| Сторінки (1/73): | « | 1 | » |
Скільки не бачились уже, півроку? Якщо точно, то 5 місяців і 20 днів. Я
чекаю. Чекаю, коли нарешті сяду в потяг і споглядатиму краєвиди, що
ведуть до тебе. начувана, що ти став популярним, навіть попсовим. Разом з
тобою мільйони і всі вони щасливі. Ти знаєш, зі мною не тисячі і навіть
не сотні. Десятки, але теж загалом щасливі. Я змінилась, перечитала
купу літератури, порівняла дещо з тобою, спланувала купу нового, але
часу на нашу зустріч поки нема. Я працюю. Як і мріяли, я обожнюю свою
роботу і все, що з нею пов*язано. Так хочеться пройтися вуличками
спогадів, мовчки поговорити з тобою, поділитися захватом і
пасіонарністю. Це стан уже рідний для мене. Стан спокою, натхнення та
нестримного щастя. Скажи, чому чим старше я, тим далі ти? Чому
несправедливо так розділені ролі, розміщені люди, міста і полюси? Чому я
так сумую восени?
Ти пробач, я приїду, я не забуваю по тебе і думаю
щогодини. Як жаль, що від думок ти не стаєш ближчим, як жаль, що від
спогадів лише тяжче. Ми разом лише на фото. Ти, як завжди виглядаєш
вічно і серйозно, я посміхаюсь і насолоджуюсь митями, бо дні з тобою
такі короткі, та дні з тобою такі щасливі. Чуєш, я повернусь. Одного
разу я залишусь назавжди. Просто дочекайся мене і прийми як тоді, коли
мені було 14, а за твоїми сильними плечами вже були віки.
Я навічно до тебе прив*язана. Мій Львів
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535314
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 07.11.2014
Ти єдиний чоловік якого я так шалено люблю. Тобі я довіряю все, що в мені, все, що навколо і все, до чого приведе мене життя. Ти завжди мене чекаєш з обіймами і радістю. Вмієш так лагідно втішати вітром, пейзажами, підслуханими розмовами вулиць. Ти помічаєш зміни в мені. Навіть не так: ти сам робиш зміни в мені. Як же приємно знати, що ми взаємно вірні один одному. Я впевнена, не намагайся мовчати. Хоч ти мовчазливі ший за мене, але любиш і завжди радий мені. Тепло обіймаєш в холоди, піклуєшся про те, щоб світ навколо мене дивував.
Любий, в тебе вдома найсмачніша кава і мій улюблений шоколад. Ти той чоловік, про якого я мріяла все життя. І якби доля була до нас більш лояльною, то я б жила ближче і щодня приходила б до тебе. Не знаю чому, але мене магнітом тягне в твої кордони, такого незалежного, стриманого, гордого світу. А насправді ти інший, я знаю, ти відкриваєшся не всім. Лише таким мілким писакам як я, що читають книжки на вулицях міста, не фанатіють від мейстриму, протиріччями розмірковують про любов та її існування. З тобою пов*язано стільки життя, стільки емоцій, що не описати в тисячах томів, не оспівати в годинах пісень і не змалювати в жодному жанрі живопису. Це варто було прожити, а ціна прожитого – момент. Пам*ятаєш радість, сміх, знайомства? Як же я щаслива там, де є ти і як же я скута поодалік. Ти завжди особливий, коли б я не з*явилась. Ти іноді нагадуєш мені тата – в тобі стільки ж нестримної волі і почуттів. Там де ти часто іде дощ, але це не лякає мене. Ті краплі оживляють мене, дають сили і нових емоцій. Я б переїхала до тебе, але поки що неможливо. Такі правила мого неповнолітнього життя і прив*язаних до мене людей. Розумієш, я ж не одна. Ти не хвилюйся за мене і не бійся. Я ніколи не забуду тебе і частенько буду навідуватися, навіть коли постарію. Ти і тоді будеш молодим і вічним, таким же величним і чесним. Дякую тобі, за те що ти в мене є сьогодні, дякую за моменти разом. Я люблю тебе, мій рідний, вільний, незалежний Львове.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428160
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 29.05.2013
Постійне недосипання як пожертва для освіти, як ретельне виконання, створення всіх матеріалів для фундаменту будівлі мого майбутнього. А чи варте воно того? 3 години сну, 3 години часткових перерв між лекціями, семінарами, дозами вигуків по те, що наше покоління бездарне і все-таки з нас будуть лише невдахи. "Освіта безкоштовна", - кажуть нам, і наступного дня ми приносимо по сто гривень, щоб здати сесію. "Вчителі професіонали", - кажуть нам, коли диктують безкінечні сухі лекційні рядки. "Ваша думка у вас вдома" - , кажуть нам, коли ми намагаємось виразити себе. І що потім? Червоний диплом, який не вартий і двох тисяч гривень зарплатні, підірване здоров*я, синяки під очима. Чи варто жертвувати здоров*ям заради освіти, яка подавлює нас як особистостей?
Ні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428150
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 29.05.2013
Буває, сидиш, розмірковуєш над життям і тут, раптово, в голову приходить неймовірна думка:"Я щаслива". Просто щаслива від того, що маю, від своїх можливостей, від того, яким є навколишній світ. Сидиш, посміхаєшся досить безглуздо. уява малює в голові різноманітні картинки і від того твоє щастя стає ще більш значущим і відчутним.
Таких радісних 15 хвилин на добу достатньо, щоб навчитися цінувати і любити навколишнє, таких 15 хвилин достатнього для того, щоб радіти тому, що ти людина і маєш це безмежне, сповнене прекрасних подій, життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425789
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 18.05.2013
Вони сказали, що мені в цьому світі не вижити
Не торкнутись глибин, не знайти свого місця під сонцем
Адже я не хочу бути ні лікарем, ні політиком
І такою простою в душі бути негоже.
Вони кричали, що треба гроші, бо здоров*я не вічне
Що весна неназАвжди зі мною, і не назавждИ
І пройдуть всі моменти щастя, почнеться чорне й меланхолічне
І тоді прийде час платити за зроблені помилки.
Вони питали мене, ким же я хочу бути
Хто вселив в мою голову такі абсурдні думки
Я сміялася голосно, страшно і навіть розгорнуто
І в душі вони знали, що я сильніша за них.
Мене судять за те, що я хочу бути людиною
Сповненою радості, щастя і власних розумних слів
Так не буде, кажуть, це майже тепер неможливо
Будеш повалена чи одинока як і ті тисячІ голів.
Вони сказали, що мені в цьому світі не вижити
І з такими амбіціями не дочекатися навіть весни
А я нагадала їм, що здоров*я зовсім не вічне
Й погодинно втрачається під натиском, ризиком і грішмИ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418889
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.04.2013
Коли лід звільняє асфальт
Туман відкриває місто
Піди, люба, на вокзал
Поглядів чужих не бійся.
Не бійся порушити правил
Дослухатися свого серця
Іди, мила, в зал, де каси
І купуй квиток у безмежне.
Вмостися зручніше біля вікна
Попроси, щоб принесли чаю
І подивися на тих, хто поряд -
Вони хочуть тепла без краю.
В невідомі прямують далі
Шукати життя і долі
А ти, мила, пам*ятай,
Подорож рятує від болю.
Все міняється, час не стоїть
Відкриваються нові простори
І ти, люба, пам*ятай
В душі гори замінить море.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416870
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.04.2013
Всі предмети в тому ж порядку
За вікном ще слабка і квола весна
Цей стан люди називають тихим словом
і назва йому – пустота.
Мене розчарував головний герой нової книги
І я не знаю, чи вистачить мене дочитати до кінця
А хтось за стіною телевізор дивиться.
В нього теж життя. Інше життя.
Від холоду мурахи розбігаються по тілу
І, здається, що ти великий мурашиний дім
А комунальне тепло вже майже вимкнене
І гріє лише погляд фотоальбомних вітрин.
Нам всім треба тепла
Хорошого слова і трішки цукру в чаю
А не температури, дещо нижче нуля,
І безсонних ночей, що пливуть без речей
В місто, де вище нуля
Де весна на здалась, а іде до кінця.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415609
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.04.2013
Пам*ятаю, росли на фільмах з Сергієм Безруковим
І щовечора збирали гурти біля екрану
А сьогодні, Сергію вже майже сорок
На стіні картина з втраченими кольорами
І новий модерний блакитний екран.
Пам*ятаю, обіцяли як в фільмі
« Один за всіх і всі за одного»
А тепер, хтось на траві та медикаментах
Інший збирає документи,
Щоб подалі, подалі бігти із нашого двору
Друг усім, а як треба – буде вже за кордоном.
Пам*ятаю, обіцяли говорити правду вічну
Гірку, не солодку, болісну до кісток
А тепер правда нас гаряче ріже -
І лиш у вухах від вітру свисток,
Завірюха за шиворот
На кінець березневого ранку
І, на жаль, вже бабуся нам не готує сніданків.
Пам*ятаєш, ти обіцяла стати лікарем, а я журналістом
Як жаль, ти в під*їздах куриш із кимось траву,
А я з методистом обговорюю навчальний план і новий урок
За мною людей поток ..я сиджу і не знаю, що тут роблю!?
Ми зрадили мрію, пішли на дно
Наші слова туманне скло
На ньому можна малювати
При умові, якщо будемо мовчати.
Слова від нас гіркі
Слова від нас невірні
Ми зрадили колишні дні
Ми перед собою винні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413432
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.03.2013
На березі моря
Від шуму прибою
Від запаху сонця й жаркого піску
Від солі на шкірі
Від піни із хвилі
Від співу птахів -
В душі є тепло.
Від посмішок втомлених
В транспорті вільному
Водночас невільному й навіть повільному
Від шуму машин і неволі доріг
Втомлених ніг, що ідуть за поріг
Від сварок в суспільстві, скандалів, роздорів
В душі є тепло, бо шум – то не горе.
Від співу птахів
І квіту дерев
Від кліматичних незвичних схем
Від почуттів та їх безодні
Розривів, щастя, зрад і сходжень
В душі тепліє раз у раз
Ми ще живі
Навколо нас
Потроху крутиться планета
Здається, знов летить комета
Та ми її не боїмося
Бо нам в житті вже все вдалося.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412785
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.03.2013
То не було почуттям, то була іскра з приторним смаком
Солодка і з горіхом, як наш улюблений Київський торт
То була звичка, необхідна лиш у теплу пору року
Коли очима прийнято у натовпі шукати подібну породу.
Мені потОму вже кричали,що буде важко, але ти забудь
А я із плином часу розумію, що не в тому суть
Адже ще жодного моменту не бувало,
Щоб я тебе у натовпі шукала.
Ти лиш один з героїв із мого життя,
Хто грів мене у теплу пору року, а в холоди залишив сам на сам
Й довірив мене Західним містам.
Не в тому суть, можливо всіх забути
Після падіння встати й повернутись
Обличчям до усіх, хто втратив в тебе віру
Від почуттів усі хворіли, та нікого не скосило.
Думки немов солодка вата в голові
Я впевнена в собі і знаю куди йти,
І ті картини, що формуються в уяві
Змінили кольори і чорно- білі стали.
Й за кілька тижнів в гості в Західні міста
А там обійми, щирість, радість без кінця
Але тебе вони не приймуть,
Бо вічні стіни пам*ятають,
Як розбиваються надії, як рушаться стосунки із кришталю
Що був дешевим, хрупким й ненадійним
В який не вклали блиску й почуття
Мені міста. Тобі кордони
Ми разом, але не рідня.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412411
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.03.2013
Ми за губились в кольорах чорно-білого кіно
Поставивши на терези каву і чай, як добро і зло
На берегах ріки – вогонь - вода
Що вкупі піднімається й летить в інші міста.
У постмодерних формах втрачений здоровий глузд
В усьому має бути мінус й плюс
Хтось як маленька дитина без когось жити не може
А інший на розпутті багатоколійної дороги.
Яскравості, експресії, побільше кольорів
Навіщо говорити лиш про почуття, коли є купа інших слів
А терези із боку в бік хитаються щоночі
Щоб переважити сторону гущі чи заварної ночі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411976
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.03.2013
Слова – во тьму,
Фонари – враги.
Не знаю куда свернуть и куда идти
Тишина из-за угла чертит свои планы
Улицы родного города – капканы.
Книги, чай, серость за окном
А сосед построил новый дом
У него теперь семья и дети
Новое авто и в Египет четыре билета.
Люди без улыбки
День устал нас терпеть.
