Рутенія

Сторінки (1/17):  « 1»

Споглядання. Знайомі незнайомці.

Їх  було  двоє.  Вони  були  віку  ,коли  відкриваєш  нову  сторінку  «своєї»  книги.  Віку  коли  хочеться  пізнавати  нове  і  підкорювати  невідомі  горизонти,коли  хочеться  торкатись  і  відчувати,коли  питання  «як  і  чому»  ,набагато  важливіші  ніж  твердження  «хочу  і  буду».Вони  були  дивно  схожі  .Велика  і  Маленька  копії.  Одному  було  близько  сорока,а  інший  виглядав  на  шість.  Це  мої  «знайомі  незнайомці»  і  Вони  щоранку  мовчки  споглядали  Воду.
В  житті,мабуть  кожного,  існують  такі  люди  .Ти  їдеш  з  «ними»  в  маршрутівці  та  від  чуваєш  «їхнє»  дихання,а  інколи  навіть  знаєш  яка  «їхня»  шкіра  на  дотик,мимоволі  торкаючись  чужої  руки  у  тисняві.Ти  стикаєшся  з  «ними»  «лоб  в  лоб»  в  магазині  біля  хлібного  лотка  і  щоранку  вони  йдуть  на  зустріч,ти  майже  на  пам'ять  знаєш  «їхній»  гардероб  і  на  якомусь  іншому  рівні,  на  сороковий  раз,  зустрівшись  на  долі  секунди  поглядом  ,відчуваєш  «їхній»  настрій.  А  ненароком  глянувши  у  «їхній»  телефон,  коли  стоїш  у  «корках»  ,  ти  можеш  прочитати  «їхнє»  СМС  і  вторгнутись  у  «їхній»  «прайвет».  Але  скоріш  за  все,  ти  ніколи  не  дізнаєшся  «Їх»  імені  і  що  вони  за  люди  у  житті.  Це  «знайомі  незнайомці»  .
Такі  були  Вони:  великий  і  маленький  Мужчини.  Я  зустрічала  їх  кожного  ранку  на  містку  через  канал,коли  йшла  чи  бігла  до  своєї  маршрутівки.  Щоранку,  трохи  меншим  ніж  п’ятнадцять  на  восьму,ці  двоє  стояли  і  мовчки  споглядали  Воду.  І  не  важливо,що  було  «за  бортом»:  чи  біла  як  стеля  в  лікарні-  крига,з  грудочками-рибалками  на  ній;  чи  сіро-ватний  і  тяжкий  як  вранішні  повіки  туман,що  в’язко  опадав  над  каналом  ,придаючи  йому  таємничості  та  моторошності  ;  чи  ранковий  моціон  сонця  і  неба  ,де  одне  купало  свої  промінці,а  інше  розглядувало  свої  кучеряві  хмари  і  дзеркальному  відображенні  -  Вони  просто  мовчки  Споглядали  Воду.  І  їхнє  щоденне  ранкове  Споглядання  було  настільки  приворожуючи-зворушливим,  що  здавалось  для  Них  в  цю  мить  ,Світ  зупинявся.  І  люди,що  пробігали  повз  них  ,заклопотані  власними  недосипами,і  машини,що  гуділи  клаксонами,поспішаючи  вперед-вперед  і  сам  ранковий  ритм,для  Них  не  існував.  Були  тільки  Він  Великий  ,  Він  Маленький  та  їхнє  мовчазне  Споглядання  Води.  З  однієї  сторони  хотілось  тупо  стати  поряд  і  теж  перейнятись  магією  ранкового  ритуалу,а  з  іншої  було  чітке  усвідомлене  розуміння,що  я  ніколи  не  побачу  воду  «ЇХНІМИ  ОЧИМА»  і  ніколи  не  відчую  того  ,що  відчувають  ці  двоє  «знайомих  незнайомців»-  Він  Великий  і  Він  Маленький.  Інколи  бувало  таке  ,що  я  запізнювалася  і  зустрічала  їх  уже  після  «!!!».Вони  йшли  мені  на  зустріч.  Двоє  мовчазних  Мужчин.  Дві  копії  одне  одного.  І  в  їх  дуже  схожих  поглядах  читалось:  «Ми  маємо  і  знаємо  те,чого  не  знає  ніхто!».  Коли  мій  день  починався  або  пізніше  або  у  іншими  шляхами,я  завжди  подумки  прокладала  маршрут  туди  де  Він  Великий,Він  Маленький  і  мовчазне  Споглядання  Води  і  це  чомусь  надихало  мене.
Одного  весняного  ранку,що  мав  аромат  свіжого  хліба  і  зеленого  чаю  з  м’ятою  ,я  поспішала  звичним  шляхом  до  маршрутівки  через  канал,  смакуючи  наперед  картину,  яку  зараз  побачу.  Я  почула  а  потім  побачила  те,  що  відбувається  дуже  часто.

