Аарон Краст

Сторінки (4/387):  « 1 2 3 4 »

я все ще не догорів

[b][i]коханій  дружині[/i][/b]

Коли  нарешті  я  догорю
До  чорної  сажі,  весь,
Я  лиш  секунду  ще  постою
І  зникну  назАвжди  десь.
Коли  в  зіницях  погасне  світ
І  серце  зупинить  біг,
Я  вийду  із  несвоїх  воріт
І  відпущу  усіх...

Мій  рай  -  у  тОбі,  тобІ  одній,
Без  будь-яких  "і"  й  "але",
В  твоїх  очах,  у  тобі,  простій,
В  моїй,  що  "понАд  усе".
Мій  шлях  -  угору,  до  всіх  зірок,
Що  я  запалив  лиш  їй,
І  хай  би  довгий  нам  випав  строк,
А,  зрештою,  весь  він  мій...

Коли  нарешті  я  догорю
До  білих  своїх  кісток,
Я  вип'ю  віскі  і  покурю
І  зрОблю  останній  крок
У  сиву  вічність,  у  вирій  снів,
У  чорні  зіниці  мрій,
Лишень  би  добудувати  дім,
Щоб  він  залишився  їй...

Коли  нарешті  я  догорю
До  бляклої  пустоти,
Я  трохи  в  тиші  ще  постою
І  буду  уже  іти
До  сірих  хмар,  до  забутих  справ,
До  мертвих,  моїх  катів...
Я  дуже-дуже  давно  не  спав...
Я  все  ще  не  догорів...


адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001046
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.12.2023


джин

Він  торкнувся  лампи  і  мовив:  "Джин,
Прокидайся.  Час  тамувати  спрагу!"
Серед  диких  голих  пустих  картин
За  готівку  купиш  хіба  відвагу,
Що  в  тобі  промінням  із  юних  літ
Пробивалась  тихо  і  дуже  важко.
А  тепер  стоїш  серед  цих  боліт,
Треш  цю  лампу,  слухаєш  ранню  пташку
І  чекаєш  джина,  щоб  він  прийшов
І  убив  усіх,  всіх  поганих,  злих,
Рвав  їх  душі,  різав,  пускав  їх  кров,
Серед  мертвих  руд  і  розбитих  криг...
Джин  боявся.  Він  надто  довго  спав,
Він  не  виліз  зовні,  не  збувся  пут.
Бій  вщухав,  хтось  гинув,  перемагав,
Душі  відлітати  на  божий  суд...
Джин  заснув  навічно  у  тій  пітьмі,
Серед  бронзи,  стертої  майже  вщент.
Так,  стріляють  навіть  не  на  війні,
Кожен  постріл  має  і  свій  акцент.
Він  торкнувся  лампи  і  мовив:  "Джин,
Проклинаю!  Най  би  тобі  ні  волі,
Ні  живих,  ні  подихів,  ні  родин,
Най  би  лампа  -  вічність  твоєї  долі"...
Поле  бою  стихло,  солдат  упав,
Тепла  кров  стікала  на  сірий  сніг,
Він  дивився  в  небо  і  все  гукав
Того  джина,  джина,  який  не  зміг...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996103
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.10.2023


мрій забагато. дуже мало днів

Занадто  бляклі  і  прозорі  мрії,
На  сонці  сп'яті  стертого  майбутнього,
Що  світить  крізь  липкі  й  вологі  вії
Хоч,  ніби,  рідного,  чужого  та  відсутнього,

У  душу,  темну,  пошматовану  минулим,
Назовні  з'їдену,  розчавлену  кордонами
Та  збайдужінням,  кволим  і  розчулим,
Ще  перепонами,  страхами,  заборонами...

Занадто  бляклі,  стерті,  кволі  мрії
Ще  пробивають,  часом,  і  пітьму
Пелюсток  зжовклої  старенької  надії
На  живо-радісну  розхристану  весну,

Яка  прийде...  Колись...  Крізь  люті  бурі
Обов'язковості,  запаморочень,  снів,
Пустель  і  рвів,  і  пагорбів,  і  мурів...
Мрій  забагато.  Дуже  мало  днів...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990932
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.08.2023


по-перунячи ніжна

То  так  пахла  гроза,  коли  небо  затягує  злістю,
Коли  спека  туманить  і  мозок,  і,  навіть,  душу,
А  природа  на  мить  зупиняє  ту  саму  пісню,
Що  секунду  назад  огортала  тутешню  сушу
І  летіла  у  вирій,  ріжучи  сірі  хмари,
Полосуючи  обрій,  сонце  і  горизонт,
З-під  землі  без  упину  вверх  виривались  чари,
Рідна  сила  богів,  рідний  невидимий  фронт.
І  гроза  розрослася,  вібравши  у  себе  всю  лють,
Весь  той  розпач  дітей  і  жіночі  спотворені  ночі,
Всю  банальну  та  най-найнезримішу  суть,
Що  розказують  пошепки,  сльозно  ховаючи  очі.
То  так  пахла  гроза,  кривава  і  вщент  безжальна,
По-перунячи  ніжна,  а  ніжність,  буває,  болить.
То  так  пахла  гроза,  стара,  всесильна,  фатальна,
Мить  очищення,  прощень  і  сповідей  мить.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988334
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.07.2023


Уроборос

Уроборос  їсть  себе,  отже  він  не  голодний,
А  що  трохи  жований,  так  він  вже  звик.
Мох  пожовклий,  а  дощ  дуже  холодний,
В  лісі  чутно  тільки  воронячий  крик...
Уроборос  плаче,  йому  себе  жаль,
Йому  б  зупинитись  і  вилитись  в  світ,
Тільки  шкіра  -  кора,  тільки  зуби  -  сталь,
Тільки  час  -  глибина  забутих  боліт...
Уроборос  виживе  навіть  в  війні,
Серед  ядерних  вибухів  і  пожеж,
Серед  тріщин  на  білій  розбитій  стіні,
Серед  грубих,  розкреслених  поспіхом  меж
Між  частинами  суші,  такої  ж,  однаково  мертвої,
На  якій  вже  давно  не  росте  і  грибів,
Суші,  поділеної,  спаплюженої  і  роздертої
Володільцями  золота,  власниками  рабів,
Що  б'ються  лобами  в  незримі  кордони,
Які  пролягли  через  пустоту  голів,
Б'ються  об  умовності  і  заборони,
Об  пунктири  вигаданих  для  них  світів...
Уроборос  їсть  себе,  ковтає  все  далі,
Дістає  вже  майже  своєї  потилиці,
Бачить  і  Ісуса,  і  Дракулу,  і  Калі,
Їсть  себе,  хрустять  напружені  вилиці...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987239
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.06.2023


існує

[b][i]Моїй  І.[/b]
[/i]
Вона  існує  щоб  присвячувати  їй  вІрші,
Щоб  берегти  її  від  холодних  зим.
Вона  існує  щоб  зникли  всі  інші,
Зникли  назАвжди,  немов  сигаретний  дим...
Вона  існує  щоб  я  не  з'їхав  
З  контурів  свого  ненадійного  маршруту  -
Моя  точка  відліку,  моя  втіха,
Мій  запобіжник  від  пірнання  у  самовбивчу  спокуту.
Вона  існує  щоб  мати  за  кого  боятись,
Щоб  мати  для  кого  вставати  зранку.
Вона  підстава  щоб  нарешті  хоч  десь  зостатись,
Вона  моя  причина  тримати  планку...
Вона  існує  щоб  я,  вкритий  шаром  металу,
Схований  в  панцир  рахунків  і  квитанцій,
Не  зник  зовсім,  як  зникає  з  радіоканалу
Слабенький  сигнал  провінційних  станцій...
Вона  існує  щоб  мені  хоч  трохи  моглось  бути...
Бути  кимось,  бути  для  когось,  комусь...
Вона  існує  щоб  хотілось  не  говорити,  а  чути...
І  я  її  справді  чую...  Чомусь...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987124
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.06.2023


колись, може

[b][i]Моїй  І.[/i][/b]

Колись,  може,  в  нас  буде  своє  житло,
А  ще,  може,  народиш  мені  сина.
Поки  ж  скуштуй  це  австралійське  вино  -
Купив  тобі,  ти  ж  любиш  червоні  вина.
Колись,  може,  забудеш  усіх  колишніх,
Колись,  може,  забуду  усіх  покійних.
Вже  є  черешня  і  скоро  буде  вишня,
Дай  Бог  нам  не  загинути  в  цих  війнах.
Колись,  може,  моє  прізвище  буде  й  твоїм,
А  ще,  може,  ми  поїдемо  в  інше  місто,
Може,  ми  збудуємо  власний  дім,
Може,  там  більше  не  буде  тісно...
Колись,  може,  в  нас  все  буде  прекрасно,
Може,  минуле  не  таке  вже  й  важливе.
Я  зустрів  тебе  не  пізно,  а  саме  вчасно.
Всяке  буває.  Все  можливе.
А  поки  випий  це  австралійське  вино  -
Це  Шираз.  Діллю.  Сінабон.  Халва.
Ти  хотіла  щастя?  Оце  воно.
Я  живий.  Ми  разом.  І  ти  жива.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987032
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.06.2023


і він підходить до тої жінки

І  він  підходить  до  тої  жінки,
Що  ніби  мала  його  любити,
І,  підпираючи  холод  стінки,
Збирає  сили  її  простити,
Сміється  тихо  над  портсигаром,
Діставши  поспіхом  сигарету,
Старенька  Зіппо  коптить  нагаром
І  трохи  плавить  папір  букету
(Брав  в  переході  -  його  й  черешню,
А  потім  булки  з  солодким  маком).
Цю  жінку,  гарну  і  нетутешню,
Десь,  мабуть,  років  зо  тридцять  з  гаком,
Він,  може  б,  зовсім  не  чув  ні  разу,
Не  знав,  не  бачив  і  не  хотів.
Вона  на  кожну  його  образу
Казала  "сокіл,  не  там  летів"...
І  він  підходить  до  тої  жінки,
От-от  -  і  гола  її  душа...
Сміється,  впершись  у  холод  стінки,
На  відстань  ледь  довжини  ножа
Між  ними  і  завмира  хвилини,
І  жар  їх  тіл,  і  спітнілі  сни,
Момент  бажання,  момент  провини,
Момент  спокути,  момент  вини...
Ніж  входить  легко,  німіють  руки,
А  очі  блякнуть,  дрижать  вуста.
Сміється.  Каже  "я  вільний,  су*и!
Вона  відпущена  і  свята!"

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986590
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.06.2023


темно-бузковим

Лиш  темно-бузковим  стікають  роси
Під  ноги  у  зношених  черевиках.
А  Смерть  натирає  іржаві  коси,
Щоб  глибше  ввійшли  на  стиках,
Щоб  різали  тонко  і  філігранно,
Щоб  кров  витікала,  а  плоть  боліла
І  щоб  аж  від  гір  й  до  океана
Дрижало  повітря,  земля  тремтіла
І  мружились  очі,  від  сліз  солоні,
Бліді,  наче  небо,  дитячі  очі...
А  скільки  замучено  у  полоні,
А  скільки  пропало  посеред  ночі
В  підвалах,  окопах,  на  барикадах,
В  лікарнях,  у  танках,  річках,  лісах,
На  площах,  дорогах  і  на  парадах...
Всі  -  тіні  у  цих  очах...
І  темно-бузковим  стікають  роси
У  море  дитячих  криків.
А  Смерть  натирає  іржаві  коси,
Щоб  легше  виймати  з  стиків...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986498
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.06.2023


Дракула

Виймаючи  кіл  з-під  своїх  ребер
Дракула  навіть  просльозився.
Він  любив  третю  мінус  і  Чеддер,
Палив  Парламент  і  часто  голився.
Він  мав  би  бути  у  Відні  чи  Празі,
Мав  би  писати  вірші  про  Дунай,
А,  натомість,  на  старенькому  КРАЗі
Їде  через  розбомблений  Рай,
Через  Рай,  переритий  гілками  окопів,
Всипаний  уламками  застарілих  ракет,
Їде  на  КРАЗі  без  вікон  і  стопів,
Без  музики  й  без  сигарет.
Дракула  не  любить  степ  і  палючі  ранки,
Не  любить  Бога  і  розбавлений  джин,
А  ще  не  любить  іржаві  російські  танки
І  осад  на  дні  пляшок  червоних  вин...

Дракула  не  буде  рятувати  цивільних,
Він  не  буде  тягнути  на  спині  військових.
Він  їде  за  котом,  що  виє  від  божевільних,
Злих,  жорстоких  чи  може  й  помилкових
Дій  людини,  чи,  радше,  звіра,
Іуди  і  Сатани.
Дракулу  веде  Гугл  і  віра
У  те,  що  коти  не  мають  бачити  війни...

І  от,  доїжджаючи  до  знаку  "Херсон",
Він  чує  вибух,  десь  недалеко.
Дракула  зупиняється,  в  кишені  звучить  рінгтон,
"Ало"  каже,  "вже  тут"  каже,  "спека".

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985739
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.06.2023


Калі

Добігши  краю,  він  просто  плюнув,
Потім  звів  криваві  свої  долоні,
І  роздертими  пальцями  креслив  руну,
На  чолі  уруз,  а  тейваз  на  скроні.
Після  вимовив  вісу,  прошепотів,
Розвернувся  й  швидко  пішов  до  міста.
Він  стрибнув  би,  може  б  і  полетів,
Може  впав  би.  Жаль,  що  не  з  того  тіста...
Він  же  вижив  в  пеклі,  пройшов  вогонь,
Гриз  залізо,  гнив  у  сирих  окопах,
Та,  здолавши  смерть,  він  здобув  лиш  хтонь,
Сірий  світ,  що  жариться  в  катастрофах,
В  толерантнім  меді,  у  цукрах  цифр,
В  ліберальних  поглядах  і  бажаннях.
Він  павучим  зором  долає  шифр
Недитячих  ігор,  повзе  в  питаннях
До  майданів,  влади  і  ворогів,
До  самого  себе,  до  свого  часу.
Він  би  звідси  виліз,  якби  хотів,
Він  би  розірвав  цю  обридлу  рясу,
Що  обвила  місто  і  всіх  людей
Від  підошв  до  горла  і  далі...  Далі...
Він  втомився...  Більше  нема  ідей...
Десь  під  ранок  часто  приходить  Калі...
Калі  шепче  "Хлопче,  іди  вперед,
Вічність  варта  смерті,  а  смерть  -  війни".
В  рюкзаку  є  ніж,  однострій  і  плед.
Калі  шепче...  Далі  приходять  сни...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982704
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.05.2023


вовк вирішує сам

Вовк  вирішує  сам:  коли  йти  чи  зостатись.
Вовк  не  спить  і  не  їсть  біля  ніг.
Вовк  вирішує  сам:  кохати  чи  просто  кохатись.
Вовк  не  вірить  в  ярмо  та  батіг.

Вовк  іде  з  надто  кволих  обіймів,
З  криків,  сліз  і  пустої  брехні,
З  невідвертих  і  награних  фільмів,
Із  імен,  не  своїх,  уві  сні...

Вовк  не  вірить  словам  -  вірить  в  мрії,
Дотик,  стони,  цілунки,  любов...
Вовк  пускає  краплини  надії  
У  твою  давно  порчену  кров...

Лиш  бери  їх:  напийся,  розквітни...
Та  не  зраджуй,  не  йди,  не  мовчи.
Рідне  іноді  мертве,  не  рідне,
Інородне,  кричи  не  кричи...

Вовк  вирішує  сам:  коли  йти  чи  зостатись,
Потерпіти,  змиритись,  простити.
Вовк  вирішує  сам:  помирати,  триматись,
Жити  далі,  тікати  чи  вбити...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980405
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.04.2023


якщо в тебе є одна куля

Якщо  в  тебе  є  одна  куля  і  мій  револьвер  у  руці,
Кого  ти  пристрелиш,  мила?
Хто  виживе  у  кінці?
Якщо  в  тебе  є  лише  вибір  і  треба  спустити  гачок,
Чи  це  ж  бо  і  зветься  "сила"?
Який  твій  наступний  крок?
Якщо  я  віддам  в  твої  руки  власне  ціле  життя?
Кого  ти  пристрелиш,  мила?
Чи  стане  тобі  каяття?
Якщо  в  тебе  є  тільки  постріл  і  ліфт  не  дає  втікти,
Чого  б  ти  тоді  попросила?
Кого  б  врятувала  Ти?
Якщо  в  тебе  є  одна  куля  і  очі  мої  навпроти,
Кого  ти  пристрелиш,  мила?
Хто  мертвий?  Хто  вбивця?  Хто  Ти?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978404
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.03.2023


поки вулиці ще трохи людні…

Десь  в  наступному,  може,  житті,
Зранку,  випивши  чорної  кави,
Я,  розп'ятий  на  чистім  хресті,
Заспіваю  з  нової  октави.

Поки  ж  витру  від  бруду  чоло,
Подивлюсь  на  розідрані  руки.
Що  б  коли,  де  і  як  не  було,
Я  дійду  аж  до  фінішу,  с*ки...

Я  причетний  до  всіх  ваших  бід,
До  гіркого  і  темного,  злого.  
В  ваших  душах  є  болісний  слід  -
Слід  мене,  не  такого  й  чужого...

Десь  в  наступному  буду  святим,
Світлим  демоном  ваших  розкаянь.
Десь  в  наступному  буду  всім  тим,
Чим  не  став  у  пітьмі  ваших  стаєнь...

Поки  ж  тихо  лічу  до  п'яти,
Після  вийду  в  розпечені  будні
Доживати  якоїсь  мети,
Поки  вулиці  ще  трохи  людні...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977973
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.03.2023


Макларен

Скільки  життя,  скільки  подихів,  скільки  хвилин?
Скільки  у  тих  витікаючих  з  черепа  дір?
У  коридорах  і  досі  відлуння  картин,
Що  намальовані  кимось...  І  лілій,  і  гір...
Скільки  пунктирів  і  криків,  сіріючих  фарб?
Скільки  розірваних  суконь  і  битого  скла?
Риючи  досі  ніхто  не  натрапив  на  скарб,
Досі  й  не  розуміючи  що  ж  це  за  гра,
Де,  мов  фігурку  на  полі,  їдять  лиш  для  ходу,
Де  перемелять  і  викинуть,  ніби  за  так,
Де  заберуть  наймізернішу,  та  нагороду,
Де  мідний  смак  на  губах  означає  лиш  смак...
Скільки  тих  дотиків,  щоб  лише  в  межах  тарифу,
Того,  що  грубо  тримає  в  лещатах  сім'ї?
Він,  всіми  кинутий,  тихо  померши  від  тифу,
Навіть  не  зміг  пригадати  обличчя  її...
Скільки  життя?  Скільки  подихів?  Скільки  хвилин?
Скільки  тих  дотиків?  Скільки  тепла  чужих  тіл?
У  коридорах  лиш  рамки  від  знятих  картин...
Макларен  сьогодні  взяв  більшість  проїханих  кіл...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976787
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.03.2023


з запахом зірок і звуком трав


Це  мій  перший,  мАбуть,  цього  року.
Це  про  те,  як  плакала  земля.
Як  я,  все  ж,  дійшов  до  того  боку,
Де,  здається,  жЕвріє  життя.
Це  про  те,  як  падав  ще  на  старті,
Як  рив  яму  два  на  півтора,
Як  тонув  в  нікчемному  стандарті,
Як  дрижала  вся  земна  кора
Від  ударів  прикрих  і  з  розмаху,
Від  роздертих  здуру  кулаків
І  про  здичавілого  невдаху,
Що  втікав  від  болісних  рокІв,
Де  він  не  вилазить  із  палати,
Де  намази  б'є  по  п'ять  разів,
Від  рокІв,  що  нікому  віддати,
Від  життя,  якого  так  хотів...
Це  про  те,  як  хочеться  пожити,
Просто  жити,  нею,  з  і  для...
Це  про  те,  як  важко  полюбити
І  як  конче  хочеться...  Моя
Найпалкіша  і  жадана  доля,
З  запахом  зірок  і  звуком  трав...
Я  ж  не  сплю?  Ти  справжня?  Де  я?  Хто  я?
Просто  будь.  Я  все  життя  шукав...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970050
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.01.2023


коли падаєш звисока

Коли  падаєш  звисока,  небо  здається  мертвим,
Недолугість  кидається  в  горло  завзяттям  жертви
І  рве  шкіру  на  клапті  гострими  кігтями  болю.
Коли  падаєш  звисока,  більше  не  віриш  в  долю.
Під  уламками  совісті  страх  і  чернечі  будні,
Площі  димні,  розбомблені,  несамовито  людні
Від  наметів  і  заніміло-диких
Особистостей,  бляклих,  пустих,  великих...
Коли  падаєш  звисока,  сонце  здається  темним,
Розмарнілим,  запеченим  і  даремним,
А  повітря  тихо  тече  в  вікно...
Ніч  -  не  вирок,  Пекло  -  не  значить  дно...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968398
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.12.2022


коли вона плакала

Коли  вона  плакала,  Всесвіт  кричав  від  болю,
А  душі  померлих  мерзли  в  пустих  полях.
Вона  не  хотіла  свою  занімілу  долю
І  свій  остогидлий,  такий  нецікавий,  шлях.
Коли  посміхалась  -  із  неба  світили  зорі,
В  очах  перехожих  стрибали  палкі  вогні.
Вона  ще  ніколи  в  житті  не  була  на  морі,
Зате  вже  бувала  в  полоні  і  на  війні...
Якщо  вона  виживе  -  більше  не  хоче  любити,
Поїде  до  сонця,  подалі  від  цих  руїн.
Її  вже  не  зможуть  ні  звабити,  ні  приручити,
Не  зможуть  довіку  -  потрібен  був  тільки  він.
Якщо  вона  виживе  -  на  згадку  залишить  шрами  
Про  ті  страшні  ночі,  де  били  і  брали  знов,
Де  виїли  душу,  торкались  брудними  руками,
Брудними  губами,  бруд  в'ївся  в  основи  основ...
Коли  вона  плакала,  ніхто  не  прийшов  за  нею,
Лиш  ніч  затремтіла  свистом  ракет  по  полю...
А  серце  сполохано  жалося  під  батарею...
Коли  вона  плакала,  Всесвіт  кричав  від  болю...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966704
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.11.2022


та зима

Та  зима  була  дуже  холодною,  злою,
З  неба  падав  не  тільки  сніг.
"Холод  -  як  стиль  життя",  -  жартували  ми  між  собою,
Ті,  хто  ще  жартувати  міг.

