Крилата

Сторінки (29/2895):  « 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 »

А мені здається

Вже  роки́  відганялись  риською.
Осінь  жовтим  малює  клени.
А  мені  здається,  дівчисько  я  -
Недосвідчені  і  зелене.

Десь  позаду  прихильців  гвардія.
В  ирій  крила  несе  лелека.
А  мені  здається,  на  старті  я,
І  до  фінішу  ще  далеко.

День  моргає  мені  так  знаюче.
Каже,  пізно  іти  на  кастинг.
А  мені  здається,  піймаю  ще
І  удачу  свою,  і  щастя.

Риська  -  рись  жіночого  роду.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845289
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 17.08.2019


Не варто

Не  варто  плести  інтриги
І  заздрити  теж  не  ва...,
Вгортати  в  сукно  із  криги
Серця  свої  і  слова,

Ховати  лице  за  штору
Від  того,  хто  терпить  крах,
Хто  втратив  в  житті  опору,
Хто  топить  свій  день  в  сльозах.

Не  варто  сміятись  з  того,
Хто  впав,  як  до  цілі  пер,
Забруднив  костюма  свого
І  лікті  до  крові  здер.

Не  варто  в  своєму  лоні
Ростити  для  когось  ляк.
Бо  нині  сидиш  на  троні,
А  завтра...  хто  знає,  як.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845042
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 14.08.2019


ЗАГАС ВОГОНЬ

Загас  вогонь  той,  що  сягав  небес.
Ще  вчора  був,  а  нині  –      попелище.
Де    пломенів,  тамтільки  вітер  свище,
Блукає  мряка,  мов  бездомний  пес.
А  як  горів,  то  плавились  думки,  
Стрибало  серце  й  сходило  з  орбіти,  
В  очах  зростали  дивовижні  квіти,
І  грала  кров,    як  в  провесінь,  струмки.
Затих  оркестр  вогняних  язиків.
Їх  диригент  подався  десь  у  невідь,
Лишивши    спомин  на  порозі  дневі
І  сірники,  від  холоду  вогкі.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844902
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 13.08.2019


Що треба для щастя

Для  щастя,  насправді,  багато  не  треба.
Дар  саду  і  лісу,  шмат  ґрунту  і  неба,
Щоб  вітер  із  птахами  есеї,
Щоб  кава  уранці  і  ще  щось  до  неї.
Щоб  сонцем  у  близьких  світилися  лиця,
Від  подиву  квіти  росли  у  зіницях.
Щоб  день  із  теплом  і  у  діях,  і  в  слові.
Щоб  серце  гойдалось  на  хвилях  любові.
Щоб  руку  подав  хтось,  коли  ти  спіткнувся,
А  вгору  злетів,  щиро  щоб  усміхнувся.
Щоб  в  шрали  війни  від  правди  солдати.
Щоб  жито  росло,  де  стріляли  гармати.
Щоб  вимерли  жадібність,  хитрість  і  владність,
У  тренді  були  доброта  і  порядність.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844613
рубрика: Вірші, Філософська лірика
дата поступления 10.08.2019


КАЗКА «СВЯТИЙ МИКОЛАЙ І СЕЛО ВЕРХНЯ СТИНАВА»

 Було  це  дуже  давно,  ще  у  XIII  столітті.      На  одному  із    прикарпатських  хуторів  жив  чоловік,  якого  звали  Іваном.  Мав  він  великий  плодовий  сад,  поле,  де  сіяв  жито  й  гречку,  вулики,  в  яких  розводив  бджіл.  Жив  небідно,  щось  сам  споживав  з  того,  що  збирав,  а  щось  і  продавав.  Якось  серед  ночі  до  Іванової  хати  ввірвалися  грабіжники.  Зв’язали  вони  руки  господарю,  забрали  гроші,  котрі  той  тримав  у  хаті,  й  найцінніші  речі.  Як  спакували  награбоване  до  великої  торби,    то  облили  помешкання  бджоляра  нафтою,  вирішили  спалити  його  разом  із  господарем.  Зрозумів  Іван,  що    його  життя  висить  на  волосині,  став    благати  грабіжників:  «Не  залишайте  мене  тут  помирати  важкою  смертю  –  у  вогні  живцем  горіти,  від  диму  задихатись.  Як  не  можете  мене  живим  лишити,  то  вже  краще  киньте  мене  з  гори  в  річку.  Це  буде  легша  смерть.  А  я  вам  за  це    дам  образ  святого  Миколая,  котрий  мальований  грецьким  художником.  Він  не  звичайний!  Як  клякнути  перед  ним  і  попросити  щиро  про  якусь  важливу  річ,  то  матимеш  її».  «А  де  ж  цей  образ?  Щось  не  видно  його  в  хаті».  «Він  на  горищі,      в  коробці  під  сіном».  «А  чого  ти  його  там  тримаєш?»  «Якось  про  нього  дізналися  чужинці  й  захотіли  викрасти,  після  цього  я  його  заховав,  а  розпустив  чутки,  що  продав».  Поліз  один  із  грабіжників  на  горище,  знайшов  образ.  Стали  радились  зайди  між  собою,  що  робити  із  власником  чудотворного  образу,  та  й  вирішили,  що    повинні  сповнити  його  волю.  Троє  їх  було,  тих  розбійників.  Сіли  вони  на  коней,    чоловіка  зі  собою  взяли  –  зі  шнуром  на  руках  і  ногах,  зі  кляпом  у  роті.  На  горі,  над  річкою,  спинились.  Той,  що  віз  Івана,  зняв  його  з  коня  та  й  кинув  у  воду  зв’язаним.    У  другого  торба  в  цей  час    засвітилась,  та,  у  якій  образ  святого  Миколая  був  та  інші  Іванові  речі.  «Що  за  чудо?»  -  подумав  грабіжник.  Витягнув  образ,  а  намальований  святий  ніби  ожив,  нахмурив  брови,  глянув  грізно.  Налякався  грабіжник,  кинув  образ  у  річку  і  торбу  з  грошима  та  сріблом-златом  теж,  шарпнув  коня  за  вуздечку  та  й  помчав.  За  ним  і  друзі  його-розбійники,  що  також  неабияк  переполохались.  Іван,  летячи  вниз,  молився:  «Святий  Миколаю!  Я  тебе  благаю,  не  дай  впасти  та  й  пропасти,  вирятуй  мене,  а  я  церкву  тобі  поставлю  і  про  чудо  твоє  розповім  людям».  І  тут  ураз  шнурки  з  рук  Іванових  спали,  він  пішов  під  воду.  Але  за  мить  виплив  і  побачив,  що  на  воді,  біля  нього,  човен  стоїть,  а  з  човна  світло  йде.  Заліз  чоловік  до  середини.  А  там  торба  з  його  речами  і  образ  святого  Миколая.  Притулив  до  себе  той  образ,  розчулився,  заплакав.  «Дякую  тобі,  свят-отче»,  -  мовив.    І  здалося  Івану,  що  святий  Миколай  усміхнувся  й  підморгнув  йому.  Повеселів  бджоляр-садівник,  взяв    весла    в  руки  та    й  наліг  на  них.    Плив  човном,  поки  не  стомився.  А  як  геть  обезсилів,  поклав  весла  до  середини,  ліг  на  дно,  накривши  груди  образом,  і  задрімав.  І  приснилося  Іванові,  що  він  стоїть  на  березі,  де  росте  дерев,  а  до  нього  зі  сокирою  в  руках  йде  святий  Миколай.  Як  підійшов  на  відстань  витягненої  руки,  то  сказав:
- Бери  сей  інструмент,  чоловіче,  стинай  дерева  і  будуй  собі  житло.  Вулики  постав,  сад  посади,  людей  приваб  до  цієї  місцевості,  яку  сам  Бог  нині  освятив,  і  я  поблагословив,    й  не  забудь  про  те,  що  мені  пообіцяв.
- Про  церкву?
- Так.  Зведи  її.  І  скажи  людям,  щоб  ходили    туди  молитися,  щоб  ростили  віру  в  своїх  серцях  і  не  тільки  віру,  а  й  любов,  щоб  робили  добро  одне  одному,  бо  без  любові  і  добрих  діл  віра  мертва.        
- Гаразд.
Тільки  це  промовив  Іван,  святий  зник,  а  він  пробудився.  Надворі  посвітліло.  Ранок  прийшов.  Згадав  собі  чоловік,  що  з  ним  трапилося  вночі.  Сів,  взяв  до  рук  весла,  привів  човен  до  берега.  А  на  ньому  і  справді  дерева  густо  стоять,  як  це  було  у  сні.  Витягнув    Іван  плавзасіб  на  сушу.    Взяв  торбу  і  образ  до  рук.  Що  далі  робити?  Куди  йти?  Як  бути?  Можна  було  б  дім  будувати,  та  де  сокиру  взяти?    Тільки  про  це  подумав,  як  щось  гепнуло  позад  нього.  Оглянувся,  а  це  те,  що  йому    якраз  і  потрібно  –  топірець-молодець,  заточений    кінець.    Помолився  Іван,  подякував  Богу  та  Миколаю  і  взявся  до  діла.  Весь  день  сокира,  як  зачарована,  працювала  в  руках  чоловіка.  До  вечора  ділянку  собі  нею  очистив,  зробив  сякий-такий  курінь.  «На  перших  порах  вистачить»,  -  подумав.  Малини  нарвав  (недалеко  росла),  наївся  й    ліг  спати.    
Отак  щодня  звідтоді    зранку  до  вечора  й  працював,  у  лісі  їжу  собі  шукав.  Помаленьку  став  обживатися.  Хату  поставив,  вулики  змайстрував,  коня  купив,  людей  приманив,  оженився  у  сорок  літ,  дружина  йому  дітей  народила  –  трійко.  Радів!  Дуже!  Став  жити  ще  краще,  як  жив  на  хуторі.  У  тутешніх  лісах  було  багато  грибів,  ягід,  водилася  різна  дичина.  В  річці  –  плюскалася  риба.  Багатим  виявився  край,  де  Іван  поселився,  і  з  красивими  краєвидами  –  і  ліс  тут,  і  гори,  і  річка-стрічка.  Птахи  спів  сіють.  Квіти  цвітуть.  Суниці  червоніють.    Бджоли  гудуть.    Коли  вже  село  виросло,  наповнилося  людьми,  назвали  його  Стинавою.  На  місцині,  що  знаходилася  трохи  нижче  від  їхньої,  теж  стали  селитися  люди.  Вони  так  само  стинали  дерева,  які  там  росли  при  річці,  будували  хати,  садили  сади,  копали  городи.    Щоб  чужинці  не  плутали  місцевості,  що  знаходилися  поряд,  те  село,  де  оселився  першим  Іван,  назвали  Верхньою  Стинавою,  а  те,  що  з’явилося  пізніше,  Нижньою.    Церкву  чоловік-бджоляр,  як  і  обіцяв,  поставив.  Працювали  на  її  будівництві  всі    –  і  мешканці  Верхньої  Стинави,  і  мешканці  Нижньої.  Образ  святого  Миколая,  мальований  грецьким  художником,  Іван    віддав  до  церкви.  Коли  її  освятили,  то  вночі  чоловікові  був  сон,  в  якому  він  знову    бачив  свого  улюбленого  святого.  Той  стояв  у  ризах  на  повен  зріст  і  якусь  хвилину  мило  усміхався  Іванові,  а  тоді  промовив  такі  слова:    
-  Ти  все  зробив  добре,  чоловіче.  Я  оберігатиму  тебе,  твою  родину,  місцину,  де  ти  живеш,  і  люди,  яких  привабив.  Також  благословлю  кожного,  хто  ступить  сюди  ногою,  зайде  на  молитву  до  храму    святого,  але  при  одній    умові:  і  місцевий,  і  прибулець  має    пам’ятати  про  три  речі,  які  є  дуже  важливими  для  добра  людини,  для  її  життя  у  вічності,  якими  потрібно  керуватися  повсякденно  й  уміло  –  це    віра,  любов  і  діло.  



Попросили  написати  казку  на  цю  тему.    Хай  Бог  благословить  її,  хай  живе  і  служить  для  добра.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844205
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 06.08.2019


Я ЛЮБЛЮ ТЕБЕ

Я  люблю  тебе,  знаєш,  так  ніжно  люблю  –  
Не  за  щось,  не  для  чогось,  а  так,  без  причини.  
Ти  зоря  опівнічна,    маяк    кораблю,
На  якому  в  незнані  пливу  далечини.  

Хоча  є  за  що,  звісно,  любити  тебе.
Ти  такий  цільовий,  позитивний,  спортивний.
Як  дивлюся  на  тебе,  зі  серця  стебел
Виростають  пелюстки  і  запах  їх  дивний.

Твоїм  усміхом  пахнуть,  упевненим  днем,
Житнім  хлібом  із  печі  і  медом  з  акацій,
Теплим  дощиком  літнім,  камінним  вогнем.
І  я  дякую  Богу  за  теплі  чуття  ці.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844161
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 05.08.2019


ЦЕ ТАК, ЗДАЄТЬСЯ

Це  так,  здається.  Тебе  кохаю.
Повітря  в  грудях    не  вистачає.
Таке  це  дивне  чуття,  гаряче,  
Палають  очі,  а  серце  скаче.  

Ти,  наче  сонце,  що  вийшло  вранці!
З  тобою  хочу  кружляти  в  танці.
П’яніти  (чуєш?)  від  твого  слова.
Ти  талісман  мій,    моя  підкова.  

Знайти  б  місцину,  де  сонце  й  квіти,  
Де  ми  з  тобою  удвох,  як  діти,
Могли  б    складати  наш  день  без  правил,  
Нестися  в  небо,  пестити  трави,

З  іскрин  сердечних  палити  ватру,
Творити  п’єсу  без  стін  театру,
Де  ти  обличчям,  а  не  спиною.
Знайди  куток  цей,  побудь  зі  мною.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843986
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 04.08.2019


Я ТІЛЬКИ…

Я  тільки    почала́  тебе  читати,  
Клубок  життя  розмотувати  твій,
А  ти  уже  в  кущі  поліз,  як  змій,  
Устигнувши  мій  запал  розім’яти.  

Насіяв  недовіри  під  вікном,  
Росте  –  радій,  під  пісню  мого  смутку.  
На  мізер  була  б  згідна  –        незабудку,  
Аби  зігріта  лиш  твоїм  нутром.  

Забрав  зі  струн  душі  моєї  пальці.
Мелодію  любові  обірвав.
Закрилось  небо.  Млою  вкрився  став.  
Любов  і    спокій  ти  поклав  на  шальці.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843884
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 03.08.2019


ВДИХАЮ СЕРПЕНЬ

Вдихаю  серпень,  що  уже  поспів.
Він  пахне  садом,  виноградним  гронцем,  
Шумить  вітрами  стомлених  степів,
Вкриває  землю  зливами  та  сонцем.

І  каже:  «Не  сумуй,  мала,  повір,
На  те  прийшов,  що  вкрити  світ  устами.
Ставай  на  мій    зелений  кашемір,
Стрибай  у  чани,  вигріті  руками.  

Вдихай  мене,  до  кінчиків  легень,
Співай  зі  мною  оду  небу  й  літу.
Приймай  як  щедрий  дар  мій      кожен  день,  
Дивуйся  сонця  усмішці  і  цвіту.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843788
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 02.08.2019


ОЗЕРО

Озеро,  котре  я  бачу  з  вікна,
Каже  мені:  "Ти  все  ще  одна?
Ходи  до  мене,  лиши  свій  Фейсбук,
Тебе  обцілую    від  п'ят  я  до  рук.

Покинь  вже    писати  вірші  й  романи.
Рахувати  на  серці  рубці  та  рани.
Прийди,  допоки  тримаю  квоту,
Вимию  з  тебе  всяку  гидоту.

Візьму  в  обійми  пристасно,  тісно.
Якщо  захочеш  цього  ти,  звісно,
Не  погордуєш  сьогодні  мною.
Зважуйся,  чуєш?  Не  будь  дурною".

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843760
рубрика: Вірші, Іронічні вірші
дата поступления 01.08.2019


ЦКАВИЙ ТИ

Цікавий  ти    тип.  В  міру  радісний,  в  міру  серйозний.
Гора  твоїх  планів    і  справ  вище  злету  орла.
Ти  гори  береш  і  річки,  ти  такий  граціозний.
Скажи,  твої  кроки  вперед    –  це  потреба    чи  гра?

Хотіла  б  з  тобою    посидіти  десь  біля  річки,  
Подалі  від  люду,  де  трави  лише    і  птахи.
Дивитись  на  хвилі,  на  небо,  на  тебе  до  нічки
І  словом  твоїм  витягати  з  душі        реп’яхи.  

А  вранці  летіти  з  тобою  удвох  до  Парижу,  
Пройтися  Монмартром,  зайти  хоч  на  мить  в  Сакре-Кер.
А  потім  знайти  не    готель  надсучасний,  а    хижу,  
Глядіти,  як  в  кухні  вправляєшся  ти,  мов  жонглер.

Хотіла  б  сміятись  з  тобою  і  плакати.  Чесно!  
Від  щастя,  від  радості,  від…дивовижі  подій.
Та  я  серед  вод,  у  човні,  хтось  втопив  мої  весла.  
А,  може,  й  не  весла,  а    плід  моїх  збуджених  мрій.    

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843575
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 30.07.2019


КАЗКА "ВОРОН, ЇЖАК ТА БІЛКА"

Закінчувалась  літня  пора,  а  з  нею  і  канікули  для  учнів-звірят.  Ворон,  білка  та  їжак,  котрі  жили  в  одному  з  районів    великого  Карпатського  лісу  і  дружили  між  собою    з  малих  літ,  мали  йти  до  1  класу  Лісової  школи.  Батьки  купили  їм  уже  все  необхідне  для  занять  –  гарний  одяг,  зручне  взуття,  ранці,  ручки,  олівці,  фарби,  пензлі,  зошити,  лінійки  та  інше.    Мама-ворона    придбала  синові    всі  ці  речі  у  супермаркеті  «Під  дубом».  Вона  купила  своєму  Чорнопернику  чорний  ранець  і  чорний  костюм,  щоб  її  син  був  непомітним  серед  дерев,  на  які  часто  люблять  сідати,  для  птахів-хижаків,  таких,  наприклад,  як  яструби,  котрі  можуть  зробити  дітям-воронятам  кривду.    Тато-білкун  замовив  все  необхідне  для    навчання  в  школі  доні  Пухнастохвостій      в  інтернет-магазині  «Розетка».  Наплічник  на  родинній  раді  вирішили  брати  помаранчевого    кольору.  А  їжачку  Колючці  батьки  придбали    ранець  сірої  барви,  купили  його,  як  і  інше  шкільне  приладдя,  на  ринку,  суботнього  дня,  під  час  великого  розпродажу.  Діти  раділи  обновкам.  Вони  з  нетерпінням  чекали  свята  Першого  дзвоника.  
І  ось  цей  день  настав.  1  вересня  всі  учні  Лісової  школи  зібралися  на  її  подвір’ї,  щоб  відбути  святкову  лінійку.  Чорноперний,  Пухнастохвоста  та  Колючка  стояли  перед  входом  до  школи  в  рядах  першокласників  –  радісні,  гарно  зачесані  та  вбрані.  Коли  під  кінець  заходу  ведмежа  Ревун  дало  дзвінок,  вчителька  пані  Сова  повела  своїх  щойно  посвячених  в  учні  дітей  до  класу.  Перший  день  був  для  них  не  надто  важким.  Новоприбулі    знайомилися  зі  вчителькою  та  самі  між  собою.  Говорили  про  Карпатський  ліс,  про  його  важливість  і  проблеми.  Ну,  а  з  другого  дня  розпочалось,  власне,  навчання.  Пані  Сова  була  строгою  вчителькою.  Вона  хотіла,  щоб  її  учні  все  вміли,  все  знали,  гарно  поводились.  Вчителька  сказала  дітям,  що  її  потрібно  уважно  слухати  на  уроці,  не  крутитися,  не  бігати  по  класі  під  час  навчання,  не  говорити  одне  з  одним,  не  їсти  яблук,  горіхів  чи  чогось  іншого,  а  тільки  працювати,  бо  без  труда  нема  плода.  Ворон  так  і  робив,  як  вона  казала.  Чорнопернику  було  цікаво  у  школі.  Він  з  головою  занурився  в  навчальний  процес  –  вчив  букви,  цифри,  малював,  співав,  ліпив,  відповідав  правильно  на  всі  питання,  які  задавала  пані  Сова,  красиво  виводив  всілякі  палички  та  кружечки.  Їжакові  навчання  давалося  важче,  але  він,  дивлячись  на  успіхи  друга  ворона,  вирішив  і  собі  чогось  досягти,  старався  зі  всіх  сил  і  через  якийсь  час  Колючці    почала  вдаватися  наука.    Пані  Сова,  бачачи  старанність  їжака,  завжди  підтримувала  його,  хвалила.  А  ось  білка  ніяк  не  могла  гармонійно  влитися  в  навчальний  процес.  Їй  хотілося  весь  час  стрибати,  бігати,  щось  гризти  зубами,  а  вчителька  цього  не  дозволяла  робити  на  уроці.  В  голові  Пухнастохвостої  роїлися  лише  думки  про  перерву,  про  дім,  про  ліс,  і  тому  вона  не  могла  запам’ятати  жодної  букви,  жодної  цифри.  Через  три  місяці  від  початку  навчання  всі    учні  в  класі  вже  почали  читати  складами,  а  бвлка  вивчила  тільки  дві  букви:  «а»  та  «бе».  Скільки  пані  Сова  не  просила  її  бути  уважною,  інколи  навіть  хмурила  брови,  коли    бачила,  що  Пухнастохвоста  дивиться  під  парту  чи    у  вікно,  а  не  на  дошку,  їй  ніяк  не  вдавалося  заохотити  білку  до  науки.  На  одній  із  перерв  вовчиця  Оскал,  яку  Пухнастохвоста  з  необережності  вдарила  хвостом,  коли  йшла  до  їдальні,    назвала  нездарою.    Не  сподобались  ці  слова  білці.  Прийшла  вона  додому  і  сказала  батькам:  «Більше  я  до  школи  не  піду!»    «Чому?»  «Я  нездара.  Я  не  люблю  школи.  Вона  мені  ні  до  чого.  Без  неї  проживу».  І  не  пішла.  Як  не  просили  батьки,  як  не  пояснювали,  що  наука  в  ліс  не  веде,  а  з  лісу  виводить,  нічого  не  допомогло.  
Минув  навчальний  рік.  Ворон  і  їжак  закінчили  1  клас  і  поїхали  в  літній  табір  на  море.  Білка  залишилася  сама.  Сумно  було  їй,  але  що  поробиш,  в  табір  беруть  лише  школярів.  
Якось  батьки  пішли  на  роботу,  а  Пухнастохвоста  залишилася  в  хаті-дуплі  сама.  Сиділа  собі  на  кріслі,  дивилася  мультик  про  синицю  та  горобця.  Раптом  хтось  постукав  у  двері.  Білка  заглянула  у  віко  і  побачила    на  порозі  поштарку-сороку.  Відчинила  їй.  Та  вручила  малій  замовний  лист,  попросила  тільки  підпис  поставити  у  відомості  про  те,  що  їй  він  доставлений.  Пухнастохвоста  намалювала  якусь  закарлючку  в  місці,  на  яке  вказала  сорока,  вхопила  лист  і  влетіла  з  ним  до  хати.    Над  столом  розпечатала,  а  прочитати  не  може.    Вискочила  з  листом  надвір.  А  тут  якраз  Оскал  іде  з  грибами  в  торбині.  
- А  чого  ти  не  поїхала  до  літнього  табору?  –  спитала  її.
- Мені  не  можна  на  сонце.  Я  хвора.
- Захворіла  через  те,  що  мене  обізвала  нездарою?
- У  мене  ще  до  того  були  проблеми  –  зі  серцем.
- А-а-а!  Слухай,  прочитай  мені  листа.
- Сама  собі  прочитай.
- Я  не  вмію.  
- До  школи  треба  ходити.
- Не  хочу.
- А  я  не  хочу  тобі  читати.
- Злюка!
- Гаразд,  не  обзивайся,  давай  свого  листа.  
Дала  білка  листа  вовчиці.  Та  прочитала,  там  було  написано  таке.
                                                       Шановна  родино!
Я,  білкун  Гострозуб,    перешлю  1  мільйон  доларів  тому  з  родичів,  хто  першим  зможе  зв’язатися  зі  мною  і  привітати  мене    з  ювілеєм.  Телефонуйте  на  номер  300309    о  12:  00.    
                                                                                                                 
«Везе  ж  неукам…,  -  подумала  Оскал  і  вирішила  дещо  змінити  текст.  Вона  прочитала  Пухнастохвостій    його  так.

