| Сторінки (1/62): | « | 1 | » |
Зустрілась мені в жовтневій порі,
Приблизно о восьмій за часом,
Дівчи́на, в якої знизу й вгорі
Усе здавалось прекрасним:
І плечі, і губи, і дотик долонь,
І стегна, які не забути.
Якби ж тільки знав я, що нам у вогонь
Вона підливає отруту.
Якби ж тільки знав я, що так полюблю
Достоту справжнісіньку відьму.
Отруту її давно вже не п'ю,
А й досі ввижаю, мов рідну.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011555
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.04.2024
В місячнім сяйві краплями видно
Чорні твої зіниці.
Нині до ранку ми все ще рідні,
Потім навік - чужинці.
Ніжно-ласкаво шию торкає
Твій оксамит зап'ястя.
Зацілувати б з краю до краю
Горе моє щокасте.
Не розгадав я твої загадки.
Лиш би одну котруюсь.
Дай хоч красою собі на згадку
Вдосталь тепер налюбуюсь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010669
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.04.2024
Сиділи, гуділи, такі близькі.
Клубок тихенько розмотувавсь.
Вона щебетала свої казки,
А я у неї закохувавсь.
Промі́нила радість, живу й рясну.
Дзвеніла густими ко́сами.
Несла́ на долонях мені весну
І пахла вся абрикосами.
Донині у серці той світлий день
Цвіте бутоном гортензії.
Коханим писали моря пісень,
А рідній - лиш цю поезію.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010012
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.03.2024
Чую крізь скрегіт серця на ранок
Шелест осінніх трав.
Вчора коханій я наостанок
Всього себе віддав.
Вчора гриміли синхронним боєм
Наші палкі світи.
Кожну шпарину налив собою,
Перш ніж навік піти.
Осінь мій слід листопадом вкрила.
Мряка і дощ, і мла.
Що ти зі мною, рідна, зробила?
Випалила до тла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009730
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.03.2024
Що за доля така пропаща?
Видно, карти вальтом лягли.
І зустрілися хтозна нащо,
Й не зустрітися не могли.
Ніби горя було нам мало.
Захотілось. Хоч стій, хоч руш.
Облюбили і обплювали
Кожен закуток власних душ.
Розійшлися, як луг із гаєм.
Не радію і не тужу.
Рідну тінь повсякчас виглядаю.
Але що я тій ті́ні скажу?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009312
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.03.2024
Якби наперед я знав, що разо́м
Нам випаде стільки му́ки,
Я б все одно пішов цим шляхом,
Взявши тебе за руку.
Як би інакше пізнав я, що дзвін
Ллється від твого сміху,
Змусивши серце моє навздогін
Йокати тихо-тихо.
Якби наперед я знав, що за тим
Втрачу той дзвін наза́вжди,
Я б все одно тебе полюбив,
Рідною назвавши.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008577
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.03.2024
Раптом теперішнє втратило лік,
Зблякло минуле й прийдешнє.
Губи твої поцілунком обпік, -
Дві соковиті черешні.
Тіло в момент спалахнуло вогнем:
Сто́пи, і таз, і волосся.
Ми були ніччю, ми були днем,
Й все вже для нас відбулося.
Мліла в обіймах, рідна й проста,
Звірський збуди́вши голод.
Досі палають мої вуста.
Досі облизую солод.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008402
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.03.2024
Постукала пташка в моє вікно
З самого-самого ра́ння.
Думав проситиме пташка зерно, -
Зима за вікном невблаганна.
В лапах у пташки побачив лист
Виведений курсивом.
Рот мій від подиву округливсь.
Що за ранкове диво?
Вгледів почерк близько́ї душі.
Лист зберіг її чари.
Рідна, спинися. Стій. Не пиши.
Наші пташки - не пара.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008030
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.03.2024
Вчора щось трішки засумував.
Знаєш, самотність - пекло.
Потім обійми твої згадав,
В яких було завжди тепло.
Враз скарбувалось в тіні ночі
Тихе твоє сопіння,
Яке борознить на моєму плечі
Надцяте сновидіння.
Згадав і на серці мов камінь стлів.
Вже й сумувати нащо?
Рідна, добраніч. За сотню домів
Хай тобі спиться краще.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007560
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.03.2024
В час, коли землю студять сніги
І крижаний вітер,
Серцю твоєму бажаю жаги
Пристрастю горіти.
Хай не завадить важка рука
Щастя своє взяти.
Ноша хай буде твоя легка,
Відданість - завзята.
Хай замість тебе в годину лиху
Буде мені тяжко.
Зустрінь когось кращого на шляху,
Рідна моя пташко.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007099
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.02.2024
В ночі, де морок світ покрив,
Скував пітьмою зір та слух,
Я вдячний кожному з Богів
За мій непереможний дух.
В підступних пазурах інтриг
Я не скривився, не завив.
І хоч до крові бив батіг,
Та голови я не схилив.
Там, де панують гнів та плач,
Серед тіней, що сіють жах,
В часи знегоди та невдач
Не підкорив мене мій страх.
Нехай закриті стулки брам
Й блистять відплатою ножі,
Я – вказівник своїм шляхам,
Я – капітан своїй душі.
Переклад
----------
Out of the night that covers me,
Black as the pit from pole to pole,
I thank whatever gods may be
For my unconquerable soul.
In the fell clutch of circumstance
I have not winced nor cried aloud.
Under the bludgeonings of chance
My head is bloody, but unbowed.
Beyond this place of wrath and tears
Looms but the Horror of the shade,
And yet the menace of the years
Finds, and shall find me, unafraid.
It matters not how strait the gate,
How charged with punishments the scroll,
I am the master of my fate:
I am the captain of my soul.
William Ernest Henley
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006818
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.02.2024
Під кроком непевним застиг поріг.
Двері. За ними - вниз.
Окидую оком красу твоїх ніг,
Які так любив колись.
Ніжно милуюсь сумним лицем,
Жадно ловлю парфум.
Голос та руки тремтять. Чи це
Б'є електричний струм?
Про́шу, відчути ще раз пусти
Смак схолоднілих вуст.
Я мушу сьогодні, рідна, піти,
Бо завтра не спроможусь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006406
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.02.2024
Я п'ю каву в ранковій тиші.
Ще дрімає ранковий шум.
На руках причаїлася книжка,
На душі причаївся сум.
Палахтить горизонт на світанку,
Вітерець розвіває смог.
Пам'ятаю на цьому ґанку,
Як сиділи з тобою вдвох.
Наші дні були, рідна, прекрасні.
Наші ночі були палкі.
Я п'ю каву сам на терасі.
Наді мною гаснуть зірки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005427
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.02.2024
Поміж шуму машин, мерехтіння реклам,
Світла фар і звуків з колонки,
Пропливе, наче дим, розкидаючи шарм,
Рідна колись незнайомка.
Посміхнуся їй вслід, споглядаючи жар
Донедавна рідної спини.
У вечірній пітьмі огорне тротуар
Призабутий дух апельсина.
Пропливе, наче дим, назустріч вітрам,
І розтане, неначе пара.
Поміж шуму машин, мерехтіння реклам.
