Ольга Сільчук

Сторінки (1/37):  « 1»

Почуття

Ось  я  простягаю  руку,  торкаюсь  твоїх  губів,
З  неба  падають  зорі    на  крила  святих  голубів,
Капає  кров,  що  постріл,  із  білих  небесних  крил,
Гола  душа  обдерта  лавірує  серед  брил.

Та  це  всього  лише  дотик,  кохання  манливий  знак,
Чому  ж  почуття  незграбно  бреде,    мов  через  байрак,
Чому  таке  тремтіння  несміле?  Тану  що  віск…
Від  того  вогню  горіння,  свічок  сердечний  блиск.

Я  погляд  свій  в  прірву  ховаю,  щоб    не  злякати  мить
І  лише  Ангел  мій  знає,  душа  вся  мені  болить,
Поквапливо    шукає:  сховатись  би  десь  в  куток.
Веселки  намалювався  примарливий  місток.

Страх  мій  здається    наївний    в  обіймах  твоїх  очей,
Душа  придбала  крила  в  запалі  іскристих  свічей,
Тендіно  черкає  серця  зітхання  твоє  вночі,
Ангели,  певно,    знають,  де  від  щастя  лежать  ключі.



адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491503
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.04.2014


Весілля

 —  Поїхав  якось  дід  мого  діда  на  ярмарок.  У  старовину  більше  їздили  волами,  орали  волами,  перевозили  все  волами,  бо  мало  в  кого  були  коні.  Отож  і  прадід  теж  поїхав  волами  на  ярмарок.  Хоч  і  виїхав  зарання  та  воли  все  одно  швидко  не  ходять,  тому  і  приїхав  під  кінець  торгів,  а  тут  ще  зустрів  кума,  плюнув  на  все  (який  там  вже  ярмарок?)  та  пішов  з  ним  у  шинок.  Випили  добряче,  незчувся  дід,  як  і  стемніло,  а  повертатися  додому  все-таки  потрібно.  Навкруги  ніч  уже,  а  коротка  дорога,  як  на  зло,  через  ліс  лежить.  Що  робити?  Треба  їхати,  де  ж  діватися?  Перехрестився  дід,  рушив  через  ліс.  Коли  це  наздоганяє  його  карета  весільна.  Воно  хоч  і  темінь  безпросвітна,  але  було  добре  видно,  що  коні  в  квітах  і  в  стрічках,  і  коні  такі  добрі,  аж  іскри  з  них  сиплються!  За  каретою  бричка,  іще  одна,  на  них  люди  сидять,  співають  пісень  весільних,  гарно  вдягнені.
―  Агов!  Чоловіче,  ти  куди  їдеш?  У  Розкошівку?  Ми  теж,  поїхали  з  нами.
―  А,  в  кого  ж  там  весілля?
 Йому  відповіли,  а  дід  думає  про  себе:  «Як  це  може  гуляти  весілля,  коли  сватання  не  було?».  На  підводі,  що  їхала  останньою,  ніби  думки  прочитали,  кричать  до  нього,  так  ніби  вони  все  життя  знають  один  одного.
―  Та  посватали,  заразом  і  весілля  відгуляємо,  щоб  не  тратитись  зайвий  раз.  Поїхали,  Степане,  ти  ж  туди  їдеш?
Дід  думає,  хоч  і  не  впізнає  нікого:  «Свої  люди,  раз  знають  мене.  Чому  і  не  поїхати,  веселіше  буде».
―  Ну,  гайда,  якщо  нам  по  дорозі  –  тільки-но  він  проказав,  що  тут  зчинилося:  музики  заграли  веселіше,  як  зашумить  ліс,  тільки  гілки  летять,  вітер  такий  зчинився,  що  аж  гуде  вгорі,  воли  побігли,  мов  коні.  Дід  у  віз  вчепився  з  переляку,  очі  замружив,  відразу  тверезим  зробився,  неначе  вони  з  кумом  нічого  і  не  пили  в  шинку.  Відкрив  очі  уже  тоді,  як  воли  стали.  Оглядівся  навкруги  і  бачить,  що  поляна  серед  лісу  якась  незнайома,  хоч  він  ліс,  через  котрий  йому  потрібно  було  їхати  додому,  вздовж  і  впоперек  знає.
«Куди  це  мене  чорт  заніс?»  –  подумав  і  сам  злякався  того,  що  подумав:  «Свят,  свят,  свят»  –  нишком  перехрестився,  оглядаючи  поляну.
 Бачить,  а  на  ній  столи  стоять,  скатерками  білими  застелені,  наїдків  та  напитків  повні.  За  столами  на  лавах  люди  сидять.  П’ють  самогон,  пісень  співають,  сміються,  жартують  між  собою.  Роздивився  мій  дід,  що  молоді  за  столом  сидять,  як  і  повинно  бути  на  весіллі.  Чує,  як  гукають  йому,  що  мовляв,  іди  до  нас  за  стіл,  чого  на  возі  сидиш?  Аж  тут  місяць  виплив  із-за  хмар  та  й  освітив  усіх,  хто  за  столом  сидів,  отоді  мій  дід  і  побачив,  що  він  нікого  не  знає  на  тому  весіллі,  окрім  молодого.  А,  де  його  батько?  Де  мати?  Та  й  якось  моторошно  діду  стало,  дивлячись  на  те  гуляння,  чомусь  мороз  пішов  попід  шкірою,  так  йому  не  затишно  зробилося  на  душі.  Яке  там  уже  гуляння?  А  йому  знову  гукають:  «Агов,  чоловіче,  іди  до  нас,  за  стіл».
―  Іду,  іду  –  відказав,  роблячи  вигляд,  ніби  він  віжки  розплутує,  аби  час  потягнути.
―  Ану,  хлопці,  підіть  допоможіть  діду  з  воза  злізти,  що  він  там  вовтузиться!  –  гукнув  старший  двом  молодикам.  Ті  вже  майже  підійшли,  дід  сидить  не  живий  не  мертвий,  сам  не  знає,  чому  все  «Отче  наш»  шепоче,  коли  раптом  всі  затихли,  зупинилися  і  ті  двоє.  І  тут  дід  почув,  як  десь  далеко-далеко  пролунало:  «Кукуріку-ку-ку!».  Невідомий  страх  ,  що  опанував  його  єством,  раптом  зник,  він  аж  перехрестився,  сердешний:  «Ну  слава  тобі,  Господи!».
І  тут  таке  зчинилося:  скрегіт  зубів,  крик,  стогін,  неначе  ураган  налетів  на  той  ліс,  бо  гілляки  затріщали,  листя  полетіло.  Дід  припав  до  воза  ще  дужче,  «Отче  наш»  тільки  шепоче,  підняв  голову,  як  уже  все  стихло.  Дивиться,  а  перед  ним  гниле  болото,  тобто  трясовина,  воли  тому  і  не  пішли  далі.  Замість  столів  лежать  кучки  болотні,  купина,  а  на  них  кістки  з  тварин,  кістяки  кінських  ніг  і  копт  та  ратиці  коров’ячі.  Побачив  він  це  все  та  давай  тікати  звідти,  а  куди  їхати  не  знає…  Спасибі,  що  воли  вивезли  з  того  поганого  місця.  Воли  –  була  розумна  худоба,  назад  дорогу  завжди  знайдуть.
 Приїхав  додому,  а  в  селі  крик,  плач  –  парубок  повісився    вночі,  саме  той,  у  якого  мій  дід  був  на  «весіллі».  Дід  про  себе  подумав:  «А  хто  ж  тоді  була  молода?»
 Потім  дізнався,  що  через  три  села  від  їхнього,  дівка  втопилася  в  ту  саму  ніч,  що  парубок  повісився.  Балакали  в  селі,  що  з  якимось  парубком  гуляла,  завагітніла,  а  він  не  взяв  її  за  себе  заміж,  відмовився,  отож,  мовляв,  від  сорому  і  вкоротила  собі  віку.  У  старовину  стати  покриткою  вважалося  великим  гріхом.  Батько  міг  вбити  таку  дочку  або  з  дому  вигнати,  проклясти,  відмовитися,  навіть  з  села  виганяли,  але  життя  собі  вкорочувати  теж  великим  гріхом  було  і  тепер  так  залишилось.  Яке  не  є  важким  життя,  а  його  потрібно  прожити,  бо  це  дарунок  від  Бога.




адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461375
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.11.2013


Повертаюся в село

Думками  повертаюся  в  село  --
Щасливого  дитинства  пам'ять  чиста,
П’янкої  юності  чисте  зело,
Кохання  першого  разок  намиста.

Загублену  дорогу  віднайду,
Роками  тут  я  певно  не  бувала,
У  тишу  з  м’яти  серцем  упаду  --
Мар’янівка,  ти  ж  зосім  інша  стала.

 Ти  не  старієш  так  як  я,  як  ми,
А,  навпаки  --  розкинулась,  розквітла,
 Долею  шасливою  і  людьми,
Така  ж  прекрасна,  добрая  і  світла.

Тебе  не  кинули  сере́́д  біди  
І  не  полинули  свій  Рай  шукати,
З  тобою  залишалися  завжди,
Навчались  жити  і  дітей  зростати.  

Я  землякам  вклоняюся  за  те,
Що  ти,  Мар’янівка,  вже  інша  стала…
Нехай  в  твоїх  полях  любов  зросте,
Щоб  односельців  доля  розквітала!

І  щоби  я,  вертаючись  в  село,
Після  доріг  утомлена  світами,
Душею  впала  у  п’янке  зело,
Напившись  сили,  линула  полями.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451990
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.10.2013


Моя облуда

Ти,  моя  облуда  серед  осені,
Павутина  літа  у  саду
Свої  дні,  вітрами  вже  поношені,
До  твого  порогу  покладу.

Нехай  сова  тоді  в  ночі  сміється,
Коли  я  повірю  у  весну,
І  пролісок  крізь  товщу  днів  проб'ється,
Тільки  ще  раз  в  твої  очі  загляну.

Листя  буде  цілунками  дзвеніти,
Ніжно  шепотітимуть  уста,
Я  від  твоєї  ласки  буду  мліти,
Роки  мовчки  підуть  у  жита.

Ти,  моя  веселка  серед  осені,
Промінь,  що  яскравиться  в  саду,
Без  жалю  всі  дні  свої  поношені,
До  твого  порогу  покладу.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330529
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.04.2012


ПОДИВИСЯ У ОЧІ

Подивися  у  очі  й  забудься,
Вже  нічого  вертати  не  треба,
Дикі  коні  в  тумані  несуться.
Копитами  торкаються  неба.

Не  досяжні  розчімчені  хмари,
Десь  пливуть,  мої  сни  полонивши,
Юні  мрії    душі,  мов  примари,
Бродять,  риси  свої  розгубивши.

Що  було  те  минулося  й  знову
Щем  душі  нема  сенсу  плекати,
Ту  таємну,  останню  розмову,
До  життя  вже  не  слід  повертати.

Нехай  бродить  кохання  житами,
Квітне  маками  в  чистому  полі,
Дні  біжать  у  роки  табунами.
Шелестять  між  гілок  у  тополі.

Подивися  у  очі  й  забудься,
Вже  нічого  вертати  не  треба,
Дикі  коні  в  тумані  несуться.
Копитами  торкаються  неба.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323176
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.03.2012


Грущу…

Грущу  и  я  порою  
                                     под  зимний  вечер,
Грустит  вместе  со  мною  
                                     крылатый  ветер.
Мороз  меня  целует,  
                                       смеётся  вьюга  
И  на  окне  рисует  
                                 цветы  от  друга...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315907
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.02.2012


Хто сказав?

Хто  сказав,  що  смерть  це  покарання?
Що  хрест  нести,  це  легше,  ніж  його  знести
І  для  людини  меншими  картання
Тілесні  є,  а  біль  душі  мусить  пройти.

Хто  сказав,  що  смерть  це  покаяння?
Яке  прийде  колись  в    невизначності  дня,
Коли  у  сни    лягають  нарікання,
За  всі  гріхи,  що  нехотя  створила  я.

Хто  сказав,  що  смерть  це  подаяння?
Після  нікчемного  життя    на  цій  землі,
Почуті  старческі  будуть  стинання
І  цим  вже  заслужу  на  милості  малі.


Хто  сказав,  що  прийме  смерть  страждання
З  потертих  ран  від  пута  на  моїм  плечі,
Коли  загасить  полум'я    палання
Богом  забутого  огарка  від  свічі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315905
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.02.2012


Люблю, люблю…

«Люблю,  люблю»  —  летять  сніжинки,
Цілують  у  мої  уста
І  тануть  на  душі  крижинки,
Лунає  музика  свята.