                                                       Шановна  родино!
Я,  білкун  Гострозуб,    перешлю  1  мільйон  доларів  тому  з  родичів,  хто  першим  зможе  зв’язатися  зі  мною  і  привітати  мене    з  ювілеєм.  Телефонуйте  на  номер  300309    о  14:  00.    
- Невже  це  правда?  –  перепитала  Пухнастохвоста.
- Тут  так  написано.  Ну,  я  пішла,  гриби  треба  чистити  й  варити.
Білка    зателефонувала  мамі.  Та  прийшла  на  обід  о  13:  10.  Прочитала  листа  і  за  голову  вхопилася.
- Треба  ж  було  телефонувати  о  12:00!
- А  Оскал  ,  здається,  сказала,  що  о  14:00.
- Якби  ти  вміла  читати,  то  не  покладалася  б  на  інших.  Ми  могли  б,  якщо  би  вчасно  зателефонували,  отримати  великі  гроші.  За  них    купити  новий  дім,  меблі,  зайнятися  власним  бізнесом  –  вирощуванням  горіхів.  Але  через  твою  неграмотність  лишилася  з  носом.      
Опустила  низько  голову  Пухнастохвоста.  
- Пробачте  мені,  -  мовила.  –  Я  таки  повна  нездара.  
- Доню,  ти  не  нездара.  Кожен  може  досягнути  успіху,  якщо  дуже  цього  захоче,  як  буде  терпеливо  йти  до  своєї  мети.  Пам’ятай,  що  без  хотіння,  нема  везіння.  
- Здається,  я  зрозуміла.  Я  піду  до  школи  і  буду  старанною  ученицею.
- Гаразд.  А  все,  що  нам  потрібно,  ми  ще  собі  заробимо.
Через  місяць  до  лісу  повернулися  їжак  із  вороном.  Білка  попросила  їх  позайматися  з  нею.  Друзі  погодились.  До  кінця  літа  Пухнастохвоста  вже  читала  по  складах,  знала  цифри,  розв’язувала  приклади.  На  прохання  батьків  після  невеличкого  іспиту,  який  їй  влаштувала  дирекція  загальноосвітнього  навчального  закладу,  Пухнастохвосту  взяли  до  2  класу  Лісової  школи.  В  ній  і  поза  нею  їжак,  білка  та  ворон  завжди  трималися  купи,  підтримували  одне  одного  в  усьому.  Колючка  та  Чорноперник  помагали,  коли  була  потреба,    Пухнастохвостій  в  навчанні.  Другий  клас  усі  закінчили  успішно.  

 

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843545
рубрика: Вірші, Казки, дитячі вірші
дата поступления 30.07.2019


МЕНЕ ТИ ВРЯТУВАВ

Мене  ти  врятував,  хоч  ти  цього  й  не  знаєш.
Старому  нині  я  сказала  твердо  «Ні!»
Ти  ще  не  мій  герой,  та  вже  в  душі  блукаєш
І  звуку  надаєш  моїй  тонкій  струні.    

Мені  ти  не  сказав  ще  навіть  і  пів  слова,
Ще  навіть  не  прийшов  ні  в  день  мій,  ані  в  ніч,  
Та  усмішка  твоя    приємна  загадкова  
Вже  ситить  голод  мій  і  гріє,  наче  піч.

Хай  очі  в  очі  ми  не  стрінемось  ніколи,
Чи  стрінемось  хоч  раз  (станцюємо  удвох?),
Ти  –  старт  новому  дню,  ти    квітка    матіоли,
Котра    з’явилась  там,  де  ріс  чортополох.    

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843417
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 29.07.2019


ЦЕЙ СВІТ

Цей  світ  такий,  як  в  січні  ріки  й  луки,
Не  розтопити  сніг  його  і  лід.
Ніхто  нікому  ні  плече  ні  руки,
Ні    energy  Хеопських  пірамід.

Між  тисячами  тисяч  ти  самотній,
Мов  місяць  поміж  зорями  –  один.
Хоч  липень  в  силі,  дні  стоять  спекотні,
Росте  гора  на  серці        із  крижин.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843288
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 27.07.2019


Я ЩАСЛИВА

Я  щаслива.  Розплющила  очі  –  світанок  у  хаті.  
Він  проліз,  наче  маг,  крізь  зачинене  щільно    вікно.
Підіймаюсь,  молюся,  запарюю  каву  в  горняті.  
А  птахи  у  цей  час  тчуть    небес  голубе  полотно.

Вітер  в  сад  залетів,  сів  на  сливу  собі,    трембітає.
Хтось  незримий  розмотує  ниті    зі  сонця-клубка
І  в  канву  мого  дня  віру    в  тріумф  любові  вплітає,
В  те,  що  правда  із  честю  станцюють  на  біс  гопака.

Ліс  моргає  мені,  очі  змащує  миром  зеленим.
Шле  легеням  за  так,  з  доброти  чистий  подих  з  нутра.
Я  щаслива,  я  землю  і  небо  вбираю  у    вени,
Наче  море,  що  Чорним  є  прозване,    води  Дніпра.              
         

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843230
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 27.07.2019


Лише любов

Лише  любов  запалить  згаслі  очі,
Наллє  снаги  і  впевненості  в  крок,
Візьме  за  руку,  поведе  охоче
Туди,  де  море,  пальми  та  пісок.

Лише  вона  від  бруду  й  крові  тіло
Обмиє,  з  серця  витягне  ножі.
Обробить  рани,  що  печуть,  уміло
І  покладе  на  голий  стіл  коржі.

Лише  любов  без  вигоди  і  плати
Сплете  вінок  на  голову  із  зір,  
Зігріє  день  твій  подихом  ягняти,
Знесе  на  крилах  дух  твій  над  Памір.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841747
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 13.07.2019


ХОЧЕШ?

Хочеш,  стану  для  тебе  сонцем,  
Цвітом  виросту  під  вікном,
Виноградним  наллюся  гронцем,
Стану  вистояним    вином.

Хочеш,  теплим  дощем  накрию.
Хочеш,  вітром  торкну  чоло,
Буду  піснею,  що  окрилить,
Оберегом,  що  гонить  зло.

Хочеш,  стану  для  тебе  портом.
Впущу  човен  лиш  твій  і  край.
Буду  книжкою,  хлібом,  тортом.
Чим  захочеш  ти.  Вибирай.  
09.07.15

Вірш  давній,  але  тут  я  його  не  розміщувала  раніше.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841329
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 09.07.2019


ПРО ЗАЙЦЯ ПУХА (казка)

В  одному  лісі  жив    собі  заєць  Пух.    Нікого  не  кусав,  нікого  не  зачіпав,  їв  траву  та  кору  й  іноді  пісні  співав.  Якось  вийшов  він  на  зорі  зі  своєї  хати,  щоб  погуляти,  квіток  назбирати.  Аж  тут  вовк  нарисувався,  вишкірив  свої  зуби,  очима  засвітив.  Став  заєць  від  нього  втікати,  порятунку  шукати.  Біг,  що  мав  сили,  відірвався  від  вовка  аж  тоді,  як    забіг  до  міста.  Це  було  влітку.  Надворі  світало.  Людей  на  вулицях  майже  не  було.    Зайчик  стомився  від  бігу,  звернув  з  дороги,  по  якій  гнав,  у  якийсь  двір,  спинився  і  став  віддихуватися.  «Здається,  відірвався  від  сірого  зубастика»,  -  подумав.  Та  тут  вибіг  невідь  звідки  собака.  Зачув  нюхом,  мабуть,  зайця.  Підбіг,  став  на  нього  гавкати.  Вийшов  господар  з  дому.
-  Чого  шумиш  із  самого  рання?  –  спитав    пса.
-  Заєць  до  нас  забіг.  Хотів,  мабуть,  моркву  з  вашого  городу  вкрасти.  Ось  я  його  і  затримав.
-  Ну,  молодець,  Біме!  Отримаєш  від  мене  велику  свинячу  кістку  на  обід.
Заєць  злякався,  скрутився  в  клубок,  тремтить,  слухає,  не  знає,  як  йому  бути.  Кинутись  навтьоки?  Але  пес  зовсім  поряд  стоїть.  А  як  зловить  його?  Не  пошкодує,  мабуть,  загризе.  Вирішив  бити  на  жалість.  Каже  чоловікові:  
- Відпусти  мене,  пане.  В  моєї  нареченої    сьогодні  день  народження.  Виліз  я  зі  своєї  хати  в  лісі  ще  затемна,  щоб  нарвати  їй  квітів.  Тільки  знайшов  одну,  як  тут  вовк  вискочив  з-за  кущів.  Я  від  нього  утікав  та  й    до  міста  попав.  До  вас  ось  забіг,  тільки  під  кущем  троянд  ліг,    щоб  трішки    перепочити,  полежати,  сили  набрати  й  до  лісу  вертати,  аж  тут  ваш  пес  примчав,  сердито  на  мене  загарчав.  Про  моркву  казання  вашого  пса  –  це  казка.  Не  за  нею  прийшов,  відпустіть  мене,  будь  ласка.  
- Розчулив  ти  мене,  зайцю  своєю  поетичною  промовою.  Гаразд,  відпущу  тебе.  Більше  того,  дам  тобі  капустину  й    морквину  в  дарунок,  занесеш  своїй  зайчисі,  і  відвезу  тебе  машиною  до  лісу.  Завів  свою  автівку  господар  дому.  Заскочив  заєць  в  неї,  сів  на  заднє  сидіння.  Повіз  чоловік  вухатого  до  лісу.  Під  ним  зупинився,  випустив  зайця.  
- Постій  тут  хвилин  двадцять,  -  мовив  куцохвостий,  -  я  тобі  щось  принесу.
- Не  треба.  Біжи  собі.
- Ні,  треба.  Хочу  тобі  віддячитись.
Вимкнув  мотор  чоловік,  ввімкнув  музику  в  автівці,  став  чекати  зайця.  Той  і  справді  повернувся  через  20  хвилин.  Приніс  чоловікові  золоту  брошку-квітку.  
- Візьми,  -  каже,  -  знайшов  я    цю  річ  місяць  тому  в  траві.  Моїй  зайчисі  вона  ні  до  чого,  а  ви,  люди,  любите  різні  блискучі  цяцьки.  
- Дякую,  тобі  зайче.  Подарую  цю  брошку  дружині.  Вона  через  три  місяці  теж  день  народження  буде  святкувати.  Зрадіє  прикрасі.  Ну,  бувай!  Якщо  захочеш,  то  приходь  ще  коли-небудь  в  гості.    Чаю  поп’ємо  на  кухні  з  капустяними  пиріжками.
- Гаразд.  Може,  колись  і  забіжу  ще.  Хай  щастить  тобі,  чоловіче!
- І  тобі  теж,  зайцю!  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841280
рубрика: Вірші, Казки, дитячі вірші
дата поступления 08.07.2019


ЛЮБЛЮ РІДНИЙ МОРШИН

Люблю  рідний  Моршин.  Тут  я  в  падолист  народилась.
Між  вулиць  і  двориків  в  холод  і  спеку  крутилась.
Тут  мати  світила  мені,  наче  сонечко  раннє.
Тут  дружба  коріння  пустила  і  перше  кохання.

Люблю  рідний  Моршин.  Тут  тиша  така  колоритна.
Тут  білки  у  парку,  театр  під  небом  блакитним,
В  бюветі,  із  брилем  на  тім’ї,  водиця  цілюща.
У  лісі,  що  довкруж,  і  гриб  і  ожиновий  кущик.

Люблю  рідний  Моршин.  Тут  річка  тече  –  Бережниця.
Тут  голуб  ручний,  горобець  обшир  точить,  синиця.
Озера  синіють.  Одне  з  них  багате  на  крячок.
Жінки  тут  красуні,  і  кожен  мужчина  тут  -  мачо.

Люблю  рідний  Моршин.  Веселощам  брат  він  і  музі.
Вальсує  тут  дощ  в  парі  з  буслом  на  вулиці,  в  лузі.
Дивують  людей  своїм  співом  музики  захожі.
На  клумбах  цвітуть  чорнобривці,  фіалки  і  рожі.

Люблю  рідний  Моршин.  Курорт  це  всесвітньо-відомий.
Приймає  своїх  візитерів  гостинно,  без  втоми.
Це  місто  сама  Богородиця  благословила.
Де  слід  свій  лишила,  вода  там  джерельна  забила.

Люблю  рідний  Моршин.  Бажаю  йому  процвітану,
Стрічати  з  несхитною  вірою  сонце  щоранку
І  жити  так  довго,  допоки  є  люд  на  планеті.
І  дихати  вільно,  і  крила  тримати  на  злеті.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840737
рубрика: Вірші, Присвячення
дата поступления 03.07.2019


БІЛІЙ ЦЕРКВІ

Ну,  привіт  тобі,  Церкво  Біла!
Як  жилося  без  мене?  Гоже?
Чим  ти  дихала?  Що  ти  їла?
З  ким  ділила  хліб-сіль  і  ложе?

Що  для  тебе  в  пріоритеті?
Пісня    й  праця,  вино  і  книга?
Хто  в  портрета,  в  авторитеті?
Що  на  серці  –  мороз,  відлига?

Знаю,  волю,  було,  втрачала.  
Попадала  не  раз  в  халепу.
Але  й  славне  минуле  мала,  
Хмеля  знала  ти  і  Мазепу.

Дух  козацький  не  впав  у  пута,
Поміж  вулиць,  дворів  гуляє,
Хоче  право  тобі  здобути
Стати  славним  столичним  краєм.

Крутить  млин,  котить  Росі  хвилі.
Віри  в  крок  тобі,  Біла  Церкво.
Хай  все  добре  росте  у  силі,  
А  лихе  лягає  під  терко.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840728
рубрика: Вірші, Присвячення
дата поступления 03.07.2019


ДО ОЗЕРА

До  озера  ходила  на  прийом.
Своє  для  мене  розірвало  коло.
Прикрило  мокрим  голубим  крилом
Від  вітру,  що  ліпив  до  тіла  холод.

Гостило  мене  зично    озерце.
Добро  лило  очима-світляками.
І    кожне  мною  пущене  слівце
Ловило  вміло  хвилями-руками.

Театром  розважало,  де  качки
Виконували  всі  важливі  ролі.
Розкрило  мої  гострі  кулачки,  
Мов  серпень    маки  розкриває  в  полі.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840680
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 02.07.2019


Так багато…

Так  багато  довкола  масок,  
Не  життя  –  а  театр  суцільний.  
Кривить  губи  і  душі  ласо  
Кожен  другий,  йдучи  до  цілі.

Так  багато  довкруж  завиди  –  
Чорна-чорна,  як    вугіль  в  шахті.
Вона  в’яже  зіркам  овиди,
Робить  діри  на  білій  плахті.

Так  багато  гіркого    слова,
Плаче  Бог  в  небесах  і  храмі  –  
Ріжуть  душу,  мов  ліс  на  дрова,  
Замість  хліба  підносять  камінь.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840445
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 30.06.2019


ВІРИТЬ

Радіє  душа,  мов  метелик  запашистій    квітці,
Як  вітру  радіє  спітніла  від  спеки  спина  –  
Хвилюється  нива,  співає  горобчик  на  вітці,
У  ягіднім  гроні  гойдає  бджолу  бузина.  

Хмарки-кораблі  пропливають  в  небесному  морі.
Завзято  носами  прорізують  штильну  лазур.  
Їм  гіллям  берези  махають  услід  білокорі  –  
Стрункі,  наче  юнки,  і  маки  дарують  пурпур.

В  дворі  метушаться  малята  –  їх  вивело  літо.
Під  тінню    горіха  бабусі  на  лавах    сидять.
Трава  кучерявиться,  клумби  пишаються  цвітом.  
Качата  заповнили  озеро,  ряску  їдять.
           
Радіє  душа,  вона  бачить  усе  це  і  чує.
Тож  світлом    наповнює    очі  вчорашній  журбі.  
Творця  свого,  день,  що  танцює  години,  віншує  
І  вірить,  що  людство  триматиме  світ  у  добрі.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839981
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 25.06.2019


НЕ ЧІПАЙТЕ МОЄЇ МОВИ!

Не  чіпайте  моєї  мови!
Вже  втомилась  від  ворогів.
Скільки  випито  з  неї    крови!
Скільки  шрамів  від  батогів
Їй  лишили  свої  й  чужинці!
Скільки  раз  зшивали  уста!
І  висіла  на  павутинці
Її    честь,    як  кисіль,  густа.  
Дайте  мові  моїй  розвою,
Досить  плести  їй  шлях  зі  змов.
Хай  бої  виграє  без  бою,  
Вільно  чується  поміж  мов.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839876
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 24.06.2019


РОЗКРИЛИВСЯ ДЕНЬ

Розкрилився  день.  Я  живу.  Відчиняю  віконце.
Вдихаю    легкий  аромат  недостиглих  ще  слив.
Дивлюся  у  небо  –  холодне  і  сіре,  бо  сонце
Не  вийшло  іще,  застудилось  воно    після  злив.

А  вітер  гуляє.  Не  спав,  може,  й  ніч  забіяка.
Волосся  моє  обціловує  пристрасно  так.
Махає  погрозливо  пальцем  сливова  гілляка.  
«Відстань,  -  каже,    -  вітре,  від  неї,  бо  вчеплю    за  гак».

«Чого  розшумілась?  Ревнуєш?»  –  питає  повійко.
Глянь  краще  убік,  там  горіх  (ну,  й  бо  красень!)  стоїть.
На  тебе  він  дивиться    так,  мов  на  мишу  котійко.
За  щастя  би  мав  упійматись  в  засливлену  сіть.


Повійко  -  вітер.
Котійко  -  кіт.
Засливлену  -  складену  зі  слив.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839796
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 23.06.2019


ТАКІ ВЖЕ ПРАВЕДНІ

Такі  святі  довкола,  хоч  клади  за  образ,  
Такі  вже  праведні,  що  хоч  одразу  в  рай.
А  лиш  зачепиш    пальцем,  кинуться,  мов  кобри,
Отруту  впорснуть  в  кров  і  відповзуть  на  край.

Такі  масненькі  з  тими,  хто  хоч  трохи  вище,
Хто  має  славу,  гроші,  силу,  булаву,  
А  тих,  хто  нижче,  віднесли  б  на  попелище.
А  тих,  хто  нижче,  затоптали  б,  мов  траву.

Хрести  на  грудях  ставлять,  моляться  у  храмі.
Та  хіба  Богові  приємні  їх  слова?
Коли  у  ґрунт  кидають  не  любов,  а  камінь,  
Щось  добре  вийде  в  час,  коли  прийдуть  жнива?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839660
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 22.06.2019


РАДІЮ

Радію  пташці,  що  співає  за  віном.
Радію  вітру,  що  гаряче  тіло  студить.  
Радію  ночі,  що  вкриває  день  сукном.
Радію  ранку,  що  мене  до  праці  будить.

Радію  вишні  –  зав’язалася  й  росте.
Радію  лісові,  що  родить  гриб  у  брилі.
Радію  мальві,  що  піднялася  й  цвіте.
Радію  озеру,  що  гонить  теплі  хвилі.

Радію  людям,  що  всміхаються  мені.
Радію  гамору  і  тиші  навколишній.    
Радію  слову,  що  засвічує  вогні.
Радію  хлібу,  що  його  дає  Всевишній.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839363
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 19.06.2019


ЛЮБЛЮ ОНУКІВ

Люблю  онуків.  В  них  мій  ген  живе.
Дай  Бог,  щоб  той  (я  Господа  просила!),
Що  до  любови,  істини  зове,
В  якому  сік  землі  і  неба  сила.

Люблю  онуків.  Роду  мого  нить.
Нехай  ростуть  і  мудрістю  повніють.
Хай  їм  у  добрих  справах  таланить,
Хай  їм  щасливі  обрії  видніють.  

Люблю  онуків.    Смуток  мій  стрижуть,
Сухе  коріння  радості  воложать.
Хай  роду  честь,  як  око,  бережуть,
Продовжать    рід  наш  і  його  примножать.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839229
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 18.06.2019


Бог любить мене

Бог  любить  мене.  Любить  мене  Бог.
Як  не  любити?  Я  його  дитина.
Віддав  на  муки  Він  за  мене  Сина.
Нести  добро  –  одна  з  Його  вимог.

І  я  його  пускаю  у  танок.
Хоч  іноді,  коли  по  честі  плугом,
Як  ворогом  став  той,  хто  звався  другом,  
Я  серце  замикаю  на  замок.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839218
рубрика: Вірші, Духовна поезія
дата поступления 18.06.2019


Ласкава днина

Сховала  гострі  ікла  хижа  днина.
Учора  ще  гарчала,  наче  пес.                                                                                                  
 А  нині  ,  ну,  немов  мала  дитина,                                                                
 Глядить  очима  кольору  небес.                                                                                                  Стрибає  птахом  і  сміється  ланом,                                                                                  
Хліб  подає  на  таці  й  булаву.                                                                                                          І  серце  розтікається  фонтаном,                                                                                            
І  подив  підіймає  вверх  брову.                                                                  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838585
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 12.06.2019


ЛЮБЛЮ

Я  думала,  ти  вийшов  із  легень,
Вернула  я  свою  колишню  волю,  
Прийшов,  нарешті,  цей  жаданий  день,  
Коли  на  тебе  я  дивлюсь  без  болю.

Я  думала,  лишила  серце  тля.
Кут    розпачу  розбила  бісектриса.
Та  це  не  так,  тебе  кохаю  я,
І  дим  їдкий  ти,  і  водночас  кисень.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838345
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 10.06.2019


ЯК ЖЕ ХОЧЕТЬСЯ

Як  же  хочеться  дневі  до  кави  подати  андрути,
Щоб  споживши  їх,  він  усміхнувся  й  пустився  у  крос.
Як  же  хочеться  жити  на  повну  і  впевненим  бути,
Що  ні  нині,  ні  завтра  ніхто  не  загине  в  ООС,

Як  же  хочеться  пахощі  цвіту  вбирати  у  груди,
Милуватися  лугом  квітучим    і  небом  над  ним,
Не  ревіння  гармат,  чути  співи  пташині  повсюди.
Бути  вільним  у  світі  і  бути  зі  світом  одним.

Як  же  хочеться  пити  на  вірі  замішаний  спокій,
Від  якого  плететься  на  серці  віночок  із  руж,
Пісню  щастя  співати  і  брати  в  ній  ноти  високі  –  
Чисто-щиро  і  так,  щоби    все  танцювало  довкруж.

