Розбишака

Сторінки (1/39):  « 1»

Жуки

Сьогодні  кава  варилася
під  Бітлз  та  веселі  
дитячі  крики  -
три  беззаперечні  докази,
що  на  цій  планеті
життя  все  ж  є.

І  п'єш  його,
гаряче,  чорне  і  гірке,  
маленькими  тягучими  ковтками,
розбавивши  альбомом  Білим.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678332
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 16.07.2016


Торкання

Прошу,  послухай,  що  скажуть  руки  –  
вони  знають  більше  за  нас.
Чуєш,  як  пальці  народжують  звуки  –  
вони  відають  краще  за  нас.

Бачиш,  як  пісня  лине  крізь  очі  –  
зазирни  в  її  глибину.
Що  то  в  них  дивне,  дізнатись  захочеш  –  
пірни  в  її  глибину.

Голос,  слова...  Слова  –  то  полова.
Полова...  Ти  знаєш  про  це.
Голосом  дихає  серце,  а  слово  –  
полова.  Ти  знаєш  про  це.

Чуєш,  як  шкіра  бринить  –  це  твій  подих
злегка  торкнувся  її.
Чи  чуєш  ти  стогін?  –  Це  горить  моя  шкіра  –  
Твій  подих  торкнувся  її.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647739
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.02.2016


Ранкова колискова

Прийде  тихий  синій  вечір,
Покладу  зірки  під  плечі.
З  печі  пахне  теплим  хлібом,
Жаби  щось  співають  рибам.
Кажани  удвох  літають,
Мавка  з  гаєм  розмовляють.
Скоро  півні  заспівають.
Світає.

Вранці  тихо  входить  сонце
в  заклопотане  віконце,
Посилає  сині  хвилі
тим,  кому  ці  співи  милі.
Зручно  всядусь  на  порозі  –  
йдуть  корови  по  дорозі.
Дз-з-з,  бджола  летить  на  луки  –
у  воді  кружляють  руки.
Знов  жінки  чаклують  в  хаті  –  
значить  згодом  буде  теплий
жовтий  мед.

Накрапає  з  неба  дощик,
назбирай  суничок  горщик.
Загубитися  в  волоссі
заважають  ноги  босі.
В  кожній  краплі  по  пів  неба  –  
ой,  не  треба,  ой,  не  треба.
Стигла  вишня  впала  в  діжку,
на  курчат  погляда  кішка.
Стрічку  ти  вплела  у  коси  –
значить  згодом  буде  теплий
жовтий  мед.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647738
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 29.02.2016


Смак

Відповідь  на  "Зміни"  Шоколадки  ;)      http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417291


Є  присмак  смерті  у  життя,
Проте  сам  смак  вартує  того,
щоб  ним  -  життям  -
як  тим  вином
упитись.
І  лишитись.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418205
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.04.2013


Я захворів!

Дорогенькі  читачі,  будьте  ласкаві,  поставтеся  до  цього  всього  з  гумором.  Ото  як  Орест  Лютий  каже:  забороняється  читання  людям  без  почуття  гумору.
А  решта  -  насолоджуйтесь!




О,  сраки  всіх  богів!
Я  захворів!
Присів  на  власний  підігрів
І  Кундаліні  розбудив.

Кохану  жінку  в  добрий  час
Я  вграв  сьогодні  Раз  і  Раз  –
Це  два  рази.  Це  так,  нормально:
Я  звично  грав  і  грав  орально.

По  тім  падлюка    герпес  виліз.
О  ні,  не  там,  де  вам  всім  сниться.
Він  виліз  там,  де  і  годиться  –
На  моїй  втомленій  губі.

Ну,  герпес  швидко  герпевіром
Я  вмовив,  і  пішов  він  з  миром.
А  може,  брекетів  злякався.
Не  суть–різниця,  він  забрався.

А  на  роботі  стало  перти!
Я  готувався  вже  померти.
Нехай  не  дасть  Мара  збрехати:
Було  від  чого  там  стогнати.

Термометра  під  пахву  взяв
І  тридцять  дев’ять  в  нім  нагнав.
Додав  пізніше  половину,
Ломити  трохи  стало  спину.

В  очах  скажений  блиск  я  мав,
Чим  всіх  дівок  причарував.
Співав,  стрибав  і  танцював,
І  кашляв  так  –  ледь  не  блював.

А  соплі,  соплі!  Як  ті  діти:
Не  знав,  куди  їх  всіх  подіти,
І  тихо  витирав  в  рукав,
Чим  всіх  до  решти  доконав.

Тепер  я  вдома,  пишу  вірші,
Щоб  знали  всі  –  святі  і  грішні  –
Який  великий  я  герой.
Минеться  клятий  геморой!

А  вам  усім  –  здоров’я  й  щастя,
Дівок  всіх  грати  і  жінок,
Панянок,  пані  і  мандрьох,
І  сам  на  сам,  і  двох,  і  трьох!

І  вдвох  одну,  і  товариством
Веселим,  жвавим,  норовистим,
На  вигадки  всілякі  вдатним,
Але  охайним,  сильним,  чистим!

Лиш  пам’ятайте:  в  свою  хату
Москаликів  не  тра  пускати!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414788
рубрика: Поезія, Балада
дата поступления 01.04.2013


Банальність

Надихнуло  це:  http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408129    Подяка  Шоколадці


Хочеться  бовкнути  якусь  банальність
про  кухоль  пива,  наполовину  повний.
Чи  смак  вина,  що  ледь  тьмяніє  в  роті
і  кличе  вийти  геть  надвір,
на  вулиці  порожні,
і  кликати  кохання,  наче  кіт  марцовий,
якого  так  заповнює  життя,  
що  хочеться  впіймати  чиєсь  вушко
і  поділитись  тим  життям.
А  потім  затягти  в  халатику  на  кухню
й  зварити  в  турці  кави,
і  дихати  разом  повільним  плином  ночі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414247
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.03.2013


Святість

Почепив  труси  сушитися  на  ікону  –
хай  хоч  трохи  святості  додасться
похмурій  мальованій  дошці.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414150
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 30.03.2013


Вії

Так  ніжно  тремтять  вії  коханої,
коли  вона  завмирає,  як  роса  на  стеблі  трави,
і  дихає  ледь  чутно,
вдивляючись  у  простір  невідривно
крізь  приціл  рушниці
штурмової.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409951
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 17.03.2013


Ніжна Птаха

У  волоссі  розквітають  небеса,
Теплі  губи  розмальовують  зірками.
Попід  крилами  ледь  схлипує  трава  –  
Під  двома  твоїми  крилами-руками.

