Віра Голиш

Сторінки (1/28):  « 1»

…Тільки ти один…

Мені  не  потрібен  політ  в  небеса,
Коли  зі  мною  ти  не  летиш!
В  земній  метушні  залишилась  би  я
І  кохала  би  те,  як  ти  спиш.

Мені  не  потрібно  бачити  сонце,
Коли  поруч  ти  не  живеш
І  не  тримаєш  мою  долоньку,
Коли  ще  удосвіта  встаєш.

Мені  не  потрібне  свіже  повітря,
Без  тебе  жила  би  навіть  в  темниці.
Не  хочу  бачити  яскраві  сузір'я,
Достатньо  дивитись  у  твої  зіниці.

Я  вмію  співати,  та  без  тебе  не  зможу.
Мою  мелодію  хай  кра́дуть  птахи́.
Я  сну  твого  більше  не  потривожу,
Коли  на  душу  мою  впадуть  сніги.

Зумію  злетіти  лиш  твоїми  крильми́
І  серце  твоє  ні  за  що  не  віддам,
Я  знайду,  мій  єдиний,  тебе  між  людьми
Й  не  дозволю  забрати  самим  небесам.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415314
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.04.2013


…таки перецвіло…

Ти  знаєш,  іскра  ця  горіти  вічно  не  зуміє,
Померти  за  секунду  приречена  вона.
І  наче  філіам  до  неба  мрії  шлях  зоріє,
Лишаючи  загадку  сонця  на  устах.

Моментами  ідуть  роки  й  тисячоліття,
Вже  не  відчутні  зовсім  долі  поцілунки.
Когось  шукаємо  у  весняних  суцвіттях,
Але  знаходимо  старі  порожні  трунки.

Перецвіло,  переболіло  в  серці  те  кохання,
Залишивши  самих  на  щастя  сподіватись...
Ще  буде  та  Весна,  яка  припинить  всі  страждання,
Щоб  дати  силу  нам  безтямно  закохатись!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405885
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.03.2013


…наснилось…

Мені  наснивсь  цікавий  сон:
Про  золоте  колосся  в  житі,
Про  шелест  трав  і  крик  ворон
Та  радісні  солодкі  миті.

І  хмари,  вкриті  серпантином,
Встеляють  небо,  наче  пух.
А  десь  між  листям  павутину
На  дереві  плете  павук.

Рожево-голубий  світанок
Огорне  землю,  мов  роса,
Зведе  на  небі  свій  серпанок,
А  ніч  помре  зі  світлом  дня.

В  тім  золоті  купалась  я
Шалено  довго  і  безтямно,
Не  добираючи  слова́,
А  мовчки.  Ніжно  і  слухняно.

Та  з  цього  гарного  чарунку,
Який  тривав  із  сотню  літ,
Ти  розбудив  своїм  цілунком
І  повернув  на  грішний  світ.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404486
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.02.2013


…пусті палати…

Одного  разу  двоє  нас,
Не  випивши  протиотруту,
У  сніжно-білих  сорочках
Надумали  з  вікна  стрибнути.

Та  санітари  у  халатах
Зуміли  нам  вколоти  допінг,
Аби  склерозники  в  палаті
Не  завдавали  лишній  клопіт.

Так  і  живемо  в  самоті.
Старечо-білі  сиві  скроні,
Хоч  оминули  манівці,
Та  розум  залишивсь  в  полоні!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404484
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.02.2013


…подруга…

Чому  ж  так  хочу  просто  помовчати?
Закрити  очі  і  в  думках  втекти  кудись.
І  невимовну  тишу  у  душі  здолати.
Так  боляче,  мабуть,  ніхто  ще  не  моливсь.

І  плаче,  стогне  та  кричить  душа  моя,
Немов  кришталь  розбилась  на  мільйон  кусків.
Нехотячи  самотньою  зосталась  я
Й  закрилась  у  собі  на  тисячу  замків.

А  ще  колись  була  весела  і  щаслива,
Бо  думала,  що  долю  вже  зустріла  я,
Але,  як  виявилось,  подруга  зрадлива
Запевнила  мене,  що  доля  не  моя.

Я  їй  повірила.  Бо  так  годиться.
Бо  подруга  повинна  бути  щира  і  права.
Вона  ж  зі  мною  плаче,  веселиться
І  безкорисливо  бажає  лиш  добра.

Але  завжди  буває  виняток  із  правил.
Так  і  вона,  хоча  й  мені  у  вірності  клялась,
Та  за  спиною  тихо  моє  щастя  обкрадала,
Допоки  в  боротьбі  я  повністю  здалась.

Прожили  вони  двоє  п'ятдесят  із  гаком  літ,
Мабуть  до  сивини  у  скронях,  разом  і  щасливо.
Точно  не  знаю.  Це  лиш  здогадок  п'янкий  політ.
Порвалась  почуттів  струна,  бо  зрад  багато  надивилась.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357454
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.08.2012


…Я відпустила…

Я  позбираю  всі  думки  у  голові
В  одну  велику  превелику  купу.
Я  бачу  відображення  своє  в  воді
І  сам  бог  Посейдон  трима  мене  за  руку.

І  поміж  нас  пливуть  маленькі  рибки.
Такі  красиві  й  кольорові.  Та  на  жаль  німі.
А  десь  на  небі  ще  палає  сонця  скибка,
Поміж  хмарками  білими  світить  вгорі.

