| Сторінки (2/192): | « | 1 2 | » |
Ти зборИ у собі
Крапелини зневіри і страху.
І на літніх вітрах
Переправ понад світом чужим…
У промінні спадають
Усі тіні із нашого даху.
І зникають додолу,
Загортаючись пилом рудим.
Нам би бути собою
Й не звикати до образу інших…
І своє у собі пронести,
Пеленаючи страх .
Ти сьогодні такий…
І можливо, малий серед більших.
Та все ж будеш єдиним -
На землі й у далеких світах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957260
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.08.2022
Заколисує день
Нездійсне, розгублене, прийшле.
І думки у рядки переходять
Долаючи час.
Хто б нам що не сказав, а минуле -
Назавжди відійшле…
І в майбутньому, може,
З новим словом хтось буде із вас.
Як гортаються дні,
Наче листя злітає осіннє.
За вітрами кружляє,
Вибираючи долений шлях.
Повернися у день
І пройди навіть те, що запізнє…
І в собі залиши
Для продовження в нових світах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941025
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.02.2022
Засніжило, а як захурделило!
БІлосніжжям лягло долілиць.
Прилягло, пересипалось меливом
Із небесних далеких зірниць.
У купинах пухнастих сховалося,
Побіліло довкілля в снігах.
Холоднеча вітрами озвалася
Візерунком - мазком на шибках.
Припухнастилось гілля перинами,
Теремками збіліли садки.
Заступилося небо хмаринами,
В чудернацьких беретах стіжки.
Вітровієм хурделить метелиця…
І, направду, зими антураж.
Срібна ковдра довкола простелиться -
Незрівнянний зимовий пейзаж!
Долілиць - додолу, вниз, на землю
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936255
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.01.2022
Загубились, мабуть, в паралелях,
Бо ж з дитинства клялись - йти навстріч.
І поріг був один в наших дверях,
А чомусь розійшлись - врізнобіч.
Не пізнаємось певно вже нині,
У роках посивілий пейзаж.
Лише груша крислата й донині
У чеканні квітує, все та ж.
Де ж поднесь ми дороги верстаєм?
Заплелися літами в щодень...
Забуттям, перетнуті кураєм
Світ дитячих лише... одкровень.
Передзвоном весняним злинає
Спогад зустрічей наших і слів.
За якими меандрами, краєм…
Ми в яких паралелях світів..?
Курай - степова рослина з групи перекотиполе.
Поднесь - по цей день; досі.
Меандр - звивиста неперервна лінія.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915709
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.06.2021
Весняний подих впереміж із снігом.
Вже й березень пролинув у порі.
І квітень розпочався новим бігом...
Й зненацька схлипнув холодом в журі.
Суцвіття ніжне присипає біло.
І першоцвітам скипень - звідусіль.
А квіт злинає в піднебесся сміло
І що їм ця не в часі заметіль.
Весна тонує синьооким небом
І білизною розсипає встіж.
Цвітіння духмяніє диким медом...
Весняний подих з снігом впереміж...
Скипень - холод, дуже холодна погода.
Встіж - скрізь, повсюди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910257
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.04.2021
Зникає тінь від сонячного фронту,
Ховається приблуда у куток.
І новий день встає з-за горизонту,
І робить свій непереможний крок.
Ступає день, по- своєму, без правил.
Й таки, здається, ми вже не його…
А він іде неспішним кроком, вдалим.
І не питає, як ми і чого?
Засмучені, розгублені, в тривозі
Притишилися голосом німим.
Й малюємо життя своє - у прозі,
Надіємось - удасться щось самим.
Буття ведеться сонцем і вітрами,
Дарує нових нині нам подій.
Весніє небо в синій панорамі...
Та буде день у кожного лиш свій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909338
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.03.2021
Моє щастя
Яке ж то щастя треба мати,
Щоби світанки зустрічати,
Щасливо усміхатись квітам,
Перебирати коси вітам.
Яке ж то знову щастя мати -
Радісно день новий вітати,
Складати із крупинок щастя
І в долі випросить, як вдасться.
Яке ж то диво треба мати -
Теплом в краплини повертати
Кришталь посріблених сніжинок
Й великий шлях з малих стежинок
Попри невдачі, викладати.
Яке ж заласся треба мати -
Тримати у долоні ручку
Донечки, сина чи онучку
Вести до сонця у промінні
У Божому благословінні.
Яке ж то щастя треба мати -
Думати, жити і писати…
Заласся - насолода, втіха.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908627
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.03.2021
У білих піщинках сховалося все:
Бадилля, листів”я і віття…
Зимове суцвіття довільним есе
Малює перкальне поліття.
Будинки, дерева у пледі снігів
Вгорнулись, неначе бабулі.
І ґанок в недосвідах тихо скрипів
Й морозились вітром кошулі.
Сніги запорошили чисто поля,
Вмостились у кожну шпарину.
У білому цвіті зимує земля
Під вічний мотив клавесину.
Недосвід - ранковий мороз.
Клавесин- старовинний клавішний музичний інструмент.
Кошулі - сорочки.
Поліття - благодатна погода.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902947
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.01.2021
Долучитись мені б до слова,
Щоб повести розмову нашу.
Не спровадити б і прожога
Замішати в осінню квашу…
Повести б ту розмову стиха
Про осінню завію днями.
Загорнути б в листів”я лихо,
Що вмостилося межи нами.
Зачепитися б ще за вітер
І притримати хвилі силу.
Скласти слово з великих літер,
Обтрусивши часину пилу...
У верстах загубили щирість
В спілкуванні забутих звуків.
А осіння пора нам - у милість,
Попри, спогади і розлуки…
Осінь багрою розсипає,
Просіває дощі крізь сито.
За думками вже не встигаю -
Давниною роки прошито...
Багра - багрянець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897860
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.12.2020
У пригорщах тримаю літо,
У сонці тішуся теплом.
Хай осінь запізнілим квітом
Іде у часі, напролом...
А небо виграє в промінні,
У сяйві повниться земля.
Ховає виноград в затінні
Солодкі грона у гілля.
Так надзвичайно відчувати
Усю природи благодать!
Усміхнені світанням хати,
В заплітті затишком стоять.
Осяйний ранок, теплий - тиша...
Сміливо літо краєм йде...
А осінь лИстом скаргу пише
І вітром удоріж кладе...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888762
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.09.2020
В лоні сакрального світу,
В безлічі стежок - доріг...
Як розпізнати уміти
Ту, що для мене зберіг.
Й часом невпевнені кроки
Йдуть у прудкі і гінкі.
А понад пліття високі -
Перетинають мілкі.
Дивиться небо на спроби,
На метушню у слідах...
Як подолаються броди,
Як вибирається шлях.
Знов розмальовує ранок
Світло, стираючи тінь,
Роси збирає у збанок
У переплітті цвітінь.
Хвилями косить пшеницю,
У різнотрав’я кладе.
Десь набирає дещицю,
Десь позичає своє.
Вітриться сонцем стежина,
Крає проміння межу.
В кроках малює людина
Долю свою… чи чужу…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885710
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.08.2020
До зеніту іду у небеснім промінні блакиті,
А красу і дива прогортаю навколишнім днем.
Залишаю словам всі пробачені й пройдені миті,
Хай стихають укупі, загорнувшись новим міражем.
Я сприймаю навстріч всі небесні потоки вітрами,
Уміщаюся в простір, набираю іще висоту,
Залишаючи кроки на простелені досіля крами,
Я собою вбираю незбагненну краси пишноту.
У німому чеканні прислухаюсь до подиху світу
І доземно схиляюсь за дарунок сприймати убір.
В цім полоні живу, визначаю щоднями орбіту , -
Де у далі зорить у співзвуччі небесний Клавір.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885449
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.08.2020
Думами вгортаюся у сни,
Ціпко придивляюся у себе.
Знову йду, стежиною весни
За дитинством слідом і заледве…
Поспіхом занурююсь у дні.
Спогади молотять, наче градом.
Мить ота тривожиться в мені,
Я ж, чомусь, топчуся поза кадром.
Так, неначе вже усім чужа.
Скрізь пройшла і вже перелюбила.
Попереду десь лежить межа,
А я ще спинаюся на крила.
...І нехай стомилися вони,
І міцними їм уже не стати.
Світе, не жури і не вини -
Снами повертаюся до хати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884275
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.07.2020
Кажуть...
Не може щастя бути вполовину,
Як снігу не буває у дощів.
Весною не назвемо люту зиму
І птахами уїдливих хрущів...
А може?!
Й мить щасливою зостатись.
І серед снігу випадуть дощі.
Весна зимою зазирає у хату,
А бруньки налилися у кущів.
І навіть птахи, розгорнувши крила,
У піднебесся висоту несуть.
Пора напрочуд вже така смілива.
Зима? Весна? Ну, просто...каламуть!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868105
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 15.03.2020
Зазиміло, забіліло
Сніг.
Білизною, наче пухом,
Ліг.
Завертілось, закружляло
Враз.
Зазвучало у зимовий
Джаз.
Все засипало снігами
Вмить.
Припорошене довкілля
Снить.
І красою запанілий
Світ -
Запізнілої зими хіт!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863955
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.02.2020
33 роки я відкривала ці двері...
https://www.youtube.com/watch?v=K9FU9b4usLs
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=861434
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 15.01.2020
https://youtu.be/HQXf_TONxuY
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860592
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.01.2020
https://l.facebook.com/l.php?u=https%3A%2F%2Fyoutu.be%2F9jLTKoLpJQo%3Ffbclid%3DIwAR2ediWIX7CAYwjI290WM2n_TzE2XU3abtJ7sKN0EbKgKQ6DbID39JDgdiA&h=AT1TQOMQHXpvTACUA_xMG3mg0aNXy9CTodxiWXJQixaRYU5mt-5j2Lc7GISG3m8hML1B5SQbtkzp-Jk06fsBaZDJzjXnxe1fTM1R0ymb26RbmvgJJUNtHZx3DlqS0JClLTTV
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860510
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.01.2020
Відшелестіла листопадом осінь,
Безлисто усміхнулась у вітрах.
Захмар”ям сірим пригорнула просинь,
Вмостилась тихо на моїх плечах.
Обвітрила пониклі хризантеми,
Такі замерзлі, збляклі…і живі.
Відголосила у німому щемі,
Відкланявшись у краплі дощові.
А скільки смутку прилягло в туманах!
Відтінків сірих звисла пелена.
Стирається осіння панорама…
Засніжено лягає білизна.
Зима…
Абрис, обрис - окреслення образами якогось змісту, явища.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856574
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.12.2019
Нічний дощ
Жебонить за віконями дощ,
На даху вибиває танцюльки,
У калюжах всміхається з площ,
Розсипаючи хвацько буль -бульки.
Ніч притихла, промокрена геть,
Загубився у хмарищах місяць.
А у часі по третій вже чверть...
Краплі з неба потоками висять.
Я відлічую хлюпанням ніч,
Дожидаю у споминах рання.
І сльозинка спливає із віч -
У молитві все ті ж запитання...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845570
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.08.2019
Сон за дверима…і не приходить.
В марно заплющених очах крутиться світ.
Підклавши під голову теплу долоню
З думками, що вже безліччю літ
Розмовою стукають тихо у скроню.
А пам’ять стискає ніч до краплини,
Забіливши темряву світанком.
І ніяких претензій до світу -
День завжди починається ранком.
Сон ...не приходить...
Як думками усе перетліти..?
Як зуміти…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835035
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.05.2019
Зима змагається з дощами.
Снігами вкрилася б - нема.
Останні крихти під ногами
Топталися… Усе дарма...
Дарма в холодному полоні
Відточувала ніч мечі.
