Костя Небокрай

Сторінки (1/13):  « 1»

Верлібр про вашого бога

Я  не  вірю  у  вашого  Бога
Антропоморфного,  доброго  Бога
Дідуся  із  білосніжною  бородою,
трохи  схожого  на  Санту
(лише  янголи  замість  оленів)
Що  безтурботно  сидить  на  хмарках
Чи  літає  десь  у  просто́рах
зі  щокастими  голими  дітьми
І  весь  час  цікавиться,  як  у  нас  справи

Я  не  вірю  у  вашого  Бога
милосердного,  доброго  Бога
В  того,  що  всюдисущий
І  всемогутній
І  втілення  абсолютної  любові
доброти
справедливості
І  всепрощення

Бо  якщо  ваш  Бог  дійсно  створив  нас  
за  своїм  образом  та  подобою,
то  він  певно  жорстокий
лицемірний
зрадливий
і  злий.
І  це  багато  чого  пояснило  б.

П.С.  Здається,  я  щойно  вирішив  вашу  загадку?
даруйте,  Аврелію
Та  виправдовувати  Бога  -  
на  Бога!
ніби  йому  потрібні  були  б  ваші  виправдання
(припускаючи,  що  він  існує)
Ваша  теодицея  більше  не  діє  
монолітну  гармонію  світу  
трохи  складно  помітити
в  розчленованій  плоті  вагітної  жінки,
що  знайшли  в  бур"янах  по  обіді
Та  Вам,  певно,  видніш

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471081
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 08.01.2014


Захоплення та Поглинання (ч. 2)

Я  не  можу  насититись...
Так  благати,  так  проситись
Більше  вже  не  зможу  я.
То  скажи,  краса  моя,  
Чи  ж  любов  -  не  поглинання?
Чи  ж  не  це  ти  звеш  коханням?
І  палаюче  мортідо
Не  прикриється  лібідо!
Губи  то́бі  розірвати,  
Ребра  всі  переламати
Щоб  хрящі  в  зубах  хрустіли  
Чи  ж  не  то́го  ми  хотіли?  
Ця  ілюзія  єднання
голих  тіл  перетирання  -
Спрагу  їй  не  втамувати!

Хочу  брати  ,  брати,  брати
Хочу  всю  тебе  ввібрати

Відчувати  в  себе  в  роті  
Це  тепло  твоє  плоті
Пробувати  ще  і  ще  
Поки  холод  не  зійде
На  обгложені  кістки
Тільки  я  і  тільки  ти  -
Тільки  так  ми  будем  разом
І  розстатись  із  цим  спазмом  
Задоволення  жаги
Зможем  раз  і  на  завжди  
І  відчути  весь  твій  смак
Зможу  тільки,  тільки  так

Де  межа?  Де  ця  межа?
Ну  скажи  вже,  де  вона?

Мало  мало  мало  мало!
Хочу,  щоб  тебе  не  стало
Тільки  так  я  стану  вільними  
Може  хворим,  божевільним  
І  сп'янілим  від  оргазму
Задоволеного  спазму
Я  -  Сатурн  ,  а  ти  -  дитина,  
Тепле  м'ясо  свого  сина  
Кронос  вже  готовий  взять
Буде  кров  твоя  стікать
По  моєму  підборідді  
Ми  тепер  з  тобою  рідні

Тільки  я.  І  тільки  ти.
Тільки  так.  І  назавжди.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466080
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.12.2013


Захоплення і поглинання

В  твоїх  батареях  тече  моя  кров
Моя  шкіра  тулить  тобі  вікна
В  моєму  волоссі  заплуталася  знов
твоя  похітливість  фригідна

Ти  хочеш  спіймати  оголену  плоть
в  потріскане  чорне  люстерце
Про  мене  згадав  ,  не  вдавившись,  з'їси
поточене  червами  серце

Малесенький  спалах  в  зіницях  зірок
засліпить  твоє  чорне  око  
Поставивши  грати,  готуєш  до  страти
Та  цвяхи  не  так  і  глибоко

Серафима  подоба  -  лиш  кігті  і  рога
Та  я  не  чекаю  на  диво
А  місяць  у  повні  в  скляному  плафоні
Ховає  свій  погляд  стидливо