Крижаною  водою  вмиваючи  змерзлу  шкіру,
Допиваючи  пісний  суп,
Ми  молились,  щиро  і  геть  без  міри
Теплоті  заржавілих  труб.

Та  зима...  Ні,  не  просто  частина  року,
А  мільйони  важких  хвилин.
І  з  якого  ти  не  дивився  б  боку,
Серед  холоду  ти  один...

Ти  один,  нікого  на  білім  полі,
Всі  пішли  під  сніг.
Ти  один,  ти  все  ще  не  здався  долі,
Ще  повзеш  -  не  ліг...

Та  зима  була  довгою,  довше  року,
Довше  тисяч  життів.
Та  зима,  з  якого  не  дивився  б  боку,
Була  гірша  катів,

Що  вбивали  б  дуже  повільно,  ніжно,
Випускаючи  пар.
Та  зима,  циклічна  і  центробіжна,  
Час  не  марив  -  примар...

Та  зима  була  сонною,  мертвою,  злою,
Та  от-от  весна.
Зорі  світять  над  ватною  головою,
З  висоти  до  дна

Моїх  бляклих  очей  і  тіла,
Перемерзлого  вщент.
Та  зима...  Така  надзвичайно  біла...
Нескінченний  момент...

Та  зима  була  дуже  холодною,  злою.
Душі  вмерли  в  снігах.
"Не  згоріти  б"  -  жартували  ми  між  собою.
З  Півдня  вилетів  птах...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966140
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.11.2022


десь в паралельному всесвіті

Десь  в  паралельному  всесвіті  ти  все  ще  сидиш  біля  ганку,
А  я...  Я  все  ще,  прокидаючись,  цілую  тебе  кожного  ранку.
Десь  в  паралельному  всесвіті  я  все  ще  живу  біля  моря,
А  не  стою  тут  один,  серед  вкритого  снігом  поля.
Десь  в  паралельному  всесвіті  нам  вже  давно  перевалило  за  сім,
Десь  там  я  вже  давно  добудував  наш  невеличкий  дім.
Десь  в  паралельному  всесвіті  ти  посміхаєшся,  читаючи  мої  вірші,
А  я...  А  я,  як  і  раніше,  тону  в  твоїй  найтемнішій  душі,
В  твоїх  таємних  демонах,  що  розривають  тебе  на  шматки,
Що  не  дають  відкритися,  встромляючи  в  шкіру  голки,
Глибоко,  зсередини,  щоб  не  помітив  ніхто,
Щоб,  не  дай  боже,  я  не  чіпав  пальто,
В  кишені  якого  розсип  пігулок  і  списки  незавершених  справ,
Які  б  я  якось  випадково  прочитав...
А  потім  зібрав  би  свої  речі  і  вийшов  у  сніг,
Спочатку  спокійно,  потім  перейшов  би  на  біг
І  зупинився  б  аж  у  цьому  засніженому  полі,
Змінив  би  номер,  змінив  би  напрям  своєї  долі,
Яка  привела  б  туди,  де  я  є.
Якщо  я  твоє,  то  ти,  нажаль,  не  моє.
Десь  в  паралельному  всесвіті,  все  так  само,  як  тут,
От  тільки  ти  не  померла,  а  я  звільнився  від  пут,
Якими  ти  примотала  моє  серце  і  волю.
Десь  в  паралельному  всесвіті  я  йду  по  такому  ж  полю...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966139
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.11.2022


Південь кричить

Розчавлені  старим,  нами  ж  зробленим,  металом
Зранку,  ще  до  сходу  зимового  сонця.
Розбиті  брехнею,  її  наростаючим  пекельним  валом,
Захищені  хіба  трупом  свого  ж  тілоохоронця.
Розірвані  вщент  гострими  гвинтами,
Що  паплюжили  наше  безхмарне  небо.
Головні  герої  якісно  відзнятої  драми,
Яка  нам  самим,  мабуть,  більше  треба.
А  потім...  Вигнані  на  сніг,  серед  глупої  ночі,
На  холод  і  у  всеохоплюючу  пітьму,
Де,  навіть  розплющивши  свої  вже  звиклі  очі,
Бачиш  лише  мілко  написане  слово  "чому"...
Спотворене  майбутнє,  заборонене  минуле,
Обійми,  в  яких  дуже  тісно,  в  яких  болить.
Веди  мене,  маленький  всесильний  муле!
Єрусалим  далеко,  Одеса  майже  горить...

Південь  кричить,  Південь  волає  від  болю,
На  Півдні  киплять  розлючені  поля.
Південь  тримається,  Південь  готовий  до  бою,
Південь  живий,  Південь  -  і  є  Земля.

Нескорені,  загартовані  холодним  чорним  морем,
Ідуть  по  піскам  листопада  ратні  піші  бійці,
Кожен  зі  своїм  особистим  глибоким  болем,
Кожен  не  бачить  світла  за  шаблею,  на  її  кінці.
Там  -  тільки  тьмяно-багряні  краплі  чужої  крові,
Чиїсь  пошматовані  м'язи,  чиїсь  відрізані  руки,
Там  немає  вже  ні  ненависті,  ні  любові,
Лише  лють.  Південь  чинить  вендетту,  су*и...

Південь  кричить,  вбиває,  лютує,  
Степ  не  вірить  ні  в  чорта,  ні  в  бога.
Південь  вже  не  терпить  і  не  жартує.
Степ  пішов  на  війну.  Скоро  Перемога...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964894
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.11.2022


хлопчик-бог, бог-дитина, пияк

Бог  сидів  на  подвір'ї,  саменький,
І  збивав  тихо  попіл  униз,
Вітерець  ледве  чутний,  легенький,
Дмухав  вогник,  тріскочучи  хмиз.
Там,  під  небом,  сварилися  люди,
Ті,  яких  він  так  сильно  любив,
Що  палили  потворні  споруди,
Ними  ж  зведені.  Зараз  би  вбив!
Грізно  блимнув  своїми  очима,
Зжав  кулак,  подивився  на  них...
Потім  видихнув,  ледь  себе  стрима,
Все  затихло  і  вітер  затих...
Най  воюють,  най  ріжуть,  стріляють,
Діти  граються,  діти  малі.
Най  вбивають,  мудріють,  зростають,
Най  насмітять  на  свому  ж  столі...
Най  помоляться,  стешуть  всю  шкіру
Об  холодний  подряпаний  діл,
Най  загублять  надію  і  віру,
Най  гниють  у  клітках  своїх  тіл...
Тільки  він  на  подвір'ї,  саменький,
Посміхнеться,  запалить,  зіб'є,
Попіл  впаде,  а  вітер  легенький
Все  ще  буде.  Він  досі  ще  є.
Бог  подивиться  вниз,  скаже  "люди,
Ви  потворні,  обридлі,  дурні.
Проклинаю,  най  пекло  усюди,
Наяву  вам  вогонь,  уві  сні..."
І  піде  назавжди  в  інші  далі
Хлопчик-бог,  бог-дитина,  пияк...
Люди  -  зліплені  наспіх,  невдалі
Цяцьки.  Зп'яну.  Колись.  Абияк...  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964865
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.11.2022


лід

Тихо-тихо,  майже  нечутно,
Підступає  непізнаний  жах.
Тут  на  вулицях  майже  безлюдно,
Тут  кістки  у  старих  бліндажах.
Тут  іржею  мальовані  танки,
Вже  не  їдуть,  втонули  в  землі.
Тут  пусті  і  холодні  світанки,
Тут  загинули  всі  королі,
Що,  здавалось,  проправлять  до  скону,
До  кінця  тих  буремних  часів,
Не  злізаючи  з  теплого  трону,
Не  торкаючись  гострих  кутів.
Тільки  вмить  всіх  не  стало,  пропали,
Вмить  вогонь,  вмить  гриби  до  небес,
Землю  кинули,  не  доорали,
Місто  прокляте,  вмер  навіть  пес.
А  над  трасою  хмари  із  пилу,
Вітер  котить  пакети  на  схід.
Вже  немає  ні  фронту,  ні  тилу,
Лиш  холодний,  потрісканий  лід,
Що  вкриває  помалу  і  стиха
Світло,  темряву,  мрії  і  час.
Знати  б  як,  може  б  хтось  ще  і  диха.
Лід  сильніший  і  більший  за  нас...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964371
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.10.2022


під бурбоном

під  бурбоном  ця  мить  наче  подих  великої  доісторичної  істоти  
що  жере  мене  як  комаху
а  я  дивлюся  вгору  і  чекаю  на  ту  зірку
яка  поведе  мене  назустріч  моєму  найпотаємнішому  жаху
під  бурбоном  я  співаю  десь  всередині
пісню  про  своє  розтрачене  наспіх  життя
на  речі  і  людей  на  букви  і  слова  про  несуттєве
по  дорозі  до  жалю  розпачу  і  каяття
під  бурбоном  мене  немає  я  розчиняюся  в  ньому
стаю  легеньким  і  прозорим  наче  сльоза
я  жмусь  і  лізу  на  сірі  стіни  як  павук
дивлюся  вгору  на  ту  зірку  а  зірку  з'їдає  гроза
під  бурбоном  я  вічний  веселий  будда
і  мені  не  до  пролітаючих  поруч  ракет
я  п'ю  його  і  співаю  пісню  про  своє  розтрачене  наспіх  життя
про  танцюючий  сірий  дим  своїх  сигарет

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963627
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.10.2022


його було багато

Його  було  багато,  надто  гучно,
Так  гаряче,  так  міцно,  так  завжди.
Їй  було  трохи  важко  і  незручно,
Хотілось  конче  випити  води.
В  його  обіймах  тихо  і  спокійно,
Та  боляче  прощатись  і  іти.
Якби  ж  отак  віддатись  і  постійно,
Без  вулиці,  формальностей,  фати...
З  ним  було  якось  крихко,  дуже  повно,
Бурхливо,  смішно,  легко  і  дарма.
З  ним  було,  може,  трішечки  жертовно,
Та  точно  геть  не  так,  як  з  усіма.
Його  було  багато.  Їй  багато.
І  зранку,  позбиравши  наспіх  крам,
Вона  пішла,  спочатку  із  кімнати,
А  потім  із  квартири  мелодрам,
Їх  мелодрам,  солодких  і  нестерпних,
Їх  приторних,  спокійних  і  скляних.
Вона  пішла  шукати  ролі  жертви,
По  їх  непевних  буднях,  так,  по  них...
А  він  варив  їй  каву  і  цигарку,  
Як  завше,  залишав  біля  плити,
А  потім  йшов  пройтися  до  їх  парку,
Бо  більше  йому  нікуди  піти.
А  він  пив  джин,  кидав  лиш  трішки  льоду,
І  слухав  свій  Діп  Пьорпл  перед  сном,
І  ставив  на  ніч  їй  холодну  воду
І  в  реченнях,  де  міг,  мільйони  ком...
Його  було  багато,  надто  всюди,
У  кожному  із  кроків,  у  словах...
Помер,  здається,  взимку,  від  застуди.
А  їй  щастить  на  зрадників,  невдах.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963538
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.10.2022


плутоній

Ложку  плутонію,  з  перцем  і  цукром,
Прямо  в  обличчя  усій  Землі.
Найнебезпечніше  -  бути  укром,
Між  цими  звуками  "с#ка",  "плі"...
Звуком  металу  церковних  дзвонів
Нас  відспівали  усі  попи,
Світ  інфантильних  сліпих  ган#онів,
Не  прокидайся,  і  далі  спи.
Віримо  в  Бога,  богів,  удачу,
В  волю,  у  совість  і  їх  "авось".
Я  тут  сміюсь,  взагалі  не  плачу,
Я  тут  не  нуль,  я  тут  цілий  Хтось.
Келих  червоної,  мінус  друга,
П'ю  тільки  натще,  коли  один,
Потім  тихенько  виходжу  з  круга,
Круга  спокійних  пустих  годин,
Що  все  сильніше  рудіють  часом,
Тиснуть  у  скроні,  ростуть  углиб,  
Ми  наче  сильні  і  наче  разом.
Діду  Тиране,  дивись  не  схиб:
Хай  прилетять  вже  твої  ракети
Прямо  до  ліжка,  мені  у  ніч,
Хай  ці  кіношні  усі  сюжети
Вже  відбуваються.  Де  твій  бич?
Де  той  кошмар?  Де  вогонь  і  крики?
Де  Щекавиця  і  де  той  гриб?
Тільки  зірки  і  дорожні  блики,
Тільки  мовчання  північних  риб.
Ложку  плутонію,  тіл  і  смерті,
Все  це  було  ж  вже,  не  страшно  знов,
Небо  відкрите,  паролі  "кверті",
Досить  лякати.  І  де  твій  зов?
Звуком  металу  церковних  дзвонів
Нас  відспівали,  ми  вже  мерці.
Тільки  от  милі  старих  вагонів
З  трупами  ви  везете,  в  кінці.
Світ  все  ще  спить,  дуже  змерз  і  плаче,
Вірить  у  сонце,  рожеві  сни.
Не  зупиняйся.  Вбивай,  козаче  -
Кров  потекла  тільки  з  їх  вини...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962933
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.10.2022


більше нікого не буде

Більше  нікого  не  буде.
Може,  на  ніч  чи  на  дві.
Містом  гуляючи  люди
Дивляться  в  очі,  живі.
Я  ж  їх  не  бачу,  не  чую
І  не  торкаюся  рук.
Музика,  тихо  крокую
І  відчуваю  лиш  стук
Свого  іржавого  серця,
Що  вміла  чистить  лиш  ти.
Де  ж  та  невидима  дверця,
Щоб  за  тобою  піти?
Щоб  не  шукати  у  кожній,
Щоб  не  рівняти  всіх  їх
І  не  тонути  в  тотожній
Звичці,  твоїй...  Я  не  зміг
Жити  один,  лиш  для  себе,
Без  твого  голосу,  слів,
Бачити  це  синє  небо,
Щоб  так  от,  сам,  не  хотів...
Ти  розчинилась  навіки,  
Стерся  весь  образ,  вже  весь...
Море  холодне,  а  ріки
Все  ще  течуть  в  нього,  десь...
Десь,  може,  були  успішні,
В  когось,  напевне,  були...
Значить,  ми  глибоко  грішні,
Значить,  вмирала  не  ти...
Вмерли  ми  разом,  зариті
В  тій  же  холодній  землі,
Ті  ж  половинчасті  миті,
Той  же  портрет  на  стіні,
Ті  ж  дві  світанкові  кави,
Ті  ж  два  недопалки,  час...
Час  за  куліси  вистави,
Там  без  прикрас  і  образ...
Більше  нікого  не  буде,
Інших  не  можу,  не  ті.
Де  б  я  не  був  -  ти  усюди.
Ти  -  моя  смерть  при  житті.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960058
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.09.2022


передайте моїм

Передайте  моїм,  що  я  впав  біля  грат,
Що  пробачив  далеко  не  всім,
Що  стоїть  ледь  на  смерть  невідомий  солдат,
Що  боронить  і  волю,  і  дім.
Передайте  моїм,  що  прощення  -  це  гріх,
Хай  там  що  говорив  іудей.
Хай  помстяться,  хай  вб'ють  абсолютно  усіх,
Полю  важко  без  свіжих  людей.
Передайте  моїм,  що  той  прапор  -  усе,
Він  один,  чи  то  з  кров'ю,  чи  без.
Хоч  горить,  хоч  болить,  хоч  до  біса  трясе,
Тільки  стій,  поки  зовсім  не  щез...
Передайте  моїм,  щоб  лише  пару  слів,
Рік  народження,  прізвище,  смерть.
Передайте,  що  я  дуже  сильно  хотів,  
Що  по  совісті  добре  і  чверть,
Чверть  життя,  чверть  любові,  печалі  і  сліз,
Чи  то,  може,  третина,  чи  пів...
Краще  куля,  ніж  довга  колона  валіз,
Ніж  чужий,  хоч  і  гарний,  та  хлів...
Передайте  моїм,  що  ні  гради,  ні  грім,
Ані  танки,  ракети  чи  дим
Не  злякають  того,  хто  боронить  свій  дім,
Хто  деінде  би  був  лиш  чужим...
Передайте  моїм,  що  прощення  -  це  гріх,
Тільки  лють  хай  живе  в  головах
І  дітей,  і  онуків,  і  після  усіх...
Злість  сильніша  за  будь-який  страх...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959836
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.09.2022


там немає війни

Там  немає  війни,  
там,  за  обрієм,  
поміж  птахами,
Десь  летіти,  
махаючи  швидко  руками
І  кричати  про  зради,  
про  ниючий    шум,
Вибачати  себе  
за  набридливий  сум...

Там  немає  війни,  
там  так  тихо,  
що  хочеться  вниз,
Вийти  з  себе,  
із  світу,  із  часу,  
на  тьмяний  карниз,
Щоб  із  нього  побачити  
сірий  асфальтний  кінець,
Навіть  пси  
від  нудьги  
не  кусають  змарнілих  овець...

Там  немає  війни,  
там  салюти,  
там  плинність  моментів,
Дещо  плямами  змазана  доля  
і  чіткість  процентів
Чистоти,  
що  хотілося  б  мати,  
якщо  вже  живеш,
І  якщо  все  ще  маєш  
пунктири  
встановлених  меж.

Всі  ці  межі  за  розписом,  
віра  у    розклад  і  владу,
У  незмінність  життя,  
у  погони,  
в  електрику.  
Стаду
Пахне  м'ясом,  
жадається  жертв  і  смертей,
Та  й  по  тому  нікого...  
нікого  
із  справжніх  людей...

