jesien

Сторінки (1/12):  « 1»

відчайдушний накроман

з  розуму  зводить  відчайдушність  твоя
ти  кажеш,  мала
це  все  кислота
це  все  несерйозно

комусь  одіозно

так  біля  під'їзду  баб́и́
хапаються  за  хрести
і  джісус  плаче
бачиш?

наче
ми  тонемо
темно
я  хочу  до  тебе

в  нірвану
у  твій  відчайдушний
безкінечніший
тріп

у  вічність,  що  тоне..

-мала,  я  заліп!
це  жесть,  це  такі  малімони!

мала!..
по
ме
рла

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500294
рубрика: Поезія,
дата поступления 21.05.2014


вона була проституткою економ класу. .

вона  була  проституткою  економ  класу
це  як  лідер  запасу
команди,  якої  в  неї  нема

НІ
КЧЕ
МА

кричали  клієнти  у  спазмі  
також  економ  оргазму
як  і  вона  сама.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500289
рубрика: Поезія,
дата поступления 21.05.2014


вільний здогад

ти  любиш  в  мені  найгірше  -  
темряву,  що  розчинилася  
у  світлі,  яке  ти  ненавидиш

чи  має  таке  кохання
право  на  існування?
-  лише  у  моїй  голові

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481504
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 24.02.2014


істерика

тоді  й  починається  буря  
виникає  поволі  із  тиші  тієї,
мовчання,  якого  ти  так  з  нетерпінням  чекала
ще  вчора  чи  місяць  тому
із  сірого  шуму,
що  лине  з  екранів  замість  новин
на  які  ти  ніколи  не  звертаєш  уваги

саме  тоді,  з  уявного  спокою
з  зім'ятих  затертих  завчених  слів
зі  збитих  колін  і  міцних  мікроснів
в  тобі  виростає  атомний  зрив

зриває  дахи
тепер  боїшся  затишшя

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343007
рубрика: Поезія, Білий вірш
дата поступления 10.06.2012


Осінь починається з ворон

Осінь  починається  з  ворон
Не  з  роздумів,  не  з  вересня,  не  з  листя
І  не  тоді,  коли  собі  не  знайдеш  місця
І  холодом  несе  з  усіх  сторон.

Бо  осінь  починається  з  ворон
Коли  то  зранку  будить  їх  понурий  крик
Сонлива  втома  вже  збиває  з  ніг
Хоч  ти  й  не  встав  ще  з  лівої  як  завжди..

І  ранок  починається  з  ворон
І  сірість  неба    тисне  вже  на  скроні
Чорняве  пір’я  падає  в  долоні..
Як  сніг.  Химерний  сніг..

Так  осінь  починається.  Я  знаю.
З  потоку  звуків  вікон  КАР  КАР  КАР
Та  кінець  липня  ж  –  зирк  на  календар.
Та  осінь  почалася  вже.  Я  знаю.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291432
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.11.2011


осіння

традиційно.
вересневими  тропами
по  життю
на  здійснення  значень  словесних
молитись

привіт  тобі,  осінь
я  так  чекала
на  тебе
порожню  і  мокру
брудну

мов  те  дівчисько
на  дорозі  покинуте
у  подертому  одязі
в  осліплому  відчаї

і  що  там  буває,  коли  дороги  закінчуються
і  цілі  вже  здійснено
а  мрії  -  досягнуто
чи  так,чи  навспак
неважливо
ці  шуми
останні
вже  стишені

пробач  мені,  осінь
безумна,  осквернена
моїми  метафорами
моїми  страхами

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=279684
рубрика: Поезія, Білий вірш
дата поступления 09.09.2011


не спи

Сонні  дерева  простягають  до  тебе  своє  голе  гілля  на  фоні  сірого  розбурханого  неба.  Ця  сірість  тисне  тобі  на  скроні,  пресує  мозок  і  викривлює  скупі  відголоски  думок.  І  ти  вже  поза  реальністю,  десь  в  іншому  світі/світлі/поза  простором  паралельно  часу.