Іще  одна  спроба  -  на  біса,  на  бога  
Диявол  облизує  плечі
Вже  взявся  за  шию  -  та  я  не  зумію
Пручатись  в  цей  проклятий  вечір

Розп'яття  на  стінці  вже  бачило  все
Мій  демон  тут  часто  буває
Без  терну  і  дошок  при  світлі  свічок  
На  ліжку  мене  розпинає



адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463696
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.12.2013


Залізні мерці

Я  боюся  порожніх  трамваїв,
що  вночі  розрізають  туман
флегматичним  тремтінням  вагонів,
сонним  світлом  примружених  фар

Їх  залізні  скелети  так  сяють,
як  обмазаний  фосфором  мрець.
Потойбічні  вогні  відкидають
і,  як  привид,  пливуть  навпростець

Все  по  коліям  -  кожної  ночі
Все  по  коліям  -  тільки  лиш  так
Із  роззявленим  ротом  залізним
І  скляним  мерехтінням  в  очах

Поміж  ребрами  вікна  прозорі
склом  оголюють  нутрощів  сталь
Їх  ніхто  і  ніде  не  чекає
(чи  ж  не  гірше  з  усіх  покарань?)

І  немає  страшніше  потвори,
що  вселяла  б  мені  більший  страх,
ніж  самотні  забуті  істоти,
що  блукають  вночі  у  містах

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460380
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.11.2013


Тебе народжено вже мертвим

Тебе  народжено  вже  мертвим
Тебе  народжено  мерцем
Твоє  життя  твоїм  не  стало
І  почалося  вже  кінцем

Нема  нічого,  крім  сьогодні
Нема  нічого,  крім  тепер
Твої  бажання  ще  голодні?
А  сам  давно  уже  помер

Лежав  в  колисці,  як  в  могилі
Відспіваний  святим  Отцем
Твоє  життя  твоїм  не  стало
Бо  починалося  кінцем  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459166
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.11.2013


До "Народження трагедії із духу музики" Ф. Ніцше.

Більше  крові!  Більше  крові!
Наливається  у  скроні
Це  первісне,  ненавмисне
відчуття  Перевороту
із  солоним  смаком  поту
гніву,  спраги  та  нудьги.

Моя  плоть  -  дитя  війни.

Це  невтримне,  архаїчне,
Потаємне,  явне,  вічне,
Трансцендентне,  іманентне,  
так  виснажливо  нестерпне.  
Це  -  потік,  який  пульсує.

Не  пливеш,  тоді  втопися.
Не  ковтаєш  -  захлинися.


Янголів  з  небес  скидаю,
Бісів  в  сані  запрягаю.
Вакхів  син,  небі́ж  Аре́сів,
Що,  лиш  трохи  протверезів,
Люциферові  на  вухо
Знов  співав  своїх  пісень.

І  настане  ще  мій  день!


Я  -  дитя  життя  і  сили.
Я  не  вірю  в  цноту  Діви
І  блаженність  Августина.

Надлюдина!  Постлюдина!
Серед  сотень  тисяч  втілень
Обери  собі  своє,
Як  не  знаєш  ,  ким  ти  є.

Я  бунтую,  я  руйную.  
Чи  ж  не  я  все  знов  будую?
Я  -  розруха  і  творіння,
я  -  загибель  і  спасіння,
крик,  який  застряг  у  горлі.  

Хочеш  ти  цього,  чи  ні,  
та  життя  -  у  боротьбі.  

Ваша  слабкість  -  моя  сила,
ваша  лють  -  це  мої  крила.
Перманентний  спалах  гніву,
Завжди  був  і  завжди  буду.
Нема  часу  на  спокуту
Неіснуючих  гріхів.

Я  замовк,  та  не  знімів!


Жага  жити,  жага  плоті  -
Все  паде  в  перевороті,
Все  згорить,  а  я  лишусь.
Я  -  життя.  Я  -  суть  усього.
Я  -  усе.  І  я  -  нічого.
Забереш  мене  в  труну  -
Сам  сконаєш.
Я  не  вмру.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421237
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.04.2013


Молитва Перша.

