lacrima_christi

Сторінки (1/20):  « 1»

Вино та шоколад

Я  запропонувала  їй  випити  вина.  Просто  так,для  підняття  настрою.  Шоколадні  цукерки,люба?  Я  вже  уявляю  як  вони  тануть  у  тебе  в  роті.  Не  можна  так  спокусливо  їсти  всього  лиш  цукерку!  Я  хочу  щоб  сьогодні  ти  зняла  все.  Хочу  торкатися  губами  твого  тіла.  Хочу  спробувати  на  смак  «вишеньки»  на  кінчиках  твоїх  грудей.  Я  ще  не  бачила  такого  ідеального  тіла.  Такого  звабливого.  Такого  ніжного  і  водночас  дикого.  Ти  робиш  з  мене  ляльку…  Я  тану  в  тобі…
   Якийсь  час  ми  п’ємо.  Якийсь  час  говоримо.  Але  мене  завжди  тривожить  та  збуджує  атмосфера,яка  панує  в  кімнаті.  Заворожуюча.  Вона,як  струм  між  нами  не  дає  спокійно  говорити.  Не  дає  думати  про  сторонні  речі.  Ти  відкриваєш  вікно  у  нічне  місто.  Ти  знаєш  все  про  мене.  Ти  знаєш  чого  хочу  я  зараз.  Твої  бажання  співпадають  з  моїми.
   Речі  валяються  на  підлозі  десь  біля  пляшки  та  порожніх  бокалів.  Я  губами  ледь  торкаюся  твого  п’янкого  тіла  і  злизую  гіркий  шоколад,пестячи  твої  груди.  Тихий,ледь  чутний,  стогін  небес  падає  на  наші  голови.  Люба,це  твій  голос,твої  вуста  шукають  мої,вправно  впиваються  в  них,знищуючи  залишки  спокою.  Я  лягаю  на  тебе.  Боюся,що  цей  бісовий  столик  не  витримає  вагу  двох  наших  тіл,але  не  до  того  зараз.  Я  відчуваю  тебе.  Всю.  Я  відчуваю  кров,яка  струменіє  по  твоїх  венах.  Божевільно.  Дико.  Ти  дивишся  в  мої  очі.  Fuck.  Я  розумію,що  ти  підеш.  Як  би  я  не  намагалася  щось  змінити,але  ти  все  одно  підеш.  Але  це  буде  потім…  Потім…
   А  поки  я  хочу  вивчити  тебе.  Кожну  клітинку,кожен  міліметр  шкіри.  Щоб  потім  мати  змогу  відтворити.  Намалювати  у  пам’яті  досконалу  картину,яка  не  рівняється  зі  світовими  шедеврами.  Бо  такої  жінки  ніколи  не  було.  Відомі  художники  всіх  часів  мріяли  про  тебе.  Називали  музою,шукали  у  натовпі  сірих  облич.  А  ти  дісталась  мені.  Хоч  і  ненадовго.  Хоч  на  ці  декілька  миттєвостей  життя.  Але  це  того  варте.  Варте  майбутньої  порожнечі.
   Я  цілую  твою  шию.  Ти  вигинаєшся,відкидуєш  голову  назад.  Тремтячими  пальцями  впиваєшся  мені  у  спину.  Біль  на  мить  заповнює  свідомість.  Та  декілька  секунд  і  я  поринаю  у  блаженство.
   Мої  руки  і  ноги  міцно  прив’язані  до  ліжка.  Ти  сидиш  поруч,поклавши  руку  мені  на  колінота  чекаєш  поки  я  отямлюся.  Я  мовчу.  Розумію,що  питання  зайві.  Посміхаєшся.  Ч  очікувала  цього.  Не  дарма  запропонувала  тобі  зайти  і  випити  всього  лиш  по  бокалу.  Ти  чудово  розумієш  мою  гру.  Більше  того.  Ти  вмієш  у  неї  грати.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284134
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 03.10.2011