Там  де  є  Він  Великий  і  Він  Маленький  з  разюче  схожими  глибокими  поглядами,  обов’язково  має  бути  Вона.

Він  Маленький  мовчки  стояв,  вціпившись  у  поручні  містка  і  дивися  на  канал,а  Вона  з  криками,так,  Вона  саме  кричала  :  «Ты,  маленький  паршивец!  Пошли,  из-за  твоей  придурошной  Воды  я  не  успеваю  на  роботу!!!»  і  відривала  Його  від  містка  ,  добавляючи  дрібних  лящів  куди  попадала  рука.  Він  Маленький  мовчав  і  зі  всіх  сил  тримався  за  поручні.  Я  проходила  повз  них  ,коли  Вона  ,нарешті  добилась  свого  і  стрімко  тягнула  Його  за  собою,продовжуючи  буркотіти  собі  під  ніс.  Він  Маленький  плентався  позаду  з  понуреною  головою,але  коли  на  мить  підняв  голову  на  звук  автівки,що  їхала  повз,  наші  погляди  зустрілись  і  я  жахнулась.  Замість  живих  натхненно-серйозних  очей  ,був  дзеркально-ніякий  порожній  погляд  людини,  в  якої  забрали  назавжди  щось  важливе…мені  стало  сумно  і  захотілось  плакати,щось  важливе  зникало  і  з  мого  життя…
Я  вже  давно  не  живу  в  тому  районі.  Мій  ранковий  променад  пролягає  іншими  шляхами  і  в  мене  інші  «знайомі  незнайомці».Але  залишилось  розуміння,що  діти  -  це  маленькі  люди  зі  своїми  власними  світами  і  сприйняттям  навколишнього.  А  також  надія,що  відновився  той  особливий  мовчазний  погляд  двох  Мужчин:  Великого  і  Маленького,які  мають  «ВЛАСНУ  ЧОЛОВІЧУ  ТАЄМНИЦЮ»  ,що  відома  тільки  їм….

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253754
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 14.04.2011


скажу слова

скажу  Тобі    слова
прийшла  та  довга  мить
і  знов  сижу  одна
і  в  серці  знов  горить

і  зірка  знов  паде,
десь  шелестять  дощі
і  поглядом  думок
десь  гаснуть  ліхтарі

сьогодні  все  Твоє
і  табунцями  стріл
летять  мої  слова
сплетінням  наших  тіл

на  відстані  думок
відвертості  і  слів
емоції  в  клубок
звернути  ти  хотів  

шалено  посміхну
я  дотиком  очей
все  те,чим  ти  "хворів"
впродовж  усіх  ночей

думки  вже  не  мовчать
вони  поміж  сердець
ніколи  і  ніде
не  прийде  їм  кінець.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=240323
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.02.2011


зізнання

Уста  мої  давно  торкають
Свідомість  збуджену  Твою
І  пазл  ніжності  складають
Приспавши  нас  обох  "в  бою".

І  бачу  слово  я  ранкове,
Зі  смаком  Мексики  для  двох.
І  чую  аромат  квітковий,
І  думаю,невже  "ЦЕ"  знов?!

