Avi

Сторінки (1/2):  « 1»

Якби ж на світі зла не було

Якби  ж  на  світі  зла  не  було!
Якби  Адам,  та  не  згрішив,
А  ще  спокусниця  та,  Єва,
Не  попросила  від  душі

Його  те  яблуко  вкусити,
А  качаном  ще  й  закусити,
Та  змій  не  спокушав  її,
То  не  лежали  би  в  труні

Сьогодні  той,  а  завтра  інший,
А  післязавтра  ще  один  –
Знайомі,  родичі  чи  друзі.
І  не  чекали  б  перемін

В  Верховній  Раді  бідні  люди,
Чекаючи,  коли  ж  то  буде
Хоч  трохи  легше  жити  тут.
І  не  шукав  би  сіна  жмут

Бідака-селянин  нещасний,
Щоб  хоч  на  три  дні  припастить
Та  раз  худобі  їсти  дати,
Щоб  молока  дала  колись.

Які  напасті  –  рідна  мамо!
А  все  оте  ребро  Адама.
Не  кожен  на  таке  мастак  –
Ребро  віддати  просто  так.

І  через  ту  велику  щедрість
Тепер  прабатьком  його  звем
І  в  сім  потів  працюєм  нагло,
Вручну  приглушуючи  щем

В  душі  поганій,  наболілій,
Що  вже  давно  там  оніміла,
Що  вже  не  плаче,  не  кричить,
А  заховалась  і  мовчить,

І  знов  пригадує  Адама
І  лишнє  те  його  ребро.
І  вже  собі  ламаєш  ребра,
Лише  щоб  більше  не  шкребло.

Та  все  шкребе  в  душі  поганій,
І  ти  немов  уже  в  тумані,
І  тільки  голос  манить,  зве:
Попробуй,  яблучко  смачне…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404319
рубрика: Поезія,
дата поступления 26.02.2013


Коли щомиті лиш хороше хочеш бачити

Коли  щомиті  лиш  хороше  хочеш  бачити,
Коли  щоранку  прокидається  душа,
Щоб  на  схід  сонця  лиш  поглянути  і,  плачучи,
Згадать,  що  нині  за  душею  ні  гроша,

А  завтра  знову  день,  і  рідної  душі  нема,
Яка  б  допомогла  не  грішми  –  так  слізьми,
То  зрозумій,  буває  ж  так:  любов  невидима
Чиєсь  єднає  серце  із  твоїм.  Візьми

І  не  повір  у  старомодні  вічні  принципи,
Віддайся  ласці,  розуму  і  почуттям.
Це  неможливо?  Так,  я  знаю.  Ще  не  вицвіли
Одвічні  комплекси  перед  своїм  знаттям,

Що  почуття  і  розум  –  протилежні  два  шляхи,
Що  неможливо  те,  до  чого  не  прийшла
Людська  свідомість  до  сьогодні.  Та  невже  лихий
Всю  твою  здатність  до  СВОЇХ  думок  забрав?

Нехай  ніколи  так  не  буде.  І  чи  плачеш  ти,
Чи  ще  крізь  сльози  чогось  прагнеш  спідтишка,  –
Коли  щомиті  лиш  хороше  хочеш  бачити,
Тоді  насправді  –  ще  жива  твоя  душа.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404317
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.02.2013