| Сторінки (1/37): | « | 1 | » |
Роздуми. Про вічне і про ніщо. Про речі які залишились у минулому житті, себто запаковані під шаром стресу, страху та злості і у теперішніх умовах їм не знайшлось місця навіть у тривожній торбині.
Виникає питання: а навіщо мозок генерує усі ці “непотрібні” думки. Він хоче чкурнути від суворої реальності чи йому остогидла сіра буденність яка супроводжується лишень втомою у всіх сенсах цього слова? Можливо він хапається за минуле життя, якого на жаль уже не буде?
Пустота. Темрява. Навіть сніжинки завмерли у повітрі. Лишень у вікні бачу своє рухоме відображення. Дві протилежності з однаковою зовнішністю. Минуле і майбутнє. Людина з темним обличчям і людина без обличчя. Людина в теплі і людина в холоді.
Чи відчуваю я це тепло? - Ні, так як мозок підказує що лишень холод загартовує тіло і дух.
Чи відчуваю я холод? - Також ні.
Так де ж тоді я?
Можливо Я - це скло, яке і показує це відображення. Кожному своє відображення. Устами хочу прошепотіти свою молитву, та силует навпроти одразу перекрикує німим криком. Змарніле лице навпроти просить допомогти, та скло не передає цього прохання. Воно трансформує його в тишу.
Тишу з якою потрібно обережно поводитись.
Тишу яка красномовніша за всі прохання.
Відображення віддаляється і ховається у темряву. Темряву яка сховає все. Від усіх.
До наступної зустрічі, скло!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966397
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 23.11.2022
Робота. Як же вмієш ти вибити з колії моєї маленької реальності, віддати відчуття нікчемності та безнадійності буття. Черговий день не пройшов безслідно для психіки, але я вирішив дати шанс їй – роботі - надію не спотворити своє бачення її. Цього не вдалось,на жаль…
У вирі подій я навіть забув, що надворі золота осінь. Раніше чарівне побачення влаштувала мені зима (яке я пам’ятаю й досі), та й осінь була наполегливою. Рішення було прийнято! Тим паче, що вустами осені – наче фея заграла на арфі чарівну мелодію – звучали її слова. Побачення обіцяло бути відвертим, особливим та інтимним, тому свою музику було заховано якнайдалі – я готовий був слухати. Слухати її…
Мої очі миттю вдихнули стільки яскравих фарб, що Моне б мені у той момент заздрив. Хоча б до сонця, яке манило до себе грайливим поглядом та ніжними відтінками свого заходу. Латаття на річці у тандемі з вабливим туманом лиш підкреслював мої враження. Обабіч паслись коні та вітер розчісував золоте волосся Вінниці. Поряд зі мною снували люди та, при змозі, знищували незчисленні скарби … не розуміючи свою нікчемність та тимчасовість. Ми не володарі планети! Немов терміти волочимо все на дно, не розуміючи лиш, що терміти своїми діями роблять і багато добра.
Дерева осипали мене своїм золотом, яке у промінцях сонця здавалось ще яскравішим. Ліхтарі поміж ними красувались і створювали свої химерні відображення на асфальті. На... асфальті… Вони не знали, що цим показують свою обмеженість та бездушність, як і ті, хто їх створив. Навкруги чути «робота», «гулянки», «проблеми», рідше – сміх та радість. З усіх куточків відблискують маленькі ліхтарики, і ніхто не чує як наполегливо і головне безкорисно співають птахи, шумить вітер, сміється осінь. Ніхто не прислухається. Ці чудесні звуки перекрикують машини і їх послідовники – люди.
Осінь! Пробач нас, що не помічаємо тебе. Ось уже чути й гуркіт мого під’їзду. Ліфт. Кухня. Інтернет. Які жахливі слова! Дякую тобі, осінь! Хоч на хвильку відчув себе людиною з живим серцем. На хвильку. Дякую, що дозволила пізнати й усвідомити тебе! Дякую!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529675
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 13.10.2014
Щемить. Щемить за Україну.
