Синьогора

Сторінки (1/37):  « 1»

Зрадлива

Нетривала  як  ранішня  злива
Довгождана  як  лист  навесні
Хитромудра  фортуна  зрадлива
В  допомогу  просилась  мені

Я  й  подалась  в  заручниці  долі
Захотіла  здобути  любов
У  важкому  останньому  бої
Я  з  подругою  стрілася  знов

А  вона  все  кружляла  довкола
Я  ж  на  герць  понеслась  навпростець
І  душею  відчула-зборола
Переможниця  я  двох  сердець


Нетривала  як  ранішня  злива
І  зі  мною  в  міцному  союзі
Хитромудра  фортуна  зрадлива  
В  допомогу  просилась  подрузі

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334008
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 29.04.2012


ТИ НЕ ДРАМА

Захід  сонця  крізь  пальці  капав
В  мерзлих  жменнях  холодні  ночі
Зорі  сипляться-тихий  подив
Ранок  випити  сльози  хоче

Німо  порожньо.Не  пора  ще.
Не  зігрітий  у  серці  смуток
Стиглий  випадок  спить  ледащо
В  плесі  контурів  каламутних

Я  в  міжчассі.Думки  відлунням.
Бо  кохання  було  лиш  словом
Серце  в  грудях  сокотить  студінь
Ти  не  драма.Ти  післямова.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333146
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 25.04.2012


Сінгл

Дні  натиск  міста  п'є  ковтками
І  Ерос  плаче  десь  кутками.

У  ногу  сінгл  йде  із  часом
Життям  важким  як  ртуть  із  фарсом.

Тримає  у  руках  всю  долю
Новтбук.Статті...(Аж  страх).Без  болю.

І  смуток  із  зіниць  не  витік
Лиш  файли  ув  очах  відкриті.

Ну  що  ж  невдалий  шлюб.Так  вийшло.
Звіт  безтурботних  губ...Все  стисло.

Відрядження  без  втіх-безжальне.
Домівка  лиш  нічліг  сакральний.

Поїхала.На  ключ  кімнату.
У  сумку  щітки  дві.Багато?

Зубна  і  для  взуття.На  вибір.
Перон.Суха  сльоза  в  безвимір.

Кар'эра  як  вівтар.Провина.
Бродячий  пес  провів  очима...

Жагу  її  бажань  крізь  шибку
Потік  прогресу  п'є  так  швидко.

Упевнена  в  собі  Мадонна
Це  був  життя  відбір-так  модно.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328839
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 08.04.2012


Небесна одіссея (триптих) 3

У  хмарах  важких,у  попругах-підпорах,
Як  віл  у  запрязі,натужно  стогнав
Безумець-Громило.В  небесних  просторах
Своїми  плечима  дощі  розсував.

Скидав  їх,щоб  швидше  закінчилась  злива,
Явилась  б  веселка  води  набирать...
Закоханий  красень  чекав  терпеливо,
Блукав-стугонів  між  небесних  латать.

А  блискавка  поруч  на  нього  дивилась,
Кидала  від  ревнощів  в  землю  штики...
Хоч  серцем  жагуча-лишилась  безсилла,
Бо  грім  безнадійно  любила  віки.

Востаннє  розсипалась  синім  волоссям-
Здавалось  на  двоє  розколеться  світ.
А  грому  побачить  веселку  вдалося-
Уперше  за  сотню  чи  тисячу  літ.

В  обличчя  заглянула  мило,зі  смутком,
Ногами  обперлась  на  річчі  в  туман,  
На  зустріч  йому  потягнулася  луком,
Під  відрами  повними  вигнувши  стан.

Нарешті  лиш  двоє  на  цілу  вселенну.
Вляглося  сім  барв  на  міцнім  рамені.
Вони  не  згоріли  у  вирі  вогненнім
В  розмові  короткій.Жаданій.Німі.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326251
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 30.03.2012


Небесна одіссея (триптих) 2

Вітрило  і  дощ  попід  небом  шугають,
Співають  пісні  про  кохання  тужливо,
А  як  закохати  у  себе-  не  знають-
Красуню  весну,гомінку  й  легкокрилу.  

Обидва  дерева  до  ніг  їй  хилили,
Летіли  -  спішили  в  незвідані  далі,
Де  сиві  століття  краплини  точили,
Несли  до  обранки  безцінні  коралі.

Ці  перли  живі  у  оправі  сіяли,
Звеніли  на  шиї  в  коханої  пані,
А  хлопці,милуючись  нею,  ридали          
Та  мліли  з  любові  неначе  в  дурмані.

А  та  подивилась-не  очі-озерця,
Вклонилася  гречно,посипала  цвітом,
Притисла  долоньки  до  юного  серця,
Майнула,духмяна,за  сонячним  літом.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326245
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 30.03.2012


Небесна одіссея (триптих) 1

Світанок  і  вечір  блукають  в  любові
Вже  цілі  століття,неначе  ввісні,
І  прагнуть  поміряти  сили  в  двобої
За  Зоряну  Діву  оба  легені.

Обидва  закохані  в  ніч  чорнокосу,
Владарку  сонливих  заманливих  гір.
Один  їй  під  ноги  розкидував  роси,
А  другий-суцвіття  розпечених  зір.

Той  перший  співав  їй  не  раз  соловейком,
Стелив  світанковий  хітон  у  пітьмі,
Щораз  рум'янів  ,коли  сонячним  ранком
Вона  розчинялась  в  сріблястій  імлі.

А  другий  у  тузі  живе  і  у  мрії,
Чекає  щодня  королівну  світил
І  тужить,що  той  так  помалу  маліє,
Щоб  стріти  омріяну  літеплом  крил.

Два  красеня  влітку  сватів  засилали...
Та  місяць  кохає  всім  серцем  вона.
І  груди  світила,що  сріблом  блищали
Пробила  до  серця  любові  стріла.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326231
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 29.03.2012


Прости мені

Молюсь  Тобі
Тому  Хто  спас  від  скверни
В  добрі  й  журбі

Молитва  ця
Я  знаю  зло  відверне
Вірю  в  Творця

Хилю  чоло
Все  маю  що  хотіла
Завжди  везло

Пробач.Ти  можеш
Бо  я  ще  не  навчилась  
Прощати  зло

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323654
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 20.03.2012


Рада що не змогла

Я  не  змогла  пробач
Гріти  в  долонях  плач
Рвати  букети  слів
Просто  ти  не  зумів

Стерти  вагань  межу
Лиш  по  душі  ковзнув
В  крихтах  марних  надій  
Сумнів  не  бачив  мій

Що  це?Душі  стриптиз
З-під  позолоти  риз
Сіра  тверда  зола
Рада  що  не  змогла

В  відблисках  спраглих  вій  
Слухать  брехні  прибій
Вірити  знов  і  знов
У  кочову  любов

Спогад  про  тебе  зблід
Лиш  залишає  слід
Мокрий  на  склі  листок
Їду  сама  в  авто

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323139
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 18.03.2012


15. 10. 59.