Стою  навколішки  й  дивлюсь  на  полотно,
Яке  малює  матінка-природа.
Таке  чудесне  і  живе  завжди  воно...
Повірити  у  диво  -  ще  одна  нагода!

У  чистім  віддзеркаленні  води
Я  посміхаюся  невинно  та  наївно,
Бо  не  ступала  ще  нога  гріха  сюди,
Тому  усе  безмежно  щире  і  чарівне.

Але  недовго  буде  цей  куточок  ликувати...
Це  свято  все  ж  закінчиться  колись.
Чому  ж  повинна  я  тобі  усе  прощати,
Щоразу  промовляючи  :  "Вернись!"?

Я  відпустила,  бо  душа  того  бажала.
І  вирвала  їз  серця  всі  думки  шалені.
Забула  вже,  як  палко  я  тебе  кохала.
Розплакалась!  Тому  й  вода  у  озері  давно  солена...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350417
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 14.07.2012


…ерудований психоз…

Тихенько  за  вікном  сумує  літній  теплий  дощ
І  на  шибках  мокріють  його  сльози  кришталеві.
Ми  загубилися  з  тобою  в  метушні!  Ну  що  ж...
Самотніми  стають  світаночки  ніжно-рожеві.

Багряним  смутком  наливаються  поля  в  степу
І  житні  колоски  розстелять  свіжу  скатертину,
Розсипавши  на  чорну  землю  зіроньки  жалю,
Чуже  невинне  щастя  розбиваючи  невпинно.

Лиш  трепетна  солодка  чиста  пісня  солов'я
Дзвінкою  нотою  проб'є  це  вимучене  тіло.
Безликий  сирий  погляд  знову  щезне  знічев'я,
Дозволивши  робити  все,  що  так  давно  кортілось.

Щоб  щебетом  серденька  дихала  любов  весняна,
А  мрії,  що  лікують  душу,  донеслися  до  висот...
До  неба...І  тонули  в  хмарах,  білих  як  сметана,
Солодким  маревом  здіймаючись  з  бджолиних  сот.

Але  життя  готує  для  цих  мрій  нервовий  зрив,
Не  даючи  спокою,  не  даруючи  нічого  задарма.
На  фіолетовій  стежині  бідних  блідих  снів
Ми  аж  до  крові  з  носа  всі  наїлися  зола.

Всі  золоті  думки  засуджуються  дивним  людом.
Душа  кричить,  поки  мовчати  безіменно  не  привикне,
А  груди  задихаються  дешевим  мильним  брудом,
І  в  голові  занедбаний  отруйний  розум  квітне.

То  ж  стати  психом  ерудованим  -  це  не  проблема.
Але  запам'ятаймо,  що  назад  немає  вороття!
Якби  ми  знали,  що  так  швидко  емоційно  всі  помремо,
То  б  встигли  ложкою  наїстися  всіх  барв  цього  життя...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344528
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 17.06.2012


…Я ще жива…

Я  ще  жива...
Допоки  Ти  так  ніжно  дивишся  на  мене,
Допоки  твої  руки  обійматимуть  мене,
Допоки  листя  на  деревах  ще  зелене,
Допоки  десь  за  горизонтом  сонце  не  зайде.

Я  ще  жива...
І  в  венах  на  зап'ястках  кров  іще  пульсує,
І  серце  вибиває  ритм  свій  помаленьку,
Лиш  моя  дика  тінь  у  закутку  нервує,
Бо  блиск  в  очах  твоїх  зникає  потихеньку.

Я  ще  жива...
Хоча  все  тіло  неймовірний  гнівний  біль  проймає,
Хоча  думки  всі  заморожені  уже  давно,
Хоч  викривлена  посмішка  щоразу  застигає
У  пам'яті.  Обличчя,  наче  біле  полотно.

Я  ще  жива...
Та  вже  здається  надто  довго  допиваю
Ненависний  мені  гіркий  полин  життя.
І  серце  всі  мої  болючі  рани  відкриває,
А  я  кричу,  мов  скивджене  мале  дитя.

Я  ще  жива...
Та  висохла  всередині  моя  надія
І  зупинився  час  на  мить,  чи  на  роки
Я  вже  не  знаю.  Та  була  у  мене  мрія,
Що  виплакала  в  мене  те  жадане  "Відпусти!"

Я  ще  жива...
Та  вітер  надворі  занадто  прохолодний
Й  дерева,  стомлені  від  злив,  погнулись  до  землі.
По  шкірі  пробіга  мороз  голодний,
Стираючи  всі  спогади  з  моєї  пам'яті.

Я  ще  жива...
Але  свідомості  уже  чомусь  не  відчуваю,
Ні  дотику  чийогось,  ані  твого  тепла...
Таке  буває,  коли  життя  з  людини  витікає.
Я  тихо  вмерла,  поки  думала  :  "Я  ще  жива"...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339601
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.05.2012


…тендітна ніжна жінка…

Вона  любила  мовчки  мріяти  біля  води,
Літати  в  небо,  дихати  легесеньким  повітрям.
Такою  дивною  сам  Господь  Бог  її  створив
І  шось  притягувало  всіх  до  неї  незамітно.

Ця  білокура  і  тендітна  ніжна  жінка
Обожнювала  з  вільним  вітром  танцювати,
Ходила  по  землі  вона,  немов  пір'їнка,
В  руках  несла  весняні  пахощі  і  аромати.

