| Сторінки (1/18): | « | 1 | » |
Що поробиш. Пізня Осінь.
Ходить всюди падолистом.
Деревцята голомозі.
Сіре все і не барвисте.
Ховрашки сховались в нірку
Вуйко Вуж заліз під корінь.
В мул сховався Сом. Ось тільки
У садку дерева хворі.
Їм нема без листя щастя
Добре в лісі хоч смереки
Зеленаві, та голчасті
Все красуються в люстерках.
Тож в садках, в дерев у носі
Кружить нежить, часто чхають.
І по ліки бігла Осінь
До аптеки, що за гаєм.
Як скупилась, то до саду
Дуже Осінь заспішила.
Варто їх порятувати
Зберегти до цвіту сили.
Чаю заварила з м’яти
П’ють дерева, та апчхи
І не думає минати…
- Треба тітко, кожухи.
Чай нас гріє, вітер студить
Тож намарно так старатись.
Щоб сховатись від застуди
Варто добре одягатись.
Он Зима, поглянь, за гаєм
Снігокожухи нам шиє.
- Зрозуміла. Погукаю.
А сама піду тоді я.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360290
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 27.08.2012
Це було наскільки давно, що я навіть і не пам’ятаю, чи було те, що я оповідаю, правдою. Хтось придумав слово ЖИТТЯ, але нікому було комусь знати, що то таке, – тоді розмовляли поміж собою зорі й у космосі був страшенний хаос. А ще була безкінечна темінь, і маленькі зорі часто наскакували на великі і від цього їх лоби були постійно в подряпинах і ґулях. Верховна Зірка бачила такий постійний гармидер, і стало їй жаль маленьких бідолах, тож вона придумала світло. На деякий час у космосі запанувала гармонія, але це не сподобалося великим зорям. Тепер той, хто був меншим, не міг вільно літати куди йому заманеться – великі й близько не підпускали маленьких до своїх володінь. І тоді Володарка Всіх Зір утворила сузір’я, а великим наказала обігрівати своїх підопічних. Кожна яскрава зірка отримала від Володарки свою територію, а сама Володарка зайняла собі місце за Полярним колом, бо так їй було зручніше всіх бачити. З тих пір її почали називати Полярною Зіркою. Невдовзі одна дуже велика зірка, яка була зовсім недалеко від Полярної, видумала слова ЗАЗДРІСТЬ і ВІЙНА, вирішивши захопити силоміць всесвіт і самій стати верховною. Але Володарка лише посміялася з неї й перетворила її на пил. Так виникла перша туманність у Космосі, а инші – то також пил від тих зір, що їх за якесь зло карала Володарка. Стало більш-менш спокійно у космічному просторі, але ще маленькі планети стали часто потрапляти в чужі галактики. Задумалася Цариця-Зірка, що ж робити тепер, щоб було усе до ладу нарешті на небі. І от вона вирішила пофарбувати сяючі зорі в різні кольори – ту жовтим, ту зеленим, а ту червоним. Вона розставила у величезних чанах небесну фарбу й погукала великі зорі обирати для себе барву; коли підійшла найбільша зоря, то вона випадково розлила білу фарбу, і широкий струмок молочної рідини потік усім небом. Засмутилися осяйні зорі, але що тепер виправиш? Лише тим зорям, які досі блукали небесними просторами, не знаходячи собі місця, сподобалася біла доріжка – вони швидко об’єдналися там у галактику і назвали її Молочним Шляхом. Можна було б уже й перепочити всьому Космосу, але ще дев’ять планет лишалися напризволяще. Всі зірки вже мали собі сім’ї, а їх брати до себе або не могли, або й не хотіли – надто вже бешкетними вдалися ці планети, а дідусь Плутон був надто старим і кволим. Тоді Верховна Зірка накликала на них сон, і довго отак очікували вони своєї Сяючої Зірки. Довго чи коротко спали вони, аж ось у Полярної Зірки віднайшовся синочок Сонечко. І мама вирішила подарувати Сонечку цілу систему планет, які вже очікували на нього. Цю систему планет одразу ж назвали Сонечковою, або Сонячною. Планети, відчувши, що звільнилися від довгого сну, одразу ж стали неслухняними, заважали одна одній грітися, літали до інших систем і погано спали. Вони так і розгубилися б у галактиці, тож Сонечко зібрав усіх навколо себе, щоб кожній планеті подарувати свою орбіту, щоб усі грілися від нього так, як то було кожній вигідно. Одному із меншеньких, Меркурію, Сонечко подарувало місце біля