А  простір  сумно  лебедів  сльозами
Під  поминальний  хлип  невтішних  слів
І  Час  стогнав  у  самобичуванні
Застиглим  криком  тужно  холодів

І  осінь  йшла  розхристана  полями
Несла  в  руках  не  урожай-тягар
В  душі  несла  розболи  темні  гами
У  грудях  незгасенний  лютий  сквар

Кипучим  ходом  йти  уже  не  сила
Припала  до  зчорнілої  землі
Загинув  син  якого  ти  зростила
У  ризах  черінь  там  де  журавлі

Загинув  син  в  краю  чужому  в  жовтні
Смертельний  яд  приніс  таємний  муж
Рудо-кєрваві  шершні  зайшлі  трутні
Черленим  болем  вкрили  все  довкруж

Жага  на  прощі  у  перевисанні
Хиталось  небо  на  штирьох  вітрах
І  сонце  воском  витекло  востаннє
Душа  вже  там  де  не  літає  птах

Пора  опалова  збирала  віче
Торкалась  далі  траурним  чолом
Палила  кожне  дерево  як  свічку
Присяги  листом  падали  кругом


Розгойданим  етером  била  в  захід
Несла  як  клятву  в  серці  рідну  мову
Провідникові  в  вічність  стала  гідом
Щоб  разом  вмерти  і  воскресніть  знову

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320964
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 11.03.2012


Істина стисла

Дихання  вітру
Змішує  гами
     Осінь...
Коні  в  палітрі
Б'ють  копитами
     В  просінь
Небо  в  блакиті
В  барвах  розлите
     Висне
Істина  всує
Часом  керує
     Стисло
В  роси  додолу
Випали  знову
     Зорі
Істина  стисла
Знову  воскресне
     В  слові...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320719
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 10.03.2012


Блаженний

Яка  це  тайна-скільчилось  життя.
Росте  поет-відтак  стає  кумиром.
Життя  прожити  легко  без  пуття,
Та  дуже  важко  жити  в  серці  з  миром.

Ось  так  і  жив  наставник  наш,поет,
Із  злом  боровся  мускулами  рими.
Віршем  летів,як  та  стріла,вперед,
Пронизував  буття  людське  незримо.

І  були  в  нього  учні.З  них  один
Хотів  творить,як  вчитель,та,братове,
Чи  ти  є  пан,чи  ти  простолюдин-
Не  май  у  серці  темних  улоговин.

Якось  молодик  старцеві  сказав:
"Чому  б  мені  не  йти  в  життя  самому?".
"Не  всі  поради  я  тобі  ще  дав,-
Просив  старий,-ще  рано  йти  із  дому".

Словами  вчитель  учня  застеріг.
Життя  так  легко  ттратити,як  гроші.
Безумця  він  уже  спинить  не  зміг,
Не  встиг  розкрить  сліпі  від  слави  очі.

Вплів  лавр  в  вінок  цей  блазень  в  сутані,
Кричав  вгурті  до  хрипоти  в  горлянці:
"Всі  люди  будуть  кланятись  мені",
Довбав  єством,немов  молитву  вранці.

А  натовп  рвав  і  лють  мотав  в  клубок.
Не  знав  хвалько,що  це,мабуть,розплата.
Зробив  зухвалець  свій  останній  крок,
Коли  прийшов  у  одязі  Пилата.

"Ти  долі  наші  хочеш  розпинать?"-
Мужі  тягли  його  і  волочили.
На  зустріч  цій  озвіреній  юрбі
Йшов  вчитель  із  останньої  вже  сили.

"Щадіть  його,він  зовсім  не  такий!  
Невдаха  він,пробачте  молодому.
Мене  беріть,бо  я  уже  старий,
А  він  нехай  іде  собі  додому".

"Ага,це  ти!Хвалений  розум  твій
Нехай  тебе  від  смерті  порятує!".
Хрестив  ціпок!Шипів  напасті  змій.
Юрба  в  пімсті  скрипить  забами  всує.

Полудень.Жар.Ватага  аж  тремтить
Живим  вогнем  бажання  бичувати.
Моливсь  мудрець  за  них  в  останню  мить
І  серцем  вже  готовий  був  до  страти.

Троянди  квітли,там  де  був  удар,
Пелюстки  мармур  кольором  вкривали.
Скривавлений  топтали  люди  дар,
І  били  в  день  недобрий  той  кімвали.

І  зойкнув  гурт.Сахнулись  всі  назад,
Від  тіла  відійшла  душа  зболіла.
І  стовпище  безбожників  і  зайд,
Осліпле,враз  упало  на  коліна.

Ненатлих  грифів  зграя  не  летить.
Ятрять  від  сонця  промені  червоні.
Лиш  високо  в  розпечену  блакить
Полинув  дух  в  золоченім  хітоні.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319093
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 04.03.2012


АКСІОМА!НЕВЖЕ?

Не  зможу  заснути  й  не  сплю,
Бо  думка  моя  без  упину
Моїй  незбіднілій  душі  
Латає  подерту  свитину.

І  в  сні  не  злечу!Я  не  птах.
Чому  все  нечесно  так,нене,
Що  голос,прекрасний  в  житах,
Не  буде  лунати  із  сцени?

Стараюсь  цей  світ  зрозуміть,
Та,мабуть,дарма-не  навчуся.
Ікона-шедевр  на  стіні,
Її  малювала  матуся.

Талант  зупинився  на  мить,
Щоб  образом  змученим  стати.
А  далі  аж  ген  маячить,
Щодня  йде  поля  обробляти.

Все  ж  таки  до  пензля  рука
Щоденно  тяглася,ой  нене!
Бо  мрії-це  фарби  твої,
Картина-то  поле  зелене.

Тебе,Аполлоне,на  жаль,
Ніхто  не  зумів  задобрити-
В  хатині  родився  скрипаль,
А  буде  у  кузні  робити.

Бо  цундрава  доля  така...
Повік  буде  серце  боліти
Нездара  -маестро  бере
Таланту  призначені  квіти.

Про  куплений  грішми  талант
Ніхто  не  говорить  відверто.
Впадеш  у  немилість,тоді,
Буквально  тебе  буде  стерто.

Так  хочеться  зміни  в  житті!
Не  завжди  красиве,що  модне.
Чому  слова  правди  терпкі
Не  скажеш  завжди  де  завгодно?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318981
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 04.03.2012


Я, не бануючи, пішла…

Може,забудемо  про  все,
Може,не  згадувати  знову
Важку  із  докором  розмову
Про  день,що  завтра  нам  несе.

Може,зупинимось  на  мить,
Бо  фальші  зустрічам  вже  досить,
Бо  весни  втрачені  голосять,
Любов  на  холоді  тремтить.