сіре  небо  міняє  свої  маски  щомиті,  чорне  старе  гілля  забирає  від  тебе  свої  кігті,  ще  мить  [  ти  їх  не  рахуєш,  ти  поза  раціональністю  з  іншого  боку  крайності,  чи  може  тебе  взагалі  не  існує?  тебе  взагалі  нема?  ]  і  ці  мовчазні  свідки  чиїхось  життів  та  деяких  смертей  вбираються  в  зелень,  насміхаючись  над  твоїм  небуттям  періодичним  тремтінням  листочків  під  байдужою  блакиттю,  що  стає  нестерпно  світлою-синьою-рожевою-чорною-фіолетовою-знову  синьою,  тоді  чорною  з  сяючими  протоками  швидких  блискавок  та  нестерпного  гуркоту..-і  знову  кришталево  блакитне  
і  це  трива  вічність,  зміни,  зміни,  прокрутка  плівки  кіножиття,  так  мерехтливо,  що  вже  рябить  в  очах,  шкребе  у  свідомості
і  ти  падаєш,  падаєш  [  чи  може  летиш?  ]  в  безмежність  простору,  
конструкції  невпинно  змінюються,  будуються  і  руйнуються,  зникають-з'являються,  вибухають,  зливаються,  невпинно  гниють.  виникають  мости,  печери,  гори,  будинки,  театри,    так  само  як  і  розпливчасті  постаті,  схожі  між  собою  усіма  своїми  контурами,  кольорами,  невизначеним  сприйняттям.  якісь  дороги,  що  ведуть  в  небо  [  за  горизонт  ],  кладовища,  дерева,  крести  і  голосні  ворони  зі  своїм  КАР-КАР-КАР  невпинно,  невпинно,  так  голосно,  так  нестерпно,  КАРають  тебе,  бо  ти  зайшов  надто  далеко.
[не  спи]  йди  додому.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276367
рубрика: Проза, Нарис
дата поступления 22.08.2011


витрачай

переповнена
вже  здається  до  краю
прокладаю
маршрути  скляною  поверхнею
залишаю  краплини  себе  на  брудному  столі

давай
витрачай  мене
марно

глибокодумно  й  мовчки
танучи  разом  з  димом
змішуючи  з  нікотином
тікаючи  світ  за  очі
у  темряву  пізньої  ночі
залиши  частину  мене  у  своєму  житті
на  випадок
якщо  тобі  стане  сумно

витрачай  мене  просто
бездумно

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276260
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.08.2011


срібло  мокрих  вікон,  мовчання  сірих  стін
кімната  сумнівів,  в  закутку  темна  тінь
чекає  мого  смутку,  постійно,  день  і  ніч
відвертої  розмови  жадає  віч-на-віч

блиск  посмішок  дощевих  малює  крихким  склом
про  те,  які  вершини  враз  обернулись  дном
для  тебе  моя  радість  все  втілилося  в  сум
хрест-навхрест  перекресливиши  потохи  сірих  дум

і  золото  проміння  більш  не  торкнеться  скла
не  випалить  цю  сірість  і  темрява  до  тла
лиш  срібло  мокрих  вікон,  мовчання  звичних  стін
закуток  мого  смутку  й  у  ньому  -  моя  тінь

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276255
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.08.2011


ми так любимо повертатись

ми  так  любимо  повертатись
наплювавши  на  всі  принципи
до  знайомих  треків  у  плеєрі
до  старих  записів,  спогадів,
до  зникаючих  за  поворотами  потягів
повертатись  і  знову  зрікатись
ясної  пам'яті  своїх  почуттів

і  смішно  у  тому  собі  зізнатись
що  стерши  всі  записи,  й,  між  іншим,  тебе
змінивши  плей-лист  на  нейтральні  мелодії
закинувши  спогади  подалі,  в  минуле
моя  рішучість  не  повертатись
у  кутиках  твоєї  посмішки
просто  розтанула.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272824
рубрика: Поезія, Білий вірш
дата поступления 30.07.2011


