  над  цілями?  –  запитав,  почувший  розмову,  Аеронхайд.
                     --  Не  треба.  Відправ  два  взводи  бомбардувальників  вперед  війська.  Нехай  розчистять  шлях  солдатам.  Вертольотів  у  нас  мало,  а  усі  крейсери  зайняті  у  космосі.  Але  за  солдатами  нехай  слідують  три  загони  бомбардувальників  і  винищувачів,  --  наказав  Оптимус.
                     --  Буде  зроблено.  Але,  Оптимусе,  скажи,  ти  дійсно  віриш  ,  що  ми  можемо  відвоювати  у  десептиконів  Кібертрон?  –  запитав  Аеронхайд.
                     --  Якби  я  не  вірив,  то  не  почав  би  цю  війну.  А  тепер  –  посилай  війська.  Командиром  першого  батальйону  назнач  Шершня,  а  другого  –  Рейчета,  --  відповів  Оптимус.
                     --  Вважай,  що  вже  зроблено!  –  з  запалом  відповів  Аеронхайд.
                     Кожний  батальйон  налічував  триста  солдат  і  мав  двадцять  п’ять  окупаційних  танків  і  тридцять  ударних.  Перший  батальйон  мав  завоювати  Арсенал,  в  якому  знаходилась  вся  зброя  десептиконів,  що  захищали  Іакон.  Другий  батальйон  мав  захопити  космодром.  Місія  другого  батальйону  була  складнішою,  але  бомбардувальники  проклали  шлях  війську  і  гарно  попрацювали  над  знешкодженням  протипіхотних  ракет  та  закопаних  мін.  
                     Підходячи  до  арсеналу,  перший  батальйон  розмістився  за  будівлями.  Пославши  розвідувальних  ботів-невидимок,  автоботи  дізналися,  що  арсенал  охороняє  приблизно  двісті  солдатів,  п'ятнадцять  протиповітряних  ракетниць  та  шістдесят  протипіхотних  танків.  Шершень  миттєво  склав  план.  Снайперам  він  наказав  лізти  на  дахи  будівель  і  чекати  сигналу,  за  яким  вони  мають  вбивати  десептиконів  з  протитанковими  ракетницями,  а  ударні  танки  --  знищувати  протипіхотні  машини.  Потім  автоботам  необхідно  розмістити  по  периметру  окупаційні  танки,  а  завданням  піхоти  буде  не  дати  десептиконам  наблизитись  до  танків.
Коли  всі  зайняли  свої  місця,  Шершень  дав  сигнал  і  відразу  зі  стін  повалилося  майже  шістдесят  знешкоджених  ракетоносців.  Відразу  після  цього  поїхали  танки.  Танковий  бій  був  запеклий,  але  протипіхотні  кулемети  десептиконів,  майже  нічого  не  могли  вдіяти  проти  смертельних  ракет  автоботів.  Коли  машини  десептиконів  відступили  у  середину,  піхота  Шершня  рушила  на  стіни.  Окупаційні  танки  проробили  великі  дірки  у  будівлі  Арсеналу,  і  піхоті  було  легко  потрапити  за  стіни.  Там  і  був  найжорстокіший  бій.  Піхота  під  прикриттям  ударних  танків  рушила  до  центральної  будівлі,  де  мало  розміщуватися  командування    захисних  військ  Арсеналу.  Втрати  обох  сторін  були  великими,  але  ні  автоботи,  ні  десептикони  не  хотіли  здаватися.  
Підійшовши  до  головної  будівлі,  війська  Шершня  встановили  окупаційні  танки  і  почали  штурм.  Коли  ворота  було  пробито,  з  них  вибігло  п’ятдесят  десептиконів  під  прикриттям  п’яти  танків.  Почалась  перестрілка.  Після  гучної  стрілянини  автоботи  оволоділи  ворітьми  і  поставили  всі  свої  танки  на  захист,  тому  що  для  бою  в  будівлі  вони  не  потрібні.  Зайшовши  всередину,  автоботи  просканували  споруду  і  виявили  залишки  десептиконів.  Вони  були  на  четвертому  поверсі  --  будували  невеликі  укріплення  для  захисту.  Піднявшись  на  четвертий  поверх,  автоботи  вибили  двері  і  кинули  декілька  енергонних  гранат.  Осліплені  десептикони  стріляли  навмання  і  не  влучили  у  жодного  автобота.  Тому,  впоравшись  з  цією  охороною,  батальйон  рушив  у  кінець  коридору  і  натрапив  на  завали  важкого  приладдя,  з-за  якого  стріляли  залишки  охоронців.  Тяжка  піхота  зруйнувала  барикаду  і  прорвала  лінію  їх  оборони.  Командира  захисту  Арсеналу,  Саундвейва,  було  взято  в  полон!
Другий  батальйон  діяв  не  менш  рішуче.  Прибувши  на    космодром,  вони  побачили,  що  стіни  та  ворота  дуже  пошкодженні,  але  не  мають  розломів,  достатніх  для  проникнення  на  внутрішню  територію  космодрома.  Тому  Рейчет  наказав  розмістити  автоботів  з  ракетницями  на  дахах  будівель,  а  унизу,  між  будівлями,  поставити  окупаційні  танки  так,  щоб  їх  не  було  видно.  Він  планував,  що  після  того,  як  ворота  зруйнуються,  бомбардувальники    налетять  і  знищать  якомога  більше  протипіхотних  та  танкових  машин  десептиконів.  Після  цього  ударні  танки  заїдуть  всередину  і  вишикуються  п’ятьома  дугами.  Під  прикриттям  цих  дуг  автоботська  піхота  попрямує  до  головної  будівлі,  біля  якої  вони  розділяться.  Одна  група  разом  з  п’ятьма  окупаційними  танками  будуть  штурмувати  головну  будівлю,  а  інші  групи  зачищатимуть  ангари.  
Коли  стіни  було  зруйновано,  автоботи  встали  дугами  і  попрямували  до  головної  будівлі  та  ангарів.  Військами,  що  мали  захопити  головну  будівлю,  командував  Рейчет.  Він  направив  дві  свої  дуги  до  фасадної  частини  будівлі,  розраховуючи  прорвати  оборону  «Карателями».  Проте  тільки-но  автоботи  підійшли  до  командного  посту,  як  ззаду  на  них  посипався  град  куль.  Такого  Рейчет  не  очікував.  Швидко  розвернувши  другу  дугу  солдатів,  він  утворив  коло,  адже  натхненні  підтримкою  десептикони  почали  стріляти  з  вікон.  До  Рейчетового  загону  прибула  іще  одна  дуга  і  відкрила  по  десептиконах  вогонь  з  тилу.  Коли  несподівану  атаку  було  придушено,  Рейчет  на  чолі  з  двома  загонами  рушив  до  будівлі.  Сканери    показали,  що  на  шостому  поверсі  розмістилися  укріплені  загони  решток  десептиконських  захисників.  Рушивши  нагору,  автоботи  забирали  на  кожному  поверсі  усі  документи,  що  могли  допомогти  війську  Оптимуса  Прайма.  Дійшовши  до  шостого  поверху,  вони  вибили  двері  і  відразу  натрапили  на  барикаду.  Підірвавши  її,  загін  пройшов  коридором  до  великої  кімнати,  де  на  них  з  усіх  сторін  посипалися  кулі.  Втративши  десять  бійців,  автоботи  відступили  за  двері.  Новий  штурм  почався  із  кидання  енергонних  гранат.  Осліплені  десептикони  не  становили  загрози.  Знешкодивши  всіх  ворогів,  автоботи  знайшли  славнозвісного  техніка  десептиконів  Броула  недалеко  від  комп’ютера.
                      --  Вчасно  ми  прийшли,  --  вигукнув  сержант.
                      --  Це  точно.  Він  хотів  стерти  всі  файли  з  нього,  --  повідомив  один  із  солдатів.
                      --  Гаразд,  техногрупа,  даю  вам  п'ятнадцять  хвилин  на  перекачування  інформації.  Ви,  двоє,  в’яжіть  Броула.  Доставимо  його  Оптимусу!  –  наказав  Рейчет.
                      Завданням  обох  батальйонів  було  захопити  та  утримати  Арсенал  і  космодром.  А  тому    Шершень  і  Рейчет,  захопивши  будівлі,  залишили  там  оборонні  війська  і  послали  зв’язківців  з  рапортом  до  головного  табору.
                      Оптимус,  вислухавши  доповіді,  направив  до  батальйонів  підкріплення  з  піхоти  та  захисних  танків  «Омега».  Він  вирішив,  не  гаючи  часу,  напасти  на  центральну  браму  Іакону,  що  була  останнім  рубежем  захисту  десептиконів.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                      Зв’язавшись  із  Ейрокартом,  він  наказав  залишити  на  захоплених  базах  війська  і,  взявши  два  батальйони,  відволікати  десептиконів  біля  площі  Рандовар.  А  Оптимус  зі  своїми  батальйонами  в  цей  час  нападе  на  ослаблені  мури  центральної  брами  Іакону.  
                    В  таборі  залишився  лише  один  батальйон,  а  Оптимус,  на  чолі  двох  інших,  попрямував  до  муру.  Поперед  них  полетіли  бомбардувальники  Аеронхайда  для  зачищення  шляху.  Дійшовши  до  брами,  автоботи  розташували  по  периметру  окупаційні  танки  і  почали  штурм.  Оскільки  Мегатрон  сконцентрував  тут  майже  всі  залишки  усього  свого  війська,  Оптимусу  було  важко  їх  здолати  і  навіть  битва  Ейрокарта  біля  площі  Рандовар  принесла  мало  користі.  Тому  головнокомандувач  автоботів  вирішив  використати  бомбардувальники.  Та  коли  вони  пролітали  над  брамою,  на  них  посипалися  ракети  із  численних  протиповітряних  гармат  десептиконів,  які  збили  маленьку  групу  автоботської  авіації.  Щоб  знову  викликати  підтримку  з  повітря,  Оптимус  мав  знищити  повітряні  оборонні  споруди  Мегатрона.  Але  для  цього  потрібно  таки  пройти  браму,  тому  автоботам  прийшлося  хитрувати.    
                     Вони  відступили,  побудувавши  невеликі  табори  так,  щоб  їх  не  дістали  кулі.  Оптимус  викликав  п’ять  винищувачів  Аеронхайда  і  посадовив  на  них  невидимок.  Вони  полетіли  до  стіни  на  автопілоті.  Пролітаючи  над  нею,  розвідники  вистрибнули,  адже  ракетниці  десептиконів  вже  почали  стріляти  і  мало  не  влучили  у    літак  лідера  групи.  Активувавши  свої  пристрої  невидимості,  автоботи  пройшли  поміж  десептиконів  до  люку,  що  вів  у  підземну  рубку  керування  ракетами  в  центральній  частині  муру.  Вони  відключили  солдатів,    заклали  детоновану  вибухівку  і,  почекавши  поки  акумулятори  перезарядять  використані  вісім  хвилин,  вилізли  на  поверхню.  Не  гаючи  часу,  автоботи  попрямували  до  другої  і  останньої  рубки  керування.  Вона  була  така  ж  сама,  як  і  перша  --  маленька  квадратна  кімната  із  великою  кількістю  різних  комп’ютерів  та  терміналів.  Різниця  була  лише  в  кількості  охоронців.  Тут  їх  було  трохи  менше.  Заклавши  вибухівку,  автоботи  піднялися  на  поверхню  і  побігли  до  брами,  де  їх  мав  чекати  вертоліт.
Коли  усі  ракетниці  деактивувалися,  Аеронхайд  відразу  вилетів  із  бомбардувальниками  і  розбомбив  стіну,  а  невидимок  забрав  вертоліт.  Пройшовши  стіну,  автоботи  вишикувалися  дугами  і  пішли  до  палацу  Мегатрона,  де  мали  з’єднатися  із  батальйонами  Ейрокарта.  Об’єднавшись,  Оптимус  поздоровив  Ейрокарта  із  успішно  виконаною  місією  і  наказав  зачистити  місто  від  решток  десептиконів.  
Оптимус  зі  своїми  загонами  рушив  до  будівлі.  Підірвавши  броньовані    двері,  чотири  загони  рушили  у  різні  напрямки,  для  пошуку  головного  десептикона.  Оптимус  зі  своїми  друзями  пішов  туди,  де  був  його  старий  кабінет.  Він  сподівався,  що  Мегатрон  не  змінив  планування  будівлі.  І  справді,  коли  Балкет  вибив  двері,  автоботи  побачили  Мегатрона  в  оточенні  великої  кількості  солдатів.  Почалась  жахлива  стрілянина.  Автоботи  скликали  сюди  усі  чотири  загони.  Протримавшись  до  прибуття  підкріплення,  Оптимус  зі  своїми  друзями  увірвався  всередину  кабінету  і  напав  на  Мегатрона.  Інші  автоботи  вели  бій  із  залишками  елітних  військ  десептиконів.
                     Оптимус  вибив  у  Мегатрона  зброю  і  сильним  ударом  збив  його  з  ніг.  Замахнувшись  своєю  сокирою,  Прайм  наніс  удар  супротивнику,  проте  Мегатрон  встиг  відкотитися  вбік  і  збив  Оптимуса  ударом  ноги.  Така  битва  тривала  б  довго,  якби  Мегатрон  не  побачив,  що  усіх  його  охоронців  вбито.  Він  трансформувався  у  літак  і,  вибивши  вікно,    полетів  у  напрямку  космодрому.
                      --  Аеронхайде,  до  вас  летить  Мегатрон.  Не  дайте  йому  сісти  на  корабель,  --  наказав  по  рації  Оптимус.
                      --  Оптимусе,  ми  вбили  багато  десептиконів,  проте  вцілілі  залишки  почали  наступати  на  космодром,  не  знаю  скільки  Аеронхайд  протримається,  –    доповів  Ейрокарт.
                      --  Висилай  їм  підмогу.  Ми  не  можемо  втратити  космодром.  Я  вже  їду  туди,  --  повідомив  Оптимус.
                      Проте  коли  друзі  приїхали  з  підкріпленням,  було  вже  запізно.  Космодром  було  взято,  а  усіх  автоботів  знищено.  Йдучи  по  руїнам  будівель,  Шершень  зненацька  спіткнувся.  Придивившись,  він  майже  не  відключився.  Це  був  понівечений,  але  живий  Аеронхайд.
                      --  Усім  крейсерам!  Не  дайте  Мегатрону  пройти  в  космос,  зупиніть  його!  –  зв’язавшись  з  крейсерами,  наказав  Оптимус,  --  Ейрокарт,  ходімо.  У  нас  багато  роботи  на  планеті.  І  нехай  медики  займуться  Аеронхайдом.
                      --  Будемо  відбудовувати  місто?  –  запитав  Бамблбі.
                      --  Нам  потрібно  і  місто  відбудувати,  і  зробити  нові  оборонні  лінії,  тому  що  Мегатрон  обов’язково  повернеться,  --  відповів  Оптимус.
                      --  Оптимусе,  але  він  не  зможе  вийти  із  кільця  крейсерів!  –  нагадала  Арсі.
                      --  Командире,  тільки  що  передали,  що  Мегатрон  прорвався  і  полетів  у  космос,  адже  він  зміг  відвоювати  свій  власний  фрегат,  --  доповів  сержант  Зевердон.
                      --  Ми  знов  його  упустили.  Прикро.  Але  ходімо,  в  нас  багато  роботи,  --  сказав  Оптимус  і  поїхав  встановлювати  прапор  автоботів  на  головній  будівлі  Іакону!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411461
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 22.03.2013


Нові пригоди трансформерів. Частина 2, Розділ 1 (уривок 1)

Частина  друга
                                                                   Битва  за  Кібертрон

                                                                 Розділ  перший
                                                               Війна  почалась
                     