Як  же  хочеться  знати,  що  й  завтра    блистітимуть  зорі,
Сонце  грітиме  землю  промінням,  шумітиме  ліс,
Що  на    захисті  волі  стоятиме    совість  в  дозорі,
Що  не  пхатиме  світові  палиць  ніхто  до  коліс.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838344
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 10.06.2019


КАЗКА ПРО БІЛУ СОВУ

Один  чоловік  мав  велике  горе.  Він  втратив  дім  із  садом  і    родину.  В  тому  краю,  де  він  жив,  був  землетрус,  під  час  якого  земля  розкрилася  і  заковтнула    кілька  будинків,  що  стояли  бік  при  боці,  разом  із  мешканцями,  що  були  в  них.    Лише  двох  людей  вдалося  рятувальникам  витягнути  з-рід  землі  живими.  Всі    решта  загинули,  задушилися  без  повітря  під  землею.  Чоловік  втратив  чотирьох  осіб:  дружину  і  трьох  дітей.  В  той  лихий  для  його  селища  час  він  будував  разом  із  кількома  іншими  робітниками  одному  багатому  підприємцю  дачу  в  селі,  що  знаходилося  за  25  кілометрів  від  їхнього.  Коли  дізнався  про  трагедію,  яка  сталася,  примчав  додому.  З  того,  що  встиг  заробити,  ледве  вистачило  йому  на  те,  щоб  поховати  рідних.  Зажурився  чоловік,  почорнів  на  лиці  в  одну  мить.  Їхав  на  заробітки  –  всі  його  проводжали,  усміхалися.  Приїхав  –    ні  жінки,  ні  дітей,  ні  хати,  ні  грядки,  ні  саду,  ні  навіть  криниці  немає.  Поховав  він  близьких,  справив  сякий-такий  поминальний  обід,  на  який  прийшли  сусіди,  що  жили  поодаль  від  них  і  не  постраждали.  Переночував  в  хаті  одного  зі  своїх  друзів.  А  вранці  встав,  подякував  за  нічліг  і  пішов,  куди  очі  глядять.  Ноги  вивели  його  на  луг,  де  коні  паслися.  «Ось,  -  подумав,    печериць  зараз  тут  назбираю,  посмажу  на  вогні  та  й  підживлюся  трохи.  Ходив,  ходив  –    не  побачив  жодного  гриба.  Зате  знайшов  у  траві  під  кущем  калини  мотузку.  «Мабуть,  це  те,  що  мені  зараз  треба»,  -  вирішив.  Взяв  він  ту  мотузку  і    пішов  з  нею  до  лісу.  Вирішив  зробити  собі  смерть.  Поки  йшов,  стомився.  Сів  на  горбику  під  деревом  перепочити.  Глянув  навкруги  –    гарно:  зелене  листя  танцює  на  деревах,  мурахи  копошаться  в  мурашнику,  квіточки  повитикали  голівки  з  трави,  метелики  над  ними  кружляють.  Але  що  йому  з  тієї  краси,  коли  у  нього  таке  горе?  Не      тішить  його  вже  ніщо.  Заридав  чоловік,  та  так  голосно,  що  аж  ліс  здригнувся.    Прилетіла  на  його  плач  біла  сова,  що  мала  хатку  недалечко,  та  й  питає  того  чоловіка:  
- Чого  ти  так  гірко  плачеш?
- Як  же  мені  не  плакати,  совко,  коли  все,  що  я  мав,  утратив  за  день?    Прийшов  ось  до  лісу,  щоб  накинути  собі  на  шию  мотузку,  покінчити  з  життям,  бо  не  бачу  смислу  далі  жити.  
- Гм…  Смисл  завжди  можна  знайти.  А  якщо  я  тобі  дам    три  великі  золоті  монети,  за  які  ти  зможеш  хату  купити  і  шматок  землі,  ти  не  вчиниш  самогубство?
- Три  золоті  монети?...  А  ти  їх  справді  маєш?
- Так.  Зараз  покажу.  
Сова  залетіла  до  своєї  хати,  запхала  до  дзьоба  три  монети,  вилетіла  і  показала  їх  чоловіку.
- Гаразд.  Я  згідний,  -  мовив  чоловік.  –  Дай  мені  ці  монети.  Може  і  справді  з  ними  я  знайду  смисл  життя.
Сова  дала  монети  чоловікові,  той  взяв  їх  і  побіг  до  сусіднього  селища.      Там  якраз  продавалася  хата  –  з  городом  і  садом.  Купив  її  та  й  зажив  собі.  Через  рік  оженився  з  однією  вдовою,  привів  її  до  своєї  хати.  А  ще  через  рік  в  того    багача,  якому  він  будував  колись  дачу,      захворів  єдиний  син  –  спадкоємець.  Ніхто  з  лікарів  не  міг  його  вилікувати.  Подався  він  до  народного  цілителя,  який  сказав,  що  його  сина  може  врятувати  тільки  свіжа  кров  білої  сови.  «Де  ж  її  взяти?»  –  спитав  багач.  «Дай  оголошення.  Може,  хтось  принесе  тобі  цю  кров.  Але  у  тебе  є  тільки  три  дні  на  лікування.  Як  за  це  час  син  не  вип’є  свіжої    крові  білої  сови,  то  помре».  «За  що  мені  така  кара?»  -  спитав  багач  у  цілителя.  «Ти  обдурював  людей.  Але  як  даси  щедру  плату  за  кров  сови,  то  зменшиш  свою  вину».  Багач  розвісив  оголошення  по  всьому  краю.  Написав,  що  тому,  хто    зловить  білу  сову  і  привезе  йому  її  за  вказаною  адресою,      дасть  50    великих    золотих  монет.  Почув  про  це  чоловік,  що  колись  втратив  дружину,  дітей  і  будинок,  та  й  каже  своїй  жінці:  «Я  знаю,  де  живе  біла  сова.  Я  її  злапаю,  привезу  тому  багачеві  і  будемо  мати  50  золотих  монет».  «Але  ця  сова,  ти  сам  казав,    врятувала  тебе  колись  від  смерті.  «Так.  Але  ж  вона  дала  мені  три  золоті  монети,  а  цей  чоловік  може  дати  50.  Ми  поїдемо  на  море  відпочивати,  автомобіль  купимо,  новий  одяг,  меблі».  «Я  не  раджу  тобі  це  робити,  чоловіче»,  -  відповіла  дружина.  «Я  все  одно  це  зроблю»,  відказав.  Він  швидко  змайстрував  клітку,  вклав    камінь  до  кишені  куртки  і  подався  до  лісу.  Сів  під  те  дерево,  що  й  тоді,  коли  хотів  собі  зробити  смерть,  та  й  став  завивати.  Почула  його  голос  біла  сова,  вилетіла  з  хати.
- А,  це  знову  ти?  Що  цього  разу  сталося?
- Підлети  ближче,  бо  я  не  можу  голосно  говорити,  із  плачу  голос  втратив.  
Сова  підлетіла.  Чоловік  вдарив  її  по  голові  каменем,  вона  примліла.  Тоді  він  запхав  її  до  клітки  і  поніс  додому.    Коли  пройшов  зо  три  десятки  метрів  стежкою,  сова  прийшла  до  пам’яті  та  й  каже  чоловікові:
- Навіщо  ти  мене  запхав  до  клітки?
- Я  віддам  тебе  багатієві.  Його  син  захворів.  Йому  потрібна  кров  білої  сови.  
- Я  тобі  дам  ще  три  золоті  монети.  Тільки  відпусти  мене,  чоловіче.
- Що  мені  твої  три  монети?  Той  багатій  обіцяв,  що  дасть  п’ятдесят.
Сова  нічого  не  сказала,  тільки  заплакала.  Але  чоловік  не  змилосердився  над  нею.  Тоді  вона  плюнула  йому  на  лоба,  він  хотів  витерти  його  і  відчув,  що  в  нього  виросли  роги,  як  в  оленя.  «Як  же  я  тепер  буду  між  людьми  ходити?  –  подумав.  –  Тепер  мене  й  жінка  покине».  «Слухай,  птахо,  -  мовив,  -  я  відпущу  тебе,  тільки  зроби  так,  щоб  я  знову  був  таким,  як  раніше,  щоб  у  мене  рогів  на  чолі  не  було».        «Гаразд.  Відчиняй  клітку».  «Е,  ні,  я  відчиню,  ти  полетиш.  Спершу  роги  прибери».    «Тепер  я  диктуватиму  умови,  чоловіче.  А  як  ні,  то  ходи  собі  з  рогами.  Навіть  як  захочеш  їх  зрізати,  вони  знову  виростуть».      «Добре.  Я  тебе  випущу.  Тільки  не  обдури  мене».  Чоловік  відкрив  клітку,  сова  вилетіла,  знову  плюнула  йому  на  лоба  і  полетіла  до  лісу.    Потер  чоловік  лоба,  нема  рогів.  Зрадів,  подався  додому.  Та  коли  переступив  поріг  дому,  роги  знову  з’явилися  на  чолі.  
- Свят-свят-свят!  Що  з  тобою?  -  сплеснула  в  долоні  жінка.
- А  що  не  так?
- Роги  на  чолі.  
Доторкнувся  чоловік  до  лоба,  а  й  справді,  є.  Заплакав.  Розказав  жінці  все,  як  було.
- Ти  дуже  недобре  поступив.  Піду  я  від  тебе.      Навіщо  мені    здався  такий  лукавий  невдячний  чоловік  та  ще  й  з  рогами?  
І  покинула  його.  Отак  він  і  жив  до  кінця  днів  своїх  –  сам  і  з  рогами.  
Коли  хтось  чужий  у  мешканців  селища  питав,  що  то  за  чоловік  такий  живе  у  них    з  рогами,  вони  відповідали:  «Це  той  чоловік,  що  хотів  за  50  золотих  монет  убити    свою  рятівницю  –  білу  совицю».  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836144
рубрика: Вірші, Казки, дитячі вірші
дата поступления 20.05.2019


Фортунчик

Пісня  
На  день  народження  дитячому  журналові  «Фортунчик»

Коли  встаємо  вранці,
В  тілах  нуртує  кров.
Ми  впевнені  у  собі,
Ми  віримо    в  добро.
Ми  знаєм,  що  робити,  
Як  успіх  свій  знайти,
Бо  нас  журнал    «Фортунчик»
Навчив  до  цілі    йти.  

Приспів:
«Фортунчик»,  «Фортунчик»  –  
Корисний  веселунчик.
«Фортунчик»,  «Фортунчик»  -  
Ти  справді  вірний  друг.
«Фортунчик»,  «Фортунчик»  -  
Звабливий  наш    красунчик.
В  тобі      народна  мудрість
І  український  дух  .  

Навчить  журнал,    розважить,  
У  мандри  поведе,
Про  щось  нове  розкаже,
Із  зіркою  зведе.
Фортуна  –  його    мати,  
Її  робота  –  злет.
Не  дасть  йому  дрімати,
А  скаже:  «Йди  вперед!»



Ніколи  не  забудем
Тебе,  журнале  наш.
На  повні  дихай  груди
І  збільшуй  свій  тираж.  
І  хай  тебе  читають  
У  місті  і  в  селі.
Щасливої  дороги  
І  многих  літ  тобі!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835853
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 17.05.2019


ЗУСТРІЛА

ПІСНЯ  (для  презентації  моєї  книги  "Львів,  Київ,  Манчестер")

Це  магія  чаклунки
Чи  долі  феєрверки?
Були  його  цілунки  
Солодші  від  цукерки.  
Слова  –  привітні  гості,
Минуле  шматували,
Несли  тепло  крізь  простір
І  душу  зігрівали.


Приспів:
Вона  його  зустріла
у  Львові,
Коли  душа  стогнала  
Від  болю.
Коли  «бувай»  сказала
Любові,
Вона  його  зустріла  у  Львові.

І  темне  стало  білим.
І  хмари  посходили.
Птахи  на  гілля  сіли.
І  співом  світ    залили.
І  все  довкола  стало
Веселим  і  казковим,
Святкові  лати  вбрало
З    узором    веселковим.      

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835842
рубрика: Вірші, Авторська пісня
дата поступления 17.05.2019


ПІСНЯ ПРО ЧЕРКАСИ

Жили  у  цьому  місті    козаки
Й  вожак  їх  славний    –    Байда  Вишневецький,  
Вони  у  давні,    у  важкі  роки  
Поборювали  війська  чуженецькі.

Тут  Залізняк    із  Гонтою  ходив.
Тарас  Шевченко  курсував  стежками.  
У  домі  тому,  де    у  друзів  жив,  
Музей  із  Кобзаревими    книжками.

Тут  Симоненко  біль  і  славу  жав,  
Його  тут    доля  до  пера  позвала.
Тичина  в  місті  цім  не  раз  бував,  
З  театром  Заньковецька  виступала.

Тут  чайка    рибу  ловить    у    ріці.
А  сосни  в  парку  труть  людські  печалі.    
У  бронзі  тут  поети  і  борці,  
І  гривня,  і  сова  на  п’єдесталі.  

Варенику  тут  пам’ятник  є  теж.  
Жили  тут  здавна  укри,  то  й  не  диво.
Тут  рідну  мову  люблять  до  безмеж.  
Життя  текло  тут  і  тече        бурхливо.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835646
рубрика: Вірші, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 15.05.2019


В КИЄВІ (пісня)


Де  такі  ще  вулиці  широкі,
Так  каштани  йдуть  у  па-де-де,
Де  серця    так  розбивають  спокій,  
Як  у  місті  Києві  це?    Де?

Приспів:
В  Ки-є-ві  небо  таке  голубе.
Ки-є-ве!  Як  не  любити  тебе?  

Де  ще  стільки  сквериків  і  парків,  
У  яких  гуляй  хоч  до  зорі,
Кисень  пий  без  міри  і  без  чарки,
Гобелен  плети  із  квіток-мрій?

Приспів.

Де  ще  річка  вміє  так  у  танці
Йти  крізь  місто  і  через  віки,  
Віра  так  горить,  як  сонце  вранці,
Гріє  душу,  тіло  і  роки?

Приспів.

Де  такі  ще  златоверхі    храми
І  вода  так  з  водограєв  б’є?
Де  такі  красиві  панни  й  дами,  
Як    оті,  що  в  місті  Кия  є?

Приспів.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835437
рубрика: Вірші, Авторська пісня
дата поступления 13.05.2019


Містові

ПОЛТАВА

Давно  в  це  місто  люди  є  заселені.  
Давно  це  як?  А  декілька    століть.
Воно  улітку  потопає  в  зелені,  
А  восени  –  у  золоті  стоїть.  

Тут  сам  Мазепа  міряв  землю  кроками.
Тут  мислив,  як  країну  зберегти.
Нас,  спадкоємців,  збагатив  уроками
І  прагне  днесь  від  хиб  застерегти.

Приспів:  
Полтава,  Полтава,
Край  козацький,  
України  слава.  (2  рази)

Чурай  Маруся  тут  крутилась  дзиґою,
Пісні  складала  –  досі  ще  живуть.  
Це  місто  Котляревський  вславив  книгою.
І  Гоголь  тут  розпочинав  свій  путь.

Душевні  тут  віряни  і  священики.
У  парку  соловей  гніздо  тут  в’є.  
Тут  сало,  галушки  їдять,  вареники.
Свині  й  галушкам  пам’ятники  є.    

Приспів.

Тут    Гоголю,  Шевченку,  Котляревському  
Є    постаменти,  й  Пушкін  честь  здобув.
Тут  в  уряді  ,  у  давнім,  в    УНР-ському,
Петлюра  Симон  головою  був.

Альтанка  є  така  -  до  зір  здіймається.
В  неділю  дзвін  тут  кличе  люд  у  храм
Це  місто  –  казка,      квітне,  розвивається,  
Несе  надію  доням  і  синам.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835056
рубрика: Вірші, Авторська пісня
дата поступления 09.05.2019


ВОНА МЕНІ

Вона  мені  і    квіточка  у    лузі,  
І  жито  в  полі,  і  сосна  в  бору,
І  двір,  і  в  ньому  спів  пернатих    друзів,  
Їх  «тьох-тьох-тьох»,  і    «ців-ців-ців»,  і  «кру».    

Вона  мені  і  зірочка  небесна,  
І  гобелен  з  метеликів  і  трав,
Сніжисті  зими  і    квітучі  весни,
Величне  море  і  скромненький    став.

Обійми  мами,  татові  коліна,  
Примовки  діда,  бабці  вишиття.
Вона  –  це  ненька,    рідна  Україна,
Яку  люблю  я,  мов  саме  життя.

Дитячий  вірш

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832775
рубрика: Вірші, Казки, дитячі вірші
дата поступления 15.04.2019


КВІТЕНЬ ПРИЙШОВ

Зацвіла  алича  під  вікном.
Небо  випхало  носа  з-під  хмари.
Сонце  жовтим  лискучим  сукном
Вкрило  вулиці,  сквери,  бульвари.

Джміль  зірвався,    покинув  свій  сон.
Вчувши  запах  Весни  у  повітрі.  
Заспівали  птахи  в  унісон,  
Загойдалося  віття    на  вітрі.

Став  в  чорнильницю  срібла  налив.
Взяв  перо,  пише  вірші  курсивом.
П’є  мурашка  нектар  із  трави.
Все  таке  непідробне,    красиве.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831760
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 05.04.2019


ЛЮБИТИ

День  любити,  сонячне  проміння,  
Неба  незрадливу    голубінь,
Сяйво  зір  і  місяця  світіння,  
Гір  шпилястість  і    річок  глибінь,

Матір  ту,  що    серцем    долю  шила,
Край,  в  якому  Бог  родитись  дав,
Мову,  що  нам  пращури  лишили,
Пісню,  що  живильна,  мов  вода.

Волю,  мов  птахи  політ,  любити,  
Честі  за  грудиною  серцебиття.
Бо  любити  все  це  –  значить  жити,  
Бо  лише  в  любові  –    смисл  життя.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831457
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 02.04.2019


ДРУЖБА

         ДРУЖБА
                         I                                      
В  Іринки  у  класі  два  друга  було:
Відмінник  Олесь  і  нездара  Павло.
До  школи  й  зі  школи  вони  з  нею  йшли,
Портфель  їй    по  черзі  обидва  несли.
Олесь  так    красиво  зажди    говорив,
Слова,  мов  бальзам  дорогий  в  душу    лив,
Поважно  ходив.  А  Павлусик  скакав  
І  часом,  було,  кулаки  розпускав.
Олена  Петрівна  кричала  не  раз:
- Ну,  що  ти  за  хлопець!  Ганьбиш  увесь  клас!
Глянь,  Павле,  на  Леся.  Не  треться  до  стін.
Завжди  акуратний  і  ввічливий  він.
З  тобою  ж  що  день  –  то  проблеми  нові:
То  шибка  розбита,  то  бійка  в  траві.
Лесь  чує  це,  сяє,  мов  сонце  ясне.
Обличчя  ж  Павла,  наче  хмара,  сумне.
                                                   II
Зібралася  трійця  одним  літнім    днем
В  дворі,  щоби  в  ігри  пограти  з  м’ячем.
Як  збилися  хмари  у  небі  густі,
Додому  зібралися  друзі  тоді.
- Я  м’яч  понесу,  -  тут  Олесик  сказав.
- Бери,  -    каже  Іра.
Павло  промовчав.
Ось  рушили  діти.  Собака  прибіг.
Став  гавкати,  зуби  оскалив  свої.  
Іринку  очима  лихими  пропік.
Олесь  м’яч  покинув,  додому  утік.
Дівчатко  ридає.  Собака  гарчить.  
Павло  поміж  ними  стає  у  ту  ж  мить.
З  кишені  печення    якесь  дістає,
Собаці  отому  страшному  дає.
- Стій  тихо  позаду,  -  Ірині  кричить.
А  тут  вже  якийсь  чолов’яга  біжить.
Ошийник  тримає.  «До  мене,  Палкан!»  -  
Горлає    і  б’є  у  долоні  цей  пан.
Собака  покинув  дітей  і  побіг.
А  в  Іри  обличчя  бліде,  наче  сніг,
І  очі,  мов  зорі,  що  світять  вночі.
Постукав  легенько  її  по  плечі.
Ірина:
-        А  знаєш,  ти  друг  –  вищий  сорт!
Приходь  у  неділю  до  мене  на  торт!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830197
рубрика: Вірші, Казки, дитячі вірші
дата поступления 24.03.2019


А ВЖЕ ДУША

Ще  сонце  гріє    так  дитиняче,  так  ніжно,
Так  блякло  променем  розписує      блават.
Ще  тільки  пролісок  розквітнув  і  підсніжник,  
Ще  тільки  де-де  зачупринилась  трава.

Ще  не  вернувся  навіть  з  ирію  лелека,
Ще  у  ставку  не  чути  квакання    ропух.
Ще  в  змія  спеки  міцно  стулена  пащека.
Ще  не  збира  у  череду  корів  пастух.  

Ще  ліс  стоїть,  мов  гот,    у  чорному  костюмі,  
Ще  лиш  в  думках  весна  виношує  свій    хіт.
А  вже  душа  в  якомусь  легкому  безумі,
Напнула  крила,  йти  готова  у  політ.    

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829994
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 22.03.2019


НЕВЖЕ ПРИЙШОВ ЦЕЙ ЧАС?

Невже  воно  минулося,  
Тріснуло,  як  бульбашка,  
Стерлося,  як    губка  до  миття  посуду,  
Списалося,  як  олівець,  
Втекло,  наче  хмара  від  вітру,  
Щезло,  мов  дим  в  обширі,  
Відцвіло,  як  луг  восени,  
Відірвалося,  як  жовтий  лист  від  гілки,
Пішло,  як  молоді  літа,
Згубилось,  наче  слід  після  дощу?
Невже  воно  вмерло  –  
Таке  високе,  могутнє,  пульсуюче,
Таке  незбагненне,  дивне,  невипите,
Солодке  й  гірке,  мов  шоколад,  
Таке,  здавалося  б,  вічне?
Воно  більше  не  пускатиме  з  лука  стріл  в  моє  серце?
Не  спікатиме  мою  середину?
Не  плестиме  надій    із  залишків  ниток?  
Не  рватиме  крил  і  не  підійматиме  їх?
Не  селитиме  сонце  в  моїх  очах?
Невже  настав  цей  час,  коли  я  маю  закопати  його  в  землю  і  поставити  над  ним  хрест  із  табличкою  «Народилось,  жило  й    відійшло»?
20.03.19

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829955
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 22.03.2019


ПЛАЧЕ МАТИ (пісня)

1.  Плаче  мати,  від  сльозин
Все  лице,  мов  випік  хто.  
Був  один  у  неї  син  –  
Не  вернувся  із  АТО.

Добровольцем  він  пішов
Боронити  край  верби.
Там  сепар  його  знайшов,  
Тіло  кулею  пробив.

ПРИСПІВ:
Не  рви,  матусю,  жалем  сни.
Твій  син  пішов  одразу  в  рай.
Героєм  був,  пишайся  ним.  
За  нас  поліг    і  рідний  край.  

2.  Був  у  мами  син    –  нема.
В  дім  ніколи  не  прийде  –  
Ні  як  витиме  зима,  
Ні  як  вишня  зацвіте.

Нині  там    його  лице,
Де  небесний  сад  і  луг.
Заслужив  на  місце  це,
Воздадім  йому  хвалу.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829594
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 18.03.2019


КОЛИ?

Коли  трава  ця  встигла  прорости?
Коли  цей  крокус  виткнувся  з-під  ґрунту?  
Коли  минуло  сонце  блокпости
Й  дісталось    до  призначеного  пункту  –  
До  того,  що  всі  звуть  його  «Весна»,  
Котра  дарує  окові  етюди?
Коли  це  сталось  –    зняла  лід  Десна,
Набрала  кисню  у  блакитні  груди?
Іду  узліссям  тихо,  наче  кіт,  
У  нагороду  –    спів  пташок  піймала.  
Який  чудовий  (правда,  люди?)    світ!
Лише  б    любов    у  ньому  місце  мала.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829151
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 15.03.2019


РАНОК БЕРЕЗНЕВИЙ

Забив  у  бубон  ранок  березневий.
Відкрило  небо  очі  голубі.
У  біг  пустились  сонцесяйні  леви,
Вступили  сміло  із  пітьмою  в  бій.
 
Пробіглися  по  вулицях  і  скверах,  
З  дворів  злизали  тіні  і  з  і  доріг.
Лишили  лики  в  ріках  та  озерах.
Що  кожен  з  левів  міг  дістать,  оббіг.

Один  з  них  ніс  і  вікно  й  мені  наставив.
Моргнув,  мовляв,  вставай-но,  мий  лице,
Пий  каву  і    берись  мерщій  до  справи.
Країна  і  родина  жде  на  це.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828476
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 10.03.2019


ТАКЕ

Душа  танцює  
босими  ногами  
По  битім  склі.

Довкола  люди,  
Але  ти  нікому  
Із  них  не  свій.

Весна  промінням
Бомбардує  серце,
А  лід  не  йде.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828195
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 08.03.2019


ДУМАЙ

Хтось  любить  сир,  а  хтось  із  курки  м'ясо,  
Хтось  піки  гір,  а    хтось  морську  глибінь,
Хтось  Приймаченко  любить,  хтось  Пікассо,
Хтось  житній  лан,  хтось  неба  голубінь.

На  заході  живе  хтось,  хтось  на  сході.
Хтось  зводить  дім,  хтось  робить  шоколад.
Хтось  в  шахті,  хтось  працює  на  заводі,  
Хтось  сіє  хліб,  хтось  садить  виноград.

Хтось  любить  пісню,  хтось  смакує  словом,  
Хтось  каву  п’є,  а  хтось  зелений  чай.
Хтось  Києвом  чудується,  хтось  Львовом,
Хтось,  наче  ватра,  хтось,  немов  свіча.

Хтось  президент,  а  хтось  один  з  народу,  
Письменник  хтось,  а  хтось  його    читач.
Зі  знаті  хтось,  хтось  із  простого  роду.
Мов  соловей,  хтось,  хтось  немов    пугач.

Ким  ти  б  небув,  що  б    не  любив  у  світі,
З  неправдою,  зі  злом  не  загравай.
Знай,  час  ніхто  ще  не  впіймав  у  сіті.
Мине  –  підеш  із  чим  за  небокрай?


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827570
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 03.03.2019


А ДЕНЬ ЗЛЕТІВ

А  день  злетів,  як  з  дерева  листок.
Ось  був,    гілками  грав,  горів,  мов  свічка,
Накручував  години  на  моток,  
Допоки  їх    не  відібрала  нічка.

Взяла  –    погризла,  наче  огірки.
Накрила  небо  темною  габою.
На  неї  місяць  виклала,  зірки.
Лягла  під  лісом,  тішиться  собою.