На  тих  луках  світить  місяць,  та  не  той,
В  чужих  горах  не  сховаєшся  від  втоми.
В  тім  краю  дороги  встелені  журбою.
Ніжна  Птаха,  я  чекаю  тебе  вдома.

Линуть  думи  між  далекі  береги,
Світ  за  очі  йдуть  небесними  стежками,
Йдуть  до  тебе,  Ніжна  Птахо,  в  твої  сни  –  
Обгорни  їх  своїми  крилами-руками.

На  тих  луках  світить  місяць,  та  не  той,
В  чужих  горах  не  сховаєшся  від  втоми.
В  тім  краю  дороги  встелені  журбою.
Ніжна  Птаха,  ся  вертай  хутчіш  додому.

                                                                                           2004

Прошу  пробачити  за  якість  виконання  -  записав  загалом  менше,  ніж  за  годину,  в  складних  умовах:  діти  намагалися  допомогти.
Велика  подяка  розробникам  Cool  Edit  Pro  та  піратам,  які  її  крекнули.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341485
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.06.2012


Скажи мені своє ім’я

Скажи  мені  своє  ім’я,
Прошепочи  таємний  клич.
Казкове  тіло  –  як  змія,  –  
Моя  яскраво-темна  ніч.

Ти  вигнута,  мов  хижий  лук,
Як  тятива,  тремтить  життя,
Жадають  влади  стрімких  рук
Твої  натягнуті  чуття.

Я  увійду  у  твою  ніч
До  пальців  рук,  до  пальців  ніг
В  благанні,  щоб  одне  з  облич
Твоїх  побачити  я  зміг.

30.12.2011

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=303344
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 31.12.2011


Різдвяна

Вітаю  усіх  з  прийдешнім  Різдвом.  В  найдовшу  ніч  народжується  молоде  Сонце-Божич.  Хай  воно  дає  Вам  сили  та  радість.  Життя  вічне.


Зірка  в  небі  ясна  запалала,
Бачиш,  мила,  яка  ніч  ця  гарна.
Моя  Лелю,  вже  пора  настала  –  
Входять  в  двері  три  жаданих  гості.

Першим  гостем  –  Ясне  Сонце,  батько,
Другим  гостем  –  Срібний  Місяць,  брат  мій.
Ширше  двері,  моя  красна  Ладо,  -  
З  Раю  прилітає  Ясний  Сокіл.

Сварги  хрест  в  грудях  запалає,
Ясен  Місяць  всі  дива  покаже.
Відай,  долі  кращої  немає,
Аніж  бути  сонячного  роду.

Чути,  в  лісі  волохи  співають,
Воду  ллють  у  вогнище  Аратти,
Разом  з  ними  гуляє  вовча  зграя  –  
Святий  вечір,  моя  ніжна  Ладо.

Зірка  в  небі  ясна  запалала,
Бачиш,  мила,  яка  ніч  ця  гарна.
Відай,  долі  кращої  немає,
Аніж  бути  сонячного  роду.

2007

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301915
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 23.12.2011


Трояндова пелюстка…

Трояндова  пелюстка  на  дорозі
Під  небом  в  дивних  хмарах  –  
Як  добре,  що  на  неї  я  не  наступив.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297285
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.12.2011


Ввижаються дракони…

Ввижаються  дракони,
Знамення  мерехтять  в  очах.
І  вже  здається,  що  це  я.
Проте  я  знаю,  що  не  ДЛЯ  –  
але  ЧОМУ  квіткам  поклони
приношу  і  складаю,  і  стою,
замріявшись:  у  кожній  з  них
я  бачу  милую  мою,
чарівную  мою  Оленку.
07.02.2003  (на  лекції  в  КМАПО)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297284
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.12.2011


Буйне

Хочеться  буйства  –
Щоб  списи  тремтіли  у  сполотнілих  руках,
Щоб  на  шлях
Піна  з  коней  летіла,  і  вороний  мчав,  як  птах.
На  вітрах
Голови  буйні,  вуса,  чуприни  –  
“Хай  гине  лях!”  –  
А  страх  москалю    віддамо  –  це  його  привілеї.

Хай  буде  так,  як  скаже  старшина  –
І  ми  запорука  цього.
Ось  дах  вже  палає,  і  сиплються  іскри  –  
це  рветься  на  волю  Воно.
Воно  кличе  волю,  Воно  рветься  на  простір,
І  очі  для  нього  –  вікно,
Крізь  яке  можна  литись  –  дивитись,  розкритись,
А  можна  злетіти  і  з  ворогом  битись,
І  ще  можна  просто  впасти  й  розбитись
В  краплини  
і  дати  нарешті  умитись
І  після  бою  до  болю  напитись,
З  шолома  звільнивши  чоло.
Та  ярмо  не  треба  забути
на  бидло  вдягнуть,  щоб  воно
не  дуже  на  ясла  ревло.
09.11.2000
́́

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297273
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.12.2011


Крізь осінь

Темно.  Сумно.  Тихо.  Напевно
ще  трохи  –  і  буде  зима.
Мокро.  Холодно.  Сонячно.  Тепло.
На  віях  повиснув  туман.

