Вікторія Савчук

Сторінки (1/6):  « 1»

Буря

Все  важче  хвилі  билися  об  скелю,
Останній  промінь  сонця  догорів.
І  хмари  мов  зімкнулися  над  нею,
А  вітер  розігнати  їх  хотів.

Вона  стояла  і  дивилась  прямо,
Неначе  в  безвісті  шукала  щось,
Рідну  постать  чи  так  само.
Виглядала  в  безвісті  когось.

Її  холодний  погляд  був  неначе  море,
В  жорстокій  бурі  втоплена  любов,
А  в  серці  щастя  замінилось  горем,
І  не  повернеться  вона  до  нього  знов.

Розкидав  вітер  по  плечах  її  волосся,
З  очей  сльоза  скотилась  впала  вниз,
І  закричала  вона  про  те  що  не  збулося,
А  плач,  мов  підхопив  холодний  бриз…

-  Для  чого  жити  мені  у  цьому  світі,
Його  немає,  я  тепер  одна
І  спогади  любов’ю  всі  зігріті,
А  він  пішов,  та  винна  я  сама.

Ми  так  любили  і  щасливі  були,
Та  обірвалось  все  в  якийсь  раптовий  час
В  ту  мить  любов  ми  всю  забули,
І  наші  долі  розлучили  нас.

Не  розуміла  я,  що  ще  його  кохала,
Я  думала  що  любові  вже  нема,
І  вона  його  у  мене  не  забрала,
Та  ж  я  його  віддала  їй  сама.

Глухо  відбивалися  об  скелю,
Слова  що  неслися  у  даль,
А  хмари  вже  зімкнулися  над  нею..
І  їй  нічого  чомусь  не  було  жаль.

-  Прощай,  прощай  блакитне  небо,
Я  втомилась  жити  спогадами  лиш,
Мені  нічого  крім  нього  вже  не  треба,
Я  вірю  Боже  ти  мені  простиш…

Вона  замовкла  й  стрибнути  зібралась,
А  світ  в  її  очах  вже  темним  був,
Та  раптом  хтось  злапав  її  за  руку,
І  з  силою  до  себе  потягнув.

Вдарившись  щокою  в  чиїсь  груди,
Вона  відчула  дотик  рідних  рук,
І  мов  життя  вернулося  до  неї,
Коли  почула  гарячий  серця  стук.

-  Чому?  Скажи  мені  навіщо?
Навіщо  врятував  мене?Чому?
Скажи:  для  чого  ти  вернувся?
Щоб  знов  залишити  одну?

Поцілувавши  він  їй  усміхнувся:
-  Не  знаю  я  чому  ось  тут  стою,
Напевно  це  лише  від  того,
Що  досі  я  тебе  люблю.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289864
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.10.2011


Уже не твоя

Вона  за  життя  його  більше  любила,
На  нього  чекала  завжди  лишень
Біля  вікна  стоявши  його  виглядала,
І  капали  сльози  з  очей  день  у  день!
А  зорі  ховали  ті  сльози  дівочі
Туман  огортав  жорстокістю  світ,
І  серце  у  грудях  рвалось  від  болю
Й  від  сліз  з  кожним  разом  ставало  мов  лід
А  він  приходив  сміявся  так  щиро  
Обіймаючи  юнеє  тіло  її,
І  світ  розквітав  мов,і  сонце  знов  гріло
Коли  дарував  їй  цілунки  свої.
Вона  вірила  йому  хоч  і  знала  Що  бреше
Та  й  що  любить  гуляти  знала  вона,  
Закриваючи  очі  на  все  що  казали,
Берегла  ту  любов  що  їй  дала  весна!
Він  ішов  та  вертався  і  так  було  часто
Вони  розходились  і  сходились  знов,
Почпла  собі  вона  давати  питання
"-А  чи  потрібна  така  нам  любов?"  
Та  все  мало  скінчитись  така  була  доля!
Один  раз  він  скав  їй  "-Піду  я  пройдусь!
А  в  принципі  знаєш  що  тут  брехати,
Я  любив  та  прощай  я  уже  не  вернусь!"
Він  пішов,а  вона  все  мовчки  стояла
І  сльози  текли  із  її  юних  віч,
А  потім  зібравши  усі  свої  речі  
Вона  поїхала  туди  куди  кликала  ніч!
Він  шукав  дуже  довго  і  знав  що  він  винен  
Бо  сам  від  неї  назавжди  пішов
Всі  казали  йому,  що  вона  не  вернеться
Та  сталося  так  що  її  він  знайшов!
-Я  люблю  тебе!Чуєш?Подивися  на  мене!-
Говорив  цілувавши  занімілі  вуста.
-Чого  ти  мовчиш  немов  стала  чужою?  
І  усмішка  у  тебе  якась  вже  не  та!...
Чого  ти  мовчиш?Невже  не  впізнала?
Ти  ж  любила  мене...Подивися  це  ж  я...-  
А  вона  йому  в  відповідь!  -Що  тут  брехати?  
Я  любила  та  прощай,я  уже  не  твоя!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272244
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 27.07.2011