Моя  долоня  запалає
Відлунням  тисячі  ночей!!!
І  я  пробуджу  тебе  знову
Дотиком  погляду  карих  очей.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=240318
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.02.2011


передсвяткове

Серед  буденних  справ  летять  дні  і  роки
Лиш  у  свята  притишуємо  кроки  
Й  питаємо  себе  :  А  хто  я  є?!
Стряхнувши  пил  буденності  лиш  трохи.
В  ці  миті  -  час  затишує  свій  хід.
Так  хочеться    прожити  з  усіма  у  мирі.
І  знов  трапляються  дива:  дитячі,новорічні,  милі.
І  в  такт  думкам  і  спогадам  про  час,сніжинки  білі  закружляють
Запахне  знову  ялівцем  і  друзі  щастя    побажають
Знов  зійде  зірка  і  малята  різдвяну  коляду,  нам  заспівають.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=228464
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.12.2010


сипались коси до долу …

сипались  коси  до  долу  ...
шаленими  хвилями  бігли  вперед,
моменти  натхнення,  як  біле  знамено
просторам  давали  зелений  прохід.
яскравими  сплесками,  емоцій  фонтани
кричали  негайно  звідти  іти.
та  серце  чекало,та  серце  хотіло
побачити  те,  що  існує  в  кінці.
відчути  ту  мить,  що  буває  не  часто,
згадати  все  те,що  давно  загуло.
на  попелі  досвіду  знову  піймати,
давно  призабуте  жагуче  клеймо.  
що  радує  душу  в  глибинах  пізнання,
червоною  стрічкою  стелеться  скрізь.
несе  в  собі  радість  в  моментах  чекання,
дає  божевілля  у  стані  журби.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224582
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.11.2010


мабуть філософське.

думки  що  летіли,горіли  в  пізнанні
того,  що  не  знано  не  було  ніде.
пелюстками  квітів,  ковтками  свободи  
шматочками  світла  і  звуками  тіл.
сміялися  очі  шептали:  не  треба....
а  тіло  горіло  неначе  в  пітьмі
закрило  світами,  шляхами  у  небо
сміялось  крізь  вітер,  танцюючи  в  сні...
не  треба  ховати,  то  що  є  в  тобі...
розплющи  ти  очі,  і  серце  відкрий
душі  дай  свободу,  впусти  в  себе  небо
і  тому  що  маєш  завжди  радій...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224412
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.11.2010


тобі

прокинувшись  вранці  посеред  весни
подумалось  раптом:прийди  в  мої  сни.
і  сонце  купало  мене  в  далені,
незнала  й  чекала  твої  голоси.
співали  пташки,  купаючи  роси
тихо  шептала,  вплітаючи  косу.
весна  повним  ходом  буяла  в  душі
раділа,  чекала  тебе  в  свої  сни...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224409
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.11.2010


ароматами кави, сплітала свідомість…

аромтами  кави  сплітала  свідомість,
що  стрімко  летіла  кудись  в  нікуди...
стояла,  ридала,  кричала,  співала
всміхалась,  раділа    аж  до  нудоти
куди  ти  літаєш?!і  що  тобі  треба?!
у  пошуках  щастя  прийдеш  в  нікуди.
і  цим  лабіринтом  блукаючи  небом
загубиш  усе,  що  було  назавжди...  
навіщо  шукати?!невже  ти  не  бачиш
все  те,що  нам  треба  лежить  в  простоті
у  посмішках  кави  у  радості  рідних
в  дорогах  додому  і  в  ніжній  весні

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223967
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.11.2010