Купалась  в  променях  живого  і  ясного  сонця,
Росою  обриси  свої  красиві  омивала.
Здавалося  безкрає  небо  мала  у  долоньці,
А  в  коси  різнобарвні  квіти  заплітала.

В  її  очах  жила  дзвінка  п'янка  надія,
На  білому  обличчі  посміхалась  дика  щирість.
Цю  королеву  сильний  вітер  на  руках  леліяв,
Навіть  птахи  вітались  з  нею  :  "Ваша  милість!"

Ласкаву  доленьку  свою  сплітала  у  вінок
Руками  витонченими,  мов  вигин  річки.
І  мріяв  дощ  могутній  з  нею  завести  танок,
А  в  нашої  красуні  рум'яніли  щічки.

Ховала  за  спиною  дивні  і  чарівні  крила,
Їх  вкрала  у  метелика,  аби  самій  літати,
Малою  феєю  себе  у  мріях  уявила,
Щоби  в  блискучій  гарній  казочці  самій  зростати.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338889
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 21.05.2012


…пожовкле листя…

А    осінь    золота    в    моє    життя    давно    вже    не    приходить!  
Я    бачу    кострубаті    і    похмурі,    такі    посохлі    від    життя    гілля...  
Здається    в    пам'яті    закарбувалось,    як    сонце    лиш    заходить,  
А    неймовірно    гарного    світанку    не    бачила    сто    літ    душа    моя.  

І    поглядом    зими    холодним    пронизані    усі    мої    щасливі    дні,  
Уже    давно    не    теплі    й    сонячні,    а    дощові    й    похмурі,  
Бо    сльози    осені    подертої    й    одинокої    увібрали    вони,  
А    серцем    дивляться    у    неймовірне    і    гладке    минуле.  

З    останніх    сил    вберегти    Тебе    в    своїй    душі    стараюсь,  
Та    від    моєї    долі    чимдуж    втікаєш    поза    очі    Ти.  
Знову    порожньою    і    тихою    я    мовчки    залишаюсь,  
Сховавши    очі    від    людей    і    довговічної    краси.  

І    вже    сама    в    собі    я    остаточно    і    назавжди    загубилась.  
Я    постирала    лінії,    кордони,    забула    всі    пріоритети.  
Але    якби    ж    я    знала    в    що,    чому    й    коли    сама    перетворилась,  
Змогла    б    писати    в    своєму    серці    нерозгадані    сумні    сонети.  

Я    своє    вимучене    всохле    тіло    вмить,    без    зайвих    слів,    полишу,  
Застигну    різнобарвною    веселкою    у    небесах-просторах,  
Чи    виросту    злотавим    колосом    з    малого    паростка    пшениці,  
Чи    розіллюсь    на    землю    безкраїм    і    соленим    синім    морем.  

Я    полечу    горами    піснею,    яку    співає    дивний    соловей!  
Впаду    весняним    проливним    дощем    на    всохлі,    безжиттєві    полонини.  
Я    пробіжу    зеленою    травою,    наче    маленький    муравель,  
Солодкою    росою    оживу    на    пагонах    дерев    по    всіх    стежинах.  

Я    випущу    на    волю    з    себе    зголоднілого    страшного    звіра,  
Чи    піднімусь    до    білих    хмар    із    вати    великим    птахом    бистрим.  
Я    би    хотіла...Я    б    змогла...Але    на    жаль,    чомусь    я    в    це    не    вірю!  
Насправді    ж    я    пожовкле    і    опале,    різнобарвне    листя...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334752
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 03.05.2012


…налякана Весна…

Такі  чарівні  й  дивні  білі  заметілі
Між  верховіттями  спотворених  дерев.
В  цій  ніжній  віхолі  втопитись  я  хотіла,
Але  за  руку  вчасно  Ти  мене  зловив.

І  вже  удвох  поринули  в  зелене  листя,
Між  квітів  на  гілках  творили  ми  любов,
І  пахощами  повлягались,  мов  намисто,
На  тиху  землю,  мовчки  висмоктавши  з  неї  кров.

А  для  усіх  весна  ласкава  й  довгожданна,
Мов  світла  дівчина  із  квітами  до  поясу  в  косі.
Злякалась  нас  і  відступила  -  порожня  й  невблаганна,
Полишивши  усіх  вмирати,  поки  лежать  сніги.

А  двоє  нас,  два  серця,  дві  прості  людини
З  останніх  сил  старались  все  довести  до  пуття.
Лиш  теплим  подихом  підживлювали  трави  у  низинах,
Й  тілами  від  морозу  підтримували  дереву  життя.

І  долю  ми  свою  щасливу  загубили
Жертву́ючи  себе  на  благо  всій  землі.
Для  неї  ми  удвох  Весною  стать  зуміли,
Й  невидимим  покровом  захистили  від  зими.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332915
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 24.04.2012


…Пророчий хрест…

А  кажуть,  що  молитва  -  то  велика  сила!  
Тоді  почуй  нас,  милий  Господи,  й  прости  
За  те,  що  знову  до  хреста  Тебе  прибили  
І  твердо  вірили  :  нема  тут  нашої  вини.  

Не  згадуючи  Бога  -  лиш  для  себе  жили,  
Задовольняли  забаганки  й  примхи  всі,  
Ми  вчинками  своїми  до  хреста  Тебе  прибили,  
Не  розуміючи,  що  коїться  десь  глибоко  в  душі.  

