Юлія Ярема

Сторінки (1/64):  « 1»

Морська пастель

Вітер  заплітає  пісок  у  моє  волосся.
Море  видає  білим  шумом  мої  секрети.
Це  було  кохання...  А  може  мені  здалося.
Бо  я  тут  сама,  а  де  ти?  Скажи  мені,  де  ти?

Пустку  в  тобі  не  наповнюю  більше  змістом.
Б'ються  об  причал  мої  спогади  в  сотні  уламків.
Ми  були  зліплені  долею  з  різного  тіста,
Я  так  й  не  змогла  помістити  себе  в  твої  рамки.

Десь  там  за  горою  вже  сонце  вкладається  спати,
А  тут  спокій  заповнює  душу  оранжевим  світлом.
Весна  вже  давно  одягнула  заквітчані  шати,
В  повітрі  вже  п'янко  і  солодко  пахне  літом.

Старанно  розсипавши  зорі  на  чорній  стелі,
Ніч  пестить  мене  шовковисто-м'якою  рукою.  
Самотність  моя  так  доречна  на  цій  пастелі...

А  знаєш,  без  тебе  краще,  ніж  бу́ло  з  тобою.



17.11.2023,  Вльора  (Албанія)
09.04.2024,  потяг  Золочів-Київ  (Україна)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010656
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.04.2024


Люди

Виявляється,  люди  брешуть.
Виявляється,  люди  ранять.
Виявляється,  розуміння  від  людей  я  чекала  дарма.
Я  стикаюсь  із  цим  не  вперше
І,  скоріше  за  все,  не  востаннє,
Та  щоразу  рубці  на  серці,  хоч  і  місця  уже  нема.

Як  навчитися  не  довіряти,
Не  впускати  людей  у  душу?
Як  себе  вберегти  від  болю?  Бо  терпіти  немає  сил.
Зійшов  з  розуму  світ  проклятий,
Якщо  в  ньому  терпіти  мушу  
Як  безжально  тонкі  пір'їнки  люди  смикають  з  моїх  крил.

І  ніколи  не  стане  легше.
І  простіше  також  не  стане.
Не  міняються  люди,  давно  вже  ні  для  кого  це  не  секрет.
Виявляється,  люди  брешуть.
Виявляється,  люди  ранять.
І  немає  від  цього  ліків,  не  рятує  імунітет.


15.08.2023,  Вац  (Угорщина)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991405
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.08.2023


електри (ч) ка

Забуваю  твоє  обличчя,  забуваю  твій  голос,  
Такий  тихий  і  ніжний  (о  Боже...),  
Та  той  сіро-блакитний  погляд  
Я,  здається,  забути  не  зможу.  

Випадкові  собі  незнайомці  -  
Ні  імен,  ні  адрес  й  телефонів.  
Та  з  тобою  відчула  я  вперше  
Те,  що  досі  мені  невідоме.  

Я  бунтаркою  йшла  проти  вітру,  
Наривалась  на  критику  й  осуд,
І  одним  лише  поглядом  вміла  
Розбивати  серця,  немов  посуд.  

Авантюрна,  безстрашна  і  сильна,  
Не  здавалась  ніколи  без  бою.  
Та  беззахисним  знову  дівчатком
Раптом  стала  я  поруч  з  тобою.  

Слова́  тво́ї  -  солодше  пісні.
Тембр  голосу  -  мов  шовковий.
І  кондуктор  цей  ненависний
Лиш  псував  нам  усю  розмову.

Я  забула  усе,  що  знала,
Слова  ледве  в'язались  докупи.  
І  (від  спеки?)  пітніли  руки,
І  тремтіли  (від  холоду?)  губи.  

Користала  безцінні  хвилини:
Споглядала  тебе  тишком-нишком,
Поки,  супивши  брови  (так  мило...),  
Ти  читав  зосереджено  книжку.  

Кожну  ямочку,  горбик  чи  зморшку
Намагалася  закарбувати,
Аби  втратити  спокій  навіки,
Аби  більше  ночами  не  спати.  

Вже  несила  відвести  очі.
Потрапляю  свідомо  в  халепу.
Щось  сказати  б  тобі  наостанок,
Та  я  знову  мовчу.  (От  дурепа!)

Дивна  магія  поміж  нами.
Феромонами  пахне  повітря.
Так,  від  тебе  я  вже  без  тями...
Хоча...  ти  це  навряд  помітив.

Мчить  невпинно  електропотяг.
Жаль,  не  можна  нажати  "відміну".
Більш  ніколи  тебе  не  побачу.
Вже  ніколи  тебе  не  обніму...

Все  ж  боюся  порушити  тишу,
Лиш  дивлюся  на  тебе  благально  -  
Й  заговорюєш  знову  першим!
...Машиніст  нажимає  гальма.

Ось  кінцева.  І  всі  твої  фрази...  
Немов  голками  -  струм  по  тілу.
Я  втекла.  
Небеса  тільки  знають  
                                                                 як  же  сильно  
                                                                                                         я  не  хотіла...


15.02.2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825608
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.02.2019


А вона могла б жити, як всі

Як  швидко  падають  сутінки  крізь  немиті  вікна  потягів,
Так  вриваються  в  душу  сумніви  -  без  запрошення,  мовби  протягом.
І  не  грає  життя  колишніми  божевільними  барвами  райдуги.
Байдуже.

І  не  було  б  надії  на  світло,  якби  не  ці  кляті  вогники,  
Що  розсипані  на  горизонті  до  крику  бездарним  художником.
І  штовхатимуть  вічно  на  жертви  один  одного  небо  з  землею  –
Епопея.

Ніби  мали  мету  єдину:  хотіли  просто  бути  щасливими.
Щоб  з'єднатись  навік  в  обіймах,  зібрались  з  останніми  силами.
Та,  мов  лебідь,  щука  і  рак,  кожен  тяг  у  свою  сторону,
Порівну.

Її  знову  тягнуло  у  небо,  а  він  піддався  земному  тяжінню.
Йому  б  –  скинути  пута,  а  їй  би  –  кілька  зайвих  грамів  терпіння.
І  тоді,  може,  не  наступали  б  на  нові  численні  граблі́
Взагалі.

А  вона  могла  б  жити,  як  всі,  та  життя  це  було  б  тортурою,
Бо  затишшя  можливе  лише  перед  вельми  великою  бурею.
В  світі  поміж  байдужих  людей  із  собою  завжди́  носила
Крила…  


07-09.03.2016  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650322
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.03.2016


Море завжди на тон синіше від неба

[i]Присвячую  всім,  хто  боїться  довіряти  і  відкриватись  людям,  а  також  всім,  хто  вважає,  що  прояв  почуттів  -  прояв  слабкості.  Ніхто  не  житиме  вічно  і  можливо  саме  сьогодні  -  остання  можливість  сказати  близьким  як  сильно  ви  їх  любите.  Можливо  сьогодні  -  остання  можливість  випити  з  незнайомцем  пляшку  коньяку  в  парку  на  лавочці;  остання  можливість  цілий  день  гуляти  чужим  містом  і  розмовляти  про  все  на  світі  з  людьми,  яких  бачиш  вперше;  остання  можливість  розправити  крила  і  кинутись  в  обійми  долі,  щоб  побачити  куди  вона  тебе  занесе.  Жити  можна  по-різному  і  тільки  тобі  обирати  як.  Можеш  тліти,  змішуючись  з  сірою  масою  самотніх  депресивних  людей,  в  яких  кожен  попередній  день  нічим  не  відрізняється  від  наступного.  А  можеш  ПАЛАТИ  щодня,  немов  востаннє,  бо  так  і  згоріти  кінець-кінцем  не  шкода.  
Краще  я  буду  бурхливим  морем,  а  не  спокійним  небом,  бо  як  не  крути,  а  воно  завжди  яскравіше.  Я  обираю  палати.  [/i]

Море  завжди  на  тон  синіше  від  неба.
Хто  в  кому  втоне  -  просто  питання  часу.
Бути  залежним  від  світу  до  болю  ганебно,
Я  от  хотіла  б  залежати  тільки  від  себе
Й  трішки  від  тебе,  бо  йти  нам  до  вічності  разом.

Люди  завжди  за  крок  від  життя  до  смерті.
Сьогодні  сидиш,  п'єш  добірний  китайський  чай,
А  завтра  спускають  у  яму  мотузки  обдерті,
І  більше  ніхто  не  напише  ім'я  на  конверті,
Бо  дядько  з  косою  прийшов  і  зібрав  урожай.

Осінь  завжди  за  мить  від  зимових  морозів.
А  що  відчувають  за  крок  до  загибелі  квіти?
Поки  ми  квітнемо,  ми  зрозуміти  не  в  змозі.
Страшно  впустити  у  дім  того,  хто  на  порозі;
В  серце  -  тим  паче.  Забули  як  треба  любити...

Люди  не  знають  упину  за  крок  до  екстазу.
Душу  відкрити  комусь  -  нездійсненна  потреба.
Наївність  -  довіритись  людям  із  першого  разу.
Хто  кому  друг  -  питання,  поставлене  часу.

Хоч  море  завжди  на  тон  синіше  від  неба...


03.12.2015  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625888
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 03.12.2015


Білі смуги (з автостопного)

Білі  смуги  в'ються  вужами  
По  холодних  полотнах  доріг,
Що  осінніми  пахнуть  дощами
І  так  твердо  торкаються  ніг.

Палець  впевнено  піднятий  вгору.
В  серці  тліє  надія-сестра.
Хоч  всі  дивляться  з  осудом,  скоро
Я  зустріну  частинку  добра.

Він  відкриє  дверцята  у  душу
І  авто,  де  так  пахне  теплом,
Першим  тишу  вечірню  порушить  -  
Нам  тепер  по  дорозі  разом.

Білі  смуги  тікатимуть  в  вічність,
Мов  сполохане  стадо  корів,
А  думок  мандрівних  хаотичність
Стане  в  стрій  нелогічних  рядків.

Наша  перша  розмова  -  остання.
Один  одному  -  майже  ніхто.
Я  подякую,  і  на  прощання
Хлопнуть  двері  чужого  авто.

Я  крокую  вперед  проти  вітру,
Ним  цілована  в  кволі  вуста.  
Так  бентежно  закохана  в  світло
І  вогні  у  осінніх  містах.


06-09.11.2015  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619691
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.11.2015


Осінь

Ось  буває,  що  люто  ненавидиш  осінь
За  невпинні  дощі  і  ранковий  мороз.

А,  буває,  побачиш  ліси  жовтокосі,
І  захоплює  дух  від  небачених  досі
Метаморфоз.


30.10.2015  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617244
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 30.10.2015


Не втечеш

Тебе  кидало  світом,  немов  билиночку.
Ти  всюди  проростала,  хоч  і  на  камені.
І  не  бажала  думати  й  на  хвилиночку,
Що  ти  колись  причалиш  у  тихій  гавані.

Летіла-бігла  в  нові  країни  поспіхом.
Жила.  Кохала.  Мріяла.  Усміхалася.
Любов  до  світу  була  твоїм  гріхом,
За  нього  сповідатись  ти  не  збиралася.

Хотіла  обійняти  своїми  крилами
Цей  світ,  а  він  тікав  і  лякав  безмежністю.
Щоразу  обіцяла  з  новими  силами
Боротись  зі  своєю  мандро-залежністю.

І  завжди  програвала.  Рюкзак  спакований.
Втікаєш  від  обов'  язків  і  буденності.
Та  знову  спрага  втечі  не  утамована  -
Одні  й  ті  самі  граблі  до  нескінченності.

Можеш  тікати  вічно  від  людей  і  меж.
Від  себе  не  втечеш.


14.09.2015  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606662
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.09.2015


寒山 《吾心似秋月》 (переклад вірша Хань Шаня)

Хань  Шань  "Моє  серце  схоже  на  осінній  місяць"

吾心似秋月,碧潭清皎洁。
无物堪比伦,教我如何说。

Серце  моє  на  місяць  осінній  так  схоже.
Прозоре,  мов  озера  гладь,  і  нема  йому  вади.
Зрівнятися  з  цим  нічого  у  світі  не  може.
Ну  що  тут  сказати?  Чекаю  від  вас  я  поради.


07.09.2015  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605298
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.09.2015


王维 《鹿寨》 (переклад вірша Ван Вея)

Ван  Вей  "Засіка  для  оленів"

空山不见人,但闻人语响。  
返景入深林,复照青苔上。

У  горах  безлюдно,  нікого  немає,
Лиш  відгомін  чути  людських  голосів.
А  сонячне  світло  в  глибинах  лісів
У  ліжку  із  моху  щоночі  дрімає.  