Після  втрати  рідної  планети    автоботи    зібрали  рештки  своєї  армії  на  невеликій  космічній  базі  далеко  від  Кібертрона.  Вона  була  збудована  спеціально  задля    таких  випадків  і  мала  високу  степінь  секретності.  Їхнє  військо  було  невеликим,  а  із  складу  командування  вижив  один  Джаз,  командувач  розвідкою.
                      На  зборах  усією  громадою  були  призначені  нові  командувачі  і  Оптимус  звернувся  до  них  з  такою    промовою  :  
                      –  Кібертрон  –  це  наш  рідний  дім,  з  якого  нас  вигнали  нахабно  та  принизливо.  Тоді  чого  ми  тут  сидимо?  Треба  діяти,  треба  відвоювати  у  десептиконів  НАШ  дім!  Як  довго  ми  будемо  відсиджуватись  на  цій  базі?  Як  довго  будемо  бездіяльними?
                     --  Оптимусе,  дивись  на  все  реально.  Наш  флот  зовсім  невеликий  і  тому  слабий,  а  солдатів  не  набагато  більше,  --  заперечив  Джетхолд,  новий  командувач  з  розвитку  науки.
                     --  Згоден,  військо  в  нас  невелике,  але  ж  десептикони  нас  навряд  тут    шукатимуть,  а  тому  і  не  заважатимуть.  А  військо  можна  і  поповнити,  --  підтримав  Оптимуса  Джаз.
                     --  Можливо,  військо  можна  відновити,  але  ж  на  це  потрібні  матеріали  та  час!  –  зауважив  Рейвергон,  головний  економіст.
                     --  Час  ми  ще  маємо,  –  заявив  Аеронхайд,  командувач  авіацією.
                     --  Я  згоден  з  Оптимусом.  Нас  витіснили  з  дому  війною,  і  ми  покажемо  їм  наші  кулемети,  –  сказав  Ейрокарт,  командувач  армії  автоботів.
                     --  Тоді  давайте  голосувати.  Хто  за  війну  –  натисніть  сині  кнопки,  хто  проти  –  жовті,    –    наказав  Оптимус.
                     --  Підсумки  голосування  такі:  47  –  за,  3  –  проти  війни,    –  на  всю  залу  оголосив  результати    Рейвергон.
                     --  Тоді  вирішено,  Оптимусе.  Війна  за  Кібертрон  почалась.  Ти  вів  нас  в  минулому,  веди  і  зараз!  –  закликав  Аеронхайд.
                     Ідею  Оптимуса  про  війну  підтримало  майже  усе  населення  станції  «Новий  Кібертрон».  Усі  жителі  докладали  максимум  зусиль  для  того,  щоб  приготування  були  якнайшвидше  завершені.  Були  побудовані  нові  заводи  з  виробництва  кораблів  та  зброї.  Біля  «Нового  Кібертрона»  почали  будувати  допоміжні  космічні  станції.  Військо  щодня  поповнювалося  новобранцями,      яких  штучно  створювали  у  спеціальних  лабораторіях.  Потім  їх  навчали  досвідчені  боти.  Вцілілі  космічні  кораблі  ремонтували  та  вдосконалювали.
                      «Спарк»  також  став  ще  сильнішим.  А  його  екіпаж,  отримавши    підвищення  в  званнях,  розпочав  навчання  новобранців.  Бамблбі  пояснював  усім,  як  правильно  тлумачити  сигнали  локаторів;  Арсі,  Праул  та  Шершень  навчали  бойовій  витримці,  дисципліні  та  вмінню  вести  бій  не  тільки  з  бластером  в  руках;  Рейчет  показував  новим  медичним  ботам,  як  правильно  відновлювати  пошкодження  роботам  під  час  бойових  дій,  а  Балкет  навчав,  як  потрібно  швидко  лагодити  кораблі.  
                    Робота  йшла  швидко  і  за  розрахунками  Ейрокарта  через  три  місяці  армія  мала  бути  готовою.  За  наказом  Оптимуса  кожного  тижня  обговорювалися  та  підсумовувалися  виконані  роботи  з  військових  та  економічних  питань.
                  Через  місяць  наполегливої  праці,  Оптимус  зібрав  усіх  командувачів    для  підведення  підсумків  стану  бойової  готовності.
                      --  Наші  науковці  винайшли  та  технологічно  освоїли  нові  види  кораблів.  Це  винищувачі  і  бомбардувальники  з  покращеними  характеристиками    та  транспортний  крейсер.  Винищувачі  –  це  невеликі  кораблі  на  двох  автоботів,  дуже  маневрені  та  швидкісні.  Захисного  поля  вони    не  мають  через  свої  розміри,  проте  їх  лазерні  заряди  та  кулемети  можуть  знищити  крейсер  десептиконів  при  умові,  що  будуть  діяти  групою.  Бомбардувальники  тепер  будуть  мати  плазмові  захисні  башти  та  бомби  з  лазерно-плазмовою  боєголівкою.  Транспортний  крейсер  –  це  величезний  корабель,  що  може  вмістити  в  собі  до  двадцятип’яти  винищувачів  та  бомбардувальників  одночасно.  Він  має  усю  зброю  звичайного  лінкора,  генератор  захисного  поля  та  гіпершвидкість,  але  трохи  громіздкий,  тому  не  дуже  маневрений.    Один  проти  ворогів  не  впорається,  тому  завжди  має  літати  із  супроводом.
                      До  того  ж  наші  вчені  розробили  нові  танки.  Це  окупаційний  танк  «Каратель»  (ОТК)  ,  штурмова  машина  «Прайм»  (ШМП)  та  захисний  танк  «Омега»  (ЗТО).  «Каратель»  має  невеликий  генератор  захисного  поля,  який  може  витримати  прямі  влучання  п’ятнадцяти  протитанкових  ворожих  ракет,  після  чого  він  стає  недієвим  від  перегріву.  Також  він  оснащений  трьома  кулеметами  великого  калібру  і  двома  ракетними  пусковиками,  що  за  хвилину  випускають  тридцять  ракет.  «Прайм»  має  шість  кулеметів,  генератор  захисного  поля,  що  протистоїть  десяти  протитанковим  ракетам.  Він  достатньо  швидкий,  призначений  для  зачистки  будівель  після  штурму  «Карателів».  «Омега»  застосовується  при  захисті  споруд.  Це  великий  танк,  бокові  сторони  якого  можуть  розходитись,  утворюючи  захисну  стіну  для  піхоти.  Має  вісім  кулеметів  та  три  протитанкові  ракетниці,  генератор  захисного  поля  витримує  двадцять  протитанкових  ракет!  –  доповів  Джетхолд.
                      --  Гарна  робота.  На  їх  випробовування  треба  зібрати  весь  склад  командування  для  обговорення  перспективи  використання  цієї  техніки.  --  похвалив  Оптимус.
                      --  Оптимусе,  наші  солдати  показують  високі  результати  на  тренувальних  полігонах.  Вони  добре  підготовлені  та  розсудливо  діють  навіть  у  критичних  ситуаціях.  Але  є  проблеми  зі  зброєю.  Наша  зброя  працює  належним  чином,  проте  вона  застара,  як  модель.  Я  вважаю,  що  нашій  піхоті  не  вистачає  нового  озброєння,  –  доповів  Ейрокарт.
                      --  Слушна  думка,    але  ж  наші  науковці  вже  займалися  цією  проблемою.  І  у  тебе  мають  бути  схеми  та  креслення  нової  зброї!  –  зауважив  Оптимус.
                      --  Так,  ось  вони.  Просто  в  першу  чергу  всі  займалися  технікою,  а  зараз  потрібно  вже  вдосконалювати  зброю,  --  сказав  Ейрокарт.
                      --  Гаразд,  передай  матриці  Джетхолдові.  Нехай  займуться  цією  проблемою  негайно,  адже  щодо  техніки  –  ми  все  вирішили,  а  її  кількість,  то  справа  часу,  –    вирішив  Оптимус  --  А  що  там  із  нашим  космічним  флотом?
                     --  Наші  крейсери  полагоджено  та  вдосконалено.  Вони  мають  плазмові  гармати,  генератори  захисного  поля,  що  витримують  триста  гарматних  пострілів,  гіпершвидкість,  лазерні  випромінювачі,  спеціальні  рятувальні  капсули  на  випадок  аварії  та  спеціальні  абордажні  капсули,  призначені  для  десантування  військ  на  ворожі  кораблі.  Наші  космодроми  гарно  працюють,  а  солдати  показують  неабиякі  здібності  в  керуванні  кораблями.  Проте,  щоб  навчити  їх  керувати  винищувачами  та  бомбардувальниками,  потрібен  час.  Я  гадаю,  що  до  визначеного  терміну  ми  впораємося,  --  доповів  Аеронхайд.      
                      --  Оптимусе,  наші  розвідувальні  системи  теж  покращено,  тепер  будь-які  кораблі  видно  на  відстані  сорока  циклів  від  головного  космодрому.  Наші  солдати-розвідники  мають  вдосконалені  маскувальні  здібності.  Вони  можуть  ставати  невидимими  впродовж  двадцяти  хвилин.  За  цей  час  їх  не  виявить  сканер  та  навіть  сам  Мегатрон,  навіть  якби  вони  стояли  в  нього  перед  носом.  Але  потім  потрібно  трохи  часу  на  перезарядку  енергоблоків.  Також  науковці  розробили  для  них  розвідувальні  невеликі  павучки  –  дрони,  які  можна  закинути  будь-куди.  Вони  оснащені  звукозаписуючими  приладами  та  камерою,  –  доповів  Джаз.
                    --  Чудово.  Джазе,  якщо  невидимки  вже  готові,  то  треба  послати  найкращих  розвідників  на  Кібертрон.  Нам  потрібно,  хоча  б  приблизно,  знати,  яке  військове  обладнання  має  Мегатрон    і  що  він  збирається  робити  найближчим  часом,  --  наказав  Оптимус.
                     --  Оптимусе,  наші  витрати  не  такі  великі,  як  ми  очікували  на  початку.  Проте,  щоб  виграти  війну,  нам  потрібно  більше  матеріалів.  Адже  кораблі  самі  не  побудуються.  На  даний  момент  я  пропоную  побудувати  ще  два  заводи  з  виробництва  енергону,  ще  один  хімічний  завод  для  виготовлення  синтетичного  металу,  --  доповів  Еєрейд.
                      --В  цілому  ідея  непогана.  Нехай  спеціалісти  негайно  займуться  цим  питанням,  а  економісти  прорахують  наші  можливості,  --  сказав  Оптимус.
                      --  Оптимусе,  то  коли  проведемо  демонстрацію  танків  і  кораблів?  –  спитав  Джетхолд.
                      --  Якщо  готові,  то  сьогодні  о  дванадцятій  годині.  Джазе,  як  тільки  розвідка  повернеться,  негайно  доповіси,  --  наказав  Оптимус.
                      Демонстрація  пройшла  успішно.  Оптимус  був  задоволений  новими  кораблями  і  танками.  Вони  дійсно  виявилися  такими,  як  доповів  Джетхолд.  На  демонстрацію  не  пішов  лише  Джаз.  Він  готував  групу  «невидимок».  Коли  всі  приготування  закінчились,  солдати  розмістилися  у  кораблі  «Привид».  Таке  прізвисько  він  дістав  за  свої  здібності  маскуватися  від  радарів.  Командиром  призначили  Праула,  як  найдосвідченішого  розвідника.  З  ним  були  його  друзі  Шершень  і  Бамблбі.  Загін  отримав  кодову  назву  «Нишпорка».  
                      До  Кібертрону  летіти  було  довго  і  за  цей  час  автоботи  могли  відкоригувати  план  дій:  загін  поділиться  на  три  групи.  Перша  група,  під  керівництвом  Шершня,  проникає  на  головну  військову  базу,  викрадає  мапи,  сканує  техніку  та  забирає  креслення  бази.  Друга  група,  під  командуванням  Бамблбі,  навідується  до  головної  наукової  лабораторії  і  сканує  усе,  що  міститься  в  їх  комп’ютерах.  Третя  група  на  чолі  з  Праулом  проникає  в  кабінет  Мегатрона  і  забирає  усі  цінні  пластини,  що  містять  його  власну  інформацію.  А  евакуюватись  вони  вирішили  із  космодрому,  куди  корабель  прилетить  на  автопілоті  після  сигналу  Праула.
                    Коли  деталі  плану  було  відкориговано,  всі  просто  чекали  прибуття  на  Кібертрон.  Летіти  було  вже  не  довго,  але  біля  самої  планети  виникла  ситуація,  що  всіх  схвилювала.  Коли  вони  підлітали  до  Кібертрону,  на  них  полетіли  п’ять  ворожих  винищувачів.  Автоботи  приготувалися  і  зайняли  свої  місця.  Праул  хотів  дати  команду  на  відкриття  вогню,  та  на  їх  полегшення  винищувачі  пролетіли  мимо.  Заспокоєні,  але  насторожені,  автоботи  долетіли  до  планети,  не  покидаючи  свої  пости.  Висаджуватись  вирішили  з  кібершутами  у  режимі  маскування.
                     Після  вдалої  висадки,  автоботи  трьома  групами  рушили  у  різних  напрямках.  Проте  навіть  маскування  їх  роботу  мало  полегшувало,  адже  його  вистачало  тільки  на  двадцять  хвилин.  Та  навіть  це  не  завадило  усім  групам  виконати  завдання.  
                     Проникнення  на  базу  було  складним,  бо  вона  була  обнесена  сорокаметровим  муром  і  мала  велику  кількість  охоронних  башт  і  гарнізонів.  Оцінивши  ситуацію,  Шершень  наказав  розвідникам  вишикуватися  у  дві  шеренги  і,  стаючи  один  на  одного,  залізти  на  стіну  та  скинути  униз  закріплені  канати.  Коли  усі  бійці  перебралися  через  огорожу,  Шершень  відшукав  на  схемах  бази  лаз,  через  який  можна  потрапити  всередину  будівлі.  Він  вказав  своїм  солдатам  напрямок  і  чимдуж    побіг  до  проходу.  Його  перекривали  декілька  охоронців,  а  у  автоботів  невпинно  спливав  час  невидимості.  Тому  розвідники,  не  знайшовши  іншого  виходу  із  ситуації,  вступили  у  бій  з  вартою.  Завдяки  своїм  маскувальним  можливостям  вони  мали  велику  перевагу  і  тому  швидко  закінчили  бій  переможцями.  Потім,  зламавши  двері,  автоботи  проникли  всередину  і  почали  сканувати  техніку.  Тут  були  танки  старої  моделі  з  мікро-лазерними  гарматами  та  новіші,  конструкція  яких  була  незрозуміла  розвідникам  автоботів.  Після  завершення  роботи  в  ангарах  бази  Шершень  направив  свій  загін  до  командної  зали.  Там  виявилися  мапи  розташування  інших  баз  з    результатами  тренувань  усіх  бійців    і  показників  боєздатності  техніки.
                     В  науковій  лабораторії  другій  групі  пощастило  не  менше.  На  підході  до  неї  Бамблбі  відправив  уперед  чотири  дрони,  які  миттєво  доставили  автоботам  повну  інформацію  про  периметр  будівлі.  Швидко  проаналізувавши  дані,  Бамблбі  наказав  своєму  загонові  розділитися  на  дві  частини.  Перша    обійшла  будівлю  і  зайшла  з  технічного  ходу,  який  вів  до  коридору  на  верхній  поверх.  Друга  спробувала  зайти  через  вікно  другого  поверху  у  лівій  стороні  будівлі,  оскільки  захисників  тут  було  значно  менше.  Вони  діяли  за  напрацьованою  схемою  під  назвою  «жива  драбина».  Тільки-но  друга  група  опинилась  у  приміщені  лабораторії,  до  них  відразу  приєдналася  частина  Шершня.  Але,  на  жаль,  у  розвідників  закінчився  заряд  батарей  і  тому  їм  знадобився  час,  щоб  перезарядити  акумулятори.  Для  безпеки  Бамблбі  вишикував  усіх  бойовим  порядком.  Після  того  солдати  рушили  до  інформативного  сховища,  де  зберігалася  уся  інформація.  Біля  його  дверей  чергувало  десять  охоронців,  але  кинута  Бамблбі  граната  розчистила  шлях  автоботам.  Там  розвідники  почали  свою  роботу.  Вони  перекачали  у  свої  пластини  пам’яті  усі  дані  з  комп’ютерів:  креслень  нових  танків  виявилося  мало,  але  розробок  кораблів  було  багато.  Судячи  з  комп`ютерних  даних,  десептикони  винайшли  нову  плутонієво-лазерну  бомбу  для  бомбардувальників  та  сконструювали  новий  шатл  для  Мегатрона,  оснащений  новими  бомбами  та  ракетами.  На  ньому  було  встановлено  багато  ракетниць  та  кулеметів.
                      Проте  третя  група  не  мала  такого  успіху,  як  перші  дві.  Проникнути  в  палац  Мегатрона  їм  вдалося  без  перешкод,  бо  в  цей  час  проходила  зміна  варти.  Проте  всередині  автоботи  зазнали  часткової  невдачі.  Першою  кімнатою  палацу  був  величезний  хол,  від  якого  тягнувся  коридор,  що  вів  до  розгалуженої  системи  підйомів  та  бічних  проходів.  Використовуючи  схеми  палацу,  розвідники  впевнено  просувалися  до  кабінету  правителя  десептиконів.  Коридори  були  широкими,  і  тому  було  легко  розминатися  з  охоронцями  палацу.  Потрапивши  до  кабінету  Мегатрона,  розвідники  почали  завантажувати  усю  інформацію  на  свої  пластини  пам’яті,  але  в  той  момент,  коли  вони  перекачували  останні  файли,  в  кімнату  зайшов  Мегатрон.  Автоботи  встигли  від’єднати  копіювальний  пристрій,  але  на  їх  нещастя  в  одного  з  бійців  групи  неочікувано  стався  збій  у  системі  маскування  і  він  проявився  у  просторі.  Мегатрон  не  зволікав.  Довгим  стрибком  він  перетнув  усю  кімнату  і  розсік  автобота  своїм  мечем.  Інші  не  стали  чекати  такої  ж  участі  і,  кинувши  димові  гранати,  невидимими  повистрибували  у  вікна.  Вони  не  боялися,  що  десептикони  розпізнають  шпигуна  і  почнуть  шукати  ворогів,  бо  Оптимус  заздалегідь  наказав  зняти  емблеми  автоботів  з  усього  взводу.  Але  це  був  прикрий  прокол,  який  ледве  не  зірвав  операцію.
                     Потрапивши  на  корабель,  «Пронири»  ввімкнули  гіпершвидкість.  По  прибутті  Праул  доповів  про  результат  вилазки  Джазові.  Останній,  в  свою  чергу  не  гаючи  часу,  пішов  до  Оптимуса  із  розвідінформацією.  Оптимус  відразу  ж  наказав  зібрати  усіх  командувачів  для  обговорення  отриманих  даних.
                     --  Це  наші  герої!  Вони  заслуговують  на  нагороди  та  довічну  славу  серед  автоботів.  Оголоси  їм  подяку  перед  усіма  солдатами,    --  наказав  Оптимус.
                     --  Слухаюсь,  --  коротко  відповів  Джаз.
                     На  наступний  день,  після  обговорення  результатів  дій  «Пронир»,  Оптимус  знову  зібрав  збори  для  презентації  нових  видів  зброї.  Науковці  продемонстрували  найсучасніші  лазерно-плазмові  бластери,  енергонні  гранати,  протонні  щити,  плазмові  кулемети,  електронні  гвинтівки  та  ракетні  установки  «Таран».  Всі  з  цікавістю  роздивлялись  експериментальні  експонати,  а  представники  лабораторій  розповідали  про  них.  
                       Шершню  найбільше  сподобались  лазерно-плазмові  бластери  на  шістдесят  патронів,  адже  вони  невеликого  розміру  і  гарно  вміщуються  в  руці,  крім  того  дуже  функціональні  і  сильні  проти  піхоти  в  оборонних  та  наступальних    діях,    а  ще    розраховані  на  легку  піхоту,  до  якої  належав    сам  Шершень.  
                       Енергонні  гранати  найбільше  вразили  Рейчета.  Він  дивувався,  як  науковці  змогли  використати  енергон  для  військових  цілей.  Адже  ці  гранати  розносять  енергонну  хвилю  на  тридцять  метрів  від  місця  вибуху,  яка  здатна  замкнути  рухові  процесори  і  зробити  ворожі  механізми  недієвими.  Рейчет  також  захотів  стати  науковцем  і  спробувати  використати  таку  властивість  енергону  у  медичних  цілях.  
                     Протонні  щити,  виконані    у  двох  варіантах,  цілком  захопили  Арсі,  особливо  їй  сподобався  перший  вид.  Щити  такого  типу  були  створені  для  оборони  будівель  та    військових  штабів.  Вони  витримують  обстріл  будь-якими  видами  ракет,  але  потребують  багато  енергії.  Другий  вид    –  це  переносні  щити  для  захисту  піхоти  при  наступі,  здатні  витримати  влучання  двадцяти  ракет  та  потребують  набагато  менше  енергії.  
                     Балкет  не  міг  відійти  від  макету  плазмового  кулемету.  Адже  він  дуже  підходив  для    такого  здоровила,  що  любить  усе  руйнувати.  Це  великий  кулемет  на  300  патронів,  розроблений  для  важкої  піхоти,  до  якої  Балкет  себе  приписував.  Він  має  два  види:  перший  –  це  наступальний,  переносний  кулемет,  найбільш  дієвий  проти  піхоти,  хоча  може  зруйнувати  і  машини,  а  другий,  прикріплений  до  опори,  являє  собою  невелику  оборонну  споруду.  
                     Проте  Оптимус  не  міг  відволіктися  від  електронної  гвинтівки,  яка  мала  двадцять  зарядів  і  дуже  підходила  для  легкої  піхоти.  Ця  захисна  зброя  стріляє  електронними  згустками  і  при  контакті  снаряду  з  будь-яким  предметом  роз’їдає  його,  утворюючи  дірки,  в  які  заходить  кислота,  що  в  невеликій  кількості  міститься  в  заряді.  
                     Ракетна  установка  «Таран»  хоча  і  була  сильною  зброєю,  але  не  дуже  сподобалася  солдатам,  адже  вона  заряджена  протитанковими  ракетами  з  плутонієвим  напилюванням,  яке  потребувало  спеціальних  навичок,  задля  безпеки.  Потрапляння  однієї  ракети  на  техніку  знищує  її,  бо  снаряд  має  великий  радіус  руйнації.  Ракетниця  вміщує  п'ятнадцять  ракет  і  призначена  для  важкої  піхоти.
                     До  початку  війни  залишався  лише  місяць  і,  орієнтуючись  на  доставлені  «Пронирами»  мапи  та  пластини  пам’яті,  командування  «Нового  Кібертрону»  будувало  плани  дій  та  тактику  ведення  боїв.  Солдатів  навчили  користуватися  новою  технікою  та  зброєю.  Рейчет  започаткував  нові  методи  польової  медицини,  заснованої  на    аерозольному  розпилюванні  енергону.  Декілька  транспортних  крейсерів  постійно  використовувались  для  доставки  будівельних  матеріалів,  щоб  будувати  медичні  та  військові  станції  недалеко  від  Кібертрону.
                     І  ось  час  настав.  Оптимус  віддав  наказ  про  початок  бойових  дій  і  війна  почалась!
                     Майже  вся  армія  автоботів  вишикувалась  у  космопортах.  На  станції  залишилась  лише  невелика  частина  війська.  Завантаживши  усе  необхідне  на  крейсери,  автоботи  зайняли  свої  місця  і  почали  злітати.  Було  домовлено  напасти  на  північну  та  східну  частини  Кібертрону,  тому  що  там  менше  ракетних  батарей,  що  можуть  протистояти  автоботським  кораблям.  Всього  зі  станції  вилетіло  п’ятсот  крейсерів,  п’ятдесят  з  яких  –  транспортні  кораблі,  що  несли  більш  як  дві  тисячі  винищувачів  та  бомбардувальників.  Було  вирішено  поперед  крейсерів  послати  по  п`ятдесят  бомбардувальників  для  знищення  ворожих  ракетниць.  Їх  супроводжували  винищувачі  та  вертольоти,  які  мали  десантувати  солдат  для  зачищення  вцілілих  десептиконів.

