Charles Bukowski

Сторінки (1/11):  « 1»

40 000 МУХ

розірвані  поривом  вітру
ми  сходимося  знову

оглядаю  стіни  і  стелю
чи  немає  тріщин  і  вічних  павуків

не  знаю  чи  з’явиться  у  мене  інша
жінка

нині
40  000  мух  бігають  по  руках  моєї  
душі
співаючи
я  зустрів  маленьку  на  мільйон
у  крамниці  все  по  5  і  10
центів

руки  душі?
мухи?
співають?

що  це  за  лaйнo
таке?

як  легко  бути  поетом

і  як  важко
чоловіком.


переклад:  полижовщина

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316433
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.02.2012


ПОЖЕЖНА СТАНЦІЯ (Джейн із любов’ю)

ми  вийшли  з  бару
бо  у  нас  закінчилися  гроші
але  ми  притримали  пару  пляшок  вина
у  кімнаті.

близько  четвертої  пополудні
ми  проминули  пожежну  станцію
коли  вона  почала  
скаженіти:

«ПОЖЕЖНА  СТАНЦІЯ!  о,
я  просто  обожнюю  ПОЖЕЖНІ  машини,
вони  такі  червоні  і  взагалі!  давай  зайдемо!»

і  я  провів  її  всередину.
«ПОЖЕЖНІ  МАШИНИ!»,
вона  кричала,  аж  гойдалася  її  величезна
дупа.

і  вона  вже  лізе  в  одну,
задравши  спідницю  по  пояс
у  спробі  вмоститися  на
сидіння.

підбіг  пожежник:
«хвильку,  хвильку,  я  допоможу!»

інший  пожежник  підійшов
і  сказав
мені:
«завжди  раді  нашим  громадянам».

перший  був  із  нею  на  сидінні.
«у  тебе  є  одна  із  тих  великих  ШТУК?»
запитала  вона  його.  «о,  хахаха!
я  про  один  із  тих  великих  ШОЛОМІВ!»

«шолом  у  мене  великий  також»,  сказав  він
їй.

«о,  хахаха!»

«ти  граєш  у  карти?»  запитав  я  свого
пожежника.  у  мене  було  43  центи  і  нічого,
крім  часу.

«проходь»,  запросив    він.
«звісно  ж,  ми  не  граємо.
це  проти  правил».

«розумію»,
кажу.

я  примножив  свої  43  центи  до
долара  дев’яноста
коли  побачив  як  вона  йде  наверх  зі
своїм  пожежником.

«він  покаже  мені  спальні  приміщення»,
пояснила
вона.

«розумію»,
кажу.

її  пожежник  з’їхав  по  жердині
за  10  хвилин
я  кивнув  
йому.

«з  тебе  5
доларів»

«5  доларів  за  
це?»

«ми  ж  не  хочемо  скандалу,  чи  не  так?
ми  обидва  можемо  втратити  наші  роботи.
звісно  ж,  я  не
працюю».

він  дав  мені
п’ятірку.

«сідай,  ти  можеш  її
повернути».  

«у  що  граємо?»
«у  блекджек.»

«азартні  ігри
незаконні.»

«як  і  все  цікаве.  до  того  ж,
хіба  ти  бачиш  гроші
на  столі?»
він  сів.

нас  стало  
п’ятеро.

«ну  як  там,  Гаррі?»
запитав  хтось  .

«незле,  
незле»

наверх  пішов
наступний.

вони  були  погані  гравці,  реально.
вони  навіть  не  пробували  пам’ятати  здачу.
вони  не  знали,
які  карти  залишились.
здебільшого  вони  перебирали,  їм  не  вистачало  
стриманості.

коли  інший  хлопець  спустився  вниз,
він  дав  мені
п’ятірку.

«ну  як  там,  Марті?»
«незле.  вона  знає…  кілька  файних
прийомів».

«здавай!»  кажу.  «гарна  і  чиста  дівчинка.
сам  на  ній  катаюсь».

ніхто  не  сказав
нічогісінько.

«нещодавно  були  великі  пожежі?»,
запитав  я.

«нє.  нічого
такого».

