| Сторінки (1/19): | « | 1 | » |
Я живу в селі, із мамою і татом,
Маємо ми хату і колодязь в двОрі,
Кликать мене, любі, можете Ігнатом,
Я торгую м’ясом і співаю в хорі.
Хочу вам сказати, у житті мужчини,
Кожного, причому, день той настає,
КОли все міняють лічені хвилини,
А по відчуттям - неначе током б’є.
Та давайте будем йти ми по порядку,
Розкажу я вам весь той сАмий день,
Я прокинувсь в п’ятій і зробив зарядку,
Потім в хлів погнався накормить свиней.
Вмився і поснідав творогом з варенням,
Мамка ще принесла кружку молока,
З особливим щастям, чи якимсь натхненням,
Вилетів із хати й всім сказав «Пока»
Всівся на мопеда й нумо на роботу,
Їхать аж у місто треба працювать,
Але то шикарно, ще й в таку погоду,
Наче з добрим другом, з вітром теплим гнать.
Ось м’ясна вже лавка, фАртух натягаю,
Ножики натОчу, таці перемию,
М’яско он привЕзли, я його приймаю,
Зараз розкладу все й магазин відкрию.
Почалися будні - це звичайне діло,
Бабушки приходять і якісь жінки,
Серце ж моє в поле чи у ліс воліло,
Я б сидів на кофті й з квітів плів вінки.
Та післЯ обіду, десь в годині третій,
В час, коли відверто я вже нудьгував,
Двері одчинились й в них стояла леді.
Я від її виду був би з стула впав.
Ясно шо красуня купу грОшей має,
Бо купляла курку й свинки задню часть,
Кролика цілОго далі замовляє,
Я ж усе це важу, а в макітрі страсть.
Думаю спитаю: «Як же ви, маленька,
Стільки торб візьмете, ще й сама- одна?»
Глянула на мене й мовила тихенько
«Що поробиш, хлопче, це таке життя»
Вирішив негайно Гнатик наступати,
Ляля ж саме вправно поправля косу,
«Можу допомогу з радістю надати,
Ви пишіть адресу, я все занесу»
Дівчина, хоч дивно, зразу дала згоду,
Телефон лишила, адрес написала,
Задивився я на цю вбивчу вроду,
Моментально дівка в себе закохала.
Ввечері, як тільки магазин закрився,
Я перевдягнувся й швидко на мопед,
В сім як домовлялись, я не запізнився,
Подзвонив у двері і віддав пакет.
Кліпала очима файна молодичка,
«Я тут саме, Гнате, вдома прибирала,
Може чого хочеш? Сладка є водичка»
Чесно, мені якось аж приємно стало.
Я тоді відмовив, пізня вже година,
Треба ще рішити вдома купу справ,
Ох, запала в душу городська дівчИна,
Я б заради неї в світі все віддав.
Приходила вона у лавку досить часто,
Я скидок більш ніж треба всьо врємя їй робив,
Хоч добре що це діло не просікло начальство,
Бо я б тоді добряче по голові вловив.
Привіз я їй домашнє варення із грушОк,
І ягід із садка, що мама назбирала,
Кажу «Давай до мене…в гості на деньок»
Вона усе взяла, а за село змовчАла.
В кіно її піти я Якось запросив,
Та щось там сталось вдома і не змогла вона,
В зоопарк із нею хтів, білети нам купив,
У відповідь «Пробач, та краще я одна»
Як ще їй догодити поняття я не мав,
Всю ніч сидів в думках й одну таки родив,
Любовного вірша ледь-ледь та написав,
Й своїй коханій дамі рядки ті присвятив.
«Тебе коли побачив в перший раз,
Закоханість, як хвиля, вмить накрила,
Блищиш як на кофтині модній страз,
Ти як та лампа серце освітила.
Ти полуничка у моїм саду,
Свіженька із городу помідора,
Тебе як яблучко сусідське украду,
Єдина в світі ти – Елеонора.»
Курсивом, на листку я вивів ті слова,
В конверт зараз закину й заклею так як тре,
Як тільки прочитає – розчулиться вона,
Й мене у женихи нарешті обере.
Чекав все…і чекав…і знов таки чекав,
Та й чую телефонний в кімнаті я дзвінок,
Елеонорин голос відразу упізнав,
І думаю «Тепер у нас все буде ок».
Та сталося зі мною усе як і завждИ,
Кричить солодка діва мов баба навіжена,
«Писати цю дурню й дзвонити припини,
У тебе шо, Ігнате, із головой проблема»
Пілік, пілік – наступне, що в слухавці почув,
Образливо булО, та що…хіба звикати?
Отож бо, і тому я зразу все забув,
Й пішов з відром води капустку поливати.
На днях я знов почав про всі ці справи думать,
Хотів Елеонорці зробить якийсь сюрприз,
Та що ж це городській красавіці придумать?
Якби я знав, то б виповнив любий її каприз
Я вирішив піти на відчайдушне діло,
Надумав дорогенькій співати серенаду,
У серці, як на грилі, пекло все і кипіло,
Та мав я готуватись, й збирати всю команду.
Пішов у хор до друзів благати допомоги,
Любовну- кльову пісню для співу підібрав
Ніяк не міг спочатку добитися їх згоди,
Та як дістав могорич – одразу їх вломав.
Без музики живої, яка ж то серенада?
Почапав ще з пакетом оркестр ублажать,
Погодились відразу, ну хоч якась відрада,
Домовились про все і нумо випивать.
Приблизно через тиждень співать булИ готові,
Позичив я у кУма іще новий костюм,
Я так переживав як на уроках в школі,
Й якісь думки погані приходили на ум.
Та потім я зібрав до купи свої сили,
Нарвав квітОк в саду, зробив із них букет,
Вважаю, він повинен сподобатися милій,
Напевно ще потрібно купити їй конфет.
Зібрались з друганами, вечерю влаштували,
Для храбрості я випив дві стопки коньяку,
Вдягнув костюм, а хлопці машину загружали,
Я глянув в небо й крикнув «Кохана, я вже йду»
Приїхали у двір ми і стали розгружатись,
Будинок весь світився, ніхто іще не спав,
Хористам п’ять хвилин дав добряче розспіватись,
Оркестр вже готовий й на місце своє став.
Дістав я свій мобільник і їй телефоную,
Із восьмого десь разу вона відповіла,
Я їй кажу «Мій Норік, тебе зараз здивую,
Будь добра, підійди швиденько до вікна»
В вікні її не бачив, зате моя красуня,
Лише у комбінашці з’явилась на балкон,
Тепер ми будем рАзом: лиш я й моя манюня,
Команду дав оркестру «Шо, пацики, зажжом?»
Співав я від душі, хористи теж старались,
Оркестр показав найвищий супер-клас,
Сусіди біля вікон як гави позбирались,
Мені чомусь здається, що вийшло все у нас.
І тут я чую визг «Нікчеми, припиняйте
Театр цей, бо зараз вам спУщуся і дам!
Бандури й контрабаси негайно забирайте!
Нам спати не дає ось цей ваш шум і гам»
Мене це не спинило, і далі я співаю,
Та хор і мій оркестр збиваються із нот,
На Нору – мою милу з коханням заглядаю,
Аж тут вона кричить «Закрийся вже, удод!»
Важкий характер в неї - мені це не в дивИну,
Та я співав неначе ще молодий Кобзон,
Здавалось, відволікся не більш ніж на хвилину,
Аж бачу що у неї уже в руках вазон.
Не думав, не гадав я що мила й ніжна дама,
Могла горшок той кинуть із силой мужика,
В метанні всяких гирь її б чекала слава,
Та чо саме зі мною вона така лиха?
Удар був дуже сильний - це тільки пам’ятаю,
Прокинувся в лікарні, в бинтах вся голова,
Де хлопці? Що там сталось? Нічого ще не знаю,
Сиджу собі в палаті й чекаю на врача.
Потрапили в в’язницю музИки і хористи,
Прийшов мене в лікарню провідать старший брат,
Ірже собі і каже «У цирк вам йти, артисти,
Ти будеш там звіздою, повір мені, Ігнат!»
Так добре що в селі ми маємо знайомства,
Начальників багато один парнішка знав,
Звільнили всіх з в’язниці, й рішилось неподобство,
Єдине, що за все це…з кишені я башлЯв.
Ніхто не виганяв, я сам пішов із хору,
І далі їжджу в місто, торгую в лавці м’ясом,
По правді, не забув я ще Елеонору,
Та думаю, проблема ця вирішиться з часом.
______________________________________________
Я щиро раджу, хлопці, ретельно обирайте,
Ту дівчину єдину, що хочете любити,
Пишіть вірші в откритках, пісні для них співайте,
Та бійтеся вазоном по голові вловити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574093
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.04.2015
Я прокидаюсь в будні о шостій десь годині,
Буває ще раніше- це ситуацій діло,
Немає як валятись завзятій господині,
Тому я відриваю від ліжка своє тіло.
Туалетні процедури, волосся якось в крабік,
І нумо сину форму у школу прасувати,
До того ж скоро встане мій муженьочок –Валік,
Потрібно на роботу його такОж зібрати.
Збиваю вправно яйки та шинку нарізаю,
Готую всій родині на ранок я омлет,
Своїх дітей лінивих ледь ледь та одягаю,
Й від Валіка ховаю знов пачку сигарет.
______________________________________
Як тільки за поріг виходить мій мужчина,
Закинувши портфель дитячий на плече,
У мене починається щоденна зла рутина,
Добряче, я признаюсь, вона мені пече.
Так от, як тільки я відправила всіх зранку
Закривши дуже міцно й надійно усі двері,
Собі я дозволяю слабинку- забаганку ,
Бо серце вже давно належить лиш «Нутеллі»
НамАщу рясно хлібчик, смачнючим шоколадом,
Чайку буває зроблю, як маю настрій добрий,
День має бути супер….якщо з таким розкладом..
Насправді ж таким чином готуюсь я до бою.
Дочавкавши той хлібчик і облизавши пальці,
Я застеляти лІжка ліниво чимчикую,
Була б здавила хвіст своїй котюні - Гальці,
Здається я її давно уже дратую.
Негайно йду у ванну і рушники міняю,
Відчищу та віддраю що там усе блищить,
З корзин брудну білизну в машинку закидАю,
Потрібно по скоріше , бо час спішить-летить.
Підлогу крізь помию, коври пропилосошу,
Пилюку не забуду протерти тут і там,
Дитячі покривала провітрить повиношу,
Ще й заодно котярі щось пожувати дам.
Ну так, ще не завадить всі вікна перемити,
І посуд чистий скласти, хм, скільки там годин?
Ой мамки, це ж потрібно обід уже варити,
Пустує холодильник, збираюсь в магазин.
Скуплю все необхідне,несу важкі пакети,
Та мрію по дорозі я про помічника,
Сьогодні у меню суп й курячі котлети,
Ще треба десь на тижні спекти малим торта.
Вернулась я додому, машинка постірала,
Розвісила все чисте, іду перевдягатись,
Пакунки магазинні я швидко розібрала,
І нумо за кастрУлі та сковорідки братись.