07.09.2015  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605295
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.09.2015


Дозволю…

Твої  збирала  пальцями  намистинки,
Нанизувала  голкою  без  зупинки
І  вишивала  пристрасно,  аж  до  болю
Дівочу  долю.

А  ти  все  сумнівався,  чомусь  пручався,
Ти  вислизав  із  пальців  і  далі  мчався.
Та  скільки  б  не  котився  ти  ген  по  полю  –  
Прийдеш  в  неволю.

А  я  ж  тобі  казала,  що  зачарую,
А  я  ж  попереджала,  що  не  жартую.
Ти  ж  зовсім  втратив  крихти  свого  контролю
Від  алкоголю.

Вдихав  моє  волосся,  немов  наркотик.
Палав  вогнем  на  тілі  твій  кожен  дотик.
Тобі  напитись  з  вуст  моїх  знову  вволю
Тепер  дозволю.


28.07.2015  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596410
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 28.07.2015


Шалений мандрівник

До  крику  вільний  серед  цих  снігів.
Що  в  тебе  в  серці  знає  тільки  Бог.
Хоч  розділив  би  краще  з  кимось  вдвох.

Для  тебе  ж  не  існує  берегів,
кордонів,  перешкод  і  стін,  і  меж.
І  я  б  могла  з  тобою  так  ось  теж,
та  не  знайшла  б  тобі  потрібних  слів.  

Ти  ж  божевільно  мандрами  живеш!
Я  стану,  може,  мрією  зі  снів.
Але  не  більше!  
Ти  ж  так  швидко  звик.

Бери  рюкзак  і  в  руки  путівник  –  
і  будь  щасливим!  
Людям  незбагненно.

Бездумний,  навіжений  і  шалений
мандрівник.  


18.07.2015  р.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594522
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.07.2015


Тільки спогад

Я  і  ти  в  полоні  у  доріг:
Ти  до  сонця,  я  в  обійми  вітру.
Я  тебе  зі  спогадів  не  витру,
Хочу,  щоб  і  ти  мене  зберіг.

Та  не  більше,  аніж  просто  спогад,
Щоб  зігріти  серце  восени.
Може  я  прийду  до  тебе  в  сни,
Наяву  ж  розходяться  дороги...

В  нас  дороги  глибоко  в  крові  -  
Біла  смуга  або  рейки-шпали...
Мандри  ми  назавжди  покохали,
Їм  не  зрадим,  доки  ми  живі.

Наші  долі  тут  пересіклись,
Щоб  сиділи  на  піску  у  тиші,
Щоби  знову  я  писала  вірші,
Щоб  навіки  в  серці  залишивсь

Тільки  спогад  і  нічого  більше.


26.06.2015  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594440
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.07.2015


Може, все-таки. . ?

Вічно  прагне  душа  у  походи,
Кожна  подорож  –  крихітний  рай.
Не  давай  мені,  милий,  свободи!
А  чи  все-таки,  може,  давай?

Перетворюєш  дім  на  в’язницю,
Та  я  завжди  знаходжу  пароль.  
Не  дозволь  мені  втнути  дурницю!
А  чи  все-таки,  може,  дозволь?  

Все  життя  в  мені  точаться  війни:
Залишитись  чи  знову  піти?
Не  пусти  мене  світу  в  обійми!
А  чи,  може,  таки  відпусти..?


20.04.2015  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575944
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.04.2015


Подорожні думки

Стукіт  коліс  по  рейках  крізь  ніч…
Зоряне  небо  над  сплячим  селом…
Здається  мені,  що  життя  –  дивна  річ:
Часом  сухе,  часом  б’є  джерелом.

Радісно  серцю  їхати  вдаль,
Щось  пізнавати  нове  день  за  днем.
Та  покидати  когось  завжди  жаль,
Серце  охоплює  жалісний  щем.

Мені  б  за  спиною  великий  рюкзак,
Нові  відкривати  міста  і  країни!
І  як  би  не  було,  та  все  ж  краще  так,
Ніж  дух  мандрівний  заточити  у  стіни.


Потяг  Золочів-Київ,  14.04.2015  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575922
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.04.2015


А мені би…

А  мені  би  в  небо!  Маю  крила
сильні  і  незламні,  мов  титан.
Віра  в  себе  –  
теж  незламна  сила,
проблиск  світла  крізь  густий  туман.

А  мені  би  мчати  просто  в  небо,
де  холодне  світло  тихих  зір…
Ти  –  наркотик,  
ти  –  моя  потреба
і  душі  моєї  ювелір.  

Ти  повір:  ніколи  не  зламати
те,  що  в  серці  ревно  бережу.
Буду  жити
і  тебе  кохати,
навіть  відійшовши  за  межу.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542667
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.12.2014


У пошуках скіфських скарбів

(за  мотивами  глави  «Товста  Могила»  із  книги  Б.М.  Мозолевського  «Скіфський  степ»)

***Пам'яті  великого  скіфознавця  Бориса  Миколайовича  Мозолевського  присвячується***

В  степу́  гуляв  різкий  морозний  вітер,
Над  степом  простягалася  блакить.  
Товста́  Могила  не  була  б  відкрита,
Якби  він  завагався  хоч  на  мить.  

Пробурено  чотири  свердловини  
(дві  зараз,  інші  –  років  з  7  тому),
Та  хоч  одна  дала  б  шматочок  глини!
Чому  йому  так  не  щастить?  Чому?

Бурильники  втомились  працювати,
Їм  зараз  би  поїсти  й  на  диван.
Та  він  вблагав  бурити  землю  вп’яте…
Аж  раптом  –  глина!  Все  таки  курган!

До  нього  він  давно  вже  приглядався
І  знав:  скарби  в  кургані  неземні.
Та  скільки  б  Мозолевський  не  старався,
На  просьбу  про  розкопки  чув  лиш  «ні».  

Одного  дня  на  Хоминій  Могилі
Скульптурку  відшукали  золоту.
Та  Мозолевський  знав:  ученим  в  силі
Знайти  річ  кращу  й  не  таку  просту.

Коли  додому  він  тоді  вертався,
Григорій  Середа  був  разом  з  ним.
Між  ними  діалог  в  мить  розв’язався  
Про  той  курган  зі  скарбом  золотим.

І  після  цього  дозвіл  було  дано:
́«Копай,  Борисе,  і  не  підведи!
Бо  хтозна  що  буде  із  тим  курганом,
В  кюветах  повно  зібрано  води…

А  як  затопить?  Будуть  нам  і  скіфи,
І  золото,  і  нові  відкриття…!
Залишаться  про  них  одні  лиш  міфи
І  вся  культура  піде  в  забуття».

Залишилось  зробити  річ  єдину,
Щоб  втілити  в  життя  чудовий  план:
Борис  дістав  із-під  кургану  глину
Довівши  всім,  що  скіфський  це  курган.  

І  почались  розкопки  довгождані
Без  шансу  на  спочин  і  довгий  сон:
Учений  прокидався  на  світанні
Й  відразу  йшов  у  земляний  полон.

Вдивлявся  в  землю,  чистив  кожну  грудку,
Хапався  за  лопату  і  копав,
Туди-сюди  він  полем  бігав  прудко,
Щось  креслив  і  про  кожен  крок  писав.

Чому  земля  почала  просідати
Здогадуватись  вже  не  було  сил.
Та  вченому  вдалося  з’ясувати,
Що  там,  внизу,  пустоти  від  могил.

Як  для  початку  –  досить  непогано!
В  дослідженнях  це  –  немалий  стрибок.
Нарешті  подаровано  кургану
За  двадцять  три  століття  перший  крок.

Вже  близько  до  розгадки  таємниці,
Але  такі  розкопки  –  це  не  гра.
В  кургані  їх  працюють  одиниці,
Зібрати  експедицію  пора.

У  квітні  вже  роботи  поновили.
Борис  зібрав  чудовий  колектив,
Який  у  межах  Товстої  Могили
Зумів  побачить  безліч  перспектив.

Та  згодом  опустилися  вже  руки  –  
Грабіжницький  знайшли  в  Могилі  хід…
Борис  із  невимовної  розпуки
Заплакав  вперше  за  багато  літ.  

Коли  надія  згасла,  мов  проміння,
Що  в  темряві  зникає  без  слідів,
У  вченого  з’явилось  провидіння,
І  серед  ночі  він  в  курган  побрів.  

Порушуючи  підземельну  тишу,
Ліхтариком  освітлюючи  ніч,
Натрапив  він  на  господарчу  нішу,
А  в  ній  –  не  на  одну  коштовну  річ.  

В  гробниці  молода  була  скіф’янка,
А  поруч  з  нею  –  ще  маленький  син.
Але  була  в  Бориса  забаганка  –  
До  більших  захотів  дійти  вершин.  

Знайти  щось  красивіше  й  більш  коштовне?
Ніхто  не  вірив  у  такі  дива!
Ученого  ж  бажання  невгамовне
Привело  аж  до  підземелля  дна.  

Коли  це  дно  почали  розчищати,
То  знов  знайшли  грабіжницькі  сліди,
Проте  не  все  вони  змогли  забрати
І  дещо  врятувалось  від  біди.  

Прикраса  дивна  там  була,  мов  з  міфів,  –  
Нагрудна  царська  скіфська  пектораль
З  зображенням  життя  прадавніх  скіфів,
Де  кожна  чітко  вилита  деталь.  

Вона  –  безцінна  річ  і  справжнє  чудо,
Мов  сонце,  вся  суцільно  золота,
Незаймана  лежала  поміж  бруду
І  шкоди  не  принесли  їй  літа.  

Коли  Борис  знайшов  це  скіфське  диво,
Не  зміг  ані  хвилиночки  чекать:
Її  підняв  з  долівки  шанобливо,
Помив  і  заходився  цілувать.

Новини  швидко  сколихнули  пресу,
Ця  знахідка  ввійшла  в  усі  серця.
Не  стало  до  Могили  інтересу
Й  розкопки  наближались  до  кінця.

Вночі  Бориса  охопила  туга…
В  готельній  тиші  промайнула  тінь,
Пройшлася  містом,  мовби  волоцюга,
Й  пішла  в  нічного  степу  далечінь.

Борис  зайшов  в  Могилу.  Було  темно,
Але  тут  не  потрібен  був  ліхтар,
Бо  він,  піднявши  голову  непевно,
Побачив  зірку  серед  темних  хмар.  

І  тут  Борису  знов  прийшло  прозріння:
Ця  зірка  теж  належить  до  чудес!
І  пектораль  –  це  не  земне  творіння,
А  зірка,  що  упала  із  небес!

Він  так  стояв,  не  прагнучи  додому,
Забувши  про  усе,  що  десь  вгорі…
Всю  ніч  стояв  у  сяйві  золотому
Під  променем  яскравої  зорі…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541235
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 03.12.2014


白头吟 ("Плач про сивину") - переклад ханьського юефу

皑如山上雪,皎若云间月。
闻君有两意,故来相决绝。

今日斗酒会,明旦沟水头。
躞蹀御沟上,沟水东西流。

凄凄复凄凄,嫁娶不须啼。
愿得一心人,白头不相离。

竹竿何袅袅,鱼尾何簁簁。
男儿重意气,何用钱刀为!


Біла,  наче  сніг,  що  в  горах  падав,
Наче  місяць  в  темних  хмарах  -  біла…
Як  почула,  що  мій  милий  зрадив,
Так  і  розлучитись  з  ним  прибігла.

Ми  сьогодні  п’єм  вино  востаннє,
Завтра  ж  ми  знов  станем  одинокі.
За  водою  геть  спливе  кохання,
Я  піду  на  схід  за  цим  потоком.

Повне  сліз  наплакала  озерце,
Та  заміжнім  плакати  не  слід.
Мріяла,  що  станем  одним  серцем,
Разом  будем  до  похилих  літ.

Молодість  й  красу  свою  марную,
Іншого  тепер  шукати  мушу.
Чоловік  кохання  хай  цінує!
Нащо  ж  грошам  віддавати  душу?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539863
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.11.2014


蒹葭 ("Очерет") - переклад з "Книги пісень" (《诗经》)

蒹葭苍苍,白露为霜。所谓伊人,在水一方。
溯洄从之,道阻且长。溯游从之,宛在水中央。

蒹葭凄凄,白露未晞。所谓伊人,在水之湄。
溯洄从之,道阻且跻。溯游从之,宛在水中坻。

蒹葭采采,白露未已。所谓伊人,在水之浚。
溯洄从之,道阻且右。溯游从之,宛在水中沚。


Очерет  буяє  темно-синій,  а  роса  перетворилась  в  іній.
Той,  про  кого  вам  я  розповім,  мабуть  десь  у  річковій  долині.
Я  іду  за  ним  уверх  по  річці,  шлях  мій  дуже  довгий  і  тяжкий.
Я  по  течії  за  ним  спускаюсь,  він  немов  посеред  вод  ріки.  