«вам  хлопці
треба  тренуватися.
здай  мені  ще!»

великий  рудий  пацан
що  натирав  до  блиску  машину
кинув  ганчірку  і  
пішов  наверх.

коли  спустився  вниз
кинув  мені
п’ятірку.

коли  спустився  четвертий
я  дав  йому  3  п’ятірки  здачі
з  двадцятки.

не  знаю  скільки  всього  пожежників  було
в  будівлі  чи  ще  там  десь.  я  прикинув
що  декотрі  змогли  повз  мене  прослизнути
але  був  у  доброму  
гуморі.

на  вулиці  вже  сутеніло
коли  задзвонила
сирена.

вони  почали  бігати  навколо.
з’їжджали  вниз
по  жердині.

слідом  по  жердині  з’їхала  вона.
їй  пасувала  жердина.  справжня  жінка.
нічого  крім  характеру
і
дупи.

я  сказав  їй,
«пішли».

вона  стояла  і  на  прощання  махала
пожежникам,  але  їм
вже  було
не  до  того.

«повернімося  в  бар»,
сказав  я
їй.

«о,  то  в  тебе  є  
гроші?»

«знайшов  трохи  я  й  не  знав  що
маю…»

ми  сиділи  у  кутку  бару
пили  віскі
з  пивом  навздогін.  
«я  виспалася,
точно  кажу».

«авжеж,  крихітко,  спати
корисно.»  

«глянь  отой  моряк  дивиться  на  мене!
мабуть,  думає,  що  я…  я…»

«нє,  він  так  не  думає.
розслабся,  у  тебе  є  клас,  справжній  клас.
інколи  ти  нагадуєш  мені  оперну  співачку.  знаєш,
одну  з  тих  примадонн.  твій  клас  видно  в  усьому.
випий  ще».

я  замовив  ще
2.

«знаєш,  татусику,  ти  єдиний,  кого  я  ЛЮБЛЮ!
тобто  реально…  КОХАЮ!
тямиш?»

«ще  б  пак.  іноді  думаю  що  я  король
попри  все.»

«так.  так.  саме  це  я  мала  на  увазі,
щось
таке.»

мені  припекло  в  туалет.  коли  я  повернувся
моряк  сидів  на  моєму  місці.
вона  тулилася  ногою  до  його  ноги
а  він  говорив.

я  вийшов  зіграти  у  дартс
із  Жеребцем  Гаррі  і  вуличним
газетярем.


переклад:  Полижовщина

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316423
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.02.2012


Гений толпы

так  много  предательства,  ненависти,  насилия,  нелепости  в  обычном  
человеческом  существе,  чтобы  снабдить  любую  армию  в  любой  день

и  лучшие  в  убийстве  те,  кто  проповедуют  «не  убий»
и  лучшие  в  ненависти  те,  кто  проповедуют  любовь
и  лучшие  в  войне,  в  конечном  счете,  те,  кто  проповедуют  мир

те,  кто  проповедуют  имя  Божье,  нуждаются  в  Боге
те,  кто  проповедуют  против  войны,  лишены  мира
те,  кто  проповедуют  мир,  лишены  любви

остерегайся  проповедников
остерегайся  знатоков
остерегайся  тех,  кто  всегда  читает  книги
остерегайся  тех,  кто  либо  ненавидит  бедность
либо  гордиться  ею
остерегайся  тех,  кто  легок  на  похвалу
ибо  ждут  они  похвалы  в  ответ
остерегайся  тех,  кто  легок  на  критику
они  бояться  того,  чего  не  знают
остерегайся  тех,  кто  всегда  ищет  толпу  ибо
сами  они  ничто
остерегайся  обычного  мужчины  обычной  женщины
остерегайся  их  любви,  их  любовь  –  посредственна
и  ищет  посредственность.