Коли місто засинає

Обожнюю  час  коли  годинник  повністю  обнулює  свій  лічильник.  Коли  вулиці  затихають,а  вітре  несе  у  відкриті  вікна  довгождану  прохолоду.  У  такий  час  хочеться  лежати  на  ліжку,не  вкриваючись  теплою  ковдрою,і  відчувати  як  свіжість  тоненькими  пальцями  торкається  твоєї  шкіри.  Так  ніжно..  Так  урочисто…Ніби  готуючи  тебе  до  чогось  важливого…
   Так  добре,коли  голову  заповнюють  незрозумілі  образи.  Людей  яких  ти  любиш,або  тих  з  кого  ти  копіюєш  своє  життя.  Свої  дурні  звички.  Свою  гордість  та  примхливість.  Зраду  власним  мізкам  та  переконанням.
   Іноді  здається  що  доступ  до  розуму  просто  заблокований,а  поруч  немає  автомата,куди  можна  було  б  засунути  гроші  та  відновити  роботу  голови.  Ось  так  сидиш.  П’єш  на  кухні  зелений  чай  та  дивишся  у  вікно  на  мертву  автомагістраль.  Думаєш,кому  зателефонувати  опів  третьої  ночі  з  пропозиціями  типу:«  А  приходь  зараз  до  мене,зігрієш,а  то  так  самотньо…»  або  «  А  давай  ти  мені  завтра  поясниш  як  розв’язувать  тригонометричні  рівняння…»  Хоча  прекрасно  розумієш,що  не  ти  сам,а  не  твій  співрозмовник  до  сих  пір  ледве  можуть  15  поділити  на  3,не  говорячи  вже  про  вищу  математику.  Тоді  розумієш,хто  тебе  по  справжньому  любить,бо,в  основному,після  таких  звінків  люди  починають  користуватись  послугами  кіллера.
   Продовжуєш  сидіти,іноді  піднімаючи  свою  дупу,перетягуєш  її  до  холодильника,а  потім  знову  на  стілець.  Не  дає  заснути  лише  тихе  похропування  старого,ще  радянських  часів,холодильника.  Очі  закриваються…  Але  ні,сьогодні  спати  не  буду.  Скільки  ще  ідей,дурних,збочених  може  прийти  в  голову.  А  хто  як  не  я  буде  зустрічати  світанок?  А  якщо  він  образиться  і  більше  не  прийде?!
   Тому  я  продовжую  пити  гарячий  зелений  чай  та  гортати  список  номерів  у  мобільному  телефоні,  шукаючи  чергову  жертву.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284133
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 03.10.2011


Спокій

Прощення  -  це  не  просто  втратити  себе,
потрібно  взяти  все  й  забути,
і  літо  сонячне,проміння  золоте,
і  теплі,ніжні  поцілунки.
То  вітер  доторкнувсь  моєї  щоки,
а  ти  пішов  у  вир  надії,
мені  аж  смішно  у  сльозах  гірких,
які  ж  рожеві  в  тебе  мрії.
Прощення  -  це  усе  що  в  мене  є,
і  хай  залишуся  самотньой,
кохання,біль,усе  пройде,
та  чи  лишиться  в  серці  спокій?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=250826
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.03.2011


Не оціните

Ви  не  оціните  правди,
навіть  якщо  говорити  про  неї  кожного  дня.
Ви  не  оціните  зусиль,
навіть  якщо  витратити  усі  свої  сили.
Ви  не  побачите  любові,
навіть  якщо  віддати  за  когось  своє  життя.
Ви  ніколи  не  знайдете  щастя,
бо  блукаєте  в  пітьмі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=250824
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.03.2011


Тисячі слів

Цей  рух  поглинає  спокій,
Цей  танець  вбиває  волю,
Ти  був  там  такий  самотній,
Що  потім  у  снах  не  давав  спокою.

Ця  стеля  була  непримітна,
До  поки  погляд  не  знищив  світи,
Я  лежала,думала:  «Звикну»,
Що  поруч  під  ковдрою  більше  не  ти.

Що  листя  злітають  угору,
Що  квіти  у  вазі  давно  вже  сухі,
Та  де  там…Мовчання  з  тобою
Все  ж  краще  ніж  тисячі  слів.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=250620
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.03.2011


Брехня

Це  все  брехня.
Все  що  ти  робиш  кожного  дня.
Все  чим  ти  живеш.
Увесь  колаж  життя,
Який  ти  зібрав  вчора,
особисто  для  мене.

Це  все  брехня.
Те  що  ти  говорив  мені  у  вічі,
Коли  сонце  сідало  за  обрій.
Вибач,я  більше  не  твоя  іграшка.
Просто  забудь,що  писав  у  віршах  
особисто  для  мене.

Це  все  брехня.
І  я  вже  не  хочу  знати  правду.
Проблема  ж  не  в  цьому.
Проблема  в  психіці,в  людській  поведінці.
Забудь,що  малював  світло  в  своїй  душі  
Особисто  для  мене.

