Fata Morgana

Сторінки (1/28):  « 1»

Допінг

Мій  допінг  -  це  мить  щастя,  яка  триває  вічно...  Це  відчуття  всіх  відчуттів,  що  може  мати  життя.  Життя  -  це  справжній  допінг...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332021
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 21.04.2012


Заклинаю!

Заклинаю,  розуме,  прокинся!
І  на  мене  косо  не  дивися.
Я  тобі  хотіла  показати
Те,  що  навідсіч  не  хочеш  знати.
Я  хотіла  показати  небо,
Яке  манить  вічністю  до  себе;
Я  хотіла  показати  щастя,
І  я  вірю,  що  мені  це  вдасться.
Заклинаю,  розуме  не  спати,
А  на  мудрість  віддано  чекати!
Заклинаю  бачити  і  чути,
Аби  владу  серця  не  забути.
Заклинаю,  серце,  не  ховайся!
Не  втікай,  сліпим  не  прикидайся.
Ти  ж  живе,  ти  "дихаєш",  ти  знаєш
Що  у  цю  секунду  відчуваєш.
І  не  смій  мені  в  лице  брехати!
Я  тебе  навчилась  відчувати.
То  ж  тепер  усім  ти  усміхайся,
І  жи  щасливим,  не  вагайся.
Не  забудь  з  всіма  цим  поділитись:
На  світ  Божий  радісно  дивитись.
Заклинаю  всіх:  живіть  щасливо!
Заклинаю:  щиро  вірте  в  диво!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329774
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 12.04.2012


Я в театрі

Одержима  своїм  світом
Я  гуляла  серед  цвіту.
Різні  помисли  збирала  
Та  у  клітку  їх  ховала.
Бігла  боса  щирим  лісом.
Опустилася  завіса.
Я  застрягла  у  антракті.
Гризла  душу  "катаракта"
Й  не  давала  подивитись
На  світ  Божий  й  звеселитись.
В  лісі  було  страшно,  темно.
Та  щоправда  недаремно
Я  в  театрі  грала  ролі,
Й  потерпала  від  неволі.
Ким  я  тільки  не  була  там:
Грала  я  сестру  і  брата,
І  святую,  і  блудницю,
І  брехливу  чарівницю,
Й  багатійку  буржуазну  -  
Зачекайте,  не  все  зразу.
У  театрі  вдосталь  ролей
І  невиправданих  долей.
Вдосталь  камуфляжу,  гриму,
Вдосталь  штучного  там  диму,
У  якому  всі  блукають,
Свої  маски  скрізь  шукають...
Й  тут  потрохи  ліс  дрімучий
Огортає  туман  штучний.
Я  нічого  вже  не  бачу.
І,  здається,  що  заплачу!
Та-от  піднялась  завіса.
Видно  дівчину  у  лісі,
Що  блукає  у  тумані,
Як  у  вічному  дурмані.
На  всіх  пильно  подивилась,
Серед  лісу  поклонилась:
"Всім  спасибі  за  увагу
І  ще  трохи  за  зневагу.
Глядачі  вам  все  відомо,
То  ж  тепер  ідіть  додому.
Й  ще  приходьте  у  театр.
Я  в  театрі  буду  грати."

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329772
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 12.04.2012


Сиділа на обрії я…

Сиділа  на  обрії  я  й  посміхалась.
Закутана    в  небо,  зірками  вкривалась.
Засмучений  місяць  я  знов  обіймала,
В  заплакані  щічки  його  цілувала.
Довкола  літали  думки  і  бажання.
"Нічні  листоноші"  плекали  вітання,
Й  розносили  всім,  хто  страждав  від  безсоння,
Кого  полонили  бажання  бездонні.
Дивилась  на  світ  я  своїми  очима;
Блукала  у  миті,  життям  одержима.
Купалася  в  мріях  і  щастям  вмивалась.
І  завжди  від  дійсності  вміло  ховалась.
Ця  дивна  гра  в  піжмурки  не  припинялась,
Бо  з  бажаним  світом  невпинно  я  гралась.
Мене  засмоктали  невинні  бажання
І  вибили  з  мене  правдиве  зізнання...
Сиджу  я  на  обрії  й  досі  всміхаюсь.
Закутана  в  небо  зірками  вкриваюсь.
Засмучений  місяць  я  знов  обіймаю.
І  досі  на  диво  сиджу  і  чукаю...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329556
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.04.2012