Стежки мостила з льоду- броні,
Що вдень зливалися в дощі.
Зима ущент себе журила:
-Пора ж моя і лютий мій...
Снігами - грудами б укрила,
Дихнула б кручами завій...
Десь там, вгорі, небесні мури
Снігам дорогу перейшли.
Останні змито кучугури,
Що геть калюжами зійшли.
Пора, насправді, розгубила
Свою красу, сріблястий дзвін.
Невже здалася, склала крила?
Чи то заснула,чи то лінь…
Отак у думах із собою
У монолозі тет- а-тет
Притишила… А за спиною -
Замета білою каймою
Сніги припрошує юрбою -
Зима продовжує сюжет.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825303
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 13.02.2019
Закружляла зима візерунками,
Нахуртечила в клинах полів.
Намостила горби снігом-клунками,
Закрутила усюди шпилів.
Нахитрила, збілила, завіяла
І морозом шибки узялись.
А снігами версти переміряла -
Нагадала сьогодні й колись...
Так здавна зимовієм метелила,
У порі замітала сліди.
На стежинку з дитинства хурделила…
Не вернутися більше туди.
Ось, здається, біжу за санчатами
Та, насправді, на згірку стою...
А обабіч льодянки з малятами
Вимальовують зиму свою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818194
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 19.12.2018
Світло знизали тіні,
Мряку розсипав дощ.
Краплі із косих ліній
Хлипають серед площ.
В день проривався вітер,
Сівером хухав скрізь,
Осені барви витер
Поміж краплинок сліз.
Сад порідів… Безлисто
Тихо вітався дуб.
В жолуді, як в намисто,
Пагона вбрався чуб.
Все у довкіллі знишкло,
Супилось стужі встріч.
Квітом... з останнім блиском -
Йшли хризантеми… в ніч.
Студінь - холод.
Сівер - північний холод.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816098
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 02.12.2018
Іду... і, здається, пройшла,
Відміряла день у зеніті.
І крихти від щастя змела,
Бо де ж учорашні подіти.
Прихмарена неба блакить
Осінні веде передзвони.
І втома уже не болить,
І вітер звиває канцони.
Пройшла, і зібравши щодень -
У вигук прожитого віку,
Я, попри своїх одкровень,-
В спротив викладаю субліку.
Довкілля ж замовчує крик,
Що клято штовхається, зримо.
А світ так, неначе і звик,
...і ми поміж ним, чомусь, мимо.
Субліка - скарга.
Канцони - пісня.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814229
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 17.11.2018
Осінній...
Осінній день, таки осінній...
Холодний подих з-за плеча.
І ранки присипає іній,
І вітер грає у “ квача”.
Жбурляє листя на долоні,
Неначе злитки самоти.
Стоять берези у поклоні
З вітрами вже давно на “ ти”.
А верби віття похилили
Букетами осінніх свіч.
Дощі фіранки перемили
Небесних вікон навсібіч.
Жовтаво фарба розлилася
У вишиту канву окрас.
І по-осінньому тераса
Розквітла в “профіль і анфас”.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812042
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 31.10.2018
Переступила з літа в осінь,
Перегорнула календар.
Але ж яка небесна просинь
Ще виграє з-за сірих хмар!
Впиралось літо, шелестіло
Вітрами теплими впритул.
І золотіти не хотіло,
І не кришило палітур.
Щебече птаство лунко в парі,
Сади у яблуках цвітуть.
А дощ завис в осінній хмарі,
Здається, краплі... переждуть.
І айстри...кольорами грають,
Висвічують уклінно цвіт.
Сягає літо небокраю -
Росою скрапує із віт.
Осіння днино, не тривожся,
Що літу плещемо віват!
Не визначаєм переможця,
Лише радіємо, що так.
Так літо днює, попри осінь
І забарилось не на жарт.
А соняшник проміння й досі
Збирає із небесних кварт.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807416
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 22.09.2018
Місяць,наче скиба, зачепився в небі,
Кажуть, так зростає у своїй порі.
А мені, здається, щось таки підгледів,
Просто, сонно зирить помежи зорі.
Як земля зітхає щоденно від спеки!
Молодиться ж в сяйві місячного тла.
Ніби зовсім поруч, а такий далекий…
Й місячну доріжку хмара заплела.
У просторі ночі сіє таїною
Дивний світ незнаний, вічністю старий.
І укотре місяць картину двобою
Притаїв захмар’ям силует то чий…
Ночі невідомість приховала темінь,
Страхами засіла з кожного кутка.
Лиш ліхтар сліпує на алеї кленів...
Сполохом у тишу дихає з листка.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806234
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 11.09.2018
Щоднини щастя визираєм.
А в небі сонце золоте
Теплить долоні небокраю
І літо присядом веде.
У квіти загорнулась спека
Духмяним подихом жоржин.
І щастя зовсім недалеко -
У кроці зміряних хвилин.
У літнім потиску з вітрами
Теплом шепоче й обірУч
Тримає хмари над ланами,
Тумани скочує зі круч.
Вселенське щастя і безмежне
Над світом викладає дні.
Впізнай його й необережно
Не пропусти в собі, в мені.
Не залишай десь на узбіччі-
Пригорнеться в чужих руках.
І зазирне комусь у вічі,
І вмоститься в чиїхсь літах.
А ми все щастя визираєм.
Нема, не буде, чи ж прийде?
Якого ж, де іще шукаєм?
Воно ж за руку нас веде:
Життя і сонце, небо,
квіти...
Дарунком з нами, попри все.
У колі: рідні, дім і діти…
І серпень яблука несе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804105
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 22.08.2018
Мовчанням промовчу образу,
Бо як? Зрікатися і йти..?
Бо як же так - умить, відразу
Помежи спалені мости.
Аж гроші мірою у дружбі!
На щирість навернувсь п’ятак.
І вигода тепер у службі
Та ще плітки, отак, про всяк…
А ми ж були у колі спільнім…
Чому ж стираються сліди?
І холодом, неначе іній,
Присипалися назавжди.
Мовчанням промовчу і знову
Себе спитаю, що не так?
Із небом поведу розмову
І причиню сльозу. Відтак!!!
Щоднини прогортаю долю...
В захмар’я кинута печаль.
Мовчанням я себе неволю
У дружбі крапкою, на жаль...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801820
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 04.08.2018
Пробивається сонце весняне...
Як зіщулились сніжні поля!
Лід зсувається й краплями тане
І свіжіє вітрами земля.
Красовик розгортає крилато
Понад пліттям свої ґарункИ.
І пора занотовує свято,
Заплітаючи в барви гілки…
Та сюрпризами день холодніє:
Присипає снігами зима,
Візерунками білими віє
Заметіль... І весни вже нема!?
Первоцвіт в кришталевім полоні,
Похмурніло у неба чоло.
Плеще вітер в зимові долоні
Й березневу весну замело.
А зима ж та, неначе “в законі”,
Сніговієм хурделить вдоріж.
І лелеки в морознім припоні
Із весною стоять босоніж.
Красовик - березень.
Ґарунки -візерунки мережива.
Вдоріж - дорогами, шляхами.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783654
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 21.03.2018
А межень у снігу...
Зухвала й бунтівна
зима свою жагу
втамовує сповна.
В пуховику земля,
вагою гнеться ліс,
схолоджені поля
у пелену взялись.
Убрались в кожушки
калина, глід, кизил.
Засріблені вершки
у тополиних крил.
А холод і в рукав
забрався, і в колер*,
і за лице щипав
без ніжності й манер.
Зимовий передзвін
вростав в захмарну вись,
струмок і водогін
у кригу зодяглись.
Пороша, як перкаль!
Зимовий антураж.
А холод у кришталь
заковує пейзаж.
*Колер -жіночий комір.
Межень - лютий.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777065
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2018
Засніжила зима білосніжно,
Склала крила тихенько і ніжно,
Білим пухом, на землю упала...
Я бажання для нас загадала.
Коли буде хурделити зранку,-
Промету нам доріжку від ґанку.
І «люблю» намалюю вітрами,
У танку закружляю снігами...
Шелестіла зима далиною,
Залягала в душі самотою...
В темінь часу вдивлялася жінка.
За вікном пролітали сніжинки.
Вечорово у зорях іскрились -
Сріблом в коси її зачепились.
«Ой, замріялось!» – враз схаменулась,
Лиш куточками губ усміхнулась.
Ті ж засніжені в спогадах вишні,
І прощання з коханням колишнім...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765261
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.12.2017
Здається, все про зиму написали,
Моя ж душа в рядок несе слова...
Дивилась ж бо, як діти сніг топтали
І як сміялась Баба Снігова,
Як тихий усміх щастям материнства
Коректував цей білосніжний грим.
І радощі у галасі дитинства -
В нелічених роками диво зим...
Лапатіші все падають сніжинки,
Їх не злякає кригою мороз.
У пригорщах тепліють на краплинки...
Такий от є в зими “метаморфоз”.
Хурделиця загралася з вітрами,
Мете сніги в горби, ген на шляхи!
Із срібного засніжжя панорами,
Лиш в обрисах видніються дахи.
Я нашепчу у віхолу бажання,
Нехай летять у відстань зимову.
І в нашу ніч, що видалась остання,
Краєчком щастя спомин відгорну.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765258
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 10.12.2017
Я і Осінь - осінній тандем.
Вишкрібаємо кроки із листя.
До зими ми сьогодні ідем,
У дощах перепрані імлистих.
Я і Осінь, а поміж версти
Й хризантем багрянисті оскіпки.
Я звикаю думки донести
Пелюстками з осінньої квітки.
Я і Осінь! З вітрами в танку
Хай самотність кружляє листів”ям.
Й павутинку останню тонку
Відпускає в безлисте верхів’я.
Я і Осінь - осінній тандем…
В сірім смутку ряхтять парасолі.
Листопад золотим міражем
Виставляє осінні бемолі.
Я і Осінь... і спогадів мить
Перешіптує краплями щему.
І, здається, уже не болить…
Життя креслить нову теорему.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758225
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 01.11.2017
Ще інколи гукнеш здалеку віршем
Та у рядках дочитую лиш спомин.
В твоїх словах мене немає більше.
Ще раз гортаю наші дні без втоми.
Ось ми з тобою в потиску долоні,
Ось - поруч із обіймами берези.
Від щастя мої сльози не солоні,
Від щастя ми , неначе нетверезі…
А думка закрадалася, корила.
Тулилась до плеча й уся німіла.
Чекала слів, що піднімають крила...
Кришилася любов отак несміла.
Щоднини відцвітала у чеканні,
А ти казав: ”незграбна, неуспішна...”
Слова луною міряли прощання…
І нас не стало між собою більше.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754550
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.10.2017
Я на літо таки озираюсь...
У промінні б побавитись ще.
Ніжно квітів останніх торкаюсь,
Заховавши в жоржинах лице.
А пелюстки уже золотавий
Приміряють осінній “прикид”.
Й витанцьовує вітер лукавий...
Затуманився геть краєвид.
Озираюсь...шукаю ще літа.
У долоню проміння ловлю.
Та чомусь вона вже не зігріта.
І тепло я крізь пальці гублю...
Мила осінь, чекай, не женися!
Барвам дай догоріти в красі.
Не гостри сивим холодом списа,
Не стинай, не губи на росі!
Зачепилися клаптики блиску
У зеленому вітті беріз.
Осінь тче із пожовклого листу
Килимки із дощами навскіс.
Помандрую у Бабине літо
Обгорнутись теплом хоч на мить.
Озираюсь до літа… Над світом
Зафарбовує осінь блакить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751851
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 23.09.2017
Замостилась у хмаринку казка,
Із дощу зіткала чудеса.