Зробила суп й котлети, пора летіти в школу,
Та знову одягаюсь, втомилась, вам скажУ,
Спочатку заберу я старшого- Миколу,
А потім за молодшим в садочок побіжу.
В одній руці портфель, а іншою дитину
Ледь втримую, бо неслух розводить гайлайлай,
Його ще у гурток тягти через годину
От хоч би раз сказав хтось «Мамунь, відпочивай»
Забрали ще одного, вертаємося їсти,
З скандалом я обох веду на карате,
Хоч поки їх чекаю то маю час присісти,
Чи випить чаю/кави в найближчому кафе.
Ми приповзли додому, сідаєм за уроки,
Дивуюсь скільки дітям домашки задають,
Малий розносить хату…достатньо з ним мороки,
Дістати треба соку, хай на здоров’я п’ють.
ЗакІнчили з завданням, пора робить вечерю,
І знов пішли каструлі та сковорідки в бій,
Дітиська розкричались, бомблять в кімнаті двері
Коли ж це муженьочок прийде з роботи мій?
Зварила макарони і соус ще зробила,
Салатику забацала, яка ж тут кухня «чиста»
На швидкоруч прибрала, на стіл усім накрила,
Кричу «Артем, Микола ідіть негайно їсти»
Поїли, чи точніше, я їх погодувала,
Тай чую що ключі у двері хтось вставля,
Іще в одну тарілку вечерю я наклала,
Вернулася з роботи моє старе «дитя».
Причапав мій коханий, вечеря й натякає
«Чого це ти на кухні як слід не прибереш?
Зайде хто раптом в гості, його таке злякає,
Ти що, моя хороша, хвилинки не знайдеш?»
Ну ладно, я змовчАла, бо він ж таки втомився,
Ішачить і пітніє, бідненький, цілий день,
Напевно через стреси настільки розлютився,
Насправді ж так виходить, що він лінивий пень.
Усівся за комп’ютер, всю пошту перевірив,
А потім так спокійно вмостився на диван,
Ввімкнув собі новини, годинник з ними звірив,
І ще віщить: «Наташа, почисть мені банан»
Всі співчуття та ласка змінилися бажанням
Встромить йому банана в направлення одне,
Звичайно усе класно, кохання то коханням,
Але ж він поважати повинен теж мене.
ПринЕсла той банан я і прямо в лоб сказала
« Дітей сьогодні Валік вкладаєш спати ти»
А він «Ти цілий день точила ляси й спала,
Втомився я…того…сама з ними сиди».
Признаюсь що мене слова ці зачепили,
Точила ляси? Спала? Якби ж то так булО,
Взяли хоч за собою й тарілку б раз помили,
То ні…зато язик тріщить як помело.
В такі моменти я подумую негайно
Поїхати подалі на три-чотири дні,
Побачимо як він з всим впорається файно,
А я собі нарешті влаштую вихідні.
____________________________________
От кажуть, господиня - робота найпростіша,
Сиди собі удома, роби що хочеш ти,
Але візьміть хоч раз Андрії, Петі, Гріши,
Й зробіть за свою жінку усю роботу ви!
Загнетесь полюбому, загнетесь, вам повтОрю,
Тому, мої хороші, потрібно совість мати,
Достатньо вже займатись щодня лише собою,
Пора своїм дружинам хоч чимсь допомагати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=570868
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.03.2015
У житті моєму один принцип діє,
Принцип бутерброда - так його я зву,
Він невчасно дуже шкоди заподіє,
Й мусиш розгрібати всю ось цю біду.
ЦЬОго разу знову «щастя» мені сталось,
Я мейкап робила, вже дійшла до губ,
До сестри своєї на три дні збиралась,
Та у мене раптом розболівся зуб.
Принцип бутерброда далі прогресує,
Не знайшла я крапель, вдома ще й сама,
Полоскала рота-зуб все вередує,
Й «Де ти?»- розкричалась в слухавку сестра.
Виходу не мала, вдома я зосталась,
І від болю вила, як вовки в лісах,
Не могла заснути, як не намагалась,
Зубчику, рідненький, ну за що ти так?
Вранці стало гірше, в роті все розпухло,
Сплін співа по радіо «Выхода нет»,
Почалося з зуба, ще й віддАло в вухо,
Доведеться дути в стомАт. кабінет.
Варто розказати, лікарів не лЮблю,
Бо вони чи злюки,чи якісь дурні,
ПрИйдеш говорити за свою застуду,
А пропишуть тОбі клізму на три дні.
___________________________________
Я зайшла в прийомну, думала багато
Там будЕ як зАвжди в такий час людей,
Дивно, кабінет цей на все місто знатний,
А сидів самотньо в черзі якийсь «гей» .
Я така крута вся, кАжу «Я за вами»
Він взяв розвернувся й видає « Чо, дійсно?»
Я стою у ступорі, він ірже, нахаба,
Й каже «Я твій лікар,нумо,бейба, в крісло»
От кажуть, помідори червоний колір мають,
Та в той момент змагатись могла із ними я,
Не кожен день мене настільки попускають,
Макітру опустивши я в кабінет пішла.
І сіла в стрьомне крісло, відкрила свого рота,
Одягнений в халат вже, до мене ВІН прийшов,
Лиш глянув і відразу «Багато тут роботи,
Тобі зараз швиденько забацаєм укол»
Й дістав шприца та голку, мене уже коробить,
Аж сіпається око і серце калатА,
А лікар все сміється та знов мені говорить,
«Все буде супер-чотко , повір мені, мала»
Почав цю процедуру, оце скажу вам, муки,
Терпіла я, мовчала, сиділа як могла,
А потім я від болю схопила його руки,
Й благати про пощаду негайно почала.
«Тихенько,без істерик, бо все уже готово,
Ще трошки почекай і будемо робити,
Сиди собі на кріслі, спокійно й нерухомо,
А я на п’ять хвилин зганяю покурити»
Та й вийшов. Я сижу, у роті заніміло,
Прислухалась до музики, що із колонок грає,
Моя любіма группа!!! Мене тут осінило!
Цікаво, звідки лікар подібні речі знає.
Він потім повернувся, свердлив щось і пилякав,
А я закривши очі чекала на кінець,
І потім чую знову до мене забалакав
«Ну да…ти з цим попала… тут в дійсності триндець
Сьогодні з тебе досить, завершим післязавтра,
Така от з тебе сумма» й показує мені,
Я скільки заплатила не стану вам казати,
Лиш натяк: В гаманця мого настали чорні дні.
Хоча кому це дивно? Не дешево нам жити,
Хіба блатні усякі не мають жодних меж,
Подивишся на ціни і хочеться запити,
Та щоб купить бутилу потрібні гроші теж.
Із зубом стало легше,та голова забита,
Цим лікарем й позором черЕз який пройшла,
Не хтілося мені нічого більш робити,
Тому вчинила мудро і спатоньки пішла.
Настало післязавтра, і я така вся фіфа,
Зробила марафєтік й у клініку пішла,
Але ж я не людина, скоріше отеліпа,
Приходжу, і в прийомній «А лікаря нема»
Я знову помідора, тепер уже від люті,
Навіщо він прийом на день цей назначав???
Та медсестра додАла «Присядь-но, скоро буде,
Оце,напевно, знову Русланчик наш проспав»
Русланом значить звати - подумала і сіла,
Хвилин чекала двадцять, про щось своє гадала,
І тут як грюкнуть двері, в них чудо те влетіло,
Й мене тут осінило: здається я запала!
Красиві темні джинси пошиті по фігурі,
І куртка чоловіча, що так і хочеш зняти,
Який він був крутий, кажу вам, ну внатурі,
Такого кожна баба схочЕ захомутати.
«Я ща перевдягнуся, і будем лікувати»
І знову я покірно у кріселко пішла,
Вляглася й почала про все це міркувати,
Оце, скажу, скотилась, до чого я дійшла?
«Тебе я пам’ятаю,ну що ж, давай красуне,
Ввімкну зараз музончик і будем починать»
Я бачу він до мене стільця вже свого суне,
Й могО страшного рота знов буде розглядать.
Латав він зуби вправно, а я усе дивилась,
На йОго карі очі, як у сови здорові
Тепер на цьому кріслі на віки я б лишилась,
Та він зробив все швидко на превелике горе.
Мій гаманець готовий, його знов потурбую,
Вже «Скільки?» запитала у красеня в халаті,
Він каже «Безкоштовно тобі усе влаштую,
Та ми підем сьогодні удвох гулять…на паті»
Мені почулось? Як це? О Боже, шо то бУло?
Спочатку затупила й стояла шо дурна,
Руслан « Давай о шостій, дивись, щоб не забула,
Заїду за тобою, ти де живеш, мала?»
___________________________________________
Вечір
В мені не сумнівайтесь, була я при параді,
І зачіска, і нігті, і сукня…словом ляля,
Він рівно в шість з букетом вже був у мене в хаті,
Вручив мені ті квіти з словами «Просто краля!»
Той вечір став початком життя зовсім нового,
Побачень через вісім він був моїм вже хлопцем,
До нього не кохала ніколи я нікого,
Його я хрюнозая, він ж став для мене сонцем.
Були такі моменти, коли ми з ним сварились,
Та потім розуміли: воно того не варте,
За стіл «переговорів» сідали та мирились,
А потім брались разом вечерю готувати.
Пройшло так аж три роки, усе давно змінилось,
Ми стали жити разом, тепер вже як родина,
Була у нас з ним мрія, вона взяла й здійснилась,
Чекаєм з нетерпінням ми на появу сина.
___________________________________________
«Алооо…вставай красуне, не буде турбувати
Тебе той зубчик більше. Усе! Залікував!
Давай скоріш із крісла, іди відпочивати,
Така ось з тебе сумма, я все підрахував»
У мене кисла міна, не склалось як гадалось,
Дістала гаманець, і вигребла що мала
ВіддАла усі гроші, з ним в’яло попрощалась,
Приперлася додому й обід варити стала.
_______________________________________
Знайдете ви мораль, чи тут її немає?
От особисто я помріяти люблЮ,
Але щасливий той, хто й в мріях міру знає,
Бо вміє зла реальність підкласти нам свиню.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560085
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.02.2015
Затори й жарєнь на просторах столиці,
В метро розгулялись усякі маньяки,
Хрещатиком ходять любві бурной жриці,
Тусують до ранку у клубах друзяки.
Цим літом рішила не їхать додому,
Потрібно ж робити доросліші вчинки,
Навчаюся тут, канікули знову,
Працюю, гуляю у вільну хвилинку.
До речі, про себе потрібно сказати,
Оленою звати, звичайне створіння,
Раз в рік навіть можу віршА написати,
На цьому скінчилися всі мої вміння.
Нарешті відгул на який так чекала,
І я взявши книгу, мобільник та воду,
У парк біля озера швидко погнала,
Бо рідко виходжу ось так, на природу.