Колись рідна, тепер примара.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004842
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.02.2024
Догоріло слабке багаття.
Світять зорі та блиск очей.
Богом дане прокляття
Підпирає мене плечем.
Чую подих у літній тиші.
Чую тугу сумних зітхань.
Ми цей вечір собі залишим
Потай від нових кохань.
Догоріло тепло багаття.
Догоріло тепло сердець.
Що тобі, рідна, сказати?
Добре знаєш, літу кінець.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004259
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.01.2024
Я заховаю твій рідний сміх
Поруч із рідним сумом,
Рідних очей мускатний горіх
Поруч з п'янким парфумом,
Твій рідний дотик холодних рук
Поруч з гарячим станом,
Радість побачень, тугу розлук
Поруч із днем останнім.
Йтимуть години, війни, дощі,
Нові крапки та коми.
Я заховаю тебе в душі
І не віддам нікому.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003776
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.01.2024
Рука на плечі, нижче рука на стані.
Поруч блукає софіт.
Танцюй, моя рідна, танцюй востаннє,
Завтра зміниться світ.
Дивись, моя рідна, дивись востаннє
На очі мої в льоду.
Завтра і очі, і світ розтануть.
Сьогодні я поведу.
Топчи, моя рідна, софіт під нами.
І плач, моя рідна, плач.
Люби, моя рідна, люби без тями,
Поки звучить скрипач.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002309
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.01.2024
В напруженій тиші скрипнув диван.
Хоч він має що сказати.
Між нами стіна. Коло неї паркан.
Ми у одній кімнаті.
На вулиці згаснув останній ліхтар.
Настав листопад. І грудень.
Кімната бачила вдосталь чвар,
Іншої вже не буде.
Світає. Проїхав перший трамвай.
Питаєш чи це кінцева.
Прошу, моя рідна, не муч, не терзай
Серце сумного лева.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999338
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.11.2023
Не відкрите кафе не приносить дохід.
Не росте не политий сад.
Коло моря в піску не залишить свій слід
У боях полеглий солдат.
Не напише картину мертвий митець.
Не народить дитя вдова.
На весіллі у доньки загиблий боєць
Не промовить свої слова.
У будинку без стін на Яблучний Спас
Не збереться за стіл рідня.
Що сьогодні війна посіє для нас,
Ми пожнемо наступного дня.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981621
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.04.2023
Бува краса, що очі не відвести.
Нестерпно дивишся і поглядом їси.
Шукаєш спосіб в жертву щось принести,
Щоб стати власником подібної краси.
Така краса оспівана в легендах,
За неї війни йшли й бідніли багачі.
Я ж маю щастя бачити щоденно
Як засина краса у мене на плечі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978471
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.03.2023
Останні хвилини нарешті збігають
Року в сльозах і вогні.
Свято та сміх в цю ніч почекають,
Праця й наснага - ні.
Бажаю собі ще більше трудитись
В годину лиху й тяжку.
Тоді Миколай не стане баритись
Із миром в своєму мішку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969966
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.01.2023
Темрява стукає в наші двері,
Морок чатує надворі.
Чорні створіння лізуть з печери
Гасити нам сонце й зорі.
Та в темряві ми лиш рясніше розквітли,
Бо ми самі - це світло.
Бог випробовує наші сили,
Віру та стійкість духу.
Птиці, в яких металеві крила,
Скидають на нас розруху.
Та ми від ударів додолу не впали,
Бо ми самі - зі сталі.
Проказа морить садочки й школи -
Вкриває серця дурманом.
Раби прославляють свою неволю,
Готують для нас кайдани.
Та їм не скувати нашу природу,
Бо ми - це і є свобода.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968802
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.12.2022
Буде день, коли небо здійме́ться в політ
Крилами вільних птиць.
Коли зе́млі, що вбрали сльози та піт,
Зростуть полями пшениць.
Коли губи востаннє торкнуться чола
Горем дружин і мам.
Коли закатовані на́смерть тіла
Загоять останній шрам.
Пролунають гучно в той день імена
Під оркестровий туш.
Та до того дня забере війна
Скільки невинних душ?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951200
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.06.2022
– Де твоє серце, дитино? –
Спитав черговий «рятівник».
Він мав семиденну щетину,
Місцями зривався на крик.
– Серце моє коло мами.
Отам її тіло лежить, –
Дитя розвело руками.
– Серце моє стоїть.
Зацокали туфельки й берці.
На сукні промок рукав.
Солдат народився без серця
І в дівчинки серце відняв.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945323
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.04.2022
Світле небо закутали хмари.
Душу студять північні вітри.
Не беруть мене знов твої чари,
Не притягують теплі костри.
Підступають впритул блискавиці.
Накривають дощі грозові.
Стрінем літо, мабуть, поодинці,
Як ніколи раніше живі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918043
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.06.2021
Блакитним морем ходять кораблі.
Ракети в космос здійснюють польоти.
Десятки років люди на землі
Підкорюють глибини і широ́ти.
Плетуть мережі ліній і доріг.
Будують храми, здо́блять їх нефритом…
Та найскладніший виклик серед всіх
Чиєсь холодне серце підкорити.
Нема в цій справі стоптаних стежо́к,
Універсальних формул чи законів.
Один невірний вправо-вліво крок
І корабе́ль твій каменем потоне.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907104
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.03.2021
– У нього окрема палата. Він може бути небезпечним для оточуючих?
– Ні-ні, що ви! Ні в якому разі. Він абсолютно спокійний. Ну хіба за виключенням того, що постійно розмовляє сам із собою, – медсестра явно здивувалась такому питанню. – Його посадили в окрему палату за особистим проханням президента. Насправді президент наполягав, щоб ми облаштували палату найкращою технікою та меблями, але цей наказ ми проігнорували. Не зрозумійте нас неправильно, але йому це все ні до чого.
Вони йшли похмурим лікарняним коридором до головної палати лікарні. Ігнат Лаврентійович ніколи раніше не бував в подібних закладах і цей коридор йому нагадував гуртожиток, в якому він жив в студентські роки. Такі ж обдерті стіни, лампочки постійно коротять, блимають, і з обох сторін через кожні декілька метрів двері. Щоправда ці двері, на відміну від гуртожиткових, були масивними і замикались на, здавалось, незламний замок.
Коридор впирався в ту саму палату. Медсестра кивком голови підтвердила, що саме тут і сидить наш пацієнт. Ігнат Лаврентійович глибоко вдихнув і сказав «Відчиняйте». В замку зашаруділи ключі, пролунало клацання. Медсестра потягнула двері на себе і вони жахливо заскрипіли. «Просто райські умови для такої людини» – відмітив про себе дипломат.
В палаті виявилося ще похмуріше, ніж на коридорі. Ігнат Лаврентійович стояв на порозі з примруженими очима і намагався розгледіти хоч якісь образи в заповненому темрявою приміщенні.
– Чому тут так темно? – прошепотів він медсестрі.
– Він більшу частину життя провів у підводному човні. Власне сюди його доставили просто звідти, – медсестра першою увійшла до палати і жестом запрошувала дипломата йти за нею. – Від яскравого світла йому ставало тільки гірше, тому нам нічого не залишалося, як щільно затулити його вікно занавісками. Але тут є лампочка, і коли йому стає краще, він вмикає собі світло.