Миле літо, не спіши, будь ласка,
Он навколо ще ж яка краса!
Килимком злягли високі трави,
А кленове гілля - до землі!
У духмянім подиху отави
Стишились цибато журавлі.
Висота всміхається промінням,
Над землею сяйва благодать.
Дозріває у теплі насіння,
Зорі чорнобривцями горять.
Не спишу краси і ласки літа.
Поруч стільки див дарунком нам.
Пригорнути б до душі зуміти
Сонцеликий неповторний храм...
На вітрах замріяні жоржини...
Серпнем дозирають теплі дні.
Барвами із літньої картини
Осінь розмалюю у вікні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748479
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 30.08.2017
Хочеш сказати - скажи!
Друзі, запрошую вас на прогулянку морськими хвилями!
Моя поезія ожила для вас сонячним промінням на водах Балтики!
Завдячую героїні обкладинки моєї першої поетичної збірки Наталії Князь. Вона повернулася до місця, де було створене фото для моєї книги, щоб щиро і душевно озватися словом. Окрема вдячність OlaNeya Project за створення такого незвичайного відеоряду.
Тож приєднуйтеся до зізнань, щоб відірватись на мить від буденності і поринути у звучання поезії в колаборації з мелодією моря.
[youtube]https://youtu.be/YJvs0_Adx5Q[/youtube]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748285
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.08.2017
Визбирую я усмішки у сонця,
що лагідно торкаються землі.
Ви кажете, в зимовій ополонці
весну полонять, наче у петлі?
А я скажу: не вірте тому слову,
бо вже квітують понад світ сади!
Як білим змалювало он, діброву,
як пелюстками вишило сліди!
Куди не глянь, усюди білим ніжно
цвіт розсипає навкруги весна.
Ну, скажете, що зовсім не маніжно,
а я скажу: така у нас Вона.
Із бруньок випорошує суцвіття,
із зелені гаптує килимки.
Порипує на вітрі сизе пліття…
Іде весна… порою, напрямки!
Й нехай отак, із холодом тривожно
карбує днями свій новий прихід.
Іде до нас назустріч переможно
весняними кульбабками убрід...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731719
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 03.05.2017
На краю самоти я вишукую раду,
У нічному безсонні загортаючи крик.
Я іще раз в собі переважую “ваду”,
Бо чому ж це мій світ сизим маревом зник.
І не стало в мені ні краси, ані друзів.
Перешіптує вітер стогін важких думок.
І вже йду я “назад” по обпаленій смузі,
І півнеба схилилось в придорожній пісок.
А мовчання плете невимовні печалі,
Аби смутком зважніло пригинати ходу.
У весняних сльозах мокнуть води проталі,
А я нібито там… там... іще на льоду.
І у слові уже не знаходжу розради,
Спопелилось від болю переказаних фраз.
І самотність - жура в мені промені краде,
І все меншає сонця у тенетах образ.
Як же вийти?! Довкруг лиш із фальші перила...
Прогинатися в міру за вітрами услід?
Підтягнувши попруги, піднімаю вітрила!
Все ж повірю, що день - дозволяє політ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731068
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.04.2017
У сніжній заметілі
знов чарами зима,
неначе в водевілі,
і вітер "у керма".
Сніжинки розставляє,
то колом, а то в ряд,
у небо піднімає
і сипле їх назад.
Ну, де ж тут зрозуміти,
що вітровій в танку
ще закрутив півсвіту
в зимовому вінку.
Він пухом застеляє
доріжки і сліди,
здається, і не знає,
що нам іти сюди.
У сніжній заметілі
хурделить ...навісна !
Не страшно! В водевілі -
акторкою Весна!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729610
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.04.2017
СЛОВА… СЛОВА…(Світлана Моренець)http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716204
Неначе вирвав хто слова
з душі моєї.
В рядочок ставлю букви я -
все не з тієї.
Нічне безсоння заверну,
розсиплю плаєм.
Краєчок долі відгорну
за небокраєм.
Там сонце потуги кладе,
щоб знову встати,
А серце спомином веде
мене до хати,
Де від дитинства в царині -
батькі่่вський подих.
Поріг, обійстя й уві сні
ріднить на подив…
З тих пір, здавалось, всі слова
несла для світу.
Сьогодні ж - “кру่гом голова”
комусь на втіху.
Мовчанням губляться в яру,
дощать сльозою.
Та я слова таки зберу
і “ вийду з бою”.
Загоять душу солов’ї -
озвусь рядками.
Й слова, відроджені мої,
зійдуть житами.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728615
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.04.2017
На віях зачепилися сніжинки
І небо тихо паморозь плете.
А під ходою краються крижинки,
Іде зима, собою шлях мете.
То так іде снігами Королева!
У візерунках мружиться земля.
Як білопінно височать дерева,
Як білосніжно стеляться поля!
У цій красі, неначе заблудили...
Не віднайти мені слідів отих,
Що ми з тобою щастям находили,
Де навіть світ обіймами притих.
Візьми сніжинку ніжно на долоню,
Вона здолала версти в сніговій.
З моїх зітхань сльозу несла солону,
Ти милостиво подихом зігрій.
Мереживо зіллється у краплину
І сповниться з невимовлених слів…
Ти ж не сказав, що щастя вполовину -
Це просто ніч...без наших диво снів...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710417
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.01.2017
Шановні друзі, нарешті, мій вимріяний поетичний доробок має друковане життя! Радітиму зустрічі з вами.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709073
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.12.2016
Здається, все про зиму написали,
Моя ж душа в рядок несе слова...
Дивилась ж бо, як діти сніг топтали
І як сміялась Баба Снігова,
Як тихий усміх щастям материнства
Коректував цей білосніжний грим.
І радощі у галасі дитинства -
В нелічених роками диво зим...
Лапатіші все падають сніжинки,
Їх не злякає кригою мороз.
У пригорщах тепліють на краплинки...
Такий от є в зими “метаморфоз”.
Хурделиця загралася з вітрами,
Мете сніги в горби, ген на шляхи!
Із срібного засніжжя панорами,
Лиш в обрисах видніються дахи.
Я нашепчу у віхолу бажання,
Нехай летять у відстань зимову.
І в нашу ніч, що видалась остання,
Краєчком щастя спомин відгорну.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706876
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.12.2016
Відішлю слова твої в завію
І тумани загорну в сувій.
Понад світом вітер перевію
І забуду навіть голос твій...
Так себе вмовляла проти ночі,
Щоб у снах іти услід тобі.
І вела думки свої жіночі,
А вони губилися в юрбі.
А зима вже знову норовила…
Снігом засипала… А мороз
Витинав на шибці диво крила,
Сковуючи все у лід-гіпноз.
Віхола злітає понад хмари
Та кружляє у танку дарма.
У словах твоїх не стало пари,
Поміж нами відстань...і зима...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703877
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.11.2016
Випав сніг. Усміхнувся зимою.
І засипав печалі і щем.
І стежинку, яку ми з тобою,
Малювали осіннім дощем.
Випав сніг. Забілив все навколо,
Наче пухом, засипав сліди.
Я проходжу вже “...надцяте” коло
І усе не туди... не туди…
Випав сніг. Заморозив… В куделях
Опинилися клени й дуби.
А сніжинки дорогу все стелять…
Та я знову іду не туди.
Випав сніг. Холодить вітровієм.
А я подумки в наших словах,
В поцілунку, що подихом мліє
Ще і досі, в пришерхлих вустах.
Випав сніг. І мабуть, недаремно.
Замітає снігами версти.
Ми з тобою ніколи, напевно,
Вже не будемо знову на “ти”.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700780
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.11.2016
Жалі мої схилилися у щемі...
Стинає осінь трави у журі.
І вітер дивом витинає схеми,
Видовжуючи в небо димарі.
Вдивляюся у завіконну темінь
І мороком здається тиха ніч.
Лиш кілька зір, неначе в діадемі,
Спускають сяйво із небесних свіч.
Вколихується дрімом усе суще.
На шибку вписую твоє ім’я.
Час загортає відлік у минуще...
Лиш залишаємося ти і я.
Отак удвох під небом серед світу
Рука в руці... і томиться пітьма.
Вітрить у шибку, подихом зігріту.
Світліє небо. Перший сніг. Зима...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698627
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.11.2016
Згадаємо, осінь і кохання
https://www.youtube.com/watch?v=s-hbT6SvJ24&feature=youtu.be
(додаю текст, побачила, що деякі рядки загубилися)
На нашу лавку осінь підсідає…
У бесіду осінню з листопадом.
На жаль… нас тут уже немає.
І лише смуток бродить садом.
Туманом щільно листя обгортає,
І не знайти минулого кохання.
Іду до осені, вона лиш знає ,
Що саме зустріч тут була остання.
Тихо злітає золоте листів'я…
В долоні щедро ми його ловили.
В букет складали… та чужим міжгір'ям
Любов надвоє нашу розділили.
Сумую я в осінньому барвисті,
І спомини щораз перегортаю.
Моя в букеті осінь жовкне листом.
Твоя ж … у другу долю завертає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696011
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.10.2016
Зупини на мені свій погляд,
Листопадом я догоряю.
Залишилося літо в спогад,
Вітер он як холод жбурляє.
Зупини на мені свій подих,
Листопад зігріємо разом.
І для нас, на великий подив,
Забринить мелодійно джазом.
Зупини на мені свій голос,
Запроси листопад у долю.
І ми зустріч із білих полос
Перестелимо краєм болю.
Зупини на мені свій смуток,
Листопадом присиплем рану.
І не слухай осінніх чуток -
Небо ткане з ниток туману…
Зупини на мені свій подив,
Осінь квітне в золоті світу.
Простягни мені руку й поряд
Ми розсиплемо нові квіти.
Листопадом розвієм листя
І нічне заквітчаєм небо…
Прикро... осінь уже імлисто
Прикриває сузір’я пледом.
Зупини на мені свій дотик,
У танок запроси із вітром.
Ти ж, напевно, таки не проти,
Щоб палала ця осінь літом.
Зупинись, обігрій душею, -
Шепотіла жоржина стиха…
Листопадом мело землею.
Й забіліло…зимі… на втіху.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695230
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 18.10.2016
Усі щось пишуть, я ж все про любов....
Про відстані, роки... і пережите.
Із спогадів далеких...знов і знов
Гірчить моє кохання недопите.
Усі про щось... а я про почуття,
Умите в росах у колисці ранку.
В шаленстві серце плутало биття
І ніч ховалася у світлі ґанку.
Усі щось пишуть, я усе про те ж...
Хвилюючі й такі палкі стрічання.
Небо... волошки...жито і... “помЕж”
Наш поцілунок в подиху єднання…
Усі про різне, я ще про любов.
Таку, зненацька, на краю вагання.
Тремтливу, ніжну… Ні, без передмов!
Я не про першу, я про цю, останню.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693793
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.10.2016
Замріялося... що і я кохана...
Й зневірилася у чеканні слів.
І стала гладь без вітру океану,
І стало поле без семи вітрів…
Смуток уміло в жарти пересипав
Й мій тихий докір злинув в нікуди?!
Дощ кришталевий за віконням хлипав,
У темряву згортаючи сліди.
Міцніє вітер холодом з підніжжя,
Осіннім дивом множаться світи.
Себе ж питаю: чи таке заміжжя?
Чи щастя є, коли не любиш ти?
Чи я щаслива… чи така омана...
У шибку сипле місяць самоту.
Для тебе, милий, не була кохана.
Не ту любов зустріла, ох, не ту…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692389
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.10.2016
Не сполохайте літо, прилягло відпочити,
У покоси згорнулось, сонце в грона вплело.
В тінь сховало осоння… і таки зачепити
Павутиння у ранки росянисті змогло.