но  есть  гений  в  их  ненависти
достаточно  гения  в  их  ненависти,  чтобы  убить  тебя
убить  любого
не  желая  уединения
не  понимая  его
они  попытаются  разрушить  все
что  разнится  от  них  самих
не  умея  созидать
они  не  поймут  созидание
они  будут  принимать  свою  неудачу  как  творцы
только  если  это  неудача  всех
не  умея  любить  полноценно
они  будут  считать  твою  любовь  несовершенной
а  затем  возненавидят  тебя  
и  их  ненависть  будет  безупречной

как  сияющий  алмаз
как  нож
как  скала
как  тигр
как  цветок

их  утонченное  искусство

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315014
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 18.02.2012


на счет восемь

с  кровати
я  вижу
трех  птиц
на  телефонном
проводе.
одна
улетела.
затем
другая.
одна  вернулась,  
затем
снова
улетела.
моя  печатная  машинка
все  еще
под  залогом.
и  я
задолбался,  наблюдая
за  птицами.  
так,  подумал  
чтобы  ты
знал,  
ебарь.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307432
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 18.01.2012


ТРАГЕДИЯ ЛИСТЬЕВ

я  осознал  сухость  и  умершие  папоротники
и  комнатные  растения,  жёлтые,  как  кукуруза:
ушла  моя  женщина,  
и  пустые  бутылки  как  кровавые  трупы
окружали  меня  своей  бесполезностью;
солнце  было  всё-таки  по-прежнему  добрым,  
и  записка  моей  хозяйки  трещала  о  задолженности
нетребовательной  желтизной;  что  было  нужно  —  так  это
хороший  комик,  старый  стиль,  юморист
с  шутками  о  боли  абсурда,  абсурде  боли  —
поскольку  уж  это  есть,  ничего  больше...
я  осторожно  побрился  старым  лезвием  —
человек,  однажды  бывший  юным  и
назвавшийся  гением;  но
это  трагедия  листьев,  
умерших  папоротников,  умерших  цветов;
и  я  шёл  по  тёмному  коридору,  
где  стояла  хозяйка,  
окончательно  проклинающая
и  посылающая  меня  к  чёрту,  
колышущая  свой  жир,  потные  руки,  
и  вопящая,  
вопящая  о  квартплате,  
ведь  мир  обманул  нас
обоих.
Перевод  А.  Караковского

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307431
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 18.01.2012


шнурок

женщина,
плоская  шляпка,
болезнь,
желание,
пугается  перед  тобой
страх  безмолвный
ты  можешь  изучать  его
как  фигурки  на  шахматной  доске...
не  великие  поступки
отправляют  мужчину  в  сумасшедший  дом.
смерть,  к  которой  он  готов,  или  убийство,  инцест,  ограбление,  пожар,
наводнение...
нет,  это  череда  маленьких  трагедий
отправляет  мужчину  в  сумасшедший  дом...
не  смерть  его  любви,
но  шнурок,  который  рвется,  когда  время  уже  истекло...
страх  жизни
этот  тот  набор  банальностей,
которые  могут  убивать  быстрее,  чем  рак
и  которые  всегда  там  -
номерные  знаки  или  налоги
или  просроченные  водительские  права,
или  найм,  или  увольнение,
когда  ты  это  делаешь,  или  когда  с  тобой,  или
запор
штрафы  за  превышение  скорости
рахит  или  крикет  или  мыши  или  термиты
или  тараканы  или  мухи
или  сломанный  крючок  на  занавеске
или  кончился  бензин,  или  слишком  много  бензина
раковина  засорилась,  лендлорд  пьян,
президенту  нет  дела,  а  губернатор  сумасшедший.
выключатель  сломан,  матрас  как  дикобраз;
105  долларов  за  шиномонтаж  в  Sears  Roebuck;
и  счет  за  телефон  и  падение  рынка
и  сломанная  цепочка  на  туалете,
и  все  лампочки  сгорели;
темнее,  чем  в  аду,  и  в  два  раза  дороже.
но  всегда  есть  крабы  и  вросшие  ногти
и  люди,  которые  настаивают,  что  они
твои  друзья;
всегда  есть  это  и  то,  что  хуже;
протекающие  трубы,  Христос  и  Рождество;
голубая  салями,  девятидневные  дожди,
авокадо  за  50  центов
и  фиолетовая
ливерная  колбаса.