Ежедневные проблемы и что кому одеть?
Помнишь, в детстве было проще
Меньше багажа и меньше в жизни рощи.
Понимаешь, всё ведь слишком просто
Нужно действовать, но иногда и это сложно
Но сложить упорство, поверить, что вокруг враги
Не захотят даже фонари.
Свет которых ожил. Свет которых тоже когда-то любил.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408978
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 14.03.2013
Обіймайте, коли холодно
Коли вже весна, а за вікном сніг
Обнімайте щиро як зможете
І не виганяйте взимку рідних за поріг.
Пишіть листи, коли нема з ким говорити
Чорнилом, ручкою чи олівцем
Пишіть листи туди, де можна залишити
Усе, що зачіпає за живе.
Дійте вчинками, а не словами
Коли усе навколо варте змін
Дійте, щоб добре було поряд з вами,
І не кидайте в холодне вікно теплих надій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408444
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.03.2013
В нашем городе слишком холодно чтобы жить
Нам весна обещала дороги в новые страны
Показать все пути чтобы забыть
Не поверишь, но я по тебе не скучаю.
В нашей комнате много гордости чтобы жить
Все предметы в совсем ином порядке
А ведь я не пытаюсь тебя забыть
Но и не рвусь, чтоб вернуть, а иду без оглядки.
В нашей памяти много кино чтобы молчать
Мы всегда будем героями одного зала
Но не станем от боли громко кричать
Только шепотом говорить «устали».
В нашей памяти много кино чтобы молчать
И при встрече прятать глаза украдкой
Ты, пожалуйста, больше не приезжай
А я поставлю в конце черную каплю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406072
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 04.03.2013
Відійди на три кроки назад -
Мені душно.
Твій парфум став надто холодним.
Відстань між поїздами стала надто нестерпна
А дороги нечищені й скудні.
Ми на відстані витягнутОї руки
А між нами сім зимніх ночей
Я прохаю тебе, принеси мені кави
І не кажи гучних речей.
Ми на відстані дружби, на відстані ліктів
Між нами словесна стіна.
Може щирість і радість, мовчання та мову
Принесе вона в наші життя.
На багато місцевому літаку
В даль поринули мОї слова
І чекають вони сухої листви,
Щоб вернутись у рідні края.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404761
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.02.2013
Усі казки закінчуються вночі, коли хтось прокидається від болю, розряджається телефон, перегортається сторінка книги. Тоді сюжети змінюються, проявляються невидимі межі подій і починається відлік часу. Казки закінчуються, бо люди не вірять у щастя та його постійність. Щастя – це не матерія і не предмет, не абстракція і не мистецтво слова. Щастя – це частина кожної людини. Воно проявляється в нас, відповідно до наших вчинків, та вчинків інших людей. Його не було б без людей та і з ними воно не завжди явне. Чому ми думаємо, що щастя – лише мить? А як же прояв цього почуття від того, що ми живі, здорові, в достатку і робимо успіхи? Хіба це не воно? Чому із сукупності приємного варто вибирати лише момент? Невже пам’ять не охопить весь радіус подій протягом життя? Кажуть, ми пам’ятаємо лише те, що нам треба пам’ятати. Ні, ми бережемо у спогадах лише найкраще, на нашу думку, обираючи його власними критеріями оцінювання.
Казка починається вранці, як і щастя. Коли сходить сонце, перші промені проникають у вікно, заварюється смачна ранкова кава. Далі події, емоції, знайомства, нові враження, кольорові сни. Коли ми перестаємо цінувати це, казка закінчується. Ми не маємо права викреслювати події та героїв хоча практикуємо це щоденно, ми не можемо жалітись на життя, бо якщо воно нам дається, то ми вже індивідуальні і особливі, ми не повинні опускати руки, бо на нашому шляху лише ті події, на які нам вистачить духу, щоб пережити, ми не мусимо весь час сяяти від щастя, але маємо знати, що воно – частина нас, воно – казка нашого життя.
Усі казки написані від серця та рукописним шрифтом. В них стільки людських почуттів, скільки відтінків не має жодна палітра. Казка, то є життя, щастя – його основа. Не дозволяйте невдалим подіям змінювати святе правило «Carpe diem», не дозволяйте щастю осипатись із зорями вночі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398835
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 06.02.2013
Вона сиділа на краю життя..
Чи то життя звисало з неї, як велика сукня
Здається, розмір не підходив її дням
Здається, дні вимірювалися в секундах.
Серед молінь, прохань батьків і лікарів
Вона крізь сльози шепотіла «Ні».
І грало сонце у її волоссі…
Прогресували метастази як колосся.
Ночами її радувало море
І теплий погляд тОго, хто тримав її у нормі
І до останніх днів він притискав її до себе
Й від того біль ставав вже не таким нестерпним.
В хвилі піднесення, коли вже втрачено усе
Вона сміялася від нелюдського болю
І в той момент, коли відчула, що живе
Її відправили чекати у захмарені покої…
Вона сиділа на краю життя
І пінні хвилі обмивали її ноги
Ніхто не дав і шансу її дням
Та на її ключицях враз зникало горе..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398178
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.02.2013
Давай купимо будинок на іншій планеті
Знайдемо місце, щоб споглядати кольорові комети
Відкриємо кав’ярню й кінозал
Встановим парасольки, щоб не отримати сонячний удар.
Нас не чіпатимуть земні теракти
В новинах не почуєм про нові контракти
Для себе створимо постформальний світ
Без рівноваг, законів зла, моральних воріт.
ПеревеземО туди землян
Дамо їм кави й круасан
Проведемо екскурсію по володінням
І відправимо назад дивитись сновидіння.
Потім нам набридне і захочеться додому
Туди, де починали свій шлях
І знову..
Ми залишимо наш власний звичний світ
Щоб здійснити ще один політ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398165
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.02.2013
я б так багато говорила
щоб лише очима розуміли
і кидала в слід би голубів
щоб почути їхній ніжний спів.
знаєш, у серцях така зневіра
а в середині у нас розкуті звірі
ранки ще холодні й одинокі
а думки поверхні й не глибокі.
знаєш, так багато хочеться сказати
та нічого кардинально не міняти
просто скоро прилетить весна
і розcтавить все на свої місця.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397288
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.02.2013
Якби могла, записувала б думки на стінах,
На дахах у різних країнах,
Щоб по всьому світу, а не де - не - де
Залишалась часточка мене.
В хвилини суму, не відчуєш так самотність
Бо думки – не є безодня
В них поринеш раз і з головою
І дарма, що стоїмо перед стіною.
Все життя, то ніби хмарочос
Що складається з хвилястих сходів
В нас немає вибору, але ми маєм йти
Й ніхто не запитає чи боїмося висоти.
Хто на ліфті вгору, інший іде пішки
По високим сходам до уявного ліжка
Серед мрій, бажань і повсякденної рутини
Ми прагнем спокою та рідної людини.
Все одно ми живемо в одній будівлі
Серед модернізму, страху, божевілля
І не вихід нам пройти лиш половину
Й не залишити від себе спогадів хоч на годину.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394018
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.01.2013
Всі хочуть змінити світ
І завтра почати правильно харчуватись
Влітку, щоб на велосипеді, взимку – на лижах кататись
Все так, як пишуть на сторінках постмодерної преси
На шляху до красивого життя та прогресу.
Сто порад як правильно будувати стосунки
Як цілувати, щоб палкіше були цілунки
І як поводитись, щоб бути милою «кокеткою»
Й на чиємусь серці повісити нову етикетку.
Преса радить, як отримати більшу зарплатню,
Підкаже, коли не вчасно казати I LOVE YOU
Як вижити в суворому світі
Серед семи мільярдів без сонячного світла.
Наш модерний світ робить нас рабами
Та ми не визнаємо, снобізм не за нами
Ми ж не плутаємо картин Рембрандта та Далі
Це не допустимо, це ганьба взагалі!
Всі хочуть змінити світ і влаштувати своє життя
Вибрати на кращому пляжі шезлонг забуття
І, відпочиваючи сподіватись,
Що на тілі вигорять всі обмани, до яких доводилось вдаватись.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392782
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.01.2013
Він назавжди запам*ятав її як ту, що з перших днів знайомства писала йому вірші
Могла годинами шукати у своїй сумці ключі
Різко зриватися з місця і вибігати на вулицю в дощову погоду,
Щоб усім своїм «я» відчувати себе і пробуджувати від сну природу.
Вона не вела щоденника і не мала на день тисячі справ,
Не любила шуму та на вечір гострих страв
Чай заміняла кавою, ніч міняла на день
І, щоб без зайвої лірики, без сумних пісень.
Вони разом провели літо, осінь, зиму
А весною зайшли в різні магазини
Змішали різні продукти й предмети побуту
І розійшлися дорогами Заходу та Сходу.
Її носило по світу з квітами в волоссі
Віршами, кольорами, багатоголоссям,
А він змінив мільйонне місто на іншомовний мегаполіс,
Щоб забути все з корінням, ніби пірнути з пустелі в море.
Погляд у дзеркало кричав, що йдуть роки,
Від зморшок не подітись, куди не біжи.
І найперше жінку видають не шия і руки,
А в очах сум і жаль від молодої розлуки.
Він так і не дізнався, що був єдиним, кому вона писала вірші
Що на Заході її очі стали людям близькі
І в пустих вузеньких і затишних вуличках
Вона читала записи своєї юності.
Вона так і не дізналась, що його ж на Сході
Не прийняли й не зрозуміли навіть чужі очі
І так один із спогадами у шумному мегаполісі
Він провів своє життя в гордості й самотності.
Потім процокав годинник рівно 60
І закінчився відлік, то був віщий знак.
У неї в той час зламався олівець
І на папері не з*явився знак,
Що поєднав би тепло сердець.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392533
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.01.2013
Столько эмоций, столько восторга
От человека второго сорта.
В его глазах предательство и подлось,
Но хороший гримм и гордость
Разрешают ему это скрыть, обо всём забыть
И снова показаться всем
С мальчишеской улыбкой,
Вьющимися волосами и добрыми глазами.
Он точно знает, чего хочет добится
Ему даже по ночам это снится
У него редкий талант обольщения
Он не проигрывает неумением
Лгать в глаза и краснеть, выкрываясь
Под нос себе что-то бормотать, смущаясь
Игра слов у него в крови
Его организм соткан из лжи.
За душой у него не зги
Дела уже не так хороши
Поэтому он выходит на вечернюю охоту
В зимнюю пору, в раскошный театр
Где его приходу всегда рады,
Где он единственный, на кого смотрят со сцены
Удявляясь юности, таланту, плену.
Он фиксирует глазами новую жертву
Манерно снимает шляпу, розыгрывает концерты
И бутафория его слов так хороша,
Что не поверить ему нельзя. И вот напротив стоят глаза.
Через полгода она его жена.
Через неделю в терте с бокалом Шато Марго
Он рассказывает знакомым как да что
И все застыли в интересе и внимании
Стоят с блокнотами, словно готовятся к изданию
Прекрасного рассказа о несчастной любви
Наверное, в предглавии был похожий сюжет,
Но он тоже скотился на нет.
Он гордо восклицает, что женат
Ни чуть ведь не жалеет, он не виноват
Что его полюбили глаза напротив
«Что дальше?» - из толпы вопросительный вигляд?
«Наверное, как всегда. Я этому даже рад.
Ведь не полюбит тот, чье сердце было бито
И не залатано, и не зашито.
Мне жанщины платить будут, до конца моих дней
За то, что Та оказалась тогда умней».
Он закончил рассказ, накинул пальто.
Постоял минуту, посмотрел в окно,
А потом подался быстрым шагом
В спину получая восторги и «браво»
От тех, кто ещё не любил, но скоро полюбит
И тогда совсем иное говорить будет.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=388346
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 28.12.2012
Йому було двадцять
Ночами він писав вірші
Носив у лівій кишені джинсів від квартири ключі
Любив закриватись у стінах власної кімнати,
Щоб вільно з уявою по світу літати.
Йому іноді щастило знайти на вулиці гроші,
Зробити те, що інший не в змозі
Він кидав курити тричі на добу
Та тільки брав олівець і одразу цигарку з пачки тягнув.
Він часто думав, що життя несправедливе,
Хоча і неможливе іноді стає можливим
І хоч друзі не вічні, та вони були поряд
І підтримували його в хвилини горя.
Його дівчина пішла, бо він «надто творчий»
Їй здавалось, що його мрії «надто дівочі»
Та і взагалі із тим не буде щастя,
Для кого слова і розмови – найкраще.