Залякані  люди.  Потерте  взуття.
Листя  хрупає  кроками  –  сухо.
Так  проситься,  молить,  благає  життя
Остання  причумлена  холодом  муха.

Ще  бабине  літо,  та  скоро  Різдво.
О,  запах  жовтневих  дощів!
Це  небо  стікає  за  комір  з  дахів
І  з  парасольок  прищів.

В  очах  –  сірість  хмар,  в  руках  –  жовтість  днів,
В  них  щось,  невідоме  всім  іншим.
В  передчутті  чар,  в  передбаченні  див
Додому  крізь  осінь  йду  пішки.
09.2000

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297271
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.12.2011


Ранок

Ранок  збудить  думок  жвавий  рій,
Ранок  звабить  їх  співом  пташиним.
Відпущу  їх  –  нехай  собі  линуть  в  долину,
У  долину  розбавлених  мрій.

А  по  тому  піду  собі  зовсім  порожній
В  хащу  різних  зелених  дерев,
Скажу:  здрастуй!  –  чарівній  істоті  я  кожній  –
Чи  то  заєць  косий,  чи  то  всміхнений  лев.

Розкуйовджені  бджоли  шукають  притулку
На  пелюстках  волошок  смішних.
І  на  стежці  праворуч,  неначе  в  провулку,
Залишив  хтось  сліди  босих  ніг.

За  волосся  чіпляються  хмари  вітальні,
Тремтить  тілом  крикливий  струмок,
Завжди  ставить  усім  запитання  незнане,
Як  дарує  пестливий  ковток.

Зачерпну  жменю  сміху  собі  на  утіху,
Бризну  звірям,  що  спали  в  тіні  –  
Вони  встануть,  пухнасті,  потягнуться  й  тихо
Крізь  гілки  усміхнуться  мені.
06-07.09.2000

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296888
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.11.2011


Струс

Ото  був  струс!
Сидіння  затремтіли
від  переляку  тих,  хто  чув  той  крик.
Хотіли
поглибше  в  землю  влізти,  щоб  не  чути,
не  дихати,
не  бачити,
не  бути  в  залі  тій,  де  грім  гримів,
і  блискавки  шмагали,
і  до  землі  тісніше  притискали
лауреатів  премій,  піснярів
спланованих  років  і  п’ятирічок.
І  тихо  хтось  прошепотів:
- Він  мрець.  Ти  чуєш,  куди  кличе  –
           до  могили,  -
і  щосили  у  плечі  втиснув  голову.
А  він  лише  просив  піднятись
тих,  хто  не  хтів  
по  виклику  московському  з’являтись
на  п’єдесталах  слави  і  кривлятись,  
вдаючи  з  себе  світочів  культури,
На  задні  лапки  смішно  так  ставати,
і  танцювати,  танцювати,  танцювати...
Тоді  тихенько  злізти  і  лизнути
чийсь  зад  чи  руку  на  прощання,
обминути  каміння  гостре  і  тверде
і  на  пісочку  своїм  онукам  збудувати  хатку.
- А  він  хоче,
він  прагне  смерті!
Божевільний!  -
так  мовчки  зала  просичала,
зі  страху  трохи  скавучала  
й  благала  милості.
Та  милості  не  буде!
Він  –  божевільний!  А  вони  –  то  люди,
зацьковані,  залякані,  брехливі,
хохли  слабкі.
А  він  –  волання  сили,
затиснутої  в  межі  слів
і  в  довжині  рядків.

Ось  він  стоїть.
Він  мрець,  худий,  стрункий.
Мовчить.
І  лише  очі  промовляють  –  
тихі  слова  карають
тих,  хто  не  вмів,
не  жив,
не  прагнув,
не  хотів.
- Ми  всі  живемо.  Ми  всі  помремо.
Й  усі  це  знають.
Чому  ж  ви  так  вчепились  за  своє
стражденне  існування?
Вже  конають
ваші  кишки  і  мозок
від  надміру  гіркої,
якою  ви  рятуєтесь  від  волі
і  власного  життя.
А  ваші  ролі  не  варті  тухлого  яйця.
Ви  не  помрете  –  зникнете  безслідно,
зіслизнете,  згниєте.  І  вже  видно
сліди  гниття  в  ваших  зіницях
і  вустах.
І  бачив  я,  як  не  один  вже  птах
на  курку  обернувся,  щоб  нести
зручні  смачні  кругленькі  яйця,
а  хвости  здавати  на  подушки.
Я  не  служка!
Моє  ім’я  Василь,  що  значить  “цар”,
що  значить,  я  -  володар,
і  мій  дар  –  собою  вільно  володіти
і  вмерти  так,  як  захотіти.
А  тих,  хто  рушить  вслід  за  мною,
я,  слухаючи  їхню  волю,
всіх  оберну  на  смолоскипи.
І  запалає  світ!

Щоб  раптом  хтось  не  спалахнув
від  того  погляду,  його
загнали  в  вічну  мерзлоту,
мовляв,  снігами  ми  оту
жарину  швидко  захолодим,
а  всім  напівгнилим  колодам
дамо  можливість  далі  гнить.
І  він  помер.  Так,  як  хотів.
Але  в  якусь  незнану  мить
зірвався  з  неба  і  пірнув
у  хащу  душ.  І  ось  загув
в  кількох  місцях  живий  вогонь.

Він  буде  там.  Він  буде  жить.
Він  буде  рвати  і  палить
серця,  застояні  від
некористування.

Ото  був  струс!
Ото  наш  Стус!
19.08.2000(яблучний  спас)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296887
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 30.11.2011


"винниченко"

Хто  вмер,  хто  жив  –
Вони  лише  хворіли.
Діагноз  “винниченко”  –
Це  значить,  кволий  та  безсилий.