или  достигая  того,  что  проводишь  жизнь
как  официантка  в  Norm's  с  прерывистым  графиком
или  выносишь  судна  в  больнице
или  как  мойщик  машин  или  посыльный
или  как  охотник  за  кошельками  пожилых  дам,
оставляя  их  кричать  на  улице
со  сломанной  рукой,
когда  им  уже  80.

вдруг
2  красные  фары  в  твоем  боковом  зеркальце
и  кровь  в  трусах;
зубная  боль,  и  979  долларов  за  мост
300  долларов  за  золотой  зуб,
Китай  Россия  Америка
длинные  волосы,  короткие  волосы,  нет  волос,
бороды,  нет  лиц,
много  кислоты,  но  совсем  нет  марихуаны.

с  каждым  разорванным  шнурком
одним  из  сотни  разорванных  шнурков,
один  мужчина,  одна  женщина,
одно  что-то
пополняет  сумасшедший  дом.

так  что  будь  аккуратнее
когда  наклоняешься.




Перевод:  П.  Панов

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307016
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 16.01.2012


мужчина и женщина в кровати в 10 вечера

мне  кажется  я  как  банка  сардин,  она  сказала,
мне  кажется  я  как  пластырь,  я  сказал,
мне  кажется  я  как  сендвич  с  тунцом,  она  сказала,
мне  кажется  я  как  разрезанный  помидор,  я  сказал,
мне  кажется,  что  пойдет  дождь,  она  сказала,
мне  кажется  часы  остановились,  я  сказал,
мне  кажется  дверь  не  заперта,  она  сказала,
мне  кажется  сейчас  зайдет  слон,  я  сказал,
мне  кажется  мы  должны  платить  за  квартиру,  она  сказала,
мне  кажется  мы  должны  найти  работу,  я  сказал,
мне  кажется  ты  должен  найти  работу,  она  сказала.

что-то  мне  не  хочется  работать,  я  сказал.

мне  кажется  ты  обо  мне  не  заботишься,  она  сказала,
мне  кажется  мы  должны  заняться  любовью,  я  сказал,
мне  кажется  мы  занимаемся  любовью  слишком  много,  она  сказала,
мне  кажется  мы  должны  заниматься  любовью  больше,  я  сказал,
мне  кажется  ты  должен  найти  работу,  она  сказала.
мне  кажется  ты  должна  найти  работу,  я  сказал.
мне  кажется  мне  нужно  выпить,  она  сказала,
мне  кажется  мне  нужна  бутылка  виски,  я  сказал,
мне  кажется  мы  сойдемся  на  бутылке  вина,  она  сказала,
мне  кажется  ты  права,  я  сказал,
мне  кажется  я  сдаюсь,  она  сказала,
мне  кажется  мне  нужна  ванна,  я  сказал,
мне  кажется  мне  нужна  ванна  тоже,  она  сказала,
мне  кажется  ты  должна  потереть  мне  спинку,  я  сказал,
мне  кажется  ты  меня  не  любишь,  она  сказала,
мне  кажется  я  люблю  тебя,  я  сказал,
мне  кажется  эта  штуковина  сейчас  во  мне,  она  сказала,
мне  тоже  кажется,  что  эта  штуковина  сейчас  в  тебе,  я  сказал,
мне  кажется  я  тебя  сейчас  люблю,  она  сказала,
мне  кажется  я  люблю  тебя  больше,  чем  ты  меня,  я  сказал,
я  себя  так  замечательно  чувствую,  она  сказала,  что  хочется  кричать,
мне  кажется  я  могу  продолжать  вечно,  я  сказал,
мне  кажется  ты  можешь,  она  сказала,
я  чувствую,  я  сказал,
я  чувствую,  она  сказала.