Гарячі  сповіді  слова,
Уста  в  нестямі  цілували,
Сльозами  в  очі  заглядали.
Хоч  серце  терпло  від  ударів,
Та  сон  тобою  вже  не  марив...
Я,не  бануючи,пішла...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318809
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 03.03.2012


Дивина

Зникають  колючі  погрози  
Холодних  зимових  вітрів,
Листочок  опалий  в  знемозі
Покірно  під  снігом  зіпрів.

Зникає  зими  позіхання,
І  в  небі  вже  місяць  не  змерз,
Окутаний  мряками  зрання
Здивовано  дивиться  вниз.

Відлиги  розхристали  праліс
І  сизий  туман  рознесли.
Це,певно,зима  закохалась
Під  подихом  панни  весни.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318481
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 02.03.2012


КОЛОСИТЬ ЧАС ЄДНАННЯ

На  штири  боки  запалились  небосхили.
Крайтмайра  –  вулиця  упала  на  коліна.
Борець  загинув.  Хмари  смутком  вкрили
Небесний  дзвін,  який  зорів  уклінно.

Це  морд  був.  На  губах  пекло  зело  студене...
В  здогадках  Час  завис...  Журу  до  себе  горне.
Далеко,вдома,  пишночолі  клени
Спалила  осінь  золотава  в  чорне.

В  цей  день,  розіпнутий  на  сонячних  раменах
Шуліки  Харіса  –  червонокрилі  зайди
Потраву  мали  з  вуст  німих  черлених
З  надією,  що  правди  вже  не  знайдуть.

Еляборати  ворога  –    цинічно  ниці.
Всі  праведні  слова  уже  давно  розлиті.
Невбитий  дух  чолом  у  блискавицях
Торкав  престол  небесної  блакиті.

Це  містерійна  смерть.  Наш  Провідник  в  прощанні...
Своєю  правдою  емпат  воскреслий  знову,
Він  вічністю  в  пристанищі  останнім
Не  зрадив  рідну  землю,  рідну  мову.

Ви,  жовчні  яструби,  сп’янілі  від  розбою.    
Що  вже  осліпли  вам  від  подиву  очиці?
Давно  в  повітрі  пахне  вже  грозьбою.
Живим  вогнем  палає  серце  з  криці!

Злато-вогненні  знаки  в  синьо-жовтім  стязі
Із  вірою  в  прийдешні  славні  покоління.
Кладем  на  груди  руку  ми  в  присязі
Тобі  –  на  вірність,  наша  Україно!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317667
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 28.02.2012


ДІАЛОГ

О  юносте,твоїх  очей
                           сіяє  промінь.
Так  ластиться  і  так  пече
                           у  серце  спомин.
Напівоголене  твоє
                           дивне  видіння
Тривожить  так,жаль  додає
                           своїм  щемлінням.
Обірветься  струна  життя...
                           Єхидна  доле,
Ти  змушуєш  плід  пожинать.
                           Боронюсь  кволо.
 Торкнулася-й  зв'ялила  цвіт.
                           Надіє,де  ти?
"Ви  втрачені,-регоче  СНІД,-
                           імунітети.
Ти  не  один,вас  не  катма",-
                           шипить  мінорно.
Кентавром  зводиться  ставма,
                           під  себе  горне.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317167
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 26.02.2012


СПІВЦЕВІ

Розрізала  простір  навпіл  зоряниця,
Лежить  просто  неба  земля,  і  їй  сниться:
Дитя  буде  в  неї  в  пору  весняну,
Що  виведе  всіх  з  летаргічного  сну.

Повірила  мати  у  сон  цей  пророчий,
В  Дніпрі  умивалась  святкова,уроча,
Змивала  із  себе  наругу  й  скорботу
В  руслі,переповненім  горем  і  потом.

У  муках  неволі,але  в  непокорі
Вона  народила  у  слізному  морі
Своє  отрочатко,кровинку  рідненьку.
Кобзарю  великий,земля-твоя  ненька!

Пішла  у  степи,де  чорніли  могили,
Де  дух  запорожців  бандури  будили.
Пішла  поміж  люди,де  плач  і  страждання:
Дивися.мій  сину,надіє  остання!

Дивися,мій  цвіте,на  долі  козачі-
Це  теж  мої  діти,за  ними  я  плачу.
Арапник  по  плечах  вкраїнських  лютує,
Під  ксьонза  підлесне,масне:"Алілуя".

Дивився  й  не  бачив  людської  провини.
Боління  душі  наростало  невпинно.
Росло.Він  складав  його  в  груди  словесні.
Пройшли  в  казематах  найкращії  весни.

Пройшли...Наче  в  сні...Там  блудила  "Причинна",
А  ген  бреде  снігом  його  "Катерина"
З  гріхом  на  руках...Отаман  "Гамалія"
Воює,а  далі  йде  тихо  "Марія"...

В'ялила  журба,його  біль  ставав  згустком.
Вже  серця  нема,у  душі  чорна  пустка.
До  волі  спішив,все  боявся  спізниться.
Не  встиг.Тільки  вірші  з  словами,мов  криця.

Хотів  для  Вкраїни  він  кращої  долі,
Хилились  хрести  на  церквах  від  неволі.
Колись  дзвін  ридав  поміж  біди  і  лихо,
Чого  в  це  тепер  йому  схлипувать  тихо?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317015
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 26.02.2012


НЕ ТРЕБА СТРАЖДАТИ

Поле  збите  чоботями  в  груди.
Там  розгубили  горенько  люди.
         Боже,для  миру
         Бурям  дай  силу,
Щоб  ті  скорботи  вимели  всюди.

Лихо  зібрали,в  поле  злетілись,
Всю  тую  нечисть  в  глід  завертіли.
         В  нашому  плузі
         Стогне  в  натузі
Те  чересло,що  діди  заповіли.