Це  все  виявилось  брехнею…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=250617
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.03.2011


Сонце та засушені метелики

На  цей  раз  було  по  іншому.  Хороша  дівчинка,улюблениця  в  сім’ї,  мала  двох  кішок,маму  і  тата.  А  ще  мала  бабусю  у  далекому  селі.  Чому  саме  «мала»?  Бо  вони  були  готові  на  все  заради  своєї    прекрасної  дитинки.  А  вона  що?  А  вона  тільки  рада…  Йшла  з  університету,купляла  шоколадний  батончик  та  підставляла  лице  сонячним  променям.  Любила  метеликів  та  чомусь,підлітаючи  до  неї,вони  завжди  закінчували  засушеним  виглядом  у  її  колекції.  Вона  кохала  дощі.  Так  любила,коли  вони  тихо  та  рівнесенько  падали  на  землю,ніби  крокуючи  маленькими  прозорими  черевичками  по  тротуару.  Любила  засинати,думаючи  про  когось.  Зрозуміло,що  про  когось  чоловічої  статі!  Захоплення  приходили  і  йшли,закриваючи  за  собою  двері…  Та  вона  була  щаслива.

- Чуєш,а  пішли  на  танці?  –  подруга  аж  підстрибувала  на  ліжку.  –  Ну?
- Що  я  там  забула?  –  вона  пила  гарячу  суміш  чорного  та  зеленого  чаю  та  усміхалась  до  постера  на  стіні.  Прекрасний  актор,такого  напевно  більше  немає.
- Сходи  сама,а?
- Кажуть,танцюристи  добрі  в  ліжку.
- Скажи,що  просто  там  в  когось  втирилась,-  посміхнулась  вона  і  поставила  чашку  на  стіл.
- Там  такий  хореограф…  -  подружка  примружилась.  Вона  так  завжди  робила  коли  бачила  ціль.
- Добре,  -  стало  просто  цікаво,їй  просто  стало  цікаво…

   Він  любив  танцювати,любив  жінок  та  курив  міцні  цигарки.  Чомусь  особливо  хотілось  дістати  запальничку  після  бурхливої  ночі  з  його  колишньою.  Нелогічний,але  існуючий  зв’язок.
   Яке  заняття  підряд  вона  спостерігала  за  ним  і  згадувала  слова  подруги…  А  звідки  та  знає,які  танцюристи  у  ліжку?  Ясно,що  не  з  свого  досвіду.  Хоча…  Подружки  –  люди  загадкові,і  діляться  секретами  тільки  тоді  коли  ти  залишаєшся  у  них  ночувати,п’єш  каву  та  розповідаєш  про  минулорічний  курортний  роман.
   Він  посміхнувся  та  зупинившись  оголосив:
- Всі  молодці!  Перерва.

   За  вікном  зоряна  ніч.  Тихо…  І  незрозуміло  чому  вона  у  його  квартирі.  Можливо  хоче  поговорити  про  танці,або  про  метеликів,або  про  ще  щось…  Напевно,розмова  за  чашкою  чаю  –  це  не  те,чим  вони  можуть  зайнятися  цієї  ночі.  Її  чомусь  кинуло  у  піт.  Вийшла  на  балкон.  Десь  внизу  в  дворі  нявчали  коти.  Весняна  ейфорія.  Весняний  вітерець.  Шкіра  перестала  палати.  Місто  поглинула  темрява,лише  вуличні  ліхтарі  розсіювали  її.  І  навіть  у  такий  час  автомагістраль  не  замовкала,шум  моторів  та  шурхіт  коліс  швидко  летів  поза  межі  міста.
   Він  підійшов  ззаду  та  тихенько  торкнувся  губами  її  волосся.  Навіть  у  холодну  ніч  може  бути  спекотно.  Вона  повернулась,він  торкнувся  її  підборіддя  та  поцілував.  Довго.  До  втрати  контролю.

