Тетяна Гулевець

Сторінки (1/18):  « 1»

Всесвіт у тобі

Як  просто  жити  в  спроектованій  моделі,
Бездарно  гаяти  свій  час,
Так  зручно  перекласти  на  усе  і  всіх  відповідальність,
Робити  власний  вибір…  Нажаль  то  –  не  про  нас.

Так  необтяжливо  шукати  хто  в  цім  винен,
Кýпці  тиранів  в  руки  віддаєм  своє  життя,
Народжений  царем  –  всього  лиш  раб  і  злидар,
Закований  в  кайдани  органів  чуття.

Ми  самі  сіємо  абсурд,
І  віримо  всьому,  що  пхають  в  мізки,
Налип  на  тіло  й  душу  ілюзорний  бруд,
Заглянь  у  себе,  невігластво  в  мить  розлетиться  в  тріски.

Відкинь  все  зовнішнє  і  радість,  і  печаль,
Що  зостається?  Відчуваєш  порожнечу?
Прислухайся,  з  зернятка  променю  злетить  вуаль,
Спочатку  це  нагадує  від  світу  втечу.

Зрости,  плекай,  розшир  і  охопи  весь  ареал,
Свої  тіла,  тіла  близьких  нехай  заразять  світлом  інших,
Засяє  кожен  поодинці,  згодом  неба  край,
В  знання  та  розуміння  світло  розкладе  на  призму.

В  тобі  існує  пам'ять  Всесвіта  початку,
І  відповідь  на  запитання,  хто  ми  є,
У  найдрібніших  атомах  і  кварках,
Ми  створені  із  них,  вони  все  бачили,  для  нас  вони  –  чуже.  

Нам  сонце  може  розказати  все,
Через  удари  крихітних  фотонів,
Не  чуємо,  не  хочемо  прийняти  в  дар,
Знання,  що  відусіль  і  в  надрах,  і  на  небосклоні.

Слова  –  не  крихти,  навіть  і  не  пил,
Вони  –  ніщо  для  розуміння,
Емоції  і  сприйняття,  ось  шлях  до  наших  крил,
Чекатиму  двохсоте  покоління.

Найбільша  істина  –  душа,
Заради  неї  той  первинний  задум,
Заради  неї  набуває  сенсу  ДНК,
Ми  обдаровані  найбільшим  скарбом.

Почуй,  нехай  він  нас  веде,
До  істинного  права  існування,
Призначенням,  душі  багатство  хай  зросте,
І  враз  забудем  про  нерівність  і  страждання.

Себе  назвати  можеш  як  завгодно,
В  кайдани  закуватися  усі,
Померти  з  спраги,  кажучи,  що  це  –  природно,
Вірним,  в  агонії,  ти  будеш  до  кінця  воді.

Ідеями,  наповнивши  себе,
Звільнишся  від  обмежень,
Потреби  з  вдосконаленням  душі,
Забудуться  і  без  болючих  зрушень.

Огидно  й  гірко…Ув’язнилися  у  слабкість,
Тому  ж  хто  відшукає  власний  шлях,
Дістанеться  нарешті  гордість,
Ось,  що  –  Свобода!  Всім  би  так…










адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679085
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.07.2016


Снисходительность

Стою  я  над  обрывом,
Смотрю  на  неба  гладь,
Как  жаль,  что  с  этим  телом,
Так  тяжело  летать.

Лишь  мысли    -  бесконечны,  
И  в  праве  мы  мечтать,
Бросаем  их  безбрежно,
Кому  любить,  кому,  беспрекословно,  умирать.

Как  хочется  рыдать,  кричать,
Разбить  границы,  плакать,
От  мнимой  хитрости  бежать,
От  примитивных  комбинаций,  что  пытаются  сломать…    

Как  халатно  и  не  изощрённо,  топорно,
Яйцом  куриным  прямо  в  лоб,
Бой  с  мельницей  идет  упорно,
Куда?  Зачем?  Кому  же  это  надо?  В  чем  тут  толк?