А він жив собі далі, ночами писав вірші
Пробивав шлях угору, щоб довести усім,
Що це життя можливо перевернути в тексті
І розглядати в більш широкому контексті.
У двадцять п*ять він був визнаний в своєму місті,
Збирав натовпи фанатів під під*їздом
Його слова лунали з усіх екранів,
Його цитували навіть круті меломани.
Та він хотів залишитись звичайною людиною
Частиною суспільства, невдалим поколінням
Друзі говорили «Ти дивак», а він посміхався і казав – «так».
"Так", кажуть, коли в двадцять п*ять у тебе рак
На терапії й процедури – часу повний брак
Сидіти і писати, що життя – найкраще
І залишить під новий рік фанатам книгу з щастям.
За вісім місяців з кишені його джинсів виклали ключі
Вдягли кращий костюм, зібралися усі
Закрили в дорогому дерев*янім домі,
Щоб спочивав щасливо у покої.
А після свят вийде із щастям книга,
Її розкуплять, та і це не дивно.
І може хтось з мільйону зрозуміє сенс
Життя – не вічність, а лише момент.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387423
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.12.2012
Самовпевнений, гордовитий
Він думає що знає як на світі жити
В очах блищить іскра й бажання перемоги
Таким як він зичать щасливої дороги.
Його очі зараз навпроти
І він готовий викласти свій текст.
Він чекає моєї поразки
Зайвого слова, кривий контекст.
Але я сиджу навпроти і впевнено читаю про нього
Хоча в думках бажаю щасливої дороги.
І ніби впевнений в своїх відчуттях
Але не знає, що чекати.
Не бачились так довго
Мабуть, є чого боятись.
Екватор моїх поглядів давно підняв свою планку -
Я не топлю горе в каві філіжанках.
Він дивиться на мене й дивується рядкам
Минуло стільки часу..як я тоді віддав.
Мої вірші чужим людям
І розірвав усе поясненням «застуда».
Він віддав мої почуття і мого слова воля
Тим хто за талантом сидів в передпокої,
Чекав своєї черги і плекав надії,
Що в скорому збудуться їхні мрії.
Сьогодні, в цьому кафе
Стоїть переді мною
Мій милий старий друг
В руках з білим сувоєм.
Дивиться на мене і знову чекає поразки
Адже як вона могла
Злетіти як ластівка
Після того що було, та що пам*ятає
Мабуть її душа Нобелівську премію має
За витривалість та терпіння, шалену силу волі
Ну а ті переживання кинула в передпокої.
___________________________________
В кафе ми сиділи з друзями, читали вірші
Тамували почуття цукру на душі
А потім він прийшов і попросив батл
Щоб згадати як сильно я вмію писати.
Я не протну тебе словами, милий, не думай про це
Земна куля кругла як глобус і серце…
Твоє серце, що округлим стало за цей час.
Заплило невірою в кращий час.
Ці слова відображення волі душі
Надаю тобі слово.
Почате завершИ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382700
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.12.2012
Нам здається, що люди в кіно не живі і хтось весь час нас вводить в оману. Мрії там так швидко збуваються, горе легко забувається, і от я тут, щасливий та вільний з новою квартирою та мобільним, керую власною рукою своїм прекрасним життям. Нам здається, в кіно нема правди, бо все надпросте, надживе і, як на мене, забагато щирості. Хіба не так? В кіно збуваються мрії і щастя приходить щоденно, в дні сірі, буденні. Завжди вчасно, в той момент, що треба, і справедливо всім керує небо. В кіно люди помирають не так, як в житті. Все швидко забувається, доля підкидає нових людей, побільше нових ідей і як не було болю та сліз. Здається, в кіно у всі амнезія, бо забуваються швидко образи, родини миряться і всі знову разом. В кіно вибирають професії, що подобаються, а якщо й ні, то швидко й рішуче те змінюють, щоб дійти вершин, щоб стати розумним шефом свого життя. В кіно прості мотивації і вони на нас миттєво діють. А й справді, чому б ні? Чому б так само себе не змінити? Але ж ми знали про ці шляхи й раніше.
«Я не вірю цій історії, так буває в кіно, а не в житті». Але ж чому ні? Варто провести маленьку паралель. Ми порівнюємо життя і готель, мотель, гуртожиток, дорогу. А кіно? Нема співзвучного до цього слова? Лише пальто? Ми малюємо кіно з власних думок і блокнотів, щодня в своїй голові прокручуємо маленькі серіали, «знімаємо» очима нові історії, які потім вдосконалюємо і робимо сценарієм телевізійного художнього фільму. Коли ми переглядаємо наші улюблені фільми, то уявляємо себе там, серед тих подій головними героями, мрійниками, другорядними персонажами, що гріються на берегах Сени, плавають на гондолах Венецією чи переживають романтику на старовинних вуличках Варшави. І якби нам так пощастило, щоб одного разу з фільму до нас звернулися і сказали:» Ти вигадав нас, дав нам нове життя, то і йди за нами, роби з собою те ж, що зробив з нами». І ми б у той момент перевернули світ, і поміняли б всі планети місцями, аби лише промінчик місячного світла вказав нам правильний шлях, відправив тими полюсами.
Давайте говорити про кіно, як про найкраще, що створили у житті. Адже я впевнена, поки ми дивимось якусь історію на екрані, хтось переживає її на вулицях іншого міста чи іншої країни, а може навіть й іншого Всесвіту.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381262
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 29.11.2012
Я слабка
Я слабша за всіх на цій землі
Бо соромлюсь цих рядків і своїх мрій.
Я в полоні
Своїх думок та фантазій
Які хоча й не одразу, а змінюють мене
Мої погляди, моє життя.
За принципом невміння й навмання.
Я з Вірою
Її віршами. Переживаю цю осінь.
І, на жаль, вона не знає цього,
А якби й знала, то не прийнЯла б мене
Мої невміння і слабкість приймати себе,
Перетворити ці слова в есе,
Що цитуватимуть колись.
Я Щаслива
Від того, що в мене є Нанка
Маленька чесна полонянка,
Рабиня літер та вільного життя,
Простоти і щастя без кінця
Яка любить мене і вірить
В мене і мої мрії.
Я закохана
Й часом страждаю від того,
Бо за дівочим щастям та іронією долі
Вмію накрутити, засмутитись і враз забути.
Ввечері згадати, сказати, знову забути,
В надії почути, що я йому треба
Така як є, яку знав,
Яку так швидко покохав
І ніжно в лоб цілую.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381251
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.11.2012
- Це не твоє життя, мала - кричала подруга з пітьми.
Я зупинилась, помовчала. Пора вже йти.
- Ти зАвжди була більшим, ним і далі будеш
Ця правда пробивала мені груди.
- Мала, ти знаєш, що писала доля
Ти ж себе закрила у неволі
Створила її з Образів сама
Та не вказала адресА.
- Ти пам*ятаєш, як крутили глобус ми на волі
Ходити по планеті наша доля.
У тебе залишилися лиш фото
Й друковане відлуння із блокноту.
- Мала, покинь усе і стань ким є,
Почни нове життя, та пам*ятай старе.
Не забувай, хто крокував з тобою в ногу
По великому Земному блогу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379330
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.11.2012
Крізь призму об*єктива, в рядках з написом чорнильним
Люди шукають людей. Щодня, щогодинно.
Люди шукають щастя, тепла і надії.
Та чи знаходять, чи бачать ілюзії, вставляючи в рамки мрію?
Люди шукають людей в кафе та вокзалах
В будні та свята, що ще не настали.
«Людям потрібні люди» - повторюєм ми щоденно
За що ж тоді ненАвидим інших буденно?
Хтось хоче отримать метелика з брудною душею,
А інший лише прагне тиші та покою.
Щоб хтось був завжди поряд, тихо тліли вуглі в каміні
Й по радіо передавали, як збулась чиясь мрія.
Люди шукають людей
Втомлені, вбиті горем.
Пишуть про це пісні, оди, мемуари.
Пускають в стосунки дим, бажаючи нових вражень
Та чи допоможе це їм?
Бути в очах інших краще?
Бути по-істині справжніми, щирими, часом одинокими
Пити вино з дорогих келихів
Вечорами суботніми
Радіти осінньому листю й давати нові надії,
Що завтра все буде краще
Й усе перетвориться в дії.
Люди знайдуть людей, закинуть тугу й нещастя
Поринуть у новий світ
Де відсутній вчорашній лід.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378312
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.11.2012
Він любив Колу і не хотів повезти її у Маямі
а що там, в Маямі? Велика американська яма.
А тут хороша література і повно красивої бутафорії
Все так як вона любить, так як любить її душевне море.
Вона теж не хотіла в Маямі, та й не хотіла Коли.
Її душевне море давно притихло, в повітрі зависло
Паровою завісою, конденсатом на вікнах, думками про нього.
Спільним майбутнім, що обіцяло щасливим бути.
Він гладив її руде кудряве волосся, дивився в очі
Писав піснІ щоночі. Потім їй дзвонив.
До третьої ночі щось говорив, доки вона не засинала,
І під його слова солодко спала.
А ще вони бігали по калюжам, ходили по лісу
Їли дешеву фастфудівську їжу,
Але були щасливі, на почуття багаті
Й одне одному завжди раді.
Вони згадують себе на старих щасливих фото
Над ними нова погода.
Він відмовився від поїздки у Штати
Щоб мати змогу щодня її руку стискати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377104
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.11.2012
Джон много пил, мало курил
Часто нелепости разные говорил
Хотя был умён, хорошо причесан,
Красив как черт, особенно когда был трезв.
У него была жена, но она умерла
Он слишком её любил, поэтому и запил.
Сегодня ему сорок три, он смотрит глазами в стакан виски
Думает о родных и близких
Но нет, прочь эти мысли. Они сейчас ни к чему.
Ему бы тепла и поддержки
Поменьше остроумия, побольше выдержки
И он бы обколесил весь земной шар
как голодный комар, в поисках пищи и счастья.
Он мог бы быть миллионером, снова жениться
и тогда уж от счастья напиться.
На судьба- стерва, и слишком много нервов
вытрепала из него, но взамен не дала ничего.
Он закуривает сигарету, пускает белый дым
Ему он кажется алым…
Ах, Джон, ты снова пьян, но все так же хорошо причесан
Красив как черт, хотя и не трезв.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377096
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 11.11.2012
Про що говорити, коли заплющую стомлені очі?
Що пише буденне в свідомості, тим ми зараз і є.
Ці люди, планета, втома й осінні негоди
Виказують правду як продажний круп*є.
Про що промовчати сьогодні, щоб настрій залишився в нормі?
Коли за вікном роз*їжджають холодні таксі.
Ти знаєш, моє життя теж ніби в нормі.
Аби не згасали повільно іскри в душі.
Як ставитися, коли прогнозують кінець цього світу?
Коли з телевізору кажуть, що всі ми помремО.
Я так засмучусь, якщо навіть в той день в нас не вийде
Провести побільше останніх моментів разом.
Давай заплануємо щось на найближче майбутнє
Хоча б на перші весінні дні.
Ти знаєш, мені в цій осені так паскудно
Забери мене кудись хоча б на вихідні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376138
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.11.2012
Я буду писать тебе письма
Ну в общем как обычно;
Ты будешь читать их
И отвечать матом неприличным;
Спрашивать откуда
(Вот откуда?)
В голове моей эти мысли.
А я буду говорить «Оттуда»
И вычеркивать с календаря числа.
Эти люди с нашумевшими сенсациями
Перекрыли ход моих мыслей.
И вот они, долгожданные декорации
Моей новой жизни.
Здесь манекены, платья, подарки
Но нет твоего шарфа и нашей любимой арки.
А в самой большой коробке
Любимое вино и бокалы
Как жаль, что сейчас осень
И у меня времени так мало.
Чтобы продолжать писать тебе письма
Оставляя под дверью анонимно
Исписывать почерком чистым
Но толстым стержнем чернила.
Записывать сюжеты
И четко указывать числа
В каком из описанных дней
Ты говорил о высшем.
Фиксировать фрагменты чувств
И представлять твою кардиограмму.
Красным чернилом наш путь,
Но его на карте мало.
Я буду писать тебе письма
в общем как обычно;
Ты будешь читать их
И отвечать матом неприличным;
Скажешь, что я глупа,
И верю в ужасные сказки,
Но для тебя дорога
Так что прячь, милая, траурные краски.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375441
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 04.11.2012
І що б ти не казав, а є діагноз "осінь"
Коли сум і депресії наш настрій косять
Зникає сонце й лиш холодні вечори
В яких ми мріємо про настання весни.