Як  відпочине  трішки  від  турбот,
Почне  тоді  бродити  поміж  хати,  
Одягнена  у  чорне,  наче  гот,
І  сни  усім  охочим  роздавати.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826822
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 25.02.2019


ПАСХА

Ще  два  дні,  думала  бабця  Орися,  і  настане    Пасха  –  світлий  день  Христового  Воскресіння.  Вона  завжди  з  нетерпінням  чекає  на  прихід    цього  свято.  Зранку  йде  до  церкви.  І  хоч  там  не  стоїть,  як  колись  це  робила,  коли  мала  менше  років  і  більше  сил,  а  сидить,  все  ж  вислуховує  Службу  Божу  до  кінця.  Тішиться,  як  мала  дитина,  коли  священик    після  Богослужіння  кропить  свяченою  водою  її  та  все  те,  що  поклала  в  кошик.  
Весь  попередній  тиждень  бабця  Орися  трудилась.  Вона    вимила  посуд,  що  був  у  серванті,  вікна,  вичистила  підлогу,  приготувала  одяг,  в  якому  йде  у  свята  до  церкви,  випрала  рушничок,  яким  накриває  кошик.    Сам  кошик  принесла  з  комори,  вимила  його.  Що  ще  має  зробити?    Пасочку  купить  завтра  в  магазині,  місити  тісто  їй  уже  важко.  Кілька  яєчок  в  холодильнику  лежить,  зварить    та  зафарбує  їх  цибулинням.    Сіль  насипле  в  сільничку,  поставить  до  кошика.  А  от  масла,  сиру,  ковбаси,  шинки  цьогоріч  не    буде.  На  ці    продукти  грошей  немає,  вся  пенсія  пішла  на  ліки  –  хворіла    два  тижні  на    запалення    легенів.    Та  це  не  страшно,  без  цього  всього  можна  обійтись,      головне,  що  вона  ще  живе,  що  подолала  хворобу  у  свої  78,  що  може  ще  чоловіка  могилку    провідати  й  синову.    Господар  сімейства  помер  від  інфаркту  сім  років  тому,  а  син  Микола  загинув  в  АТО  торік  у  45.  Ходила  на  цвинтар  вчора,  зробила  порядок  на  могилах  обох,  поплакала,  помолилась  за  їхні  душі,  квіти  перед  хрестами  в  ґрунт  висадила:    чоловікові  –  жовті  тюльпани,  синові  –  рожеві.  Жаль,  Бог  не  дав  онуків.  Невістка  не  народила,    подалася  до  Риму,  коли  їй  було  ще  тридцять.  Приїхала  тільки  тоді,  коли  її  син    Микола,  загинув,  через  дванадцять  років.  Відбула  похорон,  дев’ять  днів  віддала,  а  тоді  знову  подалася  до  Італії.  Для  кого  заробляє?  Може,    має  когось  там  за  кордоном,    хто  його  знає.  Та  хай  собі  там  живе,  як  знає,  вважає  бабця  Орися.  Бог  їй  суддя.    Невістка  –  не  дочка,  піклуватися  нею  не  зобов’язана.  Добре,  що  хоч  на  похорон  приїхала.  А  ще  пообіцяла  гроші  передати  влітку    –  на  пам’ятник  Миколі.    Витягла  альбом  з  фотографіями,  на  яких  син  –  маленьким,  юнаком,    під  час  весілля  –  з  Галиною.  Так  вірилось  тоді,  коли  одружувався,  що  житиме    щасливо  й  довго,  що  з  Галиною  дітей  народять,  а  вона  буде  з  ними  –  внуками,    гуляти,    книжки  їм  читати    –  не  вийшло.  Загинув  її  Микола  –  єдиний  син,  єдина  надія.    Пішов  за  власним  бажанням  до  армії.  «У  мене  дітей  немає.  Жінка  –  далеко.  Що  мене  тримає,  мамо?  -  мовив.  -  Поїду  на  схід,  захищатиму  кордон  України,  хоч  якусь  користь    принесу».    «А  я?»,  -  спитала  бабця  Орися.  «Ти  будеш  завжди  в  моєму  серці,  мамо.  Хіба  ж    не  ти  мене  з  дитинства  вчила    –  бути  відповідальним,  сильним,  чесним,  любити  Україну?»  Що  могла  сказати  мама  синові  на  ці  слова?  Поблагословила  хлопця,  і  він  пішов.  До  кінця  контракту  залишилося    зовсім  мало  –  два  тижні  –  не  дотягнув.  Убив  його  снайпер  з  гвинтівки,  коли  стояв  на  посту.  Сльози  змочили  обличчя  при  згадці  про  сина.  Не  сяде  з  нею  завтра  за  стіл  її  Миколка,  не  заспіває  голосно  та  протяжно  «Христос  воскрес».  Одна  буде  снідати,  як  і  минулого  року.  Занила  потилиця.    Поміряла  тиск  –  високий,  перевтомилася,  перехвилювалась.  Випила  пігулки,  помолилась  і  лягла  спати.    
На  другий  день  пішла  до    супермаркету,  вибрала  собі  пасочку,  купила  буханець  хліба,  буряків,  капустину.  Принесла  продукти  додому.  Витягла  з  морозилки    кістку  з  м’ясом  (приберегла  до  свята),    зварила  по  обіді  борщ.  Хоч  цим  розговіється  у  свято!      Та    Бог  вирішив  дати  їй  більше.  Прийшла  представниця    від  міської  ради,  принесла  торбину  з  продуктами.  А  там  і  кільце  ковбаски,  і  грудка  сиру,  і  масло,  і  паска  –  гарно  прикрашена,  велика.    Подякувала.  Вклонилася.  «Це  ми  вам  дякуємо..  за  сина,  -  мовила  молода  жіночка.  -  За  те,  що  гарно  його  виховали,  за  те,  що  він  пішов  боронити  наш  край.    Тримайтеся.  Ми  про  вас  пам’ятаємо.  Приходьте,  якщо  будуть  якісь  проблеми».  
   На  другий  день  встала  раненько,  склала  кошик,  помолилася  Богу  –  й  до  церкви.    Відбула  Службу  Божу,  подякувала  Богові  за  все,  що  дає,  і  пошкандибала  додому.  Лише  сіла  за  стіл,  щоб    з’їсти  свячене,  як  тут  дзвінок  у  двері.  Поглянула  у  вічко  –  хлопці  у  військових  формах.  Впізнала  їх  –  були  на  похороні  –  побратими  Миколи.  Відчинила  двері  –  обійняли,  поцілували,  сумку  з  харчами  занесли.  А  у  ній  –  і  чай,  і    кава,  і  цукерки,  і  ковбаска,  і  сир,  і  шинка,  і  навіть  хустина.  «Дякую,  дорогі!»  «Це  ми  вам  дякуємо..  за  сина».  Розказав  один  з  них  –  Микита,  що  в  той  день,  коли  Микола  загинув,  він  мав  стояти  на  посту,  але  його    живіт  прихопив,  тож  він  попросив  Миколу  заступити  на  варту  замість  нього    хоч  на  дві-три  години.  Той  навіть  не  роздумував,  погодився.  «Тепер,  -  сказав  Микита,  -    відчуваю  свою  вину…  Пробачте  мене,  мамо..».    «Хіба  ж  ти  винен,  сину,  що  так  сталося?  Сепаратист  убив  його,  не  ти.  Не  картай  себе.  Того,  що  сталося,  вже  не  змінити.  А  в  тебе  є  діти?»  «Є.  Донька».  «Бог  залишив  тебе,  щоб  ти  піклувався  про  неї».    «Не  знаю.  Може,  й  так.  Ну,  ми  підемо.  Маємо  ще  в  одне  місце  заїхати».  «Ідіть,  хлопчики!  Хай  Бог  вас  благословить.  Дякую,  що  відвідали».  «Залишу  вам  свій  телефон,  -  мовив  Микита.  –    Якщо  щось  треба  буде,  телефонуйте!»  «Добре».  Пішли.  Поміряла  хустку  -  гарна.  Колись  вдягне  до  церкви,  може.  Запхала  продукти  до  холодильника  –  надовго  їй  буде.  Поснідала.  Тільки  прилягла,  щоб  відпочити,  аж  тут  дзвінок  –  Галина,  невістка,    з  Італії  дзвонить.  Привітала  її  зі  святом.
- Влітку  приїду,  -  мовила.  –  Будемо  пам’ятник  ставити  вдвох,  поживу  у  вас  тиждень-два,  якщо  приймете.
- Та  як  ,  доню,  не  прийму?  Приїжджай.  
- Може,  вам  грошей  вислати?  Як  у  вас  із  фінансами?
- Все  гаразд.  Продуктів  –  повен  холодильник.  Не  турбуйся.
- Тоді  до  зустрічі.
- Чекатиму!
Знову  витягла  альбом  зі  світлинами  сина.  Дивилась,  говорила  зі  своїм  Миколкою.
-  Обіцяв  мені,  синку,  що  будеш  мати  завжди  мене  в  серці.  Стримуєш  обіцянку.  Молишся  там,  у  небі,  за  мене,  не  залишилась  я    в  свято  без  опіки.  Дякую  тобі,  любий  синочку  І  Тобі,  Боже,  дякую,  і  всім  добрим  людям  на  землі  дякую.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826615
рубрика: Вірші, Нарис
дата поступления 23.02.2019


БУДІТЬ ДУМКИ

Будіть  думки,  даруйте  добре  слово  світу,
Засійте  ним  міста,  і  села,  і  луги.
Виймайте  тіло  із  байдужості  граніту
І  сонце  з  душ,  зігрійте  обшир  навкруги.

Планеті  нашій  не  шкодуйте  свого  світла,
Вона  стомилася  від  тяготи  пітьми.
Зробіть  усе,  щоби,  немов  весна,    розквітла,  
Де  вирви  зяяли  від  мін  –  зродився  мир.  

Так  добре  це,  як  дневі  спів  дарує  пташка,  
Бринить  бджола,  сміється  річка,  мов  дитя.
Як  ліс  шумить,  танцює  з  вітром  вальс  ромашка,
Тримає  людство  на  міцних  руках  життя.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826571
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 23.02.2019


Чи знає П…?

Чи  знає  П..тін,  як  болить  душа
У  мами,  що  дитину  загубила,
Як  жаль  її  з’їдає,  мов  лишай,
Який  прибрати,  ну,  нічим  не  сила?

Гадав  про  те,  що  стане  він,  двоглав,
Виною    сліз    її,  ночей  безсонних,  
Коли  в  ОРДЛО  дарунки  щедрі  слав    –  
Матеріалів  смертоносних  тонни?

Чи  уявляв  який  це  справді  жах,  
Як  рвуть  з  корінням  мамину  надію?
Хай    проклятим  той  буде  у  віках  
Хто  смерть  у  світі,  мов  пшеницю,  сіє.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826342
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 21.02.2019


Вона прийде вже скоро

Зима  ще.    Лютий.  Все  довкола  біле  –  
Сиди,  ліси  і  ниви,  і  луги.
Льоди  у  грудні  ще  на  ріки  сіли
І  думають,  тут  житимуть  віки.

Але  весна  уже  зі  сну  збудилась.
Готова  йти  душа  її  в  політ.
Вдяглася  гарно  і  причепурилась.
Теплом  долонь  бажає  гріти  світ.

Її  зірковий  час  ось-ось  настане  –  
Ведмідь  чекає,  пролісок,  боцюн.
Ще  трохи  –  сніг  зійде  і  лід  розтане,
Зустріне  радо  край  красуню    цю.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825483
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 14.02.2019


Жду весну

В  п’єсі  «Рік»      ще  зима  грає  роль  головну.
Свою  силу  й    харизму  показує  люду.
Та  весна  уже  воду  готує  човну,  
Топить  подихом  лід,  сніжну  плівку  і  груду.

Нові  весла  замовила  –  поштою  йдуть,
Вишиванку,  спідницю,  сап’янці    червоні.
Скоро,  скоро  приїде,  дерева  вже    ждуть,
Простягають  до  неї  смолисті    долоні.

Про  прихід  її  полю  розказує    гном,
Птах  дарує    їй  арії    мецо-сопрано.  
Жду  на  неї  і  я,  відчинивши  вікно,
Каву  в  кухні  для  двох  нас  готуючи  рано.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824706
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 09.02.2019


ТАК БУДЕ

Зайшло  до  хати  сонце,  гріє  
Потужніше  від  батарей.
Душа  від  радості  аж  пріє.
Танцює  ямб  у  ній,    хорей
У  парі  з  правдою  і  честю,  
Надія  йде  у  па-де-де.
І  віриться,  на  перехресті
Добра  і  зла,  добро  пройде.
Під    сонцем  правди  заблискоче,
Здійме  звитяжні    прапори.
Так  буде,  бо  так  серце  хоче,
Бо  так  Господь  велить  згори.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824645
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 08.02.2019


СЕНС ЖИТТЯ

У  чому  сенс  є  –  у  світі  жити?
У  цьому,  мабуть:  цей  світ  любити,  
Любити  небо,  луги  та  море,  
Бурхливі  ріки,  високі    гори.  
Любити  сонце  і    ліс  розлогий,  
Людей  любити,  любити  Бога.  
Любити  зорі  і  спокій  ночі,  
Слова  барвисті,    думки  пророчі.
Любити  пісню,  дерева,  квіти
і  те,  як  щиро  сміються  діти.  
Любити  овоч,  що  в  полі  родить,  
Себе  любити  і  день,  що  сходить.      

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824305
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 05.02.2019


ХТО?

Хто  є  той  лідер,  той  вожак,  
Що  поведе  нас  за  собою,
Не  зрадить,  не  програє  бою,  
Не  всадить  гострого  ножа

У  груди  Неньки,  що  колись
Свої  шляхи  йому  відкрила,  
Точила  розум,  плела    крила,  
Благала,  стогнучи:  «Молись

За  волю  й  міць  в  моїй    ході,
За  сяйво  в  погляді    і  в  серці,
Будь  повсякчас  зі  злом  у  герці,
Не  здай  в  ясир  мене  орді.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824161
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 04.02.2019


Такий це сніг

Такий  цей  сніг  довірливий,  беззубий.
Так  тулиться  дитинно  до  землі.
Цілує  гілля,  що  замерзло,  в  губи,
Співає  світу  пісеньку  без  слів.

Людей,  що  йдуть,  запрошує  до  танцю.
Біжить,  немов  до  пишних  трав,  вівця.
Не  втомлюється  він  від  реверансів,
І  компліменти  сипле  без  кінця.

Такий  він  чистий,  як  душа  маляти,
Радіє  щиро,  що  живе  у  дні.
Не  зна  про  те,  що  десь  сумує  мати,  
В  якої  син  загинув  на  війні.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823535
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 31.01.2019


Свята зимові

1.Свят  у  зими-чарівниці  за  край.
В  грудні  приходить  святий  Миколай.
Дітям  дарунки  кладе  до  голів.
З  неба  на  конях  іде  до  землі.

2.  Січень  веде  Новий  рік  в  кожен  дім.
Пахне  живицею,  весело  всім.
Фрукти  заморські  лежать  на  столі.
Простір  світліє  від  сонячних  слів.

3.  Вечір  Святий,  страв  у  нім  досхочу.
Вносить  господар  сніп  жита,  свічу.
Дружно  родина  сідає  за    стіл.
Крутиться  радість  хутчіше  від  бджіл.
Красить  будинок    вінок  голосів.
Бога  Ісуса  вітають  усі.

4.  А  на    Різдво  йде  до  церкви  рідня.  
Славить  Ісуса  в  молитвах,  піснях.
Потім  їсть,  сир,  холодець,  ковбасу.
Настрою  каже  своєму:  «Вальсуй!»  

5.  На  Василя  хлопці  йдуть  табуном,
Дім  засівають  добірним  зерном,  
Членам  родини  бажають  добра.
Ллють  побажання,  мов  воду  з  відра.

6.    На  Водохреща  вітають    Христа,
Іменем  Трійці  освячують  став
Й  воду  у  діжі  для  треб  по  церквах.
Линуть  щедрівки  по  селах,  містах.

7.    Взимку  багато,  звичайно  є  свят.
Гарний  це  час  для  дорослих,  малят.
Ходять  на  лижах,  на  санках  летять,
Впавши  у    сніг,  від  душі  хихотять.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823450
рубрика: Вірші, Вірші до Свят
дата поступления 30.01.2019


Є ЛЮДИ

Є  люди,  що  завжди  зі  злом    у  протесті
Їм  більше  потрібно  чомусь,  аніж  іншим  –  
Не  благ,  нагород,  але  правди  і  честі,  
Що  кров’ю  омиті,  освячені  віршем.

Є  люди-гіганти  –  не  зростом,  душею.
Несуть  вони  болі  епохи  пудові.
У  них  не  калитка,  а  небо  межею,
Їх    крила  до  злету  всякчасно  готові.

Мечами  січуть  вони  голови  зміям,  
Що  труту  пускають  їх  Мамі  у  рани.
Від  їхнього  кроку  свободою  віє.
Крізь  їхні  серця  проростають  шафрани.

Коли  такі  велети  ходять  між  нами,
Їм  рідко  «Осанна»  співають  в  народі.
Але  як  заснуть  вони    вічними  снами,
Вінки  для  таких  і    промови  у  моді.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823128
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 28.01.2019


ШАНУЙМО!

Шануймо  тих,  хто  ходить  з  нами  по  землі,  
Той  самий  кисень,  що  і  ми,  бере  груди,            
Спиває  з  обширу  і  радощі,  й  жалі,  
Але    сторониться  нашіптувань  Іуди.    

Шануймо  тих,  хто  горя  ближнього  свого
Не  відбива,  мов    футболіст  м’яча  ногою,
У  кого  в  серці  повсякчас  горить  вогонь,
У  кого  слово  (навіть    гнійну!)  рану  гоїть.

Кому  не  жаль  за  край  віддати  і  життя,  
Кому  миліша  воля,  аніж  ситі  кліті.
Шануймо  їх,  допоки  з  нами  хліб  їдять.
А  не  тоді,  коли  застигнуть  у  граніті.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822950
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 27.01.2019


Що краще?

Росли  в  саду  дві  яблуньки.  Одна  була  низькоросла.  На  ній  за  літо  небагато  яблук  виросло,  але  ті,  що  зросли,  були  великі,  солодкі  та  соковиті.    Друга  яблунька  була  високою,  розлогою.    На  її  гілках  висіло  багато  плодів,  проте  всі  вони  були  кислі  та  тверді.    Якось  та  яблунька,  що  зародила,  почала  говорити  до  тієї,  що  мала  мало  плодів:
- Чого  ти  стоїш  у  саду,  місце  даремно  займаєш?  Який  хосен  з  тебе  господарю?
- А  такий,  що  мої  яблука  його  діти  радо  їстимуть,  а  твої  –  ні.    Краще  мати  смачне  у    малій  кількості,  ніж  у  великій  –  ніяке.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822389
рубрика: Вірші, Байка
дата поступления 22.01.2019


Ось був він, день

Злизали  світло  сутінки  до  дір.
Сховало  сонце  золоту  голівку.
Чкурнула  пташка  у  свою  криївку.
Осиротіли  вулиця  і  двір.

Ось  був  він,  день,  і  світові  радів  –  
Ході  дорослих,    галасові  діток.
Крутився  вітром  між  хатин  та  квіток.
Здавалося,  він  часом  володів.

Та  вечір-пан  спустився  з  неба  в  гай
На  чорній  сивогривій  кобилиці,
Рукою  дневі  помахав:  «Бувай!
Мій  час  настав.  Твій  вийшов,  білолиций!»

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822338
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 22.01.2019


ПОДУМАЙ

Стебло  зламати  легко    цвіту,  
Зчорнити  вимите    лице,
У  душу,  що  відкрита  світу,
Пустити  кулю  зі  свинцем.

Це,  щоб  теплом  когось  зігріти,  
Потрібно  дрова  розпалить,  
Намалювати  серцем    літо,
Під  ноги    килим  простелить.

Перш,  ніж  багнюку  в  руки  брати  ,
Пістоля  ,  гострого    меча,
Постав  собі  на  мозок  ґрати,  
Не  поспішай  рубать    з  плеча.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822061
рубрика: Вірші, Філософська лірика
дата поступления 20.01.2019


ЗІЙДЕ!

Зійде  над  краєм  українським  сонце  правди.
Засяє  честь,  неначе  злиток  золотий.
Як  в  опері  "Життя"  без  фальші  грав  ти,  
Як  не  рубав  смереки  ближнім  на  хрести,  
Як  кожен  день  ти  проживав,  немов  останній,  
Як  пив  любов  із  чаші,  а  не  кров  людську,  
Як  підносив  до  неба  серце  на  світанні
І  ніс  молитву  Богу  в  щирім  сповитку,
Як  Дім  любив  свій  так,  як  любить  діток    мати,
Як  зорі  –  небо,  дощ  –  потріскана  земля,
Повік  у  світі  тобі  квіткою  зростати.
Того  ж,  хто  сонце  тінив,  вивергне  земля.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821728
рубрика: Вірші, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 17.01.2019


Дивниця із див

Мороз  надворі,  а  в  душі  –  не  лід,
Фіалка  радо  розкриває  цвіт.
Над  нею  сонце  ранішнє  стає,  
Боцюн  у  сяйві  світла  роси    п’є.

І  хай  мороз  гризе  зубами  ґрунт,
Весна  в  душі  веде  веселу  гру,
В  якій  за  переможницю  любов,
Від  почуттів  тепло,    а  не  від  дров.

Людина  в  світі  –  то  є  диво  з  див.
}q  не  накласти  на  нутро  узди.
Мов  смолоскип  палає  –    від  добра.
І  мерзне  від  байдужості    і  зла.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821631
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 16.01.2019


УСВІДОМЛЮЮ

Усвідомлюю  це,  що  мені  з  ним    ніколи  не  не  бути,  
Що  нас  сонце  не  збудить  промінням  на  ліжку  однім,
Що  пуста  половина  на  ньому  –  мої  атрибути,
Що  довіку  самотністю  пахнути  буде  мій  дім.  

Що  удвох  нам  не  звідати  тайни  прадавнього  лісу,  
Не  закутатись  в  вітер  квітучих    карпатських  вершин.
Не  для  нашої  пари  в  театрі  піднімуть  завісу.
Одне  одним  не  нам  піклуватися  аж  до  морщин.

Усвідомлюю  це.  Ну  хіба  не  тямуща  я,  люди?
Тільки  іноді  в  серці  займеться  від  чогось  вогонь.
І  так  хочеться  вткнутись  лицем  йому  просто  у  груди
І  завмерти,  вслухаючись  в  арію  серця  його.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821397
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 14.01.2019


ІСУС

Спалило    сонце  чорні  тіні.
Повітря  –    стиглий  ананас.
Ісус  малий  лежить  на  сіні
І  усміхається  до  нас.  

А  дерево    біду  вже  чує  –    
Те,  що  росте  йому    на  хрест.
Під  ним  сьогодні  смерть  ночує
І  гострить  на  Ісуса  перст.

А  він  наставив  очі  світу.
Рости  готовий  для  землі,
Любов  ліпити  із  граніту,
Висвітлювати  очі  млі.

Ослятко  щічки  йому  гріє,
Що  їх    запалюють  вітри.
Тули,  цілуй  його,    Маріє.
За  люд  помре  у  тридцять  три.    

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820941
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 11.01.2019


РІЗДВО

Різдво  –  то  свято  особливе  –  
Любов  з  добром  ідуть  у    крос.
І  робиться  щось    неможливе  –  
Від  Діви  родиться  Христос.

І  чорне  дерево  біліє,  
Язик  біліє  і  душа.
Суєтність  никне  і      маліє,  
Стрибає  радість,  ,мов    лоша.

Біжать  колядки,  наче  кози,
Серцям  несуть  надії  трос.  
А  в  Мами-України…    сльози,  
Загинув  син  її  в  ООС.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820790
рубрика: Вірші, Вірші до Свят
дата поступления 10.01.2019


БУДЬТЕ, БУДЬ ЛАСКА, ДОБРИМИ!

Люди  з  чубами  чорними,  з  блондо,  рудими,    сивими,
Будьте,  будь  ласка,  добрими,  щирими  і  зичливими.
Ласки  налийте  в  корені  тим,  хто    в  кого    рани  долями,  
Тим,  в  кого  доби  зорані  втратами,  жалем,  болями.  

Люди  зі  сходу  й  заходу,  з  центру  й  південно-селені,
Виростіть  квітку-злагоду,  душі  зціліть  прострелені.
Станьте  лісам  смереками,  рікам,  озерам  –  рибками.
Плесу  небес  –  лелеками,  хатам  із  краю  –  шибками.    

Люди  усіх  народностей,  мов  і    релігій,  можностей.
Ликам  вділіть      природності,  вийдіть  із  пут  тривожності
І  з-під  поли    ворожої,  грійте  в  сердечнім  тостері    
Скиби  любові  Божої,      ними    наситьте  просторінь.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820114
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 04.01.2019


З НОВИМ РОКОМ!