Там  немає  війни,  
там  тіла,  
бездушевні,  
слухняні,
Трохи  сонні,  
облізлі,  
в  бездумному  стані
Ходять,  ходять,  гниють,  
наче  мертві  і  темні.
Там  немає  війни.  
Там  немає.  
Всі  звиклі,  
системні,

Всі  -  частина,  
шматочок,  
всі  плями  на  синьому  тлі,
Щось  скуйовджене  
дрантям  
лежить  на  столі,
Де  хірург  
дико  п'яний,  
аж  видно  
прозорі  білки.
Там  немає  війни.  
Там  у  небі  літають  птахи.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959741
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.09.2022


жінка в береті, білому-білому

Жінка  в  береті,  білому-білому,
Наче  засніжений  степ,
В  сукні  і,  може,  плащі  застарілому,
Далі  видніється  ЛЕП,
Потім  коробка  із  газобетону,
Даху  немає  -  діра,
Груда  металу,  більш  ніж  на  тону,
Білим  "пабєда,  ура",
Озеро,  речі  і  чорні  пакети,
Стежка  і  гільзи,  мішки,
Далі  шматок  від  якоїсь  ракети,
Ще  очерет  і  кістки...
Я  б  написав  про  квітучі,  духмяні,
Буйні  цнотливі  лани,
Тільки  метал  тихо  ріжеться  в  рані,
Біль  проростає  крізь  сни,
Крізь  несвідомість,  волю,  сміливість,
Завтра,  майбутнє  і  час,
Крізь  ту  останню  примарну  можливість,
Де  ще  Ми  віримо  в  Нас,
В  ліжко,  у  ковдри,  у  каву,  долоні,
В  очі,  у  голос,  в  богів...
Жінка  в  береті,  з  дірою  у  скроні...
Вийшов  навік  з  берегів...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959739
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.09.2022


вогник сигарети

Вогник  сигарети  -  більше,  ніж  життя,
Більше  ніж  прощення  і  ніж  каяття,
Більше  ніж  майбутнє,  подих,  сльози,  сміх.
Ранок  все  ж  настане,  тільки  не  для  всіх.
Поки  ж  дим  по  стінкам  вперемішку  з  джином,
Від  безсоння  вити  б,  вити  б  без  упину,
Та  немає  сили,  сенсу  і  бажань.
Хочеш  бути  кимось  -  докури  і  стань.
Вогник  сигарети  опіка  вуста,
Хочеться  заснути,  рахувать  до  ста,
До  мільйонів,  потім  написати  слів,
Підібрати  рими,  трохи  почуттів,
Випити  і  криком,  щоб  на  весь  квартал,
Щоб  почули  зверху,  хто  не  долітав,
Не  спускався  з  неба,  не  спинив  ракет,
Не  вберіг  від  кулі,  клятий  ти  естет...
Клятий  ідеолог,  вражий  демократ,
Зрадник  і  убивця,  лицемір  і  кат...
Вогник  сигарети  -  от  і  все,  що  є,
Все,  що  справді,  зараз,  що  лише  твоє.
Дим  по  стінках,  липне,  швидко  тане  лід,
Хочеться  кричати,  рясно  лізе  піт,
А  на  небі  зорі,  мертве  світло,  мить,
Ранок  все  ж  настане,  день  ще  закипить.
Місто  гучно  крикне  звуками  сирен
І  впадуть  ракети,  і  в  глибинах  вен
Запульсує  стрімко  чорне  грубе  зло...
Вогник  сигарети,  лід  упав  на  дно...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957797
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.08.2022


викинь

Досить,  вставай,  не  треба.  Викинь  усі  листи,
Видали  повідомлення,  фото,  мої  пости,
Потім  зміни  паролі,  зачіску  і  замки,
І  вже  зведи  ту  дату  з  тильного  боку  руки.
Після  забудь  всі  фільми,  страви  і  всі  пісні,
Повикидай  сорочки,  ті,  що  мені  тісні,
І  познімай  картини,  потім  сережки  з  вух,
З  пальців  каблучки,  з  шафи  наші  відбитки  рук.
Викинь  усе  до  біса,  постіль  також  туди,
Повикидай  магніти,  потім  попий  води  -
Треба  на  день  не  менше  чи  півтори,  чи  двох,
Обов'язково  снідай,  кава  -  вона  не  бог,
Їй  не  молись,  поменше,  не  забувай  про  зал,
Бігай  о  шостій  в  парку,  там,  де  старий  вокзал.
І  не  сумуй,  ти  сильна,  вчись  і  поменше  спи,
Хай  травматолог  гляне  хрускіт  усе  ж  стопи...

Знаєш,  а  було  добре.  Викинь  усі  листи,
Викинь,  не  зберігай  їх,  видали  всі  пости,
Потім  зміни  паролі,  зачіску,  колір  стін,
Потім  забудь,  не  треба,  досить,  вставай  з  колін...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957371
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.08.2022


на старих протертих диванах

На  старих  протертих  диванах,
Серед  розпачу  і  війни,
Весь  розчавлений,  весь  у  ранах,
Помирав  один,  бачив  сни
Про  поля  і  про  вранішні  роси,
Про  жінок  і  дівчат,  про  дітей,
Про  розплетені  вугільні  коси
І  про  звільнення  всіх  областей...
На  старих  протертих  диванах
Пахне  пилом  і  трохи  котом,
В  телефонах,  нотатках  і  планах
Було  дуже  багато.  Кротом
Або  яструбом,  може  дельфіном,
Може  подихом  вітру,  дощем,
Я  покину,  звичайно  покину
Світ  прозорих  і  сірих  тем...
На  старих  протертих  диванах
Побували  тіла,  трохи  душ
В  невідомих  і  звичних  всім  станах.
На  диванах  просипалась  туш,
Що  стікала  сльозами  прощання,
Що  лилася  оргазмами,  вкрай,
Без  поваги  і  без  кохання,
Пекло  знов  окуповує  рай...
На  старих  протертих  диванах
Трохи  сумно,  потворно  і  зле,
Бути  б  десь  у  Марокко  чи  в  Каннах,
Десь,  де  смертю  не  тхне,  не  несе,
Не  звучить  так  тужливо  сирена,
Не  вмирають  щодня  від  ракет.
Біля  сховища  кава  щоденна
І  щоденні  мільйон  сигарет...

На  старих  протертих  диванах
Ні  душі.  Лиш  бур'ян  проростає.
Світло  вимкнуте,  пусто  в  екранах,
Старі  гойдалки  вітер  хитає.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957287
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.08.2022


дев'ятий крок

Твій  дев'ятий  крок  закінчиться  автоматною  чергою,
Коли  твою  совість  знайдуть  згвалтованою  і  мертвою,
Коли  твій  шолом  розломиться  під  кросівками
Того  пацана,  що  тиняється  між  розбомбленими  домівками...
Твій  дев'ятий  крок  вартує  ранкової  кави,
Сигарети  с  фільтром,  симфонії  і  вистави,
Він  дорожчий  за  очі  ворожих  дітей,
За  їх  матерів,  за  НЕсвоїх  людей.
Він  вартує  подиху  і  розбитих  колін,
Вартує  темних  вікон  і  потрісканих  стін,
Трун  і  крові,  холодних  ночей,
Він  вартує  всіх  цих  страшних  речей...
Твій  дев'ятий  крок...  Він  все  ж  буде,  але  вже  після,
Після  священної  помсти,  виходячи  з  передмістя
Відбитого  і  вільного,  старого  доброго  Херсона
Поглянеш  на  блякле  світло  єдиного  балкона,
Що  висить  посеред  обстріляної  стіни,  цілий,
Станеш  на  коліна  і  заплачеш,  живий...
А  потім  запалиш  останню  цигарку
І  підеш,  кульгаючи,  в  бік  старого  парку,
Там  станцюєш  останній  ритуальний  танок,
Посміхнешся  і  зробиш  десятий  крок...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953980
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.07.2022


Ісус

Я  там  бачив  Ісуса,  він  тремтів  у  сирому  окопі,
Потім  дав  недопалок  Шиві,  бо  накурився,
І  сказав  "що  ж  ми  знов  в  такій  ж*пі".
Ісус  десь  посіяв  удачу,  він  злився.
Я  там  бачив  ледве  не  всіх  святих,
Бачив  і  Люцифера,  він  відспівував  мертвих,
Бачив  різних:  одних,  других,
Бачив  і  наляканих,  і  упертих...
Я  там  бачив  Ісуса,  він  добре  стріляв,
Десь  неділю,  а  потім  його  не  стало.
Як  же  він  ненавидів,  як  він  кляв
Всіх  тих  гадів,  щоб  Їх  повбивало.
Я  там  бачив  Ісуса,  він  вірив  у  Зевса  і  Ладу,
Слухав  Марлі  і  пив  міцний  чай.
Він  казав  "от  побачите,  с*ки  ударять  ззаду".
Що  ж,  надіюсь,  Ісус  втрапив  в  Рай...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952633
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.07.2022


двісті мілісекунд

Двісті  мілісекунд  до  видиху,
Нижні  баси,  "Єлоу  субмарин",
Заглушені  звуки  вибуху...
Поле,  ніч,  ти  один...
Потім  зірки,  сигарета  і  Р.Е.М.,
Потім  вибухи,  знов,  десь  справа,
Потім  фляга  з  розбавленим  віскарем,
Це  не  алкоголізм  -  це  спрага...
Двісті  мілісекунд  до  світла,
Приблизно  хвилина  до  нової  смерті,
Перед  тим,  як  вмерти,  вона  розквітла,
Десь  наприкінці  другої  чверті...
А  потім  "Блек  дог"  і  приходи  від  "Градів",
Сісти  на  землю  і  знов  закурити...
Потім  довіку  боятись  парадів,
Потім,  якщо  далі  жити...
Двісті  мілісекунд  до  страху,
Приблизно  стільки  ж  до  паніки,
Згадувати  Жадана,  щоб  не  з'їхати  дахом,
Не  згадати,  згадати  сцену  з  "Титаніку"...
Повертатись  до  міста,  йти  дуже  тихо,
Чути  крики  і  стони  людей,
Бачити  трупи,  бачити  все  те  лихо,
Що  прийшло  серед  ночі,  дітей...
Двісті  мілісекунд  до  ранку,
Холодно,  темно,  "Поллі",
Хотілось  би  кави  й  курити  на  ганку
І  трішечки  іншої  долі...
Двісті  мілісекунд  до  сонця,
До  рельсів  і  давки  в  вагоні,
До  несмачного  чаю,  віконця,
Шторки  і  урн  на  пероні...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952607
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.07.2022


бентлі темно-зелена

Топ-менеджер  Нафтогазу  жене  нову  Бентлі  на  київський  нуль...
Через  фронти  Закарпаття,  через  мільйони  тернопільських  куль,
Щоб  захистити  столицю  від  насідаючих  орд  проституток,
Від  клаберів  і  стендаперів,  від  контрабанди  і  муток.
Галицький  прикордонник  все  стереже  країну  від  зла,
Що  шлють  в  неї  фурами  цілодобово:  броніки,  каски  і  БПЛА,
Він  все  стриже,  контролює,  не  випускає,  тільки  в  ує,
Тільки  поважних,  тихенько,  ну  а,  в  цілому,  кричить  і  плює.
Слідчі  і  прокурори  гідно  боронять  сон  громадян,
Парламент  охороняє  існуючий  конституційний  стан,
Судді  надійно  утримують  фронт  законності  і  порядку,
Ескортниці  ходять  Хрещатиком,  шукаючи  нову  грядку...
А  десь  на  узбіччі  розбитої  траси,  в  районі  Попасної,  серед  ночі,
Біжить  кульгавий  пес  з  ошийником,  боїться,  їсти  хоче.
Він  дивиться  на  померлі  будинки,  згорілі  танки,  на  хрести
І  швидше,  швидше,  щоб  подалі  звідси  утекти...
А  десь  у  центрі  Херсону,  в  адмінбудівлі,  третій  день,
В  підвалі,  вбивають  хлопця,  що  в  переході  співав  пісень
Про  долю  убитих  героїв  і  про  чужих,  про  несвоїх,
Про  південь  і  про  зброю,  про  смерть,  про  зраду  й  гріх...
А  десь  на  бучанському  цвинтарі  дівчинка  довго  стоїть  біля  мами,
Плаче,  цілує  залізну  табличку,  потім  кричить,  б'є  ногами...
А  десь  в  передмісті  Одеси  дідусь  набирає  онука  щоденно,
А  той  поза  зоною  вже  восьмий  день...  
Бентлі  темно-зелена..


адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950188
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.06.2022


політика

Вже  час  починати  приймати  Прозак.
Чи  що  там  п'ють  у  тих  фільмах  в  шалених  дозах,
Коли  після  прийому  у  психоаналітика
Розколюється  мозок?  Політика,
Політика,  політика  вривається  в  цю  війну,
Закреслюючи  героїв,  шукаючи  вину
В  якихось  словах,  в  інтонаціях,  у  міміці,  у  очах,
Відкидаючи  потреби  у  простих  речах,
Типу  матраців  і  сковорідок,  типу  пляшОк  води,
Розпластуючи  метафізику  причин  і  підстав  біди.
Політика  у  кишенях,  політика  в  головах,
Вона,  як  ті  метастази,  росте  і  зриває  дах,
Що  ледь  не  зірвало  взимку,  що  втримався  навесні.
Винні,  невинні,  випади  і  виторги  на  війні.
Цькування  своїх  опонентів,  згадування  гріхів,
Вбивання  в  їх  змучене  тіло  все  нОвих  і  нОвих  цвяхів,
Викрики  про  минуле,  про  героїзм  й  хрести,
Стояння  у  тому  ж  болоті,  коли,  наче,  час  іти.
Політика  не  пускає,  гаслами,  олівцем,
На  касках  і  на  підошвах  пул  тих  же  малює  тем,
Лишень  би  не  забували,  що  сварка  -  народний  вайб,
А  ще  застаріла  лайка  і  перекидання  шайб...
Політика  ниє,  стогне,  кричить  звідусіль  усім,
Політика  у  вагонах.  Виходить.  Приходить  в  дім
І  гріє,  тихенько  гріє  чи  страйк,  чи  народний  гнів,
Політика  на  екранах  і  в  пустоті  голів...
Політика  огортає  всіх-всіх,  від  дітей  до  старих,
Від  мам  до  дочок,  від  хворих  до,  навіть,  тих,
Хто  втратив  усе.  Політика,  політика  нас  уб'є.
Та,  скільки  б  не  було  вибухів,  політика  зАвжди  є...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950177
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.06.2022


за хвилину до того

За  хвилину  до  того  краплі  ранковими  плямами
Залишились  на  светрі,  кавово-тьмяними  штамами,
Що  пророчили  дуже  поганий  ранок,
А  потім  вибухи,  вже  був  світанок...
За  хвилину  до  того  було  дуже  багато  проблем:
Робота,  відрядження,  пошук  нових  тем,
Пошук  себе,  пошук  сенсів,  пошук  своїх  бажань,
А  після  лише  війна,  прихисток  всіх  страждань,
Всіх  метань  і  даремності,  всіх  непорозумінь,
Суцільна  липка  нескінченна  тінь...
За  хвилину  до  того  важливими  були  рахунки,
Закупівлі,  документи,  числа,  пункти,
Статті,  закони,  правила,  перевірки,
А  після  лише  життя,  лише  товщина  стінки,
Глибина  підвалу,  наповненість  рюкзаків,
Сухість  документів,  надійність  замків,
Наявність  білетів,  доступність  доріг,
Теплий  одяг,  та  й,  взагалі,  нічліг...
За  хвилину  до  того,  було  тихо  і  хотілось  спати,
Хотілось  не  вставати,  хотілось  лежати
Й  спати-спати-спати  аж  допоки  не  буде  досить,
Допоки  спраглі  губи,  липкі  й  сухі,  не  попросять
Краплину  води  -  от  тоді  б  прокидатись...
За  хвилину  до  того  можна  було  не  боятись...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950078
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.06.2022


заради чого?

Заради  чого?  Звичайно,  заради  миру,
Заради  спокою  бомблять  квартиру,
Щоб  крики  матері  над  немовлям
Плили  нервово  по  цим  краям.
Щоб  страх  селився  у  голові
Жінок  і  підлітків,  що,  ще  живі,
Кладуть  квіти  на  могилу  без  тіла
Батька...  Вона  так  хотіла
Весілля  на  пляжі,  щоб  не  як  у  всіх,
Але  він  не  тут.  Може,  навіть,  і  міг
Залишатись  вдома,  ховатись  у  коридорі,
Ходити  у  рейси,  в  північному  морі,
Чи  зробити  довідку  про  те,  що  хворіє.
Може  й  міг  би,  може  й  жаліє...
Але  він  лежить  і  рахує  моменти,
Що  мав  колись.  Пустотою  ленти,
Від  пророчить  собі  скорий  кінець,
Дістає  гранату,  встає  і  йде  навпростець...
Заради  чого?  Заради  міфів  і  мови,
З  червоним  прапором,  словами  "кто  ви"
Фільтрують  на  "угодних"  і  розстрільних,
На  вільних  і  невільних  чи  невільних  й  вільних...
Заради  чого?  Заради  покори  й  не-ідентичності
Дітей  забирають  у  мам,  геть  з  зони  дотичності,
Щоб  росли  у  глухих  холодних  містах,
Де  замість  свідомості  телевізор  і  страх.
Жінки,  щоб  більше  не  чекали  своїх,
Понівечені,  згвалтовані...  Їх,
Як  звикли  вдома,  ображені  й  недолюблені,
Ламають.  Солдати  ворога,  такі  розгублені,
Стоять  посеред  розстріляних  сіл
І  не  можуть  знайти  ні  "тєх,  кто  любіл",
Ні  "тєх,  кто  празрєл",  "кто  ждал  і  вєріл",
Миротворці  миротворчих  імперій
Не  осягнуть  всю  глибину  брехні,
Керуючись  якою,  день  за  днем,  мов  уві  сні,
Вони  проривались  крізь  шалений  опір,
Вони  стоять  і  не  розуміють,  серед  трупів...
Заради  чого?  Заради  самого  диявола,
Заради  наказів,  заради  єдиного  правила  -
"Ніхто  не  сміє  жити  не  так,  як  ми".
Заради  цього  й  бомблять  наші  доми...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950065
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.06.2022


вікна горять

Вікна  горять,  наче  просять  "давайте,  ракети,
Нам  вже  не  страшно,  забули  -  палає  війна,
Нам  би  театрів,  пляшОк  і  нові  сигарети,
Дайте  нам  знов  перед  сном  подивитись  лайна,
Знятого  гарно,  з  субтитрами,  в  повному  залі,
Дайте  попкорну,  налийте  улюблений  джин,
Дайте  сторінку  тієї  вродливої  кралі,
Дайте  бензину  і  знижку  на  лАтання  шин..."
Вікна  горять,  а  в  дворі  все  гучніше  колонки,
Весело  грають  у  теніс,  збираються  в  клуб...
Тільки  от  поруч  димІють  глибокі  воронки  -
Хтось  вже  ніколи  не  буде  обпечених  губ  
Ні  цілувати,  ні  бачити,  навіть  не  чути,
Більше  не  стисне  в  обіймах  улюблених  тіл...
Як  ми  змогли  все  так  швидко...  настільки  забути?
Як  нам  сідати  за  свій  переповнений  стіл?
Як  нам  живеться  у  звільнених  кимось  кімнатах?
Як  нам  ходити  поверх  безіменних  могил?
Як  не  сидІти  у  сховищах  і  у  палатах?
Як  нам,  в  цілОму?  Як  нам  живеться  без  крил,
Що  підіймали  ще  в  березні,  ще  на  світанку?
Як  нам  так  спиться,  так  глибоко  і  без  страхУ?
Як  нам  тепер  не  молитись  крізь  сльози  щоранку?
Як  ми  ковтнули  ту  правду,  бридку  і  гірку?
Вікна  горять,  як  запрошення  знову  стріляти,
Музика  весело  глушить  старіючий  жах...
Нам  би  хоч  день,  хоч  годину,  хоч  мить  постоЯти
В  тому  окопі,  в  тих  досі  гарячих  містах...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949653
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.06.2022


смерть поета

Прибило  уламками,  зранку,  до  кави,
Поета,  що  мріяв  про  крапельку  слави,
Не  зАмки,  не  кИлими,  не  пароплави,
А  просто  про  сцену,  вистави...

Розмазало  вщент,  розчавило  все  тіло,
Щоб  більше  нічого  уже  не  боліло,
Щоб  думка  ніколи  уже  не  летіла,
Щоб  слово  мовчало  й  не  жило...