І  пів  життя  свого  ми  просто  змарнували,  
Бо  бавилися  у  "ненависних  катів".  
Ми  знову  до  хреста  Ісуса  прибивали,  
Жаліючись,  що  світ  геть  знахабнів.  

Серед  людей  плитких  сердець  багато,  
Бо  заморожують  свої  всі  почуття.  
Ми  ненароком,  все  ж  Ісуса  будем  прибивати  
На  дерев'яний  хрест  через  своє  черстве  буття.  

Спаралізовують  і  нищать  все  нутро  спокуси.  
Вже  перестрашена  у  кожного  із  нас  душа.  
Щодня  на  хрест  ми  прибиваємо  Ісуса,  
Зухвало  кажучи,  що  любимо  Христа.  

То  ж  зупинись  невірна  і  черства  людино!  
Вернись  в  обійми  животворного  Отця.  
Не  прибивай  на  хрест  Ісуса  -  Бога  Сина.  
Вимолюй  прощення.  Не  бійся  каяття.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332363
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 22.04.2012


…прощай, моя любове…

Іще  один  кінець  іще  одного  дня,
І  знов  на  небі  білий  місяць  сходить.
Мої  думки  беруть  у  руки  олівця
Та  пишуть  вірш  -  ніхто  їм  не  боронить.

На  чистім  аркуші  пишу  про  те,  як  я
Безмежно  чисто  й  палко  покохала
Тебе  єдиного,  але  душа  моя
Від  цього  лиш  боліла  і  страждала.

Ти  дарував  мені  прекрасні  світлі  дні,
В  яких  була  щаслива  і  кохана.
Тебе  я  бачила  щоночі  уві  сні,
Твоя  любов  була  мені  така  жадана.

Кохала  ніжно  та  без  зайвих  слів,  
Щоранку  думаючи  лиш  про  Тебе.
Хотіла  на  весіллі  білих  голубів
Разом  за  руку  випустити  в  небо.

Але  не  вдалося...Чи  то  любов  моя
Була  не  надто  сильна  і  безмірна,
Бо  вже  не  чую  в  серці  пісню  солов'я.
І  вже  тепер  я  не  твоя  царівна.

Як  жаль,  що  обірвалося  моє  життя
Лише  на  другому  десятку  літ.
Страшна  аварія  забрала  в  мене  майбуття
І  зупинила  ангельський  політ.

Але  Тебе  ще  досі  щиро  я  кохаю,
Хоча  й  не  можу  вже  про  це  розповісти...
Тебе,  мій  милий,  з  свого  серця  відпускаю,
Для  себе  іншу  королеву  мусиш  віднайти.

Вже  з  нею  будеш  своє  щастя  будувати.
Прошу  лиш  про  одне  -  не  забувай  мене,
Бо  я  лечу  незвідані  простори  подолати.
Прощай!...Люблю...Люблю  Тебе!...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326195
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.03.2012


…бажання випущу на волю…

Я  так  люблю,  щоб  сонечко  вгорі  світило,
Люблю  почути  щебет  горобців,
Закрити  очі  й  полетіти  через  силу
До  неба,  високо,  аж  до  птахів.

Люблю,  коли  я  можу  пострибати
Босоніж  по  білесеньких  хмарках,
Відчути  невагомість  їхню  з  вати,
Заснути  в  невагомих  небесах.

Люблю  поміж  краплин  дощу  співати
І  падати  веселкою  живою  на  поля,
Люблю  між  очеретом  заховати
Пелюстки  долі,  милий  щебет  солов'я.

Люблю  казкову  нереальність,  як  у  сні,
А  не  звичайні  сірі  людські  будні,
Коли  незвичне  марево  придумую  собі,
Бо  всі  думки  німі  й  для  інших  -  неосудні.

У  мріях  можеш  бути  просто  вільним,
Ким  лиш  душа  захоче  й  побажає  :
Поважним  королем,  правителем  манірним,
Злочинцем  хитрим,  який  мовчки  обкрадає.

Чи  голосом  співучим,  що  аж  серце  замилує,
Чи  жайворонком  чорним,  милим  соловейком.
Фантазію  людина  сильно  потребує,
Аби  хоч  трохи  заспокоїти  серденько.

Відволікаємся  у  снах,  думках,  чи  мріях,
Живемо  геть  чужим,  не  правильним  життям,
Видумуємо  інший  світ  в  подіях,
Що  не  підвласний  розуму,  лиш  почуттям.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316466
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 24.02.2012


…буденна трагічність…

Набридло  все  в  житті,  усе  мені  осточортіло!  
Не  можу  бачити  нічого  доброго  в  людських  очах.  
Усе,  що  було  радісне  в  мені  давно  зболіло,  
Сира  буденність  відчувається  в  усіх  речах.  

І  запах  болю  десь  всередині  по  тілу  так  гуляє  
Тих  друзів  щирих,  що  колись  у  вірності  клялись,  
Бо  не  замислюєшся,  що  найближчий  Тебе  проміняє  
Без  сліз...Закривши  очі,  мовчки  зрадивши  колись.  

І  в  цьому  світі  грішному  всі  ми  всього  лиш  люди  :  
Прості,  спотворені  облудою  й  незайманим  добром.  
Наввипередки  іншим  творим  непотрібні  чорні  пересуди  
І  перші  йдем  у  напад,  без  прав  порушуєм  закон.  