Не сполохайте душу вгамувалась в світанні,
У думках перетліла, у безсонні звелась.
Може тому й каралась, бо спливали останні
Дні, що зустріч гортали, а вона не вдалась.
Не сполохайте серце, таки справді розбите
На крижинки, на клапті, у зневірі зайшлось.
Миле літо, не кайся, ми з тобою вже квити.
Просто в долі жіночій щастя ще не збулось...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685123
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.08.2016
До мене теж прийшла у душу осінь…
Хитнула вітром в краплях дощових.
Схилившись сумом у захмарну просинь,
День і собі туманами притих.
Притихло зело подихом осіннім,
Неначе зупинилось на межі.
Насупилось осоння в позу тіні
І літо залишилось в міражі.
Такою осінь у природі бачу,
А смутком відчуваю у душі…
Хмурнію небом і дощами плачу
Й печально відцвітають спориші.
Осінні вітражі в розгін анфасу,
Душевні - зачепилися в думках.
Жіноча осінь... Спита кварта часу
І філіжанка кави у руках.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680898
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.07.2016
Я іду, попри все, попри слабкість,
Відчайдушно роблю новий крок.
Доленосно несу “енн...у” важкість,
Через терни іду до зірок.
Через терни, як кажуть, ще здавна.
Я ж здебільшого йду по стерні
Босоніж, як русалка прадавня.
Скільки ж болю далося мені!
Таки йду, але кроки “важіють.”
Ще один, ще зроблю, ще на раз…
І здається комусь - не зумію,
А я кожному кроку - наказ!
Я б душею торкнулася неба,
Притулилася б ніжно до хмар.
І колючі б лишилися стебла
У нічному суцвітті стожар.
Піднімаюсь... ступаю… як складно!
Не дається злетіти мені.
Я топчуся на місці незграбно
І гублюся у цій метушні.
Знову йду, попри все, попри долю.
Відчайдушно роблю іще крок.
А ступні, наче зіткані з болю,
Й так далеко іти до зірок.
Вітер стрімко услід підганяє,
Підпирає непевну ходу.
Промовчу, що вже сили немає…
Піднімуся… і знову піду.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671599
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 11.06.2016
Не питай, чом обабіч пройшла,
Не звернулась стежина до тебе.
Не питай, чом зоря не зійшла,
Та, що нам дарувала півнеба.
Не питай, не питай, не жури,
Вдалині наша зустріч вмостилась.
Не проси ти її, не кори,
В перехрестях, мабуть, загубилась.
Не питай, чом на вітрі одна
Я вслухаюсь до подиху ночі.
І чия то, нарешті, вина,
Що збулися слова ті пророчі.
Не питай, чому серце з тривог
Переплакало весни на зими.
Не були ми з тобою удвох
Й наче небо для нас з парусини.
Докричатись ніяк до небес
Я не можу вже поспіль роками.
Так й живу я…з тобою і без…
Все думками, думками, думками.
Не питай, не жури, не кори,
Мабуть, в долі якась “опечатка”,
Не з тієї сторінка пори,
Чи згубилась небесна закладка…
Не питай, через що стільки днів
Нам у часі хвилин не знайшлося...
Я надію малюю зі снів,
Хай здається, що щастя збулося.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662437
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.04.2016
(творча стагнація: чому не писала...зболений роздум про наше сьогодення)
Згубилась в літі, пропустила осінь,
Зима ішла, а … не було мене.
Спізнилася чи зупинилась… й досі
Стою у літі, а весна несе
Вітри холодні.
Ох, пригорнулося гіркого в долю,
У хмарах небо тисне звідусіль.
Душа моя скаралася від болю,
Сліз увібравши понад сотню «кіль»
З війни безодні.
Цвіло житами у загравах неба,
В осіннім листі вирвами земля.
Уже й зима запитувала в себе:
Чому ж кривавлять і горять поля -
Чи вже негодні?
Чорну біду притрушуючи біло,
Печаль скришила сизим кришталем.
Зима війни нікому не хотіла
Й сніжила ніч сріблястим, світлим днем
З миром Господнім!
Весна надію окриляє світом,
Світанок сонцем землю напував,
А я стояла, загорнувшись літом...
Журбою день весняний перейняв
Ще і сьогодні!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661062
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 21.04.2016
Приснилося: ступаю я житами,
А вдалині світанком небокрай.
Перегортаю колоски руками,
Іду і йду, іду я аж за край.
Уперто йду і в долі не спитала.
Це може, врешті, самостійний крок?
Неначе небо на собі тримала
Й губилася у безлічі зірок.
До сонця йду і все поміж житами,
Безмежжя розгортаючи навпіл.
Мережиться дорога за верстами,
А скільки ще перетоптати кіл!
Я радощів хотіла відшукати,
Бо так журби багато в днях отих.
У спомині: як за ворота з хати
Лиш вітер проводжав, навіть притих.
Так і пішла назавжди від порога
З дитинства - у далекий чужий світ.
І не проста була моя дорога,
Й багато вже минуло з того літ.
Приснилося: дійшла до краю жита,
А за межею безліч бур’янів
І далина туманами сповита...
Щоб далі йти... це ж скільки треба снів!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658079
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.04.2016
Намалювала дивне поле,
Ромашками причепурила.
В букет збираю… Моя доле,
Стомилися мої вітрила.
Ще намалюю ясні зорі,
Як пломеніють на стежинку.
Здавалось, шляхом неозорим
Для щастя випрошу хвилинку.
І ясени я намалюю,
Що край дороги в ряд стояли.
Так часто згадую, сумую,
А люди їх чомусь зрубали.
Я намалюю наші клени.
Оселю прикрашали в свято.
І розцвітало все зеленим…
Я намалюю так багато!
І тихе плесо, ліс і трави,
А під вікном жоржини білі,
Далекий човник з переправи
І вишні в пригорщах доспілі.
Я домалюю ще тополю,
Що кронами до сонця квітла,
А в радості й хвилини болю
Була мені благанням світла!
Полотна розгорну малюнком,
Як здавна мами розстеляли.
Лляним на лузі візерунком
Білились сонцем і линяли.
Я намалюю світлу днину,
Блакитне небо над собою.
В дитинство спогадами лину...
І прикрашаю їх весною.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654773
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.03.2016
Та й роки, мов з гори, летять…(Наташа Марос)
А роки, мов з гори, вже летять
І було ж в них ще місце для тебе.
Та спалилося стільки багать,
Що захмарили тінню півнеба.
Не знайти вже миттєвостей тих,
Де тобою в собі завмирала.
Увесь світ мій в обіймах притих
Й тиха ніч понад вітром зітхала.
А роки поза нами летять,
Забуттям застилаючи спомин.
І стіною стає тиха гать,
І щодень усе більше оскомин.
Не здійснилося наше, десь там
У захмар'ї зависло дощами.
Так і йду я у мріях дівчам,
А роки посивіли літами.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649491
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.03.2016
Зникло у часі минуле
І наче його не було.
Стежку, напевно, забула
Чи снігом її замело…
Й лише у споминах досі
В пам'яті той епізод -
Плакала краплями осінь
І падало небо з висот.
Нам поділилась дорога
І кожен звернув у свій бік
Й наша така перемога –
Розлукою стала навік.
Смуток мостився роками,
Думки присипались вночі.
Й стали минулим між нами
Від нашого щастя ключі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648997
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.03.2016
Лютневий дощ…
Важкий, холодний, дужий.
Зимовий дощ..?
Чи ж то не дивина!
Він навіть вітер краплями подужав
І як не скажеш, що його вина.
Печальний дощ…
Дрібний, сумний, несхожий.
Зимовий! Як?
Так, якось невпопад!
Струснув сліди в калюжах перехожий
І заіскрилось, наче зорепад.
Лютневий дощ…
Рясний, миттєвий, косий.
Криштальний ще -
З крижинками зими.
Похмуре небо надвечір'ям росить…
Удвох ідемо і щасливі ми.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648003
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.03.2016
Тетяна чекала…
Тетяна чекала… Що чи кого не знала, але добре відала, що чекає. Зиму? Зима тюпала поряд. То снігом замете, то кришталем дощу сипне. Щедро білила все навколо, а то й чорнила калюжами. Ні, не зиму чекала жінка. Весну? Сонце зазирало інколи у вікно, і, здавалося, по-весняному вже. Хоч жінка й раділа такій погоді, не весну вона чекала. Та й любила Тетяна осінь. Це її пора. Листопад золотавий її талісман. Саме тут її творча щоденність найвища. Осінь, разом з душею жінки, виплакувала все наболіле, непереможене, стерпіле, нездійснене…
Що ж чекала? Ця думка не давала спокою жінці. Стояла біля вікна і чекала. Думала, думала, ловила думки, зупиняла їх миттєвість, перебирала…але так і не знаходила підказки.
Присіла до столу. Затишно було тут. У вазі стояли квіти. Духмяні троянди, трішки прив'ялі, але такі рідні. Забігала дочка, занесла кілька гілочок на Тетянин день. Каже, от і зустрічай своє свято з квітами. Тетяна посміхнулася. Вона давно вже не зустрічає цей день, ще з тих пір…коли… Коли її зрадили. Це ж 15 років потому. «Ой!» Думка лунко задзвеніла в голові. « Та вона ж чекає дзвінка. Ось що сьогодні тривожило її». Нещодавно в новинах прочитала про всеукраїнську науково-практичну конференцію щодо нових інформаційних технологій в освіті. Вчиталася. Серед організаторів знайоме прізвище. Отже повернувся, знову тут, недалеко. Але ж… саме в Тетянин день була остання зустріч, вони розпрощалися назавжди. І поруч не стало колеги, друга… коханого. Для творчої наснаги , сказав, потрібна новизна, нове захоплення. От він і зустрів молодість, нову аспірантку. Скільки радості, натхнення приносила йому ця молода особа.
- Ти не уявляєш, Тачо, - так називав Тетяну, - це ж диво щодень. Вихлюпується така сила енергії, запал працьовитості, що сам дивуюся. Це справжня любов, яку мені не відкинути.
Він ще довго і захоплено розповідав, але Тетяна вже не чула. Серце стискало тугою, розгубленість заважала сприймати слова, жінка ледве стримувала сльози. Врешті попросила: «Я піду». Квіти залишилися лежати на столику, вони були не для Тетяни.
- Добре, йди, ми ще поговоримо, адже ми друзі? – перепитав.
- Друзі, - стиха мовила.
- Я не проведу тебе, вибач, бо ми зустрічаємось з Сонею, ось надійде.
Тетяна важко відчиняла двері з кафе, а вони не відчинялися, ніби не відпускали її. «Вийти, швидше, вийти». Думки підганяли, пришвидшували рухи. Хтось допоміг, двері легко відсунулися. Перед жінкою стояла чорноока і красива дівчина.
- Прошу, - посміхнулася.
- Дякую Вам, - тихо промовила Тетяна. Справді гарна і це для неї квіти, миттєва думка кольнула серце.
Як же ж боляче було жінці. Покинута, відкинута, зневажена. 15 Тетяниних днів, 15 років згадувала цей душевний спопеляючий біль. Здавалося, що він так і не зменшився. То чому ж вона сьогодні чекає дзвінка, чому ? Та й Тетянин день давно минув.
Сіла до столу, відкрила ноутбук і полилися слова:
Не прийдеш ти сьогодні, я знаю.
За вікном ще захмарений лютий
Гнівно сніг до землі притискає,
Залишивши сліди не обуті.
Не прийдеш, то чому ж я чекаю.
Перемерзлі минувши калюжі
Вітер подихом тіні рівняє,
Так, неначе, він сонце подужав.