себе – дуже вже він боявся холоду. А щоб він не сумував бува без сестрички Венери, бо Меркурій був сором’язливий і не хотів брати собі супутників – розмістив її одразу за ним. Далі, третьою, він розмістив свою улюбленицю Землю, щоб не дуже пропікати її своїм промінням і щоб згодом завирувало життя на цій планеті. Там, де трохи холодніше, розмістився червоний Марс. І все ж таки Сонечко подумав: як же вони будуть захищатися від великих, коли раптом ті ображатимуть, і відокремив їх від забіяк поясом із астероїдів – таких собі невеличких, але доволі гострих відламків, які затверділи в камінь ще тоді, коли прибирався космос перед утворенням сузір’їв. Хоча Юпітер і не був войовничим, але він любив холод, тож ішов першим за поясом. Власне за те, що Юпітер ніколи не ображав малі планети, наступний Сатурн дуже презирливо ставився до свого брата і ніколи – жодного разу! – не знімав при зустрічі свій капелюх. Сатурн узагалі не мав друзів серед планет, зате його супутників-каверзників було найбільше – аж цілих сімнадцять. Вони всіляко намагалися чіплятися на початку до всіх, але Юпітер не спілкувався з тими, хто робив зло, і їм швидко набридло його зачіпати. Пробували дошкулити негарними словами і поважному дядькові Урану, що згодом зайняв собі місце за Сатурном і захищав маленького Нептуна, але Сонечко позабирав у деяких язики, обіцяючи й решті таке вчинити, якщо вони надалі будуть ставитися з неповагою до старших. Вони не стали більше причіплюватися не тільки до вуйка Урана, але й до інших планет-сусідів, боячись розправи Сонечка. І нарешті замикав Сонячну систему старенький дідусь Плутон, який сам попросив у Сонечка найспокійніше місце. Отже, так розділивши поміж усіма планетами вигідні для них орбіти, Сонечко задумався про те, що ж їм робити далі. Нерухомо залишити не можна, а рухатися вони мусять так, щоб одна одній не заважати. І тоді він запровадив для всіх таке правило: рухатися навколо нього, щоб він бачив кожну планету і рівномірно обігрівав кожну. А ще Сонечко, щоб упорядкувати рух своїх бешкетників, придумав час і поділив його на доби, місяці та роки. Звичайно, у кожної планети був свій період обертання навколо Сонечка, бо все залежало від того, наскільки широка орбіта була у планети. Найкоротший рік, звичайно ж, був у Меркурія, а найдовший – у Плутона. Відтоді минула безкінечна кількість років – стільки, що вже й самі Світила не можуть пригадати, як далі все змінювалося, але не одна система планет і досі живе за такою схемою, яку порадив їм Сонечко.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358280
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 18.08.2012
Ніхто із нас не відає точно скільки в глибочині давнини загубилося стародавніх легенд. Навіть величезні прадуби не все пригадують. Один лише дідо Вітер, від самісінького початку створення цього світу, збирав позабуті легенди та й складав їх до чарівної скрині. Ту скриню він викував власноруч із крапельок роси, з пелюсток айстр та осіннього листя. А ще з тієї скрині Творець всіх створінь, після хмурої непогоди, діставав райдугу. Ви запитаєте, що ж робив дідо Вітер з тими легендами? А у діда Вітра, як і у всіх дідусів на світі, був розбишака-онук, якого звали Гуркіт і дві кароокі красуні-онучки Луна та Тиша. Тож коли всю роботу було зроблено і все на землі готувалося до сну, він діставав зі скрині нечуту легенду і перетворював її в цікавеньку казочку…
*.*.*
«А було це тоді, коли на новоствореній землі саме ставався перший вихідний. Творець всього сущого став подумувати, яку ж в цей день дати своїм створінням благодать. Поки роздумував, на небо піднялися веселуни-хмарки. Вони почали бавитися в піжмурки ховаючись за своїх мамць і татусів. Поки хмарки бавилися, Творець і не помітив, як опинився сам на величезній чорній Хмарині, а інша – блакитна і невеличка необережно торкнулася Його волосся. Творець усміхнувся хмарці, легенько позіхнув і вмостився стомлений на темній громіздкій Хмарині трохи подрімати.