Перевод:  П.  Панов

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307014
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 16.01.2012


заява дівчині, що проходить повз

дівчата  у  шортах,  що  гризуть  нігті  й  крутять  дупою,
хлопці  на  вас  дивляться  -
здається,  ви  змістовніші,
за  Ґоґена  Брахму  чи  Бальзака,
щонайменше  більші  за  черепи,  що  плавають  біля  наших  ніг,
ваша  манера  триматись  трощить  Ейфелеву  вежу,
вивертає  голови  старих  продавців  газет,  що  втратили
інтерес  до  сексу  в  прадавні  часи;
ваш  ув'язнений  абсурд,  ваш  танок  ідіотки,
що  захоплено  пестить  -  навіть  не  періть  заплямовану  спідню
білизну  чи  переслідуйте  ваші  акти  кохання
по  сусідніх  вуличках  -
не  псуйте  це  нам,
прикидаючись  обтяженими  і  втомленими
оселяючись  біля  ТБ  та  слабкодухого  чоловіка;
не  полишайте  це  безглузде  безпідставне  погойдування
аби  полити  газон  перед  будинком  по  суботах  -
не  відсилайте  нас  назад  до  Бальзака,  самоаналізу
Парижу,
чи  вина,  не  відсилайте  нас
до  висиджування  наших  сумнівів  чи  до  пам'яті
про  смертельні  погойдування,  курва,  що  доводять  нас  до  сказу  любов'ю
та  голодом,  утримайте  акул,  кровожерливих  акул,
подалі  від  серця.

Переклад:  стронґовський

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288294
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.10.2011


мов квітка під дощем

я  обрізав  ніготь  на  середньому
пальці
правої  руки
справді  коротко
і  почав  натирати  її  діру
коли  вона  сіла  в  ліжко
втираючи  після  купання  лосьйон
в  шкіру  обличчя
рук
і  грудей.
потім  вона  припалила  сигарету:
«тільки  не  заважай,»
і  курила  і  продовжувала  втирати
лосьйон.
а  я  натирав  її  діру.
«хочеш  яблуко?»  запитав  я.
«звичайно»,  сказала  вона,  «маєш  одне?»
я  мав  для  неї  –
вона  почала  соватись
потім  повернулась  на  бік,
вона  була  мокра  і  відкрита
мов  квітка  під  дощем.
потім  повернулася  на  живіт
і  її  найкраща  в  світі  ж*па
відкрилась  моїм  очам
і  я  нахилився  і  взявся  далі
місити  її  діру.
вона  повернулась  і  схопила  мій
х*й,  вона  трусилась  і  совалась,
я  сів
моє  обличчя  опустилось  в  цю  масу
червоного  волосся  що  спадало
їй  на  спину
і  мій  товстий  х*й
проник
у  диво.
пізніше  ми  жартували  про  лосьйон
і  про  сигарету  і  про  яблуко.
потім  я  вийшов  і  приніс  трішки  смаженого  курчати
і  креветок  і  фрі  і  булочок
і  картопляне  пюре  і  соус  і
салат  із  капусти,  і  ми  їли.  вона  говорила  мені
як  добре  вона  почувається  я  говорив  їй
як  добре  я  почуваюсь  і  ми  їли
смажене  курча  і  креветки  і
фрі  і  булочки  і
картопляне  пюре  і  соус  і
салат  із  капусти  також.


Переклад:  С.  Жадан

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288293
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 24.10.2011


мурахи повзуть моїми бухими руками

О  мурахи  повзуть  моїми  бухими  руками
вони  дозволяють  Ван  Ґогові  сидіти  в  кукурудзяному  полі
і  забирати  Життя  зі  світу
рушницею,
мурахи  повзуть  моїми  бухими  руками
ставлять  Рембо
постачати  зброю  зазирати  під  камені
в  пошуках  золота,
О  мурахи  повзуть  моїми  бухими  руками
вони  кладуть  Павнда  до  божевільні
і  змушують  Крейна  стрибати  в  море
у  піжамі,
мурахи,  мурахи  повзуть  моїми  бухими  руками
в  той  час  як  школярі  верещать  через  Віллі  Мейса*
замість  Баха,
мурахи  повзуть  моїми  бухими  руками
крізь  питво  я  сягаю
дошок  для  серфінґу  і  раковин,  соняхів
і  друкарська  машинка  падає  зі  столу  наче
серцевий  напад
чи  мертвий  недільний  бугай,
а  мурахи  заповзають  мені  до  рота
і  горлянкою  вниз,
змиваю  їх  вином
і  підіймаю  жалюзі
вони  на  сітці
і  на  вулицях
видираються  на  церковні  вежі
і  до  покришок
шукаючи  що  б  іще  такого
зжерти.