   Він  курив  на  балконі.  Повільно  втягував  шкідливий  дим  в  легені.  І  думав,що  напевно  це  стало  вже  звичкою.  Сонце  підіймалось  над  горизонтом,пробуджуючи  місто,зазираючи  у  кожну  щілину  в  будинках…
   Вона  лежала,вкрита  простирадлом,і  думала  про  шоколад,сонце,і  про  те,що  танцюристи  справді  добрі  в  ліжку.  Вона  б  сказала  навіть  дуже  добрі…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=244531
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 02.03.2011


Ранковий етюд

Сонячне  проміння  приємно  лоскотало  ніс,і  я  прокинулась.  Світанок  підкрався  непомітно,зануривши  мою  постіль  у  сяйво.  Я  сіла  на  ліжку,торкнулась  ногами  холодної  підлоги  та  роззирнулась  у  пошуках  якоїсь  одежі.  На  стільці  лежала  чиста  чоловіча  сорочка,і  я,недовго  думаючи,одягнула  її.  Відчувши  запах  яєчні,який  доносився  з  кухні,я  тихо  розсміялась,уявивши  його  біля  плити.  Так  і  не  відшукавши  капців,підійшла  до  дзеркала,затягнула  волосся  у  тугий  хвіст  та  вийшла  у  коридор.  
   Всю  квартиру,ніби  шматок  м’яса  на  шампур,нанизало  сонячне  проміння,готуючи  з  неї  черговий  кулінарний  шедевр.  З  кухні  долинав  аромат  міцної  кави,і  я  швидко  прийнявши  душ,відправилась  на  запах.  Він  стояв  біля  плити  і  щось  мугикав  собі  під  ніс.  У  довгому  халаті,з  якого  стирчали  босі  ноги.  В  цьому  домі  що  взагалі  капців  немає?!
- Мені  ще  ніхто  ніколи  не  готував  сніданок,-  прошепотіла  я.
- А  в  постіль?-  він  примружившись  посміхнувся,і  не  зважаючи  на  мої  протести,відправив  назад  у  ліжко,умотивувавши  свій  вчинок  тим,що  готує  для  мене  щось  незвичайне.
   Я,роблячи  невдоволений  вираз  обличчя,лягла  на  постіль,навіть  не  подумавши  вкритися  ковдрою.  Сонячне  проміння  огорнуло  мене,зануривши  у  різноманітні  спогади.  Запах  стиглих  яблук,м’яка  зелена  трава…Згадалось,як  колись  у  дитинстві  пекла  пиріжки  з  теплого  піску.  Тоді  здавалось,що  найголовніше  у  житті  –  мамині  руки  та  жовті  сукні(рожевий  колір  я  ніколи  не  любила).  З  роками  все  змінилось.  Стало  складнішим,але  в  чомусь  і  яснішим.
         -  Соня!-  почула  я  сміх.-А  я  думав,чекаєш,вмираєш  від  нетерпіння…А  ти!...
 Я  розплющила  очі  і  зі  здивуванням  підняла  голову.  Він  тримав  в  руках  підніс  з  гарячою  запашною  кавою  та  яєчнею,жовток  якої  розплився  у  формі  серця.
         -  Хм,-  я  глянула  на    нього  наївно  незацікавленим  поглядом.-Теж  мені  незвичайно…
         -  Вклав  усі  сили  і  душу,-  він  поставив  підніс  на  нічний  столик  і  поцілував  мене  у  щоку.-Скуштуєш?
         -  Твою  душу?-я  задумалась.  -А  раптом  не  сподобається?Може  занадто  солодка?
         -  О,ти  мене  тішиш,-  він  впав  поряд  і  обійняв  мене  за  плечі.  -  Може  пересолив?
   Я  сіла  на  ковдрі  по-турецькі  та  взяла  у  руки  тарілку.  Почавши  з  сердечка,я  вдячно  схилила  голову  і  з  набитим  ротом  проговорила:
         -  Вене  не  мошна  шприймати  як  квитика.  Я  з  вчорашнього  дня  нишого  не  ила!
         -  А,сподобалось,зрадів  він,простягнув  мені  чашку  кави  і  сказав.  –Спробуй.  Мій                фірмовий  рецепт.  Таємницю  приготування  ніколи  не  розповім!
         -  А  якщо  кип’ятком  на  ноги,  сковорідкою  по  голові,  або  ножицями  по  пальцях?  –відпивши  духмяної  рідини,спитала  я.
         -  Навіть  під  страхом  тортур,-  гордо  піднявши  підборіддя  відповів  він.  Я  пройшлась  пальцями  по  його  ребрах  і  він  засміявся.
         -  Нічого,-  облизуючи  губи,я  думала.  –  Вгадаю!
   Потім  піднесла  чашку  до  носа:
- Пахне…Ммм…Як  пахне…Кориця…Шоколад…Ти  що  хочеш,щоб  я  стала  жирна  як  слониха?Скільки  калорій!Ще  щось  пахне…Але  я  не  знаю,що  це  за  запах…Такий  дивний…
- Ну  і  нюх,-  він  з  повагою  глянув  мені  у  вічі.  –Про  корицю  і  шоколад  ти  вгадала.
- А  таємний  інгредієнт?-  я  підсунулась  до  нього  ближче.
   Він  засміявся,але  нічого  не  відповів  і  почав  збиратися  на  роботу.  Я  почула  шум  води,відкинулась  на  подушку  і  відпила  ще  кави.  Від  солодко-гіркого  смаку,кімната  в  моїх  очах  почала  кружляти.
- Ти  не  бачила  моєї  сорочки?-  крикнув  він  з  коридору.  –  А…-  тільки  і  сказав,зупинившись  біля  дверей.  –  Ну,носи,раз  зручно.  І  мені  подобається...
- Ахаха,-  засміялась  я  і  поставила  порожню  чашку  на  стіл.  –Хочу  ще  кави!
- Е,ні…-  він  взяв  піднос  та  пішов  на  кухню.  –  Тобі  так  багато  не  можна!  Глюкі  почнуться!  –  крикнув  він  вже  з  кухні,гримаючи  тарілками.
   Сонце  вже  зігріло  квартиру,розтікаючись  то  ній,заповняло  кожну  щілину  теплим  світлом.  Дивно,але  гаряча  кава  викликала  у  мене  розслаблення  та  знерухомлення.
- Ну,все,до  вечора,люблю  тебе,  -  він  чмокнув  мене  у  щоку  та  вийшов  з  кімнати.  Через  хвилину  я  почула  як  грюкнули  вхідні  двері.  Хотілося  ще  спитати  про  жовті  смачні  сердечка,але  в  мене  просто  не  міг  відкритися  рот,я  відчула  що  заглиблююсь  у  сон.  Ні,не  буду  спати!  Хочеться  ще  кави.
   Подивившись  на  себе  в  дзеркало,я  вирішила  не  перевдягатись.  Сіла  на  кухні,ліниво  дивлячись  на  немитий  посуд  у  раковині.  Сонце  проникало  у  скляні  стакани,будувало  там  райдужні  перспективи  з  недопитого  чаю.  За  вікном  теплий  погожий  день  відкрив  свої  обійми  для  мене,і  я,недовго  думаючи,кинулась  у  них.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=240388
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 11.02.2011