Читала Костенко, на лавці сиділа,
В той час як життя навкруги вирувало,
Та тут я персону цікаву зустріла,
Вона щось завзято собі малювала.
І якось так вийшло…навмисно чи ні,
Ця дівчина теж подивилась на мене
Ми гратись у глЯдки немов почали
Оце ж бо я влізла туди, де не треба.
Вона посміхнулась, а потім як встала,
І бачу, до мене надума підходить,
Що хоче вона я поняття не мала,
Обож… що робити? Себе як поводить?
Забула про неї я вам розказати,
Коротке волосся, шикарнії очі,
Не кожен осилить таку розгадати,
Та впевнена я що знайдуться охочі.
Підходить до мене й питає «Як звати?»
А я як німа чи якась навіжена,
Що мозок, що серце відкинулись в п’яти ,
Але таки булькнула «Звати Олена»
Вона знов всміхнулась й в блокнот записала,
Від шоку я майже уже відійшла,
Листок незнайомка взяла й відірвала,
Вручила мені, розвернулась й пішла.
Безглуздо я знову себе відчувала,
Із ротом відкритим втулилась в листок,
Портрет мій весь час цей вона малювала,
Під ним: «Ти прекрасна! Дзвони» й номерок.
Увечері вдома сиділа й гадала
Дзвонити чи ні, взагалі що казать?
Я цифри ось ці вже напам’ять всі знала,
Тепер треба зважитись щоб їх набрать.
І я таки зважилась, там десь на дроті
Все чується довгий й занудний гудок,
Затих нагло він і говориться потім,
Що мій абонент не приймає дзвінок.
«Ну добре,як хочеш»- вже я психанула,
Але що сказати? Зробила я крок.
В поганому настрої якось заснула,
Хотівши забути ту дівку й дзвінок.
На ранок прокинувшись все все згадала,
Подумала трохи й послала усе,
Листок з своїм фейсом без жалю порвала,
Й пішла готувати до чаю бізе.
Сказать що не вийшло- нічо не сказати,
Я замість бізе напекла лиш вуглів,
В смітник все пішло й довелось прибирати,
До чаю ж солодких знайшла сухарів,
На мобілку уваги зовсІм не звертала,
Лиш під вечір зробивши на травах компрес,
Телефон щоб будильник поставити взЯла,
І побачила що є нове смс.
«В понеділок чекаю тебе в Файлет-барі,
Десь о сьомій годині, стіл під номером п’ять ,
Вибач, дівчино з парку, я була у запарі,
І не мала часУ телефон в руки взять»
Як дізналась вона що я з парку та сама?
Й взагалі, чого маю до неї я йти?
Я у ліжко лягла, та до ранку не спала,
Намагаючись вихід із цього знайти.
_______________________________________
Ну таки я пішла, і про це не шкодую,
Вже чекала мене в отім барі вона,
Каже: «Зараз тебе напоЮ й нагодую,
Обирай»- і менюшку мені простягла.
Іра (звати її)- дівчина не з звичайних,
Вірші пише, малює і всяке таке,
Не вилазить із різних гуртків театральних,
Загалом попустила добряче мене.
Хоча винна сама що талантів не маю,
А з Іриною був незабутнім той час,
Як наважилась я, досі, чесно…не знаю,
Та сказала їй «Хочу зустрітись ще раз»
І була вона згодна, у кіно ми ходили,
На прем’єру одну ледь квитки та знайшли,
Після, довго по місту вечірнім бродили,
Й випадково до мого будинку дійшли.
Запросила її я до себе додому,
І пакетне вино розлилось вмить по чашках,
Я палю й розглядаю її, невідому,
Вона ж топче морозиво все у фісташках.
Ну а потім лунали віршІ у кімнаті,
Я у них все тонула, у них поринала,
СтрІлки наче дуріли на тім циферблаті,
Це все схоже на сон, та я точно не спала.
Коли сили потроху вже нас покидали,
Ми вляглися на ліжко і про все мов забули,
Я боялась казати, і вона все мовчала,
На «веселій» цій ноті ми взялИ та заснули.
Вранці сонце палюче світило в вікно,
Знахабніле проміння все лізе між очі,
Іра ж зникла кудись, як її й не було,
Не поймеш тут нічо, хочеш тут чи не хочеш.
На комоді записку від неї знайшла,
Прочитала її й моментально прозріла
«Ти мені не дзвони, я подзОню сама»
Вже не стрималась я і на всю заревіла.
Подзвонила вона через тиждень чи два,
Захотіла щоб разом пішли в галерею,
Я відмовити Ірі ніяк не могла,
Бо хотілося бути весь час разом з нею.
Ну ось так і живем, вона дзвонить мені
Дуже рідко…та дзвонить, чи це добре..не знаю
Я готова чекати і ночі і дні
Бо здається що я її трохи…кохаю!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544623
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.12.2014
Картина «Розліталась, неначе сраний віник»
Приблизно так опишу свій кожен ранок я,
І не рятує діло мій галасний будильниk,
Сонько і запізнюха,напевно, стиль життя.
Встаю і чищу зуби, із чаєм бутерброди
Я швидко наминаю вдягаючи штани,
Накину якусь кофту, які там моди-шмоди?
А потім перевірю кран газу та води.
В під’їзді,як попало, я замість капелюха
Нав’яжу свого шАрфа червоного в крапки,
Ага, а ще дивуюсь, чого так мерзнуть вуха,
Але нічо, буває, та й ми не слабаки.
Влітаю у маршрутку, шукаю вільне місце,
Новини якісь, жарти спокійно почитать,
Та от, на моє горе, немає де засісти,
Стою, а баби в кріслах про пенсії триндять.
Коли вони всі вийшли й почапали на ринки,
З полегшенням я всілась там де обігрівач,
Ношу з собою книгу «Діон й чарівні свинки»,
Шукаю її в торбі, де завжди дикий срач.
А поки розбирала свинарнію у сумці,
Зупинок ми промчали ну десь зо дві, зо три,
Увесь цей час була у себе я на думці,
На двОрі ж свою пісню заводили вітри.
І тут кричить кондуктор :«Затори на дорозі»
Як хочете-виходьте, бо ми надовго тут,
Якби навіть хотіла…та вийти я не в змозі,
Лиш цей мені підходить автобусний маршрут.
З’явилася проблема: а як тепер робота?
І так уже начальство наставить звєздюлєнь…
Рішила подзвонити й спихнуть все на погоду,
Забула розказати: лінющий я тюлень.
Мій шеф стиснувши зуби сказав «Ну добре, Віта,
Вертай давай додому,якщо уже так сталось»
Оце я розумію бабєня я, кубіта,
І це, мені повірте, я навіть не старалась.
Засіла носом в шарфу, відкрила свОю книгу,
Усілась як на кріслі, сюди хіба що чай,
На вулиці робочі з доріг збивають кригу,
Уся ця атмосфера як просить «Засинааай»
І я таки заснула…й коли очі відкрила,
Ми навіть завернули в найближчий поворот,
А на сусіднім кріслі йойой, нечиста сила…
Сидів не зовсім принц, скоріше обормот.
Подумала «Окейка, в маршрутках все буває»,
Спокійно обернулась й втулилася в вікно,
Та чую мій сусіда до мене розмовляє,
Ну Господи, що хоче від мене це «оно»?
«Читаєте про свинок, моя чарівна леді?»
Лише єдина фраза мене ввігнала в лють,
«Та мЕні до вподоби «Діон й його медведі»,
Там ще Чубаку Гібса із вежі заберуть»
Сказала йОму ясно…не хочу розмовляти,
А він все лізе й суне, неначе той фрегат,
Словесна діарея оці бридкі підкати,
Та видно цей мучачо лиш входить у азарт.
Наш «кінь» під цифрой двадцять так далі й не просунув,
І я уже стомилась й відсиділа весь зад,
А хахальок до мене чіплятись знов надумав,
Лишилася б я вдома, вернути б час назад.
А креативний пацик, одначе, мій попутній,
Настирно лізучИ мені серед очей,
Він майстер-клас пікапу забацав незабутній,
Дістав свою мобілу і написав в ній «хей»,
І дав мені читати,а я не реагую,
Тоді він написав «Заюнєчька, давай»,
А я врубила фазу «Не бачу і не чую»,
У голові «Ну нєєє, чувак, не починай».
До речі, про красавца: спортивні штані взимку,
Внизу ботинки, куртка із маркой «АБІБАС»
Довгущі патли зв’язані в фіолетову резинку,
Коротше, налітайте, парніша на заказ.
О Боги, ну нарешті ми рухатись почАли,
Доїхали вже навіть до станції «Мости»,
Сьогоднішні події весь настрій зіпсували,
Ще трошечки і в дурку менЕ можна везти.
Чи то десь там на небі хтось зжаливсь наді мною,
Чи просто пощастило і тут тобі усе,
З маршрутки якась сила та випхала «ковбоя»,
Це змусило нарешті всміхнутися мене.
Подумала «Хоч зараз, та буде спокійніше»,
Не тут булО мені, бо як оце на зло,
Ввійшов якийсь мужик, давно вже не парніша,
Метіллю контролера в автобус принеслО.
До мене він підходить і каже «Ваш квиточок»,
А я собі вся впевнена полізла у кишеню,
Єдине що було в ній- мій чистий ще платочок,
Мужчинчик зрозумів це й зробив мене мішенню.
«Давай-но,дорогенька, витягуй мені гроші,
В оцім житті немає нічого на халяву,
Ми не прощаєм «зайців» лиш за красиві очі,
Плати,якщо не хочеш з міліції пред`яву
В такі моменти я стаю немов дурною,
Бо я ж таки купляла злощасний той білет,
Не знаю як тоді це сталося зі мною,
Та вмить тоді забула культуру й етикет.
Водій веде баранку, попутні розкричались,
«Невихована,хамка, халявище, дурне»,
Кондукторша, зараза, стояла і сміялась,
Ну й ладно, хай і так, мене то не гребе.
А контролер все далі цю пєснь свою заводить,
Ну я уже змирилась й дістала гаманець,
І здогадайтесь що Вітуся там знаходить?
Який із мене «заєць»? Скоріше я взірець.
Якраз ми заїжджали на ще одну зупинку,
Вже навіть припинився злощасний снігопад,
Я на лице вчепила коронную ухмилку,
Й сказала контролеру «Аррівідерчі,гад»
І вийшла, бо набридла маршрутка за години,
Ще й зжарив всю попиню стілець-обігрівач,
Згадала що потрібно заскочить в магазини,
Проходячи шаурмєшню, де різав м'ясо хач.
Зайшла до магазину,відтаяла,в корзину,
Закинула молочку, какао й мармелад,
Не втрималась й купила прикрасу на ялину,
Ну дообре, вже признаюсь, взяла ще й шоколад.
З пакетом по слизОтах додомоньки приперла,
Зняла усе із сЕбе й на кухоньку пішла,
Немитий склад посуди, розкидано все, мерва,
Ой, все…іще помию, й поставила ковша.
