Наталя Данилюк

Сторінки (9/816):  « 1 2 3 4 5 6 7 8 9 »

Є люди, як со́нця…

Є  люди,  як  со́нця.  І  ти  біля  них,
ніби  свічечка,
спалахуєш  ніжно-рожевим  
вогнем  у  пітьмі  –
і  так  тобі  добре,  і  так  ти  
зсере́дини  світишся,
що  вже  не  боїшся  ні  сме́рчів,  
ні  лютих  громів.

Є  люди,  що  дихають  словом
так  легко  і  со́лодко,
як  дихає  свіжими  квітами
ніжна  весна...
І  зцілює  душі,  обпечені
вітром  і  холодом,  
ця  аура  тепла  в  пастельних  
чуттєвих  тонах.

Є  люди,  мов  зорі,  
що  зда́леку  лагідно  світяться,
даруючи  спокій,  надію,  
гармонію  й  мир.
Такий  у  них  погляд,
немов  молитовна  обітниця,
й  обійми  такі,  мов  торкаються  
тіла  крильми…

Є  люди-комети,  які
вибухають  вражаюче,
вони  своїм  сяйвом  
мережать-підсвічують  рай,  
запалюють  ґнотик  у  серці  твоїм,  
промовляючи:
“Палай!..”

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011423
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.04.2024


У церковці старій…

У  це́рковці  старій,  
де  вітражі  на  вікнах  –
як  вхід  ув  інший  світ,
криштальний,  мов  сльоза,
де  лілія  в  руках
Пречистої  розквітла
і  розілляла  сяйво
по  древніх  образах…

У  це́рковці  старій,
де  духмяні́є  ладан,
де  мироточить  серце  
під  мантри  молитов,
стою  самотньо  в  тиші,
дрібна  і  безпорадна,
віддавши  грішну  душу
під  цей  святий  покров.

І  так  мені  незвично,
відречено-блаженно
у  церковці  старій,
що  світлом  розцвіла!..
Мов  білосніжний  голуб
сідає  на  рамено  
й  рука  Христова  ніжно
торкається  чола.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980739
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.04.2023


Гроза відтарабанила рок-оперу…

[img]https://avatars.mds.yandex.net/get-zen_doc/1773286/pub_5dae9cf3a660d700ad15d283_5daf206d7cccba00adeaeb7e/scale_1200[/img]

Гроза  відтарабанила  рок-оперу,
Сопрано  відспівала  між  осик,
І  грім,  басами  укресавши  зо́палу,
Погуркотів  над  го́рами  і  зник.

Рум'яне  сонце  випнулось  гарбузиком,
Позолотивши  змочені  поля.
Моя  космічна  і  криштальна  музико,
Тебе  спиваю  спрагло,  як  земля

П'є  свіжу  зливу,  спечена  посухою,
Отак  і  я  –  вбираю  кожен  ритм,
Лікую  душу,  слухаю  і  слухаю,
Як  плин  води  у  ринві  торохтить!

Як  рівчаками  червень,  ніби  струнами,
Перебирає  межи  камінців,
Як  у  мені  відгукується  лунами
Мажорне  цвірінчання  горобців!

Й,  шукаючи  притулку  між  деревами,
Заплутана  у  тороках  дощу,
Я  надихаюсь  звуками  червневими  –
Свічу́сь!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917960
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.06.2021


Веснонька

Ве́снонько,  блакитноока  звійнице,
В  кучерях  заплутались  бруньки!
Рівчаки  видзвонюють  і  піняться,
Дріботять  камінням  навпрошки.

Ще  скупі  довкола  декорації,
Ще  так  мало  соковитих  барв…
Та  пташині  звуки  і  вібрації
Ув  один  зливаються  хорал  –

Березневій  ніжності  присвячений
І  твоїй  упевненій  ході!
Сонце  покотилось  жовтим  м’ячиком
Межи  крон  оголених  садів…

І  застрягло,  гілкою  простромлене,
Ніби  соковитий  апельсин.
Ве́снонько,  своїм  солодким  сном  мене
Полони́  в  цій  купелі  краси!

Хай  надія  в  серці  забрунькується
Й  вибухне,  мов  яблуневий  цвіт!
Міниться  в  калюжах  срібних  вулиця…
Ну  привіт,  мій  березню,  привіт!..


[i]Світлина  з  Інтернету.[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909027
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.03.2021


Час для переосмислень

Ця  осінь  проникне  в  тебе  густим  туманом,
Тектиме  прогірклим  димом  по  теплих  венах...
І  серце  твоє  відточить  так  філігранно,
Як  вирізьблений  листок  на  галузці  клена.

Вона,  як  лисиця,  вийде  на  полювання,
Щоб  порухом  зайвим  не  налякати  здобич.
Притлумить  багряний  колір  мутне  світання,
Щоб  світ  не  впізнав  її  з  однієї  спроби.

І  стануть  за  перших  свідків  їй  сизі  сови,
Вологі  сліди  осушать  косулі  й  лосі,
Гілками  вгорі  зімкнуться  старі  діброви,
І  паморозь  перша  блисне  в  її  волоссі.

І  літо  вчорашнє  стане  затертим  кадром,
І  пам'ять,  як  диск  заповнений,  знов  зависне...
Повір,  що  страхам  у  вічі  дивитись  варто,
Для  того  й  існує  час  для  переосмислень.


[i]Світлина:  Jonna  Jinton.[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891675
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.10.2020


Ти мені промов солодке слово…

Ти  мені  промов  солодке  слово,
Ти  мене  окриль  теплом  торкань  -
І  покрова  вибухне  лілово
У  молочну  захололу  рань,

Захурделить  клумбу  пелюстками,
Й  ця  ліловість  в  душу  потече!
Нитка  струму  пробіжить  між  нами
Й  вибухне  на  лінії  очей.

І  небес  задимлені  легені
Вмить  заповнить  лагідна  блакить.
Листя  золотого  повні  жмені
Наберу  й  підкину  -  хай  летить.

Хай  ця  казка  залоскоче  вії,
Закружляє  нас,  мов  карусель!..
Може,  то  не  листя  -  наші  мрії  
Підхопила  осінь  в  цій  завії
І  несе  кудись,  несе,  несе!

[i]Світлина  з  Інтернету.[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891506
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.10.2020


Мокрий жовтень

Цей  жовтень  почався  не  звичним  янтарним  теплом,
А  сонним  дощем,  сіризною,  важкою  вологою...
Сріблясті  паєтки  сповзають  прозорим  вікном  -
Хоч  трішки  маленького  дива  між  осені  вбогої!..

Нелегко  свій  день  починати,  як  сонця  -  катма,
Як  вії  твої  не  лоскочуть  розплетені  промені...
Звисає  з  дахів  тонкосрібна  густа  бахрома,
І  мокра  ворона,  як  флюгер,  застигла  на  комині.

Збадьорює  кава  ранкова  й  водночас  гірчить,
Як  дим  з  перепрілого  листя  на  во́гких  обочинах.
Затягнута  фе́тром  блідим,  засльозилась  блакить,
І  скрапує  воском  берізка  в  гаю  позолочена.
 
Опе́ньки,  як  равлики,  видерлись  вкупі  на  пень,
Їм  сосни  вологі  накурять  з  кадильниці  ладану.
...А  я  ще  не  хочу  тепло  відпускати  зі  жмень,
Тримаю  його,  наче  нитку  тонку  Аріаднину...

[i]Світлина  з  Інтернету.[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890358
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.10.2020


Жінка осіння

Що  тобі,  жінко,  ця  осінь,  терпка,  як  імбир?..  
Пахне  вона  прілим  листям  й  сухими  грибами...  
Вересень  дні  поволік,  мов  сліпий  поводир,  
І  зачинились  за  ними  всі  двері  і  брами.  

Мабуть,  для  того  в  природі  й  відводиться  час,  
Щоб  розібратись  в  собі́  й  відпустити  утрати.
Скапує  серце  в  журбі,  як  самотня  свіча,  
Може,  пора  зруйнувати  умовностей  ґрати?  

Що  тобі  ці  ностальгійні  небесні  плачі,  
Сиві  тумани  з  різким  ароматом  ялиці?  
Осінь  тобі  покладе  свої  мідні  ключі,  
Щоб  відімкнути  й  пізнати  усі  таємниці...  

Щоб  повторити  оту  невагому  ходу,  
Грацію  лані  прудкої  і  мудрість  зміїну.  
Все  у  природі  доцільно,  і  все  до  ладу,  
Вчися  смиренно  приймати  кожнісіньку  зміну.  

Чом  так  гірчить  тобі  ця  благодатна  пора?  
Може,  нарешті  вже  час  позбирати  каміння,  
Щоб  збудувати  в  душі  свій  намолений  храм,  
Жінко  осіння?..

[i]Світлина:  Karolina  Szary.[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889671
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.09.2020


Липневе передгроззя

Між  травами  фісташкового  літа
Згорає  липень,  скапує,  як  віск...
Плоди  гойдають  яблуні  на  вітах,
Вітри  скрипалять  в  кучерях  беріз.

Пливе  по  небу  хмаровиння  кволо,
Десь  блискавку-косу  клепає  грім  -
Аж  іскри  розсипаються  довкола
І  гаснуть  на  смарагдовій  горі.

Ще  мить  -  і  вись  розродиться  грозою,
Світ  заштрихує  дратвою  дощу,
І  оповиє,  ніби  органзою,
Срібляста  мла  тендітну  аличу.

Й  коли  гроза  наскачеться  завзято,
Прим'явши  кукурудзу  й  пшениці́,  
Господь  на  кроснах  райдугу  строкату
Зітче  і  спустить  випрати  в  ріці.

[i]Світлина  з  Інтернету.[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885217
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.08.2020


Тане липень

По  асфальту,  випраному  зливою,
Лопотіти  гумою  коліс!
Тане  липень  бджілкою  дражливою,
Серпня  проступає  вже  ескіз.
 
Виднокрай,  залитий  теплим  хересом,
Проводжає  сонце  на  нічліг.
Пахне  вечір  мальвами  і  вересом,
Я  ж  лечу  –  немов  не  чую  ніг!

Плавно  так  дистанцію  скорочую,
Бризки  розбиваю  на  льоту.
Вітерець  біжить  прудкою  гончою  –
Норовить  схопити  за  п’яту.

Й  на  душі  так  лоскітно,  піднесено,
Ніби  за  плечима  –  пара  крил!
Плавляться  калюжі  під  колесами,
Миготять  будинки  і  двори.

Пахне  звідкись  випічкою  й  кавою,
День,  як  цукор,  топиться  на  дні.
Заплітаю  стрічкою  яскравою
Промінь  сонця  в  локони  лляні.

Ну,  а  він  так  міниться  й  полискує,
Аж  рябіє  барвами  в  очах!..
Тане  липень  в  роті  барбарискою  –
Ах!

[i]Світлина  з  інтернету.
[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884423
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.07.2020


Куди Ви?. .

[i]Світлій  пам'яті  Віталія  Назарука...[/i]

А  зорі  падали,  як  сливи,
Згасали  в  буйних  споришах.
"Куди  ви,  Боже  мій,  куди  ви?.."  –
Волала  сплакана  душа.

А  ви  собі  –  за  світлий  обрій,
По  свіжих  росах  навпростець,
Такий  усміхнений  і  добрий,
Такий  поважний,  як  мудрець.

"А  як  же  справи,  як  ідеї?
Їх  цілі  стоси  на  землі!..
І  де  шукати  панацеї
Від  цих  роздразнених  жалів?

Ну  як  без  вас  тепер  нам  бути,
Як  примирити  біль  і  час?
Де  прокладати  ті  маршрути,
Що  вкотре  приведуть  до  вас?

Куди  ви,  Боже  мій,  куди  ви,
Зібравши  в  клуночок  літа?"
А  ви  собі  –  на  Божі  ниви,
Щоб  слово  сіяти  і  там.


[i]  3  липня  відійшов  у  засвіти  наш  дорогий  друг  Віталій  Назарук,  
залишивши  невимовний  жаль  у  наших  серцях  і  світлі  спогади  
про  зустрічі  на  Волинській  землі...  Людина  щедрої  душі  і  
невичерпного  таланту,  щира,  добра,  благородна,  дбайлива,  
невтомна,  відповідальна  -  його  прекрасні  якості  можна  
перелічувати  довго  й  довго...  Скільки  було  планів  і  мрій!..  
Але  їм  не  судилося  здійснитися,  бо  раптова  смерть  обірвала  
цей  високий  політ...
Прощаючись  у  телефонній  розмові,  ніколи  не  забував  нагадати:  
"Поцілуйте  манюню  від  мене  і  скажіть,  що  дід  її  дуже  любить!".  
Манюня  -  це  моя  донечка  Даринка,  завжди  мріяв  про  онучку!
Як  нам  всім  бракуватиме  Вас,  наш  дорогий  і  мудрий  наставнику,  
учителю,  батьку!..  Вже  не  зустрінете  своїх  ріднокраївців  
на  щедрій  Волинській  землі,  яку  так  любили  і  оспівували  у  своїх  віршах!..  
Але  Ваше  щире  слово  житиме  поміж  нас,  зігріваючи  кожному  душу,  нагадуючи  
про  ті  яскраві  і  надзвичайно  цікаві  дні,  проведені  у  Вашому  товаристві.  
Світіть  нам  звідти,  як  зірка-дороговказ!  
Любимо,  сумуємо  і  бережемо  світлу  пам'ять  про  Вас...[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882575
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.07.2020


Після злив

Світку  мій,  мов  люстро,  відшліфований
Після  довгих,  окаянних  злив,
Викупаний  у  нещадних  повенях!..
Хтось  тебе  у  Бога  відмолив...

Щоби  струни,  вирвані  із  коренем,
Заново  Господь  налаштував,
І  поля,  негодою  розорені,
Розплели  зелені  коси  трав...

Щоби,  літнім  дотиком  злеліяний,
Ліс  густий  навстріч  новому  дню
Хвойними  закліпав  ніжно  віями,
Струшуючи  росяну  броню.

Все  минеться:  і  негоди,  й  віруси,
Час  роки  на  жорнах  перетре.
Тільки  б  ти,  мій  світку,  не  зневірився,
Вічне  розмінявши  на  пусте...

Тільки  б  не  здрібнився  у  гонитві  цій
За  мирським,  бо  це  -  лише  обман!..
Ген  з-за  хмари  сонце  пишні  китиці
Звісило  і  землю  обійма.

[i]Світлина  з  інтернету.[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880843
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.06.2020


Трійця

Світе  мій  духмяний,  незабудковий!
Трійця  закосичує  сади.
Свіже  зілля  розкладає  жмутками
На  долівку  червень  молодий.

День  пташиним  співом  аж  заходиться,
Біловіє  й  піниться  бузком,
Мов  пройшла  по  небу  Богородиця
І  впустила  глечик  з  молоком.