Сповідь

Стою  я  перед  храмом  знов.
Як  вперше,  закипає  кров.
Як  вперше,  соромно  зайти,
Та  більше  нікуди  іти.
Надіюсь  тут  знайти  себе  ,  
І  віра  вже  не  підведе,
Дозволить  вижити  мені,
Воскреснути  в  її  вогні.
Зайшла  до  церкви  і  стою:
Картаю  душу  я  свою
За  всі  непрощені  гріхи;
Давно  живуть  в  мені  вони...
Хотіла  запалити  я  
Однеьньку  свічку  для  життя.
І  запалила.  Не  дивлюсь.
Згасити  я  її  боюсь.
І  подивилась  я  на  хрест,
Зробила  мимовільний  жест.
Перехрестилася  і  впала,
І  гірко-гірко  заридала...
"Прости  ж  Ти,  Господи,  мені
Усі  непрощені  гріхи!
Прости  за  те,  що  не  молюсь,
Бо  слів  молитви  я  боюсь.
Вони  святі,  вони  для  Тебе!
А,  може,  їх  сказати  треба?.."
І  я  упала  на  коліна,
Скрутилась  як  мала  дитина,
Та  нишком  почала  молитись,
До  Господа  у  рай  проситись.
І  довго  треба  це  робити,
Хоч  грішна  я,  та  ще  не  "вбита".
Молюсь.  Й  завжди  буду  молитись,
Аби  у  Бога  опинитись.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329555
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 11.04.2012


Передоз

Відчула  я  жаданий  кайф,  
І  закипіла  в  венах  кров.
Шалений  надзвичайний  драйв
Заполонив  мій  мозок  знов.
Зіниці  сліпнуть.  З  очей  -  сльози.
Рука  затерпла  від  стискання  .
Я  знов  придбала  собі  дозу
Й  поринула  у  світ  бажання.
Кололо  серце.  Все  одно.
Легені  перекрили  вхід
Повітрю.  Мозок  йде  на  дно.
Пора  мені  зробити  хід.
Закрила  очі  ,  як  востаннє,
Думки  у  безвість  відпустила.
Нема  більш  горя  і  страждання,
А  є  лиш  за  спиною  крила.
Вже  діє  бажаний  наркоз.
Не  зрозуміти  цього  вам.
У  мене  вічний  передоз
Моїм  наркотиком  -  життям...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328967
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 09.04.2012


Вже

Вже  смішно  плакати,  а  плачучи  сміятись.
І  бачити  нестерпно  несправжнє  каяття.
І  хочеться  нарешті  знову  вже  злякатись,
Та  сил  нема,  чи  страху.  Лиш  вічне  забуття.
Навіки,  назавжди  вже  хочеться  заснути,
Поринути  у  безвість,  знайти  в  собі  себе.
В  покої  вічнім  є  бажання  потонути,
Чекати  ще  недовго.  Здійсниться  скоро  все.
Вже  "листя  опадає"  з  безсмертної  душі.
Вже  скоро  час  настане  прощатись  з  усіма.
Заіржавілий  мозок  позбудеться  іржі.
І  хтось  когось  згадає.  Та  вже  когось  нема...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328964
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 09.04.2012


Невинне стає винним…

Сидить  хлоп'я  на  тротуарі,
Закутане  в  байдужість;
Подібне  видимій  примарі,
Та  не  втрачає  мужність.
Кидає  погляд  на  прохожих,
І  нишком  гірко  плаче.
Чекає:  хтось  -  та  й  допоможе,
Але  ніхто  не  бачить.
Ніхто  не  бачить  ту  свитину
Брудну  та  ще  й  з  дірками.
Та  хто  ж  зігріє  цю  дитину  
Та  відведе  до  мами?
Крокують  люди  крізь  страждання
Невинного  дитяти,
В  якого  є  одне  бажання:
Матуся  лиш  і  тато...
Міркує  вир  життя  невпинний:
Куди  хлоп'я  подіти.
Чому  невинне  стає  винним?
За  що  страждають  діти?..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328166
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.04.2012


Буремні шляхи

Крокую  я  вперед  буремними  шляхами.
На  місці  не  стою  і  не  дивлюсь  назад.
Душа  моя  літає  понад  небесами,
А  всі  мої  думки  смиренно  стали  в  ряд.
Переді  мною  сотні  непройдених  шляхів,
І  важко  вибрати  із  них  хоча  б  один.
Переді  мною  тисячі  зламаних  мостів.
І  не  завадив  би  мені  магічний  джин.
Та  геть  усі  бажання!  Цей  шлях  пройду  сама!
Зберусь  із  силами  -  і  ще  раз  крок  зроблю.
Я  бачу  лише  щастя,  а  горя  більш  нема.
Шляхи  мої  буремні,  як  я  вас  люблю...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328164
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.04.2012


Схаменіться!