Навколо в*язані шарфи і теплі куртки
В кафе холодні голоси відлунням
З навушників лунає тихий джаз
Сонне місто пускається у вальс.
Інфекція пов*язана із жовтим листям
На дев*яносто днів планетою повисла
Мабуть, ми будемо за нею сумувати
Поки зима не змусить нас байдужими стати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375262
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.11.2012
Вино, цокання годинника, чужі голоси.
В сусідній кімнаті малий вже бачить сни.
Дзвінок у двері. Знову нові люди
Порція диму інфікує груди.
А на вікні у клітці сидить птаха
Як і малий, вона в полоні страху.
Накрита чорним покривалом
Листає в пам*яті вокзали.
Її спіймали і забрали найдорожче - волю.
Малого народили, та лихую пишуть долю.
Під цокання годинника, вино і голоси
Птах і малюк у снах шукають теплоти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375259
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.11.2012
Вже п*ять років Сергій Анатолійович щодня стоїть в одних і тих самих заторах. Щодня о шостій годині вечора він відвозить свою багату хазяйку додому, після кількагодинного шопінгу, спа, масажу та манікюру. За цей час він вже добре вивчив розпорядок кількох випадкових перехожих. Ось один із них, але сьогодні не сам і не похнюплений, як це бувало завжди, а з якоюсь милою дівчиною. Вони розмовляють і голосно сміються. У неї дзвінкий дитячий сміх. Хлопець щасливий, по очам видно. Сергій Анатолійович посміхається, схвально киває парі головою і проїжджає кілька метрів за попереднім авто. Пусті балачки хазяйки з приводу нової сукні йому відверто остогидли. Ці судження й зауваження лунають на весь салон і перекрикують мелодію, що ллється з радіохвиль. Вже п*ять років він слухає подібні балачки і відвозить недоумкувату жіночку, куди й коли їй заманеться. Серце його стискається. Адже він хотів не того. Приїхав у місто з думками про хорошу роботу, щасливу родину, спокійне втихомирене життя з походами в кіно і кафе на вихідні. А в результаті має лише цю панночку, яка щодня витрачає тисячі гривень на нові крема. Вона не скупа на зарплатню, але тримає його в своїй клітці. Ще кілька років такої роботи і він, красивий чоловік у віці тридцяти п*яти років, перетвориться на прирученого орла, який, як відомо, в неволі помирає. Обдумавши це все ще раз у своїй голові, Сергій Анатолійович наступного дня звільнився і поїхав додому. Шукати щастя там, де його серце.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374392
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 30.10.2012
І ти спитаєш, що ж буде далі?
А далі пройде ця холодна осінь
Когось з температурою хвороба скосить
Асфальт покриється крупою рівно на сто днів
По шкірі пробіжить передсвятковий дзвін.
Ще далі? Зимні тусклі вечори,
Коли не хочеться нікуди йти.
В нас знову новий рівень почуттів
"Ти так змінилася" - із тиші порив.
Й за пора роками наступною буде весна.
Та чи врятує після довгої зими вона?
Припущення й розв*язку нашого кіно
Дивитимемось разом в залі для двох.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373866
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.10.2012
Уже нема ні сил, ані бажання
продовжувати діалогів дні
Без ясності і розуміння в голові.
Планета крутиться, по скроням давить втома.
й осінні окупанти - холоди..
нам вже нема куди іти.
Нічні розмови і недільні зустрічі
Простори карт і лінії метро…
Відкритий простір, що закрили ми давно.
Нема ні сил, ані бажання. Лише втома
і ні до чого нас не доведуть ось ці розмови.
Не за горами зимні холоди
Й дай Боже нам дожити до весни.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373809
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.10.2012
В повітрі дим, нема і краплі кисню
В нічному спілкуванні всі зависли.
На сцені щиро викладають почуття,
Кидають спів і шум нас в забуття.
На стінах скрізь розвішані газети,
На них яскраво світяться портрети
Освітлення міняє вирази облич
І всі в очікуванні нових зустріч.
Нікого не цікавить за дверима світ
Тут свої правила, закритий всесвіт.
Від диму ми губилися в тумані
Та викривали в ньому фальші та обмани.
Тут заливали душу пивом під чужий вокал
Брали цигарку, поки друг не взяв
І тамували біль під хвилі року,
Щоб не було так одиноко.
І по очах читалися сумні прогнози
Що за вікном уже холодна осінь.
І серед диму на годиннику пробила північ -
З останнім димом зникла та невинна щирість.
В прокуреному тілі ми брели додому
Й не помічали навкруги нікого.
Перед очима тільки димова завіса
А в вухах дзвін із пісні лиха.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373655
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.10.2012
А люди їздять з міста А у місто Б,
Щоб відшукати десь частиночку себе,
Відчути волю повними грудьми,
І залишитися там назавжди.
Чого не вистачає нам для щастя?
Комусь сміливості й багатства,
А нам не вистачає частки волі -
Ми сплутались у сітці долі.
Розбіглися містечками думки,
А хтось стоїть на місці, хоч пора вже йти.
Активно хтось будує плани
Під крилами аероплану.
А літаки по небу з міста А у місто Б
Можливо, хтось знайде в небі себе
Відчує рідне у пташиному польоті
Й про те напише у старенькому блокноті.
Маршрут мого блокноту за п*ять місяців потерся
Душа на місці, та несправне серце.
У лікарів лише одні прогнози:
Мабуть, на вас несправно діє осінь.
Мабуть, на мене пада жовте листя
І я недосконало говорю англійською.
Та з міста А у місто Б відкриті рейси
Й частину осені вони вже перевезли.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371728
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.10.2012
В полоні осені танцюєм вальс із жовтим листям.
Ніхто вже не співає літню пісню,
Птахи відправились у теплії краї
І як зігрітися в зимі, рецепту не дали.
З вокзалу вирушають поїзди,
Хтось вирішив сьогодні вже піти,
Перони відчувають гіркі сльози
Міняє час героїв прози.
Місця закинуті тобою й мною
Пригріли тих, хто танцював за нашою спиною
Нема вже тих, кого не можна замінити
Є ті, без кого потім важко жити.
І поки жовте листя не знайде притулку
Люди шукатимуть продукти кращого ґатунку
Перебиратимуть словами й почуттями
І не хворітимуть самотності думками.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371705
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.10.2012
Всю ніч не спала, пила гірку каву, споглядала на гущу. Минали години, гуща застигала і лише крапля чорної, як смола води, з гірким смаком трохи змочувала ту суміш. По спині пробігав холодок з відчиненого вікно, кінцівки давно мов лід. Я ще кілька разів відкривала та закривала вікно, балконні двері, визирала на вулицю знову споглядала на чашку з гущею і відчувала смак кавового піску на зубах. Він гіркий, справжній, повертаючий до реальності.
На вулиці тиша, немає ні звуку, не чутно і шелесту сухого листка. Тиха мелодія з програвача і маленький годинничок в правому нижньому кутку нагадують, що вже майже ранок. Кава і досі бігає по крові, писати не хочеться, читати теж. Просто хочеться до тебе. Щось стискається в середині в області грудей, нижче шлунок сповіщає, що кави мало, потрібна їжа, потрібно щось краще і не таке гірке. Сьогодні на щирості троє знайомих людей зізнались, що в цій осені їм бракує тепла, обіймів та посмішок. Розумієш, всього краплинки тепла..
Зірок на небі нема. Воно пусте, порожнє, чорне..не проси, не чорничне, воно по-справжньому чорне сьогодні і трохи сумне. Мої очі стомлені та я не можу їх заплющити, я забороняю собі те робити, сьогодні я маю зрозуміти щось важливе.
як же хочеться летіти, бігти, плисти в інше місто, країну, банальний похід. Як же хочеться бачити лише одні рідні очі, стиснутись в обіймах і сидіти так. Тихо, без слів, без шопоту і шуму вітру. Щоб волосся не розвіювалось, не кидало в жар чи холод, не з*являлися мурашки, не зникали думки..
Більше не хочеться кави. Вона справді надто гірка. Про неї багато сказано, написано, прочитано. Гірко на смаку, гірко в мені…знаєш, це як смак парфумів на твоїх губах, тільки гірше. Я ж п*ю без цукру, пам*ятаєш? А ще я кохаю тебе, такого рідного, чиє волосся, риси обличчя, посмішку обожнюю.
Вранішнім вітром зникли всі слова і думки. В світлі ліхтарів залишились лише частинки спогадів. Світло монітору сліпить очі. Навколо розкидана купа безглуздих папірців, по спині гуля все той же холодок. Сусіди бачать вже соті сни, а ти мені знову вчора снився, ми розмовляли.
Мені треба лірики, роздумів, але без надлишку. Мене не лякає час. Я можу не спати, я хочу не спати, я хочу вирішувати. Вирішувати невідомі факти, зіставляти картинки перед очима, після кожного з них згадувати тебе, думати як ти і поринати в паралельний вимір – свій маленький закритий для усіх світ думок.
я люблю говорити, для мене важливо казати, інакше я відчуваю замкненість чи скутість. Мене рятують від того люди, що виринають з минулого, яких давно не було поряд у ролі слухачів та ораторів власного життя. Можливо це трохи дивно для тебе, та по-інакшому я не можу. Я хочу говорити з тобою більше, доки не гаснуть останні ліхтарі, доки по вулицях ходять люди і ранки зміняють ночі.
Останній ковток гіркої нічної щирості. Непотрібний атрибут бадьорості. З таким успіхом можна починати гадати на гущі, слухати і пропускати повз себе. Не намагайся тут все зрозуміти, це нічне. Інакше ніж денне і не таке знайоме тобі. В сусідньому будинку вже не світиться. Мої вікна з тусклим світлом ніхто не побачить з землі, та може з літака хтось, з прекрасним зором, і побачить.
Ти маєш відпочити, відкинути думки і побачити хоча б один маленький сон за весь цей час.
І ніколи, не думай, про те, що можеш відняти мене від себе. То є неможливим.
Гірка закінчилась, ніч теж. Сподіваюсь, ти солодко спиш.
сподіваюсь, що я засну теж. Моя ніч закінчиться пізніше, моя ніч буде, доки гірка не перестане діяти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371514
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 17.10.2012
Вона попросила, щоб я написала
Як боляче я тебе відпускала.
Як мерзли долоні, сльозилися очі,
І правда, мов сніг, валилася з ночі.
Ночами не спала, усіх забувала
Щоранку твоє ім*я промовляла.
Години летіли,хвилини секунди,
А я пам*ятала твої поцілунки.
Раптові обійми, щирі розмови
Щозустрічі ми були ніби нОві.
Єднали моменти, різницю у віці,
Мішали осінні книжки на полицях.
Вона пам*ятає, ми з нею говорили
Вона тебе теж тоді сильно любила.
Бажала нам щастя на довгі роки
Й щоб все, посміхалося нам навкруги.
Ми потім у сварці були з нею довго.
Вона ж пам*ятала усі діалоги.
Ти зник разом з нею та з різних причин:
Мій світ роз*єднав неочікуваний грім.
Планета крутилась, ми вчилися жити
Листали моменти по алфавіту.
Ти знову з*явився, але ненадовго
В моєму житті ти болючая голка.
Вона знову з*явилась, і я знову щаслива
На осінь мені удача явилась.
Сидить на плечі і тихенько шепоче,
Як краще жити з ранку до ночі.
Кого цінувати, кого полюбити
Кому довіряти й секрети ділити...
А я пам*ятаю ту теплую осінь,
Коли мої руки вітер морозив.
Обіймів немає, у тебе все добре,
А голка з минулого дощем намокла.
Взялася іржою, не давить, не коле
А лиш з пам*яттю інколи говорить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371023
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.10.2012
Таким байдужим і пустим, востаннє, небо було кілька років тому. я чудово запам*ятала той день. все так само стікали краплі по холодному склу, запотівали вікна в транспорті і хтось вже почав малювати перші написи кохання на них. дерева так само вигинались зі сторони в сторону, а вітер був безжальним. Саме тоді я побачила його, з такими самими пустими очима, як небо того дня. він збирав останнє сухе листя і ховав у кишені.
- Навіщо ти це робиш? - запитала я, вперше спостерігаючи таку картину.
Він підняв на мене очі, пристально дивився хвилину-другу, а потім тихо промовив:
- Воно більше не повернеться.