Це  значить,  що  багато  слів,
Багато  поз  і  бороди  сердиті,
Такий  нудний  церковний  спів,
Корогви  і  попи  пропиті.
15.08.2000

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295538
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.11.2011


БІЛКИ

Залишіть  мене  самого  на  мить  –
Я  заповню  собою  весь  світ.
І  прощальних  промов  мене  ви  не  вчіть  –
Все  одно  я  скажу  не  так.

Бо  так  я  не  вмію,  а  вмію  не  так.
І  зроблю  усе  так,  як  я.
Світ  заплідню  увесь  і  народжу  весь  світ  –
Косооке  кумедне  маля.

Щось  розбурхало  сон  на  верхівці  сосни,
Не  радій,  ти  тут  ні  до  чого.
Білки  люблять  об  землю  трощить  мої  сни,
Щоб  з  уламків  складати  нового.

Люблять  гризти  горіхи  й  жбурляти  униз
Шкаралупи  й  дряпучі  шишки.
І  збираю  світи  зі  слідами  зубів
У  веселі  діряві  мішки.
07.08.2000

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295537
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.11.2011


Пошуки рими дощовим літом

Літечко-літило,  
де  ти  ся  поділо?  
Може,  захворіло?
А  чи  ти  здуріло,
що  дощем  залило
й  ледве  не  втопило
Моє  сумне  рило.
04.08.04

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292930
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.11.2011


Журавлина

Ми  кохалися,
А  Журавлина  нам  співала
про  зброю,  вибухи  і  бомби.
Я  бачив  Всесвіт  у  твоїх  очах  –  
В  твоїх  заплющених  очах..
І  я  бачив  свою  смерть  в  твоїх  очах  –  
В  твоїх  розплющених  очах  –  
Вона  була  прекрасна.
Вона  прийшла,  як  вибух  бомби
у  кінці,
Й  лишилась  лише  ти,
Прекрасна  

Червень  2010

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292929
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 14.11.2011


Молитва Розбишаки

Важко  розмовляти  зі  світом  по-чужому.  І  навіщо?  Навіщо  читати  молитви  перед  сніданком?  Але  ж  я  молюся.  По-своєму.


Я  заливаю  окропом  таки  вже  трохи  набридлі  пластівці,  
вичікую,  доки  вони  набрякнуть  добре,  
додаю  олії,  солі  –  
у  кожнім  русі  зміст  і  розуміння  бога.  
Коли  ж  нарешті  я  беру  до  рук  виделку  
і  занурюю  її  вістря  в  сірувато-жовту  суміш  –  
це  як  просвітлення,  
мить  істини  –  жування  каші.

Я  причащаюся,  вдихаючи  духмяну  пару,  
насичену  зеленим  чаєм,  чебрецем  і  м’ятою.
Я  люблю  чашку  цю  гидку  пластмасову  рожеву  –  
вона  мені  дорожча  за  посудину  Грааля  і  чашу,  
скинуту  Сварогом  на  оселедці  нашим  прабатькам.

Я  сам  усе  освячую  навколо.
Я  сам  породжую  обряди.
Чи  пахощі  запалюю,  чи  свічку,  
чи  камінчик  підбиваю  стоптаним  взуттям  –  
коли  я  роблю  те,  що  люблю  –  це  священне.

Себе  оточую  я  лише  тим,  що  мені  дійсно  до  вподоби.  
І  тоді  кожна  річ  говорить  до  мене  голосом  Єдиного-В-Множиннім.  
Я  вдячний  тим,  хто  мене  не  привчав  з  дитинства  до  своїх  обрядів  
і  дозволяв  любити  те,  що  любо,  а  не  те,  що  треба.  

Не  маючи  ознак  краси,  я  сам  творю  ознаки  –  і  краса  оточує  мене.  
Хай  часом  недолуга  на  думку  інших,  
вона  –  це  те,  що  я  здобув.
Сьогодні  я  додав  до  каші  нарізаний  дрібненько  сир  твердий  –  
розширив  межі  сприйняття,  пізнав  новий  куточок  Всесвіту.

У  кожен  дотик  мій  вкладаю  я  благословення,  у  кожен  погляд  –  душу.
Я  беру  до  рук  меч  дерев’яний  –  він  обертається  на  сталь  
і,  розтинаючи  повітря,  дух  посилає  в  простір,  
з’єднавши  небо  й  землю  в  прагненні  одному.
Кожен  удар  –  дарунок,  кожен  рух  –  єднання.

Кожен  дотик  до  Неї  –  святості  потік  крізь  пальці,  щастя  божевілля.  
Й  Вона,  народжена  Богинею-Для-Бога,  диханням  своїм  
пробуджує  птахів  і  листя,  і  незнане  тече  угору,  щоб  розкрити  вуста  ЇЇ  –  
це  шлях  до  пізнання  й  народження  нових  світів,  це  мить  творіння.

Я  –  точка  розміром  у  Всесвіт,  носій  безмежності  й  безсмертя.
І  ця  молитва  -  нескінченна,  як  життя.  

Київ  18.03.2003
Зуп.  Полтавська  тролейбуса  №18

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291065
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.11.2011


Переклад Aus dem Sonnengesang (З Пісні Сонця) von Francesco d’Assissi (разом з Оленкою Коченко)

Тебе  я  славлю,  о  Єдиний,  що  явився
у  незліченності  своїх  творінь,
Що  через  Сонце  –  брата  нашого  –  пролився,
Нам  дарувавши  день  і  світло,  й  тінь  –  
Усе  народжене  тобою,  Незбагненний.

Тебе  я  славлю,  Серце  Світу,  за  красу,
Яку  ти  вклав  в  Зірки  і  Місяць,  щоб  змогли  ми
осягнути  прозорість  неба,  і  тепер  несу
я  в  своїм  серці  –  радісно  несу  –  оту  красу.

Тебе  я  славлю,  Сили  Джерело,
Всією  шкірою  вдихаючи  Повітря,
Здіймаючись  із  братом  моїм  –  Вітром…
Я  в  хмарах  тебе  бачу  і  в  теплі,
в  дощах,  хурделиці,  в  усміхненій  Весні  –  
в  усьому  ти  є,  Джерело  Життя,  -  
Ба  навіть  і  в  мені.