Люди,  люди,  схаменіться!
І  навколо  озирніться.
Всі  давно  вже  поза  грою,
Марять  славою  п'янкою.
Пнуться  й  пнуться  догори,
Забувають,  що  вони,
Одурманені  красою,
Всі  ростуть  у  купі  гною.
Та  чим  більше  виростають,
То  про  себе  забувають,
Про  свій  рід,  своє  коріння,
Про  наступне  покоління...
Виростали  рік  у  рік,
Доки  слід  їх  не  поник.
Виросталди,  виростали,
Та  із  тим  себе  втрачали.
Забували,  що  могли,
Й  непомітно  смерть  несли.
Недалеко,  за  плечима,
Щоб  не  бачити  очима,
А  лиш  серцем  відчувати,
Плакати  і  забувати,
Що  ми,  люди,  пішаки  -  
Не  вмру  я,  то  помреш  ти.
Хтось  один  перемагає,
Бо  двох  перших  місць  немає.
День  у  день  чесноти  в'януть,
Люди  ж  навіть  і  не  глянуть
В  що  вони  перетворились
Й  перед  ким  вони  зганьбились.
Глухі  -  голосно  мовчать,
Німі  виразно  кричать:
"Нас  об'єднує  мета,
І  для  всіх  вона  одна:
Домогтися  всюди  свого
І  не  втратити  нічого."
Якщо  впав  ти,  то  вставай,
Й  дала,  далі  здобувай
Все,  що  маєш  ти  здобути.
Також  требу  не  забути  
Про  кінець,  кінець  життя,
Бо  не  буде  вороття,
Якщо  шанс  прогавиш  ти
Вічне  щастя  віднайти.
Але  ж  ні,  ви  невблаганні,
Ходите  усі,  мов  п'яні,
 А  чим  більша  насолода,
Тим-то  й  менша  нагорода.
Той,  хто  має  якусь  мрію  -  
Захворів  на  амнезію,
Бо  це  все  лише  уява,
Невблаганна  і  яскрава.
Бо  це  міф,  неправда,  казка,
А  кінець  один  -  поразка...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327928
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 05.04.2012


Декаденти тріумфують!

Декаденти  тріумфують!  Осяяні  промінням  пристрастей,  блукають  у  нічому!  Зірвись,  буйний  вітре!  Спалахни,  палюче  сонце!  О  сили  природи,  навіки  поховайте  в  матінці-землі  кодекси  неправдивої  правди  та  свіх  її  потомків!
Закінчився  бал-маскарад.  Пора  скидати  прегарні  маски!  Пора  вже  показати  справжні  лиця!  Пора  вже  скинути  вбрання  розкішне!  Пора  вже  показати  криві  обличчя  із  зморшками  сорому  і  тьмяні  помутнілі  очі,  опущені  додолу.  Прийшов  вже  час  повихвалятисьсвоїм  ганчір'ям  на  виснаженому  тілі,  порахувати:в  кого  менше  дірок  на  взутті  брудному;  чи  в  кого  ще  лишився  віскі  на  дні  пляшки,  украденої  з  останнього  маскараду.
Хтось  тішиться  спогадами,  яким  немає  вороття;  хтось  споглядає  сувеніри  минулого  життя;  хтось  збожеволів  від  втрати  власного  "я";  хтось  плаче  кров'ю,  в  надії  врятуватись...
Ось  і  черговий  простір  існування.
Декаденти  все  ще  тріумфують...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327920
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 05.04.2012


Ангел

Покинув  ангел  землю  грішну.
Не  захотів  він  залишитись,
Не  захотів  на  люд  невтішний  
Щоночі  і  щодень  дивитись.
Не  захотів  він,  ангел,  щастя  ,
І  тільки  спокою  просив
Й  позбавити  його  напастя:
Щоб  хтось  за  щось  його  простив.
І  полетів  він  ненароком
В  безкраї  вічні  небеса.
Злякався  ангел.  Як  жорстоко
Гниє  в  душі  людській  краса.
Піднявся  в  вись  -  і  все  побачив:
Добро,  що  називалось  злом.
І  хтось  за  щось  його  пробачив  -  
Не  заплатив  йому  добром.
Він  все  побачив  навпаки;
Прозріли  очі,  чи  ж  на  радість.
І  вже  втікать  нема  куди;
Тепер  спасіння  нам  не  дасть  він.
Цей  ангел,  він  утік  від  жаху,
Не  захотів  топитись  тут,
А  наші  душі,  повні  страху,
Чомусь  зайшли  у  глухий  кут.
І  тут  -  про  ангела  згадали,
І  біль  серця  наші  роздер.
Згадали,  що  не  пам'ятали,
Що  він  живий,  що  він  не  вмер.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327352
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 03.04.2012


А можна!