Розрізало  шкіру  шибкАми  і  склом,
Щоб  був  не  написаним  може  псалом,
А,  може,  щоб  просто  не  сів  за  столом
З  якимось  небаченим  злом...

Поплавило  вії  і  одяг  на  ньому,
Щоб  знищити  вічну  обтяжливу  втому,
Щоб  більш  не  сидІв,  не  виходячи  з  дому,
І  щоб  не  набриднув  нікому...

Здригнувся  будинок  в  ударах  ракет,
Сирени  завили  щоденний  куплет,
Додолу  всю  пачку  впустив  сигарет...
Чи  буде  він  жити,  поет?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949313
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.06.2022


я ніколи не був твоїм морем

Де  ти  зараз?  Просто  цікаво.
Дуже  скучив,  хоча  вже  забув.
Ранок  той  же:  цигарка  і  кава.
Рак?  Звичайно,  я  знаю,  я  чув.
Що  там  є  і  чому  ниють  рани,
Ті,  що  ти  дарувала  мені?
Мої  жовті  міжмЕжові  стани
Залишились  на  нашій  стіні,
Тій,  облізлій,  біля  заводу,
Що  давно  не  працює,  стоїть...
Я  шукаю  лише  насолоду,
А  на  більше  не  здатний...  Простіть...
Де  ти  зараз?  Як  там  погода?
Чи  не  пада  заліза  й  вогню?
А  у  мене  одна  нагорода  -
Я  не  мОлюсь  і  знов  часто  п'ю...
Я  став  сірим  і  майже  прозорим,
Ніби  робот  живу  не  своїм.
Я  ніколи  не  був  твоїм  морем,
А  хіба  що  дощем,  все  ж  твоїм...
Я  не  дИвлюсь  у  радісне  після  -  
В  нас  війна,  ти  не  чула?  Вона.
Так,  стріляють:  то  двісті,  то  триста.
Як  не  дивно,  хоч  раз,  та  вина
Не  моя.  Ні,  не  згину  задАрма,
Ні,  не  кинусь  героєм  на  штик...
Я  тут  виживу,  це  ж  моя  карма  -
Жити  далі,  без  тебе...  Вже  звик...
Де  ти  зараз?  Просто  питаю...
Просто  дим,  просто  знову  бурбон...
Скоро  ранок...  Ти  поруч,  я  знаю...
Далі  сам...  Без  обридлих  ворон...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948984
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.05.2022


проклинаю від внука до діда

Проклинаю  він  внука  до  діда
І  на  сотні  народжень  вперед
Свого  клятого  дурня-сусіда
І  його  гірко-приторний  мед,
Що  проліз  у  найтоншу  щілину  
Мого  сонця,  народних  бажань,
Що  замазав  ледь  кожну  родину
Своїм  духом  скорбот  і  страждань...
Проклинаю  і  доньку,  і  мати,
І  бабусь  і  всіх  тих,  в  животах,
Най  вам  тихо  ніколи  не  спати,
Най  заваляться  стіни  і  дах...
Най  ваш  батько  приїде  в  пакеті
Чи  гниє  в  нашій  теплій  землі.
Проклинаю,  "и  дЕды,  и  дети",
Проклинаю,  великі  й  малі...
Проклинаю  від  внука  до  діда
І  на  сотні  народжень,  віків
Свого  п'яного  дурня-сусіда,
Проклинаю.  Амінь.  Сім  замків.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948905
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.05.2022


Я, Херсон

Виривають  з  бетону  ту  душу,
Що  я  тільки  от-от  полюбив,
Полюбив  цю  обвітрену  сушу
Помідорно-кавунЯчих  див,
І  піски,  териконово-ситі,
І  мости,  і  алеї  і  сон,
І  таврійскі  розпечені  миті
І  цю  зелень  розпушених  крон...
Я,  Херсон,  я  тихесенько  плачу,
Мене  силують  східним  серпом,
Я  стою  і  нічого  не  бачу,
Тільки  от  триколор  над  стовпом...
Мої  сльози  стікають  на  Грецьку,
На  блок-пост  перед  мОстом,  не  мій,
На  Соборну  і  на  Донецьку...
Я,  Херсон...  Місто  тисячі  мрій,
Мрій  дитячих,  дівочих,  юнацьких,
Материнських  і  бАтьківських,  всіх...
Я  душа  цих  безмежних,  козацьких,
Цих  степів,  цих  широких  доріг...
Я,  Херсон,  тихо  плачу,  забутий,
Я  розтоптаний,  кинутий,  сам...
Я,  Херсон,  і,  надіюсь,  що  чути
Цей  мій  крик  всім  південним  містам...
Миколаїв,  Одеса  і  Южний,
Ізмаїл  і  Очаків,  Рені...
Пам'ятайте...  Я  свій,  дуже  мужній,
Дуже  вірний...  Ви  є...  Я  вже  ні...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948904
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.05.2022


най я загину без тебе

Най  я  загину  без  тебе,
Може  завалить  мій  дім,
Може  на  міні  й  не  треба
Бути  хорошим  усім...
Най  я  загину  в  пожежі,
Може  в  петлі  чи  в  бою.
Де  ті,  хай  біс  їх,  є  межі,
Де  вже  тебе  не  люблю?
Най  я  загину  і  досить,
Най  я  доїду  свій  шлях...
Тільки  цей  голос...  Він  просить,
Молить,  кляне  щоб  не  так...
Най  я  загину  без  тебе,
Без  твоїх  образів,  снів,
Просто  здіймуся  до  неба,
Так,  як  я  зАвжди  хотів...
Най  мене  вже  не  ховають,
Най  не  співають  молитв,
Най  мене  більше  не  знають,
Най  ні  поразок,  ні  битв...
Най  я  загину...  Криваво...
Вже  тільки  сам,  вік  несе...
Дивною  вийшла  вистава,
Дивно  без  тебе...  Най  все...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948697
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.05.2022


вірш без серця, без душі, лиця

Тут  без  рими,  без  емоцій,  без  мелодій...
Тут  лиш  тіні,  лиш  жорстокість  і  лиш  кров...
Я  твій  тихий,  безіменний,  але  злодій,
Той,  що  топче  і  світанки,  і  любов...

Тут  без  сліз  і,  може,  ліпше  поцілунків,
Чаю,  кави,  і  бурбону,  і  вина...
Тут  без  почуттів  і  без  стосунків  -
Все  це  забрала  вона,  війна...

Тут  без  віри,  без  бажань  і  ранків,
Без  майбутнього,  без  завтра  і  без  стін,
Без  автобусів,  аеропортів,  ганків...
Ми  самотні,  та  не  бруднимо  колін...

Тут  без  рими,  вірш  такий,  сумнівний,
Тут  немає  ні  моралі,  ні  кінця...
Вірш  поганий,  млявий,  дуже  дивний...
Вірш  без  серця,  без  душі,  лиця...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947793
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.05.2022


мені тринадцятий минало

Мені  тринадцятий  минало,
Я  йшла  по  полю  за  селом,
Чи  сонце  так  собі  сіяло,
Чи  то  так  радісно  було,

Мені  так  любо-любо  стало...
Гляди  -  аж  танки...  з  тим  орлом...
І  небо  більше  не  бувало
Таким,  як  було  за  мостом...

До  ранку  четверо  в  кімнаті,
Усі  у  формі,  і  гайда...
В  ту  ніч  померла  моя  матір,
В  ту  ніч  померла  б  краще  я...

Вони  гуртом  мене,  дитину,
Брали,  а  як  я  не  скажу...
В  ту  ніч  в  мені  вбили  людину,
В  ту  ніч  порізали  межу

Між  тими  сонячними  днями
І  мною,  жінкою...  Дитя,
Що  мліло  сиво,  ніби  плями,
На  вході  в  рай,  без  каяття,

Без  дозволу,  так  грубо,  дико,
Узяли  силою,  без  слів...
Я  залишусь  без  чоловіка,
Я  доживу...  У  мене  хлів,

В  якому  тихо,  дуже  темно,
В  якому  висіє  петля...
Ви  скажете  що  то  даремно,
Та  не  подужає  земля

Отих  розкаїнь  і  нечемних
На  цілу  площу  теплих  сліз,
Отих  підвалів,  дуже  темних,
Отих,  від  сорому  валіз...

Отих  безжальних  протоколів,
Отих  очей,  що  всюди,  ген...
Отих  порізів  і  уколів...
Отих  думок...  І  здутих  вен...

Мені  тринадцятий  минало,
Я  б  мала  жити...  Мати  вік...
Та  танки...  І  село  пропало...
В  кімнату  входить  чоловік...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947792
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.05.2022


найчистішій

Найчистішій,  найкращій,  коханій,
Що  я  вигадав  і  поховав...
Тій,  що  майже  забулась,  останній,
Хто  за  мене  /  від  мене  страждав...

Ти  так  рано...  Ти  тихо...  Ти  вранці...
Я  не  встиг  розлюбити,  пробач...
Пам'ятаєш?  Ми  просто  повстанці,
Ми  загинемо.  Тільки  не  плач...

Я  іду  по  пожовклому  полю,
По  розпеченій,  сірій  землі.
Я  шукаю  якусь,  в  біса,  долю...
Я  іду...  Всі  похмурі  і  злі...

Поруч  трупи,  їх  надто  багато,
Поруч  труни,  крики  і  стон...
Поруч  мати  якогось  солдата
Гірко  плаче  і  дряпа  бетон.  

Я  іду  по  піску  того  моря,
Де  колись  ти  тонула,  сама...
Що  таке,  та  обридлива  доля?
І  навіщо,  коли  вже  нема?

Вже  немає  ні  сміху,  ні  правди,
Вже  немає  ні  віри,  ні  снів,
Ні  хоч  подиху...  Більше...  Назавжди...
І  мені  вже  не  треба  морів,

Ні  когось,  ні  для  когось,  ні  з  кимось,
І  ні  дотиків  навіть,  ні  слів...
Ми  колись  ще,  можливо,  наснимось
В  одному  із  можливих  часів...

Найчистішій,  веселій  і  світлій,
Чиїм  сміхом  я  тільки  і  жив...
Вільній,  сильній  і  надто  тендітній...
Тій,  яку  по  цей  день  не  простив...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947771
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.05.2022


Одеса

А  ти  так  любила  це  море,
Оце,  що  на  відстані  рук.
Воно  засолило  те  горе,
Що  вічно  моє,  моїх  мук
Світанки  і  ночі,  і  зорі,
І  тишу,  назавжди  мою...
Я  все  потопив  в  тому  морі
І,  навіть,  той  напис  "ту  ю"...
Одеса  красива,  зелена,
Така,  як  була  коли  Ти...
Одеса  міцна  і  шалена,
Одеса  тримає  мости...
А  ти  так  любила  це  море,
Воно  лиш  твоє,  цілий  світ...
Плювати  на  всі  коридори,
Плювати  на  всіх  і  на  піт,
На  кров,  на  ракети,  сирени,
На  міни,  на  рви  й  літаки...
Плювати  на  смерть...  Мої  вени
Твої...  Я  -  відлуння  ріки,
Що  стрімко  впадає  у  море,
Твоє,  лиш  твоє  назавжди...
Воно  засолило  те  горе,
А  ти  все  шепочеш  "іди"...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947764
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.05.2022


хлопчик

Тому  хлопчику,  що  плаче  й  хоче  пити,
Що  так  просить  подзвонити  до  рідні,
Що  так  хоче  усього  лише  пожити,
Хоч  годину,  хоч  до  ранку,  хоч  два  дні...
Тому  хлопчику,  якому  б  ще  повчитись,
Ще  б  побачити  який  прекрасний  світ,
Потім,  може,  полюбити  й  одружитись,
Потім  діти,  потім  внуки,  сильний  рід...
Тому  хлопчику,  йому  все  це  не  мати  -
Він  зриває  одяг  з  дівчинки  і  б'є,
Він  стріляє,  він  виносить  із  кімнати,
З  не  своєї  він  виносить  не  своє.
Він  підходить  до  бабусі  і  сміється,
Потім  різко  їй  прикладом  у  живіт,
Він  під  вечер  дуже  радісно  нап'ється
І  піде  селом  чинити  геноцид...

Хлопчик  милий,  світлочубий,  синьоокий,
Він  військовий,  честь  і  совість,  кров  і  піт,
Сильний,  релігійний  і  жорстокий,
Хлопчиком  гордяться  брат  і  дід.
Хлопчик  поціновувач  терору,
Він  несе  на  експорт  власний  дім,
Сірий  й  недолугий,  і  "Аврору",
І  "АК"  і  "ТУ"  і  "трєтій  рім"...
Те  село  до  ранку  буде  мертвим,
Хлопчик  розстріляє  тих  людей,
Хлопчик  погвалтує  свої  жертви,
Дасть  їм  ще  своїх  чумний  ідей...

Хлопчика  піймали,  покормили,
Хлопчику  дали  гарячий  чай,
Бережуть,  ховають  і  не  били,
Хлопчику  створили  сутий  рай...
Ну  а  він  все  плаче,  просить  мати,
Просить  подзвонити  і  забрать,
Кається,  не  хочеться  за  грати,
Хочеться  сміятись  і  гулять...

Тільки  от  не  чути  й  пари  слів,
Не  вбивають,  дивляться,  мовчать...
Не  катують...  Смерті  не  хотів,
Та  тепер  він  мріє  помирать...  

Рік  за  роком,  голий  і  немитий
Він  живе  у  клітці  -  їжа,  чай.
Одинокий,  цілий,  не  убитий,
Хлопчик  хоче  смерті,  хоче  в  рай,
Хоче  говорити,  чути  слово,
Хоче  доторкатись  до  людей,
Хоче  маму,  хоче  чути  мову,
Хоче  книг  і  будь-яких  ідей...

Він  один,  самотній...  Мов  тварина,
Плаче  і  скавчить...  Гризе  ту  кліть...
Молить  щоб  прийшла  ота  година...
Смерть  -  велика  цінність.  Заслужіть...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945672
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.04.2022


vendetta per la morte

Щось  так  гучно  стріляє  і  б'є  у  груди,
Щось  важке  і  гаряче,  немов  смола.
Від  снарядів  щоночі  вмирають  люди,
А  заразі  ніяк  з  довжини  стола.

А  зараза  синіє  і  супить  брови,
Тупотить  і  скрегоче,  жуючи  гнів.
Слуги  мовчки  стоять.  У  мовчанні  "хто  ви?"
Та  ніхто  не  промовить  і  пари  слів.

А  ракети  летять  по  шибкам  і  стінам,
Літаки  скидають  тисячі  смертей.
Пляжі  і  поля  віддалися  мінам,
І  щодня  вмирає  декілька  дітей...

А  зараза  знову  кричить  і  маже
Яд  слюни  своїх  же  ідейних  фраз
Про  єднання,  віру  і  щось  там  каже
Про  прощення  і  про  ярмо  образ.

А  завали  скрізь,  під  камінням  люди,
Під  землею  хтось  народив  дитя,
Щось  колись,  можливо,  і  далі  буде
На  могилах,  де  вже  нема  життя...

А  зараза  темна,  смердять  болота,
Понавіша  всюди  рудих  стрічок,
Розстрілявши  бюст,  ця  брудна  мерзота
Все  гвалтує  і  матерів,  й  дочок...

Розтоптавши  степ,  розстрілявши  море,
Підпаливши  ліс,  зруйнувавши  дім,
Ця  зараза  кров'ю  фарбує  горе,
Потім  каже  "братику,  ну  ходім,

Обійми,  я  буду  тебе  любити,
Буду  знов  сміятись  і  трохи  бить,
Та  ж  ти  маєш,  звісно,  мене  простити,
Я  ж  помру  без  тебе,  не  псуй  цю  мить..."

І  тоді  встає  все  оте  каміння,  
Всі  оті  тіла  із  своїх  могил
І  йдучи  на  схід,  де  росте  проміння,
Люди  підіймають  мільйони  вил.

І  тоді  нікому  уже  пощади,
Ні  жінкам,  ні  дітям,  ні  будь-кому,
І  зараза  мре,  і  гниють  фасади
Стін  і  мурів,  зірка  себе  саму

Розриває,  гне  і  фарбує  в  білий,
Фараона  палять,  гробниця  вщент,
І  той  цар,  що  мав  би  зостатись  цілий,
У  петлі  на  площі,  кругом  цемент,

У  якому  тонуть  усі  поети,
Всі  князі  і  місто  семи  морів,
А  на  стінах  славно  горять  портрети...
Потім  тихо  (навіть  без  цвіркунів).

І  покида  вила  плюють  на  трупи,
Потім  повертають  і  йдуть  назад...
Там  будують  дім,  засівають  крупи
І  співають  весело...  про  дівчат...


адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945657
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.04.2022


24го, рано, ровно в 5:30 утра

24го,  рано,  ровно  в  5.30  утра,
Киев  бомбили,  нам  объявили  что  началася  война.
Война  началась  на  рассвете,  чтоб  больше  народу  убить:
Спали  родители,  спали  их  дети,  когда  стали  Киев  бомбить.

Февраль  был  холодным  и  серым,  сирены  гудели  вдали.
Пришли  к  нам  убийцы,  насильники,  воры,  забрать  себе  нашей  земли.
И  дети  без  рук  и  без  ножек  лежат  под  завалом  камней,
И  мамы  убиты,  прострелен  затылок,  и  город  в  разливах  огней.

24го,  утром,  взрывы  в  Одесском  порту,
Умань  бомбили,  ракеты  в  Подольске,  утро  рождало  войну.
Солдаты,  голодные,  злые,  с  символом  Зет  на  руке,
Резали  женщин,  брали  их  силой,  топили  в  кровавой  реке.

А  после  их  били  нещадно,  жгли  прямо  в  танках,  зверей,
Трупы  вагонами  шли  с  Украины.  Мама,  встречай  дикарей!
Встречай  свои  фены  и  шубы,  встречай  телевизор  домой,
Обугленный  трупик  мертвого  сына.  Жаль  лишь,  что  он  не  герой...

Война  прекратится  внезапно:  утро,  вокруг  тишина...
Выдохнем  громко  и  улыбнется  небу  большая  страна...
А  после  -  нам  море  работы:  дома,  километры  дорог...
Больше  не  пустим  пьяных  фашистов  на  свой  белоснежный  порог!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944914
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 13.04.2022


журавль

Я  -  чей-то  журавль,  летящий  в  лучах  горизонта,
Сквозь  липкие  будни  и  серый  пустеющий  фон,
Сквозь  линию  рваного  громко  звенящего  фронта...
Я  -  чей-то  журавль,  предсмертный,  но  радостный  стон...

Я  -  чей-то,  наверное,  это  вполне  вероятно...
Я  -  мысли,  желания,  даже  цветущие  сны...
Но  тут  я  один...  И  эхо...  Больнее  стократно
Вот  так  вот  упасть  и  час  не  дожить  до  весны...

Я  -  чей-то  журавль,  но  юг  не  пускает  обратно,
Мне  гнёзд  и  птенцов  не  с  руки,  а,  вернее,  крыла.
С  синицами,  знаю,  бывает  местами  приятно,
Но  птица  -  лишь  перья,  когда  в  небесах  не  жила...

Я  -  чей-то  журавль.  Я  -  чайка  по  имени  Смерть.
Я  умер  в  пике,  пролетая  туманы  войны...
Вон  там,  вдалеке,  разверзлась  кровавая  твердь.
Я  -  чей-то  журавль...  Я  мертв...  Я  -  кошмарные  сны...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944162
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 06.04.2022


mors prope est

Він  спитався:  "Чуєш,  ти  хто  такий?"
І  підвівся,  різко  розправив  плечі.
Голос  дуже  прозорий  і  не  дзвінкий,
Та  такий,  як...  чітко  говорить  речі,
Що  не  чути  б  зовсім.  Такий  плаский
Був  весь  світ,  а  я  все  шукав  предтечі
В  серці,  в  душах,  в  собі,  палкий,
У  вовках  міг  чути  слова  овечі...