Очерет  густий  іще  в  росі,  так  немов  у  срібних  ланцюгах.
Той,  про  кого  я  розповідаю,  десь  на  протилежних  берегах.
Я  іду  за  ним  уверх  по  річці,  шлях  тяжкий  і  йде  у  височінь.
Я  по  течії  за  ним  спускаюсь,  бачу  серед  річки  його  тінь.  

Ще  роса  лежить  на  очереті,  так  немов  прозорі  пелюстки.  
Той,  про  кого  я  розповідаю,  десь  в  глибинах  темної  ріки.  
Я  іду  за  ним  уверх  по  річці,  шлях  важкий,  я  вправо  поверну.  
Я  по  течії  за  ним  спускаюсь,  він  далекий,  мовби  з  мого  сну.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530086
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.10.2014


芣苢 ("Подорожник") - переклад з "Книги пісень" (《诗经》)

采采芣苢,薄言采之。
采采芣苢,薄言有之。
采采芣苢,薄言掇之。
采采芣苢,薄言捋之。
采采芣苢,薄言袺之。
采采芣苢,薄言襭之。


Рву  та  й  рву  подорожник,  все  збираю  й  збираю.
Рву  та  й  рву  подорожник,  біля  себе  тримаю.
Рву  та  й  рву  подорожник,  і  насіння  зриваю,
Те,  що  впало  на  землю,  із  землі  підбираю.
Ой  нарву  подорожник,  в  полу  сукні  складу
І,  заклавши  за  пояс,  з  ним  додому  піду.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530085
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.10.2014


Ти просто ВІРИШ

Ти  знаєш  чому  ти  сильний  -  
Ти  просто  ВІРИШ  в  кохання,
Ти  йдеш  до  мети  без  вагання,
Ти  –  щирий,  відкритий  і  вільний.

Вдихаєш  на  повні  груди,
Лице  підставляєш  вітру,
Тримаєш  в  руках  палітру
Й  фарбуєш  буденні  споруди.

Цей  світ  такий  темно-сірий
І  навіть  місцями  чорний…
Та  все  ж  він  такий  неповторний,
Коли  в  нім  хоч  трішки  ВІРИ!

Життя  твоє  ще  на  світанку.
Ти  ж  чуєш?  Співають  півні.
Усі  молоді  –  наївні,
Коли  ще  стоять  на  ґанку.

А  далі  –  широка  дорога,
А  далі  –  не  все  тобі  вдасться.
Та  в  цьому  –  найбільше  щастя
Й  солодка  на  смак  перемога.

У  тебе  любов  між  ребер
І  злоби  в  душі  немає.
Таких,  як  ти,  світ  не  ламає.
Ти  просто  ВІРИШ  У  СЕБЕ.  


02.07.2014  р.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508931
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.07.2014


Твої долоні

Тримай  моє  життя  в  своїх  долонях…
Воно  тобі  належить  вже  давно.
Ти  ж  знаєш,  я  –  міцна,  немов  вино,
Як  алкоголь  п’яню,  стукочу  в  скронях.

Хай  моя  міцність  кращає  з  роками.
Ніколи  я  не  здамся  в  боротьбі!
Відкрити  ж  душу  можу  лиш  тобі,
Для  інших  я  –  поросла  будяками.

Для  інших  я  –  закрита  таємниця,
Для  інших  одягаю  сотні  масок…
Я  не  бажаю  їм  в  житті  поразок  (!)
Проте  мені  обридли  їхні  лиця…

Мене  збивають  з  шляху  манівці,
Можливо  я  живу  не  так,  як  треба…
Але  з  тобою  відчуваю  дотик  неба,
Коли  твоя  долоня  в  мене  на  щоці…


04.06.2014  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503231
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.06.2014


Тебе так мало…

Тебе  так  мало…  
Я  втрачаю  розум.
Поезія  душі  змінилась  в  прозу.
Щоразу  потребую  нову  дозу,
Щоразу  більше.  Боже,  як  зухвало!

З  тобою  тепло…  
А  без  тебе  зимно.
В  твої  обійми  хочу  так  нестримно!
Думки  до  тебе  линуть  безупинно.
Самотність  –  знаєш,  –  своєрідне    пекло.

Тебе  так  мало…  
В’яну,  сохну,  гину.
Тебе  хоча  б  в  Всесвітню  павутину,
Тебе  б  по  телефону  на  хвилину…
Ні-ні.  Тебе  б  сюди,  під  покривало…


14.04.2014  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492531
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.04.2014


Ходімо у Карпатський ліс :)

Ходімо  рано-вранці  у  Карпатський  ліс
Збирати  срібні  перли  босими  ногами.
В  моїх  очах  ти  більше  не  побачиш  сліз,
Й  ніщо  уже  не  зможе  стати  поміж  нами.

Підемо  тихим  кроком  між  дубів  і  лип,
Щоб  не  злякати  спокій  вічного  пралісу.
Над  нами  загориться  сонця  смолоскип
І  скине  з  неба  тепло-золоту  завісу.  

Ходімо  в  далечінь,  куди  сягає  зір!
Такі  безмежно  гарні  землі  України!
Відкриті  всі  шляхи,  дороги,  схили  гір,
Шовковою  травою  встелені  стежини.

Нового  дня  вдихнемо  свіжий  аромат  –  
Тут  пахне  щастям,  цвітом,  мохом  і  весною.
Ми  тільки  двоє  тут,  серед  краси  Карпат…
Навіки  залишайся  тут  разом  зі  мною.  


11.04.2014  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491878
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.04.2014


Закінчились вірші

Закінчились  вірші.  Поставлю  крапку.
Я  втратила  із  Музою  зв'язок.
Вона  вмирає.  Ніжно,  тихо,  слабко
Її  душа  злітає  до  зірок…  

А  я  залишусь  на  земних  просторах
Ділити  з  милим  радості  душі.
Немає  Музи?  -  невелике  горе!
Для  щастя  не  потрібні  нам  вірші.  


06.04.2014  р.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490782
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.04.2014


Ти закоханий в образ

Ти  закоханий  в  образ  в  твоїй  голові,
В  ідеал,  ніжну  мрію  юнацького  серця…
І  уявні  події  для  тебе  живі.

Ти  кохаєш  своє  досконале  дівча,  
Та  ніколи  не  чув  її  щирого  сміху
І  ніколи  не  бачив  іскринки  в  очах.

Ти  не  знаєш  на  смак  її  ніжні  вуста
І  не  знаєш  як  пахне  шовкове  волосся,
Та  в  думках  вона  вічно  для  тебе  свята.

Ти  закоханий  в  образ  -  погодься  чи  ні,
А  твоєю  вона  вже  ніколи  не  буде
І  приходити  буде  до  тебе  вві  сні.

Вона  музою  стала  у  твоїх  віршах,
А  в  своїх  вона  просить  тебе  зупинитись,
Ставить  "мат",  а  виходить  чомусь  лише  "шах".

Ти  малюєш  її  за  кухонним  столом,
Наливаєш  дві  чашечки  кави  для  вас
І  в  одну  доливаєш  коньяк  або  ром.

Потім  залпом  свою  випиваєш  за  раз,
Випадково  обпікши  свою  пустоту...
Ну  а  другу  (остиглу)  зілл'єш  в  унітаз.

Вона  кави  не  любить  -  у  цьому  вся  суть.
Ти  не  знаєш  її  і  ніколи  не  знав.
Ти  закоханий  в  образ...  
                                                                     Зрозумій  і  забудь.


09.02.2014  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479948
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.02.2014


Все пройде, ти ще станеш щасливим!

Неможливо  усім  дарувати  взаємне  кохання  і  щастя,
І  у  грі  під  ім’ям  «кохання»  не  буває  аж  трьох  гравців.
Та  можливо  на  ті  самі  граблі  ступити  і  знову  впасти,
Покалічивши  душу,  наставивши  нових  рубців.  

Все  пройде.  Час  завжди  заліковує  навіть  найтяжчі  рани.
Ти  іще  такий  молодий.  Геть  усі  негативні  думки!
Ти  для  когось  ще  станеш  найкращим,  єдиним,  коханим,
Хоч  у  тебе  на  пошуки  щастя  можуть  піти  роки.  

Ти  вважаєш  мене  черствим,  безсердечним  стер**м,
І  я  знаю:  так  навіть  краще,  щоб  швидше  мене  забув.
Ти,  будь  ласка,  і  далі  пиши  свої  поетичні  шедеври
Про  кохання  й  життя,  сенс  якого  ти  ще  не  збагнув.  

Я  ніколи  не  мала  наміру  розбивати  невинні  серця,
Я  завжди  зазнавала  болю,  докорів  свого  сумління.  
Та  з  тобою  відчула,  що  потрібно  усе  довести  до  кінця,
Щоб  ти  вільним  від  мене  став  і  отримав  нарешті  спасіння.  

Не  потрібно  мені  писати,  в  гості  теж  я  тебе  не  запрошую,
Ми  ніколи  не  вип’ємо  70  чашок  чаю,  як  ти  хотів.
Я  могла  стати  другом,  могла  залишитись  хорошою,
Але  так  ти  ніколи  не  вбив  би  своїх  почуттів…  


16-17.01.2014  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473272
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.01.2014


Подарую тобі донечку :)

Подарую  тобі  донечку  -
Янголятко,  маленьке  сонечко,  
Миле  чудо  в  рожевому  платтячку,
Наше  крихітне  спільне  щастячко.  

Нашу  дівчинку,  створену  мріями,
Із  твоїми  очима  і  віями,
Із  моїми  рум'яними  щічками  
І  русяво-рудими  косичками,

Із  моєю  веселою  вдачею,
І  хай  буде,  як  ти,  не  ледачою.
Всю  любов  віддамо  маляткові,
В  радість  мамі,  на  гордість  таткові.  

Щоб  не  сумно  жилося  в  квартирі  нам,
Щоб  дитячий  лунав  голосочок  там,  -
Тобі  донечку  обіцяю  я,  
Ми  назвемо  її  АМЕЛІЯ.  


10-11.01.2014  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471720
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.01.2014


幸福的原因 (Причина щастя)

Перша  (можливо  не  зовсім  вдала)  спроба  писати  китайською  мовою  :)


今天我心里想了想  :
为什么人们不一样?
世界上有些是蔫,
其他是快乐天一天。
这儿有穷,  那儿有富,
还有奸,  还有睦。
大家是都不一样,
可我最幸福世界上。
这奥妙不是秘  :
幸福的原因是你。
我们的爱赠送翅膀,
我把这爱情要藏。


拼音  (pīnyīn)  -  фонетична  транскрипція:

Jīntiān  wǒ  xīnli  xiǎng  le  xiǎng:
Wèi  shénme  rénmen  bù  yīyàng?  
Shìjiè  shàng  yǒuxiē  shì  niān,  
Qítā  shì  kuàilè  tiān  yī  tiān.  
Zhèr  yǒu  qióng,  nàr  yǒu  fù,  
Hái  yǒu  jiān,  hái  yǒu  mù.  
Dàjiā  shì  dōu  bù  yīyàng,
Kě  wǒ  zuì  xìngfú  shìjiè  shàng.
Zhè  àomiào  bù  shì  mì:  
Xìngfú  de  yuányīn  shì  nǐ.  
Wǒmen  de  ài  zèngsòng  chìbǎng,  
Wǒ  bǎ  zhè  àiqíng  yào  cáng.  


Переклад:

Сьогодні  глибоко  в  серці  я  подумала:
Чому  всі  люди  такі  різні?
Деякі  люди  –  апатичні,
А  інші  –  радісні  з  дня  у  день.
Тут  –  бідні,  там  –  багаті,
Є  і  підступні,  є  і  дружні.
Усі  зовсім  різні,
Але  я  –  найщасливіша  в  світі.
Мій  секрет  зовсім  не  таємний:
Причина  щастя  –  це  ти.
Наше  кохання  дарує  крила,
Я  хочу  зберегти  це  почуття.  

22-23.11.2013  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470455
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.01.2014


За вікном

Ніколи  не  захочу  тебе  втратити.
Я  буду  спати  безпробудним  сном.
Мене  тоді  нічим  вже  не  розрадити,
Лиш  рідним  силуетом  за  вікном.