Уколы  в  душу,  не  завуалированы  знаки,
Должны  убить,  искоренить  и  доконать,
Над  пропастью  весь  мир  как  на  ладони,
Смешно,  до  слез,  от  лилипутов,  свет  им  не  дано  познать.

А  он  в  тебе!  Быть  может,  где-то  глубоко,  
Порой  испепеляет  душу,
Им  охватить  себя  и  всех,  хоть  это  нелегко,
Вот  истина  и  суть  –  задача  наша!

Здесь  некуда  ни  прыгать,  ни  бежать,
Нет  места  для  тебя,  мир  помещается  в  руках,
Творить,  учить,  учиться,  созерцать,
Вселенная  в  тебе!  Лишь  снисходительность!  
 Лишь  снисходительность…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679084
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 20.07.2016


Ти - ангел, що зійшов з небес

Ти  -  ангел,  що  зійшов  з  небес,  
Жила  ти  свято  й  норовливо,
Кінець  початком  став,  і  образ  твій  воскрес,
Над  нашим  розумом,  ми  плачемо  від  того  щиро.

То  може  сльози,  час  переладнати  в  сміх?
Відкинувши  гірку  печаль  і  смуток,
Господь  від  нас  усіх  її  вберіг,
Голубкою  злетіла  вдаль  удосвітанок.  

Ти  не  турбуйся  -  вічність  у  твоїй  красі,
У  доброті,  у  розуму,  у  пам’яті  народу,
Ти  жалкувала  втраченій  косі,
А  Бог  нарік  тобі  польота  оду.

Ми  вірим,  з  нами  ти!
У  темряві  сліпої  ночі,
Ти  надсилаєш  нам  листи,
В  сльозах,  ми  зранку,  витираєм  очі.

Жива!  Жива!  Як  та  весна,
Що  Бог  схотів  собі  забрати,
Ти  –  еталон  наслідувань    добра,
Пробач,  не  смію  більше  турбувати…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678873
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.07.2016


Навіщо штучно створювати пафос

Навіщо  штучно  створювати  пафос,
Кому  потрібний  він?  Замислитесь  самі,
Згадайте  як  колись,  з  останніх  грошей,  в  ресторані  їли  палтус,
Не  розумієте,  що  «здались»  ви  богемним  у  вісні.

Той  перший  хто  при  кожній  надані  й  ненаданій    можливості  чатує,
Щоб  показати  із  середини,  але  ,  нажаль,  пусті  мізки,
Упертість  –  на  копійку,  зазвичай,  допомагає,
Плюсів  для  особистості  не  додає  –  то  хибно-маренні  думки…

Упевнений  ,  за  крихту,  може  правила  встановлювати  гри,
Відправивши,  від  самоствердження  свого,  до  потойбічного  кордону,
Прокинувшись,  з  сумління,  після  грому,  повитряхує  останні  копійки,
Та  пізно!  Нема  повернення  із  невідомого  природного  закону.

Звершивши  подвиг,  зроблений  герой  грошима,
Занапастивши  головне,  не  знає  чи  потрібна  після  цього  слава,
А  люди  салютують  й  далі,  забувши  головну  причину,
Спорядження  у  інший  світ,  амбіціями  й  егоїзмом,  пави…

Не  спекулюй  мідяником!  На  мільярд  в  душі,
Багатим  може  виявитись  злидар,
І  як  прикрутить,  з  дому  вибіжиш  вночі,
Впадеш,благатимеш  навколішках,  та  не  потрібний  йому  твій  дар.

Букет  оточує  нас  неймовірних  й  дивних  почуттів,
І  де  тут  зрозуміти?!  З  одного  боку  долинає  доброта  і  дружба,
А  з  іншого  зневажлива  спожива  з  очікуванням  на  закономірність  дій,
Ні  не  спасе  від  цього  навіть  в  храмі  служба.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678872
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.07.2016


Що є життя?