вчоравечіР/сьогодніраноК

Вечір.
....  за  вікном,  крізь  москітну,  засинає  перед  напруженим  робочим  тижднем  -    місто  осені,  кліпаючи  опівнічними  ліхтярями  та  буркочучи  клаксонами  поодиниких  таксі.  Десь  далеко  розсікаючи  своїм  сяйвом  небесну  темінь  паде  зірка,  залишаючи  по  собі  легкий  спомин  бажання,яке  традиційно  не  встигаєш  загадати.  В  думках  легкий  присмак  зубної  пасти,вони  шурхотять,як  обгортка  від  барбарису  і  лоскочуть  скроню  солодкими  споминами  і  гіркотою  розлуки,готуючи  коктейль,  терпкого  як  горобина  і  яскравого,  як  ранкове  сонце-сну.  От  і    добіга  до  свого  логічного  завершення  понеділок.В  шклянці  розмовляє  холодними  бульбашками  така  хімічна  і  така  улюблена  кола,їй  вторить  за  спиною  суворий  голос  циніка  Хауса,  організм  вимагає  термінового  прийняття  горизонтального  положення.  Здається  все  в  порядку,але  не  покидає  відчуття  розгубленості  і.  чогось  бракує.Не  вистачає  останнього  штриху  на  цій  насиченій  картині  понеділка....виявляється  і  мовчання  буває  пронизливо  колючим.  Пальці  вибивають  звичний  чорно-білий  такт,що  виливається  у  логічну  мелодію  химерного  сплетіння  букв  і  думок.  Хочеться  думати  і  багато  говорити,  слухати  і  ставити  запитання,просто  так,  не  очікуючи  відповідей,хочеться  відчуття  –відчуття,хочеться  зануритись  у  теплий  пісок  і  нарешті  заспокоїтись,хочеться  прошепотіти  і  видихнути,зайнятись  спогляданням  споглядання  і  відчути  на  відстані  погляду...Добраніч.
Ранок.
.….маленька  синичка  сиділа  на  квартирці  і  цвірінькали  проводячи  ранковий  марафет  своїм  п»юркам.  Рештки  сну  зникали,  наче  оаза  в  пустелі,в  тій  де  опинився  Маленький  принц.  З  динаміка  линули  звуки  якогось  маршу,чомусь  на  уяву  спадав,великий  стяг  кольору  неба  і  пшениці.  ранкова  кава  ,в  якій  молока  виявилось  в  два  рази  більше  ,чим  зазвичай,  навіть  пахла  не  кавою,а  спогадами:  про  село,теплі  шершаві  бабунині  руки  і  запах  сіна.  Синичка  полетіла  ,по  своїм  надважливим  справам,а  з  відкритого  вікна,починало  гомоніти,  про  свої  буденні  справи  ранкове  місто-осені  ,що  як  сибірський  шаман:мигало  світлофорами,струменіло  потоками  машин,  шепотіло  гіллям  дерев,  емоціонувало  виразами  облич  людисьок,  що  традиційно,незважаючи  одне  на  одного,прямували  кожне  своїми  ,давно  прокладеними  дорогами.  Десь  тарахкотів  трамвайний  гудок,розбиваючи  ранкову  тишу,своїм  пронизливим  звуком,  немов    одинокий  воїн  ,розсікав  пронизливий  туман  своїм  ескалібуром.  Десь  блищав  асфальт,залишками  нічного  дощу,  немов  темно-сірий  талісман  ,якогось  древнього  індіанського  племені.  Десь  хтось  думав,а  хтось  посміхався.  Хтось  злився,а  хтось  вирішував  нагальні  питання.  Хтось  порушував  правила,а  хтось  дотримувався  табу.  Хтось  лицемірив,а  хтось  добивався  правди.Хтось  чистив  зуби.  десь  Болівар  не  виносив  двох.  Хтось  смоктав  цукерку,а  хтось  шарудів  паперами.  Хтось  вмирав  і  хтось  народжувався.  Хтось  сумнівався,а  хтось  робив  свій  вибір.  Хтось  воював,а  хтось  садив  дерево.  Хтось  зневажав,а  хтось  прощав.  
А  ЇЇ  не  покидало  відчуття,  що  це  все  гра  за  ради  гри,тому  що  ігри  інтелекті,  завжди  небезпечні.  Особливо  тоді  ,коли  в  цих  безкомпромісних  битвах,ведуть  нескінченні  війни  ВІН  та  ВОНА.  Метаючи  одне  в  одно  згустки  самодостатньої  енергії  та  великі  кавалки  власних  амбіцій,намагаючись  знайти  коди  доступу  та  паролі  перезавантаження.  Він  озброєний  незмінною  стальною  ЛОГІКОЮ,а  вона  в  традиційних  тендіних  латах  ІНТУІЦІЇ.  Гострі  мечі  відчуттів  та  стріли  емоцій,  влучають  саме  туди  де  згодом,на  грунті,самозакоханості  зеленими  пагінцями  майбутніх  перспектив,  буде  виплекано  ЖИТЄВИЙ  ДОСВІД.  Зі  щитом  або  на  щиті  (с).  Кожна  поразка  -  це  по  суті  перемога,ще  одна  сходинка  до  власного  самовдосконалення  і  кращому  розумінню  людей  ,що  оточують.  Роздуми  на  тему,спонукають  до  жорсткого  самоаналізу,що  в  кінцевому  результаті,знову  виводять  на  вісімисікісьльйонний  раунд-гри  заради  гри.  Доброго  ранку.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223942
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 23.11.2010