А  можна  полетіти  в  небо?
А  можна  з  місяцем  заснути?
Та  можна,  можна,  навіть  треба!
Поринути  -  й  про  све  забути!
Торкнутись  можна  небосхилу,
Злетіти  в  вись  і  загубитись.
Відчути  за  спиною  крила.
Із  вічністю  назавжди  злитись.
А  можна  з  зорями  блукати!
А  можна  з  вітром  полетіти!
Гаряче  сонце  цілувати.
На  краю  безвісті  сидіти!
А  можна  бігти  в  невідомість.
Забути  все  і  лиш  всміхатись.
Покинути  свою  свідомість
І  більш  до  неї  не  вертатись.
Зробити  можна  все,  що  хочеш.
Лиш  треба  душу  відпустити
В  святий  політ.Закрити  очі.
І  вічно  в  небеса  летіти!..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326390
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.03.2012


***

На  тіло  повішено  ціни;
І  знов  продається  товар.
Серця  вибухають,  мов  міни,
Та  все  ж  не  втрачають  свій  "шарм".
Ось  знижки  на  душі!  Побігли!
Побігли  в  живий  магазин!
Хоч  рвались  щосили  -  не  встигли,
Бо  всі  -  суцільний  "один".
Хоч  "коштують"  дешево  бідні,
Та  попит  відсутній  на  них.
Купують  чужих  навіть  рідні
Крізь  сльози  й  пронизливий  сміх.
Є  попит  на  буржуазію,
Та  тільки  уявний.  Шкода?
Знецінено  безцінь  і  мрію
Душа  залишилась  одна...
Є  попит  на  все.  Та  немає
Сердець,  відчуттів,  чистоти.
Повільно  душа  помирає,
І  хоче  у  безвість  піти...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326389
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 30.03.2012


Натомість

Блукають  однакові  люди.
Зникають  однакові  сни.
Не  знають  що  є  і  що  буде,
Сполохані  щастям  вони.
Вже  й  тиша  кричить,  не  змовкає,
Кидаючизнов  на  них  взір,
Але  вони  все  ж  засинають
Під  звуки  божествених  лір.
Насупилось  небо,  спинилось:
Чекає  на  когось  воно.
Завмерло  усе  зупинилось.
Пророчили  це  вже  давно...
Забули  слова  всі  пророчі!
Забули  про  все  на  землі!
Ховають  тепер  свої  очі
У  безвісті,  у  далечині.
Покинув  всіх  розум  і  "мудрість",
А  тишу  скував  дикий  сміх.
Натомість  лишилась  абсурдність,
Абсурдність  усього  і  всіх.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325819
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.03.2012


Вічному брату

Душа  і  серце  там,  з  тобою,
Літають  в  небі  вже  давно.
Іду  до  тебе  не  з  собою;
Згубивши  розум  заодно.
Судилось  так,  що  зустріч  наша
Відбудеться  на  небесах.
Й  наповниться  любов'ю  чаша,
Спустошена  до  дна,  в  сльозах.
На  гори,  ріки,  сонце,  небо
Дивитись  будем  з  висоти.
Така  моя  земна  потреба  -  
Поринути  туди,  де  ти.
Чекай,  недовго  ще  лишилось,
Лиш  плоті  згинути  -  і  все.
І  я  скажу  собі:здійснилось.
До  тебе  ангел  вже  несе.
Я  бачу,  брате,  твої  очі,
І  душу,  й  серце;  бачу  рай.
Здійснилися  слова  пророчі  -  
Лечу  до  тебе,  зустрічай.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325818
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 28.03.2012


Що-небудь 2

Саркофаг  підсвідомості  надійно  схований  від  всіх.  Навіть  не  знаючи,  кожен  шукав  його;  якась  невідома  сила  притягувала  всіх  до  таємниць  тисячоліття,  які  жахали  і  навіть  шокували  запліснявілий  від  стереотипів  розум.
Страшно  потрапити  в  новий,  хай  навіть  ідеальний  світ,  набагато  краще  вовтузитись  у  відомому  нікчемному  просторі.
Хижаки  вийшли  на  полювання;  у  них  за  здобич  -  безпорадність  зрячих  сліпців,  що  жалюгідно  плачуть  і  сміються  божевільним  сміхом.  Одуріли!  Збожевіли  від  власної  мудрості,  від  власної  "правильності".  Одуріли,  ще  не  народившись,  бо  тіні  не  народжуються,  а  вічно  вмирають.  Від  долі  не  втечеш...
Ціль  близька.  Всі  щось  говорять,  та  звуки  поглинає  пустота.  Всі  щось  відчувають,  та  відчуття  вже  мертві.  Апокаліпсис  душі.  Пророцтво  здійснилось.  Вічне  починає  руйнуватись,  а  тимчасове  набуває  вічного  існування.
Сучачна  "мудрість"  -  це  бомба  уповільненої  дії,  яку  заклало  ложе  "мудреців".  Усе  приречене  на  вічну  смерть...
Вибух.  нова  епоха:  пуста  вічність,  вічна  бездумність,  бездумна  свідомість.  Рай...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325478
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 27.03.2012