Не прийдеш, достеменно я знаю.
Затопталися наші стежини.
Я самотньо вже їх не здолаю,
Зледеніли, неначе вершини.
Не прийдеш! З далини небокраю
Поміж нами вже обрій стіною.
Я думками тебе зустрічаю
І думками прощаюсь з тобою.
Засніжилося знову набіло,
В крок останній зима підтягнулась.
І чекання в літах відзоріло…
Не прийдеш… наша зустріч минулась.
Минулась…таки минулася. Чому ж так пече серце … і чекає. Ні, вона не буде чекати. Не буде!
Дзвінок перервав думки жінки. Тетяна кинулась до телефону.
- Невже! – видихнула.
- Мамо, це я, - доччин голос зупинив Тетяну на мить.
- Доню! Я так рада тобі.
Так, Тетяна справді була рада дзвінку, врешті зрозумівши, що зателефонувати мав не він, а рідна, близька, любляча людина.
- Мамо, завтра жди нас у гості, можна?
- Звичайно, жду, приготую ваші улюблені пироги, приходьте.
- До зустрічі, мамо.
- Я чекатиму вас, мої хороші.
Чекатиме, бо тепер Тетяна знала що і кого потрібно чекати. Думки полегшено зітхнули, нарешті, все на місці, а то стомилися в чеканні. Ось так час знову перевірив пам'ять. Мабуть, востаннє. Тетяна присіла до столу, пригорнула квіти, такі рідні і запашні. Адже в житті стільки хорошого, близького, радісного. «Дякую, доню, що поруч» - прошептала. Краплина сльозинки зі щоки жінки впала на пелюстку. Теж, може, остання.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647723
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 29.02.2016
Не прийдеш ти сьогодні, я знаю.
За вікном ще захмарений лютий
Гнівно сніг до землі притискає,
Залишивши сліди не обуті.
Не прийдеш, то чому ж я чекаю?
Перемерзлі минувши калюжі
Вітер подихом тіні рівняє,
Так, неначе, він сонце подужав.
Не прийдеш, достеменно я знаю.
Затопталися наші стежини.
Я самотньо вже їх не здолаю,
Зледеніли, неначе вершини.
Не прийдеш! З далини небокраю
Поміж нами вже обрій стіною.
Я думками тебе зустрічаю
І думками прощаюсь з тобою.
Засніжилося знову набіло,
В крок останній зима підтягнулась.
І чекання в літах відзоріло…
Не прийдеш… наша зустріч минулась.
(продовж. в прозі"Тетяна чекала")
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647713
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.02.2016
Заверни нашу долю
За ворота вже вийшла.
Це ж для неї весною
Розцвіла дика вишня.
Там під крилами неба
Наше щастя складали,
А воно розсипалось
На маленькі кристали,
Заміталось снігами,
Зачіплялось за трави,
Блискотіло у росах
Молодої отави.
Нам його б відшукати
Часом стерте, зміліле.
В ціле знов поскладати,
Хоча б те, що вціліле.
Заверни нашу долю
Хай присяде між нами...
Як молитву шептала
Наодинці з вітрами.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639894
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.01.2016
Неначе небо залишило всіх!
Ми в просторі, в безмежжі і без віри.
Нема опори, лише світ утіх.
Ще ніби люди, а чому ж, як звірі?
Таку черпнули чорноти глибінь!
В тумані заблудилися…без сили.
І поміж нами злобна, чорна тінь
І вже не люди…таки, просто, звірі!
Бо навіть звірі в час великих бід
Безпеку мають біля водопою.
Іде війна… та кожен у свій брід
І хата скраю… й не з його бідою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634577
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 09.01.2016
В нічному безмежжі зачепились зірки, споглядають так дивно за нами.
А ким є ми для них, чи відкриті замки і дороги які між світами?
Зазираю щодня в піднебесся сузір, задивляюсь у сяйво вечірˈя.
Загубились стежки, а я часто з тих пір, роззираю простори безмірˈя.
І все більше собі ставлю знов запитань й все частіше гублюся в незнанні,
Починаючи день в сяйві нових світань, я думки добираю в смерканні.
Ставлю їх моїм крокам завчасно вперед, наче кредо виписую сповна,
А зірки заплітають небо в зоряний плед і ярить сяйвом тиша безмовна.
І безмежжя у вись піднімає чуття, випинаючи грішне душею,
Сповідаю в небесність я своє каяття, а в земному стою над межею.
Де ж насправді я є і моє… де буття… серед зір чи барвистого поля?
Засвітитися як… і пройти як життя, і чи шлях викарбовує доля…
У нічному безмежжі споглядаю зірки, ви і ми як же схожі… таки…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627490
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 09.12.2015
Я душею вростаю у слово,
У рядки заплітаю журбу…
Україно моя, нова змова!
Знов продовжує ворог стрільбу!
О!яка ж невимовна розпука
Спопеляє серця на жалі.
Тяжкі втрати…ну, що ти за «сука»!
Прешся й далі по нашій землі.
Все агресор безжально шматує…
Ну, не «брат» нам, але ж ти сусід!
Міномет безпричинно лютує…
Озирнись…що лишаєш услід.
Розпочав ти дорогу криваву,
Замасковану в клятій брехні.
Тож зневага людська тобі «славу»
Нагортає землею в вогні.
Ну, яким тебе дивом спинити?
І які вже казати слова?
Україну тобі не зломити!
Українським народом жива!
Я душею вростаю у слово,
Виплітаю рядки із надій…
Мила, рідна земля колискова,
Я схиляюся силі твоїй.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568860
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.03.2015
Ти кохаєш свою дружину…
А буває така любов?!
Тихо плачу, в суху ожину
Від усіх заховавшись знов?
Ти кохаєш свою дружину,
А я скиглю щодень при дні.
Все шукаю в собі причину…
Чи б забутися уві сні…
Ти кохаєш свою дружину,
Мабуть, щастя твоє таке,
А я нишком змахну сльозину
Й понесу… своє нелегке'.
Ти кохаєш свою дружину…
Над світами, красиво… як!
Я ж себе журю за провину:
Все не так, все не так… не так…
Ось, горіла вогнем любові,
Крижаніла, ось тут, душа...
Додала б освідчення в слові
Та кривились рядки вірша'.
Ти кохаєш свою дружину…
Я в надії веду роки,
А кохання свого вершину
Зачиню на усі замки!
Приморозила хуга днину,
Задивляюся в сизу млу.
Буду в мріях тобі за дружину…….
Ти прости мені цю вину.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559135
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.02.2015
Милі Тетянки, щиро вітаю вас!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554504
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.01.2015
Ми були коханими,
а не стали близькими.
Як же так спалили всю любов, до тла?
Та й стежини зустрічні
чомусь стали вузькими,
Загортає серце холод без тепла.
Мали ж бути парою
в небесах повінчані.
Струменисто радість рвалася з грудей.
Надвечір'я сяйвом
синім закосичене,
Усміхалось щастям нашим до людей.
Ми були коханими,
а не стали рівними.
В наші половинки вклинилась межа.
Друзі поділилися,
завжди ж були спільними,
Розділилось небо навіть без ножа.
Ми були коханими,
а не стали рідними.
Хай забуду зовсім ті щасливі дні…
Ой, зима, навіщо ти?
холодами сніжними
Нагорнула смутку в білім полотні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552112
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.01.2015
«Коли бувають зайвими слова» (Мирослава Стульківська)
Коли бувають зайвими слова?
Чи не тоді, як мовляться нещирі,
Їх лінія до серця вже крива,
Хай навіть переказані у мирі…
Коли бувають вчасними слова?
Коли мовчання надто болем крає,
А тишею пригнічена трава
Вже ділить небо на обох безкрає.
Коли бувають зайвими слова?
Коли сказати їх уже несила.
Іще, здається, ніби я жива,
Але виною світу завинила.
Чи зайвими, чи вчасними слова…
Чи сказані, несказані, в мовчанні…
Твої, мої… була б їх суть жива.
Хай зайві поміж нас, лиш… не останні!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551090
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.01.2015
(Ти приходиш у сни… (Любов Ігнатова)
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=534617
Не приходиш у сни…
Й не сказав чи у долі чекати,
В паралельних світах, залишивши оскомину днів.
А я в кожному сні намагаюсь сліди відшукати
Тих далеких зізнань, за яких ти в мені відболів.
Не приходиш…
І в снах порожнечею смикає в грудях.
Ще й сніжить-засипає забуті донині стежки.
Десь самотні гілки, зледеніло за вікнами блудять,
Не дістати гінкі тополині, в захмар'ї, вершки.
Не приходиш…
І сон… кольоровими нас не малює,
Лиш тумани густі застелили дороги сувій.
А холодна зима вже, по-своєму, все зафарбує...
Й зникне в білому сні силует запорошений твій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=549943
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.01.2015
(Чиї ж це діти, Україно?
В ненависті горить їх розум..! Роздуми і відчуття на "ворожі" слова А. Пономарьової та підтримка відповіді Олекси Удайко)
Крик заледве руками тримала,
Від печалі затерпла душа.
Я неначе саму себе звала,
А сльозили рядки у віршА.
Я просила у неба покори,
Щоб зуміти пройти і цей шлях.
Шелестіли увись осокори,
Голосив на льоту сизий птах…
Гуркотіла війни канонада,
Землю рвали снаряди увись…
Розділила межею нас зрада,
Бо братами були «мо?» колись.
Крик заледве руками тримала,
Бо ні сліз, ані слів вже нема.
А душа у мовчанні кричала:
Йде війна…йде війна! І зима…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=546146
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.12.2014
Пече так в душі в глибині,
Що хочеться зброю узяти
Й за всіх матерів і синів –
Стріляти, стріляти … стріляти!
У поле, у небо, у яр…
Звільнити від ворога землю.
І вигнати геть яничар…
Й нарешті, уже …«відокремлю».
О, Боже мій милий, чи ж я
Зумію, так просто, стріляти?!
У кожного ж людське ім*я
Й дорога до рідної хати…
Не чують же слів і благань,
Здавалось, були ще народом…
Не буде ж вам більш виправдань,
Червивим лишилися родом.
Спиніться, бо вже й небеса
Розколюють сльози молитви!
І зорі впадуть…не роса…
І кара зійде за всі битви.
У руки беру автомат ,
Прощення Господнє благаю.
Й за всіх, за усе, супостат!
Стріляю, стріляю… стріляю!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518302
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 19.08.2014
Літувало літо… літо літувало…
Розгортало гілля, смикало ростки,
Дарувало вишні, в квіти зазирало,
Плело огудинням на плотах містки.
Бавилося сонцем, пломінь розсипало,
Зеленіло в травах, вмивалось дощем,
Духмяніло садом, зорями шептало,
Височіло небом…а душею щем…
Хіба ж знає літо, що печаль на часі
Яструбом ворожим б'ється звідусіль…
Життя зупиняють кулі на Донбасі
Й невпинно чорніє туманами біль.
І таким пекучим, невимовним жалем
Лягає на плечі щоденна журба!
І гірчить у літі зотлілим мигдалем,
І стискає душу смуток і ганьба.
Літо пестить луки, згорнуті в покоси,
Перешепотіли у вітрах поля.
Літо літувало…висихали роси…
А від сліз тяжіла вкраїнська земля.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511750
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.07.2014
Тебе, напевно, я вже не люблю…
Чому ж минуле тінню за спиною?
Думки сумні, неначе дощ, зіллю
Й присиплю слід зотлілою золою.
Ні, не виходить, не зникає біль!
Занадто щедро я тебе любила.
Неначе рану, розпікає сіль ,
А душу, ніби розпˈяли на вила.
Пекельну як, перемогти печаль?
Змиритись як… і відпустить кохання?
