| Сторінки (1/3): | « | 1 | » |
У океані човен плив.
Самотній, що ж він там робив?
Вітрила вітер пошмагав,
А він немов сліпий блукав.
Пожовкла фарба, ніс кирпатий,
Побитий, бідненький, пом’ятий.
Та гордо голову тримає.
І далі все кудись втікає.
Він знав, що хоч куди іди,
Не стане менше тут води.
Та розсікав він синь тверду,
І молився тихо: «..я знайду..»
Як мав би календар то знав,
Що час швидкий минав,
Десь листя в кризі замерзало.
А десь й зими уже не стало.
Збігали дні і місяці,
А він усе твердив воді :
«..я все ж знайду! Я відшукаю!,
Я зможу це, я вірю, знаю!..»
Не було сили, та намагався.
Хоч час і бив та він не здався.
Він не зумів на мить спинитись,
І продовжував із вітром битись.
У день коли вже сил не стало,
Й здавалось – марно все було.
Його із берега позвало,
Дзеркально чисте джерело.
Він думав – марево, наснилось.
Тож руки – весла опустив.
Та з берега світло спустилось,
І човен знов намов ожив.
Покинувши усі турботи,
До берега чим дуж він плив.
Тримали все ще його води,
Та він все ж землю полюбив.
Не мила йому та свобода,
Де він самотній, де один.
І хоч яка вже там погода,
Та він минуле відпустив.
У затінку древ, він знає,
Що більш ніколи у житті,
Він океан не покохає,
Бо бачить світ і в джерелі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327514
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.04.2012
Між небом та землею повітря завмирає.
Прекрасний аромат аж серце відчуває.
Легенький подих вітру….я лечу..
Із посмішкою, сонце, лиш мовчу..
Земля така маленька, я здавалось…..
Летіла далі я, і не вагалась..
Печаль із злістю бились десь в низу..
Із посмішкою, сонце, лиш мовчу..
Де гори були, зараз океани.
І замість ям тепер дзвінкі фонтани.
Кричить із низу хтось: а я живу!!
Із посмішкою, сонце, лиш мовчу..
Весь світ в цвітіні забуяв.
Неначе зиму стер хтось, хтось забрав.
Ледь хмар торкаючись іду.
Із посмішкою, сонце, лиш мовчу.
І не буди мене благаю.
Торкнися в серці надпису: кохаю.
Прийди у світ мій, милий, тут живи.
Із посмішкою, сонце, поряд йди..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327511
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.04.2012
Пожовклі шпальта у газеті.
Розбиті, скручені слова.
Душа вмирає в лазареті.
Минулий випуск - не шкода.
Ніхто вже й словом не згадає,
Тираж он був, а вже нема.
В підвалі тихо догниває,
Стара, розбита новина.
Історію століття творять,
А ми лиш зморшки на її чолі.
І хоч банально, та говорять,
Мурахи ми на цій землі.
Десь згадка є що існували,
повітрям дихали, жили.
Ті скручені слова це знали,
та повторити не змогли.
У темряві лежать, ридають.
Слова стира гірка вода.
Чорнила із душі стікають,
А ти лиш спомин, ти була.....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290253
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 02.11.2011