осінь

Сім  днів  осені.  десять  довгих  холодних  пальців.  сорок  вісім  жовтих  плям  на  холодному  асфальті.  два  слова  «прекрасно»  і  триста  сорок  хвилин  дощу.  одна  думка.  рівновага  і  початок.  відчуття  і  переконання.  сонце  сліпить    у  праве  око,а  на  серці  віддає  сирістю  вчорашньої  мрячки.  щодень  новий  сон.  вірніше  щоніч.  дивно.  присмак  терпких  грушок  і  холодного  молока.  французи  стракують.  не  звично.  чому  ревуть  воли  як  ясла  повні  (с)  .риторично.  танцють  всі    і  майже  всі  співають.  попсово.  поломана  гойдалка  нагадує  про  те,що  скоро  весна.  весело.  хоч  до  весни,ще  як  гойдалці  до  гойдання.  шкода.  вчора  у  вікні  праворуч  маленька  дівчинка  грала  на  флейті.  легко.  а  завтра  у  вікні  ліворуч  будуть  висіти  мокрі  рушники.  стрьомно.  сьогодні  дощ  змивав  колір  маршрутки  .  зявилось  нестримне  бажання  їхати  на  роботу.  знову  дивно  .ранковий  телефонний  дзвінок  дав  відчуття  щастя.  чудово.  стоїть  китайське  горнятко  з  гидотним  чаєм.  буденно.  настрій  має  відтінок  легкої  застуди,перебуваючи  в  такій  самій  прострації.  незвично.  скоро  твій  ДН.  розгублено.  мабуть  подарую  радість.  просто.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223731
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 22.11.2010


варіації

Котились  колом  камінці,
Кричали  красно  ,  клекотали
Кларнети  київським    кварталом,
Кантату  квітам  колисали.
Каприз  кіно  крутив  квадратом,
Касандра  клала  конфітюр.
Кімната  калиновим  компроматом
Красуні    колисала    каламбур.
Кивав  комфорт  критичним  кандидатом
Копійкою  кредити  купав.
Кабмін  колегіально    капіталом
Коректно  кризу  колупав.
Коваль  крутив  кохання  косам
Король  коралі  купував
Клерк  кольоровим  калейдоскопом
Клейнодами  конгресу  коливав.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223730
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.11.2010


болить

співала  криком  змучена  Земля
сльозами  терпкими  вмивала  душу
у  роси  вранішні  ішла  босоніж  
нанімо  промовляючи  «я  мушу!»
о!скільки  днів  годин  і  літ
іде  оця  затяжна  битва
поміж  ярів  степів  і  гір
одна  і  та  ж  корислива  гонитва!
«О  звідки  ви,манкрути,яничари!
Коли  з’явились,звідки  ви  прийшли?!  
за  кусень  сала,  Ви  продали  душу
Віддавши  все,  що  було  дороге  мені.»
Де  діти  мої?!що  рождались
На  зламі  всіх  великих  потрясінь.
Де  ті  що  кров  свою  загартували
Здавалось  би  для  всіх  прийдешніх  поколінь.
Прокиньтесь  любі!!!Я  страждаю!
Молю  Вас  рідні  збережіть!
Все  те  що  важко  діставалось  
В  ділах  і  битвах
Протягом    усіх  століть.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223568
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.11.2010