- Але ж буде інще, -вирвалось у мене.
- То воно і буде іншим, - з опущеним поглядом сказав він.
Бачити шось менш абсурдне мені не доводилось, тим паче з моїми то різносторонніми і варіантними поглядами на буденність.
Навколо люди проїжджали в маршрутках, з-під землі відчувались поштовхи від метро. Накрапала повільна спокійна мряка. мої чоботи промокли настільки, щоб неозброєним оком зробити висновок, що ноги мокрі теж. я стояла і спостерігала, як бережно він збирав, і як безжально м*яв те листя, засовуючи в кишені. я подивилась на небо..сіро-біле, навіть не кремове, не молочне і не кофейне. Чорні води Дніпра здавались силами зла у порівнянні з доброю, але сумною білизною неба.
- я вже закінчив, - сказав він, підійшовши до мене зі спини.
не знаючи, що відповісти я просто змовчала.
Поряд пролітала голубка. з крила випала маленька пір*їнка і прилетіла прямо до його рук. Це здалось мені якимось таємним, навіть містичним. з ним говорило все, що було природнім, і так само відштовхувалось те, що було людським. мені хотілось в нього запитати, що то за абсурд відбувається, але мовчання було єдиним моїм голосом. в тій же тиші ми пройшли по скверу і сіли на обочині дороги. Нашою півкулею панувала осінь, монархічна, манерна на настрій жіночка-осінь. Вона чогось від нас хотіа, щось доводила, лякала вітром, що свистів у вухах і, одночасно, показувала ніжне танго кольорового листя, почуття, які ховає в собі природа.
- То навіщо це тобі? - все ж спитала я.
- в мене нема трофеїв за цю осінь - спокійно відповів він.
Я відчула, наскільки приємний у нього голос. його очі змінили колір і стали темно-сірими. Листя виглядало з кишень.
- Ти збираєш трофеї кожної пори року? Що ти взагалі маєш на увазі, під словом "трофеї?"
- Ні, лише осінні. Звичайні згадки на кожен рік. Після того.
- Якого? – моя цікавість не витримала.
- Того самого, - з тою ж лаконічністю і ясністю відповів він.
Ми ще трохи посиділи. Я відчула, що ноги мої, мов в акваріумі і зібралась іти. А чого, по суті я хотіла? Сама завела розмову з навіженим, що збирає осіннє листя, ще й , мабуть, після того, як його залишила дівчина. Інакшого пояснення я не мала. Цілком можливо, що він не здоровий, і краще мені просто піти.
Вже загорались перші ліхтарі, мости сяяли червоними «СтОпами» автомобілів, вітер заспокоївся. Лиш шелестіло останнє осіннє листя. Він наздогнав мене біля автобусної зупинки.
- Пішли зі мною.
Я? З ним? З незнайомою людиною. Йти? І мимовільно прокручуючи все це в голові, я пішла за ним. Ми йшли на відстані витягнутої руки, тихо, не розмовляючи. Ніяких випадкових дотиків, навіть випадкових поглядів. Ніби двоє йшли по екватору з різних сторін без мети зустрічі, а просто пройти один крізь одного.
Ми зупинились біля дальнього будиночку в якомусь затишному дворику. Він відкрив двері і кивком показав, щоб я заходила. Посередині кімнати стояла металева конструкція дівчини. Вона мене захопила своєю красою і, одночасно, злякала. Коли він увімкнув світло, я зрозуміла, що він обліплює її листям.
- Хто вона? – тихо запитала я, з тим самим інтересом роздивляючись.
- Цьогорічна осінь, - почула я у відповідь.
Він дістав із кишень зів*яле сухе листя, і почав майстерно прикріплювати в тих місцях, де його бракувало. Я мовчки спостерігала, хотіла допомогти, але він заборонив.
Не відволікаючись, домайстрував свою осінь, приніс дві чашки з кавою. Ми сіли на підлозі, на якомусь старенькому пуфику. Світло мерехтіло, напівтемрява панувала в кімнаті. На стінах я помітила багато картин, блокнотів, списаних мілким почерком і чомусь зеленою ручкою. Сиділа і думала, що ж тут забула, але спокій не покидав моєї душі.
- Тобі вже час, - сказав він раптово.
- Куди? – здивовано вигукнула я.
- Підеш за осіннім листям.
Я і пішла. Довго блукала вуличками, щоб вийти з тієї місцевості. Темряву, мов решето, розріджували каплі дощу. Чого я хочу? – здивовано для себе, в голос спитала я. Ніхто не відповів. З зупинки від*їхав останній автобус, мій автобус. Довелося додому йти пішки. Я дістала рукавиці з кишені та відчула, що випало ще щось. Це була маленька фігурка сизої голубки, а до неї приклеєна пір*їнка. Ну от що за дивак? Знову задала я собі питання, але вже про себе. Дивацтво світу невичерпне.
Додому я прийшла втомлена і одразу ж заснула. На ранок виглянула у вікно і побачила, як на даху сусіднього будинку стояла та сама конструкція дівчини-осені. Вона була прекрасна, неймовірна. В мені прокинулась деяка гордість, що я бачила, як детально і обережно він майстрував її, ніби свою дитину.
Преса зацікавилась цим чудом. В Газетах писали, що її автор нещодавно втік з божевільні, куди потрапив через смерть коханої, інші писали, що сам мер замовив «Осінь», до 20-річниці своєї доньки, бо спільність у рисах дуже подібна. Але я розуміла лише одне – ці версії пусті, як тогоденне небо. Він зробив цю конструкцію, присвячуючи осені, він показав якою вона є насправді: жіночною, ніжною, як швидко вона засихає, тікає від нас в інші краї, щоб відчути і там тепло, а потім пережити загибель.
Через місяць все листя опало і засохло. Залишилася лиш металева конструкція, про яку забув вже і сам мер. Бродяги підібрали її, поділили між собою та переплавили в обмін на пляшку теплого для душі.
Пройшло вже кілька років, сьогодні повторилося те небо, сухий листочок залетів у мою оселю через вікно. На сусідньому будинку пусто, лиш ходять буденні байдужі люди, закутані в теплий одяг. Приписуючи цій порі депресії, вони забули, якою насправді є осінь, якою ніжною і теплою, вона може бути, скільки болю вона проживає за свій тримісячний цикл повторного існування. Я більше ніколи його не бачила, але взяла за звичку, збирати для себе щось із осені. Бодай маленький листочок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370791
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 14.10.2012
Він хотів жити на маяку. Щоб хвилі щоранку вітали, небо вищим здавалось.
Він хотів жити на маяку, щоб відчувати силу, вчитись чомусь не людському.
Він хотів жити на маяку, щоб довести всім, а, головне, собі, що зможе, виживе, в самотності не потоне.
Він хотів жити на маяку, щоб вночі милуватися зоряним небом, якого немає в місті, бачити миготіння випадкових літаків, чути голос вітру і навчитися йому відповідати.
Він хотів жити на маяку, щоб не чути шуму машин, зануритись у себе і зрозуміти сенс своїх дій.
Він хотів жити на маяку, щоб відчути життя всіма органами чуття, знайти крила і полетіти туди, де всі живуть на маяках, живуть маяками своїх відчуттів та слідують їм.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370790
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 14.10.2012
Шепоче вітер в скронях:"Скоро осінь"
І побіжить струмочками листва,
А твої ноги, як і влітку, босі
Підуть по всім невидимим стежкам.
Усім подарувала крапельку довіри
Для себе все позичила в кредит.
"Людям усе", - ти пам*ятаєш як нас вчили?
Собі нічого - обмежено ліміт.
На відстані години між думками,
Ти борешся з своїми двома "Я".
Рахуєш вночі зорі й щОраз з помилками
Так не налагодиш своє життя.
Шепоче вітер в скронях:" Осінь все міняє"
Людей, надбання, списки згасших зір.
Воля випадку нам всіх заміняє
Й дарує ключ до нових мрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365183
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.09.2012
Ми малювали ідилію,
закриваючи очі,
Покидали реальне і головне.
Краще було казати,
Правду, ріжучу очі,
Ніж мовчати і знати, що це скоро мине.
Важко нам говорити,
Рушить спогадів сила.
Результат на лице - почуття ще живі
Не згасають у скронях
Ті щасливі моменти і солодкі, рАзом проведені, дні.
Я б хотіла змінити,
Взяти ніжно за руку,
Якщо винна з тобою,
То прОшу пробач.
Моя творча натура й душі частка ранима
Як раніше залишиться тільки твоя.
Чи в тобі є бажання(?)
Повернути ті миті
І так само ловити вісті буття.
Я тобі віддаю на рОздуми хвилини
й серце шепоче: ти - моє життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363857
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.09.2012
Стою по коліна в осені,
Мене носить чужими хвилями,
Море лагідно шепче голосом
Рідним, та не гостинним.
У полоні думок осінніх
Я малюю нові узори.
Та побачити їх не можу -
Ефект обману зору.
Я стою по коліна в морі
І збираю думки, як каміння.
Летять чайки...та ні, здалося -
Це міраж у моєму світі.
Ну а так по коліна в листі
Шукаю відповіді на питання.
Життя хвиля, підійди ближче
Досить з мене вже блукання.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362974
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.09.2012
Більше ні слова чужою мовою,
Тільки хвилини на вагу золота.
Літо швидко пройшло,
Спогадів купу дало.
Теплі дні і ніжні очі,
Рідні погляди лоскочуть.
Душі сплелися міцно,
Серця стискалися тісно.
А перед очима моменти
Ніби з кіно фрагменти,
Пори року не змінять нас
Ще не настав потрібний час.
І все навколо мчиться,
Люди, зміни, перелітні птиці.
Слова міняються місцями..
Мовчання пробігає між нами.
Більше ні слова чужою мовою,
Всі обіцянки буду виконувать.
І пори року не змінять нас,
Лиш зроблять ближчими в потрібний час.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361079
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.08.2012
Так як у нас, ніколи не напишуть в книгах,
Так як у нас, не знімуть у кіно.
Ніхто не бачив, як й коли так вийшло
Вони не вірили, що ми будем разом.
Мене не сприйняли всерйоз, бо в мене вітер в скронях.
Тобі повірили, та не дали надій.
Вони навіть тоді не зрозуміли
Що можна знайти щастя серед мрій.
Вони – ті заздрісні і вперті очі,
Вони судили всіх, хто йшов разом.
А ми пройшли крізь них, крізь чорні очі
І мрії почали збуватися крізь сон.
Про нас ніколи не напишуть в книгах,
Ми - не формат сучасного кіно.
І наші імена не поповзуть угору в титрах,
Та ми залишимося під кохання крилом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360655
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.08.2012
Говорили вдень
Про те, що вже було.
Келихи наповнило
Червоне вино.
Говорили щиро
Й іноді крізь зуби.
Оминали теми
Дружби та розлуки.
За вікном мінялися
Картини і пейзажі.
Ми ж сиділи на червоних
Ліжках та матрацах.
Наповняли чаші
Дружбою по вінця.
І спустошували
Пляшки за червонці.
Потім ще прощалися
І раділи щиро,
Що вже не зустрінемось
Як би не хотіли.
Так завжди буває,
Так воно й проходить
З ким стаєш знайомий
В залізниці водах.
Говорили наостанок
щось про майбуття
Вийшли та розгледіли
розпач того ж дня.
Попрощались скромно
Побажали миру.
Та й пішли просторами
Якими хотіли.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356198
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.08.2012
Здається, я його кохаю..
Такого милого, смішного,
Із ніжним ароматом чаю,
Руками теплими, як сонце.
Здається, щось в мені вирує,
Веде нерівну боротьбу.
І мою черству недовірливість
Перетворює в доброту.
Вже не здається, а то правда,
Що він в думках моїх постійно,
Що кожен ранок починаю
З нами придуманої пісні.
І не здається, що без нього
життя би мало інший вигляд.
Він поряд, він трима за руку,
Він викида з душі каміння.
Ні, не здається, я кохаю!..
Такого милого, смішного,
Із ніжним ароматом чаю,
й сонцем нагрітими долонями.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352363
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.07.2012
« Ми заснемо разом, в полі, де немає думок, де існуємо тільки ми.
Стоп. Не треба слів. Вони зайві. Але ти говори, я люблю тебе слухати.
я люблю тебе. такого милого, з найкращою посмішкою.
Ти вранці кажеш, що любиш мене. я мовчу. Серце шалено грає свою пісню.
це не лірика, це барабани, тромбіти, трохи психоделу.