Довго чи швидко шукали маленькі хмарки свою бешкетницю-подругу, але ніхто з них не знав скільки часу на пошуки минуло – адже тоді ще не вміли рахувати час. Та все ж таки вони знайшли свою подругу та ще й когось незнайомого на ній, блакитні та білі хмарки почали збиратися в коло і оглядати невідомого гостя. Ніхто не знав того, що велика хмара теж дрімала собі на небі. Раптом велика Хмарина солоденько позіхнула і хмаринки, одна за одною поприлипали до неї. На землю спустився срібночолий вуйко Дощ розбризкуючи довкола своїх теплих крапельок-дітей. І тут Творець прокинувся від шуму крапель і погукав дядька Доща до себе. Прокинулася і темна Велика Хмара. Відпустивши маленьких бешкетників бавитися далі вона подалася досипати далеко в гори.
– Порадь мені, срібночолий, – звернувся до Дощу Творець, – що я можу зробити благовісного для своїх створінь. — Ти ж бо слухаєш звуки Землі, омиваєш її кожну пелюстку, тож може щось надумаєш.
– Але ж ти і мене створив, тож що я можу сказати більшого?
І раптом Творець побачив, що велика чорна Хмара, потроху світлішала. Вона вже не була чорною, а поступово ставала сірою. Нижче неї йшло біле, напівпрозоре сяйво. Вже не сяйвом стелилося воно по землі, а легенькою парою. А над Хмарою спостерігало за всім усміхнене сонечко. Воно своїми ніжними пальцями-промінцями піднімало ще не розумні стебельця трави та квітів. Здивовані крапельки так і застигали в повітрі. Земним мешканцям не було видно всієї тої краси, але з неба було добре видко, як прозоро-білі крапельки утворили собою суцільну лінію. Але вона вже складалася вже не з білого кольору, а сімох кольорів: червоного, оранжевого, жовтого, зеленого, блакитного, синього, фіолетового.
— Отакої, – подумав творець, – це ж знахідка. Я її зігну в дугу, щоби вона після кожного дощику обома кінцями трималася землі і водночас окутувала небо. І хай своєю вершиною вона досягатиме Раю. Я так і назву її – Райдуга. Ох і хмаринки-веселунки, це ж завдяки їхній забавці така краса. Поки я творив на Землі, на Небі певно вчилися в мене щось самі створювати. Тож най для хмаринок і буде назва Веселунка, або Веселка. А з вершини Райдуги най до всього живого і неживого спускається щоразу янгол, несучи благу вість від Мене…
*.*.*
…Не всі істоти не всі істоти однакові – є зовсім маленькі, а є деякі величезних розмірів.
Тоді, в ті далекі часи, на Землі існували величезні ящірки – найбільші серед створінь. Інші істоти одразу зненавиділи Плазуна-велетня. Випадково міг на невеличку тварину наступити, а то хатинку чиюсь ненароком розтопче.
Розсердилися тоді на нього мешканці і не дивлячись на те, що він був чималеньким прогнали його геть, в далекі штрикаті гори.
Довго він там жив і ніхто, окрім сірої зливи, не заходив до нього вітатися. Та якось однієї днини, завітав у гори зовсім теплий дощик. А трохи поодаль печери, в якій жив плазун, зійшла Творцева благодать. Один кінець Райдуги губився десь у долині, а інший впирався у верхівку сусідньої гори. У сумні години плазун часто наближався до тої гори і витоптав чималу стежу, тож вирішив подивитися яка ж вона є та Райдуга. А може Творець вирішив і йому подарувати благодать і янгол спуститься і до нього привітатися?
І ось коли він наблизився до самої верхівки побачив, що здоровий шматок відколовся від скелі. На пласкій, свіже-утвореній, площині щось невідомо-червоне закипіло і вибухнуло в повітрі безліччю вогненних кульок.
Янгол саме спускався до нього вітатися і він вже був на півдорозі до спуску… Сірий велетень щодуху завив намагаючись попередити янгола. Та янгол лише посміхнувся йому у відповідь думаючи, що то плазун його угледів і так по-своєму вітається з ним.
До самої вершини залишалося зовсім небагато і вигнанець чимдуж побіг до неї. Він бачив, як в небо летіли іскри, як декілька впало на крила янгола, і як його крила охопило полум’я. Недовго думаючи плазун встав на задні кінцівки і потягнувся рятувати янгола. Але як його зняти, коли передні кінцівки не були пристосовані для того щоб хапати. Вони були створені з єдиною ціллю - допомагати пересуватися заднім кінцівкам. І тоді гігант спробував дістати янгола язиком. Він дуже хотів урятувати янгола і щодуху потягнув свого довгого язика до нього. Залишалося трішечки, але ящірка не діставала до янгола. На цей раз його янгол зрозумів і ухопився обома руками за язика, бо що було йому робити? Язик видовжився до неймовірних розмірів, а на кінчику так і лишився слід від янгольських рук. Ще мить і ось вже благодатник опинився на спині рятівника. Вони побігли чимдуху і плазун звертав уваги на що позаду. Також господар гір не бачив, що Райдуга швиденько вихопила з полум’я свій хвіст і розмістила його в безпечнішому місці. Коли втікачі оминули загрозу, плазун сповільнив рух. Він не пам’ятав, як згас вогонь на янгольських крилах, але велетень встиг врятувати янгола саме тоді, коли ще небезпека не була надто загрозливою.