Віддала життя

-Алло!Ти  не  спиш?
-Ні  ще  не  сплю!
-Про  що  думаєш  ти?
-Про  те  що  люблю!..
-А  ти  впевниний  що  усе
 Це  між  нами  не  гра?
 І  скажи  як  повірити
 В  твої  слова?
-Заради  тебе  хоч  зараз
 Світвесь  обійду
 І  кохання  своє
 Я  тобі  доведу!
-Забудь  це  усе
 Подивися  на  небо
І  пам*ятай  що  крім  тебе
Нічого  не  треба!
Подивися  в  вікно
 Як  місяць  близенько
Послухай  як  в  грудях
Б*ється  серденько!
-Ти  любиш?  -Люблю...
-Тоді  загадаєм  бажання
І  щоб  ніч  ця  у  нас
Була  не  остання!
-Але  ж  це  мічяць!?..
-Ну  і  що  ти  знаєш
Що  збуваються  мрії
Коли  ти  кохаєш!
Загадала?  -Загадала!
-І  я  загадав  ...
Ти  знаєш  я  листи  твої
Всі  прочитав
Ти  писала  що  любиш
Що  не  можеш  жити
Я  також  тебе
Буду  вічно  любити!...
І  так  після  цього
Було  кожної  ночі,
Вони  прощалися
Але  так  неохоче!
Говорили  до  ранку
Вже  гаснули  зорі
І  потроху  збувалися
Мрії  прозорі!
Одного  разу  у  парку
Чекавши  на  неї
Старий  чоловік
Ішов  по  алеї!
Підійшовши  до  хлопця
Сів  біля  нього
І  викликав  в  серці
Дивну  тревогу!..
-Побачення?  -Так!
-Чудовії  квіти!..
Але  ж  Аню  лиш  ними
Тобі  не  зігріти...
-Ви  з  нею  знайомі?
Ви  знаєте  Аню?..
-Я  про  вас  знаю  все
І  розмову  останню!
Знаю  що  у  вас  це
Справжнє  кохання
І  як  на  місяць  ви
Загадали  бажання!
Ніхто  не  знає
Скільки  судилось  жити
Багато  людей
Не  вміють  любити!
Ніхто  не  знає
Яку  витягне  карту
Що  піде  на  пробіжку
Та  помре  від  інфаркту!
В  той  момент
Повз  них  чоловік  пробігав
Злапавшись  за  груди
Додолу  він  впав!!
-Звідки  ви  знали
Що  він  буде  вмирати?
Але  ж  ви  могли
Його  врятувати...
-Долю  хлопче
Не  зупинити
І  я  би  не  зміг
Нічого  зробити!
Усім  в  цьому  світі
Любов  керує
І  правила  життя  вона
Людям  диктує!
Вона  приходить
Коли  не  чекаєш
Стукає  в  двері,
І  ти  відкриваєш!
Вона  змінює  світ
І  людські  вподобання
Вона  здійснює  мрії
І  таємні  бажання!
Вона  підіймає
Коли  не  мож  встати
Вона  допомагає
Свій  шлях  відшукати!
Любов  не  ображає
І  не  ображається
Той  хто  любить
У  щасті  купається!
Справжня  любоув
Не  може  брати
І  завжди  вміє
Все  прощати!
Вона    не  ревнує
Вона  довіряє
І  почуття  вже  померші
Вона  воскоесає!..
-І  що  ви  цим
Мені  хотіли  сказати?
Що  я  Аню  вічно
Буду  кохати?
-Нічого  не  можу
Сказати  достоту!
Та  Аня  має
Померти  в  суботу...
Всі  люди  знаходять
Свою  дорогу
А  аня  попаде!
В  автокатастрофу!
-Невже  неможна
Її  врятувати?..
-Можна!Та  ти  маєш
Три  речі  віддати!
це  слух,зір  і  голос
Відмовитись  маєш
Від  цих  трьох  речей
Й  доведеш  що  кохаєш!
-Але  ж  як  без  цього
Я  буду  жити?..
-Ви  будете  разом
Й  будете  любити!
На  роздуми  ти
День  рівно  маєш!
Щоб  зрозуміти
Чого  ти  бажаєш!..
Минали  години
Проходили  дні
Світилися  міста
Нічного  вогні
Вона  все  дзвонила
Він  трубки  не  брав,
Бо  голосу  чути  її
Не  бажав!
Він  постать  Ані
Мріяв  з  пам*яті  стерти
І  вирішив  що  дасть
Їй  просто  померти!..
Потім  дзвонити
Вона  перестала
І  зустрічі  більше
З  ним  не  шукала!
Субота  його  мов
З  лиця  землі  стерла
Коли  повідомили
Що  Аня  померла!
Приховуючи  біль  він
Додому  пішов!
І  в  скринці  почтовій
Лист  від  Ані  знайшов!
Він  пішов  у  парк
І  боявсь  відкривати
А  потім  відкорив
І  почав  все  ж  читати!
\"-Рідненький  ти  мій
Найдорожчий  у  світі
Я  буду  тебе  вічно  любити!
Та  зараз  прощаюсь
З  тобою  в  цей  час,
Не  змогла  вічність
Вічною  бути  для  нас!..
Мені  про  це
Так  важко  писати
Та  я  впевнена  що  ти
Про  це  маєш  знати...
Він  до  мене  прийшов
Сказав  що  мене  ти  кохаєш
Та  в  п*ятницю  вранці
Померти  ти  маєш!..
Ще  сказав  що  можу
Тебе  врятувати
Але  за  тебе  повинна
Життя  я  віддати!..
Я  не  повірила
Та  він  все  про  нас  знав,
І  про  бажання  на  місяць
Він  мені  розказав
Тому  вирішила  я
Не  гаяти  часу!
І  рішення  своє
Сказала  я  зразу!
У  мене  без  тебе
Нема  майбуття
Тому  я  за  тебе
Віддала  життя!...\"