Не встигли…

Ми  не  встигаємо  спитати:
Як  довго  нам  лишилось  жити?
Як  довго  нам  іще  страждати,
Чекати  щастя  і  тужити?
Чи  довго  плакати  ночами,
І  всім  без  винятку  всміхатись?
Та  плазувати  перед  псами,
Бо  вже  від  них  нам  не  сховатись.
Ми  не  встигаємо  любити,
Бо  це  лише  людська  потреба,
А  лиш  встигаємо  ми  вбити
Любов.  Тоді  повзем  до  неба:
"За  що,  за  що  ти  нас  караєш?
Хіба  ми  винні,  що  забули
Покаятись.  Та  ти  ж  не  знаєш,  
Що  ми  глухі,  що  ми  не  чули
Як  ти  нас  кликало  до  себе:
Чи  до  життя,  чи-то  до  смерті.
Ми  не  надіядлись  на  тебе,
Ненавистю  і  злом  роздерті.
Забули  ми,  що  ти  нас  людбиш,
Що  ти  не  кинеш  нас  ніколи.
тепер  скажи  ти  нас  не  згубиш?
А  жити  в  радості  дозволиш?"
Затихло  все,  не  чути  грому,
Лиш  пульс  слабкий  все  не  втихає.
Не  чути  неба...  Йдем  додому.
Не  встигли...  Вже  воно  вмирає...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325473
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 27.03.2012


Що-небудь

Німе  забуття  огорнуло  своїм  туманом  податливі  думки,  що  встигли  стати  ріднимим  для  чужого  мозку.  
Сліпці  прозріли,  але  не  захотіли  побачити  нічого.  Сліпота  виїла  свдомість,  лишилась  тільки  ілюзія  свідомості,  та  всі  заперечують  беззаперечні  факти6  так  було  завжди...
В  ідеальному  просторі  утворилась  тріщина,  крізь  яку  просочилась  одержимість  власною  бездумністю,  що  потрохи  переростає  в  невидиму  "пандемію"  поколінь.
Свої  живуть  чужим,  але  чужі  живуть  своїм.  Парадоксальні  думки  опутують  змучену  свідомість.  Важко...
Особистість  знищено.  Залишились  лише  накази  минулого,  яким  підкоряються  всі...
Все  і  всіх  заковано  у  кайдани  минулого.  Все  і  всі  мліють  від  жорстокої  безпорадності,  але  все  ж  не  хочуть  покидати  свій  світ.
Погасло  світло  у  очах,  а  в  крихітних  зіницях  видно  тьму.
Чути  тихий  стогін  майбутнього...  Усе  покорила  покірність..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325247
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 26.03.2012


Прости, душе…

Душа  -  безсмертна  і  нетлінна.
Я  перед  нею  на  коліна
Стаю,  і  до  землі  вклоняюсь.
Усім  єством  своїм  я  каюсь.
Прости,  нещасна  моя  душе,
Що  тебе  тіло  моє  душить.
Прости  за  те,  що  посадила
В  "тюрму  прокляту"  й  ледь  не  вбила
Тебе.  Я  знаю:  тобі  сумно.
Пробач  мене  ти  нерозумну.
Я  не  подумала  про  тебе,
Задовольняючи  потреби  
Брутального,  сліпого  тіла.
Прости,  прости,  я  не  хотіла...
Прости,  що  тіло  осквернило
Єство  твоє  і  ледь  не  вбило...
Та  ж  ти  -безсмертна,  ти  ж  це  знаєш;
Заради  мене  ти  страдаєш.
Прости  за  те,  що  помилилась.
Прости,  недовго  ще  лишилось...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325245
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 26.03.2012


Заслужена свобода душі

А  грішна  душа  від  неправди  здуріла.
Вона  ненароком,  вона  не  хотіла.
Вона  не  хотіла  з  гріхом  помиритись,
У  штучному  просторі  знов  опинитись.
Відчула  свободу  та  знов  заридала.
Вона  усе  знала,вона  усе  знала...
Вона  знала  те,  що  в  гріхові  скупалась;
Залишила  клітку  в  раю  і  сховалась.
Поринула  в  безвість  з  жалем  і  навіки,
Й  закрилися  з  болем  стражденні  повіки...
З  плачем  оглядалась  і  далі  летіла,
Хоч  крила  зламала  й  літати  не  вміла.
Покинула  рай  і  втікала  від  нього,
Й  знайшла,  як  недивно,  тернисту  дорогу.
Кололась  до  крові  і  кров'ю  стікала,
І  нишком  бездумність  свою  проклинала.
Ховалась  від  всіх  і,  звичайно  ж,  від  себе.
Душі  тепер  точно  нічого  не  треба...
І  от  яка  в  неї  за  все  нагорода:
Заслужена  проклята,  вічна  свобода.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315081
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 18.02.2012