Очі потроху звикали до темряви. Ігнат Лаврентійович обережно переступив поріг кімнати і почав озиратися навкруги. Спочатку він звернув увагу на те саме вікно, яке знаходилося просто навпроти нього. Занавіски пропускали насправді мало сонячних променів. Поступово з пітьми почали проступати образи меблів.
Під вікном стояв письмовий стіл. Побачивши його, Ігнат Лаврентійович задався питанням, чи адмірал хоч раз за ним працював, відколи сидить тут. Але потім посол розгледів книжку, яка лежала на столі, із закладинкою посередині, і йому стало соромно за такі думки.
Праворуч від столу, у дальньому кутку, перекосилася старенька шафа. За її замкненими дверцятами, швидше за все, висів одяг адмірала (якщо йому взагалі дозволялося мати особистий одяг), а зверху на полиці пилилася художня література. Ігнат Лаврентійович підійшов ближче, щоб роздивитися, що читає пацієнт.
Книг виявилось не так багато. Всі старі, всі потріпані часом. Брати якусь з них в руки дипломат так і не наважився, а на відстані вдалося розпізнати тільки «Двадцять тисяч льє під водою» Жюля Верна і щось із Хемінгуея. Обкладинки інших були безнадійно зіпсованими. Зверху на книжках лежала тоненька палітурка, схожа на рукопис, можливо щоденник. На секунду посол навіть подумав, що то автобіографія, але вірилось у це слабко.
Поруч із шафою, ближче до дверей, на стіні висів стенд. Суцільна дошка із невеликою поличкою знизу. До дошки були прикріплені ордени та медалі адмірала, на поличці лежали грамоти та подяки. Десятки, а то й сотні нагород за майже п’ять років. Ця картина на якусь мить ввела Ігната Лаврентійовича в ступор. Він і до того прекрасно розумів, яка честь йому випала сьогодні, але тільки зараз вдалося усвідомити це повною мірою.
Тим часом медсестра обережно будила пацієнта. Його ліжко стояло біля протилежної стіни, ліворуч від столу. Воно виглядало достатньо комфортним і, що вже точно, відносно новим. «Хоч на це не поскупилися» – подумалось дипломату.
Спав адмірал на диво міцно. Ігната Лаврентійовича попереджували, що застане він пацієнта, швидше за все, сплячим, але сказали бути готовим, що той маритиме і розмовлятиме крізь сон. Говорили також, що в адмірала проблема з концентрацією уваги, що він весь в собі і повноцінного діалогу з ним не вийде. Що ж, принаймні перше попередження не справдилось.
– Валерій Карпович… Валерій Карпович… – впівголоса повторювала медсестра, схилившись над адміралом. – Валерій Карпович, у вас гість. Прокидайтесь, Валерій Карпович.
Адмірал лежав обличчям до стіни і медсестра злегка поклала руку йому на плече, запрошуючи повернутись. Дипломат відмітив про себе, що вона все робить надзвичайно акуратно: жодних різких рухів, жодних гучних звуків. «Повний спокій і ніякого стресу» – таким був основний аргумент головного лікаря, який змусив Комітет відмовитись від ідеї відправляти цілу делегацію до адмірала і натомість послати його одного, Ігната Лаврентійовича.
Пацієнт заворушився. Медсестра відступила на півкроку назад і повторила:
– Прокидайтесь, Валерій Карпович. У вас гість.
– А? Що? Хто? – адмірала вирвали із глибокого сну і він явно не розумів, що відбувається. – Куди ви мене забираєте? Накази не обговорюються! – Валерій Карпович різко повернувся обличчям до медсестри, кинув швидкий погляд на гостя і заметав очима в різні сторони.
– Валерій Карпович, ніхто вас нікуди не забирає. До вас прийшов відвідувач. Знайомтесь, це Ігнат Лаврентійович, – медсестра показала рукою в напрямку дипломата. Говорила вона спокійним тоном, таким, яким зазвичай заспокоюють дітей під час сильної грози. – Ігнат Лаврентійович – посол від Нобелівського Комітету. У нього для вас приємна новина.
Адмірал знову кинув погляд на гостя і знову не затримав його на ньому надовго. Його очі бігали по кімнаті, перестрибували з дверей на стелю, на медсестру і знову на гостя. Сам він виглядав напруженим і переляканим, тяжко дихав, навіть злегка сопів.
– Натискати чи не натискати? – Пробурмотів адмірал про себе. – Накази не обговорюються!
– Не хвилюйтесь, Валерій Карпович. Ігнат Лаврентійович до вас ненадовго. Він дуже хоче з вами познайомитись, – медсестра зробила ще півкроку назад і два кроки вбік, запрошуючи посла підійти ближче.
Ігнат Лаврентійович максимально ненав’язливо ступив вперед:
– Добрий день, Валерій Карпович! Для мене велика честь познайомитись з такою людиною, як ви. – Він постарався слідувати тону медсестри. Ігнат Лаврентійович мав колосальний досвід ведення ділових переговорів, вмів правильно підбирати слова і підлаштовуватись під співбесідника, проте сьогоднішня ситуація була унікальною. Сьогодні він відчував мандраж, якого не знав уже років двадцять, а то і всі тридцять. Не розуміючи, що говорити далі, і головне, як говорити далі, він вирішив зробити невелику паузу.
– Накази не обговорюються! Натискати чи не натискати? – Вчергове повторив адмірал. Його очі так і бігали зі сторони в сторону, а руки міцно вхопились за край ковдри, що вкривала пацієнта до грудей.
Зробивши глибокий подих, дипломат продовжив:
– Мене звати Ігнат Лаврентійович. Я член Нобелівського Комітету, – медсестра вже представила його адміралу, але виховання вимагало посла відрекомендуватися особисто. – Я до вас з офіційним візитом. Мене уповноважили повідомити, що вас номіновано на премію – Нобелівську премію миру. – З цими словами він ступив ще на півкроку вперед і тепер стояв практично впритул до ліжка. – Прийміть мої щирі вітання!
Ігнат Лаврентійович завмер, очікуючи на реакцію адмірала. Той на мить затримав погляд на дипломаті, відпустив ковдру і злегка привстав, спираючись на лікті. Адмірал був все таким же стривоженим і розгубленим, але здалося, що він намагається зосередитися на отриманій інформації. – А? Що? Натискати чи не натискати? – Очі знову застрибали між медсестрою і гостем.
– Валерій Карпович, ви пам’ятаєте, що сталося п’ять років тому? – посол був не впевнений, чи йому можна піднімати цю тему, і він запитливо глянув на медсестру в пошуках схвалення. Зовні та не виражала жодних емоцій, в тому числі негативних. Схоже, що Ігнат Лаврентійович був далеко не першим, хто намагався нагадати адміралу про його вчинок.
Він мовив далі:
– Ви були капітаном підводного човна. Атомного підводного човна. Вам надійшов наказ атакувати.
– Накази не обговорюються!
– Ви повинні були випустити ядерну бомбу. Ядерну бомбу, ви пам’ятаєте? Це призвело б до ядерної війни! Але ви не випустили її, ви не натиснули на кнопку! – Дипломат перебував у явному захваті від власних слів.