Какао, я скажу вам - смачнюча насолода,
Коли сидиш удома ти в спокої й теплі,
І не псує твій настрій маршрутка і погода,
Частіше б випадали такі моменти й дні.
Нарешті я спокійна, та завтра на роботу,
Начальник сто відсотків, що буде дуже злий,
Та будем сподіватись на матінку-природу,
Можливо вона завтра влаштує вихідний.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542742
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.12.2014
Хеллоу всім! Я Юля, така як і всі.. студентка,
Навчаюсь,працюю,гулять хоч і рідко,та хожу,
Не дівная блонда, й далеко не жгуча брюнетка,
Світло-русява і досить сімпотна на рожу.
Я вам скАжу правду, в мене не складались
З хлопцями стосунки, що тут ще додати?
Друзі мОї тишком за цю справу взялись
Й романтичну зустріч хтіли влаштувати.
«Завтра йдеш на каву, Діма його звати,
Ось тобі є фотка,гарний,носить бренд,
Буде в «Метрограді» він тебе чекати,
Бачиш,от знайшовся хоч якийсь бойфренд»
_______________________________________
Як пристойна дівка трохи запізнилась,
І не на п’ятнадцять , а на сім хвилин,
Підійшла, а Діма «Чо ти забарилась?
Я немов придурок тут стою один»
Вже тоді відчула,що не буде діла
Був у мене ступор, що сказать не знала
Чесно, з ним лишатись я не дуже хотіла.
Виходу не бУло…друзям обіцяла.
Що прекрасним буде в холод й непогоду?
Ну звичайно ж кава й зАтишне кафе.
Та мене неначе кинули у воду,
Він у автоматі нам купив латЕ.
Витратив на мене цілих 10 гривень,
Щедрістю своєю вразив на повал,
А стоїть довооольний, гордий як той півень.
Я ж давлюся кавой з думкою «Завал!!!»
На старезний Сіменс йОму подзвонили,
Боженьку, можливо твій мені це знак?
Виявилось наші кОмусь гол забили…
«Філіжанка» з цукром полетіла в бак.
Стало зовсім зимно, ми ж ідем гуляти,
Ось уже Хрещатик,Стелла і Майдан,
Він налаштувався й нумо лепетати,
Ну а я мовчала,ніби партизан.
Потім сексі-мачо витягнув з кишені
Ласту свОю й нагло лізе обіймати,
Та лиш глянув в очі злі мої, скажені
Й вирішив бідося не ризикувати.
Ну нарешті! Ось воно! Це моє спасіння!
Стовп оно видніється з надписом «Метро»
Серед цього стресу хоч одне везіння
І тепер я скАжу «Досвідос,Дмитро»
Ну а на останок хтів він цілуватись,
І купить в дорогу мЕні шаурму,
На мої відмовки став ще й дивуватись
Певно розраховував що знайшов дурну.
___________________________________
Знаєте, не буду я когось шукати,
З допомогой друзів, чи навІть сама
А якщо ніхто мене не схоче покохати..
Ну то так і буде! Лишуся одна!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526681
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 29.09.2014
В нашім місті живе фіфа- Кіра її звати,
Ходить вся вона у стразах й горда, наче квочка,
Простий люд вона не хоче і в обличчя знати,
Що тут дивного? Вона ж бо депутатська дочка!
Але є ото на світі така штука-карма,
Хочте вірте,чи не вірте - та вона працює
Вона все і всім вертає, наче бумерангом,
В Одних вОна забирає, інших обдарує.
Татка Кіри на роботі півень клюнув в дупу,
Бачте, перекрав занадто чолов’яга грОшей,
Документи біля пЕчі він згорнув на купу,
І врубив собі мотивчик « Я такий хороший».
Та не врятувало це бідного мужчину,
Міліцейські дяді вже прийшли до хати,
Руки у кайдАни й повели в машину.
Родичам сказали «Папу не чекати»
Всі були у шоці, що ж тепер робити?
Треба терміново залягти на дно,
Вирішила матір закордон звалити,
Кіру ж засилають бабушці в село.
Чемодан рожевий та рожеві уггі,
Модніца приїха в гості помагать,
Бабця захрестилась « Ти як та папуга,
ЗнЯла все це швидко, й хату прибирать!»
«Я ні буду дєлать»- плаче в кріслі Кіра,
Баба засміялась й дівчині сказа
«Ось тобі кобіто дідова сокіра,
Сраку марш підняла і коли дровА»
Ті рожеві уггі кольором змінились,
Туш тече потьоком крізь усе лице,
А бабуля знову «Шось ти розлінилась,
Це тут не столиця, нумо, гіменце»
Вранці баба Тося підійма онуку,
«Треба ж подоїти, доню, коровИ»
«Та ви што, смєйотєсь, гляньте маі рукі» -
Відхопила Кіра нової звезди.
Склалися нелегкі в дівчини стосунки
З Тимофеєм сірим- жирним гусаком,
На руках в дівчИни сині візерунки,
Ох вже й настарався він своїм дзьобком.
Промайнув так місяць, «кралічка» столична
ЗнЯла манікюри й коси зачеса,
ВОна без мейкапу навіть симпатична,
Тиха і спокійна,а не та звізда!
Тарабанить мама «Кірочка,збирайся,
Нашо тобі,бейба, те дурне село?
Речі скоро в торбу й звідти забирайся,
Можна вже приїхать,тут все залягло».
Повернулась Кіра в рідную домівку,
Справила на маму «правильний ефект".
«Вдягнута неначе ніща покоївка,
Манікюр де? стрижка? Тут проблем комплект»
Гадки я не маю чим все закінчИлось,
Чи тепер інакша квочка та мала,
Хтось казав « Як бУла,так і залишИлась»
Ну а хтось «Вернулась знову до села»
_______________________________________
Ви не забувайте, все до нас вертає,
Особливо Якщо ми чинили зле,
Той,хто лиш добром усім відповідає
Те ж самЕ добро до себе повернЕ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525869
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 25.09.2014
Для мене хворіти- справа цілком звичайна,
«Таке непотрібне ти» - каже моя бабуся,
Та ви їй не вірте, я дівка як всі, нормальна,
Гуляю з знайомими, дрихну та часом вчуся.
Але як на зло, ще не встигла осінь настати,
І вітер не зміг на просторах як слід розгулятись,
Уже відчуваю…мікстуру потрібно купляти,
Закутатись вдома й у ліжку зо тиждень валятись.
Так,так, здогадалися, мала температуру,
Себе почувала неначе морозиво тале,
Оце уночі потягнуло гуляти дуру,
Рішення швендяти в холод не дуже вдале.
Мені так погано давненько уже не бувало,
Верталась додому, й підкошує трохи ноги,
Присіла на лавку, бо сил моїх майже не стало,
І в паніці згадую номер швидкой допомоги.
Та тут я побачила дивного хлопця напроти
Високий блондин,у костюмі, такий симпатичний,
«Шановна моя, звичайно якщо ви не проти,
Я вам допомОжу,бо стан ваш зовсім критичний»
Ось так я знайшла собі друга, Петром його звати,
Підтрима на будь-яку тему він завжди розмову,
Пораду в потрібний момент може запросто дати,
Ніколи іще я не чула від нього відмови.
Не знаю чому, та шарахались дуже люди,
Коли разом з ним я гуляти кудись ходила,
Шепочусь собі шось, ото вже канєшно паскуди,
Якби я могла, то напевно усіх їх прибила.
Вкладав він щовечора мЕне немовби дитину,
І зАвжди казав що підемо у снах мандрувати,
А так і булО…потрапляти в чарівну країну,
Й мені не хотілось на ранок очей відкривати.
Ми з Петькой були вже давно там неначе свої,
Кружля мене в танці зелена двонога жирафа,
Карніз Митрофан балатується знов в королі,
Стоїть на панелі розпусна каштанова шафа.
Прокинулася я від ось цього прекрасного сна,
Петро біля мене лежить і соньком обзиває,
«В нас сьодні багато роботи, вставай-но,мала»,
Як настрій підняти мені він завждИ добре знає.
Роздався дзвінок, а на дроті моя матуся,
Отрима від неї я досить зорошу новИну,
«Збираю я речі й до тебе у гості мчуся,
Хоч знатиму як ти живеш там сама,дитино»
Нарешті я вас познайомлю - Петрусі сказала,
Та він відповів: «Твоя мама не має знати»
Кивнула лише і весь день ходила й мовчала,
Образив мене, та не хтіла його я втрачати.
Приїхала ненька й нависла над нами дилема,
Як бачитись так,щоб вона про це зовсім не знала,
Не надто проста до рішення ця проблема,
Обходилось, й навіть підозри вона не мала.
Та якось разок моя матінка мила,
У «вдалий» момент до кімнати зайшла
«Доцюня,ти з ким тільки що говорила?»
А я ж підвелась і триндіть почала…
Знайомся матусю, його Петром звати,
Він друг мій, хороша і чемна людина,
Не знали ми просто як все розказати,
Напевно ж настала потрібна хвилина.
Моя матір зблідла,казать що не знала,
А потім зібралась, і ось її мова:
«Вікусю, крім нас тут нікого немає,
Здається, потрібна тобі допомога»
__________________________________
Казав мені Петя,не треба палитись,
А я ж то не слухала, добра дурепа,
Я зараз не знаю куди собі дітись,
У жизні моїй здоровезна халепа.
Лежу у лікарні, мене тут все бісить,
Діагноз: я маю уявного друга,
Не можу без дозволу й штори завісить,
Батьки лиш втішають «Та…просто недуга»
А всі ці нудні лікарі та медсестри,
Петрусю мого в мене ж хочуть забрати,
Щоденні розмови, таблетки і тести,
Та нашої дружби їм не подолати!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525352
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.09.2014
Оптимістів навколо занадто багато,
Колупають життя в пошуках позитиву,
Та роззуйте баньки, чесно, то вже занадто!
Не чекайте із моря погоди чи дива!
Так і є,зрозуміли, не легко мені,
Загинаюсь в роботах, відгадайте причину
Відпочинок я бачу хіба що вві сні,
Чоловіка не маю, та маю дитину.
А папаша,ну що? Космонавт він для сина,
Полетів десь на Місяць, як дізнавсь що вагітна.
Я в малого єдина і справжня родина
Бо для нього живу. З ним лиш добра й привітна.
Як я тільки отримала цю гарну звістку,
То до нені пішла, а до кого ж іще?
Результат: «Ах ти ж клята,брудна вертихвістка!»
Виперла мене з дому… на мороз,без речей.
Схаменулася? Ні. Вона в мене інакша.
Просто в день той усе назавждИ обірвалось
Як мені далі жити? В голові повна каша,
Я із пузом і думами в світі зосталась.
Завдяки незначним , але тАки знайомствам,
У гуртожитку знЯла маленьку кімнату,
Я мирилась із різним тоді неподобством,
Аби булО куди йти, де жити і спати.
Підробляла тоді я на різних роботах,
Намагалася знову зв’язатися з татом,
Та йому не до цього… в сваїх он заботах
Попросив не дзвонити йому й не писати.