Вже за третьою горою, де чути було тільки далекий гуркіт, велетень обережно зняв хворого янгола і шорстким язиком почав обачно зализувати йому рани. А в той час небо все покрилося густиною диму. Опалений янгол присів трохи і обміряв поглядом величезного рятівника, а потім промовив до нього:
– В тобі певно величезне серце доброти – ти врятував мене незважаючи на те, що сам міг загинути. Можеш зі мною говорити. Я маю дар розуміти мови всіх, хто існує на Землі. А в тебе, певно, що є бажання, тож я можу допомогти їм справдитись.
– Мене звірі прогнали сюди, в сирість гір, а так хочеться бути там, серед розкішних квітів та високих дерев, але чи можливо? Я небезпечний плазун і можу комусь завдати шкоди. От якби бути середнього розміру і жити десь на дереві, щоб втішатися теплим повітрям тропіків. Та й колір мені, той що маю не до вподоби. То мабуть із-за нього я й досі не маю імені.
– Що ж давай спробуємо тебе зменшити. А за колір шкіри не хвилюйся – ти врятував не тільки мене, а й Райдугу. Тобі подарую декілька кольорів і ти їх змінюватимеш саме тоді, коли тобі буде це робити зручно. Наприклад коли ти наступного разу відчуєш небезпеку зможеш легко почервоніти і попередити цим навколишніх мешканців. А коли ти схочеш уникнути зустрічі з кимось більшим, ти зможеш замаскуватися під колір дерева чи листя. А так як ти подобою не змінишся, ім’я тобі буде Земляний Лев. Бо ти схожий на лева, і грива є, тож тобі і бути царем плазунів. Мине багато часу і люди назвуть тебе мовою імператорів: Хамелеон.
Після сказаного янгол припав на коліна і склавши руки до неба почав молитися. Димова завіса зникла з неба спустилася хмарка і забрала янгола на небо.»
*.*.*
Ви запитаєте, малята, а що ж сталося з Хамелеоном? А він тепер живе в тих місцях, які випрохав у янгола. Невеличкий такий хамелеон, у людській долоні легко поміститься. І знаєте, йому зовсім не заважає довгий язик. Навпаки, завдяки кістлявості язика та довжині імператор плазунів вдало полює. Ось таку от казочку мені переповідав вітер, а я уважно його слухав і вам переповідаю слово в слово. А ви уважно слухали мою розповідь?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358279
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 18.08.2012
Равлик повз до школи хутко.
Захопив рюкзак і куртку,
До кишень запхав три груші –
Равлик поспішає дуже.
За два дні проповз два кроки.
Дальній путь – ото морока.
Мама в рюкзачок зібрала
Шість підручників, лекало,
Зошит, ручку й олівець,
Гумку, фарби. Напростець
Равлик повз через яруги.
Он і школа вже за лугом.
Груші схрумав по дорозі.
Школа. Дзвоник. Пізня осінь.
Листопад. Дерева кволі.
Всі від вересня у школі –
Та не равлики, бо в них
Найпізніше вчать із книг
Цифри, літери, фігури.
Равлик встиг на фізкультуру –
Перший в них урок, і власне
Вчать усе робити вчасно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357758
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 16.08.2012
Кізка розказала казку козенятам –
В казанок капусту покришила, й кріп.
Колобок котився колом коло хати,
Колосок кошлатий попросивсь у сніп.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357636
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 15.08.2012
Для цікавих літературних проектів, про які уже йдуть перемовини з видавцями (перед Форумом Видавців нереально повністю дійти згоду. Дано нам лише попередню згоду) та спонсорами шукаємо:
1. Якісну та оригінальну поезію про їжу (овочі, фрукти, страви), каву, чай. Стилістика та форма віршів довільна (римовані неокласичні, вільні, білі, верлібри у стилях модерну, постмодерну). Єдине обмеження - тексти без ненормативної лексики. Якщо маєте такі, надсилайте, будь ласка, на адреси: lilia_demydiuk@ukr.net, 7darkfog2@gmail.com, або розміщуйте тут на стіні :))
2.Дитячі вірші та казки (до 6 тис. знаків (з пробілами) про їжу (Вікова категорія від 4 до 10 років. В книзі будуть розділи: від 4 до 6, від 6 до 8, від 8 до 10 років). Надсилайте їх за вказаними вище адресами, або залишайте в коментарях тут.