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272243
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.07.2011


До тла

Вона,  як  вітер  -  вільна,щира,
Летить  куди  несе  життя,
Вона,  як  ангел,  білокрила,
Та  вже  нема  їй  вороття!

Вона  була,  як  сонця  промінь,
Що  зігрівав  любов'ю  світ,
Який  розсіював  всю  темінь,
Який  топив  у  серці  лід.

Вона  була,  як  щастя  дотик,
Вона  була  ковтком  вина
Її  любов  була  наркотик,
Така  ж  солодка  і  хмільна...    

Вона  була,  мов  Афродіта
Вселяла  у  серця  вогонь,
Вона  була  теплом  зігріта,
І  поглядом,ламала  бронь.

А  він  був,  наче  жар  багаття
Любов  його,  була  вогнем
Його  кохати  -  це  прокляття,
Пекельна  мука  день,  за  днем.

Вона  на  нього  лиш  дивилась
І  відчувала  в  грудях  тріск,
В  його  руках  немов  топилась,
Як  у  печі  гарячій,  віск...

Він  все  мовчав,  вона  горіла,
Але  сказати  незмогла,
Що  серце  так  у  грудях  мліло,
А  він  палив  її  до  тла.

Зупинити  його  не  зуміла,
Він  іскри  всі  в  очах  спалив,
"За  що..?"  -  вона  прошепотіла.
"За  те,  що  я  тебе  любив..."

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272125
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.07.2011


Обман

Холодний  вечір  був  тоді  на  дворі,
Туман  овив  жорстоку  звабну  ніч...
Всі  спали  і  ніхто  не  бачив,
Як  в  неї  сльози  капали  із  віч.
"Прощай..."-останнє  сказане  вже  слово,
"Пробач..."-  і  обірвалися  думки...
В  полоні  дивної  страшної  драми
Перед  очима  промайнули  всі  роки.
Вона  не  знала  що  тепер  робити
Та  приховав  його  уже  туман,
Не  було  більше  що  вже  говорити,
А  в  серці  ще  як  грань,  горів  обман!
Вона  стояла  опустивши  руки
Зблиснув  йогопрощальний  слід
І  хлинули  тяжкії  сльози  втрати
А  серце  захололо  наче  лід.
Ніхто  не  знав  чим  він  так  образив
Її  постать  красиву  й  молоду
Та  чули  всі  як  вона  сказала:
"-Я  не  люблю!Тебе  я  не  люблю!.."
І  він  пішов  ні  слова  не  сказавши
Та  приховала  його  таємна  ніч,
Більше  він  не  повернувся,лишень
Відлуння  крику  рознеслося  на  всебіч:
"-Це  ж  був  обман  я  так  тебе  кохаю...
Не  те  хотіла  я  сказати,  зовсім,  ні
Вернись  до  мене  я  благаю
Пробач  прошу  за  все  мені..."
Та  він  не  чув  уже  тих  слів,
А  вона  більше  й  не  кричала
І  назавжди  вплелося  в  пам'ять  те,
Що  вона  могла  сказати  й  не  сказала
Красиво  починалася  любов
Красиво  і  закінчилась  вона
Не  правильний  один  зробила  крок
І  назавжди  залишилась  одна!..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=259167
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.05.2011


Місто моє Франкове

Чомусь  в  одночас  рідне  і  чуже,
Таке  близьке  все  і  далеке...
Франківське  небо  наді  мною  голубе
Крилом  схиляється  весняного  лелеки.
Багато  міст  у  світі  є,
Багато  так,  що  навіть  не  злічити,
Та  серце  лиш  отут  немов  святе
Навчилось  рідну  земленьку  любити.
І  пісня,  тут  як  Бистриця  дзвінка,
Летить  над  краєм  понад  світом,
Катедри  в  небо  лине  перезва,
Злітають  голуби  на  площі  понад  цвітом.
У  шумі  днів  ідуть  собі  роки  
Повз  Ратушу,троянди  і  фонтани...
О  мій  Франківську!  В  серці  на  віки
Любов  до  тебе,  рідний,  не  зів'яне!




(вірш    зайняв    І    місце    на    міському    конкурсі,    присвяченому    Дню    міста)
2009    р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=259165
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 12.05.2011