Олександр Обрій

Сторінки (8/711):  « 1 2 3 4 5 6 7 8 »

ІДЕНТИЧНІСТЬ*

Важко  дишуть  парою  в  повітря
змерзлі  і  скоцюрблені  міста.
Важко...  Та  знайдіть  її,  повірте!
Дюдя.  Прірва.  Ніч.  Воєнний  стан.

Вже  не  б’є  в  бруківку  дрібен  дощик.
З  неба  ячна  сиплеться  крупа.
Ночі  й  вечори  –  темніші,  довші.
Блиск  алей  пустельних.  Ср@копад.

Овид  замережала  пороша.
В  груди  грудень  б’є.  Воєнний  стан.
Хочеться,  щоб  тепле  щось,  хороше,
рідне  поруч  мовили  вуста.

Пильно  прислухаюся  до  тиші.
Спокій  в  ній  принишк,  подівся  десь.
Серце  прагне  креслити  дотичні
до  твердих,  зневірених  сердець,

що  у  них  ще  жевріє,  живе  десь,
ворохобить  холод  вечорів
під  бронежилетом  ожеледиць
дика,  невпокорена  черінь.

Знов  лапате  диво  піде  в  тиші.
Бавсь,  топчи...  Лиш  на  своє  не  стань!
Дзьобиком  пробилась  ідентичність.
Київ.  Ніч.  Хлоп'я.  Воєнний  стан.

©  Сашко  Обрій.

*  –  мається  на  увазі  мовно-культурна  ідентичність.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816836
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 09.12.2018


йА. Те. Бе.

Дівчино  з  торбинкою  «Сільпо»,
упізнаю  з  тисячі  тебе:
ти  стоїш  з  косою  і  серпом;
я  ж  –  біжу  з  пакетом  «АТБ».

З  молотом  в  руці,  з  вогнем  в  очах,
в  очі,  що  чманію  я  від  них,
лину,  мов  завіти  ілліча,
мчуся,  пересічний  робітник.

Гострий  серп  в  руці  твоїй  –  маяк.
Здалеку  завидів  ще  тебе.
Ти  в  мені,  колгоспнице  моя,
мов  баг(н)ет  в  пакеті  «АТБ»,

мов  сосиска  в  тісті,  в  банці  –  мед.
Я  ж,  немов  у  «бабі»  ром,  –  в  тобі.
Зранку,  як  замішував  цемент,
бачив  лиш  зіничну  голубінь.

Марився  стрункий  тендітний  стан,
півники  на  хусточці  твоїй.
Цеглу  клав  –  і  згадував  уста.
Кахлі  клав  –  пірнав  в  тенета  вій.

Марилось:  з  торбинкою  «Сільпо»
на  моїм  пакеті  «АТБ»
ручка  ніжна  дряпає  серпом  
боязко  і  рвучко:  «йА...Те...Бе...»

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816334
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 04.12.2018


Х. А. М. *

Якось  хаму  муха  залетіла  в  рота.
В  глотці,  в  шлунку,  в  кишці  бешкет  –  не  бенкет!
Стриб  –  мерщій  з  вагону!  «Золоті  Ворота»
зблиском  літер  впали  на  лице  бридке.

Залетіла  муха  і  з  усього  маху
все  перевернула  в  хама  в  голові.
Думав  про  кохану,  нині  ж  про  –  комаху
із  думок  лютує  справжній  буревій.

Муха  не  дурепа,  мусі  не  до  репу,
муха  десь  у  кишці  хамові  бринить:
«Твій  далекий  предок  –  повелитель  степу.
Хан.  Відчуй  же  роду  всемогутню  нить!»

Тож  отямся,  хаме,  спом'янись,  бо  ти  є  
не  джиґун  безпутній  і  не  шапкокрад.
Тож  породичайся  з  прадідом  Батиєм,
вчуй  шляхетність  крові  –  виростеш  стократ!

Нащо  ставиш  зуби  золоті  у  рота?
Ці  татуювання...  Нащо  куполи?  
Хоч  не  «взяв»  твій  дідо  Золоті  Ворота  –  
вдерся  через  Лядські,  стольний  град  спалив.

І  х@мло  прочуняв,  і  розсунув  віття
брів  і  вій  кошлатих,  скрикнув:  «Та  ну  нах!»
Літери  на  пальцях  склались  в  слово  «В.  І.  Т.  Я.».
В  небі  ж  склались  зорі  –  в...  «Х.А.М.»  і  «А.Н.Н.У.Н.А.К».**

©  Сашко  Обрій.


*  Хам  –  тюремне  прізвисько  Віктора  Федоровича.

**  аннунаки  –  група  шумерських,  аккадських,  ассирійських  та  вавилонських  божеств.  До  аннунаків  належали  верховні  божества  й  божества-покровителі  міст  та  міст-держав.  Головною  функцією  аннунаків  було  визначення  долі  людей  і  міст.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815509
рубрика: Вірші, Іронічні вірші
дата поступления 28.11.2018


412-Й «МОСКВИЧ»

Він  завжди  тут,  хоч  клич,  а  хоч  не  клич.
На  сонці  грає  панцирем  зеленим
чотириста  дванадцятий  «Москвич»,
під'їзду  чатовий,  чека  на  мене.

З  роботи  вигляда  мене  щодня.
Щодня  випроводжає  на  роботу.
Мабуть  таке  небесне  завдання
в  залізного  «мітхуна  чакраборті».

Мов  проклятий,  помер  вчергове  день.
Знов  повно  і  на  небі  й  в  оці  скалок.
Морфей  на  манівці  мене  веде.
Але  не  спить  рідненький  мій  «москалик».

Мого  під'їзду  символ  і  маяк  –
така,  напевно,  роль  його  в  цім  світі.
Без  фар  ясних  не  втрапиш  в  дім  ніяк.
Хоч  в  око  стрель  –  пітьма.  Та  він  підсвітить!

Хоч  страх  водіння  так  в  мені  й  не  зник
і  татковий  «Москвич»  я  не  осилив,
мій  сон  снує  «зелений  чарівник».*
Спить  й  тато,  від  їзди  моєї  сивий.

«Москвич»  мій  сон  пантрує,  мов  койот.
У  царстві  «мерседесів»,  «порше»,  «деу»,
оточений  збіговиськом  «тойот»,
покірно  й  гордо  жде  мене  шедевр.

Могутній,  мов  козацтво  низове  –
не  «корч»,  «дрючок»  і  не  «відро  з  болтами»!  
(Так  татко  –  більш  ніхто  й  не  назове).  
Між  дюнами  пройде  й  між  болотами.

Як  в  танка,  карколомний  люфт  керма
п'янить  у  найдовершенішій  з  марок.
Перлиною  в  сусідських  «закромах»
«Москвич»  серцевий  гріє  закамарок.

©  Сашко  Обрій.

*  мається  на  увазі  «Москвич».

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814498
рубрика: Вірші, Ода
дата поступления 19.11.2018


СТАЛІЦА

Тут  все  і  вся  перемішалось.
Шизофренічне  асорті.
Де  були  пустощі  –  там  «шалость»
Була  вбиральня  –  став  «сортір».

Тут  парубки  вдягли  спідниці,
дівки  –  з  лампасами  штанці.
За  машкарою  світла  –  ницість.
Мій  світ  –  не  цей...  не  та,  не  ці!

Кричать,  що  тут  «свабода  слова»,
насправжки  –  воля  матюків.
Якщо  таке  бридке  село  вам,
то  розкажіть,  хто  ж  ми  такі?

Тут  стали  матінками  діти.
Дітьми  лишились  матері.
Вже  менший  гріх,  мабуть,  –  набздіти
у  давці,  потайки,  в  метрі.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814203
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 17.11.2018


ПІДНІЖНИЙ СКАРБ

Цей  кіт-муркіт  нявчить,  цей  песик  жваво  гавкає.
Корівка  каже:  «Мууу!»,  козичка:  «Ме-ке-ке!»
Щось  мимрить  чоловік  і  давиться  цигаркою,
а  ще  –  своїм  слівцем...  Своє  ж  –  воно  яке?

Горобчик  цвірінчить.  Нахабно  ґава  каркає.
Ґелґочуть  гусаки.  Пугукає  сова.
Що  ж  мовить  чоловік?  Чом  давиться  цигаркою?
Колючі  і  бридкі  –  чужі  цвяхи-слова.

Ірже  у  стайні  кінь.  А  порося  кувікає.
Віслюк  «іа-іа!»  горланить  що  не  день.
Чого  ж  таке  сумне  обличчя  чоловікове?
Є  скрізь  оті  цвяшки.  Та  спокою  –  ніде...

По-чеськи  мовить  чех,  поляк  –  по-польськи  цвенькає,
французькою  –  Париж,  німецькою  –  Берлін.
Верзе  щось  чоловік,  немов  язик  обценьками
неприятель  затис...  Бо  страх  бере.  Бо  лінь.

Чому  сичить  змія,  чому  корова  мукає?
Творець  в  серця  заклав  науку  їм  свою.
У  кожної  з  тварин  і  щастя  є,  і  мука  є.
Щось  меле  чоловік...  Не  українською.

Дебелі  «мати»  гне,  на  перехожих  гаркає.
Не  приказки  дідів  і  не  пісні  бабусь,
не  мамині  казки  –  впереміж  із  цигаркою  
чужинський  лексинон.  Бо  свій  –  давно  забувсь...