Що  є  життя  і  хто  його  творець?
Безкраїй  космос,  чи  Всевишній?
Що  щастя  є,що  смуток  і  коли  кінець?
Для  кожного  то  вирій  неосяжний…

Життя.  Воно  –  безперестанне,
Для  наших  душ,  а  може  скоро  і  для  тіл,
Бо,  люде,  подивись  на  себе  гарно,
Переступаєш,  без  сумління,  Всесвіту  уділ.

А  щастя  -    то  безкрає  небо,
Душі  мирської  сладісний  політ,
Для  кого  хліб  святий,  а  кому  опіум,  без  волі,  треба,
Куди  подівся  той  блаженний  світ?

Немає  з  нами  й  не  було  ніколи,
Я  заявляю!  Гості  ми  на  цій  Землі,
І  як  прийшли  таємно,  загадково,
Вона  заплакала  кривавими  слізьми.

Скажу  я  вам,  почався  страшний  суд,
Що  праведники  так  бояться  пережити,
А  грішники  сміються  відусюд,
Нема  вогню,  а  доля  всім  –  горіти…

Панове,  браття,  пізно  вже  -  він  тут!  він  тут!
Не  ждіть  польоту  в  небо  на  перину,
Живіть  і  думайте  у  чому  наша  суть,
 І  як  урятувати  свого  сина.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678677
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.07.2016


Що з світом сталось?

Що  з  світом  сталось?,  вийди,  подивись,  надворі,
Про  людяність  забули  всі.  -    Ні!,  Співчуттю!
Забули  сенс  духовному  буттю,
Живуть  усі  за  принципами  в  Торі.

Та  ,Ви  –  народи,    не  беріть  за  честь  дурного,
Не  будьте  ворогами  між  собою,
Тлумачте  все  як  то  хотів  би  Світ,
Природний,  а  не  штучний  моноліт.

Земля  –  то  матір  наша,  із  усіх  світів,
Не  плигай  вище  знатті  полюсів,
Мурахою  народжений,  ти,  не  виплигуй  із  штанів,
Подумай  краще  як  мирити  ворогів.

Хай  знають  всі,  багатство  –  то  не  зло,
Воно  зціляє  часом  хворих  і  дає  тепло,
Дає  можливість,  розвиток,  духовне  полотно,
Аж  поки  зброєю  не  зробиться  воно.

А  бідність  -    що?  Кому  вона  на  користь?
Нужду  і  злість  і  заздрість  і  злодійство,  
Написана  про  неї  в  світі  довга  повість,
Стається  через  неї  іноді  і  вбивство.

Мої  шановні,  добрі  світлі  «гоїм»,
Прокиньтеся  від  сну  ненависті  і  зазирніть  у  світ  любові,
А  якщо  ні  -    то  недарма,
Цим  світом  віки  вічні  править  сатана.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678675
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.07.2016


Сон

Ніч.  Похмура  тиша  навкруги,
Чутно  лиш  дихання  систематичне,  рівне,
І  двері  хлипнули  десь,  й  запах  шоколадної  нуги,
Коли  ж  нарешті  забереш  мене  у  невідоме?

Він  мій  єдиний,  власний,  неподільний,
Він  здатний  безкорисно  рятувати,
І  тільки  в  ньому,  ти,  назавжди  вільний,
Від  згубної  реальності  покликаний  оберігати.

Безкрає  ніжності  і  розкоші  угіддя,
Не  має  значення  чи  злет  стрімкий,  чи  болісне  падіння,
Краса  прибою  моря,  чи  нічне  жахіття,
У  будь-якому  разі,  чистим  залишається  сумління.

Одна  з  найбільших  таємниць  життя,
Завзято  ти  чекаєш  й  неважливо  хто  з  тобою,
Яскравий  світ  простого  забуття,
І  тільки  в  нім  можливо  чесним  бути  із  собою.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678206
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.07.2016


Життя вирує навколо

Життя  вирує  навколо,
Сміх  дитячий  лунає,
Всі  митті  душа  навряд  зловить,
А  втрачене  –  серце  крає.