Ранок  для  неба  месу  відправив,
Дзвоном  церковним  Вкраїну  вітав,
         Доле  щербата,
         Не  треба  страждати.
Будемо  ставити  правді  вівтар.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316775
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 25.02.2012


ОРЕЛ безхвостий

Надворі  ще  зима
Ще  снігом  сипле
Тебе  уже  неме
Лиш  місце  тепле

Як  птахо  звешся  ти
З  блискучим  пір'ям
Ти  знов  летиш  в  світи
В  чужі  подвір'я

Прихильниць  вже  катма
Не  те  що  було
Хвоста  уже  нема
Сміялись  бурі

Гніздо  покинув  знов
Піднявся  в  небо
Та  крила  обпалив
Упав  під  верби

Лежиж  ковтаєш  біль
Що  скварить  душу
Улюбленець  довкіль
Слабкий  незрушний

Сум  серце  пропіка
Очима  в  хмари
Страх  галиця  витка
З  тобою  в  парі

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316730
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 25.02.2012


НЕ ВІДІГРІЮ

Далекий  шлях
Розтрісклі  грози
Цей  град  в  руках
Замерзлі  сльози
Дощем  пропах
Йде  день  у  літо
Цей  град  в  руках
Ще  б  відігріти
Пройшов  за  мить
В  долонях  осінь
Кудись  спішить
Отави  носить
А  у  зими
Солоні  вії
Сніг  на  вустах
Не  відігрію

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316554
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 24.02.2012


СПОГАД

Полеглі  зорями  нам  світять
                                       в  вічі

Лежать  порубані  століття
                                       в  січі

За  землю  бились  за  свободу
                                       волю

Кували  кращу  для  нащадків  
                                       долю

Слова  летять  перепелино
                                       в  жито

Було  вас  безліч  без  провини
                                       вбито

За  вами  схлипують  і  плачуть
                                       поряд

В  повітрі  журний  дзвін  неначе
                                       спогад

В  попоні  вишитій  пірвавши
                                       повід

На  схід  в  тумані  кінь  імчався
                                       привид

Зігнули  трави  на  покосах
                                       плечі

Стих  шум  доріг  многоголосих
                                       вечір

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316366
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 23.02.2012


ПОГЛЯД В СЬОГОДЕННЯ

Десь  бігали  діти  по  житі,
Лягало  під  ноги  стебло.
Дай,Боже,їм  душі  розкриті,
Щоб  совісті  зерня  зійшло.

     Щоб  кров  не  здавалась  їм  хмелем
     В  жорстокий  і  зраджений  вік.
     Щоб  нам  з  полотна  Рафаеля
     Мадонна  всміхалась  повік.

Задумано,мудро,терпляче.
Розсудливий  запит  в  очах.
Звертається:"Юнко,юначе..."
Століття  той  погляд  не  зчах.

     "Звертається  серцем,говорить:
     Ви  ж  зміна  міцна,ярова,
     Невже  вас  покинули  в  горі?
     Невже  вам  не  дали  права?

Невже  вам  замало  свободи?
Візьміть  в  свої  руки  мечі.
Якщо  земля  хліба  не  родить-
То  певно,чужі  сіячі.

     А  може,продажна  в  вас  Муза?
     У  ліжку  чужому  лежить?  
     В  витку  історичнім  загрузла,
     Забувши  про  неба  блакить?

Про  простір  пшеничний  роздолля,
Столочені  груди  землі?"
Стеблини  тремтіли  від  болю,
Їх  діти  топтали  малі.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315747
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 21.02.2012


ТУЗИ ГРАЮТЬ

Мікрофони  "блефують"  у  залі
Серед  простору  зблідлого  часу
Лізуть  оплески  довготривалі
В  пропозицію  в  папку  у  касу

Добра  каса  цей  рік  урожайний
Заяложені  виснуть  кишені
Хай  літає  собі  мрія  жайвір
Краще  мати  синицю  у  жмені

Тузи  грають  високі  октави
Грають  в  банки  спокуси  та  зваби
А  щоб  вам  так  заграло  у  справах,
Як  у  грудях  старезної  баби!!!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315625
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 20.02.2012


НЕПОТРІБНА

Замріяна  зіткана  з  муки
Без  стуку  прокралась  любов
Напахчені  квітами  руки
До  нього  торкнулися  знов

Та  що  це?Душа  вже  зігріта
Її  не  потрібно  йому
П'є  щастя  своє  у  зеніті
Принижена  впала  в  пітьму

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315031
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 18.02.2012


САТИРИКОВІ

Важко  міряти  дальні  дороги
Словом  зло  розрубать  як  мечем
В  бік  відкинути  вічні  тривоги
Коли  поруч  вороже  плече

Дише  поряд  обурене  Его
Ти  ж  сатирик  то  йди  до  мети
Чужа  ненависть  в  руки  сердего
Пхає  хрест  який  мусиш  нести

Твоя  доля  тебе  розшукала
Добрий  геній  така  твоя  суть
Та  з  горлянок  розпечені  жала
Твій  талант  радо  в  пропасть  несуть

Ти  є  майстер  митець  ремісничий
Словом  цілиш  нещирість  й  в  пітьмі
Твій  Пегас  не  допустить  щоб  звичай
Твою  правду  спалив  на  вогні

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314830
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 17.02.2012