Та  ж  песик  не  нявчить,  а  кіт-муркіт  –  не  гавкає!
Не  хрюкає  бичок.  Не  цвірінчить  сова.
Що  ж,  в  дідька,  в  дядька  є?  –  Язик  і  рот.  Цигарка  є.
Й  підніжний  скарб:  свої  ж,  розтоптані  слова.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813494
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 11.11.2018


ЛИСТОПАДОВА МАДОННА

Багацько  їх...  та  не  забудеш  вже  ту...
Ту  жіночку,  двірничку  ту  із  ЖЕКу.
Той  профіль  упівоберта,  зі  спини.
Танок  з  осінніх  спогадів  не  спиниш.

На  лавці,  листопадового  ранку
її  угледів  раптом  крізь  фіранку.
На  куртці  помаранчевій  дві  смужки.
Сіренькі,  нерозлучні...  Ну  кому  ж  ти

дарована  –  опасиста,  розлога,
мов  бочечка  «баварського»,  незлого?
Так  вабить  око  хусточка  червона.
Солоха?  Ні.  То  –  київська  Мадонна!

В  чіпкім  промінні  «дідового»  літа,
в  очіпку  тихо  мріє  Кармеліта.
Чека  Кармалюка  свого,  мов  бджілка.
Зійшла  богиня.  Сіла  на  причілку.

Огузкувата,  пишна  і  огрядна,
для  кого  вечорами  тчеш  ти  рядна?
Кому  несеш  ти  щік  своїх  рум’янець?
Від  спогадів  про  тебе  серце  в’яне.

Хмелиш,  мов  діжка  врунистого  еля.
Зійшла  у  світ  з  полотен  Рафаеля.
Ці  стегна...  Милувався  б  довго  Рубенс!
Даруй  чоловікам  за  їхню  грубість...

Гойдаєшся  із  боку  в  бік  на  лавці.
Даруй  мужів,  упійманих  на  лайці...
Мітла.  Мішки.  Кравчучечка  скрипуча.
Не  Паганіні  –  поруч  листя  куча.

Виводить  поруч  трелі  дитсадочок  –  
пискливий  хор  синів,  онучок,  дочок.
В  часи  думками  линеш...  в  кращі,  в  інші,
де  мріяла  столичного  да  вінчі
зустріти  й  стати  кращою  з  натурниць.
Круки  і  небо.  Листя.  Мітли.  Урни.

Заждіть!  Кінець  тут  мав  би  бути  світлим!..
До  чого  ці  круки,  ці  урни,  мітли?
Хоча  б  якусь  шукаючи  зачіпку,
руденький  чубчик  пнеться  з-під  очіпка...

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813261
рубрика: Вірші, Ода
дата поступления 09.11.2018


КІТ У ПАЗУСІ

Укотре  складаються  пазли  всі.
Системних  оновлень  танок.
Дівчисько  з  котиськом  у  пазусі  –
останній  мазок  на  панно.
   
Гучні  цвірінчата  оперили  
пристиджений  осінню  кущ.
Отак  і  в  душі  моїй  –  перли.
А  я,  мов  бджола,  –  в  стільнику...

Подовгу  триває  вовтузіння.
Гудуть  ескадрильї  бджолят.
В  мені.  І  немов  у  мотуззі  –  я...
Не  випорсну  –  вік  ще  кружлять,

докупи  збираючи  пазли  всі.
Щодня.  В  безугавнім  танку.
Мов  дівка  з  котиськом  у  пазусі.
Немов  з  цвірінчатами  кущ.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812390
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 03.11.2018


БАНДЕРОЛЬ

Прийшла...  раптово  (доки  йшла  –  подерли,
пожужмили  –  та  не  пробита  бронь!)
від  Батька  і  натхненника  Бандери
важкенька,  чималенька  бандероль.  

Крізь  шал  десятиріч,  крізь  перепони,
крізь  терни  кдб  і  фсб,
крізь  хрип  Карпат  і  крики  териконів
прийшла,  аби  удзрів  у  ній  себе.

Прийшла.  З  очей  зняла  густий  серпанок.
Прийшла.  Мов  код  від  скриньки,  мов  пароль.
Чи  до  снаги  мені  твоя,  Степане,
невдячна,  але  вкрай  значуща  роль?

Коли  розподіляє  банда  ролі
(в  серцях  не  дух  Бандери  –  дерибан!),
саменький  час  –  розкрити  бандеролі.
В  цей  ратний,  славний  час  –  не  до  ридань!

І  хоч  гучніші  кпини  бандерлогів
й  дедалі  рідший,  слабший  клич  бандур,
повідає  із  губ  –  губам,  де  логін
затятий,  невгамовний  трубадур!

І  в  мить,  коли  бракує  лиш  іскринки,
попре  чимдуж  назовні  все,  що  в  них.
Посунуть  з  бандеролі,  мов  зі  скриньки,
пісні,  набої,  коні  і  човни.

«Прикурюй»  ґніт  від  ґнота,  гренадере!
Що  гірше,  ніж  звести  намарне  роль?
З  автографом  «бійцеві  від  Бандери!»  
намацую  під  серцем  бандероль.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812089
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 31.10.2018


КОЛИ НЕМА ГАРЯЧОЇ ВОДИ

Будь  Буддою  ти,  Йсусом  чи  Мойсеєм,
(нехай  з  усіх  такий,  як  ти  –  один!)  –
не  зрушиш  люд,  в  якого  майже  все  є,  
коли  нема  гарячої  води.

Штовхати  можеш  пафосні  промови,
на  різні  вищебечувать  лади.
Народ  –  не  дурень,  щоб  «вестися»  знову,
коли  нема  гарячої  води.

В  рядках  кохання  зводиш  ти  мостами
і  співом  тонеш  в  безмірі  годин.
Але  до  лав  твоїх  ніхто  не  стане,
коли  нема  гарячої  води.

Коли  лиш  холостими  б'є  із  крану,
з  екрану  ж  –  холості  «алаверди»*.
До  чого  балачки  твої  про  прану,
коли  нема  гарячої  води?

Який  ще  Щедрий  Вечір  чи  Маланка?
Нам  не  до  маскарадів  Коляди.
Свята́  в  житті  –  віджи́ла,  мертва  ланка,
коли  нема  гарячої  води.

Бодай  би  їх  побили  метастази:
то  дрижаки,  то  пар  –  туди,  сюди!
Рушник.  І  ковш.  До  болю  знаний  тазик
на  газі  знов  нагрітої  води...

Під  Київраду  купу  наклади,
коли  нема  гарячої  води.

*  алаверди  –  багатозначний  термін,  з  арабської  буквально  «Бог  дав».

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811762
рубрика: Вірші, Іронічні вірші
дата поступления 29.10.2018


КАЛІСТРАТ

Що  це,  в  дідька,  –  згуба,  самострата  –
втяти  те,  чим  бог  нагородив?
Тішать,  мов  яєчка  –  зір  кастрата,  –
зародки  нової  бороди!

В  голові  без  неї  –  порожнеча.
Мов  з-під  рук  рвонули  ходунки.
Вирок  метеором  проженеться:
в  БОРОДІ  снують  якраз  думки!

Бігають  собі  по  лабіринтах,
ніби  в  нетрях  терну  –  горобці.
Де  схопити  встиг  якусь  –  бери  там!
Хай  собі  цвірінькає  в  руці.

Хай  росте  із  неї  радість  ратна  –
добре  лан  угноєний  вродив!
Викують  з  «кастрата»  –  Калістрата*
паростки  нової  бороди!

Схлипне:  «Не  моя  у  тім  вина.
Просто  дуже  чухалась  вона...»  


*  Калістрат  –  чоловіче  ім'я  (з  дав.грец.  –  «вродливий  воїн»).

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811599
рубрика: Вірші, Іронічні вірші
дата поступления 28.10.2018


БАБИНЕ

Бабине  літо  закінчилось.
Амба.  Капут.  І  абзац.
Ти  все  проспа́в?  Хто́  ж  ти:  кінь  чи  лось?
Сонечка?  Спеки?  А  зась!

Мить...  Нетривкою  загравою  
сонце  кивне:  «Прощавай!»
Плеса  торкнеться  і  гравію,
ніби  червінь  борщова.

Тільки  б  за  обрій  чкурнуть  йому.
День  утікає  жаркий.
Ось  вже  й  на  тілі  зігнутому
польку  утнуть  дрижаки.

«Осінь...»  –  завважать  синоптики.
Київ  полисів,  пожух.
Час  промайне  –  все  одно  таки
білий  начепить  кожух.

Літо,  куди  ж  тебе  збагрили?
Де  ж  ви  тепер,  павучки?
Так  й  не  натішився  барвами...
Ба,  попри  розклад  гнучкий!

З  Києва  і  Баден-Бадена
десь  на  Єгипет  і  Чад
разом  із  «дідовим»  «бабине»
вдвох  до  онуки  вже  мчать.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811181
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 24.10.2018


ВЕРБНЕ

Озеро  Вербне.  І  ти.  
Жовтень.  І  літечко  бабине.
Озеро  зве  мене  –  йти.  
Озеро  кличе  і  зваблює.

Озеро  Вербне.  В  люстрі,
в  танці  дерев  з  хмарочосами
впевненість  твердне:  зустрів
сховище  загадок  осені.

Кличе  вода  в  глибочінь  
оком  і  ликом  зануритись,
в  плин  потойбіччя,  бо  чим
в  товщі  впокорено  нурти?