Кружляють  події  і  люди,
Я  з  ними?  Скоріш  я  –  ніде,
Заклякла  у  точці  спокути,
За  руку  тримаю  тебе.

Впізнали  ми,  а  що  буде  далі?
І  скільки  бродити  життів?
Ми  самі  себе  розлучали?
Величний  Всесвіт  так  захотів?

Не  пам’ятаю  і  ти  не  знаєш,
Куди  нас  Господь  заведе,
Не  пам’ятаю,  може  ти  згадаєш?
Чому  загубились  і  де?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678006
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.07.2016


Коли здається що початку вже настав кінець

Коли  здається  що  початку  вже  настав  кінець,
Та  можна  жити  зараз  і  сьогодні,
Довіритись  і  відпустити  все.  Хай  йому  грець,
Знайома  серцю  не  сподіванка  ж    на  обрії  у  всій  красі  й  короні.

Що  вдієш  тут?  Не  вже  не  можна  просто  жити,
Любити,  відчувати,  бачити,  хотіти,  розрізняти  правду  й  суть,
Сміливості  від  інших  годі  нам  чекати…Пийте!
Планети  нашої  повітря,  море  й  рожевого  заходу  сонця  рудь.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395188
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.01.2013


Здогадайся хто

Порушити  закони  світу  я  не  смію,
Не  в  змозі  опиратися  «удачі»,
Хто  безсоромно  і  нахабно  за  словами  діє,
Хитруй!  Хитруй!  Юначе…

Брехня  то  є  почесна  інтелектуальна  справа,
Нещирість  –  безконечний  сенс  буття,
Та  знай,  то  є  стічна  канава,
І  знайде  небо  засіб  каяття.

Лукавість  в  очі    -    вищий  пілотаж,
Широка  гарна  посмішка  нівроку,
З  дитинства  опановуєш  шантаж,  
Та  вирвеш  око  у  душі  за  око!.

Убити  першим,  як  почув  таємний  крок,
Без  сумніву,  вагань  та  шкоди,
У  планах  досягаєш  вище  за  зірок,
Фанат  нахабства  й  збоченої  насолоди.

Думками  мариш  –  люди  поклоняються  тобі,
Та  ні!!!не  смій  себе  дражнити!!
Всміхнулись,  плюнули,  розтерли  і  пішли,
В  сирій  землі  твоя  душа  і  тіло  буде  гнити.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395187
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.01.2013


Хмаринка

Як  хочеться  стрибнути  у  хмаринку,
Таку  м’яку,  пухнату  взяти  у  долоні,
Поніжитись  хоча  би  на  хвилинку,
І  полетіти  ген  далеко  в  білій  равіолі.

Осяє  край  небесної  перини,
Рожевим  обрієм  яскраве,  чисте  сонце,
То  -  нездійсненна  мрія  кожної  дитини,
Майнути  в  хмарку  у  тонке  віконце.

Заплющив  очі,  ти,  лежиш  в  густій    траві,
Корону  сонця  бачиш  крізь  черешні  віти,
І  знаєш  ціну  ти  людській  сльозі,
В  кінці  тунелю  світло  то  є  діти…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365457
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.09.2012


Форма

Форма  -    добре  в  віршах,
У  верлібрах,  ямбах,  рубáях,
Та  для  людства  стала  змістом  вона,
Зустрічають  по  формі,
Й  по  ній  проводжають.

Скільки  в  світі  нещасних,  невинних  людей?
Про  кохання  мріють,
Про  радісну  долю,
Ув’язнила  їх  форма  на  весь  довгий  вік,
З  тієї  ж  доленої  волі.

Хто  ж    навпаки,  митця,  
Раз-у-раз  надихає,
Обертаючи  погляди  тисяч  зівак,
Він  живе  й  змирившись,  смиренно  киває,
̶  Ну  й  отримуйте  це:  ̶    заховавши,  мізки  у  кишеню  в  піджак.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365456
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.09.2012


Земне життя

Земне,  мирське  життя  нам  дане,
Щоб  на  протязі  його    -    навчалися  як  жити,
Культивувати  мудрість,  людяність  й  знання,
У  тебе  вибір  є  –  лишити  душу  для  майбутнього  чи  умертвити.