НЕ ЧУЖІ ДІТИ

Присвячується  дідусеві  Василю  Мироняку.
   Вже  тиждень,  як  відсвяткували  Стрітеня,  але  зима  вперто  боролася  з  весною.  Вона  цього  року  була  гостра  і  западна.  Михайло,  який  робив  в  лісі  цугаром,  прийшов  в  лісництво  по  коні,  бо  їхав  в  ліс  на  роботу.  І  так  кожного  ранку.  Він  подивився  на  запряжені  в  корчуги  коні,  відтак  подивився  на  небо,  на  галуззя  дерев,  яке  угиналося  під  тягарем  замерзлого  снігу  і  перевів  погляд  на  закутий  в  крижані  окови  шумний  Прут,  який  в  своє  русло,  як  добрий  газда,  позбирав  потічки  і  потоки  і  тепер  змушений  чекати  до  теплої  весни,  поки  його  відпустить  зима  із  свїх  холодних  біймів  та  розімкне  свої  міцні  ледові  кайдани.  Засопів  носом,  і  голосно  на  повні  груди  позіхнув  і  пішов  набирати  в  опалку  сіна,  щоби  мав  що  дати  на  полудне  шкап’єтам.  Набрав  сіна  не  кваплячись,  добре  втискав  колючі  стебла,  щоби  влізло  побільше,  бо  ще  мусів  цього  сіна  вділити  коровині.  То  була  чужа  корова,  яка  щодня  по  два  кілометри  проходила,  аби  підгодуватися,  до  колиби,  де  збиралися  робочі  і  цугарі.  Кожний  з  них  брав  сіна  і  підгодовував  бідну  маржину,  яка  позбиравши  все  до  останньої  стеблини,  пленталася  додому,  де  її  чекали  дві  малі  бахуриці,  які  після  смерті  матері  залишилися  самі,  бо  батько  найшов  собі  другу  жінку,  а  на  них  навіть  не  дивився...
     „Ох,  бідна  маржина,  аби  Бог  дав,  аби  так  її  газда  ходив  голодний,  як  ходе  ця  безневинна  худобина”,–  подумки  кляв  Михайло.  Ади  яка  цього  року  зима  зла  та  моцна,  дотепер  морози  тиснуть,  аж  очі  вилазять.  Ще  й  до  того  домордували  людей  кічні  зголоділих  вовків,  які  зійшли  на  село,  бо  в  лісі  не  було  що  їсти,  та  цілу  зиму  снували  навколо  гуцульських  загород.  Не  одну  єрку  вкрали,  не  одна  газдиня  заголосила  рано  коло  стайні,  як  прийшла  поратись.  Диву  даюся,  як    вижила  та  коровина,  з  тими  двома  нещасними  дітваками  в    Копчині.  На  то  певне  була  воля  Божа.
   При  цій  думці  Михайло  так  заскреготів  зубами,  аж  заболіли  вилиці  та  зажурено  похитав  головою.  
   "Ади  яке  сіно  гідне  в  цім  лісництві  –  одні  шторпаки.  Як  цим  сіном  худобу  годувати?"  –бурмотів  Михайло,  злий  на  цю  довгу  зиму,  роботу,  державу,  при  якій  і  сіно  ніц  не  варто  і  коні  худі  та  залежані.  Він  зло  мотнув  головою,  глипнув  по  боках,  чи  ніхто  не  видів,  що  він  набрав  забагато  сіна  і  швидко  заволочив  опалку  на  корчуги,  защепив  кожух,  всівся  на  сіно,  перехрестився  і  гойкнув  на  коні...
   Їхав  Михайло  на  роботу  незадоволений,  все  навкрг  йому  було  недобре.  Коней  не  гнав  швидко,  бо  їм  ще  цілий  день  робити,  а  заки  виїде  на  12  кілометр,  до  гальман  думок  передумає...  Доки  буде  ця  студінь.  Сніг  ади  як  рипить  під  корчугами,  добре,що  хоч  корчуги  гідні  дала  сільрада...  Певно  в  якогось  газди  відібрали,  бо  гідно  зроблені,  по-газдівському,  на  роки  собі  хтось  робив,  залізом  окував,  годні  доста  дерева  повезти...  Але  коні...  Шляк  би  їх  трафив...  Пригнали  цих  шкап’єт  на  мою  голову,  а  я  мушу  з  ними  мучитисі.  Мусів  вим  упряж  поміняти,  бо  була  полотняна,  на  сміх  песій,  то  даввим  свою  шкіряну.  А  тепер  уже  ця  упряж  державна  стала,  та  тепер  уже  все  державне:  і  коні,  і  сани,  і  поле,  і  ліс.  Ади  який  рідкий  став...  Як  визволили  нас  „старші  брати”  з  під  польського  ярма,  то  провиднілосі  і  нам  гуцулам  і  в  лісі.  Колись  то  гори  були  вкриті  густими  лісами.  І  за  Австрії,  і  за  Польщі  лісове  господарство  велося  планово:  де  вирибували  ліс  –    там  обов’язково  заліснювали  голі  зруби.А  тепер?  Шляк  би  їх  всіх  трафив,  так  повирибують  ліс,  що  не  буде  їх  на  чім  поперевішувати.  Тепер  ніхто  і  не  думає  заліснювати.  Та  колись,  борони  Боже,  аби  в  літі  терлювали  ліс  по  сіянцях  на  долину,  а  тепер...  Цмокнувши  язиком,  Михайло  сіпнув  ліцами,  підганяючи  коней.
   А  диви  уже  і  Копчин.  При  цій  думці  Михайло  подивився  на  одиноку  хату  з  ганком,  яка  стояла  посеред  царини  на  схід.  Збоку,  коло  великої  ялиці,  ніби  притулившись  до  неї  стояла  стайня,  двері  якої  були  привідкриті  наполовину.  Зі  стайні  виднілася  вервичка  кривих  слідів.Вони  потяглися  в  бік    розробленої  дільниці,  спустилися  до  потоку  і  попленталися  ним  догори.
   Ади  як  все  добре  видно,  як  на  долоні,  бо  вночі  випала  понова.  Щось  не  видно  дитячих  слідів  коло  хати,  треба  буде  повернути  по  роботі,  як  будемо  вертатися  додому,  подивитися,  що  вони  там  діють.  
   „Ади  яка  живуча  маржина,  –  подумав  Михайло,  впізнавши  коров’ячі  сліди,  –  щодень  чеши  по  два  кілометри  в  один  бік,  аби  з’їсти  пушку  сіна,  та  не  здохнути  з  голоду.”  
 "Ба  як  діти  дужі,  що  не  слідно  коло  хати",-  знов  перескочив  думкою  про  дітей  Михайло.  "Знайшов  собі  Мироняків  Микола  другу  жінку  (першу  бик  убив)  та  й  лишив  Василину  і  Параску  на  пропало.  Навіть  не  показується  до  доньок,  набувається  собі  з  новою  жоною,  а  діти  не  годні,  ані  коровину  отримати,  ані  ватру  гідно  розкласти,  бо  не  мають  ні  трісочки  коло  хати,  а  не  то    що  дров.  І  як  земля  носить  такого  вітцє.  Є  ще  правда  старший  син  Василь,  але  його  забрали  в  армію,  йому  там  легше.  Як  буду  їхати  з  роботи,  то  конче  заверну  подвитися,  що  там  з  дівчиськами  є",  –  ще  раз  собі  нагадав  Михайло.  "От  ростуть  сиротами  круглими,  при  живому  батькові,-  думав  старий  цугар  і  сіпав  за  ліци:  -Но  Лисий,  швидше,  бо  маржина  голодна  чекає.”  –  А  кінь,  ніби  розуміючи,  надав  ходи...  Під’їзджаючи  до  просіки,  Михайло  мацав,  чи  на  місці  цапіна,  і  одночасно  вдивлявся,  чи  чекає  вже  на  сіно  корова,  чи  може,  так  охляла,  що  і  не  змогла  вилізти  з  потоку...
   Худа  і  кострубата  чорна  корова  стояла  коло  смерічки,  відкушувала  один  за  одним  зелені  пластки  і  ледве  румигала,  сумно  похитуючи  головою.  Дві  кістки,  обтягнуті  шкірою,  як  клюпаки  на  фірі,  стирчали  в  різні  боки  від  гострого,  як  серп  хребта.  
   „Їж,  неборако,  їж,  –  приговорював  Михайло  злізаючи  з  саней,  –  ади  як  злизала  вчорашнє  сіно,  разом  з  снігом.  Коби-м  міг,    то  би-м  копицю  цего  валебного  сіна  привіз.”  –  промовляв  вголос  Михайло  і  кидав  сіно  просто  на  землю,  а  та  на  ходу  старались  схопити  сухі  стебла  і  їла  на  повний  рот,  аж  давилася...  
   За  пів  години  з’їхалися  всі  фірмани.  Більшість  з  них  теж  привезли  по  троху  сіна  і  скидали  його  коровині,  яка  жадібно  пакувала  те  сіно,  і    кожний  з  них  глипав  на  худобину  і,  як  по  команді,  закуривши,  скеровував  у  ліс...
   День  зимовий  короткий.  Фірмани,  а  разом  з  ними  і  Михайло  зібралися  додому.  Кожний  сів  на  свої  корчуги,а  верташі  на  ходу  заскакували-  хто  на  які  встиг.  На  Михайлові  корчуги  заскочив  Петро  і,  насунувши  шапку  понад  самі  очі,  вмостився  поровень  Михайла,  який  втомлено  сидів,  поклавши  руки  з  ліцами  собі  на  коліна  –  бути  кероном  від  цугів  не  так  просто  і  не  так  легко.  Тому  руки  від  важкої  роботи  аж  гуділи.  Їхали  мовчки.  Кожний  думав  про  своє.  З’їхавши  в  Копчин,  Михайло  зупинив  коней  навпроти  Миронякової  хати  і  встав  з  корчуги.  За  ним  піднявся  і  Петро.  Не  зговорюючись,  вони  направились  до  хати,  яка  стояа  за  150  метрів  від  дороги.  Ішли  по  коров’ячих  слідах,  які,  кривулькаючи  попри  хату,  пленталися  до  стайні.  Обидва  гуцули  звернули  до  хати,  на  сходах  лежав  пухкий  сніг.  Ніде  не  було  видно  людських  слідів.  „Ади,  як  відомерщина,  –  глухо  сказав  Михайло,  –  чи  то  дітей  дома  нема,  а  чи  що?”  –  і  помацав  дверну  ручку.  „  Петре,  –  повернув  голову  назад,  –та  двері  з  середини  замкнені,  ану  постукай  у  вікно...”  Петро  заходився  стукати  у  віконну  раму,  але  ніхто  ані  не  відзивався,  ані  не  відкривав  двері.  „Ану  похухай  на  шибу,  може,  щось  ввидиш,  бо  шиби  так  зацібеніли,  гейби  з  суботи  в  хаті  не  палено,  а  нині  вже  понеділок,  слава  Богу,  на  заході.”  –  з  тривогою  в  голосі  повчав  Михайло,  а  сам  гатив  кулаком  у  двері...  „Доста  гримати,  –  сказав  Петро,  –  треба  вибивати  двері...”  Михайло  ніби  чекав  цих  слів.  Вдаривши  два  рази  в  двері,  він  з  розгону,  ніби  заскочив  в  темні,  холодні  сіни.  Не  роздумуючи,  хапнув  за  клямку  хатні  двері  і  сіпнув...  але  хатнього  тепла  не  відчув.  Присмерк  заховав  вугли  кімнати.  Тому  свій  погляд  Михайло  зупинив  на  столі,  який  стояв  під  вікном.  Ззаду  підійшов  Петро  і  потрутив  Михайла    з  порога    на  середину  кімнати.  „Чи  є  хто  в  хаті?”  –  голосно  запитав  старий  гуцул,  і  аж  сам  злякався  свого  голосу.    „Мой,  чи  є  хто  живий?”  –  ще  раз  крикнув.  На  печі  щось  заворушилося.  Петро  скочив  на  припічок,  і  схопивши  край  ліжника  відкинув  його.  Дві  закутані  голови  мало  що  відрізнялися  від  подушки.  Почувся  кашель.  „Вуйку,  засвітіть  лямпу,  діти  на  печі.”  Поки  Михайло  шукав  в  кішенях  сірники  і  по  хаті  лямпу,  Петро  зіскочив  з  припічка,    заходився  шукати  дрова,  але  під  піччю  не  було  ані  дров,  ані  шкабрі.  
   Перед  наступом  світла,  яке  ледве  пробивалось  через  закуряний  циліндр  морок  відступив.  „Я  йду  по  сокиру.”  –  вже  в  сінях  крикнув  Петро.  А  Михайло  глипав  то  на  піч,  то  роздивлявся  по  хаті.  Спершись  рукою  на  припічок,  він  стояв  і  ніяк  не  міг  зібратись  з  думками.  Його  погляд  зупинився  на  чугунному  гергеві,  який  одиноко  стояв  посеред  кухонного  блята.  Відкинувши  з  нього  покришку,  він  остовпів  –  декілька  бульбин  до  половини  були  залиті  водою,  яка  промерзла  до  самого  дна.  
   Жевко  вбіг  захеканий  Петро.  Михайло  вирвав  з  його  рук  сокиру  і  заходився  рубати  лавицю.  Бив  сокирою  сильно,  люто  і  точно...
   Петро,  розпаливши  ватру,  мовчки  дивився  в  піч  на  полум’я,  яке,  кидаючи  іскорки,  червоним  язиком  лизало  дно  горщика  (в  якому  голосно  тріскав  лід)  і,  звиваючись  в  різні  боки,  тікла  в  димар,ніби  не  хотіло  затримуватись  і  сокотити  цю  непривітну  оселю.  
     Дорубавши  лаву,  Михайло  підійшов  до  печі,  просунув  руку  під  ліжник  і  помацав  піч.  „Гицуй,  Петре,  добре,  бо  піч  студена  чисто,  а  я  йду  закрити  стайню,  бо  ще  загризуть  вовки  в  стайні  ту  коровину,  то  не  будуть  видіти  ці  небожєта  ще  й  молока...”  –  його  голос  якось  дивно  і  зрадливо  затремтів...
                                                                               Життєва  історія.  Прізвища  і  імена  справжні.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314599
рубрика: Проза, Присвячення
дата поступления 16.02.2012