Я  сказав  тихенько:  "Я  просто  Він,
Просто  той,  що  довго  шукає  віру,
Не  для  себе,  задля  білених  стін,
Для  людей,  що  зовсім  не  знають  міру,
Для  всіх  тих,  що  стійко  своїх  колін
Не  роздерли,  зовсім  не  зняли  шкіру,
От  це  я,  той  самий,  ось  мій  уклін.
Розкажи,  Всеотче,  про  долю  сіру."

І  тоді  він  мовив:  "Її  нема,  
Тої  долі,  тої,  що  ти  шукаєш.  
Скоро  літо,  осінь  і  знов  зима,
Так  від  чого  бігти  і  що  не  маєш
Прямо  тут  і  зараз?  Хіба  сама
Твоя  доля  знайде  тебе?  Блукаєш
І  кричиш,  і  стукаєш.  То  дарма,
Ти  її  женеш,  ти  її  лякаєш...

Подивись  на  небо  -  воно  усе,
Тільки  небо  ген,  а  навкруг  лиш  дим,
Синя  вічність  й  час,  що  собі  повзе,
Ти  не  стій,  іди,  будь  у  ньому,  з  ним.
Смерть  не  привід,  навіть  у  букві  Зе
Є  чарівність  світу,  не  будь  святим.
Йди  вперед,  вмирай,  тут  Вальгала  жде,
Досить  тиші,  йди.  Най  усюди  Рим."

Я  підвівся,  скинув  усе  важке,
Подивився  вгору,  пішов  вперед.
Там  був  бій,  тіла  і  в  крутім  піке
Літаки  пірнали  хутчіш  ракет...

А  я  йшов  і  Смерть  була  поруч,  тут,
Її  подих,  очі  і  тихий  крок,
Все  вперед,  під  кулі,  зайшовши  в  кут,
Крикнув  "йду".  Падіння.  Земля.  Гачок...

Тіні  поруч,  поруч  білесий  дим,
Поруч  рви,  залізо  і  запах  сліз...
Смерть  вже  близько  і  я  пишу  це  тим,
Хто  життя  віддав  тісноті  валіз,
Хто  біжить,  закрившись  уже  будь-ким,
І  ні  крилам,  ні  пустоті  коліс
Не  сховати...  Ні  Байконур,  ні  Крим...
Смерть  вже  близько.  Просто  скажіть  їй  "чіз"...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943671
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.04.2022


мам, Херсон

Оторвало  вон  ту  башню  с  потрохами,
А  дорог  тут  не  бывало  и  до  нас.
Называйте,  с*ки,  вы  врагов  врагами,
А  не  просто,  а  не  так  вот,  как  сейчас.
Там  вон  тело  доедают  то  ли  волки,
То  ли  псы,  а  то  ли  вовсе  стая  лис.
Помню,  мам,  прибью  приеду  полки,
Скоро  буду,  очень  скоро,  лишь  дождись.
Нас  вчера  тут  крыли  всяким  аж  до  ночи,
Нас  пытались,  мам,  поджарить,  как  цыплят.
Нас  тут  били,  мам,  лупили  что  есть  мочи,
Но  мы  живы,  пусть  Их  матери  грустят.
Там  по  скорой,  мам,  прямой  наводкой,  с*ки,
Там  девчушку,  мам,  пустили  на  весь  взвод,
Мам,  признаюсь,  очень  страшно,  дрожат  руки,
Но  стоим,  мамуль,  и  скоро  всё  пройдет...

Мам,  Херсон,  вон  там  Херсон,  уже  немного,
Мам,  Херсон  ещё  чуть-чуть  и  будет  наш,
Мама,  там  у  самого  порога
Ждут  меня,  дом  пять,  второй  этаж...

Оторвало  вон  ту  башню  с  потрохами,
А  на  бронь  какой-то  чёрт  намазал  Зет.
Мам,  на  этом  всё,  справлюсь  с  руками
И  дойду,  поверь.  Пора.  У  нас  рассвет.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942477
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 16.03.2022


Бессарабия

В  диком  поле,
Среди  бесконечных  степей,
Дует  ветер,  кричит  о  свободе.
Тут  вальяжно  тонули  галлоны  идей
В  равнодушном  к  идеям  народе.

Тут  был  хан,
Был  султан,  был  и  русич,  и  ром,
Тут  и  красной  чумою  несло,
Тут  семитов  стреляли,  тут  жгли  каждый  дом,
Только  поле  все  так  же  жило.

Бессарабия,  милая,
Пахнешь  весной,  
Пахнешь  вишней  и  солью,  собой.
Пусть  жужжит  снова  грязный  обиженный  рой,
Бессарабия  вновь  примет  бой.

Степь  -  могила,
В  ней  море  таких  же  костей,
Как  и  ваши,  глупцы  из  болот!
Бессарабия  любит  незваных  гостей,
Ведь  на  них  всё  быстрее  растет.

Вас  не  в  море,
Там  чайки  -  тревожить  нельзя,
Вас  в  бескрайнюю  зелени  гладь,
А  по  ней  бы  галопом  лихого  коня...
Степь  честна,  справедлива,  как  мать.

В  диком  поле,
Где  ветер  зовёт  к  себе  птиц,
А  земля  от  волненья  кричит,
Бессарабия  гордо  стоит  у  границ,
Ждёт  гостей,  смотрит  в  море,  молчит...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942116
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 11.03.2022


над Николаевом нелётная погода

Над  Николаевом  нелётная  погода,
Тут,  мам,  так  холодно,  стреляют  до  утра.
Но,  мам,  вчера  я  резал  каждого  урода,
Что  лез  под  звук  фашисткого  "ура".
Над  Николаевом  раскатистые  взрывы
И  шины  вдоль  дорог  и  чей-то  крик.
Мы,  мам,  наверное,  к  утру  не  будем  живы,
Но  я  стою,  мамуль,  стою,  я  так  привык.
Над  Николаевом  нелётная  погода,
А,  значит,  город  точно  не  в  огне.
В  любое,  мам,  в  любое  время  года
Я  буду  приходить  к  тебе  во  сне.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942029
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 09.03.2022


я умер где-то в Херсоне

Я  умер  где-то  в  Херсоне
В  форме  времён  Чечни,
В  предсмертном  обугленном  стоне
Было  "всё  зря  -беги".
Я  видел  жёлтые  ленты,
Я  слышал  чужую  речь,
Сжимая  в  руках  документы
(жаль,  не  успел  их  сжечь).
Сказали  "за  нами  святость,
За  ними,  конечно,  Тьма.
Но  скоро  вся  эта  гадость
Покинет  свои  дома".
Сказали,  что  мы  со  светом,
Мы  голуби,  счастье,  мир,
Сказали,  что  этим  летом
Получим  земли,  квартир
И  женщин,  их  тело,  душу,
И  земли,  и  города...
Но  я  за  чужую  сушу
Остался  в  ней  навсегда...
Я  умер  где-то  в  Херсоне,
Закопан  без  слёз,  венков,
А  жёны  стоят  на  перроне,
Ждут  нас  домой,  дураков...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941918
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 08.03.2022


коридоры

Не  умирай,  не  надо,  не  сейчас.
Так  тихо  вновь  в  больничных  коридорах.
Я  не  дрожу,  но  я,  пожалуй,  пас  -
Сплошная  запищала  на  приборах.
И  кровь  лилась  под  кожу,  я  стоял,
И  речь  была  невнятной  и  несвязной,
Я  не  молился  и  не  умолял  -  
Смерть,  уж  поверь,  бывает  очень  разной.
Халаты  шелестели,  проносясь,
Спешили  что-то  делать,  что  умели,
А  я  хотел  весь  сжаться  и  упасть,
Чтоб  все  эти  мгновенья  улетели...
Куда?  К  весне,  к  зелёным  берегам,
Где  все  ещё  живые  и  смеются,
Где  волю  дам  я  молодым  ногам
И  где  мне  утром  есть  зачем  проснуться...
Туда,  где  пахнет  вишней  и  вином,
Где  руки  обнимают,  мир  поет,
Где  жизнь  казалась  чьим-то  сладким  сном,
Где  я  живу,  где  всё  вокруг  цветет...
Но  я  стоял,  стоял,  не  шевелился,
Я  не  дышал  -  не  мог  и  не  хотел.
Я  б  лучше  вовсе,  су*а,  не  родился,
Чем  вновь  терять  -  терять  я  не  умел.
Всё  так  же,  ты  ведь  так  же  уходила:
Кричала,  выла,  лезла  на  окно,
Ты  так  же  не  хотела,  ты  любила,
Ты  так  же  умирала...  Как  в  кино,
Каком-то  неизвестном,  чёрно-белом,
Дешёвом,  снятом  быстро  и  за  так,
Стою  и  говорю  с  остывшим  телом,
Курю  в  палате,  чокнутый  мудак...
И  снова  кто-то  хлопает  мне  спину
И  что-то  шепчет,  что-то  о  своем,
А  я  мечтаю,  что  сейчас  я  сгину,
Вот  так  вот  навсегда  -  уйдем  вдвоем...
Но  коридоры  всё  не  пропадают
А  запах  йода  душит  и  пьянит,
Мир  тусклый,  всё  дрожит,  а  звуки  тают
И  сердце  даже  каплю  не  болит.
Ему  уж  некуда,  оно  покрылось  коркой,
Холодной,  твердой,  полностью  и  враз.
День  Валентина  вспомнится  мне  поркой,
Ужасно  больно,  холодно...  Я  пас...
Мое  стоп-слово  "хватит",  я  устал,
Я  выдохся,  на  фото  только  тени.
Я  снова  закурил  и  закричал...
Я  плакал,  опустившись  на  колени...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940352
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 15.02.2022


я старый. я плачу, мне больно

Я  старый.  Я  плачу,  мне  больно,
Мне  хочется  лечь  и  уснуть.
Мне,  знаете,  в  целом,  довольно,
Я,  собственно,  смерил  свой  путь.
Я  старый.  Мне  хватит  той  грязи,
Что  льется  с  экранов  в  меня,
И  с  трубок,  и  средств  всякой  связи,
И  с  улицы  день  ото  дня.
Я  старый,  мне  гадко  и  страшно,
Мне  серо  и  холодно  тут,
И,  в  целом,  мне  больше  не  важно,
Что  дети,  увы,  не  растут.
Я  старый.  Я  плачу,  мне  больно,
Но  только  никто  не  придет.
Мне,  собственно,  в  целом,  довольно.
Я  тихо  спускаюсь  под  лёд.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940258
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 14.02.2022


стаканы

Я  стою,  поднимаю  руку
И  шепчу  ей  "memento  mori".
Я  убью  эту  грязную  суку
Под  ноктюрн  номер  20  в  миноре.

После  я  закурю  и  резко
Выйду  вон,  в  вездесущий  снег,
Миллиметры,  потом  отрезки,
А  потом  мой  бездумный  бег.

Кровь  на  стенах  и  звон  стаканов,
А  стаканы  тут  есть  везде,
Алкоголь  и  табак  с  карманов
И  салют  не  моей  беде.

Снег  так  медленно,  мелодично,
Томно,  нежно  кружит  в  ночи,
Я  дрожу,  но  вполне  обычно
Достаю  с  рюкзака  ключи.

А  стаканы  летят  по  плитке,
Разбиваясь  и  дребезжа.
Скрип  и  топот  у  той  калитки,
А  на  теле  следы  ножа,

Там  порезы,  от  шеи,  к  шее,
По  рукам  и  ее  щекам.
"Будь  смелее,  немного  злее,
Дай  свободу  своим  рукам",  -

Говорила  и  улыбалась,
Огоньком  непотребных  глаз
Все  смеялась,  в  лицо  смеялась,
Вонью  грязных,  но  милых  фраз.

И  стаканы,  под  джин,  без  ножек,
Все  летели,  кружились  в  такт,
Мир  тарелок,  салфеток,  ложек.
Громкий  крик,  а  потом  антракт...

Я  стою,  поднимаю  руку,
И  кричу  ей  "vivamus,  блядь".
Я  б  убил  эту  грязную  суку...
Бью  стаканы,  иду  гулять...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939129
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 03.02.2022


глазницы

Если  завтра  война,  рано  утром,  к  шести,
Если  гусениц  грубый  метал
Станет  двигать  вперед,  где  пешком  не  пройти,
Как  бы  крепко  и  сладко  ни  спал,
Я  открою  глаза  и  увижу  рассвет,
Пусть  последний,  но  я  посмотрю,
Посмотрю  на  часы  и  в  дыму  сигарет
Вспомню  то,  что  так  сильно  люблю:
Наготу  сентября  в  черноморских  песках,
Шепот  волн,  освежающих  день,
Соль  на  липких  от  пота  горячих  руках,
И  столь  редкую  теплую  тень...

Если  завтра  война,  я  готов  умирать
За  все  то,  что  покрыто  травой.
Никому  не  убить,  никому  не  забрать
Твои  кости.  Я  стану  горой
За  тот  холмик,  плиту  и  за  надпись  на  ней,
За  тебя,  за  потерянных  нас...
Я  сгорю  во  всех  залпах,  меж  сотен  огней,
И  спасу  что  однажды  не  спас...

Если  завтра  война,  за  твой  холод  глазниц,
За  твой  холмик,  плиту  и  траву
Я  готов  умирать  под  ногами  убийц.
Лишь  для  этих  глазниц  я  живу...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938088
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 25.01.2022


ворон

Этот  ворон  сожрёт  и  живого,
Берег  давит  бурлением  вод.
Так  хотелось  чего-то  простого:
Ну  камин  там,  ну  ёлка,  ну  кот...
А  по  факту  есть  белые  скалы,
Сильный  ветер  и  тучи  вверху.
Так  хотелось  в  просторные  залы,
Веря  в  то,  что,  и  вправду,  могу...
Этот  ворон...  Он  смотрит  мне  в  душу
И  кричит,  и  кричит,  как  дурак,
Очень  громко  о  том,  что  я  трушу
И  стою  тут,  укутавшись  в  мрак...
Звезд  не  видно,  рассвет  не  приходит,
Ветер  громче,  сильнее  и  злей,
Но  меня  почему-то  заводит
Этот  дикий  каскад  из  полей.
Я  стою  тут,  забытый,  незримый,
И  курю,  не  решаясь  вперёд.
Весь  разбитый  и  нелюдимый,
Я  смотрю  на  подтаявший  лёд.
Этот  ворон  сожрёт  и  живого...
Берег  давит,  съедает  меня.
Ветер  шепчет  мне  снова  и  снова
Что-то  страшное,  грубо  кляня...

Этот  ворон,  весь  мокрый  и  жалкий,
Слишком  стар,  чтоб  и  вправду  сожрать,
Собирает  какие-то  палки,
Всякий  мусор,  забытую  кладь.
Тащит  все  в  свои  хилые  схроны,
Мажет  грязью  и  смотрит  в  глаза.
Четко  слышу  уставшие  стоны
И  как  быстро  несётся  гроза,
Что  закроет  собою  всё  небо,
И  меня  разом  смоет  на  нет.
Ворон  давится  крошками  хлеба,
Ворон  стар  -  ему  тысяча  лет.
Он  устал  от  скитаний  и  масок,
Но  не  знает  каков  он  без  них.
Он  не  видит  оттенков  и  красок,
Только  белый  и  черный  -  привык...
Ворон  больше  не  верит  синицам,
Журавлям  и  подавно  -  лжецы.
Ворон,  в  целом,  не  ровня  тем  птицам,
Для  которых  вся  жизнь  -  их  птенцы...

Этот  ворон  сожрёт  и  живого,
Он  меня,  если  честно,  достал.
Я  стою  тут,  играя  святого,
(Я  стою,  я  ещё  не  упал)
И  кричу  что-то  диким  потокам,
Бью  ногами  о  мягкий  песок,
Кулаками  раздутым  порокам
Разбивая  то  лоб,  то  висок,
То  сжимая  их  жидкую  шею,
То  закрыв  их  безмерную  пасть...
Только  я  уже  вряд  ли  успею,
Только  боль  мне  теперь  уж  не  всласть...
Я  сорвал  свое  рубище,  голый
Слез  с  креста  и  отбросил  венок,
Многоликий,  всевышний,  бесполый,
Но,  безмерно,  взахлёб,  одинок...

Этот  ворон,  весь  мокрый  и  жалкий,
Что-то  каркнул  мне  прямо  в  лицо,
Раздвигая  какие-то  палки
Он  достал  мне  оттуда  кольцо,
Но,  сглотнул  от  испуга,  захлопал,
После  выплюнул  прямо  в  меня,
Развернулся,  вздохнул  и  потопал,
Рыться  дальше,  уже  не  виня
Ни  меня,  ни  себя,  ни  прохожих
В  своей  старости,  бедах,  грехах...
В  целом,  ворон  достаточно  пожил,
Чтобы  вмиг  раствориться  в  веках...

Этот  ворон  сожрёт  и  живого,
Прожует,  не  оставив  костей.
Берег  давит  и  каждое  слово
Растворяется  в  шуме  гостей,
Что  несутся  под  бурей  с  востока
И  тревожно  чирикают  час.
Птичий  бог,  как  сейчас  одиноко!
Я  устал.  Я  упал.  Я  погас...

Этот  ворон  сожрёт  и  живого,
Хоть  он  мокрый  и  жалкий  старик...
Мир  дрожит.  Я  играю  святого.
Берег  падает.  Слышится  крик...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938079
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 24.01.2022


перрон

 
На  перроне  так  тихо...  Умер  вокзал,
Будто  эхо  скончалось  в  вагоне,
Будто  кто-то  с  надрывом,  но  не  сказал,
А  подумал,  распяв  себя  в  стоне.

Я  не  верю  во  всхлипы,  громко,  без  слез,
И  в  уходы  без  криков,  проклятий.  
Я  не  верю  в  любовь  под  охапками  роз
И  в  правдивость  повторных  объятий.

Я  не  вижу  под  лицами  той  красоты,
Что,  как  правило,  рвется  в  лопатке,
Мне  ужасно  тоскливо  менять  "вы"  на  "ты"
И  стоять,  не  участвовать  в  схватке,

Под  которой  лишь  пот,  череда  паутин,
Поцелуи,  пощёчины,  крик.
А  в  итоге  ты  просто  стоишь  тут  один,
На  перроне,  и  крошишь  свой  миг.

(Шаг  навстречу  -  и  тело  рванет  на  куски
Громко  воющий  длинный  состав,
Красной  лентой  с  обмякшей  мгновенно  руки
Брызнув,  хруснет  какой-то  сустав.)

На  перроне  так  пусто,  будто  и  нет
Этих  толп,  что  так  жмутся  всегда,
От  которых  спасает  дым  сигарет.  
Я  лишь  ночью  люблю  города.

А  состав  тормозил,  издавая  свой  рев,
Громким  скрежетом  взвизгнул  метал,
И  перрон  заполнял  звонкий  смех  дураков.
И  лишь  я  все  стоял  и  стоял...

А  потом  снова  тихо  -  и  умер  фонарь,
Небо  стало  тихонько  сереть,
Звёзды  гасли  и  я,  будто  бешенный  царь,
Приказал  всему  миру  мне  петь.

(Но  мир  замер,  лишь  ветер  послушал  меня,
Завопил  мне  на  ухо  свой  бред.
Он  кричал,  меня  грязно  и  долго  кляня,
Дул  огни  от  моих  сигарет.)

И  под  утро  Я  умер...  Просто  упал...
На  перроне,  под  крики  и  смех:
Кто-то  кашлял,  крестился,  ел  или  спал,
Лишь  вокзал  отпустил  мне  мой  грех...