А  хатки,  так  зелено  замаяні,
Бережуть  освячені  дари,
Щоб,  бувало,  духи  неприкаяні
Не  прокрались  в  затишні  двори.

І  такою  благодаттю  сповнені
Ці  святочні,  сонцеликі  дні!
Ну  а  квітів,  квітів  -  цілі  повені,
Аж  хлюпочуть  барвами  в  мені!

[i]Світлина  з  інтернету.[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878970
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.06.2020


Дощ тарабанить по дахах…

Дощ  тарабанить  по  дахах,
Товче  об  ринви  металеві.
Птахи,  як  ноти,  на  дротах
У  цій  мелодиці  червневій.

Вже  літо  входить  у  права,
Але  тепла,  мов  кіт  наплакав.
Буяє  змочена  трава
Під  сіткою  густої  мряки.

І  навіть  натяку  нема
На  дні  спекотні  і  медові...
Дарма  випрошують,  дарма
Бузки́  хоч  крихточку  любові.

І  ці  сади,  ще  молоді,
Що  гриви  лев'ячі  змочили,
Ховають  зав'язі  плодів,
Та  вітер  хльоскає  щосили.

Мов  і  не  літо,  а  весна
Свою  печаль  вплітає  в  ноти.
Дощу  густішає  стіна
Навпроти.

[i]Світлина  Ганни  Губіної.
[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878225
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.06.2020


Так люблю…

Під  сиворунну  мряку  дощову
Розсмакувати  твій  солодкий  голос!..
І  відпустити  смутку  тятиву  -
Нехай  летить  печаль  за  видноколо.

І  в  погляді  втопитися,  немов
Камінчик  у  прозорому  джерельці!
Хай  будуть  ніжність,  музика  й  любов,
Нехай  весна  проклюнеться  у  серці

І  зацвіте  духмяно,  як  айва́,
Розкриливши  п'янке  пелю́стя  травню.
Прислухайся,  як  дихає  трава
В  небесну  гладь,  так  лагідно  і  плавно...

І  як  вібрують  разом  в  унісон
Серцеві  ритми,  і  думки,  і  мрії,
Як  цей  легкий  травневий  напівсон,
Мов  легіт,  обціловує  нам  вії...

Й  дарма,  що  цвітом  трусить  без  жалю
За  вікнами  такий  невчасний  вихор,
Ти  просто  знай,  що  я  тебе  люблю  -
Так  солодко,  так  лагідно,  так  тихо.

[i]Світлина  з  інтернету.[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876433
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.05.2020


Великодня молитва

Писанко  барвиста,  візерунчаста,
Благодаті  всім  нам  прихили!
Вже  сади  пробуджені  розбруньчились,
У  цвітінні  ви́шень  попливли.

День  такий  -  аж  боязко  зурочити,
Сколихнути  дихання  трави!..
І  полощуть  бані  позолочені
У  небесній  купелі  церкви.

Сповіщають  дзвонами  щасливими
Світлу,  благодатну  новину.
Господи,  прошу,  благослови  мене
У  смиренні  провести  весну...

Дай  мені  набутися  у  спокої
Із  близькими,  щирими  людьми,
Дай  терпіння  й  мудрості  високої
Не  ворожість  сіяти,  а  мир.

З  тріском  не  зламатись,  не  заче́рствіти,
Не  збідніти  серцем  на  любов,
В  самоті  не  розгубити  безвісти
Оберіг  родинних  молитов!..

Не  дозволь,  щоб  кинула  під  колесо
Безппосвітних  буднів  суєта...
Дай,  щоб  у  душі  розвеликоднилось,
Як  у  храмі  нашого  Христа.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872720
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.04.2020


Моя весна

Моя  весна  тендітна  і  окрилена,
Мов  зіткана  з  роси  і  молитов,
Її  зима  зухвала  не  осилила,
Тому  втекла  лісами  стрімголов.

Вона  для  мене  нитка  Аріаднина,
Що  виведе  із  лабіринту  снів.
Якою  б  не  була  я  безпорадною,
Але  душа  довіриться  весні.

І  крізь  імлу  проб’ється  ніжним  проліском,
Розкривши  світу  крильця-пелюстки.
Нехай  йому  і  моторошно,  й  боязко,
Але  тепло  надійної  руки

Вмить  розжене  вітри,  які  наскоками
Шматують  все,  що  стрінуть  на  путі.
І  загуде  земля  живими  соками,
І  китиці  мімози  золоті

Ударять  в  око  барвою  яскравою,
І  залоскочуть  монохромний  світ.
Запахнуть  ранки  пролісками  й  кавою,
І  леготом  вербовим  в  рукаві.

На  те  й  весна,  щоби  у  кожну  тріщинку
Вдихнути  хоч  краплиночку  душі,
І  березню,  пробудження  провіснику,
Вручити  від  усіх  дверей  ключі.

І  бути  всім  на  зло  непереможною
В  цій  за  життя  невтомній  боротьбі,
Й  судинкою  завібрувати  кожною
В  тобі.


[i]Картина:  Bernard  Charoy[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866827
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.03.2020


Непроминальне

Пам'ять  моя,  ніби  шибка,  замшіла  і  трісла...
О,  як  минаємось  ми  і  минається  час!..
...Баба  малює  хрести  із  солоного  тіста
Понад  дверима,  щоб  нечисть  не  влізла  до  нас.

Дід,  посивілий,  як  Бог,  увійде́  ізнадвору
І  перехрестить  кропилом  чотири  кути.
Ми  у  свої  закапелки,  як  миші  в  комору,
Спробуємо,  та  не  встигнемо  вкотре  втекти.

Пирснемо  сміхом,  затулимо  дружно  обличчя,
Бризки  холодні,  мов  друзки,  довкіл  полетять.
Скільки  глибокого  змісту  таїть  кожен  звичай!..
Навіть  ці  краплі  води  –  то  свята  благодать.

Скільки  довкола  любові,  і  світла,  і  сміху,  
Вловлює  пам'ять  далекі  близькі  голоси.
Де  ж  ота  зірка,  що  впала  на  дідову  стріху?
Може,  застрягнувши  там,  дотепер  ще  висить...

Може,  той  спогад  щедрівка  дитяча  розбудить  –
Й  переді  мною  постануть  усі,  як  живі?!
О,  як  минається  час  і  минаються  люди!..
Скапує  віск  із  мізинчика,  скапує  віск...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862362
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 23.01.2020


А кутя в полумиску, як зорі…

А  кутя  в  полу́миску,  як  зорі,
Що  зібрали  янголи  вгорі.
Морозець  поскрипує  надворі,
Ніч  полоще  коси  в  димарі.
Під  вікном  ялинку  місяць  бавить,
Бо  уже  померкла  від  Різдва.
На  столі  парують  теплі  страви,
Плаче  свічка,  піниться  узвар.
Ще  не  чути  "Щедрик-щедрівочка"
І  дзвінких  дитячих  голосів,
А  зима  вмостилася,  мов  квочка,
Над  сухими  га́врами  лісів.
Ще  Ісус  в  Йордані  босі  ноги
Не  вмочив  і  гладь  не  сколихнув...
Пугачами  всілись  вобороги
Межи  гір  у  мареві  півсну  –
Стережуть  блаженну  сиву  тишу,
Поки  дзвін  двори  не  розбудив.
На  мотузці  зіроньку  колише
Янголя  над  дзеркалом  води.


[i]Світлина  з  інтернету.[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=861747
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 18.01.2020


На хвильку вимкнути рутину…

На  хвильку  вимкнути  рутину,
Мов  чорно-білий  ретро-фільм...
І  на  строкату  скатертину
Розкласти  келихи  нові,
Й  вина  ігристого  налити  –
Хай  аж  по  вінця  зашумить,
І  чимось  теплим,  оксамитним
Наповниться  солодка  мить.
І  слів  яскраві  феєрверки
Розсіють  сутінки  думок,
І  Бог  з  небесного  люстерка
Потрусить  з  пудрою  мішок,
І  перетворить  звичний  будень  
На  казку  з  білими  крильми.
І  свято  у  тобі  розбудить
Лелітка  сивої  зими.


[i]Світлина  з  інтернету.[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860076
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.01.2020


Хата

Хато  моя  стара,  ну  які  роки  там?..
А  озирнешся  –  і  півжиття  нема.
Сніг  на  тобі  полатаний,  наче  свита,
То  вже  не  ті  морози  й  не  та  зима.

То  вже  не  ті  химе́ристі  купи  снігу,
То  вже  не  так  мете,  як  колись,  віда́й…
Кинешся  в  цю  пухку  білизну  з  розбігу,
А  із  порога:  «Дівко,  ану  вважай…»  ─

Бабці  така  знайома  вже  засторога…
Хай  ти  іще  мала,  та  пізнала  все  ж:
Варто  в  житті  надіятися  на  Бога
І  на  своїх  близьких,  безперечно,  теж...

Вміти  розчути  голос  твоєї  крові,
Бути  єдиним  цілим  із  усіма,
Хто  із  тобою  зріс  у  теплі  й  любові,
Ко́го  з  доріг  вертала  сюди  зима,

Щоб  у  родиннім  колі  зустріти  свята,
Сили  набратись  з  рідного  джерела.
Як  же  дбайливо  горне  до  себе  хата,
Пір’я  летить  з  осмиканого  крила…

Як  тут  сьогодні  порожньо  й  безголосо,
Наче  з  платівки  пам’яті  стерто  дні!..
Хато  моя  самотня,  простоволоса,
Де  прихилити  серце  своє  мені?

Станеш  у  дверях  –  протяг  із  сіней  дує,
Стисне  нутро  полинна  якась  журба!..
Бабо  і  діду,  хто  вам  заколядує?
Вітер  хіба…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857626
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 11.12.2019


Скринька див

[img]https://sun9-33.userapi.com/c855028/v855028689/197692/52P4uFbnw5M.jpg[/img]

А  знаєш,  цей  грудень  –  скринька  зимових  див:  
Лише  привідкрий  –  і  сяйво  наповнить  простір!  
І  можна  чекати  світлої  Коляди,  
Коли  за  столом  зберуться  найближчі  гості.  

І  мама  накриє  щедрий,  смачнющий  стіл,  
І  звично  стару  колядку  затягне  тато,  
І  з  давніх  ікон  родинних  усі  святі  
Підхоплять  мотив,  наповнивши  співом  хату.  

А  ти,  причаїшся  збоку  –  й  анішелесь,  
Боїшся  дихнути,  щоб  не  злякати  казку.  
Бо  магією  наповнений  світ  увесь,  
І  можна  роздати  кожному  світло  й  ласку.  

Відху́кати  іній  смутку  з  вікна  душі,  
Щоб  мрії,  немов  гірлянди,  рябіли  в  ньому,  
І  перетрясти  минулого  стелажі,  
Бо  варто  звільнити  місце  чомусь  новому.  

Усе  це  зринає  в  пам'яті,  мов  кіно,  
Затерте  вже  до  дірок  –  як-от  «Сам  удома»...  
Та  кожен  раз  гріє  душу  тобі  воно  
Так  свіжо  і  так  водно́час…  давно  знайомо.

А  віриш,  цей  грудень  –  скринька  зимових  див,
Яка  цілий  рік  проле́жала  на  горищі,
Щоб  ти  зазирнула  з  усмішкою  туди
Здмухнула  пилюку  на  дерев’яній  кришці  …

І  випустила  зі  сховку  Різдвяний  дух,
І  Богові  нашептала  про  власні  мрії...
І,  може,  одна  із  них  долетить  до  вух,
А  решта,  як  ті  сніжинки,  впаде  на  вії.


адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857545
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.12.2019


Листопад

Сей  листопад,  як  злодій  на  коні,
Він  оббере  до  ниточки  цю  осінь.
Срібляста  мряка  зблисне  у  волоссі,  
Як  згадка  про  холодні,  сірі  дні.

Земля  нап'ється  сивого  дощу
За  день  до  того,  як  посипле  з  сита
Дрібні  сніги  зима  несамовита.
І  я  печаль  у  небо  відпущу  -

Хай  розгойдає  горлицею  вись,
Від  сніговиці  струшуючи  крила.
Я  чи  не  вперше  осінь  незлюбила!..
Думки,  як  пси  побиті,  розбрелись.

Цей  до  дірок  затертий  монохром,
І  ця  нависла  над  душею  втома  -
Так,  ніби  я  відірвана  від  дому,
Як  той  листок  забутий  за  вікном.

Мов  пластилін,  втрачає  форму  світ,
Піддаючись  новим  метаморфозам.
І  паморозі  біла  целюлоза
Вкриває  кисті  закоцюрблих  віт.

Сей  листопад,  як  злодій  на  коні,
Він  оббере  до  квітки,  до  травинки...
А  там,  гляди,  і  плазму  неба  вимкне  -
І  буде  сніг.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855279
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.11.2019


Як панацея

Ця  осінь  тобі  дається,  як  панацея,
Щоб  можна  було  сповільнити  звичний  ритм,
Розсипатися  на  ямби  і  на  хореї,
Ввібрати  у  себе  пахощі  й  кольори.

Розплавитися  у  золоті  падолисту
І  пасмо  ловити  сонця,  мов  кошеня,
Вдивлятись  в  осінню  синь,  кришталево  чисту,
Із  вкрапленнями  чорнильними  вороння́.

Ця  осінь  –  не  випадковість,  це  Божий  намір,  
Щоб  ти  не  спіткнулась  босою  на  стерні,
І  стала  комусь  журавликом  оригамі,
І  тліла  комусь  ліхтариком  у  вікні.

Щоб  він  прокидався,  згадуючи  про  тебе,
Здіймаючи  крильця  зморщечок  межи  брів,  
Щоб  ти  не  була  ножем  йому  поміж  ребер,
А  сонячною  леліткою  в  рукаві.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852602
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.10.2019


Сповідаюсь дощу…

Сповідаюсь  дощу,  наче  осінь  хмільному  коханцю,
Заштриховані  шиби  –  розгорнутий  ретро-блокнот.
І  припрошує  вітер  самотню  берізку  до  танцю,
Обійнявши  за  стан  під  розсипаним  бісером  нот.

Переписую  дні,  розпливаються  фрази  в  потоках,
На  вологому  склі  аквареллю  течуть  ліхтарі.
Наче  змокла  ворона,  обтрушує  ніч  кароока
Смоляне  своє  пір’я  над  га́врами  тихих  дворів.

Сповідаюсь  про  все:  про  мінорні  думки  і  про  тишу,
Що  гніздиться  в  душі,  відтіснивши  дзвінкі  голоси,
І  про  те,  як  під  серцем  зажуру  осінню  колишу,  
Як  ховаю  у  спогади  рештки  леткої  краси,

Що  невдовзі  зотліє,  присипана  пудрою  снігу…
Стиха  хруснувши  гілкою,  в  сад  прокрадеться  зима.
Мов  прудкі  горностаї,  із  гір  понесуться  з  розбігу
Білогриві  завії  і  світ  перевернуть  сторчма.