Життя прекрасне!

Дивлюся  у  стелю.  Тупо.  Тупо  дивлюся  у  стелю.  Ти  намагаєшся  заснути,зручно  вмощуєшся  і  бурмочеш  собі  під  ніс  «Як  все  дістало…»Загалом  за  вечір  почула  багато.  Начальник  –  свиня,працівники  –  козли.  Любий,ти  що  перевівся  в  зоопарк?Я  вже  помітила  біля  тебе  у  клітці  симпатичну  кішечку.  Цікаво,що  буде  якщо  її  випустити?
       Продовжуємо…Вчора  на  вулиці  було  спекотно.  Ти  прийшов  додому  і  поліз  у  душ  зі  словами:”Боже,  ну  де  той  дурний  дощ?”.Бог  почув  твою  молитву  і  послав  зливу.Але…Айяяй!Як  Він  міг?!Злива  розпочалася  саме  у  той  час,коли  ти  повертався  додому.  Зайшовши  у  квартиру,ти  викрутив  сорочку  та  повідомив:”Сьогодні  у  душ  не  полізу.Встиг  помитися  по  дорозі.  На  дворі  так  холодно!Навіщо  пішов  цей  дурний  дощ?!”.І  завалився  дивитись  телевізор.
       Так  цікаво  жити,коли  ти  кожного  дня  знаходиш  до  чого  причепитись:
 -Кохана,а  чому  сірники  лежать  з  лівої  сторони  від  плити?Ти  ж  розумієш,що  мені  не  зручно  їх  брати!А  ковбаса  у  холодильнику  чому  лежить  на  третій  поличці?Я  ж  її  на  другу  клав!
         Але  як  приємно,коли  ти  забуваєш  погане  і  цілуєш  мене  у  щоку  зі  словами:”Який  сьогодні  чудовий  день!Уявляєш,начальник  мене  підвищив!Але  надворі  щось  парить…напевно  буде  дощ.  Давно  пора!”