Друзі,  честь  таку  я  маю,  
З  Новим  Роком  вас  вітаю!
Будьте  ви  усі  здорові,  
Мудрі,  сильні,  гонорові,
Винахідливі,    багаті,
До  усяких  справ  завзяті
І  любіть  себе,  родину,
Край  свій  рідний  –  Україну  –  
Щиро,  міцно  і  завзято,
З  книгою  і  автоматом,  
Словом,  працею,  думками,
Так,  як  вас  любили  мами.  
Хай  наш  край,  як  сад  навесні,
Заквітчається,    воскресне!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819743
рубрика: Вірші, Вірші до Свят
дата поступления 01.01.2019


ЗИМА

(дитяча    версія  пісні  «Плакала»  гурту  «Казка»)

1.  Зима  прийшла,  снігом  шлях  весь  за-мела.
Мороз  із  вітром  щипа,  
Ніс  почервонів,
Лице  в  вогні.
А  літо  в  сні,  де    дні  -  
Тепло  морів?
Менше  слів,  більше  рухів.

Врятую  від  стріл  зими  світ  я  хоч  так:
Бабу  зі  снігу  зліплю,
Пісню  заведу  
Про  весняну́
Оту  пор́у,
Як  квіт-не
Все  довкруж.
Менше  слів  більше  діл́а.

Приспів  1:
Прийшла  пора  зима  і  холод  принесла,  
Сніжинок  натрясла,  все  біліється.
Мороз  –    і  дітвора  втікає  зі  двора
І  маминою  ласкою  гріється.  


2.  Сидіти  в  хаті  весь  день  не  буду  я.
Із  друзями    у  саду  
Сніжок  наліпл́ю,  
За  п’ятдесят,
Будем    кидать
І  смі-хом
день  стрясать.
Менше  слів,  більше  діла.

Приспів  2:
Прийшла  пора  зима  і  холод  принесла,  
Сніжинок  натрясла,  все  біліється.
Мороз,  та  дітвора  –  нікуди    зі  двора,  
Стрибає,  ліпить,  бігає,  гріється.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819599
рубрика: Вірші, Казки, дитячі вірші
дата поступления 31.12.2018


ЛЮБОВ

Любов  –  це  дивне  почуття,  
Горить,    немов  вогонь    у  печі,
Це  присолоджена    кутя,  
Яку  готують    у  святвечір.

Любов  –  бурхливий  водограй,
Тепла    і  світла    ніжний  дотик,
Заквітчаний  весняний  гай
І  «Щедрика»  чотири  ноти.  

Любов  –  то  крила  на  спині,  
То  спалахи  у  біосфері.
Чи  в  рік  змії,  чи  в  рік  свині
Їй  відчиніть  у  душу  двері.

«Щедрик»  -  щедрівка    в  обробці  М.  Леонтовича.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819108
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 26.12.2018


ЖИТТЯ

Життя  таке  крихке,  таке  тендітне.
Висить  на  волосині  повсякчас,
До  сонця  тягне  руки  нині,    квітне,  
А  завтра  смерть  глядить  йому  в  анфас.

Не  кожен  час  свого  відходу    знає,  
За  планом  чи  як-будь  собі  живе:  
Бува,  у  сім  комор  добро  складає,
Бува,    на  вітер  кидає  усе.

Та  скільки  б  не  світила,  гасне  свічка,
І  треба  йти,  і  щось  таке  лишить,
Що  тьма  не  скриє,    не  розмиє  річка,  
Не  з’їсть  іржа,  вогонь  не  спопелить.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818643
рубрика: Вірші, Філософська лірика
дата поступления 23.12.2018


ДЗУДЗЯ ТА ПАВИЧЕВЕ ОКО (казка)

                                 Бджілка  Дзудзя    дружила  з  метеликом  Павичеве  Око.  Зранку  вони  вилітали  зі  своїх  будиночків  і  зустрічалися  в  лузі,  де  з  ранньої  весни  до  пізньої  осені  росло  багато  різнобарвних  запашних  квіток.  Випивши  з  котроїсь  із  них  солодкого  нектару,  друзі  спочивали  –  лежали,  притулившись  голівками,  в  лоні  якоїсь  великої  квітки,  вправлялися  в  танцях  (кожен  окремо  і  парою)  або  літали  наввипередки.  В  товаристві  одне  одного  їм  завжди  було  приємно  і  весело  перебувати.  У  післяобідній  час  друзі  любили  співати.  Пісенька  «Дякую!»  була  їхньою  улюбленою.  Дзудзя  та  Павичеве  Око,  як  правило,    сідали  на  соняшник  у  полі  чи  на  якусь  найвищу  рослинку  в  лузі  і  дзвінко  витягували:  

Дякую  ранку,  що  сонце  привів.
Дякую  квітам  полів  і  лугів.
Дякую  небові  за  синяву.
Дякую  краю,  в  якому  живу.

Птахи,  комахи,  звірі,  плазуни,  чуючи  дуетний  спів  метелика  та  бджілки,    зупиняли  свій  хід,  завмирали,  слухали  із  замилуванням  і  аплодували  артистам.  Бджілка  з  метеликом    могли  співати    пісню  «Дякую!»  нескінченну  кількість  разів,  якщо,  звичайно,    їм  на  заваді  не  ставав    сильний  вітер  чи  рясний  дощ.  Тоді  вони  якнайшвидше  розліталися  по  своїх  домівках.    
Якось  у  тому  краю,  де  жили  Дзудзя  і  Павичеве  Око,    оселилася    вивільга.    Вона  збудувала  собі  гніздо  на    верхівці  берези,  наклала  туди  яєць  і  стала  висиджувати  пташенят.  Її  дратувало  те,  що  всі  тварини,  які  жили  довкола,    дуже  любили  метелика  із  бджілкою,  те,  що  ті  у  дружбі  жили,  ніколи  не  тужили,  гарно  співали  і  завжди  в  доброму  настрої  перебували.  Дратувало  те,  що  дорослі  особини    часто  хвалили  цю  дивну  пару,  ставили  її  в  приклад  своїм  дітям.  Вивільга  хотіла  привернути  увагу  навколишнього  світу  до  себе.  Вона  спробувала  й  собі  заспівати,  але  замість  пісні  з  її  горла  вирвався    різкий  неприємний  звук.    Ті,  хто  його  в  ту  мить  почув,  закричали:  «Фе!».  Розізлилась  пташка  і  вирішила  помститися  метелику  та  бджілці,  розбити  їх  міцний  співочий  тандем.  
На  другий  день  вона  залишила  свої  яйця  в  гнізді,  прикривши  їх  листям,  сіла  на  найнижчу  гілку  берези  і    стала  спостерігати    за  Дзундзею  та  Павичевим  Оком.  Як  тільки  метелик  з  бджолою,  поснідавши  і  натанцювавшись  досхочу,    лягли  спочити  у  високій  траві  між  квіток    конюшини,  вивільга  стрілою  кинулась    до  них.  Та  тільки  розкрила  дзьоба,  щоб  вхопити  Павичеве  Око,  як  Дзюндзя,  миттєво  відреагувавши  на  небезпеку  для  друга,  пустила  їй  в    голову  жало.
- Ой!  –  застогнала  вивільга.  Вона  впала  на  траву,      на  мить  зігнувши  від  болю  тіло,  а  тоді  піднялась  і  полетіла  до  свого  гнізда.  
Павичеве  Око  дивився  перелякано  на  Дзудзю.  Та  лежала  на  листку  конюшині  догори  черевцем  і  не  рухалась.  Метелик  підлетів,  придивився.  На  животі  у  подруги  він  побачив  невелику  дірку.  Павичеве  Око  заліпив  її  глиною,  яку  змішав  зі  своєю  слиною  та  соком  конюшини.  
- Дзюдзьо,  Дзюдзьо,  вставай!  Будь  ласка!  
З  очей  метелика  скотилося  кілька  сльозинок  на  личко  бджоли.  І,  о,  чудо!  Та  відкрила  очі.  
- Ти  жива?  Що  з  тобою?  Звідки  в  тебе  дірка  на  животі?  Тебе  вивільга  поранила  дзьобом?
- Здається,  я  таки  жива,  друже.  А  дірка  в  мене  тому,  що  я  зі  свого  живота  пустила  жало  в  голову    вивільзі.  Вона  ж  тебе  хотіла  проковтнути!
- То  ти,  рятуючи  мене,  себе  наражала  на  небезпеку?
- Ну,  так.  Але  ж  ти  мій  друг.  
- Як  я  люблю  тебе,  Дзюдзьо!  Я  понесу    тебе  до  твого  дому  на  своїх  крилах.  Тільки  живи,  прошу  тебе.  
- Якщо  я  не  померла  одразу,  то  вже,  мабуть,    не  помру.  Полежу  кілька  днів  у  ліжку,  ліки  прийму  і  знову  літатимемо  разом.
- Я  буду  тебе  провідувати,  люба.  Сочку  свіжого  тобі  щодня  приноситиму.    
- Гаразд.  
За  кілька  днів  Дзюдзя  одужала  (лікар-дятел,  якого  мама-бджола  викликала  до  доні,    виписав  їй  мазь,  що  допомогла).  І  знову  стала    проводили  всі  свої  дні  з  Павичевим  Оком.  Вивільга  теж  одужала.  В  той  день,  коли  їй  в  голову  ввійшло  жало  Дзюдзі,  почувалася  дуже  зле.  Тож  змушена  була    звернутися  до  лікаря  –  того  ж  таки  дятла.  Той  прийняв  її,  витягнув  жало,  помастив  місце  укусу  спеціальним  розчином  і  виписав  рецепт.  Сказав  пити  настоянку,  яку  придбає,  три  дні  тричі  на  день.    На  прощання  добавив:
- Вам  здалося  б  ще,  вивільго,    приймати  ліки    від  заздрощів  та  злості.  Але,  на  жаль,  таких  в  аптеці  не  продають.
Птаха  опустила  голову.  Їй  стало  соромно  за  свою  поведінку.  
- Я  більше  не  бу-ду,  -  мовила,  затинаючись,  -      заздрити  і  зли-тись  на  інших  через  те,  що  вони  кра-щі    в  чомусь  від  ме-не.  
- Гаразд!  
Через  тиждень  у  вивільги  вилупились  пташенята.  Вона  годувала  їх  шматочками  диких  яблук  та  груш.  До  метелика  та  бджілки  боялась  наближатись.  Якось,  коли  вивільга  залишила  малят  і  полетіла  за  кормом,    одне  з  них  випало  з  гнізда.  Воно  ще  не  вміло  літати,  лежало  в  траві  під  деревом,  махало  безпорадно  крильцями  і  скиглило.  Неподалік  кружляли  в  танці  метелик  із  бджілкою.  Вони  почули,  що  мале  скиглить,    їм  стало  його  шкода.  В  будь-яку  хвилину  вільженя  міг  з’їсти  якийсь  звір.  Підняти    пташа  з  трави  не  мали  сили,  та  знайшли  інше    вирішення  проблеми  –  сіли  на  гілку  дерева  і  голосно  заспівали:
Вивільго!  Ну  ж  бо  додому  гайда!
Впало  твоє  дитинча    із  гнізда.
Щоби  не  сталось  з  пташатком  біди,  
Швидше  його  із  землі  підійми.  

Пара  тричі  проспівала  куплет.  Почула  вивільга  пісню,  впізнала  голоси  артистів,  прилетіла.  
- Дякую,  -  сказала  бджілці  та  метелику,  які  пильнували  мале.  –  І…  пробачте  мені,  якщо  зможете,  за  мою  негідну  поведінку  щодо  вас.  
- Добре,  що  все  добре  закінчилось,  -    мовив  метелик.
- Ми  тобі  пробачаємо,  але  поводься  відтепер  гідно,  -  додала  бджола.
- Постараюсь.  Я  перед  вами  в  боргу.
- Та  що  там?  Треба  допомагати  одне  одному.  Бувай,  пташко!
- Бувайте  й  ви.  Ще  раз  дякую!
Вивільга  підняла  своє  малятко  і  понесла  до  гнізда.    Сльози  і  вини,  і  радості  одночасно  полилися  з  її  очей.    Дзюдзя  з  Павичевим  Оком  полетіли  в  поле.  Вони  сіли  на  соняшник  і  стали  співати  свою  улюблену  пісеньку  –  «Дякую».  Хто  чув,  плескав  у  долоні.    Десь  через  тиждень    вивільга  знайшла  рятівників  свого  маляти  і  подарувала  кожному  з  них    по  картині,  на  якій  був  зображений  луг  з  його  різнобарв’ям    квітів,  а  ще  Дзюдзя  та    Павичеве  Око,  що  танцювали  в  парі.  
- Хто  малював?  –  запитала  бджола.
- Я  сама.
- В  тебе  гарно    вийшло.  Ти  маєш  хист  до  малювання,  -  сказав  метелик.
- Ти  так  вважаєш?
-  І  я  так  вважаю,  -  додала  Дзюдзя.  
-  Рада,  що  так  думаєте.  Тепер  буду  малювати  й  дарувати  свої  роботи  іншим.  
- Ти  знайшла  себе.  Успіху  тобі!  –  мовили  друзі-співаки.
- І  вам  успіхів!Тепер  будемо  дружити?
- Так.  Будемо!  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818524
рубрика: Вірші, Казки, дитячі вірші
дата поступления 22.12.2018


ДОНІ

Така  щаслива  тим,  що  доні  в  мене  є,  
Обидві    добрі,  щирі  та  красиві.
У  їх  тілах  життя  ключем  живильним  б’є
І  мудрість    зріє,  мов  зерно  на  ниві.

Заміжні  нині  вже  і    мамами  їх  звуть
Мої  малі  внучата-пташенята.
З  добром  у  світ    ідуть  і  діточок  ведуть.
Як  бачу  їх,  стає  і  будень    святом.

Так  хочу,  щоби  Бог  крізь  бурі  і  вогні
Проніс  їх  і  зі  цвіту  сплів  їм  долі,
Щоб  сонцем  день  для  них  світився    у  вікні,
Щоб  гідно  свої  виконали  роді.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818460
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 21.12.2018


ЯК ДОБРЕ ЦЕ

Як  добре  це,  коли  з  душі
Крізь  сніговії  та  дощі
Росте  любов,  мов  первоцвіт,
Наповнює  красою  світ
І  на  тонких  своїх  плечах
Тримає  мир,    торує  шлях
Планеті-мамі  до  добра,
Теплом  промінить    з-під  ребра.
І  зле,  як  в  нутряній  оселі
Так  пусто,  сухо,  як  в  пустелі.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818308
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 20.12.2018


Пам'яті Василя Сліпака

Він  був…  Він  був?  Він  є  і  буде!
Його  ніколи  не  забуде
Той  край,  в  якому  він  зростав
І  за  який  життя  віддав,
Де  був  з  талантом  він  на  ти.
І  хоч  подався    у  світи,
Поніс  свій  спів  усім  на  родам,
Не  витер    з  дум,    якого  роду,  
Яких  дідів,  батьків  він  син.
Прорвалась  честь  у  нім,  мов  джин,
Як  кров  пролилась  в  Україні,
На  сонце  волі  впали  тіні.
Як  ворог  землю  Кримських  гір,
Донбас,  Луганськ  відгриз,  мов  звір.
Він  на  сторожі  краю  став,
Усе  віддав  йому,  що  мав:
Життя,  зарібок  з  ремесла.
Де  впав…,  калина  проросла.
Глядить…  і  душу  рве  на  шмати,  
Велить  героя  шанувати
І  зміну  виростити  гідну,
Зробити  раєм  землю  рідну.
                                 ***
Позбудьмось  всі  старих  шпалер.
Здобудьмо  те,  за    що  він  вмер.


20  грудня  -  день  народження  всесвітньо-відомого  співака,  Героя  України    Василя  Сліпака.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818297
рубрика: Вірші, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 20.12.2018


ЗИМА

Зима  з  небес  спустилась  на  коні.
Домам  подарувала  білі    шапки.
Річкам  пошила    ковдри  льодяні,  
Ґрунтам  зв’язала  зі  сніжинок  тапки.  

Ажурну  горам  кинула  вуаль,
Прикрила  снігом  чорне  тіло  лісу.
А  сад…  Глядіть!  Блискоче,  мов  Ґрааль  –  
Йому  вісонтну    кинула      завісу.

Змінила  все,  де  руку  дотягла.
Так  біло  стало  довкруж  і  так  ладно.
Лише  змінить  людину  не  змогла  –  
Їй  тьма  душі  людської      не  підвладна.
 

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818179
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 19.12.2018


ШКІЛЬНЕ ПРИЛАДДЯ (казка)

   Перед  тим,  як  Петрик  пішов  до  1  класу,  мама  купила  йому  шкільну  форму,  шкіряний  наплічник  з  вибитим  ведмедиком  на  ньому,  папку,  зошити,  пенал,  ручки,  олівці  –  прості  та  кольорові,  фарби,  клей,  кольоровий  папір,  пластилін,  альбом  –    для  образотворчого  мистецтва,  лінійку,  гумку.  У  школі  хлопчику  дали  підручники.  Петрик  радів  тому,  що  він  уже  учень,  а  не  якесь  дошкільнятко.    Коли  хлопець  приходив  зі  школи,  то  мив  руки,  обідав,  розповідав  бабусі,  чим  займалися  на  уроках,  а  тоді  вчився  –  читав  склади,  слова  з  вивченими  буквами,  тренувався  писати  букви  або  малював  щось  на  чернетці.  У  вихідні  хлопчик  відпочивав  –  гуляв  надворі,  їздив  на  велосипеді  чи  скейті,  грався  м’ячем  –  сам  чи  з  кимось,  дивився  мультики.  
         Якось  у  вихідний,  суботу,  коли    мама  хлопця  на  кухні  готувала  обід,  а  тато  дивися  футбол  по  телевізору  (приїхав  з  відрядження),  Петрик  пішов  на  вулицю.  В  цей  час  у  кімнаті  хлопчика  стали  відбуватися  дива.  Речі  в  його  портфелі    стали  рухатися    і  сваритися  між  собою.  Вони  штовхали  одна  одну  своїми  боками,  обмінювалися  злими  поглядами.  Кожній  речі  хотілося  мати  більше    місця  в  ранці.    
Зошити  сказали  в  один  голос:
- Ми  заслуговуємо  на  особливе  становище.  Ми  найважливіші  тут.  Петрик  щодень  витягає  нас  і  пише  по  наших  білих  чистих  лінійованих  сторінках  букви,    цифри  та  лінії.  
- Ручка  сказала:
- А  чим  пише?  Мною.  Я  важливіша  за  вас.  Не  було    б  у  нього  мене,  він  би  нічого,  зошити,  на  ваших  сторінках  не  написав.
Олівець  вставив  своє  слівце:
- Я  теж  важливий.  Петрик  мною  лінії  різні  робить.  А  як  якась  не  вийде,  то  не  біда,  витре  і  ще  раз  накреслить  –  красиво  і  рівно.
- От  ти  вже  й  розповів,  олівче,  про  мою  важливість,  -  мовила  гумка.  –  Без  мене  неправильні  лінії  не  видалити.  
- А  без  мене  їх  не  накреслити,  -  пропищала  лінійка.  –  Рисувати  рівно  відрізки,  фігури:  квадрати,  трикутники,  чотирикутники  та  інші  кутники,  це  моя  робота.  Я  важлива  пані!
- А  я  даю  притулок  вам  усім  –  тобі,  ручко,  тобі,  простий  олівче,  й  вам,  гумко  та  лінійко,  -  просичав,  мов  змій,    пенал.  -    Без  мене  наш  господар  довго  б  шукав    вас  у  наплічнику,  та  і  зламатися  б  ви    могли  швидко,  якби  лежали  врізнобіч.  
- Пхе!  Я  думаю,  -    сказав  підручник  «Української  мова»,  -    що    я  найважливіший.  Я  вчу  грамоти.  Як  би  Петрик  писав  щось  у  зошиті,  якби  не  вивчив  букви,  які  в  мені  написані,  якби  не  навчився  читати  склади,  слова,  речення  з  моїх  сторінок?  
- Як  би  він  щось  креслив  олівцем  та  лінійкою,  як  би  писав  цифри,  розв’язував  приклади  та  задачі,  якби  не  я?  –  додав  підручник  «Математики».  
Підручники  «Природознавство»  та  «Я  у  світі»  теж  закричали:
- І  ми  важливі!  Ми  даємо  багато  знань!
- Друзі!  Ви  забули  про  нас!  Ми,  кольорові  олівці,  і  ми  –    фарби,  теж  дуже  важливі.  Нами  Петрик  розмальовує  все  на  світі  –  будинки,  квіти,  дерева,  людей  та  інше.  Якби  не  ми,  на  папері  не  можна  було  б  відобразити  барвистий  довколишній  світ.  
- Розмальовує  хлопчик  на  моїх  картках-сторінках.  Значить,  я  за  вас  важливіший,  олівці  та  фарби,  –  зауважив  альбом.
- Я  теж  дуже  потрібний,  з  мене    хлопець  робить  різні    чудернацькі  вироби,  -  мовив  пластилін,  наставивши  червону  голову  з  коробки.  Він  виліплює  тварин,  героїв  мультфільмів,  усе,  що  вчителька  скаже  або  що  сам  захоче.
- Ви  забули  ще  про  нас,  -    мовили  два  друга  –  клей  та  кольоровий  папір.  –  Ми  теж  важливі.  Петрик  робить  з  нас    аплікації.  Недавно    зробив  дуже  гарний  орнамент  у  квадраті  і    подарував  його    мамі.  Робота  сина  їй  сподобалась.  
- Слухав  я  вас  уважно,  друзі,    -  під  кінець  мовив    наплічник.  –  Всі  ви  гарно  вихваляєте  себе.  Але  скажіть  мені,    якби  не  я,  то  як  би  вас  міг  носити  до  школи  і  зі  школи  Петрик?    А  ніяк!  Виходить,  я  найважливіший!
- Ні!  Ні!  Ні!  –  закричали  всі  разом.
На  цей  крик  зайшов  до  кімнати  господар  усіх  речей,  що  сперечалися  між  собою,  тобто,  Петрик.  Він  вернувся  додому,  щоб  узяти  м’яч,  хотів  пограти  ним  надворі  зі  сусідом  Костею.
- Що  сталося?  Чого  ви  кричите?  –  запитав  він.
Наплічник  від  імені  всіх  став  відповідати:
- Кожна  річ,  що  лежить  у  мені,  каже,  що  вона  найважливіша.  А  я  кажу,  що  я  найважливіший.  Бо  без  мене  всі  ці  речі  не  було  б  у  що  запхати,  не  було  б  як  перенести.  Правду  я  кажу,  Петрику?
- Я  з  тобою  не  можу  погодитися.    Подивіться,  прошу,  вас  на  мене.  
Кожна  річ  витягнула  голову  з  наплічника.
- Хіба  я  можу  сказати,  що  нога  для  мене  важлива,  а    рука  ні?  Або,  що  око  важливе,  а  вухо  ні?  Чи  те,  що  зуби  важливі,  а  язик  ні?  Все,  що    я  маю,  для  мене  важливе.  Очі    для  того,  щоб  ними  бачити.  Вуха  для  того,  щоб  ними  чути.  Зуби  для  того,  щоб  ними  пережовувати  їжу.  Ноги  –  для  ходьби.  Руками  все  роблю.  Так  само  і  ви.  Кожна  річ  має  своє  призначення,  виконує  свою  роль.  Ви  всі  потрібні  мені,  і  всі  важливі.  Отож  не  сваріться,  а  мирно  співіснуйте.  А  я  буду  вас  берегти,  щоб  ви  довго  могли  жити  і  гарно  виглядали.  
- Гаразд,  -  погодились  всі,  тільки  наплічник  скривився.  
- А  можна  ми  виліземо,  -    мовили  кольорові  олівці,  -  і  потанцюємо  на  килимку  у  твоїй  кімнаті?
- Можна.  Тільки  недовго,  щоби  мама  не  сварила.
- І  ми  виліземо,  -  сказали  зошити.
- І  ми,  -  закричали  підручники.
- Гаразд,  друзі,  виходьте  всі.  Головне,  щоб  ви  в  мирі  жили  і  поважали  одне  одного.
- Тоді  я    теж  потанцюю,  -  вже  веселішим  голосом  проказав  наплічник.
- Танцюй.  Я  ще  й  музику  вам  увімкну.
Олівці  вискочили  першими.  За  ними  вибігли  книжки,  зошити  й  інші  предмети.  Всі  почали  хихотіти  і  довкруж  Петрика  кружляти  в  танку.  Наплічник  найвище  підстрибував.  Мама  почула  шум  у  кімнаті  сина,  відчинила  двері.
-  А  чому  все  твоє  шкільне  приладдя,  -  запитала,  -  не  в  наплічнику,  а  на  килимку  лежить?
- Зараз  зберу,  мамо,  не  сердься.  Речі  ненароком  вивалилися.  
- Ну,  ну!  Не  заставляй  мене  на  тебе  сварити.
- Кажу  ж,  зараз  складу  їх.
Мама  пішла.  Петрик  мовив:
- Потанцювали  трохи,  друзі,  а  тепер  заскакуйте,  до  своєї  хати  і  нічичирк,  а  то  мені  перепаде  через  вас!
- Добре,  -  мовили  пошепки.  –  Ми  швиденько  позастрибуємо.
- Усім  вистачить  місця!  –    тепер  уже  з  теплом  в  голосі  мовили  зошити.  
З  тих  пір  речі  більше  між  собою  не  сварилися.  І  Петрик  з  ними  поводився  обережно,    шанобливо.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817948
рубрика: Вірші, Казки, дитячі вірші
дата поступления 17.12.2018