Переклад:  стронґовський

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288029
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.10.2011


Нема дороги до раю

Я  сидів  у  барі  на  Вест  [чи  Вестерн?]  авеню.  Було  близько  півночі;  я  був  у  своєму  звично  безладному  стані.  Ото,  знаєте,  коли  нічого  не  клеїться:  ні  з  жінками,  ні  з  роботою,  ні  з  тим,  що  її  нема,  ні  з  погодою,  ні  з  собаками;  коли  врешті  сидиш  геть  розбитий  і  ніби  смерті  чекаєш  на  лавочці  автобусної  зупинки.
Сиджу  собі,  значить,  і  тут  заходить  вона  –  волосся  довге,  темне,  тіло  ладне,  очі  –  карі  й  сумні.  Я  –  нуль  на  масу.  Не  зреагував  навіть  тоді,  як  вона  сіла  на  сусідній  стілець,  –  хоч  і  було  десь  із  дюжину  вільних.  Власне,  в  барі  взагалі  нікого  не  було  крім  нас  та  бармена.  Вона  замовила  сухого  вина,  а  тоді  спитала,  що  питиму  я.
–  Розведений  скотч.
–  Йому  розведеного  скотчу,  –  кинула  барменові.
Та-а-ак,  це  вже  цікаво.
Тут  вона  відкриває  сумочку,  дістає  маленьку  дротяну  клітку  і  випускає  з  неї  якихось  крихітних  чоловічків,  розсаджуючи  їх  на  шинквасі.  Кожен  –  десь  зо  три  дюйми  зросту;  вони  були  живі  й  нормально  вдягнені.  Їх  було  четверо  –  двоє  чоловіків  і  дві  жінки.
–  Оце  таке  тепер  роблять,  –  каже.  –  Дорожезні:  коли  брала,  були  по  дві  тисячі  за  штуку.  Тепер  просять  аж  дві  чотириста.  Не  знаю,  як  їх  там  роблять,  але  то,  мабуть,  незаконно.
Крихітні  чоловічки  походжали  шинквасом.  Раптом  один  маленький  чувак  як  дасть  малій  чувисі  ляпаса:
–  Ти,  курво,  –  кричить,  –  мені  вже  досить!
–  Ні,  Джордже,  ні,  як  ти  можеш!  –  закричала  вона.  –  Я  тебе  люблю!  Я  вб’ю  себе!  Ти  мій!
–  А  мені  начхати,  –  мовив  чоловічок,  вийняв  мініатюрну  цигарку  й  закурив.  –  Маю  я  право  пожити,  чи  ні?!
–  Як  не  хочеш,  –  каже  другий  маленький  чувак,  –  то  я  її  беру.  Я  люблю  її.
–  Але  ж  я  тебе  не  хочу,  Марті.  Я  закохана  в  Джорджа.
–  Так  він  же  мудак,  Анно,  справжній  мудак!
–  Знаю!  Але  я  все  одно  його  люблю!
Тим  часом  крихітний  мудак  підійшов  до  іншої  маленької  чувихи  й  поцілував  її.
–  В  мене  тут  трикутник  виходить,  –  каже  панночка,  яка  виставила  мені  пійло.  –  Це  Марті,  Джордж,  Анна  і  Руті.  Джордж  сходить  на  пси,  і  то  швидкими  темпами.  Але  Марті  наче  нормальний.
–  І  не  сумно  на  все  це  дивитися,  е-е-е,  як  вас?
–  Дон.  Жахливе  ім’я.  Отаке  старі  часом  роблять  зі  своїми  дітьми.
–  Я  –  Генк.  І  не  сумно..?
–  Ні,  спостерігати  не  сумно.  Мені  й  зі  своїми  коханими  не  дуже  щастило,  жах  як  не  щастило,  направду.
–  Всім  нам  не  щастить.
–  Може,  й  так.  В  усякому  разі,  я  собі  купила  цих  маленьких  чоловічків,  дивитися.  Стосунки  ніби  є,  проблем  нема.  От  тільки  як  кохатися  починають,  то  й  я  вся  збуджена.  Тоді  буває  важко.
–  А  що,  ладні?
–  Дуже,  дуже  ладні.  Господи,  але  ж  вони  мене  заводять!
–  Може,  змусь  їх  цим  зайнятися?  Маю  на  увазі,  зараз.  Разом  подивимось.