Я  розтаю  в  коханні  ніжно,
На  паперті  моя  весна,
Летять  крижинки  білосніжно,
 При  дотику  твого  крила.

«Моя  навіки»  —  шепіт  грішно
Заманює  в  куточок  сна,
Полонить  серце  та  невтішно
Вже  ранок  ллється  із  вікна.

«Люблю,  люблю»  —лунає  тихо
В  обіймах  білої  зими,
Сніжинки  падають  на  стріхи,
Стікають  по  щоках  слізьми.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313928
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.02.2012


Твого кохання

Твого  кохання  відчайдушний  крик
Летить  до  мене  через  усі  роки,
Пір'я  спадає  із  подертих  крил,
Життя  ховає  за  вітрами  кроки.

Пробач,  шепочу,  не  діждалась  день,
Коли  тебе  зустріну  у  дорозі,
Весну  мою  відносить  журавель,
Якого  провожаю  на  порозі.

Чи,  може,  я  не  бачила  той  сон,
Коли  прийдеш  ти  у  моє  кохання,
Захопиш  серце  в  сонячний  полон
Пісню    заспіваш  соловейком  зрання.

Твого  кохання  відчайдушний  крик,
Мені  уже  не  чути  через  роки,
Лиш  мимоволі  із  подертих  крил,
Пір'їною  лягає  біль  у  руки.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313109
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.02.2012


ПРОШУ ДИВО

У  Господа  прошу  я  диво,
Гортаючи    таємне  чтиво,
Душі  засніжиной  біллю,
Слізьми  покрапленої  сіллю,

Хочу  все  ж  діждатися  зорі,
Щоб  світло  побачити  вгорі,
Відчути  трішечки  тепла,
Що  між  доріг  так  і  не  знайшла.

Хай  ноги  збила  вже  до  крові,
Хилюсь  в  смиренній  молитові,
Роздерши  серце  на  шматки,
Не  пройдені,  все  ж,пройти  стежки.

Не  випиті,  допити  роси,
Думки  зложити  у  покоси,
Заживить  зболівші  рани,
А  потім  десь,  іти  в  тумани.

Вже  вільною  стелиться  в  полі,
Торкатись  сонця  мимоволі,
В  променях  його  купаться,
Веселкою  між  трав  згинаться.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312497
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.02.2012


ПІДКРАЛОСЯ

Підкралося  бесоння  знову,
Завило  під  моїм  вікном,
Не  знайду  з  ним  я  спільну  мову,
Як  з  невгамовним  своїм  псом.

Осьде,  почну  життя  з  початку,
Проснуся  в  білих  пелюшках,
Зі  мною  будуть  мама  й  татко,
В  реалі,  а  не  в  моїх  снах.

Сміятимуся  білій  днині,
Купатися  у  пелюстках,
Життя  друге,  а  не  як  нині,
Щасливо  ляже  по  стежках.

Чи  може  я  нявчати  буду
І  бігати  на  чотирьох,
В  іншім  житті  усе  забуду
Та  житиму  за  дев'ятьох.

А  може  дзвоником  синіти
У  диких  стану  бур'янах,
Між  мрій  буду  собі  летіти,
Ловить  надії  по  вітрах.  

Інше  життя  зачім  чекати
І  умиватися  в  сльозах?
Не  краще  радість  дарувати,
ніж  бути  десь  на  небесах?

Ні,  краще  се  життя  прожити,
Що  Бог,  мов  цінність  дарував,
Людиною  в  мріях  летіти
Та  не  губитись  поміж  трав.

Отак  лежатиму  до  ранку
Витати  буду  по  світах,
Бесоння  зникне  на  світанку,
Зависне  на  чужих  дахах.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311272
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.02.2012


Загублене серце

Там,  завмерло  серце,  дороги  край,
Йому  співали  стишено  діброви,
Веселка  вистілала  водограй,
Сльозами  роси  падали  по  рові.

Припала  ластівочка  до  землі,
Тріпоче  крильцями,  бо  серця    шкода,
Летять  по  небі  з  криком  журавлі,
Не  вернуться  назад  весняні  води.

Немає  в  серці  стукотіння  днів
Та  губи  шепотять  іще  застигші
І  спогади  забувших  милих  снів,
Спішать,  свої  мости  давно  спаливши.

Чого  хотілося  йому  колись?
Окови  свої  рвало  до  свободи,
Тріпочучи,  здіймалося  у  вись,
Та  знову  опускалося  у  води.

Чому  жило  воно  на  розірвись?
Упало  край  дороги,  недобігши…
Пелюстками  троянди  помолись,
Дорогу  в  піднебесся  устеливши.


́́

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310205
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.01.2012


Хурделиця

Холодно  на  серці,  умерли  почуття,
Заліта  метелиця  у  моє  життя,
Сніг  запорошує  стежку  і  виски,
Згадують  минуле  зім'яті  листки.

У  дворі  метелиця  стука  до  вікна
В  душу  снігом  стелиться  у  цю  ніч  вона,
Білий  сніг  лягає  на  тривожні  сни,
Що  зима  гойдає  на  гілках  сосни.

Сосна,  як  я,  самотньо  дивиться  в  пітьму
І  проклинає  хугу,  холод  і  зиму,
В  її  кроні  вмерли  теплі  почуття,
Впала  завірюха  на  її  життя.

Не  журися,  подруго,  тут  біля  вікна,
У  шибку  подивися,  ти  ж  бо  не  одна,
Не  губи  надію  в  зоряні  сніги,
Набирися  сили,  нової  снаги.