Продовження  слідує...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409538
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 16.03.2013


Нові пригоди трансформерів. Част. 1, розд. 5

Частина  перша                                                            
                                           Розділ  5
                                                 Дім

                     Повернувши  собі  «Спарк»,  автоботи    заходилися  його  лагодити.  На  запчастини    вони  розібрали  корабель,  на  якому  літали  на  планету  «Тревор».    Деталей  виявилося  достатньо,  тому  робота  відразу  закипіла:  Рейчет    вивчав  креслення,  які  були  закладені  у  комп’ютері  корабля,    Балкет  подавав  матеріали,  Бамблбі  та  Праул  зварювали  деталі,  Оптимус  та  Арсі  лагодили  системи  керування,  а  Шершень  упорядковував  усю  зброю  корабля.  Але  роботи  було  багато,  тому  на  наступний  день  друзі  знову  завзято    продовжили  лагодження  крейсера.  За  цей  день  остаточно  привели  до  ладу  системи  гіпердвигуна,  озброєння  та  автопілот.  
                      Оскільки  автоботів  було  замало,  щоб  перемогти  десептиконів,  друзі  вирішили  повернутися  на  Землю  з  підкріпленням.  Ввечері  почали  радитись,  як  злетіти  на  Кібертрон  без  перешкод.  Було  вирішено,  що  вночі  вони  злетять  зі  своєї  бази,  адже  Рейчет  додав  у  систему  польотів  корабля  вертикальний  зліт,  як  у  гелікоптера.  
                      Наступної  ночі  вони  стрімко    злетіли  в  небо  та  взяли  курс  на  Кібертрон.  Автоботи    не  знали,  що  сталося    з  їхньою  планетою,  яку  вони  покинули  через  війну  з  десептиконами,  а  тому  хотіли    якнайшвидше  дістатися  додому.  
                     Всі  дуже  раділи  поверненню  додому.  Проте  наблизившись,  побачили  жахливе  видовище:  їхня  планета,  їхній  рідний  дім  був  наполовину  зруйнований,  але  всюди  майоріли  прапори  десептиконів.  Автоботи    запізно  хотіли    повернути  назад,  та  їх  побачили,  і  вже  кілька  бойових  кораблів  охорони  та  кораблі-буксири  з  притягальними  променями  вилетіли  назустріч.  Автоботи  не  могли  нічого  вдіяти,  бо  були  у  пастці,  --  лише  чекали,  коли  приземляться  на  Кібертрон,  щоб  спробувати  втекти.  За  той  час,  що  їх  транспортували,  друзі  прийняли  повну  бойову  готовність.  На  щастя,  вони  знали  тут  кожний  куточок  і  могли  легко  використати  усе,  що  потрібно  та  навіть  більше…
                      Коли  охорона    доставила  крейсер  «Спарк»  на  планету,    автоботи  не  гаяли  часу.  Вони  миттєво  ввімкнули  автоматичну  систему  оборони  та  в  хаосі,  що  наростав  кожної  хвилини,  повибігали  з  корабля.  Проносячись  повз  кораблі  десептиконів,  автоботи  закидали  їх  гранатами  та  попрямували  просто  в  генераторний  корпус,  що  знаходився  не  так  далеко  від  космопорту.  На  вулицях  міста  їм  зустрілось  декілька  бойових  десептиконів,  але  автоботи  швидко  вимкнули  їх  та  попрямували  далі.  На  вході  до  генераторного  корпусу  чатувало  ще  декілька  ворожих  солдатів,  але  вистрілами  з  бластерів    їх  теж  вбили.    Автоботи  швидко  попрямували  у  відсік  головного  генератора  та,  як  тільки    встановили  останню  детонаторну  бомбу,  у  приміщення  вбіг  взвод  десептиконів.  Прийшлося  відкрити  вогонь,  проте  сили  були  не  рівні.  Десептикони  швидко  оточили  їх  і,  знешкодивши  зброю,  заарештували.  Коли  справу  було  зроблено,  переможно    увійшов  Мегатрон.
                     --  Ви  будете  покарані  належним  чином,  але  не  зараз.  Через  два  дні  у  нас  свято  –  День  Вшанування  Правителя.  Вас    чекає  показова  страта  на  головній  площі,  --  із  зловтіхою  повідомив  він.      
                      Автоботів  повели  вулицями  Кібертрона  під  переможні  вигуки    ворогів.  Друзів  кинули  у  велику  камеру,    де  утримувався  ще  один  понівечений  робот.    Придивившись,  вони  впізнали  Джаза  --  командуючого  розвідкою.  Він  також  мав  стати  головною  розвагою  свята.
                     --  Джазе,  невже  це  ти?  –  спитав  Праул.
                     --  Так,  --  зрадів  Джаз,  --  мене  тримають  тут  вже  два  тижні!
                      --  Розкажи,  що  сталося  за  нашої  відсутності?  –  спитав  Оптимус.
                      Джаз  розповів,  що  коли  кораблі  полетіли  на  бій  с  десептиконами,  наземні  війська  зайняли  бойові  позиції  та  стали  чекати  повернення  своїх  друзів  чи  атаки  ворога.  Чекати    довелося  не  довго.  Скоро  на  орбіті    показалося    багато  кораблів.  Радари  нічого  не  показували,  а  свої  кораблі  не  виходили  на  зв'язок,  тому  автоботи  відкрили  вогонь  із  протиповітряних  ракет.  Частину  кораблів  вивели  з  ладу,  але  інші  продовжували  наближатись  і  врешті-решт    викинули  десант  із  кількома  тисячами  наземних  військ.  Оборонні  споруди  та  війська  автоботів    не  змогли  протистояти  навалі  десептиконів,  тому    почали  втрачати  позиції,  а  потім  і  весь  Кібертрон.  З  пораненими  десептикони  розбирались  на  місці,  а  вцілілих  повкидали  за  грати.  Із  столичної  гвардії  вижило  приблизно  три  сотні  військових,  а  по  всій  планеті  не  більше  двох  тисяч  солдатів.
                      --  Але  ж  цю  в’язницю  будували  автоботи.  Тут  навмисно  зроблені  потаємні  ходи  для  таких  випадків,  –  нагадав  Рейчет.
                      --  А  що  нам  з  того,  що  ми  виберемося.  Нас  все  одно  спіймають  і  вб’ють,  –  відказав  Джаз.
                      --  Ти  частково  правий,  але  якщо  ми  маємо  крейсер  «Спарк»  і  вмонтовану  в  нас  зброю,  то  можна  і  спробувати,  –  спокійно  зауважив    Шершень.
                     --  «Спарк»?  Це  ж  найкращий  корабель  з  усіх,  що  ми  мали,  –  аж  підскочив  від  радості    Джаз.  –  До  того  ж,    ми  встигли  передати  радіосигнал  усім  вільним  автоботам,  щоб  вони  не  поверталися  на  Кібертрон,  а  летіли  у  заздалегідь  обговорене  нами  місце  зустрічі,  –  повідомив  Джаз.
                    --  Тоді  давайте  вибиратися  звідси,  –  поквапив  друзів  Бамблбі.
                    --  Але  навіть  якщо  «Спарк»  відірветься  від  переслідування  буксирних  і  бойових  кораблів  десептиконів,  то  не  зможе  сховатись  від  притягального  променя  на  планеті,  –  з  сумом  зауважив  Джаз.
                  --  А  це  і  не  потрібно.  До  того,  як  потрапити  в  цю  тюрму,  ми  заклали  детонаторні  бомби  в  енергогенератор,  –  радісно  повідомив  Балкет.
                  --  Я  дивлюсь,  ви  про  все  подбали.  Але  потрібно  ще  відімкнути  генератори  тюрми,  щоб  усі  автоботи    змогли  втекти,  –  розміркував  Джаз.
                  --  Тоді  уперед,  адже  необхідно  ще  захопити  декілька  ворожих  кораблів,  бо  на  «Спарку»  усі  не  розмістяться  –  наказав  Оптимус.
                      Автоботи  відімкнули  потаємний  прохід  в  камері  за  допомогою  «коду  адміністрації»  і  вийшли  в  коридор  тюрми.  Вони  швидко  добігли  до  кімнати  контролю,  де  було  декілька  охоронців.  Автоботи  вбили  їх  кількома  влучними  пострілами  та  відімкнули  грати  камер  на  всьому  поверсі.    На  звуки  пострілів  збіглися  десептикони.  Вони  заскочили  наших  друзів  зненацька  і  мабуть  вбили  би  їх,  якби  не  вчасна  допомога  щойно  звільнених  автоботів.  Проте  вартові  встигли  ввімкнути  сигнал  тривоги  і  до  кімнати  керування  вже  бігла  уся  охорона  в’язниці.  
                     --  Що  нам  робити?  –  спитала  Арсі.
                     --  Стрибати  через  вікна,  тут  вже  немає  грат  –  відповів  Оптимус  і  проломив  прохід  у  бійниці.
                     За  ним  вниз  пострибали  усі  звільнені  автоботи.  Їм  необхідно  було  пробігти  півміста,    щоб  опинитися  на  космодромі,  а  усі  десептикони  були  вже  попереджені.    Прийшлося  їхати  на  максимальній  швидкості.  На  їхньому  шляху  зустрічалося  багато  десептиконів,  але  розрізненими    групами,  тому  автоботи  дісталися  космодрому,  втративши  лише  п’ятьох  солдатів.  Масивні  двері  головного  входу  були  зачинені.  Але  Арсі  гарно  ладила  з  технікою.  Поки  інші  автоботи  прикривали  її,  вона  намагалася  відкрити  двері  за  допомогою  панелі  керування.  Після  чергової  невдалої  спроби  у  знервованого  Балкета  урвався  терпець:  «  Дайно  я  спробую!»    Він  з  усієї  сили  вдарив  по  панелі  керування    і  в    усі  сторони  полетіли  іскри,  а  двері  зі  скрипом  почали  розсуватися.  Автоботи  ринули  всередину.  Розділившись,  вони  захопили  «Спарк»  та  чотири  поруч  розташованих  корабля.  Звільнити  крейсери  виявилося  не  важко,  бо  розгублені  десептикони,  що  не  чекали  такої  зухвалої  витівки,  майже  не  опиралися.
                     На  захоплених  кораблях  усі  швидко  розподілили  обов’язки,  найбільше  уваги  приділивши  обороні.  Вони  по  черзі    почали  злітати,  а  Арсі  натиснула  на  кнопку  детонації.  Сильний  вибух  був  чутний  навіть  у  кораблях,  що  вже  відірвалися  від  планети.  Автоботи  сподівались  втекти,  поки  десептикони  будуть  оговтуватись  після  вибуху.  Цей  план  вдався,  але  все-таки  в  космосі  їх  наздогнало  десять    винищувачів.  Для  крейсерів  це  не  складало  особливої  загрози.      Швидко  розібравшись  з  ворогами,    автоботи  ввімкнули  гіпердвигуни    та  взяли  напрямок  на  станцію  «Новий  Кібертрон»,    де  за  словами  Джаза  базувалися  уцілілі  війська  автоботів.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407689
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 10.03.2013


Нові пригоди трансформерів. Част. 1, розд. 4

Розділ  4
                                                         Старий  товариш
Після  того,  як  друзі  оживили  Балкета  та  полагодили  Праула,  вони  вирішили  повернутися  додому  на  свою  рідну  планету  Кібертрон.  Та  сили  корабля,    використаного  під  час  подорожі  на  планету  «Тревор»,  для  дальнього  польоту  було  замало.  Автоботи  знали,  що  їх  «Спарк»  десь  на  Землі.  Вони  шукали  його  через  супутники,  радари  та  навіть  навігаційними  пристроями  з  військових  баз,  але  знайти  не  могли,  тому  що  функціонуючий  корабель,  як  і  усі  елітні  кораблі,  захищений  функцією  маскування.  Їхньою  останньою  надією  було  те,  що  корабель  трансформується  та  подасть  сигнал  через  внутрішню  пошукову  систему  автоботів.  
                      На  той  час  «Спарк»  відновив  усі  свої  системи  і  чекав,  коли  він  стане  у  потребі.  Одного  дня  він  отримав  якийсь  слабкий  сигнал,  схожий  на  внутрішню  секретну  систему  зв’язку  автоботів.  Кораблям  такого  класу  не  можна  трансформуватися  без  дозволу  у  мирних  ситуаціях,  проте  він  вирішив,  що  трансформується  в  робота  на  декілька  хвилин  аби  розвідати  місцевість  та  спробувати  зв’язатися  із  командиром  свого  екіпажу,  тобто  з    Оптимусом.    Після    підготовки  та  розвідки  «Спарк»  трансформувався  та  передав  сигнал  на  усіх  доступних  частотах.  Знову  ставши  крейсером  він  став  чекати.
                      На  базі  автоботів  сигнал  був  отриманий  миттєво.  Друзі  дуже  зраділи  і  почали  шукати  через  супутниковий  зв'язок  місце  знаходження  «Спарка».  Це  було  нелегко,    адже    сигнал  давав  загальний  вигляд  місцевості,  не  уточнюючи    назви  місця.  Та  виявилося,  що  це  острів  Мадагаскар.  Разом  з  цим  супутник  показував  велику  кількість  цілей,  що  летять  з  космосу  на  великій  швидкості.  Без  сумніву  це  були  десептикони!
                      Швидко  зібравшись,  автоботи  виїхали.  Їхній  шлях  знову  був  направлений  на  Африку,  але  зараз  на  великий  острів  біля  континенту  –  Мадагаскар.  Діставшись  до  порту  Нью-Йорка,  автоботи,  як  і  раніше,  використали  стару  баржу.  Дорога  була  довгою,  тому  друзі  почали  радитися,  як  їм  транспортувати  «Спарк»  на  базу    та  як  його  тримати  там,  поки  не  полагодять.
                      --  Коли  ми  знайдемо  «Спарк»,  то  назад  полетимо  на  ньому.  А  потім  розширимо  нашу  майстерню  та  полагодимо  його  для  космічного  польоту,    –  пропонував  Праул.
                      --  А  ти  не  подумав,  що  наш  крейсер,  якого  люди  ще  не  бачили,  може  здійняти  тривогу  у  військових,  а  це  нам  не  потрібно.  А  щодо  того,  де  тримати  --  ти  добре  придумав,  –  відповів  Рейчет.
                      --  Твої  пропозиції?  –  спитав  Праул.
                      --  В  нас  є  час,  щоб  подумати,  –  відказав  Рейчет.
                     --  Ви  забули,  що  «Спарк»  теж  робот.  І  він  може  себе  лагодити.  Тоді  нам  і  не  треба  буде  його  транспортувати  в  Детройт,  –  нагадав  Шершень.
                     --  Він  лагодить  внутрішні  системи,  а  зовнішні  пошкодження  йому  не  під  силу,  –  відповів  Рейчет.
                     --  Я  гадаю,  що  Праул  має  рацію.  Ми  будемо  назад  летіти  на  кораблі.  Адже  ми  можемо  піднятися  вище  атмосфери,  а  потім  швидко  приземлитися  на  нашій  базі,  –  запропонував  Бамблбі.
                  --  Ми  чому  впали  на  цю  планету?  –  спитав  Рейчет.
                    --  Тому,  що  в  нас  не  працювали  двигуни.  Ти  що  забув,  Рейчете?  –  відповів  Шершень.
                    --  А  чому  ви  вирішили,  що  він  зараз  полетить  без  двигунів?  –  сердито  відповів  Рейчет.
                    --  Але  ж  полагодження  двигуна  --  це  частково  внутрішня  система,  яку  «Спарк»  може  лагодити,  –  нагадав  Оптимус.
                    --  Твоя  правда.  Я  й  забув,  –  відповів  Рейчет.
                    --  Уже  темніє.  Давайте  дочекаємося  ранку.  Арсі,  вимикай  двигуни.  Їм  треба  охолонути,  –  наказав  Оптимус.    
                  Вранці  вони  попливли  далі.  Друзі  вирішили,  що  оминати  континент  водою  –    довга  і  виснажлива  справа,  тому  вирішили  висадитись  на  західному  березі  і  далі  їхати  сушею.  А  для  переправи  на  острів  використати  здатність  Арсі  перетворюватися  на  амфібію  і,  хоч  це  забере  багато  часу,    іншого  варіанту  не  було.  Вони  їхали  повз  галасливі  арабські  міста,  перетнули  пустелю,  де  несподівано  відчули  себе  іграшковими  машинами  серед  величних  пірамід.    Потім  різко  повернувши  на  південь  та  трохи  заблукавши  у  горах,  з  деякими  перешкодами    доїхали  до  водоспаду  Вікторія,  який  ще  більше  вразив  їх  своїм  величним  виглядом.  Далі,  оминувши  озеро  Ньяса,  вони  майже  доїхали  до  Мозамбікської  протоки,  яка  була  перешкодою  на  шляху  до  крейсера.  
                   Та  коли  автоботи  під’їжджали  до  берегової  лінії,  на  них  напав  загін  десептиконів.  В  цілому  на  одного  автобота  було  по  три  десептикона.  Звичайно,  рядові  солдати  не  були  загрозою  для  семи  відчайдушних  друзів  і  вони  розібралися  з  ними  достатньо  швидко.
                    --  Як  це  розуміти,  Оптимусе?  Що  тут  роблять  патрулі  десептиконів?  Це  що,  їхня  територія?  –  нервував  Балкет.
                    --  Я  не  можу  відповісти  на  твої  питання,  Балкете.  Але  нам  потрібно  бути  пильнішими  і  не  потрапляти  їм  на  очі  !  –  відповів  Оптимус.
                    --А  що,  як  вони  знайшли  наш  корабель?  –  спитав  Шершень.
                      --  Тоді  ми  його  відвоюємо  у  них!  Трансформуйтесь  і  поїхали!  –  впевнено  сказав  Оптимус.
                      Діставшись  берега  Мозамбікської  протоки,  автоботи  знову  попливли.  Погода  сприяла  друзям,  але  подорож  затяглася  у  часі,  особливо  якщо  врахувати,  що  Арсі  перевозила  їх  по  двоє.  На  острові    Рейчет  став  вивчати  орієнтири,    які  мали  співпадати  з    показниками  супутника.  
                     --  Нам  потрібно  їхати  на  схід  ще  двісті  кілометрів,  –  повідомив  він.
                     --  Тоді  їдь  першим  і  показуй  дорогу,  –  наказав  Оптимус.
                     Автоботи  чергою    поїхали  за  Рейчетом.    Десептиконів  по  дорозі  вони  не  зустрічали.  
                     Доїхавши  до  рівнини,  де  мав  бути  «Спарк»,  автоботи  зупинились  і,  трансформувавшись,  зайняли  бойові  позиції.  Замість  свого  елітного  крейсера  друзі  побачили  взвод  десептиконів  на  чолі  із  Старскримом.  Почалася  запекла  бійка.  Кожен  автобот  відбивався  щонайменше  від  десятка  ворожих  солдат.  І  тільки  Оптимус  бився  лише  зі  Старскримом.  
                    Коли  бій  було  закінчено  і  Старскрим  лишився  сам,    то  не  став  чекати,  поки  його  відключать,  як  в  минулий  раз.  Трансформувавшись  у  літак,  він  на  великій  швидкості  втік  з  поля  бою.  Проте  Бамблбі  чомусь  був  радий  цьому.
                     --  Чим    ти  так  задоволений?  –  спитав  Балкет.
                     --  Не  треба  гаяти  часу,  поїхали  за  сигналом  «маячка»,  який  я  на  нього  начепив  під  час  вашого  бою,  Оптимусе!  –  пояснив  Бамблбі.
                      І  знову    автоботи  поїхали  чергою,  але  вже  за  Бамблбі,  який  вів  їх  за  сигналом  «маячка».  Їхати  було  неважко,  хоч  дорога  весь  час  вела  вгору.  Проте  відстань  між  ними  катастрофічно  збільшувалась,  бо  швидкість  літака  і  машин  дуже  різнилась.    Ця  гонитва  завела  автоботів  майже  на  протилежну  сторону  Мадагаскару.  Доїхавши  до  місця,    де  «маячок»  показував  присутність  Старскрима,  автоботи  зупинились  та  почали  обстежувати  місцевість.  Це  була  галявина  біля  підніжжя  гори,  але  десептикона  не  було  видно.    Раптом  Шершень  покликав  усіх  і  вказав  на  сліди,  що  були  тільки  тут  і  більш  нікуди  не  вели.  Автоботи  зрозуміли,  що  тут  і  зник  з  очей  десептикон.    Копати  вглиб    землі  у  нього  не  було  часу,  та  й  земля  була  кам’яниста,    –  отже,  як  він  це  зробив,  –    вони  не  знали.
                     --  Може  просто  станемо  на  ці  сліди?  –  запропонував  Балкет.
                     --  І  що  тоді?  –  насмішкувато  спитав  Шершень.  
                     --  Балкет  правий.  Тут  є  якийсь  ліфт,  –  погодилася  Арсі.
                     --  Але  радіус  слідів  малий,  мабуть  тут  ліфт  на  одного  бота,  –  припустив  Оптимус.
                      --  Яка  різниця,  ставайте  по  черзі  на  сліди,  –  запропонував  Рейчет  і  першим  зробив  крок.  Відразу  з  негучним  клацанням  грунт  розсунувся  і  автобот  щез  під  землею.  За  ним    опустилися  униз    і  усі  інші  автоботи.      
                      Вони  опинилися  у  просторому  коридорі.  Стіни  були  кам’яними,  а  висота  стелі  не  залишала  сумнівів,  що  це  ще  одна    база  Мегатрона,      більш  сучасна.  
                      --  Нам  потрібно  знайти  корабель  та  швидше  повернутися  до  нашої  бази,  –  сказав  Оптимус.
                      --  Давайте  розділимося  --  так  буде  швидше,  але  усі  будемо  на  зв’язку,  –  запропонував  Праул.
                      --  Гаразд.  Тоді  я  піду  з  Рейчетом,  Бамблбі  об’єднається  з  Балкетом,  Шершень  з  Арсі,  а  Праул  буде  один,  –  розпорядився  Оптимус.
                      --  Так  навіть  краще,  –  відповів  Праул  і  зник.
                      Автоботи  почали  ретельно,  але  обережно  перевіряти  кожне  приміщення  бази.    Вони  бачили  надсучасну  апаратуру,  багато  документів,  але  корабля  не  було.  Так,  заглядаючи  у  кожну  кімнату,  автоботи  просувалися  у  напрямку  великих  та  важких  дверей.  Хоча  всі  йшли  різними  напрямками,  але  зустрілися  саме  тут  і  зрозуміли,  що  попереду  їх  чекає  розгадка.
                      Завдяки  Рейчету,  електромагнітний  імпульс  якого  знешкодив  панель  керування  дверима,  вони  опинились  у  великому  приміщенні.  Це  був  ангар,  де  стояло  п’ять  кораблів,  і  в  одному  з  них  вони  впізнали  свій  крейсер  «Спарк».  Раптовість  проникнення  автоботів  на  базу  зіграла  їм  добру  службу.  Оптимус  здаля  вивчив  панель  керування  ангаром  і  непомітно  для  охоронців  друзі  зайняли  свій  корабель  та  намірились  злетіти,  але  стеля  була  закритою.  Тому  Шершень,  що  разом  з  Арсі  відповідав  за  гармати,  знешкодив  пульт  керування  стелею.    Вона  почала  розсуватися  і  утворився  отвір,  достатній  для  злету.  
                      Автоботи  поспішили  у  Детройт.  Але  не  встигли  вони  долетіти  до  Атлантичного  Океану,  як  на  радарі  з’явилося  чотири  об’єкта,  що  їх  переслідували.  Щити  ледве  могли  стримувати  зливу  снарядів,  що  летіли  з  великою  силою.  Тепер  вся  надія  була  на    Арсі  та  Шершня.  «Спарк»  мав  на  оснащенні  менше  гармат,  але  вони  були  сильнішими.  Боротьба  йшла  на  рівних  і  тривала,  аж  доки  Рейчет  випадково  не  зачепив  перемикач  гіпердвигуна.  Табло  замиготіло  різнобарвними  командами  і  корабель  з  шаленою  швидкістю  рвонув  уперед!
                      Врятувавшись  таким  дивом,  автоботи  долетіли  до  Детройту  швидко  і  без  пригод.  Лагодження  корабля  було  вирішено  провести  потім,  а  зараз  друзів  цікавило,  як  несподівано  вчасно  спрацював  гіпердвигун.
                     --  Коли  ми  зіткнулися  з  Мегатроном  вперше,  наш  двигун  нормально  працював,  а  потім,  під  час  втечі  з  Дестрону,  крейсер  Мегатрона  влучним  пострілом  знешкодив  наш  гіпердвигун,  –  згадував  Рейчет.
                     --  Рейчете,  тут  немає  нічого  загадкового,  просто  маючи  схеми  двигунів,  їх  можна  полагодити,  –  відповів  Балкет.        
                    --  То  це  тобі  треба  завдячувати  нашим  порятунком?  –  спитав  Оптимус.    
                    --  Так,  я  зробив  це  в  останній  момент,  --  сказав  Балкет.
--  А  чому  ж    не  повідомив?  –  запитав  Бамблбі.
                     --  Я  хотів  сказати,  але  Рейчет  мене  випередив,  --  відказав  Балкет.
--  Все  одно,  ти  молодець,  Балкете.  А  зараз  усі  вільні,  адже  завтра  у  нас  багато  роботи,  –  сказав  Оптимус.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405694
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 03.03.2013