Народила дитя, ото муки булИ,
Провалялась не мало в страшнючій палаті,
Баб на вході вітали в сльозах мужики,
Я ж верталась одна, із клуночком у бантІ.
Моя мама прекрасно новини всі знала,
Але чуда не сталось,я й не сподівалась,
Допомога мені звідусіль поступала,
Я приймала її, брала все й не вагалась.
Тьотя Нюра віддала коляску стару,
Заодно доглядать мене вчила за сином,
Перший час це усе було схоже на гру,
Та вона мутувала в щоденну рутину.
Знала точно, потрібно професію мати,
Тож у школу стилістів взяла й записалась,
Вчилась стрИгти і нігті красиво пиляти,
А бува на общажних своїх тренувалась.
В перукарню я потім пішла працювать,
Вечорами лиш бачила свого малого,
В різних друзів його довелося лишать,
Я такого життя не бажаю нікому.
На дурних кавалерів не маю я часу,
Моя ціль - забезпечити свОю дитину,
Дать майбутнє йому, і найвищого класу!
Щоб мав дім та в кишені якусь копійчину.
_________________________________________
Зараз точно вам кАжу є певні доходи
Маю друзів,які мене точно не зрадять
Хоч бувають в житті моїм страх і незгоди
Вони точно ніколи мене не повалять.
А синулі 5 літ, у садок чемно ходить,
Любить маму, ненавидить гречку і манку,
Час від часу про батька розмови заводить,
Після них я реву до самОго світанку.
Ми придбали в кредит мацьопуню квартиру,
Затягнули паскИ,якось так…виживаєм,
Часом вдома немає ні хліба, ні сиру,
Але разом ми точно усе подолаєм.
Вибачайте мої дорогі оптимісти,
Позитив щоб знайти, тре терпіння набратись,
Я втомилась…не маю й хвилини присісти.
Але вам обіцяю,я буду старатись.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=521618
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.09.2014
«В житті треба спробувать все… по можливості»
Я фан цього вислову, звати Марія,
Не маю ніяких захоплень чи здібностей,
Навчаюсь,працюю, хом’як є і мрія.
Здавалось би дівка цілком адекватна,
Хоча, як сказати, в людей думки різні,
Хтось каже: «Машуня,ти очєнь развратна»,
А хтось: «Як мужик маєш яйки залізні»
Немає у мене постійних партнерів
У сенсах усіх, про які Ви згадали,
І йоги дрищаві, і міліціонери
У ложі розпутства моїм побували.
А що тут темнити? І з дівками грішила,
Якщо вже потягне, нічого не вдієш,
Що там кажуть люди… мені не важливо,
Прихильністю всіх не зАволодієш.
Із всіх всіх своїх видатних походеньок
Сьогодні одну цікавеньку розкАжу,
Верталась в тролейбусі я з посиденьок,
Із настроєм «Хтось підійде,зразу вмажу»
Сиділа, спокійно людей розглядала,
Усе як завжди, є і фіфи й ботани,
Та тут погляд свій я сконцентрувала
На ньому…з такими сягають нірвани!
Він теж зацінив мене,судячи з всього,
Та ось, як на зло, моя далі зупинка,
Вже йду до дверей,але дИвлюсь на нього,
І думаю що промайнула ж іскринка!
А він раптом встав, підійшов аж до мене,
«Привіт»- пролуна від пахучого хлОпа,
От видно, МУЖИК, не дурне й не зелене,
Ох чую, пригод віднайшла моя попа.
Деталі знайомства не буду казати,
Було як у всіх, почались зустрічання,
Ну тааа…він мав що мені показати,
Була дика пристрасть,але не кохання.
Він брав все що хтів, в коридорі й на кухні,
В хід йшли навіть хлист,ремені та зажими,
Об паркет розбивались тарілки та кухлі,
Йшли до біса всі норми, правильність та режими.
Ми робили усе…від стандарту до тантри,
Нас тягнуло не гірше великих магнітів,
Засинали під звуки індійської мантри
Та під запах в квартирі розставлених квітів.
А на ранок пилась найдешевша з всіх кава,
Й намагання з нічого зробити оладки,
Це для когось відстій,а для мене забава,
Що буде ось так, не мала я й гадки.
Так не йшли місяці,бігли наче хвилини,
Все мінялось в країні, холоднішали ранки,
Та мені похололо від одної новИни-
Він одружений, я ж маю статус коханки.
Ясне діло що нам довелось попрощатись,
Так хотілось мені, ні про що не жалкую,
Жодних планів не мала,з ним не хтіла побратись,
Я як далі живу: п`ю,навчаюсь, працюю.
Кавалер зараз є. Добрий,чуйний і щирий,
Можу навіть заяву зробить: закохалась!
Хоч він часом буває занадто ревнивий…
Ну коротше,напевно,як мало, так сталось!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520101
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 28.08.2014
Як ведеться у всіх таборах адекватних,
Я піднялась із ліжка о п’ятій десь ранку,
Моя матір в секунді знайшла чим дійняти -
Прать до річки послала мене на світанку.
Несучи таз в руках, я дивилась у небо,
І хотілося вільною стать, наче птаха,
Було ясно - тікати кудись звідси треба.
Далі йшла, а над вухом гуділа комаха,
Вже на каменях в інші степи понесло,
Прийшли в голову думи про голод і кризу,
І в цей час, ну я кажу, якесь западло -
Впав у річку пакет із інтимной білизной.
Скажу чесно,хотіла залаятись матом
Та потрібно було рятувать панталони,
Одним словом відчуй, як це буть акробатом,
І задерши халат, оминать перепони.
Зачепились мої кружевні атрибути
За гілляку здорову, недалеко від кладки.
Слава Богу, я то як без них бути?
Вони ж добре ховають усі мої складки.
Вже дійшла до кущів, пробиратись хотіла,
Раптом чую десь голос чарівний луна,
А білизна самотньо на гілці тремтіла,
Я ж пішла роздивлятися хто то співа.
Там на кладці сидів кароокий мужчина,
Мав гітару в руках,весь такий уляля.
В почуттях я схопилась за дику ліщину,
Такий красень, напевно, він не звідсіля
«Хто тут?»-раптом до мене донеслось.
Шпигуном я вже точно ніколи не стану,
Ось вже вийшла до нього і тут все понеслось:
Ми годину базікали без перестану.
Кочівний він музика,приїхав ще вчора,
І родину привіз,тут із ним цілий табір.
Оселився в краю, де живе дід Микола,
Тепер ясно чому він жалівся на гамір.
Цей красунчик мене запросив на вечірку,
Я сказала прийду,та тепер є питання -
Як вночі непомітно покинуть домівку?
Ой…звичайно не з легких у мене завдання.
Коли в таборі згасло останнєє світло,
Я під приводом «Треба бігом до туалету»,
Під піжамою в сукню розкішну одіта,
Наче кулею швидко лечу із намету.
Це було як у сні, все все стало байдуже,
Бо є я, і є він, пили ми й танцювали,
Та настав чай іти, не хотілося дуже,
Ми стояли під деревом і розмовляли.
Раптом мовив мені- «А давай ми втічемо»
Стало страшно та я головою кивнула,
Хоче він щоб я стала його нареченой,
І я руку холодну йому простягнула.
Решту ночі ми гоцали на сіновалі,
А на ранок забігли на хвильку до хати,
Взяли їжі смачної у тітоньки Валі,
Та пішли своє щастя по світу шукати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517869
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 17.08.2014
Давно зрозуміла що жить важкувато
Типова студентка, контрактна основа
В батьків я не можу й копійки прохати
На всяку роботу я завжди готова
З самОго початку, як тільки вступила
Запхнувши в кишеню всю гордість й відмовки
Посилки важкі по квартирах носила
Собі заробить щоб на хліб та обновки
Нормально все йшло, до пори і до часу
Була на плаву і в навчанні й в кар`єрі
Але як у фільмах-одного я разу
На очі потрапила бабі-мегері.
А що тут казати? Мій бос красень, добрий,
Трудяга ще той, персонал поважає,
Вдягається стильно, веселий, хоробрий,
Тому і не дивно що дівчину має.
А дівчина та..ну добряча зараза
Скоріше за гроші полюбить людину
Та ні, це для неї навряд чи образа
Бо рідко натрапиш на схожу тварину.
Звільнили..ну сталося, що вже поробиш
І я час від часу там десь підробляла
Але ж небагато на цьому заробиш
Тому я і далі невпинно шукала.
Звичайно, чудово коли є друзяки
Хоч душу відвести в компанії можна
Вони всі у мене ще ті забіяки,
Але допоможе й підтримає кожна.
Так от, одна з них мені якось казала
Що в неї для мене робота хороша
Адресу швиденько мені написала
Додала,що буду купатися в грошах.
Приходжу, на вивісці «Школа моделей»
Скептично віднеслася, але як буде
Заходжу в скляні величезнії двері,
Той день я ніколи в житті не забуду.
Ось тут купа дів довгоногих і гарних
Усі дуже стильні, круті що казати
Здається немає дурних і вульгарних
Була б я не проти отак працювати.
Знайшла я мужчинку в однім кабінеті
У нього лице було досить знайоме
Згадааала..читала про нього я в неті
Відома людина - Альбертус Ольйоне
Він пильно дивився, ні слова не мовив,
Лише підійшов, покрутив і пощупав
І потім нарешті до мене промовив
«Ти знаєш красуне, я дещо задумав»
«Сенсей»- як просив він його називати
У бізнес свій кликав, мене у моделі
На подіум, одяг щоб демонструвати,
Бо мав десь проходити показ у Делі
Йшли дні, на підборах я вчилась ходити
На голову книги невпинно складали,
Як одяг дібрати, що, як, з чим носити
Новісінький імідж мені підбирали.
Пустили на подіум, два рази впала,
Зламала підбор, від Ольйоне вловила
Такої ганьби ще ніколи не знала
Всю ніч на балконі сиділа й ревіла.
На ранок прийшла вся запухша й дурна
Сенсей розлютився, й сказав в дикім гніві
«Прийти на роботу, та ще й з бодуна?
То це не моделі! Так роблять повії!»
Ось так, попросили з агентства мене
І сесія скоро, усе це лякає
А що далі буде? Куди занесе?
Так шкода, та цього ніхто і не знає
Екзамени я завалила усі
Мені не дають жодної перездачі
Про це повідомлять родину в листі
Та дала адресу я нашої дачі.
Поперли з гуртожитку, «щастя» яке!
Сижу я у друзів і грошей не маю
Скажіть, ну за що мені горе таке?
Що далі робити у себе питаю..
Поради від вас я чекаю завжди
Можливо хтось має для мене роботу?
Куди мені далі подітись….піти?