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231345
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 26.12.2010


помогите исправить, что бы получился хороший стих) )

Лучику
Не  увлекайся  ты  своей  игрой,
что  бы  потом  не  вышло  так  внезапно,
что  на  дворе  и  век  совсем  другой,
не  увлекайся  ты  своей  игрой.
Что  бы  потом  не  совершить  ошибки,
которие  так  сложно  исправлять,
и  к  Богу  громкие  молитвы...
Он  не  услышит.Так  легко  понять
Его  мотивы  и  Его  посланье,
Его  труды,что  вложены  в  тебя,
что  бы  гнилое  изнутри  желанье,
способно  было  мирим  управлять.
Не  увлекайся  ты  своей  игрой,
и  жизнь  покажется  намного  проще,
капли  дождя  на  мокрой  мостовой,
одним  лишь  тихим  вздохом:  "Осень"...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=230730
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 23.12.2010


Просто друг

Повільно  кружляє  барвисте  листя
гомін  за  деревами  вщух
було  так  тихо.  Здавалося.  Тихо.
замовк  над  головою  клен-віщун.

Простота-лише  засіб  ув'язнити  думку.
в  голові,як  у  полі-чисто,
сприймай  як  хочеш,можеш  як  науку,
збирай  мої  дрібні  слова  в  намисто.

Пишу  для  себе,просто  щоб  забути,
полон  твоїх  очей,печаль  у  снах,
це  все  вже  неможливо  повернути,
і  ти  мені  вже  просто  друг(чи  брат).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=230478
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.12.2010


Відбілювач

Впускаю  тебе  у  серце.
Дозволяю  мареву  скинути  сандалі,
Заходь  туди  –  у  кімнату,
Далі  праворуч  у  ту  саму  кімнату
Застелену  білосніжними  килимами.
Сідаєш,
Залишаєш  сліди  на  килимі.
Серце  доведеться  знову  відбілювати

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=230477
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.12.2010


Легко жити

Легко  жити  зі  зробленим  із  вати  серцем,
писати  вірші  на  папері  та  викидати  думки  на  смітник,
стисло  розповідати  про  минулий  тиждень,
уникаючи  безглуздої  подяки,
якомусь  дядечці  -  кришнаїту
із  сусіднього  гуртожитка.

Легко  жити  зі  зробленими  з  гуми  мізками,
без  шифрування  навколишнього  середовища,
без  роздумів  про  майбутнє  жирних  політиків,
що  їздять  на  блискучих  лексусах,
що  кричать:  "Годі!",
вимагаючи  правди  та  справедливості.

Складно  існувати  зі  зробленим  з  глини  життям,
коли  кожен  крок  вимагає  відповідальності,
несучі  в  собі  бермікс  з  фруктової  насолоди,
та  гіркої  пивної  реальності.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=230243
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.12.2010


Присвячується пам'яті…

Переплетення  наших  душ    вважала  аксіомою  що  не  потребує  доведення.  Все  було  просто  зрозуміло:сніжинки  на  вікні,що  слугували  мені  знаком,безкрайня  тиша  кімнати  в  якій  блукали  ми.
 Пізніше  наступила  весна.  Твоя  усмішка  сяяла  для  мене.  Чи  мені  так  здавалось...І  квіти,квіти,квіти...Радість  твого  весняного  воскресіння  з  полону  печалі  голосними  дзвониками  відгукувалась  у  моїй  душі,перепліталась  у  наших  руках  та  молитві.
 Стабільне  літо.  Коли  твоя  присутність  гріла,іноді  навіть  припікала,звільняючи  моє  серце  від  зимової  білизни.  Тоді  змішувались  запахи  італьянської  піци  фруктового  морозива  та  прохолодного  чаю,яким  ми  жили.  Поруч,затримуючи  дихання,пурхав  метелик,який  боявся  сполохати  таке  ніжне  та  урочисте  «ми».
 Насправді  це  все  обман.  Сторінки  життя  спадають  разом  з  жовтим  листям.  І  ти  їх  топчеш.  Ненавмисне,ненароком,чи  просто  не  помічаєш.  Дні  стали  холодними.  Наші  з  тобою  дні  стали  холодними  вже  не  могла  зігріти  своє  серце  теплим  шарфиком,а  моя  душа  не  вміщувалась  в  рукавичках…
 Я  пам’ятаю.  Я  пам’ятаю  наше  життя.  Я  згадую  його  коли  броджу  засніженим  парком.  Пуста.  Самотня.  А  ти  десь  вдома  п’єш  гарячий  чай  з  лимоном  та  говориш  з  новою  весною,плануючи  життя.  З  новою  весною,в  якій  більше  не  буде  мене.
 Сніг  засипає  стежки…Можливо  скоро  засипле  й  дорогу  до  твого  серця.  Я  боюсь.  Чесно…Я  боюсь,що  вже  ніколи  її  не  знайду.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=230241
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 21.12.2010