Засуджені без відома

Чи    добре    в    світі    існувати?
Чи    добре    віку    доживати,
Коли    ви    тільки    народились
Й    ще    говорити    не    навчились?
Самі    у    блуд    себе    ведете.
Колись    ота    свята    «вендета»
Дістане    кожного    і    всюди,
Бо    ви,    нещасні    псевдолюди,
Мораль    убили,    поховали,
Аби    нащадки    ваші    знали,
Що    ви    не    знаєте    нічого,
Що    в    вас    нема    в    душі    святого!
Ви    давитесь    слюною    щастя.
Та    все    життя    ваше    –    напастя,
Яке    ви    любите    й    клянете    ,
Й    за    це    тяжкий    свій    хрест    несете.
В    куток    загнали    розум    п’яний    –    
Cп’янів    він    від    думок    поганих.
Ви    до    смерті    забили    совість,
Згубили    серце,    а    натомість    –    
Пусті    залишилися    очі,
Що    часто    плачуть    серед    ночі.
Від    вас    тхне    гниллю    і    брехнею.
Гниє    душа    ваша,    бо    в    неї
Дороги    іншої    немає    –    
Вона    повільно    помирає.
Ви    топитесь    у    насолоді,
І    у    диявольській    подобі
Гріхи    замолюєте    в    церкві:
Не    знаєте,    що    ви    вже    мертві…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310645
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 01.02.2012


По терені

По    терені    вміло    ходила,
Чекала    спасіння    святого.
У    полі    могилу    зробила.
Та    там    не    чекала    нікого.
Палюче    страждання    кололось;
Боялася    бігти    я    далі.
Стояла    на    місці.    Боролась.
Але    не    втечеш    від    моралі…
Мене    вороги    наздогнали.
Та    я    їх    уже    не    боялась.
З    Едему    мене    всі    прогнали,
А    я    залишитись    старалась.
На    терені    ноги    колола,
Верталася    в    рай,    бігла    сліпо
Скривавлена    і    майже    гола,
Аби    повернутись    до    світла.
І    тіло    конвульсії    брали,
Й    посиніли    змучені    ноги,
А    я    все    на    диво    чекала,
Молилася    нишком    до    Бога.
Тягнула    до    неба    я    руки,
Безсилі,    брудні    та    холодні.
Просила    забрати    всі    муки,
Просила:    не    треба    в    безодню.
Та    терен    цей    –    то    моя    доля,
Мій    хрест,    який    нести    я    мушу,
Тому    що    така    Божа    воля:
Йому    я    віддам    свою    душу.
Не    вміла    робити    нічого,
Чекала    лише    я    не    диво,
Чекала    спасіння    святого;
По    терені    вміло    ходила…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310642
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 01.02.2012


Забракло сили

Забракло    сили    народитись,
Ковтнути    повністю    життя.
Не    треба    із    гріхом    миритись,
Бо    вихід    є    –    це    каяття.
Йому    так    важко    підкорятись,
Та    з    вірою    ми    зможем    все.
Ми    маєм    розуму    набратись,
Бо    розум    мудрість    принесе.
Забракло    сил    впіймати    мудрість,
Забули,    що    вона    живе.
Серця    забруднює    абсурдність,
Усе    стає    чуже,    криве.
І    забуття    –    єдина    втіха,
Рятує    лиш    вона    бридкі
Обличчя,    як    в    кімнаті    сміху,
Несправжні,    п’яні    та    гладкі.
Забракло    сили    зрозуміти
Самих    себе    та    суть    свою.
Та    треба    жити    захотіти,
А    не    топитись    у    гною
Ілюзій    власних.    Як    же    важко
Упізнавать    себе    самих.
І    кожен    скаже:    дуже    тяжко,
Коли    нема    в    житті    святих.
Коли    усе    в    душі    заклякло    –    
Ви    захотіли    вороття.
Та    не    надійтесь:    сил    забракло
Воскреснути.    Таке    життя…
Лише    одне    можна    сказати:
Моліться.    Й    навіть    на    краю,
Коли    ви    будете    стояти    –    
Опинитеся    у    раю.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308823
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 24.01.2012