Одна  єдина  хибна  думка  нас  зсередини  з'їдає,  
Що  душі  всі  кругом  пречорні,  брудні  та  німі,  
А  серце  кожного  із  нас  щосили  через  біль  волає,  
Що  хоче  світла  й  спокою,  бодай  на  мить,  в  ці  сірі  дні.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316330
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 23.02.2012


…Ілюзія життя…

Мільйон  людей,  мільйон  думок.  
Мільярд  історій  в  кожній  голові.  
Ми  розповсюджуєм  трильйон  чуток,  
Цим  робим  шкоду  іншим  та  собі.  

Пуста  кімната,  блідуваті  стіни,  
Холодний  погляд,  замкнуті  вуста  
І  легкість  помислу,  як  злет  пір'їни  
В  якесь  там  невідоме  майбуття.  

Ми  всі  заручники  своїх  ілюзій.  
Досхочу  фантазуєм  у  думках,  
Шукаєм  свою,  особливу  музу,  
Що  поскладає  букви  по  складах.  

Ми  любимо  себе  більше  за  всіх,  
Вважаєм  ідеалом  з  решти  правил.  
Кидаєм  інтереси  інших  перед  своїх  ніг  
І  боїмось,  аби  сильніший  не  ужалив!  

Так  боляче,  коли  всім  геть  плювати  
На  чужу  душу  й  щирі  почуття.  
Розбите  серце  вже  не  поскладати  -  
У  кожного  своя  історія  життя.  

На  тих,  кому  байдужі  наші  вчинки,  
Чомусь  намарне  витрачаєм  час.  
Бо  люди  усі  прийдуть  на  поминки.  
І  лиш  батьки  помоляться  за  нас!  

Вже  після  смерті  точно  будем  знати  :  
"Життя  прожив,  чи  просто  змарнував,  
Чи  душу  Богу  в  руки  віддавати,  
Чи  на  поталу  до  чортячих  лав"...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316213
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.02.2012


…якщо у злодія украли щастя…

А  що  буде́,  якщо  вкраду  із  неба  сонце?
І  заховаю  його  у  мішок!
Тоді  настане  тихий  час  зірок,
Які  світитимуть  частіше  у  віконце.

А  що  буде́,  якщо  вкраду  із  дерев  квіти?
І  заплету  коханій  у  волосся!
Додам  ще  золотавого  колосся,
Аби  змогли  веселкою  в  вінку  рясніти.

А  що  буде́,  якщо  вкраду  із  тіла  душу?
І  кину  її  швидко  у  вогонь!
Чи  не  спалить  вона  моїх  долонь,
Якщо  я  присягну,  що  так  зробити  мушу.

А  що  буде́,  якщо  вкраду  в  людини  долю?
І  витягну  із  серця  щастя!
Мовчки  вкладу  туди  напасті,
Щоб  гріх  забрав  її  в  свою  страшну  неволю.

А  що  буде́,  якщо  я  крила  ангелу  зламаю?
І  пір'я  з  них  зірву  жорстоко!
Бо  хочу  теж  літати  так  високо,
А  ті,  що  в  мене  є  до  хмар  не  підіймають.

А  що  буде́,  якщо  весілля  своє  зроблю  у  раю?
А  наречену  вдягну  в  оксамит!
Лиш  чорний  -  він  мій  фаворит,
І  королевою  назву  кохану  дівчинку  мою.

А  що  буде́,  якщо  мене  на  цьому  упіймають?
І  як  захочуть  мене  покарати?
Гадаю,  що  не  буду  утікати,
Бо  злодії,  повержені  добром,  -  у  пеклі  помирають!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312399
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.02.2012


…божевільна…

Як  тільки  бачу  я  Тебе,  
Бажаю  кинутись  на  шию!  
Гадала,  що  усе  мине,  
А  мрію  цю  в  думках  закрию!  

Чекала,  що  вона  помре,  
Коли  не  бачитиме  світла  
І  у  неволі  пропаде,  
Не  дихаючи,  без  повітря.  
  
Та  безталання  самота  
Все  більше  тіло  обіймає  
І  попелить  мене  до  тла...  
Вогонь  аж  до  кісток  діймає.

А  мрія  вже  не  кольорова,  
А  сіра,  тьмяна  і  слабка  
Тому,  що  розум  безтолковий  
Вже  забира  її  життя.  

А  ще  колись  була  крилата  
І  непокірливо  сильна́,
На  хмари  все  ж  могла  ступати  
І  з  вітром  бігать  навмання.  

Я  ж  задушила  свою  мрію,  
Втопила  в  крові    і  думках,  
Але  тепер  про  це  жалію  
Та  плачу  гірко  по  ночах.  

І  сняться  паростки  її,  
Що  зеленіють  і  живуть.  
Не  розуміють,  що  й  самі  
Всередині  мене  помруть.  

Не  можу  випустить  на  волю  
Оцю  крилату  мою  мрію,  
Бо  Ти  до  неї  не  готовий,  
Та  не  втрачаю  я  надію.  

Що  закохаєшся  і  Ти  
В  бездонні  і  зелені  очі,  
У  ямочку  внизу  щоки,  
В  прекрасні  кучері  дівочі.  

Я  впевнена  ця  мить  настане,  
Тоді  ж  і  час  я  уповільню,  
Та  я  боюсь,  що  Ти,  коханий,  
Зробив  із  мене...божевільну.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311922
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.02.2012


…моя крилата мрія…

І  знову  снишся  Ти  мені,  
І  знову  бачу  твої  очі,
І  знову  пишу  я  вірші
Такі  замрійливо-дівочі

Про  твою  вроду  неземну,
Солодкі  і  тонкі  уста,
І  про  усмішку  чарівну,
Що  не  щезає  із  лиця.