–  О,  їх  не  змусиш.  Вони  це  роблять,  коли  хочуть.
–  І  часто?
–  Перший  сорт:  чотири-п’ять  разів  на  тиждень.
Чоловічки  далі  походжали  шинквасом.
–  Слухай,  –  каже  Марті,  –  дай  мені  шанс.  Анно,  просто  дай  мені  шанс.
–  Ні,  –  відповіла  Анна,  –  я  люблю  тільки  Джорджа,  і  край.
Джордж  цілував  Руті,  притискався  їй  до  грудей.  Руті  також  розпалювалася.
–  Руті  розпалюється,  –  кажу  я  Дон.
–  Ага,  справді.
Я  теж  почав  збуджуватися.  Хапаю  Дон  і  цілую.
–  Слухай,  –  каже  вона.  –  Я  не  хочу,  щоб  вони  на  людях  кохалися.  Краще  заберу  їх  додому,  хай  вже  ліпше  там...
–  Але  ж  я  тоді  не  побачу.
–  Значить,  підеш  зі  мною.
–  Добре,  –  кажу,  –  ходімо.
Я  допив  і  ми  вийшли.  Вона  несла  клітку  з  чоловічками.  Ми  сіли  до  неї  в  машину  і  поставили  клітку  спереду,  поміж  нас.  Я  глянув  на  Дон.  Вона  була  юна  і  гарна.  І  принади  в  неї,  мабуть,  нічого.  Чого  ж  їй  з  чоловіками  не  велося?  Ну,  та  в  таких  речах  можна  на  кожному  кроці  облажатися.  Чотири  чоловічки  обійшлися  їй  у  вісім  тисяч.  Плата,  щоб  ні  не  мати,  ні  не  уникати  стосунків.
Її  дім  стояв  біля  пагорбів,  нічогенький  на  вигляд.  Ми  вийшли  з  машини  й  підійшли  до  дверей.  Я  потримав  клітку,  поки  Дон  відчиняла.
–  Того  тижня  слухала  Ренді  Ньюмена  в  «Трубадурі».  Він  просто  супер,  ні?
–  Та  так.
Ми  зайшли  до  вітальні,  Дон  вийняла  чоловічків  і  поклала  їх  на  журнальний  столик.  Тоді  пішла  до  кухні,  дістала  з  холодильника  пляшку  вина.  Принесла  два  келихи.
–  Вибач,  –  каже,  –  але  ти  трохи  скидаєшся  на  звихненого.  Чим  займаєшся?
–  Письменник.
–  То  й  про  це  напишеш?
–  Нізащо  не  повірять,  але  напишу.
–  Глянь,  –  мовила  Дон,  –  Джордж  вже  стягнув  з  Руті  трусики.  Пальцює...  Льоду?
–  Ага,  справді.  Ні,  льоду  не  треба.  Можна  не  розбавляти.
–  Не  знаю,  –  мовить  Дон,  –  але  мене  справді  заводить,  коли  на  них  дивлюся.  Може,  тому,  що  вони  такі  малі.  Так  збуджують...
–  Розумію.
–  Дивися,  Джордж  вже  на  неї  залазить!
–  Вже  заліз,  еге?
–  Господи  Боже!
Я  вхопив  Дон.  Ми  стояли  й  цілувалися.  Дон  дивилася  то  мені  в  очі,  то  на  них.
Малий  Марті  й  Анна  теж  спостерігали.
–  Ти  бачиш?  –  Каже  Марті.  –  Вони  зараз  будуть  це  робити.  Ми  також  могли  б.  Навіть  великі  люди  збираються,  поглянь!
–  Чула?  –  питаю  Дон.  –  Вони  кажуть,  що  ми  цим  займемось.  Це  правда?
–  Сподіваюся,  –  відповіла  вона.
Я  потяг  її  до  канапи,  задер  сукню  вище  стегон.  Цілував  їй  шию.
–  Люблю  тебе,  –  кажу.
–  Справді  любиш?
–  Ну,  ніби  так...
–  Гаразд,  –  каже  мала  Анна  малому  Марті,  –  можна  й  нам.  Хоч  я  тебе  й  не  кохаю.
Вони  обнялися  посеред  журнального  столика.  Я  стягнув  з  Дон  трусики.  Дон  стогнала.  Мала  Руті  стогнала.  Марті  вовтузився  з  Анною.  Це  діялося  скрізь.  Спало  на  думку,  що  цілий  світ  зараз  це  робить.  А  тоді  я  забув  про  решту  світу.  Ми  якось  дісталися  спальні,  я  ввійшов  у  Дон  і  вирушив  у  повільну,  довгу  мандрівку.