Хай  що  б  не  було:  заметілі,  повені,
Цунамі,  землетруси  чи  війна,  -
Для  мене  все  одно  будь  світлим  променем,
Що  виглядає  з  сірого  вікна.

Що  не  казала  б  я  і  не  робила  би,
Чи  була  б  неправа,  -  усе  одно
Прийди,  приїдь,  здолай  усе!  аби
Я  знов  почула  стукіт  у  вікно,

Аби  торкнулась  знов  до  рідних  рук,
Зігріла  губи  ніжністю  й  теплом.
Я  так  не  хочу  сварок  і  розлук,
І  знову  пустки  за  своїм  вікном…


26.12.2013  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468607
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.12.2013


Куди докотиться цей світ?

Брати,  куди  поділась  честь?
Де  гордість,  доблесть,  самобутність?
Здається,  світ  втрачає  сутність
Під  впливом  вікових  нашесть.

Куди  скотився,  мій  народе?
Чому  нічого  не  сказав?
Чому  принижено  упав  
В  брудні,  смердючі  стічні  води?

Ти  кинув  честь  свою  під  ноги,
Ти  визнав  рабство  від  царів,
А  одиноких  бунтарів
Скував,  не  давши  перемоги.

Із  віку  в  вік  ти  б’єш  поклони,
Схиляєш  голову  свою.
Згадай  поразки  у  бою!
Згадай  катовані  мільйони!

Навіщо  битися  об  лід?
Хіба  ми  риби,  щоб  мовчати?
Скажіть  мені,  я  хочу  знати
Куди  докотиться  цей  світ!

Так  мало  зрячих  серед  нас  -  
Поодинокі  екземпляри!  
Зніміть  рожеві  окуляри,
Нехай  прийде  прозріння  час!  


21.11.2013  р.



адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462009
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 21.11.2013


Нема ідеальних людей…

Нема  ідеальних  людей,
На  щастя.  Або  на  біду…  
Такої  ти  вже  не  знайдеш,
Такого  я  вже  не  знайду…

Розділена  навпіл  душа
Так  ниє!  Так  плаче!  Болить…
Життя  вже  не  варте  й  гроша.
А  тиша  все  більше  мовчить,

І  голосно  чути  в  ній  крок…
Самотність  дається  навзнак.  
І  грізні  потоки  думок
Затиснули  серце  в  кулак.  

Так  хочеться  впасти  до  ніг!
Хоч  знаю,  що  так  не  зроблю…
Якби  ж  ти  прийшов  (якби  зміг),
Сказала  б  як  сильно  люблю.

Але  під  вікном  пустота,
Зрадливо  мовчить  телефон…
У  світі  тепер  темнота.
Реальність  –  вже  більше  не  сон.

Без  тебе  життя  –  не  життя,
Благаю  тебе:  не  вбивай!
Без  тебе  нема  вороття,
Без  тебе  земля  –  вже  не  Рай.  

У  душу  вкрадається  страх…
Не  край  моє  серце  в  журбі!
Верни  мене  знов  на  свій  шлях,
Якщо  я  потрібна  тобі!

Нема  ідеальних  людей,
На  щастя.  Або  на  біду…  

Такої  ти  вже  не  знайдеш,
Такого  я  вже  не  знайду…

14.11.2013  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460524
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.11.2013


Летить чайка над Дніпром…

Летить  чайка  над  Дніпром,  
розбиває  хвилі.
А  мені  без  милого  
всі  навкруг  немилі.

Ой  та  чайка  над  Дніпром  
високо  літає.
Сумно  на  душі,  коли  
милого  немає.

Чайка  бачить  у  Дніпрі  
свою  пишну  вроду.
Я  за  ним  на  край  землі,  
і  в  огонь,  і  в  воду.

Чайка  скаржиться  Дніпру  
на  пташину  вдачу.
Тільки  з  милим  я  сміюсь,  
а  без  нього  –  плачу.

Чайка  проти  течії  
над  Дніпром  летіла,
Сонце  в  дзьобик  напекло,  
потомились  крила.

В  Київ  звісточку  несла  
з  далекого  краю,
Милому  повідати  
як  його  кохаю.

Чайко-чайко,  запитай  
чи  милий  сумує.
Запитала  б  і  сама,  
але  не  почує.

Запитай  чи  милий  мій  
зустрічі  чекає,
Хай  розкаже  все  тобі,  
серденька  не  крає.

Серденько  своє  йому  
вже  давно  ж  віддала,
Коли  очі  медовії  
щиро  покохала.  


07.07.2013  р.


адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435890
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.07.2013


Ніч Купала

Небо  всипане  зірками,
Місяць  тоне  у  Дніпрі,
Зачарований  піснями
Найяснішої  зорі.

Плесо  –  тихе  і  гладеньке,
Навіть  ліс  не  шелестить,
Лиш  на  березі  тихенько
Один  вогник  мерехтить.

Це  багаття  розбиває  
Навпіл  темряву  нічну.
Світ,  здається,  засинає…
Нам  сьогодні  не  до  сну.

В  ніч  Купала  усе  вдасться,
В  нас  в  долонях  цілий  світ.
Ми  знайдемо  своє  щастя
Й  папороті  білий  цвіт.


Ніч  з  6  на  7.  07.  2013  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435889
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.07.2013


Festina lente, почуття!

Коли  зустріла  вперше  твої  очі,
Я  в  них  втонула...  Ні,  я  не  брешу.
До  тебе  рветься  серденько  дівоче,
Тебе  в  обіймах  лагідно  душу,  

Тебе  одного  ніжно  так  цілую,
В  тобі  одному  сходяться  світи!
Нікого  я  не  бачу  і  не  чую,
Мені  потрібен  поруч  тільки  ти.

Не  відпускай  мої  холодні  руки,
Зігріти  їх  під  силу  лиш  тобі.
Коли  далеко  ти,  в  часи  розлуки
Душа  без  тебе  гине  у  журбі.

Душа  без  тебе  в'яне,  немов  квітка
(Багато  їх  до  ніг  моїх  поклав).
Я  –  твоя  пташка,  я  –  твоя  лебідка.
Ніхто  ніколи  так  ще  не  кохав…  

Я  не  клянусь  кохати  тебе  вічно
(Ніхто  не  знає  вічності  межі).
Хай  буде  все  ритмічно  і  логічно,
Життя  саме  малює  вітражі.

Ніхто  не  знає,  як  складеться  доля.
Але  festina  lente,  почуття!
Я  б  так  тонула  (була  б  моя  воля!)
В  твоїх  очах  усе  своє  життя.  


01.05.2013  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422168
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.05.2013


Для тебе

Ти  просто  скажи:  що  ти  робиш  зі  мною?
Куди  приведе  нас  бездумний  політ?
Ввірвався  в  життя  моє  разом  з  весною
І  перевернув  з  ніг  на  голову  світ…

Ти  вирвав  з  обіймів  холодних  кайданів,
Коханням  взаємним  ти  нагородив,
І  ніжним  букетом  рожевих  тюльпанів
Мене  від  зимового  сну  розбудив.

А  може  цей  сон  був  не  зовсім  зимовим…
А  може  проспала  я  ціле  життя,
Щоб  ти  своїм  поглядом  так  випадково
Пришвидшив  сповільнене  серцебиття?

Щоб  ти  мою  руку  міг  не  відпускати,
Щоб  ти  цілував,  пригортав  і  беріг…
Щоб  ми  могли  вічно,  обнявшись,  гуляти
І  падати  разом  у  парку  на  сніг…

В  очах  твоїх  бачу  турботу  і  ласку,
В  руках  відчуваю  я  ніжність  й  тепло.
Ти  дав  мені  змогу  повірити  в  казку…
Її  збережи,  не  розбий,  наче  скло.  

У  світі  без  тебе  похмуро  і  темно,
З  тобою  –  світ  повний  життя  й  кольорів.
З  тобою  зустрілася  так  недаремно…
Мабуть,  хтось  на  небі  цього  захотів…


13-29.03.2013  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413573
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.03.2013


Моє кохання

Моє  кохання  світле,  мов  весна:
Таке  ж  невинне,  з  запахом  тюльпанів,
Дзвінке,  немов  натягнута  струна,  
Без  зрад,  жорстокості  і  без  обманів.

Моє  кохання  чисте,  мов  сльоза,
Таке  ж  солодке,  мов  нектар  медовий.
Його  мені  послали  небеса,  
Щоб  я  відкрила  своє  серце  знову.

Моє  натхнення,  мій  ласкавий  вовк,
Давай  відчинимо  ворота  Раю!
Моє  кохання  ніжне,  немов  шовк,  
Від  світу  нас  обох  під  ним  сховаю...


23.03.2013  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411694
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.03.2013


Я покохала так необережно…

Я  покохала  так  необережно,  
Я  заблудилась  в  закутках  душі,  
І  своє  серце  так  беззастережно
Віддала  тому,  з  ким  іще  чужі...

В  його  очах  побачила  безмежжя,
Де  потопають  лагідні  вогні...
Здоровий  глузд  тримався  б  узбережжя,
Наївне  серце  вже  лежить  на  дні...

Як  ніч  і  день.  Спокійно  і  бентежно.
То  лід,  то  жар  у  мене  на  душі.
Я  покохала  так  необережно..!
Я  вже  йому  присвячую  вірші...


23.03.2013  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411693
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.03.2013


Інтимне

Заглянь  у  мої  очі.
Що  бачиш  там?
Бажання?
Кохання?
Страждання?
Відчуй  чого  я  хочу!

Піддайся  моїм  чарам!
Пограйся,
Лишайся,
Не  пручайся.
Краси  напийся  даром.

Між  нами  –  пожежа.
У  риму,
Без  диму.
Ходімо
За  руку  у  безмежжя!

Лиш  погляд  у  погляд
Знайомо.
Вагомо.
Свідомо
Руйную  твій  світогляд.  

Мурашки  по  шкірі
На  спину,
Невпинно.
Невинно
Тону  в  своїй  довірі.

Я  тихо  згораю…
Хвилини,
Години.
Єдиний,
Хто  має  ключ  до  раю.

Солодко  смакую…
Питання?
Прохання.
Прощання…
А  я  уже  сумую.

                                                                                                                               06.02.2013  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398814
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 06.02.2013


До любові (Три безглуздих роки)

За  тобою  гналася
Три  безглуздих  роки.
Тобі  відчинялася,
Твої  чула  кроки.

Я  тебе  поглинула.  
Змучилась  просити.  
Серця  не  покинула,
Бо  воно  відкрите…?

Там  одне  питання,
Часом  наболіле:  
Коли  два  кохання  –  
Це  ЄДИНЕ  ціле?  

Мою  віру  в  тебе
Рвала,  шматувала.
На  свої  потреби
Розум  скерувала.

Хоч  на  мить  б  звільнитись
Від  твоєї  влади!
Жадібно  напитись
Жорстокої  правди.  

Пила  би  допоки
П'яною  упала.
Три  безглуздих  роки
В  тобі  змарнувала…

Мене  маниш,  ловлячи
У  колючі  руки.  
Бо  ти  –  завжди  боляче,
Як  укус  гадюки.  

Досить  серцем  гратися,
Це  вже  несуттєво.  
Перестану  гнатися  –  
Доженеш  миттєво.  

Ти  –  за  що  я  борюся,
Ти  –  бездонність  ночі.
Я  тобі  не  скорюся,
Доки  ти  не  схочеш…  

                                                                                                     05.02.2013  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398455
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.02.2013


Тисячі загублених душ

Вогні  мерехтять  за  вікном  -
Тисячі  загублених  душ,  
Вкриті  чорним  тугим  волокном
Від  мокрих  брудних  калюж.

Мчить  автобус  мене  у  даль,
Геть  від  поглядів  мутно-пустих.
Ні,  не  жаль.  Мені  їх  не  жаль.
Хай  хтось  інший  жаліє  їх.

Звичні  відблиски  автофар  -
Ріже  очі  яскравий  біль.
І  не  видно  дерев-примар,
Їх  приховує  заметіль.

Під  колесами  стогне  лід,
В  його  венах  холоне  кров.
Сходить  з  розуму  дивний  світ,
Хоча...  Він  вже  і  так  зійшов.

Мчить  автобус  мене  у  даль,
Доганяє  нас  вітер  чимдуж.
Горизонт  -  вогняна  пектораль,  
Тисячі  загублених  душ...


23.01.2013

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394926
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.01.2013


Як я можу тебе не кохати?

Ти  так  любиш  мене  надихати
На  безглузді,  здається,  вчинки.
Як  я  можу  тебе  не  кохати?
Моє  серце  не  знає  спочинку.