ВОНО

Інколи  воно  таке,  як  сонечко-жучок,  
що  забивається  у    щілину  з  приходом  холодів,    
як  земля,  яку  взяв  в  облогу  мороз,  
як  річка,  яку    товстими  крижаними  грудьми  затулив  лід,  
як  рухи  ведмедя  у  час  зимової  сплячки,  
як  опівнічна  зірка,  що  світить,  та  не  гріє.
А  інколи…  зовсім  протилежне,
коли  пробуджується,
виростає,
мов    зело  навесні.  
Тоді  воно  вилітає  з  грудей,як  вулкан  із  роззявленого  гирла  землі,  
тече  розпеченою  магмою,  
заливаючи    все,  що  трапляється  йому  на  шляху,  
вирує  Ніагарським  водограєм,  
нуртує  Нілом  разом  зі  всіма  його  його  крокодилами  й  акулами,  
грає  Чорним  морем,  
плюскоче    хвостами  дельфінів,  
б'є  крилами    чайок  об  синю  гладь  води,
вибухає  китайськими  новорічними    салютами,  
розцвітає  білими  зірками-нарцисами  в  закарпатському  урочищі  Кіреші  
чи  червоним  лататтям  в  одному  із  таїландських  ставків,    
піднімається  на  найвищу  гору  Карпат  Говерлу  і  кричить,  
кричить  так,  що  чує  весь  світ  –  
ліва  та  права  півкулі  планети,  
всі  шість  материків  та  чотири  океани.  
І  тільки  він  не  чує  того  крику...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817704
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 16.12.2018


Зайчик та їжак (казка)

                                             Зайчик  Косько  дуже  любив  співати  і  відбивати  ритм  пісні  лапами  по  всьому  тому,  що  траплялось  йому  на  шляху  –    по  дереву,  по  пеньку  (надворі),  по  столі  чи  кріслі  (в  хатині).  Він  мріяв    про  справжні  барабани  і  палички  до  них,  але  поки  що  мрія  зайця    не  могла  бути  реалізованою.  Чому?  Бо  його  мама  заробляла  мало  грошей,  їх  вистачало  тільки  на  їжу,  одяг  та  деякі  побутові  речі.  А  тата  в  зайчика  не  було.  Він  загинув,  як  Косько  був  ще    маленьким.    Якось,  коли  заєць    сидів  у  малиннику  і  співав  пісеньку,  яку  сам  склав,  до  нього  підійшов  незнайомий  їжачок.  Він  сказав:
- Привіт,  зайче!  Чую,  ти  співаєш  та  співаєщ.
- Так.
- А  чому?
- Смішне  питання  –  чому  співаю.    Це  моє  улюблене  заняття.  А  ще  я  люблю  відбивати  ритм  лапами.
- І  це  я  чув.  В  тебе  гарно,  до  речі,    виходить  –  співати  і  відбивати.  А  чому  не  носиш  зі  собою  барабанів?  
- Нема  в  мене  цього  музичного  інструменту.  Поки  що.  Як    зароблю  гроші,  тоді  й  куплю  собі  барабани.
- А  як  заробиш?
- Та  сам  не  знаю.  Якось  би  треба  заробити.
- Знаєш,  в  мене  визріла  ідея.
- Яка?
- Ти  можеш  організувати  концерт,  виступити  перед  усіма  звірами  лісу  в  неділю  чи  в  якесь  свято  і  попросити  тих,  хто  прийшов,  кинути  в  скриньку  гроші  –  скільки  хто  може.
- Але  на  чому  я  буду    відбивати  ритм?      
- І  на  це  питання  я  маю  відповідь.  В  мене  є  сусід  –  бобер  Гризик.  Він  неабиякий  столяр,  випиляє  тобі  бубон  з  пенька  якогось  чи  з  колоди  поваленої.
- Ти  його  попросиш  сам?
- Обоє  проситимемо.  Ходи  зі  мною.
- Гаразд.  А  як  тебе,    їжаче,  звати?  Ти  зголосився  мені  допомогти,  а  я  навіть  не  знаю  твого  імені.  
- Мене  звати  Голкун.
- А  мене  Косько.
- Ну,  ось  і  познайомились.  Будемо  друзями?
- Чому  б  і  ні?  Будемо.
Прийшли  вони  до  сусіда  їжака  –    Гризика.  Той  якраз  відпочивав  після  робочої  зміни,  сидів  на  дивані,  читав  газету..
- Пане  Гризику,  -  звернувся  до  нього  Голкун.  –  Тут  така  справа…  Говори  сам,  Коську.
- Я  хочу  стати  співаком  і  барабанщиком.
- Ну  і…
- Розумієте,  моя  мама  немає  можливості  купити  мені  барабани.
- То  що,  я  маю  тобі  їх  купити?  В  мене  зайвих  коштів  немає.  Троє  діток  годую.
- Та  ні.    Ви  мене  неправильно  зрозуміли.  Я  від  вас    не  грошей  хочу.
- А  чого  ж?
- Він  хоче,  -  перебив  зайця  їжак,  -  щоб  ви  йому  випиляли  барабан  зі  старого  пня  чи  поваленого  дерева,  він  з  цим  барабаном  виступив  би  перед  звірами.    
- А-а-а!  Випиляти?  Це  я  можу.  Це  мені  під  силу.  Але  цей  барабан  не  звучатиме  так,  як  справжній.  
- Косько  з  ним,  можливо,  виступить  тільки  раз  перед  звірами.  Я  допоможу  йому  організувати  концерт.  Він  збере  гроші  за  виступ  і  купить  за  них  справжні,  професійні  барабани.  
- Радий  буду  долучитися  до  цього  проекту  малята.  Зараз  дочитаю  статтю  і  візьмуся  до  справи.  Завтра  перед  обідом  прийдете  до  мене.  Думаю,  до  цього  часу  змайструю  річ,  яку  просите.
- Дякую,  -    в  один  голос  промовили  друзі.
- Подякуєте,  як  забиратимете  барабани.
Пішли  їжак  із  зайцем.  Не  пройшли  й  двадцяти  метрів,  як  стріли  на  своєму  шляху  лисицю.  Та  бігла  стежкою,  і  дзвінок,  який  висів  у  неї  на  шиї,  дзвонив  –  дзвінко,  мелодійно.
- Привіт,  руда,  -  мовив  їжак.  –  Куди  поспішаєш?
- На  луг.    Квітів  хочу  нарвати.  В  мами  день  народження  сьогодні.  Хочу  їй  зробити  гарний    букет.
- А  ти  не    бажала  б  підтримати  виступ  Коська?  Він  буде  давати  концерт  для  звірів  на  галявині  в  неділю.  За  зібрані  гроші  хоче  купити  барабани.
- А  як  я  можу  його  підтримати?  Що  мені  треба  робити?
- Як  що?  Дзвоном  дзвонити  у  такт  пісні.
- Не  знаю,  чи  вдасться  мені  це.  
- Вдасться.  Приходи  по  обіді    на  галявину,  де  калина  росте,  потренуєтесь  із  зайцем.
- Гаразд.  
Пішли  вони.  Ідуть,  ідуть,  їжак  і  каже:
- Треба  оголошення  написати  про  те,  щовідбудеться  концерт.  Бо  як  інакше  звірі  дізнаються  про  нього?
- Але  не  всі  вміють  читати.  
- І  то  правда.  Ми  повісимо  оголошення  і  ще  попросимо  сороку,  щоб  та  рознесла  новину  по  лісі.
- Гарно  придумав.
- Звісно.  У  мене  мудра  голова.  Так  каже  мій  тато.
- Вона  в  тебе  і  справді  мудра,  їжаче.  Дякую  тобі  за  поради  й  піклування.
- Подякуєш,  коли  все  вдасться.  Друзі  друзям  повинні  допомагати,  тим  паче,  якщо  друзі  такі  талановиті,  як  ти.
- А  хто  оголошення  напише?
- Треба  йти  до  сови.  В  неї  є  комп’ютер.  Вона  набере  текст  і  одразу  видрукує  його  на  прінтері.
- А    сова  нас  послухає?
- Послухає.  Я  їй    два  пряники  принесу.  Вона  любить  ними  смакувати.
- А  де  візьмемо  пряники?
-  В  мене  вдома  є.  Мама  спекла.  Ходімо  до  нас,  заодно  й  познайомишся  з  моєю  мамою.
Пішли  вони.  Дорогою  зустріли  вовка.  Той  сидів  під  своєю  хатою  на  лаві  і,  підглядаючи  в  нотний  зошит,    грав  на  саксофоні.
- Привіт,  вовче  Угу!  –  мовив  їжак.
Вовк  поклав  інструмент  на  лаву,  мовив:
- Привіт,  Голкуне.
- А  ти  чим  день,  тим  краще  граєш  на  своєму  інструменті.  Що  це  за  мелодія  щойно  лунала?
- Мелодія  композитора  Скорика.  
- Гарна  музика.  А  ти  не  міг  би  своєю  грою  на  саксофоні  в  неділю,  що  прийде,  підтримати  виступ  зайця?  Він  даватиме  концерт  для  звірів.  За  гроші,  які  йому  пожертвують,  хоче  здійснити  свою  мрію  –  купити  барабани  і  грати  на  них.
- Ну,  якщо  така  справа,  то  підтримаю.  А  що  треба  грати?
- Приходь  по  обіді  на  галявину,  де  калина  росте.  Складемо  спільно  репертуар,  заодно  проведемо  репетицію.  
- Добре.  
Друзі  пішли  і  вже  через  10  хвилин  були  в  їжаковій  хаті.
- Мамо,  -  мовив  Голкун,  -  можна  мені  взяти  два  пряники?
- Ти  ж  тільки  годину  тому  з’їв  два.
- Та  я  не  для  себе,  для  друга  хочу  взяти  –  для  зайця.  Познайомся,  до  речі.  Його  звати  Коськом.
- Дуже  приємно,  -    мовила  їжачиха.  –  А  мене  звати  тітка  Їжка.
- Добридень,  тітко  Їжко.
- Добридень,  Коську.  Візьми  для  друга,  -  звернулася  до  сина,  -    пряники.  Вони  в  кухні,  на  столі  лежать,  в  мисці.
- Дякую,  матусю.  Я  візьму,  і  ми  підемо,  у  нас  ще  багато  справ.
- Довго  не  гуляй.  Вертайся  додому  за  світла.
- Так  і  зроблю.
Пішли  друзі  до  сови.  Та  прийняла  їх  радо.  Взяла  два  пряники,  набрала  на  компі  оголошення  і  надрукувала  його  на  трьох  аркушах  паперу.    Зміст  оголошення  був  таким:

Дорогі  звірі!
В  неділю,  опівдні,    на  галявині,  де  росте  калина,  відбудеться    благодійний  концерт.  Виступатиме  заєць,  лисиця  та  вовк.      Хто  матиме  бажання,  кине  у  скриньку  гроші.  Ці  гроші  підуть  на    здійснення  мрії  зайця  Коська  –  купівлю  професійних  барабанів.
                                                   Чекаємо!

Друзі  взяли  оголошення  і  розвісили  його  в  місцях  найбільшого  скупчення  звірів  –  біля  старого  дуба,  де  відбуваються  збори,  біля  малиннику  і  біля  річки.  .  
По  обіді  заєць,  їжак,  лисиця  та  вовк  зібралися  на  галявині,  щоби  провести  репетицію.  Домовились,  що  заєць  заспіває  сім    пісень  –  ті,  які    вміє  грати  на  саксофоні  вовк.  Після  третьої  спроби  їм  все  вдалося.  Навіть  лисиця,  яка  не  мала  ідеального  слуху,    попадала  в  у  ритм  пісень.  Їжак  плескав  лапами.    До  неділі  залишалося  п’ять  днів.  Вирішили,  що  будуть  щодня  проводити  репетиції,  щоб  на  концерті  достойно  виступити.  Бобер  витесав  барабани,  віддав    їх  зайцю.  Косько  подякував  і  сказав:  
-    Приходьте,  пане  бобре,  в  неділю  на  концерт.  Грошей  можете  не  кидати  в  скриньку,  ви  вже  свій  внесок  у  справу  зробили.  І  дітей  беріть  зі  собою.  Думаю,  їм  буде  цікаво  послухати.
- Гаразд.  Гаразд.  Щось  і  я  дам  для  доброї  справи.  Не  такий  вже  я  й  бідний.  
- Бувайте!  Чекатимемо  вас!  –  мовив  їжак.
- Хай  щастить  тобі,  зайче!
Останню  репетицію  звірі  робили  довго.  Хвилювалися.  Але  все  вийшло  добре  в  неділю.  На  галявині  зібралося  багато  звірів.  Прийшли  навіть  із  сусіднього  лісу  деякі.  Артисти  ні  разу  не  збилися.  Виконали  навіть  два  номери  на  біс.  Зайчик  заспівав  без  музичного  супроводу  пісню  «Ой,  на  горі  жито.  Сидить  зайчик».  А  вовк  заграв    «Мелодію»  Скорика.  Звірі  були  зворушені  виступом.  Вони  накидали  багато  грошей  у  скриньку,  яку  виставив  їжак.  Цих  грошей  вистачило  і  на  барабани,  і  на  новий  одяг  для  зайчика.  Мама  Коська  розплакалась.  
- Чого,  ти,  матусю?  Тепер  ми  не  бідуватимемо.  Я  вивчу  багато  пісень,  навчуся  гарно  грати  на  барабанах,    буду  виступати  –  у  нашому  лісі  й  інших  теж.  Зможу  брати  участь  в  конкурсах.  Все  буде  добре  у  нас.
- Я  плачу  від  радості.  Ти  в  мене  такий  хороший.  Весь  в  батька.  Він  би  так  пишався  тобою,  коли  б  побачив  сьогодні.
- Він  бачить,  мамо,  з  неба  бачить.  
- І  то  правда.
З  тих  пір  зайчик  став  відомим.  Його  запрошували  на  різні  концерти.  Інколи  він  виступав  сам,  інколи  з  лисицею  та  вовком.  Взяв  також  Косько  участь  в  кількох  конкурсах,  здобув    нагороди.  Першу  медаль,  яку  отримав,  відніс  їжакові.  
-  Бери.  Це  мій  подарунок  тобі.
-  А  не  шкода?
-    Ні.  Якби  не  ти,  друже,  я  б,  мабуть,  ніколи  не  реалізував  свою  мрію  –    стати  артистом  і  музикантом.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817682
рубрика: Вірші, Казки, дитячі вірші
дата поступления 15.12.2018


Улянка та краб

Краб  із  моря  виліз    зранку.
Там  зустрів  малу  Улянку.
Сів  на  ногу,  мовив:
- Ssory.  Чом  на  суші  ти,  не  в  морі?
- В  воду  лізти  я  не  смію,  
Бо  ще  плавати  не  вмію.
Вмію  лиш  до  п’ять  лічити.  
- Можу  я  тебе  навчити
Плавати.  Це  просто  й  ладно.
А  лічити  мабуть  складно!    
- Ні.  Поглянь.  Пташки  летять.
Раз,  два,  три,  чотири,  п’ять.  
Повтори  за  мною,  крабку.
- Раз,  два,  три  і  ставлю  крапку.
Далі  я  не  пам’ятаю,
Бо  слабеньку  пам'ять  маю.
Кину  в  воду  тіло  куце.
Ти  дивись,  як  я  роблю  це,
Як  тримаюсь  у  водиці.
Вчись  у  мене,  білолиця.
Мама  тут  прийшла,  сказала:  
- З  ким  це  ти  так  розмовляла?
- З  крабом.  Плавать  брався  вчити.
Я  його  –  до  п’ять  лічити.  
- Втямила?  
- Не  дуже  ще…  
- Він  навчивсь?
- До  трьох  лише.
- Ну,  ходи  зі  мною  в  воду,
Поки  Бог  дає  погоду.
Буду  руку  підставляти
Під  живіт,  тебе  тримати.
Розганяй  руками  хвилі,
Наче  пташки  легкокрилі
Синю  вись  у  день  погідний.
Вмію  я!  Навчилась,    рідна.  
Слухала.  Не  лінувалась,
А  тепер  потренувалась.  
Краб  підплив  до  Улі  ближче.
-  Вчися  рахувать,  дружище!








                 




адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817538
рубрика: Вірші, Казки, дитячі вірші
дата поступления 14.12.2018


РІЗДВЯНА КАЗКА

В  одній  країні  йшла  війна.  Довго  йшла  –  сім  років.  Багато  людей  за  цей  час  загинуло,  багато  отримало  каліцтво.  Деякі  залишили  свої  міста  та  села,  бо  їх  окупував  ворог.  Деякі  позбулися  жител,  бо  вони  були  зруйновані.  Багато  хто  змушений  був    оселитися  в  чужих  місцях,  в  тих,  де  не  велися  військові  дії.    
Родина  Лесі,  що  жила  в  невеликому  містечку,  за  п’ятдесят  кілометрів  від  лінії,  де  велися    бої,  не  виїхала,  не  хотіла  залишати  домівку,  яку  будували  5  років,  і  сад,  власноруч  посаджений.  Дівчинці  Лесі  було  9  років,  вона    була  ученицею  4  класу,  вчилася  гарно,  старанно,  мала  добре  серце,  жила  з  усіма  близькими  і  знайомими  їй  людьми  в  мирі.  Щодня  Леся  допомагала  батькам  –    мила  посуд,  виносила  сміття,  підливала  вазони,  ходила  в  магазин  за  продуктами.  У  вільний  час  дівчинка  дуже  любила  читати  книги.  Особливо  її  захоплювали  казки  та  фантазійні  історії.    
Наближалося  Різдво.  Родина  готувалася  до  цього  великого  свята.  Дідусь  витягнув  із  комори,  штучну  ялинку  й  заніс  її  до  кімнати.  Леся  з  мамою    її  гарно  прикрасили  іграшками  та  гірляндами.    Напередодні  свята  зробили  генеральне  прибирання  в  домі.  Мама  з  татом  закупили  необхідні  продукти  в  магазині.  
У  Святвечір  приготували  12  пісних  страв  згідно  давньої  традиції.  Чому  12?  Бо,  як  пояснила  мама  Лесі,  в  році  є  12  місяців,  бо  в  Ісуса  Христа  було  12  учнів  –  апостолів,  бо  12  –  число  повноти.  Кожен  із  членів  родини  щось  робив.  Бабуся  готувала  кутю  (зварена  пшениця  з  родзинками,  горіхами,  тертим  маком  та  медом),  ліпила  і  варила  вареники,  пекла  пампушки  з  повидлом,    какао  та  халвою.  Мама    готувала  голубці  та  підливку  з  грибів.    Дід  промів  сніг  у  дворі    й  став  варити  свою  коронну  страву  –  юшку  з  риби.  Дядько  Василь  –    мамин  брат,    тер  моркву,  буряки,  чистив  і  різав  капусту,  цибулю  та  часник  на  салат.  А  Леся    мила  посуд,  подавала  що  кому  потрібно  було,  носила  та  клала  тарілки,  виделки,  ложки,  ножі  та  страви  на  стіл.  Ввечері,  коли  на  небі  засвітилась  перша  зірка,    дід  запалив  свічку,  всі  зібрались  біля  образу  Пресвятої  Марії  з  дитям  Ісусом  на  руках,  і  прочитали  спільно  молитву  «Отче  наш».  Потім  бабця  сказала,  щоб    усі  ще  помолилися  за  мир  в  Україні  й  за  те,  щоб  повернувся  з  війни  її  син  Любомир  –  Лесин  татко,  живим  і  не  скаліченим.  Бабуся  й  мама  при  цьому  пустили  з  очей  сльози  і  зашморгали  носами.  Дід  зупинив  їх:
- Негоже  нині  плакати,  рідніі  мої.  Треба  просити  Бога  про  поміч  і  вірити,  що  він  її  дасть.  
- Ти  правий,  -  погодились  обидві  жінки,  -  сідаймо  до  столу.
Всі    приступили  до  святкової  трапези.  А  коли  спробували  всього,  що  було  наготовлено,  наситилися,  то    попросили  Лесю  заколядувати.  Дівчинка  знала  колядки.  Їх  її  навчила  бабуся,  ще  тоді,  коли  вона  навчалася  в  1  класі.  Леся  дзвінко  і  голосно    завела:

Нова  радість  стала,  
Яка  не  бувала.
Над  вертепом  зірка  ясна
На  весь  світ  засіяла.