Відмете  метелиця,  ці  холодні  дні,
Із  тобою  будемо  раді  ми  весні,
Промінь  відігріє  душу  і  серця,
Білим  сном  забудеться,  ця  хурделиця.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306989
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.01.2012


Том

Том    помирав.  Та  він  не  здавався,  усе  чіпляючись  кігтями  за  життя.  Ось  і  тепер  сидів  та  жалібно  просив  їсти,  тільки  чутно  подаючи  голос.  Так  просив,  неначе  він  не  їв  цілу  добу,  а  може  і  більше.  Йому  вірилося,  що  якщо  багато  їсти  то  хвороба  відступить.  Так  хочеться  пожити,  ну  іще  хоч  трішки.  Дивився  на  двох  маленьких  кошенят,  що  ссали  у  Мурки  молоко,  голосно  і  смачно  поплямкуючи.  Мурка  теж  не  така  молоденька,  як  була  колись,  та  все  ж  молодша  за  нього.  Він  тоді  був  молодим,  гарним  котом,  коли  до  двору  прийшла  Мурка,  маленьким,  замученим  кошенятком.  «Томик,  дивися  мені,  щоб  кицьку  не  зобиджав»  —  наказала  Оля.  Отож  він  і  виглядів  її.  Миші  навіть  носив  і  зігрівав,  коли  їй  було  холодно.  Швидко  минув  час,  ніби  течія  в  річці,  куди  не  раз  грозилася  вкинути  господиня,  всякий  раз  після  якоїсь  його  чергової  шкоди.  Зовсім  не  давно,  здається,  і  він  був  ось  таким  маленьким  і  руденьким,  грався  своїм  хвостом,  кумедно  перевертаючись  через  голову.
«О-хо-х,  м’яв-у-у,  дай  ковбаски,  шкода  тобі  чи  що?  Теж  старієш»  —  намагався  заглянути  в  очі  хазяйці,  щоб  хоч  якось  вона  його  зрозуміла.
―  Томик,  я  тільки-но  тебе  годувала.  Ну,  добре,  на  ще  ―  Оля,  пожувавши  вареної  ковбаси,  кинула  рудому  котові,  що  сидячи  на  підлозі,  просив,  в  який  раз,  щоб  йому  дали  поїсти.  Худий  і  немічний,  він  мало  був  схожий  на  того,  рудого  і  сильного  кота,  що  був  раніше  грозою  всіх  навколишніх  котів.  Більше  нагадував  маленьке  кошеня,  що  колись  вибігло  до  неї  з  бур’янів,  жалібно  м’явкаючи.  Вона,  не  зважаючи  на  лишаї  і  реп’яхи,  що  вкривали  маленьке  тільце,  взяла  в  руки  і  принесла  до  хати.
 ―  Мамо,  а  хто  це  такий,  руденький?  Схожий  на  кота  з  мультфільму  «Том  і  Джері»  ―  підійшла  маленька,  худорлява,  восьмирічна  дівчинка,  її  донька  Ліля,  з  цікавістю  роздивляючись  кошенятко.
―  Еге,  гарненький  котик?  Я  його  знайшла  у  траві,  коли  виводила  Марту  пастися.  Хороший  котик,  тільки  голодний    і  замурзаний.  Нічого,  ми  його  нагодуємо,  полікуємо.  Ось,  іди  поїж,  Том,  поправляйся  ―  налила  у  мисочку  молочка,  кошеня  жадібно  з’їло.  Тоді  раптом,  тільки,  плиг  і  мишка  уже  в  нього  в  зубах.  «Мамо,  а  Томик  мишку  спіймав»  ―  здивовано  сповістила  дівчинка.  Оля  теж  здивувалася:  «Таке  маленьке,  а  вже  господар.  Ну,  тримайтеся,  миші  і  щурі,  будуть  тепер  вам  непереливки».
 Жінка  всміхнулася,  нагадавши  перший  день  свого  улюбленця,  коли  це  було?  Уже  і  Лілечка  не  дівчинка,  а  доросла  дівчина,  навчається  в  університеті,  Оля  теж  не  така  молода,  як  тоді.  Жінка  з  жалем  гладила  по  спині  кота,  а  він  жадібно  поїдав  їжу  думаючи:  «Не  здамся,  буду  їсти  і  у  мене  знову  появиться  сила.  Колись,  ще  в  молодості,  ось  таку  варену  ковбасу  приніс  був  Олі,  цілу  палку,  запаковану.  Герда,  правда,  мало  не  забрала  та,  дарма,  що  вона  була  великою  собакою,  ба  навіть,  доберманом,  він  теж  був  не  слабенький,  виліз  на  самий  верхній  щабель  драбини  і  міцно  тримав  свою  здобич,  аж  поки  хазяйка  не  вийшла  з  хати.  Тоді  теж  ось  так  гладила  і  говорила  до  нього:  «Ой,  який  молодець,  годувальник  ти  наш.  Що,  знову  на  цех  бігав?  Дивися,  щоб  з  тебе  там  ковбасу  не  зробили».    «Ага,  це  у  неї  такий  собі  гумор»  ―  Том  сам  до  себе  всміхнувся.  Хіба  раз  він  приносив  ковбасу,  витягнуту  з  торбини,  що  була  винесена  робітником  з  м’ясного  цеху.  Повісять  сумку  чи  торбину  з  ковбасою  чи  шинкою  або  м’ясом    на  деревину,  щоб  собака  не  дістав,  смішні,  а  кіт?    Правда  не  завжди  Том  ділився  з  господаркою,  більше  з  Гердою,  а  потім  з  Роєм,  її  онуком,  бач,  обох  пережив,  завдяки  своїй  спритності  і  розуму,  а  може  то  така  доля?  «Оля,  пам’ятаєш,  який  я  спритний  був?  Чи  міг  я  тоді  подумати,  що  ось  так  будеш  ти  мене  годувати,  пережовуючи  для  мене  їжу.  Охо-хо-хо,  а  ще  «гроза»  щурів  і  мишей.  Де  і  сила  поділася?».
―  Том,  що  зітхаєш?  Бачиш,  не  можеш  ковтнути,  ага.  Це  тобі  мої  курчатка  вилазять  боком  чи  вірніше  горлом,  шкідник,  рудий.  Казала:  «  Не  займай  курчат»,  то  поки    не  відлушпериш,  не  дійде  до  твоєї  дурної  голови.  
Він  сів,  притулившись  до  теплої  ноги  господарки,  примружився,  згадуючи  теплий  літній  день,  навкруги  багато-багато  маленьких    і  пухкеньких,    жовтеньких,  чорненьких,  біленьких,  рябеньких,  аж  очі  розбігаються  від  розсипаних  курчаток    по  зеленому  споришу.  Такі  собі  маленькі  смачненькі  клубочки,  не  вгледишся,  як  уже,  якесь  і  ковтнеш,  зовсім  ненароком.  Тільки  чує  —  Оля  вже  кричить:  «Ну,  все,  Том,  тобі  кінець,  усиплю,  завтра  ж,  або  у  мішок  і  втоплю  в  річці,  ні,  я  тебе,  клятого  кошару,  задушу  голими  руками.  Де  чорненьке  курчатко?»  ―  яку  кару  тільки  не  придумає,  поки  ганяється  за  ним  по  подвір’ю  і  шукає  по  закапелках  чи  у  бур’яні,  а  він  ховається  під  лопухом,  або  десь  на  горищі,  думаючи:  «  Хто  ж  знав,  що  вона  помітить,  коли  він  з’їсть  те  курча?  Їх  же  так  багато.  Ні,  таки  догледіла».  Тут  головне  було  пересидіти  у  своїй  схованці,  поки  «буря»  пройде.  Так  було  кожне  літо,  як  доживе,  буде  чотирнадцяте.  А  чотирнадцята  весна  ось  уже  і  настала.  Том  сидить,  облизуючись  після  з’їденого  яйця,  трішки  втамувавши  ненаситний  голод,  що  пожирає  десь  із  середини,  дивиться,  як  Оля  перебирає  картопельку  на  посадку.  Висипала  дрібну  у  чавун,  мабуть  буде  худобі  варити.  Потім  нахилилася,  роздивляючись,  почала  відбирати  із  тої,  що  була  уже  в  чугунку,  маленьку,  але  з  добрими  і  товстенькими  вічками,  відкидаючи  до  посадкової.  «Пощастило  барабольці.  Малися  її  зварити,  аж  ні,  тепер  вкинуть  у  земельку  й  ще  сонечко  побачить,  буде  рости,  квітнути,  народить  бараболенят»  ―  зітхнув  із  заздрістю,  дивлячись  на  те  перебирання.  Дивна  думка  полізла  у  котячу  голову:  «А  що,  як  і  котами,  і  людьми,  навіть  собаками  чи  тими  ж  курчатами,  «Хтось»  невидимий,  ось  так  само  перебирає,  вирішуючи:  цьому  жити,  а  цього  треба  відкинути.  Вже  картопля  зібралася  було  зваритися,  щоб  її  поїла  худоба,  а  її,  бац,  забрали  із  чугунка  і  посадять.  Можливо    він  теж,  несподівано,  візьме  та    і  одужає.    От  би  знати…  Та,  хіба  можна  знати  наперед,  що  буде  завтра,  чи  про  що  думає  в  цю  хвилину  господарка?»
―  Том,  а  пам’ятаєш,  як  ти  рибу  додому  приносив?  Я  тоді  цілу  миску  нажарила.  Де  ти  її  брав?  Зовсім  свіжа  була,  ще  кидалася,  неначе  тільки  з  ставка  виловлена  ―  спитала,  ніби  думала  одержати  відповідь  від  кота.
Той  здивовано  подивився  на  господарку:  «Я  хворий,  але  не  на  склероз.  Звичайно  пам’ятаю.  Сусіди,  через  дві  хати,  повні  ночви  тої  риби  поставили.  Я  тільки  принесу,  а  ти  забереш,  а  я  знову  принесу.  Носив,  поки  не  втомився,  так  ніхто  мене  і  не  нагнав,  бо  не  помітили.  Люблю  жарину  рибку,  сира  не  така»  ―  смачно  облизнувся:  «Чи  доведеться  ще  посмакувати?  Вряд…  Геть  кепсько  себе  почуваю».
―  Ой,  Томик,  Томик,  хто  ж  мене  від  щурів  оборонятиме,  якщо  ти  пропадеш?
«А,  це  ми    ще  побачимо,  чи  я  пропаду.  Дай  ще  ковбаски  вареної.    М′я-у  ».
 Він  їв,  голосно  чмакаючи,  важко  було  ковтати,  і  дивився  на  двох  кошенят,  зовсім  схожих  одне  на  одного,  мов  близнюки,  та  на  нього,  такі  ж  руді  з  білими  лапами,    білим  животиком  і  так  само    спритні,  яким  колись  був  він,  що  само  собою  думалося  котові:  «Може  це  мої  дітки  і  є.  Цікаво  б  було  дожити,  коли  вони  виростуть.  Ех,  коротке  котяче  життя.  Навіщо  котам  дали  дев’ять    життів,  краще  б  одне  та  довге,  як  у  людей,  хоч  вони  теж  кажуть,  що  в  людини  коротке  життя,  а  чому  так  кажуть?    Та,  як  на  мене,  яке  б  життя  не  було,  боротися  потрібно  за  всяке,  коротке  воно  чи  довге».  Кіт  підняв  голову  до  господарки:  «Дай  ще  чогось  пожувати,  що  ти  мені,  ковбасу  та  ковбасу.  Сирку  дай,  котлетки  чи  рибки  піди  впіймай,  абощо.    М'яу-у-у».