Сильне почуття в мені.
Кадр. Ми в полі. Сяє сонце. Ми лежимо і трави лоскочуть наші тіла.
ти зриваєш листя з дерев.
твої руки пахнуть травою.
я ніжно цілую тебе.
Знято.
наступний кадр. Ми їмо. Ти годуєш мене і вимазуєш.
ніжно витираєш рукою в куточку моїх вуст.
цілуєш. Я вже знаю, Що в той момент ти мене безмежно любиш.
Післяобідня прогулянка. Ми йдемо на річку.
купаємось і плещемось у воді.
на велосипедах проїжджають люди.
малята збіглись на сміх. Наш дзвінкий сміх.
вони теж посміхаються.
Ми щасливі.
в цьому кадрі немає будівель. Вже вечір.
ти віддав мені свою кофту. Обіймаєш мене.
ти не можеш сидіти без неї. Адже роса. Я змушую тебе вдягнутись.
і обійняти мене. так буде краще.
ми все ще в полі. Тільки тепер ближче до дороги.
іноді проїжджають втомлені машини. За кермом ще більш втомлені водії.
ми з ліхтариком розглядаємо нічне небо. Атлас у моїх руках.
зорі в моїх долонях. Ми шукаємо їх на безмежно - синьому полотні.
Більшому в мільярди раз.
більшому за всю планету.
та меншому за наше щастя.
Сон. День розморив мене і очі злипаються.
я кладу голову на твоє плече і слухаю тишу.
твоє дихання. Я ще не сплю, та очей відкрити вже не можу.
втома сильніша за мене. Ти вкриваєш мене ковдрою.вона така приємна на дотик.
я засинаю.ти забираєш волосся від моїх очей. Цілуєш в лоб.
серце б*ється швидше. я кохаю тебе. я прокинусь. Розбуджу тебе. і скажу, Що кохаю.
Ти кохаєш мене вранці , я тебе – ввечері.»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349447
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 10.07.2012
Поговорили час-второй, сидя в сквере у вокзала
и я ушла, лишь объяснив, что кофе было мало.
Я понимала иногда свои слова, поступки
но осуждала я тебя, переводя всё в шутку.
на берегу реки мы пели песни
кормили птиц и говорили ни о чём
как оказалось – слишком были глупыми,
когда кормили и себе завтрашним днём.
на теплоходе музыка играла
а мы стояли по два берега волны
ты – на меня смотрел, а я – читала,
и мысленно бежала от воды.
ты предложил уехать за границу,
а я осталась здесь писать карандашом
ты задавал вопрос:» но почему ведь?»
а я в ответ:» Ты в кофе бросил соль»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337384
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 14.05.2012
Ми говоритимемо одиноко,
Тікаючи від натовпів глухих,
І хай наше взуття давно не в моді,
Ми чхали вже на те, що навкруги.
Ми крутимо однакові педалі
І наш велосипед будуєм з мрій.
Не бачимо вже ні кінця, ні краю
Лиш шлях штрихуєм з кольорових снів.
Я довіряю все тобі, як мамі.
Ти – компас мій і сторона світів.
В твоєму серці журавлина зграя –
В моєму – ключ на сто доріг.
В твоїх очах давно є те, про що мовчим,
Ми боїмося певних наслідків розв*язки
Та знай, що доля нам не сповістить
Обов*язково виявиться щастям.
І може наші тропи розійдуться,
Зійдуть метаморфози нанівець.
Та люди вже ніколи не забудуть
Нашої дружби кров*яних сердець.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334649
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.05.2012
Двома очима на один вечір
ніби ти - пілот, а я - деспечер
тільки заборона є - мовчання
і ні слова, звуку на прощання.
за будинком наш аеропорт.
міста, села, неба світлофор
ранок сипле барви від машини -
ми в калейдоскопі вікторини.
те прокурене повітря зіпсувало мову:
загубило звуки, втратило потрібне слово,
і залишилось лиш глянуть навкруги -
четверо у вирі буйної ріки.
без сюжету, але з алкоголем,
ми тамуєм волю болем.
на годиннику вже шоста ранку,
нас система знову кличе в банку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331633
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.04.2012
Спакувала валізи, поглянула у вікно, зупинила сірий погляд на дитячому майданчику. Опустів. Але не лише від того, що всі роз*їхалися на моря, а й від проведення часу вдома за комп*ютером. А сама я що? Тікаю? Від всесвітньої павутини чи від міста? Здається вже й сама заплуталась. Знайшла в душі морський вузол, опустівшу чашу порівнянь за зимовий період. Час пройшов, а так нічого й не навчилась. Лише констатувала фактами зроблені висновки. На кухні всі предмети стоять як завжди, на холодильнику спить товстий кіт. Як йому ще вдається туди застрибнути? Задумалась. В чому полягає сенс його життя? Їсти, спати, умиватися, робити природні справи і знову спати. Здається, я б так не змогла. Померла б. А яка у нього душа? Чи взагалі вона є? Якому закутку нашої скромної трикімнатної квартири належить? Чи хотіла б вона звільнитись з цих стін і полетіти на волю? Душа може й хотіла б, а кота, як показує поведінка, абсолютно влаштовує життя, яке за добу годин 16 спить. Я перевела погляд на валізи. Раптово задзвонив мобільний телефон. Машина буде за 10 хвилин. От і добре. Але куди я їду? Від чого тікаю? Чого чекаю від нового омріяного міста? Інші міста подібні до віку. Ти стаєш старшим, змінюєш стіни навколо, а по суті, змінюється мало. Якщо ти звичайно не донька міліонера і у 18 років до твоїх ніг підштовхують власну квартиру, новеньке авто і волю на основні та проміжні сторони світу. Мої очі обіймають глобус. Невтішно передають сигнал душі. Я поїду, а вона? Де залишиться вона? Можливо на шляху від нового до старого міста або вдома спокійно читатиме когось із класиків. Та зараз душа, яка, як твердили древні філософи, не можлива у розриві з тілом, сидить на зупинці «Весна». Вона чекає тих клятих валіз, останній погляд на квартиру, кота, дитячий майданчик у дворі. Чекає, поки зірветься з міста і полине вдаль. Хоча в підсвідомості своїй вона знає, що нічого не зміниться. Одні стіни замінять інші, люди стануть незнайомими і дадуть їй перепочити. А поки ми, тобто душа, тіло і, досі опритомнівши від зими Я, сидимо на тій самій зупинці, дивимось на сумку і думаємо, що маємо змінити в першу чергу. Мабуть, варто розтормошити я, а все інше – нове місто покаже, яке нічого не змінить, а лише підтвердить як швидко плине час.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326198
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 29.03.2012
Так багато хочеться сказати, перечислити, навести приклади, об*єднати. Але не вказувати героя, персонажа, особу, особистість, індивіда чи індивідуальність. Не важливо якою мовою: рідною, іноземною, ієрогліфічним письмом чи санскриптумом, аби говорити. Говорити голосно, тихо, шепотіти, співати, цитувати, монологом, діалогом, з тобою, з родиною, з усім світом, можливо, навіть в прямому ефірі. І якщо події, описані в останній, прочитаній мною книзі реальні, то я доставлю ще п*ять з плюсом на рахунок життя. Говорити – це ж так необхідно, важливо, невід*ємно, життєво, щиро. Говорити літературно, суржиком, розтягувати склади. Скільки людей – стільки й манер. І від цього не втекти. Скільки слів ми говоримо щодня? Навіщо ми їх говоримо? Для чого ми їх говоримо? Чому звертаємось до рідних, керівництва, батьків, вчителів, лікарів, професорів, соціуму?
Говорити – вісім літер та сенс нашого існування. Чи можна мовчати, чи то не говорити, стримувати себе, замикатися, зціплювати губи, прокручувати все в голові, бути німим, коли в тебе підвішений язик? Ні, не можна..не маємо права, не бачимо сенсу, не стримуємо почуттів, не вміємо покривати пережите і стримувати емоції.
Шановні, це ж так важливо, говорити. Виражати свої думки та емоції, підтримувати незнайомих людей теплим словом, вражати своїми думками, наштовхувати на вірний шлях чи обривати мрії, як стару новорічну герлянду. Говорити, означає відчувати себе вільним серед людей, не відмовляти у вираженні думок. Говорити більше, вільніше, відстоювати свою думку, боротися з несправедливістю, втоптувати непотрібний пафос, який не відчуває наше суспільство. Любити слово. Знаєте, що означає ця любов? Щире слово, що йде імпульсом по артеріях від серця, несе в собі почуття. Любити «Таким» словом, значить любити без кінця. І що б нам не говорили, як багато не обіцяли, обманюючи, ми все одно маємо казати своє – вірне, щире, незабутнє, важливе, прикуте до майбутньої історії, яка колись стане минулою, слово. Говорити – це те, що відрізняє людину від інших живих організмів. Це дар, скарб, неоціненні прикраси, золоті злитки, які втрачають своє мерехтіння на фоні мови. Адже ми любимо за те, що нам кажуть і щиро компенсують правильними діями, а не за те, що нам підло підсовують, очікуючи тваринної жадібності. Ми вміємо говорити, радіти, казати, що радіємо, виражати словом, що щасливі, складати стовпчики рядків, про емоції, писати книги про життєві події.
Нас надихає слово, тож давайте правильно його говорити та зігрівати ним, адже воно, до глибини свого звуко - буквеного складу вдячне нам, що ми поки не замінили його сіткою, як написання листів від руки.
І, можливо, в цьому тексті забагато слова «говорити», панує тавтологія та не зрозумілий сенс. Я вам не можу дати відповідь, на питання, що наштовхнуло мене так багато Вордом, знову ж таки, говорити. Але згадайте, що ви відчуваєте, коли особисто розкажете комусь про те, що вас турбуєте і отримаєте словесну відповідь? Ви відчуваєте задоволення, від душевного «Говорити».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325936
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 28.03.2012
Казати ні про що, дорівнює, казати анонімно
Дивитися у небо та не бачить хмар.
Слова – одне із тих, за що ми любим,
Відсутність їх - за що не люблять нас.
Казати за спиною вміє кожен
Наблизитись і вдарити – один.
Так ранити, що піде кров із носа
Піти, залишить без пояснень і без слів.
Снувати поряд містом одиноким
З образами та іскрами в душі.
Запам*ятай, що друзі так не роблять
Так робить ехо у музеї й слабаки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324873
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.03.2012
Чути шум моря, спів чайок. Прижмурити очі, дивлячись на Сонце, а потім широко їх розплющити. Посміхнутись, засміятись, знову закрити і перевести погляд на золотавий пісок. Хвилі ніжно підбираються до ніг, голоси надто віддалені, щоб їх сприймати. Відсутня цивілізація, що руйнує зсередини. Лише гармонія з природою: її свобода та сила. Бурхливі хвилі. Здається, починається шторм. Змінюється погода, настрій побережжя і лише малюк бігає по воді і сміється, підкидуючи воду руками. З поселення доносяться звуки чарівної гри на фортепіано. Уявляю чорні та білі клавіші життя інструменту під сірим небом. Почнеться дощ, я точно знаю, я впевнена. Я відчуваю вологу волоссям. Скоро в маленькому містечку почнуть бити дзвони. Малюк давно зник. Він був моєю уявою. Тим, що дарує мрію і радість. Починається сильний шторм. Я йду назустріч хвилям, мріям, свободі та музичним нотам. Хтось тримає мене за руку. Це ж той самий малюк. Він показує мені замок з піску, який сам збудував. Я посміхаюсь, плачу, обіймаю його. Він дивиться серйозними голубими очима. На плече йому сідає чайка. Він просто йде прямісінько у море. Фортепіано рве свої струни. Вітер зносить палатки прибережних кафе. А малюк зникає у хвилях. Я намагаюсь його віднайти, знову і знову. Він не може бути лише уявою. Замок теж зник. Залишилась лише музика і віддалені слова.
Лікарі привели мене до тями після запаморочення.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324355
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 23.03.2012
Мене прибавлюють авіалінії. Іноді їх ціннність дорівнює ціні хорошї квартири. Але враження після них того варте. Я пообіцяла, я куплю собі птаха залізного і в години суму присвячу себе йому. Ти керуватимеш, але схоже до певного часу будеш змінним, хоча мені б хотілось бачити тебе в одному образі.
Я приборкаю несмиренного птаха, тобто себе, тебе і весь світ навколо. Як це буде, пробач, поки не знаю, але впевнена, що напишу про це.