         Коли    члени  родини  потомилися  від  клопотів,  що  їх  мали  протягом  дня,  співу  та    споживання  їжі,  то  пішли  спати.  Бабуся  з  дідом  лягли  у    вітальні,  мама  з  татом  у  спальні,  а  Леся  пішла  до  своєї  хоч  і  невеличкої,  але  дуже  милої  їй  кімнатки,  в  якій  окрім  ліжка  під  вікном,  стояв  прямокутний  стіл,  на  якому  був  комп’ютер,  висіло  дві  полиці,  прибиті  до  стіни,  над  ним,  з  книжками.  Біля  столу  стояли  два  крісла,  а  в  кутку  містилася,  ближче  до  дверей,    містилася  шафа  з  одягом.  В  кімнаті  Лесі  було  ще  три  вазони  з  квітами,  за  якими  дівчинка  ретельно  доглядала.  Хоч    Леся  була  і  стомленою,  все  ж  вирішила  почитати  книгу  про  святого  Миколая,  яку  їй  сьогодні  подарував  дядько  Василь.  Він  мешкав  у  багатоквартирному  домі,  у  квартирі,  яка  колись  належала  дідові  та  бабі  Лесі.  Але  так,  як  був  ще  не  одруженим,  то  на  всі  свята  приходив  в  дім,  де  жила  його  племінниця,  сестра  зі  шваґром  і  батьки.  Останнє,  що  прочитала  дівчинка  перед  тим,  як  провалитися  в  сон,  була  історія  про  те,  що  святий  Миколай  підкинув  бідній  родині  гроші    на  придане  для  дочки,  без  якого  вона  б  не  могла  вийти  заміж.  І  ось  Леся  бачить  у  сні  цього  святого.  Він  іде  вулицею  її  міста,  дарує  щирі  усмішки  перехожим,  і  їй  теж.  Леся  дивиться  на  святого  здивованими  очима.  Коли  вона  підходить  до  нього  так  близько,  що  чує  його  подих,  то  спиняє  свій  крок.  Святий  теж  зупиняється.  Леся  каже:
- Я  впізнала  вас.  Ви  святий  Миколай.  
- Не  заперечуватиму.
-  Я  чула  про  те,  що  ви  дуже  добрий.  Допомагаєте  бідним  і  скривдженим.
- Це  мій      обов’язок    Це,  зрештою,  обов'язок  кожної  людини,  яка  приходить  у  світ.  
- Але  ви  можете  вчинити  чудо,  а  звичайна,  земна  людина,  –  ні.    
-      Це  не  зовсім  так.  Хто  з  людей  має  велику  віру  і  любов,  той  теж  багато  чого  може.    Ти  чогось  хочеш  від  мене?
-                  Так...
-                  Чого?
- Я  б  хотіла,  щоб  у  нашій  країні  закінчилася  війна.
Святий  подивився  в  очі  дівчинці.  Він  побачив  у  них  сум  і  тривогу.  Обійняв  її,  а  тоді    витягнув  цукерку  з  кишені  свого  плаща  і  поклав  її  в  біленьку  маленьку  Лесину  долоню.
- Бери.  Я  зроблю,  що  зможу,  проситиму  Небесного  Отця.  Але  потрібна  і  твоя  участь,  щоби  бажання  збулося.  За  три  дні,  починаючи  від  завтра,    ти  маєш  зробиш  три  добрі  справи,  але  не  для  свої  рідних,  а  для  чужих  людей.
- Я  згідна.
- Тоді  хай  твоє  бажання  збудеться.  
Не  встигла  дівчинка  подякувати  Миколаю,  як  він  зник.  Вона  стоїть  там,  де  й  стояла  –    посеред  вулиці,    люди  ходять  повз  неї,  а  святого  нема.    І  тут  вона  прокинулась  зі  сну.  
- Лесю!  –  почула  голос  мами.  –  Вставай.  Підемо  на  Різдвяне  Богослужіння  до  церкви.
- Гаразд,  матусю!  
Дівчинка  відхилила  ковдру,  і,  о,  чудо  –  вона  побачила  біля  подушки  цукерку  –  ту  саму,  що  їй  дав  святий  Миколай.  То  це  був  не  сон?    Вона  справді  говорили  зі  святим?  Гм…  Леся  взяла  цукерку  до  рук  –  кругла,  в  гарній  сріблястій  обгортці.  Дівчинці  захотілося  з’їсти  цей  дарунок  Миколая,  але  вирішила,  що  цього  поки  що    не  буде  робити,  візьме  цукерку  зі  собою  на  Богослужіння.  Може,  комусь  покаже  це  солодке  диво.      
Леся  і  всі  члени    її  родини  пішли  до  церкви.  Під  ворітьми  дівчинка  побачили  легко  і  бідно  вбрану  жінку  із  трирічним  малям.  Вона  просила  милостиню.  Дівчинка  згадала  про  цукерку,  яку  мала  в  кишені  куртки.  Витягнула  ї  і  дала  дитині.  Мале  усміхнулося.  Жінка  подякувала.  
Коли  прийшли  додому,    на  стіл  поклали  і  вчорашні,  пісні  страви,  і  м’ясну  нарізку.  Леся  з’їла    сім  вареників  з  підливою,  випила  компоту  із  сушки.  Потім  помила  свою  тарілку  і  поклала  на  неї  кілька  шматочків  ковбаси,  шинки  та    курячого  рулету.  Але  не  з'їла  жодного.  Коли  всією  родиною  проспівали  три  колядки,  понесла  тарілку  з  м’ясним    до  своєї  кімнати.  Через  якийсь  час  вдяглася,  взулася  і  попрямувала  з  набраним  за  столом  до  вхідних  дверей.  Мама  почула,  прибігла.
- Куди  ти  з  тарілкою?
- Я  те,  що  сама  не  з’їла,  хотіла  бабусі-сусідці,  що  живе    в  кінці  вулиці,    віднести.    Вона  колись,  розповідала  мені,  чужих  діток  виховувала,  працювала  вчителькою,  а  тепер  на  пенсії,  живе  одна,  матусю.  Її  чоловік  попав  безвісті    на  війні.  Ти  чула  про  це?  –  спитала  винувато  дівчинка.    
- Та  я  ж  не  забороняю  нести  пригощення.  Чого  ти  сполошилася?  Почекай.  Візьми  ще  чогось  бабці  –      сиру,  куті,    пампушок.
Мама  поклала  гостинці  у  дві  пластмасові    коробки,  Леся    всміхнулась  і  понесла  все  те  сусідці.  Та  впустила  її  до  себе  після  того,  як  Леся  заколядувала  їй  під  вікном,  обійняла,  подякувала  за  те,  що  відвідала  її,  пригостила  дівчинку  печивом  і  запашним  трав’яним  чаєм.  
- Заходь  ще,  коли  матимеш  час,  -  мовила,  коли  дівчинка  йшла  додому.  -  У  мене  багато  книг.  Можеш  брати  їх  читати.
- Гаразд.  Прибігатиму  інколи.  Бувайте  здорові,  тітко  Світлано.
- І  тобі  всього  найкращого,  Лесю.
Пізно  ввечері  зателефонував  тато.  Він  привітав  маму  і  всю  родину  з  Різдвом  Христовим    і  сповістив  про  те,  що  знаходиться  у  шпиталі.  Мама  розхвилювалася.  
- Що  сталося?  Ти  захворів  чи  поранений?  –  спитала.
- Поранений.  Але  легко,  в  руку.  Її  вже  прооперували.  Лікар  сказав,  що  зможу  рукою  все  робити.
- Будемо  сподіватися  на  краще,  -  відповіла  мама  .-  Тримайся.  Ми  любимо  тебе.  Чекаємо  на  твоє  повернення.  
Після  татового  дзвінка  всі  члени  сім’ї  зажурилися.  
- Треба  молитися,  -  сказала  Леся.  –  Сумом  біді  не  зарадиш.  А  давайте  попросимо  про  допомогу  святого  Миколая.
- Ти  про  нього  в  тій  книжці,  що  дядько  Василь  падарував,  прочитала?  –  спитав  дід.
- Так.  І  з  неї  дізналася,  що  цей    святий  любить  допомагати  тим,  у  кого  якась  біда  трапляється.
Бабуся  витягнула  образок  з  молитовника  із  зображенням  цього  святого,  і  всі  попросили  його  про  те,  щоб  він  допоміг  татові  якнайшвидше  одужати.
Перед  сном  Леся  дочитала  книжку  про  Миколая.  Вона  була  дуже  вражена  життям  святого.    Вночі  спала  міцно.  Сну  не  бачила,  а,  може,  не  пам’ятала  його,  як  прокинулась.    На  другий  день  тато  мамі  не  подзвонив.  На  якусь  мить  Леся  засумнівалася  в  тому,  що    збудеться  те  бажання,  яке  вона  попрохала  виконати  святого  Миколая.  До  обіду  дівчинка  ходила  як  сама  не  своя.  Нічого  доброго  нікому  не  зробила.  Ніхто  її  про  ніщо  не  просив.  І  татко  не  задзвонив.  По  обіді  Леся    вирішила  прогулятись.  Пішла  на  майданчик,  що  був  навпроти  їх  будинку,  між  магазином  та  аптекою.  Там  побачила  жінку  і  хлопчика  з  нею,  сидів  в  інвалідному    візку.    Дівчинці  защеміло  біля  серця,  підійшла  до  них.
- Як  тебе  звати?  –  спитала  хлопця.
- Ігорем.  А  тебе  як  звуть?
- Я  Леся.  А  скільки  тобі,  Ігорю,    років?
- Дев’ять.
- І  мені  стільки  ж.  Будемо  дружити?
- Я  не  проти.  Тільки  я  не  можу  ходити.
- Чому?
- З  народження  так.  
- А  давай  я  з  тобою  погуляю.  Можна?  –  спитала  його  маму.
- Так.  Тільки  не  вези  його  на  дорогу  і  хвилин  через  10-15  привозь  назад.  Нам  сьогодні  ще  треба  додому  добиратися,  в  інше  місто.  Ми  в  гостях  були  у  моєї  шкільної  подруги,  вона  живе  в  багатоквартирному  будинку,  он  у  тому  (показала).
Леся    ти  рази  пройшлася  доріжкою  довкруж    майданчика,  а  тоді  сказала  хлопцевій  мамі:  
-                Почекайте  ще    п’ять  хвилин,  будь  ласка,  я  збігаю  додому  і  принесу    вашому  сину  книжку  –  дуже  гарну.  Вона  моя,  і  тому    я  можу  її  Ігорю  подарувати.
- Ну,    не  знаю...  Спитай  все-таки  дозволу  в  батьків.
- Добре,  -  кинула  Леся.  
Вона  забігла  до  квартири,  вхопила  книгу  про  святого  Миколая,  зайшла  до  кухні,  де  була  мама,  спитала  її:
- Ма,  можна  я  хлопчикові,    який  не  може  ходити,  сидить  в  інвалідному  кріслі,  подарую  свою  книжку  про  святого  Миколая?  Він  надворі  мене  чекає
- А  ти  вже  прочитала  її?
- Так.
- Тоді,  думаю,  можна.  Хай  її  ще  хтось  прочитає.
Дівчинка  цмокнула  мама  в  щічку  і  побігла  з  книжкою  надвір.  
- Дозволила  мама,  -  прокричала  здалеку.
Вона  подарувала  книжку  Ігорю  й  сказала  йому:
- Тут  про  святого  Миколая  написано.  Ти  прочитай  і  помолися  до  нього.  Він  багатьом  допомагає.  
- Дякую  тобі,  Лесю.  Ти  дуже  хороша.
- Бувай!  Хай  щастить  тобі,  хлопче!
- І  тобі,  Лесю!  Бувай!
Дівчинка  провела  Ігоря  до  зупинки  і  повернулася  додому.  На  другий  день  всю  країну  облетіла  звістка  про  те,  що  війна  закінчилася.  Ворог  залишив  окуповану  територію.  А  ще  через  два  тижні  додому  зі  шпиталю  повернувся  тато.  Назовсім.    Радощам  Лесі  не  було  меж.  Вона  взяла  образок  святого  Миколая,  який  їй  подарувала  бабуся,  коли  дізналася,  що  книжку  внучка  віддала  хворому  хлопчикові,  поцілувала  зображення  святого    і  сказала:
-  Дякую  тобі,  Миколаю,  дуже-дуже  дякую!  І  Богові  передай  подяку  від  мене  і    від  усіх  людей  України.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817450
рубрика: Вірші, Казки, дитячі вірші
дата поступления 13.12.2018


СНІГ

СНІГ
За  вікном  танцює  білий  сніг,  
Мов  багаття  ув  утробі  пічки.  
Лащиться,  мов  вірний  пес,  до  ніг,
Тулиться  до  носа  і  до  щічки.

Голе  віття  саду  та  доми,
Поле,  гай  і  лісу  чорні  плечі
Затулив  широкими  грудьми
Від  їдких  повівів  холоднечі.

Побілив  пороги  і  стежки.
Зупинивсь  на  хвильку.  Біло!  Гарно!
Що  би  ще  прикрити?  А…,  річки!
Кинувсь  і  туди,  але  намарно!

Бо  мороз  їх  ще  не  завощив,  
Дихають,  хоч  холодом,  та  вільно.
Слід  у  жодній  річці  не  лишив.
Хай!  Та  береги  заштопав  щільно.

Все  зробив  за  день,  що  тільки  міг,
Працював  із  надихом  на  дусі.
В  надвечір'я  сів  на  хмарний  міх,  
Оду  заспівав  Зимі-матусі.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817410
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 13.12.2018


ЛЮБІТЬ УКРАЇНУ

Українці,  прошу  вас,  любіть    Україну,  
Не  за  щось,  не  для  чогось,  а  просто  любіть.
Не  вливайте  їй  в  жили    отруту  зміїну,
Поцілуйте  в  змарніле  лице,      обійміть.

Говоріть  з  нею,  чуєте,  мовою    мами,
Зазирніть  у    її  незбагнену  глибінь.
Із  нутра  її  виженіть  сірі      тумани,
Сонце    віри  и  впустіть  на      її    голубінь.

Не  купуйте  її,    вона  –  диво  безцінне.  
Продавать  не  спішіть  ні  своїм,  ні  чужим.    
Пам’ятайте  про  те,  що  життя  ваше    тлінне.  
Лиш  душа  має  позначку  «вічний  режим».    

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817188
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 11.12.2018


КАЗКА "Три брати"

                                                                       В  одного  багатого  чоловіка  було  троє  дітей  –  усі  хлопці.  Старшого  звали  Романом,  середульшого  –  Степаном,  а  молодшого  –  Назаром.    Коли  сини  підросли,  Романові  виповнилося  19,  Степанові  –  18,  а  Назарові  –  17,  батько  зібрав  їх  у  своїй  кімнаті  і  сказав:
-  Дам  кожному  з  вас,  хлопці,    по  мішечку  золота,  які  придбав  для  вас,    і  покинете  мій  дім,  підете  світ  пізнавати,  розуму  набирати.  Але  через  п’ять  років    маєте  повернутися  додому  і  розказати  мені,  що  чули,  що  бачили,  чого  навчилися,  що  здобули.  Така  моя  воля.  
Не  дуже  хотіли  йти  сини  з  дому,  в  якому  був  затишок  і  достаток.  Але  мусили  виконати  батьків  наказ.  Другого  дня  посиділи  з  батьками  за  спільним  столом,  помолилися  спільно,  спожили  сніданок,  а  тоді  взяли  по  мішку  із  золотом  та  й  пішли.  
Старший  син  вирішив  об’їхати  різні  країни,  подивитися,  як  там  живуть  люди,  побувати  в  горах,  на  морях,  у  великих  містах.  
Середульший  подумав,  що  знайде  собі  гарне  місце,  де  близько  ліс  і  річка,  продасть  золото,  що  його  батько  дав,  і  за  виручені  гроші  побудує  в  місці,  яке  облюбує,  будинок,  а  ще    купить  собі  круту  автівку.  
Молодший    вирішив  поїхати  до  Лондона,  щоб  там  здобути  добру  освіту  і  стати  інженером.
Минуло  п’ять  років.  Старший    син,    Роман,  повернувся  додому  без  жодної  копієчки,  зате  мав  велику  валізу,  де  містився  модний  одяг,  і  багато  вражень.  Цілий  тиждень  розповідав  він  батькам  про  те,  що  чув,  що  бачив  у  світі  –  про  сині  моря,  глибокі  океани,  високі  гори,  бистрі  річки,  про  водограї,  висотні    будинки,  про  дивовижні  рослини  й  не  бачені  ним  досі  тварини.  
Повернувся  додому  і  середульший  син  –  Степан.  Той  приїхав  на  крутій  автівці,  показав      на  телефоні  світлину  будинку,  який    збудував  для  себе  –  позаду  ліс,  збоку  –  річка.    
Молодший  не  мав,  чим  похвалитися  –  мало  що  бачив  у  світі,  мало  що  чув,  весь  час  вчився.  Не  придбав  ні  будинку,  ні  автівки,  ні  модних  речей,  тільки  формули  математичні  носив  у  голові  та  креслення  й  розрахунки  в  ноутбуці.    
Влаштував  батько  на  честь  приїзду  синів  бал.  Запросив  родину,  сусідів  друзів.  Їли,  пили,  веселилися.  Старший    син  вихвалявся  тим,  що  багато  чого  бачив  під  час  своїх  подорожей,  пробував  кухню  різних  народів,  середульший  показував  усім  світлину  свого  будинку,  а  з  молодшого  обидва    сміялися.  На  восьмий  день    батько  зібрав  синів  за  столом  у  своїй  кімнаті  і  сказав:
- Бачу,  що  зарано  я  вас  покликав  додому.  Даю  вам  ще  один  рік.  Ідіть  у  світ,  але  вже  з  тим,  що  самі    придбали  за  5  років  мандрів.  Подивлюся,  як  ви  собі  дасте  раду.  
Пішли  сини.  Старший  не  мав  грошей.  Місяць  жив  з  того,  що      продавав  речі  зі  своєї  валізи  за  пів  ціни.  А  коли  у  ній  залишилося  лише  найнеобхідніше,  вирішив  найти  собі  роботу  –  не  вмирати  ж  з  голоду,  не  жити  ж  надворі!    Найнявся  він  до  однієї  міжнародної    туристичної  фірм  екскурсоводом,  знав  багато  чого  про  різні  країни.        
Середульший  став  жити  у  власному  домі  і    таксувати,  мав  свій  автомобіль.    Грошей  було  небагато,  але    вистачало  на  те,  щоб  так-сяк  прохарчуватися,  зодягнутися    й  оплатити    комунальні  послуги.  
А  молодший  уже  за  тиждень  після  того,  як  залишив  дім  батька,    зробив  винахід.  Він  придумав  апарат,  який  міг  виконувати  різні  функції  –  варити  супи,  каші,  каву,  пекти  тістечка,  торти,  булки,  хліб,  смажити  рибу,  м’ясо,  овочі,  робити      салати,  варення,  сік,  підливки  та  інше.    Апарат  працював  швидко  та  якісно  і  коштував  відносно  недорого.      Заробив  молодший  брат    за  пів  року  мільйон  гривень  на  цьому  винаході.  За  пів  мільйона  побудував  дім,  за  решту  –  купив  меблі,  автівку,  подарунки  батькам,  братам  та  близьким  родичам.  За  наступних  пів  року    ще  мільйон  заробив,  вдосконалив  свій  винахід,  тепер  він  міг  сам  ще  й  закрутки  робити  –  салати,  варення,  м’ясні  паштети  готував  і  закривав  герметично  кришками.  Пів  заробленого  мільйона  поклав  Назар  на  свій  рахунок,  а  решту  –  пожертвував  на  програму  по  винаході  ліків  для  хворих  на  злоякісні  пухлини.  За  три  місяці  ліки  були  знайдені.  Люди,  які  згодилися  прийняти  участь  у  їх  випробуванні,  одужали  через  місяць  після  вживання  цих  ліків.      За  внесок  коштів  у  розвиток  медицини  молодшого  брата  нагородили  орденом  «Червоний  хрест».    
Отож  минув  рік.  З’їхалися  брати  до  батьківського  дому.  Роман  та  Степан  уже  не  сміялися  зі  свого    молодшого  брата  Назара,  дивились  на  нього  із  захватом  і  повагою,  тиснули  йому  руку    і  подавали  на  стіл  страви,  які  той  бажав,    тричі  на  день.  Готували  їх  в  тому  самому  апараті,  який  винайшов  молодший    брат.  Назар  дякував  братам  і,  попоївши,  віддалявся,  бо  працював  уже  над  іншим  винаходом  –  індивідуальним  літальним  апаратом.  
А  чим  би  ти  зайнявся,  друже,  якби  пішов  з  дому  з  мішечком  золота?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817059
рубрика: Вірші, Казки, дитячі вірші
дата поступления 10.12.2018


НАСТРОЄВЕ

Сьогодні  небо  схоже  на  ласкаву  матір,    
Що  сонце,  мов  дитя,  притисла    до  грудей.
Тепло  відчувши,  стрепенулися    крилаті
Заграли  вогники  у  нутрощах    людей.

А  небо  родить,  розпускає  цвіт  бузковий.
Хмаринки-бджоли  повсідалися    на  нім.
Зима  чи  літо  –  світ  природи  пречудовий.
Живи,  людино,    і  співай  любові  гімн.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816857
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 09.12.2018


СВОБОДА

Не  варте  життя  і  крони,
Коли  ти  складаєш  зброю.
Свобода  на  смак  солона.
Свобода  дається  кров’ю.

Її  шлях  хрестами  вкритий.
Відвагою,  духом  віри,
Із  кулі  та  болю  зшитий.
Він  в  тілі  лишає  діри.

Свобода  –    це  мед  на  квітці,
Для  тіла  прароду  льоля.
Це  краще,  ніж  хліб  у  клітці.
Це  Бога  самого  воля.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816822
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 08.12.2018


Віктору Романюку

Голові  НСПУ  Стрийщини  і  власнику  багатьох  інших  звань.  

Вісімдесят  залишилось    позаду.
Що  в  них?  Квітучий  сад  і  стиглий  плід,
У  час  дощу,  морозу,    снігопаду  
Душі  поривів    сонця  сяйний  слід,

Трудів    невтомних  пахощі  духмяні,
Ідей  крилатих  –  злети  в  синю  вись.
Надій  –      невтомні    коники  булані,  
У  сьогодення  кроки,  не  в    колись,

У  них  букети,  складені  зі  слави,
Із  квітів,  в  кожній      –  здолана    мета.
Цей  муж  –  це        гідність  Стрийщини,    держави.
Хай  квітне  духом  многії  літа.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816738
рубрика: Вірші, Присвячення
дата поступления 08.12.2018


КАЗКА "СЛОН І ЖИРАФА"