дорога

Життя  пістрявою  ходою,
Ішло  далеко  у  світи
І  ранки  солов»їні  зустрічало,
І  голову  купало  у  пітьмі.
І  місяць  посміхався  знову,
Його  поступливій  ході
І  тихим  візерункам  долі,
що  наче  іній  на  січневому  вікні.
Колись  кружляло  лабіринтом,
Колись  тікало  навпростець
Колись,страшно  і  подумать,
Спинялось  й  думало  :ну  от,кінець!
Та  завжди  з  ним  на  всіх  дорогах,
На  перехрестях  і  стежках
Були  слова  прості:  «Я  ЗМОЖУ»
Зі  знаком  «!»  в  думках.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223560
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.11.2010


Квіточка

...колись,  щоб  подумати  і  побути  на  одинці  з  собою,Квіточці  знадобилось  три  місяці  і  вона  переїхала  жити  в  одне  містечко,  де  нікого  не  знала  і  ніхто  не  знав  її-це  був  маленький  райцентр,де  не  було  навіть  тролейбусів  і  грав  тільки  «колгоспник",ходила  одна  маршрутівка,а  пішки  його  можна  було  перейти  з  одного  кінця  в  інший  за  двадцять  хвилин!Кожен  вечір  Квіточка  приходила  вечеряти  в  найкращий  ресторан  цього  містечка,замовляла  їжу,але  не  поклавши  в  рот  ні  шматочка:думала,думала,  думала.  Іноді  писала,якісь  обривки  думок  на  папері,потім    ніколи  їх  не  перечитувала.  Насолода  від  самотності  була  п"янкою  і  нелогічно  захоплюючою!  Квіточка  насолоджувалась  відчуттям  ,що  її  наче  не  існує,тому  що  ніхто  не  впізнає    в  обличчя,ніхто  не  вітається  і  не  запитує  ,  як  справи?  Вона  була  як  дівчинка-примара  з  якогось  страшнючого  фільму  жахів,вона  була  і  одночасно  її  не  було....вона-дитя  мегаполісу  і  натовпу,три  місяці  насолоджувалась  фактично  непомітно  -  невидимим  ритмом  цього  містечка  ,основним  меседжем  якого  було  "Зупинись!  Спокій-то  життя"  
 Вона  любила  безцільно  бродити  по  вулицям:шарудіти,  в  такт  серцю,  листям  під  ногами;Мокнути,  в  тон  думкам,  під  дощем.  Гойдатись  на  єдиній  дерев’яній  гойдалці,що  була  в  напівзруйнованому  парку,  в  такт  своїм  емоціям.  Дивитись  вночі  на  небо,  на  якому  фактично  не  було  зірок  і  вони  були  недосяжно  маленькі,небо  дивувало,тому  що  Квіточка  звикла  бачити  зовсім  інше  небо:  на  якому  зірок  міліони  і  вони  так  близько  що  до  них  можна  доторкнутись,тоді  вона  вирішила,що  у  неба  теж  три  місяці  самотності.  в  той  період  вона  полюбила  туман  і    суміш  запаху  паленого  листя  і  грибів  .З  обожненням  ставилась  до  суворо-мовчазних  таксистів  ,які  возили  її  по  туманним  трасам  ,що  пахли  лісом.  Блукаюче  вечірнє  таксі  було  її  найулюбленішим  місцем  для  думок….
Кожного  ранку  на  величезній  кухні  вона  пила  чай,  то  був    період  без  кави  і  без  голосу,інколи  Дівчинка  дивувалася  від  звуку  свого  голосу!  три  місяці  думок,три  місяці  самоти,  три  місяці  мовчання,комусь  потрібно  три  години,  комусь  три  дні,а  комусь  три  місяці...три  місяці  велися  археологічні  розкопки  однієї  душі,  деякі  висновки  плавали  на  поверхні  ,а  деякі  ховались  так  глибоко,що  навіть  всесвіт  здавався  семирічним  хлопчиком,в  порівняні  з  глибиною  свідомості,яку  старанно  обслідували  міліметр  за  міліметром,не  пропускаючи  жодного  запитання  і  піднімаючи  на  поверхню  всі  до  одненької  відповіді....
...саме  тоді  раз  і  на  все  життя  було  визначено  ,  що  осінь  пора  роздумів  і  постійних  пошуків  власних  відчуттів,  що  восени  і  тільки  тоді,емоційна  палітра  почуттів  хоч  і  зменшує  свою  кольорову  гамму,але  залишає  найяскравіші  і  насиченні  кольори,що  розливаються  рівними  відтінками  споглядання  себе,малюючи  цілісну  картину  сприйняття  світу….