Як  ти  можеш  мені  не  снитись,
Якщо  в  снах  лиш  буваю  з  тобою?
Я  би  цукром  могла  розчинитись,
Якби  сни  мої  були  водою.

Я  би  снігом  могла  упасти
В  твої  сильні  і  теплі  руки,
Твою  посмішку  милу  вкрасти,
Твого  голосу  ніжні  звуки.

Вдома  запах  п'янкої  м'яти.
Розкладаю  думки  на  папері.  
Ти  не  можеш  мене  кохати,
В  твоє  серце  закриті  двері.

Ти  не  мариш  ночами  мною.
Біля  входу  великий  камінь.
Не  посуну.  Ти  за  стіною.
Я  іду  по  тоненькій  грані.

Вже  не  можу  вперед  крокувати,
На  дорозі  занадто  слизько…  
Як  я  можу  тебе  не  кохати,
Якщо  ти  так  далеко  й  так  близько?


                                                                                                       15.12.2012  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384977
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.12.2012


Моя Батьківщина, мій дім, моє дитинство

Писала  це  як  реферат  на  екологію  (О  так,  у  нас  дивний  викладач!),  але  вирішила  викласти  сюди,  так  сказати,  поділитися  частиною  себе.  



Мабуть,  у  кожної  людини  на  цій  планеті  є  своя  маленька  Батьківщина,  особливий,  рідний  клаптик  землі,  від  якого  віє  материнською  теплотою  і  батьківською  любов'ю.  Ця  земля  –  затишний  куточок,  у  який  завжди  приємно  повертатись  після  мандрів  далекими  світами.  Це  місце,  де  нас  завжди  чекають,  де  нам  раді,  де  нас  гостинно  зустрічають  хлібом  та  сіллю  і  садять  за  святковий  стіл.  Це  місце,  в  якому  пройшло  наше  дитинство,  наша  юність,  тобто  кращі  роки  нашого  швидкоплинного  життя.  Тільки  тут  кожен  предмет  пам'ятає  тебе,  розуміє,  говорить  до  тебе.  Тільки  тут  можна  здобути  повну  душевну  гармонію,  отримати  єднання  людини  з  природою,  і,  в  першу  чергу,  знайти  самого  СЕБЕ.

Для  мене  таким  місцем  є  маленьке  місто  Золочів,  що  на  Львівщині.  Для  тих,  хто  ніколи  не  був  там,  можу  сказати,  що  це  місце  –  просто  дивовижне.  Саме  місто  є  надзвичайно  старим.  Час  заснування  Золочева  і  походження  назви  загубилися  у  віках,  проте  перша  згадка  про  нього  датується  1424  роком.  

Також,  Золочів  є  одним  з  небагатьох  міст,  яке  може  похвалитись  стародавнім  замком,  який  є  унікальною  пам'яткою  архітектури  першої  половини  XVII  ст.

Моя  хата  знаходиться  на  окраїні  міста,  серед  сотень  інших  хат.  Для  чужого  ока  вона  здасться  такою  ж  сірою  і  непримітною,  як  і  інші  хати  навколо  неї,  але  тільки  для  мене  вона  –  особлива  і  неповторна.  Тільки  там  я  можу  почуватися  повністю  захищеною.

Пригадую,  як  зовсім  маленькою  щипала  зелені  хвостики  молодої  цибулі  на  городі  і  вишукувала  ледь-ледь  червоні  порічки  на  кущах.  

На  подвір’ї  росло  багато  молодих  вишень.  Досі  пам’ятаю  як  навесні  вони  зацвітали  і  подвір’я  наповнювалося  ніжним  медовим  запахом.  Усе  було  біле-біле  від  тендітних  пелюстків,  які  кружляли  від  кожного  легенького  подиху  весняного  вітру.  Моя  мама  сідала  на  лавці,  брала  мене  на  коліна  і,  закутавши  в  плед,  розповідала  різноманітні  казки,  історії,  співала  пісні.  

Трішки  старшою  я  любила  ходити  з  татом  на  річку,  яка  була  на  2  вулиці  нижче.  Часом  ми  ловили  рибу,  раків,  купалися,  бродили  під  мостом,  а  часом  просто  лягали  на  зелену  запашну  траву  і  дивилися  на  небо,  чисте,  блакитне,  безкрає  українське  небо.  Я  знаходила  хмаринки,  схожі  на  тварин,  і  тикала  пальцем:  «Ось,  тату,  подивись!».  Він  дивився  спочатку  на  хмари,  а  потім  на  мене  і  з  любов’ю  усміхався  своєю  лагідною,  теплою  батьківською  усмішкою.  

Часто  я  любила  бігати  на  поле,  що  було  за  дві-три  хати  уверх  по  вулиці,  і  ловити  там  різнобарвних  метеликів,  вдихаючи  на  повні  груди  аромат  ранньої  весни.  На  краю  поля  скромно  стояла  маленька  церквочка.  Ми  бігали  навколо  неї,  граючись,  а  часом  заходили  і  дивилися  на  дорослих,  які  смиренно  слухали  службу  Божу.  

Тепер  на  цьому  місці  стоїть  розкішний  собор,  а  поле  майже  повністю  забудоване  новими  сучасними  будинками.  Та  все  одно  там  ще  присутній  той  дух  свободи,  який  мені  так  подобалося  відчувати.

Роки  проходять  швидко,  непомітно,  і  ніяка  сила  не  в  змозі  зупинити  їхній  плин.  Тепер  я  навчаюсь  у  Києві,  за  600  км  від  мого  рідного  дому  і  у  мене  не  завжди  є  можливість  туди  поїхати.  

Минулого  тижня  доля  мені  посміхнулася  і  така  можливість  нарешті  випала.  Я  не  була  вдома  лише  три  місяці,  але  вони  здалися  мені  цілою  вічністю…  Коли  я  зайшла  у  будинок  і  притулилася  до  дверей,  на  очах  мимоволі  виступили  сльози.  Тут  було  усе  таке  рідне  і  до  болю  знайоме!  

А  мама…  Вона  теж  зовсім  не  змінилася.  Мабуть,  матері  ніколи  не  міняються,  залишаючись  в  дитячій  пам’яті  вічно  молодими,  лагідними,  найріднішими,  найкрасивішими.  

Мені  подобаються  слова  Миколи  Хвильового,  який  писав:  «Матуся!  Це  вона  оберігає  ніжною  колисковою  наш  сон  у  дитинстві.  Це  вона  вчить  нас  жити  за  законами  любові  і  правди.  Це  вона  не  дає  нам  спіткнутися  на  життєвих  дорогах,  пробуджує  совість,  оберігає  від  ганьби.  Так  хочеться  стати  перед  тобою  на  коліна,  перед  твоєю  любов'ю  і  добротою,  перед  мужністю  і  ніжністю  твоєю.  У  нашій  уяві  образ  матері  міцно  пов'язаний  із  образом  рідної  землі».  

У  людини  може  бути  багато  будинків,  але  дім  –  тільки  один,  той,  у  якому  завжди  буде  жити  дух  дитинства  і  оберемок  теплих  спогадів.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383495
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 09.12.2012


Не в змозі

Закрити  очі.  Плакати…
Та  висохли  всі  сльози.
Закінчилися  натяки.
Боротися  не  в  змозі.
Солодкий  чай  лікує  страх
Залишитись  самотній.
Усе  чудово  на  словах,
А  у  душі  –  безодня.
Її  б  заповнить  почуттям,
Що  обіцяє  крила!
Щоб  два  життя  в  одне  життя…
Мені  уже  не  сила
Пливти  по  мутній  течії
Холодних,  сірих  буднів,
Де  всі  свої  і  нічиї  
У  пустоті  безлюдній.
Я  б  так  багато  щирих  слів
Тобі  наговорила,
Якби  ти  тільки  захотів!
І  вірші  б  присвятила,
Якби  ти  тільки  їх  читав.
Я  б  не  змогла  без  тебе,
Якби  кохав,  лише  кохав…
Бо  більшого  й  не  треба!
А  я  сиджу  у  темноті.
Підлога,  стеля,  стіни.
Думки  не  ті,  слова  не  ті.
Пожежа,  дим,  руїни.
Солодкий  чай  лікує  біль
Гіркої  безнадії.
І  я  в  полоні  божевіль
Вигадую  події.
Я  ілюструю  їх  у  снах,
Втрачаючи  реальність.
Проснусь.  Підлога,  стіни,  дах…
Життя  –  проста  банальність.
Якби  крутилась  голова,
Кохали  б  до  нестями
І  вулицями  Києва
Бродили  б  вечорами.
Пішли  б  нічним  Хрещатиком,
Байдужі  до  морозів!
Та  я  сама…  Заплакати?
Боротися  не  в  змозі…

30.11.2012  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381511
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.11.2012


Ця дивна осінь

Верхи  дерев  уперлись  в  небеса,
Нависли  білі  хмари  над  землею,
На  травах  срібно  ще  блищить  роса,
Дорога  в'ється  уперед  змією…

Ловлю  на  мить  очима  кожен  штрих:
Тут  парочки  гуляють  по  бульвару,
Десь  вітер  розгулявся  і  притих,
Там  сонце  пробивається  крізь  хмару.

Стоять  дерева  в  золотих  пальто,
В  калюжах  віддзеркалені  відтінки…
Тут  одиноко  мчить  моє  авто.
Сміється  осінь  до  нестями  дзвінко…

***
Вже  листопад  докурює  сигару,
Напившись  полуничного  нектару.
Дощі  сумлінно  землю  поливають.

А  вечорами  разом  під  гітару,
Присівши  на  краєчку  тротуару,
Вони  цю  дивну  осінь  доспівають.
 
15,  22.11.2012  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379571
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 22.11.2012


Журавлі

Я  думала,  що  буде  ясне  небо,
Як  полетять  ключами  журавлі.
Та  йдуть  дощі…  Хіба  багато  треба?
І  листя  опадає  до  землі.

Я  думала,  веселка  –  кольорова,
Але  у  небі  барв  таких  нема…
За  літом  –  осінь,  рік  за  роком,  й  знову  
В  потилицю  їй  дихає  зима.

В  моїй  душі  тепла  на  двох  вдостачу,
Та  не  розділю  я  його  ні  з  ким…
Таку  самотню  приручила  вдачу,
Що  навіть  щастя  з  присмаком  терпким.

Я  так  хотіла  осені  радіти,
Забути  свої  біди  і  жалі!
Але  з  одним  крилом  не  долетіти
Туди,  куди  прямують  журавлі…

Я  кожен  день  живу,  немов  востаннє…
А  дні  ідуть  повз  мене  мимохіть.
Пустіть  мене  у  небо,  у  безкрайнє!
До  журавлів  пустіть  мене,  пустіть!

Не  пише  він  мені  листи  й  не  дзвонить.
Зникає  літо  у  осінній  млі.
Він  з  іншою  попід  дощами  ходить.
І  помирають  в  небі  журавлі…

05-08.09.2012  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362901
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.09.2012


Ми такі протилежні

Ми  –  як  ранок  і  вечір,  як  чорне  і  біле,
Ми  –  як  північ  і  південь,  як  захід  і  схід.
Ми  з  тобою  чужі,  це  таке  зрозуміле!
То  палкі,  як  вогонь,  то  холодні,  як  лід.

Ми  –  як  дві  паралелі,  що  вже  не  зійдуться,
Ми  такі  протилежні,  як  два  полюси.
Та  знайдуться  між  нами  зв'язки!  Хай  знайдуться.
Лиш  побудьмо  удвох…  Ми  знайдемо  плюси.

Ми  притягнемось,  мов  протилежні  магніти,
Хоч  ми  –  море  і  суша,  ми  –  небо  й  земля.
Ми  зуміємо  душі  коханням  зігріти,
Хай  воно  нас  в  житті  повсякчас  окриля!

Серпень  2012  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361177
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.08.2012


Я не повірю більше

Я  не  повірю  більше  у  любов!
Мене  не  змусять  знову  покоритись,
Надіятися,  вірити  і  знов
Моїм  сльозам  ночами  тихо  литись.

Наївна  по-дитячому  душа
В  любовній  сітці,  мов  голубка  біла.
В  руках  у  долі  я  -  лише  пішак,
Я  думала,  любов  дарує  крила.

Це  так.  І  я  літала  в  небесах,
В  твоїх  обіймах  ніжних  розтавала.
А  потім  виливалася  в  сльозах,
Не  знала  куди  дітися,  страждала.