Тебе  я  славлю,  Всесвіту  Любов,
за  Воду,  що  цнотливо  так  пливе,
так  ніжно  обіймає  і  цілує  ніжно,
А  ніжність  ця,  буває,  греблі  рве,
І  справжність  стає  каменем  наріжним.

Тебе  я  славлю,  Сутність  Глибини,
Вогонь  священний  запаливши  –  в  ньому  ти
просвітленням  вночі  спалахуєш.  Сини
твої  щоб  знали  міць  і  спільності  єднання,
в  кров  полум’ям  ввійди  і  освяти.

Тебе  я  славлю,  Споконвічний  і  Правдивий,
корінням  Матір-Землю  обійнявши,
Щоб  вивільнити  крила  для  небес,
Щоб  навесні  я  з  квітами  воскрес,
Стиглим  плодом  у  неї,  рідну,  впавши.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291062
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.11.2011


На тему критик і поезій

Мій  любий  Елюар  загуснув  геть  без  рими.
На  камені  сиджу  без  розуміння,
споглядаю  його  “Критику  поезії”,
Й  спливає  в  голові:
пігмеї  не  оберуть  тебе  
за  пісню  своїх  днів  –  
на  те  ж  вони  й  пігмеї.

А  я  співатиму  тебе,
розбавивши  журбою
обійми  твоїх  рук.
Як  інколи  цікаво
мрію  пригортати
і  цілувати  спогад  
прямо  в  усмішку,
таку  вишневу,
черешневу  часом.


А  часом  тісно  так,  коли  у  небі:
зірки  штовхають  в  боки
і  дряпають  обличчя  до  крові.
Піт  тече  бузковий  по  пальцях.
Зовсім  з  глузду  з’їхав:  “Піт  тече!?!”
Піт  летить!!!  Назустріч  струмам  неба
і  диханню  твоєму  вторить,
                                       змінюючи  колір  очей...
04.07.2002  (Львів)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291043
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.11.2011


До побратима

Я  відаю,  що  смерть  прийде  безславна.
Бо  славна  смерть  –  це  не  для  наших  днів.
Живемо  серед  слів,  серед  брехні,  уявно,
Серед  брехні  здихаємо.  Неначе  для  корів,
Для  нас  готові  бійні  і  майстерні,
Щоби  робить  опудала  й  ляльок.
Рогами  нашими  прикрасять  чиїсь  двері,
І  вже  готові  станцювать  танок
На  наших  черепах  цілі  отари
наголо  стрижених  хохлів
під  проводом  попів  і  тіїх  любих  ворогів,
що  потім  запроторять  їх  здихати  у  кошари.

Ой,  як  не  пощастило  нам  з  війною!
Воюємо  не  ми  –  воюють  нами.
Тому  так  важко  миримось  з  собою,
Тому  –  хохли,  а  не  гетьмани,
тому  і  смерть  –  неначе  пляма
ганьби  на  чоботі  у  різника.
Така  бридка,  така  слизька
ця  смерть  в  кошарі  серед  бидла  –  
На  ній  брехня  крива  розквітла
І  своїм  духом  душить  нас.
І  бидла  того  душа  підла  вже  теж  загнила.
Прийде  час  колись  померти  й  нам  з  тобою.
То  як  не  буде  славною  й  гучною  –  
Хоч  гарною  хай  буде  наша  смерть!

Херсон  –  Вінниця  2001  –  2002

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291041
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.11.2011


Що таке краса

Що  таке  краса  –  
Це  коли  сонце  взимку  на  стіні,
І  горобці  розбурхались  у  гіллі,
Коли  тротилом  граються  в  запіллі  –  
Ось,  що  таке  краса.

Звук  невідомої  мови,  якою  марять  дороги,
Як  вгадуєш  обриси  тіла  під  шатами
І  шкіру  вкриваєш  Упанішадами  –  
Ось,  що  таке  краса.

Стогін,  чи  спів  це,  народжені  дотиком,
Вуличний  бруд,  зі  святістю  змішаний,
Сплавлений  з  небом,  на  зірки  покришений  –  
Ось,  що  таке  краса.

Сніг  зазирає  у  вікна  і  шкіриться,
Очі  твої  –  обіцянка  і  здійснення,
Коли  богами  призначене  справдиться  –  
Ось,  що  таке  краса.

Вибух  –  і  тиша  за  ним  розливається,
Струмок  заколисує  голосом  милої,
Ім’я  твоє  губи  і  небо  закрилює  –
Ось,  що  таке  краса.

Знати  –  не  вірити  –  чути  і  бачити:
Гори  у  хмари  вдаряються  хвилями,
Хвилями  мокро-зеленими,  хтивими  –
Ось,  що  таке  краса.

Всю  тебе,  ніжну,  собою  наповнити,
По  вінця,  по  губи  налити  судомами,
Долю  збудити  криками-комами  –
Ось,  що  таке  краса.

Сосни  під  сонцем  на  пагорбах  топчуться,
Вії  у  сни  заховались,  щось  світиться,
Небом  нічним  –  твоїм  голосом  –  вмитися  –  
Ось,  що  таке  краса.
11.02.-20.02.2003

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290670
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.11.2011


Світовид

Туман  тече  між  гори  над  рікою,
Ніхто  ніде,  і  птахи  нічичирк.
Замріявшись  картиною  такою,
Застигли  хвилі.  Раптом  сонця  лик,
Здійнявши  промінь,  вдарив  ним  у  небо,
І  разом  світ  весь  тихий  спалахнув,
Птахи  крізь  горло  рвуться  геть  із  себе,
І  берег  від  напруги  аж  загув,
Тримаючи  в  руках  могутню  річку  –  
Зміїне  тіло,  що  звивається  під  ним.
Дорога  під  горою  кудись  кличе,
А  дуб  здаля  милується  всім  тим.