– Натискати чи не натискати?
– Ви не натиснули! Ви не виконали наказ! Ви запобігли ядерній війні! Ви врятували світ від катастрофи! Розумієте? Тому я тут. Я тут, щоб вручити вам Нобелівську премію і подякувати від імені всього людства за ваш вчинок! – Захвату дипломата не було меж. – Ви герой, Валерій Карпович! Ви герой!
Ігнат Лаврентійович замовк. Запанувала тиша, яку порушувало тільки часте дихання посла – він занадто збудився, розповідаючи історію.
Розгубленість і переляк зійшли з обличчя Валерія Карповича. Адмірал піднявся на ліктях трохи вище, скинув з себе ковдру і повільно сів, звісивши ноги з ліжка. Ще повільніше він подався вперед, взявся руками за комір піджака гостя і обережно підтягнув того до себе. Їх носи майже торкнулися один одного, а очі опинилися просто навпроти на відстані вказівного пальця. Герой промовив:
– А ти б натиснув?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898037
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 13.12.2020
Чекаєш мене на сирому подвір’ї, –
Здається, збирається дощ.
Одягнена в кеди і сукню вечірню.
Зігрітись – шотландський скотч.
В руках облізла опала кульбабка –
Хоч щось кольорове в цю ніч.
Я вийду, вручу тобі шоколадку,
Неначе коштовну річ.
Пройдемось знайомим безлюдним бульваром,
Розмови й думки все ті ж.
Та цього разу одним ударом
Ти всадиш у мене ніж.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888877
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.09.2020
Я знаю, кохана, ти плакала вчора –
Нещастям весь дім проник.
Додолу спустилась завішена штора.
У ванній промок рушник.
Із фільтра біжать дистильовані сльози.
Вороже блистять ножі.
Годинник на мене дивиться косо,
Аж кішки шкребуть в душі.
Від суму змарніли троянди у вазі.
Троянди, що я приніс.
Сядем, у тиші поснідаєм разом,
А потім повторим на біс.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879228
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.06.2020
Десь на обрії видно нового тебе –
Абсолютну твою протилежність.
Новий ти все в кишеню собі не гребе.
Новий ти тут і там обережний.
У нового тебе в житті є мета,
І є план як її досягнути.
Новий ти вірить в Бога не тільки в свята,
І йде вірним шляхом на розпутті.
Незворушний, мов лід, міцний, наче чай,
Новий ти – із іншого тіста.
Новий ти зовсім поруч – рукою подай,
Та старий ти не зрушить із місця.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876586
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.05.2020
Припускаю, що ми перетнули фініш.
Що назад повертати пізно.
Припускаю, що більше нічого не вдієш.
І ми абсолютно різні.
Припускаю, що ввечері, в годину самотню,
Про мене ти не згадаєш.
І можливість обрати дорогу зворотну
Ти навіть не припускаєш.
Дзвінків, прогулянок, як і побачень
Не хочеш, я припускаю.
Мені побажаєш натхнення й удачі,
Я щастя тобі побажаю.
Несказане ли́шиться жестом напам’ять,
Засяде глибо́ко в душу.
Та більше від того калічить і ранить
Потік безкінечних припущень.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842046
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 15.07.2019
Моє серце терзає рана.
Руки сковує тя́жкий браслет.
Я від тебе, моя кохана,
Маю один секрет.
Пробач мою душу грішну.
Я хоч і з виду сталь,
Та ти моя слабкість ніжна,
Мій найдорожчий кришталь.
Таємниця ця – камінь на шиї.
Не сила її носить.
Та тільки тобі відкрию,
Погубиш мене в ту ж мить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839732
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 23.06.2019
Інші зможуть, що ти не зміг.
Скажуть те, чого ти не сказав.
Пройдуть там, де ти збився з ніг.
Проб’ють мур, що тебе зламав.
На вершинах, що ти не скорив,
Чийсь чужий майорітиме стяг.
Обігне хтось крутий обрив
Там, де ти не здолав свій страх.
Тож гартуйся, кріпись, терпи
І тримай в голові одне:
Руки хай опускаються в них;
Ти – це той, хто всього досягне.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835774
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.05.2019
Лиши́ться відбиток пальця на склі,
Почата від кашлю мікстура,
Півпачки вівсянки в кутку на столі,
Не збита температура.
Лиши́ться волосся по всіх килимах,
Поламане бильце крісла.
Лиши́ться початок в красивих віршах.
Лиши́ться закінчення стисле.
Чашки, каструлі, стакани, ножі,
Для квітів не куплена ваза…
Лиши́ться лиш спогад, спогад в душі.
Все інше зітреться часом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833843
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 28.04.2019
Зрозумів я сьогодні свою свободу –
Мінімальний обшир людських потреб:
Право їсти хліб, право пити воду,
Лікувати зуби й сварити реп.
Самостійно обрати напрямок руху,
Молитись іконі чи портрету вождя.
А більше й не треба для чистого духу,
А більше й не просить вільна душа.
Для простого у всіх розуміннях народу,
Що живе в режимі «Зміну взяв, зміну здав»,
Навіть двері в стіні то вже є свобода,
А відсутність кайдан – рівність прав.
І якщо під ногами пряма дорога,
Є кишені, в кишенях ще щось дзвенить,
То свободу обмежують лиш стеля й підлога,
І спина, що таки час від часу болить.
У вікні промінь сонця і клаптик неба,
Під удар підставляти іншу щоку.
Що ж іще мені для свободи треба,
Від природи вільному мужику?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804528
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 27.08.2018
Хай як не банально звучить це чи грубо,
Послухай просту пораду:
Деякі речі, зціпивши зуби,
Потрібно лишити позаду.
Як модуль космічний, злітаючи в небо,
Скидає баласт в атмосферу,
Зумій відірвати частинку від себе
І вистав її за двері.
Не факт, що від цього розпустяться квіти
Обабіч твоєї дороги,
Та іноді шанс це єдиний звільнити
Місце для чогось нового.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757311
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 26.10.2017
В чудесних краях нещодавно я був,
Де кожен прокинутись мріяв.
В місцях де на нитці чарівній павук
Пускає повітряних зміїв.
В долинах, де вічно срібляться сніги,
Пригрівши поля під покровом.
Де в хмарах нанизують димні круги
Стрімкі літачки паперові.
Там вітер-бешкетник, спіймавши квача,
Жене спритну хвилю по морю.
Мурахи у травах ганяють м’яча,
А сойки виспівують хором.
Там бурі суворі, дощі там рясні,
І спека під сонцем дай Боже.
Та там марнувати відведені дні
На скигління зовсім негоже.
Щоб в світ цей заглянути, лиш озирнись
Праворуч, ліворуч на крихту.
Шляхи в ці місця протоптані скрізь,
І вхід туди завжди відкритий.
Я й зараз там, друже, в ранковій росі
Вмиваю заспане обличчя.
Живу все життя в споконвічній красі
Й тебе приєднатися кличу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678559
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 17.07.2016
Я знаю, бувають надлюди,
Я ж, напевно, недолюдина.