Твої авіалінії з часом стануть дорожчими, а потім конвой заборонить мені прохід. А я не буду засмучена. В моїх-твоїх птахах не було життя. Був узгоджений системний переліт, а я не звикла їздити за чийсь кошт.
Авіалінії країни процвітають. Вони нерозривно пов*язані зі мною та іноді втілюються метаморфозами. Сьогодні мене прибило до берегів Італії, ти загруз в роздумах Польщі. Ми давно літаємо «кривими» шляхами, адже ти кажеш: «Так проще». Твоя просто зійшла нанівець, моя щирість залишилась на рівні хмар. Їх розтинає залізний плавець, а в душі породжується німа пожежа, відсутність бруду, злості, забуття.
Наші авіалінії давно не перетинаються. І я, звичайно, знаю чому:твої думки, мов димом тягнуться, а мої ще багаттям горять.
Я буду бавити себе Сейшелами. І не тому, що це моя особиста забаганка наперекір тобі, родині, коту. Чотири тисячі євро – і я на екваторі в центі Всесвіту. І там я нездоланно живу.
Твої - мої авіалінії не перетинаються. Ми знову летимо на різні полюси. Я пам*ятаю, що так вже літали...дивні перепендикулярні шляхи.
А одного дня мій літак підніметься вище і я подивлюсь на землю з іншого ракурсу, а ти звичайно будеш нижче, адже тобі не потрібна та радість життя на Сейшелах, в центрі всесвіту, де я збиратиму квіти весни.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322224
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 15.03.2012
Ты как Лондонский смог -
Приходишь осенью,
Оставляя листы на скамье.
Я рисую краской на простыни
И чаще во мгле.
Тебе приходят письма с Лос-Анджелеса -
Говорят, там белый смог.
А я никогда не указываю адреса,
Ожидая посылку в ответ,
От имени, которого нет.
Где-то ледяной смог
Он проще, прозрачней,
Бывает в холодных краях.
А в теплых краях тебе сердце новое вставили,
Сотканное из дождя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322205
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 15.03.2012
Роблю акцент на фотографіях, кімнаті, квітах на підвіконні. Вони так багато пережили зі мною разом, що їм варто виділити найкращі кутки для їх існування. Кажу «так» свіжому повітрю, «ні» - сумним думкам та затяжним пронизуванням стін. Здається, мені вдалось нанизати всі намистинки думок на тонку білу нитку, щоб об*єднати. Побільше деталей. Я вміло зібрала всі «Я» до чарівної шкатулки. Повертаємось до нової буденності. Ті самі вечори за книгами, зустрічі, нові люди, інтерес та його рідка відсутність. Я вмію спати за бажанням, я вмію не спати і не звертати на це уваги. Краще б ми хворіли безсонням, а не раком. Я хочу писати газети від руки. Писати їх каліграфічним почерком, хорошим чорнилом чи кульковою ручкою, яка не маже. Дитячі руки. Я пам*ятаю вимазані чорнилом маленькі долоні, що тільки вчаться писати. Якби я просила про допомогу, вони б обов*язково забезпечили мені її. Більше деталей…більше акценту на ноти, інтонації, тембр голосу та шепіт: саме в ньому ми можемо почути те, що хочемо, І лише щиро вірячи в краще, ми його дочекаємось. Я розберу життя на пазл і спочатку складу деталі. Я робила так всю зиму. Лише з дрібниць можна досягнути весни. Я зберу весну в барвах літа. Я розмалюю квіти в білий, винайду нову фарбу і зроблю з каштанових гілочок пензлик. Перефарбую двері сусідам, все одно для них це вже не має жодного значення. А давай по калюжам бігати? Я ж знаю, що всі ви не проти повертатися додому щасливими і з мокрими ногами, а потім щуритись від сонця і запивати проміння смачним чаєм. Давай почнемо з нового, невідомого нам, щирого, того, що навколо, але інакшого. Ти ж вмієш дивувати і з*являтись в різних куточках планети одночасно. Давай розкрутимо глобус і з закритими очима будемо вибирати країни наших подорожей, а вночі накриватимемо його ковдрою, щоб залишити бажання відомими лише для найближчих. Давай робитимемо щось. Я шукаю простоту в складностях, хоча скоріш я знаходжу складність в простоті. Це подібне до того, щоб знайти воду в калюжі. Не дивно, правда? Я знаю, що вже не здивую вас. Вас? Точно, саме Вас. Я писатиму листи в різні кінці світу. Це так прекрасно, правда? Я хочу посадити кущ троянд перед під*їздом, годувати щоранку голубів і ставити галочки напроти виконаних простих рішень. Я ж знаю, що ти так не вмієш. Давай залишимось на своєму, купимо весняні картини в мою сіру кімнату, перефарбуємо твої старі речі. Я обов*язково знайду щось важливе для мене в мотлосі минулого століття. Я не запитаю, чи правда? Бо знаю, що звичайно так. Наші рішення давно все вирішили за нас. Я маю довіру своїх рішень, а вони мають мене. Ми нагадуємо монополістів. Ми в полоні однакових думок лише під різними назвами. Давай просто жити, малювати на вікнах, передавати за проїзд у транспорті і частіше посміхатись, а головне, жити просто, не витрачаючи довгі ночі безсоння на давно зроблені висновки, називати речі своїми іменами і лише під час відпочинку одягати рожеві окуляри. Я викинула всі висновки і не сприймаю життя як науку. Життя – це дар. Оволодіваю уміннями красиво його прожить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321006
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 11.03.2012
Ми сидітимемо на березі моря і годинами говоритимемо. Не важливо про що, але між нами буде симетрія спілкування, погляду, дотику. Я голосно сміятимусь, ти не зрозумієш чому, але нас все влаштовуватиме. Потім ми піднімемось високо в гори. Я одягну капюшон твого светра, котрий вдягла ще біля підніжжя, і підніму очі до неба. Воно буде особливим, таким, яке воно над морем: щирим, безмежним, не старіючим…вічним. Я зрозумію, що ми знаходимось між небом і землею, сушею та водним простором, та головне, що ми разом. Ти обережно візьмеш мене за руку. Наші пальці сплетуться і я відчую твої обійми і лагідне повітря у своєму волоссі. Ми знов почнемо говорити: швидко, шалено, емоційно, ніби не бачились більше століття. Ти посміхатимешся, а я навпаки, буду серйозною та уважною, хоча в душі відчуватиму ейфорію.
Так само раптово ми зупинимо наш діалог, ти дістанеш з рюкзака термос з чаєм і протягнеш мені чашку. Я посміхнусь, згадаю як ненавиділа це твоє піклування, і як ти терпеливо привчав мене до цього, доводячи, що це нормально. Я дивитимусь в твої каруваті очі. В моїй голові виникне купа ідей, питань, гіпотез, аргументів, але всі вони будуть ні до чого. Ми спустимось з вершини. Я остаточно присвою собі твій светр, знаючи, що тобі це подобається. Ми сядемо на холодний пісок, ближче до моря. Вода митиме мої ноги, ти накриєш мене якоюсь старою ковдрою, яка буде пахнути морським повітрям. На світанку ми зустрінемо перших чайок. Величних, вільних, могутніх, з душами людей і розумом філософів. Море забере мій голос, я обіпрусь на твоє плече і засну, аж поки ти не з*явишся в моєму житті, а не приходитимеш періодично у снах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318095
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 01.03.2012
Я сиджу на березі моря і милуюсь чайками: вони такі вільні та незалежні. Розпечений пісок обпікає мої руки, що повністю погрузли в ньому та детально проціджують усі камінці. Солона вода полоще мої ноги і з кожним припливом все більше затягує мене в море. Так прогресує в мені весна. Останнім часом душа нагадує найману квартиру: всі люди, які з*являються, так само тихо зникають. Через декілька днів на горизонті видніються нові постаті і я ввічливо їх приймаю, пам*ятаючи всі дані тих, хто пішов з винайманого житла, залишивши все в ідеальному порядку. Я не хочу, щоб моє життя нагадувало часову пряму і я щодня оглядала свої речі та людей, шукаючи в них зміни в додатній стороні від нуля. Когось я твердо вирішила залишити в 29 лютого. І впевнена, що це вірно. Кожній людині відповідає своя пора року, і лише «наші» люди проходять з нами крізь усі погодні явища. Весна прогресує морем, новими ідеями, розповідями, простими складностями, нестійкими погодними умовами, нежиттю та сухим кашлем. Вже давно гасне світло в сусідніх будинках, хтось бачить кольорові, а інші – чорно-білі сни. І це все є для нас суттєвим, весіннім, відродженим. І не важливо в якій формі ти виражає думку, головне з яким відчуттям та інтонацією.
Я точно відчуваю: в мені весна.
Я реінкарнована.
Час брати за руку тих, хто робить в твоєму житті погоду і творити для світу дива.
Дивні весняні метаморфози.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318049
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 01.03.2012
життя не вимірюється роками, не запам*ятовується посмішками
воно грає силуетами на сонці та лагідним шумом прибоїв.
серце не помиляється двічі, а помилившись більше не впустить..
очі не стримають чорних сліз, тих, що виринають з ночі.
рима не прийде у голову, коли довго над нею думати
а слово стане "пожованим", або краще - необдуманим.
в серці не має жити синиця, снігур, ворон чи горобець
в ньому має жити колібрі, вимірюючи пульс, змахом крилець.
і не бійтесь, якщо відчуєте серцебиття у долоні
це зовсім не аритмія, а лиш рух...у долонях.
не приписуйте хворобі симпктоми, не питайте в незнайомців дороги
в цьому нема необхідності. ми живем у світі тривоги.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317355
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.02.2012
Зимняя кухня.
На столе две кружки.
У меня сегодня гости. Старая подружка.
За окном метель, лёд, снег,
А людей нет.
Серое небо, тучи, туман. Ты говоришь,
Это словно обман. Я соглашусь и закрою глаза.
Всё это бред. Вокруг тишина.
Кот свернулся клубком на одёжке.
Выключат свет в соседнем окошке.
Кто-то остался со мной, ты – в тени,
А в коридоре чьи-то шаги.
На подошве осталась соль.
А по квартире летает моль.
на подоконнике рамки и фото.
Кто-то на них ждёт кого-то.
А если честно, то всё это круг.
Замкнутый, бедный, как неверный друг.
Но я сказала и это полезно.
Мысли есть место, иначе – бездна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317352
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 27.02.2012
Фізична особа в червоному капелюсі
Загубила свою фотокартку.
Я знайшов, придивився до нього
І вдома поставив у рамку.
Я слідкую за рухами, криками
Тональністю її очей,
А вона лиш віями кліпає
Й руки притиска до грудей.
Сьогодні вона стала старшою,
Не має дитячих проблем
Не годує на даху голубів,
Не здає ночліг для гостей.
Незнайома була, незнайомою будеш
Слідкуватиму за тобою я.
Всі часи, пори року, століття,
Відчуватиму твоє життя.
Час пройшов, змінились пори роки.
Твого дихання поряд нема.
Моя мила, фізична особа жіночого роду
Зникла з мого життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316839
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.02.2012
Ти запитаєш мене, що, взагалі відбувається?
чому я днями сиджу вдома і відкриваю зимою вікна,
балконні двері і створюю протяги.
чому не вдягаюсь тепліше, коли мерзнуть руки і п*ю холодний чай.
я відповім, що, так, мабуть треба. І я щаслива, і ангіна мене не бере.
мама спитає, чи все в мене добре, й чому я не сплю уночі.
а я відповім, що,знаєш мам, у мене все прекрасно.
Я часом вигадую собі дурні проблеми і одразу забуваю.
А в когось рак, комусь не вистачає сотень тисяч євро,
крові та хорошого лікаря.
а в мене? а в мене лиш відкриті вікна в мінус 16.
і це неважливо.
моє життя прекрасне. Щодня я бачу посмішки людей,
маленьких діточок, і як тато катає донечку на санчатах.
а ти знову вибачишся і скажеш, шо погана мама.
я знову обніму тебе і скажу, що життя прекрасне.
у мене все добре і я думаю про майбутнє.
одразу поставлю галочку в пункті думаю і намагатимуся перевести на дії.
ти спитаєш, чим же воно прекрасне, що я бачу у майбутньому?
я розпливуся посмішкою, прижмурю очі і скажу усе, що думаю.
чим життя прекрасне? Тим, що воно є.
цього не треба розуміть, воно дане, щоб відчувать.