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=303493
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.01.2012


Вітаю

Усіх,  усіх  з  роком  Новим  вітаю,  
Щастя  безмежного  бажаю,  
Любові  щирої,  щасливої  
І  днини  ясної  та  милої,  
А  головне  здоров'я  й  сили,  
Щоб  довго  ноги  вас  носили!!!  

З  НОВИМ  РОКОМ!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=303492
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.01.2012


Якби зустрілися…

Якби  ж  ми  з  тобою  зустрілися
Та  в  очі  тільки  подивилися,
То  тоді  б,  наразі,  зрозуміли:
Що  до  сеї  миті  ще  не  жили.

Ми  б  за  руки  ніжно  узялися,
Навік  два  серця  в  одне  злилися,
Пішли  би  в  поле,  де  срібні  роси
Щоб  мочити  ноги  свої  босі.

Між  своїх  мрій  удвох  згубилися,
В  коханні  б  діти  народилися
І  не  було  би  на  цілім  світі
Таких  щасливих,  як  наші  діти.  

А  ми  б  з  тобой  на  них  дивилися,
Цілунками  губів  ділилися,
Як  голуби  не  розлучалися,
Мов  лебеді  в  небо  здіймалися.

У  полі    ромашок  купалися,
Навіки  б  юними  лишилися,
Кохання  вічністю  розлилося
Якби  з  тобою  ми  зустрілися,
Якби  ж  зустрілися…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301916
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.12.2011


Здається

Уже  на  місто  випав  перший  сніг,
Вогнями  мило  синя  ніч  сміється,
Летить  над  сонним  містом  її  сміх
Чи  може,  лише  все  мені  здається?