Про  сильні  руки  і  твої
Безмежно-люблячі  обійми,
Про  ніжні  дотики,  які
В  думках  тримаю,  що  є  сили.

Про  груди  мужні  і  про  те,
Що  у  них  б'ється  твоє  серце,
Таке  ласкаве  і  крихке,
Мов  лід  замерзлий  на  озерці.

Про  тіла  неймовірний  шик,
Про  шрам  великий  під  грудьми,
І  про  шалений  душі  крик,
Про  спину  з  білими  крильми.

Про  те,  що  я  Тебе...Л.Ю.Б.Л.Ю...
І  буду  вічно  цілувати,
Ні  перед  чим  не  відступлю,
Не  дам  кохання  поховати.

А  Ти  мовчи  і  тихо  мрій.
День  спопелить  цей  сон,  на  жаль.
Не  вбережеш  отих  подій  :
Їх  розб'єш,  немов  кришталь.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311655
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.02.2012


…Цілунком зустрічаю Смерть…

Самотня  тиша  і  обірвані  ковтки  повітря,
Холодні  схлипування  знов  і  знов,
Це  так  важливо  -  все  в  житті  зуміти
І  відпустити  "молоду"  любов.

І  пережити  пустоту  оту  в  самій  собі,
Коли  уже  на  всіх  і  все  плювати,
І  неважливо,  що  було,  чи  буде  у  житті,
Лиш  хочеться  заснути  й  помовчати.

Закрити  вже  навіки  милі  оченята,
І  від  думок  звільнити  мозок  свій.
От  тільки  б  рідні  вибір  цей  змогли  прийняти,
Бо  так  позбудуся  наївних,  нездійсненних  мрій.

Пронизливо  пустий,  холодний,  безнадійний
Став  погляд  на  цей  кольоровий  світ,
Але  для  мене  він  безбарвний,  чорно-білий,
Хоча  живу  п'ятнадцять  з  гаком  літ.

Моє  життя  з  Тобою  було  яскравіше,
Бо  я  любила  кожного  з  людей,
А  вже  тепер  беру  у  руки  ножа  вістря,
Бо  серце  виривається  з  грудей.

Ось  гостре  лезо  вже  торкається  зап'ястя,
Де  гаряче  пульсує  моя  кров,
І  думаєш  :  "Чому  ж  закінчилося  оте  щастя?
Хто  з  нас  до  нього  ще  не  був  готов?"

І  чуєш,  як  життя  із  Тебе  витікає
Разом  з  отим  червоним  з-під  руки.
Потроху,  ледь  помітно,  силу  всю  втрачаєш,
А  на  очах  блистяться  сльози,  мов  зірки.

І  пролітає  у  свідомості  усе,  що  Ти  зробила,
А  радше  -  не  зробила,  -  бо  така  ще  молода,
Але  свідомо  обірвала  свої  крила,
Не  даючи  ні  шансу  на  життя.

Аж  раптом  -  різкі  спалахи  великих  ламп
І  білі  простирадла  на  скрипучих  коліщатах,
І  Ти  вже  бачиш  на  своїй  нозі  цей  "чорний"  штамп
Із  часом,  коли  маєш  помирати.

І  "темний  янгол"  вже  стоїть  біля  вікна,
Аби  забрати  твою  грішну  душу,
А  Ти  все  ждеш  тривожного  дзвінка,
Коли  заклякнеш  в  ліжку  непорушно.

Коли  не  знаєш,  чи  ще  встигнуть  помогти
Оті  всі  люди,  що  юрбляться  в  метушні,
А  поблизу  стоять  Твої  бліді  батьки,
Картаючи  себе  в  усіх  гріхах  Землі.

І  мимохіть  з'являється  питання  в  голові
"Навіщо  собі  віку  вкоротила?",
Бо  покалічила  життя  рідні  й  собі,
А  могла  жити  повноцінно  і  щасливо!́́

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311071
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.02.2012


…мій!!!…

Привіт!  Привіт,  моє  сонечко!  Мій  хороший.  Я  Тебе  ще  не  бачила,  але  вже  відчуваю,  що  Ти  є!  Ти  живеш...в  мені.  І  я  Тебе  люблю...  Люблю  усім  серцем  і  усією  душею.  Ти  -  моя  мрія,  моя  надія,  моє  життя.  Ти  -моє  друге  "я",  моя  маленька  копія,  маленька  частинка  мене  самої.  Серденько,  я  Тебе  люблю  і  так  чекаю,  коли,  нарешті,  зможу  побачити.  Чекаю,  коли  зможу  Тобі  показати  цей  світ,  адже  я  подарую  Тобі  життя.  Я  так  хочу  почути  твій  голос,  твій  перший  крик,  побачити  твою  безмежно  лагідну  посмішку,  твої  чудові  оченята,  сповнені  любові,  незнання  і  прагнення  пізнати  все  нове  й  невідоме.  Мрію  відчути  твій  подих,  дотик,  обійняти  Тебе  і  поцілувати.  Сонце,  Тебе  ще  нема,  а  я  Тебе  вже  люблю,  люблю  понад  усе  на  світі,  більше  за  усіх,  більше  за  своє  життя.  Ти  -  моє  найбільше  щастя,  Ти  -  моя  радість  і  моє  натхнення.  Я  люблю  Тебе  всім  серцем,  кожною  клітинкою  тіла,  кожним  подихом,  кожним  словом  і  думкою.  Я  все  зроблю  заради  Тебе,  адже  я  живу  для  того,  щоб  дарувати  Тобі  радість,  тепло  і  ласку.  
         А  поки  Ти  живеш  в  мені,  я  -  щаслива!  Ти  наповняєш  моє  життя  дивним  відчуттям  справжнього  щастя.  В  мене  завжди  хороший  настрій,  завдяки  Тобі.  Мені  хочеться,  щоб  все  навкруги  було  просто  чудово,  щоб  кожній  людині  на  Землі  було  добре.  Йдучи  по  вулиці  я  кожному  дарую  посмішку,  адже  в  мене  все  добре.  Моє  життя  наповнилося  любов'ю  і  цим  я  завдячую  Тобі.
         Мій  малюк,  я  Тебе  люблю!  Ти  -  моє  життя,  моє  сонце  і  повітря,  Ти  -  моє  все.
         Мій  малюк,  мій  малюк,  мій...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309793
рубрика: Проза, Присвячення
дата поступления 28.01.2012