Врятуйте будь ласка дурепу-голоту
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517641
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 16.08.2014
Мене звати Аня, мені двадцять з гаком
Люблю макарони й ванільну морожку
Вже маю достатньо проблем з своїм банком
А так все окей. Живемо по трошки
Закінчила я універ цього літа
Отримала статус учьоної дівки
Тепер для домашніх я справжня еліта
Яка у селі досі доїть корівки
Стосовно інтиму, ну, лічної жизні
То тут трохи глухо,застої бувають
Не маю про хлопців я жодної мислі
Хоч родичі часто мені натякають
Сьогодні кімнату свою прибирала
Диванчик,полички та різне лахміття
Здорову коробку із шафи дістала
А пииилу неначе валялась століття.
У ній я знайшла різні книги та фото
Усе із чудових часів універських
Згадалось як бігла на першу роботу
Й нелегкі моменти,коли було кепсько
І серед усіх цих реліквій та згадок
Знайшлась фотокартка,вражає і досі
Ну так….був зі мною цікавий випадок
Й замріяно я розляглась на підлозі
__________________________________
Весна,на перерві п’ю каву дешеву
Народу багато,студенти втомились
Але у цю днину похмуру,квітневу
Усе в голові моїй раптом змінилось
Худа наче дошка,стиль-рок,окуляри
З тату на руці і цигаркою в роті
Але в тобі були якісь дикі чари
Й мене закрутило у коловороті
Це все дуже дивно,або нереально
Бо завжди лиш хлопці були на приміті
Слова мої будуть до біса банальні
Таких ще, як ти я не бачила в світі
Йшов час,ти курила завждИ,я стояла
Дивилась на тебе відверто й з бажанням
Мене ти напевно і не помічала
А серце лише розривало стражданням
Хотіла не раз підійти і зізнатись
Але все боялась що не зрозумієш
Або навіть гірше..почнеш насміхатись
…і далі дивилась, а що тут ще вдієш
Я йшла якось тихо собі в коридорі
І думала про курсову і про пари
Як бачу стоїш ти, а очі мов зорі
Та чую лиш серця скажені удари
Звичайно, нічого тобі б не сказала
Уже ось повз тебе проходити буду
Аж раптом мене ти за руку узяла
Я цього ніколи в житті не забуду
Так вийшло що ти вже давно про все знала
Фактично прийшла,хап на плечі й готово
У тебе цигарка,у мене знов кава
Та зараз ми разом й на все однакОво
Пройшло пару літ, МИ-не більш ніж минуле
В обох у житті так багато нового
Хоча почуття ці давно вже заснули
Скажу…я ще так не кохала нікого
_________________________________
Лежу на підлозі, ще стільки робити
Нарешті піднялась,і все все прибрала
Потрібно вечерю бігом наварити
Бо скоро повернеться втомлена мама
А вам на останок хотіла сказати
Забийте на все,стать-вона не важлива
Немає різниці кого покохати
Кохання-це річ де усяке можливо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516771
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 10.08.2014
Студентів в країні є досить багато
Але ж не усі обдаровані люди
Хтось вчиться для того, щоб кірочку мати
А хтось у майбутньому генієм буде
Та ні, тут не тільки про справи технічні
Комп’ютери, хімію й інші науки
Є речі на перший хоч погляд простіші
Але вчити їх, часом справжнії муки.
Філолог наприклад,то досить цікаво
Ти мови вчиш,звичаї й інші дивини
Пізнаєш що було до цього не знано
Світ іншим сприймаєш щодня й щохвилини
Якщо ти стараєшся,вчиш ідеально
Гризеш істерично граніти й каміння
Поїхать в країни заморські реально
Це і є нагорода за всі твої вміння
Знайомтесь..Катруся чи Кейт, Катерина
Філолог-професія, хобі – співати
Весела, цікава, шалена людина
Ніколи друзякам не дасть сумувати
Історію цю мені вона казала
Коли ми за чашкою кави сиділи
Я тістечко тихо своє доїдала
Вона ж на хлопчину якогось гляділа
А очі її ніби зорі сіяли
«Цей хлопець так схожий…» А через хвилину
« Того що розкажу ще друзі не знали
І так…уяви собі всю цю картину
Я вчилася добре, не спала ночами
Писала конспекти,слова,семінари
У мене вже глюки з*являтись почали
Здавалось не ВУЗ це,а справжнії нари
Навчання мені почало набридати
Аж тут наш декан завітав на уроці
«В студенти по обміну є кандидати
Катруся ти їдеш!»- Сижу я у шоці
Валіза стоїть,і мамуся ридає
Я рік проживу без своєї домівки
…І зовсім не знаю,що мене чекає
Везу я свій фотик і трохи готівки.
Летіла я довго, мене всю трусило
То каву пила,то дивилась на хмари
Можливо велику помилку зробила
І там в мене будуть лиш сум та кошмари
А з іншого боку це рік без контролю
Хоч пий,хоч гуляй-не дізнається тато
Отак розмовляла я тихо з собою
А потім на трохи лягла подрімати.
Приїхала..Господи як тут красиво
А я теребила свої хворі нерви
Тепер схаменулась,і просто забила
І дупця віщує,нароблю я мерви
Живу у гуртожитку,класні тут баби
Із різних країн,є і русі,й блондинки
Одні з них страшніші болотної жаби
А інші неначе спустились з картинки
Навчання пішло,дні скажено летіли
Вже місяць вчу мову та інші предмети
З сусідками над серіалом ревіли
І вільно читали журнали й газети
І разу одного забили на пари
Гуляли весь день по кафе й магазинам
Забули про норми,пристойність й запари
Співали пісні і катались в корзинах
Годинник все цокає, вже вечоріє
Бо сонце втомилось, іде воно спати
Кофтинка моя якось зовсім не гріє
Забігли у клуб щоб хоч потанцювати
Зайшли,подивились,за стійку засіли
Замовили дуже і дуже багато
Самбука,вино плюс коньяк та текіла
Нічого не треба,я йду зажигати
Що я там робила,туман в голові
У натовпі подруга десь розчинилась
Тому нуднувато тут стало мені
На вулиці з лахами я опинилась.
І настрій не той щоб кудись вже іти
Відкрила я сумку,шукаю мобілку
Хотіла лише подзвонити в таксі
Тепер же я схожа на справжню дибілку
Почула я шум,загудів десь мотор
Підняла я очі,прикол не вловила
Там був не «Порше»,в нім сидів не мажор
А лиш якийсь дивний худющий хлопчина
Червоний шолом,чорний мотик, це так….
На мене летить наче пташка на муху
Схопив мою сумку,і ось який нах
Ще пару секунд і не чуть його духу
Дійшло ой-йо-йой обікрали мене
Кричати не стала,не дуже ревіла
Поганий це день, але він же ж мине
Я далі пішла, хоч мене і хилило
_____________________________________________
РАНОК
Набридливе сонце світило в кімнаті
Прокинулась я, щось не так, відчуваю
І тут розумію: не в себе я в хаті
Як тут опинилася??...Не пам’ятаю
«Нарешті»- як грім серед ясного неба
Почувши я ледь не сховалась під ліжко
«Тебе щоб збудити, це танк певно треба,
Давай, просинайся моя білосніжко»
Піднявши повіки я бачу картину:
Юнак мого віку,чорнявий та гарний
Не схожий на падл..кхм погану людину
Моє перше враження - кадр цікавий
А що я тут роблю? Ти хто? Що тут сталось?
Мільйони питань все летіли й летіли
Не заспокоюсь докИ не дізнаюсь
А руки і ноги чомусь затремтіли.
«Ну це….ми того, познайомились в барі,
Ти так розридалась, що люди зглядались,
Хтось вкрав твою сумку.. ти бУла в запарі
А потім ми разом пилИ і сміялись.
Ну..хм… ти звичайно з вином перебрала
Вже ледь не вляглася під стіл на підлогу,
Адресу свою ти мені не сказала
І я на спині тебе ніс всю дорогу»
От що вже поробиш? Ну з ким не буває
А фішку про себе давно таку знаю
Розсол то фігня..він не допомагає
Коли алкоголю багато мішаю.
Піднялася з ліжка, зібрала одежі
Поки мій «дружок» готував нам сніданок
Здається що я перейшла усі межі
Хаха, не забуду ніколи цей ранок
До себе додому дісталася пішки
Розмита косметика, зачіска – «хата»
В кімнату зайшла, почалися насмішки
Поржала я з себе, й пішла далі спати.
_______________________________________________________________________________
А далі як завжди, гуляла і вчилась
Але ж без пригод я жити не можу
ЯкОсь після пар в універі лишилась
І раптом «узріла» знайомую рожу.
Це ж той…що прокинулась в нього на ранок
О боже, він вчиться в моїм універі
Згадався мені той жахливий світанок
І вибігла я у найближчії двері
Усілась під кущ, у тіньок щоб без сонця
Віддихалась думаю все…пощастило
І тут як почую «Нічо собі, хто це!!!!»
Все все усередині раптом застигло.
А що тут казати..і схоже буває,
Знайомство не з кращих, а що тут робити?
Він рокер -Чубачі, тусить і бухає
Ми потім частенько гуляти ходили.
Співає пісні, досить файне звучання
Дівчата заморські по ньому всцикались
Скажіть, ну яке тут до біса навчання
Забили на все, і лише розважались.
Ну ясне тут діло, влюбилась по вуха
І він певно також,бо вів себе мило
Рвав квіти із клумб мій крутий відчайдуха
Співав серенади….нас просто накрило.
Ходили з Чучу ми весь час лиш за руки
Вночі нас чекали численні «забіги»
На ранок не дім, а бардак і розруха
Немов налетіли сюди печеніги.
А час все минав, скоро треба додому,
І я потихеньку на землю спускалась
Потрібно провести серйозну розмову
А серденько в грудях сильніше стискалось.
Розмова пройшла скажем так…не найкраще,
Сварилися дуже, пішли в хід тарілки
«Та ти не людина, а щось непутяще»-
Сказав і пішов…Я ж налила горілки.
______________________________________________________________________
Настав цей вже день, ось сьогодні я їду,
Не бачились ми після сварки ніразу
Збираю торби, й зразу після обіду
Злечу і забуду ту наглу заразу.
Аеропорт, реєстрація, на руках є білети,
Я здала весь багаж і прощалась з дівками
Повертаюсь,іду,проходжу турнікети
Тихо плачу, а серце виє вовками.
Як в кіно в нас не вийшло хоча б через те,
Що чекала його, але він не з’явився
Як на мене, кохання – щось досить гірке
Це кришталик, який раптом впав і розбився.