За себе, за нас, за родину.
Катують гноблять і соромлять -
наркотик у голову колять.
Ми сильні, не раз ми терпіли
і щастя для себе хотіли.
Та шлях нам тернистий надали,
і страждання на тарелі подали.
Я вірю у краще для себе.
Та сміх пробирає про себе.
Можливо.. історію вговоримо
І нову її для нації створимо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465720
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.12.2013
Чудові вечори з Ремарком
Проводжу постійно я.
Життя моє схоже на сварку.
Для мозку — це чистий яд.
От виникли запитання -
стіна у відповідь мовчить.
Це невеличкі побажання,
а розум зі злості скрипить.
Живемо на дні атмосфери
як в жолобі у океані.
Постійно крутимо афери й
невже ми настільки погані?
На дні виживати жахливо:
багато хижаків розвелось.
А я ще дивився мрійливо, -
і впасти ще нижче прийшлось.
Де темно, самотньо й жахливо
і світла практично не має.
Де розум блукає сварливо
і досвід собі загрібає.
Навіщо у темряві досвід?
Мучить запитання не вперше.
Невже у жолобі просвіт
не відберуть собі “перші”?
Хотілось зловити промінчик -
Наївний, та це не порок.
Наступив на гостренький камінчик -
І швидко засвоїв урок.
Невже ми живемо у пеклі?
в яке викидає свідомість.
Що робиться на поверхні?
Човнами топиться совість.
Хотілось б мілководдя:
корали, повітря, прозорість..
Я знов подивився мрійливо,
і знову потопив свою совість.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443858
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.08.2013
Ліхтар. Вимірювач часу.
День.. Ніч.. Місяць.. Століття..
Постійно міняє гримасу
і щодня виринає із сміття.
А поряд вирує життя:
кипить вдень, гуляє вночі
і рине у небуття
плюючи йому у вічі.
А він чекає, чого не знає.
Можливо ласки й співчуття?
Але у нас так просто не буває:
не викривайте свої почуття!
Він жертвує найціннішим,
стоїть і мріє про взаємне.
І мріє бути сміливішим, -
Але терпить усе неприємне.
Життя біжить, спливає час,
не шкодуючи нічого.
А ліхтар видає всім аванс..
за ковток часу.. спливаючого..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440295
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.07.2013
Зустріч. Цікава річ.
Така ж неможлива як день і ніч..
На мить усмішка на обличчі, -
кожен показує величність
забувши все. Хіба ж це чесно?
Брехати так спокійно й лесно
й топтати совість у смітті...
Аж розум плаче у пітьмі:
у масці тісно і не зручно -
не будеш лаятись ж гучно.
А хотілось б... Та не можна
коли навпроти душа порожня:
не те що бездарна й пуста,
а обмежена й безмежно густа.
І, на жаль, ми всі однакові....
при зустрічі всі гонорові.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432718
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.06.2013
Весна. Вечірній чай.
Напевно це для мене рай..
Балкон. Цигарка. Й місяць поряд
Розмовами своїми морить.
Свідомість хоче заховатись,
А тіло хоче закохатись.
На мить.
Та темінь проти всіх бажань, -
Не хоче зайвих коливань.
Ой. Кажан сміливо підморгнув!
Й уваги моєї хапнув..
Та місяць на це не зважає
І лекції свої читає.
Думки його запахли смутком, і..
зірочки потухли хутко.
І стало темно і спокійно..
На мить. І час пішов повільно..
За мить. В думках швиденько пробіг блиск..
На мить. У серці аж піднявся тиск..
На мить. А на очах з”явився піт..
На мить. Зловив думок своїх політ..
На мить. Розмова з місяцем кипить!
В квартирах гасне нудний день,
й огидна згадка про вечір.
З реклами посміхається олень,
Та місяць цього не бачить:
спокійно й поважно шепоче й
потрібним відчути себе хоче
На мить..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426445
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.05.2013
І дощ не йде..
І сніг не сліпить...
І небо радість не приносить,
а почуття провини косить.