Мій  янголе,  до  тебе  озиваюсь.
Молю  тебе  не  кинути  мене
і  не  дивитись  -  чи  грішу,чи  каюсь.
Бо  все,що  не  приходить,  те  мине.
Я  не  молитиму  у  тебе  про  прощення.
Я  не  благатиму  тебе  простить  гріхи.
Лиш  дай  мені  свого  благословення
щоб  все,  що  взяв  на  себе,  зміг  нести,
не  покладаючись  на  милосердя  Бога,
не  покладаючись  на  Небо  взагалі.
Якби  лиш  знать,  що  буде  в  мене  змога
в  останній  день  придатися  землі
зі  спокоєм,  і  легкістю,  і  з  миром,
без  тягаря  спокути  та  образ.
О,  дай  мені  негідним  грішним  тілом
святій  землі  віддатись  у  свій  час!
Але  той  час  не  дай  мені  призвати
В  мить  розпачу,  зневіри  чи  туги.
Не  дай  мені  власноруч  все  урвати,
Мій  янголе,  від  того  борони.
Не  дай  мені  упасти  у  безвір"я,
і  буду  скільки  треба,  стільки  йти.
Я  хочу  лише  чистого  сумління,
щоб  з  гідністю  віддатися  землі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362306
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.09.2012


Тим, хто втрачав. І тим, кого втрачали.

Черствіє  хлібина  в  могильній  землі.
Вінок  все  ж  нестерпно  яскравий.
Ще  й  днів  сорока  не  пройшло  по  тобі,
А  хрест  уже  трохи  іржавий.
Та  й  вбік  похилився.  І  геть  відсирів
Портрет,що  стоїть  біля  свічі.
Ніким  не  порушена  цнота  полів
Тепер  загляда  йому  в  вічі...
Тут  тиша  і  спокій.  Блукають  хмарки
По  ніжно-блакитному  небу.
Тут  все  полонили  здичалі  квітки
Від  цвинтаря  й  далі  до  степу.

І  риють  ліворуч  вже  постіль  комусь,
Праворуч  чиюсь  засипають.
Настане  мій  час,  і  я  поряд  вкладусь  -  
Усі  тут  колись  засинають...
Та  все  ж  роблять  вигляд,  що  це  не  про  них,
Що  їх  омине  і  відпустить.
Та  ложе  останнє  -  єдине  для  всіх,
Нікого  воно  не  пропустить.

Прокинемось  вдома,  а  спатимем  тут  -  
Хто  знає,  коли  то  настане?
Коли  вже  Осіріс  покличе  на  Суд,
Й  земля  у  обійма  замане?
Як  ми  вже  потонемо  у  небутті  
Й  пізнаєм,чого  ми  не  знали,
Чи  будемо  марити  ми  про  світи,
Що  їх  за  життя  уявляли?
Глухих  своїм  співом  там  будять  німі,
Сліпці  їх  малюють  портрети.
Там  смерті  не  знають  та  вічноживі
Всі  ті,  хто  вже  встигнув  померти.

І  може  відкриють  вони  нам  Буття,
Й  нарешті  усе  проясниться.
А  може  насниться  нам  ціле  життя...
(Чи  може  оце  воно  й  сниться?)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298774
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.12.2011


Як час прийде.

Не    знаю,    скільки    ще    мені    судилось    -    
Ще    років    сто,    чи    двадцять,    може    й    рік.
Як    час    прийде,    мені    б    тоді    хотілось
У    Вічному    воскреснути    навік.

Не    вмерти    і    не    згинути    -    родитись,
Ожити    і    вдихнути    знов    життя.
Я    в    темряві    боюся    опинитись,
Не    хочу    лише    тління    і    гниття.

Хотілось    би    воскреснути    у    зорях,
Щоб    сріблом    мерехтіти    цілу    ніч,
І    світлом  бути  у    пітьмистих    долях,
І    з    Місяцем    лишатись    віч-на-віч.

Повідав    би    мені    він    про    тумани,
Що    кутають    русалок    край    води,
Чи    як    бліді    покутники-примари
Блукають    і    вимолюють    гріхи.    

Про  те,  як  понад  цвинтарем  кружляє
Й  не  знайде  собі  місця  вороння,
Та  як  у  довгі  коси  заплітає
Мара  понурим  вербам  їх  гілля.

Або    про    ту    нічницю    чорнолику,
Що    краде    сновидіння    в    немовлят,    
Про    мавок,    що    збивають    з    пантелику
І    водять    за    собою    потерчат.
 