…Літечко…

Ти  ж  бачиш  -  сонечко  ще  не  налилось,
І  золотавий  промінь  не  пустило,
І  все,  що  зараз  нам  лишилось  -
Глядіть,  як  землю  снігом  вкрило...

А  ще  -  молити  небо  про  тепло...
Щоб  засвітило  барвами  веселку,
Аби  нам  душу  гріло  те  добро,  
Що  у  народі  Літечком  зоветься...́́́

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309479
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 27.01.2012


…мені так хочеться…

А  вже  так  хочеться  і  літа,  і  тепла,  
Щоб  сонечко  світило  яскравіше,  
Щоб  не  вдягать  на  себе  кожуха,    
Щоб  настрій  був  вже  веселіший.  

Щоб  можна  було  пішки  прогулятись,  
Не  думати  за  те,  що  змерзнеш  в  носа,  
І  хоч  щодня  на  озері  здибатись,  
Аби  ходить  по  теплому  пісочку  босій.  

І  одягти  зручні  ті  шльопки  й  окуляри,  
І  майку  з  кольоровим  капелюхом,  
І  шорти  з  пальмочками,  що  давно  вже  заховала,  
А  зиму  злу  й  холодну  вже  забути.  

Так  хочеться,  щоб  діти  бавились,  кричали,  
Сиділи  у  пісочницях,  а  чи  на  гойдалках,  
Щоби  від  сонця  мружилися  їхні  мами,  
Читаючи  нові  журнали  у  плітках.  

Я  хочу  чути  милий  спів  пташок  
І  квіти  веселкові  бачить  під  ногами  
Щоби  на  дереві  був  не  однесенький  листок,  
А  щоби  рясно  було  всіяне  плодами.  

Я  хочу  літечка  і  сонця  високо  у  небі,  
Природи  кольорової,  пахучих  трав,  
Це  не  бажання,  а  моя  безумная  потреба,  
Щоб  око  бачило  досхочу  різних  барв.  

Щоб  милувалось  вишиванкою  в  полях,  
І  теплою  безмежно  зоряною  ніччю,  
Щоб  наяву,  а  не  лише  у  снах,  
Щоб  посмішка  не  сходила  з  обличчя.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309380
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 26.01.2012


…у кожного - своє…

А  кожен  з  нас  живе  у  видуманім  світі,  
Якого  ми  нікому  не  відкриєм,  
І  поки  сонце  допливає  до  зеніту,  
Потроху,  день  за  днем,  старієм.  

Нікому  не  покажемо  всієї  правди,  
Ми  не  дамо  собі  цього  зробити.  
І  душу  заховаємо  назавжди,  
І  власним  нутрощам  дозволимо  зігнити.  

Навіщо  комусь  серце  відкривати?  
Все  рівно  дикий  біль  образ  відчуєм,  
Та  неможливо  все  самим  здолати,  
Підтримки  і  любові  все  ще  потребуєм.  

І  пів  життя  шукаєм  "свою  долю",  
Минаючи  тяженні  перешкоди,  
Аби  позбавитись  самотності  і  болю  
Та  разом  подолати  всі  незгоди.  

Зробивши  це,  ми  тішимось,  мов  діти,  
Що  все  ж  змогли  це  щастя  відшукати,  
І  можем  щиро,  від  душі  радіти,  
Що  не  самі  будемо  віку  доживати.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309376
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.01.2012


…все ж паде тихенько сніг …

Все  ж  паде  тихенько  сніг  
На  мої  червоні  щоки,  
Долітають  аж  до  ніг  
Його  сльози  одинокі.  

Пам'ятатиме  лиш  він  
Ці  непевні  мої  кроки  
І  доріжку  навздогін  
Прокладе  туман  високо.  

Чи  ж  не  байдуже  Зимі,  
Хто  бреде  крізь  ніч  сонливу,  
Ясні  зорі  в  висоті  
Світять  блиском  мерехтливим.  

Все  готується  до  сну  :  
Вітер,  місяць,  хмари,  небо,  
Тишина  у  ніч  ясну,  
Спокій  -  більшого    не  треба.  

Біле,  чисте  і  німе  
Все  залишилось  довкола,  
І  повітря  крижане  
Огортає  ніс  і  горло.  