А  якщо  ні,  навряд  чи  в  полум’ї  ряснім,
Після  природного  закону  будемо  горіти,
І  проживеш  своїх  чверть  мільйона  днів,
Помре  душа  та  годі  вічності  хотіти…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364781
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.09.2012


Хоч мало літ і діло не моє судити

Хоч  мало  літ  і  діло  не  моє  судити,
Розжовувати  тонкощі  людського  норову,
Якщо  ж  не  зважити  усе,  як  можна  жити?
Врізаються  думки  гризучі  раз-у-раз  у  голову.

Озирнешся...  Так    смішно,  вбого  й  неприховано,
Ніс  задирають  байстрюки  ледь  видної  освіти,
Б’ючись  у  груди  й  запевняючи,  що  коштують  сьогодні  дорого,
Вельможні  голови,  без  видимих  на  те  причин,  готові  килими    стелити.

Згадати  кожному,  я  думаю,  не  важко  стане,
Товариша,  що  з  лінощів  своїх,  і  пальця  рідко  з  носа  витягає,
А  як  піднявся  раз,  зробивши,  копійкову  справу,
«героєм»  пан  його,  не  дивлячись  на  вічних  роботяг,  гукає.

Підвівся,  вперся  рогом  у  куток,
Так  твердо,  гордо,  впевнено  і  монолітно,
Всі  салютують:  «Це  –  Розумник!»  й  даруючи  йому  квіток,
Забули  ви,  що  впертість  тупотів  ознака  є  первинна.

А  пафос!  З  чого  він  у  вас?
З  якого  доброго,  благого  дива?
Не  значите  в  душі  у  нас,
Ні  крихти  місця  і  життя  мотиву.  

Що  статус  ваш?коли  не  знаєте  покою,
Шукаєте  чогось,  хоч  не  відома  вам  нужда  й  хвороби,
І  сенс  життя  -    не  є  життя  саме  собою,
А    -    пошук,  вибір,  чергова  невтішна  спроба.

У  вас  сто  тисяч  рухів  на  хвилину,
На  стільки  ж  сісти,  прагнете  стільців,
Позаду  залишаєте  пустелю  без  краплини,
А  наслідки  черпатимуть  і  ваші  діти,  і  людці.

І  правильно,  що  Бог  створив  і  розділив  усіх  на  раси,
Щоб  воювали  між  собою,  а  ніж  проти  нього  і  Землі,
Жерці  вдягнули  в  храмах  різні  ряси,
У  людства  є  потреба  знищувати    та  радіти,  дитячій  і  незайманій  сльозі,

Воно  прекрасно  знає  як  критикувати,
Та  соромно  за  не  виправність  скоєних  подій,
Складається  із  душ  якім  не  можна  потакати,
Але  найбільше  соромно  за  себе  і  подібність  дій.

Судити  –  роль  суспільства,  а  не  захищати,
А  допомоги  друзі  не  чекайте,  ні,
Його  найкраща  справа  –  осторонь  не  заважати,
Найлегше,  в  спину  твою,  ніж  встромити,  рідній,  як  гадав,  сестрі.

Можливо  зміниться  колись,  а  саме  –  згубне,
І  розум  й  доброта  зросте,
Все…  досить  на  сьогодні,
З  порожнього  переливати  у  пусте.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364780
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.09.2012


Як часто робимо ми помилки

Як  часто  робимо  ми  помилки?
Причина  й  привід,  зазвичай,  розмиті,
Одному  хоч  на  голові  теши  кілки,
Впаде  на  іншого  пір’їнка  –  вже  не  може  жити.

Кнутом  сьогодні,  завтра  калачем  нас  помани,
Підемо  без  вагань  –  це  перевірено  на  протязі  людського  роду,
Закон  цей  діє,  незважаючи  на  статус,  в  ньому  всі  –  «пани»,
Довіримося  швидше  –  не  своїм,  а  заздрісному  та  байдужому  уроду.