(На  перроне  так  тихо...  Умер  вокзал...
Пятый  кряду  день  января
Прихожу  сюда  высказать  глупости  шпал
Свои  мысли.  В  утре  лишь  Я...)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936867
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 13.01.2022


в поле снег

В  поле  снег.  Небо  серое.  Ночь.
Дует  ветер.  Скрипят  сапоги.
Знать  бы  что...  кто-то  сможет  помочь.
Не  сдавайся  -  умри,  но  беги.
В  поле  снег  -  не  дойти  до  рассвета,
Не  проснуться  у  теплой  стены,
Не  дожить  до  цветущего  лета,
Не  убить  это  чувство  вины,
Что  уже  не  вмещается  в  глотке
И  хрипит,  и  свистит  из  груди,
Что  не  тонет  ни  в  чае,  ни  в  водке,
Что  все  также  плывет  впереди...
В  поле  снег  -  и  ему  нет  предела,
Он  лежит,  белоснежный,  пустой,
Будто  тонны  пушистого  мела,
Вверх  и  вниз,  на  горе,  за  горой...
В  поле  снег  -  леденеют  ресницы
И  обветрились  губы  давно.
Скоро,  может,  появятся  птицы.
Скоро  лето,  но  мне  все  равно.
Я  иду  по  глубоким  и  длинным,
И  до  боли  знакомым  следам,
По  снегам,  по  полям,  но  не  минным,
А,  скорее,  по  тонущим  льдам.
Я  иду,  упиваясь  виною,  
Все  давлюсь  своим  горем,  один...
В  поле  снег.  Снег  становится  мною.
Я  иду  среди  белых  долин,
Что  шипят  чьим-то  тихим,  забытым,
Ненавистным,  родным  голоском
О  том  чувстве,  мной  грубо  убитом,
О  той  грусти,  что  все  холодком
Пробегает  и  в  жаркие  ночи,
И  в  холодные  длинные  дни,
О  губах,  что  кусал  что  есть  мочи,
О  глазах,  что  погасли  одни,
Без  меня,  без  объятий,  касаний,
Без  дыхания,  даже  без  слов,
Без  протяжных  и  громких  рыданий,
Без  красивых  последних  цветов...
В  поле  снег.  Я  иду,  безымянный,
Сам  не  знаю:  откуда,  куда.
Я  один,  шаг  тяжёлый  и  рваный...
Я  иду  и  так  будет  всегда...
Я  плююсь  своим  липнущим  горем,
Я  жую  свои  клочья  вины,
Снег  становится  тающим  морем,
Но  ни  берега  нет,  ни  стены...
Я  один,  громко  кашляя,  воя,
Все  вперёд,  лишь  наощупь,  ползу...
Я,  забывший  давно  уже  кто  я...
В  поле  снег...  Я  под  снегом,  внизу...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934483
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 20.12.2021


ящик

Купить  продукты,  носки,  посуду,
Лечить  всю  зиму  свою  простуду,
Бывать  в  кафешках  и  на  работе,
Весь  день  валяться  в  своей  субботе,
Курить  две  пачки  и  пить  до  боли,
Тонуть  в  посредственном  алкоголе,
Мечтать  о  большем,  терпеть  все  время,
Нести  послушно  свое  же  бремя,
Смотреть  на  звёзды  без  тени  страсти,
Семнадцать  фишек,  четыре  масти,
Будильник  громко  и  много  кофе,
Всё  ближе  к  гребенной  катастрофе,
Бояться  крыльев,  любить  хребты,
Вонять  карьерой,  сжигать  мосты,
Бежать  на  гору,  толкать  свой  хлам,
Лезть  и  цепляться...  А  там...  А  там...  
А  там  лишь  ящик,  еще  пустой,
Чуть  отдохни  и  пока  постой,
Дыши,  не  бойся,  он  чист  и  нов,
Ты  четко  влезешь,  ведь  ты  готов,
Взгляни  на  звёзды  и  лезь  в  него,
Запри  в  нем  сам  себя  самого,
Закрой  глаза  и  умри,  мой  друг,
Мир  -  тени,  звуки  и  холод  рук...
Спуститься  выбросить  свежий  сор,
Сходить  за  хлебом,  пройти  свой  двор,
Вернуться  в  тесный  квадрат  из  стен,
Стать  на  колени  и  встать  с  колен,
Затем  в  сети  разливать  свой  яд,
Потом  поспать,  люди  ночью  спят,
Встать  очень  рано,  бежать  к  восьми,
Стараться  ладить  чуть-чуть  с  людьми,
Пить  горький  кофе,  читать  закон,
Закрыться  напрочь  со  всех  сторон,
Потом  лечь  в  яму,  в  свой  черный  ящик...
Тебя  все  помнят  -  ты  настоящий...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932114
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 27.11.2021


не успеваю

Не  успеваю...
Напиться,  проснуться,  забыться,
Ни  умереть,  ни  родиться,
Встретиться  или  проститься,
Выспаться,  встать  и  побриться,
Ни  написать,  ни  влюбиться,
Вспомнить  размытые  лица,
Вылететь  или  разбиться.
В  целом,  мир  -  то,  что  мне  снится.

Не  успеваю...
Быть,  а  не  просто  так,  рядом,
Скользким  блуждающим  взглядом,
Длинным  пугающим  гадом,
Ярким  и  громким  парадом,
Передом  к  лесу,  а  задом
К  людям.  Болеющим  стадом
Выть  и  реветь  водопадом,
Быть  самому  себе  Адом...

Не  успеваю...
Но,  в  целом,
Кто-то  успеет  мне  мелом
Тело  по  контуру  белым,
Вот  бы  монахиня  пела,
Только  найти  бы  сумела
В  склепе  и  чтоб  не  бледнела,
Чтобы  красивое  тело,
Чтобы  на  крышку  смотрела...

Не  успеваю...
Прощаюсь.
Не  прихожу  -  возвращаюсь,
Не  говорю  -  улыбаюсь,
Собственно,  очень  стараюсь...
Свечи  не  жгу  -  собираюсь,
Не  наливаю  -  касаюсь,
Громко  смеюсь,  но  не  каюсь.
Очень  спешу  -  ускоряюсь...

Не  успеваю.
Прощай.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930043
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 05.11.2021


душеприказчик

Душеприказчик  выходит  из  дома,
Смотрит  на  небо  и  двигает  вниз.
Пуля,  кювет,  операция,  кома,
Все,  что  летально  -  огромнейший  приз.
Душеприказчик  Игорь  Петрович
Быстро  шагает,  курит,  кряхтит,
Сев  в  грустно-черный  автобус  сокровищ,
Трет  лобовое  и  громко  сопит.
Душеприказчик  едет  по  трассе
К  гробу  клиента,  мчится  под  сто,
Мысленно  сунув  ручоночки  к  кассе,
Он  поправляет  ворот  пальто.
Душеприказчик  резким  ударом
Груды  металла  в  теплую  грудь,
Выдох  густым  бледно-утренним  паром
Стелит  асфальтом  резиновый  путь.
Душеприказчик,  холодный,  на  полке,
Рядом  с  клиентом  и  без  венка.
Тот,  кто  кричит  слишком  радостно  "волки",
Должен  однажды  встретить  волка.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929655
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 01.11.2021


до фильтра

До  фильтра,  чтоб  жгло  у  ногтей,
Чтоб  кашель  и  пахло  в  квартире.
А  после  немножко  налей
И  выпей  за  мир  во  всем  мире.
Смотри  из  балкона  на  лес,
На  звёзды,  медведицу,  тьму.
Да,  будет  комфортно  и  без,
Комфортно  и  тихо  ему.
До  фильтра  и  громом  гитар
Заполни  пустое  ничто.
Пусть,  может  быть,  чуточку  стар,
Пусть  что-то  немножко  не  то.
Пусть  стены  уныло  пусты
И  вилка  всего  лишь  одна,
Но  это  действительно  ты  -
За  это  ль  не  выпить  до  дна?
До  фильтра  -  и  снова  писать
О  мыслях,  вгоняющих  в  страх,
О  том,  что  под  утро  вставать,
И  людях,  о  чьих-то  губах.
Смотри  на  сереющий  день,
На  вялый  унылый  рассвет,
На  чью-то  безмолвную  тень,
На  пепел  своих  сигарет.
До  фильтра  и  выброси  вниз,
Смотри  на  круженье  ворон,
А  после  ступи  на  карниз
И  прыгни  решительно  вон...
До  фильтра,  чтоб  жгло  аж  до  губ,
Чтоб  кашлять  и  верить  в  рассвет.
Включи  себе  утром  Ютуб,
Спустись  и  купи  сигарет.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929046
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 26.10.2021


октябрь

Рыжий  цвет  моего  октября
Заливает  чужие  подъезды.
Все,  наверное,  было  не  зря,
Сердца  нет  у  зияющей  бездны.
Мне  бежать  по  намокшим  аллеям  
Аж  до  серости  скомканных  туч,
Прямо,  прямо,  потом  чуть  левее,
Где  когда-то  плясал  светлый  луч  -
Он  бежал,  замиранием  веры
Мазал  странные  пятна,  круги,
Донося  запах  выжженной  серы
И  последнее  слово  "беги"...
Я  поднялся  и  вышел  на  трассу,
Закурил  и  вдохнул  терпкий  дым.
Вот  сейчас  бы  холодного  квасу
И  мотнуться  на  парочку  в  Крым.
Вот  бы  выйти  босыми  ногами
На  чуть  теплую  гальку  с  утра,
Вот  бы  чуточку  хоть  между  нами
Что-то  грела  хотя  бы  искра.
Но  октябрь  уносит  к  истокам,
К  самой  сути  извечных  проблем,
К  моим  прежним  обычным  порокам,
Где  я,  в  целом,  лишь  пью,  а  не  ем.
Где  я  в  мире  из  шлюх  и  подонков,
Где  я  вечером  снова  разбит,
Где  не  хочется  очень  ребенка,
Где  спина  все  сильнее  болит.
Рыжий  цвет  моего  октября
Застилает  зрачки  чем-то  липким.
Я  иду  сквозь  пески  и  моря,
Мир,  мерзавец,  становится  зыбким.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928202
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 17.10.2021


ломбарды

Я  из  мира  ломбардов,  
где  двести  -  серьезная  сумма,
Где  сто  грамм  алкоголя  
важнее  орущих  детей,
Где,  включая  на  максимум  
в  камере  уровень  зума,
Видишь  только  квадраты  
и,  может,  пороки  людей.
Я  из  мира  ломбардов,  
где  выжить  -  мечта,  а  не  данность,
Где  стреляют,  но  только  
пару  в  обед  сигарет,
Где  писать  без  ошибок  
какая-то  дикая  странность,
Где  на  вид  непонятно  
сколько  кому  же  там  лет.

Я  из  мира  ломбардов...  
Был,  но  сбежал  с  того  гетто,
Перелез  сквозь  колючку,  
свалил  от  овчарок,  и  вот
Я  попал  в  это  странное  
вечно  цветущее  лето,
Где  людей  давно  нет,  
лишь  грустно  вздыхающий  скот...
Где  за  новые  туфли  
из  женщины  делают  мясо,
Где  за  пару  квадратов  
на  нож  населяют  живот,
Где  дороже  фуражки  
лишь  черная-черная  ряса
И  по  жирным  телам  
тихо  катится  каплями  пот.
Тут  десятки  нолей  
и  яркие  с  золотом  стены,
Тут  в  шампанском  рули  
и  кольца  на  гнутых  перстах,
Тут  вздуваются  к  вечеру  
кисти  в  синеющих  венах
И  такое  же  тело,  
только  в  красивых  цветах.

Нет  ломбардов  и  визг  
гулко  гуляет  по  барам,
Где  стаканы  дороже  
и  пойло  намного  живей,
Тут  мальчишку  везут  
на  ночь  к  скучающим  парам
И  не  видно  морщин  
за  контуром  женских  бровей.

Я  из  мира  ломбардов,  
бедного  пьяного  края,
Где  в  парадных  воняет,  
но  все  ещё  корчится  честь,
Где  копейки  в  ходу  
и,  даже  от  спирта  сгорая,
Каждый  знает:  
священна  лишь  кровная  месть.

Я  из  мира  ломбардов,  
а  тут  их  никто  и  не  знает,
Тут  лишь  карты  и  грусть  
на  лицах  душевнобольных.
Я  курю  у  парадной,  
музыка  тихо  играет,
А  ломбарды  все  дальше,  
за  тенью  моих  коренных.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928201
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 17.10.2021


стёрлась

[i]Посвящается  З.[/i]

Стёрлась,  как  старое  фото,
Даже  не  помню  лица.
Вроде  так  верил  в  кого-то,
Вроде  хотел  до  конца.

Стёрлась  и  нет,  белый  лист,
Общий  навеки  пароль,
Фотоальбом  снова  чист
И  не  доиграна  роль,

Роль  превосходного  мужа
И  с  большой  буквы  отца.
И  с  каждым  годом  все  хуже:
Больше  не  помню  лица.

Стёрлась,  а  я  не  заметил,
Я  все  работал  и  спал.
К  черту  какие-то  дети,
К  черту  любовь.  Я  устал.

Стёрлась  стаканами  джина,
Сотнями  брошенных  шлюх,
Песнями  и  анальгином,
Трассами,  миром  вокруг.

Стёрлась  другими,  новее,
Ярче,  возможно  светлей,
Только,  увы,  не  роднее.
Стёрлась.  И  я  вместе  с  ней.

Стёрлась,  как  старое  фото.
Даже  не  помню  лица.
Только  зелёное  что-то,
Чьи-то,  сквозь  время,  глаза...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927791
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 12.10.2021


город

Этот  город  разрушит  меня,
Разжует,  после  выплюнет  вниз.
Мне  все  меньше  и  меньше  огня,
Мне  всё  ближе  и  ближе  карниз.
Я  все  пью  с  недопитых  бутылок
И  пытаюсь  тонуть,  но  земля
Давит  больно  в  разбитый  затылок,
А  за  веками  видно  тебя.

Этот  город  до  боли  чужой,
Он  пустой  и  ужасно  холодный.
Мне  б  уехать  в  какой-то  другой.
Но  куда?  Я  пустой  и  безродный.
Знаешь,  нечем  дышать  в  октябре.
Октябри  мы  любили,  ведь  так?
Я  живу  в  очень  хрупкой  норе.
Я  устал.  Я  предатель  и  враг.

Очень  больно  смотреть  на  людей,
Я  то  знаю,  что  смерть  где-то  рядом.
Нет,  не  полон  я  больше  идей,
Нет,  я  больше  не  жгу  своим  взглядом.
Этот  город  разрушит  меня,
Разжует,  перемелет,  раздавит.
Нет  ни  смысла,  ни  даже  огня.
Я  пустой.  Пусть  меня  все  оставят...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927789
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 12.10.2021


Від мене залишився кіт

Від  мене  залишився  кіт
Та  й,  мабуть,  на  цьому  і  все.
Мій  вбитий  вологою  пліт
Кудись,  як  раніше,  несе.
Ти  плакала,  я  лише  пив
І  щось  говорив,  як  завжди.
Ні,  справді  уже  не  любив.
Ні,  більше  не  буде  води.
Мій  пліт  скоро  зникне  вночі,
Ось-ось  вже  видніється  море.
Ти  -  дотик,  рука  на  плечі,
Я  ж  п'яне  змарноване  горе.
Від  мене  залишився  кіт.
Та  й  досить,  все  інше  мине.  
Надіюсь,  мій  зламаний  пліт
Колись  хоч  кудись  допливе...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925101
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.09.2021


Представь

Представь  себе  темную-темную  гладь
Того  самого  моря,  что  на  юге.
Представь  как  тебе  сильно  хочется  спать,
Но  мы  не  спим,  растворяясь  друг  в  друге.

Представь,  что  ты  не  больна  ничем,
Что  жить  тебе  целую  вечность.
Представь,  что  из  всех  возможных  проблем  -
У  тебя  сломан  ноготь.  Безупречность,
Которой  не  было,  вот,  ни  разу,
Которую  мы  искали,  забывая  жить,
Она  умещается  в  короткую  фразу
"Помни  меня,  даже  перестав  любить".
Представь  себе  мир,  где  нас  только  двое,
Где  тебе  восемнадцать  лет
И  самое-самое  дорогое  -
Это  утренний  запах  моих  сигарет.
Представь,  что  мне  никуда  не  надо,
Мы  валяемся  до  вечера  на  песке,
Что  ты  мне  так  же  безумно  рада
И  что  рука,  как  прежде,  в  моей  руке.
Представь,  что  ты  абсолютно  здорова,
Что  пахнешь  не  бессилием  палат,
А  мандаринами.  Представь,  что  снова
Длинноволоса  и  ясный  взгляд,
Нет  дрожи  в  теле,  безумных  оров,
Пробитых  вен.  И  с  нами  боги.
Представь,  что  выйдешь  из  коридоров,
Представь,  что  встанешь...  сама...  на  ноги...

Представь  себе  темную-темную  гладь
Того  моря,  где  Нам  никогда  не  быть.
Засыпай,  дорогая,  тебе  нужно  поспать.
Прощай.  Я  помню,  даже  перестав  любить.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920123
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 21.07.2021


Я не з вас

Щось  зелене  вже  десь  під  шлунком,
Щось  непізнане,  щось  чуже,
Вихідними  і  подарунком,
Йодом,  пластирем  і  драже.

Щось  забуте,  дно  морожене,
Крига  пам'яті  і  слова,
Сто  раз  бачене,  сто  раз  ходжене,
Дельта,  зет  і  ікс,  і  крива.  

Щось  неправильне,  надто  висяче,
Щоб  не  різати  те,  що  є.
А  вночі  мій  храп  надто  бісячий,
Серце  гучно  аж  надто  б'є.

Як  сироп  якийсь,  лапки  змучені,
Я  все  ковзаю,  я  лиш  тінь
Самого  себе,  ми  розлучені,
Вибиратися  надто  лінь.

На  екваторі  пахне  жареним,
Чутно  плач  і  крик,  видно  крах.
Чимось  місячним,  чимось  мареним
По  спині  повзе  бляклий  дах.

Я  прозорий  геть,  я  розчавлений
Своїм  прагненням  бути  всім
Чимось  більше,  ніж.  Надто  правильний,
Я  давно  забув  де  мій  дім.

Ваша  совість  десь  надломилася,
Ваші  цінності  всі  пусті,
Віра  падала  і  розбилася,
Карта  пластику  у  руці.

Я  палю  і  п'ю,  не  терплю  хрестів,
Пам'ятаю  всіх  і  не  сплю  
Світ  давно  вже  дав  все,  що  я  хотів.
Я  дивлюсь  униз  і  стою.

Більше  не  кричіть,  не  торкайтеся,
Не  марнуйте  свій  цінний  час.
Я  стою  один.  Прокидайтеся
І  ідіть  собі.  Я  не  з  вас.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918656
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.07.2021


Цифровое племя

Только  ноги  болят
От  всех  этих  центров,  обочин,  трасс.
Я  устал  и,  честно,  я  ненавижу  вас.

Ненавижу  за  все  ваши  доводы,
Что  вы  сводите  к  новостроям,
Без  итогов,  смыслов  и  без  вопроса  "кто  я?"

Эта  ночь  на  колесах,
Как  сотни  других,  лишь  моих  ночей,
Но  пусть  так,  чем  подъезды,  торжественный  звон  ключей.

Вы  ведь  лепите  счастье
С  накопленных  к  смерти,  сложенных  цифр,
Ваша  радость  -  в  заначках,  тлеющих,  врытых  в  шифр.

Вы  -  четыре  стены  с  обоями,
На  которые  брошено  время,
Алгоритмы,  аксессуары,  вы  -  цифровое  племя.

Мир  тускнеет  без  красок,
Жизнь  ложится  под  нож,  душу  миле,
От  работы  до  моря  на  недельку,  от  моря  к  могиле.

Ненавижу  вас  сильно
За  пустое  и  жвачное,  это  хомячье  сито.
Не  успеете  сдать,  козырей  нет,  все  бито.

Только  ноги  болят
И  хочется  спать  все  время.
Меня  тихо  и  долго  жует  мое  цифровое  племя.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918655
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 04.07.2021


Кочевник

Кочевник  дошёл  до  колючки,
Упёрся,  как  рогом  в  стекло.
Кочевник  сложил  свои  ручки
И  высушил  в  пепел  весло.
Кочевник  устал  от  походов,
От  битв  и  бессонных  ночей,
От  севших  на  мель  пароходов
И  пьяных  под  утро  врачей.
Кочевник  не  хочет  ни  леса,  
Ни  даже  пещеры  с  костром,
Кочевнику  пьяного  беса
Достаточно:  лёд,  утро,  ром.
Кочевник  дошёл  до  столицы,  
Где  юрты  и  множество  баб.
Кочевнику  надо  напиться  -  
Кочевник  ведь  больше  не  раб.
Кочевник  закажет  на  баре
Стакан  и  достанет  табак.
Кочевник  теперь  живёт  в  паре,
Кочевник  вступил,  ***  в  брак...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911425
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 19.04.2021


Здравствуй, пустая и глупая-глупая жизнь

Здравствуй,  пустая  и  глупая-глупая  жизнь.
Я  бы  ушел,  но  пока  не  придумал  когда.
Кто-то  под  утро  все  время  шептал  мне  "держись"
И  я  менял  без  заминки  свои  города...