Всі тексти розглядатимуться упорядниками і потім Вам відписуватиметься результат. Ваші якісні тексти сприятимуть успішній реалізації задуманих проектів.
3. Шукаються також якісні перекладачі на німецьку. Це також терміново. Вам до перекладу подаватимуться верлібри.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357497
рубрика: Анонс, Лірика
дата поступления 15.08.2012
Бука, Бяка з Бармаґлотом
Йдуть служити до морфлоту.
Новобранці ці смугасті
Посміхаються від щастя.
Тільники нові на тіло
Одягнули чорно-білі.
Кожен з них матросом стане,
Та не всі. У капітани
Бармаґлот одразу хоче,
В офіцери Бука б скочив
Бяка теж морську науку
Вчить не хоче. Руки в брюки,
Швабру в камбуз, воду в море...
Я ж не юнга! – всім говорить.
Диво сталось в понеділок
Стали друзі ким хотіли.
Чайки, море, гори, рифи.
Швидко їх спіткало лихо.
Допливли вони до скель –
Потопили корабель.
Добре хоч усі живі
На самотнім острові.
Старий лоцман засварився:
Без уміння не беріться
Ні за яке більше діло…
Сон скінчився. Понеділок.
Троє друзів почемніли -
Те робили, що уміли.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357236
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 14.08.2012
Дощик гуляє по вулиці Львова,
Його парасолька смугасто-казкова
В руці вона складена і напростець
Ідуть Теплий Дощик і братчик-Вітрець.
Вітаються люди: Добридень, брати!
Куди це зібрались й до кого ви йти?
Чому ж парасолька закрита в руці?
Коли всюди вогко, – питають знавці.
Йдемо до кав’ярні, ота що за рогом,
Там сонечко жде нас і більше нікого.
Забуло воно парасольку в нас нині –
Забудькуватими стались гостини.
Солодкого з ним поп’ємо шоколаду
І вийдемо разом на площу хрещату
Коли ж парасольку розкриє над вами
То зійде веселка на небі стрічками.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357234
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 14.08.2012
Вже сутеніло, але мама довго не поверталася з роботи. Невже сьогодні не будемо купувати новеньку іграшку в Інтернет-магазині? – подумала Настуся і відкинула учорашню Барбі, бо та їй розподобалася. Аж ось, нарешті, скрипнули двері, і в коридорі з’явилася стомлена постать мами. Хочу в Інтернет, – затупцяла ніжками дівчинка, – та лялька стала негарною і мені більше не подруга! Але ж, Настусю, я так стомилася – складали квартальний звіт, давай вже завтра, – відказала мама. Ні, сьо-го-дні, завтра я вже матиму нову іграшку, – зарепетувала неслухняна дівчинка. Ну що з тобою поробиш, ходи, я увімкну комп’ютер, але ти сама знайдеш, що тобі потрібно. Але знаєш наші правила – не більше однієї іграшки, й надто дорогої ми не можемо собі дозволити. Мама увійшла до кімнати, увімкнула комп’ютер і, знайшовши потрібний сайт, прилягла на канапу, де хутко заснула. Настуся вподобала собі динозаврика, замовила іграшку і вже хотіла йти спати, аж раптом монітор затріщав, закашляв, і на екрані з’явився якийсь зеленавий дідусь. Добрий вечір, Настусю! – чемно привітався він. А хто ви такі і звідки знаєте як мене звати? – спитала дівчинка.
- О, та я давно спостерігаю за тобою і чув, як кликала тебе мама. Я дідусь Вірась, але ти можеш мене кликати просто Добрим Вірусом. А хочеш, я виконаю всі твої бажання за невелику послугу?
- А що я маю робити?
- Ти любиш лише нові іграшки, а я люблю старі. Може, обміняємося? Я знаю, що тобі мама не дозволяє замовляти більше однієї, та й то щоб не дорога була, але ж ти хочеш? То я допоможу тобі – даруватиму будь-які, а ти мені за те даруватимеш набридлі, які захочу я. Домовились?
- Згода. Я от хочу величезний будиночок для ляльки, але мама каже, що поки татусь не повернувся із-за кордону, то й мови про ту річ бути не може. Але ж я дуже хочу!