Ти в мене є

Знов  ніч  мине
Знов  день  здивований
Летить  в  турне  
Душа  перонами

   Мене  верни
   Бо  мучать  спомини
   Я  без  вини  
   Минулим  скована

Там  крик  в  слідах
Аж  за  туманами
Бузком  пропах
Думками  п'яними

   У  пригорщ  сну  
   Конверти  з  нервами
   Перенесу
   Лиш  згадку  стерти  би

Мене  тримай
Назад  не  хочеться
Бетонних  свай
Хай  біль  розтопчеться

   Ти  в  мене  є
   І  трошки  споминів
   Я  вже  тепер
   Тобою  скована

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314512
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 16.02.2012


Така доля

Розхристані  сосни  від  жаху  голосять
       Рубають  ліси.
Гілки  у  нестямі  геракелів  просять:
       -Не  ріжте  краси!
Зубами  сталевими  їх  поїдає
       Безжальна  пила.
Розрізане  горло  смолою  ридає.
       Зчорніла  земля.
Бездиханні  стовбури  всі  у  вагонах,
       Мов  в'язні  лежать.
І  вирок  їм  смерті  на  грудях  холодних
       Поклала  печать.
Затиснені  клешнями,немічні,голі
       І  скинені  вниз,
Осліплі  без  неба,у  шахтній  неволі
       (Не  видно  їх  сліз).
Високими  чолами  вперли  їх  в  землю,
       Не  в  синю  блакить.
-Ви,сосни-підпори,забудьте  про  волю,-
       Забій  бубонить.
Хто  скаже,чи  гоже  у  надра  штовхати
       Цю  зрубану  міць?
Красиве  з  корисним  не  можу  з'єднати
       В  душі  силоміць.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314316
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 15.02.2012