Треба трохи зачекати…

Мої  крила  вже  втомились,
І  не  хочуть  вже  літати.
Так,  не  хочуть…  Помилилась,
Коли  вирішила  стати  
На  рівні  із  мрійниками.
Не  хотіла,  та  зробила.
І  своїми  же  руками  
Ледь  сама  себе  не  вбила.
Я  не  знала,  що  я  знаю
Про  свої  думки,  про  мрії.
Та  відчула,  що  втрачаю
Безнадійну  я  надію
Лиш  тоді  літать  схотіла,
Лиш  тоді  я  породила
Одержимість.  Так,  я  вміла
З  мрій  створити  собі  крила.
І  створила.  А  де  ж  радість?
Чи  втекла,  чи  десь  сховалась?
Лиш  жорстока  безпорадність  
З  мене  голосно  сміялась.
Бо  хотіла  я  злетіти
У  країну  мрій  казкову,
Та  забула,  що  зустріти
Треба  мрію  кольорову.
Я  забула  і  про  крила,
Про  напівживу  свідомість,
Й  одержимість  ледь  не  вбила
Мою  душу.  А  натомість  –  
Почала  її  судити
За  бездумність  із  думками;
Намагалась  пояснити:
Не  така  вона  й  погана.
Що  без  неї,  може,  й  гірше
Бути  в  світі.  Розпочнемо
Делікатне  вбивство  грішних
Мрій,  думок.  Та  чи  знайдемо
З  одержимістю  приємний
Склад  думок,  які  сховались?
Бо  думки  –  то  склеп  таємний
На  замку.  Не  дочекались  
Відкриття,  бо  підсвідомість
Не  схотіла  показати,
Що  таїть  у  собі  совість,
Що  зуміла  поховати
І  себе,  і  одержимість,
Навіть  мрії  поховала.
Й,  на  свою  пропащу  милість,
Крила  втомлені  зламала.
Я  на  землю  впала  важко…
Крила  втомлені  спочили.
Стало  тяжко,  дуже  тяжко.
Та  ж  вони  цього  й  хотіли.
Я  не  знала,  окаянна,
Що  в  душі  життя  вирує,
Бо  була  я  вічно  п’яна
Від  краси,  від  мрій.  Не  чую
Я  що  й  зараз  шепчуть  думи.
І  не  чую,і  не  бачу,
Чи  не  слухаю  я  шуму,
Що  в  душі  існує.  Плачу.
Плачу,  плачу!  Не  втихаю.
Хоче  серце  помирати!
Ні,  я  виживу  –  я  знаю.
Треба  трохи  зачекати…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308822
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 24.01.2012


Тяжке повітря. Ніч. Могили…

Тяжке  повітря.  Ніч.  Могили.
Хтось  зміг  втекти,  а  когось  вбили.
Над  цвинтарем  нависла  хмара,
А  між  могилами  –  примара
Навколо  ходить  і  блукає,
А  от  чому  сама  не  знає.
Страждальний  стан.  Скажені  очі
Чогось  шукали  серед  ночі.
Волосся  чорне  на  лиці  
Ховало  від  усіх  синці.
Криваве  тіло,  тонкі  руки
Виказували  сліди  муки,
Та  не  тілесної  –  душі,  
Яку  замучили  усі…
Примара  бігає,  регоче.
Чого  ж  насправді  вона  хоче?
То  плаче,  падає,  ридає,
То  ледь  від  сміху  не  вмирає.
Та  божевільна,божевільна.
Хіба?  А,  може,  просто  вільна?
І  раптом  щось  заметушилось,
У  ямі  нишком  причаїлось.
В  могилі  чути:  хтось  сміється
Й,  здається,  що  на  волю  рветься.
Принишкла  дівчина-примара,
Та  й  дожидати  чогось  стала.
І  тут  –  нечисті  виповзають,
В  людей  всі  грати  починають.
Не  знають,  що  вони  –  мерці.
На  їх  гидливому  лиці
Нема  нічого  –  лише  тьма,
Поглинула  усіх  вона.
А  ті  нещасні  псевдо  люди
В  гною  стоять,  бо  гній  усюди.
А  дівчині  куди  подітись7
І  де,  скажіть  же,  їй  зігрітись?
А  їй,  примарі.  І  не  треба:
Вона  бере  тепло  від  неба,
Де  повний  місяць  проживає.
Він  вже  давно  оберігає
Нещасну  дівчину-примару;
Й  завжди  ховається  за  хмару.
А  ті  плюгаві  мертвяки
Бажають  в  яму  затягти  
Не  трупаків,  людей  отих,
Що  ще  залишились  в  живих  
І  тягнуть  руки  до  життя,
Бо  найстрашніше  –  це  тюрма.
Ті  вбивці  дівчину  шукають.
Їй  руки  й  ноги  поламають,
Якщо  впіймають.  Ні,  не  зможуть!
Бо  вищі  сили  допоможуть
Залишити  хоча  б  одну
Стражденну  душу  все  ж  живу!
Та  мертві  бою-таки  хочуть.
Чекайте  ж,  всіх  вас  заволочуть  
В  яму,  глибше  закопають.
І  все-таки  вони  програють.
Причина  в  тому,  що  вони  –  
Усі  єхидні,всі  гнилі,
Один  на  одного  плюються  –  
Колись  же  в  слині  захлинуться…
Та  дивно:  мертві  об’єднались.
І  справді  дуже  постарались,
Аби  убити  ту  єдину,
Невинну,  як  малу  дитину,
Зламати  волю,  поховати,
Щоб  серденько  її  забрати.
А  та  нещасна  не  злякалась,
На  очі  мертвим  показалась,
І  всередині  щось  забилось,
Нестримне  щось  заворушилось
Й  нещасній  сили  додало,
Аби  убити  мертве  зло.
І  кинулась  вона  душити
Тих  трупів,  слиною  залитих,
Назад  в  могили  запихати
Та  всіх  землею  закидати.
І  дівчина-таки  змогла:
Нелюдське  зло  перемогла.
Серед  могил  вже  вільно  ходить
Й  нічого  злого  не  знаходить.
Вона  одна  лиш  так  зробила:
Взяла  –  та  й  просто  вбивць  убила.
А  інші:  або  утікають,
Або  від  смерті  потерпають.
І  знову  ніч.  І  знов  могили.
Хтось  зміг  втекти,  а  когось  вбили…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307192
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 17.01.2012