Не знала я, що ось таке, на жаль,
Мені вділила доля для прощання.
О, доленько, не йди і не зникай,
Я ще не все сказала у зізнанні.
Любові в серці навіть через край,
Чому ж замало стало у коханні?
А як же справжність серця і душі?
І відданість, і вірність у любові…
Кажу наївно? Краще не сміши?!
Ні, не смішу, сумую в кожнім слові.
То ж… виплекаю щирістю рядки,
З весни і літа позбираю квіти.
А небо схилить до землі зірки…
Люблю тебе, люблю тебе таки..!
На жаль, ти цього так і не помітив.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507287
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.06.2014
Прихились до землі: чуєш стогін,
Це сльозою зітхає печаль,
Це страждання людського відгомін
І душі материнської жаль.
Хіба ж можна словами сказати,
Як же тугою тиша кричить…
Кришить серце знедолене мати,
А воно все болить…і болить!!!
Гладить вітер обличчя змарніле
Та не легшає навіть й на мить.
Світлий день став, як ніч почорніла,
І захмарилась неба блакить…
Задивись в небеса: чуєш тиша
У засрібленій висі лежить.
Це Героїв душа кожна пише,
Як нам землю свою боронить.
Ми кладемо із вдячністю квіти,
І стираючи тихо сльозу…
Знов стаємо у стрій монолітний
Розігнати над краєм грозу.
Прихились до плеча: чуєш міцність
І незламність у вірі святій.
Хтось сказав, що даремно у вічність
Вони йшли у своїй простоті.
А я знаю, що ангелом стали
І нависли над краєм крильми.
Не скажіть… не даремно вмирали,
Бо свободу прикрили грудьми.
Зазирни в небокрай: як світає!
Україна над світом встає.
В небесах Сотня правди чекає,
Пора слово сказати своє.
Крок за кроком вперед, щогодини
Розгрібаємо безлад чинів…
Доля ж вкотре дає для людини
Вибирати життя і Синів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491141
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 08.04.2014
Не судилося - не збулося ...( Любов Ігнатова)
Не збулося, мабуть… судилося
Десь минути тебе на межі.
В квітах поле до ніг хилилося,
А ми все залишались чужі.
Не збулося, таки судилося
У півкварти зібрати сльозу.
А чи небом твоїм дивилася,
Тож не вчула в захмар*ї грозу.
Не збулося, затим, судилося
Засніжити назавжди сліди.
Я назовсім в тобі згубилася,
Мабуть, доля отак, в нікуди…
Не збулося, чому ж судилося
В паралелях шукати мости?
А кохання, на жаль, втомилося
Поміж часом долати версти.
Не збулося… і не судилося
Обопільно дорогу пройти.
У роках надвечір'я вмостилося,
А ми так і не стали на «ти».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477819
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.02.2014
Поспіх шукаю рукава,
Душа ж - спочинку.
Мабуть – таки, іще жива…
Коли в затінку
Схилила думи над столом
Щойно прийдешні,
А ті, колишні, за вікном,
Клубком у клешні.
Що ж так стривожило єство,
Що надломилось?
Так, наче випила «по сто»
Й брудом умилась…
Я не співаю дифірамб
Такому світу.
Подих стискає лишком «дамб»,
А того ж віку…
А мрія, віра, воля…де?
Без них несила!
Кажуть, що доля так веде…
І я безкрила?!
Як світ, направду, знахабнів…
Я ж залишаю
Руки для крил, без рукавів…
І…ввись... злітаю!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471306
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.01.2014
У безголоссі ще одна свобода.
Іще одна надія, хай їй грець.
Але нема у безголоссі броду,
Аби пройти
повз осінь
навпростець (Наталя Святокум)
Багато хай сльозливої смути…
І хай свобода є у безголоссі...
А я люблю до осені іти
Туди за край, де золотиться просинь,
Де сонце опустилося з небес,
Присіло на високе верховіття
Й пожовк, колись ще синьоокий без,
І засивіло у тумані пліття.
У пригорщі я з радістю вгорну,
Останній шурхіт осені листками,
На нашу стежку тихо заверну
І наодинці стишуся думками…
А осінь звіє за вітрами час
І непомітно в дощ сльозу сховає.
Минуле чинно залишає нас,
Неначе не було його й немає…
В останньому осінньому вбранні
Шукаю подих спомином щасливим,
А осінь затихаючи у дні,
Стає за обрій присмерком сонливим.
Осінній лик відходить до зими,
Лишивши нам свободу в безголоссі…
Але, на щастя, йшли без броду ми
І не минули нашу пізню осінь…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467311
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.12.2013
Захмурено осінь хвилює думками:
Де спрагле і пристрасне літо знялось..?
Бо наче злетіло десь поміж житами,
І наче забуло, що там відбулось.
У ніжнім цілунку заплутались стебла,
На плечі схилились волошки чудні,
А вись синьоока безмежна і тепла…
Було це ж, було, а неначе вві сні.
Так щиро і щедро любились… тілами
Горнулись, горіли із спекою дня.
Вона не питала поради у мами…
А просто без броду ішла навмання.
Кохання співало і множилось в груди,
Його не спиняли і зливи рясні.
Любилися в щасті, й здавалось, не буде
Розлуки ніколи… здалося й мені.
Бо пристрасть така , наче сяйво від грому…
Теплилися в літі цілунки сердець.
Кохалися так… «що набили оскому»,
Яка спопелила усе нанівець…
Схилились жита тяжко спілим колоссям
І небом волошки уже відцвіли.
Лиш тиша дзвеніла своїм безголоссям…
Та чути її Вони вже не могли.
Засмучено осінь хвилює думками…
І літо лишилось десь там на межі.
А Він і Вона, наче хмари вітрами,
Стирали кохання… бо стали чужі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462142
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.11.2013
Коли осінь обтрушує листя
Й засипає орнаментом поле…
Ти не просто мені приснишся,
Ти залишишся тихим болем.
Коли ніч вигаптовує зорі,
А туман припадає на тіні,
Додивляюся сни неозорі,
Доленосних шукаючи ліній.
Коли небо засяє світанням,
Болем ляже печаль у долоні,
Ми приснилися, мабуть, востаннє,
Бо долоні ж занадто… солоні.
Коли осінь тривожить дощами,
Перегойдує крилами листя
І журою летить за вітрами,
Аби десь з висоти приземлиться…
Не проситимусь в сни - сподівання,
Не смутитиму мрію тобою…
Відтепер я осіннім прощанням
Залишусь наодинці з журбою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460477
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.11.2013
Навчи мене…(Михайло Плосковітов)
Навчи мене не бачити тебе,
Навчи думок спечалених не чути.
Нехай так буде в долі: все мине
І більше, звісно, зустрічам не бути.
Навчи мене всміхатися слізьми,
Навчи похмурі хмари розсувати
Й вичікувати сонце із пітьми
І промені, на щастя, розсипати.
Навчи мене мовчанкою іти,
Навчи любов'ю жити понад кару.
Теплом душі з'єднати ті мости,
Які перетворилися в примару.
Навчи мене долоні піднести,
Навчи в молитві випросити в неба.
Щоб , врешті, донести усі хрести,
Усі, усі…усі, в яких потреба…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458450
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.11.2013
Упала осінь листям на долоні… (Тамара Шкіндер)
Упала осінь листом на долоні,
Кладу в букет і ніжно пригортаю.
До шибки притулю на підвіконні,
Нехай осіннім золотом палає.
Тут проминуть дощі та вітровії,
Похмурі проганятиму тумани,
Теплом душі я осінь обігрію
Нехай такою буде поміж нами.
Забарвлю листя гронами калини,
Вдихаю щедрість осені багату…
А в спомині – ще ті осінні днини,
Які отак букетом гріли хату.
У спомині – та зустріч із дощами,
Останній крок осіннього прощання.
Тепер ця осінь дихає не нами…
Букетом ... зігріваюся … востаннє.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453487
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.10.2013
(Я тебя не зову…Мазур Наталя)
Я не кличу тебе…хіба ж простір можливо
І чи вдасться у часі ще підняти крило.
Повернути назад … і надію лишила,
А дорогу неблизьку вже давно замело.
Я не кличу тебе, а чи що з того буде,
Бо між нами тепер німота пролягла.
Нас таки розлучили пересудами люди.
І не наше те щастя – випадковість проста…
Я не кличу тебе, небо осінь малює,
Замішавши у фарбах пломінець золотий.
Не покличу тебе… відстань серця не чує!
Літо кришить останній день такий осяйний…
Душа ж кличе тебе!!! Серце стогоном рветься!
Бо без тебе, неначе я стою на краю.
Наше щастя обабіч… і чи ще озирнеться…
Понад зорями кличу!!! Та лиш мовчки стою…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447315
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.09.2013
Я зуміла…й від тебе пішла,
Бо, здавалося, так буде просто.
Поміж нами зневіра лягла
І в мовчанку сховалася гостру.
Ну, зуміла… й від тебе пішла…
Намагалась ж терпіти… несила!
З гіркотою усе відмела
І за мить нашу долю скосила.
Та не знала, що ти , я - то ми…
Й вже по - іншому жити не вийде,
Наче сонце не вийшло з пітьми,
Наче ранок із ночі не прийде.
Загорнулося літо в печаль,
Заплітає сум наші стежини…
І змінити нічого, на жаль…
Перезріло скотились ожини.
Я згортаю самотнє крило
Гордо й гідно, ховаючи в душу.
Та чомусь серце в кригу звело,
Як же битися знову примушу…
Ну, коли ми не так повелись,
Опустивши завісу коханню…
І над нами захмарена вись,
Болем рвала хвилину останню.
І чомусь всі ласкаві слова
Загубилися в нашій розмові,
Наче стрілка кудись часова,
Переставила силу любові.
Квітом так захмеліло навкруг,
Тільки ж бо не п'янію красою.
Літо робить останній свій круг…
Я розлуку стираю сльозою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444955
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.08.2013
Літо вирувало своїми спокусами. Сонце попри все виривалося із – за хмар, що всіляко старалися прикрити тепле проміння. І таки досягало землі, пестячи все навколо. Коли Саня потрапляла в такі сонячні обійми, хотілося майнути на відпочинок. І таки звабило її літо. Майнула до улюбленого озера. Природа бавила людей своєю благодаттю. Сонце, вода, тепло вливалися в тіло жінки, витискаючи переживання, клопоти, втрачені надії... Ставало спокійніше, легше. Природа ніжно присипала думки. „ Отак би і жити, тихо, спокійно в єдності з природою”, - подумала. А вечір вже виблискував у водному плесі сяйвом зірок. А ще зазирали в глибину прибережні освітлені будівлі. І здавалося, водному краю немає кінця, то просто сяюче мереживо колихалося у колі вечірньої темноти, заворожуючи своєю неповторною красою. Дивитися на озеро в таку мить було на диво приємно. Суцільна небесна зоряниця у воді, вихитувала колискову і Саня відчувала цю красу і чарувалася нею.
Тишу порушувало вечірнє життя відпочиваючих, які ще шукали розваг. Диміли на березі вогнища, повітря видихало запашними шашликами, виспівувала дискотека потужним ритмом молодості, галасливо плюскотілися у воді пізні купальники та купальниці.
Саня мріяла, мріяла, вслухаючись у веселе вечірнє буття, стараючись відгорнутися від галасу і поринути у ніжну тишу. А сонце, прощаючись з днем, багряницею прилягло на воду. Теж прощаючись з галасом, тихенько закочувалося за темно-синій обрій.