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223347
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 20.11.2010


пошук

молилась,  наче  на  колінах  
насправді,  падала  в  світи.
Свідомість  карооким  плином
Втікала  майже  в  нікуди.
Чекала,  думала,  літала
Яскравим  сплеском  побувала  там,
Де  тільки  вітер  між  кварталів,
Танцює  свій  шалений  тан.
В  кишенях  майоріло  небо
І  малювало    дивний  талісман,
Шалено    мріями  вкривало,
І  танцювало  зоряний  канкан.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223338
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.11.2010


ніч

33.  Егегей!Хто  ти  такиииий?...
повіки  кліпали  просто  шалено.На  великій  швидкості  щось  промчало  з  лівого  боку……..Інтуїтивно  відчув  ,  це  був  мотоцикл…Чомусь  жовтий,  спортивний…….
-Що  ти  можеш  про  мене  сказаааати?  Знову  зазвучав  цей  голос,навколо  дуже  темно.  Я  відчув,  що  стою.Де  я?Знову  звук  мотоцикла,  ось  він  вже  голосніше,  ще.  І  тут,  картинка  почала  крутитись  повільно,  звук  вривається  в  вуха  ..рев…-Стооооооооп!  Я  присів  закриваючи  вуха  руками  і  з  перекошеною  гримасою.  По  правій  щоці  пробігла  слоза,  чи  може  кров….Все  стихло.  Як  звук  люмінесцентних  ламп,  зявивився  день,  точніше  все  біле,  але  очі  не  ріже.  Трісь,  трісь.  Якісь  далекі  пагорби.  Знов  трісь,  трісь.  Я  зрозумів.    Я  В  СТЕПУ.  «Я  в  степуууууу»  відбило  ехо.
Так  ось  звідки  голос.  Мільйони  трав  дикою  хвилею  пролетіла  біля  ніг  і  побігла  далі.  
-Ну,  спробуй  скажи  мені,  хто  я,  розкажи  Їй  !–  сміючись  грайливо  лоскотнуло  за  коліна.
Я  присів.  Свіжий  вітер  приємно  лоскотав  носа.А  звідки  вони  знають  про  Неї?
Сухо.  Останній  дощ  був  на  початку  серпня.  Трава  вже  не  просила  води.  Покірна,  суха.    Якісь  будякоподібні  мячі.  О,  цим  засуха  не  страшна.  
Я  ліг  на  спину.Тисячами  копит  проносяться  думки.  Тут  десь  проходили  скіфи,  а  до  них  щось  робили  греки.  Тут  на  три  століття  оселились  меноніти.  Десь  саме  тут  ,скриплячи  важкими  возами,їхали  чумаки.    Потім  всі  ви  пішли…  Що  вас  так  манило?  
Я  хочу  стати  греком,  хочу  скіфом.  Я  хочу  натягнути  лук  й  випустити  стрілу  просто  в  поле,  але  лук  натягнути  до  тріскоту.  Я  хочу  загнати  коня  до  піни  з  рота,  а  потім  побігти  щосили  сам,  поки,  не  впавши,  важко  дихати-ревіти….Я  хочу  помолитись  вашим  богам  і  згоріти  на  ваших  кострищах  віддавши  душу  степу…
Воїне,  я  з  тобою  хочу  обійнятись  як  зі  старим  другом  і  вмерти  за  тебе  забравши  з  собою  десяток  нечестивців.  Дівчино,  я  хочу  випити  з  твоїх  рук  вино,  а  ти  сміючись  поманиш  мене  в  свою  хатину-шатро.  Вождю,  я  хочу  навчитись  в  тебе  мудрості  і  великого  спокою.  Ніч.  Здається  тут  зірки  близько.Чумацький  шлях  проходить  прямо  через  мене.  Ось  пояс  Персея,  а  ось  Великий  Ківш,  десь  там  близько(поряд)  Малий.  Андромеда  –  я  тебе  бачу  два  
мільйони  років  тому.  А  ти  така  ж  гарна.  
 Цвіркуни,  що  вціліли  від  клюву  людських  індиків,  на  весь  голос  раділи  й  висвистували  свої  шансони.  А  в  мене  чомусь  крутились  фінальні  акорди  A  Fine  Blue  Line    A-HA.                  
 Чомусь  в  голові  промайнуло,  що  в  такий  момент  хочеться  палити…
Пісня  стихла.  Я  взяв  ще  одну  ковдру  і  закривши  кватирку  заснув…