Може  усе  привидилось  в  ту  мить,
Коли  цілунок  полонив  кохання.
Приснилося,  що  дзвоником  дзвенить
Змерзлой  зими  розчулене  зітхання.

І  сеї  ночі  білий  перший  сніг
Надовго  втримає  свою  опалу,
Застеле  листя  біля  наших  ніг,
Що  золотом  недавно  ще  лежало.

Здається  біла  сивина  із  скронь
Злетить,  як  перша  з  снігу  хуртовина,
Теплом  зігріта    я  твоїх  долонь,
Зимовой  ночі  пристрастів  лавина.

Дарма,  що  випав  перший  білий  сніг
І  ліхтарями  синя  ніч  сміється,
Мереживо  сплітає  із  доріг,
Чи  може  все  мені  тільки  здається…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299686
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.12.2011


Забутий…

Забутий  край  моїх  надій,
Стріла  тиша  несамовита,
Тут  я  жила  посеред  мрій
Для  всіх  мов  книга  та  відкрита.

Летіла  музикою  в  світ,
Бриніла  серед  рос,  забута,
Сюди  вертаю  в  сотні  літ,
Шукаючи  душі  приюта.

Уся,  розгублена  в  роках,
Лечу  додому,  мов  та  птаха,
Тримаю  біль  в  своїх  руках,
Життя  розтерзаного  плаха.

І  ось  він  край  моїх  надій,
Мого  дитинства  колискова
Та  тільки  вже  немає  мрій,
Згоріла  птаха  паперова.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298737
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.12.2011


Ты только…

Ты  только  прикоснешься  взглядом
И  всё  вокруг  меня  цветёт,
Дымок  плывёт  весенним  садом,
Душа  над  облаком  поёт.

В  траве,  цветущейся  полыни,
Вдихаю  горький  аромат,
Я  слышу  средь  кустов  рябины
Как  колокольчики  звенят.

Мне  хочется  бежать  и  прыгать,
Как  зайчик  солнечный  в  цветах.
Вокруг  тебя  ногами  дрыгать
И  утопать  в  твоих  глазах.
                                                                                   
Твой  голос  душу  мне  тривожит,
Что  пчёлкой  над  тобой  кружит,
Но  всё  мне  это  не  поможет  
Твоё  вниманье  заслужить.

И  я  под  взглядом  милым  таю,
Как  мне  об  этом  рассказать?
Лиш,  молча,  только  вновь  вздыхаю,
Вкушая  горький  аромат.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298109
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 05.12.2011


Про що кричать сичі

Лежу  і  слухаю  вночі,
Про  що  кричать  віщі  сичі.
Цікаво,  знають  вони  далі?
Чи  всі  польоти  їхні  вдалі?

Чи  в  небесах  колись  бували
Та  поміж  хмарами  снували?
І  чи  ламали  дужі  крила,
Коли  літать  було  несила?

Чи  так,  як  люди  в  темноті
Збирають  зорі  золоті,
Літаючи  по  всій  землі,
Стежки  шукаючи  ві  млі.

Мов  ті  метелики  вони,
Летять  на  світло  вдалині,
А  то  всього  огарок  з  свічки,
Із  мороку  чужої  нічки.

Те  світло  із  кінця  тунелю  
Сльозою  упаде  на  стелю
Та  в  рідній  хаті  на  столі
Ляже  окрайцем  в  сірій  тлі.

Лежу  і  слухаю  вночі:
Про  що  кричать  віщі  сичі?
Від  сліз  мокріють  мої  очі,
Нехай  не  сняться  сни  пророчі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297519
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.12.2011


Мої думки…

Мої  думки  лягають  на  папір,
Мов  те  зерно,  не  вигріте  на  сонці,
Як  бути  їм  серед  скелястих  гір,
Нагріти  душу,  як  в  своїй  долонці.

Хотілося  б  до  когось  на  поріг,
Стелитись  тишею  на  добрім  слові,
Чи  чорнобривцями  лягать  до  ніг
У  щирій  соловїній  рідній  мові.

Так  хочеться  летіти  між  дібров,
Чи  проростати  між  житів  у  полі,
Та,  як  позбутися  отих  оков,
Що  кимось  там,  призначилися  долі.

Одні  лиш  запитання  у  цю  мить,
Нема  кому  на  них  відповідати.
Прошу  у  Бога  двері,  ті  відкрить,
Що  я  боюся  їх  для  себе  відкривати.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297326
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.12.2011


Наллю у склянку…

Наллю  у  склянку  я  свою  вина,
Воно  сльзою    гратиме  на  сонці,
коли  до  мене  не  прийде  весна
і  смуток  заглядатиме  в  віконці.

Я  з  тою  склянкою  на  самоті,
ні,  буде  ще  моя  собака  Джина,
завиємо  у  тузі  й  темноті,
що  доля  наша  вирва  є  полинна.

Не  наша  буде  з  Джиною  вина,
що  теї  ночі  не  змогли  ми  спати,
своєю  самотиною  сповна
сплатила  дань  за  волю  і  розтрати.

Я  вип*ю  долю  цю  свою  до  дна,
наповню  склянку  тугою  живою,
снігом  летить  хай  в  коси  сивина,
зусрінеш,  Джина,  Новий  рік  зі  мною?

Наллєм  у  склянку  доброго  вина,
щоб  хоч  на  мить  розстатися  з  журбою,
надіючись,  що  все  ж  прийде  весна
і  ми  повиєм,  Джина,  ще  з  тобою




́

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297317
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.12.2011


БРОДЯГА

Жизнь  твоя,  бродячая,  без  истины,
Тянет  за  собою  шлейф  тоски
И  молитвы  все  твои  не  искренны,
Клятвы  все  до  гробовой  доски.

Вьётся  шлейф  над  тихими  могилами,
Юности  покоятся  мечты,
И  воспоминаниями  милыми
К  ним  ложатся  алые  цветы.

Позабытые  судьбы  ласкания,
Проростают  слёзы  у  траву,
Ветерка  холодное  касание,
Всё,  что  у  бродяги  на  яву

Лиш  душа  закрытая  у  врубище
Всё  мечтает  вольно  отлететь,
Что-бы  обрести  своё  пристанище
 Средь  цветов,  чтоб  пчёлкою  звенеть.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295232
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.11.2011


Плаче малий котик

Плаче  малий  котик,  уже  прийшла  зима,
А  у  нього  хатки  і  ліжечка  нема.