Чим  твоя  вербна  таріль
барви  спокушує,  змішує?
В  очі  вдивляюсь  старі:
в  чому  ж  твоя-таки  місія  –  

серед  ревіння  авто,
в  нетрях  панельних  бето́нівок?
Вербне,  без  тебе  ми  –  хто?
Ніби  й  живем,  ніби  –  тонемо...

Вербне.  Поверхня  нага
світ,  як  він  є,  віддзеркалює.
Зверне  слухняна  нога
і  обігне  твою  талію.

Вербне,  здіймися,  злети,
спурхни  крильми-очеретами(!)
в  осінь  –  такий  золотий
час  золотого  перетину,

час,  що  веде  до  мети.
Все  до  одного  лиш  зведене.
Озеро.  Жовтень.  І  ти.
Тіло  ковтай  моє,  Вербне...

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810690
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 20.10.2018


ТОМОС

Патлопархатих  приведено  в  тонус.
Дупоспалахує  патлопархат:
Константинополем  надано  томос,
збита  з  москвинського  ката  пиха!

Правдонька  кривду  нарешті  скорила.
Геть  волоцюг  зі  святої  землі!
Задзеленчали  «дзвіночки»  Кирила*,
стяті  серпом.  Бідолаха:  зомлів.

В’ється  стежина  хлипка  в  невідомість
між  чорнобривців,  півоній  і  руж.
Землі  вкраїнські  отримали  томос.
Піп  феесбешний  пищить:  «Ані  руш!»

Падає  ниць,  як  мішок,  непритомно.
Ось  де  вона  –  нерухомість  Москви.
Б’є,  мов  цеглина  по  маківках,  томос  –
видобуває  з  попів  лютий  виск.

Хай...  Накладіть  хоч  би  й  сотню  анафем  –  
вам  не  уникнути  прі  й  веремій.
Нічку  жаску  «вигрібайте»,  а  нашим  –
руку  простягує  Варфоломій**.

Сплинуть  роки  незліченні  потому  –  
ваших  нащадків  ріденькі  полки
тільки  від  згадки  самої  про  томос
миттю  хапатимуть  злі  дрижаки.

Місце  у  потязі  цивілізацій
зась  роздобути  вже  вам  на  брехні.
Мчіть  на  дрезинах,  мов  вицвілі  «зайці».
Дух  ваш  для  світу  цього  –  перегній.

......................................................

Купка  від  «рускага  міра»  курилась.
Вився  за  вітром  димок  на  Афон.
Серпиком  стяті,  «дзвіночки»  Кирила
гупнули  вниз,  мов  дірявий  кахон***.

©  Сашко  Обрій.

*  –  патріарх  Московський  і  всієї  Русі,  
предстоятель  РПЦ.  Відомий  своїм  різким  несприйняттям  
намірів  Вселенського  Патріарха  Варфоломія  І  надати  
автокефалію  УПЦ
**  –  Константинопольський  патріарх,  який  надав  
Україні  томос  про  автокефалію;  разом  з  тим  –  
алюзія  на  так  звану  "Варфоломіївську  ніч".
***  –  перкусійний  музичний  інструмент  родом  із  Перу,  
дерев'яний  барабан  у  вигляді  паралелепіпеда.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810298
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 17.10.2018


КОНОПЛІАДА

Зріють  під  сонцем  пшеничні  поля.
І  конопля,  і  конопля.
–  Здрастуй,  панянко  ясновельможна!
Степом  –  відлуння:  
«Можна...  можна...»

Армія  соняхів  –  мій  камуфляж.
І  конопля,  і  конопля.
–  Дихайте  ширше,  груди  та  ребра!
Степом  –  благання:  
«Треба..  треба...»  

Хай  лобуряка  я  і  мартопляс.
Є  конопля.  І  конопля.
–  Очі,  вбирайте  ріллю  несходиму!
Степом  –  ревіння:  
«Диму!  Диму!»

Дике  бадилля  і  коні  в  полях...
І  конопля,  і  конопля.
–  Пахни,  висо́копреосвяще́нна!
Ниви  ж  кахикають:  
«Ще́  нам!  Ще́  нам!»

В  житі,  в  диму  заблукало  теля.
І  конопля,  і  конопля.
–  Радуй,  панянко  вельмишановна!
З  нір  ховрашиних:
«Знов  нам!  Знов  нам!»

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810146
рубрика: Вірші, Ода
дата поступления 16.10.2018


PALE-IN-DRUM

А  бароко?  –  Око  раба.
Оковита...  Кати  в  око
дали!  Кат!  Таки  лад  –  
він  не  скоро...  Сорок  синів,  
а  боронили  –  билиноро́ба.

Тіло...  Кат  сорок  оков  –  в  око!  Короста,  коліт.
А!  –  Воло́ва  голова  за  воло  гаволова
хапа,  за  ніс,  с*ка  та  –  в  атаку!  Сіна  запах...
Х*й  уже  не  береже...  Же́ребе,  не  жуй!  Ух!
Аж  дим...  А  щипали  ми  –  лапищами  Джа.

©  Сашко  Обрій.





*  з  англ.  –  "блідий  у  барабані",  
посилання  на  "паліндром"  
(віршований  рядок,  що  однаково  читається  в  обох  напрямках).

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810145
рубрика: Вірші, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.10.2018


ТАНДЕМ

Там  демони,
там  демони
в  тандемі  світ  колошкають.
Там,  де  вони,
там,  де  вони  –  
шедеври  хлебчуть  ложкою.

Там  жде  мене,
там  жде  мене
світ  лютий  і  привабливий.
І  «світле»  жде,  і  «темне»,  і...
Липке.  З  підлоги.  Швабрами.

За  юність  без  наркотиків,
за  слів  брутальні  дотики,
за  вміння  заохотити
я  дякую  вам,  дякую!

Два  демони.  
Два  котики  –
Чуприна  з  Полежакою!

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810072
рубрика: Вірші, Присвячення
дата поступления 15.10.2018


ЛАЗУТЧИК

«Як  скучили  ми!  Як  ми  скучили!»  –
горлав  чи  не  кожен  йому.
І  глипав  очима  блискучими
на  нього  натхненний  Амур.

Бо  кожен  із  них  був  посвяченим
у  те,  як  себе  він  здолав
й  на  тлі  розпровсякої  всячини  
ставав  без  вагання  до  лав

затятих  його  возвеличників,
сподвижників  культу  Його.
і  кожне  закохане  личико
скидалося  більш  на  «ОГО!»

Все  глибше  вдавався  півостровом  
в  чоло  його  капосний  «Крим».
Дівчат  не  лишаючи  осторонь,
шляхи  парубкам  перекрив.

То  в  сутінь  пірнав,  то  вигулькував  
харизмою  надив,  манив.
І  віршами,  ніби  пігулками,
трусив  на  оголеність  нив.

Хтозна́  –  був  своїм  чи  лазутчиком?
Хто  й  знав  –  рот  закрив  на  замок.
«Як  скучили  ми!  Як  ми  скучили!»
Як  випав  і  «Крим»  –  Він  замовк.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810070
рубрика: Вірші, Іронічні вірші
дата поступления 15.10.2018


ШИЛО

Маленьке,  зле,  підступне  шило,
немов  рибальський  кригобур,
кольнуло,  десь  заворушилось,
зчинило  в  мить  інтриги  бунт.

Мов  скресли  айсберги  й  льодини,  –
де  скніла,  приспана  з  «малька»,
у  п'ятій  точечці  людини  –
тепер  субстанція  мулька.

І  вже  на  ній  тепер  не  всидиш:
і  ноги  й  очі  –  хто  куди!
Порозбігалися  несито.
Не  то  їм  –  губ,  не  то  –  води.

Прийметься  задом  рихтувати  
шкодливе  шило-бешкетун
квартиру  й  задерикувато
враз  проведе  лікбез  коту.

І  довго  буде  по  спіралі  
крутити  віхолу  та  смерч,
аби  сліди  всі  постирали,
що  хтось  тут  грівся,  хтось  тут  мерз...

Що  хтось  також  гострив  тут  шило,
а  може  й  –  нищив  навпаки.
Та  все,  що  з  хати  залишилось  –
лиш  тиша,  шашіль,  штурпаки.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809405
рубрика: Вірші, Жартівливі вірші
дата поступления 09.10.2018


І-ПО-МЕ (р) -Я

Він  зо  три  місяці  
вмовляв  мене  зробити  це.
І  ми  таки  пішли  
до  тієї  фатальної  квіткової  крамниці.
Нам  знадобилося  150  насінин  іпомеї
(по-нашому  –  кручених  паничів).  
Подрібнені  у  кавомолці,
вжиті  з  мускатним  горіхом
та  етиловим  спиртом,  
протягом  5-ти  годин,  
проведених  на  природі,
як  на  зло,  вони  нас  не  «перли».

І  тільки  з  першими  сутінками,
коли  ми  увійшли  в  місто
і  мій  «кінескоп»  
замережився  химерними  візерунками
(Іванко  називав  їх  фракталами),
я  зрозумів,  що  «гримуча  суміш»
нарешті  таки  подіяла.
По  мірі  просування  вглиб  міста
моя  свідомість  все  глибше  занурювалася
у  підсвідомість,  яка  в  свою  чергу    
копирсалася  в  собі  
і  знаходила  там  ще  незнані,  
потаємні  закутки,  
все  більше  розчиняючи  моє  «Я».