Я  здійму  руки,  вдарю  ними  в  небо  –  
Хай  гинуть  в  світлі  блискавок  хохли!
Я  Світовид,  кумир,  і  мені  треба,
Щоб  були  сильні  і  стрункі  батьки
У  немовляти,  що  народиться  сьогодні
І  понесе  у  серці  Сонця  лик,
І  вирве  душі  мокрі  та  холодні
З  очей  рабів.  Його  дитячий  крик
Розбудить  силу,  сховану  у  грудях,
Покличе  хмари  вмити  ясний  день,
І  знов  кумири  прийдуть  поміж  люди,
Щоб  заспівати  русичів  пісень.
2001

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290669
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.11.2011


Думи

У  світах  покраяних,
У  серцях  поранених
Просять  всіх  покаятись,
Левів  стати  ланями.

Сиплють  з  моря  піною
в  береги  високії,
Всіх  своєю  мірою
Чудиська  безокії

Втомлюють,  нацьковують
тарганів  вгодованих.
Через  зуби  спльовують
пращурів  катованих.

Заливає  слиною
голови  розмочені.
Ллють  розсіл  та  плісняву
в  груди  потолочені.

Все  зникає,  котиться,
Рветься,  б’ється,  сиплеться.
Може  щось  народиться.
Між  кістками  випнеться.

Проросте  крізь  тісняву,
Свіжеє,  зеленеє,
Заколише  піснею,
Побіжить  з  оленями,

Бризне  в  небо  краплями  –  
Місяченько  вмиється.
Під  зірками-кралями
Щось  незвичне  діється.

Вовки  дикість  радують,
Линуть  сумом-піснею.
Свято  поміж  плавнями,
Під  горою  лисою.

З  очей  світло  дивиться,
Руки  пестить  просяться.
Попечешся  голосом,
Думки  в  небі  носяться.

Із’явилось  сонечко  –  
Вовченя  веселеє,
А  у  лиса  –  донечка,  
А  у  мене  Леля  є.

Показились  риби  всі,
Полякали  привидів,
Розхитали  озеро,
Розляглися  принадно.

Думи  твої  карії,
Очі  твої  дивнії
Землю  геть  поранили,
В  небо  тихо  линули.

Закидали  сивий  млин
Колядою  хмільною.
Губи  сіють  терпкий  кмин
Між  струмками  синіми.

Вибухи  прокотяться
Скронями  та  луками.
Коні  пити  просяться,
Несуть  щастя  з  муками.

Перемелють  жорнами
Гроші  і  коштовності,
Бо  не  люблять  сущики  
Зайвої  солоності.

Розкладу  на  часточки,
Розкуйовджу  пір’ячко.
Сповивати  рано  ще  –  
Сохне  в  хаті  зіллячко.

Козаки  прокинуться,
Вкриють  світ  чупринами.
Засміються  вулики
Барвами  олійними.

Там,  де  ліс  чорніється,
Лихо  долі  жебрає.
Хай  собі  розвіється,
Біле,  сухоребреє.

Поки  ще  хурделиця
Ниє  і  комизиться,
Та  Різдво  відбулося,
Кутя  в  стелю  дивиться.

Покришилась  доленька
Чебрецем  і  м’ятою,
Струменить  між  пальцями
Гривою  крилатою.

Напували  Сурою,
Заквітчали  Ладою,
Кличуть  в  поле,  в  житечко,
Полохати  марево.

Жайворонь  розсиплеться
Стінами-покосами,
Як  торкнешся  серденька
Ніженьками  босими.
23.12.2000

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289546
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.10.2011


Халва

Я  візьму  собі  халви  і  сховаюсь  у  кімнаті,
Де  співає  хтось  про  сни  і  вареники  кирпаті.
Стеля  злізла  кудись  вбік  –  стало  видно  кусень  неба.
Щоб  побачити  пташок,  ще  шматок  вкусити  треба.

А  вони  ж  такі  кудлаті,  як  рожеві  їжачки,
Що  блукають  десь  по  хаті,  прокладають  стежечки
До  комори  з  молотками  для  кування  пиріжків
Й  мильні  бульбашки  пускають  із  мережаних  ріжків.

Заклопотана  сокира  кудись  суне  на  базар,
Зуби  чистить  старий  півень  –  він  розпусник  і  картяр.
Треба  бути  обережним,  як  піду  знов  по  халву,
По  дорозі  щоб  не  впасти  у  коров’ячу  нору.

Риба  сіла  на  черешню,  гривню  із  гнізда  забрала,
Літачка  зробила  з  неї  і  у  Вирій  відіслала.
Мати  вигнала  усіх  з  хати  равликів,  моржів
І  сказала,  що  для  стелі  треба  накрутить  коржів.
20-25.12.2000

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289545
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 30.10.2011


Розкажи ми, кохана (пісня)

Розкажи  ми,  кохана,  як  можна  померти,
Розчинитись  в  солодкій  і  лагідній  тиші,
Під  ударами  пестощів  впасти,  завмерти,
Коли  подих  твій  рани  глибокі  залишить.

Як  підкрастись  до  тебе,  коли  ти  літаєш,
Захопити  у  розпач  розгорнуті  руки?
Що  сказати-змовчати,  коли  ти  спитаєш?
Де  себе  приректи  на  черешневі  муки?

Принесу  собі  в  жертву  твої  запахи,  звуки,
Прокладу  собі  шлях,  вивчу  шкіри  малюнок,
Поміж  гори  рікою  полину  на  луки,
Під  корінням  знайду  від  безсмертя  рятунок.

Причаюся  у  травах,  обійму  твої  ноги,
Лоскотатиму  віями  роси  на  стегнах.
Раптом  злива  залиє,  повінь  вкриє  пороги.
Все  змішалось,  нічого  не  знаю  напевно.
Лютий  2001

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285946
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.10.2011


Мерцям

Чого  ви  плачете?  Я  ще  не  вмер.
Я  ще  живу.  Навіщо  зайвий  сум?
Я  весь.  Я  тут.  Я  зараз.  Ще  не  час.
Не  рийте  ям  і  не  готуйте  трун.