І  осягне  душа,  що  для  світу  це  все  не  намарне:
І  мовчання  твоє,  й  обмирання  природи,  і  сніг…
Й  ненаписане  слово,  що  теплиться  згустком  янтарним,
Зледеніє…    щоб  раптом  відтанути  десь  навесні.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851313
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.10.2019


На хвилі осені

Дівчинко  із  очима,
як  скло,  вологими,
ти  вже  й  забула,  
як  пахнуть  осінні  рими…
Світ  тебе  ловить,    
обмотуючи  дорогами,
наче  бинтами  
стерильними  і  тугими.

Можна  цей  день  узяти  
і  залпом  випити,
але  від  цього  солодше  
тобі  не  стане.
Цей  сивоокий  дощ,  
наче  пес  не  при́п’ятий,
пробує  зализати  
торішні  рани.

Треться  у  шию  
носом  вологим,  
леститься,
прагне  твого  тепла  
наковтатись  вволю.  
Вся  ця  хандра  осіння  –  
маленька  дещиця
з  того,  що  перепасти  
могло  б  на  долю.

Можна  втекти  від  світу,
замкнутись  в  коконі,
випасти  непомітно  
із  цих  реалій.
Хай  собі  дні,
мов  коні  переполохані,
мчать  попри  тебе  стрімко
все  далі  й  далі.

Можна  весни  чекати,
немов  пробудження,
книгу  перегорнути,
не  прочитавши…
Та  повернути  втрачене
вже  не  здужаєш,
кане  у  Лету
осінь  твоя
назавше.

Тож  пропусти  цю  тугу
крізь  себе  хвилею,
виплачешся  –
і  стане  тобі  світліше!..
Там,  де  душа,  мов  птаха,
впаде  безсилою  –
вибухни  
ві́ршем.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850285
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.10.2019


…І ми пішли…

…І  ми  пішли,  не  озирнувшись  в  літо,
У  світанковий  сизий  перламутр,
На  мапі  неба  скалкою  графіту
Ніч  начеркала  нам  якийсь  маршрут.

Верткі  стежки  курилися  за  нами,
Сухі  поля  диміли  нам  услід,
І  жолуді  рипіли  під  ногами,
І  янтарі́в  залитий  сонцем  схід.

Ми  ще  не  знали:  що?  Куди?  І  звідки?
Манили  вдалеч  дивні  міражі.
Старі  тополі,  мовчазливі  свідки,
Нас  провели  до  крайньої  межі.

А  далі  –  світ  широкий  і  строкатий,
Нові  падіння,  злети,  забуття…
Бо  не  під  силу,  мов  макет,  зверстати
Життя.


адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848228
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.09.2019


Так терпко на порозі в осінь…

Так  терпко  на  порозі  в  осінь:
Від  цих  смарагдових  садів
У  пишному  дзвінкоголосі  –
До  перших  мряк  і  холодів…

Від  цих  медово-теплих  сепій
Стареньких  затишних  дворів  –
І  до  строкатості  вертепів
З  тополь,  беріз  і  яворів…

Від  цих  вітрів,  таких  солоних,
Зі  шлейфом  спецій  вогняних,  –
До  змерзлих  айстр  безборонних,
Дощем  прибитих    до  стіни.

Від  органзи,  що  грає  морем
Між  теракотових  ключиць  –
До  стриманості  і  покори,
І  до  смиренності  черниць.

Бо  ця  пора  тобі  –  як  сповідь,
Що  ви́сотає  кожен  гріх,
Щоби  початися  з  любові
Змогла  ти  вкотре  між  своїх...

Бо  все  вагоме  пізнається
На  тлі  глобальних  катастроф:
Співзвуччя  розуму  і  серця,
І  вічні  цінності,  і  Бог.


адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847631
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.09.2019


Ще не осінь…

То  ще  не  осінь,  ще  не  осінь,
То  тільки  серпня  тепла  мідь,
То  павутинка  у  волоссі
З  далеких  зоряних  століть.

То  тільки  подих  вересневий
З-за  хвіртки  літньої  пори.
І  липи  ці,  що  наче  леви,
Ховають  золото  між  грив…

То  ще  вирують  свіжі  соки
У  пору  щедрих  врожаїв!
Ще  обрій  твій  такий  високий,
І  перша  зморщечка  між  брів  –

Це  тільки  розчерк  ледь  помітний,
Який  залишили  роки.
Нехай  позаду  буйний  квітень,
Та  є  ще  серпень  палахкий.

То  ще  не  іній,  чуєш,  жінко!
То  зацвітає  деревій.
Ще  спомин  юності  барвінком
Так  свіжо  дихає  з-під  вій.

Іще  дитинство  там,  за  рогом,
Ти  тільки  руку  простягни.
Хай  не  нащупаєш  нічого,
Та  вчуєш  дихання  весни.

То  кілька  аркушів  століття,
В  якому  твориш  і  живеш.
Ти  ще  повторишся  у  дітях
І  у  нащадках  їхніх  теж.

Де  ж  ті  літа  вітроволосі?
Гукнеш  –  і  серце  стисне  щем…
Хіба  ж  то  осінь?  Ні,  не  осінь,
То  тільки  серпень  із  дощем.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844703
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 11.08.2019


Липень вже додимів…

Липень  вже  додимів,  як  старий  кальян,
Пахощами  кориці,  малини  й  меду.
Небо  гладке  і  тихе,  мов  океан,
Хмари  пухкі  збиває  у  піну  щедру.

Сонце  пустило  стріли  поміж  дібров  –
Заструменіли  світлом  густі  верхівки.
Дні  пронеслись  потоками  стрімголов,
Наче  затерті  кадрики  ретро-плівки.

Ніби  вдалось  насититися  сповна
Спраглій  душі  яскравим  відрізком  літа:
В’яленими  суницями  у  сінах,
Бражниками  і  бджолами  в  мокрих  квітах…

Чистим  і  тонкосрібним  звучанням  злив,
Що  позвисали  струнами  між  дахами,
Полиском  бурштино́вим  достиглих  нив,
Дубленими  плаями  попід  ногами…

Лагідними  кучериками  димів,
Що  розповзались  між  язиками  ватри…
Ну,  а  тепер  лиш  тіні  минулих  днів,
Тільки  вітрів  липневих  солодкі  мантри.

Хай  вони  будуть  спогадом  дорогим
Чи  відгукнуться  ві́ршами  випадково.
Все,  що  тобі  залишиться,  –  тільки  дим,
Сіль  на  щоках  засмаглих  і  стигле  слово.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843661
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.07.2019


Пере-…

Перекричати  праведні  громи,
Перерости  ці  ріки  повноводні,
Супроти  вітру  впертися  грудьми,
І  випірнути  з  темної  безодні,

З  останніх  сил  хапаючись  за  край
Прудкої  хвилі,  мов  побитий  човен!..
Відвоювати  свій  маленький  рай,
Зубами  розгризаючи  окови  –

Тривог,  сум’яття,  відчаю,  страхів,
Безглуздих  правил  та  стереотипів.
Бо  кожне  «вчора»  –  це  лише  архів,
Який  потрібно  просто  відпустити.  

Переспівати  сріберні  струмки,
Ранкове  птаство  і  гірські  трембіти,
І  стати  вічним  коропом  ріки,
Що,  ніби  місяць,  лусочками  світить…

І  бути  тут  надійним  вартовим,
Що  стерегтиме  скелі  ці  і  води.
Між  пальців  часу  плавитись,  як  дим,
І  зустрічати  день,  що  сонцем  сходить
Рудим.


адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841803
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.07.2019


Досвіт

Ще  досвіт  вологий  такий  і  притлумлено-сірий,
Ще  променя  світлий  кучерик  заплутавсь  між  гір…
Та  мить  –  і  ранкового  сонця  тоненькі  рапіри
Проткнуть  і  розкрають  на  клаптики  світ,  як  папір.

Ще  бджоли  дрімають,  напившись  квіткового  трунку,
Сховавши  медовий  бурштин  у  тугі  стільники.
І,  наче  вуста  у  чеканні  палкого  цілунку,
Троянди  зімкнули  тендітні  свої  пелюстки…  

Й  чатують  спросоння,  допоки  мереживний  ранок
Пригубить  з  духмяних  голівок  намисто  роси,
І  світ  зодягнеться  в  лелітковий  диво-серпанок,
І  сріблом  поллються  пташині  дзвінкі  голоси!

Ще  руки  мої  нерухомі  на  теплому  ложе,
Чекають  гарячого  подиху  й  ніжних  торкань…
А  десь  за  вікном  розвидняється  небо  погоже,
І  сонце  між  гір  вибухає,  як  пишна  герань.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839924
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.06.2019


Зеленосвяття

Неділенька.  Зеленосвяття.
В  повітрі  повно  світла  й  див!
Немов  коралове  багаття
У  полі  червень  розпалив  –
І  полились  шовкові  маки
У  волошкову  голубінь.
Зі  сну  прокинулись  байраки,
Розкинувши  крислату  тінь.
Забили  дзвони  величальні  –
І  покотилася  луна.
Заквітла  в  зелені  клечальній
Хатина  кожна  чепурна.
Невтомні  бджоли  розгойдали
У  сонці  скупані  двори.
Мов  перламутрові  опали,
Міняють  трави  кольори,
Ввібравши  золото  небесне
Намистом  срібної  роси.
А  серце  –  чшш,  анішелесне
Від  благодатної  краси!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838950
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.06.2019


Червень

Небо  прозоре  й  погоже,
Як  віддзеркалений  став.
Червню,  стели  мені  ложе
Серед  смарагдових  трав.

Маків  роздмухай  пожежу,
Збовтай  ромашковий  шум,
Най  у  привіллі  полежу
Серед  фісташкових  дум.

Най  я  надихаюсь  вітру
І  прохолоди  дібров,
Сонця  шафранну  макітру
Хтось  угорі  надколов  –

І  полилися  додолу
Світлі,  тягучі  меди.
В  сяйві  цього  ореолу,
Червню,  мене  поведи

В  поле  шовкове,  співоче,
В  лагідну  купіль  вівса,
Де,  мов  журавка  клекоче
Срібна  знайома  коса.

Де  так  привільно  й  розлого
Серед  солодких  цвітінь,
Де  за  плечима  у  нього
Крил  золота  світлотінь.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838651
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.06.2019


Плач трави

Цих  покосів  повінь  запашна
І  квіток  мозаїка  строката!..
Даленіє  цяткою  човна
У  любистку  викупана  хата.

День,  мов  кінь,  пустився  навпрошки,
Лиш  на  сонці  блиснули  підкови.
Голосами  вдарились  пташки
Об  тінисті,  сонні  ще  діброви.

Мов  пацьорки,  блимає  роса,
Золотиться  липа  кучерява,  
І  твоя  наклепана  коса
Тонко  так  посвистує  у  травах.

Ще  ранкове  сонце  не  пече,
Межи  гір  крадеться  жовтим  лисом.
І  здається,  що  твоє  плече
Небо  простромило  мідним  списом.

Що  твоя  занесена  коса,
Ніби  меч  над  серцем  полонини…
Що  ота  розбризкана  роса  –
Плач  трави,  пекучий  і  полинний.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837959
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.06.2019


Де ти, травню…

Де  ти,  травню  сонячний,  розпатланий
Зозулястим  сяєвом  кульбаб?
Розгорнулось  небо  сірим  ватманом,
Полиняв  барві́нковий  єдваб.

Вже  бузки́  духмяні  відхурделили
Межи  днів,  убогих  на  тепло…
Не  гойдають  бражники  й  метелики
Цвітом  короноване  стебло.

Краєвиди,  ніби  заштриховані
Зливами  у  сірий  монохром.
Тільки  трав  густі  зелені  повені
В  шумовинні  котяться  селом.

Лиш  поля,  дощу  напившись  досита,
Зацвіли  в  ромашкових  димах.
Вже  й  пора  заклекотіти  косами,
Та  погожих  днів  тепер  катма.

Вже  весна  відчалює  від  пристані,
Мить  –  і  зникне  човен  вдалині…
Де  ж  ти,  травню,  грозами  розхристаний?
Може,  лиш  примарився  у  сні…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837700
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.06.2019


Таки весна!

Ранки  іще  похмурі  
й  такі  сирі,
березень  ще  тримає  
помірний  градус.
Вийдеш  вдихнути  
день  новий  
за  поріг,
викотишся,  
мов  яблуко,  
в  купіль  саду
і  зрозумієш:  
Боже,  таки  весна!
Хай  металева  сітка  
дрібної  мряки
душу  тобі  скородить,  
як  борона,
але  настане  час  
і  посходять  маки
там,  
де  лишилась  пустка  
після  зими,
висмоктавши  із  тебе  
останні  соки…
Викреше  
синь  небесна  
гучні  громи,
обрій  тобі  розвиднить  –  
такий  високий.
І  завібрує  звуками  
свіжа  рань,
трісне  скоринка  сонця,  
і  світла  цівка
квітневі    
залоскоче  
теплом  гортань  –
і  розіллються  промені  
по  верхівках.
Ну,  а  допоки  березень  
не  добіг,
не  передав  ще  квітневі  
естафету,
вийдеш  
вдихнути  день  новий  
за  поріг  –
й  думка  твоя  запрагне  
дзвінкого  лету!
Й  серце  твоє,  
як  брунька,  
ввібравши  сік,
вистрелить  білим  цвітом  
і  завесніє.
Знову  життя  постане  
у  всій  красі,
сходи  свої  дадуть  
молоді  надії.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830838
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.03.2019


Квапиться весна

Так  нетерпляче  квапиться  весна
Зірвати  декорації  зимові.
Вона  із  лютим  начебто  у  змові,
Тому  зимі  дістанеться  сповна.

Коктейль  повітря  свіжий  і  п’янкий,
Рябіють  фарби  на  міських  білбордах.
Весна  іде,  усміхнена  і  горда,
Поцокують  по  бруку  каблучки.

Збиває  краплі  з  гілки  горобець,
За  нитку  снігу  сіпнув  промінець  –
І  поторочив  вовняну  накидку.

Як  відчайдушно  бореться  зима  –
Хапається  за  тіні,  та  дарма,
Їй  не  здолати  юну  ворожбитку!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825663
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 16.02.2019


Цей світ

Цей  світ  постав  зі  сніжної  безодні
І  ви́прозорився,  немов  кристал.
Висить  Земля  на  вервиці  Господній
Між  галактичних  вигаслих  дзеркал.

І  світиться  у  темені  космічній  –
Така  складна  будова  й  простота!
Із  року  в  рік  традиції  предвічні
Наповнюють  сакральністю  свята.

І  додають  упевненості  й  віри
У  те,  що  з  Богом  розпочато  рік,
Що  цих  зірок  розсипані  сапфіри  –
Це  сльози  щастя  з  янгольських  повік.

Що  ці  леткі  посріблені  сніжинки  –
Лелітки  наших  чистих  молитов,
А  ці  поля  багаті  на  ужинки,
Бо  сам  Господь  їх  плугом  перейшов.