Стежка на Піп Іван

Кудлатим  страхіттям  звисає  коріння
     На  стежку  згори,
Яка  обминає  колюче  каміння
     Й  спішить  між  яри.
Іде  навпростець,пробиваючи  хащі,
     В  бажанні  своїм.
І  думають  звори,що  юнка  найкраща
     Лиш  віддана  їм.
Байдужа  і  горда  торкнула  їх  боком,
     Як  помахом  крил.
Поглянув  на  неї  здивованим  оком
     Карпатський  орел.
Забігла  в  струмочок,промокла  до  нитки-
     Пропала  межа.
Від  дна  відштовхнулась,заквапилась  швидко,  
     Мов  жінка  чужа.
Зміїні  сліди  переступить  грайливо,
     Як  лань  молода.
Красива,мов  німфа,але  не  зрадлива
     Дзюркоче  вода.
Затопче  ногами  чар-зілля  багряне,
     Мов  думка  летить.
Проскоче  провалля,аж  серденько  в'яне,
     Та  тільки  на  мить.
І  в'юниться  гнучко,спішиться  до  ранку,
     Всю  нічку  не  спить.
Обмиє  при  кадубі  ноги  горянка
     І  далі  біжить.
Раптово  зігнеться  і  попід  колоду
     Просилить  свій  стан.
Бо  знає  давно,що  кохає  за  вроду      
     Її  Піп  Іван.
Притулиться  ніжно  в  серпанках  духмяних
     До  росяних  ніг.
Як  вірна  дружина  в  обіймах  коханих,
     Зупинить  свій  біг.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314226
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 15.02.2012


Присмак згуби

Я  від  тебе  на  відстані  літа,
Та  любов'ю  душа  не  зігріта.
Ти  для  мене  давно  не  отрута,
Я  ж  не  жертва  тобою  здобута.

Зрозумівши,що  серденько  грою
Не  потішиться  більше  новою,
Ти,покірно  відкинувши  зброю,
Струни  смутку  вмиваєш  сльозою.

Викарбовує  доля  розмітку,
Відкриває  самотності  клітку,
Твоє  серце  в  тривожних  кайданках
Зафрахтує  студену  стоянку.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313742
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 13.02.2012


Хоча б інстинкт…

В  переході  тулилось  дівча
До  спини  мармурової  плити.
Безталанна  напівсирота,
Хто  ж  тебе  заставляє  так  жити?

Ну,а  років  тобі,може,з  п'ять.
Хто  тебе  тут  поставив,дитино?
Твої  оченька  душу  ятрять,
"Дайте"-губки  шепочуть  невпинно.

Ну,а  руки,не  миті  давно,
Притискають  руде  песенятко...
Сліпа  доле,тобі  все  одно,
Що  кровинка  зростає  без  татка?

Клята  доле!Ти  збоку  стоїш,
Її  матір  підтримуєш  п'яну.
Нема  совісті  в  тебе  й  на  гріш,
Жебракуєш  з  дитям  спозарану.

Вже  давно  кінець  дня,без  лиця
Ніч  так  гріє,як  порвана  свита.
Два  маленькі  холодні  тільця
Не́сла  невість  куди  мати  спита.

А  яка  у  тваринки  вина?
Нагла  доле,смієшся  грайливо.
Дитя  неня  сама  принесла,
Щеня  ж  в  суки  забрали  насильно.

                           ***
Дитинство  лиже  лихом  часолет.
Вони  б  воліли  кращу  долю  мати.
Де  совість,Боже,де  Менталітет,
Інстинкт  де,врешті,хочу  знати.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313654
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 13.02.2012


Шлюб вірусів

Вечір  пірнув  у  пітьму  -  
                                 тихо.

Знову  вчорашнє  забув  
                                 лихо.

На  перехресті  доріг
                                 знову

Дівчину  хлопець  стеріг
                                 но́ву.

Вгледів,на  зустріч  пішов
                                 зразу,

Завчено  шепче  любов
                                 фразу:

"Можна  мені  вас  обнять?"-
                                 мовить.

Ніздрі  парфуми  п'янять,
                                 ловлять.

Двоє  за  руки  ідуть
                                 слідом,

Йде  та  чума,що  зовуть  
                                 СНІДом.

Йде,й  не  відразу  стає
                                 ясно:

Дівка  це  мо',а  мо',це
                                 красень?

Привид  це  є,а  чи  це  
                                 тлінний?

Водить  судомно  плечем
                                 в  тінях.

Довго  терпляче  він  так
                                 йтиме,

Голками  шлях  перетне,
                                 димом,

В  гурт  всіх  зове  на  бенкет
                                 шлюбний.

Йдуть  тут  по  два,там  по  три...
                                   юрби.

Стадо  людськє,в  них  тремтять  
                                   руки,

Вірили  в  щастя,а  тут
                                   муки.

Перші  пішли  в  коловерть,
                                   вічність,

Більмами  дихає  смерть  
                                   в  вічі.

Царство  розгулу,кубло  
                                 бруду,
 
Ходить  СНІД  грифом
                                 коло
                                           люду.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313413
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 12.02.2012


Стогне поле

Стогне  поле  при  битій  дорозі,
Трактор  груди  змісив  звироднілий.
Птах  дроти  зачепив  у  тривозі,
Кров  тече  наче  жаль  запізнілий.

Тужно  виє,папером  лопоче
Сміттєзвалища  стать  черевата,
Чорна  паща  хрипить  і  гигоче,
Брудом  ригає  нечисть  багата.

Манить  блиском  сталевих  відходів,
Кличе  крилами  чорного  крука,
Тягне  вервицю  довгих  фургонів
В  своє  лігво  безмозкла  тварюка.

Диха  шумом  щурів,їхнім  скоком,
Шипом  гадів,що  в  кублах  плазують,
Водить  кров'ю  заюшеним  оком
В  бік,де  люди  днюють  і  ночують.

В  бинді  холоду  в  виблеклих  травах,
В  звоях  дроту,що  жалами  коле,
Гріє  стронцій  у  пальцях  кістлявих
Тіло  смерті  холодне  і  голе.

Стогне  поле  при  битій  дорозі.
В  бік  його  всі  не  дивляться  вперто.
Йдуть  байдужі  усі  перехожі.
Плаче  звалищем  нива  роздерта.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313403
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 12.02.2012


На межі щастя

Ти  згустку  осені  торкнись
І  покохай  мене  до  болю,  
Тоді  зігрію  я  собою
Студений  місяць,неба  вись.

Зроби  так,щоб  любов  цвіла
Вогнем  розлитим  в  міріади,
Тоді  розвію  безбач  зради
Живою  скрипкою  тепла.