У  співчутті  у  вас    сичить  бажання  зла,
в  жалобі  –  страх,  у  сміхові  –  брехня.
Спаліть  себе,  вугілля  підгорніть  –  
Спаліть  на  ньому  своє  співчуття.

Вам  треба  вмерти,  щоб  почути  смак  землі,
Розкрити  пори,  в  кров  ввібрати  жар.
Волосся  пахне  димом.  Край  води
спокуса  Сонцем  –  заповітний  дар.

Спів  залунає  радощів  і  чар  –  
Хай  чують  всі  цей  наш  шалений  згук.
Хай  нам  покаже  з  Вирію  шляхи
Ковток  із  чаші,  чаша  –  з  братніх  рук.

Останнє  слово  краще  промовчіть.
Лишіть  на  завтра  свій  останній  рух.
Ми  тут.  Ми  зараз.  Чули?  ми  живем
Поміж  вогнів  небес,  серед  землі  потуг.

02-03.08.2000

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285945
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.10.2011


Чому так важко пишуться вірші?

Чому  так  важко  пишуться  вірші?  –  
Бо  слово  “дощ”  не  зможе  передати
політ  краплини  крізь  хвилини  неба,
глухий  удар  об  землю.
Завжди  треба
себе  всього  віддати  зливі.
Не  зможуть  маралі  плаксиві
відчути  силу  й  потяг  до  землі,  
розбитися  на  друзки  і  злетіти,
і  впасти  знову,  і  втекти,
і  бігти,  литись,  розтікатись,
Неначе  плакати  –  сміятись,
не  розмовляти  –  а  ректи,
кричати,  гримати,  кривлятись,
із  вітром  гратись.
Залюбки
в  рядки  наставлять  слів  солодких
про  вікна,  листя  і  шибки.
Як  напівдохлі  голубки
про  сум  заскиглять,  про  тепло,
зажуряться,  немов  його
в  грозі  не  знайдеш.

Поміж  громів  і  блискавок  
не  буде  слів  –  
лише  потуга  й  міць,  і  сила.
Ваші  вуха,  так  звиклі  до  гармоній,
затуліть,
бо  все  це  не  для  вас.
Лише  для  нас.

Чому  так  важко  пишуться  вірші?
І  я  не  зміг...

29.07.2000
́́́́

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285912
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.10.2011


В розкриті руки падають зірки

В  розкриті  руки  падають  зірки,
Веселий  вітер  смикає  за  пальці,
І  наче  в  дикому  замріяному  танці
Осоки  розважаються  листки.

Зірки  –  то  крики  чайок  над  водою,
Колючі  й  гострі,  кришаться  в  траву,
Пірнають,  плавають  і  бігають  по  дну,  
А  жаби  кумкають  і  тішаться  собою.

Червень  2000

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285910
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.10.2011


Червень

Я  втік  від  людства
І  серед  натовпу  дерев
Уважно  слухав  крики
І  стогони  гілок.
Їм  було  сумно  й  весело  водночас  ,  
Адже  так  рідко  хтось
Приходить  їх  послухати  -  
Все  більше  розповісти
Й  собою  милуватись.
А  крик  народиться  лише  тоді,
Коли  почутий  буде.
До  того  –  лише  хвиля,  струс,
В  безмежжі  згублене  маля.
Таким  був  я,  а  може  буду,
а  може  є  –  ніхто  не  зна.
Чи  знати  –  щастя?  Щастя  –  що?  –  
Слово  лише.  Є  тільки  вітер  на  губах,
і  сік  солодкий  черешень  тече  по  вусах.

Червень  2000

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285718
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 11.10.2011


Графіті

Якась  істота  в  Сабарові  на  справжній  скелі  написала  фарбою  “Jesus    is  God”  –  т.  зв.  “графіті”  –  і  скеля  втратила  цнотливість,  вмерла.


З  прозорих  пляшечок  щось  тягнуть  –  
не  вино,  
Якесь  л.йно,  намішане  з  водою.
Їдять  замотане  у  плівку  і  чистеньке,
відмите  від  землі,  відірване  від  неньки,
спаплюжене  значками  Е-102.
До  біса  всю  траву  в  містах  скосили,  
нап’яли  жовті  окуляри  і  щосили
із  жуйок  дують  пухирі
любителі  смоктати  кока-колу
під  схвальні  вигуки  таких  самих  
природи  помилок.
Вдають  крутих,
змагаються  фарбованим  волоссям
та  вузькістю  лобів
і  кількістю  дірок,  пробитих  в  носі,
в  губах  і  в  вухах,  і  в  пупках,
в  бровах  і  ще  в  таких  місцях,
що  навіть  важко  уявити,
навіщо  те  було  робити,
і  ще,  здається,  в  язиках.

З  стражденним  виразом  обличчя
(вкатаймо  слово  тут  незвичне)
торчать  від  різних  прибамбасів:
від  шмоток,  травки.
Бува  часом  якийсь  картатенький  нахаба,
губатенький,  немов  та  жаба,
угору  пхнеться  та  кричить,
що  Ян  Табачник  –  то  культура,
а  “Льомі-Льома”  партитура
складніш  козацьких  пісеньок.
І  бидло  радісно  завиє,
вітаючи  своїх  кумирів,
пропите,  сіре  і  нудне
в  своїх  дивацьких  штаненятах
з  чужим  бажанням  малювати
на  стінах  і  на  парканах.