Отак  з  правіку,  з  давніх  літочислень,  
Коли  ще  люди  вчились  у  лісів
Красу  вдихати  спрагло,  наче  кисень,
Радіти  дню,  умитому  в  росі…

І  не  тягнутись  на  стеблі  гордині,
Щоб  замогти  Творця  і  сивий  час!..
А  мудрість  –  не  захована  у  скрині,
А  на  поверхні,  справжня,  без  прикрас.


адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825284
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 13.02.2019


Намело!

Ну,  й  намело  на  сходах  Новоріччя!
Зима  справляє  свій  різдвяний  бал.
Усі  стежки  й  довколишні  узбіччя
Дрімають  під  атла́сом  покривал.

Скоцюрбившись  від  холоду,  застигли
Снігами  закосичені  хати.
Гудуть  вітри,  посвистують  щосили,
Летять  пурги  розмотані  бинти.

Чорніють  ієрогліфи-дерева
На  тлі  холодних  аркушів  небес.
Кучерик  диму  випурхнув  у  мрево
І  до  блідого  обрію  примерз.

Затягується,  ніби  рубчик  светра,
Між  небом  і  землею  сірий  шов…
А  заметіль  така  немилосердна,
Мов  хто  мішок  із  пухом  розпоров!..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820010
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 03.01.2019


Мережива зими

Ці  крихкі  мережива  зими
На  шибках  освітлених,  навощених…
Шурхотить  патлатими  крильми
Свіжий  сніг  і  землю  припорошує  –

Ніби  пір’я  струшує  сова…
Ще  у  сховку  зіронька-провісниця,
Що  засяє  в  переддень  Різдва
Діамантом  у  короні  місяця.

Ще  не  видно  обрисів  доріг,
По  яких  царі  з  дарами  світлими
Побредуть,  протоптуючи  сніг,
Між  смерек,  що  витяглись  трембітами.

Ще  дрімає  в  теплому  гнізді
Мудра  казка,  ніби  сива  горлиця.
І  назустріч  давній  Коляді
Полем  йде  вагітна  Богородиця.

Ще  десь  там,  де  порухи  Різдва
Ледь  бринять,  як  перші  ноти  музики,
Добрий  Бог  зав’язує  дива
У  маленькі  кольорові  вузлики.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819416
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.12.2018


Листопад прощається…

Природа  вже  готується  до  сну,
Сади  скидають  золото  сусальне.
Є  щось  таке  високе  і  печальне
У  цій  порі  –  сама  і  не  збагну…

Бо  вже  душа  –  самотнє  деревце,
Розвінчане  з  медовим  сяйвом  літа.
Ще  в  айвах  сад  горить,  мов  у  софітах,
Та  вже  хмарніє  осені  лице.

Мов  сірничок,  надламується  звук,
Щоб  скалкою  застрягнути  у  грудях…
Пора  самозаглиблення  й  безлюддя,
Терпких  чаїв  і  захололих  рук…

Несправджених  ілюзій,  прийняття,
Бо  як-не-як,  тепла  було  чимало:
Шмагали  зливи,  втім,  не  бракувало
Ін’єкцій  сонця  у  твоє  життя.

Сумна  пора  сповільнення,  коли
Вже  не  женешся  за  шаленим  темпом.
А  листопад  прощається  контемпом
І  все  ніяк  тобі  не  відболить.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813676
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.11.2018


Осінні тумани

Сповзли  тумани  із  гірських  вершин  –
Важкі,  як  рядна,  витягнуті  з  річки.
І  клен,  мов  ґніт  запаленої  свічки,
Розплився  воском  посеред  модрин.

Смереки  наїжачили  гілки,
Сполохані  різким  похолоданням…
Немов  лисиця  перед  полюванням,
Хитрунка-осінь  звідує  стежки.

З-під  купи  листя  зиркають  гриби,
Вилискують  вологими  шапками.
Ще  ліс  осінній  тішиться  дарами:
Якби  ж  то  не  розтратити,  якби…

Не  перейти  тумани  ці  убрід,
Не  розгубити  золото  сусальне…
І  гарбузів  лампадки  поминальні
Палахкотять  в  долині  вздовж  полів.

На  вовні  моху  –  жолудів  бурштин
І  трюфелі  каштанів  шоколадних.
Тримаюсь,  мов  за  нитку  Аріадни,
За  плай,  що  в’ється,  ніби  серпантин.

Щоб  не  пірнути  соняхом  рудим
В  розхлюпану  жентицю*  сих  туманів…
Допоки  літо  гусне  у  гортані  –
Цукрується,  як  золоті    меди.


[i]*Жентиця  –  сиворотка  з  молока.[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810717
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 20.10.2018


Віддзеркалення осені

Віддзеркалення  осені  в  чистому  глянці  води  –
Мерехтлива  палітра  багряного  і  золотого…
І  така  недоторкана  тиша  –  розмова  із  Богом  –
І  такі  ледь  помітні  на  бруку  вологі  сліди.

Ці  вібруючі  кола,  як  імпульси  з  надр  землі,
Ніби  збовтують  космос  і  теплі  густі  акварелі.
Відмикаю  ув  осінь  скрипучі  порепані  двері
І  бреду  по  стерні  перемитих  дощами  полів.

Неприборкана  туго,  тяжка,  як  холодний  свинець,
Є  в  тобі  щось  таке  випадкове  і  з  тим  –  незбагненне!..
Моє  серце  ще  й  досі  пульсуюче,  свіжо  зелене,
Це  лише  перехід  в  інший  вимір,  це  ще  не  кінець.

І  оте  обмирання…  Воно  тимчасове,  повір,
Особиста  твоя  Антарктида,  що  згодом  розтане,
І  наповняться  водами  світу  твої  океани.
Все  це  станеться  потім,  а  поки…  Ти  загнаний  звір.

І  нема  тобі  ради,  і  місця  –  вмістити  ці  сни,
Відігріти  в  душі  пересохлі,  знекровлені  квіти!..
Залишається  просто  змиритися  й  переболіти
До  весни.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809324
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.10.2018


Скриня

Справдешній  скарб  –  посохла  давня  скриня,
У  нас  ще  кажуть  «куфер»  на  селі.
Мойого  роду  пам’ять  і  святиня,
Якій  вже  не  один  десяток  літ.

Зіпрілий  запах  дерева  старого,
В  якому  закодовані  віки,
Таять  послання  до  самого  Бога
Цих  візерунків  ромби  і  квітки.

Відкриєш  вічко  –  і  дари  нетлінні
Війнуть  в  обличчя  ветхим  полотном,
І  порох,  мов  зимовий  сивий  іній,
Закружеляє  над  твоїм  чолом.

Змахне  сорочка  крильми-рукавами,
Немов  журавка,  що  смакує  вись,
Весняними  живими  кольорами
Її  бабуся  вишила  колись.

А  цей  обрус,  як  сонце  у  тороччю,
Іскриться,  намаґльований*,  мов  сіль,
Не  вилиняв,  бо  й  досі  сліпить  очі
Й  вертає  у  минувшину  застіль.

І  запаска  квітчаста,  і  спідниця,
І  ґорсик*  розцяцькований!  І  все
Так  урочисто  барвами  іскриться,
З  минулих  поколінь  зв’язок  несе…

Щоби  не  обірвати  пуповину,
Яка  глибо́ко  в  землю  цю  вросла.
І  пам’ять  роду  дихає  у  спину  –
Отих,  далеких,  що  уже  пра-пра…

Перебираю  пальцями  святині,
Немов  руками  тісто  свіже  мну…
Струмує  час  із  бабиної  скрині,
Ховає  неосяжну  таїну.


*Намаґльований    (діал.)–  накрохмалений.
*Ґорсик  (діал.)  –  декоративно  розшита  квітастим  орнаментом  безрукавка.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808815
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.10.2018


Веселки семибарвний декупаж

Після  грози  вгорі  стає  тихіше,
Мов  білий  янгол  світ  перелетів.
Трава  дощі  нанизує,  колише,
Вони  ж  на  сонці  грають  –  золоті!

І  міняться  палітрою  веселки,
Лише  збери  в  намисто  –  і  носи.
Птахи  лишають  мокрі  закапелки,
Розспівують  медові  голоси.

Янтарний  джміль  у  пазусі  квітковій
Просушує  дбайливо  крилець  льон.
Радіють  діамантовій  обнові
Зелені  абажури  буйних  крон.

Ще  звуки  грому  вдалині,  як  згустки,
Розсмоктує  й  ковтає  висота,
І  соняшник  обтрушує  пелюстки,
Мов  пір’ячко  намокле  гордий  птах.

Вібрує  звук,  насичується  колір,
Розсіюється  хмар  густий  меланж,
Привітно  виграє  на  видноколі
Веселки  семибарвний  декупаж.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803476
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 17.08.2018


На березі онтому…

Облиш  мене,  моя  буденна  втомо,  
І  не  приспи,  благаю,  не  приспи!..
Я  ще  десь  там  –  на  березі  онтому  –
Вслухаюся,  як  шурхотять  снопи.

Я  мало  не  до  пояса  деревам
І  зовсім  трішки  вища  од  вівса.
Я  –  крапелька  маленька  кришталева,
В  якій  відбилась  обрію  краса.

Я  –  стрілочка,  що  тупцяє  по  колу,
А  думаю,  що  облетіла  світ.
Я  від  грози  ховаюсь  у  стодолу
І  вірю:  духи  трав  іще  живі.

Вони  мене  у  сіні  заговорять,
Щоб  вберегти  від  лютих  громовиць.
Я  шлях  до  мрій  вимірюю  по  зорях
І  по  слідах  небесних  колісниць.

Там  все  іще  попереду.  О,  часе,
Який  же  ти  тягучий,  як  меди…
Хмарки  кумедні  скорчили  гримаси
І  ковзають  поверхнею  води.

А  я  камінчик  ки́даю  плескатий
І  пильно  вираховую  стрибки,
І  бачу,  як  ковчег  моєї  хати
Пливе  собі  у  травах  гомінких.

І,  ніби  віддаляється  від  мене,
Аж  зирк  –  а  то  вже  цяточка  мала!..
Між  нами  поле  довге  і  зелене,
А  я  гребу  руками,  без  весла.

І  все  ніяк  не  можу  наздогнати,
І  я  вже  інша  –  ніби  й  не  дитя.
Камінчик  знову  ки́даю  плескатий,
А  він  летить  –  летить  без  вороття.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801409
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.07.2018


Дорога до отчого дому

Дорога  до  отчого  дому,  
як  давній  хідник,
вже  й  кросна,  що  ткали  його,  
припорошені  часом…
Заходиш  у  двір  –  
а  тебе  обіймає  квітник,
і  комин,  хапнувши  повітря,  
посвистує  басом.

Тут  все  тобі  раде:  
і  дині  руді,  й  гарбузи,
що  гріють  на  сонці  боки,  
наґлянсовані  й  ситі,
і  стиснуті  туго  снопи  
у  перлинках  роси,
і  вишні,  налиті  багрянцем,
такі  соковиті.

І  ветха  студена  криниця,  
що  космос  таїть  –
той  самий,  який  малювала  
дитяча  уява…
І    лагідний  шепіт
густих-прегустих  верховіть,
й  розсипані  бедрики,  
наче  коралі,  у  травах.

Й  усміхнені  очі  батьків  –  
твій  земний  оберіг,
бо  доки  живі  мама  й  тато,  
ми  ще  не  пропащі…
І  добре,  що  є  кому  нас
виглядати  з  доріг,
і  хліб  розломити,  
і  світлом  наповнити  чаші.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799525
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.07.2018


Там, де він косить…

Ще  сизий  світанок  
не  вмитий  
парним  молоком,
ще  сплять  ящірки  
в  незагребених  
свіжих  покосах…
А  ти  –  навпростець,  
як  та  ласка,  
розплетена  й  боса,
аби  притулитись  
до  сонця  
вологим  чолом.

Ще  клепле  
твій  суджений  
косу  студену  вгорі,
щоб  зрізати  трави,  
що  свідчили  вам  
проти  ночі.
А  роси  такі,  
що  аж  квітам  
випалюють  очі,
й  подолок  
твоєї  лляної  сорочки  
змокрів…

Пташки  
розспівали  діброви  
на  всі  голоси,
з  надрізу  
небесного  лона  
схід  сонця  кервавить.
А  трави  
тремтять  під  тобою,  
розпатлані  трави!..
І  чути  здаля,  
як  посвистує  
лезо  коси…

А  промінь  –  
у  пазуху,  
промінь,  
немов  ланцюжок,
вплітається  
поміж  нитками  
черлених  коралів.
А  ти,
витираючи  піт,    
берегами  все  далі,
все  важче  
і  важче  
дається  повітря  ковток.

А  там,  
де  він  косить,  
поля,  
мов  рясне  вишиття,
лисніє  
на  сонці  гора,  
перетягнута  плаєм.
А  він-то  не  знає,  
мій  падоньку,
він-то  не  знає,
що  ти,  
як  та  брунька,  
в  якій  зав’язалось  життя…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798199
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.07.2018


Непокірна

А  ватра  розсипала  іскри,  як  просо  з  мішка,
І  смоляну  темінь  розбавила  жовтогарячим…
А  ти,  босонога,  біжиш,  мов  косуля  прудка,
А  ніч  над  тобою  звивається,  вороном  кряче.

«Куди  ти  біжиш,  непокірна,  втікаєш  куди?
Душа  –  не  криниця,  її  не  закриєш  на  вічко…»  ─
Шепочуть  услід  придорожні  дрімучі  сади,
Хапають  за  край  рукавів  молоденькі  смерічки…

«Спинися,  чудна,  бо  любові  боятись  не  слід,
Вона  не  питає,  приходить,  даруючи  крила,
І  серце  скресає,  як  сонцем  простромлений  лід,
І  жили  наповнює  досі  незвідана  сила!..

І  ти  вже  не  знаєш:  летіти  чи  падати  вглиб?
Зависнеш  собі  поміж  небом  і  твердю  земною,
І  щастя  лоскоче  тебе,  ніби  зграйкою  риб,
Здіймаючи  хвилі  приємні  одну  за  одною…»

Отак  серед  ночі  лунали  глухі  голоси,
Отак  шурхотіли  дерева  у  такт  її  крокам…
А  дівчина  бігла,  збиваючи  краплі  роси,
І  доля  всміхалась  услід    ─  як  вона,  кароока.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794367
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.06.2018


Відшелестіла…

Відшелестіла…  Ні,  відгарцювала  
Гроза  травнева,  загнана  в  город!
Зіжмакала  зелені  покривала,
З  айви  струсила  цвіту  болеро.

Сховалася  у  китицях  бузкових,
А  дощ  її  вперіщив,  як  батіг!
І  понеслась,  лиш  блимали  підкови
Межи  трави,  мов  кулка*  золоті.