Уйду

Я  никогда  не  думала,  что  близок  час  заката,
что  небеса  простятся  с  синевой,
и  я  уйду.  И  в  этот  раз:"До  завтра"
не  прозвучит,  так  часто  сказанное  мной.
И  пенье  птиц  исчезнет  в  звуках  ливня,
нет,  это  не  прибой...  Моя  душа  
так  часто,  по  детски,  была  так  наивна,
что  жизнь  стала  просто  зваться  -  игра.
И  лишь  когда  месяц  поднялся  над  домом,
и  нету  знакомых,  вокруг  тишина,
не  помяните  лихом  и  скажите:  «С  Богом»,
как  часто  я  люди  была  не  права….

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=230050
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 20.12.2010


Пробач що я сьогодні не одна

Пробач  що  я  сьогодні  не  одна,
Пробач,що  мало  слів  залишила  для  тебе,
Одна  лиш  зірка  і  одна  сльоза,
Це  все  що  лишилось  у  мене.
Повіє  сумом  за  вікном  
І  снігом  білим  вкриє  душу,
Те,що  було  уже  пішло,
Дуби  застигли  непорушно...
Пробач,що  я  сьогодні  не  одна,
Все  сталося  миттєво,ненароком,
Квартира  вчора  геть  пуста,
А  хочеться,щоб  був  хоч  хтось  під  боком.
Та  він  не  зможе  образ  твій
Забрати  з  пам'яті  моєї,
Ти  БУВ  моїм,тепер  чужий,
Йому  я  покажу  на  двері.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=230047
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.12.2010


Взяти та порвати небо

Взяти  і  порвати  небо  на  шматки,
порозкреслювати  сріблом  вулиці  та  сквери,
на  жаль,так  швидкоплинні  дні
відходять  потягом  далеко  до  Венери.
Розбити  усмішку  на  тисячі  дзеркал
та  інеєм  спуститись  у  долоні,
чи  бути  льодом  у  твоїх  руках,
розтанути,стираючи  всіх  вен  кордони.
А  поїзди  спішать  кудись  за  горизонт,
і  сонце  розпрощалося  із  нами,
стираю  з  неба  чорних,як  смола,ворон,
лиш  жовте  листя  помирає  під  ногами.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229872
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 19.12.2010


Зірка

Ти  -зірка.  Люди  на  вулиці  впізнають  тебе.  Просять  автограф.  Біжать  на  концерти,щоб  почути  твій  голос.  Тебе  розпирають  гордощі.  Тепер  ти  маєш  все,до  чого  так  довго  йшов.  Але  подумай:ці  всі  люди,ці  всі  божевільні  фанатки,що  цілують  твоє  фото,ти  думаєш,що  ти  їх  цікавиш?Не  дивуйся,але  правильна  відповідь:ні.  Їх  цікавить  твоя  зовнішня  оболонка,твій  імідж,що  створювався  роками.  І  вони  навіть  не  здогадуються  через  що  ти  пройшов,аби  добитися  цілі.  І  кожен  раз,приходячи  після  концерту  в  готельний  номер,ти  відчуваєш  себе  по-справжньому  самотнім.  Ці  всі  жінки.  що  засинали  поруч  з  тобою,ти  навіть  не  пам’ятаєш  їхніх  імен.  Вони  всі  були  однакові,хотіли  одного...В  житті  ти  бачив  безліч  всілякої  дивини:нічні  дзвінки  з  погрозами,прохання  поставити  підпис  на  самих  несподіваних  місцях  на  тілі,зізнання  в  коханні,чекання  під  дверима  твого  будинку...
   Але  нікого  не  цікавлять  твої  почуття.  Ти  можеш  ридати  вночі,битися  головою  об  стінку,можеш  намагатися  запити  самотність  алкоголем,можеш  шукати  гарних  жінок,що  не  викликають  підозри.  Роби,що  хочеш.  Їм  все-рівно.  Головне,щоб  на  концерті,ти  ,загримувавши  синці  під  очима,відкривав  рот  під  фонограму.  За  це  тебе  і  люблять.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229871
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 19.12.2010