Хтось  десь  побачив  і  про  когось,  оцінивши,  щось  сказав,
Не  заглядаючи  у  суть,  хоча  вона  йому  і  не  потрібна,
Якщо  у  тебе  краще,  подумає  про  себе:  «Ліпше  я  б  й  не  знав»,
Для  всіх  і  навіть  рідних  повість  то  –  авторитетна.

Ні  не  ведіться  на  пусті,  чужі,  без  сенсу  балачки,
Не  в  школі  ми  отримувати  оцінок  від  бабусі,
Нанизуйте  ви  власний,  викоханий  бісер  на  гачки,
А  розсипати!  Ні!  У  новому,  живемо,  століття,  дусі.

Так!  Геній  той  –  хто  має  вільний  час,
І  невідомий  йому  голод,
А  може  з  лінощів,  чи  проти  течії  пливе  від  нас,
Міняється  постійно  в  серці  й  голові  то  полум’я,  то  холод.

Антиматерія  в  мізках,
Можливо,  здатна  світ  перевернути,
Породжує  як  правило  зневагу  й  страх,
І  при  житті,  нікому  непотрібний,  всі  стараються  зігнути.

Учися  на  чужих  помилках  й  не  хвилюйся  так,
Буває  досвіду  із  зовні  недостатньо,
Потрібно  іноді  самому  мордою  прочирити  асфальт,
І  хай  процес  болючим  буде,  а  не  результат,  буквально.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364242
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.09.2012


Море нас спасе

Широке,  безкрає,  величне,
Заплющивши  очі,  солоне  повітря  вдихай,
І  крізь  повіки  закриті,  принишклі,
Відблиск  сонця  у  морі  хапай.

Майни  ген  високо  над  хвилями,
Думки  -    ті,  що  точать  тебе  як  хробак,
Воно  бірюзове  поглине  вмить,
Бо  здатне  втопити  людини  весь  шлак.

Тих  вад  людських  безмежну  кількість,
Тих  ненавмисне  скоєних  із  жадібності  лих,
Даремно,  ти,  шукав  у  маргінала  щирість,
Ой,  ні!  Не  зміг  забутись  й  знов  побачив  їх.

І  не  проста,  без  змоги  вирішення,  та  нужда,
Приховане  бажання  чимось  поживитись,
А  напрацьована  успішність  –  лиш  твоя  вина,
Якою  неодмінно,  ти,  повинен  поділитись.

Чекають,  заглядають  в  рот  куди  не  кинь,
Про  безкорисність  прочитають  цілу  месу,
Не  бідність,  як  відомо,  саме  –  лінь,
Причина  є  технічного  прогресу.

Не  має  в  них  амбіцій!  Ха!  Може  й  ні!
- Задовольняюсь  тим  що  маю:  -  їхне  гасло,
Живуть  без  спроби  вилізти,  пробачте,  у  лайні,
Але  життя  скоріш  у  тебе  згасло.

Не  забувають  в  дім  запрошувать  гостей,
Прогулювати  копійки,  без  заощадження,  халатно,
А  чи  задумались,  що  треба  для  своїх  дітей?
Чи  ваших  їм  потреб  достатньо?

І  тут  не  бідність  ключовий  момент,
Не  всі  бідняги  продають  себе  за  сало,
Багатий,  товстий  дядько,  що  одного  разу  взяв  у  руки  пістолет,
Нічим  не  кращий  у  душі  за  маргінала.

Забудь  про  них,  не  варті  вони  часу  й  суду,
Спасуть  когось  у  храмі  мироточенні  ікони,
Ти  підведись  над  хитрощами  люду,
Всю  біль  розсіють  моря  крихітні  іони,

Встань,  подивись  у  синю  далечінь,
Відчуй  потужність  і  могутність  водної  стихії,
Хай  забирають  бризки  ніжних  хвиль,
Чиюсь  зухвалу,  не  твою,  безчесну  мрію.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364241
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.09.2012


Гординя

Собою  володіти  –  непросте  завдання,
Забуті  рани  –  не  загоєні  нажаль,
І  не  допомагає  іноді  процес  пізнання,
Гординя  на  чоло  вдягне  свою  вуаль.