- То йди спи, а на ранок біля ліжка побачиш його.
Вранці справді біля ліжка стояв великий ляльковий дім, але вже не було ні ляльки Оленки, ні ведмедика, ні сервізу для іграшкових ляльок і звірів. Та Настуся особливо не переймалася – адже тепер у неї був такий гарний ляльковий будиночок! Мама пішла на роботу раненько, залишивши дівчинці сніданок, та де там снідати! Терміново потрібна величезна нова лялька! Насправді Настуся знала, як вмикати комп’ютер і як називається сайт, де вони з мамою роблять закупівлі, але дуже не хотіла, щоб про те довідалася мама.
- Привіт, дівчинко! А чи сподобався тобі будиночок, який я тобі подарував?
- Так, але я хочу тепер велику ляльку і великий посуд, щоб для неї готувати сніданок. Щоб був як справжній! А ще стіл, крісельце, люстерко і стрічки.
- Одразу так багато? Що ж, я можу тобі допомогти, але за умови, що ти віддаси мені всі іграшки!
- Та вони набридли мені всі, забирайте їх!
- Добре, йди в свою кімнату, але не вимикай, будь ласка, комп’ютера – мені ж треба оформити замовлене бажання…
Цього дня мама повернулася з роботи раніше, ніж зазвичай, і, трохи перепочивши, погукала Настусю, щоб обрати для неї дарунок. Комп’ютер був увімкнутий, а з монітора на маму позирав уже зовсім не добрий зеленавий дідуганисько. Коли підійшла Настуся, дід дико розреготався і промовив до дівчинки:
- Ти отримала своє, а я отримав своє. Тепер у мене буде все, а у вас нічого, і ви більше не зможете замовляти іграшки! Твої нові я перетворив на повітря, та й на комп’ютері нічого тепер не знайдете! Я ситенько пообідав!»
- О, Боже, Настусю, що ж ти накоїла, – обхопила долонями голову мама, – не знаю, чи вуйко Андрій тепер упорається з цим вірусом.
Вуйко Андрій жив на два поверхи нижче і давно вивчав невідомі віруси, щоб уміти їх знешкоджувати, тож відгукнувся на запрошення охоче. Довго сидів він за комп’ютером, запускав якісь програми зі свого вінчестера, і нарешті вірус опинився у нього на диску, дбайливо запакованому в прозору коробку, а на екрані монітора з’явилися квіти робочого столу. І тоді дівчинка розридалася і пообіцяла більше ніколи без дозволу мами не вмикати комп’ютер, а також що більше не вередуватиме. Як вона тішилася, коли в кімнаті знову з’явилися давні іграшки! Тепер їй більше не хотілося з ними розлучатися. А незабаром повернувся татусь і привіз чемній дівчинці… що б ви думали? Правильно – великий іграшковий будинок і велику ляльку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357101
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 13.08.2012
Сало не від свина,
Слава не від Бога?
Казав про демократію ніц,
Казав, що я заспокійливе, -
Кого ото турбує!!!
Ми нація погаслого
Пломеню;
Ми нація, якій плювати
На плювки політиків,
А витоки – із запоїв
Екс-прес-нитиків.
Із аналітики контрабандної
Лексики
Вигрібається помийниця еґоїзму –
Героїзму в пустелі поконаних…
Задовбали потьомкінські партії,
Вестибулярна розкіш і розкрад,
Розклад експресів на той світ…
На той слід
Не впаде крапля поту.
Ми мусимо пізнати те,
Що Україну пізно
Виводити сльозами.
Або справедливість,
Або нам збирати
Каміння закостенілих прокльонів
З того, чого не зігріти.
Руйнувати? Руни-мати
На кавовій гущі.
Гнуті дерева нас похоронять.
Ми клялися боротись…
Роти ці
Розкрились до ирію.
Хліба!!! Розваги вже задовбали.
17.о9.2оо8
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357072
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 13.08.2012
Ранковий будильник командує: фас
І стрілки хапають за бороду сон.
В твоїй голові хеві-метал, не джаз
Спокійний та дружній. Безжально на кон
Робоча година кидає туза
А ти ж як та шістка - в слабкій течії.
Напалмом гризе твої пальці фреза…
Тяжкий понеділок, холодні чаї
Тремтять перекури, розлито обід
Коли ж бо додому, поспати б лише.
А ти як пружина, як колотий лід –
Як гидко, з похмілля, з лицем-негліже.