У  ліфті  здавалося,
ніби  мене  одночасно  атакували  
голоси  і  думки  моїх  любих  сусідів  
з  усіх  8-ми  поверхів,
ніби  мене  причавили
важелезною  бетонною  плитою.
Продивившись  удома
кадри  з  усього  свого  життя,
моє  тіло  за  15  хвилин  
було  вже  біля  добре  знайомого  мені  
джерельця.

Після  випитої  води  
воно  швиденько  «висповідалося»  джерельцю
про  усі  свої  земні  гріхи.
Цілюща  вода,  виходячи  з  нього,  
витягувала  мою  свідомість  назовні  
десь  із  маріанських  глибин.
І  з  кожною  натужною  «молитвою»,
з  кожним  спазмом  чи  судомою
я  щоразу  виринав  усе  вище  і  вище,  
покидаючи  дно  за  дном.

Після  чого  були  прокляті
і  мускатний  горіх  зі  спиртом
і  ті  бісові  кручені  паничі.
Нехай  крутяться  довкола  інших  дурників
і  панують  над  ними.
Звідтоді  тут  немає  дурних.

Тож  коли  собі  й  думала  
зверхньо,
що  вже  здався  давно  і  помер  я,
дуже  кріпко  тоді  
помилилась  в  мені  
І-ПО-МЕ-Я.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809272
рубрика: Вірші, Верлібр
дата поступления 08.10.2018


ТАЗИКОПОКЛОННИКИ

Множаться  в  народі  стрімко  клони  –  
модної  релігії  адепти.
Кожен  другий  –  тазикопоклонник,
відданий  традиціям.  А  де  б  ти

молитви  такі  ще  міг  почути  –  
з  нотками  подвижництва  і  схими?
Тазикам  же,  попри  всі  причуди,
зрештою,  не  бути  вже  сухими.

Паства  теж  не  звикла  «просихати»:
Бог  для  них  придумав  сам  «ріди́ни».
Тож  якщо  й  виходити  із  хати  –  
за  святим  питвом  вже  спорядили

в  дворовий  кіоск  сусідку  Ліду.
Круглий  тазик  –  сонячний  Ярило!
Втім,  прийде  великий  Білий  Ідол
й  припаде  до  нього  кожне  рило.

І  осанна  спраглими  вустами
вже  божку  новому  задзюркоче.
І  з  бачка  вода  святою  стане  –
пійлом,  що  потрібне  пастві  конче.

Ну  а  поки  в  тренді  ще  екстази  –  
в  упиванні  дивним  симбіозом,
де  злились  в  одне  людина  й  тазик,
щоб  поговорити  з  Сином  Божим.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809271
рубрика: Вірші, Іронічні вірші
дата поступления 08.10.2018


АНТИ--ДЕПРЕС--АНТИ

Дві  людини  –  творча  і  доросла.
Два  в  одне  –  давно  сплелись  ми  разом.
Обсесивно-компульсивний  розлад
плавно  перечовгує  в  маразм.

Обшир  для  думок  митцю  –  мов  кисень.
Краще  так,  аніж  кисіль  у  довбні.
Ну  а  ти  не  стримуйся  –  напийся.
Запали  цигарку.  «Так  удобнєй».

Не  турбуйся  –  я  не  охрінію.
Хороводи  з  дум  вожу  не  вперше.
Рідну  до  кісток  шизофренію
я  ціню,  немов  посол  –  депешу.

Як  приходить  –  тихо  торопію.
Втім,  байдуже,  що  і  де  писати.
Тільки  віршопсихотерапія.
Тільки  віршоантидепресанти.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808807
рубрика: Вірші, Філософська лірика
дата поступления 04.10.2018


ЧОРНОБРИЛЬЦІ

Закучерявилися  негри.
Закучерявилися  чорні.
А  поруч  сивий  Лео  Мантіс
на  кобзі  грає  гімн  УПА.

А  наші  рідні  львівські  негри  
всіх  негрів  київських  давно  вже
з  презирством(!)  кличуть  м0ск@лями.
За  це  їм  -  честь,  за  це  -  хвала!

Рідненькі  афроукраїнці!
Прямоволосі  Кучеренки
все  заздрять  кучерям  природним.
Під  брилі  сховано  чуби.

Моє  козацтво  чоколядне,
моє  засмагле  товариство,
The  "Вйо"  і  сам  Славко  Кувалдін  
сюди  навчатись  кличуть  вас!

Тож  передайте  друзям:  справді  
афробандерівцям  тут  раді!
А  ще  -  їх  донькам  і  синам.  
Хоч  заздрять  вашим  піс...  нярам  
харизматичні  Кучеренки.

Кохайтеся,  чорнобрилі,
та  не  з  м0ск@лями.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808804
рубрика: Вірші, Іронічні вірші
дата поступления 04.10.2018


НА ДЕНЦІ

Це  не  життя,  а  гра  в  одні  ворота:
що  не  касирка  –  зразу  москворота.
Бідааа...  А  ще  столичний  супермаркет!
Вже  легше  насобачити  пернатих.

Все  є.  Не  вистачає  лиш  наказу:
«Папуг  надресированих  –  на  касу!
Корів  «узкоязичних»  –  не  приймати!
Згодяться  ще  сюди  хіба  примати.»

Чи  мавпи,  чи  птахи  –  аби  свідомі!
Бо  мова  –  мов  монетка  у  бідоні.
Всі  знають:  причаїлась  десь  на  денці
під  тиском  молока,  а  ще  –  тенденцій.

Сьогодні  ж  (не  повірите!),  ой  нене!
Сьогодні  ціле  святечко  у  мене:
довгенько  прислухався,  вперто  зиркав  –
ні  пари  з  уст!  Оце  дає  касирка!

Приємне,  мовчазне,  гарненьке  личко
показує  очима  на  табличку:
«Касир  з  дефектом  мовлення  і  слуху.»
Що  ж...  Тиша  від  кривляння  ліпша  вуху.

Якщо  у  вас  вкраїночки  нема,
хай  краще  вже  тоді  –  глухоніма.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808101
рубрика: Вірші, Іронічні вірші
дата поступления 28.09.2018


ПУП

Мій  другий  –  київський  –  пуп
закопаний  мною  на  Дарниці.
Закопаний,  проте  –  проріс.
І  тепер  високо  випинається  
незграбним  громаддям  з  мармуру
над  поверхнею  землі,
посеред  численних  складок
із  приземкуватих  "хрущівок",
на  перехресті  бульВерРади
і  Будівельників.

Його  одоробло  
глибоко  втягнуло  в  себе  
усі  шви  після  пологів,
опісля  перерізання  підземної  пуповини,
давно  втративши  зв'язок  
із  плацентою  Землі,
аби  самому  стати  батьком  
для  тисячів  юних  київських  сімей,
які  дадуть  життя  
купі  маленьких  київських  пупчиків.

Пуп.  Пупок.  
Пупець.  Пупчик.  
Пупеня...  Пупище!
Іди  до  мене,  мій  пестунчику.
Палац  Урочистих  Подій.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808100
рубрика: Вірші, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 28.09.2018


БУРШТИН

Я  бачив,  я  мацав...  не  той  променистий,
що  віддано  так  любиш  ти,
не  пишний  –  в  картинах,  обручках,  намисті,  –      
спізнав  я  інакший  бурштин.

Я  дряпав,  мов  ретязі  –  раб  за  царату.
На  всеньку  квартиру  був  штин*!
Стільці,  шафи,  піч,  батарея,  церата  –
усе  вкрив  брунатний  бурштин.

Він  липнув  до  рук,  він  під  нігті  залазив!
Здавалось:  олія  і  пил...
Чи  є  ще  така  приставуча  зараза
під  оком  небесних  світил!?

Покійна  господарка,  певно,  до  тризни
тебе  не  шкребла.  А  між  тим,
нашкрябаний,  ти  не  такий  вже  й  корисний,
як  той,  що  копають,  бурштин.

Тут  «руки  умив»  навіть  миючий  засіб:
утік  «Містер  Пропер»!  Слабак!
Із  «Містером  Мускулом»  десь  у  Канзасі
на  еміграційних  хлібах.

А  я  –  у  хрущівці,  шкребу  самотужки
на  Дарниці  бурий  бурштин.
І  винести  можна  життя  все  за  дужки,
щоб  в  це  прибирання  врости.

Душею  і  тілом.  По  литки.  По  лікті.  
Штовхаєш  на  подвиг,  бо  ж  ти
найбільший  герой  прибирань  у  столітті  –
віддертий  від  кухні  бурштин!

©  Сашко  Обрій.

*  -  сморід.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806950
рубрика: Вірші, Жартівливі вірші
дата поступления 17.09.2018


ПРОСПЕКТ СТЕПАНА БАНДЕРИ

Життя,  донедавна  —  тужливе,  печальне,
хмелить,  мов  од  пляшки  міцної  «мадейри».
Бо  я  відтепера  живу  на  Почайній,
на  славнім  проспекті  Степана  Бандери!

Як  часто  на  божій  землі  забуваєм
в  юрбі  метушливій,  хто  є  ми,  ба  —  де  ми.
Тож,  нашепотівшись  із  озером,  з  гаєм,
вертаю  домів  —  до  Степана  Бандери.

Глухий  та  байдужий,  кишить  обиватель,
проспектом  снує,  ще  допіру  —  Московським.
То  що  і  для  чого  йому  здобувати?  —
питання,  бррридке  для  плебея  і  ковзке.

Не  треба  дволикості  гасел,  овацій.
Наш  край  —  не  рязанський  пропитий  генделик.
Маленькі  Шухевичі  і  Коновальці
ростуть  на  проспекті  Степана  Бандери.