Від  бджіл  намоклих  обважніли  квіти,
Порозливали  пахощі  довкруж.
Чи  то  нагрянув  ошалілий  вітер,
Чи  просвистів  у  буйнотрав’ї  вуж?

Гула-гула,  іржала,  торохтіла,
То  громом  набігала,  то  дощем,
І  стихло  все…  
Натомлена  кобила
Вляглась  перепочити  під  кущем.  


*Кулко  (діал.)  -  металеве  кільце.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792521
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 20.05.2018


Таки прийшла!. .

Таки  прийшла  –  й  нема  на  неї  ради!..
Вітроволоса,  юна  –  ще  дівча.
І  крижані  холодні  барикади
Порозбивала  –  навіть  без  меча.

Перемогла,  таки  перелюбила
Хмільного  вітра  в  пишної  зими,
Бузково-ніжним  вишила  му  крила
І  осідлала  впевнено  громи.

Розповила,  розбурхала  городи,
Забрунькувала  жилаве  гілля…
О,  звійнице  шалена,  гойна  вродо,
Ступаєш  легко,  а  двигтить  земля.

Куди  не  глянь  –  нуртують  свіжі  соки,
Прорізується  молода  трава…
Який  же  обрій  чистий  і  високий
Понад  тобою,  мавко  лісова!

А  як  життя,  залюблене  у  світло,
Хапає  спрагло  кисень  і  росте!..
Навіть  верба  розчахнута  заквітла
І  розпустила  пасмо  золоте.

А  квіту,  квіту  –  що  й  землі  не  видко,
Як  молоко  густе,  що  збігло  з  гір!
Дай  переве́сти  подих,  ворожбитко,
Бо  захлинусь  від  захвату,  повір!..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787186
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.04.2018


Воскресаймо душами…

Днинко  моя  усміхнена,  Великодня!
Сонце  русяве  лащиться  до  дзвіниць.
Як  мені  легко  дихається  сьогодні,
Ніби  у  трави  хлюпнулась  горілиць!

Від  пишно  вбраних  кошиків  так  строкато,
На́рід  пливе  юрбою  у  Божий  храм,
От  і  діждались,  благословенні,  свята,
Щоб  прихилити  голови  д’образам!

Щоби  вдихнути  світлої  благодаті,
Змити  старозавітний  прадавній  гріх,
Щедрі  дари  Господні  у  рідній  хаті
Порівну  розділити  серед  своїх.

Скільки  того  життя  –  перейти,  як  грядку,
Висіятись  у  ґрунт,  а  відтак  –  зійти…
Мудра  природа  вернеться  до  початку,
Тільки  не  ти,  людино  моя,  не  ти…

Всесвіт  такий  безмежний,  багатоликий,
Сповнений  різних  див  і  метаморфоз…
Ми  ж  воскресаймо  душами  в  день  Великий  –
Так,  як  Христос.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786536
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 08.04.2018


Прощання зими

Так  стишено,  так  трепетно  й  невинно
Зі  світом  цим  прощається  зима…
Кучерик  диму  випустив  димар,
А  він  застиг  у  небі  павутинно.

Все  замело  –  ні  висі,  ні  землі,
Лиш  білизна  неторканих  полотен,
І  ти  –  весна  розгублена  –  навпроти
Стоїш  і  навіть  не  знаходиш  слів.

Бо  що  слова,  коли  шепоче  світ
Тендітними  словами-пелюстками,
І  небо  навстіж  відчиняє  брами,
Допоки  ти  виважуєш  політ.

І  не  збагнеш:  де  дійсність,  а  де  сон?
Така  краса  благоговійна,  ніби
Зірки  далекі  засвітили  німби
Над  сферами  розпушеними  крон!..

Патлаті  припорошені  кущі
Хвости  порозпускали,  наче  пави!
А  сніг  тебе  вколисує  і  бавить,
І  ні  душі  довкола,  ні  душі…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783001
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 18.03.2018


А дід пішов…

А  дід  пішов  за  обрії  орати,
Мов  не  на  вічність,  а  на  день  чи  два…
Розгріб  турботи  звичні  біля  хати,
Із  вилами  пройшовсь  біля  хліва.

Напхав  у  ясла  сіна,  щоб  корова
Під  вечір  не  урвала  молока.
Поправив  у  печі  тоненькі  дрова  –
Й  рудий  огень  урізав  гопака!

В  думках  розклавши  наміри  по  буднях,
Поворкотів,  що  молодь  вже  не  та,
Що  їм  би  тільки  спати  до  полудня,
І  усміхнувся…  Ох,  літа-літа.

Бо  що  йому,  старому,  ждати  смерті,
Якщо  життя  тримає  на  плаву?
Ще  сили  є,  аби  кути  підперти.
А  молоді́?  Нехай  ще  поживуть.

Отак  собі  у  роздумах  і  праці
Провадив  день  старенький  чоловік…
А  світ  гудів  мільярдами  вібрацій,  
Які  зливались  ув  один  потік.

Зима  лежала  біла  і  кудлата,
Коли  побрів  за  овид  сивий  дід…
І  вікнами  заплаканими  хата
Йому  охрипло  застогнала  вслід.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780135
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 03.03.2018


В коконі зими

Ранкова  тиша.  Незворушний  світ.
В  молочний  дим  закутані  діброви.
Дрібних  пташиних  лапок  алфавіт
Розсипаний  на  аркушах  зимових.

Довкіл  анікогісінько  нема,
Луна  –  немов  у  глиняній  макітрі.
Лиш  інею  тендітна  бахрома
Ледь-ледь  собі  гойдається  в  повітрі.

Стоїш  на  цій  холодній  площині,
Загорнута  у  білосніжний  кокон…
Ще  до  весни  якихось  кілька  днів,
Лише  б  не  розминутись  ненароком…

Лиш  не  пустити  б  корені  углиб  –
В  цю  твердь,  яка  знекровилась  геть  чисто!..
Не  зледеніти  б  тут,  серед  імли,
Не  розповзтись  розірваним  намистом…

І,  врешті,  не  примерзнути  крильми,
Не  наковтатись  сивої  полуди…
Допоки  в  цьому  коконі  зими
Весна  тебе,  мов  лялечку,  розбудить.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778426
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.02.2018


Прошу, прийди… (закликання весни)

Прошу́,  прийди  полоскотати  нерви
Зарозумілій  тітоньці-зимі,
Бо  вже  душа  вичерпує  резерви,
Очікуючи  життєдайних  змін…

Бо  вже  крило,  обшарпане  вітрами,
Забуло  смак  дзвінкої  висоти.
О,  ці  скупі  холодні  панорами
І  цей  полинний  присмак  гіркоти!..

Прийди  й  поруш,  розколихай,  роздмухай,
Перетряси  крізь  сито,  як  муку́.
Вже  нишком  наслухаю  краєм  вуха
Твою  джерельну  музику  п’янку!

Вже  чую  запах  пролісків  у  лісі,
Хоч  березня  не  видно,  та  дарма,
Відхлипує  бурульками  на  стрісі
Капризна  і  ображена  зима.

Тож  на  медове  сонце  не  скупися,
Бо  зачекавсь  на  нього  білий  світ!
Скрипить  у  полі  срібна  колісниця  –
Вантажить  лютий  клунки  снігові.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776793
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.02.2018


Ця зима – розбалувана пані

Ця  зима  –  розбалувана  пані,
На  пухо́вих  глянцевих  перинах
Розляглась  у  пишному  убранні,
В  льодових  прозорих  намистинах.

Й  нічичирк,  лише  прудкий  горобчик
Сколихне  розпатлану  галузку,
Крильцями  дрібними  затріпоче  –
І  сніги  розсиплються  на  друзки  

Безліччю  тендітних  витинанок,
Підставляй  долоні,  щоб  ловити
Цей  легкий  засніжений  серпанок,
Цей  зимовий  дощ  метеоритний.

І  пусте,  що  сіється  за  комір,
Що  тече  за  спину  пінним  ла́те,
В  ці  ковдри  пухкі  і  невагомі
З  головою  хочеться  пірнати!

Хай  собі  поніжиться  ще  трішки
Ця  зима  на  глянцевих  перинах,
Ще  помни  в  долонях  білі  сніжки,
Ще  побудь  смішною,  мов  дитина!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776345
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.02.2018


Щастячко світлокриле

Щастячко  світлокриле,
Сон  твій  –  легкий,  як  пух!
Добрі  небесні  сили,
Світлий  Різдвяний  дух
Хай  бережуть  твій  спокій,
Янголе  мій  земний!
Зорі  блакитноокі
Падають  в  теплі  сни.
Сонячне  коліщатко
З  променів  день  пряде.
Як  ти,  моє  пташатко,
Тягнешся  до  грудей!..
Солодко  пахнуть  щічки
Небом  і  молоком!
Зиму  прудкі  синички
Люляють  за  вікном.
Світла  моя  потіхо
В  теплому  напівсні,
Як  ти  вібруєш  сміхом
Лагідним  у  мені!
Сили  святі  небесні,
Благословіть  щокрок
Ту,  що  вмістила  всесвіт
В  крихітний  кулачок.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772201
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 19.01.2018


Таїнство

Ця  летка  монохромна  зима,  
більше  схожа  на  провесінь,
сиве  пір’я  торішнє  висмикує,  
ніби  сова…
Поки  крутиться  світ,  
наче  білка  
в  шаленому  колесі,
поміж  роком  Новим  
і  магічним  світанком  Різдва,

Ти  не  знаєш,  
як  втримати  темп,  
не  зійти  із  дистанції,
Не  розсипатись  в  цій  
галасливій  хиткій  суєті,
де,  здавалося  б,  
люди  звучать  
у  єдиній  вібрації,
тільки  в  тебе  всередині  
звуки  і  ритми  не  ті.

Бо,  впіймавши  із  космосу  хвилю  
на  гребені  вічності,
ти  пускаєш  галуззя  у  небо,  
а  корінь  –  углиб,
і  натхненна  душа  
вислизає  
за  межі  публічності,
і  черпає  з  галактики  
кожне  зітхання  чи  схлип.  

І  відрадно,  що  тут,  
між  примарних  ілюзій  
і  смертності,
де  так  мало  відведено  часу  
на  добрі  дива,
навіть  ти  
відчуваєш  
малесеньку  частку  причетності
до  великого  таїнства  –  
світлого  свята  Різдва!


адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769585
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 04.01.2018


Новорічне вітання

Що  рік  Новий  готує  нам  усім?
Які  здобутки,  успіхи  і  втрати?
Прикликати  б  надію  у  свій  дім,
Для  щастя  треба  зовсім  небагато:

Добра  в  оселі,  злагоди  й  тепла,
Близьким  –  здоров’я,  мудрості,  наснаги,
Щоб  кожна  днина  щедрою  була
Не  на  якісь  там  пустощі,  розваги,

А  на  хороших,  відданих  людей,
На  оптимізм  і  благородні  вчинки!
Вже  новоріччя  магію  пряде
Довкола  гарно  вбраної  ялинки,

Щоб  запалити  райдужні  вогні
Й  наповнити  святковістю  довкілля!
Ще  трохи  –  й  тости  щедрі  та  гучні
Криштальним  дзвоном  розпочнуть  застілля.

І  поки  у  мозаїці  прикрас
Чекає  урочистості  світлиця,
З  прийдешнім,  друзі,  я  вітаю  нас,
Хай  рік  Новий  на  щастя  не  скупиться!


адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769053
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 31.12.2017


Є такі дні…

Вранішня  мла,  мов  кефір,  прохолодна  й  густа,
Краплі  загуслі,  як  бісер,  срібляться  на  сходах…
Є  такі  дні,  коли  слово  вмерзає  в  гортань,
Міцно  стискає  за  горло,  спираючи  подих.

І  ні  ковтнути,  ні  вирвати  з  себе  клубок,
Не  розімкнути  зненацька  це  замкнуте  коло!..
Поки  планета  Земля  робить  звичний  виток,
Ти  випадаєш  з  реалій  і  стишуєш  голос.

Ти  намагаєшся  скласти  докупи  свій  день
З  крихітних  дивних  відрізків,  з  мозаїки  митей,
Поки  над  хмарами  віхолу  грудень  пряде,
Поки  вікно  твого  серця  од  світу  закрите.

І  не  важливо,  що  кілька  худих  сторінок
В  календарі  залишилось  до  року  Нового…
Є  такі  дні,  коли  робиш  невпевнено  крок
І  розумієш,  що  тут,  між  людей  і  зірок,
Можна  в  житті  покладатися  тільки  на  Бога.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768358
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 27.12.2017


Як добре в самоті собі пливти…

Як  добре  в  самоті  собі  пливти
Зимовими  вершками  серед  вулиць,
Де  залишки  недавні  суєти
Вечірні  тихі  сутінки  ковтнули.
Десь  блимає  багрянцем  у  вікні
Теплом  людським  злеліяний  різдвяник,
І  хрумкотить  ще  зовсім  свіжий  сніг,
Як  о́приски  крихкої  порцеляни
Під  пресом  монотонної  ходи  –
Такої  неквапливої,  легкої.
Ув  інею  весільному  сади
Застигли  у  смиренні  й  супокої.
І  щось  тобі  від  серця  відлягло  –
Прогіркле,  метушливе,  перепріле…
Натомість,  оксамитове  тепло
Наповнило  по  вінця  душу  й  тіло.
Над  стріхами  здіймаються  дими,
І  ти,  забувши  про  звичайну  втому,
Втішаєшся  красотами  зими,
Знайомий  шлях  відмірюєш  додому
Приємним  хрустом  кроків  по  снігу
І  серця  коливаннями  чіткими,
Затоптуєш  морозяну  пергу,
Мазки  думок  обрамлюєш  у  рими.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767889
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.12.2017


Грудневі акварелі

Мінімалізм.  Грудневі  акварелі
Такі  скупі  на  глянець  і  тепло.
Гудуть  вітри,  приблудні  менестрелі,
Аж  тріскає  небесне  синє  скло…

І  сиплеться  уламками  додолу
На  люстра  свіжих  вуличних  калюж.
Годинник  звично  цокає  по  колу,
А  ми  за  часом  носимось  чимдуж  –

Захекавшись,  не  знаючи  спочинку,
Натягуючи  нерви,  як  дроти!
Людино,  зупинися  на  хвилинку,
Вкради  себе  в  цієї  суєти!..

Із  тишею  залишся  наодинці,
Перекричи  мовчанням  світ  увесь!
Життя  нечасто  щедре  на  гостинці,
Проте,  у  світі  вдосталь  є  чудес.

Навіть  просте  очікування  снігу,
Котрий  от-от  посиплеться  згори
І  подарує  призабуту  втіху
З  далекої  щасливої  пори…

Чи  новорічні  вогники  святкові,
Що  світлофорять  за  вітринним  склом,
Чи  погляди  зустрічні,  випадкові,
Які  з  тобою  діляться  теплом!