І  мого  серця  ніжний  щем
Зумієм,вірю,розпізнати.
Любові  цінної  карати
В  надії  випадуть  дощем.

Чуттів  поскручую  краї
У  пуп'янок  тугий  любові.
Він  задухмянить  в  дні  зимові
Чуття  і  помисли  твої.

Моя  душа  в  твоїй  згорить.
Нехай  всі  кажуть,що  ти  згуба,
Що  дуже  воля  мені  люба,
Та  я  карбую  долі  мить.

Невже  це  правда-не  засну.
Нехай  не  здійсниться  найгірше.
Із  вірою  у  щастя-вперше
Його  закрию  на  засув.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313222
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 11.02.2012


Смерть заради життя

Природи  воля  і  природи  круговерть
Повторень  ночі  не  замінить,  бо  не  в  силі.
Про  день  нагадує  лиш  скелі  тепла  твердь.

Там  збоку  виступ,ручаї,стрімкий  обрив,
Внизу  незаймані  піняться  білі  хвилі,
І  берег  мідний  торс  у  хвилях  тих  обмив.

Ген  там  далеко  було  видно  темінь  чорних  гір,
Немов  воронячі  пір'їни  чорносмолі.
Вдивлявся  місяць  в  них,напружуючи  зір.

Лежать  ці  пагорби  і  плато  сотні  літ.
На  них  пасуться  табуни  гривастих  коней.
Вогненні  стріли  здійснюють  на  доли  свій  політ.

Лощились  крупи  під  промінням  незимним,
І  чулись  форкання  і  заклики  знадливі.
Струміли  пахощі  із  трав  немов  з  кадил.

Лошата  бігали  навколо  невгамонно
По  хвилях  жовтого  лимонного  світила
Під  диво-свічами,які  зібрались  в  гроно.

А  небо  дихало  грозьбою  з  вишини,
Ряхтіли  зорі,уплітались  в  кінські  гриви.
Злякалась  мла  нічна,заохкавши  крильми.

Навколо  совгала,вишукуючи  слід,
Від  барса  тінь  в  голодному  томлінні,
Поживу  ж  мала  пожиравши  кінський  рід.

Принишкла,крадучись,ховаючись  від  зір,
Гнучка  постава  й  приєдналася  до  тіні,
І  оком  цілила  холодним,як  сапфір.

І  хижий  погляд  впав  на  молоду  кобилу,
Яка  з  нащадком  відійшла  від  табуна
І  приєднатися  назад  тепер  спішила.

Уздрівши  звіра,своє  чадо  затулила  
І,враз  рвонувши  в  бік,приречено  заржала-
Рятуючи  того,кого  вона  вродила.

І  мчалась  так,що  розхитались  луки  сині.
Малий  стояв  серед  незнаності  в  кущах.
Вона  ж  від  хижака  над  урвиськом  до  днини

Неслась  і  рвала  копитами  трави  дикі.
Гарячий  біль  в  очах  посилився,не  зчах.
Червоним  болем  ззаду  роси  були  вкриті.

Обидва  стегна  вже  у  подранім  вісоні.
Вже  сил  немає,вже  ослаблена  нога.
Останній  скок  -  тремтіла  серцем  у  судомі.

І  піками  зубів  страховище  плямисте
Схопило  все  ж  таки  прекрасний  шиї  згин
І  рве  той  згин  в  піні,свинцем  на  ньому  висне.

Струнка,як  кипарис,кобила  стала  дибки,
Зависнувши  на  мить  над  прірвою  води-
Упала  з  вершником  земну  забувши  втому.

Із  стогоном  плита  два  тіла  враз  прийняла,
А  хвилі  пінячись  подибали  назад-
Відплив  їх  гнав  у  глиб-скінчилася  забава.

Скотилися  тіла  на  камені  надводні.
Із  трупів  кров  сочилась  в  моря  синь
І  поглиналася  в  холодній  преісподній.

І  вітру  ранішнє  вологе  коливання
Сушив  багряний  диск  небесного  світила.
Для  них  ще  за  життя  воно  зійшло  востаннє.

Під  сонцем  пломінким  крутився  Час  в  блакиті,
І  сквар,як  ріг,уперся  в  пористи  дубів.
Там  пас  табун,де  пахощі  мірри  розлиті.

Між  ними  був  вожак,постава  гордовита.
Син  матері,що  молоком  його  зростила.
Лиш  пам  ́ятають  скелі-барсом  була  вбита.


Вона  ж,  мручи  у  муках,впевнилася  в  тому-
Життя  йому  спасла-продовжувачу  роду,
Знайшовши  тіла  тлін  на  камені  морському.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313206
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 11.02.2012


Зрувлюся серцем

Розпродано  попиляно  розрито
З  розрубаним  плечем  дубовий  бір
Тропак  розтрісклий  як  сухе  корито
І  чуркало  мовчить  усім  навкір

Не  вижу  світу  білого  навколо
Зрувлюся  серцем  думкою  грудьми
Горєни  рідні  вже  не  ваше  поле
Торкається  порога  коліньми

Торкається  обзвічене  у  спузі
Блищить  сльозою  пляма  моруга
Що  критко  було  продано  кутюзі
Прапрадідів  землиця  дорога

Горєни  рідні  тусок  серце  тисне
Як  мигла  мовчки  плаче  на  горбі
Таглар  невидимий  собі  пригістне
Приготував.А  може  це  тобі???



Тропак-стежка
Зрувлюся-сплачуся,зридаюся
Обзвічене-скалічене
Критко-потайки
Кутюга-собака
Тусок-смуток
Мигла-склад  деревини
Талгар-злодій
Пригістне-дарунок

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312936
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 10.02.2012


Жіночність

В  де  Оноре  певно
В  цей  німий  театр
Закохалась  видно
Й  щоб  здогнати  мить

Під  свічадним  небом
Струшуючи  мантри
Стиглими  аж  млосно
Динями  тремтить

В  жолудевих  перснях
В  вогнянім  вельветі
В  журавлинім  небі
Дивиться  згори

В  визрілім  етері
Запалила  вечір
Пишнотіла  Зваба
Пізньої  пори

Ллє  на  груди  просінь  
Волохатим  хмарам
З  мідноторсим  жовтнем
В  запашний  сінаж

Ця  гламурна  осінь  
Завтра  ж  з  листопадом
В  зреченні  мінорнім
Вирушить  в  вояж

А  захоче  знову
Розірве  намисто
Піділлє  серпанкам  
Визріле  вино

І  панчохи  нові
Зкапуючи  листом
Зніме  перед  ранком  
Місяцю  на  зло

В  золотавім  щасті
Ця  Гербера  панна
Обпалить  цілунком
Терпковустий  глід

Чи  знайде  причастя?
У  щемкім  згасанні
В  стиглих  фалдах  сонця
Fatum  сутність  міт

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312916
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 10.02.2012