анна романдаш

Сторінки (1/3):  « 1»

прощання

Коли  я  обертаюся  назад,
Я  бачу  твої  очі  –  вірні  й  щирі,  
Вони  не  зрадять,  повні  доброти.
А  потім  я  згадаю  листопад,
Напливи  вітру  і  холодні  хвилі...
Я  маю  йти.  Благаю,  відпусти!

Я  чую  сльози.  Ти  позаду  плачеш,
Ти  просиш  залишитися,  а  я...
Я  йду,  бо  в  мене  є  мета  єдина.
Чому  стоїш?  Чому  не  йдеш?  Пробачиш,
А  може  й  ні.  Мені  однаково.  Дарма.
Йду,  щоб  не  повертатись.  Я  загину.

Стоїш.  Мовчиш.  Ти  знаєш  –  все  даремно,
Ховаєш  очі  ,  соромишся  сказати,
Стиснула  біль  в  дитячий  кулачок.
А  й  не  йшов  .  Пора  вже.  Так  буденно
Я  попрощався.  Ти  будеш  благати,
Та  вже  не  слухав.  Я  уже  пішов.

Пробач,  прости.  Чого  ти  ще  чекала?
А  я  не  з  тих,  що  любить  розмовляти,
Я  –  месник,  в  мене  є  жага  лиш  крові.
А  ти  надіялась,  ти  вірила,  брехала,
Але  людей  не  можна  поміняти,
Так,  як  не  можна  їх  навчить  любові.

Ти  плачеш...  Ні,  не  йди  за  мною,  ні,  не  треба,
Мені  ти  будеш  тільки  заважати,
Не  смій,  кажу.  Ти  маєш  зупинитись.
А  ти  не  чуєш.  Та  любов  –  даремна,
Бо  я  не  вмію  й  не  буду  кохати...
Пробач.  Мабуть,  ми  зможем  ще  зустрітись.

І  ти  відчула.  Так,  тоді  відчула,
Що  я  піду  ,  і  це  невідворотно,
І  ти  тоді  заплакати  зуміла.
А  я  сказав  :”Спасибі”.  Зрозуміла,
Що  я  любив,  але  тихо  й  самотньо...
Я  зник.  Ти  закричала  і  зомліла...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248248
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.03.2011


Мій воїн

Мій  вітер  загубився  на  шляхах
Мертвих  доріг.  І  дикими  містами
Мій  воїн  йшов.  Кривавими  руками
Приносив  смерть.  І  біль  чужих  століть
Відгомонів  порісши  ми  стежками.
Мій  воїн  тут.  І  меч  його  горить.  

Мій  вітер  віднайшов  землю  життя,  
Куди  мій  воїн  вирішив  ввійти,
І  нищив,  спопеляв  чужі  світи,
В  які  у  нас  нема  ключів  і  права,
А  він  ішов.  Бо  він  повинен  йти,
Аж  поки  біль  я  не  зупиняла.  

Мій  вітер  мчить,  шукає  і  втікає
Від  воїна,  що  на  його  крилі
Наздоганя,  надії  вбивши  всі...
Наздоганя...Руйнує  і  вбиває
Все  те,  що  ще  живе  й  цвіте  в  мені,
Він  йде  й  перемагає.

Мій  вітер  вже  заковано  у  клітку.
То  був  мій  дух,  що  силу  дарував.
Мій  воїн  захопив  і  заховав
У  своїм  крику,  розпачі  і  плачі,
Мій  воїн,  біль,  і  страх,  і  забуття,
Зламав  мій  дух,  забрав  моє  життя.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247294
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.03.2011


Вічне чекання

Я  чекатиму  на  тебе  довго,
Може,  вічність,  можливо,  роками,
Притулюсь  до  вікна  і  дивитимусь,
Як  згасають  всі  мрії,  а  днями,

Коли  зорі  сховаються  –  зникнуть,
Коли  темрява  враз  відійде,
Я  постараюся  звикнути,  
Що  надія  вже  не  прийде.

Я  так  буду  надіятись,  вірити,
Що  рана  моя  заживе.
І  я  буду  боротися,  битися,
Що  колись  знайду  щось  нове.

Я  так  довго  на  тебе  чекатиму,
Ти  не  знатимеш  ліку  дням,
Не  впаду  –  закричу,  не  питатиму,
Просто  житиму  нашим  життям.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247293
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.03.2011