„ Ще трішечки пригляну за вечором і спати”, - подумала, вгамовуючи втому прожитого дня. І не помітила як спогади вплелися в думки. А за мить вже вела монолог, запитуючи і відповідаючи сама собі. Погляд ковзнув поверхнею темного плеса, а в уяві виринув обрис коханого. Сергій стояв, здавалося, ось, поруч, і так уважно вслухався у розмову, що Саня не втрималася, щоб не розповісти про сум за ним. Адже зустріч затягнулася, варіанти відпусток не співпадали, літо догоряло розлукою. Саня сумувала за коханим.
Він з’явився у її житті недавно, відколи влаштувалася в одну із міських фірм. Робота була складною, часто доводилося затримуватися допізна , щоб довершити необхідну справу. А одного вечора зіпсувався комп’ютер і робота зупинилася. Викликали майстра, і саме Сергій ним і виявився. Згадала, як довго він вовтузився з новою моделлю процесора, а таки полагодив. Та на роботу часу вже не вистачило і Саня зібралася додому. Вийшла з приміщення і наштовхнулася на майстра . Сергій теж прямував додому.
- Оце вже нас доля зводить, - посміхнувся, підхоплюючи Саню попід руку.
- І надовго? – жартома запитала і собі посміхаючись.
- Ну, якщо я справжній джентльмен, то до хвіртки твого дому.
- О, це вже справді надовго, - підхопила гру Саня. - Що ж коротка моя щаслива доля – пожурилась удавано.
- А таки доведеться покластися на її, долю. Нехай за нас розпорядиться, - жартував хлопець.
І чомусь Сані це подобалося. Так вони познайомилися. І провів її Сергій додому не один раз. Дружба швидко переросла в кохання. Саня не думала, що можна так любити беззавітно, беззастережно. Їхнє кохання було спраглим і пристрасним. Життя стало цікавим, насиченим зустрічами. Вони багато подорожували, відвідували театр, а влітку поїхали на відпочинок до моря. Квіти цвіли на її столику за порою їх цвітіння. Від перших весняних до пізніх осінніх. Здавалося, щастя справді було поруч.
Саня боялася прокинутися від казкового сну кохання. Її навіть не дивувала те, що матеріальні збитки завжди несла вона, тобто більшість платити доводилося самій. Була мить, коли думка виникла, їхні зустрічі нагадують певну гру, але Саня так засоромила це відчуття, що воно її більше не турбувало. Любила, тому і боялася зневіритись. Зазираючи у вічі Сергію, все перепитувала чи любить, і заспокоєна пристрасними поцілунками, щасливо посміхалася. Справді, поклалася на долю. Слів про любов було багато, а от пропозиції руки і серця не поступало. А їй так хотілося почути саме таке освідчення і бути разом завжди. Якось запитала про бажання створити сім'ю і була шокована його словами.
„ Краще я бороди своєї позбудуся, ніж полізу у зашморг одруження. А ти знаєш, як я її шаную. Надивившись на братову сім’ю, я поки ні – ні, ні в якому разі… ” Вони тоді просто посміялися над його словами. Але пізніше, згадавшила цю розмову, чомусь смішно не було. А навпаки ставало страшно, що майбутнього в них немає. Не бігати ж все життя на побачення, навіть, коли вони такі пристрасні. „ Чи може? – запитала себе Саня, і відповіла – Ох, хай як буде, аби бути поруч, – чесно відповіла сама собі. - Як доля...”
А в один з вечорів він був особливо ніжний. Прийшов з подарунком. Смішне, сіреньке зайчатко було напрочуд гарне. Вечір був веселий. Вони, наче діти потішалися подарунком, підкидаючи його до стелі. Щасливо сміялися... І доля знову розпорядилася інакше. Сергій зник. Надовго. Саня сама не своя очікувала терпляче. Але якось зіпсувався комп’ютер і довелося викликати майстра. Прийшов молодий хлопчина. І Саня таки наважилася запитати його про Сергія. Відповідь приголомшила. „ Він взяв розрахунок і давно вже не працює у фірмі.” Ледве дочекалася закінчення робочого дня. Додому не йшла, бігла. Переодягнувшись, вже не соромлячись, поїхала на квартиру до Сергія. І на запитання про Сергія, господарка пояснила, що він вже не знімає квартиру, виїхав. Саня довго не вірила, що зустрічі не буде. Пригортаючи зайченятко, щовечора чекала коханого. Іграшка стала її талісманом і завжди була з нею. Це все, що залишилося на згадку про їх любов. І Саня старалася пронести її світлим спогадом. Вона чекала, адже не могло все так пройти і закінчитися. Щастя ще чіплялося за спогади і Саня не заглиблювалась в осуд. Ні, ось відчиняться двері її домівки, зайде Сергій і все пояснить. Ця думка давала шлях до повернення і не хотілося втрачати шанс. Отак і жили вдвох із зайчатком в чеканні пояснення.
І зараз Саня продовжувала ставити ті ж запитання та відповіді не було. Водне плесо хлюпотіло вечірнім блиском, хвилі заколихували спокоєм. Дівчина продовжувала мовчки розмовляти, погладжуючи зайчатко. Чому Сергій не озивається, що сталося? Чи, що могло так налякати коханого? Розмова про одруження? Але ж вона прийняла його рішення, аби ж тільки бути поруч. І не змушувала ні до чого. Думки підслуховував хіба вітерець, що посвіжішав з вечором. Хтось поряд плюхнувся у воду. « Ну, от знову галас, вечірні купальники ніяк не вгамуються», - роздратовано подумала, стараючись не згубити попередню думку, механічно струшуючи озерні бризки із зайченятка.
Купальниця, а це була жінка, плавно і гордо виходила із води. Саня зачарувалася її ходою. Аж сама розгорнула схилені смутком плечі.
- Вибачте, здається, я на вас хлюпнула водою. Ви так принишкли над берегом, не помітила, ще раз даруйте, - підійшла ближче жінка, виправдовуючись.
- Ну, що ж довелося прокинутися від спогадів, - Саня посміхнулася, відчуваючи як відходить відчуття незадоволеності.
- Ой! А це що у вас у руках? – вигукнула чомусь здивовано. – Точнісінько як у мене. Зайчатко завжди зі мною. Невже загубився? Ви його знайшли? – захвилювалася жінка.
- Ні, шановна, - сердито відказала Саня, - це мій подарунок. Власне моя іграшка.
- Не гнівайтесь, що перепитую. Просто, це особлива пам’ять для мене про друга, коли чесно, про коханого. Розумієте, було казкове щастя і нема.
Саня запитально і насторожуючись дивилася на жінку, яка розтираючи тіло рушником продовжувала.
- Коханий зник неочікувано, а подарунок залишився, як пам’ять про хороші стосунки. Була велика світла любов, а тепер ось лише зайча. Вибачте, за таку відвертість, прорвало думки вголос. Навіяла спогад Ваша іграшка.
У Сані защеміло серце. Вона дуже не любила таке відчуття. Кортіло сповідатися.
- Ну, іграшок однакових багато, - чомусь і собі виявила відвертість. - А от історії наші на диво схожі. Мій Сергій теж зник, не пояснивши свого відходу. Залишилась тільки згадка – ось це.
- Сергій? І мого теж так звали. Не тільки історії схожі, але й імена, - вже посміхнулася жінка. - Ольга, - простягла руку. – Варто познайомитись, адже горе одне на двох.
- Саня, - відповіла і собі піднімаючись, - не думаю, що горе, просто отака історія.
- А що ще однакове у нашій історії, - посміхнулася Ольга. - Може улюблена Сергієм борода, - сміючись перепитала.
- Так, - ошелешено відповіла Саня. – Бороду він ні за що не проміняє. Вище її лише його свобода. Але це вже не смішно. Програміст, комп’ютерний хакер і пристрасний коханець, ось майже все, що я знаю .
Ольга мовчала, але Саня вже розуміла чому. Очевидно їм від нього залишилися тільки зайчата. Але чому однакові іграшки?
- А чому однакові іграшки? В залишок спогадів?- Нарешті озвалася нова знайома. Вони вже розуміли одна одну.
Над вечірнім озерним плесом задзвенів жіночий сміх, вплітаючись в шепіт хвиль. І не було в ньому смутку, стривоженості. Щирий, веселий сміх хлюпав просто в хвилі озера. Жіноча печаль, що вистоялася у споминах, нарешті, вибухнула веселим хихотінням, ніби звільняючи серце від непотрібної любові. Жінки ще довго обговорювали „ схожі” таємниці свого кохання, розвінчуючи його несправжність.
Вечір , обгортаючись у темінь, переходив у ніч. Тиша таки дочекалася свого часу. Лиш хвильки, набігаючи на берег, плюскалися. Але це нічне соло так заспокоювало маленького, сіренького зайчика, що самотньо лежав на березі. І чи міг би він пояснити, чому саме їх, таких однакових, дарують покинутим жінкам.
Тиша тихо - тихенько,
Заколише природу.
Закотилось за обрій
Сонце літнього дня.
Лиш останній промінчик
Ліг пестливо на воду.
Засріблившись у ньому,
Любов зникла моя...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443699
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 16.08.2013
Сучасна історія. Кажуть, що «любов довготерпелива, не перестає», бо вічна. А в нашій історії любов зневажена, тому вона і залишає назавжди колись обране серце.
Сонце вже зранку немилосердно припікало. І хоча в літні дні усі чекали тепла і сонця, та такого вже гарячого не переносили. А сховатися можна було хіба що у воді і з головою, як кажуть. А Денисія не відчувала жари для тіла, бо у неї пекла вогнем душа. Де ж таке хто бачив! Від неї пішов чоловік. Пішов... і назавжди! Вона сиділа геть спустошена таким неочікуваним вчинком. Щоб від неї? І її Влас, який щиро зазирав у вічі, прощаючи всі каверзи дружини..? Віддано любив з першого дня їхнього знайомства. Все просив Дену дати можливість любити її. І не долюбив. А було ж!!! Задумалась...