_______________________________________________________________________
Ось ми знову в кафе, сидим біля вікна
Я давно своє тістечко тихо доїла
Катя каже «Несіть сюди пляшку вина,
Кава ваша за вечір мені надоїла»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496569
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.05.2014
Жити в родині –то досить важливо
Вона нас об’єднує ,в купі тримає
Але це життя-тут усяке можливо
У когось є все,а у когось немає
Знайомтесь, Любава,їй років багато
Робота – збирати лахміття й відходи
Кому як не їй все про вулицю знати
Вона забезпечує жінці доходи
Склотару здала – ось вже має копійку
По місту з пакетиком завжди гуляє
Як бомж кожен, мріє про власну домівку
А як досягти цього зовсім не знає
Живе як усі люди стану такого
В підвалах,де темно,де страшно та сиро
Із родичів певно немає нікого
Але в серці десь…вона мріє про диво
Звичайно,колись все було ідеально
Кар’єра престижна, у центрі квартира
І чемна,й порядна,не зла,не нахабна
У неї в майбутнім була перспектива
Вела вона бізнес не без допомоги
Найняла людей,мужика – руку праву
Аж раптом зійшла зі своєї дороги
Й віддала квартиру свою під заставу
Був також бойфрендик відомий і знатний
Вона в ньому бачила тільки хороше
А так як він був ще і досить багатим
Любава хотіла позичити грошей
Як знаємо ми, от в таких от халепах
Показують люди свої справжні лиця
Любава звернулась до нього даремно
Й під маскою раптом розгледіла рильце
Без цього не можна..всю ніч проридала
Серветки невпинно в смітник лиш летіли
В шматки усі фото його розірвала
А потім вони в попільничці дотліли
На ранок пройшло :душ,два тости і кава
Машина і радіо,ось вже робота
Всі тільки кажуть « Ой,бідна Любава»
Одні неприємності,тільки турботи
Ось так все летіло щодня і все далі
Ішов персонал,і всі друзі зникали
І тут до всієї цієї печалі
Із суду до жінки якось завітали
Прийшли за квартиру по повній питати
Забрали останню копійку з кишені
Житло її все ж таки мають забрати
Хіба ж це є люди? Та ні..це скажені!
_________
..А потім знайомства з’явилися дивні
І там вип’є чарку,закусить і знову
«Мої кращі друзі,ви добрі і милі»
Одну на останок ,і впаде додолу
Квартири нема вже,знімає кімнату
Скотилася вниз,певно нижче підлоги
Усе пропила, свої речі й зарплати
Самі зрозумійте куди їй дорога
Друзяки у неї щодня ночували
Гулянки і туси були безперервні
Сиділи,кричали, і всі випивали
Сусіди замучились жити в цій мерві
Хазяїн квартири прийшов до Любави
Там ледь не прибив, попросив геть із хати
Закінчились її щоденні забави
Тепер доведеться знов жИтло шукати
А хто ж квартирантку собі таку схоче?
Без грошей,пропита,немає роботи
Таку не візьме хтось нормальний охоче
Бо з нею лиш жах і постійні турботи
Тому й у підвалах живе-поживає
Вона в своїх колах відома людина
Її кожен бомж у районі впізнає
Така от у неї тепер є родина
Хотілось кінець їй щасливий зробити
Але у житті певно так не буває
Скотилася жінка,що тут поробити
Такою вона свої дні доживає
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444677
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 22.08.2013
Кубик на підлозі,дівчинка маленька
Мило усміхнулась сонцю за вікном
А воно проміння легко й обережно
В коси їй вплітає золотим вінком
Дівчинка маленька,мила, синьоока
Можна задивитись на таку красу
Суконька ж вся в латках,чобітків немає
Хтось покинув гарну квітку-сироту
Крихітна,тендітна,хто ж її покинув?
Але ще у неї є цілЕ життя
Хтось обов`язково вІзьме й приголубить
І полюбить ніжно,як своє дитя
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444640
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.08.2013
В нашому краї усяке буває
Всетаки це ж туристична місцина
Он якийсь турок дівЧИну чіпає,
А там мароканця розводить дитина
Але ж не те вам потрібно сказати,
Бо це все таке,в нас без цього не можна
Історію хочу я вам розказати,
Щасливою в нас може бути не кожна
У мене є подруга Олею звати
Бабера ще та, як вже тут не крути
ЇЇ мрії: на літаку політати,
Завести собаку й будинок звести.
Колись ще давно, як були молоді ми
Мрійливі, наівні і просто дурні
Вступили у ВУЗ, хоч нічого не вміли
Хвалилися всім що ми дуже круті
ЯкОсь одногрупниця в ясную днину
Включила нам пісню заморську одну
А Олі ж сподобалось, штирить дитину
Витягує з сумки мобілку свою
І тут понеслося… і днями й ночами
Ця пісня лунала з кімнати щодня,
Брейк данс на полу наші жгли таракани
І ясно, що вивчила все те і я
У группі отій Оля вибрала мачо
Його Юлій звати,він справжній мужик
Все в нього на місці і біцепс і…ача
Це вам не якийсь там Петро-робітник
У нього моя закохалась подрУжка
Готова за ним на край світу іти
А я як в майбутньому старшая дружка
Повинна була якось допомогти
Але далеко нам їхать не треба
Бо раз в Інтернеті читаю новину
Юлій та банда з программой «Новембер»
Приїдуть піснями качать Україну
Шо сталося, Боже…невже це все правда?
Приїде нам красень співати пісні
Тоді моя Оля була дуже рада,
Про нього балакала навіть у сні
ТОЙ ДЕНЬ
Купивши квіток, у червоних штанах
Подруженька мила вже мчить на концерт
Красива така, шия вся у духах
Несе у руках свій щасливий білет.
Концерт був класнючий,дівки всі ридали
А Оля з букетом ішовши до НЬОГО
І думавши що в неї шансів немає,
Культурненько так навернулась на сходах.
Прийшовши у себе,побачила Оля
Що дивляться в залі на неї усі
А Юлій сидів над її головою,
Й тримав її руку у себе в руці…
Від шоку подруженька рота відкрила,
А посмішка хлопця сіяла в очах
«Невже це все правда,чи мЕне накрило?
Таке ж може бути лише в класних снах»
«Все добре, вставай»-сказав красень дівчині,
Підняв її тихо й на сцену повів
Під пісню-балладу та оплески милі
На танець Олюсіка він запросив
____________________________________________
Тепер Оля й Юлій вже дружать пів року
Привозить він їй подарунки з країн
Але Оля дума… «не зробить він кроку,
Не стане Юлюсик на віки моїм»
Дитинка не знала тоді ,що Юлюсик
Сидить цілий день і промови готує
Цукерки розклав ,не забув про шампусік,
Сьогодні хлопчина помітно нервує
Ось Оля прийшла вже до нього на хату,
Поїли,напились,і все як завжди
«Я маю тобі дещо зараз сказати
Мене не збивай,і просто мовчи…
Сказати я хочу тобі одну річ,
Коли я дивився в вечірнєє небо
Я поняв під лагідне блимання свіч…
Немає в житті більше сенсу без тебе»
………………………………………………………………………..
А далі весілля,а я старша дружка
Он Оля та Юлій танцюють танок
Не буду я місяць десь бачить подружку,
Вона ж потім їде з коханим в Бангкок
Історій таких мало в світі буває,
Але треба вірить ,бо все може бути
А той хто по-справжньому когось кохає
Для щастя свого може гори звернути!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419752
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 20.04.2013
Мені шістдесят,є і діти, і внуки
Хоча я не так як усі пенсіонери
Я зовсім не знаю про біди і муки
З сім`єю живемо як ті міліонери
А все те чому бо мені підфартило
Як кажуть сучасні ,круті громадяни
Життя це мене від душі наділило
І легко змінило усі мої плани
З дитинства самого я вІрші писала
І текстики дивні ,що часом палила
Ось так я писакой відомою стала
Тим самим всі статки свої заробила
І зовсім недавно приперлися в гості
Оці журналюги питання питати
Хотіли мені перемити всі кості
Щоб потім в якийсь там журнал друкувати.
Я сіла у крісло,і ось почалося
Відкрилися швидко здорові блокноти
По черзі п'ятнадцять питань пронеслОся
А я вже втягнулась,і зовсім не проти
Питали як завжди про всяку заразу
Просили сказати про свОї бажання
Аж раптом хтось ляпнув незвичную фразу
«Скажіть нам про свОє найперше кохання»
Тоді всі замовкли і стали чекати
А я лиш схилила макітру та очі
«Якщо вже про це захотіли ви знати
Всідайтесь,бо буду патякать до ночі»
І хлопці,й дівчата на килим упали
А доця моя їм чайочку зробила
Ось так про любов я розказувать стала
«Усе почалося коли я вступила
Весь місяць найперший до змін я звикала
Втягнулась в навчання,гуляла частенько
Студенткою справжньою швидко я стала
І дім мій вмістився в кімнату маленьку.
Сказати по правді, то бУло нормально
Жила як усі, з універу додому
А потім змінилося все кардинально
І явно запахло початком дурдому
Десятого жовтня в буфет я ходила
У тітки замовила булку та каву
Аж тут я від стійки коли відходИла
Побачила в черзі хлопчину-красаву
Хоча..навіть так не могла я сказати
Бо це вже тобі не якась просто врода
Про йОго лице можна вІрші писати
Напевно ж добряче старалась природа
Здорові з горошини карії очі,
І чілка так легко та мило спадає
Такого напевно обкрутять охоче
Новий хтось на нього щодня западає
Ось так я стояла замріяно й дивно
Аж тут хтось направив на мене прозріння
Незнаний об’єкт зовсім не креативно
Хотів перевірити моє везіння
Об’єкт той придумав цікавую штуку
Проходячи поряд зі мною, раптово
Схопивши мене за холодную руку
Нечемно штовхнув на красунчика тОго
Наступне що було..лежу я на хлопцю
На йОго футболку розлилася кава
Хоча він і був у « культурному» шоці
Сказав: «Куди лізеш патлата роззява»
Мені ж не звикати,не перша халепа
Піднялась й поплентала злюча на пару
В думках лиш крутилась «Яка ти дурепа
Чому ж ти не врізала цьому нахалу?»
Йшов час,але я не могла все забути,
Той хам мені снився в кошмарах щоночі
Що далі робити,і як мені бути
Бо так далі жити я зовсім не хочу
Мені так набридло безглуздо страждати
Хотіла помститися,хоч це й не гарно
З`явилась ідея його відшукати
І якось образити навіть банально
Я майже нічого про нього не знала
Студент як усі, грубіян,але гарний
Щодня у контакті його я шукала
Але що тут скажеш, я сищик бездарний
Нарешті вже вилізло сонце з-за хмари
ЗачІпку знайшла і за неї вхопилась
В одному з альбомів якогось нездари
«Друзяки» мого купа фоток з’явилась
Раз клацнувши я перейшла на анкету
«Максим мачо-бой» засвітило в екрані
Так так.це той самий гусак із буфету
І я розчинилася в злобному плані
Свою я сторінку почистила вправно
Набралася сил та натисла «Додати»
Завданнячко це провернулося славно
Тепер моє діло сидіти й чекати
Наступного дня по своїй давній звичці
Зайшла в інтернет,пошту глянуть швиденько
На білому фоні,у синій табличці
Чека смска на мене маленька
О так..це Максим надіслав аж два слова
«Привіт,познайомимось» з знаком питання
З цьогО почалася цікава розмова
Й сірник запалився міцного кохання
Писала йому я частенько,признаюсь
І він не мовчав як цнотлива дівчИна
А з часом на диво для себе дізнаюсь
Що він не такий вже поганий хлопчина
Скромняга,романтик і спорт полюбляє
Не терпить зазнайок і курок гламурних,
Не курить кальян,алкоголь не вживає
Ну прям таки мачо із фільмів амурних
Як швидко летіли години й хвилини
Мінялося все…і оцінки і друзі
І тут однієї прекрасної днини
Хтось чорнив налив на моїй білій смузі
Максим мій затих,вже нічого не пише
Лише в універі весь час заглядає
Який вітерець його розум колише?