Подібні мені – всюди,
І кожен по-своєму єдиний.
Очі у всіх блакитні,
Та в когось з відтінком неба.
Душі у всіх відкриті,
Не завжди в той бік, в який треба.
І руки, і ноги, і плечі –
Таке все однаково різне.
Та кожен на ті ж самі речі
Крізь власну дивиться призму.
Живемо так, як вже буде,
Допоки не зігнеться спина.
Я знаю, ми всі недолюди,
Та кожен із нас надлюдина.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587882
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.06.2015
Так рідко пишеться щось хороше,
Що серце й душу приводить в лад.
Слова так рідко на перли схожі,
Рядки не квітнуть вінком троянд.
Життя, по суті, і є поема,
От тільки щось в ній весь час не так.
Невчасно станем, кудись звернемо,
То тут не в риму, то там не в такт.
Та й ми далеко не всі поети,
Хтось драму пише, хтось пише твір.
І кожен власні падіння й злети
Жбурляє спогадом на папір.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556946
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.02.2015
Не буває вічних речей.
Час повільно виводить все з ладу.
Як крізь пальці вода протече,
Так довіра обернеться в зраду.
Наче літо, любов пролетить.
Почуття, наче зірка, погасне.
Рана з часом переболить,
А потворне стане прекрасним.
Тимчасова самотність пройде.
І здригнеться оте незворушне.
Та не зникне лиш згадка про те,
Як колись тобі плюнули в душу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524423
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.09.2014
Зламав ти усе, що лиш міг зламати.
Очі закрий і спи.
Хай лагодить все замість тебе кімната,
Хай править твої помилки.
Довірся трубі й електричному дроту,
Проблеми спусти в димар.
Хай робить повітря твою роботу,
Хай світло несе тягар.
Не думай марати обличчя чи руки,
Ніколи, ніяк, ніде.
Хай спить твоя совість, хай сплять твої муки,
Хай доля вперед веде.
Мов пісня солодка життя твоє стане
Без вчинків і без зусиль.
Як час лікуватиме всі твої рани,
А ніч тамуватиме біль.
Віддайся в полон акордів та літер,
На розсуд мостів і площ.
Молитви твої хай насвистує вітер,
А сльози виплакує дощ.
Нехай твоя тінь опиниться в центрі
Можливостей і перспектив.
Ти ж сам уникай старанно і вперто
Кроків перших і слів.
В сусідніх квартирах стихають розмови.
Початок нової доби.
Притисни подушку, згадай колискову,
Очі закрий і спи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490906
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 07.04.2014
Ця проклята ганебна звичка –
Вічно в очі, лиш в очі дивлюсь.
Не на груди, не під спідничку –
На найбільшу спокусу спокус.
Розглядаю їх звірськи, тваринно,
Поринаю цілком в глибину.
Не соромлюсь пускати слину,
Не соромлюсь кусати губу.
Намагаюсь прибрати цю ваду,
І зриваюся раз у раз.
Знаю маєте й інші принади,
Й виставляєте їх на показ.
Та ні шиї, ні стегон голих,
Ні сідниць, ні вуст, ні плечей
Не полюбиш нізащо й ніколи,
Як не любиш жіночих очей.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474809
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 25.01.2014
Будь благим, і будь палачем.
То дияволом, інколи богом.
Захлинайся нестримним плачем
І розкатуй від сміху підлогу.
На своєму стій обома.
Регулярно своїм поступайся.
Хай бушує в тобі війна,
Перемир’я кружляє в вальсі.
Твердий будь, будь алмаз, будь титан.
М’який, пухкий, як мамине тісто.
Заховайся в собі, завжди сам,
На виду в всіх, на першому місці.
Будь таким, яких ще не було,
Сотим клоном сірої маси.
Але будь, просто будь всім на зло,
Незалежно від віри чи раси.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465834
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.12.2013
Ти стомилася щастя вдавати,
Все чекати, що щастя прийде.
Кажеш, я не умію кохати,
Маю серце холодне й тверде.
Не турбуюсь про тебе ні грама,
Не притисну до себе вві сні.
Кажеш, ти на словах лиш кохана,
А насправді ж байдужа мені.
Просиш швидше це все припинити,
Розійтися ось тут і тепер.
Дуже сильно це хочу зробити,
Та занадто кохаю тебе.
Я кохаю тебе до нестями,
На край світу з тобою втечу.
Хоч здаюсь незворушним, мов камінь,
У душі я від тебе тремчу.
Про любов я не стану кричати,
Краще мовчки за руку візьму.
Замість того, щоб щось обіцяти,
Обережно тебе обійму.
Так жадаю й нестерпно боюся
Доторкнутись тендітних плечей.
Хоч не палко на тебе дивлюся,
Та не можу відвести очей.
Ти повір, що для мене одна ти.
Неважливе все інше, пусте.
Може я й не умію кохати,
Та кохаю тебе над усе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461802
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 21.11.2013
Забраковані вітром крила –
Ти ніколи не зможеш літати.
Нам природу змінити не сила,
Твої родичі – це примати.
Ти забудь про безкрайнє небо,
Ці простори тобі закриті.
Для людини просто ганебно
Щиро вірити в щось на світі.
Не торкатися сонця рукою –
Не для того потрібні руки.
Лиш змирися, що за спиною
Не ростуть ті пернаті штуки.
Хочеш в хмари нестерпно дуже –
Недостатньо просто хотіти.
Так, це боляче, але, друже,
Ти ніколи не зможеш злетіти.
Ти не вирвеш з землі коріння,
Не підіймешся вище даху.
Та від мрії нема спасіння:
Душа в тілі, як в клітці птаха.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411640
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 23.03.2013
Мовчи, як нічого сказати,
Мовчи, як сказано вже все.
Бо розкіш слів порожня трата,
А їх набір – твоє лице.
Мовчи, коли говорить стадо;
Коли немає слухачів;
Якщо в словах відсутня правда.
Мовчи, коли бракує слів.
Виконуй те, що знаєш, мовчки.
Даремно навіть не кивай.
Склади в єдине всі шматочки
І лиш тоді відповідай.
Мовчи, коли слова продажні.
Цінуй слова. Слова – дари.
Та лише з глуздом власним завжди, -
Ти чуєш? - завжди говори.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386533
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.12.2012
Де це мале с т е р в о заховалося? Пищить же ж десь поруч. Не довго тобі пищати залишилось. Скоро будеш там, де й твоя матір. Ах ось ти де! Думала, не знайду тебе в шафі? Сюди йди! Реви, реви, люблю, коли ви страждаєте. Обожнюю водити ножем по ваших обличчях, тоді ви стараєтеся не плакати, притихаєте, але щосекунди здригаєтеся від схлипувань, що вириваються зсередини. А якщо ніж ще й притиснути трохи сильніше, так, щоб проступила кров, то тоді ви своїм виглядом мене заводите ще дужче. А не треба було ховатися від мене! За це я розмалюю твоє ніжне личко. Ось так. Все, годі прелюдій, час розважатися. Прирізати її зараз чи після? Краще після, мертву трахати не цікаво. Маму можеш не гукати, вона тебе не почує. Добре… Боже, як добре…
- Ваша честь, я лише хочу сказати, що щиро розкаююсь в скоєному. Я знаю, мені нема прощення і я заслуговую вищої міри покарання, але якби у мене був ще один шанс, ще одна, хоч і найменша можливість все виправити, я обов’язково б нею скористався.