Дена не мала собі ціни. Гарна, струнка, чорноока. Вона відмітала усіх кавалерів, бо знала чого хоче. А хотіла багатого, а ще, щоб на руках носив. Та попадалися тільки такі, які обіцяли носити на руках, а в кишенях мали, як не «пусто», то й не густо. Час ішов. Уже й кавалери, що з порожніми кишенями, одружилися. І як не дивно, завелося і в їхніх кишенях чимало. А Дена все вибирала і вибирала. І вибрала короля вулиці, юнака, якого всі боялися. Войовничий, з надмірним почуттям спротиву і справжній красень. Він був грозою для хлопців з багатьох вулиць. І таким покірним та мирним поруч Дени. Ніби крила обламала у Власа його любов до цієї дівчини. З нею ставав м'яким, ніжним, якимсь безхребетним. І Дена «поганяла» як хотіла, бо грошей багато так і не надбали. Що ж хотів любові, то люби! Любив. І надмірно. Сварилася, а він посміхався, сердилася – ніжно обіймав, гнівалася – перепрошував, а в подарунок завжди пристрасне кохання. Так любити міг тільки він. Обціловуючи, з ніжністю шепотів, що долюбить до найменшої часточки її душі і тіла. Життя йшло… Та короля вже не було. Просто менше посміхалися чоловічі очі, суворішали куточки вуст, жартував все рідше, а то й замикався частенько терплячою мовчанкою. А нова королева Денисія, вихитуючи гарним станом круті віражі, чванилась, що покорений назавжди чоловік належить тільки їй. А на запитання подруг про секрет їх міцного кохання з Власом, голосно сміялася і недбало кидала поради: «А ви не дайте долюбити себе до кінця і кожна ніч буде новим початком любові». І нехтувала своїм вірним і відданим коханням. Відверталася від поцілунків, аби ще раз перепросив, капризувала від чергового невмілого подарунка. Чоловік так часто не міг догодити дружині, що боявся її засмутити. Віддавав їй усі гроші, аби вона могла сама для себе вибирати, купувати, радіти. Королева і не помітила, що вихідний день Влас старався заповнити без неї. Любив збирати гриби, ловити рибу, просто ходити лісом. Аби хто його бачив у цей час, впізнали б колишнього короля. Він вибирався на високі дерева, свистів до птахів, збираючи їх у зграї, розмовляв з усіма маленькими лісовими мешканцями, яких тільки зустрічав на прогулянках. Вдивляючись у воду, де плюскались у хвилях маленькі рибки, був щасливий до безмежжя. Така «самотність» приносила йому задоволення. Ніхто його не сварив, не капризував поруч, не галасував даремно. Навіть гриби чи вдалий улов Влас не ніс додому, боявся, що знову Дена буде незадоволена непотрібною, як казала, роботою. Тому тішив колег, які з радістю приймали незвичні подарунки. Такі прогулянки ставали все частішими. Він все віддав би за такий спокій. А Денисія, вибравши всю зарплатню у чоловіка, бігала по шопінгах, придбавши все потрібне і не дуже, зустрічалася з подругами, щедро запрошувала їх до домашньої гостини, відпочивала на морях та озерах, знемагала у саунах, леліяла себе у косметичних кабінетах. І геть зовсім забувала про Власа, який тільки радів її забавам і непомітно йшов у свою самотню подорож. І час переміг, розділивши їх назовсім. Вже й відпочинок вони планували порізно. І якось, у хвилину ранкової розмови, Влас сказав: «Дено, а ми вже не потрібні один одному». На що Денисія, розсміявшись, так недбало кинула кілька слів: «Побудь десь недалеко, може, пригодишся. Хто ж мене долюбить?» Промовчав Влас. Чи знала тоді вона, що ці, здавалося б, жартівливо кинуті слова, визріють у тверде рішення коханого. Денисія згадувала їх кожної миті, залишившись без Власа. А він пішов, закинувши за плече невеликий вузлик необхідного збіжжя, дивно сказавши на прощання : «Вибач, що не долюбив».
Гірко було самотній жінці, без теплих і ніжних обіймів сильного і покірного чоловіка. Перебирала разом прожиті дні, шукала помилки чи виправдання... і не знаходила. Дена не бачила своєї вини. Королева ж!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442141
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 08.08.2013
(Ксеня Габа: інколи людина не може нічого зробити з своєю самотністю, а інколи просто боїться ще одної дози болю)
Вночі вела розмову з самотою,
Здавалася вона мені сумною.
Уранці попрощатися хотіла,
Сміливо за столом вона присіла…
- До серця смуток не клади,- просила, -
Не обгортай мої опалі крила,
Не зазирай печаллю в мою душу
Із самоти я вибиратись мушу…
Від неї я невміло відбивалась
Та самота щільніше пригорталась.
Спокусливо шептала і пророче…
І світлий день ішов у смуток ночі.
Тремтіла кава у моїй долоні,
Останній промінь стерсь на підвіконні,
А самота мостилася під серцем,
Неначе стала вже життєвим сенсом,
Неначе ми із нею стали цілим…
Та, просто, якось, друзів поріділо.
Згубилися слова у заметілі
Думок, що у мовчанні посивіли…
Необережно самоту позвала…
- Ти відпусти мене, - її благала…
Так щиро я просилася на волю,
Не прогадати ще старалась долю.
А самота скептично усміхалась
І залишати душу не збиралась.
В моїх руках давно схолола кава,
А я все менше й менше мала права.
Ще більше в низку додавала смутку,
Сіріло вже у кожному закутку.
І серце в павутиння обгортала…
Стояла недоторканою кава…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436442
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.07.2013
(Ти не прийшов… Любов Ігнатова)
Ти не прийшов... І небо мрячно тужить,
А у душі образа і обман.
Цілує вітер сльози, гоном дужим,
Але так плечі обгорнув туман…
Ти не прийшов... І біль несамовитий…
Як змалювати крила без висот.
Бо кожен змах, розлукою прошитий,
А кожен подих смутком пересох.
Ти не прийшов... І в часі зупинилось
Палке кохання , здивувавши нас.
Неначе поруч вільне залишилось,
Але зміліле й зовсім без прикрас.
Ти не прийшов… Вже вкотре повторився,
Ще повернутись, знову не прийти…
Мені сьогодні інший сон приснився,
А в ньому ми, але чомусь не ти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435208
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.07.2013
Знайти ромашку в польовім роздоллі,
Зібрати сяйвом у кошіль росу,
ПіднЕстись духом, щоб дістати зорі
І візерунком викласти красу.
Усмішку серця зачепити в трави,
Нехай лоскочуть вітрові боки.
І … чаруватись подихом отави…
Квітують барви на усі смаки.
І вже по плечі загорнутись в жито,
Вплести волошок у вінок собі…
Доріг пройшла, багато пережито.
Та якось так, неначе у юрбі.
Хіба в мені не квітувало літо,
Не духмянів в покосах аромат…
Чому ж, неначе все водою "змито",
Неначе щастя, хтось відрізав шмат.
Вернусь літами я в розкішне літо,
Щоб знову в квітах віднайти себе,
Я стану сонцем понад нашим світом,
І ще зустріну, як тоді, тебе.
І… не повірю, що ми все ж не пара,
Не відпущу, не відступлюсь назад.
Тоді ми щастя загубили в хмарах,
Дощем – сльозою переплакав сад.
Ми не почули мудрого мольфара,
Не зберегли розсипаних дарів.
То ж кожне літо, наче наша пара,
Збирає пам'ять барвами з полів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433531
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.06.2013
Ти прийди, але я не побачу,
Ти постукай та Не підійду.
Просто знаєш, знов таки пробачу,
Знову зраду крУгом обійду.
Подзвони, але вже не почую,
Напиши, читатиму не я .
І тобі не знати чи сумую,
Чи від сліз, сама вже не своя.
Ти поклич, але вже не спинюся.
Ти іди, залиш мене мені.
Хай востаннє щиро помолюся
Я за щастя на самотині .
Прокричи - до відстані луною…
А мені скажи… скажи ... люблю!
До плеча схилюся я німою.
Прошепчи ж… бо ... поруч ще стою...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428164
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.05.2013
Позбираю думки на причілок,
До останку усі підберу.
Не дивуйтесь, з життєвих сторінок
Через душу б донести перу.
Роззираю небесну світлину
І малюю пейзажем слова.
Лиш в таку благодатну хвилину
Для основи снується канва.
Обгорнула кохання думками,
Знову ж серце пече, не моє..?
Та, неначе дитину до мами,
Співчуття прихилила своє.
Переплакала болем я зраду,
У молитву сховала печаль,
А рецептом давала пораду.
Не собі, а для інших, на жаль.
Почуття ж прикриваю думками,
Хай мовчання в рядки перейде ,
А ЛГ вже своїми вустами…
Скаже словом, що в душу ввійде.
Ось думки, підперезані слізьми.
Чи ж скажу, що це плакала я.
Героїні своїй ніжно-ніжно
Сумота переллється моя.
А думки, що стоять ось, по краю,
Вже давно загубились в мені.
Достеменно таки і не знаю,
Хто подумав, сказав... і чиї?
Ех, думки, прогортаю щоденно…
Переставити хочеться ряд.
Та минуле в сьогодні, напевно,
Не зійдеться у часі ніяк!
Я думками радію весняно,
А в прощанні сумую таки.
Мила, ніжна ЛГ, моя панно.
Знов скажу, що твої це рядки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426370
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.05.2013
Я давно вже від тебе пішла…
Ще тоді, на краєчку літа.
У долонях не стало тепла
І ти знову забув про квіти.
Я давно вже від тебе пішла…
А щовечора речі складаю.
Тепер знаю, любов замала,
Коли двом у ній місця немає.
Я давно вже від тебе пішла…
Залишатись все важче ставало.
То ж щоденно від тебе ішла…
А натомість , для сина співала.
Я давно вже від тебе пішла…
Та себе у тобі залишила.
І дорога якась вже не та,
І пройти в самоті ще несила.
Я давно вже від тебе пішла…
Косить дощ попід вікна непевно.
Між літами стежина лягла.
Я шукаю її … і… даремно.
Я давно вже від тебе пішла…
Та чомусь ще плече підставляю.
То сорочка не так підійшла,
А чи ґудзика знов пришиваю…
Я давно вже від тебе пішла…
Відпусти, не тримай, я благаю.
І моя вже любов без крила,
І твоєї для щастя немає.
Я давно вже від тебе пішла…
Чи ж пішла…чи пішла … я не знаю…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425126
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.05.2013
На узліссі на полянці
Хатинка стояла.
В ній жила мала Софійка,
З кожним днем зростала.
Дуже вже дівча завзяте,
Цікаве - не в змогу:
Здумало до Сонця в гості
Й вийшло на дорогу.
Радо вибігла у поле,
До Сонця всміхнулась.
Промінцем від сяйва стежка
Дивна простягнулась.
Йшла б Софійка в гості довго,
Сонечку б співала.
Та лиш мить ... і грізна хмарка
Промінці сховала.
Розгубилося дівчатко:
- Сховалась стежина!
Як до Сонечка дістатись? –
Пхикала дитина.
Чим розвіять страх і втому?
Розкажіть, як бути:
Повернутися додому?
Чи хмарку зіпхнути?
Засмутилася маленька
-Що ж тепер?- питає,
- Як до Сонечка дістатись?
Десь його немає...
Що ж робити нам, малята?
Сльози у дитинки.
Нумо, швидко визволяти
Сонечко з хмаринки!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417645
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 11.04.2013
На пам'ять час нанизує поразки ( Лілія Ніколаєнко).
Уперто відвернуся й не почую,
Як гнівно стукаєш у серце ти.
Вже вкотре цю поразку не візьму я,
Не місце їй в разках моїх , прости.
О, пам'яте, ти зглянься, не просися.
Сховай, як кажуть, голову в пісок.
А час у відстань в росах заросився…
Була стежина … перетнув місток
Й пекельним болем скам'янів у груду.
І вже тебе, мене і нас нема…
Остання мить у спогадах – і буде
Відрізком часу - порожнечі тьма.
То що ж в любові зміряла поразка?
Чи ж я для битви… душу простягла.
Ти не приходь з минулого, будь ласка,
Й забуду я навіщо там була.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417041
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.04.2013
В шибку стукає дощ, наче гість запізнілий.
Я вдивляюсь в сльозливу за віконну пітьму…
Завивають вітри звідусіль знавісніло.
Поштарем їх сьогодні я до тебе найму.
Подих вітру тобі передасть, що сумую
І чекаю дзвінка у полоні думок.
З них щоночі місток знов до тебе будую
У надії наблизить твій незроблений крок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416120
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.04.2013
«Зморозила» весна із нами жарти,
Чи то снігів злякалася набіг…
Отож і гніватись таки не варто,
А може, це її такий розбіг?
Ось на горбочку снігу розтопила,
Теплом пройшлася з вітром навпростець.
Понад садами розпустила крила,
Здавалося б, вже й холоду кінець…
Так ні ж, зима снігами закружляла,
Присипала всі латки в килимку.
Хурделила, морозила, рівняла
Дороги, поле в білому вінку.
Пора весняна все ж не розгубилась,
До сонця подалася навпрошки.
В промінні обігрітись допросилась,
У барви заплітаючи стрічки.
А зачерпнувши сяйва на осонні, -
І нумо, навперейми до зими!
Ну, хто ж іще, не чує із просоння –
Весна іде..! Тож, дочекались ми!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415267
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 03.04.2013