Вороття не буде…

Всі    праведні    повимирали
По    добрій    волі.    Вони    знали,
Що    буде    кожен    скреготіти
Зубами,    плакати,    горіти
У    підземеллі    Люцифера.
Це    він,    проклятий    ненажера,
Гризе    серця    і    губить    душі!
Із    тіл    людських    він    робить    туші
Й    годує    ними    звірів    пекла.
І    всюди    кров,    солодка,    тепла,
Тече,    малюючи    страждання.
Лиш    чути    стогін    та    зітхання…
А    вас    ніхто    вже    не    почує,
Ніхто-ніхто    вас    не    врятує!
Вже    пізно…    Ви    ж    колись    забули
Усі    молитви    і    не    чули
Як    немічний    просив    попити,
Голодний    –    хлібом    пригостити,
Вмираючий    –    руки    подати,
А    винний    прощення    благати
Ходив    до    вас.    Що    ж    ви    зробили?
Та    потихеньку    ями    рили
І    будували    домовини.
Не    знали    ви,    що    провини
Ярмом    на    шиї    давно    стали.
А    ви    не    знали,    ви    не    знали…
Чи,    може,    не    хотіли    знати?!
Та,    все    одно.    Тепер    страждати
Ви    змушені.    Ця    доля    краща,
Ніж    невідомість    та    пропаща,
Що    є    між    пеклом    і    між    раєм.
І    вже    тепер    не    вибирає
Ніхто    й    нічого,    бо    не    може,
Бо    тут    ніщо    не    допоможе…
Тут    діє    право    на    мовчання
І    на    гірке    розчарування.
Ви    не    дотримались    закону,
Тепер    -    страждайте    всі    до    скону,
І    не    просіть    тоді    вже    смерті,
Ненавистю    і    злом    роздерті.
То    ж    перед    тим,    як    щось    робити,
Чи    очі    на    усе    закрити    –    
Згадайте    вічність,    що    забуде
Всіх    вас,    нещасних.    Й    будь,    що    буде…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307191
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 17.01.2012


Чекали мене вдома

Чекала  мене  вдома  обрубана  свідомість.
Ховалася  по  закутках  гола,  смішна  совість.
Просилися  на  волю  почуття  глибокі;
З  них  сміялось  довго  серце  косооке.
Чекала  мене  вдома  низка  повідомлень,
Зграя  ненормальних,  диких  усвідомлень,
Що  не  мають  значення  на  землі  й  на  небі,
Що  народжуються  лише  при  брудній  потребі.
Чекали  мене  вдома  чужі  стереотипи,
Вони  просили  їсти,  вони  просили  пити.
Та  я  їх  покарала  за  нице  існування,
Залишила  їм  друга  –  гірке  розчарування.
Чекала  мене  вдома  поранена  свобода;
Кликала  до  себе  невихована  згода.
Хотіла  заманити  назад  до  мого  дому,
Хотіла  повернути  знову  до  полону.
Але  вони  не  знали,що  я  не  повернуся,
Що  я  тепер  вже  точно  більш  не  помилюся.
І  хай  вони,  нещасні,  мене  там  не  чекають.
Я  відкрила  двері  –  нехай  теж  втікають.
Чекали  мене  вдома  ображені  сусіди,
А  разом  з  ними  гості  –  невиправдані  біди.
Чекали  вони  довго,  досі  ще  чекають.
Та  я  не  повернуся.  Цього  вони  не  знають.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306933
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.01.2012