Передісторія
12.04.12 «Маніяка спіймано?
Сьогодні міліція затримала чоловіка, якого підозрюють у вбивстві і зґвалтуванні своїх дружини та дочки. Напередодні в його будинку було знайдено їх знівечені тіла, самого ж чоловіка оголосили в розшук. Впізнав його і повідомив у внутрішні органи продавець супермаркету, в якому підозрюваний вирішив купити продукти харчування. Наразі слідство продовжується, але всі ми сподіваємося, що затриманий є тим маніяком, якого намагаються спіймати вже близько року.»
14.04.12 «Вбивцю ідентифіковано
Як повідомляють наші джерела у внутрішніх органах, ДНК затриманого два дні тому громадянина Д. за підозрою у вбивстві і зґвалтуванні власних дружини та дочки співпало з тим, що знайшли у статевих органах жертв. Таким чином, прокуратура має неспростовні докази його причетності до цього жахливого злочину. Причетність підозрюваного до інших подібних злочинів, що трапилися раніше, встановлюється.»
26.04.12 «Жителі досі в небезпеці
Розслідування причетності громадянина Д., якого обвинувачують у вбивстві і зґвалтуванні власних дружини та дочки, до інших дванадцяти подібних злочинів, що трапилися протягом останнього року, зайшло в глухий кут. Міліція не має жодних доказів стосовно цього, а у підозрюваного до того ж є алібі. Тому, на жаль, місто не може видихнути з полегшенням.»
Епілог
- Що сталося, доню?
- Мені приснився кошмар. Мені приснилося, що у мене під ліжком сидить монстр.
- Ходи я тебе обійму. Ти ж знаєш, що ніяких монстрів не існує.
- Так, але уві сні він був таким страшним, таким справжнім. Він вхопив мене за ногу і хотів з’їсти.
- Ну не бійся, не бійся. Це всього лиш сон. Монстри живуть лише у тебе в голові. Просто перестань про них думати, і вони зникнуть.
- А можна я піду спати до вас з мамою?
- Ну гаразд, тільки тихо, щоб маму не розбудити.
- Татку, ти у мене найкращий у світі тато!
P.S. Найстрашніші монстри живуть у нас в голові.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385268
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 16.12.2012
Про що співає в сутінках цвіркун?
Нема в мелодії його тужливих нот.
Він покровитель незрадливих струн,
Позбавлений подяк шумних і нагород.
Щоночі новий грає він концерт,
Солодку пісню непідвладну часу.
Ніхто не зробить барду комплімент
За колискову ніжну та прекрасну.
А що в житті є в цього оптиміста?
Лиш боротьба за власне існування.
Та він співає бездоганну пісню,
Майстерні звуки видає до рання.
І не потрібні цвіркуну овації, аншлаги,
Ні божевілля публіки, фальшиві крики «Браво!».
Так, він талант, та лиш простий трудяга,
Невизнаний маестро в росовитих травах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385200
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.12.2012
Випий зі мною отрути
Й цілунком союз наш скріпи.
Випий зі мною отрути
Й до смерті мене полюби.
Хотіла вогонь ти відчути,
Що груди до виску пече,
Так випий зі мною отрути
І разом до раю втечем.
Ти можеш байдужою бути
До слів моїх, дій і думок,
Та вип’єш зі мною отрути
Й відчуєш між нами зв’язок.
Ей, випий зі мною отрути,
Це наш чарівний еліксир.
Бо поруч з тобою заснути
Завжди тільки мріяв, повір.
Якщо мене хочеш забути,
То тут в нас дорога одна:
Випий зі мною отрути,
Випий отрути до дна.
І навіть якщо ти не вип’єш,
Я сам до гарячки нап’юсь.
Мене наостанок окликнеш,
Та я уже не повернусь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362023
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.09.2012
На мертвій висохлій землі,
В радіаційній сірій млі,
Стоять, позбавлені життя,
Самотні привиди-міста.
Скриплять іржаві каруселі,
Мовчать покинуті оселі,
Гнила білизна на балконах.
Для всіх тепер це мертва зона.
Тут не гуляє більше свято,
Тут заросли стежки прокляті.
На ці місця примара смертна
Свої накинула тенета.
Повітря тепле, промінь грає,
Та холод тут, тепла немає.
Й в спекотну сонячну погоду
Тут тіло студить прохолода.
Цей край забув про сміх дитячий.
Тут тиша. Лиш тополі плачуть.
На місці вулиць нині пустка.
Ця територія бездушна.
В повітрі кисню тут нестача.
Місцини ці тепер відлячні.
На цій, колись квітучій, зоні
Тепер стоїть клеймо «Чорнобиль».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333336
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.04.2012
Так мало сонця світить нам.
Світило тускле чи то ми сліпі?
Ми не потрібні більш богам,
Бо молимося лиш собі.
Дощ падає не зручно і невчас,
Свої тіла гнилі сташимось намочить.
Ховаємось під ліжко кожен раз,
Коли почуєм як гроза гримить.
Залежаний ненавидимо сніг.
О, Господи! Зимі ж начхать на календар!
Забитись любим в свій барліг
І плакать, нити, що життя не рай.
А може досить все винить навкруг?
Планета ж не працює нам на втіху.
Тому, хто й сам собі не друг,
Й в могилі ж-бо не буде тихо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323804
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.03.2012
Як тільки сонце з неба піде
І землю темрява пройме,
Виходять гратись ночі діти,
Там, де ніхто їх не займе.
Суспільні виродки, одначе.
Сволота. Інших слів нема.
За ними матері не плачуть.
У них тепер своя сім’я.
Ніхто ніколи не згадає,
Що і вони були людьми.
Цукерки їли з теплим чаєм,
Допоки з дому не втекли.
І не злочинці, не бандити,
Голодні будуть – не вкрадуть.
Обличчя мурзані, розбиті –
Їх люди боком обійдуть.
Смітник їм кухня і оселя.
Їх доля – руку простягать.
А недочитаний бестселер –
В вогонь сторінки підкидать.
Ходити босим по асфальту,
Бути суспільства вигнанцем…
Чи пам’ятають рідну хату?
Вони відчужені Творцем.
Та ніч приходить – всі веселі,
Лунають реготи з пітьми.
Скриплять тихенько каруселі, -
В душі залишились дітьми.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312186
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 07.02.2012
Маленький хлопчик сидів у калюжі. Йшов сильний дощ й легка маєчка, в яку він був одягнений, щільно прилипла до мініатюрних грудей дитини. Хлопчик черпав пісок з дна калюжі і просіював його у себе крізь пальці. Поруч не проходили люди, не проїжджали машини, й малий був щасливий просто насолоджуватись шумом падаючої води. І ще ці маленькі сірі камінчики, які час від часу застрягали між його пальцями, були такими приємними на дотик, що він стискав долоню в кулак і довго-довго потирав кожним із них по своїй гладенькій шкірі. Дощ був теплим, травневим, і ніжно лоскотав хлопця за вухами.