Нові пригоди трансформерів. Част. 1, розд. 3, продовження

Продовження  розділу  3  "Живе  мастило"

                     Чекаючи  Оптимуса,  перша  група  роздумувала,  що  це  за  десептикон  зруйнував  міст  на  ту  сторону.  Добре  все  обміркувавши,    друзі  дійшли  висновку,  що  це  Руйнівник,  адже  саме  його  не  було,  коли  загинув  Мегатрон.    І  його  вірність  Мегатрону  не  залишала  сумнівів,  що  саме  він  полює  за  «живим  мастилом»,  щоб  воскресити  свого  володаря.  Проте  сліди  від  ракет  наводили  на  думку  і  про  Старскрима,  але    не  в  його  намірах  було  оживляти  володаря  десептиконів.  А  Бліцвінг        та  Лагнат      загинули  і  не  могли  тут  бути.  У  Шершня  була  навіть  думка,  що  це  якийсь  новий  солдат  десептиконів.  Але  Рейчет  відкинув  цей  варіант,  бо  новачків  на  такі  завдання  не  відправляють.  Так  розмірковуючи,  вони  і  не  помітили,  як  під’їхала  друга  група
                  --  То  де  ваш  перехід?  --  спитав  Праул.
                      --  Міст  невидимий.  Його  неможливо  побачити,  –  повідомила  Арсі.
                    --  І  як  тоді  ми  перейдемо  по  ньому?  –  недовірливо  спитав  Бамблбі.
                    --  За  допомогою  сканерів.  Вони  показують  тверде  тіло,  і  ми  зможемо,  орієнтуючись  на  показники  сканера,  перейти  ущелину,  –  пояснив  Рейчет.
                     --  Не  надто  надійно.  Проте  іншого  мосту  ми  не  маємо,  –  сказав  Оптимус.
                     --  Я  піду  першим,  –  визвався    Праул.
                     --  Гаразд,  іди,  але  будь  обережним,  –  попросив  Оптимус.
                     Праул  перейшов  ущелину  без  пригод.  За  ним  пішов  Оптимус,  потім  Рейчет,  Арсі,  Шершень  та  Бамблбі.  Перейшовши  ущелину,  вони  мали  проїхати  ще  приблизно  сто  кілометрів,  а  потім  розбити  табір    і    заночувати.    
                      Автоботи  вибрали  безпечне  місце  під  прикриттям  гори,  стали  табором  і      вирішили,  що  першим  чергуватиме  Бамблбі.  Ніч  була  незвичною.  На  небі  світило  багато  зірок,  але  не  було  місяця,  бо  планета  Тревор  не  мала  супутників.  Навкруги  було  дуже  темно  і  за  кожним  деревом  могла  затаїтися  будь-яка  небезпека.    На  цей  раз  чергував  справжній  охоронець.  Та  атмосфера  Тревора  погано  впливала  на  Бамблбі  і,  після  того,  як  мало  не  відключився  на  посту,  він  пішов  до  Оптимуса  і  попросив  змінити  його.  Змінивши  Бамблбі,  Оптимус  відчув  те  саме.  Він  не  розумів,  що  діється,  але    мусив    чергувати.  Під  час  його  чергування  нічого  не  сталося.    Ніч    пройшла  спокійно.
                      Вранці  автоботи  почали  складати  план  дій  на  день.  Було  вирішено  пройти  печеру  та  підійти  до  гори,  на  якій  за    мапою  і  було  «живе  мастило».  Згорнувши  тент,  вони  вирушили  у  дорогу.  Навкруги  їх  знову  оточували  великі,  незвично  покручені  дерева  та  малі  чудернацькі  кущі.  Проте,  хоч  вони  і  були  наче  мертвими,  все  ж  несли  в  собі  небезпеку.  Місце  означеної  на  мапі      перепони  було  вказане,  але  вони  не  знали,  що  то  буде.  І  ця  таємничість    захоплювала  і  лякала.  Згідно  з  мапою,  перепона  знаходилась  за  кілька    десятків  кілометрів  від  них.  Швидко  подолавши  цю  відстань,    автоботи  опинились  перед  величною  скелею,  що  на  вигляд  була  неосяжною.  Завдяки  потужному  сканеру  Бамблбі,  друзі  знайшли  тунель  через  скелю.  Проте,  зазирнувши  всередину,  побачили,  що  вона    заглиблюється  униз  на  декілька  метрів.  Спочатку  цьому  зраділи,    що  доволі  легка  перепона.  Але  придивившись,  виявили,  що  вона  наповнена  кислотою  потужної  активності.    
                      --  І  як  ми  перетнемо  цю  кислоту?  –  спитав  Праул.
                      --  Може,  по  стінах?  –  запропонував  Бамблбі.
                      --  Стіни  занадто  рівні.  Нема  за  що  вхопитися!  –  відповів  Оптимус.
                      --  То  що  робитимемо?  –  спитала  Арсі.
                      --  Перед  цим  польотом  я  вдосконалив  мої  магнітні  випромінювачі.  І  тепер  можу  робити  щось  схоже  на  магнітний  щит!  –  повідомив  Рейчет.
                      --  І  як  це  нам  допоможе?  –  спитав  Шершень.
                      --  В  магнітний  щит  не  потрапляє  рідина.  А  це  означає,  що  ми  будемо  в  безпеці  протягом  п’яти  хвилин.  Потім  у  випромінювачах  закінчиться  енергія  і  їм  потрібно  буде  перезарядитися,      –  пояснив  Рейчет.
                      --  Гарний  щит.  А  кулі  він  відбиває?  –  допитувався  Бамблбі.
                      --  Ні,  тільки  рідину,  –  відповів  Рейчет.
                      --  Погано,  –  засмутився  Бамблбі.
                      --  Це  навпаки  добре.  Запускай  свій  щит  та  пішли  в  тунель,  –  наказав  Оптимус.
                      --  Гаразд.  Проте,  якщо  ми  не  вкладемося  у  п’ять  хвилин,  то  ми  будемо  схожі  на  залізний  коктейль,  –  попередив  Рейчет.
                      Рейчет  запустив  кулеподібний  магнітний  щит  і  в  ньому    розмістилися  усі    автоботи.    Щит  не  пересувався  сам,    йому  треба  було  допомагати  крутитися,  тому  друзі  на  той  час  виглядали,  як  білки  в  колесі.  Автоботи  бігли  дуже  швидко,  бо  часу  було  лише  п’ять  хвилин,  а  кінця  тунелю  не  було  видно.  Але  коли  залишалася  лише  хвилина,    Арсі  побачила  світло.  Автоботи  ще  дужче  почали  бігти  у  магнітному  щиту.  І  лише  на  останніх  секундах  друзі  вилетіли  з  тунелю,  який  знаходився  на  висоті  сорок  метрів  над  землею.
                      Приземлення  було  твердим,  проте  всі  лишилися  не  ушкодженими.  Коли  автоботи  озирнулися  навкруги,  вони  побачили  величезну  конусоподібну  гору,        яка  була  оточена  високими  стінами.  Такими  стінами  автоботи      у  себе  на  планеті  оточували  будівлі  буцегарні.  Вони  мали  вигляд  старої,  понівеченої  часом  огорожі,  але  лазерне    випромінювання  було  тут  дуже  сильним.  Згідно  з  мапою,  друзям  потрібно  було  перебратися  через  огорожу  і  здолати  гору,  де  знаходилось    «живе  мастило».
                      --  І  як  ми  перетнемо  цю  огорожу,  адже  вона  захищена  силовим  полем?  –  спитав  Праул.
                    --  На  сканері  видно  вимикач.  Але  він  по  ту  сторону  огорожі,  –  повідомив  Бамблбі.
                    --    Ми  можемо  перекинути  когось  через  огорожу,  а  він  там  відімкне    генератори  захисного  поля  стіни.  Тоді  ми  її  підірвемо,  –  розміркував  Оптимус.
                    --  А  хто  згодиться  полетіти?  –  спитав  Праул.
                    --  Ти  полетиш.  Ти  маєш  невеликі  ракетні  турбіни,  що  здатні  підкидати  тебе  уверх,  і  тому  тобі  легше  виконати  це  завдання,  ніж  кому  з  нас,    –  сказав  Шершень.
                    --  Гаразд.  Тільки  кидайте  якнайвище,  –  попросив  Праул.
                    --  Не  хвилюйся,  –  заспокоїв  його  Оптимус.
                    Автоботи  зібрали  руки  докупи,  Праул  встав  на  них  і  полетів  через  огорожу.
                    --  А-а-а.  Моя  нога!  —  закричав  Праул.
                    --  Що  сталося?  –  схвильовано  спитав  Бамблбі.
                    --  Та  байдуже.  Зараз  я  відключу  генератор,  –  заспокоїв  їх  по  зв’язку  Праул.
                     Друзі,  не  марнуючи  часу,  почали  закладати  вибухівку.  Відійшовши  на  безпечну  відстань,  вони  її  підірвали.    У  стіні  виникла  діра,  а  через  неї  усі  побачили  Праула  із  пошкодженою  ногою.    Пролізши  крізь  діру,  Рейчет    оглянув  свого  пораненого  товариша.
                    --  Що  сталося?  Де  пошкодження?      –  розпитував  Рейчет.
                    --  Моя  нога.  Я  зачепився  нею  за  лазерні  промені,  –  пояснив  Праул.
                    --  Не  хвилюйся,  я  тебе  відремонтую,  коли  повернемось  на  Землю.  А  зараз  я  накладу  тобі    з’єднувальні    пластини,  –    заспокоював  його  Рейчет.  
                    --  Залиште  мене  тут  і  піднімайтесь  на  гору  самі,  –  наполягав  Праул.
                    --  Ні,  тут  ми  тебе    не  залишимо,  –  протестував  Оптимус.
                    --  Але  як  ви  підніметесь  на  цей…  --    не  встиг  закінчити  речення  Праул.
                    --  …вулкан,  –  продовжив  за  товариша  Бамблбі.
                    --  Щось  вигадаємо,  —  заспокоїв  його  Шершень.
                      Автоботи  вирішили  нашвидку  змайструвати  щось  схоже  на  підйомник,  прив’язати  до  нього  канат  та  по  черзі  тягнути  пораненого  товариша.  Через  десять  хвилин  Праула  уже  розмістили  на  підйомнику  та  почали  рух  нагору.  Це  було  важко,  але  і  автоботи  не  слабкі.  Їх  підтримувала    думка,  що  вони  добудуть  «живе  мастило»  та  врятують  Балкета.  Діставшись  кратера,  друзі  поклали  Праула    біля  невеликої  стінки  з  отвором,  через  який  він  міг  стріляти  вразі  чого,  а  самі  почали  шукати  «живе  мастило».        
                      --  Друзі,  подивіться,  я  знайшов  якийсь  дивний  камінь  і  у  його  заглибленні    щось  є,  –  покликав  інших  Шершень.
                      --  Спробуй  його  дістати,  –  попросив  Оптимус.
                      --  Моя  рука  туди  не  пролізе,  –  відповів  Шершень.
                      --  Рейчет,  а  ти  можеш  дістати  цю  річ,  користуючись  магнітними  променями?  –  спитала  Арсі.
                      --  Ні.  Вони  діють  тільки  на  метал,  –  відповів  Рейчет.
                      --  Тоді  треба  його  розбити,  –  підсумував  розмову    Бамблбі.
                      --  Гаразд.  Бамблбі,  у  тебе  залишилися  гранати,  підривай,  –    наказав  Оптимус.
                      Коли  пил  осів,  а  камінні  глиби  впали  на  землю,  автоботи  побачили  сріблясту  колбу.  Вони  розрізали  її  молекулярною  пилкою  та    дістали  зсередини  металеву  пластину.  На  ній  був  такий  текст:  «Якщо  ти  робот  і  безсмертя  хочеш,  то  неодмінно  у  гаряче  вскочиш!»
                      --  І  що  це  означає?  –  спитав  Бамблбі.
                      --  Здається,  тут  мова  йде  про  вулканічну  магму,      –  припустив  Оптимус.
                      --  А  твій  щит  таке  витримає?  –  спитав  Шершень    у  Рейчета.
                      --  Витримає.    Але  в  нас  буде  лише  п’ять  хвилин,  –  нагадав  той.
                      --Тоді  нам  потрібно  стати  машинами,  щоб  встигнути,  –  запропонувала  Арсі.
                      --  Це  не  проблема,  –  трансформуючись  у  машину,  відповів  Бамблбі.
                      --  А  як  ми  візьмемо  її  з  магми,  –  спитав  Оптимус.
                      --  Я  можу  утримувати  однією  рукою  щит,  а  другою  підійняти  мастило  з  дна  вулкана.  Але  тоді  буде  слабшим  щит,  –  відповів  Рейчет.
                      --  А  час  від  цього  зміниться?  –  спитала  Арсі.
                      --  Ми  втратимо  одну  хвилину,  –  відповів  Рейчет.
                  --  Тоді  треба    їхати  дуже  швидко,  –  з  запалом  сказав  Шершень.
                    --  Поїхали,  –  скомандував  Оптимус.
                      Рейчет  знову  увімкнув  свої  магнітні  випромінювання,  і  всі  автоботи  у  вигляді  машин  почали  крутити  кулеподібний  щит    з  такою  швидкістю,  що  не  пройшло  й  трьох  хвилин,    як  у  придонній  стіні  щось  заблищало.  Завдяки  сканеру,  що  його  прихопив  Бамблбі,    автотоботи  знайшли  мастило  швидше,  ніж  планували.  Рейчет  пустив  магнітні  випромінювання  на  блискучу  колбу  і  вона  піддалася.  Тоді  друзі  почали  крутити  кулю  ще  швидше,  бо  залишалося  лише  півхвилини.  Їм  допомагала  кипляча  магма,  вона  підштовхувала  автоботів  угору.  Так  вони  дуже  швидко  дісталися  країв  кратеру.  Саме  в  цю  мить,  як  вони  вилетіли    на  поверхню,  магнітний  щит  розпався  і  їх  розкидало    у  різні  сторони.  Але  на  цьому  їхні  пригоди  не  скінчились.  Тільки-но  вони    опинились  на  твердому  грунті,  до  них  блискавкою  підлетів  Руйнівник,  забрав  «живе  мастило»  і  з  такою  ж  швидкістю  зник,  не  давши  автоботам  оговтатись.
                      --  Що  це  було?  –  спитав  ошелешений  Бамблбі.  
                      --  Руйнівник.    Він  забрав  мастило,  –  гірко  відповів  Рейчет.
                      --  Тоді  треба  його  наздогнати,  –  сердито  сказав  Шершень.  
                      --  Спочатку  треба  подивитись,  як  там  Праул,  –  нагадала  Арсі.
                      --  Це  по  твоїй  частині,  Рейчет,  –  зауважив  Бамблбі.
                      --  Допомагай    Праулу,  а  я  викличу  корабель,  –  сказав  Шершень.
                      --  Як  ти  це  зробиш,  адже  в  нас  немає  авто-пілота,  –  спитав  Оптимус.
                      --  Завдяки  мені  –  є!  –    самовдоволено  відповів  Шершень.
                      Кожен  зайнявся  своєю  справою.  Рейчет  намагався  зменшити  пошкодження  напівживому  Праулу,    Шершень  викликав  корабель,    Бамблбі  намагався  відстежити  Руйнівника,    Арсі  та  Оптимус  складали  розсипані  навсібіч  залишки  їх  знаряддя.  Як  тільки  корабель  з`явився  в  зоні  вулкану,    автоботи  швидко  зайняли  у  ньому  місця,  помістили  Праула  у  мед-відсік  і  почали  переслідувати  десептикона  за  заданим  Бамблбі  курсом.  Хоча  корабель  і  не  був  дуже  швидким,  але  вони  мали  надію  наздогнати  десептикона.  Усю  дорогу  друзі  були  насторожі.  Вони  ніде  не  бачили  Руйнівника.    Але  через  деякий  час  радар  показав  якусь  чорну  пляму  попереду.  Автоботи  вирішили  триматися  на  відстані  від  ворожого  корабля,  щоб  бути  непоміченими,  бо  не  мали  чим  атакувати.    Так  вони  летіли  дуже  довго  і,  як  і  очікували,  прилетіли  знову  на  Землю.  Десептикон  привів  їх  до  Великого  Невільничого  озера  у  Сполучених  Штатах  Америки.  Вже  зблизу  друзі  побачили,  як  із  води  піднялася  кабіна-ліфт,    Руйнівник    залетів  туди  і    опустився  під  воду.  
                     --  Гадаєте,  тут  залишки  Мегатрона?  –  спитав  Бамблбі.
                     --  Можливо.  Та  все  одно  --    мастило  там,    і  ми  повинні  його  забрати,  –  відказав  Оптимус.
                     --  Як  же  нам  туди  потрапити?  –  спитав  Шершень.
                     --Треба  виманити    звідти  десептикона  і  затримати  разом  з  ліфтом    на  поверхні,    а  ми  в  той  час    заберемо  мастило,  –  запропонувала  Арсі.
                      --  Гаразд.  Та  хто  буде  виманювати?  –  спитав  Оптимус.
                      --  Давайте  це  зроблю  я!  –  визвався  Шершень.
                      --  Добре.  Тоді  ти  будеш  відволікати  Руйнівника,  Праул  керуватиме  кораблем,    а  ми  заберемося    всередину  та  заберемо  мастило,  –  погодився  Оптимус.
                      На  цьому  розмова  була  закінчена.  Корабель  пролетів  над  самою  водою  і  автоботи  вистрибнули.    Як  вони  і  очікували,  цей  політ  спровокував  Руйнівника    і  він  вилетів  на  поверхню,  а  Шершень  впав  просто  на  нього  і  між  ними  почалася  люта  боротьба  у  воді.  А  тим  часом  інші  підпливли  на    Арсі-амфібії    до  ліфта  і  Рейчет,  завдяки  магнітним  променям,    затримав  його.  Автоботи  спустилися    униз  до  підводної  бази  десептиконів  і  почали  свої  пошуки.
                      Обшукувати  усю  базу    було  довго,  тому  автоботи  розділилися  і  почали  шукати  кожен  в  окремому  напрямку.  Підводна  база  була  невеликою  і  тому  друзі  швидко  знайшли  мастило.      Разом  з  ним  вони  знайшли  і  Мегатрона.  Він  вже  не  виглядав,  як  купа  сміття,  але  на  перший  погляд  був  мертвий.  Проте  не  встиг  Бамблбі  доторкнутися  до  колби  на  його  грудній  панелі,  як  Мегатрон  з  величезною  силою  відштовхнув  його.
                      --  Ось  ми  знову  зустрілися!  –  переможно  сказав  Мегатрон.
                      --  Не  квапся  сміятися,  бо  мастило  в  мене,  –  глузуючи,  відказав  Бамблбі.
                      --  Тікай  з  мастилом,  ми  затримаємо  його,  –  закричав  Оптимус,  кидаючись  на  Мегатрона.
                      Почалася    боротьба.  Автоботи  всіма  силами  стримували  Мегатрона,  поки  Бамблбі  не  сів  у  ліфт.  Тоді  по  черзі  кожен  почав  відступати.  Таким  чином  залишився  лише  Оптимус,  який  не  квапився  відходити,  бо  чекав    сигналу.  Він  зволікав,  доки  його  друзі  не  почнуть  запускати  ракети  для  знищення  бази  і  тільки  тоді  він  буде  рятуватися.  Домовлений  сигнал  пролунав.  База  почала  з  гуркотом  тріщати,  і  вода  потоками  рвонула  всередину,  заливаючи  двох  бійців.  Оптимус    щосили  побіг  до  ліфта.  Він  устиг  саме  вчасно,  адже  коли  ліфт  сплив  і  друзі  підібрали  свого  командира,  всі  побачили  руйнівні  вибухи.
                     --  Вибачте,  володарю,  я  вас  підвів,  –  трансформуючись  у  літак,  сказав  Руйнівник,  сумно  дивлячись  на  рештки  бази.
                     Автоботи  не  стали  переслідувати  його.  Вони  хотіли  швидше  повернутися  на  свою  базу  в  Детройті  і  повернути  Балкета  до  життя,  а  Праула  --  вилікувати.      Хоча  мастила    залишилося  небагато,  але  його  мало  вистачити,  щоб  Балкет  повернувся  до  них,  а  Праул    знову  міг  рухатися.
                      Автоботи  гадали,  що  на  цьому  їхні  пригоди  закінчились,  але  вони  не  знали,  що  на  них  чекає  попереду!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403575
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 23.02.2013