є речі, які ніколи не зміняться

є  речі,  які  ніколи  не  зміняться
можливо,  просто  загубляться
у  потоці  нових  непотрібних  речей
і  буде  осінь,  і  будуть  надії
на  щось  нове,  таке  ж  незмінне
нестерпно  потрібне  для  пустки  у  грудях
забутий  образ  сірих  очей

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271607
рубрика: Поезія, Білий вірш
дата поступления 23.07.2011


Сон

Тінню  впасти  на  околиці.  З  легкістю  пройтися  лабіринтом  мокрих  вулиць.  Зіткнутися  з  сотнею  дзеркальних  краплинок,  що  так  дзвінко  сипляться  з  гілля  сонних  дерев.  Сріблясто-блакитне  небо  викликає  дивні  асоціації.  Світло  від  нього  здається  якимось  колючим,  ніби  воно  складається  з  незліченних  мільярдів  дрібненьких  частинок  холодного  скла.  Очі  болять.  
М'яко  увірватися  до  знайомих  кварталів,  відомих  у  пам'яті  геометричних  споруд:  невеликий  храм  чиєїсь  там  віри  поруч  із  ринком  загальних  думок  та  безліччю  інших  безликих  будівель.  Стояли  порожні,  з  сліпими  вікнами,  покриті  шаром  талого  льоду,  мов  цвіллю..  забуті,  покинуті,  нікому  не  треба.  Лише  моїй  пам'яті  здалися  чомусь..
Тріснуті  ліхтарі  похилилися  до  низу,  світло  не  лине  з  їхніх  очей.  Усе  нерухоме.  Зовсім  не  мертве.  Просто  порожнє  без  людських  мас.  
Можна  довго  кружляти  навколо,  шукати  щось  там,  у  безлюдді,  краплинку  сонця,  чи  промінчик  чийогось  дихання.    Тільки  якось  марно  воно.  Трошки  пізніше  зрозуміти,  що  то  все  вода,  така  хитра  та  творча.  Врешті-решт  стомитися  і  впасти  на  невелику  дитячу  гойдалку,  обійнявши  ланцюг.  
Щось  тихо  сумно  заспівати  під  кришталевий  дзвін  льоду  та  падаючої  води.  І  раптом  побачити  щось  таке  від  чого  забракне  цього  вологого  повітря.  
Ти  нахиляєшся  все  нижче  і  не  можеш  повірити  очам.  Під  ногами  вода  на  тлі  прозорого  льоду,  схоже  на  специфічне  дзеркало.  Бачиш  відображення  цього  зимового  міста.  Тільки  якесь  воно  інакше.  Повне  натовпу,  ніби  мурашник.  
Усе  сяє  вологою  туману  та  вогнями  ліхтарів.  Та  ж  церква,  куполи  якої  виблискують  від  вологи  на  тлі  роспливчастого  темно-фіолетового  неба,  живі  вікна  магазинів,  кав'ярні,  пошти,  жилих  будинків..  Транспорт,  набитий  людьми,  проблиски  світла  фар  різних  авто,  люди,  люди,  люди...багато  людей.  І  все  догори  дриґом.  Навіть  у  голові  паморочиться.
Ти  схиляєшся  все  нижче  і  нижче.  Таке  дивне  відчуття.  Тобі  здається,  що  ти  ось-ось  впадеш..  туди,  у  темно-фіолетове  небо.  Бо  твого  відзеркалення  нема.

Переводиш  погляд  на  натовп.  Відносний.  Змінний.  Вже  рідший.  Звісно  живий.  

Що  ж  ти  робиш  у  дивному,  порожньому,  скляному  місті...?  
-  Шукаю  тебе  у  безодні  пам'яті.

Несподівано  здригаєшся.  Прокидаєшся.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271196
рубрика: Проза, Нарис
дата поступления 20.07.2011