І  хай  від  цього  блага  не  прибуде,
Й  буденних  не  поменшає  турбот,
Та  щось  легке  і  світле  сповнить  груди  –
Вартніше  від  усіх  земних  щедрот.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765964
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 14.12.2017


Цей дивовижний проміжок зими

Цей  дивовижний  проміжок  зими,
Коли  до  свят  якісь  там  милі-кроки!..
Ще  сніг  вгорі  ледь  шурхає  крильми,
А  купол  неба  –  тихий  і  високий.

О,  ця  предивна  грудня  таїна,
Коли  витає  магія  над  світом,
І  паморозі  стружка  крижана
Виблискує  під  місячним  софітом!

Коли  барвисті  вогники  вітрин
Зсередини  сигналять  кольорами,
І  пахощі  солодких  мандарин
Так  ваблять  доторкнутися  вустами…

Бо  є  щось  дивне,  добре  і  живе
В  цій  суєті  дзвінкій,  передсвятковій,
Коли  між  вулиць  затишних  пливе
Пресвітлий  дух  натхнення  і  любові.

І  хочеться  зібратись  за  столом
У  колі  добре  звичному,  близькому,
Щоб  вкотре  поділитися  теплом
І  за  порогом  витрусити  втому,

Немов  сніжинок  білі  пластівці
Перш,  ніж  зайти  до  теплої  світлиці…
Й  відчути,  як  цілунком  на  щоці
Чиясь  любов  у  тебе  заіскриться!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764994
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 09.12.2017


Біло – ні міді, ні зелені…

Біло  –  ні  міді,  ні  зелені,
Тільки  сліпучий  крохмаль!
Пишні  сади  захурделені
Зранку  обходить  зима.

Струшує  густо  припудрені
Кошики  крон  і  кущів,
Ніжно  всміхається  грудневі,
Що  в  кучугурі  засів

Барсом  розкішним,  примруженим  –
Тишком,  ні  пари  із  вуст,
Вуха  чутливі  напруживши,
Вловлює  інею  хруст.  

Свіжо,  ні  вітру,  ні  сирості,
Тонко  затягнуті  шви.
Снігу  черпну́  повні  пригорщі,
В  тебе  пожбурю:  «Лови!».

І  розсміюся  (зловмисниця),
Спритно  пустившись  у  біг
В  мить,  коли  пудра  посиплеться
В  пазуху  теплу  тобі!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764078
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.12.2017


Останній видих осені

Останній  видих  осені…  Бувай,
Руда,  парчевопишна,  кароока!
Вже  сивиною  вкрилася  трава,
Холодна  гладь  дзвенить,  така  висока.

О,  ця  межа  між  сірістю  садів
І  снігопаду  пудрою  легкою,
Коли  згасають  кола  на  воді,
І  світ  пірнає  в  по́ру  супокою…

Щоб  перейти  у  ще  одну  весну,
Прийнявши  сон  зимовий,  як  турботу.
Отак  і  ти,  пізнавши  глибину,
Мудрішою  стаєш  бодай  на  йоту.

На  тлі  цієї  величі  й  краси,
Де  зорі  в  душу  сіються,  мов  зерна,
Де  чуються  космічні  голоси,
Стаєш  така  всесильна  і…  мізерна.

І  з  першим  снігом  віриш  у  дива,
Відкинувши  турбот  буденних  втому,
Бо  кожен  рік  з  наближенням  Різдва
Ти  відкриваєш  світ  цей  по-новому.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763090
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 30.11.2017


Там, на горі…

Вже  засріблилась  памороззю  кора,
Сивий  туман  спускається  білобогом…
Там,  на  горі,  є  гражда,  стара-стара,
З  темних  сухих  пленичок,  покритих  мохом.

Хто  в  ній  ночує?  Жінка  –  рудий  огень!
Шишки  вплела  у  коси  й  пожухлі  квіти,
І  шурхотить  у  сховках  її  кишень
Зернами,  мов  дукатами,  буйний  вітер.

Мов  порцеляна,  шкіра  її  бліда,
Ніби  не  кров  у  ній,  а  густі  молока…
О,  як  нечутно  ллється  її  хода,
Німбом  предивним  сяє  печаль  висока!..  

Свіжу  вологу  п’ють  із  її  слідів
Спритні  косулі,  олені  та  лисиці…
Кола  дрібні  розходяться  по  воді,
Тліє  осіннє  листя  на  дні  криниці.
 
Там,  у  старенькій  гражді,  що  на  горі,
Тче  на  світанку  жінка  дощі  на  кроснах,
Сни  з  рукава  витрушує  за  поріг  –
Хай  мерехтять  монистом  на  мокрих  соснах.  

Пальці  її  пластичні,  як  теплий  віск,
Переминають  прядиво  тонкосрібне,
Поки  зарослий  хвоєю  темний  ліс
У  молоці  туману  поволі  блідне.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758616
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.11.2017


Останні барви осені

Останні  барви  осені  –  скупі,
Так  мало  в  них  експресії  і  блиску…
Вже  золотень  дистанцію  пробіг,
Підвівши  за  собою  жирну  риску.

Ні  звуків,  ні  вібрацій,  ні  тепла,
Лиш  де-не-де  ще  гупають  ранети,
Лише  густа  передзимова  мла
І  листя  обгорілі  трафарети.

І  сухозлітка  вранішніх  калюж  
З-під  подиху  осіннього  морозу.
О  листопаде,  увійди  й  поруш
Цю  атмосферу  сонну,  безголосу!..

Коли  душа  –  розтрощене  вікно,
В  яке  надривно  завиває  осінь,
Коли  слова,  як  вимерзле  зерно,
А  ти  ще  й  досі  плодоносиш,  досі…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758048
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.10.2017


О часе, пригальмуй на хвильку біг…

О  часе,  пригальмуй  на  хвильку  біг,
І  блискавично  не  лети  повз  мене!..
Вже  світлофорить  осінь  вздовж  доріг
Багряним,  теракотовим,  зеленим.

Ще  ніби  вчора  літо  провела,
А  нині  жовтень  перетнув  екватор.
Чомусь  так  мало  справжнього  тепла,
Зате  леткого  блиску  забагато

У  вулику  людської  суєти,
Де  нерви  не  живі,  а  синтетичні!..
Цей  світ  давно  з  наукою  «на  ти»,
А  що  душа?  Як  нетрі  фантастичні  ─

Непроходима  хаща,  глухомань,
Де  що  не  крок  –  сліпі  космічні  діри…
Як  часто  між  земних  поневірянь
Людині  бракне  спокою  і  віри,

Щоб  осягнути  серцем  глибочінь,
Просканувати  поглядом  висоти
І  підібрати  кодові  ключі,
Й  замки  небесні  позривати  всоте…

І  духом  життєдайної  весни
Наповнити  кожнісіньку  судинку,
Допоки  час  тебе  не  розчинив
В  галактиці,  мов  зоряну  пилинку.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755456
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.10.2017


Беззастережно впасти в осінь…

Беззастережно  впасти  в  осінь,
Сягнувши  охрового  дна,
Де  нитка  сонця  у  волоссі,
Немов  обірвана  струна,
Заплуталася  випадково…
І  спалахнути,  мов  свіча,
Відчути,  як  достигле  слово,
Терпке  й  солодке  водноча́с,
Із  горла  проситься  назовні,
Як  з  гілки  обважнілий  плід.
Набрати  світла  жмені  повні
І  щедро  хлюпнути  землі  –
На  глянець  трюфельних  каштанів,
На  теплі  вощені  листки,
На  трави  в  сивому  тумані…
І  начерка́ти  від  руки
Думок  намічені  маршрути,
Щоб  не  розсипати  в  юрбі.
І,  врешті,  з  видихом  відчути,
Що  космос  плавиться  в  тобі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754493
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.10.2017


Журлива рапсодія осені

Журлива  рапсодія  осені,
Чуттєва  струна  скрипаля…
І  кучері  жовтня,  навощені,
Виблискують  міддю  здаля.

Осріблює  паморозь  пудрою
Траву  перепрілу  щораз.
Закладено  силою  мудрою:
Всьому  своє  місце  і  час.

Цвісти,  а  відтак  плодоносити,
Прийняти  дочасні  дари  –
Сусальні  коштовності  осені,
Барвисті,  леткі  кольори!

І  перш,  ніж  у  сон  провалитися,
Ще  сонця  зробити  ковток,
Що,  мов  поторочена  китиця,
Розпалось  на  жмутки  ниток.

І  знову  чекати  пробудження
Крізь  холод  зимовий  і  біль,
Допоки  гілки  перестуджені
Трястиме  лиха  заметіль.
 
Нічого,  здавалося  б,  зайвого  –
Ні  менше,  ні  більше,  як  є.
А  сад  усміхається  айвами,
Останнє  тепло  віддає.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753566
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.10.2017


Цей чоловік

Цей  чоловік,  що  дихає  пряно-ладанно,
Він,  як  та  вісь,  що  мій  обертає  світ,
Ніби  солодкий  гріх,  ніби  щастя  крадене,
Розуму  –  згуба,  а  серцю  –  принадний  плід.

Сіль  проступає  в  нього  на  гострих  вилицях,
Ніби  на  скелях  витесаних  пісок…
Ну,  а  коли  він  спрагло  у  бік  мій  дивиться,
Я  відчуваю,  як  затерпає  крок.

Я  з-поміж  сотні  звуків  найперше  вгадую
Поступ  його  і  тембр  такий  терпкий,
Я  відчуваю:  кров  закипає  магмою,
Здавлює  ребра  тиском,  немов  гілки.

Я  забуваю,  що  інші  важливі  речі  є
В  мить,  коли  він  полює,  мов  хижий  звір…
Погляд  його  палкий,  мов  індійські  спеції,
Аж  до  молекул  спалює,  вір-не-вір.

Тож  коли  він  так  пильно  у  мене  цілиться,
Пружно  цупку  натягує  тятиву,
Я  відчуваю,  як  сіпається  вилиця,
Як  від  судоми  зводить  тонку  брову.

Я  вже  готова  здатися  у  полон  його,
Із  головою  кинутися  в  імлу  –
Так,  мов  нема  нічого  довкіл  стороннього,
Тільки  його  присутність  на  дотик-слух.

Тільки  його  тепло,  ніби  щастя  крадене,
На  перехресті  наших  земних  доріг…
Цей  чоловік,  що  дихає  пряно-ладанно,
Мов  найсолодший  гріх…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751983
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.09.2017


Бо на те вона й осінь…

…Бо  на  те  вона  й  осінь,  щоб  дощ  лебедів  за  вікном
Під  журливу  мелодію  Вагнера,  Баха  чи  Верді,
Коли  небо,  мов  чан,  перекинутий  догори  дном,
А  природі  ще  хочеться  пульсу  й  тепла,  а  не  смерті.

Ще  у  затишних  клумбах  медові  й  густі  кольори,
І  деревам  довкола  не  бракне  зеленого  глянцю!..
Та  у  шереху  крон  відчуваються  нотки  хандри,
І  в  осикове  листя  вплітаються  плями  багрянцю…

Ще  теплінь  пообіді  тягуча,  як  сливовий  глей,
Ще  в  дібровах  щоранку  лунає  пташина  забава,
І,  здавалося  б,  ось  тобі  грушка  смачна  і  глінтвейн,
Чистий  аркуш  паперу,  натхнення  і  з  пінкою  кава.

Бо  на  те  вона  й  осінь,  щоб  ніжити  серце  в  теплі,
Римувати  думки  й  розкладати  по  ветхих  полицях,
Відпускати  терпку  ностальгію  у  вільний  політ    ─
Хай  собі  покружляє  і  віршем  під  ранок  насниться.

Тож  допоки  довкола  такі  ще  живі  кольори,
Й  на  світанку  розгойдують  тишу  гаї  пишнокосі,
Насолоджуйся  світом,  закохуйся,  мрій  і  твори,
Бо  на  те  вона  й  осінь,  поете,  на  те  вона  й  осінь.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750069
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.09.2017


Ця пора

Ця  пора,  здавалося  б,  журлива,
Ця  тягуча  матова  теплінь!..
Попеляста  видублена  слива
Гріється  під  сонцем  на  гіллі́.

Вже  засмаги  мелена  кориця
Облітає  з  вилиць  і  колін,
А  в  гортані  ветхої  криниці
Цинкове  відро  –  застиглий  дзвін,

Що  відбув  прощальну  літургію,
Коли  осінь  в  сад  мій  увійшла…
Що  це  я  думки  сумні  лелію?
Ще  ж  достатньо  світла  і  тепла.

Ще  доволі  пахощів  і  цвіту,
Ще  такі  медові  кольори!
Ще  ж  у  душу,  ніби  у  трембіту,
Дмуть  легкі  просолені  вітри!

Ще  у  серці  теплому  гніздиться
Літо,  ніби  пташка  у  дуплі!..
Хоч  засмаги  мелена  кориця
Облітає  з  вилиць  і  колін…



адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748877
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.09.2017


Сум за літом не приховую…

Сум  за  літом  не  приховую
Між  пелюсточок  повік…
Серпень  м’якоттю  сливовою
Раптом  тріснув  і  потік…

Бризнув  краплею  цитринною
На  долоню  і  засох.
Вітер  бавиться  ліщиною,
На  камінні  пріє  мох.

Ця  пора  умиротворена,
Ця  межа,  тонка,  як  нерв!..
Я  стою,  така  впокорена,
Між  намолених  дерев.

Я  не  знаю,  що  чекатиме
На  перетині  мене…
Літо  мідними  дукатами
Віддзвенить  і  промине.

І  на  згадку  лиш  зостанеться
Бурштино́ва  світлотінь.
При́йде  вересня  обраниця,
Остудивши  цю  теплінь.

І  на  скроні  ляже  росами,
І  вплете  у  пасма  дим…
Зачекай  ще  трішки,  осене,
Жменьку  літа  не  кради!

Ще  гаї  дзвенять  березами,
Ще  думки  –  прудкі  пташки,
І  листки  тонкими  лезами
Ріжуть  світло  на  нитки.

І  душа  така  замріяна,
Мов  не  знає  жодних  меж!
А  тому  –  не  кліпнеш  віями,
Як  ув  осінь  забредеш.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748216
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 29.08.2017


Ранок серпневий яблуками пропах…

Ранок  серпневий  яблуками  пропах,
Сонце  сльозиться  м’якоттю  абрикоси…
Літо  ще  хазяйнує  в  густих  садах,
Ходить  в  махрові  трави  збивати  роси.

Ця  ледь  відчутна,  майже  наскрізна  грань,
Що  розділяє  серпень  і  ранню  осінь…
Смолами  пахне  видублена  кора,
Соки  сливові  смокчуть  янтарні  оси.