Черговий день в пітьму піде,
Й ніч територію помітить.
На каву вечір прийде
Й лампу спокою засвітить.
Та й почуття на підвіконні
Залишать погляд в пустоту.
А мрії наче мухи сонні
Чкурнули в ночі густоту.
Не варто згадувать минуле,
Не варто марити майбутнім.
Та... ніч на каву гукнула
Своїм поглядом відсутнім.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405871
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.03.2013
Жахливий день... Що може бути гірше?
Здавалось, що він уже нічим не міг здивувати: потрачені нерви, дарма витрачений час на вирішування чужих проблем, які лише посилюють відчуття байдужості до оточуючих, та й узагалі — звичайний нікчемний день.
Та раптом.... Світ ніби завмер.... Небо наче заманювало до себе в обійми. Усе було налаштовано проти усіх інстинктів. Я піддався спокусі і з місця призначення “проблеми” у “нудьга” вирішив поспілкуватись з зимою один на один.
Яке ж щастя усвідомлювати, що вдихаючи свіжий аромат зими та вловлювати незвичайну атмосферу від настрою дерев можна отримати неабияке задоволення. Таке враження, що землю покрила совість людства, і, яка ... звичайно ж ... усіх злякала. Дерева радіють, усміхаючись та пританцьовуючи під пісню у моїх навушниках: “...цілий світ навколо ніжно зелений...”. А ніч притрушувала совістю тих, хто ще вагався у слабкості природи.
Зупинився на хвильку. Озирнувся — навколо тиша. Яка ж вона прекрасна! Ялинки немов дівчата: хизуються прикрасами - виблискуючи у світлі найближчих ліхтарів. Інші ж дерева мовчки спостерігали й егоїстично нагадували всім, що скоро вони все-таки покажуть себе у всій красі і що саме зараз вони відпочивають від чергового показу мод. А над усім цим спостерігали зорі і красувались ще більше. Кожен “тягнув на себе ковдру” і цим цей вечір був прекрасним. Спостерігаючи за усім цим можна було втратити розум: і темінь.... і краса... Надзвичайна краса!
Пустота у душі і бурхливий потік емоцій переповнювали усі грані мого сприйняття. Відсутність людей та кілометри незвичайної нічної білизни вражали. Вулиці у таку погоду неначе цнотливі й запорошені снігом. Лиш людство своєю порочністю й зухвалістю роблять їх для себе чистими.
Аж раптом на горизонті по пояс у снігу з”явився сумний трамвай з великою кількістю бруду усередині. Він як ніхто розумів красу природи, оскільки кілометрами топтав нашу совість. Його доганяв інший...
Іду повз церкву. Зима без сорому притрушувала на неї совість тих, хто не маючи своєї думки несуть свої душі у храм спасіння за відповідну плату. Кількість людей біля таких місць завжди велика: усі несуть свої проблеми і буденність з надією, що у наступному житті їх совість буде чиста. Така примітивна система...
Ось уже близько до пункту призначення: уже чути шум інтернету й людських втіх.
Дім. Під”їзд. Ліфт. Квартира. Кімната. Так і моє почуття провини перед зимою зникло у домашніх справах. У думках промайнули слова, що таке побачення закарбується назавжди. Таке єдине і неповторне.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397812
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 03.02.2013
Парк на кістках. На людському горі люди розважаються. Весело, правда ж? Сиджу тут на лавочці один, немов одинокий дикий голуб, який постійно у русі в пошуках їжі. Смішно те, що голуба годують люди, які небайдужі до маленької одинокої птахи. Шкода з людьми так не буває... Тут зовсім навпаки: усі хочуть обдерти і до того обдерту нібито особистість, яка постійно під когось підлаштовується, хоче вона того, чи ні. Птаха може закричати, заспівати — вона вільна. Знову ж навпаки з нами — постійно треба мовчати й приймати чужі думки. Скільки може тривати такий безлад? Відповідь очевидна: ВІЧНІСТЬ! Птахи народжуються і вмирають, люди також, але інстинкти залишаються без змін. Жахливо також є те, що коли ти лише починаєш жити по-справжньому — об тебе усі витирають ноги і ніхто не скаже таких очевидних слів: Чому на очах усмішка, а на щоках сльози?