А  ти  жорстоко  крила  обрізав,
По  пір’ячку,  потрохи,  поступово.
Я  вірила  у  все,  що  ти  казав,
Я  вірила  у  кожне  твоє  слово.

Я  думала,  ти  любиш  так,  як  я,
Та  в  цьому  помилялася  я  знову.
Одна  різниця:  я  лише  твоя,
Ти  в  мене  перший,  в  тебе  я  –  чергова.

Життєвий  досвід  маєш,  знаєш  як
Любити,  розлюбити,  полюбити.
А  я  не  розумію,  як  же  так
Без  тебе  далі  і  щасливо  жити?

В  моєму  місті  всі  вже  знають  всіх.
Всі  люблять,  розбігаються  і  знову
На  вушко  іншим  шепчуть  через  сміх
Одні  й  ті  самі  зізнання  в  любові.

А  лицемірство  –  це  не  мій  мотив!
Хоч  щирістю  своєю  не  пишаюсь.
Я  знаю:  краще  вже  самій  піти,
Та  знов  і  знов  з  тобою  залишаюсь…

2010  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361176
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.08.2012


Вид із вікна

Підходжу  до  вікна  і  моєму  зору  відкривається  дивовижна  панорама.  Аж  дух  перехоплює!
Внизу  простягається  маленький  дворик,  нічим  не  примітний.  Тихе  і  спокійне  життя  йде  своїм  плином:  люди  виходять  із  будинку  по  справах  або  повертаються  у  нього  після  тяжкого  трудового  дня;  рівними  рядочками  стоять  машини  жителів  будинку.
Дворик  обсаджений  різноманітними  деревами.  Їхнє  листя  таке  густе  і  зелене!  Більшість  дерев  цвітуть  дрібним  жовтувато-білим  цвітом,  а  на  гілочках  каштанів  вже  видніються  колючі  зелені  пуп'яночки  майбутніх  плодів.  Ці  каштани  надають  дворику  особливого  загадкового  шарму.  Оскільки  Київ  називають  містом  каштанів,  я  очікувала  побачити  багато  цих  дерев,  прибувши  сюди.
Десятки  маленьких  чорних  ластівочок  з  білими  животиками  літають  перед  будинком,  замираючи  у  повітрі  та  ніби  намагаючись  залетіти  у  моє  широко  відкрите  вікно.  Маневруючи,  вони  знову  повертаються  у  небо,  пронизують  повітря  своїми  крихітними  крильцями  та  виспівують  свої  ластівкові  пісні.  
За  зеленим  шовковим  покровом  простягається  маленький  участок  з  некошеною  травичкою.  І  двір,  і  дерева,  і  поле  –  усе  поглинуте  ніжною  тінню  величезного  дванадцятиповерхового  будинку,  яка  мимоволі  відкидає  цю  скромну  частину  панорами  на  задній  план.  А  далі  мені  відкривається  безмежна  краса,  яскраво  освічена  вечірнім  сонцем.  
Високі  тополі  рухаються  в  такт  легенькому  вітерцю,  який  наповнює  повітря  прохолодною  свіжістю.  Ці  темно-зелені  красуні  ніби  відгороджують  житлові  будинки  від  території  славетної  Києво-Печерської  Лаври.  З  вікна  я  можу  бачити  лише  верхівки  шести  церков  і  одної  високої  дзвіниці,  яка  з  неприхованою  величчю  здіймається  до  небес,  вражаючи  своєю  міццю  і  висотою.  
Я  ніколи  не  була  на  території  Лаври,  не  була  всередині  цих  прекрасних  церков,  але  можу  зі  впевненістю  сказати,  що  там  дуже  красиво.  Куполи  всіх  церков  вкриті  позолотою,  яка  дивовижно  виблискує  на  сонці,  привертаючи  увагу  і  викликаючи  безмежний  захват.  Це,  мабуть,  найперша  річ,  яка  привертає  увагу  при  першому  погляді  у  вікно.  Золото  цих  куполів  викликає  контраст  на  тлі  ніжно-блакитного  неба.  А  хрест  на  куполі  високої  дзвіниці  ніби  пробиває  наскрізь  попелисту  хмару,  одну  з  тих  небагатьох  на  сьогоднішньому  вечірньому  небі.
Якщо  відвести  погляд  трішки  правіше,  то  недалеко  від  Лаври  можна  побачити  велику  бронзову  скульптуру  –  Батьківщину-Мати.  Вона  теж  дуже  висока,  адже  багатоповерхові  будівлі  ледь-ледь  дістають  до  її  підніжжя.  Проте  поруч  із  дзвіницею  вона  здається  набагато  меншою.  
Бронзова  жінка  гордо  стоїть  лицем  до  Києво-Печерської  Лаври,  мабуть,  теж  милуючись  дивовижною  красою  золотих  куполів.  У  лівій  руці  вона  тримає  щит,  а  у  високо  піднятій  правиці  –  меч,  ніби  вона  завжди  готова  боротися  проти  ворогів  і  піднімати  свій  народ  на  визвольні  повстання.  Не  дарма  її  назвали  Батьківщиною-Матір'ю.  Вона  так  нагадує  Україну!  Така  ж  горда,  сильна  та  красива,  з  високо  піднятою  головою,  з  надією  в  очах.  
Її  часто  порівнюють  з  статуєю  Свободи  у  Америці.  Проте  люди,  які  побували  в  США  і  побачити  цю  знамениту  скульптуру,  кажуть,  що  наша  Батьківщина-Мати  вражає  набагато  більше.  А  справді,  вона  ж  така  прекрасна..!  Мабуть  і  дійсно  в  цілому  світі  немає  їй  рівних.
Мою  прекрасну  Київську  панораму  завершують  сотні  багатоповерхових  будинків,  які  з  мого  вікна  здаються  меншими  за  сірникові  коробки.  Вони  повертають  мене  до  реальності  і  нагадують,  що  я  все  ще  у  великій  столиці  з  багатомільйонним  населенням.  Будинки  плавно  переходять  у  синювато-сіру  лінію  горизонту,  яка  зливається  з  сіруватим  небом.  Наступають  сутінки.  
Проте  вночі  тут  ще  красивіше!  
Дзвіниця  Лаври  починає  світитися  від  купола,  і  з  настанням  сутінків  це  світло  охоплює  всю  будівлю.  Можу  бачити  ще  одну  церкву  у  повному  вигляді,  вона  теж  світиться.  Світло  це  –  якесь  особливе.  Воно  заспокоює,  приковує  погляд  до  себе,  і  мені  навіть  здається,  що  воно  –  добро,  яке  перемагає  темряву  ночі.  
Батьківщина-Мати  теж  світиться,  а  на  кінці  її  меча  горить  маленький  червоний  вогник.  Літаки,  немов  світлячки,  літають  туди-сюди.  Їх  так  багато!  Проте  зір  зовсім  немає.  Мабуть,  небо  вкриває  густий  покрив  хмар.  Лише  місяць,  спочатку  червоний,  а  згодом  світло-жовтий,  кочує  по  темному  нічному  небу.
На  горизонті,  доки  видно  моєму  оку,  мерехтять  тисячі,  або  навіть  мільйони  вогників.  Я  розумію,  що  кожен  з  них  запалений  людиною,  яка  прагне  перемогти  ніч  світлом  зі  свого  вікна.  І  світло  перемагає  темряву…
Я  засинаю  під  лагідний  церковний  дзвін,  який  порушує  тишу  ночі.  Спочатку  звучить  ніжна  мелодія  маленьких  дзвоників,  немов  у  казці,  а  потім  –  трішки  грубіше  бум-бум,  бум-бум…  Один,  два,  три,  чотири…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352798
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 25.07.2012


Він і Вона. Все занадто просто

Вона  подзвонила  і  сказала,  що  хоче  його  побачити.  Не  представилася,  щоб  не  викликати  якихось  сумнівів.  Він  мав  її  відчути,  інакше  навіщо  Вона  тут?
Він  ніколи  раніше  не  чув  її  голосу,  але  відразу  впізнав  її.  Він  зірвався  з  місця  і  на  крилах  кохання  полетів  на  зустріч.
Він  стояв  на  площі,  на  яку  Вона  вказала  по  телефону.  Не  міг  більше  чекати!  Так  хотілося  її  обійняти  і  вже  більше  ніколи  не  відпустити.  
Він  відчував,  що  Вона  десь  близько.
Через  декілька  хвилин  Вона  з'явилася  на  площі  і  відразу  помітила  його.  Як  можна  було  не  впізнати  того,  до  якого  вона  їхала  через  країни  і  кордони?  Лише  заради  нього.  
Його  постать  майоріла  на  краю  площі.  "Красивий,"  –  подумала  Вона.  Ще  кілька  секунд  постояла  і  побігла  до  нього.
Він  обернувся,  бо  почув  кроки.  Знайомі  кроки,  хоча  ніколи  раніше  їх  не  чув.  ЇЇ  кроки.
Вона  бігла  йому  назустріч.  Така  красива!  Кучері  спадали  по  її  плечах  так  химерно  і  так  витончено.  Теплий  південний  вітер  роздував  їх,  бавився  з  ними,  немов  із  пушинками.  Вона  бігла  на  високих  підборах  і  у  вільному  літньому  платті.  Така  гарна.  Тепер  така  близька!
Він  теж  побіг  назустріч.  Вони  зіткнулися  прямо  посередині  площі.  
Вона  впала  йому  в  обійми  і  мало  не  задихнулася  від  щастя.  Ось  тут  він.  "Мій  рідний,  мій  єдиний,"  –  прошепотіла  Вона  і  ще  сильніше  притулилася  до  нього.  
Він  був  найщасливішим  на  Землі.  Вона  була  з  ним  і  тільки  з  ним!  Він  розціловував  кожен  сантиметр  її  обличчя,  гладив  волосся,  милувався  нею,  повільно  втрачаючи  розум.
"Тепер  я  тебе  вже  ніколи  не  відпущу!  Залишайся  тут,  будь  ласка!"
Вони  вже  не  могли  один  без  одного.  Варто  було  відвести  погляд  на  щось  інше  і  Вона  вже  починала  сумувати  так,  немов  не  бачила  його  роками.  Панічно  боялася  втратити  його,  тому  міцно  тримала  його  за  велику  теплу  руку.
Вони  рушили  площею.  Пішли  гуляти  містом,  його  містом,  а  тепер  і  її.  Він  показував  стільки  цікавого  і  красивого.  Місто  справді  зачаровувало  її.
Він  був  такий  гарний  і  такий  кумедний.  Розказував  смішні  історії  зі  свого  життя.  Вона  тихо  сміялася  і  їла  полуничне  морозиво,  яке  вони  купили  у  літньому  ларьку.  
Потім  вони  сіли  у  парку  і  спостерігали  за  природою  навколо.  Просто  сиділи  і  насолоджувалися  моментами,  які  проводили  разом.  
Вона  зголодніла  і  вони  пішли  в  якесь  маленьке  і  затишне  кафе  поблизу  парку.  Саме  там  Вона  вперше  спробувала  справжню  італійську  піцу  і  їй  сподобалось.  Він  пообіцяв  приготувати  їй  таку  саму  вдома.  А  втім,  готувати  їх  щодня,  якщо  Вона  так  захоче.
День  був  довгим.  Вони  гуляли  по  місті,  тримаючись  за  руку.  Таких  щасливих  світ  ще  не  бачив!  Перехожі  заздрили  їм,  але  закохані  не  помічали  нічого  і  нікого.
Наступного  дня  вони  поїхали  у  Венецію.  Колись  давно  Він  обіцяв  звозити  її  туди  і  тепер  виконував  свою  обіцянку.  
Нарешті  вони  приїхали…  Яка  краса!  Стояла  гарна  погода.  Венеція  виблискувала  на  сонці.  Така  казкова  і  тепер  така  близька.  
Вони  сіли  в  човен.  Здається,  їх  мало  бути  троє:  Він,  Вона  і  човняр.  І  Венеція  вся  була  заповнена  людьми.  Але,  насправді,  для  них  не  існувало  нікого.
Отже,  вони  сіли  в  човен.  Він  гріб,  а  Вона  дивилася  на  Венецію.  Дивилася  довго,  фотографувала  голубів  на  дахах,  відблиски  сонця  у  воді  і  його,  такого  красивого…
Часто  не  витримувала  і  тулилася  до  нього.  Тоді  Він  покидав  весла  і  вони  лягали,  щоб  подивитися  на  чисте  блакитне  небо  Венеції.  Воно  було  таким  бездонним,  як  і  його  очі,  тому  Вона  просто  тонула  у  цій  блакиті,  не  пручаючись.
Хіба  було  більше  щастя?
Венеція  була  тільки  їхня.  Тільки  їхня  і  більше  нічия.  Вони  були  з  нею  наодинці.  Були  з  нею  і  були  в  ній.  Вона  доповнювала  їх,  була  чимось  особливим,  досі  неописаним.  
Якщо  люди  вважали,  що  закохані  –  дві  половинки  одного  цілого,  то  Він  і  Вона  були  не  схожі  на  інших  закоханих.  Любов,  яка  існувала  між  ними,  була  Венеція.  І  Венеція  була  тим,  чого  їм  так  не  вистачало  для  того,  щоб  стати  одним  цілим.  Він,  Вона  і  Венеція  –  ось  справжнє  і  єдине  ціле.  Венеція  була  тим,  що  об'єднало  їхні  серця  і  душі,  зв'язало  навіки  через  бажання  бути  разом.  Бути  такими,  якими  вони  були  зараз,  просто  сидячи  у  дерев'яному  човні.  
Вони  осмислювали  своє  життя.  Кожен  з  них  був  у  своєму  світі,  але  світ  для  них  був  один.  У  кожного  свої  думки,  але  думки  на  двох.  Вони  читали  їх,  розуміючи  один  одного  з  півслова.  Ба!  Навіть  без  слів.  Їй  достатньо  було  поглянути  у  його  блакитні  очі  і  Вона  вже  знала,  для  чого  Вона  в  цьому  світі.  Просто  щоб  бути  з  ним.
Отак  сидіти  біля  нього  і  тримати  його  за  руку.  Відчувати  його  тепло  і  його  подих.  Кожен  подих,  такий  рівний  і  такий  рідний.  
А  Він?  Найбільшим  щастям  для  нього  було  мати  ЇЇ.  Тут,  поруч  з  собою.  НЕ  десь  там,  поза  реальністю  і  кордонами  різних  світів,  а  ТУТ.  Тримати  її  за  руку  і  бачити  відблиски  сонця  у  її  золотому  волоссі.  Хіба  було  більше  щастя???
Вони  були  самі.  Тільки  Він,  Вона  і  їхня  Венеція.  Ніколи  не  існувало  інших  людей  і  ніколи  вже  не  буде.  Вони  разом  навіки  і  нікого  їм  не  потрібно.
Якби  ж  можна  було  отак  вічно  сидіти  у  цьому  човні  і  дивитися  на  захід  сонця…  
Міст  Ріальто  кидав  тінь  на  дзеркальну  воду  і  здавалося,  що  він  хоче  впасти.  Але  падав  не  міст,  а  сонце.  Воно  опускалося  в  море,  залишаючи  світ  без  свого  світла.
А  для  чого  їй  світло,  коли  в  ньому  мільярди  таких  сонць?  Коли  є  тільки  Він,  тільки  Він.  Навіть  сонце  тепер  не  стояло  поміж  ними.  
Сутінки  лагідно  огортали  закоханих  своїм  теплом.  Було  ж  літо.  Теплі  вечори.  І  вони  могли  вічно  гуляти  вулицями  Венеції,  заглядаючи  у  яскраві  вітрини  магазинів.  Стільки  всього  навколо!  І  одночасно  нічого.  
Вони  любили  лягати  на  теплу,  запашну  траву  і  дивитися  на  зорі.  А  зорі  дивилися  на  них…  Хоча  вони  і  були  холодними,  позаземними  тілами,  проте  було  в  них  щось  таке,  що  притягувало  закоханих.  Якась  дивна  магія,  яку  було  неможливо  збагнути  зараз,  такої  казкової  літньої  ночі.  
Вона  знайшла  найяскравішу  зірку  і  вказала  на  неї  пальцем.  
"Тепер  вона  –  наша".  Що  б  не  розлучило  їх,  що  б  не  завадило  їм  бути  разом,  а  ця  зірка  повинна  завжди  бути  їхнім  сигналом,  своєрідним  зв'язком  у  різних  куточках  Землі.  
Вони  лежали  і  рахували  зорі,  яких  було  безліч.  Світ  потиху  замовкав.
Вона  змучувалась  і  засинала  на  його  плечі.  Спочатку  Він  милувався  нею,  рисами  її  обличчя,  а  потім  брав  її  на  руки  і  переносив  у  теплий  будинок.  Ніжно,  щоб  не  розбудити.  Лягав  поруч  і  поринав  у  сон.  І  їм  обом  снилася  Венеція.
У  будинку  стояли  пахощі  трав  і  сушених  квітів.  Балкон  був  відкритий  і  теплий  вітер  тихо  прокрадався  у  кімнату.  Не  було  нікого  навколо.
Тільки  Він.  Тільки  Вона.  Тільки  Венеція.
Хіба  існує  більше  щастя..?