“Jesus  is  God”,  -  яка  уява!
Нестримність  думки!  Хист!  Талант!
Мистецтво  ціле!
Вислів  –  бант
на  голові  у  пекінеса.
Вівця  кудлата  з  інтересу
побільше    може  вигадать  нового,
ніж  той,  хто  це  писав.
А  скільки  грошей,  праці  й  фарби  в  те  він  вклав  –  
І  лише  скелю  зіпсував,
бридка  потвора.
Краще  б  може
він  сів  і  пісню  заспівав,
чи  промугикав  тихо-тихо,
як  хтось  дівчину  обіймав,
у  путь  далеку  вирушав,
як  підкрадалось  хиже  лихо.
А  так  –  він  душу  сплюндрував.
Й  співать  не  вміє  –  лише  слуха
волання  й  скрегіт  платівок.
І  розмальованих  дівок,
прокурених  по  самі  вуха,
додому  водить.
З  цих  цяцьок,
засмоктаних,  блідих  і  кволих,
неначе  вирощених  в  норах,
будемо  мати  матерів  –  
вони  наших  славних  синів,
наше  безсмертя,  нашу  волю  –  
всіх  перетворять  на  калік.
Й  будемо  клясти  весь  свій  вік
свою  скажену  темну  долю.

Аж  ось  над  Богом  сонце  сходить,
і  крізь  примружені  повіки
я  бачу  вершника  на  дикім
смолисто-воронім  коні.
І  так  же  весело  мені
від  того,  що  в  руках  у  нього
покладена  на  тятиву
тремтить  стріла.
Ще  мить  –
вона
злетить,
пірне  у  простір,
і  до  дна  зможемо  випити  свій  дар,
а  всіх  нещасних  тих  почвар
закине  в  пекло  їхня  доля.
Хай  буде  так!
І  наша  воля  нам  подарує  нас  самих.

05-06.08.2000

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285709
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.10.2011


Кроки (пісня)

Попереду  шлях,  позаду  ніч,
Попереду  день,  навколо  вічність.
Вітер  зриває  втому  з  облич.
Кожного  ранку  обрій  все  ближче.

Крок,  крок  і  ще  один  крок,
Зроби  крок  у  прірву  –  і  виростуть  крила.
Тоді  –  божевільний  у  небо  стрибок!
Блакиттю  ясною  хвиля  накрила.

Хтось  сіллю  на  небі  виклав  шляхи,
Щоб  дихалось  та  сміливіше  літалось.
Вологе  чоло,  теплий  дотик  руки.
Крок  важчає,  спину  дощем  обпікає.

Крок,  крок  і  ще  один  крок,
Зроби  крок  у  прірву  –  і  виростуть  крила.
Тоді  –  божевільний  у  небо  стрибок!
Ніччю  святою  хвиля  накрила.

Завтра  знову  розбудить  нас  яструба  крик:
Розплющені  очі,  забута  могила.
Розмова  з  вогнем  –  до  цього  ти  звик,
Мружиться,  сохне  душа  відсиріла.

Крок,  крок  і  ще  один  крок,
Зроби  крок  у  прірву  –  і  виростуть  крила.
Тоді  –  божевільний  у  небо  стрибок!
Вогнищем  ярим  душу  зігріло.

Прийде  час  –  і  ляжемо  неначе  пил
В  степах,  у  лісах  –  там,  де  зупинимось.
Змахи  судомні  танцюючих  крил,  -  
В  Наві  для  цього  знову  опинимось.

Крок,  крок  і  ще  один  крок,
Зроби  крок  у  прірву  –  і  виростуть  крила.
Тоді  –  божевільний  у  небо  стрибок,
Червона  китайка  очі  закрила.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285469
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.10.2011


Хвала

Хоча  всі  й  хвалять  солов’їв,
Але  весну  нам  передрікують
Синиці,  гави  й  горобці.
Й  нема  нічого  кращого    за  їхній  спів.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285465
рубрика: Поезія, Рубаї, хоку, танка
дата поступления 10.10.2011


Пісня: Даждьбожі сини

Серця  стук  вітром  захлинеться,
З  плачем  з  рук  пісня  вмить  зірветься.
Здійметься  чорних  круків  зграя,
Подивись,  ген  у  гаю...

Подивись,  бачиш,  ген  у  гаю
Волхв  стоїть,  з  богом  розмовляє,
Пісня  з  вуст  славних  воїв  ллється,
Крає  серце.

Тож  святіть  мечі,  Даждьбожі  сини,
Нехай  сивий  вогонь  сміється,
Най  луною  відізвуться  Холодні  Яри,
І  наш  прапор  по  вітру  в’ється.

Русь  лежить  ой  тай  під  курганом.
Всюди  лиш  її  дітки  п’яні  –  
Груди  їй  пробили  хрестами,
Орють  спину  нагаями.

Неба  схил  Сонцем  пломеніє,
Славою  земля  вагітніє,
На  своїх  яр-турів  чекає,
Знемагає...

Тож  святіть  мечі,  Даждьбожі  сини,
Нехай  сивий  вогонь  сміється,
Най  луною  відізвуться  Холодні  Яри,
І  наш  прапор  по  вітру  в’ється.

Ой  як  станемо  разом  над  курганами
Та  як  вдаримо  лавами!
Захитаємо  світом-Явою
І  руками  своїми  жилавими

Піднімемо  з  колін  нашу  матінку,
Нашу  матінку  –  Батьківщиноньку,
І  прекрасною  панною  стане  знов,
Лиш  обличчя  водою  умиємо.

Заквітчаємо,  заспіваємо  їй  нових  пісень  –  
Помагай  нам  бог!
Гучним  криком  її  привітаємо,
Най  всміхнеться  старий  дідусь  Сварог.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285283
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 09.10.2011


без назви

Чого  від  мене  хочеш,  день?
Навіщо  б’єш  мене  у  груди  сміхом
порожніх  вулиць,
де  людей  зі  світлом  не  знайдеш?
Навіщо  п’яними  руками
Рвеш  горло  птахам?
Відпусти.  Нехай  вологими  губами  
цілують  небо.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285282
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.10.2011