Що  робити  котику,  коли  сніг  кружляє?
Як  поїсти  ротику,  мисочки  немає?

Долею  своєю,  довго  б  він  журився,
З  дівчинкой  малою,  якби  не  зустрівся,


Вона  подарувала  кошеняті  ласку,
А  воно  для  дівчинки  муркотіло  казку.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295230
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.11.2011


БОЛИТЬ…

Болить  душа  і  рветься  з  тіла,
Хоче  летіти  в  простір  на  поля
Та  тільки  зламанії  крила
Болять,  і  тягне  вниз  свята  земля.

Гріхи  тяжіють  за  плечима
Днів  нескінченних  дебела  в'язка,
Жага  до  волі  незборима,
Мов  із  дитинства  забута  казка.

В  лузі  дзвенять  блакитні  роси,
Ранковий  вітер  душу  холодить,
Лягають  мрії  в  густі  покоси,
Та  якась  птаха  в  лісі  голосить.

Чому  тобі,  душа,  боліти?
Дивись  життя  буяє,  всюди  тут,
Чом,  скажи,  так  хочеться  летіти,
В  чужі  простори,  де  тебе  не  ждуть.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=293272
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.11.2011


Я не боюсь

Тамую  подих,  біль  минає,
У  очі  зазирає  пустота,
Зустріч  з  тобою  не  лякає,
Бентежить  лише  тиха  простота,

У  тиші  серед  заметілі,
Замерзнуть  ніжні,  теплі  почуття.
Сніжинки-мрії  згаснуть  в  тілі,
У  вихорі  безпутного  життя.


Можливості  твої  великі,
Обійми  безіменності  розкриті,
Незвідані  простори  дикі,
Душі  заціпенілої  сей  миті,

Зіллявшись  в  вічнім  поцілунку,
Відчую  в  серці  присмак  гіркоти
І  вже  не  треба  буде  трунку,
Щоби  до  істини  мені  прийти.

Лиш  змах  крила  й  блакитність  неба.
Чи  може  біль  і  вічне  забуття,
Я  не  боюсь,  тільки  не  треба
У  снах  моїх  твого,  смерте,  виття.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292893
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.11.2011


ІЗ ТИХИХ ДНІВ

Із  тихих  днів,  забутих  снів,
Вертаємо  в  майбутнє,
Туди,  де  Рай,  зелений  гай
Дитинство  незабутнє.

Туди,  де  нас  забув  вже  край,
А  може  ми  забули?
І  почуттів  тих  водограй,
Лягли  в  кущі  й  поснули.

Думок  сумний,  бджолиний  рій.
Роїться,  десь  над  нами.
Ми  летимо,  забутих  мрій
Торкаємось  крилами.

Ми  летимо  у  рідний  край,
Дзевенять,  спадають  роси,
До  крапельки  любов  роздай,
Душа  благає,  просить.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=279459
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.09.2011


Ти мене не любиш

Ти  мене  не  любиш  жовта  осінь,
По  ночах  шепочеш  все  не  те,
В  коси  залітає  твоя  просінь,
І  опавшим  листям  слід  мете.

Щастю  залила  дощем  дороги,
Виплескала  зорі  по  стежках,
Позбивала  я  собі  всі  ноги,
Об  каміння,  сховане  в  листках.

Всі  свої  усмішки  золотаві
Розгубила  ,  осінь,  в  чужих  снах,
А  мені  лишила  на  отаві,
Павутиння  спогадів  тих  прах.

Ти  мене  не  любиш,  тиха  осінь,
Не  даруєш  днів  своїх  красу,
Тому  я  блукаю  сама  й  досі,
Мрій  загублених  сльозу  несу.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=278502
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.09.2011


Слова, мов рута

Немає  справедливості,  забута,  
Шевченко  плаче  на  святій  горі,  
Його  слова  розсипані,  мов  рута,  
Живі  й  по  нині,  стали  на  порі.  

І  сльози  у  бідноти,  як  лилися,  
По  нині  ллються  вволю,  на  краю,  
Тобі,Вкраїна  бідна,  як  жилося,  
Так  і  живеться,  у  своїм  Раю.  

Немає  правди,  тільки  німа  вирва,  
Затягує  у  чорну  дрімоту,  
Людей  примарливі,  амбіціозні  гирла,  
Кидає  зрада  у  гнилу  пітьму.  

Хвиля  Дніпра  бється  об  печалі,  
Людського  гніту,  тупості  прибою,  
Нічого  не  змінилося  від  тоді,  
Коли  Шевченко,  земле,  сумував  з  тобою!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=278500
рубрика: Поезія,
дата поступления 03.09.2011


крок, ще крок…

Один  крок,  ще  крок  —  ступає  дитина,
Один  день,  ще  день  —  іде  роковина.
Який  ти    і  де?  Шепочуться  хвилі.
Один  крок,  ще  крок  —  долаються  милі.

Вузько  стежина  між  жита  лягає
Радість  і  горе,  в  житті  все  буває,
Кохання,  розлука  душу  терзає,
Щастя,  нещастя  все  серце  долає.

Як  швидко  в  житті  година  минає
Ось  уже  й  все.  Дощем  поливає,
Вітер  листочки  пожовклі  гортає,
Музика  тихо  над  краєм  лунає.

І  вже  не  треба  над  прірвой  ходити,
Хочеться  жити  і  в  небо  летіти,
Тільки  утомою  зім'яті  крила
І  в  небо  летіти  більше  не  сила.

Десь  поміж  трав  загубила  хвилинки,
Що  дарувалися  роси-живинки.
Не  до  кохала  та  не  до  любила,
Не  до  жила,  десь,  усе  розгубила.


Один  крок,  ще  крок  —  ступає  дитина,
Один  день,  ще  день  —  мине  роковина.
Хто  ти  й  де?    Шепочуться  хвилі.
Крок,  ще  крок  —  долаються  милі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=265063
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.06.2011


журавлі летять на Україну

Журавлі  летять  на  Україну,
Клекіт  розрізає  небеса,  
Серцем  я  на  Батьківщину  лину,
Де  землі  не  міряна  краса,

Де  вітри  жартують  із  весною,
Обривають  яблунь  пелюстки,  
Де  верба  схилилась  над  водою,
Молодістю  світяться  листки.