Але все ж таки у нас є спільні риси з вільними: летіти вгору дуже важко, важче — закріпитись на певній висоті, та завжди легше падати донизу ламаючи крила, мрії, а головне, віру в себе. Шкода, що не залишилось тих, хто допомагає склеїти крила після кожного (навіть невеликого) падіння. Залишились лише сміливці, які з усмішкою топчуть твої надії, ламаючи і без того хвору психіку. Як важко думати про оптимізм у 22 роки з пошкодженими крилами. На щастя, птахи так довго не живуть...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376875
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 10.11.2012
Люблю спати. Люблю не тому, що лежати зручно, тепло і комфортно, а тому, що чекаю з нетерпінням чергового перегляду серіалу під назвою “Підсвідомість”: кожного разу нова серія, причому щоночі жанр серіалу змінюється, хоча, бува й частіше. Недавно був співучасником убивства, після чого також був убитим і похороненим. Одразу прокинувся і поринув у роздуми: невже життя можна обірвати лезом ешафоту? Невже суть особистості розчиняється у свідомості натовпу за лічені секунди? При освідомленні цього наштовхнувся на цікавий факт: коли світ виснажує людину — вона поринає у сон, коли ж сон провокує нас — свідомість змушує відкрити очі. Можливо ми живемо подвійним життям? А можливо наше життя це і є чужий сон? Сон, який невидимим покривалом спогадів пов'язує різні епохи, віки, століття. Хто ж цим керує? Хто зв'язує долі незнайомих покривалом? А... може й знайомих?? Усі ж наші мрії переплітаються. Серіал усі ж бачать однаковий лиш у своєму баченні. Хотілось б на це сподіватись, а поки що з нетерпінням чекатиму знову захоплюваної, частенько моторошну й інколи зворушливу, але завжди неповторну пригоду зі своєю душею.
P.s. Надіюсь той, кому сниться моя історія зможе зрозуміти мій душевний стан. А що може бути краще за розуміння? І байдуже, що я не дізнаюсь хто це. Думка про це уже зігріває.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376874
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 10.11.2012
Чи підло бути добрим?
Чи добре бути злим?
Одвічнії питання
Задали молодим.
На що ті відповіли
(не гаючи свій час):
“Ви що, трохи дибіли?
Відчепіться від нас!”
Звичайно ж “відчепився”
від гордих молодих.
Сповна добра напився
й від злості лопнуть встиг.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372032
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.10.2012
Закохався: смішно до сліз -
моє серце зібралось із сотні валіз.
Розчарувався: рубайте кати!
Й валізи відправте до різних частин.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370684
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.10.2012
Іду один: без слів, без ласк
без тилу й захисту, без маск.
Хапаюсь за пір'їнку щастя.
Та.. найчастіше це напастя...
Тому емоції вбиваю,-
Й цим психіку свою ламаю.
А все для чого, запитай?
Нема бажання? Ну й нехай!
Переживу, змовчу і закопаю
усі думки й усе що маю...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370683
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.10.2012
Повний місяць — чудо небесне!
Він чекає поки світ воскресне:
щоб спокійно поспать уночі,
ну а вдень смакувать калачі.
Уже дві тисячі років чекає
й розчарування у собі тримає.
Спостерігає за людством й мовчить.
Лиш вовкам частенько сичить,
Які в свою чергу відповідають
й заспокоювати місяця мають.
Чому? А хто, крім вовків
Живе поряд з ним стільки віків:
Не міняється, не шкодить планеті,
не руйнує її і живе у наметі...
Надіюсь, мрія місяця здійсниться,
І у нас совість прокинеться.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368286
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.10.2012
Вибач, що з тобою на Ви:
Мене замучили мої кати..
Я мрію інакше, і, все ж
смутінню моєю не має меж..