22.о2.2оо8
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356908
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 12.08.2012
Чай,
Зібраний на плантаціях
Заспаних ночей,
Неохочими бутербродами
І несолодким бурмотінням
Приземляється на шлунок
Тоді,
Коли захлинувся астматично
Черговий будильник,
А в повітрі
Сморід
Протухлого циферблату
І руді дзеркала
Відвертаються
Від неголених лиць…
Чому знову понеділок
На лисинах зірок
Такий непривітний?
Всмоктуєш за одним духом
Останню цигарку,
А вона блефує
Уявною балериною
В твоєму тумані,
В якому марення
Нарешті прочиняють
Світло твого
Нового дня.
25.о1.2оо7
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356907
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 12.08.2012
я це допишу потім
завтра
якщо не прокинусь
Світлана Поваляєва
Мій друг був постійно наглухо укуреним
завжди мав при собі для ментів добротний шмон
і при цьому ніколи не встигав бути затриманим
загалом казав він менти то такі собі фантомні явища
що частіше за все з’являються лише ґлюками
а потім їх відпускало і його також але пробивало на хавчик
але коли грошей вистачало лише на драп
він приходив до мене розповідати
отак годинами жер і розповідав говорив і жер
потім курив і знову жер і розповідав
аж поки по нього не приходили вбиті менти
і він довгий час намагався тоді проскочити турнікет хвірточки
але «ізмєна» відходила хотілося їсти і він повертається знову
обриваючи навіть липове листя та зелені ябка
бо що я міг йому запропонувати особливо в період ліні
власне йому було що розповісти адже він читав джі ем баррі
і жив суто за рекомендаціями виняткової книги
особливо коли заглиблено вкурювався починав роздумувати
от брате я не розумію нафіґа там була потрібна баба
корабель то знаєш суто чоловічий прикол
а так вона зіпсувала всю відносну теорію волелюблености
бо був би той дихлофос нормальним чуваком таким як я
курив би зі мнов пристойне бо ти не хочеш кажеш що зайве
і що твоя юність вже відбулася на конопляному ешафоті
тож просиш мене залишили хоч не довбонутою молодість
ну то твої проблеми не ображайся а ми б з отим чувирлом
грабонули б інкасаторську машину з шоколадними цукерками
най будуть як в дитинстві всі курортні або хоч мішка на сервері
бач підфортило лузеру сам алконавт а робота крута
та ще й до народження на цукерках його банер розмістили
хіба не бачив його азіатське волохате грудище точно міха
хоч і звуть його здається миколою але то не по суті
бо по суті ми б їли їли їли і хай біля нас кружляють феї
краще їм було б одразу роздягнутими бути
щоб хап і все пучком бо я оце думаю а може то не той голод
мій друг таки пішов і вже одинадцять літ як не повертається
курва подумав я він таки розшукав того книжного дибляна
і десь пітерпенить нормальний шмаль на невідомому острові
аж тут із дзеркала випурхнула голісінька в мій зріст фея
капець подумав я друг зник а його шиза завжди поруч
мабуть тютюн з якоюсь хньою про яку відає лише мій друг
а я навіть sms у невідомість ніяк не можу відправити…
24.о6.2о11
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356718
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 11.08.2012
Там хахли хахляцьку мову
За державну хочуть взять ( vestagunchenko)
Знаєш, друже, як це кльово
Помирати без нічого?
Де вже нічому боліти,
Де вже думка не хворіє.
Бо язик як у гадюки
Навпіл мовами розгризли,
Руки-гори пов'язяли,
Серце подалось у найми.
Із бугра тепер ридає:
Як фігово за кордоном
Та не дума повертатись -
Бач чужі Карпати легші...
Що ж лишилось? Тілько ґепа,
Що години героїчно
В інтернеті провисає...
В Україні нині славно -
Вже давно у нас два боги:
Справжній Бог ще трохи в небі,
А богатий править в храмі
РПЦ-молитви злидням
І свою гнилу капусту
В пироги чужі шинкує.
Тож коли в труні зависнеш
Можуть хрест забути вткнути
У колишню рідну Землю...
А повсюди казнокради,
Порахуї, олігархи.
Там менти, податки, гасла,
Тут цензура скотчем клеїть
Виборчий на рота банер:
Розпіаримось на горі!
Хтось себе пропагандує
І кричить: Пора до зброї!
Не зважає на тактичність,
На стратегію і розум.
Все! Видовища втікають,
На суху вдавились хлібом -
Кров народна соковита...
А в той час когут радіє -
Кури полем розбрелися
Десь кудись потусуватись.
Надто стало їх багато!..
Так що, друже, все нормально
Без нічого помирайте.