*****
А  як  було  насправді?  
Вона  подзвонила  і  сказала,  що  хоче  його  побачити.  Не  представилася,  щоб  не  викликати  якихось  сумнівів.  Він  мав  її  відчути,  інакше  навіщо  Вона  тут?
Він  ніколи  раніше  не  чув  її  голосу.  Він  не  міг  її  впізнати,  тим  більше  Вона  говорила  його  мовою.  Без  сумніву  –  жодних  підозр.  Він  вирішив  піти.
Він  стояв  на  площі,  на  яку  вказала  Незнайомка  по  телефону.  Вона  запізнювалася!  "Навіщо  назначати  зустріч,  якщо  навіть  прийти  вчасно  не  можна?"  –  подумав  Він.  Пройшло  півгодини.  Але  Він  залишився  стояти,  вирішивши  почекати  ще  5  хвилин.    Цікавість  брала  верх.  
Він  нервово  витягнув  сигарету  з  кишені  і  підпалив.  Курити  не  хотілося,  Він  взагалі  вже  кілька  років  не  курив.  Носив  одну  пом'яту  сигарету  з  собою  на  всякий  випадок.  Зараз  був  такий  випадок.  Він  щось  відчував.  Але  не  її…
Вона  з'явилася  на  площі  і  відразу  помітила  його.  Як  можна  було  не  впізнати  того,  до  якого  Вона  їхала  через  країни  і  кордони?  Лише  заради  нього.  
Його  постать  майоріла  на  краю  площі.  "Красивий,"  –  подумала  Вона,  але  відразу  вбила  в  собі  таку  думку.  Можливо  не  варто  було  приїжджати?  
Вона  теж  була  красива,  як  ніколи.  Кучері  спадали  по  її  плечах  так  химерно  і  так  витончено.  На  високих  підборах  і  у  вільному  літньому  платті.  Така  гарна.  Жаль,  що  Він  не  бачить…
Вона  знала,  що  він  не  помітив  її.  Він  стояв  повернутий  спиною  і  вона  не  могла  ступити  ні  кроку  до  нього.  Немов  паралізована.  Просто  так  стояла  на  краю  площі,  на  безпечній  відстані  і  тремтіла  від  хвилювання.  
Ось  Він  тут,  так  близько,  а  Вона  не  могла  до  нього  підійти.  Просто  стояла  і  дивилася.
Раптом  до  нього  підійшла  якась  дівчина.  Вона  була  такою  милою  і  красивою..!  Ревнощі  жорстким  клубком  підійшли  до  горла.  "ЯК?".
Вона  була  розгублена.  
Він  побачив  свою  дівчину  і  вона  теж  його  помітила.  Підбігла,  поцілувала  і  спиталася  що  Він  тут  робить.  "Та  нічого  важливого,"  –  відповів  Він  і  подумав:  "Незнайомка  не  прийшла."  Вони  взялися  за  руки  і  пішли  площею.
О  Боже!  Вони  йшли  прямо  до  неї!  Серце  впало  в  п'ятки.  Вона  не  знала  що  робити  і  куди  подітися.  Врешті,  вирішила  прикинутися  перехожим  і  пішла  їм  назустріч.  Хотіла  просто  заглянути  в  його  очі…  Може,  він  впізнає?
Рішучим  кроком,  повним  хвилювання  і  нервів.  Чому  так  довго?  Їй  вже  набридло  йти,  хоча  не  пройшло  навіть  п'яти  секунд.  
Ось  вони  вже  близько.  
Вона  проходить  прямо  біля  нього.
Їхні  очі  зустрілися.  Лише  один  погляд  і  лише  один  раз.  У  її  очах  було  стільки  любові  і  смутку  за  навіки  втраченим  коханням.  У  його  очах  був  подив  і  жаль  за  минулим.  Проскочила  якась  іскра.  Навіть  блискавка!  Вона  вдарила  обох  током,  який  дійшов  до  серця.  Щось  поворухнулось.  Але  цього  було  недостатньо…
Можливо,  якби  ця  зустріч  відбулась  декілька  років  тому,  все  було  б  по-іншому.  Можливо,  Він  не  ішов  би  за  руку  з  іншою.  
Можливо,  її  серце  не  було  б  розбите  на  тисячі  шматків.  
Можливо…
Але  їх  нічого  не  тримало  і  нічого  не  пов'язувало.  Тепер  дійсно  нічого.  Вони  розминулися.
"Він  не  впізнав  мене,"  –  з  жалем  подумала  Вона.  Тепер  у  нього  була  інша.
Хоча  як  він  міг  не  впізнати..?
"Це  була  Вона!  Тут.  Так  близько.  Але  вже  занадто  пізно,"  –  подумав  Він  і  сильніше  стиснув  руку  своєї  коханої.  Тепер  в  нього  була  інша  і  вони  були  заручені.  
Почуття  до  неї  остигли  вже  давно.  Просто  в  душі  залишився  якийсь  осад…  

Вона  і  Він  крокували  площею  у  протилежних  напрямках.  Ніхто  не  оглянувся  назад.  Сьогодні  вони  розійшлися,  щоб  вже  ніколи  не  зустрітися…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352797
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 25.07.2012


Пробач

Можливо,  цей  вірш  –  далеко  не  шедевр,  
але  написаний  він  від  чистого  серця,  зі  сльозами  на  очах.

Моїй  найріднішій  пташечці  Лорочці  присвячується


Пробач  мене  за  те,  що  відпустила,
За  те,  що  поруч  не  завжди  була.
Я  так  тебе  люблю  і  так  любила!
Здається,  я  ніколи  б  не  змогла
Змиритись  з  тим,  що  вже  нема  тебе,
Що  твоя  кліточка  уже  пуста,
Що  на  плече  не  прилетиш  тепер
І  я  тебе  не  вщипну  за  хвоста.
Ти  вже  не  вкусиш  боляче.  Згадала,
Як  я  боялася  колись  цього.
Тепер,  здається,  я  б  усе  віддала,
Щоби  побачить  дзьобика  твого,
Твоє  тепло  в  долонях  щоб  відчути.
Моя  душа  тепер  розбита  вщент.
Я  рада,  що  змогла  з  тобою  бути
В  твоїх  останніх  подихів  момент.
Хотіла  вирвати  тебе  з  обіймів  смерті,
Та  не  змогла.  Пробач,  що  не  змогла.
В  твоїх  очах  читала  я  відверті
Любов  і  жаль.  Тебе  не  вберегла.
І  хоч  в  душі  у  мене  стільки  болі,
Я  знаю,  що  тобі  там  буде  краще.
А  нам  було  би  краще  тут,  з  тобою!
Та  ти  пішла…  І  нас  напризволяще
Покинула.  Пробачу  все  одно…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352570
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.07.2012


Пояснити

Пояснити  чом  я  так  кохаю,
Чому  ти  припав  так  до  душі?
Не  поясню.  Душу  роздираю.
Серце  виліковують  вірші.

Пояснити  вже  давно  не  можу
Чи  самотня,  чи  лише  сама.
Я  боюсь,  що  спокій  розтривожу,
Хоча  спокою  і  так  нема.

Пояснити  чом  живе  надія?
Хай  живе.  Для  мене  це  святе.
Хоч  в  думках  розбурхана  стихія,
На  обличчі  посмішка  цвіте.

Душу  я  відпущу,  наче  пташку,
Ну  а  серце  я  віддам  тобі.
Пояснити?  Це  занадто  важко,
Бо  слова  –  німі,  сухі  й  скупі…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352569
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.07.2012


У свої 17

В  день  народження  свій  задуваю  мрійливо  свічки,
І  у  душу  вкрадається  дивне  мені  відчуття.  
От  якби  ж  зупинились  на  мить  швидкоплинні  роки,
Що  невпинно  ідуть  по  дорозі  людського  життя!