Вибач, що з тобою на Ти..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368284
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.10.2012
Душевна рівновага — міф?
Усі ж ми — кораловий риф:
усі покриті кольорами,
амеби й ті постійно з нами!
То шторм, то штиль, зуби акул...
постійно тиснуть до скал...
Дехто дітей має ферму,
а хтось при собі носить сперму...
Та погляди у нас щасливі,
хоча плавці уже сиві...
від щастя, достатку, спокою...
а так хотілося б покою.
Та ритм життя не дозволяє....
Уявлення про світ кульгає...
Чим далі, тим хвилі вищі...
і... вітер сильніше свище....
Акули ростуть по годинах....
й життя вимірюють в хвилинах....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364844
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.09.2012
Ми терпимо невдачі
чекаючи удачі.
Ми віримо у щастя
переживаючи напастя.
Ми хочемо усього
не маючи нічого.
Ми думаєм що бідні
хоча з грошима ми рідні.
Ми маємо роботу
не потрібну нікому турботу.
Кохаємо подумки
життя такі задумки.
Постійно одинокі
сліпі та одноокі.
На світ закрили очі
й сон їх відкриває щоночі.
НАВІЩО?????
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364839
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.09.2012
Набридло все. Набрид весь світ.
Своїм словам я віддаю звіт.
Робота – дім, дім – робота,
Думки, печаль, стрес і скорбота.
Набридли хід моїх думок,-
Не можу закрити їх на замок.
Набридли люди і тварини.
Усі як беззахисні рослини:
Подай. Зроби. Віддай. Купи.
Та ще й до всього «ти тупий!»
Усі жаліються проблемами
Й «цікавими» життєвими схемами.
А ти, тупий, мовчи і слухай
Й чуже горе собі відлий.
Ділись проблемами з вазоном
І дихай біля нього озоном.
І то, роби це рідко,
Бо час збігає дуже швидко.
Мрії свої ж закопай,
Убий розчленуй і віддай
тому, у кого їх не має:
для них це буде просто раєм.
Розказуй що у тебе все відмінно,
І будь як всі неодмінно.
Бо проблем і так багато:
Іди як всі поле орати!
І це заняття аж до смерти,
А потім можеш себе зі світу стерти.
Сам себе, бо крім тебе
Ніхто не розмалює небо.
На яке щодня дивитись
І яке вночі буде снитись
Набридло!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354247
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.07.2012
Привіт. Сказали губи.
Невже те саме? Прошипіло вухо.
Пішов ти.. Заскрипіли губи.
І це вони ще сильні духом!
У масках зручно не завжди.
Без них ще гірше. Ось так!
Якщо з головою «не лади»,
То посади її в літак.
Бува одінеш не ту маску,-
Не раз жалітимеш пізніше:
Одразу отримаєш поразку
Й лице червонітиме скоріше.
Подумай…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354241
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.07.2012
Не можу змиритись з думками
Про те, що я з іншого світу,
Не можу змиритись роками,
І це б”є по моєму повіту.
Набридло ходити кругами
Не хочу такого життя...
Безжально топтатись ногами
Й по жару змітати сміття.
Я хочу спокійно померти
Незважаючи на свій малий вік
Я мрію кохання натерти
і випити весь з нього сік!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346620
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.06.2012
Човен тихенько пливе...
Розрізаючи річку мов масло.
Кохання як човен піде...
і сонце у серці погасне.
Ненавиджу я всіх дівчат
за те, що бездушні, не щирі.
Як човен пливу напрокат...
Чіпляючи в серці по гирі.
Не можу я в хвилі кидатись
Ламаючи мрії чужих
Не можу одразу ламатись
і битись щоразу в борти.
Не створений я для кохання,
Не створений я для журби,
Я маю великі страждання,
які розбивають борти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346619
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.06.2012
Ми – як келихи криштальні:
Відбиваємо мрії дзеркально.
Тримаємо окріп у собі.
Виливаємо який лиш при хворобі.
Проходить крізь нас нас напоїв багато.