Щоночі він йшов додому з побачення із задертою догори головою. Дорога була нерівною, юнак постійно вступав у які-небудь ями чи спотикався об горби, проте відвести погляд від яскравих зір не міг. Кожного разу хлопчина перераховував їх кількість і кожного разу в нього виходило різне число. Потім він переводив очі на залиті місячним сяйвом околиці і робив декілька глибоких вдихів свіжого нічного повітря. Легкий серпневий вітерець пестив його волосся і він не помічав, як опинявся біля власного дому.
Чоловік середнього віку збирався на роботу. За вікном густо сипав мокрий листопадневий сніг і мужик проклинав цілий світ за те, що сьогодні йому потрібно висовувати свого носа на вулицю. Вшубкавшись у два светри і ледве натягнувши поверх них теплу куртку, він стрибав на одній нозі, натягуючи на другу чобіт. Все тіло ломило і трусило в передчутті майбутньої зустрічі із холодним повітрям і мокрими дотиками сніжинок. В голові крутилась лиш одна думка: швидше б дістатись теплого притулку, швидше б вмоститись за свій персональний комп’ютер.
Він ніколи не пропускав схід сонця. Дідусь мав багато років життя за плечима й тільки краса переходу між ніччю і днем досі справляла на нього неймовірне враження. Вранішній лютневий мороз, який дід пропускав через свої легені, підігрівав запал старого до майбутнього видовища, і він зручно вмостився у снігу на своєму звичному місці під старою березою. Дід одягнув лише легку свитину, й дрижаки холоду проймали його до кісток. Та це був приємний, бажаний холод. Тут старий відчував єднання з природою. Він згадував, як ще зовсім малою дитиною хлюпався у калюжах під дощем, як зачаровано розглядав нічне небо у підлітковому віці, і пам’ятав чи не кожен свій схід сонця. Світило показало чоло на горизонті. Сльоза покотилася по щоці дідуся. Він завжди мріяв померти саме на цьому місці, під його березою. Бажання збулось.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310200
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 30.01.2012
Кого ти все життя кохала?
Кого ласкала ти теплом?
Для кого ніч недосипала,
Співала пісню перед сном?
Кого тримаєш в себе в серці?
Хто став частиною душі?
Кого ховала ти під крильцем
Від снігу, спеки і дощів?
Чиї лякливі оченята
Щоночі бачиш уві сні?
Хто міг «Люблю» за так сказати,
В обійми тиснувся міцні?
Хто був найбільшим твоїм скарбом?
Хто завжди в щоку цілував?
Кого казать навчила правду?
Хто вперше мамою назвав?
Кого постійно виглядаєш?
Для кого місце за столом?
Багато років вже чекаєш,
Та він не йде, не йде додом.
Хто не провів у путь останню?
Хто не зронив від сліз краплин?
Він щирим був твоїм коханням.
Кого забув, забув твій син?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308924
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 24.01.2012
Вуса сиві, ніс червоний.
Несе казку на долонях.
Не простий долає шлях
Із мішками на плечах.
Він працює ніч єдину
Для дітей, що вірять в диво.
Під ялинку новорічну
Покладе він річ незвичну.
Хоч старий вже, хвора спина,
Та чекає там дитина.
Дід залазить у димар -
І почнеться цей кошмар.
Підкрадеться він до ліжка,
Обійме малого ніжно.
Скаже хлопець: "Справжній ти!"
Дід: "Так. Тихо, хлопче, спи".
Далі ласки, плач і сміх.
Дід - проклятий педофіл.
А дитина щиро вірить,
Що дідусь її не скривдить.
В ніч казкову, в ніч чарівну,
Дід гвалтує їх, наївних.
Перед тим, як дім покинув,
Ще й гостинності відвідав:
З'їв із медом смачний пряник.
Хлопець плакав цілий ранок.
Це із пам'яті не змити.
Як із цим надалі жити?
У один всі злились дні.
Він закрився у собі.
Все малює той малюнок...
Дід зробив такий дарунок.
Вірш не ставить за мету змінити
уявлення про Діда Мороза чи заперечити факт
його існування, а лише звертає увагу на проблему
насилля над дітьми, яка особливо гостро постала
у сучасному суспільстві.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299527
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 12.12.2011
Тоді я вперше з ним зустрівся. Те почуття незрозумілого, роздираючого тіло зсередини страху було мені ще незнайомим. Звичайно, я і раніше з ним перетинався, але так, щоб обличчям до обличчя, такого ще не було. Мій мозок всіляко намагався заблокувати спогади про нього і я вигадував різноманітні версії, аби тільки заперечити факт його існування. Але тепер, коли він стояв на відстані якихось десяти метрів від мене... Всередині мене все похололо, а по тілу бігали гігантські мурашки. "Не видавати страх, тільки не видавати свій страх" - подумки повторював я, а сам тремтів і ледве перебирав ногами. Тоді мені вдалося з ним розминутися, вдалося вижити...
- Не вигадуй, це все твоя фантазія! - а я так благав, так просив їх переїхати, втекти з цієї чортової місцини. Я навіть погрожував податися в монастир. Посадили під домашній арешт. Його не ув'язниш...
В ту ніч я проснувся від холодного подиху, який студив моє обличчя. Відкрити очі я не наважився. Так і лежав години дві, боячись навіть повернутися на інший бік. Я чув, як роздуваються його ніздрі, як він сопе. Від переляку кинуло в жар. Господи, я ледве не втопився у власному поту! Тоді я вперше почав молитися. Молився як вмів. Головне - подумки. Не знаю, чи почув Бог мої молитви, але треті півні заспівали на диво рано. Вдалося вижити...
Коли вони прийшли по мене, я сидів у кутку і колихався. "Звільнив, я просто їх звільнив". Вони не питали, навіщо я це зробив, не дивувались, що саме я їх викликав. Один з них підійшов і запропонував води. Як же хотілося витягнути пістолет у нього з кабури і застрелитися! Та я знав, що так просто він мене не відпустить. Він би й батьків моїх не відпустив, а значить я зробив все правильно. От тільки ніж виявився не таким гострим, як я розраховував, трішки помучились. Але то нічого, живими б вони мучились більше. З будинку виводили під руки з двох сторін. Його не втримаєш...
Його присутність я відчував навіть у ванній кімнаті. Незрозуміле відчуття, ніби тисне щось на мене з усіх сторін. А він завжди стояв за спиною. Я ніколи не обертався. Дзеркал старався уникати. Одного разу я не втримався і поглянув назад. Очі нічого не зафіксували, та він був там, я це точно знаю. Він нічого не говорив, нічого не робив, та сама його присутність робила з моїм мозком жахливі речі. Уява розігрувалась і я вже не міг контролювати свій страх. Емоції стримував, а страх не міг. Хтось колись розказував, як втікав від нього, та я в це не вірив. Тому й не пробував. Якось я закрився від нього в темній вузькій кладовці. Стіни ледь мене не задушили. Я бився в них, ліз на стелю, кричав, а двері знайти не міг. Тоді я вперше покаявся, вперше зізнався у своїх гріхах. Бог мене не почув. Кладовку залив промінь світла, він пробивався у щілину між дверима і стіною. Мабуть, протягом відкрило двері. Вдалося вижити...