Щоб  звичну  ідилію  кавово-чайну
колошкати  так,  аби  «всє  обалдєлі».
Тож  будьте  і  Києве,  й  бабко  Почайна
достойними  ймення  Степана  Бандери.

Я  вас  заклинаю,  мов  посох  мольфара,
мов  з  давніх  довколишніх  сіл  —  ворожбити:
летіть  балалайки,  летіть  самовари
до  біса,  разом  із  коритом  розбитим!

Пригостимо  вас  прочуханом  повчальним.
Бо  в  нас  є  свої  Че  гевари  й  Мандели!
Як  в  пазусі  Бога,  живу  на  Почайній,
на  кращому  в  світі  проспекті  —  Бандери!

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806932
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 17.09.2018


ОБОЛОНЬ

Життя  –  суцільна  приказка  повчальна.
Чого  у  ньому  тільки  не  було!  
Житомирська,  Вокзальна,  
згодом  –  Дарниця...  Почайна,
окрайцем  зачепивши  Оболонь,

понесла  ввись,  мов  бусла,  на  озера.
шепочучи  новий,  незнаний  сенс.
Хоч  я  –  крихка  субстанція,  мізерна,
та  доленька  несе,  несе,  несе!..

Не  сердьтеся,  колишні  побратими!
Братайтеся,  прийдешні  вороги!
Минулим  ми  достатньо  побродили.
В  майбуть  –  ще  не  здійняли  корогви.

Ще  митей  тьму  судилося  відкрити,
не  гірших,  аніж  те,  що  одбуло.
В  мені  від  крику  часто  глухне  критик,  –
та  все  ж  несе,  несе...  на  Оболонь!

Мабуть,  стількох  не  вистачить  балонів,
аби  вмістити  обшири  думок,
що  з  ними  я  сиджу,  на  Оболоні,
точніше,  вкупі  з  ними  сидимо...

Та  зводимо  споруди  оборонні
собі,  своїм  стежкам,  а  надто  –  тим,
що  будь-де  –  не  лише  на  Оболоні,
гуртом  не  в  змозі  батька  натовкти.

За  оболоком  оболок  історій  
вітрисько  оболонський  нагорта.
Обломе,  лиш  не  дай  заскніти  в  стойлі  –
вже  краще  днів  облава  й  нагота!

Хай  краще  вже  тотальна  нестабільність,
ніж  вбивча  нерушимість  мочарів!
Мов  бик,  який  спромігся  
вчасно  вирватися  з  бійні,  –
живу!  Киюю!  Ще  не  очамрів!..

 ©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806719
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 15.09.2018


МЕДІТЕРАНІД

Зізнаюся  (подіти  правди  ніде),
що  серед  вас  є  засланий  агент.
Прямий  нащадок  медітераніда
завівсь,  аби  впровадити  свій  ген.

Щоб  давній  профіль  середземноморський
в  місцевій  дітлашні  зринав  частіш.
Прийшов  сюди  і  селить  зерня  мовчки.
Тож  тіш,  аборигене,  душу,  тіш...

Тьма  тьмуща  йшла  з  племен,  родів,  династій
варягів,  греків,  турків,  татарви.
Поліський  ген,  дунайський  і  динарський  
злились  в  одне...  «Рви  гени,  тату,  рви!»,  –

благатимуть  надривно  син  за  сином.
Бо  жоден  з  них  –  нітрохи  не  тупий.
Бо  й  не  була  породистість  засиллям.
Бо  їхні  тут  закопано  пупи.

Натура  тиранічна,  тира...  нідна(!)
в  потомстві  проступає.  Й  слава  бо'!
Але  в  єстві  у  медітераніда
із  твердістю  співмешкає  й  любов.

Від  готтів  –  дух  лицарства  в  нім  козацький
відлунює  з  черкаських  прастепів.
Еллінській  творчій  жилці  –  теж  не  заськи.
Ба  плуг  трипільський  він  в  собі  стерпів!

В  нім  кров  свою  втопили  й  молдавани.
В  нім  серце  українське  –  «за  царя».
В  нім  пращури,  що  генів  надавали
на  вічність  уперед.  Бо  він  –  це  я.

©  Сашко  Обрій.

*  медітеранід  –  представник  середземноморської  підраси  (антропологічного  типу)  у  складі  європеоїдної  раси.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806717
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 15.09.2018


РІВНОВАГА

́́́́́Я  снив  тобою...  Сто  разів
зіниць  блакиттю  сновигав.
Ми  –  ніби  шальки  терезів,
що  їх  дитя  –  рівновага́.

Біляві  коси  з  інтерес-
ом  знов  куйовдить  вітрюган.
Не  легкодухий  вітерець  –
між  нами  вруниться  юга.

Нас  погамує  «інь  і  янь»...
Та  в  чортопхайці  кволих  днів,
здається,  я  –  вже  і  не  я,  –
за  уст  багрянцем  зголоднів!

В  густім  розмаї  намистин
твої  –  впізнаю  звіддалік.
Я  брук  небесний  намостив  –
на  нас  чекає  звіздоліт.

Здається,  овид  вмить  принишк.
І  овидята  –  вкупі  з  ним.
Аби  почути,  як  бриниш,
мов  Бог  Мойсею  –  з  купини.

Здається,  я  протверезів...
Бо  від  космічних  одіссей  
на  скляклих  шальках  терезів  –
лиш  дим  та  попіл.  От  і  все....

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805827
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 07.09.2018


ТИРАНОЗАВР

Як  не  крути  –  радіти  рано  зараз.
Донісся  голос  вчених  з  виру  днів,
мовляв  славетний  рід  тиранозавра
до  страуса  ганебно  звироднів.

Ба  більше:  він  прямий  прапращур  курки!
Колись  –  ще  наймогутніший  хижак,
здаля  нащадка  вгледівши,  з  докуки
сполохався  б,  сердега,  не  на  жарт.

Світ  за  очі  чкурнув  би,  оглашенний,
від  сорому  і  люті  спопелів.
Отак  і  ти,  вкраїнцю...  Ох,  лише  не...
Не  звиродній  у  вирі  поколінь!

Обабоки  –  сновиди  і  манкурти
беруть  в  кільце,  мов  гноми.  Де  ж  їх  Вій?
Не  звиродній,  вкраїнцю  мій,  до  курки
у  сповненій  надій  добі  новій!

Не  Вій  –  приповз  курдупель  біснуватий  –
нехай  гарцює,  виплодок  паскуд.
Буяти  нам  –  не  кволо  існувати,
як  витягнемо  голови  з  піску!

Як  правду  не  «на  завтра»,  а  «на  зараз»  
вийматимемо  з  піхов,  день  за  днем  –
зачуєм  в  тілі  дух  тиранозавра,
двоглавій  курці  кумполи  зітнем.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805745
рубрика: Вірші, Сатира
дата поступления 06.09.2018


БАБУСИНА БОРІДКА

Ношу  цей  спогад  фірмовий,  мов  лейбу,
мов  перше  гарне  слово  –  недоріка.
Як  зараз  пам'ятаю:  ніч,  тролейбус.
Й  така  близька...  бабусина  борідка.

Між  нами  –  споночіла,  літня  тиша,
далека  він  Содому  і  Гоморри.
І  в  місячному  сяйві,  наче  тирса,  –
густі,  жіночі,  якісні  гормони.

Я  дякую  батькам,  та  спершу  –  Ною.
В  житті  таких  миттєвостей  –  лиш  дрібка:
посріблена  легкою  сивиною
породиста  бабусина  борідка.

Салон  куняє.  Стомлені  містяни.
Тролейбусна  дрімотна  колискова.
Я  в  тебе  закохався  до  нестями,
зустрінемося  ще  обов'язково!..

Бабусина  борідка...  з  нею  поряд
чого  моя,  невишколена  варта?
Пірнає,  мов  у  дикі  трави,  погляд
в  одвічну,  мужню,  ніби  Гайявата...

Нас  доля  не  зведе  вже...  Ні...  Навряд  чи...
Та  в  сутінках  прорізується  зрідка
крізь  відблиски  заграв  жовтогарячих
омріяна  бабусина  борідка.

Хвилююча,  мов  таїнство  причастя!
Незвідана,  мов  предків  сиві  руни!
Все  рідше  ти  приходиш...  так  нечасто,
аби  торкать  душі  моєї  струни.

Ні,  спогади  мої  –  не  яничари!
До  тебе  ще  не  раз  в  думках  озвуся.
Я  знаю:  межи  хмар  мені  ночами
старенька  десь  всміхається  у  вуса.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805140
рубрика: Вірші, Іронічні вірші
дата поступления 01.09.2018


3D-ЦЯТКА

Чую:  все  ближче  і  ближче  «тридцятка».
Попри  осанну:  «Та  він  же  –  пан  геній!»,
я  –  жалюгідно  малесенька  цятка
десь  на  забутій  богами  Пангеї.

Хтось  розпанів  на  кар’єру,  автівки,
жінку,  коханок,  дітей  та  квартири.
Я  ж  –  на  згорьовані  вірші,  й  відтінки
ними  в  мені  розтолочених  тирлищ.

Скорше  на  витівки  справді  багатий.
Та  на  халупи  знімні,  незнайомі.
Тільки  й  думок  –  щоб  себе  увібгати
в  слово  на  аркуші,  десь  «на  районі».