Гординя,  що  то?  Гордість  від  своїх  досягнень?
Породжується  статусом,  походженням  чи  кольором  твоєї  крові?
Законсервуєш  гній  образ  у  підсвідомості,  усі  ж  навколо  п0гань,
Закриєш  назавжди  портал  любові.

Довіку  ту  валізу  будеш  кожен  день  нести,
А  найстрашніше,  що  передаси  її  у  спадок,
Контролювати  повсякчас  себе  –  то  не  можливо:  скажеш  ти,
Та  найскладніше  визначити,  що  у  тебе  саме  цей  випадок.

Твої  сто  тисяч  рухів  на  хвилину,
Лиш  зводять  розум  і  здоров’я  нанівець,
Доводиш  всім,  від  тебе  тільки  користь  лине,
Та  самолюбством  і  чванливістю  увінчаний  кінець.

Руйнуєш  із  середини  себе  й  інших,
Прагнеш…  у  підсвідомості…  побачити  близьких  страждання,
Вони  ж  не  винні!  Пощади  їх,
Шкода!  Горохом  в  стіну  є  моє  звертання.

Знаєш!  Ти    -    не  винен!
Життя  дає  випробування  всім,
Себе  та  суть  проблеми  розуміти  ти  повинен,
Для  когось  –  смерть,  для  іншого  випробування  -    дім…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364143
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.09.2012


Нудьга

Травень,  сонце,  купчасті  хмари  навкруги,
І  начебто  багато  справ,
Та  втоми  повен  розум  і  нудьги,
Весною  так  буває,  ти,  і  сам  не  знав.

Я  впевнена,  все  завтра  краще  буде,
Що  ж  лукавити…  Й  сьогодні  –  непогано,
Натхнення,  неодмінно,  той  знайде,
Хто  чесним  із  собою  стане…

(А  про  чесність…)    
Хтось  хвалиться  пустими,  несуттєвими  речами,
Досягнення,  кар’єра  й  безлічі  інтрижок,
А  в  голові  лунає  сміх  дитячий  й  сльози  довгими  ночами,
Банально,  втративши,  домашній  затишок.

Що  дали,  ви,  взамін  оспіваному  почуттю?
Що  діарея  слів?  Все  одно,  несхильні  аналізувати,
Тут  шану  треба  дати  –  суспільному  передчуттю,
Народжене  нове  життя,  щоб  ним  спекулювати.    

Створіння  боже  дане  вам,
Щоб,  ви,  раділи  і  оберігали,
Якщо  по  правді,  нікому  не  потрібне  тут  і  там,
Навряд  чи,  ви,  й  про  себе  дбали.

А  порізно,  звичайно  –  краще,  з  тим,
Хто  є  достойним  й  в  змозі  розвивати,
Коли  ж  розсіється  ілюзій  дим,
Для  кожного  із  берегів  не  має  сенсу  вигравати.

Війна  кривава,  зі  списами  у  чоло,  почнеться,
У  душу  плюнуться,  колись,  найпотаємніші  слова,
В  майбутньому,  вам,  неодмінно,  все  озветься,
А  переможцю  й  переможеному  куш  той  непотрібний,  будуть  сповнені  на  нього  зла.

В  утробі,  ви  спотворили  уявлення,  
Про  ідеал  простих  речей,
Через  багато  років  з  тим  же  одкровенням,
Прийде  до  вас  війни  плід  і  ночей.

Живіть  у  мирі!    Всі!
Як  нісенітна  з’явиться  нудьга,
Ви  озерніться,  в  інших  гірше  все,
Просто…  знайдіть  заняття  щоб  змінити  амплуа.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364140
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.09.2012