Нові пригоди трансформерів. Част. 1, розд. 3

Живе  мастило
                      Після  смерті  Балкета  друзі  наполегливо  шукали  спосіб  його  оживлення.  Одного  разу,  коли  Рейчет    проводив  черговий  інформаційний  пошук  у    зоряній  системі,  він    знайшов  планету  Тревор,  мешканці  якої  здавна  винайшли  рецепт  мастила  з  властивістю  відновлювати    пошкоджену    електроніку.  Розрахувавши  з  друзями  координати  планети,  він  задумався:  адже  вона  була  в  іншому  вимірі,  а  їхній  корабель  впав  і  розбився  десь  далеко.
                      --    Оптимусе,  а  як  ми  туди  дістанемось?—  спитав  Праул.
                      --    Не  знаю,  але  спосіб  завжди  є,  треба  знайти  рішення!  –  відказав  Оптимус.
                      --    А  може,  нам  скористатися  запасними  частинами  від  космічних  кораблів  землян  і  спробувати  збудувати  власний  корабель?    –    запропонував  Рейчет.      
                      --  А  де  ж  їх  взяти?  –  спитав  Шершень.
                      --  Спробуємо  використати  військові  склади    у  Неваді.    Це  недалеко  звідси,      –      запропонував  Бамблбі.                          
                      --    Оптимусе,  це  вихід.    Проте  чи  вистачить  деталей,    аби  зробити  корабель  на  шістьох    автоботів?    –    спитала  Арсі.
                      --    Не  знаю,    Арсі.  Будемо  орієнтуватись  на  місці,    –  вирішив  Оптимус.
                      Потрапивши  на  склад,  автоботи  оглянули  наявність  усіх  потрібних  їм  деталей.  Розрахунки  показали,  що  корабель  можна  зібрати,    але  він  буде  не  таким  швидкісним,    тому  що  матиме  замість  трьох  двигунів  два.  І  ще  --    корабель  не  зможе  стріляти,    бо  земляни  ще  не  винайшли  такої  зброї.      Це  спонукало  друзів  до  рішення  трохи  змінити  обов’язки:    Оптимус  та  Рейчет  візьмуть  на  себе  керування,    Бамблбі  буде  за    навігатора,    Праул  у  разі  пошкодження  корабля  буде  намагатись  зменшити  небезпеку,      а  Арсі  та  Шершень  будуть  сидіти    в  оборонних  кабінках  та  у  разі  небезпеки  стріляти  зі  своїх  власних  бластерів,    які    Рейчет  під  час  конструювання  мав  причепити  так,  що  б  вони  були  знімними.    
                     При    будівництві  корабля    на  своїй  базі  кожен  виконував  окремі  обов’язки.    Оптимус  та  Рейчет  збирали  корпус,    Праул  та  Шершень  підносили    будматеріали  і  запчастини,    а  Бамблбі  та    Арсі  лагодили  двигуни.    Усі    працювали    охоче,    адже  знали,  що  це  заради  Балкета.  
                     Нарешті    робота  була  закінчена!  Друзі  зібралися  разом,  щоб  вирішити  нове  питання  –  як    їм  запустити  корабель  непоміченим.
                      --    А  що,    як  запустити  корабель  вночі    з  центрального  парку?  –    запропонував    Праул.  
                      --    Ні,    Прауле,    це  погана  ідея,  адже  у  парку  є  охорона  і  ми  можемо  спалити  рослини,      –    сказав  Рейчет.
                      --    А  може  до  нашого  корабля  приєднати  водяні  лижі    і  запустити  корабель  з  озера  Ері?    –  запропонував    Шершень.      
                      --    Правильно,  проте  як  ми  туди  дістанемось?    Це  тобі  не  елітний    Шатл    з  функцією  маскування,    –  сказав  Оптимус.
                      --    Оптимусе,    але  ж  можна  проїхати  дорогами  з  мінімальним  рухом  людей!  –  запропонувала    Арсі.
                      --    Давайте  спробуємо,    --  погодився    Оптимус.
                      Коли  настала  ніч,    усі  автоботи    були    вже    готові.    Кожен  з  них  взяв  з  собою  бластер,    дві  гранати,    рацію,    боєприпаси  та  перевірив  власну  зброю,    що  була  вмонтована  в  нього.  
                     Шлях  до  озера  виявився  достатньо  спокійним.    Попереду  їхав  Шершень  і  відслідковував  дорогу,    Оптимус    та    Рейчет    тягнули  корабель,      Арсі    та  Бамблбі  з  двох    боків  контролювали  ситуацію,    а    Праул    замикав  колону.    Так  вони  доїхали  непоміченими  до  озера,    але  запустити  корабель  було  важко  --    адже  по  піску  на  лижах    він    їхати  не  міг,  а  колеса  загрузали.
                     --  Нас  тут  уже  ніхто  не  бачить.  Давайте  усі  разом    проштовхаємо  корабель  на  лижах  у  воду,    а  потім    Арсі  довезе  нас  до  люку  і,  ввімкнувши  двигуни  на  повну,  ми  візьмемо  розгін  по  воді,  а  потім  злетимо,  –    запропонував  Бамблбі.
                     --    Це  гарна  ідея.  Так  і  зробимо,    –  сказав  Рейчет.
                     Коли  корабель  був  на  воді,  а  друзі    --    всередині,  вони  злетіли.    Під  час  польоту  все  було  добре.    Але    при  наближенні  до  планети  Тревор    Бамблбі,    який  сидів  біля  локатора,    сказав,  що  навколо  планети  достатньо  широкий  пояс  астероїдів      і    їм  доведеться  прокладати  собі  шлях.  
                     --    Нічого,    адже  у  нас  були    і    гірші  ситуації,    –  сказав  Оптимус.
                     Бамблбі  та  Арсі  сіли  у  оборонні  кабінки  і  приготувалися  до  розстрілу  астероїдів,  економно  витрачаючи  патрони,  яких  було  замало  на  кораблі.
                     Коли  автоботи  пройшли  поле  астероїдів,  перед  ними  відкрилася  моторошна  картина:  мертва  планета  з  атмосферною  оболонкою  зеленуватого  відтінку,  яка  буває  тільки  при  тривалих  випарах  ядовитих  речовин.  Води  майже  не  було  видно.  Лише  на  горизонті  віддзеркалювалося  сріблясте  озеро.  Рельєф  був  не  рівним:  багато  низьких  курганів  та  високі  гори.  Одна  з  них    розмірами  нагадувала  земний  вулкан  Попокатепетль.  
                      --  Друзі,  жителів  цієї  планети  знищила  кислота.  Схоже,  у  них  стався  вибух  на  якомусь  заводі,  і  отруйні  випари  кислоти  знищили  колись  квітучу  планету,    –  сказав  Рейчет,  проглядаючи  свій  комп’ютер.
                    --  Гаразд,  ми  починаємо  спуск,  тож  займіть  свої  місця,  –  попередив  Оптимус.
                    Коли  «Спарк  2»  опустився  на  планету,  друзі  були  вже  готові  до  тривалих  подорожей.  Кожен  з  них  взяв  із  собою  стандартну  екіпіровку  та  те,  що  забажав  сам.  
                     Пройшовши  декілька  сотень    метрів  по  коричневому  та  висохлому  грунту  вони    побачили  руїни  якоїсь  будівлі,  а  в  ній  лежачого  робота.  На  вигляд  він  був  недієвим.  Цей  робот  виглядав  так,    наче    валявся  тут  двісті  років.      Він  був  сірого  кольору,    в  його  груди  була  вмонтована  скляна  колба  з  металевою  пластиною    всередині.  
                     --    Шершню,  подивись,  що  там  сховано,  –  наказав  Оптимус.
                     Шершень  обережно  підійшов  до  робота  і  спробував  дістати  колбу.    Та  варто  було  йому  доторкнутися  до  неї,  як  робот  раптом  відкрив  очі  і  відштовхнув  Шершня  від  себе.  Схопившись  на  ноги,  робот  дістав  два  електромеча.  Такі  ж  мечі  були  в  арсеналі  власної  зброї  Шершня,  тому  саме  він  приготувався  до  бою.    Між  ними  зав’язалася  боротьба.  Обидва  роботи  билися  на  рівних,  але  Шершень  виявився  слабшим  і  від  прицільного  удару  супротивника  відлетів  на  декілька  метрів.  Наступним  бився  Оптимус.  Він  дістав  свою  ультразвукову  сокиру  і  здивувався,  коли  побачив,  що  дроїд-захисник          також  за  зброю  використав  ультразвукову  сокиру.  Оптимус  виявився  більш  сильним  і  влучним  ударом  спромігся    зробити  тріщину  у  колбі.  Замахнувшись  для  другого  удару,  він  почув  крик  Рейчета    і    затримався  на  секунду.    Це  було  його  помилкою.  В  цей  момент  дроїд-захисник  дуже  сильно  вдарив  автобота  рукояткою  сокири.  
                      --    Друзі,    я  знайшов  інформацію  про  цього  дроїда  –  кричав  Рейчет,  поки  Бамблбі  бився    замість  Оптимуса.  —  Цей  робот  називається  «Терен  S  40».  Його  зробили  місцеві  мешканці,  що  жили  тут  сотню  років  назад.  Вони  використовували  цих  роботів  як  рухомі  сейфи  для  зберігання  цінної  інформації.  Можливо,    в  його  колбі  знаходиться  карта  до  живого  мастила.  Мабуть  він  залишився  чи  не  єдиним  із  багатьох,  що  тревореанці  зробили  для  себе.  Його  перевага  в  тому,  що  він  здатен  воювати  тією  зброєю,  якою  володіє  його  супротивник.  Для  отримання  пластини  з  інформацією,  треба  назвати  пароль  або  розбити  колбу  та  забрати  те,  що  всередині.    
                     --  Зрозумів,  док-бот!  –    закричав  у  відповідь  Бамблбі,  продовжуючи  битву.  
                     --  Оптимусе,  я  позичу  твою  ультразвукову  сокиру?  –  спитав  Шершень  у    напіввідключеного  Оптимуса.
                     --  Добре  придумав!  –  похвалив  його  Рейчет.  —  Треба  викликати  колову  реакцію.  Тоді  він  вибухне.  
                     --    А  карта?  Карта    ж  може  постраждати?  –  спитала  Арсі.
                     --    Ні,  вона  захищена!  –  відказав  Рейчет.
                    Але  не  встиг  він  промовити  ці  слова,  як  почувся  жахливий  гуркіт  та  знялася  страшенна  курява.    А  коли  пил  осів,    то  всі  побачили  щасливих    Бамблбі  та  Шершня,  а    біля  них  розбитого  «Терена  S  40».
                   Металева  пластина  від  часу  трохи  заіржавіла,  правий  верхній  кут  був  трохи  погнутий,    та  все  ж  мапу  можна  було  прочитати.      Вона  вказувала  лише  одну  дорогу,    яка  вела  через  гори,  ущелину  і  доходила  до  самісінького  вулкану.  Тут  Рейчета    мало  не  замкнуло    --  живе  мастило  було  у  самісінькому  жерлі  вулкану!
                     --  Якщо  тільки  такий  шлях,  то  треба  йти!  –  підбадьорив  Оптимус,  оговтуючись  від  несподіванки.
                     --  Підемо  завтра  на  світанку,  –  запропонував  Рейчет.
                     --  Може  будемо  чергувати  по  черзі?  –  запитала  Арсі.
                     --  Навіщо?  –  з  подивом  запитав  Шершень.
                     --  Чергувати  нам  потрібно,  аби  небажані  гості  не  зробили  з  тобою  те,  що  ти  та  Бамблбі  зробили  з  цим  роботом,    –  пояснив  Праул,  вказуючи  на  понівеченого  «Терена  S  40».
                     --  Після  твого  прикладу  мені  відбило  втому,  –  відповів  Шершень.
                     --  Тоді  чергуй  першим!  –  зі  сміхом  сказав  Оптимус.  
                     --  Гаразд,  –  ображено  погодився  Шершень.
                     Ранок  був  теплий  та  світлий,  але  навкруги  була  мертва  рослинність  і  це  пригнічувало.  Автоботи  почали  збори  у  дорогу,  та  виявилося,  що  нічний  вартовий    перейшов  на  режим  відпочинку  під  час  свого  чергування.
                     --  Гарна  в  нас  охорона,  –  сказав  Рейчет,    струсонувши      Шершня.
                     --  Га?  Що?  Що  сталося?  –  злякано  спитав  він.  
                     --  Відпочивай  далі!  –  розсміявся  Праул.
                     --  Годі  сміятися.  Краще  перевірте,  чи  все  в  порядку,  —  наказав  Оптимус.
                     --  Це  і  перевіряти  не  треба,  —  вставив    своє  слово  Праул.
                     --  Чому  ж  так?  —  здивувався  Бамблбі.
                    --  Якби  тут  хтось  був  уночі,  він  би  не  проминув    недієвого  охоронця!  —  хапаючись  за  Іскру,  сміявся  Праул.
                      --  Годі  вже  реготати,  —  обурився  Шершень.  —  До  речі,  ти  мав  змінити  мене  на  вахті!
                      --  Покликати  треба  було,  —  розсердився  Праул.
                      --  Та  годі  вам,  –  втрутився  у  їх  розмову  Рейчет.
                      --  Потрібно  в  дорогу  збиратися,  —  нагадала    Арсі.
                      --  Так,  ми  майже  забули  про  «живе  мастило»,  —  знітився  Оптимус.
                      Усі  швидко  зібралися  і  автоботи  вирушили  в  дорогу.  За  цей  день  вони  вирішили  пройти  ущелину,  яку  назвали  «Великою  ущелиною  Тревора».  Вона  складала  одну  чверть    їхнього  шляху.
                      Шлях  до  ущелини  пролягав  через  непрохідні  зарості  чахлих,  або  вже  засохлих  дерев  та  ліан,  серед  яких  щось  шипіло  і  дзижчало.  Деякі  з  них  під  дією  кислот  перетворилися  на  мутантів  і  стали  небезпечними  для  кожного,  хто  наблизиться.  Щоб  пройти  ці  хащі,  автоботи  використовували  свої  мечі.  Дорогою  їм  зустрілося  багато  незвичного,  але  найбільш  вразила  рослина,  яка  їла  комах.  Автоботи  раніше  таких  не  бачили,  тому  і  назвали  її  «пілінаріс  автоботський».  
                      Так,  спостерігаючи  за  оточуючим  середовищем    та  розмовляючи  між  собою,  друзі  доїхали  до  ущелини.  Вона  справді  була  великою  та  глибокою,  на  дні  її  текла  бурхлива  річка  з  темно-зеленою  водою.
                      --  Як  нам  переїхати  на  той  бік  ,  адже  я  ніде  не  бачу  мосту,  –  спитала  Арсі.
                      --  Міст  був,  –  відповів  Бамблбі.
                      --  А  куди  подівся?  –  з  подивом  спитав  Праул.
                      --  Його  підірвали!  —  спокійно  відповів  Бамблбі.
                      --  Хто,  коли?—в  один  голос  спитали  Шершень  та  Арсі.
                      --  Хто    --    не  знаю,  але  згідно  з  даними,  що  видає  сканер,  його  підірвали  трохи  більше  двох  годин  назад,  –  відповів  все  ще  спокійний  Бамблбі.
                      --  Може  його  підірвали  інші  дроїди-захисники,  –  припустив  Праул.
                      --  Ні,  міст  підірвали  десептикони!  --  зауважив  Рейчет.
                      --  Але  чому  ти  так  думаєш?—  спитав  вже  схвильований  Бамблбі.  
                      --  Тоді  подивись  униз.  Там  чітко  видно  сліди  від  ракет,  –  міркував  Рейчет.
                      --  То  й  що.  Ці  сліди  могла  залишити  ракетниця  тих  дроїдів,  –  стояв  на  своєму  Бамблбі.
                      --  Коли  ти  стріляєш  з  ракетниці,  то  цілишся  ретельно,  а  тут  стріляли  поспіхом    і  зовсім  не  цілились.  От  я  і  роблю  висновок,  що  стріляв  літак,  в  якого  немає  можливості  зупинитись  і  вистрілити  прицільно.  Тобто  стріляв  десептикон,  адже  він  трансформується  в  літак,  –  доводив  свою  правоту  Рейчет.
                      --  Яка  різниця,  хто  стріляв.  Давайте  краще  думати,  як  нам  обійтися  без  мосту,    —  втрутився  Оптимус.
                      --  Різниця  є,  адже  тепер  нам  треба  бути  обачнішими,  бо  десептикон  може  на  нас  напасти,  –  сказав  Шершень.
                      --  Твоя  правда.  Але  як  же  нам  перейти  через  ущелину?  –  замислився  Оптимус.
                      --  Може  спуститись  донизу,  перейти  річку  та  піднятися  наверх    з  іншої  сторони,  –  запропонував  Бамблбі.
                      --  Занадто  ризиковано,  течія  дуже  сильна  та  і  лізти  високо,  –  відповів  Рейчет.
                      --  А  що  ж  нам  робити?  –  спитала  Арсі.
                      --  Може,  десь  поряд  є  міст.  Давайте  пройдемося  і  пошукаємо,  –  запропонував  Шершень.
                      --Можна.  Тоді  ділимось  на  дві  групи.  Рейчет,  Шершень,  Арсі  –  ви  перша  група,  йдіть  направо.  Праул,  Бамблбі  –  ви  підете  зі  мною  наліво,  –  скомандував  Оптимус.
                      --  Гаразд.  Якщо  щось  знайдемо,  то  зв’яжемось,  –  відповів  Рейчет.
                      Автоботи  розділились.  Кожна  група  ретельно  перевірила  достатньо  велику  відстань,  але  моста    не  знайшли.  Вони  вже  зневірились  у  ситуації,  та  одна  подія  підняла  їх  настрій  і  вирішила  проблему.
                      Шукаючи  міст,  перша  група  знову  стикнулася  з  дивним  рослинним  світом  планети.  Вона  бачила  і  сухі  дерева,  вкриті  кудлатим  мохом,  що  досягали  двадцяти  метрів  заввишки  із  зламаними,  перекрученими  вітами,  і  кущі,  у  яких  коріння  було  настільки  великим,  що  стирчало  з  під  землі,  подібно  до  дивовижних  щупалець.  На  одному  з  таких  коренів  і  спіткнулася  Арсі.  Перечепившись,  вона  почала  падати  в  ущелину.  Але,  на  великий  подив  та  радість  Шершня  і  Рейчета,  Арсі  зависла  в  повітрі.  Це  було  щось  не  зрозуміле.  Навіть  сама  Арсі  була  спантеличена.
                     --  Сканери  показують,  що  тут  знаходиться  тверде  тіло,  –  повідомив  Рейчет.
                     --  А  може  це  невидимий  міст.  Мабуть,  це  ще  одна  лінія  оборони  «живого  мастила»,  –  припустив  Шершень.
                     --  Можливо.  Спробуй  стрибнути  до  Арсі,  –  попросив  Рейчет.
                     --  А  якщо  я  впаду?  –  перепитав  Шершень.
                     --  Це  неможливо.  Сканери  свідчать  про  тверду    масу,  –  переконував  Рейчет.
                     --  Гаразд,  я  стрибну,  але  більше  нічого  не  пояснюй,  –  незадоволено  погодився  Шершень.
                     Він  стрибнув  прямо  туди,  де  була  Арсі.    Він  дуже  хвилювався,  що  впаде  і  розіб’ється,  але  завис  у  повітрі  так  само,  як  і  Арсі.  Під  ногами    дійсно  відчувалася  тверда  опора.
                      --    Передай  Оптимусу,  що  ми  знайшли  прохід!  –  закричав  Шершень.  
                      --    Оптимусе,  прийом,    ти  чуєш  мене,  Оптимусе?  –  намагався  зв’язатися  Рейчет.
                      --    Я  на  зв’язку.  Що  у  вас  трапилось?  –  миттєво    перепитав      Оптимус.
                      --    Ми  знайшли  перехід  на  іншу  сторону,  –  повідомив  Рейчет.
                      --    Нам  щастить!    Тоді  вирушаємо  далі.  А  поки  поміркуйте,  хто  з  десептиконів  міг  зруйнувати  міст.  Чекайте  нас,  –  промовив  Оптимус.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401918
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 17.02.2013