- Ти можеш його описати? Намалюй його, - я не знав, як це зробити. Він стояв у лікаря за спиною, а я не пам'ятав, як він виглядає. Лікар ще довго щось буркотів, та я його не чув, я занурився у власні думки. Це було єдине місце, де я почувався вільним. Та я не був там щасливим, там прокидалась моя совість і я починав плакати. Я плакав за батьками, плакав за попереднім життям. Я ридав, тому що мені було себе шкода. Не знаю, чи плакав я насправді, але в думках я заливався слізьми. Мене відводили в палату, і я знову опинявся під його впливом. Я почав з ним говорити. Я більше його не боявся, я мовчки йому підкорявся. Приходили санітари, давали ліки. Скоро санітарів не стане. Його не вилікуєш...
Інколи він приходив у мої сни. Він кликав мене за собою, а коли я не йшов, він просто виривав мою душу. Він її виривав і викидав. Я бачив, як вона опирається йому, я чув її крик, відчував її муки, та нічого зробити не міг. Тоді він залазив на місце душі, і я прокидався. Прокидався де-інде, але тільки не вдома. За селом, у лісі, біля річки... Майже завжди руки були у крові. У крові і землі. Я приходив додому тільки під ранок, а пізніше знаходили жертви. Його жертви. Якось я проснувся раніше потрібного. Я руками заривав труп. Тоді вдалося втекти, вдалося вижити...
Я лежав у труні, на похорони майже ніхто не прийшов. Волосся сиве, весь змарнілий, помітно, що заляканий. А мені всього 25. Священника не було - самогубців не відспівують. Я був надзвичайно розгніваним з цього приводу: я не самогубець - це він мене убив! Закопали на окремому кладовищі, ніби я в чомусь винен. Його поруч не було, мертвим я був йому не цікавим. Після смерті я намагався його знайти - не вдалося. І навряд чи вдасться, хоч у мене попереду і ціла вічність. Я знав, що він десь є. Його не уб'єш...
Дякую за натхнення Наталку Чопик(Ilsa) і її твір "У цьому домі геть порожньо…"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291427
рубрика: Проза, Езотерична лірика
дата поступления 07.11.2011
Де ділись генії-поети?
Де ділись генії-митці?
Що карбували, як монети,
Слова, тримаючи в руці
Не паличку чарівну палко,
А звичайнісіньке перо,
Любили мову рідну змалку,
Плекали в серці, як добро.
Де ділись генії великі?
Де ділись ті, що в туги час,
В години розпачу і крику
Слівцем підтримували нас?
І в майже мертвій вже країні
Лиш чулись вільні їх слова,
Слова прекрасні, солов’їні, -
Жива ще мова, ще жива!
То не слова були – перлини,
А мова – чистий діамант.
Творили задля України.
Де дівся зараз той талант?
Де ділись поклики надії?
Де ділись щирі голоси?
Над ними зараз вітер віє,
Їхні могили заросли.
Бо їх нема, пішли у вічність,
Пішли давно у забуття.
Та не померла їх величність,
Та не забуте їх життя.
Але чи варто пам’ятати,
Якщо не можем оцінить?
Ми мову стали забувати,
В чужій країні стали жить.
Батьків ми славу в бруд втоптали,
На рідний край вдягли ярмо.
Самі у себе все покрали,
Так скоро й матір продамо!
Сліпі ми стали, безпорадні,
У душах жадібність кипить.
Де ділись генії-таланти,
Хто словом все це міг спинить?
І поки ще мовчать багнети,
І стали черствими не всі,
Озвіться, генії-поети!
Озвіться, генії-митці!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286846
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 17.10.2011
Птаху Щастя тримаю в руці.
Вустами сміюся, сльоза на щоці.
"Ну все, переможець! Нарешті впіймав!"
Зміню на квартиру свій сірий підвал.
Геть треники брудні - джинси куплю,
Не буду більш їсти траву і смолу.
Помиюсь нарешті, зніму десь дівчат.
Схожу у театр, на бал-маскарад...
Думки полетіли, понеслись уверх...
Я стиснув міцніше в руці револьвер.
Лиш "Бах!", маса диму, - прокинулась Птиця,
Кулею ржавою рознесло обличчя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285714
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 11.10.2011
Цілий день на ногах, всі руки у крейді,
Злипаються очі і горло хрипить.
Вкладаєш у голови лінивим студентам
Науки складної надійний граніт.
Працюєш натхненно, ведеш за собою,
Навчаєш як слід уникати невдач.
Ми кажем тобі величезне "Спасибі!",
Наш змучений, рідний, дорогий викладач.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283729
рубрика: Поезія, Ода
дата поступления 01.10.2011
Доволі знайомі обличчя навкруг.
Та зовсім не радий чомусь я їх бачить.
Присутній тут навіть найкращий мій друг,
А он і любов моя перша маячить.
Без настрою всі, і губи надуті.
Ніхто ні про що ні з ким не говорить.
Згадались раптово образи забуті,
Зціпивши зуби кожен носом воротить.
Пройшовсь поміж них, заглянув їм в очі,
У пам’яті зразу усе промайнуло.
Як ми веселились, аж серце тріпоче.
Та що ж такі милі ми в пеклі забули?
Ми тут всі свої, з того покоління.
Ми спільної долі, бо з часу одного.
І як не пручайся, та з нашим корінням
У рай нам усім закрита дорога.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=278261
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 02.09.2011
Я б зістрибнув із скелі у безодню,
Я б утопився в водах річкових,
Убив би силу я земну, природню,
Навіки мій би голос стих,
Якби нічого я не чув про них,
Якби нічого я не знав про мрії,
Що живлять розум і жагу до дії,
І затуманюють людські серця.
Із ними йтиму, йтиму до кінця,
Не розгублю їх, в полі не посію,
А збережу їх в себе у душі.
Усе життя я лиш роблю, що мрію
Про щиру душу й волю без межі.
Бо хто не мріє, той гниє в іржі,
І той не знає радості земної,
І не приємний тому запах хвої,
І не оцінить той оцих рядків!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=278114
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 01.09.2011
Шпалери обдерті, вікна побиті,
І тиша сповідує страх.
У зеркалі облік кров`ю розмитий.
В кімнаті у темних тонах.
І тисне на скроні повітря задушне,
І сльози від болю в очах.
І ніде сховатись від спогадів смутних
В кімнаті у темних тонах.
Порожня, здається, та ніде ступити,
Повсюди розруха і крах.
Як зміг я життя все своє тут прожити?
В кімнаті у темних тонах.
Її мертві стіни і труби-убивці
Мене переслідують в снах.
І скільки людей безслідно тут зникло.
В кімнаті у темних тонах.
І погляд байдужий її оглядає,
І награний жах на вустах.
І сцени насильства в думках виникають.
В кімнаті у темних тонах.
Там дім мені рідний, там світ мій коханий,
В якому я вільний, як птах.
Це плід бездоганний моєї уяви,
Кімната у темних тонах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248145
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 19.03.2011