я згадаю, що ти перебила, і скажу:» Я щаслива»
бо бачу і чую, говорю, жестикулюю, розумію, вчусь, когось навчаю,
про майбутнє думаю, а там….не знаю.
знаю лиш, що у дитячому будинку, де в дітей нема того, що маю я,
бачила я інше, щасливіше, яскравіше й щирішеє життя.
я так не вмію жити, як вони.
і може цим нещасна, але ціную, те, що є в мені.
ти запитаєш, , про що я найчастіше думаю тепер.
про те, мамусь, що добре все.
і рідні всі мої живі.
ти знову скажеш, що думки в мені трагічні, якісь сумні і навіть не по віку.
я знову посміхнуся і подивлюсь крізь тебе. Я ж знаю, як все буде в майбутті.
тому, мамуля, знай, що я живу для тебе,
для себе і для нашої землі.
Сестричка запитає, а що ж таке життя?
а я не знатиму, як їй те пояснить.
мабуть, скажу, що це просте буття, яке нам всім потрібно розуміть.
буття, маленька, це не так вже й важко.
я спробую простіше розказати.
ти дихаєш, вживаєш їжу, чуєш, розмовляєш, відчуваєш..
ось це життя. Ти це повинна зрозуміть.
мене ще щось питатимуть. Я буду говорить.
згадаю Вову, Дашу..
і Колю…в нього СНІД.
і він живе щасливо….
мене ще щось питатимуть, а я буду мовчать.
собі відповідатиму, що ж є таке життя?
над цим не треба думати, це треба відчувать.
життя, це ніби пісенька, що грає на віках.
моя почалась ще у 20 столітті.
у літній день, пахмурний ранок.
тоді була гроза.
а кінчиться, як хтось вище накаже,
що час мотив мінять.
і головне..пробути піснею. Не просто фоном грать.
тоді, мабуть, все-таки зрозумієш.
чому усі питають про життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313447
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 12.02.2012
мене відштовхнуло місто
порвало, знищило, вбило
вигнало наче кішку
знищило мою мрію.
переді мною закрились двері
мене відкинуло вдаль
яка вже до біса пісня?
сам її співай
будівлі дивляться з сумом
я продвигаюсь в прірву
тільки з вершини шумом
сипле словесне листя.
мене не цікавить думка
зрадили ваші слова
хто посміхається радо
знає таємний знак.
мені не потрібні слова
сонце, повітря, вода
коли мене нищить позаду
люду пусті слова.
в очі правди не кажуть
в обличчя тільки мовчать
а за спиною грає
словесний бджолиний сад.
ти звинувачуєш в черствості
я довіряю думкам
в великому цьому всесвіті
згоди тобі не дам.
можеш кричати, лаятись
дзвонити і просто мовчать
друзі твої перекажуть
те що ти хочеш сказать.
друзі твої постараються.
скажуть від себе усе
я лиш почую знову
як ти не любиш мене.
щирості в мені мало?
радості й теплоти?
як його дарувати,
як ти нецікавий мені?
я напишу тобі прозою
піснею, словом в рядок
і залишу тобі зошит
з начерком моїх нот.
ти її не закінчиш
в тебе не вистачить сил
тільки промовиш другу
ніби когось там любив.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312422
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.02.2012
Я вам відверто зізнаюсь: я ненавиджу людей. Нехай я буду однією з них, такою ж грішною, сліпою в своїх вчинках, балакучою, грубою, егоцентричною..але я ненавиджу їх життя. Що для молоді зараз означає життя? Де вони проводять своє життя? Що читають, що бачать, куди дивляться? Всі забились в просторі. На кожного другого середньостатистичного жителя країни вдягли скафандр під назвою «Інтернет». Добровільно, без жодних пручань, а лише з щасливими емоціями всі піддались і вдягли це «клеймо» на себе.
Я ненавиджу людей, за їх проводження часу в соціальних мережах, за їх пропите та прокурене життя, за розбиті серця , грубі слова, скалічені фізично та морально тіла. Але більше я ненавиджу соціальні мережі.
А чи не задумувались ви ніколи, що останнім часом смертність серед молоді зростає? Нас з*їдає рак, СНІД, серцеві захворювання. Весь вільний час кожен п*ятий проводить біля монітору від трьох до восьми годин на добу. Звичайно, цим треба пишатись. Але навряд чи хтось хоча б раз у житті задумався над тим, кому належить та чи інша посмішка в соціальній мережі. І чи жива ця людина? Кожну секунду в світі помирає людина, людина будь - якого віку. Вона так само як і інші вживала їжу, дихала радіаційним повітрям, використовувала ненормативну лексику, читала психологічні книги та посміхалась, дивлячись на Сонце. Припустимо, що 50% тих, хто сьогодні покинув планету, як споживач тепла, повітря, їжі - був людиною віком 10 – 30 років. І що ж? після себе кожен другий залишив на згадку друзям сторінку в соціальній мережі, де присутні веселі фотокартки, посмішки, таємні архіви повідомлень, скриті почуття, переживання, секрети. А кому залишається це міні-життя після смерті? Хто видалить вас з віртуальної галактики, хто погасить ваше сузір*я «онлайн» на синьому фоні? Я спостерігала, як найкращі друзі та знайомі пишуть величезні повідомлення на «дошці оголошень», якою раніше керував володар, , щирі слова, намагаючись купою смайлів показати свою засмученість.. Люди, я ненавиджу вас за це, незважаючи на купу дурниць, які ви робите. Я зневажаю ваші сльози, ваші відстрочені повідомлення. Ви пишете:» Я знаю, що ти цього не прочитаєш?», навіщо ви це робите? Де логіка ваших дій? Яке сильне почуття, який афект, який шок має наштовхнути вас на всю соціальну мережу написати такі слова? В такі моменти здається, що у жодного з вас немає серця, розуму, душі.
А що стосується соціальних мереж? Я відверто їх ненавиджу, не приховуючи всього. Здавалося б, такий цікавий світ фантазій, можливість спілкування з усіма, цікава інформація, друзі, музика, фотокартки. А скільки посмішок ви бачите не живих людей? Чи думали ви, що якась незаблокована сторінка належить людині, якої вже давно немає з нами?
я щиро вам зізнаюсь, що соціальна мережа нагадує цвинтар мрій, почуттів та емоцій. Цвинтар веселих фотокарток, секонд-хенд вигаданих думок, переданих посмішок, подібних ситуацій.
уявіть, що все-таки буде кінець світу і ми всі помремо. А вічна соціальна мережа залишиться жити. На синьому фоні світитиметься мільярдне сузір*я «онлайн», а біля моніторів буде пусто.
Ви ніколи не зітрете своє життя з долі соціальної мережі. А в уявленому випадку, вона й справді нагадуватиме цвинтар усміхнених фотокарток.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312131
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 07.02.2012
Твоїй душі замало місця
В русифікованому місті
Їй треба волі, почуттів
Кохання, долі, відчуттів.
А ти ідеш, збиваєш ноги
Цідиш калюжі босоніж
А поряд вже нема нікого
Вони розтали у пітьмі.
Вони зникають, ти ідеш
Не відчуваєш вже нічого
Лиш серце так шалено б*є
Вискакує і просить волі.
З тобою поряд, у пітьмі
Ступає певно нога в ногу
Твоє кохання, ваші дні
І кольори від світлофорів.
А ти ідеш, і вже дарма,
Що ноги збиті, кров сочиться
Ти знаєш, що твоя мета
І як до неї доступиться.
Ти борешся за своє щастя
Даруєш людям цілий світ
Вони плюють, на твоє щастя
Й дарують сум на сотні літ.
А ти біжи, лети до мрії
Долай всі труднощі життя
Й до тебе посміхнуться мрії
І шлях відкриють у буття.
Відкриється старенька брама,
Повіє вітер забуття
І хай залишиться позаду
Дорога дивна небуття.
Ти дійдеш, це я точно знаю
Відкриєш дивную красу,
Яку несла, усьому світу
Але відкрила одному.
Ти підеш далі, не самотня
Ви підете удвох, разом,
І ненавідає вас більше
Леді - печать, і біль-гарсон.
Ще трохи поскиплять ворота
Та їх закриють знов і знов
Як це буває в нашім місті
Коли з*являється любов.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311860
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.02.2012
Я декілька разів перечитала назву, написану на ще пустому Вордівському аркуші. все вірно, жодних помилок. Це справді «лист до майбутнього», а не «у майбутнє». Здається, що значення цих рядків не зміниться від прийменника «до» чи «у», але насправді це не так. Я звертаюся до свого майбутнього, яке, насправді не являється чоловіком чи жінкою. Майбутнє – середнього роду. Тож я пишу Йому чи то з проханням, чи від того, що не знаю з ким зараз поговорити.
Шановне майбутнє, я не знаю, будеш ти світлим, як день, чи темним, як місяць за хмарами, але якимось ти будеш. І, насправді, все залежить навіть не від моєї долі, яку я так люблю, і про яку часто згадую, а від мене. Я тисячі разів думала про те, що буде далі: як розгортатиметься моє життя, які події стануться, кого поважатиму, а кого зневажатиму та чи здійсню все задумане зараз? Мій дядько каже, що для мого віку в мене занадто багато амбіцій. «Життя зовсім не таке, яким ти його зараз бачиш» , - посміхаючись каже він. Звичайно, в нього воно інше. І я не можу сказати, що краще, ніж моє. В один з 365 днів року мій дядько перестав мріяти, а почав ставити перед собою мету, позбавлену кольорової картинки. І так буде з усіма нами. Як можна уявити щось, не відчуваючи на дотик, не уявляючи запаху, не чуючи звуку? Це схоже на прийом їжі з придавленим прищепкою носом. Тож, моє любе майбутнє, ти, як ніхто інший знаєш, про що я мрію безсонними ночами, навіщо мучу себе питаннями чи бавлюсь відповідями. Ти знаєш всі мої мрії і бажання, які з року в рік стають все різноманітнішими, але незламними. Ти знаєш всю мою сутність і відповіді на будь – які питання, знаєш чому я не сплю до четвертої ранку, а коли прокидаюсь, то не задумуюсь на яку ногу стати.
Майбутнє, ти значиме для кожного, але ми самі вирішуємо, як до тебе ставитися. Хтось на перший план ставить особисте життя, щасливе заміжжя і купку маленьких дітей, інший – гроші, автомобілі, зустрічі, на яких, розмальовані світські левиці та їх молоді доньки будуть посміхатися одна одній, а за спиною встромляти лезо в сонні артерії. Майбутнє, мабуть, давно я не говорила це слово стільки разів в проміжку 15-ти хвилин і не знаю, радіти цьому чи ні. Я боюсь тебе іноді. Я ще я проти прогресу, пам’ятаєш? Я хочу повернутись в ті часи, де люди з захватом читали книги, грали на музичних інструментах і частіше ходили в театр. Туди, де мої бабуся і дідусь були молодими і зовсім не думали про тебе, майбутнє. Я хочу повернутися в часи, де молоді люди читали вірші та прозу один одному і прагнули до наук. Я зневажаю сучасників, хоча сама до них належу. Може і себе зневажаю, в цьому ще не розібралась. Я проти наркотиків і паління, алкоголю та медицини, ранніх шлюбів та аборту. Я люблю своє місто так, як любить його моя країна, і жалію його так само, як мати міст. Моя мова, безперечно, найкраща і я пишаюсь нею. Я пишу ці рядки і розумію, що думки мої випливають десь з глибини душі, оминаючи всі судини головного мозку. Я пишу лист до майбутнього, яке середнього роду. А ще зранку до мене прийшла цікава думка, про те що людина помирає тоді, коли наступає певний етап старості. Абсурд? Де в чому, але це особисто моя теорія. Якщо хтось з нас помирає, то тоді, коли йому написано і тому, що потрібен десь там. Але чи насправді люди, які помирають в молодому віці або й немовлята чомусь не потрібні на цій планеті? Невже так рано для їх душі і тіла приходить старість? Чи може в них нема майбутнього?
Майбутнє, чому ти мовчиш? Не кричиш і не злишся на мене, не кажеш, що ти не «воно», а в моєму випадку жіночого роду. Чому ти не кажеш, що моїм будеш, коли я подорослішаю і почну приймати серйозні рішення, чому не кажеш, що батьки мої тоді будуть старшими і бачитися з ними я буду рідше? Де слова про те, що я можу опуститись до самого низу чи піднятись до вершин? Чому ти не кажеш, що моє майбутнє – я?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311856
рубрика: Проза, Нарис
дата поступления 06.02.2012