Слон  Гостре    Ікло  дружив    із  жирафою  Сильна  Лапа.  Разом  вони  гуляли,  грали  у  волейбол.  Слон  відбивав  м’яч  хоботом,  а    жирафа  –      шиєю.    За  сітку  їм  служила  довга  й  розлога  гілка  пальми.  Де  взяли  м’яч?  Його  знайшов  Гостре  Ікло  біля  туристичної  бази.  Пожильці  з  неї  виїхали,  а  круглу  іграшку,  що  скаче,    забули  за  будинком  біля  дерева.  А,  може,  люди-туристи  й  не  забули  її,  а  навмисно  залишили  слонові,  бо  бачили,  як  Гостре  Ікло  з-за  паркану  щодня  уважно  спостерігав  за    тим,  як  вони  грали  у  волейбол,  і  дуже  тішились,  коли  він  одного  разу  відбив  хоботом  м’яч,  коли  той  летів  на  нього.    Гостре  Ікло  зрозумів  правила  гри  і    пояснив  їх  Сильній  Лапі.    З  тих  пір,  принаймні  раз  у  день,  коли  не  падав  дощ,  друзі  грали  у  волейбол,  поки  якось  за  грою  їх  не  застав  лев.  Він  кілька  хвилин  спокійно  дивився  на  волейболістів,  сховавшись  за  кущем,  а  тоді  вийшов  і    заревів:
- Хочу  цю  іграшку!
- Але  це  мій  м’яч,  я  його  знайшов  біля  будинку,  -  мовив  слон.
- Підтверджую,  -  сказала  жирафа.
- Я  цар  звірів.  І  маю  право  наказувати.  Так  ось,  наказую  вам  віддати  цю  круглу  штуку  мені.    А  як  ослухаєтесь,  то  нашлю  на  вас  кару.  
- Гм…  Гаразд,  гаразд.  Забирай.    Але  ти  чиниш  несправедливо.
- Ну,  ти  теж,  слоне,  не  купив  цього  м’яча,    а  підібрав  чуже.  
- Підібрав,  але  не  крав.    Ну,  та  вже  не  будемо  сперечатися.  Бери  м’яча,  як  тобі    так  до  нього  лапи  чешуться.
Лев  узяв  його  в  зуби,  не  роздумуючи,  і  поніс  до  свого  дому.
Слон  та  жирафа  зажурилися.  
- Ходімо  їсти  траву,  -  мовила  Сильна  Лапа  Гострому  Іклу.
- Ходи,  -  відповів  слон.
Коли  вони  втягнули  у  свої  животи  десь  так  по  десять  кілограмів  зеленого  соковитого  корму,  то        пішли    до  річки  пити  воду.  Напились  та  й  полягали    під  великим  розлогим  деревом.    Не  минуло  й  десяти  хвилин,  як  вони  почули  постріли.
- Треба  втікати  звідси,  -  мовив  слон.  –  Це  можуть  бути  лихі  мисливці.  Вони  вбивають  нас,  слонів,  через  наші  міцні    бивні.  
- Ту  не  барімось.
Слон  та  жирафа  швидко  підхопилися  з  землі  й  побігли.  Вони  трималися    близько  одне  від  одного.  І  тут  Сильна  Лапа  впала.  Її  було  поранено  в  ногу.  Гостре  Ікло  не  кинув  подругу  в  біді.  Він  швидко  підняв  її  своїм  хоботом  і  поніс  вперед.    Слону  вдалося  відірватись  від  переслідувачів.  Жирафу  він  доніс  до  її  дому  ще  й    викликав  їй  лікаря  –  Дятла.  Той  витягнув  дзьобом  кулю,  промив  рану,  засипав  дірку  антисептичним  порошком,  виготовленим  зі  сухих  лікарських  трав,      забинтував  ногу.  
- Одужуй,  подруго,  -  мовив  Гостре  Ікло,  прощаючись  із  жирафою.
- Дякую,  друже,  за  допомогу.
- Нема  за  що.  
Два  тижні  Сильна  Лапа  не  виходила  з  дому.  Гостре  Ікло  провідував  її,  приносив  фрукти  та  квіти.  А  коли  Жирафа  змогла  стояти  на  ногах,    друзі  знову  стали  гуляти  разом.  Сильна  Лапа  думала  про  те,  як  їй  віддячити  слону  за  порятунок.  Через  місяць    він  святкуватиме  свій    день  народження,  то  ж  вона  мусить  йому  щось  гарне  подарувати.  Що?    Біле  Ікло  найбільше  в  світі  хотів  би  мати  м’яч.  Але  де  його  взяти?  Може,  піти  до  того  будиночка,  де  іноді  проживають  люди,  спитати,  чи  немає  у  них  ще  одного  м’яча?  Жирафа  пішла  туди,  як  тільки  про  це  подумала.  Та  відпочинкова  база,  на  жаль,    була  порожньою.  Сильна  Нога  не  здалася.  Протягом  двох  тижнів  вона  щоранку  підходила  до  будиночка  і  дивилась,  чи  не  оселилися  там    пожильці.  За  два  дні  до  слоникового  дня  народження  на  базу  заїхали  люди.  Під  вечір  жирафа  побачила,  як  велика  людина  з  малою  грають  м’ячем.    Сильна  Лапа  перехилила  шию  через  загорожу  і  промовила:
- Дорогі  люди,  можна  вас  про  щось  попросити?
- Жирафа  говорить?    -  здивувався  хлопчик.
- Так,  сказала  Сильна  Лапа.  -    Звірі,  щоб  ви  знали,    говорять,  тільки  люди  не  розуміють  їхньої  мови.    Зараз  до  вас  я  говорю  вашою  мовою,  мусила  вивчити.
- А  про  що  ви  хотіли  нас  попросити  ?  -  запитав  чоловік.
- Щоб  ви  мені  дали  свого  м’яча.  Я  вам  за  це  принесу  фруктів,  це  буде  платою.
- Навіщо  тобі  м’яч?
- У  мене  є  друг  –  слон.  Він  врятував  мене  від  смерті.  Завтра  в  нього  день  народження.    Його  мрія  –  мати  м’яч.  
- Але  для  чого  слону    м’яч?  
- У  нього  він  був.  Біле  Ікло  знайшов  його  тут,  на  базі.  Цим  м’ячем  ми  з  ним  грали    у  волейбол,  поки  його  в  слона  не  відібрав  цар  звірів  –  Лев.
- Гаразд.  Ми  дамо  тобі  м’яча.  Ти  ж  не  проти,  сину?  -  звернувся  чоловік  до  хлопчика.
- Ні,  звісно.  У  мене  є  ще  один  у  сумці,  правда,  менший.      
- Але  де  гарантія  того,  що  Лев  знову  не  відбере  м’яча    від  слона?  –  спитав  чоловік.
- А  ви  напишіть  мені  записку  про  те,  що  продали  мені  цю  іграшку.  Тоді  він  не  матиме  права  відбирати.  
- Ну,  якщо  це  допоможе,  то  напишу.  Тільки  треба  піти  до  кімнати,  взяти  ручку  й  аркуш  паперу.
- Ідіть,  а  я  фруктів  нарву  за  той  час  для  вас,  щоб  усе  було  по-чесному.
- Гаразд.
Жирафа  зірвала  зі  самих  вершечків  дерев    банани,  апельсини  і  принесла  людям.  Чоловік  з  малюком  уже  стояли    біля  воріт.  
- Ось,  візьміть,  -  сказала  Сильна  Лапа.
- Як  гарно  пахнуть!  –  мовив  хлопчик.
- Звісно,  щойно  з  дерева  зірвані.
- Ось  вам  м’яч,  пані  жирафо,  -  сказав  великий  чоловік,  -    і  розписка  про  те,  що  ви  купили  його  в  мене.  Я  навіть  печатку  поставив,  з  власним  іменем.
- Дякую.
- Хай  щастить  вам  і  слонику!
- І  вам,  добрі  люди,  теж!
На  день  народження  до  слона  жирафа  йшла  з  усмішкою  на  мордочці,  мала  ж  бо  гарний  подарунок  –  м’яч.  Як  Біло  Ікло  зрадів!  Скакав,  сміявся!  З  тих  пір  друзі  знову  стали  грати  у  волейбол.  До  них  пристали  ще  зебра  та  мавпа.    Дізнався  про  це  Лев,  прибіг.
- Я  заберу  у  вас  цю  іграшку.
- Ні,  -  сказав  слон.    –  Не  маєш  права.
- А  це  чого  ж?
- Жирафа  купила  цього  м’яча  у  людини.  У  мене  є  документ.  Його  бачили  всі  мої  друзі.  Вони  піднімуть  бунт,  якщо  ти  вчиниш  протиправно.
- Покажи  документ.
Слон  показав.  Лев  прочитав,  він  був  грамотним,  як  і  більшість  звірів  лісу,  що  у  молодші  роки  ходили  до  лісової  школи.  
- Все  в  порядку.  Документ  з  печаткою.  Жаль,  що  не  можу  забрати  м’яч.  Той,  що  я  минулого  разу  конфіскував  у  тебе,  слоне,  вже  не  скаче.  Мої  діти  прокусили  його,  і  він  спустив  дух.
- Нічим  не  можу  допомогти,  -  мовив  Гостре  Ікло.
Пішов  Лев.  Але  затаїв  зло  на  слона,  думав,  як  би  його  покарати  за  те,  що  цареві  перечити  посмів.  І  надумав.  Вирішив    піти    до  сусіднього  лісу  і  звернутися  там  до  Пантери,  яка  зналася  на  чорній  магії.  Він  приніс  їй  в  дарунок  м’яса.  Та  за  це  погодилась  допомогти  Леву.  Вона  наслала  на  весь  слонячий  рід  прокляття.
- Від  нині,  -  сказала  Пантера,  -    слони  не  зможуть  лягати,  як  раніше,    в  свої    ліжка,  щоб  поспати.  Цілу  добу  стоятимуть  і  триматимуть  важкі  свої  ікла.  
- Чи  зможуть  вони  так  довго  витримати?
- Ні.  Будуть  вимирати.
- Це  те,  що  треба,  -  мовив  Лев,  подякував  Пантері  й  пішов.      
І  справді,  з  тих  пір  слони,  в  тому  числі,  й  Гостре  Ікло,  не  могли  й  на  хвилину  задрімати.  Щось  їх  не  пускало  лягати,  не  давало  піти  в  сон.  Слони  стали  млявими.  За  місяць  вони  так  знесиліли,  що  ледве  човгали  ногами  по  землі.  Зажурилася  Жирафа.  Шосте  чуття  їй  підказувало,  що  тут  не  обійшлося  без  впливу  чар.    Лев  наслав  біду?  Але  як?  Чародієм  він  ніколи  не  був.  Сильна  Нога  відчула  спрагу,  пішла    до  річки,  напилася  води,  а  тоді  сіла    на  бережку  під  деревом  і  заплакала.  Побачили  це    папуги.  Вони    сиділи  на  гілці  перед  її  головою.  «Чого  ти  плачеш?»  -  спитала  одна  з  них.  Сильна  Лапа  розповіла.  «Я  чула  колись,  -  продовжила  папуга,  -  від  білої  Мудрої  Сови,  що  вплив  злих  сил  можна  пом’якшити,  якщо  зробити  дев’ять  добрих  справ».  Жирафа  подякувала  за  таку  інформацію  і  вирішила  на  всяк  випадок  перевірити  цей  метод  на  практиці.  Може,  й  справді  допоможе?    Але  які  добрі  справи  вона  може  зробити?  Стала    думати.  І  ось  що  надумала:
Перше.  Посаджу  три  дерева  в  тому  місці,  де  їх  вирубали  торік.  
Друге.  Розчищу  у  лісі  джерело,  яке  забилось.
Третє.  Рватиму  щодня  листки  акації  і  носитиму  їх  Білому  Іклу  в  дім,  поки  він  не  піднесеться  на  силі.
Четверте.  Допоможу  батькам  зробити  порядок  у  хаті  й  біля  неї.
П’яте.    Намалюю  картину  і  подарую  її    мамі  просто  так,  не  до  дати.  
Шосте.  Навчу  свою  маленьку  сестричку  малювати,  вона  давно  мене  про  це  просила.
Сьоме.    Зроблю  лави  зі  старих  сухих  колод  і  поставлю  на  широкій  галявині.  Хай  батьки-звірі  сідають  на  них,  поки  їх  діти  гратимуться  одне  з  одним.  
Восьме.  Змайструю  гойдалки  для  звірят-малят  –  такі,  як  є  біля  дому  туристів.  
Дев’яте.  Організую  концерт  для  слонів,  щоб  підтримати  їх.  
За  два  тижні  план  був  виконаний.  Прокляття  чорної  патери  ослабло.
Слони,  як  і  раніше,  не  спали  в  ліжку  після  того,  як  жирафа  виконала  все  те,  що  запланувала,  але  вони  стали  це  робити  (спати)  стоячи.  Причому,  їм  прийшла  ідея  –  перед  засинанням  класти  свої  бивні  на  кущі,  гілки  дерев  чи  впирати  їх  у  стовбур.    Жирафи  прийняли  на  себе  частку  злих    чар.  Тому  вони  вже  не  спали  кілька  годин,  а  тільки  одну  годину  на  добу.  Та  це  не  вплинуло  на  їх  стан    негативно.      Жирафам  вистачало  години,  щоб  виспатися.  За  тиждень  всі  слони,  в  тому  числі  й    Гостре  Ікло,  вже  були  такими,  як  раніше,  до  прокляття.    Жирафа  зі  слоном  знову  стали  щодня  грати  в  свою  улюблену  гру  –  волейбол.  А  Лев…    Він,  втратив  апетит,  схуд,  перестав  усміхатися,  бо  зрозумів,  що  вчинив  колись  зле.  Пішов  він  знову  до  сусіднього  лісу,  до  Пантери,  хотів  просити  її,  щоб  зняла  закляття,  яке  наслала  на  слонів.  Та  тільки  не  застав  тварину,  котра  зналася  на  магії,    в    її  домі.  Померла.  Поховали  її  родичі.  З  тих  пір  Лев  інколи  без  причини    реве.  Це  він  так  жалкує  за  тим,  що  вчинив  несправедливо.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816617
рубрика: Вірші, Казки, дитячі вірші
дата поступления 07.12.2018


РІЗДВО ЗБЛИЖАЛОСЬ…

Різдво  зближалось.  Йшла  невіста,
У  двері  стукала:
-  Пустіть,
Спадають  сутінки  на  місто,
І  розпалила  стужа  хіть.
Не  маю  місця  для  нічлігу,
З  грошви  –  копієчки  одні.
Пустіть,  щоби  вночі  між  снігу
Не  залишатися  мені.
- Іди  звідсіль,  -  торгаш  промовив,
Багато  вас  таких  тут  є.
Злітаєтесь,  неначе  сови,
І  кожен  щось  плете  своє.
Пішла,  скололо  серце  терном,
На  лаві  сіла  під  дубком.
Злітали  сльози,  наче  перли,
Лизав  їх  вітер  холодком.
Промерзла.    Знов  пошкандибала,
До  податківця  забрела.
- Пустіть  зігрітись,  з  сил  упала.  
- Ідіть,  бо  наберу  102.  
І  знову  промах.  Розвернулась,  
Пішла  до  центру,  де  вогні.
При  церкві  сіла,  усміхнулась.
Ще  трохи  і  настануть  дні,  
Як  Сина  славити  тут  будуть,
З  Різдвом  святим  його  вітать,
Гудить  Пилата  та  Іуду
І  зладнано  колядувать.  
Її,  Марію,  теж  згадають,
Пред  її  образом  впадуть.
А  нині…  в  хату  не  пускають.
Шматочка  хліба  не  дають.  
І  коли  зникла  вже  надія
На  доброту  людських  сердець,  
- Мій  Боже!  –  мовила  Марія,  -
Вкинь  душам  впорожні  дровець,  
Любов’ю  розпали  ті  дрова,  
Щоби  тепло  пішло  у  світ.
Не  встигла  доказати  слова,
Як  вчула  совгання  чобіт.  
То  йшла  старенька  сива  жінка,  
З  аптеки  лік  несла  собі.
- Хто  ви?  -  сказала  (українка!).
Чому  отут  в  такій  порі?
- Молюся,  -  мовила  Марія,  -  
Щоб  хтось  подав  горня  борщу.
- Ходіть  до  мене,  відігрію,
Що  Бог  послав,  тим  пригощу.  
І  повела  Марію  в  хату,
Нагодувала  досхочу.
Уклала  в  тепле  ліжко  спати.
А  вранці  встала.  Що  це?  Чу..!
Немає  жінки.  Тільки  рожа  
Й  записка,  на  якій  слова:
-  Ти  прихистила  Матір  Божу.
Тебе  сам  Бог  поцілував.
Різдво  прийшло  у  світ  невдовзі  –  
І  податківець,  і  торгаш
Молилися  у  церкві    Бозі,
Проказували  «Отче  наш».
А  потім  м'ясо  їли  ласо,
Червону  рибу  та  ікру.
Співали  «Бог  родився»  басом,
Із  душ  не  вивівши  кору.
Колядку  й  бабця  заспівала,  
Куті  наївшись  до  пуття,
А  потім…  рожу  пригортала
Й  Марії  образ  із  дитям.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816443
рубрика: Вірші, Езотерична лірика
дата поступления 05.12.2018


ДЕ ТВОЄ, ЗИМО, ЖАЛО?

І  де  твоє,  о,  зимо  жало?
Сама  сховала?  Хтось  відняв?
Учора  яструбом  злітала,
А  нині  смирна,  мов  ягня.

Учора  вітром  день  палила.
Вужем  звивалась  довкруж  ший.
А  нині  лють  дощенту  злила,
Тепло  підняла  до  вершин.

І  зм’якли  якось  очі  в    неба.
Із  ґрунту  ворон  сир  зібрав.
Радіє  серце.  Ще  щось  треба?
Хіба  любові  та  добра.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816278
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 04.12.2018


І КОЛИ Я…

І  коли  я  дивлюся  на  тебе  з  глядацької  зали,  
І  коли  я  дивлюсь  на  світлину  з  обличчям  твоїм,
У  душі    моїй  бурі  бушують,  літають  кинджали,
У  душі  моїй    блискавки  скачуть    і  гуркає  грім.

І  коли  до  твоєї  (так  рідко!)  торкаюся  спини,  
І  коли  не  торкаюсь,  а  чую  її  іздаля,
Щось  гаряче  вливається  в  тіло,  спікає  судини,
Темним  коцом    вкриває  й    водночас  освітлює  шлях.  

І  коли  після  ночі  пускаю  світанок    на  ганок,
 І  коли  я  у  небі  рахую  зірки  перед  сном,
Я  гойдаю  у  думах    найбільшу  зі  всіх  забаганок  –  
Хоч  би  раз  так  упитись  тобою,  як  добрим  вином.

І  коли  я  так  думаю,  кличу  на  поміч    солдатів,
Щоб  спокусі  не  дали  захопити    серце  в  полон.
Вимиваю  із  мозку,  зі  серця    тебе  і  плакатів
І  стріляю  в  чуття,  поки  ще  не  відсирів  патрон.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816206
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 03.12.2018


КАРТИНИ КАТЕРИНИ БІЛОКУР

Дух  цвіту  жінку  цю  торкнув    крилом.
Поклав  їй  надих    на  худенькі  плечі.  
Її  картини  дихають  теплом.
Вони  правдиві,  наче  хліб  із  печі.

Вони  м’які,  як  глина  після  злив.
Багаті,  як  поля  на  плід    осінній,
В  них  стільки  барви,  стільки  дивних  див
І  жодної    злоби  чи  смутку    тіні!

Глядиш  на  них  –  і  бачиш  дух  землі  –    
Тієї,  що  ще  мусить    стати  раєм.
Вони  співають  гімн  життю    без  слів,
Вони  -  перлини  у  скарбниці  краю.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815948
рубрика: Вірші, Присвячення
дата поступления 01.12.2018


КАЗКА "ЛИСИЦЯ ТА ПАВУК"

                                                                         Лисичка  сиділа  на  призьбі  біля  своєї  хати  і  плела  з  намиканої  зі  свого  хвоста  шерсті  сіть.  Вона  збиралася  нею  ловити  рибу.  Навчив  її  плести  сіть  один  рибалка.  Довго,  лежачи  під  кущем  бузини,  вона  спостерігала  за  тим,  як  він  це  робить.  І  засвоїла  цю  науку.  Руда  плела  сіть  і  тихо  співала  пісню.  Вона  була  в  передчутті  чуда.  «Скоро  щодень  ласуватиму  рибою!»  -  думала  собі.  Аж  тут  невідь-звідки  взявся  павук.  Він  сів  лисиці    на  голову  і  почав  лапами  скоботати  її.  Рудошерста  мотнула  головою,  але  павук  не  впав.  
- Геть  від  мене,  -  мовила  лисиця,  -  бо  приб’ю.  
- А  ти  спершу  попробуй  мене  впіймати.
Промовляючи  ці  слова,  павук  заповз  в  середину  лисиччиного  вуха.
- Гаразд,  не  робитиму  тобі  шкоди,  павуче.  Тільки  не  вкуси  мене,  прошу.  Скажи,  що  я  можу  для  тебе  зробити,  щоб  ти  дав  мені  спокій?
- Навіть  не  знаю.  Може  муху  якусь  зловиш  мені.  
- Я  цього  не  вмію  робити,  мух  ніколи  не  їла,  я  рибу  люблю.  От  виплету  сіть,  закину  її  в  річку  і  тоді  матиму  улюблений  харч.    Зможу  і  тобі  дати  одну  рибку,  маленьку.
- Дякую,  але  я  рибу  не  їм.
- А  що  ж?    Тільки  мух?
- Різних  комах.  
- То  пошукай  їх  на  деревах,  кущах  та  травах.
- Не  можу.  Нюх  утратив  минулого  тижня,  не  чую  запаху.
- А  через  що  втратив?
- Перехворів  інфекційною  хворобою.  І  не  тільки  я,  а  і  всі  мої  родичі.  Тепер  нам  дуже  сутужно.
- А  давай  я  тебе  навчу  плести  сітку,  ти  зможеш  навчити  плести  її  своїх  родичів.  У  ті  сітки  ви  зможете  ловити  комах.
- А  це  ідея!    Сітку  можна  повісити  на  гілках  дерев  та  кущів,  покласти  між  трав.  
- Так.  Тільки  треба  до  ниток  додати  клейкої  речовини,  щоб  жертва  не  могла  вибратися  з  плетива.      
- Справді.  І,    здається,  я  вже  знаю,  де  взяти  речовину  таку  клейку  речовину.
- Де?
- Вона  є  в  мені.  Я  її  просто  випльовуватиму.  Але  як  я  витягатиму  з  тієї  липкої  сіті  комах?    Я  ж  можу  сам  при  цьому    попастись,  прилипнути.      
- Тут  треба  подумати,  -  мовила  лисиця.  
Вона  потерла  лапою  своє  чоло,  потім  потилицю.  За  хвилину  руду  осінила  думка.
- Треба  додати  кілька  неклейких  ниток    до  сітки,  щоб  ти  по  плетиву  з  них  міг  іти    до  свого  улову,  -  мовила.  
- Як  же  я  розпізнаю,  де  клейка,  а  де  неклейка  нитка?  –  спитав  павук.
- А  ти  клейкі  нитки  зроби  світлішими,  -  продовжувала  дивувати  павука  своїми  розумовими  здібностями  лисиця,  -    а  неклейкі  –  темнішими.  
- Добра  твоя  порада,  лисице.  Так  і  зроблю.
Павук    облаштував  собі  хатину  в  глибокій  щілині  під    вікном  лисиччиної  хати.  Щоранку  він  виходив  з  неї  і  спостерігав  за  тим,  як  лисиця  плете    сіть,  сидячі  на  призьбі,  і  навчився  сам  це  робити.  Потім  поділився  набутими    вміннями  зі  своїми  родичами-павуками.    З  тих  пір  павуки,  що  втратили  нюх,    плетуть  сітки,  щоб  зловити    в  них  собі  харч.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815891
рубрика: Вірші, Казки, дитячі вірші
дата поступления 01.12.2018


МИШІ (казка)

             В  одному  гірському  краю  жив  принц  Мур.  Він    був  мужнім  хлопцем,  неодноразово  йшов  із  військом  свого  батька-короля  в  бій    з  ворогами-загарбниками.  Принц  не  лякався    чужинського  меча,  але    страшенно  боявся  мишей.    Якось,  коли  він  був  ще  п’ятирічним  хлопчиком  і    гуляв  із  нянею    у  саду,    до  нього  підбігла  миша.  Стрибнула  на  його  черевик.  Хлопець  хотів  скинути    її.  Вона  ж,  перш,  ніж  утекти,  вкусила  Мура    за  ногу  вище  черевика.  Згодом  принцу  ще  довго  снився  сон,  у  якому  миша  нападає  на  нього  і  кусає  його  за  різні  частини  тіла.    Коли  Мур  сам  став  королем,  то  наказав  завезти  до  своєї  країни  багато  котів  з  тією  ціллю,  щоб  вони  знищили    на  його  землі  мишей.  Наказ  короля  був  виконаний.  З  різних  країн    в  королівство  звезли  котів.  Їх  розселили  по  всіх  кутках.  Мишей  у  краю  ставала  дедалі  менше  й  менше.  І  коли  їх  зосталося      вже  менше,  ніж  тридцять,  вони  зібралися    у  глибокому  покинутому  льосі  і  стали  думати,  що  їм  робити  далі.  Миша  Писклява    сказала:
- Треба  втікати  з  цієї  країни.
Миша  Крутійка  мовила:
- Та  то  ж  наш  край,    в  якому  з  давніх  віків  жили  наші  предки.  Треба  залізти  в  найглибші  нори  і  виходити  на  полювання  тільки  тоді,  коли  всі  коти  позасипають.
Миша  Мудрійка  довго  думала.  А  тоді  запропонувала  таке:
- Може,  піти  до  столітнього  Ворона,  що  має  житло  у  старому  дубі?  Чула  від  сороки  якось,  що  він  дуже  мудрий  і  багатьом  дав  слушні  поради.  
- Мабуть,  зробимо  так,  як  каже  Мудрійка,  -  вирішили  миші.  
- Іди,  дорога  Мудрійко,    до  Ворона.  Ми  тобі  доручаємо  цю  важливу  справу.
- Гаразд,  -  погодилась  та.  –  Тільки  ж  треба  якогось  подарунка  йому  взяти.
- У  мене,  -  сказала  миша  Хапуга,  -  в  норі  є  золота  монета.  Колись  знайшла  її  в  королівському  саду  і  притягла  до  своєї  хати.  Здається,  час    їй  попрацювати  на  нас.
-              Гідний  подарунок.  Неси,  Хапуго,  монету.  Віднесу  її  Ворону.  
- Збори  закінчено.  Наказую  Миші  Мудрійці  ввечері  приступити  до  виконання  завдання,  -  мовив  пацюк  Командир.  –  Всі  решта  мають  залізти  в  нори  і  сидіти  там  до  глибокої    ночі.зі  свого  дому  і  побігла,  час  від  часу  ховаючись  під  кущами  та  травами,  до  старого  дуба.  Коли  знайшла  його,  то  побачила  на  ньому  велику  воронячу  хату.  Стала  вона  напроти  неї  і  тихенько  почала  співати:
- Вийди,  вийди,  Вороне.  
Перед  до-омом  стою.
Дам  тобі  я  золото.
За  пора-аду  твою.  
Почув  Ворон  спів  миші,  вийшов  з  хати.
- Чого  співаєш  під  моїм  вікном?  –  спитав.
- Чув,  мабуть,  що  нас,  мишей,  король  наказав  вигубити?
- Чув.  
-              Можеш  нам  порадити,  що  робити?
- Звісно.  Не  тільки  порадити,  а  й  реально  допомогти  можу  Золото  для  мене?
-              Так.  Візьми.
Ворон  взяв  золоту  королівську  монету.
- Гарна  плата,  -  мовив.  –  Стій  тут.    Я  винесу  тобі    з  хати  чарівну  мазь.  Давно  зробив  її.  Коли  ви,  миші,  помастите  нею  передні  та  задні  лапи,  то  у  вас  виростуть  крила,  а  це  означає,  що  ви  зможете  літати.  Мишей,  котрі  літають,    коти  не  зможуть  зловити.  
- Як  це  -  виростуть  крила?    Хіба  таке  можливо?
- Можливо,  якщо  зробите  те,  що  я  сказав.  Але  через  ти,  що  ти,    Мудрійко,  засумнівалася  у  моєму  слові,    ви,  миші,    спати  будете  не  так,  як  усі  тварини,  а  головою  донизу.  
- Пробач.
- Уже  пробачив.
Ворон  віддав  миші  мазь.  Вона  принесла  її  своїм  друзям.  Ті  помазали  нею  лапи  і  в  них  виросли  крила.  Ось  звідки  взялися  летючі  миші.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815798
рубрика: Вірші, Казки, дитячі вірші
дата поступления 30.11.2018


Щось не люблю і щось люблю

Я  не  люблю  сопливості  і  сліз,
З  обірваними  струнами  гітари,
Коли  у  полі  око  бачить  ліс,
У  синім  небі    тільки  сірі    хмари.

Я  не  люблю,  як  в  піхвах  меч  лежить
І  пилом  знеохоти  припадає
У  час,  коли      драконом  зло    біжить,
Безпеку  краю  на  шматочки  крає.

Люблю,  коли  у  погляді  –  весна.
В  душі  натхненно    порядкує  літо,
Коли  п’яніє  тіло  без  вина,
Бо  правда  й  честь  вітають  обшир  цвітом.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815744
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 30.11.2018


ЛЮБЛЮ ЦЕ ДИВО

Люблю  це  диво  –  білий  сніг,  
Під  ним  гілки  жилаво-чорні,
Рядки  хмарин,  що  йдуть  у  біг,
Як    вітер  гра  їм  на  валторні.

Люблю,  як  дядечко  Мороз,
Із  лісу  вийшовши  під  вечір,
Здає  зимі  опівдні  крос,  
Кладе  вікну  тату  на  плечі.

Люблю,  як  сонця  промінці
Ідуть  в  аркан,    уклавши  коло.
Мов  на  папері  олівці,
Лишають  слід,  що  топить  холод.  

Люблю,  як  серце  живить  Ра,
Як  чай  парує  у  горняті.
Як  сміх  розносить  дітвора,
Зібравшись  ввечері  у  хаті.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815683
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 29.11.2018