Забуваються  в  ці  миті  :  
Біль,  образа,  всі  невдачі,  
Можна  знову  вільно  жити  
З  чистого  листа  почати.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309042
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 25.01.2012


…і кожен щось подібне пережив…

Зламалась,  змучилась,  розбилась,  
Втомилась  склеювати  знов  і  знов,  
І  в  світі  остаточно  розгубилась.  
Що  ж  творить  із  людьми  любов?  

Так  важко  деколи...Німіють  плечі,  
І  дихати  виходить  через  раз,  
Вже  неважливими  стають  буденні  речі,  
Ти  просто  топиш  горе  у  сльозах.  

Душа  болить  і  серце  розриває  груди,  
І  посмішку  не  видно  на  лиці,  
І  думаєш  :  "Невже  так  вічно  буде?",  
Як  довго  бачитиму  віддзеркалення  сумні?  

Той  сум  в  очах  стараєшся  сховати,  
Та  розпач  все  ж  пронизує  кістки,  
І  рветься  біль  назовні  через  ґрати,  
Не  в  силі  його  подолати  Ти.  

До  неможливості  я  хочу  все  забути,  
Знов  щиру  посмішку  нап'ялить  на  уста,  
Та  божевілля  замикає  в  свої  пута,    
Не  даючи  спокійно  жити  до  кінця.  

І  руки  заламавши  за  спиною,  
Кидає  у  безодню  темних  днів,  
Які  минають  марно,  а  з  Тобою  
Не  виникало  цих  жахливих  почуттів.  

Набридло  бути  сильною  такою,  
Миритись  з  тим,  що  Ти  уже  не  мій...  
Я  хочу  почуватися  слабкою!  
Щоб  хтось  допомагав  мені  самій.  

Того,  хто  в  силі  буде  це  зробити,  
Любитиму  я  до  остатку  літ!  
Ми  разом  будемо  щасливо  жити,  
Й  разом  писатимемо  заповіт!..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309041
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.01.2012


…не судилося…

Я  так  хотіла  просто  поряд  бути,  
Довіритись  Тобі,  віддати  душу  всю.  
Та  не  судилося...Не  зможу  я  забути  
Оцю  байдужість  -  звичну  зайнятість  твою.  

А  так  хотілось  вірити  у  казку,  
Сидіти  й  планувати  наше  майбуття,  
Прошу  Тебе,  зроби  останню  ласку  :  
Забудь  і  перестань  ламать  моє  життя!  

І  ще  раз  в  сні  до  рук  твоїх  торкаюсь,  
Тону  в  обіймах  рідних,  не  чужих,  
Але,  прокинувшись,  я  наодинці  залишаюсь  
З  наївними  думками  й  розумом  сліпим.  

Чом  не  змогла  я  зразу  розпізнати  
Злих  помислів  і  злих  думок  твоїх?  
Не  знала  я,  що  можна  так  знущатись  
З  душі  і  серця  не  власних,  а  чужих...  

Ти  любиш  іграшки?  Ну  що  ж,  вітаю!  
Не  вірю,  що  хтось  довго  проживе  
У  золотім  капкані  твого  раю,  
Солодке  марево  швиденько  промине.  

Була  я  квіткою  -  колючою  й  п'янкою,  
Нікого  не  впускала  в  серце  крізь  шипи,  
Та  ризикнула  і  пішла  я  за  Тобою,  
Не  знавши  толком  ще  навіщо  і  куди.  

Такі  ми  є  довірливі  й  ласкаві,  
Занадто  вже  відкриті  у  житті,  
Але,  повірте,  було  б  нецікаво  
Без  дівчини  прожити  на  Землі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308920
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.01.2012


…безкрилі грішні ангели…

коли  нам  боляче  -  воліємо  мовчати,  
навіщо  відкриватись  для  чужих?  
ніколи  ми  не  зможемо  дізнатись  
Господніх  промислів  для  нас  усіх.  

йдемо  дорогою  наосліп,  навмання,  
шукаємо  для  себе  добру  долю,  
чи  не  простіш  зробити,  як  мале  дитя,  -  
закрити  очі  і  віддатись  Батькові  живому?  

нехай  зішле  красивих  Ангелів  з  небес  -  
невидиму  і  безтілесну  свою  силу,  
щоб  дати  зрозуміти  світ  чудес,  
в  руках  Господніх  -  все  можливо!  

у  кожного  із  нас  своє  земне  життя,  
та  як  його  прожити  -  обираємо  самі  :  
чи  за  законами  єдиного  Творця,  
або,  задовільняючи  потреби  лиш  свої.  

отак  і  стоїмо  між  двох  доріг,  
єдино  правильну  нам  мусить  серце  підказати,  
щоб,  вийшовши  за  батьківський  поріг,  
змогли  у  мирі  і  добрі  зростати.  

та  поки  в  нас  живе  надія  ще  мала,  
що  лиш  звернувши  голос  свій  до  Бога,  
ми  геть  перевернемо  майбуття  
і  буде  праведною  й  чистою  дорога.  

зсередини  побачивши  себе  -  
закам'яніле  серце  відчинити,  
бо  в  цьому  світі  скоро  все  мине,  
а  вічність  треба  з  Господом  прожити!  

допоки  ми  живемо  серед  бруду,  
допоки  ми  не  оберем  Ісуса,  як  Життя,  
в  тенетах  нас  триматиме  облуда  
і  чорна,  ледь  жевріюча  добром,  душа.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308917
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 24.01.2012