| Сторінки (1/2): | « | 1 | » |
Крізь безліч хвилин,
Крізь зледенілі години,
В гості прийшов Квітень,
Зустріли його гостинно.
Тиснули праву руку,
Цілували в обидві щоки,
А то й не міг зробити і кроку,
Боявся принести мороку.
Посадили в велике крісло,
В крісло глави сімейства,
Зала велика, порожня, та тісно,
На стінах тканина обвисла.
Гостю обмотали руки стрічками,
Зав’язали ноги нитками.
Це не параноя, приходь до тями!
Очі звикають до темряви, з роками!
Дістали з кишені риму,
Забрали з руки романтику,
«Ні! Поверніть надію!»,
«Я віру вам не віддам таку!»
Із квітня знали жовту сукню,
Забрали усі браслети,
Зламали смарагдову лютню,
Та вкрали усі менуети…
Не розв’язавши руки,
Побитого та брудного,
Кинули на бруківку,
Подалі від свого порогу.
Квітень лежав в канаві,
Години чи може роки,
Не відчував він сили,
В голові все лунали кроки.
Та підлетіли янголи,
Невдалого та брудного,
Під крила його взяли,
Тепер він дитина Бога.
Сукня у нього нова,
Лютня кращь ніж була,
Бо взяв він тоді за основу,
Велику Таїну Буття.
Бо хоч і не мав він любові,
Віра у нього була.
Замащена, вся у крові,
Та сили йому дала
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349386
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.07.2012
Поезд бьёт по голове молоточком,
Гвозди забивает по болевым точкам,
Блестящие нити рвёт из одежды
Напрочь лишает времени и надежды.
Кажется, поезд едет не по железным рельсам,
Скрываемый скалами, небом, лесом,
Тушит костры, брошенные на произвол нами
И везёт к цели, прорываясь между мирами.
Я бы хотела залезть на крышу вагона
И увидеть, что там за стенкой металлолома
Происходит именно в те моменты,
Когда минуты развеваются будто ленты.
Дёрнула бы поезд за поводья
И не потеряв ни одно мгновенья,
Отворила тяжёлую железную дверь
И ушла по сёлам в поиске чужих потерь.
Взвалив холщёвую сумку себе на плечи,
Собирала бы чьи-то улыбки, забытые встречи,
Прорываясь сквозь тернии, через глухие тропы,
Набрала бы этих сокровищ целые гроты.
А потом развеяла бы по ветру,
Что бы хватило каждому квадратному километру,
Над морем, над реками и в подвалах,
Что б по всему миру ходила слава.
А народ на улицах будет чихать,
Еще не привыкли к счастью видать.
Звёзды в глазах так и сияют,
И солёными реками к уголкам губ стекают.
Вот только жаль я боюсь
Ездить на крышах вагонов…
Страшно, а вдруг я споткнусь
И улечу к подножию склонов…
Нам бы немного смелости,
Вольности и добра
Разбили бы тёмные крепости
О скальные берега…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349384
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 10.07.2012