Но  не  нашел  себя  в  сером  потоке  машин,  
Фар,  небывало  блестящих  и  слишком  пустых.
Снова  один,  как  и  раньше,  я  снова  один  -
В  мире  нет  места  для  всяких  душевно  больных...

Здравствуй,  пустая  и  глупая-глупая  жизнь.
Я  догораю,  мне  хватит  тепла  чьих-то  рук.
Впервые  никто  не  промолвил  простого  "держись".
Я  выхожу.  Мир  тихонько  темнеет  вокруг...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910146
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 05.04.2021


Дорогая

Перешёл  на  бренди  под  трубку.
Стал  похожим  на  кухонную  губку  -  
Напиваюсь  к  полудню,  пишу  стихи,
Смотрю  фото,  вспоминаю  грехи,

Что  собрал,  как  бусы,  на  шею,
Еще  жив,  но  старею.
Умею  молчать,  уходить  навсегда,
Но  не  способен  забыть.  Беда.

Дорогая,  вот  тебе  эти  слова,
Пьяные  и  живые,  будто  трава,
Что  всегда  пробивается  сквозь  снег  и  лёд.
Нет,  не  чудовище.  Наоборот.

Дорогая,  я  избавил  тебя  от  бессмысленных  лет,
Которые  бы  ты  проживала,  сигарет,
Коньяка  и  пропахшего  одеяла
Мной.  Ты  бы  сама  устала.

Перешёл  на  бренди.  Потерял  все  цели.
Пахну  часом  секса,  затыкаю  щели,
Что  зияют  между  5  пм  и  днем.
Дорогая,  бог  с  ним,  пусть  горит  огнём..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902065
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 22.01.2021


Платье цвета крови с апельсином

Платье  цвета  крови  с  апельсином,
Губы  ярче  солнца,  а  глаза…
Чайки  реют  ввысь  нестройным  клином,
К  ночи  собирается  гроза,
Девочка  идёт  по  побережью,
Босиком  по  мокрому  песку,
Волны  прикасаются  так  нежно,
Размывая  боли  и  тоску…

Девочка  чиркнула  зажигалкой,
Подкурила  и  вдохнула  дым,
Стала  вмиг  какой-то  очень  жалкой,
Ну  а  мир…  ну  слишком  уж  простым…
Девочка  смотрела  в  это  море
И  мечтала  о  таких  волнах,
Чтоб  смывали  вон  любое  горе,
Чтобы  растворяли  всякий  страх.

Девочке  под  тридцать,  все  уж  было,
Дальше  точно  хуже,  точно  вниз.
Девочка  продрогла  и  остыла,
Не  от  ветра,  нет  -  всего  лишь  бриз.
Девочка  окурком  прямо  в  море,
Слезы  стёрла  и  пустилась  в  пляс,
Музыка  с  басами,  но  в  миноре,
Ну  а  вдруг,  сейчас  –  последний  раз…

Девочка  исчезла  на  рассвете,
Пляж  был  пуст  и  замерла  волна.
В  том  горячем  и  безумном  лете
Как  она,  пропала  не  одна.
Платье  цвета  крови  с  апельсином
Позже  кто-то  видел  вдалеке…
Чайки  разобщенным  жирным  клином
Ринулись  к  плывущей  вон  руке…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901965
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 21.01.2021


Ненародженим & Ушедшим

Відчини  мені,  мила  Софіє,
Най  зайду  в  твій  освітлений  двір,
Про  який  кожен  глибоко  мріє,
Під  землею  втрачаючи  зір.
Моя  мила,  далека  Софіє,
Я  надихався  дизельних  стін,
Де  із  кожного  закутку  віє
Чимось  диким,  де  хрусткіт  колін
Вже  мене  не  дивує  з  пів-року,
Де  палю  замість  бачити  сни,
Де  із  кожного  темного  боку
В  мене  кидають  жало  вини...
Відчини  мені,  мила  Софіє,
Най  поп'ю  зовсім  трохи  води,
У  дворі,  про  який  кожен  мріє,
І  піду,  затоптавши  сліди...  

Забывай  меня,  Сонечка,  детка,
Пусть  я  буду  лишь  бледным  пятном.
Я  -  касание,  голая  ветка,
Что  скрипит  за  дождливым  окном.
Забывай  меня,  Соня,  навеки,
Докури,  докричи  и  допей.
Не  теряйся  в  одном  человеке,
Забывай  меня,  Соня,  скорей.  

Відчини  мені,  мила  Софіє,
Но  готовься  навек  отпустить.
У  дворі,  про  який  кожен  мріє,
Дай  напиться.  Не  стоит  грустить...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901018
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.01.2021


Не сейчас, никогда и нигде

Не  сейчас,  никогда  и  нигде
Я  иду  в  этой  липкой  воде,
Пробираюсь  сквозь  белые  зубы
К  перезрелой  от  ёлок  среде.

Не  туда,  не  за  тем  и  не  так,
Алкоголик,  бродяга,  дурак.
Плачут  въедливо  медные  трубы,
Я  хватаюсь  за  ржавый  пятак.

Не  она,  не  они  и  не  он,
Жёлтый  цвет  обступивших  сторон.
Только  влажные  мягкие  губы
Иногда  разбавляют  мой  сон.

Не  сейчас,  никогда  и  нигде,
Грязно-серым  покрыто  везде,
Запах  праздничной  Вены  и  Кубы.
Я  -  туман,  белый  дым  в  бороде.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900290
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 05.01.2021


С новым годом, с*ки-малыши

Заберите  пройденные  сны,
Дайте  льда,  налейте  до  краёв.
Не  хочу  ни  вашей,  бля*ь,  весны,
Ни  тепло,  ни  перегретый  кров.

Я  устал  за  этот  су*ий  год
Строить  что-то  дикое  и  в  цвет.
Я  моральный  штопаный  урод,
Мне  до  солнца  и  обратно  лет.

Пью  на  завтрак,  напиваюсь  к  ночи,
Заливаю  свой  ублюдский  страх.
И  никто,  уверен,  не  захочет
Мой  развеять  посеревший  прах.

Я  всецело,  полностью  свободен
И  готов  к  своим  тридцати  трём
Хоть  на  крест,  на  кладбище  уродин,  
Хоть  на  Марс.  Итог:  мы  все  умрём.

Ни  фагота,  ни  простой  гитары,
Даже  книжки  я  отправил  вон.
Огоньками  мне  сияют  бары,
С*ка,  со  всех  гребанных  сторон.

Заберите  мысли  и  стаканы,  
Не  хочу  писать  свои  стихи.
Я  -  лишь  ободок  большущей  раны,
Я  -  меня  догнавшие  грехи.

Я  тот  мальчик,  что  не  верил  в  чудо,
Я  тот  парень,  что  боялся  жить.
Я  не  буду,  больше  так  не  буду,
Но  уже  ведь  поздно,  в  целом,  быть.

Я  ведь  тот,  кто  отпустил  навеки
Ту,  что  не  приехала  назад.
Да,  я  тот,  кто  закрывает  веки,
Да,  я  тот,  кто  покидает  чат.

Да,  я  тот,  что  все  стоял  в  палате  
И  смотрел  на  мертвые  глаза,
Тот,  почивший  в  горе  в  результате,
У  кого  никак  не  шла  слеза.

Да,  я  тот,  кто  убежал  от  связей
В  серый  город,  странный  и  чужой,
Тот,  который  ненавидит  мразей,
Спутавших  халат  с  простой  игрой.

Да,  я  тот,  что  вырвался  из  рук,
Что  так  крепко-крепко  обнимали,
Тот,  что  ну  не  верит  в  слово  "друг",
Раз  уж  больше,  чем  друзьями,  стали.

Кто  еще  немножечко  живой,
Дышит,  не  совсем  поняв  куда,
Тот,  кто  держит  марку,  правит  крой,
Прожигая  радостно  года.

Тень  меня  же,  да,  я  просто  тень.
Звук,  застрявший  в  горле  перед  сном.
Жизнь  и  смерть,  я  побледневший  день.
Сигарета,  я  -  стакан,  я  -  ром.

С  новым  годом,  с*ки-малыши,
Щастья  и  красивых  поздравлений.
Хочешь  не  дышать  -  так  не  дыши.
С  праздником  снежинок  и  оленей.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899804
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 31.12.2020


Заменители

Заменители  мечт  и  желаний,
Те,  кто  стал  чем-то  большим,  чем  звук.
В  пустоте  недостроенных  зданий
Иногда  может  слышаться  стук.
Заменители  в  венах  и  нервах,
Заменители  в  наших  сердцах.
Заменители  прошлых  и  первых,
Те,  в  кого  можно  спрятать  свой  страх,
Страх  пустого  прозрачного  света,
Чуть  размытого  тремором  рук.
Все  тоскливые  песенки  спеты  
Пьяным  голосом  ставших  за  круг.
Заменители  -  это  не  те  же,
Не  взаправду  и  не  про  любовь,
Заменители  тоньше  и  реже,
Заменители  пенят  нам  кровь,
Заставляют  поверить  в  ту  сказку,
Что  рисует  от  голода  мозг,
А  потом,  вдруг  стащив  свою  маску,
Тянут  руки  к  подставке  для  розг.
Заменители  созданы  нами
Из  обрывков  и  образов  тех,
Кто  остался  пустыми  мечтами,
Кто  -  наш  тайный  желаемых  грех.
Заменители  -  мы  же  для  тех  же,
Заменители  чьих-то  других.
Просыпаясь  все  реже  и  реже,
Заменяем  себя  же  самих.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899495
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 28.12.2020


Пахну джином

Пахну  джином  так  сильно,
Что  хочется  выть.
Опрокинул  еще  один,
Просто  для  счета.
Все  стараюсь  дождаться
И  не  остыть,
Не  тонуть,  но  опять
Впереди  лишь  болото.

Пахну  джином  и  снова  
Начал  курить,
Начал  слушать  Шопена
И  думать  о  смерти.
Начал  снова  писать,
Остаканенно  жить.
Да  и,  в  целом,  
Не  слишком  мне  верьте.

Пахну  джином  настолько,
Что  тянет  блевать,
Громко  слушать  
Сонаты  в  миноре.
До  утра  заливаться  
И  снова  не  спать.
Пахну  джином.
Слетать  бы  на  море...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898860
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 22.12.2020


Дайте номер психотерапевта

Дайте  номер  психотерапевта  -
Пусть  он  слушает  мой  полуночный  бред.
Или,  бог  с  ним,  дайте  фармацевта.
Дайте  мне  хотя  бы  сигарет...

Я  ушел.  Прости,  но  было  надо.
Я  не  мог  в  той  клетке  и  в  поля
Убежал.  Туда,  где  бродит  стадо,
Где  трава  и  где  сыра  земля.

Я  жалел,  я  помнил  и  вернуться
Все  хотел,  но  я  себя  сдержал.
Я  смогу  легонько  улыбнуться,
Чтоб  ни  один  мускул  не  дрожал.

Я  один,  как,  впрочем,  было  раньше,
До  тебя,  и  перед  "до  тебя".
Я  тону  в  своем  больном  реванше.
Я  тону,  ни  грамма  не  любя...

Судорожно  нажимал  на  кнопки  -
Лифт  не  ехал.  Слышал  громкий  плач.
Выйдя  закурил.  Ушные  пробки
Все  давили.  Я  теперь  палач.

Долго  ждал  такси.  Смотрел  на  небо.
Кошка  на  руках.  Твои  глаза.
Холодно.  Купить  хотя  бы  хлеба.
Дернулся.  Моргнул.  Пошла  слеза.

Мне  не  надо  никаких  приветов,
Песен,  мыслей,  фото  и  стихов.
Я  не  жду  признаний  и  ответов.
Я  устал  не  видеть  берегов...

Я  устал  барахтаться  в  бездонном
Синем  море  мыслей  о  тебе.
В  мире,  замерзающем  и  сонном,
Мало  кто  противится  судьбе.

Ну  а  я...  Я  смог,  ушел  под  воду,
Под  подтаявший  от  слез  холодный  лёд.
Умирая  за  свою  свободу
Прошептал  чуть  слышно  "  все  пройдет"...

Дайте  номер  психотерапевта,
Пусть  посмотрит  что  со  мной  не  так,
Проститутки,  копа,  фармацевта,
Пусть  спасают  -  вот  мой  белый  флаг...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897991
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 13.12.2020


не хороните меня в костюме

Не  хороните  меня  в  костюме,

Не  водружайте  над  гробом  крест.

И,  по  итоговой  сводной  сумме,

Чтобы  хватило  десятка  мест

Для  тех,  кто  хочет  хлебнуть  досады,

Попричитать  и  напиться  в  хлам.

Я  стану  гумусом  для  рассады

И  не  носите  меня  вы  в  храм.

Я  стану  частью  экосистемы

И  очень  скоро  пройду  грозой

С  небес  на  землю,  на  черноземы,

И  вновь  впитаюсь.  Я  -  перегной.

Я  влага,  небо,  деревья,  море,

Я  люди,  звери,  я  зелень  трав,

Я  -  чья-то  радость  и  чьё-то  горе,

Я  чей-то  буйный  и  гневный  нрав.

Не  хороните  меня  в  рубашке,

Я  не  носил  их  -  оставьте  так,

А  на  холме  пусть  растут  ромашки,

Ромашки  точно  приятный  знак.

Не  хороните  меня  с  венками,

Обрызгав  наспех  святой  водой,

Дополнив  это  вот  всё  стишками,  

Кадильным  дымом  и  ерундой,

По  типу  грустных  воспоминаний,

По  типу  слёз,  поцелуев  в  лоб.

Я  -  просто  тело,  без  слов  и  знаний,

Я  -  просто  холмик,  я  -  просто  гроб.

Не  хороните  меня  под  трубы,

Не  вспоминайте,  не  лейте  слёз.

Оставьте,  поберегите  губы,

Идите.  Вечер.  Зима.  Мороз.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889748
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 25.09.2020


Голубь снова пришел на балкон

Голубь  снова  пришел  на  балкон
И  пытался  мне  что-то  сказать.
Я  же  просто  прогнал  его  вон,
Мне  пора  начинать  прогонять.
Голубь  все  не  уймется,  не  сгинет,
Он  боится  меня  отпускать.
Но  меня  уже  больше  не  клинет,
Я  теперь  не  хочу  умирать.
Голубь  долго  стучался  снаружи
И  пытался  смотреть  мне  в  глаза,
И  кричал  "Отворяй  же  мне!  Ну  же!
Ты  не  видишь?  Ну  вот  же  слеза!"
Но  мне  слез  его  больше  не  надо,
Мне  не  надо  его  тёплых  слов.
Мне  одна  теперь  в  жизни  награда,
Лишь  одна,  среди  всех  берегов...
У  неё  сероватого  цвета
Столь  родные  теперь  мне  глаза,
В  ней  вся  яркость  грядущего  лета
И  ее  лишь  важна  мне  слеза...
Ее  руки  любых  мне  нежнее,
Ее  губы,  слова  и  мечты.
Она  всех  во  всем  мире  теплее,
Для  неё  все  на  свете  цветы.
Для  неё  вся  та  нежность,  забота,
Теплота,  вся  та  мягкость,  что  я
Так  давно  хоронил  от  кого-то  
Глубоко,  в  самом  центре  себя.
Для  неё  все  слова  и  моменты,
Для  неё  все,  что  смог  раздобыть:
Все  хорошее,  все  комплименты,
Для  неё  я  умею  любить...
Ну  а  голубь  мне  больше  не  нужен,
Я  его  не  впустил  на  балкон.
Я  ей  напрочь,  до  боли  простужен,  
Ей  одной.  Остальное  все  -  вон.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874740
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 05.05.2020


Не бывает красавиц после пары сеансов химиотерапии

Не  бывает  красавиц  после  пары  сеансов  химиотерапии.  Когда  волосы  выпадают  клочками,  превращая  твой  череп  в  голую  мандариновую  шкурку,  тебя  может  хотеть  только  тот  мужик,  который  влюбился  во  что-то  большее,  чем  твоя  симпатичная  физиономия.  Когда  ноги  отказывают  от  продолжительного  лежания  на  больничной  койке,  тебя  может  поддерживать  только  тот  мужик,  который  видит  в  тебе  что-то  большее,  чем  женщину.  Когда  тебя  увозят  в  операционную,  тебя  может  ждать  только  тот  мужик,  который  нашел  в  тебе  свою  родную  душу...  Когда  тебя  закапывают  в  землю,  не  плачет  только  он...  Просто  потому  что  нечем...  Нет  в  нем  слез:  он  их  выкричал  под  операционной,  выкурил  возле  морга,  выпил  в  дешёвом  баре  за  долгие-долгие  месяцы...  

Он  бросит  горсть  земли  в  твою  могилу,  развернётся  и  уйдет  прочь...  Он  больше  никогда  сюда  не  вернется.  Не  потому  что  он  тебя  не  любил,  а  потому  что  ему  больше  нечего  сказать.  Он  уйдет  и  будет  жить  дальше:  много  пить,  катиться  по  наклонной  и  желать  умереть...  А  потом...  Потом  он  встретит  ту,  которая  все  поменяет,  которую  он  полюбит,  ради  которой  он  снова  захочет  жить...  Он  полюбит  в  ней  что-то  большее,  чем  симпатичную  физиономию,  он  увидит  в  ней  что-то  большее,  чем  женщину,  он  найдёт  в  ней  свою  родную  душу...  

Не  бывает  красавиц  после  пары  сеансов  химиотерапии.  Поэтому...  Очень  странно,  когда  мужик  влюбляется  лишь  в  красоту.  Влюбляться  нужно  в  душу...  Иначе,  розоватая  мандариновая  шкурка  вместо  длинных  локонов  начнёт  вызывать  отвращение.  А  как  можно  хотеть  женщину,  которая  вызывает  отвращение?  Да  и  нужна  ли,  в  целом,  такая  женщина?  Нет.  Ищи  человека.  Все  остальное  -  пыль...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872440
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 17.04.2020


Я стою на обочине

Я  стою  на  обочине,  пыльный,  уставший,  злой.
Я  прошёл  сотни  миль  от  моря  и  вдоль  реки.
Я  ничуть  не  волшебник  и  точно  уж  не  герой,
Я  натер  свои  ноги,  порвал  свои  сапоги.
Я  стою  и  смотрю  на  то,  как  идут  года,
Не  успеть  мне  за  ними,  они  пролетают  мимо.
Ну  а  я...  Я  такой  же...  Такой  же,  как  был  всегда,
Я  -  та  пыль,  что  стелилась  по  старым  дорогам  Рима...
Я  стою  на  обочине,  тот  же,  мне  восемь  лет,
Перепуганный  звуками  фур,  наводнивших  город,
И  смотрю  как  по  кромкам  темных  деревьев  свет
Проплывает,  после  скользнув  мне  в  ворот.
Я  стою  на  обочине,  громко  кричу  "молчи",
Я  прошёл  сотни  миль  от  моря  и  в  эту  ночь.
Кто-то  шепчет  "хочешь  кричать  -  кричи",
Я  стою,  впервые  не  дернув  прочь...
Я  стою  на  обочине,  я,  наконец,  пришел...
Я  один,  но  там,  где  я  должен  быть.
Где-то  рядом  мой  самый  вкусный  стол
И  она,  умеющая  любить...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871894
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 13.04.2020


Маски на лицах баранов

Я  еду  по  городу,  пустому  и  чистому,
Надев  свою  маску,  как  у  врача.
Я  вышел  на  улицу,  выпрыгнул  из  дому,
Чуть  ли  не  в  голос  крича.

Я  еду,  а  трупы  лежат  в  целлофане,
Могилы  готовы  к  зиме.
Дельфины  свободно  плывут  в  океане,
А  я,  будто,  заперт  в  тюрьме.

Я  еду  и  вижу  людей  в  распираторах,  
В  перчатках,  халлатах,  одних.
Пустые  кабины  в  такси,  экскаваторах,
Автобусах.  Сам  и  тих.  