Коли  вона  вийшла  з  ванної,  я  читав  страшенно  пісну  оповідку  в  «Плейбої».
–  Було  так  добре,  –  мовила  вона.
–  Мені  теж,  –  відповів  я.
Вона  знову  лягла  до  мене  в  ліжко.  Я  відклав  журнал.
–  Гадаєш,  у  нас  вийде  разом?  –  спитала  вона.
–  Ти  про  що?
–  Ну,  думаєш,  у  нас  вийде  хоч  на  якийсь  час?
–  Хтозна.  Всяко  буває.  Починати  завжди  найлегше.
Тут  із  вітальні  почувся  вереск.
–  Ой-ой!  –  схопилася  Дон.  Вона  зістрибнула  з  ліжка  й  вибігла;  я  –  за  нею.  Коли  я  зайшов  до  вітальні,  вона  тримала  в  руках  Джорджа.
–  О,  Господи!
–  Що  сталося?
–  Анна  йому  такого  наробила!
–  Що  наробила?
–  Яйця  йому  відрізала!  Джордж  тепер  євнух!
–  Ого!
–  Неси  туалетний  папір,  хутко!  Він  стече  кров’ю!
–  Скурвий  син,  –  озвалася  Анна  з  журнального  столика.  –  Джордж  буде  або  мій,  або  нічий!
–  Тепер  ви  обидві  мої!  –  сказав  Марті.
–  Ні,  ти  маєш  вибрати,  –  мовила  Анна.
–  Ну,  і  хто  ж  це  буде?  –  спитала  Руті.
–  Я  люблю  вас  обох,  –  заявив  Марті.
–  Кров  спинилася,  –  сказала  Дон.  –  Він  геть  холодний.
Вона  загорнула  Джорджа  в  хустинку  й  поклала  на  поличку  каміна.
–  Я  от  що  кажу,  –  мовила  Дон.  –  Коли  ти  думаєш,  що  в  нас  нічого  не  вийде,  то  ліпше  не  продовжувати.
–  Думаю,  я  тебе  кохаю,  Дон.
–  Дивись,  –  гукнула  вона,  –  Марті  обіймає  Руті!
–  Вони  будуть  це  робити?
–  Не  знаю.  Але  виглядають  збуджено.
Дон  підхопила  Анну  й  посадила  до  клітки.
–  Випустіть  мене!  Я  вб’ю  їх  обох!  Випустіть  мене  звідси!
Джордж  постогнував  з-під  хустки  на  поличці  каміна.  Марті  стягнув  з  Руті  трусики.  Я  потягнув  Дон  до  себе.  Вона  була  юна,  красива,  і  принади  були  при  ній.  Я  знову  закохувався,  я  знову  це  міг.  Ми  поцілувалися.  Я  падав  углиб  її  очей.  Тоді  зірвався  й  побіг.  Я  знав,  що  зі  мною  коїться.  Тарган  з  орлицею  творили  любов.  Час  був  дурнем  із  банджо.  Я  біг.  Її  довге  волосся  спадало  мені  на  обличчя.
–  Всіх  повбиваю!  –  верещала  мала  Анна,  лютуючи  в  дротяній  клітці  о  третій  ночі.




Переклад:  стронґовський

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288027
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 23.10.2011