Яких? Не можна ж все знати!
Що саме цікаве – повітря тримаєм.
Яке неохоче при всіх відпускаєм…..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344050
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.06.2012
Хотів розповісти про дружбу,
Детальніше про «вірну службу».
Як добре мати особистість
Яка здува з тебе плямистість,
Допоможе при першій нагоді,
Знаючи поведінку в собачій породі.
Порадіє, поплаче й пригріє
І завжди словом зігріє.
Та не все ідеальне, не вірте!
Навіть друзів своїх перевірте!
Усе не так гладко, я запевняю!
Ми всі егоїсти, це точно! Я знаю!
Комусь не підслужиш, буває, -
Та й тебе одразу забувають!
Доброти ніхто не помічає,
А зло практично всі не пробачають.
Хоча: «Звичайно. Забули. Пройшли..»
В душі ще й шрами залишив.
Бува: «Ну.. Все. Друзі навіки!»
Проходить час й на це закриваєм повіки.
Живем як птахи перелітні:
Зміни раз у рік помітні.
З одним зимуєм, інші під боком…
І.. поливають своїм душевним соком…
А ти терпи, бо це є друзі!
Бо потім отримаєш по заслузі.
Звичайно мінусів багато,
Усіх мені не передати.
Та … все ж без дружби трішки сумно,
І важко, тісно й одиноко…
Бо хто ж тебе у мить підставить…
І зрадить… Вибачить і забуде…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343845
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.06.2012
Живем у темряві колючій,
Яка за горло зжимає болюче.
Ліків від неї практично не має
(точніше про них ніхто і не знає).
Практично ніхто, а то я збрехав!
Не вірте тому, що я щойно сказав.
Обожнюю ніч загадкову,
Бо має специфіку чудову.
Хоча і боюсь пізнання,-
Та манить ж завжди незнання.
Як тільки мла зжима в обіймах –
У мене виростають крила,
Усе міняється навколо….
Весь світ стає до мене в коло!
І ми разом по небокраю
Де сонце з місяцем блукають
(вихід на землю шукають).
Та ранок радість обрива.
Закінчуються усі дива…
Усі у черзі на трамвай…
Хтось мовчки скаже: «Бувай»…
І день проходить як нежить,
Але ніч за тобою стежить!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343842
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.06.2012
Так тихо.. Лиш планети
Співають у небі сонети.
І гарно. Лиш зорі
Танцюють під ними у морі.
Так сумно. Ми двоє
По різні сторони сувою.
Морозно. Потрібно кохати.
Та.. В кармані ключі від однієї хати…
Нічого. Все добре.
У мене серце хоробре.
Зустріну-пробачу.
А зараз тихенько поплачу…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343276
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.06.2012
Частенько таке буває
Що немає за що жити.
Залишається лише спати,-
Там не треба про це дбати.
Так от: Стою. Вулкан палає.
І миттю жертв своїх приймає.
Лечу у шторм. Прикольно.
Та все ж у крила больно.
Лежу в безодні. Страшно.
В думках пітнію. Дуже важко!
Біжу з тобою. Жах.
Мене ж ненавидиш. Зносить дах!
Стрибаю в небо. Круть!
Як легко вибрати собі путь.
За 5 хвилин весь світ побачив
Й емоції свої «помучив».
Не думав: де узять ті гроші,
Коли лягать на кляті ноші,
Чи встигну на свою роботу,
Чи чистив туфлі від болота,
Чи чистив зуби, збрив вуса,
Й коли зайде до тебе «муза»…..
І тут: «Дін-дон»,-кричить будильник,-
Вставай! Не спи! Глянь на годинник!
І все.. Де гроші? Зубна щітка? бритва?
(така ранкова от молитва)
Я не встигаю на роботу!!!!!!!!!!!!!
Так і проходить кожен ранок.
Так сонце сходить і заходить,
Життя проходить як світанок,-
Життя по колу ходить й вóдить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343275
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.06.2012
Човен тихенько пливе...
Розрізаючи річку мов масло.
Кохання як човен піде...