Пряно  гірчить  обпалений  сухостій,
Пе́ра  старі  скидають  додолу  сови…
Медом  п'янким  віддячився  Маковій,  
Яблучний  Спас  насипле  дарів  фруктових…

І  попливуть,  мов  човники,  у  двори
Кошики  закосичені,  жовтобокі…
Дзвін  молитовно  схопиться  догори
І  розіллє  над  світом  солодкий  спокій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746752
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 19.08.2017


Магія серпня

Є  у  серпневій  терпкості  щось  магічне,
Сповнене  світлих  передосінніх  див:
Жолудів  жменя,  вкинута  у  наплічник,
Ніжно-солодка  м’якоть  доспілих  слив…

Струни  трави  в  зіпрілому  воборо́зі*,
Що  награють  мотиви  гірських  висот,
Сонце  липке,  розхлюпане  по  підлозі,
Мов  ароматний  персиковий  компот…

Є  щось  таке  смиренне  і  таємниче
В  цій  передвересневій  легкій  журбі:
Ліс  у  свої  покої  соснові  кличе
Свіжістю  смол  і  пахощами  грибів…

Замшею  моху,  темного  і  густого,
Де  потають  підошви,  мов  серед  хмар,  ─
Просто  прийти  й  побути  у  тиші  з  Богом,
Налаштувавши  серця  свого  радар.

Хай  вільний  вітер  бавиться  у  волоссі,
Тіло  солоне  дубить,  лоскоче  нюх!..
Дай  собі  шанс  укотре  прийняти  осінь,
З  легкістю  відпустивши  серпневий  дух.


[i]*Воборіг    ─  конструкція  на  чотирьох  стовпах,  призначена  для  зберігання  сіна.
[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745451
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.08.2017


Цей хлопець

Цей  хлопець  любив  справжній  рок  і  круті  мотоцикли,
Вслухатись,  як  басом  гарчить  розігрітий  мотор…
І  мчати  вітрам  навздогін,  вкотре  кинувши  виклик,
І  бути  господарем  долі.  Яке  там  АТО?

Яка  там  війна,  коли  ти  молодий  і  зухвалий?
І  море  тобі  по  коліна,  і  стільки  ідей!..
І  віра  міцна  у  якісь  неземні  ідеали,
У  те,  що  фортуна  тебе  неодмінно  знайде!

Цей  хлопець  умів  закохатись  і  втратити  розум,
А  потім  забутись  із  друзями  десь  у  кафе…
Сміливо  дивитись  у  вічі  щоденним  загрозам
І  дружбу  міцну  відрізняти  від  підлих  афер.

Він  був,  як  усі  –  молоді,  непохитні,  амбітні,
Мав  крила  міцні  за  плечима  і  пригорщу  мрій…
Допоки  на  Сході  війна  (десь  напевно  у  квітні)
Його  не  покликала  стати  із  хлопцями  в  стрій.

І  він  не  злякався,  а  вкотре  прийняв  гордо  виклик,
Залишивши  друзів,  розваги  і  рідну  сім’ю…
Забувши  улюблений  рок  і  круті  мотоцикли,
Він  вперто  ішов,  підставляючи  спину  свою

Розпеченим  «градам»,  що  падали  з  неба  плювками
Із  пащі  голодного  звіра  на  ймення  «війна»,
Як  міг,  так  боровся  за  клаптик  землі  з  ворогами,
Та  смерть  чатувала  його  і  впіймала,  хмільна!..

В  ту  мить,  коли  вибух  гучний  пролунав,  наче  вирок,
І  хлопець,  як  сніп  серед  поля,  злетів  під  укіс,
Так  прагнуло  небо  над  ним  розридатися  щиро!..
Та  бракнуло  сліз…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743802
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 28.07.2017


Вже вдруге Волинь об’єднала поетів…

[i]Вже  другий  рік  поспіль  мальовнича  Волинь  зустрічає  авторів  «Клубу  Поезії»,
чиї  вірші  увійшли  до  колективних  збірок  –  цього  разу  це  «Мотиви  ріднокраю»  
та  «Опалені  рими»  (упорядник  Олександр  Печора).  Книги  побачили  світ
завдяки  меценатській  підтримці  Миколи  Серпня.  А  триденні  надзвичайно  
цікаві  екскурсії  організував  Віталій  Назарук.
Щира  подяка  невтомним  творчим  побратимам  Печорі,  Серпню  і  Назаруку  
за  колективні  збірочки,  за  цікаві  і  насичені  екскурсії  українськими  святинями  
та  історичними  місцями,  за  можливість  знову  зустрітися  з  чудовими
талановитими  людьми!
Як-то  кажуть:  і  я  там  була,  мед-горілку  пила)))  А  побаченим  пробую  поділитися
у  своїх  віршованих  рядках:[/i]


Вже  вдруге  Волинь  об’єднала  поетів
Під  небом  льоновим,  на  фоні  озер,
Де  стільки  ідей  для  красивих  сюжетів:
І  велич  церков,  і  Будинок  химер…

І  Любартів  замок,  величний  та  гордий,
Де  вежа  коронна  підперла  блакить,
І  тихого  Стиру  мрійливі  акорди,
Що  між  берегами  спокійно  бринить.

Цілюща  вода  зі  святої  купальні  –
Пірни  і  відчуй  ці  дари  неземні,
Подякуй  молитвою  Праведній  Анні,
І  знов  у  дорогу  –  навстріч  новизні!

Де  Божа  Гора,  і  святиня-Почаїв,
Що  блиском  і  величчю  сліпить  здаля,
Криштальних  озер  голубі  виднокраї,
Котрими  багата  ця  щедра  земля.

А  далі  –  слідами  козацької  слави
Майнути  й  відчути  звитягу  віків…
Пірнути  у  Світязь  безмежний,  ласкавий,
Вдихнути  дощу  аромати  п’янкі.

Й  радіти,  що  випала  знову  можливість
Між  цих  дивовижних  красот  і  святинь
Вдивлятись  в  обличчя,  прості  і  щасливі,
З  якими  тебе  поріднила  Волинь.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743225
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 23.07.2017


Добре посеред літа…

Добре  посеред  літа  
стрибнути  в  потяг
і  дременути  в  пошуку  
свіжих  думок,
взявши  в  дорогу  
лише  необхідний  одяг,
ложку  медового  сонця  
і  вітру  ковток.

Вкинути  у  наплічник  
буденні  турботи,
щоби,  як  мотлох,  
пожбурити  прямо  з  вікна…
Й  переконати  себе,  
вже  напевно  всоте:
ти  –  музикант,  
а  твій  настрій  –  
це  тільки  струна.

Тож  і  тобі  задавати  
душі  ритмічність,
щастю  своєму  –  об’єм,  
а  думкам  –  висоту.
Добре,  що  ця  дорога,  
завдовжки  з  вічність,
знає,  що  ти  переслідуєш  
певну  мету:

Просто  втекти,  
розвіятись,  
захмеліти
від  фантастичних  вражень  
і  кольорів!
Всі  ми  в  душі  –  
наївні  мрійливі  діти,
спраглі  нового  віяння  
й  відкриттів.

Поки  ж  лисніє  ребрами
вздовж  дорога,
й  потяг  ритмічно  кашляє
серцю  в  такт,
подорож  ця  –  
іще  одна  перемога,
спроба  
у  буднів  випросити
антракт.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742137
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.07.2017


Без помислів сторонніх, без мети…

Без  помислів  сторонніх,  без  мети
Гірськими  закарлючками-стежками
Пульсуючим  корабликом  пливти,
Ловити  вітру  дихання  руками.

І  досхочу  впиватися  теплом,
Мозаїкою  ягід  і  травою,
Ожину  зачепивши  рукавом,
А  хмаровиння  –  думкою  легкою.

Подалі  від  мирської  суєти  –
Де  б’ють  життям  артерії-потоки,
Де  за  плечима  –  спалені  мости,
А  в  перспективі  –  впевненіші  кроки.

Де  крон  густих  фісташковий  пломбір
У  сонячній  тягучій  карамелі
Стікає  по  хребтах  високих  гір,
Де  солодко  дзвенять  пташині  трелі.

Цей  ліс  не  твій,  і  ти  йому  чужа  –
Піщинка  непомітна  і  вразлива…
Та  як  у  нього  світиться  душа,
Коли  ти  посміхаєшся,  щаслива!  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741370
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.07.2017


Трави духмяні стелить Купальська ніч…

Трави  духмяні  стелить  Купальська  ніч,
Мідну  тонку  доріжку  снує  на  плесі…
Клич  мене  в  тиху  сутінь  вологу,  клич,
Ген  дукачі  розсипались  в  піднебессі.

Ва́три  –  то  каганці  між  густих  смерек,
Зда́леку  манять  сяйвом  своїм  дражливим…
Місяць,  мов  перекинутий  жовтий  глек,
Медом  тече  й  намащує  соснам  гриви.

Так  невагомо  йду  по  землі,  хіба
Хрускотом  під  п’ятою  озветься  гілка…
Гнеться  понад  водою  хистка  верба,
Тілом  свистить  на  протязі,  мов  сопілка.

Вабить  далека  мрія,  мов  сон,  тремка,
Рута  вростає  в  душу  своїм  корінням…
Трави  ледь  чутно  сіпають  за  рукав
І  шурхотять  у  ньому  дрібним  насінням…

Подих  твій  теплий  вловлюю  і  тремчу,
Ватра  жбурляє  в  темряву  іскор  бісер…
Тіло  моє  розгойдуєш,  мов  свічу,
Збовтуєш  напів'яву  старого  лісу.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740725
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 05.07.2017


Цей дощ – не дощ…

[quote]Я  хочу  дощ...  І  плакати  під  ним...

Любов  Ігнатова
[/quote]

Цей  дощ  –  не  дощ,  це  органза  на  вітрі,
Розгойдана  у  прорізі  вікна.
Гроза  толочить  хмари  у  макітрі,
Скрегоче,  мов  обірвана  струна.

Така  приємна  свіжа  прохолода
На  висохлі  знекровлені  ґрунти!
Збігають  цівки  сріберні  по  сходах,
Стара  іржава  ринва  торохтить.

Так  віртуозно  клавішами  стріхи
Перебігають  струмені-нитки,
А  грім  у  небі  лускає  горіхи,
Від  гуркоту  здригаються  листки.

І  добре  так  пробігтися  босоніж,  
Струсити  сльози  Бога  у  траві,
Й,  докупи  склавши  ковшиком  долоні,
Ловити  крапель  порухи  живі!

І  слухати,  як  обмиває  злива
Твоїх  думок  розпечений  граніт…
І  вірити:  в  житті  не  бракне  дива,
Бо  диво  –  це  насправді  цілий  світ!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739910
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.06.2017


Доторк

І  торкнеться  до  мене  уперше  земний  чоловік,
У  якого  в  очах  мерехтить  перламутрова  хвоя,
І  притулить  долоню  свою  до  тремтливих  повік,
І  від  доторку  сего  забудуся,  де  я  і  хто  я…

І  трава  оживе  під  ногами,  волога  й  густа,
І  в  аркані  зійдуться  над  нами  старі  осокори.
«Я  не  згуба  тобі,  чоловіче,  я  древня  вода,
Що  з  правіку  тече  й  напуває  смарагдові  гори».

І  торкнеться  до  мене  удруге  і  скаже:  «Бери,
Ці  реліктові  храми  тобі  залишаю  у  спадок…».
І  сплетуться  між  нами  всі  запахи  і  кольори,
І  солоною  цівкою  піт  побіжить  між  лопаток.

І  гірським  полонинам  забракне  п’янкої  роси,
Щоби  спрагу  мою  втамувати  й  вогонь  загасити…
І  зіллються  між  нами  вібрації  і  голоси,
І  почнуть  мироточити  пальців  його  сталактити.

І  торкнеться  до  мене  утретє  земний  чоловік,
І  промовить:  «Ти  згуба  для  мене,  ти  лік  мені,  жінко,
Бо  коли  я  торкаюсь  пелюстя  тремтливих  повік,
Твої  очі  стікають  в  долоні  небесним  барвінком…».

І  в  гортані  його  застрягають  солодкі  слова,
Перестиглими  сливами  тріскають,  скапують  в  душу…
«Я  трава,  чоловіче,  я  дика  шовкова  трава,
На  фісташкових  віях  росу  передсвітню  ворушу».

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739407
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.06.2017


Буває, все в житті сторчма…

Буває,  все  в  житті  сторчма,
І  що  не  день  ─  здається,  гірше,
І  свіжих  помислів  катма,
Щоб  розродитись  хоч  би  віршем…

І  фрази,  штучні  та  масні,
Під  серцем  колють,  мов  рапіри!..
І  крапля  ницої  брехні
Руйнує  океан  довіри.

Необнадійливий  прогноз
Передбачає  шквальний  вітер,
А  ти,  рятуючись  від  гроз,
Не  знаєш,  де  себе  подіти…

Шукаєш  вірного  плеча
І  розуміння,  і  розради…
Одна  малесенька  свіча
Пітьмі  суцільній  не  зарадить…

Та  просвітлить  буття  твоє
І  вкотре  дасть  міцне  опертя.
В  житті  з  усього  вихід  є,
Немає  виходу  зі  смерті…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739001
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 23.06.2017


Мій світе золотий, зеленоокий…

Мій  світе  золотий,  зеленоокий,
Смарагде  між  низин  Карпатських  гір!
Тут  губляться  мої  дитячі  кроки,
Ромашкою  й  любистком  пахне  двір…

Мов  береже  той  сокровенний  спогад
Про  безтурботні  сонячні  літа.
І  куриться  пилюкою  дорога,
Як  тютюном  задимлена  гортань.

А  там,  на  тому  боці,  онде-онде,–
Де  не  ступи,  не  перейти  убрід,–
Усмі́шка  мами,  ніжна,  як  в  Джоконди,
Благословенням  дихає  услід.

Там  тато,  молодий  ще,  косу  клепле,
Як  червень  серпик  місячний  вгорі…
Шумує  молоко  в  дійниці  тепле,
Курчаток  водить  квочка  по  дворі.

Закручує  у  клаптики  газети
Дідусь  на  лавці  дрібки  тютюну…
Клубком  згорнувшись  на  краю  верети,
Куняє  кіт  у  мареві  півсну.

Над  купою  навозу  в’ються  мухи  –
Уперті  й  надокучливі,  ну  страх!..
Корівку  бабця  чухає  за  вухом,
Галузкою  відлякує  комах.

Поглипує  на  «ласю»  синьооко
І  тішиться:  бо  хоч  уже  й  стара,
Та  молока  дає  іще  нівроку,
Тому  й  дзюни́ня*  сите,  й  дітвора.

Десь  там,  серед  буденності  й  привілля,
І  я  собі  блукаю,  ще  мала,
І  білий  світ  вигойдую  на  віях,
І  слухаю,  як  молиться  бджола…

Бо  ще  не  знаю,  що  там  буде  далі,
Яких  утрат  відміряно  і  див…
Дрібонькими  відбитками  сандалій
Лишаю  у  дворі  свої  сліди…


[i]*Дзюни́ня  –  порося.[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737642
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.06.2017


Смуто моя…

Смуто  моя  затаєна,
Стерлися  вітражі…
Мечусь,  мов  неприкаяна,
В  розпачу  на  межі…

Так  відцвіли  негадано
Яблуні  білим  сном.
Курять  світанки  ладаном
Попід  моїм  вікном.