Вуличками Праги

Так  люблю  торкатися  твоїх  повік,ніжно  проводити  по  губам.  Ніби  мед  почуттів  огортає  місто,стікаючись  у  нашу  кімнату.  До  нас  вже  були  такі,і  будуть  після  нової  ери  почуттів,коли  вже  не  можеш  дихати,коли  хочеш  відчувати  лише  запах  твого  тіла.  Коли  стираються  усі  культурні  рамки.  Які  взагалі  рамки  у  любові?Цілую  кутики  твоїх  вуст,знімаю  втому  від  щоденної  несправжньої  посмішки.
   Твої  пальці  -  це  дикі  метелики.  Їх  неможливо  приручити.  Лиш  коли  я  розумію,що  темрява  не  зважає  бачити  Бога,я  починаю  дихати  на  повні  груди.
   Ти  міцно  спиш,не  втомлюючись  перегортати  картинки  нашого  минулого.  Ти  сприймаєш  світ  з  висоти  Ейфелевої  вежі,краплинками  стікаючи  по  її  стрункому  тілу  на  вулиці  Парижу.
   -  Панянко,чи  не  хочете  ви  кави?  -  зручно  вмощуєшся  на  бруківці  старого  Кракова.  Доливаєш  у  чашечку  трішки  солодкого  почуття,яке  ми  називаємо  любов'ю.
   За  вікном  зникають  обрії  міста.  Лише  автомагістраль  та  поодинокі  вікна  –  світлячки  примушують  згадати  про  реальність  та  зануритись  у  м’яку  постіль.  Вулички  дивної    Праги  падають  у  вир  емоції  світанку,потопаючи  у  свіжих  променях  кохання  та  золотого  небокраю,тішачись  ще  однією  порцією  поцілунків.
   Любий…Це  не  останнє  місто  у  твоїх  снах,це  не  останній  ковток  гарячої  кави  з  пухкою  випічкою.  Продовження  напоїть  тебе  до  втрати  всього  гіркого  у  твоїй  душі.  І  вона  стане  схожою  на  цукор  який  я  кожного  ранку  кладу  у  чашку.  Це  лише  початок,любий.  Це  лише  початок…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229650
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 18.12.2010


ЩАСЛИВІ РАЗОМ

Я    прокинулась  від  того,що  сум  холодними  пальцями  схопив  мене  за  шию.  В  іншій  кімнаті  ти  всіма  можливими  способами  добивав  наше  щастя,  думаючи,що  я  сплю  і  нічого  не  помічаю.  Помилився,  буває.  Я  кинула  подушку  в  лице  твоїм  гордощам,  надіючись,  що  більш  ніж  3  хвилини  без  кисню  вони  не  витримають.  Накинула  на  плечі  халат  і  пішла  на  кухню-  готувати  сніданок.  Ти  теж  поплентався  за  мною.  Привітався,  сказав,що  я  сьогодні    дуже  гарна,  одягнувся,  поцілував  мене,  і  пнув  на  останок  напівмертву  совість  у  кутку,пішов  на    роботу.  
Подружнє  життя  захоплювало.  Я  пройшлася  по  кімнатам,  розбризкуючі  парфуми,щоб  не  було  чути  запаху  зради,  та  також  пішла  на  роботу.
   Вечір.  Ти  повернувся,  впав  на  диван  та  увімкнув  телевізор.Я,  зайшла  до  кімнати,  спитала,  як  справи  на  роботі,  чи  не  хочеш  їсти.  Ти  кивнув  головою,  навіть  не  відводічи  погляд  від  екрану.  Я  пішла  на  кухню,  повернулась  з  тарілкою  ароматної  їжі.Посміхнувшись,  вилила  тобі  на    голову  томатний  сік  та  накрутила  на  вуха  спагетті.  Ти  люб'язно  попросив  у  мене  брудну  тарілку  та  запустив  її  у  стіну.
Потім  ми  лягли  спати,  побажавши  один  одному  солодких  снів,  і  обнялися  кожен  зі  своїм  коханням.  Ти  обережно  накрив  ковдрою  дівчину  з  фанатичним  блиском  в  очах  на  ім'я  "Слава",а  я  міцно  притиснулась  до  зелених  американських  президентів  та  поцілувала  доларові  знаки.  Кожен  мав  те,що  хотів.Кожен  був  щасливий  у  "довгому"  та  "міцному"  шлюбі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229648
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 18.12.2010