і сонце у серці погасне.
Ненавиджу я всіх дівчат
за те, що бездушні, не щирі.
Як човен пливу напрокат...
Чіпляючи в серці по гирі.
Не можу я в хвилі кидатись
Ламаючи мрії чужих
Не можу одразу ламатись
і битись щоразу в борти.
Не створений я для кохання,
Не створений я для журби,
Я маю великі страждання,
які розбивають борти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342831
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.06.2012
Життя зав”язалось вузлом,
Мене називаєш козлом.
Набридло жити з тобою,-
ти не даєш мені спокою.
Слідкуєш і мариш вороже,
Мені ніхто не допоможе...
Убив би при першій нагоді,
але так не буває в природі,
Я знаю мрії нездійсненні
та ж хочу я, щоб
сказала ти: ненавиджу й кохаю:
Лише тебе бажаю.
Однак... Мрії нездійсненні.
Не повезло в коханні.
Ти пішла забравши аромати,
Немає що їсти і хочеться спати.
Вогонь у моєму серці тліє,
І лиш думка про тебе гріє.
Я хочу сексу лиш з тобою,
Я хочу пити тебе з водою.
Купив букет і виправ майку-
пішов до тебе, вигадав байку.
Ти ж відказала одразу,
Перед цим сказавши таку фразу....
ненавиджу й кохаю:
Лише тебе бажаю.
Однак... Мрії нездійсненні.
Ще повезе в коханні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342830
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.06.2012
Дерева, сонце і лопата…
Ходити, мовчати,копати…
Для роздумів часу багато,
Один з них хотів розказати:
Людина на картоплю схожа!
Я думаю Ви згодні. А може…
Ми ж з Вами усі різні,-
Сорти також є ранні й пізні.
Хтось при народженні вмирає,
Когось раніше зло з’їдає.
А потім… наче у мішку:
Немає зовсім затишку.
Мішки також не однакові:
Прості, елітні, старі й нові.
Картопля ще й не вся їстівна
Гидотою покрита низького рівня.
Отак живем всі на городі
Й по своєму відповідаєм моді.
Людина на картоплю схожа.
Я думаю Ви згодні. А може…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342389
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.06.2012
Математичні об’єкти усюди:
Хмари, кисень, очі Іуди.
Життя і те має форму –
Постійно обчислює норму.
Тут вектор ти, а там відрізок
(бува спадний від винних різок),
Які набиті алкоголем:
Смачним, дешевим, розчинним з горем…
Та все ж нікому не потрібний,-
Ти сам один собі подібний.
Бува знайдеш еквівалентність,
І.. Бац! Це не твоя валентність!
Це просто так. Життєва хиба.
Яка хвостом виля, як та риба,
А потім шок, бо це екстремум.
Та цей умовний. От цей супремум!
Бува збігаєшся до точки
(що аж викрутює всі почки),
А ця границя нескінченна.
І тоді твоя змінна нікчемна.
Та ще й Лобачевський придумав.
(Про важке життя напевне думав).
І все ж живемо як фрактали.
Циклічно час свій намотали.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342387
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.06.2012
Усі індивідуальності. Згодні ж, так?
Ніхто ж не скаже: “Я мудак!”
В усіх є друзі. Правда ж?
Від фраз цих аж бере мандраж.
Скажіть, чому в думках — усі герої?
Насправді... всі стоять в застої,-
немов асфальт на тій дорозі,
Чекає ремонту при першій змозі.
По ньому топчуться вельможі
(які на вас ніяк не схожі).
А дружба-що це є таке?
Мов целофановий пакет
Все рветься, рветься…. Й викидаєм
Та й інколи ще ж підбираєм,
Але прозорості нема.
Як не старайся-все дарма.
Шукайте істину в собі,
Інакше час прийде тобі.
Послухай всіх-зроби по свому
(кажу старому і малому).
У цьому й щастя і буття!
У цьому сенс всього життя!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341710
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.06.2012
Частенько таке буває
Що нема за що жити.