Без країни і без мови,
Без музік і дифірамбів
Покладуть в твій гріб комп'ютер
І твою старанну ґепу.
Раз нічого вже не треба,
Раз борня живе в мережі -
Твою аву не забудуть!
Ти герой фатальних бійок!
15.о7.2о12
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356716
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 11.08.2012
Потепліло вже відколи –
Сонечко прокинулось.
Підійшла пора футболу,
Поспішав на гру і лось.
Лось згубив щось – не згадати
Певно річ та незначна:
Йтиму й я м’яча буцати –
Бо без спорту – не весна.
Матч почався: зайці, білки
На воротях лось, бобер.
Кріт свою залишив нірку –
За арбітра він тепер…
Перший тайм. Зайці програли –
Щось м’яча не ловить лось.
Восени ж голів не мали,
Навесні таке в нас ось.
Що ж воротар цей незграбний?
В спорті спритним варто буть!
Кепсько геть без рогів-граблів –
Зайцям ж першість не дадуть.
– Не сумуйте. Друзі, прошу –
Перший тайм – то не фінал.
Щодо ріг – важезна ноша,
З ними клопоту чимало.
А коли минає осінь,
Роги губимо в траві.
Вас утішу – вже невдовзі –
В мене виростуть нові.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356143
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 09.08.2012
Сивий лід по річці повз –
По мосту біг паровоз.
Сині боки, срібний ніс –
На завод вугілля віз.
Лід тріщить. Весні сезон,
Паровоз минав перон.
На пероні люди ждуть
Поїзд прийде – їм у путь.
Зупинятись не дозволять,
Ціль кінцева майже поряд.
Праця інша в паровоза –
Пасажирів він не возить.
Це вантажний паровоз –
З вантажем у нього крос.
Вже й на складі. Місто спить –
Сиплять в тару антрацит.
На заводі чорне злато –
Їхати додому варто…
…Шум на річці. Криги зсув,
Паровоз в ДЕПО прибув.
Тут електровоз вусатий
Паровоза став питати:
Їздив, брате, ти чимало,
Чим в дорозі пригощали?
Може бачив щось, чи чув?
Нам дарунок не забув?
– Добрий в мене апетит –
Поки біг, їв антрацит.
А в дарунок, глянь з вікна,
З даху крапає весна…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356142
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 09.08.2012
Серед ночі в темній кухні
Побут скаржиться на долю:
Стогне креденс, стигнуть кухлі,
Із борщу гниє квасоля.
Стіл сваривсь на холодець:
Маєш совісти хоч грам?
Он розлігся на стілець –
Скільки ж ти лишаєш плям!
Кашляв хворий холодильник:
Ледь причинені дверцята,
В морозилці кип’ятильник,
Яблуко ледь розпочате,
На лінолеум сметана
Он зі слоїка розлита,
У куточку півбанана –
Миша, певно, буде сита.
Плитка газова шипіла:
Плями на мені масні –
Щось втекло, щось підгоріло,
Закипівши на вогні.
Пожалілась скатертина:
На мені дрімає чай,
Каша манна, мандарина,
А я ж чиста зазвичай!
А у мийниці рядочком
Миски скаржились брудні:
Недоїдені грибочки
В грудку злиплися на дні.
А у мене, – чашка плаче, –
Мухи в каві завелись,
І мене вода гаряча
Не вмиває, як колись.
Стіл ображений до краю,
Розізлився, тупотить:
Ледарку я нашу знаю –
У кімнаті онде спить!
То Іванка-нечепура,
Геть розніжене дитя.
Господиня – на сміх курям,
В неї все не до пуття.
Треба дівчинку провчити –
Проберемось їй у сни!
Може, стане нас любити,
Як відчує суть вини…
…Встала Йванка дуже рано –
Підмела усі дрібки,
Миє кухлики під краном,
І чашки, і тарілки.
Як же дівчинка змінилась!
Це, напевно, неспроста!
Щось повчальне їй наснилось,
Що в повазі чистота!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356001
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 08.08.2012
Запитали в зайця Гриця:
«Ти чого всього боїшся?
Навіть, певно, коли спиш
Ти від страху ввесь тремтиш.
От, – говорить їжачок, –
Яблучний я п’ю сочок.
То для сили, а в комоді
Захисний колючий одяг.
То ж і в лісі жить не страшно –
Я голчастий роблюсь вчасно…»
Каже заєць: «Сік морквяний
П’ю і я. Та, знаєш, давня
Є прикмета у природи –
Ми зайці, авжеж, не горді
Народились зі страхами
Тож комусь і бути нами.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355997
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 08.08.2012