Там,  де  пісня  лине  через  поле,
Колосом  налитого  зерна.
Променем  у  очі  спогад  коле:
Як  там  Україна?  Як  вона?

Як  без  мене  будуть    стигнуть  вишні
І  антонівка,  як  буде  восени  
Нахиляти  віти  свої  пишні,
Яблука  даруючи  землі.

Як,  без  мене,  там  весна  прилине,
Синім  рястом  в  лісі  зацвіте,
Як  гніздо  лелеченя  покине
І,  як  сніг  дороги  замете.

Як  тумани  попливуть  ставками,
Гублячись  у  полі  за  селом,
Де  дитинство  бігало  стежками,  
Повертаючись  забутим  мені  сном.

Як  без  мене  рідна  Україна?
Я  не  знаю  та  болить  душа.
Думка  з  журавлями  в  небо  лине
З  ними  шлю  на    Вкраїну  вірша.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=263523
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.06.2011


коли ти пішов

Заплакали  роси,  коли  ти  пішов.
Росою  ті  сльози  спадалися,
Що  ,  ти,  там  у  краї  чужому  знайшов,
Русалки  у  хвилях  сміялися.

Мій  шепіт  над  ставом  криком  летів,
Біль  падав  душою  зім'ятою.
Мене  покидати  мабуть  не  хотів
Та  доля  здалася  крилатою.

Як  вечір  серпанком  над  полем  бринів,
Журбу  я  черпала  долонями,
Одній  доведеться  ростити  синів,
Самотність  забилась  над  скронями.
                   .................
Котилися  хвилі  загублених  днів,
Роки  пролягли    берегами,
Коли  ти  пішов  із  закоханих  снів,
Полинув  у  синь    журавлями.

́

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=263298
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.06.2011


Про що розказують коти?

Про  що  розказують  коти,
Примружуючи  очі?
Вони  з  природою  на  «ти»
І  бачать  серед  ночі.

Про  що  мурликають  коти,
Нагрівшись  біля  печі?
Не  знаємо  ні  я,  ні  ти,
Здвигаємо  лиш  плечі.

В  будинку  затишно  мені,
Лише  тоді  буває,
Коли  рябий  кіт  у  ві  сні
Свої  пісні  співає.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=259643
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 14.05.2011


Що ж, ти, вітре?

Що  ж,  ти,  вітре,  співаєш  сонету,
Сієш  сум  не  розділених  мрій,
То  дощем  поливаєш  планету,
То  кидаєш  думок  цілий  рій.

Знаю,  вже  не  повернеш  ніколи,
Теї  юності,  квітчаних  днів,
Тільки  пахнуть  в  саду  матіоли,
Аромат  пролітаючих  снів.

Де  ти  щастя  моє  бузенкове,
Залишився,  лиш  смак  на  губах,
Промайнуло  примарно-зіркове,
Я  з  тим  щастям,  мабуть,  не  в  ладах.

Хочу,  вітре,  знайти  ту  дорогу,
Що  веде  у  загублений  Рай,
Втамувати  душевну  тривогу,
Тільки  де  він,  едемовський  край?

Підкажи  мені,  вітре,  стежину
Чи  тобі  збитих  ніг  моїх  жаль?
Може  Рай  мати  нам  Батьківщину
Й  не  шукати  омріяну  даль?

Може  щастя,  це  кущик  калини
Її  цвіт,  що  по  вітру  летить,
Сміх  у  хаті  моєї  дитини,
Що  мов  промінь  у  сонця  бринить.

Що  ж,  ти,  вітре,  співаєш  сонету,
Сієш  сум  не  розділених  мрій,
То  дощем  поливаєш  планету,
То  кидаєш  думок  цілий  рій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=259635
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.05.2011


Чёрный Ангел

О,  Чёрный  Ангел,  зависти  и  страсти,
Моих  страданий  тёмное  пятно,
Желания  мои  у  твоей  власти,
Только  я  не  подчиняюсь  им  давно.

И  от  того  вся  жизнь  моя  в  ненастье,
Что  не  хочу  в  неволе  бытия,
Я  получать  от  жизни  своё  счастье,
Дороги  легкой  не  выбираю  я.

Напрасно,  Ангел,  надо  мной  смеёшься,
Мечтаю,  умирая  в  нищете.
Смотреть  с  улыбкой,    вороном  как  вьёшься,
Не  получив  души,  моей,  любви  к  тебе.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=259342
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.05.2011


Тополя, як я

Що  ж,  тополе,  стоїш  одиноко,
На  похилім  старому  горбі,
Шумиш  листям  своїм  однобоко
І  нічого  не  треба  тобі.

Мрії  росами  в  трави  упали,
Буйно  цвітом  кидала  коли,
Ми  з  тобою,  тополе,  зітхали,
Хоч  іще  молодими  були.

Поцілунками-листям,  дзвеніла,  
Ти,  надії,  тополе,  як  я,
Між  вітри  по  дорогах  пустила,
У  ромашки  на  дикі  поля.

Дні,  мов  листя  пожовкле,  летіли,
Кольорові  не  сняться  вже  сни,
Хоч  гілляки  морози  зустріли,
Ну,  а,  ти,  все    чекаєш  весни.

Що  ж,  толе  стоїш  одиноко,
На  похилому,  досі,  горбі,
Журно  й  сумно  зітхаєш  глибоко,
Знаю  я,  як  самотньо  тобі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=259341
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.05.2011


Безсоння

Там  за  вікном,  де  ніч  темінь  звиває,
Собакою  безсоння  скавучить,
Вона  буває  вовком  завиває
Чи  тишею  беззвучною  дзвенить.

Заснули  квіти  голови  схиливши,
Росою  сріблиться,  затихший  дзвін,
Ніч  темнотою  сад  заполонивши,
Відпочиває,  сперлася  на  тин.

А  місяць  скалиться  в  вікно,  сміється,
Сон  з  вітром  в  бур'яни  собі  летить,
Моє  безсоння  десь  совою  в'ється,
У  темноті  над  хатою  сидить.

Ось  ранок  тінь  своїм  крилом  черкає,
Втома  стелеться  уже  мені  до  ніг,
Нарешті  сон  повіки  закриває,
Безсоння  геть,  тікає  за  поріг.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258165
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 07.05.2011