34.  …дивно  сьогодні  Андромеда  була  зовсім  інша,  така  ж  близька  і  не  відома,але  зовсім  інша…
….дивно  і  смереки  сьогодні  шепотіли  по  іншому,а  Черемош,той  взагалі  тихо  шарудів  мокрими  струмками,ніби  впав  у  задумливу  мрячку  сну.  Верховинська  ніч,промовляла  задумами.
Вона  стояла  на  полонині  розлитій  місячним  сяйвом….
раптом,не  зрозуміло  звідки  навіть  не  почула,  відчула….    Егегей!…і  відлуння  далекого  мотоцикла    жовтого,спортивного…на  губах  з»явися  присмак  солі  в  перемішку  з  металевим  смаком  крові…ЧОМУ?Вона  повернула  голову  і  раптом…трісь-трісь,повз  неї  пролетіла  стріла,дивна  скіфська,а  можливо  грецька.Десь,  зовсім  близько,  заіржала  коняка  і  втомлений  воїн  тихо  стогнучи  впав  в  обійми  сон-трави,що  була  як  ніде  інде  синя.
…і  все  таки-це  була  дивна  крапатьська  ніч!вона  сьогодні  буяла  безмежністю  простору.Думати  не  хотілось,тільки  відчувати  і  посміхатись  кінчиками  пальців.Відверто  Їй  набридло  думати  і  хотілось  тільки  мріяти,  занурившись  лицем  в  сон-траву,ту  саму,  відчути  на  щоці    дотик  степової  випаленої  трави  і  німий  шепіт    вітру….
Захотілось  палити  і  ще  одну  ковдру.Вона    мрійливо  засинала,а  за  вікном  сьогодні  була,  зовсім  інша  Андромеда,така  ж  близька  і  не  відома  ,але  зовсім  інша….

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223137
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 19.11.2010


радощі

Сховай  тепер  свої  долоні  
в  моїх  кишенях  від  дощу.
І  радості  незнані  повні  
Напийся  знову  до  схочу.

Не  смій  ховати  те  що  маєш
Сьгодні  в  закутках  душі
Відай  ті  залишки  останні
Усім  кого  впустив  в  ці  дні.

Собі  залиш  думок  важливих,
Шматочок  вранішніх  бажань
Емоцій  позитивних,  галасливих
В  торбинку  мрії  назбирай.

І  мушлю  незабудь  узяти,
Де  море  чути,  шепотом    зітхань
Пізнань,  що  досвідом  були  здобуті.
У  скриню  щастя  поскладай!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223126
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.11.2010