Тільки  б  оговтатись,  ретязі  здерти
думці,  заґедзьґаній  розгардіяшем.
Думко,  в  якій,  як  в  свічаді  я,  де  ти?
Де  ти,  та  думко  цнотлива,  де  я  ще  –  

мрія,  примара,  чиєсь  дивовиддя,
леґінь,  чи  ледь  залелечений  легіт?
Де?  Покажися.  Я  злину,  я  вийду,
на  побрехеньки  –  хронічний  алергік.

Ось  і  невдовзі  «тридцятку»  втелющать,
проінкрустують  прокрустове  ложе.
Рушу  по  сховках  –  шукати  цілюще
ще  не  зґвалтоване  людом  «а  може...?»

©  Сашко  Обрій.

//  тирлище  -  місце,  де  колись  відпочивала  худоба  (найчастіше  біля  водопою).
//  заґедзьґаний  -  втомлений,  засмиканий  (авторський  неологізм).
//  втелющити  -  накинути,  нав'язати.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805138
рубрика: Вірші, Філософська лірика
дата поступления 01.09.2018


ПЕРЕПРОШУЮ

Бачу,  до  вас  мені  дуууже  далеко...
Цвенькати  вмієте  ви  прехорошою
диво-балачкою  чи  діялектом,
рідні  кияни,  брати...  Перепрошую!

Ось  нашорошую  пильно,  терпляче,
ніби  старий  корабель  перед  трощею,
кріпко  напружене  вухо  теляче:
«Що  ви  сказали?  Куди?  Перепрошую?»

Вклякли  безсилі  да  вінчі  та  босхи:
як  зобразити  мій  погляд  розгублений?
Б’ються  об  говір  рязансько-тамбовський,
мов  напівдохлі  карасики,  губи...

Міряю  поглядом  хитро,  лукаво
кожне  єство,  що  чужим  припорошене,
кожне  байстря,  що  живе  за  лекалом.
Дурня  вдаю:  «Як,  як,  як?  Перепрошую?»

Чи  не  ***  я?  Чи  не  паршивець?
Ніби  проблем  як  таких  і  немає.
Губи,  скількох  ви  у  дурні  пошили
«в  нашей  странє,  гдє  і  так  панімают»?

Звідки  проклюнулась  вдача  загорда?
Де  толерантне,  м’яке  сокотіння?
Де  мовчазна  і  впокорена  згода?
Н@волоч.  П@дло.  Тварюка.  Скотина.

Ні.  Певно,  думають,  я  –  «ґалічанін».  
Південь.  Чи  мовою  степ  їм  духмяніє?
Тхне  кавунами  хіба,  калачами.
Інше  –  фантом,  патологія,  манія.

Тішуся:  врешті,  киянку,  киянина
перепрошито,  на  мить  огорошено.
Мова,  допіру  іще  окаянна,
скресла!  І  все  –  завдяки  «перепрошую».

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804748
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 28.08.2018


RESET

Ну  і  нашо  оце  тут  воно  його
тойво-цейво,
тойво-цейво?!.

Лиш  аби  оце  тільки  не  той  не  цьой!
Фаріон-Ніцой.
Фаріон-Ніцой.

Осьдо-ондечки,  тутечки-тамечки:
хлопці-дамочки,
хлопці-дамочки.
 
Той-то,  знаєте,  –  тоє-то  як  його  –
сну  ніякого,
сну  ніякого...

Опца-дріца!  Оп-ца!  Опца-дріп-ца-ца!
Гоца  дівка  ця.
Гоца  дівка  ця.

Той  отож  бо  й  воно.  Отакої  вам!
Голова  –  овва!
Голова  –  овал!

Дві  доби  вона,  знаєте,  той-оцей,
мов  яйце-райце,
мов  яйце-райце...

Той-цьой,  шляк  би  вас  трафив**,  такі-сякі.
Очі-бісики,
очі-бісики.

Я,  тойво-цейво,  знаю  простий  рецепт,
як  всього  трясе,  
лють  всього  трясе:
забуваю  про  все,
пам'ятаю  про  секс,
миттю  тисну  щосили  «RESET»!
ВСЕ!

©  Сашко  Обрій

*  reset  –  кнопка  перезавантаження  на  пристроях.
**  шляк  (-у,  ч.,  зах.  Удар,  інсульт.  **  Шляк  би  (аби)  трафив  кого,  зах.  —  
уживається  як  лайка,  що  виражає  лихе  побажання  комусь.)

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804456
рубрика: Вірші, Іронічні вірші
дата поступления 26.08.2018


МЕ І ЖО

Тремтячою  рукою  малороса
хтось  поруч  «Же»  несміло  вивів  «Че».
З  хохлом  в  собі,  одначе,  наборовся,
підставив  українцеві  плече.

І  з  брязкотом  у  Лету  зафурчало
безсилим  імпотентом  жирне  «еМ».
Хай  скаче  стрімголов,  несеться  чвалом  –
в  Москву  його  хутенько  проженем!

Хай  мекають  тамтешні  дикі  мокші  –
від  мачо  до  миршавих  мужичків  –
«еМ»  більше  не  мозолитиме  очі.
Відмекало,  намотане  на  шків

міцного  українського  начала.
На  чорній  дошці  зайдинських  фонем
давно  для  українця  відмичало
підкидьком  туалетним  хитре  «еМ».

Уперте  стадо  нашенських  баранів
пробекає  своє  «ні  бе  ні  ме»
про  те,  що  «прибирати  із  вбиральні
ніяк  не  можна  їхнє  звичне  «Ме»!

Та  зиркає  з  надією  у  вічі  
потойбіч  від  збентеженого  «Же»
одвічне  «Че»,  черлене,  чоловіче,
мов  парубок  –  на  кралю  в  негліже.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804455
рубрика: Вірші, Іронічні вірші
дата поступления 26.08.2018


СИНТАКСИС

Є  в  житті  крім  «води»  й  тавтологій
математика,  синтаксис.
Не  біда,  коли  ти  –  тато-блогер,
мати  –  мачуха,  син  –  таксист.

Прагне  все  у  житті  рівноваги:
десь  потягне  назад,  десь  –  вперед,
десь  –  поганили,  десь  –  ревнували,
мов  соліста  –  дівки  з  оперет.

Є  у  всьому  здобутки  і  блохи.
Знав  ти  –  тьма  диких  сил  та  хист
породили  сім’ю:  тато-блогер,
мати  –  мачуха,  син  –  таксист.

Байдебура,  харциз,  галабурдник,
ворохобник,  паливода,  –  вниз  
хтось  летить,  множить  «вирвані  будні»,
хтось  –  за  богом  повзе  на  карниз.

Та  чоло  твоє  в  праці,  вологе.
Математика  й  синтаксис
розродилися:  ти  –  тато-блогер.
Ну  і  бог  з  ним,  що  син  –  таксист!

Мати-й-мачуха  тут  не  розрадить,
деревій,  пижмо,  цмин  та  полин.
Як  жбурне  громовиця  розряди  –
у  полон  тополиний  полинь.

08.08.2018

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803896
рубрика: Вірші, Філософська лірика
дата поступления 21.08.2018


ФЕНІКС

Сьогодні  перикард  мій  знову  бухкав
про  те,  що  «хто  нас  тільки  не  щемив».
Проте,  ніяк  не  втямимо,  що  ми
мов  пікселі  з  екрану  ноутбука.

І  що  одне  до  одного  тулитись,
а  ще  –  до  предковічної  землі,
щоб  нагло  не  сконати  у  золі,  –
завітна  мудрість  предків  сонцеликих.

Ми  –  пікселі,  а  отже,  кожен  піксель
роздмухує  життя  на  мертвім  склі
екрану.  Отже  тіло  поколінь
ґвалтує  той,  хто  зрадив,  здувся,  спікся.

Тих  зрад  силенну  силу  не  злічити.
Живим  би  був  –  давно  позаздрив  Гіннес.
Та  не  в  рекордну  книгу  українець  –  
в  Червону  радше  втрапить  нарочито.

Хай  брешуть  пси,  бо  кожен  з  них  –  мій  вчитель,
нехай  для  зайд  я  –  хворий  скандаліст,  –
я  гордий  тим,  що  етнос  мій  доліз
до  літа,  що  тепер  вже  не  злічити.

Хоч  патрали  нас,  мов  перепелиць,
хоча  не  відбряжчала  й  досі  криця  –  
народе  мій,  мій  феніксе,  окрилься
на  роздоріжжях,  що  переплелись.

Опазурись!  Боїшся  знов  кого  ти?
В  тумані  не  допетрав  дотепер,
що  найвірніше  із  твоїх  оперть  –  
сини  твої,  згуртовані  в  когорти?

Дивися  у  теперішнє,  в  сьогодні  –  
лиш  не  в  минуле  й  завтрашнє  «колись».  
Хай  гайвороння  кряче  що  завгодно,  –
благаю,  намовляю  –  окрились!

05.08.2018

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803895
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 21.08.2018


УКРАЇНКА

Десь  далеко  на  півдні  ґелґочуть  баклани.
Тріумфально  крокує  за  аркою  арка.
Та  у  мене  на  кухні  не  гірші  Балкани.
В  ній  три  панни  живуть:  «гречка»,  «турка»,  «болгарка».

Кашу  й  каву  зрання  розбавляють  ремонти.
Три  «корейки»  щодня  –  торба,  м’ясо  і  морква.
Тільки  з  ними  немає  коли  церемонитись:
час  ковтає  доба,  хаотична,  аморфна.