Як    відьми    промовляють    заклинання
Та    варять    щось    в    іржавих    казанах,
І    як    упир    тікає    від    світання,
Ховаючись    в    подобі    кажана.

Чи    як    під    ранок    в    папороті    цвіті
Бринить    роси    техенький    передзвін,
Як    вовкулаки,    голодом    лиш    ситі,
Біжать    нічному    вітру    навздогін.

Про    те,    як    сонце    ввечері    лягає,
І    хилить    своє    золото    за    край.
Воно,    мабуть,    нічого    і    не    знає,
Про    те,    як    оживає    темний    гай...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=256992
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.05.2011


Certa viriliter, sustine patienter!

"Борися  мужньо.  Знось  терпляче."  -  
Хтось  з  мудреців  давно  казав.
А  от  про  ціль  того,  одначе,
Ніхто  не  знатиме  й  не  знав.  

Чи  ж  не  даремні  всі  страждання,
Що  зносимо  ми  день  у  день?
Чи  ж  не  даремні  сподівання,
Що  покладаєм  на  Едем?
Чи  стане  краще  після  того,
Як  вже  зітхнем  востаннє  ми?
Коли  покинем  світ  земного,
Чи  буде  кращим  світ  пітьми?

Чи  спроби  наші  хтось  оцінить,
Дасть  осуд  всім  нашим  гріхам?
Коли  душа  подобу  змінить,
Хто  дасть  оцінку  нашим  дням?
Чи  хтось  відстежує  всі  дії?
Чи  хто  веде  такий  блокнот,
Де  від  святого  до  повії
Помічен  кожен  ще  з  утроб?

Чи  хто  придумує  нам  долі,
Чи  ми  одні  в  житті  царі?
Тоді  нащо  пливти  поволі
І  підкорятись  течії?
А,  може,  ляльки  лиш  забуті,
Звисаєм  з  ниток  стільки  літ,
Бо  нас  до  Господа  прикуто...
Чи  то  у  нас  в  руках  весь  світ?

Чи  є  десь  Суд,  чи  все  простіше?
Ніяких  кар  і  нагород?
Помер  і  все.  Нічого  більше.
Нема  шляхів.  Нема  дорог.
І  ми  даремно  так  боялись,
Бо  далі  темрява  одна.
Виходить,  марно  сподівались...
Життя  -  лиш  смерті  данина.

І  я  не  знаю,  що  я  значу.
Ми,  може,  взагалі  ніщо.
"Борися  мужньо.  Знось  терпляче."
Хіба  ж  щось  інше  нам  дано?..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=240812
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.02.2011


Не плутайте любов з коханням…

Не  плутайте  любов  з  коханням,
Його  ж  бо  сила  руйнівна.
Не  плутай  тишу  із  мовчанням,
У  тиші  вічність  промовля.

Не  переплутай  ненароком
Безсмертя  з  вічністю  життя.
Не  називайте  долю  роком,
А  безкінечність  -  небуттям.

Наказ  не  плутайте  з  проханням,
Багацтво  -  з  кількістю  грошей.  
Життя  не  плутай  з  існуванням,
Ціну  -  із  цінністю  речей.

Не  плутай  цноту  і  невинність,
Емоцію  та  почуття.
Не  плутай  часу  швидкоплинність
З  невідворотністю  кінця.

Не  думай,  наче  справжня  мужність
В  жорстокості  почин  бере.
Не  плутай  інтелект  та  мудрість,
Бо  не  в  знаннях  вона  живе.

Не  плутай  істину  й  догмати,
В  примарну  святість  їх  не  вір,
Бо  пристрасть  хтивістю  вважати  -
Природі  йти  наперекір.

Не  плутайте  палкі  зізнання
З  німою  величчю  чуття.
Трагічний  пафос  -  зі  стражданням,
А  плач  душі  з  гірким  виттям.

Не  плутайте  із  горем  тугу,
Не  нарікай  хрестом  мету.
Та  острахом  слабкого  духу
Не  називайте  доброту.

Бажання  не  приймай  за  мрії,
Інакшість  вадою  не  зви.
Не  сплутай  віру  і  надії,
А  совіть  за  суддю  візьми.