Нові пригоди трансформерів. Част. 1, розд. 2

Частина  1                                                                        
                                                                                   Розділ  2
                                                                                 Мегатрон
             
                     Від  спогадів  Оптимуса  знов  відволікли  гучні  звуки,  що  лунали  з  озера.  Стало  світати  і  він  побачив  Арсі,  яка  повільно  виїхала  з  гаражу  на  тренувальний  майданчик.  Вона  мала  змінити  його  на  варті.  Та  раптом  його  увагу  привернув  довгий    яскравий  промінь,  направлений  у  небо  під  прямим  кутом.
                     --  Ти  бачив  промінь!  Дуже  схоже  на  …  –  закричала  вона  здалеку.
                     --  На  пробний  постріл  космомосту.    Такий  сигнал  на  Землі  міг  створити  тільки  Мегатрон,  адже  він  зі  своїм  кораблем  теж  тут,  якщо    живий,  –  припустив  Оптимус.  
                     --    Що  сталося?  –  втрутився    Бамблбі,  який,  через  галас  Арсі,  з’явився  на  майданчику  разом  з  іншими  автоботами.  
                     --    Схоже,  ми  знайшли  сигнал  Мегатрона,    –  відповіла    Арсі.
                     --    Арсі,    бери  Шершня  та  йди  у  розвідку,  –  наказав    Оптимус.
                     --    Добре.  Шершню,  маємо  завдання,  –  покликала    Арсі.
                     --  Ну  нарешті,  хоч  якась  робота!  –  відгукнувся    Шершень.
                     Через  деякий  час  вони  спорядились  та  виїхали.  Із  собою  взяли  електрошокер,    рацію  та  запасні  колеса,  адже  дорога  була  дальньою.  
                     Зафіксувавши  на  радарі  місцезнаходження  сигналу,  вони  поїхали  в  південно-східному  напрямку.    Добиралися  довго,  тому  що  великою  проблемою  став    Атлантичний  океан.    Перепливли  вони  завдяки    Арсі,  яка  трансформувалась  у  військовий  автомобіль  --  амфібію.    Координати  світлового  сигналу    вивели      їх    до  африканської  пустелі  Сахари.  Довго  їхати  по  піщаним  дюнам  не  довелось,    тому  що  над  ними  пролетів  літак.  На  його  корпусі  були  символи  і  знаки,    дуже  схожі  на  кібертронську  мову  і  емблеми  десептиконів.  Їхні  сумніви  розвіялися,  коли  винищувач  зробив  у  повітрі  велике  коло,  і  змінюючи  форму,  швидко  полетів  до  землі,  стріляючи  у  автоботів.    Шершень  і  Арсі  також  часу  не  гаяли.  Ухиляючись  від  ракетних  снарядів,  вони  трансформувались  і  побігли  у  різних  напрямках,  щоб  заплутати  десептикона.  Коли  повітряний  обстріл  закінчився,  автоботи  змогли  нарешті  повністю  побачити  ворога.  
Це  був  десятиметровий  робот  фіолетового  і  сірого  кольорів.  На  його  грудній  панелі  красувалась  величезна  емблема  десептикона.  Шершень  упізнав  у  ньому  Старскрима  –  заступника  Мегатрона,  з  яким  він  колись  близько  стикався  на  війні.  Ставши  на  твердий  грунт,  десептикон  відразу  ж  націлив  на  Шершня  свій  лазерний  кулемет.  Це  йому  нагадало  ситуацію,  як  і  колись  у  битві  з  цим  солдатом,  тому  він  вже  знав  як  протистояти  цьому  ворогові.  Оскільки  Арсі  вперше  зустрілася  з  таким  десептиконом,    вона  розгубилась,  але,  як  тільки  Старскрим  націлив  свою  смертельну  зброю  на  Шершня,  відразу  ж  оговталась  і  вистрілила  у  ворога  першою.  Більша  частина  її  куль  влучила  у  ціль,  від  чого  десептикон  похитнувся  і  впав.  Шершень,  не  гаючи  часу,  побіг  до  Старскрима,  щоб  не  дати  йому  підвестися,  але  трохи  запізнився.  Десептикон  вже  стояв  на  ногах  і  тримав  у  руках  два  мечі.  Зав’язався  бій,  в  якому  Арсі  мало  чим  могла  допомогти,  оскільки  мечами  вона  володіла  погано,  а  стріляти  було  небезпечно  –    адже  можна  було  влучити  у  товариша.  Та  допомога  вже  не  знадобилася,  тому  що  Шершень  зміг  вибити  з  рук  Старскрима  мечі  і  повалити  його  на  землю.  Десептикон  відчув  свою  поразку,  але  бажання  функціонувати  все  ж  таки  зберіг.  Тільки-но  автобот  трохи  послабив  свою  увагу,  Старскрим  ввімкнув  на  повну  двигуни  і,  трохи  обпаливши  Шершню  ногу,  зміг  злетіти  у  повітря  і    полетів  геть.
                     --    Шершню,    зв’яжись  з  Оптимусом.  Передай,  що  ми  наближаємось  до  цілі  і    бачили  Старскрима,      –  наказала  Арсі,  обробляючи  пошкодження  товариша.                                                                                                                                              
                     --  Оптимусе,  схоже  ми  натрапили  на  дорогу  до  Мегатрона,    то  ж  швидше  виїжджайте.  Ми    бачили    Старскрима.    Будьте  обережні.    Я  передаю  вам  координати,    –  повідомив  Шершень.
                     --    Ми  негайно  виїжджаємо,    Шершню,    –    відповів    Оптимус      і  дав  команду  іншим  автоботам    збиратися.
                     Але  не  доїхали  вони  і  до  Нью-Йоркської  гавані,    як  зустрілись    із    Старскримом.  Він  був  трохи  понівечений  після  бою  із  Шершнем,  але  за  наказом  Мегатрона  мав  зупинити  автоботів.  А  оскільки  Старскрим  боявся  його,  то  і  переважаюча  кількість  автоботів  не  зупинила  десептикона.    Почався  бій,  але  з  літаком  боротися  важко,  і  тому  Старскрима  було    не  легко  перемогти.  Оптимус    із  Рейчетом  почали  відволікати    увагу    десептикона,    а  Праул,    Балкет    та    Бамблбі    нападали.    Бій  був  запеклим.    Бамблбі    напав  першим,    але    Старскрим    злетів  у  повітря  і  обстріляв  його,  та,    на  щастя,  промахнувся.    Тоді  Рейчет  використав  своє  магнітне  поле,    притягнув  десептикона  до  землі    і  дав  можливість    Оптимусу  напасти.  Автобот  поранив  Старскрима  у  груди  та  пошкодив  контейнер  Іскри,  проте  десептикону    вдалося  вирватись  із  магнітного  поля    Рейчета,    відштовхнувши  Оптимуса.  Та    Старскрим  не  очікував  удару  з  тилу.    Його  задумав  Праул,    поки  десептикон  бився  з  Оптимусом.    Він  непомітно  для  усіх  підкрався  ззаду  і  відключив  ворога    електрошокером.    
                     Коли  вони  вже  були  в  дорозі,    Балкет  йому  сказав:  «Ти,  Прауле,  зробив  не  гарно.  Адже  напад  ззаду,    навіть  заради  перемоги  над  десептиконами,    вважається    дуже  підступним».  Праул  на  те  відповів:  «Згоден!    Проте  ми  ж  не  могли  перемогти  у  відкритому  бою,    і  це  мене  виправдовує».  Ці  суперечки  тривали  довго.  І  тільки  Статуя  Свободи  змусила  Балкета  замовкнути,  –  він  був  вражений  її  красою  та  величчю.  
                    Через  Атлантичний  океан  автоботи  перебралися  на  старій  самохідній    баржі,  яку  знайшли  у  порту  Нью-Йорка.  Досягнувши  Африки,  вони  почали  довгий  шлях  гарячими  пісками  Сахари.  Поволі    дістались  до  Шершня  та  Арсі.    
                     При  зустрічі  спочатку    вислухали  розповідь  друзів.  Коли  Шершень  та  Арсі  приїхали  сюди,  вони  випадково  натрапили    на  схований  у  пісках  бункер.  Підійшовши  ближче,    вони  зрозуміли,  що  це  стара  підземна  база.  Унизу    автоботи  побачили  великі  діжки  з  мастилом.  Проте  вони  не  наважились  його  брати  --  адже  було  дуже  дивно,  що  база  знаходиться  у  такому  дикому  місці.  Далі  Шершень  нагледів  ще  якісь  ящики  і  люк.  Вони  поцікавились,    що  в  них  знаходиться.  В  тих  ящиках    друзі  побачили  земну  зброю:  ППШ,  дрібнокаліберні  та  протитанкові  гвинтівки,  багато  видів  снайперської  зброї  та  патронів  до  них.  Продивившись    історію  Землі  по  своєму  бортовому  комп’ютеру,    Арсі  припустила,    що  тут  була  секретна  база  Адольфа  Гітлера  часів  другої  світової  війни,    а  мастило,  заховане  у  бункері,    мабуть  призначалось  для  ракетних  установок  та  танків.    Остаточно  вони  упевнились,    що  це  німецька  база,    коли  побачили  написи  на  каністрах,  зроблені    німецькою  мовою.  Але  їх  ще  дужче  зацікавив  напис  на  кришці  люка:  «Цілком  таємно.  Вхід    ЗАБОРОНЕНО».    Проте  вони  зайшли  туди  і  опинилися  у  приміщенні  з  великою  кількістю  картотек  та  мап.  Розповідь  розвідників  дуже  зацікавила  усіх  друзів.
                     --  Шершню,  ти  можеш  показати,    де  ця  база  знаходиться?    Може  нам  стане  у  потребі  інформація,  що  там  зберігається?    –  спитав    Оптимус.
                     --  Так.  Але  тебе  може  зацікавити  дорога  до  Мегатрона.    Ми  знайшли  на  базі  якусь  мапу  і  доповідний  лист  з  печаткою,  датовані    1942  роком.    У  листі  сказано,    що  загін  розвідників  натрапив  на    невідому  їм  бойову  машину,    схожу  на  людину,    проте  значно  вищу,    і  вона  їх  атакувала  невідомою  зброєю.  Якщо  він  вижив,  йому  є  сенс  використати  стару  базу  для  порятунку.  А    на  цій  карті  показано  місце  сутички,  ось  подивись,    –  сказав  Шершень.      
                     --    Чому  ж  ти  раніше  мовчав?  –  вигукнув  Оптимус.  --  Треба  швидше  туди  дістатись!
                     --    Але  вже  темніє.    Може,  безпечніше  їхати  вранці,  бо  ми  не  знайомі  з  цією  місцевістю,    –  запропонув  Балкет.
                     --    Гаразд,    –  відказав  Оптимус.
                      Так  вони  і  зробили.  Усі  сховались  до  спеціального  захисного  намету.  Але  вночі  сталося    дещо,  і  це  всіх  насторожило.  На  світанку  увагу  Рейчета  привернуло  ледь  помітне  сяйво,  яке  проникало  ззовні.    Коли  він  вийшов,    то  побачив  перед  собою  голографічне  зображення  командуючого  армією  Кібертрону  --  Ультрамагнуса.  
                     --    Рейчете,    я  радий  тобі.  Як  бачиш,  я  дуже  слабий.    Я  захворів  на  хворобу        Джедфайєра.    Проте  я  передаю  цю  інформацію,    щоб  попередити.    На  вас  чекають  великі  випробування,    але,  сподіваюсь,    ви  переможете.    Я  не  знаю,    скільки  ми  протримаємося,    але  ви  маєте  знешкодити  Мегатрона.    Останній  раз  його  бачили  на  Землі.    До  речі,    я  дізнався,    що  він  був  там    у  1942  році.    Знешкодьте  його  –  це  ваше  завдання.    Я  вас  дуже  прошу!  –  додав  він  від  себе.  
                      Рейчет  розповів  про  свою  нічну  пригоду  друзям.    Вислухавши,    автоботи      негайно  зібралися  в  дорогу.  Їхати    вони    вирішили  строєм:    першими  були    Арсі    та    Шершень,    за  ними  Бамблбі,    Праул    та    Балкет,    а    замикали    колону  Оптимус    та    Рейчет.    Усю  дорогу  Оптимус  з  Рейчетом  вивчали  карту,    яку  знайшли  Шершень  та  Арсі.    Вона  була  невелика  за  розміром,    на  жовтуватому  пергаменті,  трохи  потерта.  Червоними  стрілками  було  показано  рух  розвідників  і  великим  чорним    хрестом    –  місце  бою  з  Мегатроном.    Раптом  Праул,          виявивши  своїм  радаром  якусь  перешкоду,  кинувся  уперед  та    впав  у  яму    з  металевими  та  гостро  наточеними  штирями.    Оптимус  поспішив  на  допомогу.    Він  вистрілив  своїм  гарпуном  та  обмотав  ним  Праула,    але  його  сили  було  замало,    щоб  витягти    товариша  з  ями.  Допомогати  взялася  Арсі,  бо    вона  мала  довгий  канат    та  прицільний  кидок.    Разом  вони  майже    витягли    товариша,    але,    на  жаль  канат  не  витримав  і  почав  рватися.    Праул    мало  не  впав  назад  у  яму.    Проте  додатковий  трос  Балкета  його  врятував.
                      Вибравшись  із  ями,    Праул  більше  не  рвався  уперед.    Після  цього  випадку    Оптимус    застеріг  своїх  товаришів,    що  Мегатрон  міг  створити  перешкоди  на  шляху  до  своєї  схованки.  Можливо,  це  було  під  час  війни,  коли  його  шукали  німецькі  солдати,  а  можливо    --  зараз,    якщо  він  влаштував  там  свою  базу.