Ще,  здається,  недавно  я  вперше  побачила  світ
І  щасливі  обличчя  батьків,  і  відчула  тепло.
За  плечима  ж  сьогодні  сімнадцять  прожитих  вже  літ,
Хоч  здається,  що  їх  у  моєму  житті  й  не  було.

Бо  для  вічності  мої  сімнадцять  –  це  крихітна  мить,
Що,  мов  іскра,  спалахує  в  темряві  й  гасне  у  ній.
Не  оглянусь,  а  вже  половина  життя  пролетить,
Хоч  у  мене  ще  надто  багато  нездійснених  мрій.

Так,  я  буду  боротись!  Не  здамся,  не  впаду  на  дно.
Так,  я  зловлю  удачу  за  хвіст,  птицю  щастя  зловлю!
Я  життя  буду  пити  повільно,  мов  цінне  вино.
Жити  хочу  і  буду,  бо  жити  я  дійсно  люблю.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352334
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.07.2012


Поверни мене

Я  люблю  так  комп’ютер  включати  
І  блукати  в  світах  віртуальних…
Переписки  всі  наші  читати
Знову  заново…  Стільки  печальних
І  сумних,  і  приємних  моментів!
Неможливо  усе  це  забути!
Ніжні  фрази,  тепло  компліментів  –  
Я  б  хотіла  усе  повернути!
Та  ніщо  не  повториться  двічі…
Почуття  не  підвладні  контролю.  
Я,  напевно,  не  впаду  у  відчай,
Та  не  можу  дивитись  без  болю
На  ту  осінь,  що  щастя  принесла…
Може  здатися  факт  неймовірним,
Та  тоді  я  душею  воскресла,  
Переповнена  щастям  безмірним.
Знову  хочу  тебе  відчувати
В  своїм  серці  так,  ніби  кордони
Розступились.  І  знову  кохати,
Зруйнувати  усі  перепони.  
Хочу  я,  щоб  часи  ті  настали,
Коли  ми  вечорами  п’янкими
Попід  небом  з  тобою  літали
І  змагались  з  вітрами  стрімкими.
Коли  ковдрою  тихо  накрившись,
Я  строчила  тобі  есемеску.  
До  подушки  лицем  притулившись,
Потопала  у  радості  сплеску.
Поверни  мене  в  світ  тої  казки!  
В  намаганнях  любов  зберегти
Як  могли  ми  зазнати  поразки
Замість  того,  щоб  перемогти?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352331
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.07.2012


Прекрасна Лавра

Прекрасна  Лавра  у  вогнях,
Її  не  гасять  навіть  ночі,
А  вітер  лагідно  лоскоче
Хрести  на  жовтих  куполах.

Вже  місяць  в  повні,  зір  немає,
Вогні  у  вікнах  мерехтять,
Сумні  каштани  тихо  сплять,
А  вітер  з  їхнім  листям  грає.

Усе  поснуло  навкруги.
Хрещатик  також  хоче  спати.
Заснула  Батьківщина-Мати
Й  Дніпра  могучі  береги.

Лиш  я  не  сплю.  Все  поглядаю
На  Лавру,  що  стоїть  в  вогнях.
Хрести  блистять  на  куполах.
А  небо  без  кінця  і  краю…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352109
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.07.2012


I'm here

You’ll  never  get  back  to  the  start,
Your  life  is  moving  to  the  end.
Shut  up  and  listen  to  your  heart!
I’m  here,  you  can  hold  my  hand.

I’m  here  anytime  for  you
To  show  a  right  way  when  you’re  wrong,
To  change  mistaken  points  of  view.
I’m  here  and  my  love  is  strong.

Life  isn’t  easy,  time  is  short.    
Keep  smiling!  I  am  by  your  side,
I’m  here  for  you  to  support.
Together  we’ll  win  any  fight!

Once  someone  said:  “The  hope  dies  last”
And  I  compare  these  words  with  gold.
Don't  look  back  on  your  wasted  past!
Together  we  can  change  the  world!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352108
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.07.2012


My train arrives at 6. 35

My  train  arrives  at  twenty  five  to  seven.
I  have  no  time  to  think  I’m  wrong  or  right.
I  deem  we  were  a  couple  made  in  heaven
‘cause  nothing  matters  while  you’re  by  my  side.

My  heart  will  keep  all  memories.  Don’t  worry.  
It's  time  to  cross  the  past  and  start  the  new,
It's  time  to  change  my  life,  rewrite  my  story.
I'll  live,  I'll  breath,  I'll  smile  without  you.

Look  at  the  sky!  The  sun  is  going  down.
I  can  remember  who  I  was  before.
I  know  I’ll  cry  but  I  must  leave  this  town.
I  hope  I’ll  never  see  you  anymore.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351883
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.07.2012


Школо, прощавай!

Пройшли  роки,  як  птахи  пролетіли…
І  нам  вже  школу  покидати  час.
Ми  виросли,  покращали,  змужніли,
Ми  –  найдружніший  і  найкращий  клас.

І  страх,  і  сум,  і  радість,  і  тривога
Сплелися  у  букети  почуттів.
Нас  кличе  вже  в  дорослий  світ  дорога
До  нових  і  цікавих  відкриттів.

Ми,  наче  птахи  в  небо,  відлітаєм.
Блакить  безмежна  манить  нас  у  вись!
Та  ми  вернемось  й  знову  посідаєм  
За  парти,  що  покинули  колись.

Дітей  своїх  ми  приведем  за  руку
У  рідні  стіни  і  під  рідний  дах.
І  з  ними  ще  раз  пройдем  всю  науку,
Немовби  знову  в  молодих  літах.

Не  плач  за  нами,  школо,  я  благаю!
Ми  залишились  в  пам’яті  твоїй!
Ми  новий  світ  для  себе  відкриваєм,
Ми  прагнем  йти  до  здійснення  всіх  мрій.

Ніколи!  Не  забудемо  ніколи
Наш  тихий,  рідний  Золочівський  край
І  клас  наш,  й  коридор,  і  стіни  школи.
Ми  виросли.  О  школо,  прощавай!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351882
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.07.2012


Магія вкраїнських вечорів

Магія  вкраїнських  вечорів…
Сніг  рипить  казково  під  ногами.
Ми  ідем  при  світлі  ліхтарів
В  пошуках  того,  що  не  настане.

У  полоні  мрій  мої  думки.
Край  шляху  стоять  дерева  голі.
А  рука  торкається  руки
Непомітно,  ніби  мимоволі.

Погляд  мій  прямує  в  небеса,
Місяць  там  горить  і  не  згорає.
Українських  вечорів  краса
Радістю  повітря  наповняє.

Світ  у  білосніжному  пальто.
Сніг  малює  диво  під  ногами.
Тихо  навкруги…  І  ще  ніхто
Не  порушив  тишу  поміж  нами.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351709
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.07.2012


Він не прийде

А  ти  знов  сама  його  чекатимеш.
Чашка  чаю…  Вітер  за  вікном.
Гіркий  присмак  болі  запиватимеш
Нерозбавленим,  міцним  вином.

Та  не  втонуть  у  бокалі  відчаю
Твої  згадки  про  його  слова.
Тільки  в  пам'яті  любов  хай  буде  вічною,
Бо  в  житті  вона  вже  не  жива.

Її  легко  вбити,  легко  ранити,
Отруїти,  снігом  замести…
Тільки  в  серці,  тільки  в  твоїй  пам'яті
Вона  може  жити  і  цвісти.

Як  би  там  не  було  –  ти  чекатимеш.
Він  не  прийде.  За  вікном  сніги.
Тільки  тиша.  З  нею  розмовлятимеш
Про  далекі  неба  береги.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351708
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.07.2012


Я буду

Я  буду  мрією  твоєю,
Живою  музою  гаїв,
Я  буду  тілом  та  душею
Примарних  і  барвистих  снів.  
Я  буду  лагідним  серпанком,
Я  стану  шепотом  дібров.
І  кожним  чарівним  світанком
Я  розсипатиму  любов.  
Я  стану  квіткою  надії,
Розпалю  полум’я  в  серцях
І,  поки  ще  воно  жевріє,
Я  буду  сіяти  життя.
Хай  буде  воля  розцвітати,
Росою  вкриються  поля.
Я  буду  в  серці  їх  плекати
Допоки  носить  нас  земля.
Я  стану  цілим  білим  світом,
І  від  великої  біди
Казково-ніжним  добрим  цвітом
Я  вас  спроможна  вберегти.
Я  буду  щастям,  сонцем  буду,
Я  зможу  зупинити  час.
Я  стану  світлом,  що  повсюду,  
Я  буду  вірою  для  вас.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351400
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.07.2012


Поцілунок дощу

Поцілунок  дощу…
Підставляю  лице.
Я,  немовби,  лечу!
Небо  кличе  мене.
Зупиняється  час
Сірих  буднів  життя…
Із  невинних  образ
Вже  нема  вороття.
І  у  темних  містах
Не  задуйте  свічу.
Я  лишу  вас..!  Як  птах
Полечу!  Полечу!  
Вільно  дихати  так
В  небесах,  серед  хмар,
У  безмежних  світах,
Серед  співу  гітар.
І  мелодія  там
Хай  злітає  з  долонь!
Погасити  не  дам
Мого  серця  вогонь!
На  землі  між  квіток
Стільки  бруду  і  сліз…
Як  пожовклий  листок
Мрія  падає  вниз.
Не  втоптайте  її  
В  чорну  землю  недуг!
Всі  польоти  мої  –  
Просто  замкнутий  круг.
Тільки  раз  я  живу
Серед  злетів  й  падінь.
Як  мелодію  сну
Не  приручуйте  тінь!
Хай  летить  в  небеса,
Хай  цілує  блакить!
Хай  розквітне  краса,
Зачарується  мить.
Хай  не  сковує  страх!
Я  не  втрачу  надій…
З  каплями  на  вустах
І  в  полоні  у  мрій.
Я,  немовби,  лечу!
Ніжні  каплі  ловлю.
Поцілунок  дощу,
Я  тебе  так  люблю…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351399
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.07.2012


Давай загубимося

Давай  загубимося  серед  трав  високих
На  краю  поля!  Ми  на  самоті.
Поміж  кульбаб  й  волошок  яснооких
Як  я  хотіла  і  як  ти  хотів.

Вінком  з  ромашок  і  червоних  маків
Я  поєднаю  долі  і  серця.
І  серед  золота  пахучих  злаків
Кохання  наше  –  ніби  твір  митця.

Давай  загубимося  серед  хмар  в  блакиті!
Я  буду  сонцем,  а  ти  небом  будь.
Для  мене  ти  такий  один  на  світі,
Для  тебе  я  також  одна,  мабуть.  

Давай  втечемо  на  безлюдний  острів,
Де  тільки  ми  і  шум  ласкавих  хвиль!
Вливається  навколо  вільний  простір
Дзвінкої  тиші  у  безумний  штиль.  

Ми  вечорами  будемо  сідати
На  теплий  позолочений  пісок,
Під  колискову  ночі  засинати,
Долонями  торкаючись  зірок.  

Хай  нас  розбудить  ранок  білокрилий!
Дамо  свободу  трепетним  серцям!
Давай  навіки  бути  разом,  милий!
Хіба  багато  щастя  треба  нам?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351219
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.07.2012


Як душа до поезії рветься

Від  землі  відриваюсь,  як  душа  до  поезії  рветься,
Немов  ластівка,  я  вирушаю  у  вільний  політ.
Хай  відчують  усі  безкінечну  любов  мого  серця!
Хай  почує  мій  радісний  спів  цілий  світ!  

Мені  хороше  так  у  просторах  ясної  блакиті!
Тут  нема  перешкод,  що  зламали  би  волю  мою,
Тільки  тут  мої  крихітні  крила  насправді  розкриті,
Тільки  тут  мені  добре,  немов  у  небеснім  Раю.

З  моїх  ніжок  маленьких  злітають  залізні  кайдани
І  дзвенять,  об  асфальт  розбиваючись  вщент.
Суєта  будніх  днів  тільки  тут  лише  спокоєм  стане,
Й  необмежена  вічність  зійдеться  в  єдиний  момент.

Я  морозне  повітря  ковтками  глибоко  вдихаю,
Над  землею  казковою  я  замираю  на  мить.
Так  вона  ж  неосяжна,  я  просто  не  бачу  їй  краю!
Так  її  ж  нереально  моїми  крильми  охопить!

Я  любові  зерно  кину,  може  воно  розростеться,
І  сльозами  від  щастя  я  рясно  його  окроплю!
Завжди  в  небо  лечу,  як  душа  до  поезії  рветься,
Лиш  на  волі  творю  я,  живу  і  безмежно  люблю.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351218
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.07.2012