Перекушую  нашвидкуруч  і  штовхаю
в  торбу  «чешки»,  «в’єтнамки»,  «панамку»,  «китайку».
Дефілюю,  мов  денді,  базарним  Шанхаєм
і  складаю  дівчат  у  торбину  картату.

Там,  на  площі  центральній  відгоцаю  «польку»,
трьох  місцевих  відгоцаю  в  «американку».
А  затим  «піднебесним»  роздам  по  смаколику:
соковиту  «угорку»,  достиглу  на  ґанку.

Достобіса  колись  накосила  «іспанка»,    
мов  «литовка»  –  і  в  нашій  і  в  вашій  сторонці.
Безпідставна,  панове,  однак,  ваша  паніка:
всі  сливки  їстівні,  в  них...  ну  максимум  –  стронцій.

Що  шанхаї  супроти  рідненького  міста?
Під  «канадку»  підстрижений,  пирсну  в  криївку.
Хоч  у  чомусь  нагадую  нонконформіста*:
пригортаю  до  серця  лише  українку!

©  Сашко  Обрій.

*  нонконформізм  —  незгода,  неприйняття  або  критичне  сприйняття  норм,  цінностей,  цілей,  панівних  у  конкретній  групі  в  конкретному  суспільстві.  

фотографія:  Руслан  Трач.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802975
рубрика: Вірші, Іронічні вірші
дата поступления 13.08.2018


КАНІБАЛІЗМ

–  Куди  до  продуктів  руками  поліз?
Скотивсь,  халамиднику,  в  канібалізм?!
–  Нєєє...  я  ат  палітікі  ооочєнь  дальооок...
Далеко  за  північ.  Кіоск  «ШтрудельОК».

«Малятко  із  маком»  –  чудовий  десерт(!)  –
придбаю,  голодний  і  злючий  берсерк*.
У  передчутті  стис  меча  рукоять:
«Я  жертиму  жертву  за  шість  :  двадцять  п’ять».

–  Скажіть,  з-за  порєбріка  в  тісті  дитя?  
Немає  відрижки.  Немає  здуття.
Цей  штрудель  –  м’ясний  подарунок  богів.
Аж  труби  горіли  –  я  їв  би  і  їв

впереміж  із  маком  запечений  фарш.
Лунає  «...Слов’янки»  збадьорливий  марш.
Показує  знаком  торгівка:  присядь.
«Слов’янка  із  маком».  Шістнадцять  :  пійсят.

Слив’янка  в  наплічнику  булька,  не  спить.
Та  серце  і  голову  млоїть  не  спирт:
слов’янка  з  малятком  у  шлунку  моїм.
А  так,  в  повсякденні  людей  я  не  їм...

В  моїм  арсеналі  є  гречка,  горох,
капуста,  цибуля,  томат,  огірок.
Я  веган.  І  руку  на  серце  кладу.
Два  цінники  лиш  приведіть  до  ладу.

©  Сашко  Обрій.

*  берсерки  –  люті  воїни  
в  скандинаво-германському  світі,  здатні  
бездумно  руйнувати  все  на  своєму  шляху.  
Початкове  значення  слова  –  «перевертень»,  
«людина-ведмідь».

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801566
рубрика: Вірші, Гумореска
дата поступления 01.08.2018


ЛЕНІНОСАД

Я  вас  ретельно  всіх  перелічив,  –
голівоньки  біленьких  іллічів,
мов  кактуси  кругленькі,  в  зільнику.
Що  не  ілліч  –  міцний,  надійний  кущ.

В  садку  зо  три  десятка  вас  цвіте,
немовби  давнє  капище  святе.
Зо  три  десятка  лисин  і  борід
вже  ніби  вік  ростуть,  а  ніби  –  рік.

Чіпкіших  не  стрічав  оранжерей,
де  кожен  вождь  очима  рай  жере.
Неспроста  це  життя  мене  звело
з  володями,  з  володями,  з  воло...

Де  ми  колись  кохалися,  в  садку
пригадую  тебе  –  п'янку,  хистку.
Мов  янгол,  над  тобою  я  вночі
кружляв,  а  під  тобою  –  іллічі.

Вони  спивали  ніжну  твою  плоть.
Вони  співали  пташці  про  «оплот»,
яким  тоді  Союз  обом  нам  став.
А  я  спивав  пухкі  твої  вуста  –

Оленині,  доспілі,  мов  кавун.
А  леніни  хотіли  у  москву:
примарювалась  –  дика,  у  мокві.
Було  би  лепсько  ленінам  в  москві!..

Тож  леніни  хотіли  самогубств,
мов  лемінги.  А  я  тебе  до  губ
в  садку  усе  щільніше  притискав.
У  нас  –  любов.  У  ленінів  –  тоска.

©  Сашко  Обрій.

Фото:  Бориспільський  район,  с.  Сеньківка

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801075
рубрика: Вірші, Іронічні вірші
дата поступления 28.07.2018


ТРЕТІМ БУДЕШ

В  цю  мить  нас  двійко:  я  та  мій  скафандр,  
де  кров,  кістки,  а  ще  —  м'ясна  канва.
Цей  перший  —  дух,  а  другий  —  Олександр
(хтось  третій  це  в  мені  підсумував!).

За  першим  другий  шарпається  в  мандри,
звертає  на  непевні  манівці,
слухняно  відбуваючи  команди,
рве  жили  за  скупу,  примарну  ціль.

Дух  з  тілом  —  «геракакл»!  Але  сам  би,
охляв,  не  з'ївши  й  ложки  холодцю.
Отож,  сосуд  на  ймення  Олександр
зацькований  найбільшим  з  волоцюг!

Офюрерився  дух-експлуататор,
замучив  біоробота  украй!
Себе  скафандр  змушений  латати,
аби  тримати  попит  серед  краль.

Хто  ж  третій,  що  шпигує  зрідка,  потай,
з'являючись,  мов  сірий  кардинал?
На  зло  чи  на  добро  його  робота?
Де  вісь  його  тонких  координат?
       
Система  збоїть,  натроє  розтрісла,
двигтить  мій  триєдиний  континент.
Як  буде  дупа  мітити  в  три  крісла  —
не  вирветься  з  біди  чіпких  тенет.

Що  вроздріб  —  дух  і  тіло-халабуда?
Без  мага  —  купка  праху  та  води.
Сідай,  мій  партизане.  Третім  будеш.
Стромляй  в  стремена  ступні  і  веди!

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800770
рубрика: Вірші, Філософська лірика
дата поступления 26.07.2018


СЄРВЄЛАТ ПО 2. 20

А  ми  хто,  хто  ми,  хто  ми?  
Хто  наші  предки  -  прийшлі?  Автохтони?  
©  Ліна  Костенко  

Вже  й  нема  кому  посповідатися.
Вже  й  нема  на  кого  сподіватися.
–  Знаєте,  хто  ми  тут?
–  А  хто,  хто  ми?
–  Не  раби,  а  вільні  автохтони*.

Годі  вже  пройдисвітам  коритися.
Зайдова  любов  до  нас  –  в  кориті  вся.
Ті,  хто  не  сповив,  а  боре  гени,  
чуєте  хто  ми?  –  Аборигени!**

Доля  кличе  йти  в  авантюристи.
Нам  нести  граніт,  а  вам  то  гризти.
Хто  спливе,  почувши,  а  хто  –  втоне.
Нелегка  ж  бо  ноша  автохтона.

Може  й  легше  жити  байстрюкові:
ковбаса  й  ланцюг  –  проте  без  крові.
Тут  як  тут  –  чужинці-диригенти:
забувай  же,  що  абориген  ти!

І  що  землю  дав  тобі  твій  прадід.
Чим  були  багаті  –  тим  і  раді.
Хто  боїться  волі,  а  хто  –  втоми
в  боротьбі  за  ймення  "автохтони".

Цвенькали  по-польськи,  по-турецьки,
сокотали  з  греками  по-грецьки.
Нині  через  слово  "акать",  "какать"
звикли  в  теплій  пазусі  у  ката.

Скільки  бігать  в  колесі  ще  білці
до  прозріння  зверху:  "Ми  –  тубільці!"  ?
Корінні,  а  отже,  маєм  корінь  –
не  якісь  приблуди  випадкові.

Та  з  війни  розпеченого  горна
вийдуть  Люди  і  поперек  горла
стануть  сервілати  та  салямі.
"Кохайтеся,  чорнобриві.  Та  не  з  моск@лями"!

©  Сашко  Обрій.

*  автохтони,  аборигени  -  тубільці,  корінні  жителі  країни.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800769
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 26.07.2018


СВІТИ

Звикаючи  стрічати  з  немовляти
навколішках  навколишні  світи,
не  кожен  встане  –  й  годі  намовляти,
мовляв,  не  повзай  долі,  а  світи.

Містам  все  мало  часу  й  мало  чаю.
Ген-ген  десь  тяжко  дихають  міста.
Між  буйством  материнки  й  молочаю
зведись  на  ноги,  випроставши  стан.

Газети  друкуватимуть  повтори
про  той,  що  звик  повторюватись,  світ.
А  в  травах  дуркуватимуть  потвори
в  смерканні,  під  розложисте  «віть-віть».

Ти  безвісти  вважатимешся  зниклим
в  степах,  де  рвучко  повзатимеш  ниць,
де  росомах  ввижатимуться  ікла,
лоскітниць  коси  й  тіні  полудниць.