                     Він  виявився  правим,  бо  трохи  згодом  показав  на  озеро,    в  якому  плавала  дивна  рослина.  Перевірка  показала,    що  вона  роз’їдає  залізо.  Було  очевидним,  що  ця  рослина  виведена  у  лабораторії    Мегатрона.    Щоб  перебратися  на  той  бік,  вирішили  використати  обхідний  маневр:  Бамблбі  буде    відволікати  хижу  рослину,    доки    Арсі    не  перевезе  автоботів    на    інший    бік  озера.  Тому    Арсі  трансформувалась  у  амфібію  і  по  черзі  перевезла  їх.    Останнім  на  березі  залишився    Бамблбі.    Коли  Арсі    забрала  його  і  вже    дісталась    до  середини  озера,  --  аж  тут  на  них  напала  рослина,  адже  не  було  кому  її  відволікати.      Друзі  почали  стріляти,    але  несподівано  для  всіх    рослина  створила  навколо  себе  захисне  поле,    яке  зачинило  її  з  Арсі  та  Бамблбі.    Рішення  визріло  миттєво.  Сканувавши  рослину,  Бамблбі  виявив  її  слабке  місце    –    коріння.  Треба  було  швидко  діяти.  Вони  домовились,  що    Арсі    відволікатиме  рослину,    адже  вона  амфібія,  а  Бамблбі  пірнає  під  воду  та  вбиває  ворога  із  вмонтованої  в  нього  плазмової  гвинтівки.  Коли  рослина  була  знешкоджена,    друзі  швидко  дісталися  берега.  Усі    почали  готуватись  до  ночі,  адже  сьогоднішній  день  забрав    багато  сил.  Ніч    пройшла  спокійно.
                      Вранці,  коли  тільки-но  почало  світати,  усі  вже  були  готові  вирушати  в  дорогу.  Строю  вони    не  міняли  і  їхали  так  само,  як  і  вчора.  Весь  час    Оптимус    та  Рейчет  уважно  роздивлялись  карту,    бо    за  їх  розрахунками  ціль  була  близько.  За  п’ять  хвилин  ходу    Шершень  вдарився  об  щось  невидиме.  Він  вирішив,  що  це  силове  поле,  яке  не  дає  їм  пройти  далі.    Бамблбі  за  допомогою  свого  сканера  знайшов  джерело  енергії  цього  поля.  Виявилось,  що  воно  заховане  глибоко  в  землі.  Праул  швидко  почав  розкопувати  землю,  та  у  небі  з’явився  десептикон,    який  почав  обстрілювати    автоботів.    Він  був  синього  кольору  та  за  формою  дуже  нагадував  бочку.    
                      Друзі  оточили    Праула  з  усіх  боків,  закриваючи  від  куль,    що  свистіли  біля  них.  Під  час  перестрілки  автоботи      пошкодили  одну  турбіну  десептикону  і,  коли  він  спустився  на  землю,  то  всі  упізнали  Лагната,  вірного  послідовника  Мегатрона.      Автоботи  діяли  за  звичною  тактикою:  Оптимус  напав  спереду,    Балкет  та  Шершень  зайшли  з  боків,  а  інші  мали    їх  прикривати.      Лагнат  виявився  дуже  сильним  суперником.    Він  відкинув  Балкета  далеко  від  себе,  лише  доторкнувшись  до  нього  своєю,  схожою  на  бочку  рукою,  що  трансформувалася  у  ракетний  пусковик.  Оптимус  був  більш  спритним.  Він  вдарив  Лагната  своєю  сокирою  по  грудній  панелі  і  продовжував  далі  нагороджувати  ворога  ударами,  поки  десептикон  не  впав  на  землю  побитий.    Лагнат,    відчуваючи  небезпеку,    злетів    у  повітря  саме  тоді,  коли  Праул  докопався  до  джерела  силового  поля  і  розбив  його.            
                     Після  цієї  пригоди  друзям  довелось  перепочити,  адже  Балкетові    потрібна  була  допомога.  Поки  Рейчет  лагодив  Балкета,    Оптимус    вивчав  карту.  Його  увагу  привернула  заштрихована  лінія  навкруг  хреста,  на  яку  він  спочатку  не  звернув  уваги.    Це  свідчило  про  ще  можливі  труднощі.    По  дорозі  Оптимус  розказав  про  свої  припущення  Рейчетові,  який  і  раніше  сумнівався,    що  Мегатрон  спроможний  лише  на  такі  незначні  перешкоди.
                      --    Це  занадто  легко  було.    Мегатрон,  зазвичай,  ставить  складні  пастки,  –    міркував  Рейчет.
                    --    Оптимусе,    дивись!  Попереду  гори.  А  он,  схоже,  вхід  у  печеру,  --  показав  Шершень.
                    --    Це,  мабуть,  вхід  у  лігво,  –  сказав  Оптимус,    глянувши  на  карту.
                  Коли  вони  наблизились,  то  побачили,  що  вхід  до  печери  затуляє  стіна,  а  біля  неї  --  врізане  у    великий  камінь  табло  з  написом:  «Слово  відкриває  вхід».
                    --    Тут  такі    букви:    Т,  Е,  Н,  П,  К,  Д,  И,  О,  Е,  С,    –  прочитав    Праул.
                    --    Я  гадаю  --    це  слово  «Десептикон»,    –  сказала  Арсі.
                    --    Та  ні,  це  було  б  занадто  легко,    –  розмірковував    Оптимус.
                    --    А    що  ми  втрачаємо?  –  спитав  Бамблбі.
                    --    Та  нічого,  здається,    –  відповів  Оптимус.
                    --    От  і  спробуємо,    –  наполягав  Бамблбі.
                    --    Ні,  стривайте.  Тут  ще  написано,    що  якщо  слово  буде  не  правильним,    то  з’явиться    десептикон-контроль.
                    --    А  це  вже  погано.  Якщо  ти  не  десептикон,  то  ти  помреш,    –  сказав  Рейчет.
                    --    Але  ж  має  бути  вихід?  –  замислився    Оптимус.
                    --    Так,  вихід  є.  Треба,    щоб  той,    хто  має  дуже  сильну  енергію,  пройшов  першим  --    тоді  він  помре,  але  Десептикон-контроль  перегріється  і  зламається,  --  підказав  Рейчет.
                      --    Це  не  годиться,  але  ми  не  маємо  інших  варіантів.    Натискай,  Бамблбі,  слово  «Десептикон»,  --  наказав  Оптимус.
                      --    Гаразд.    Проте  не  треба  забувати,  що  в  нас  лише  один  шанс,  --  нагадав  Бамблбі.
                      Натиснувши  слово  «Десептикон»,    Бамблбі  відбіг    назад  --  адже  у  печері  все  почало  обвалюватись  та  гуркотіти.    І  на  місці  клавіатури  з’явилась  велика  десептиконська  емблема,  на  якій  був  Десептикон-контроль.
                      --    О,  ні!    Це  слово  не  правильне.  Нам  не  можна  втрачати  друзів  та  бійців,    –  сказав  Оптимус.
                      --    А  що  робити,  адже  ми  не  вгадали?    –  вигукнув  Праул.
                      --    Рейчете,  а  не  можна  цей  Десептикон-контроль  якось    розбити?  –  спитав  Оптимус.
                      --    Ні,    якщо    почнеш  стріляти  в  нього,  то  тебе  вдарить  током.    А  повір  моєму  досвіду,    б’є  воно  добряче,    –  сказав  Рейчет.
                      Але  як  тільки  Рейчет  закінчив  говорити,    по  всій  печері  рознісся  могутній  гуркіт  та  скрегіт    металу.    Усі  подивились  на  Десептикон-контроль    і    побачили  ,  що  двері  почали  розсовуватись,    а    Балкет,  який  у  самопожертві  кинувся  до  них    першим,    лежав  мертвий.    Всім  було  дуже  шкода    Балкета,  але  треба  було  швидше  діяти.    Усі  побігли,  а    Оптимус    зупинився  перед    Балкетом    і  сказав:  «Нам  буде  дуже  тебе  бракувати,  але  ми  щось  вигадаємо».    Забігши  у  лігво  Мегатрона,    вони  побачили,    що  це  велика  печера  з  космомостом  та  обладнанням.    
                      --    Ось  ми  і  зустрілись!    –    зненацька  почули  вони  голос    Мегатрона.
                     Він  був  у  формі  бойового  літака    сіро-червоно-білого  кольору.  Побачивши  перед  собою  Мегатрона  та  декілька  його  вірних  помічників,    автоботи    кинулися  вперед.    Бамблбі,    Арсі    та    Шершень  мали  напасти  на  Старскрима  та  Бліцвінга,  а  Оптимус  у  парі  з  Рейчетом    --    на    Мегатрона,  який  уже  прийняв  форму  робота.      Праулу    належало  їх  страхувати.    Але  сталось  те,    чого  Оптимус    так    боявся.                
                 Праул  напав  на  Мегатрона  раніше  від  усіх,  адже  гадав,  що  найсильніший.    Він  кинув    сурікен  і  пробив  Мегатрону  грудну  панель.    В  той  час,    коли  Мегатрон  намагався  вийняти  його,    Праул  вдруге  напав  і  прицільним      ударом    ноги    ввігнав    сурікен    так  глибоко,  що  дістати    його  вже    було  неможливо.                                                                      Розлютившись,    Мегатрон  дістав  свого  меча  і  вдарив  Праула  по  грудній  панелі,  від  чого  той  відключився.    Тоді  Рейчет  кинувся  на  Мегатрона,  випереджаючи  Оптимуса.  Він  звалив  його  з  ніг  та  кинув    на    купу  каміння.    Та  Мегатрон  встиг  вистрелити    Рейчету  у  плече,  від  чого  той  впав  відключений,  бо  не  витримав  такого  сильного  розряду  плазми.    
                   Оптимус,  розгніваний  втратою  стількох  друзів,  кинувся  на  Мегатрона  і  вдарив    своєю  сокирою  по  ногах    та  кулаком  по  голові.    Але    той,  похитнувшись  від  удару,  теж    дістав  Оптимуса  ногою.  Автобот  спіймав  ногу  та  підбив  другу,    від  чого  Мегатрон  впав.    Але  Оптимус  не  очікував  підступного  удару  ззаду  від  Лагната,    який  був  ледве  живий  після  їхньої  останньої  зустрічі.  Він  впав  і  відключився,    проте,  падаючи,      ввігнав  свою  сокиру  у  Лагната    і  вбив  його.
                   В  цей  час  на  Мегатрона  налетів  Бамблбі,    адже  Старскрим  втік  через  бічний  тунель,    а  Бліцвінг  був  вже  напіврозтрощений,  тому  Шершню  та  Арсі  було  легко  його  перемогти.  Бамблбі  хотів  помститись  за  друзів.  Він  вистрелив  під  ноги  Мегатрону    і    таким  чином    зробив  димову  завісу,    у  якій  відірвав  йому  руку  та,  перечепившись  за  каміння,  раптом  впав.  Скориставшись  цим,    Мегатрон  вистрілив  з  гармати  і  хоробрий  автобот  втратив  орієнтир.  Мегатрон    хотів  вбити  його,    але  врятувала  героїчна  допомога  ще  живих    друзів.  Шершень  відволік  увагу  на  себе:  вдаривши  Мегатрона  по  шиї,  зруйнував  його  захисну  панель    і  відключив  захисне  поле  його  Іскри,  а  Арсі,    непомітно  підкравшись,        напала      і  влучним  ударом  по  грудній  панелі  вбила  його,  перетворивши  на  металеву  купу  сміття.                
                   Потім  вони  привели  до  тями  Рейчета,    який  врятував  усіх,  окрім  Балкета  --  адже  він  помер  назавжди  і    залишився  назавжди  у  пам’яті  своїх  друзів!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399813
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 10.02.2013


Нові пригоди трансформерів. Част. 1, розд. 1

Кравченко  Артем                                                                          
                                                                                                           Від  автора

                     Уперше  зі  світом  трансформерів    я  стикнувся  випадково,  натрапивши  на  мультсеріал  на  одному  з  каналів  супутникового  телебачення.  Розумні  інопланетні  роботи,  які  спритно  трансформувалися  у  різну  техніку,  настільки  вразили  мене  та  сподобались,  що  я  з  нетерпінням  став  чекати  прокату  у  кінотеатрах  фільму  «Трансформери»  про  моїх  улюблених  героїв.  Фільм  вразив  спецефектами  та  правдоподібністю,  тому  що  режисер  та  сценаристи  вдало  поєднали  у  дійстві  людей  та  залізних  роботів,  які  рятували  планету  та  Всесвіт  від  знищення.  Я,  як  і  багато  інших  глядачів,  захопився  журналами  про  їхні  пригоди,  зібрав  підшивку  журналів  «Трансформери»,  приймав  участь  у  конкурсах    малюнків,  вікторинах,  навіть  став  переможцем.
                     Другий  фільм  «Трансформери.  Помста  полеглих»  справив  ще  більше  враження.    Я  не  знав,  чи  буде  продовження  фільмів,  а  розставатися  з  героями  не  хотілось,  тому  спочатку  почав  перемальовувати  малюнки  з  журналів,  а  потім  вирішив  написати  про  них  повість.  Її  подаю  на  ваш  розсуд.













                                                 Нові  пригоди  трансформерів  

                                               Частина  перша  -  Перші  битви
                                                                                                                         
                                                                           Розділ  1                                                                                      
                                                             Вирішальний  політ
                 