Залишається лише спати,-
Там не треба про це дбати.
Так от: Стою. Вулкан палає.
І миттю жертв своїх приймає.
Лечу у шторм. Прикольно.
Та все ж у крила больно.
Лежу в безодні. Страшно.
В думках пітнію. Дуже важко!
Біжу з тобою. Жах.
Мене ж ненавидиш. Зносить дах!
Стрибаю в небо. Круть!
Як легко вибрати собі путь.
За 5 хвилин весь світ побачив
Й емоції свої «помучив».
Не думав: де узять ті гроші,
Коли лягать на кляті ноші,
Чи встигну на свою роботу,
Чи чистив туфлі від болота,
Чи чистив зуби, збрив вуса,
Й коли зайде до тебе «муза»…..
І тут: «Дін-дон»,-кричить будильник,-
Вставай! Не спи! Глянь на годинник!
І все.. Де гроші? Зубна щітка? бритва?
(така ранкова от молитва)
Я не встигаю на роботу!!!!!!!!!!!!!
Так і проходить кожен ранок.
Так сонце сходить і заходить,
Життя проходить як світанок,-
Життя по колу ходить й вóдить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341709
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.06.2012
Шкода не вміємо літати…
І коханих біля себе тримати.
Хоча.. Яких коханих? Де їх взяти?
Ми ж егоїсти. На місяць злітати?
Шкода не вміємо літати…
І зірок в кармани збирати.
Та освітляти при нагоді
Тернистий шлях при нічній погоді.
Шкода не вміємо літати…
І хмаринки зубами кусати.
А потім повалятись в них,
ЗАБУТИ ВСЕ! Весь світ притих.
Шкода не вміємо літати…
Й з дощиком по небу скакати,
А потім впасти і померти
Й переродитись після смерті.
Шкода ми ВМІЄМО літати!
Лиш ми боїмося признати.
А ходити як всі-це ми вміємо!
І ЦЕ НІКОЛИ НЕ ЗРОЗУМІЄМО!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341145
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.06.2012
Своєму дитинству радію:
Гра у війни, жмурки і квачі.
Та все ж я маю надію,
що щасливі не лише багачі.
Розбиті коліна, ставок, синяки…
Комп'ютер, Iphone-и і секс…
Більша частина у думках маніяки,
А колись просто хотілося кекс.
Як швидко пробігає час,
Моргнути не встигаєш.
Він крепко вимотує нас,
До часу, коли все пізнаєш.
На щастя до смерті далеко,-
Ще мить залишилось чекати.
Давно б клекотали лелеки,
Але я не даю їм сказати.
Так сумно.. й водночас так добре.
Ростем на межі відкриттів;
І тільки лиш серце хоробре
Незмінне для всіх почуттів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341144
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.06.2012
Самотність – стихія моя,
Думки – найкращі друзі.
Весь світ не знає хто я,
А я насправді лузер.
Як можна бути одиноким?
Спілкуючись із різними людьми.
Як можна жити з переляком?
Жахаючись безстрашної пітьми.
Коли ж настане судний день?
Коли закінчаться страждання?
Мене замучили питання…
Мені набридли сподівання
Надії, мрії та бажання
Про те, що світ є ідеальним,
Що люди створені в коханні.
Блювати хочеться від цього
Бо ці потвори дуже хворі.
Мені ж відомо лиш одне,-
Ненависть, злість, ніколи не мине,
І маски кожного спадуть
Тоді, як в прірву всі підуть.
І ти побачиш справжню суть:
Друзі-друзів загризуть.
Сумний кінець, але цікавий
Нестерпна біль чекає жваво.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340368
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.05.2012
Сидиш пошматований людьми
У вигнанні жахливої пітьми.
І лиш думки допомагають жити -
Точніше існувати і бродити.
Ніхто не скаже: «Хто ти?»
«Що ти?»
Лиш відгуки у спину чути.
Нема ні друзів ні родини -
Лиш я і змучені години,
Які вже розум поламали,
Для мене всі вже повмирали.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340367
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.05.2012