Никто  не  стреляет,  не  дохнет  в  окопах,
Никто  не  умрёт  за  флаг.
Но  в  Азии  и  даже  в  ваших  Европах
Что-то  уже  не  так...

Я  еду  по  городу,  будто  по  кладбищу,
Кладбищу  чьих-то  планов.
И  вижу,  как  маски  идут  по  пастбищу,
Маски  на  лицах  баранов...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871279
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 08.04.2020


Мальчик, надень свою шапку

Мальчик,  надень  свою  шапку,
Кушай  и  не  огорчай  
Маму,  тётю  и  бабку,
Пей  только  воду  и  чай.
Мальчик,  читай  Толстого,
Слушай  виолончель,
Иисус  или  Иегова,
Паски,  пилотки,  ель.

Мальчик,  ходи  на  завод,
Слушай  начальство,  жену,
Едь  на  моря  раз  в  год,
В  десять  иди  ко  сну.
Мальчик,  лечись  в  больницах
И  умирай  в  шестьдесят.  
Мальчик  во  встречных  лицах
Видь  лишь,  что  встречный  рад.
Мальчик,  не  думай  много,
Бей  по  утрам  жену,
Выйдя  из-за  порога,
Осознавай  вину.
Вечером  ей  букетом  
Выскажи,  что  не  прав.
Мальчик,  на  дачу  летом
Едь.  Оставайся  там...

Мальчик,  напейся  водки,
Если  болит  душа.
Режь  всем  мерзавцам  глотки
Острым  концом  ножа.
Мальчик,  забудь  о  чести
И  не  сдавайся  ментам.
Право  холодной  мести  
Чище,  чем  чистый  грамм...

Мальчик,  ты  сам  рождённый
И  умирать  одному.
Мальчик,  ты  не  побежденный,
Не  верь  ни  в  закон,  ни  в  тюрьму.
Не  доверяй  полицаю,  
Политикам  и  ТВ,
Ходи  лишь  по  самому  краю,
Спирту  не  верь  и  траве.
Мальчик,  ну  ты  же  свободен,
Мальчик,  ну  ты  же  живой,
Нет  ни  религий,  ни  родин,
Лишь  небо  над  головой...

Мальчик,  надень  свою  шапку,
Если  надеть  хочешь  сам.
Бери,  кого  надо,  в  охапку
И  убегай  по  лесам.
Где-то  за  ними  -  рассветы,
Где-то  за  ними  -  гроб.
Мальчик,  ищи  ответы.
Мальчик,  не  мерзни  в  лоб...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871123
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 07.04.2020


Когда загорятся последние здания

Когда  загорятся  последние  здания
И  город  затянет  дым,
Все  убегут,  сказав  "до  свидания",
А  я  умру  молодым.
Я  буду  гулять  под  трескот  витрин
И  петь  "Не  для  тебя",
Я  буду  гулять  совершенно  один,
Чтоб  с  городом  сжечь  себя.
Когда  останется  только  уголь
И  с  неба  польется  вода,
Я  лягу  в  самый  укромный  угол
И  буду  лежать  всегда.
А  после  в  город  вернутся  жители,
Почистят,  застроят  его.
Злые,  лживые  родные  вредители
Снова  коснутся  всего:
Зальют  бетоном  сожженные  трассы
Прямо  поверх  меня,
Снова  свезут  сюда  тонны  пластмассы  
И  праздновать  будут  три  дня.
А  после  все  заживут,  как  прежде,
Лишь  город  не  заживёт,
Под  утро  скуля  в  безумной  надежде,
Что  кто-то  его  сожжет...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871122
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 07.04.2020


2. Сойка Агата

Не  то  чтобы  Агата  не  любила  Артура.  Он  был  очень  хорошим.  Он  так  о  ней  заботился,  так  ее  любил.  А  еще  он  ее  защищал,  приносил  еду  и  грел.  Они  даже  подумывали  завести  птенцов  и  перебраться  в  соседний  лесок,  который  был  ну  просто  утыкан  дубами.  Да,  видимо,  она  его  все-таки  любила.
Но  потом  Артур  заболел.  Наверное,  простыл  тогда,  когда  летал  за  едой  рано  утром.  Да,  точно  тогда.  Как  раз  дул  сильный  ветер,  а  после  дождя  летать  по  ветру  –  плохая  затея.  Но  она  хотела  есть,  а  он  не  любил  смотреть  на  нее  голодную.  Голодная  она  была  несчастна,  зла  и  сварлива.  Голодная  она  не  так  его  любила.  Она  же  девочка,  а  девочки  любят  быть  сытыми.  Сытые  они  красиво  поют.
Агате  пришлось  заняться  хозяйством.  Запасы  заканчивались  и  тут  уже  было  не  до  пения.  Она  моталась  туда-сюда  целых  2  дня  в  поисках  более-менее  сухих  желудей,  пока  он  лежал  дома  простывший.  Она  беспокоилась,  ведь  это  его  новое  состояние  никак  не  вязалось  с  их  счастливой  жизнью.  
В  один  из  таких  полетов  она  вдруг  увидела  большую  и  сильную  сойку,  которая  пыталась  поднять  с  земли  огромный  красивый  желудь.  
-  Привет,  -  сказала  Агата.
-  Здравствуй,  -  ответил  он.
Его  звали  Джером  и  он  был  не  отсюда  родом.  Он  не  так  давно  в  их  лесу,  он  прилетел  сюда  потому,  что  ему  нравилось  менять  место  жительства.  А  еще  он  был  очень  красивым.
Он  поделился  тем  желудем  и  они  мило  побеседовали.  А  потом  еще  долго  летали  по  лесу  в  поисках  новых  желудей.  Агате  очень  нравилось  с  ним  летать,  ведь  с  ним  было  так  легко  и  беззаботно.  Они  летали  до  самой  ночи,  пока  она  вдруг  не  вспомнила  об  Артуре.  Она  схватила  первый  подвернувшийся  желудь,  наспех  попрощалась,  пообещав  вернуться  завтра,  и  улетела  домой.  
А  дома  лежал  Артур,  которому  становилось  все  хуже.  Он  не  хотел  разговаривать  и  тихонько  сопел.  «Ну  и  ладно,  -  подумала  Агата,  -  раз  ты  со  мной  так,  то  завтра  вообще  улечу  на  весь  день».
И  она  улетела.  Там  снова  был  Джером  и  они  снова  провели  вместе  целый  день.  А  вечером  он  предложил  полететь  к  нему  и  поклевать  его  самые  хорошие  запасы.  «А  почему  бы  и  нет,  -  подумала  Агата,  -  в  любом  случае  Артур  не  хочет  со  мной  разговаривать,  ему  совсем  плевать,  чем  я  тут  весь  день  занимаюсь.  Он,  может,  и  вовсе  меня  разлюбил.  Пусть  помучается  ночь,  подумает.  А  я  пока  отдохну,  я  же  устала.  Да  и  Джером  такой  веселый,  с  ним  хорошо».
Она  провела  с  ним  ту  ночь,  а  потом  и  весь  следующий  день.  Она  осталась  и  на  следующую  ночь,  совсем  забыв  об  Артуре.  Она  хорошо  ела,  веселилась  и  радовалась.  Но,  спустя  пять  дней  и  четыре  ночи,  она,  все  же,  решила  вернуться  и  проведать  своего  бездушного  скучного  Артура.
Вернувшись,  она  увидела,  что  Артур  не  шевелится.  Он  был  холодным  и  больше  не  сопел.  Агата  попыталась  его  перевернуть,  клевала  его,  тянула  и  толкала,  но  он  так  и  не  зашевелился.  Агата  все  поняла.  Ее  же  не  было  столько  времени,  а  запасов  оставалось  дня  на  два.  Он  же  не  мог  улететь  искать  новые.  Он  же  заболел.  Он  же…  
«Жаль,  -  подумала  Агата,  -  как  же  жаль.  Он  же  действительно  меня  любил,  да  и  я  его,  наверное.  Он  же,  в  целом,  был  хорошим.  Но  Джером…  Джером  интереснее.  Джером  такой  сильный  и  такой  красивый.  Пожалуй,  я  вернусь  и  теперь  буду  с  ним».
И  она  вернулась.  Она  вернулась  на  ту  полянку,  где  познакомилась  с  Джеромом.  Она  долго  его  искала,  но  никак  не  могла  найти.  Она  слетала  к  нему  домой,  но  там  не  было  ни  Джерома,  ни  его  запасов.  Она  летала  и  летала,  но  никак  не  могла  найти  этого  проклятого  Джерома.  Она  устала.  А  потом  уснула…
Агата  проснулась  от  того,  что  холодные  дождевые  капли  падали  на  ее  крохотное  тельце.  Она  очень  замерзла  и  сильно  дрожала.  Она  полетела  к  дому  Джерома,  но  там  было  очень  мокро.  «Видимо,  не  такой  уж  он  и  прекрасный,  раз  не  смог  уберечь  свой  дом  от  воды»,  -  подумала  Агата  и  полетела  к  себе…  К  ним  домой…  Домой,  к  Артуру,  который  был  сильным  и  очень  хорошим,  который  ее  защищал  и  приносил  ей  еду.  К  Артуру,  который  терпеливо  ждал,  пока  она  летала  с  Джеромом…
Агата  уткнулась  в  его  холодное  тельце,  задрожала  от  холода  и  закрыла  глаза.  Она  уснула.  Уснула,  чтобы  никогда  не  проснуться…  Рядом  с  хорошим,  заботливым  и  таким  родным…  Рядом  со  своим  Артуром…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871010
рубрика: Проза, Лирика
дата поступления 06.04.2020


1. Ворон Кортик

Черные  крылья  хлопали  справа  и  слева,  а  клюв  был  устремлен  вперед.  Он  был  настолько  стар,  что  правый  глаз  практически  не  видел,  а  левый  очень  быстро  уставал.  Знал  он  4  языка:  французский,  румынский,  идиш  и  русский.  Последних  20  лет  он  прожил  с  одиноким  евреем  Мишей  на  Аркадии,  в  Одессе.  А  потом  Миша  умер  и  Кортик  решил  перебраться  в  столицу.  Во-первых,  312  лет  он  смотрел  на  море  и  хотелось  чего-то  нового,  а,  во-вторых,  никогда  не  жил  в  столицах.  Он  поселился  возле  леса  на  крыше  старой  девятиэтажки  советской  постройки.  Он  был  стар  и  быстро  уставал.  Он  был  одинок.  У  него  совсем  не  осталось  родных.  Нет,  не  то  чтобы  они  все  умерли:  знакомые  поговаривали,  что  в  Марселе  все  еще  здравствовал  папа  356ти  годов  от  роду,  а  в  Констанце  жила  мама  со  своей  новой  семьей,  дядей  Самуилом,  Марушей  и  Яриком.  Но,  они  никогда  не  были  близки:  Кортик  не  мог  придти  к  родителям  и  рассказать  о  том,  как  сильно  он  влюбился  в  Нику  и  о  том,  как  глупо  ее  потерял,  или  о  том,  как  страшно  ему  летать  сверху  вниз.
Он  стоял  на  крыше  своего  дома  и  вспоминал  Мишу.  Миша  рассыпал  зерно  тонкими  полосками  на  своем  подоконнике  и,  пока  Кортик  ел,  читал  вслух  «Сто  лет  одиночества»  Маркеса.  Кортик  знал  эту  книгу  наизусть  и  очень  любил  старшего  Аурелиано.  А  потом  Миша  доставал  губную  гармошку  и  очень  фальшивил.  Мише  казалось,  что  он  прекрасно  играет,  а  Кортик  не  умел  критиковать.  Кортик  очень  хотел,  чтоб  Миша  научился,  но  не  мог  помочь.  Приходилось  терпеть  и  делать  вид,  что  нравится.  Но  это  неважно,  если  не  нравится  –  иногда  нужно  делать  вид,  что  все  прекрасно,  просто  потому,  что  тщеславие  сильнее  трезвости.
Еще  Миша  не  любил  людей.  Миша  ворчал,  плевал  им  в  спину  и  называл  плохими  словами.  Кортику  очень  не  нравилось,  но  он  терпел.  Терпел,  потому  что  Миша  любил  Кортика,  а  это  главное.  Любовь  очень  странная    штука,  ведь  ты  глотаешь  недостатки,  и  смотришь  лишь  на  достоинства.  Любовь  убивает  плохое  и  выпячивает  самые  незначительные  прелести.  Любовь  та  еще  обманщица.
А,  когда  Кортик  жил  в  Констанце,  мама  любила  летать  с  ним  к  одной  горе,  где  они  смотрели  на  туристов.  Помнится,  эти  странные  люди  тащились  вверх  по  несколько  дней.  Они  обливались  потом,  но  шли.  Они  имели  цель  и,  видимо,  цель  определяла  их  движение.  Они  не  сдавались  –  глупо  сдаваться,  если  ты  нацепил  на  свою  спину  рюкзак    и  прошел  20  километров.  Раз  ты  их  прошел,  возвращаться  крайне  неправильно.  Кортику  нравились  эти  забавные  люди.  Они  пыхтели,  матерились,  проклинали  себя,  но  шли.  Он  считал  их  героями,  намного  большими  героями,  чем  те  дурные  англичане,  с  которыми  он  столько  времени  жил  в  окопах.  Тех  то  в  окопы  загнали,  а  тут  люди  сами  старались  дойти.
Кортик  терпеть  не  мог  смотреть  вниз.  Он  долетел  до  своей  родной  крыши,  сел  на  ее  краешек  и  начал  считать  звезды,  стараясь  не  слишком  напрягать  свой  левый  глаз.  Он  начал  вспоминать  все  то,  что  с  ним  происходило  за  долгие-долгие  годы  скитаний.  Он  вспомнил  дядю  Самуила,  которого  так  любил  обнимать.  На  те  3  счастливых  года,  пока  они  жили  настоящей  семьей,  Самуил  стал  очень  родным.  Он  помнил  его  запах  и  все  те  слова,  которые  были  сказаны.  Он  помнил  горы  и  море,  он  помнил  счастье,  которое  его  переполняло.  Тогда,  именно  тогда  и  только  тогда,  Кортик  был  в  центре  какой-то  теплой  счастливой  и  доброй  истории.  И  даже  Миша  не  смог  стать  роднее  этих  черных  старых  воронов,  которые  остались  в  далеком  прошлом.  А  еще  Кортик  помнил  папу,  мутными  моментами  и  яркими  картинками,  но,  все  же,  помнил.  Он  помнил  эти  сильные  крылья  и  растерянный  взгляд.  Он  до  сих  пор  казался  Кортику  каким-то  полу-мифическим,  каким-то  волшебным  существом,  растворившимся  в  глубоком  детстве  яркими  блестящими  образами.  И  даже  Миша  не  смог  это  перечеркнуть.  
Миша  помог  заполнить  всю  ту  пустоту,  которая  глубокой  раной  разрывала  его  черную  грудь.  Эта  пустота  преследовала  его  с  детства,  не  давала  спать  и    заставляла  менять  крыши.  Да-да,  он  сменил  сотни  крыш,  ища  ту  самую,  идеальную  крышу,  которая  вытянет  его  из  нарастающего  состояния  полной  безысходности.  Он  часто  смотрел  вниз  и  представлял,  как  будет  падать,  не  стараясь  расправлять  свои  крылья.  Он  представлял,  как  от  сильного  удара  лопнет  его  маленький  череп  и  как  тонкая  струйка  крови  испачкает  сухой  асфальт.  Кортик  очень  хотел  умереть  и  закончить  эту  затянувшуюся  тоскливую  одинокую  жизнь.  Но,  все  же,  он  терпел,  терпел,  потому  что  существовал  маленький-маленький  шанс  того,  что  появится  кто-то,  кто  станет  настолько  дорог,  что  Кортик  захочет  лететь.  И  да,  появился  Миша.  Этот  старый  ворчливый  еврей  стал  очень  родным  и  самым  дорогим  во  всем  мире.  Этот  еврей  стал  лучшими  20тью  годами  в  его  жизни.  Этот  вечно  недовольный  еврей  стал  его  семьей.  Семьей,  которая  умерла  месяц  назад.  Семьей,  которую  не  вернешь.
Кортик  посмотрел  вниз  и  закрыл  глаза.  Он  не  хотел  и  не  мог  дальше.  Он  потерял  всех  и  не  хотел  искать  новых.  Он  прожил  свою  жизнь  полностью  и  не  видел  никакого  смысла  в  том,  чтобы  тосковать  еще  1,  2,  20  или  200  лет.  Кортик  шагнул  вперед  и  крепко  прижал  крылья  к  своим  бокам.  Он  чувствовал  каждую  секунду  этого  падения,  он  ощущал  этот  конец  и  ждал  удара.  Он  очень  хотел  умереть…
Удар  был  мягким  и  каким-то  уж  слишком  теплым.  Кортик  открыл  глаза  и  увидел  лицо.  Это  была  девочка  лет  7ми  с  огромными  голубыми  глазами.  Ее  светлые  непослушные  волосы  были  взъерошены,  воротник  платьица  был  заляпан  какой-то  фиолетовой  краской.  Щеки  были  красные,  а  руки  очень  горячие.  Она  улыбнулась  и  нежно  прижала  его  к  груди.  «Здравствуй,  солнце,  -  звонко  сказала  девочка,  -  меня  зовут  Кира,  а  тебя  теперь  зовут  Кортик.  Пошли  домой,  нам  пора  обедать,  мама  не  любит,  чтоб  я  ела  холодное».  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870910
рубрика: Проза, Лирика
дата поступления 06.04.2020


Она не ест кроликов

Она  не  ест  кроликов,  пьет  алкоголь  и  таблетки,
Читает  Булгакова,  кормит  в  приюте  собак,
Вяжет,  работает  и  нагрубила  соседке,
Питается  плохо,  чесно  сказать,  черти  как.
Очень  красивая,  умная,  очень  простая,
Слушает  мой  пьяный  бред  о  цепочках  судьбы
И  получает  странные  вещи  с  Китая,
Ждет  Тамагочи,  я  не  дарил  ей  цветы.
Она  не  ест  кроликов  и  обнимает  так  крепко,
Будто  прощаемся  на  пару  месяцев,  лет...
Верит  в  меня,  хоть  и  видимся,  может  быть,  редко,
Она  -  мое  солнце,  мой  серый,  чуть  с  зеленью,  свет...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870843
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 05.04.2020


Человек у тебя за спиной



Человек  у  тебя  за  спиной
Не  уйдет  и  не  станет  кричать.
Человек  для  тебя,  для  одной,
Он  стоит  и  он  будет  стоять.
Человек  для  тебя,  только  твой,
С  полным  черепом  всяких  жучков.
Человек,  но  не  супер-герой,
Человек,  не  потомок  богов.
Человек  у  тебя  за  спиной,
Только  твой,  с  ним  чуть  лучше,  чем  без.
Для  тебя,  для  безумно  родной,
Он  стоит,  не  пропал,  не  исчез.  
Человек  у  тебя  за  спиной,
Весь  помятый  и  чуточку  пьян.
Человек  для  тебя,  для  одной,
Засыпай,  ты  -  его  океан...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870840
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 05.04.2020


Мысли кота

Клетки  рвутся  кристаллами  льда  -  
Вечной  жизни  не  получилось.
Лед  ведь  просто,  по  сути,  вода,
Что  внезапно  остановилась.
Клетки  стонут  звуками  труб,
Медных  труб  и  огня,  и  воды.
Жизнь  из  сумок,  из  кожи  и  шуб
Дешевеет  и  тают  следы.  

Клетки  плачут,  пытаясь  дышать,
Захлебнувшись  бумажной  важностью.
Клеткам  просто  не  нужно  мешать,
Портя  мир  своей  многоэтажностью.

Клетки  рвутся  кристаллами  льда
В  криокамерах  трусов  в  пижамах.
Лед  ведь  просто,  по  сути,  вода,
Только  смерть  -  не  в  болезнях  и  шрамах.  
Смерть  -  граница.  Не  лгите,  ваш  лед
Не  утопит  вас  в  вашей  причине.
Но,  куда  мне,  я  лишь  черный  кот,
Перешедший  дорогу  мужчине.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869494
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 26.03.2020