                   Оптимус  Прайм  сидів  на  високому  фундаменті  понівеченої  стіни  багатоповерхового  гаражу  і  дивився  на  нічне  небо.  Він  сподівався,  що  саме  під  час  його  варти  з’явиться  сигнал  загубленого  при  аварійному  приземленні  корабля.  Та  чуже  небо  виблискувало  незнайомими  зірками.  Десь    там  зостався    рідний  дім,  який  хвилював  і  огортав    спогадами.  
                       …  У  чорних  глибинах  Космосу  розташувалась  велика  планета  Кібертрон,  яку  населяли  дві  раси:  автоботи  і  десептикони.  Ці  людиноподібні,  не  біологічні  істоти  велетенських  розмірів  були  здатні  швидко  трансформуватись  у    конкретні  транспортні  засоби.  У  надрах  цієї  планети  знаходилось  джерело  дуже  могутньої  енергії  –  Олспарк,  з  якої  добували  важливий  для  життя  кібертронців  енергон.  Життя  на  планеті  протікало  мирно,  але  одного  разу,  коли  ніхто  з  автоботів    не  чекав,  лідер  десептиконів  Мегатрон    розпочав  війну    за  право  володіння  Олспарком,  за  допомогою  якого  він  хотів  завоювати  весь  Всесвіт.
                      Ця  жорстока,  довготривала    війна  нарешті  пішла  на  спад.  Автоботи  перемогли  десептиконів  і  вигнали  їх  з  планети,  яка  на  той  час  вже  була  напівзруйнованою.    
                     Згодом  десептикони  заселили  велику  червону  планету  Дестрон.  Вони  відновили  технічне  обладнання,  зміцніли  військовий  арсенал,  побудували  багато  космічних  кораблів  і,  зібравшись  із  силами,  знову  розпочали  війну.
                   Оптимус  за  свої  давні  бойові  заслуги  був  призначений  головнокомандувачем  армії  автоботів  і  разом  з  друзями  Балкетом,  Шершнем,  Арсі,  Рейчетом,  Бамлбі  та  Праулом,  з  якими  його  згуртували  перші  війни  з  десептиконами,    став  самовідданно  боротися  за  встановлення  миру  та  справедливості  на  рідній  планеті…    
                 Різкий  звук  розірвав  тишу  і  Оптимус,  відірвавшись  від  спогадів,  напружився.  Навкруги  розкинулася  територія  випробувального  полігону  давно  покинутого  автозаводу  у  Детройті,  який  несподівано  став  тимчасовим  притулком  для  сімох  автоботів.  За  хвилину  звук  віддалено  повторився.  Він  линув  з  озера  Ері,  що  знаходилось  неподалік  і  експлуатувалось  населенням  Землі.  Оптимус  зайняв  більш  зручну  позицію  для  спостереження  і  став  знову  пильно  вдивлятися  у  чорний  зоряний  морок.    А  спогади  бігли  і  бігли  чередою.
                     …  З  радарного  космічного  центру  передали,  що  до  Кібертрону  наближається  велика  флотилія  ворожих  кораблів.      
                    --  Тривога!  Сигнал  9.4!  –  наказав  Оптимус.      
                --  Споряджаймо  крейсери  та  летимо  на  перехват!  –  по  безпровідному  зв’язку  розпорядився  командуючий  армією  автоботів  Ультрамагнус.
                   Через  кілька  секунд  сотня  кораблів  вилетіла  назустріч  десептиконам.  Оскільки  локатори  у  центрі  керування  космодрому  показали,  що  десептикони  розділилися  і  заходять  на  планету  з  усіх  сторін,  то  командний  штаб  прийняв  рішення  про  спрямування  своїх  кораблів  у  різні  напрямки.  Так  наші  друзі  потрапили  на  південну  лінію  фронту.  
                      Їхній  корабель  називався  «Спарк»  і  був  одним  із  найсильніших.  Його  команда  складалася  із  двадцяти  автоботів,  які  керували  плазмовими  гарматами.  Він  мав  турбошвидкість  та  п’ять  автоматизованих    захисних  башт,  оснащених  кулеметами  великого  калібру.  Та  найголовнішим  було  те,  що    цей  корабель  був  живий.  Він    міг  трансформуватися  на  гігантського  робота-солдата  за  лічені  секунди,  але  для  цього    повинен  був  мати  під  собою  тверду  поверхню.  
                    Усередині  корабля  все  було  спокійно,  поки  Бамблбі,  який    сидів  за  навігаційною  системою,    не  доповів:  
                    --  На  локаторі  кораблі    десептиконів!  
                      Ці  слова  усіх  підняли  на  ноги,  і  кожен  зайняв  своє  місце.  Оптимус  та  Рейчет  сіли  за  кермо;  Шершень,  Арсі  та  Праул    –    до  основних  гармат;  Бамблбі  так  і  лишився  біля  локаторів,  а  Балкет  мав    лагодити    двигуни  та  генератор    захисного  поля  корабля  при  пошкодженнях.  Коли    десептикони    почали  наближатися,    команда  нарахувала    п’ять      ворожих    кораблів.  У  перші  хвилини  вони  занепокоїлись,  але  позаду  загуркотіли  гармати  чотирьох  крейсерів  автоботів.    Разом    вони    збили  чотири  ворожих  кораблі,  але  влучний  постріл  із  п’ятого      корабля  десептиконів  пошкодив  генератор  захисного  поля  та  пробив  верхню  обшивку  «Спарка».      Вибухом  зачепило  руку  Праула,  але  Рейчет,  який  був  запрограмований  мед-ботом,  швидко  полагодив  йому  процесор  внутрішнього  самовідновлення.    А  завдяки  Балкету  було  швидко  відновлено  захисне  поле  корабля  та  залатана  пробоїна  в  корпусі.  Тому  корабель,  що  влучив  у  «Спарк»,  рознесло  на  друзки  цілим  градом  снарядів.
                      Із  початку  війни  десептикони  втратили  лише  сто  шістдесят  чотири  кораблі    із  чотирьохсот,  а  автоботи    із  двохсот  п’ятдесяти    –    сорок  п’ять    та  мали  шістнадцять  підбитих.
На  одному  з  таких    і  був  Оптимус  з  друзями.  У  цьому  бою  автоботи  перемогли,  не  втративши  жодного  корабля.  Спільні  дії  підштовхнули  їх  до  ідеї  об’єднатись.  Так  був  створений  загін  «Кібернетик»,  як  особистий  загін  Оптимуса.  Відчуваючи  постійну  загрозу  вторгнення,  загін  вирішив  використати  ситуацію  і  напасти  на    планету  десептиконів  Дестрон,  щоб  знешкодити  їх  головного  правителя  Мегатрона.    Для  цього  треба  було  знайти  космоміст  і  пройти  крізь  нього.  Оптимус  вирішив  узгодити  свій  план  із  Ультрамагнусом,  але  останній  застеріг  його,    що  на  Дестроні  залишилось  багато  десептиконів,    які  просто  вб’ють  їх.    
                     Було  вирішено  задіяти  ще  п’ять  кораблів  і  атакувати  Дестрон.  Тому  через  декілька  хвилин  найближчі  кораблі    вже  слухали  накази  Оптимуса.
Почали  шукати  космоміст.    Бамблбі  розрахував,  що  найближчий  із  них  знаходиться  за  сімдесят  зоряних  циклів  від  них.  За  розрахунками  Шершня  виходило,  що  цю  відстань  можна  пройти  за  тридцять  хвилин,  якщо  рухатись  із  турбошвидкістю,    а  якщо  без  неї,    то  за  дві  години.  
                     Усе  добре  обміркувавши,    Оптимус  наказав  Арсі  з’єднатися  з  рештою  загону  і  перевірити,  чи  у  всіх  в  порядку  турбошвидкість.  Згодом  Арсі  повідомила,  що  турбошвидкість    є    у  всіх,  окрім  одного  корабля  класу  «лінкор».
                     --    Оптимусе,  а  якщо  причепити  буксир  до  того  корабля  і  тягти  його  усім  разом,  —  запропонував  Рейчет.
                     --  Так,  це  ідея!    Арсі,  повідом,  будь  ласка,  усіх,  щоб  вони  причепили  канати  до  корабля  під  назвою  «Воля»,  –  скомандував    Оптимус.
                     Коли  канати  були  прилаштовані,    Оптимус  звелів  розвинути  турбошвидкість  і  скерувати  рух  на  космоміст,    але  триматись  треба  було  разом,  тому  що  могли  пошкодитися  канати  або  можна  було  наштовхнутися  на    патрульні  кораблі  десептиконів.  
                     Через  тридцять  хвилин  загін  «Кібернетик»  прибув  до  космомосту    і  побачив,  що  його  контролюють  п’ять  ворожих  кораблів.    Але  у  автоботів  була  можливість  напасти  зненацька,  чим  вони  і  скористались.  Декілька  секунд  і  загін  був  у  повній  бойовій  готовності.  Невдовзі    від  ворогів  літали  лише  уламки!  Та  під  час  цієї  перестрілки  було  пошкоджено  космоміст.
                     --    І  що  ж  нам  робити?  –  спитав  Балкет.
                     --    Лагодити.    Арсі,  передай  іншим  кораблям,    щоб  почали  лагодити  космоміст!  –  наказав  Оптимус.
                     Цей  наказ  було  виконано  і  загін  успішно  пройшов  крізь  портал!    З’явились  вони  недалеко  від    Дестрона,  але  в  зону  дії  локаторів    десептиконів  не  потрапили  і  відразу  приступили  до  корекції  плану  дій.
                     --    Треба  розвинути  гіпершвидкість  та  вистрибнути  над  планетою,  тоді  нас  не  помітять    і    ми  зможемо  дістатися  до  Мегатрона  непоміченими,  знешкоджуючи  охорону  без  галасу!  –  запропонував  Шершень.
                     --    А  як  зупинити  кораблі  після  виходу  з  гіперпростору?—  поцікавився  Рейчет.
                     --    А  що,  як  один  з  кожного  екіпажу  залишиться    і  буде  керувати  своїм  кораблем,  а  потім    забере  інших?  –  запропонував  Балкет.
                     --    Це  гарний  план.  Проте  ми  можемо  розбитись,  коли  вистрибнемо!  –  нагадав  Оптимус.
                     --    Можна  взяти  кібершути!  –  запропонувала    Арсі.
                     --    Так.  Із  приземленням  ми  розібрались.  Треба  вирішити,  яким  чином  можна  повернутися  на  кораблі,  –  зауважив  Оптимус.  
                     --    За  нашим  сигналом  усі  кораблі  мають  по  черзі  забирати  свої  екіпажі  з  космодрому  Дестрона    та  летіти  у  точку  збору  на  сусідній  планеті  Теба,  а  «Спарк»,  як  найсильніший  корабель,  буде  прикривати  тил  про  всяк  випадок,--  запропонував  Рейчет.
                     --  Добре.  Тоді  команди  крейсерів  «Атлант»,  «Союз»,  «Омега»,  «Альфа»  та  лінкору  «Воля»  скидають  десант  над  космодромом,    проведуть  його  зачистку  та  утримуватимуть    до  прибуття    рятувальних  крейсерів.  Автоботи  інших  п’яти    крейсерів  скидають  десант  в  районі    Головного  Палацу  Мегатрона.  Екіпажі  двох  кораблів  мають    охороняти  усі  виходи  із  Палацу,  а  екіпажам  останніх  трьох  кораблів  треба  знайти  Мегатрона  та  знешкодити  його  і  подати  сигнал  іншим  кораблям,  –  наказав  Оптимус.
                     --  Гарний  план!  –  погодились  усі.  –  На  ньому  і  зупинимось.
                     --  Залишилось  вирішити,    хто  з  екіпажів  залишиться  у  кораблях,    –  сказав  Оптимус.
                     --    Давайте  я    зостанусь  на  «Спарку»,  –  запропонував  Рейчет.
                     --    Ні,    твої  бойові  навички    та  медичний  досвід  нам  знадобляться,  –  відказав    Оптимус.
                     --  Тоді  хай  веде  корабель    Праул.    Він  все  одно  не  вміє  бути  частиною  команди!    –  запропонував    Бамблбі.
                     --  То  хай  буде  й  Праул.    Арсі,  повідом,  будь  ласка,  усіх  про    наш  план  і  скажи,  щоб  залишали  в  кораблях  новачків,  а  медботів  брали  із  собою!  –  наказав  Оптимус.  
                     За  дуже  короткий  час  вони  спорядились.    Кожен  взяв  із  собою  плазмовий  бластер,  патрони,  перевірив,  як    вмонтовано  внутрішню  зброю,    надів  кібершут  та  взяв  електрошокер  для    бою.  
                    Кожен  корабель  розвинув    гіпершвидкість,    і    автоботи  вистрибнули.  Як  і  передбачалось,  ніхто  з  десептиконів  не  побачив  загону.    Вони  швидко  зняли  кібершути    і  приступили  до  виконання  плану.  Група  Оптимуса  швидко  просувалася  до  головної  будівлі,    де  мав  знаходитись  Мегатрон.    Уникаючи  десептиконів,    автоботи  пройшли  вже  половину  шляху,    та  раптом    побачили,    як  до  складу,    біля  якого  вони  знаходились,      прямують  три  охоронці.    Щоб  уникнути  непотрібного    галасу,    Оптимус  наказав    сховатись  за  будівлею,  а  потім  напасти  та  знешкодити  їх.    Операція  пройшла  вдало.  
                    Звільнившись  від  охорони,  рушили  далі,  але  з  подвійною  пильністю.  Так  дістались    до  Головного  Палацу,    але  будівля  добре  охоронялась.    Автоботів  було    більше,  проте  їм  бажано    було  пройти  непомітно!    
                     --    Може  виманимо  їх  сюди,  а  тут    і  відключимо?    –  запропонувала    Арсі.
                     --    Ні,    так  не  вийде,    Арсі!    Доведеться  відкривати  вогонь,    –  сказав  Оптимус.    –  Слухай  мою  команду!    Рейчет,  Балкет  та  Бамблбі,    ви  кидаєте  гранати,    інші  стріляють,    а  коли  охорона  буде  знешкоджена,  швидко  біжимо  до  Палацу,    а  там  вже  діємо  згідно  плану.    Усе  зрозуміло?
                     --    Так,    –  відповів  хором  загін    і  почав  діяти!
                    Коли  вони  вдерлися  до  Палацу,  то  відразу  почали  шукати    схованку    Мегатрона.    Розділившись,  обшукали  усю  будівлю,  та    у  кожній  залі  знаходили  лише    його  прибічників.  Нарешті,  у  найбільшій,  віддаленій  залі  вони  знайшли  Мегатрона  в  оточенні  п‘ятидесяти    десептиконів.  З’єднавшись  із  другими  пошуковими  групами,    Оптимус  та  його  команда  почали  стріляти  в  десептиконів.  «Кібернетик»  втратив  шістнадцять  бійців,  а    Мегатрон  –    десять  охоронців.    Через  десять  хвилин  у  Оптимуса  залишилось  лише  вісімнадцять  бійців  та  його  друзі,    а  у  Мегатрона  було  ще  дванадцять  охоронців  та  сходами  вже  підіймалася  ціла  рота,  викликана  для  підмоги.  
                    Сили  були  нерівні,    тому  «Кібернетик»    відступив.    Але  Мегатрон  наказав      їх    впіймати.    Відбиваючись  від  погоні  та  об’єднавшись    із  групою  на  вході  до  Палацу,  Оптимус    наказав  кораблям  прибути  на  космодром.  У  цей  час  Мегатрон,  проаналізувавши  їх  дії,  дав  команду    приготувати  його  персональний  корабель,  а  сам  миттєво  трансформувався  у  літак  і  полетів  на  космодром  швидше,  ніж  це  могли  зробити  автоботи.  Щоб  дістатись  до  місця  призначення,    їм  потрібно  було  пересікти  відкриту  місцевість.    По  дорозі    їм    назустріч  кинулась  велика  група  ворожих  солдат.    Знешкодивши  всіх,    «Кібернетик»  попрямував  далі,  але  їх  наздогнали  два  танки.  У  бою  загинули  два  автоботи,    які,  жертвуючи  собою,    кинулись  під  танки  з  гранатами.  Ще  деякі  автоботи  мали  пошкодження,  але  усі,    згідно  плану,  полетіли  на  Тебу,    щоб  об’єднатися.    У  кораблях  багатьох  солдат  не  дорахувалися.    
                       На  «Спарку»  взагалі  залишилось  лише  сім  автоботів,    сім  найкращих  друзів.    Вони,  згідно  наказу,  відволікали  увагу  й  летіли  останніми.    Було  дуже  шкода  загиблих  друзів,  проте  довго  сумувати  не  довелося    –      адже  за  ними  в  погоню  помчав  сам  Мегатрон!    На  кораблі  кожен  зайняв  своє  місце,  окрім  Праула,    тому  що  під  час  останньої  битви  його    ліва  гармата  була  пошкоджена  і  не  могла  стріляти.
                       Почалася  стрілянина,  хоча  у  двобій  вступили  лише  два  кораблі.  Кожен  із  них  був  пошкоджений  від    частого  влучання  снарядів.  Та  нарешті  корабель  Мегатрона    почав  падати,    але  останнім  пострілом      пошкодив    двигун    «Спарка».  Некерований,  він  теж    падав  і  був  втягнутий  на  орбіту  достатньо  великої  голубої  планети.  Коло  за  колом  він  опускався  все  нижче    на  планету  Земля.  
                     Біля  поверхні    Землі  автоботи  були  змушені  катапультуватися.    «Спарк»  впав  десь  далеко.  Вони  навіть  не  знали  де,  бо  зв’язок  був  перерваний.  Тому  зараз  вони  усі  сили  спрямували  на  пошук  свого  корабля.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397740
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 03.02.2013


Космічна баталія

У  чорних  глибинах  космосу,  за  міліарди  світлових  років  від  Землі,  були  дві  планети  --  Гаріан  і  Бінуен.  Вони  ворогували    між  собою    за  контроль  над  станцією  "Магматик".  Ця  станція  була  рештками  цивілізації  магматинів,  що  вимерли  через  згасання  потужності  вулканів.  На  ній  збереглися  великі  запаси  срібла  та  алмазів,  що  потрібні  були  гаріанцям  і  бінуенам  для  роботи  заводів  із  обробки  вертанію  --  речовини,  що  дає  цим  народам  життя.
Гаріанці  мали  великий  космічний  флот,  який  давав  їм  перевагу  при  захисті  від  ворожих  осадних  крейсерів.  Проте  бінуени  не  мали  рівних  у  боєздатності  своїх  піхотних  військ.
                     Такий  розподіл  сил  урівнював  шанси  обох  народів  на  перемогу,  адже  на  станції  залишилися  роботизовані  військові  сили,  які  магматини  використовували  для  свого  захисту.  Їх  протоповітряні  гармати  не  давали  змоги  ворожому  десанту  наблизитися  до  поверхні  Магматика,  а  більш  дієва  зброя  роботизованої  піхоти  не  давала  ворогам  захопити  адміністративні  будівлі  станції.
                       Оскільки  роботів  Магматику  запрограмували  для  захисту,  то  гаріанці  і  бінуени  мали  боятися  лише  вторгнення  один  до  одного.
                       Така  війна  тривала  вже  більше  пятидесяти  років  і  ризикувала  затягнутися  ще  на  стільки  ж,  якби  у  обох  сторін  запас  вертанію  не  добіг  критичної  поділки.  Це  підштовхнуло  лідерів    обох  народів  поступитися  своїми  амбіціями  і  піти  на  поступки  один  одному,  щоб  об’єднатися  і  створити  «Вертанський  союз».  За  його  умовами  обидві  цивілізації  мали  об’єднати  свої  військові  сили  для  подолання  могутніх  роботів  і  захоплення  вкрай  необхідного  ресурсу.  Також  домовилися  більше  не  ворогувати  між  собою  і  навіть  побудувати  пасажирські  порти  для  вільного  переміщення  між  планетами.
                       Об'єднана  армія  складалася  із  досить  маневрених  та  витривалих  кораблів  Гаріану  і  сильної  піхоти  Бінуену.  Підлетівши  до  станції,  військовий  флот  почав  маневрувати  і  намагався  викликати  на  себе  якомога  більше  вогню,  щоб  транспортні  кораблі  змогли  стикуватися  із  Магматиком    і  скинути  десант.  Ця  хитрість  майже  далася.  Союзники  втратили  лише  один  транспорний  корабель,  а  інші  чотири  вдало  провели  стиковку  і  висадили  свою  піхоту.  
                                                                                                 2
На  станції  почалася  жахлива  битва.  Роботи  не  знали  болю  і  жалю,  тому  спершу  відтісняли  нападників  до  кораблів.  Але  коли  відступати  стало  нікуди,  об'єднана  армія,    відчуваючи    усю  значимість  своєї  місії  та  не  в  змозі  зруйнувати  усі  надії,  які  на  них  покладали,    почала  активно  боротися  проти    роботів.  Зупинивши  їх  натиск,  союзні  війська  почали  наступати  на  ряди  захисників  станції  і  відтіснили  їх  аж  до  головної  будівлі    –    Магматрону.
                   Патрони  у  союзної  піхоти    майже  вичерпалися,  тому  роботи  спробували  схилити  ситуацію  на  свою  користь.  Це  їм  не  вдалося  і,  окрилені  вдачою  бінуени  і  гаріанці,  оголивши  свої  мечі,  пішли  у  наступ.  Вони  захопили  перші  поверхи  Магматрону  і  почали  зачищати  наступні.  Дійшовши  головного  кабінету,  в  якому  давно  вже  нікого  не  було,  вони  встановили  оборону  і  піднялися  сходами  на  дах.  Біля  флагштоку  вони  побачили  з  десяток  роботів,  що  відразу  відкрили  по  союзним  військам  вогонь.  Ті  також  відповіли  залпами  зі  своїх  рушниць  і,  знешкодивши  половину  охоронців,  повитягали  свої  мечі  і  побігли  на  ворога  врукопашну.  
                     Коли  з  роботами  було  покінчено,  союзники  встановили  свій  прапор  на  флагштоці.  Станція  була  взята,  а  усі  мешканці  обох  планет  врятовані,  адже  заводи  стали  регулярно  отримувати  матеріали  для  виготовлення  вертанію

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375497
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.11.2012


Вибір професії

Біля  кабінету  міського  центру  зайнятості  розгорілася  суперечка  між  однокласниками...
     --  Ні,  Олеже!  Краще  всьго  бути  депутатом!
     --  Можливо,  але  туди  запросто  не  візьмуть.  Навіть  анекдот  такий  є:  "Захотів  українець  стати  депутатом  і  пішов  до  Ради.  Там  комісію  спитав  чи  потрібні  їм  депутати.  Комісія  відповідає:  ви  ХВОРИЙ  чи  ТУПИЙ?  На  що  українець  запитує:  а  це  обов'язкові  вимоги?"
     --  Ну,  і  ким  ти  вважаєш  краще  бути?
     --  Звісно  стоматологом!
     --  Не  кажи  мені  про  цього  інквізитора.  Ось  будеш  депутатом,  зможеш  собі  хоч  цілу  клініку  дантистів  купити!
     --  Ну  той  що?  Проте  всі  будуть  над  тобою  сміятися  тихцем,  а  українських  стоматологів  і  за  кордоном  дуже  гарно  працевлаштовують.
     --  Наступний,  --  почулося  із-за  двері.
     О,  це  я.  Побачимось  у  школі.


Мораль  цієї  історії,  що  які  б  ви  не  були  впевнені  у  своєму  майбутньому,  ніколи  не  нав'язуйте  його  і  іншим.  А  ще,  що  українці  не  злостиві  і  швидко  забувають  образи!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374718
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 01.11.2012


Політична ситуація

Нас  українців  завжди  розбивали,
Жити  як  людям,  окупанти,  не  давали,
В  сани,  наче  волів,  запрягали.

Наші  гетьмани  проти  них  завжди  повставали,
І  лише  в  90-х  роках  перемогу  святкували.
Тому  пропоную  послухати  віршик,
Як  козаки  про  нинішню  ситуацію  пишуть:

Нам  не  потрібно  НАТО,  відвали  Росія,
МИ  УКРАЇНЦІ  САМОСТІЙНА  КРАЇНА!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374367
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 30.10.2012


БИТВА ТРАНСФОРМЕРОВ

С  планеты  Кибертрон  все  прилетели,
За  Олспарк  битва  началась.
Бесценная  энергия  планеты  
Всем  жизнь  дарила  без  конца.

Никто  не  мог  ей  завладеть,
такая  уж  была  судьба.
И  Оптимус  не  должен  был  сдаватся,
Он  битву  стойко  продолжал.

Но  силы  покидали  автобота,
И  он  почти  сложил  оружие  своё,
Но  вдруг  из  неба  полетело  пламя,
Ведь  это  крейсер  на  подмогу  поспешил.

Спасителем  стал  храбрый  Ультрамагнус,
Элитной  гвардии  боец,
И  победили  автоботы  все  преграды,
Домой  вернулись  наконец!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374354
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 30.10.2012