Плачуть  вітри  примарами
Жалібно  «люлі-лю»…
Смуто  моя  захмарена,
З  ким  тебе  розділю?

Пущу  тебе  потоком  я,
Заговорю:  пливи…
Ляжу  собі  у  спокої
В  полі  серед  трави.

Зіллям  пахким  заквітчана,
З  літом  у  рукавах…
Що  мені,  смуто,  відчай  мій?
Що  мені,  смуто,  страх?

Переболю  між  квітами,
Перетерплю,  пере-…
Кров  у  мені  бринітиме
Соком  дерев.

[i]Картина  Ярослава  Чижевського.[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737078
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.06.2017


Зелені Свята. Пахне зіллячко…

Зелені  Свята.  Пахне  зіллячко,
Янтарно  піняться  меди,
Святочно  замаїв  подвір’ячко
Невтомний  червень  молодий.

Розгойдане  повітря  дзвонами,
Під  ноги  стелиться  чербець.
Земля,  обернута  іконами,
Лежить  до  неба  горілиць…

І  на  бджолиній  мові  молиться:
Гуде,  вібрує,  торохтить…
Убрались  затишні  околиці
У  незабудкову  блакить.

Пахтять  букетами  клечальними
Хатки  привітні,  чепурні.
Є  між  обрядами  сакральними
Прадавні  знаки  потайні,

В  яких  з  правіку  закодовано
Природи  гармонійний  лад,
Як  благодать,  з  небес  дарована,
Як  Вічності  квітучий  сад.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736554
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 05.06.2017


На старті літа

Початок  літа.  Червень  лиш  на  старті,
А  отже,  все  попереду.  Ну,  що  ж,
Пора  маршрути  креслити  на  карті,
Забувши  про  сумбурність  і  про  дощ.

І  напинати  мрій  своїх  вітрила,
Бо  в  нас  по  курсу  –  зоряні  світи,
Де  мерехтять  неонові  світила,
Де  манить  неосяжність  висоти.

Де  можна,  ноги  звісивши,  збивати
У  піні  хмар  яскраві  бульбашки
І  прислухатись,  як  лоскоче  п’яти
Заморський  вітер,  теплий  і  п’янкий.

Як  булькають,  немов  прудкі  рибини,
Пташки  дзвінкоголосі  навкруги…
А  там,  внизу,  –  оази  садовини
І  маково-ромашкові  луги!

І  соковиті  кущики  суниці,
Й  коралі  черешневі  між  гілок,
І  дзеркальце  старенької  криниці,
На  дні  якої  –  дукачі  зірок.

І  череда  корів  у  зелен-морі
Лежить,  на  сонці  гріючи  боки…  
І  скільки  ще  таких  простих  історій,
В  які  пірнаєш  завше  залюбки  –

На  старті  літа,  стрімко,  з  головою,
Щоби  душа  наситилась  сповна,
І  проросла  віршами,  як  травою,
Твого  натхнення  ще  одна  весна…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736023
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 01.06.2017


Надвечір

Надвечір  над  лісом  густим  опускається  мла  –
Тремтять  у  повітрі  легкі  золотисті  лелітки,
І  ніздрі  лоскоче  гірчинкою  пряна  смола,
І  гори  в  задумі  застигли,  довірені  свідки.

Вони  таємниці  звіряють  хіба  що  вітрам
І  соснам  старим  віковічним,  і  гніздам  пташиним…
Лоскоче  долоні  прогріта  пошерхла  кора,
І  звивиста  стежка  веде  до  стрімкої  вершини…

Де  сонце  лягає  в  кубельце  між  моху  й  трави,
Щоб  зранку  вже  вкотре  зійти  й  запалити  світанок…
І  ліс  біля  нього  на  чатах,  немов    вартовий,
Стоїть  незворушно,  допоки  пташине  сопрано

Не  вдарить  згори,  розгойдавши  цей  світ,  ніби  дзвін,  –
Аж  бризне  роса  й  розлетяться  дрібні  намистинки!..
Це  все  буде  завтра.  А  поки  бреду  навздогін
Сонливому  сонцю,  що  котиться  вниз  до  спочинку

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735882
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 31.05.2017


В Чорткові

[i]Навіяне  нашою  з  Лесею  Геник  черговою  поїздкою  
до  чудового  міста  Чортків  на  Тернопільщині....[/i]

[img]https://scontent-yyz1-1.xx.fbcdn.net/v/t1.0-9/18581456_1373425482739408_302255599385100040_n.jpg?oh=a620ec3ac4a48dbec50773725920b6b6&oe=59BCCD87[/img]

Пройтись  лискучою  бруківкою
Під  овидом  у  вовні  хмар,
І  слухати,  як  б’ється  цівкою
Із  ринви  дощ  об  тротуар.

Насолодитись  ароматами
Айви́,  каштанів  і  бузків,
Допоки  травень  поливатиме
Врочисто  прибраний  Чортків.

І  вже  на  пагорбі  високому,
Між  давніх  замкових  руїн,
На  мить  застигнути  у  спокої,
Вдихнути  велич  ветхих  стін.

А  поки  небо  сіє  мрякою
І  хмари  вовняні  пряде,
Прошепотіти:  «Боже,  дякую
За  час  і  місце,  за  людей…

Що  серед  гроз  і  непривітності,
Поміж  марнот  і  суєти
Є  ті,  кому  не  бракне  світлості,
Ні  глибини,  ні  висоти!».

[img]https://scontent-yyz1-1.xx.fbcdn.net/v/t1.0-9/18557389_1373425039406119_5171382368867629018_n.jpg?oh=87c467efcac8003b50e5ef6a8ded6bba&oe=59B7CBDA[/img]


адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735282
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 27.05.2017


Мамина любов

Таке  життя  –  шалена  колісниця,
Яка  крізь  нетрі  мчиться  напролом!..
І  добре,  що  зринають  рідні  лиця
У  пам’яті,  овіяні  теплом.

Що  можна  доторкнутись  до  дитинства,
Де  все  таке  намолене,  просте,
Як  Божий  дар  святого  материнства,
Як  паросток,  що  з-під  землі  росте…

Нехай  стезя  до  правди  вужча  й  вужча,
Й  куди  не  глянеш  –  терня,  болота…
Та  мамина  любов  непроминуща,
Безмежна,  всепрощаюча,  свята.

Вона  у  вирві  –  рятівна  мотузка,
Яка  мене  тримає  на  плаву.
Хай  мрії  розбиваються  на  друзки,
Та  я  до  світла  тягнуся,  живу,

Ще  змалечку  злеліяна  у  слові,
У  чистоті  пісень  і  молитов,
Де  щирість  материнської  любові
З  упадку  піднімала  знов  і  знов,

І  дарувала  у  зневірі  крила,
В  сльозі  –  розраду,  в  гніві  –  каяття…
Спасибі,  мамо,  що  благословила
Мою  дорогу  у  земне  життя!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733393
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 14.05.2017


Яблуні цвітуть…

Яблуні  цвітуть  блідо-рожево,
Вибухнувши  в  чисту  голубінь!
І  пливе  таке  солодке  мрево
Від  отих  божественних  пахтінь!

Синє  тло  і  лагідні  пастелі,
Мов  художник  пробує  мазки…
Десь-колись  вітри-віолончелі
Забринять,  зриваючи  разки

Яблуневоквітного  намиста,  ─
І  така  здійметься  білизна,
Неземна,  неторкана,  перлиста,
Ніби  крила  струшує  весна!..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731766
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 03.05.2017


Будь мені…

Знову  бундючаться  
хмари  розпатлані  –
сірі,  як  повсть
на  молочному  ватмані…
Поки  весна  
не  виходить  з  депресії,
ти  у  мені  затерпай,
наче  спеції.

Ти  розливайся  
судинами  п’яними
нотками  свіжими,  
нотками  пряними,
будь  у  гортані  
гірчично-медовими
ніжно-мовчанками,  
тайно-розмовами.

Ти  мої  зливи  
розщеплюй  на  атоми,
будь  між  лопаток  
цілунками  м’ятними,
ти  інкрустуй  
мою  власну  галактику
перлами-зорями  –  
клаптик  за  клаптиком.

Небо  підперли  
дерева  розхристані…
Будь  мені  сонцем  
янтарним  на  відстані,
будь  у  пустелі  душі,  
мов  конвалія,
спразі  –  як  во́ди,  
а  нервам  –  як  Валіум.

Зрошуй  вологою  
висохлі  кратери,
поки  цей  вітер  
мене  шматуватиме,
хай  залишаюся  
світлою,  чистою...
Поки  ти  поруч,
будь  певен,  
я  вистою.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730287
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.04.2017


Примхлива весна

Нехай  весна,  капризна  і  похнюплена,
Така  скупа  в  цю  пору  на  тепло,
Хай  буде  словом  серце  приголублене,
Немов  лелечим  затишним  крилом.

Хай  гріють  світлі  спогади  про  Ра́дову*,
На  тлі  густого  моху  й  камінців  ─
Таку  перлинно-ртутну,  ледь  смарагдову,
Що  ковзає  по  вмоченій  руці…

І  шелестить  між  пальців,  і  видзвонює  –
Завжди  непроминальна  і  жива!
Хай  дихає  між  теплими  долонями
Росою  інкрустована  трава…

Хай  сниться  серцю  готика  смере́кова
Мов  ромбики  чіткі  на  полотні,
Хай  голубінь,  мережана  лелеками,
Дарує  золоті  й  натхненні  дні!

І  хоч  весна,  зарюмсана  примхливиця,
Така  скупа  в  цю  пору  на  любов,
Хай  на  душі  від  теплих  слів  розвидниться,
Як  в  церковці  від  чистих  молитов!

[i]*Радова  –  гірська  річка,  яка  протікає  через  
селище  Перегінське  на  Івано-Франківщині.[/i]

[img]https://pp.userapi.com/c639717/v639717407/1944d/34dIHjGuD6o.jpg[/img]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729632
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 20.04.2017


Благословенні, що діждали свята…

Благословенні,  що  діждали  свята,
Що  великодній  дзвін  розв’яже  піст!
Земна  Планета  –  писанка  строката,
Де  кожен  візерунок  має  зміст.

Де  лінії,  чіткі  і  символічні,
В  собі  ховають  автентичний  код.
І  безкінечник  –  це  насправді  Вічність,
А  сварґа  –  це  буття  коловорот.

І  Дерево  життя  –  зелений  явір  –
Сягає  незапам’ятних  ще  літ,
Де  у  людській  незайманій  уяві
Зароджувався  архаїчний  світ.

І  кожен  ромбик,  рисочка  чи  цятка  
Щось  має  споконвічне,  неземне  –
Основу  гармонійного  порядку:
Як  в  Сонячній  системі  рух  планет,

Як  рівень  кисню  в  нашій  атмосфері
Чи  досконала  формула  води.
Лиш  прочини  думок  уявні  двері    –
І  світ  тобі  відкриє  стільки  див!

Бо  все  живе  –  від  Божої  любові!
І  в  цій  орнамента́ції,  затям,
Ти  –  символ,  закодований  у  слові,
Ти  –  рисочка  на  Дереві  життя.

[img]http://i.piccy.info/i9/4bb8d0b666e321794a3193def4051d42/1462196118/103070/1024797/2_5_800.jpg[/img]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728958
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 15.04.2017


Вербна Неділя

Вербна  Неділя  сонячна  –
Мед  в  молоці!
Моляться  дню  навстоячки
Верби  в  ріці.
Небо  –  склепіння  це́рковці,
Лагідна  синь!
Світ  у  воді,  як  в  дзеркальці,  –
Стільки  краси!
Хлюпни  собі  на  личенько
І  просвітлій!
Ве́рбо  моя,  верби́ченько,
Паростку  мій.
Сяють  вохристо  котики,
Вербні  дари,
Мов  підпалило  ґнотики
Сонце  згори.
Світ,  у  весну  залюблений,
Білий,  як  дим.
Квітню  мій,  приголуб  мене,
Переведи
Через  сади  просвітлені,
Серед  юрби.
Хай  же  окропить  світ  мені
Гілка  верби.
Днино  моя  розвеснена,
Вдарить-бо  дзвін!
З  Богом  і  ми  воскреснемо
З-поміж  руїн.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727941
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 09.04.2017


Все – просте

Крізь  плазму  мокрого  вікна
Свій  смуток  вилити  назовні
І  зрозуміти,  що  весна
На  завтра  сонця  жмені  повні
Тобі  усміхнено  хлюпне  –
І  день  новий  інакшим  здасться!
І  все  приземлене,  сумне
Переросте  у  хвилю  щастя,
Яка  накотить  звідусіль,
Тебе  накривши  з  головою…
І  той  полинний  давній  біль
Умить  затягнеться  травою,
А  там  –  кульбабові  луги
Заусміхаються  медово.
І,  вкотре  сповнена  снаги,
Ти  на  землі  почнешся  словом  –
Таким  натхненним  і  простим,
Бо  все  просте  –  першооснова:
Від  чистих  росяних  краплин,
Від  Бога,  що  постав  зі  Слова,
Від  зернятка,  що  проросло
З-під  ґрунту  пагоном  вологим,
Від  рівчака,  що  стрімголов
Біжить  по  травах  край  дороги  –
У  лоно  вічної  ріки,
З  малого  плину  –  у  велике.
Між  днів,  нестримних,  гомінких,
Життя  таке  багатолике!
Лише  будь  пильним  і  лови
У  цій  шаленій  круговерті
Цікавий  ракурс  і  новий
Мазок  на  білому  мольберті,
І  щось  у  звичному  таке  –
Просте  й  водночас  незбагненне,
Як  перше  сонце  боязке,
Як  скарб  любові  сокровенний.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727750
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.04.2017


Просто квітка

Кожен  наступний  день  –  це  насправді  шанс,
Спроба  почати  вкотре  усе  спочатку:
Ще  раз  у  долі  випросити  аванс,
Спробувати  привчитися  до  порядку  –

Передусім  у  помислах,  в  голові,
Порозгрібати  мотлоху  цілі  стоси…
Просто  радіти  променям  у  траві,
Що  на  нитки  нанизують  срібні  роси.

І  не  бажати  більшого,  лиш  тепла
В  рідному  колі,  в  лоні  своєї  хати,
Де,  мов  листку  весняному  від  стебла,
Взяти  тобі  судилося  свій  початок.

І  зрозуміти  істину,  що  життя  –
Чи  не  найбільше  диво  на  цій  планеті!
Вкотре  урок  важливий  собі  затям:
Скільки  б  тобі  не  випало  прірв  і  злетів,

Дім  твій  насправді  там,  де  душі  й  думкам
Те́пло,  коли  вертаєшся  хтозна-звідки,
Де  між  долонь  надійних  садівника
Ти  –  просто  квітка.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726670
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 31.03.2017