Не  плутай  Генія  з  шаленством,
А  музику  з  набором  нот.
Не  плутай  щастя  і  блаженство
З  відсутністю  усіх  турбот...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=233619
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.01.2011


Що є мистецтво

Що  є  мистецтво?  То  лиш  шлях  -  
У  нотах,  фарбах  чи  словах
Не  більше  правди,  ніж  в  брехні.
А  втім,  потрібні  і  вони.
Мов  шати,  душу  огортають
А  все  що  в  ній,  в  себе  вбирають.
Рентген  єства,  узі  думок,
І  їм  відомий  кожен  крок,
Всі  миті  радості  й  страждання,
І  всі  пригноблені  бажання,
Яких  цураєшся  й  не  знаєш  -  
Від  них  нічого  не  сховаєш...


А  милозвучність  вдалих  фраз,
Портрети  профіль  і  анфас,
Реалістичність  їх  зображень,
Що  нам  лишає  стільки  вражень,
Вся  переконливість  сюжетів,
Чи  філософський  зміст  сонетів,
Умілих  рухів  невловимість,
Правдива  святість,  часом  хтивість,
Неперевершеність  гармоній
Всіх  ваших  соло  і  симфоній,
Проворних  звуків  віртуозність  -
То  лиш  надумана  серьйозність.


Це  не  мистецтво.  Це  шляхи.
Майстерність  тут  плете  вузли
І  нас  збиває  з  пантелику-
Мізерну  думку  за  велику
Прийняти  просто  з  вуст  митця.
Чи  втілено  слова  в  життя?  -
А  хто  спитає,  коли  вміло
І  дуже  влучно,  зрозуміло
Їх  сформульовано  і  вжито
Та  атмосферою  сповито,
Відповідно  до  звичних  вимог
І  стилю  голосних  промов.


Буває  що  й  мале  дитя
Все  бачить  краще  мудреця.
На  жаль,  сказати  так  не  вміє,
Тому  ніхто  не  розуміє
І  слів  серьйозно  не  сприймає...
Загальна  маса  ж  вимагає
Афористичності  рядків
І  твердості  красивих  слів.
Цитуєте  ви  Сартра,  Ніцше,
А  поцікавилися  б  ліпше
Контекстом,  а  не  лиш  думками,
Що  їх  знайшли  поміж  рядками.

За  громовитість  їх  цитат,
Повірте,  я,  звичайно,  рад.
Але  як  можете  на  віру
Сприймати  все  і  без  розбіру?
Вам  впевненість  чужого  тону
Перевертає  точку  зору
(Якої,  може,  й  не  існує).
Та  зараз  нас  не  це  турбує,
Я  намагаюся  сказати:
Мистецтву  мало  форму  мати.
І  суті  золоте  зерно
Ще  треба  щоб  у  ній  було.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=233080
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.01.2011


Плаче жовтень, стогне лютий

Істерично  рвуть  волосся  
Сивих  верб  зимові  вiтри.  
Плаче  жовтень,стогне  лютий,  
Січень  просить  не  шуміти.  

Вже  не  радують  флористів  
Ностальгічно  жовті  квіти.  
Плаче  жовтень,стогне  лютий,  
Грудень  просить  не  журити.  

Дyмки  мозок  прогризають,  
Не  дають  йому  спочити.  
Плаче  жовтень,стогне  лютий,  
Квітень  просить  потерпіти.  

Час  з  годинником  у  змові  -    
Їх  тепер  не  зупинити.  
Плаче  жовтень,стогне  лютий,  
Серпень  просить  не  будити.  

Честь  нового  покоління-  
Раз  на  рік  сухі  гвоздики.  
Плаче  жовтень,  стогне  лютий,  
Травень  просить  їх  простити.    

Нас  Апатія  приспала,  
Нам  тепер  так  легко  жити!  
Плаче  жовтень,стогне  лютий,  
Червень  просить  не  судити.    

З  атрофованим  сумлінням  
Вже  не  люди,  а  гібриди.  
Плаче  жовтень,стогне  лютий,  
Липень  просить  не  сварити.  

Завжди  будуть  продавати,  
Коли  є  кому  купити.  
Плаче  жовтень,стогне  лютий,  
Їм  цього  не  зрозуміти...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229626
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.12.2010