Така поведінка мене доконає
Не стану темнити..мене зачепило
У чому проблема хіба розгадаєш?
Було все чудово,місцями аж мило
Як бісить коли ти нічого не знаєш!!!
Я стала на стежку де повно каміння
Тепер просто мушу у всім розібратись
Забувши про скромність,згадавши всі вміння
ПідІйду до нього щоб правду дізнатись
До вечора дзеркало я катувала
Язик щось молов,ну а мозок не шарив
І так я промову свою тренувала
І текстик оцей мене явно запарив
Будильник дзвенить,продираю я очі
П*ю чай,вилітаю,біжу на зупинку
О Боже, як я в універ йти не хочу
Але мушу щобИ зловить ту скотинку
Проходжу повз корпус,ретельно вглядаюсь
Потрібний момент налетів наче вітер
Сміється на сходах хтось,я оглядаюсь
І змішую голову й серце боліти
Максимко стоїть,обніма якусь бабу
Розказує щось,ну а потім цілує
А щоб її здуло…як в полі кульбабу
Ця вся ситуація мене нервує!
Немає вже мови,які там зізнання
Було неприємно,і бридко до болі
Картина така-то нечемне знущання
Це ніби на рану насипати солі
Мені стало ясно,я закохалась
Звичайно невдалого кадра дібрала
По місту весь день у сльозах я тинялась
Бо бачив Господь я добряче попала
Сказала дівчатам своїм,а вони
Торочать що діяти треба негайно
А що ж я тут можу? Тут що не роби
Не вийде у мене триматися файно.
Казали нам завжди,що час то є ліки
Напевно мій випадок десь унікальний
Не можу стулити ночами повіки
В клубочок зажався мій спокій ментальний
А він так і далі ходив,посміхався
Ловила я погляд його,але толку
Здається Максим в мені розчарувався
Натомість знайшов собі модную тьолку
Пробіг цілий рік, і ще один далі
Так само страждала,на нього дивилась
Зробилось життя,як торт із печалі
І я остаточно від світу закрилась
О ні, не кажіть що тупа я,чи дура
Я вже забувала його потихеньку
Але тут як завжди..чергова халтура
Й минуле пресує сторінку новеньку
Прийшов третій рік,курсову я писала
А в нього останні запари навчання
«Признатись йому»- це душа так казала
А мозок чинив йому протистояння
Сессійні деньки,підготовка до бою
Залежить усе від одного навчання
Він більше не буде десь поряд зі мною
Я думала тільки про кляте кохання
На щастя закінчились заліки й тести
Було дуже важко,а я це зробила
Лишилось одну тільки справу довести
Відкритись тому,кого стільки любила
Останній ривок,сік в руках,в п`ятках серце
Він їсть шоколадку на лавці під небом
В середині як там приправили перцем
Ну все мій Максимка,я мчуся до тебе
Не хочу вдаватися сильно в деталі
Червона як редька,йому розказала
А літо пече нібито на мангалі
Але це таке…я стояла й чекала
Тепер вам кінець: він кохав мене дуже
Але через скромність боявся писати
Бо думав що я з якимсь пациком дружу
Не хтів в моє щастя носюру встромляти
Він їде кудись у заморські країни
Останні всі дні провели вдвох ми,разом
Не хоче вертатися до України
Мені ж як чинити я вирішу з часом
_______________________________
Вернувшись у старість,на кріслі я знову
Увага на мене,хтось спить,а хтось плаче
Ніколи ще я не вела цю розмову
Але що не робиться, то все на краще
Історію цю у журнал написали
Ну хай так і буде, я тут не шкодую
За віршик новий мені премію дАли
Над виходом збірника зараз працюю..
А ви молоді,не мовчіть про кохання
Бо часто лиш крок ладен долю змінити
Зробити його-благородне діяння
Для того щоб в світі щасливо прожити!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419153
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.04.2013
В селі де живу я , нічого нема
Хіба що там клуб..де побиті всі вікна
І ввечері тут накриває журба
Не знає ніхто куди сЕбе подіти
І знали би ви,як усе це гризе
Я ж ще молода,серце хоче польоту
Задумала сОбі я діло одне
Поїхать в столицю й знайти там роботу.
"Не пущу нікуди!" -старий мій сказав
Колхозний мужик,має свині і трактор,
Весь вечір він нерви мої гвалтував
Ну прям не татусь,а якийсь Термінатор
А мати сказала "Хай їде дитя,
Шукать своє щастя в великій місцині,
Що краще-почати нормальне життя,
Чи тут годувати рогату скотину? "
І ось вже пакую я свої клунки,
Купила білет на копІйки з заначки
А поруч зі мною сидять всі дівки
Та просять з столиці їм слать передачки.
Мій тато провів мене аж на вокзал
ПостОяли трошки,і вже час прощатись
В сльозах у чоло він мене цілував,
Й без щастя додому казав не вертатись.
У поїзд я сіла,він рушив уже,
Тепер лиш дерева танцюють в віконце
Прокинуся вранці,й побачу нове,
Красиве ,велике столичнеє сонце.
Та не зустріла його я тоді,
Бо дощ падло йшов,і весь день зіпсувався
Це трохи підпортило плани мої,
Але мама вчила "Дурне,не здавайся! "
На вулицю вийшовши в шоці була,
Машин тут дай Боже, і люди багаті
А я,як сільська нерозумна фігня
Припхалася в місто у сірім халаті.
Купила газету,і стала читать
Знайшла я одне,серед всіх оголошень
"Бабера потрібна в кафе №5 (номер п*ять),
Щоб дівка нормальна,й на вигляд хороша"
Взяла я таксі і поперлась туди,
Грошей відвалила,як місяць квартплати,
Згадала тоді я усі матюки,
А потім пішла про роботу благати.
ПрийнЯли мене тут звичайно не шик
Нечемно бурчали,що я не підхожу
Аж потім їм стукнув у голову бзик,
Й усмішка змінила насуплену рожу.
Ну що,почала працювати отак
Розносити їжу,столи прибирати,
Тихенько тягнути хазяйський коньяк,
Вночі з пацанами у мафію грати.
Я першу зарплату послала в село,
А з нею записку...що добре живеться,
Купила дівкам я своїм кімоно
Це плаття якесь на японській зоветься.
Ось так час ішов,і мінялася я,
Ніхто вже не скаже,що я як дитина
Скромняшки й тихосі в мені вже нема,
Поводжусь тепер як столична скотина.
....А тут так і треба,лиш так проживеш
Ніхто ж не притулить до себе охоче
А поки ти шлях собі не прогризеш,
В твій бік жодна курва дивитись не схоче.
Доречі,знайшла тут подрУгу собі
Її звати Настя,працює зі мною
Вона як і я народилась в селі,
Не любить горох,й завжди як з перепою.
Ми разом живемо,і весело так
Пліткуєм до ранку,читаєм журнали
А в хаті у нас регулярно бардак,
Як ніби там топчуться гіпопотами.
Настав вже той час,захотілось мені
Кохання до гробу і всякої страсті
Хоч снила я принца на білім коні,
В реалі чіплялись охранніки Васі.
Не треба мені отаких от хлопів
Бо їм ж стій на кухні,й вари щось поїсти
Жінок припахаюсь,як своїх рабів,
І потім за день ти не зможеш присісти.
Все це зачепило те внутрішнє " Я"
Самотньо було,наче дулі в кармані
Тому,як закінчилась зміна моя
Пішла напиватись в найближчому барі.
Сиділа за стойкой,текілу пила,
БармЕну звезділа про тЯжкую долю,
В стакан долила я собі ще вина
Заїла потом все оце ковбасою.
Що далі я думаю ясно було
Набралась по повній,іти ледь ледь можу
Накинула якось на себе пальто,
І ось вже я звідти....ну скажем...вихожу.
А потім у спогадах ніби туман,
Відкрила окатиці я вже на ранок
Бодун охопив мене наче дурман
Й россол замінив мій смачнючий сніданок.
Аж раптом почула у ванній я шум
Злякалася дуже,й ножа в руки взЯла
Молилася всім хто приходив на ум
І навіть план дій в голові проробляла.
Із криком ввірвалась туди,і ой бля
Цей ніж ледь не впав на підкошені ноги,
Своїми очима на мене втика
Мужлан там стояв...метра два від підлоги.
"Щоб тебе побрало,ти хлопче припух??"
На що той мужик мені лиш посміхнувся,
Оце ж бо лошара,оце ж бо лапух
Я мріяла щоб він тоді навернувся!
"Галушечко мОя,чого ти не спиш?"
Ця фраза прям збила мене з пантелику
Шось трохи занадто зазнався малиш,
Взбісилась й заїхала гаду у пику.
І вигнала....... потім пішла я у зал
Та й телек врубила,почути новини..
Там кажуть "Віталій Петрович Ганзал
став самим багатим мужчиной країни"
Мене в той момент наче вдарив розряд..
Що я наробила?..що буде зі мною..?
Той кОму дала я ногою під зад
Вважається в нашій місцині звіздою
Наступного дня працювала в кафе
Думками як завжди далеко десь бУла
Аж тут мене хтось довбанув у плече
І про свої брєдні я швидко забула.
У сірім костюмі з букетом в руках
Стояв той Віталій і знов посміхався
"Квітуся моя.. я весь день на ногах
Шукати тебе сьодні я задовбався"
Я глянула.. просто у вічі йому
Дойшло мені що цей чувак симпапулька
Почала я нести усяку байду
Й морозитись стала неначе бурулька.
Мене пригласив він сходить в ресторан
Погодилась я наче на автоматі
Під руку веде мене пристрасний пан
А я як на зло знов у сірім халаті.
Той вечір пройшов на п*ять балів у нас
Людина він гарна ..порядна і мила
Ніякий не бабнік...і не ловелас
Захоканість мЕне по вуха накрила.
Ось так і знайшла я кохання собі
Він кращий ніж принц...без коня,а з машиной
І тут промайнула мисля в голові
Знайомить рішила йОго я родиной
Батьки і подружки щасливі були
Такого красавця в село їм приперла
Нам заздрили навіть сусідські коти
І тут почалася справжнісінька мерва...
Віталій мій став на коліно одне
Й сказав опустивши стидливо повіки
"Маруся...кохання єдине моє
Ти станеш моєю дружиной на віки?"
Звичайно я згодна була і вже ми
на наше весілля настроїли планів
робити ми будем його восени
бухла буде повно...і гарних тюльпанів
................................................................................................................
Але життя все міняє за раз
Маруся оце нам лише показала
Її вчора збив на дорозі КамАз
Й щасливою дівчина так і не стала
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418909
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 16.04.2013