Та  бронза  світанкова  трави  збризне.
Каракуль  із  отар  напне  земля.
По  видолинках  зрине  запах  бринзи,
а  в  пам’яті  –  каракулі  малят.

Й  твої  –  між  них,  з-під  пальців  дошколяти.
Іще  святі,  незвідані  світи.
І  зайчик  сонця,  звиклий  дошкуляти
таким,  як  ти.  Світи,  зайча,  світи...

©  Сашко  Обрій.

*  росомахи,  лоскітниці,  полудниці  –  міфічні  істоти,  які  на  переконання  українців  мешкали  у  полях,  лісах  та  чатували  на  простий  люд.

Фото:  Денис  Кривий  (Заповідник  "Єланецький  степ",  Миколаївщина)

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800261
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 22.07.2018


НАВПРОШКИ

Вчусь  любити  країну  свою  навпрошки,
за  натще́серце  –  в  мами  смачні  пиріжки.
І  за  цвіт  бузини  й  за  побузьких  дівчат.
Натщедушу,  як  в  школі  цього  не  навчать.

Вчусь  навпочіпки,  вчуся  навколішки  я
у  птахів  і  дітей,  в  одеситів,  киян,
в  галичан,  кримчаків,  вінничан,  волиняк.
Наодинці,  наосліп,  навзнак,  навмання.

Навперейми,  навстоячки,  навперебій.
Вчусь  навприсядки,  вчусь  на  собі  й  на  тобі.
Навкулачки,  навтьоки,  наввипередки.
Пред  собою  і  богом,  а  більш  –  ні  пред  ким.

Навскоси  вчуся,  на́зирці,  нашвидкуруч,
споглядаючи  край  свій  з  каньйонів  та  круч.
Навздогін,  навздогад  і  навпомацки,  в  такт.
Вчуся  навстіж  і  навхрест,  навшпиньки,  навспак.

Вчуся  навдивовижу  швиденько,  мов  крук.
Вчу  любити  свій  край  тих,  що  ходять  навкруг.
Не  навиворіт,  хитро,  підступно,  мов  лис,
а  навшпиньках,  зі  словом  у  серці:  «Молись».

Вчусь...  Любов  до  країни  росте  і  росте,
з  перикарда  й  гортані  тече  навпростець.
З  почуттям  цим  і  сам  виростаю,  бо  з  ним
квітну  й  пахну,  ряснію,  мов  кущ  бузини....

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800260
рубрика: Вірші, Патріотичні вірші
дата поступления 22.07.2018


У-ВЕРХ-ТЮ-РА

Потятком*  випурхує  лагідно  з  уст
не  лайки  брудний  і  колючий  устюк,
не  стежка  до  чорта,  не  «цур!»  і  не  «дзусь!»,
а  мирне,  одвічне,  збентежене  «ТЮ!».

Чи  подив,  чи  посміх  –  усе  в  нім  не  зле,
зневіра  чи  прикрість  –  м’які  по  життю.
Бере  і  веде  за  правицю,  на  злет
рідненьке  і  дещо  розгублене  «ТЮ...».

Витьохкує  млосно  верткий  перикард,
хоч  палець  танцює  на  скроні  «тю-тю!»,  –  
то  пульс  розколошкує,  парить  парка,
зринаючи  в  тямі,  хвилююче  «ТЮ»!

Але  при  нужді  «тю  на  тебе!»  впаде,
як  медом  занадто  заправиш  кутю.**
Тверде,  загартоване,  ніби  кадет,
по  тімені  гупне  ошкірене  «ТЮ!».

Моє  і  твоє,  суто  наше  слівце  –
не  мокша,  не  лях  (поготів  –  «ататюрк»).
Зберігши  в  собі  колорит  і  акцент,
підморгує  сотник  на  прізвисько  «ТЮ».

До  –цільне;  до  –ступне;  до  –зоване;  до...  
мурах  пробирає;  доладний  костюм
для  думки;  стрімке,  мов  прийом  тхеквондо,
вистрілює,  простір  впокорює  «ТЮ!».

Несхопне  для  тюнінгів  і  тюхтіїв,
чіпке  та  уїдливе,  ніби  тютюн,
заразне,  дотепне.  Той  знає,  хто  їв,
безмежжя  смаків,  що  таїть  в  собі  «ТЮ».

Живе  не  в  тюках  і  не  в  тюбиках,  а
у  мові  тютюнників  та  кокотюх,
задосить  велике,  аби  закохать
вкраїнця  в  сакральні  дві  літери:  «ТЮ».

*  потя,  потятко  –  пташеня;
**  алюзія  на  фразеологізм  «передати  куті  меду»  –  перебільшувати,  перевищувати  міру.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799639
рубрика: Вірші, Патріотичні вірші
дата поступления 17.07.2018


ВИШНІЙ КАБАЧОК

Якось,  коли  я
ще  п’ятирічним  пісюном
біг  попід  вікнами  
аварійної  багатоповерхівки,
десь  із  надхмар’я
влетів  дебелий  кабачок  
і  гупнув  чимдуж  об  моє  чоло.
Так  я  став  поетом.

Тоді  у  мого  друга  
був  двоколісний  ровер,
а  в  мене  –  лише  дві  ноги.
Він  щосили  нісся  на  своїй  «Україні»,
а  я  біг  слідом  за  ним  
учвал,  навпрошки.

Зіткнення  з  овочем
трапилося  на  алеї  
між  моїм  дитсадком
та  аварійною  9-типоверхівкою,
яка  щомиті  могла  впасти
і  поховати  заживо  багатьох.

Але  впав  тільки  він  один  –  
кабачок  Божого  Провидіння,
кабачок  Небесного  Осяяння.
Впав  на  чоло  і  поховав  
колишнього  мене.

Гепнув  і  влив  у  чашу  моєї  голови
такі  думки!..  Такі  думки,
що  навіть  Ньютону  не  снилися.
Такі  думки,
що  не  до  снаги  жодному,  
ба  найдебелішому  
яблуку!

Звідтоді  я  люблю  кабачки.
А  щодо  поета...
Хтозна,  чому  я  став  поетом.
Проте  нині,  за  кермом  
власного  двоколісного  ровера,
я  подовгу  вдивляюся
кудись  у  холодне  надхмар’я  
і  несамохіть  згадую  
про  нього...

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799637
рубрика: Вірші, Жартівливі вірші
дата поступления 17.07.2018


ЗОВАН 2. 0

Людство  жадає  уславити  Зована.  
Славу  доконано  Зовану.
Все:  на  бігбордах,  в  наколках  (на  зонах)
нагло  декомунізовано.

Зованом  названо  площі  й  проспекти,
шахти  й  університети.
Зован  рятує  від  голоду  й  спеки.
З  пам'яті  бога  не  стерти!

Паствою  зведено  пам'ятник  Зовану
в  кожнім  селі,  у  містечку  та  в  місті.
Славного  Зована  монетизовано.
Кожна  банкнота  портрет  його  містить.

В  кожному  маркеті  –  плюшевий  Зован.
Зован  –  на  кожній  футболці.
В  непереможному  дусі  «Азова».
Зован  на  нашому  боці.

Він  обезсмертнений  в  пісні  народній.
Зован  тримає  наш  тризуб.
В  першому  подисі  він  при  народженні;
править  покійнику  тризну...

----------------------------------
Де  світлий  образ  Зована  –
все  українізовано
все  деколонізовано,
декриміналізовано.
---------------------------------

Зовану  –  так!  Зовану  –  так!
Зован  стійкий  до  ворожих  атак.
В  битві  із  Овеном  Зован  мастак.
Наш  підмурівок,  будинок  і  дах.
Зован  прийняв  естафету  у  Ра!
Зовану  наше  трикратне  «ура!»

(УРА!  УРА!  УРА!)

Славимо  Зована!  Славимо  Зована!
Зован  зродився  –  славімо  його!
Зован  –  всередині  нас  і  назовні,
в  клапанах  серця  мого  і  твого.
Зована,  Зована,  Зована!  Го!..

Кожною  фіброю  прагнемо  Зована!
Відданість  Зовану  неспрогнозована.
Тулуби  спраглі  наелектризовано.
Хвилька  –  і  вибухне  світ  неозорий  наш...

З  когось  посипле  обскубана  вовна:
–  Що  це  за  віра  така  нецерковна?!
–  Ким  і  коли  вона  легалізована?
Секта  для  свідків  диявола  Зована!

–  Стій-но!  Зажди.  Наша  віра  дозволена.
Виключно  з  божої  милості  Зована.
Велич  і  ласка  його  недозовані.
Глибоко  –  в  серці,  в  усмішці  –  назовні
СЛАВИМО,
СЛАВИМО,
СЛАВИМО
ЗОВАНА!

©  Сашко  Обрій.

*  -  для  тих,  хто  не  в  темі,  посилання  на  версію  "Зован  1.0":
https://m.facebook.com/groups/531699486982853?view=permalink&id=653155981503869

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799507
рубрика: Вірші, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 16.07.2018


ВІЧНИЙ СХИМНИК

Усім  нам  є...  Всім  є  куди  рости,
рамена  розпросторюючи  в  рості.
Якщо  й  дощем  у  хмарі  перестиг  –  
над  нею  ждуть  удвічі  вищехвості.

Багрянцем  бань*  сіяють  храми  хмар.
Вряди-годи  в  них  людно,  ряснохлібно.
Безрідно  дзизне  іноді  комар
чи  зрідка  око  схимникове  кліпне.

Та  нам  своє  робити.  Нам  –  рости
і  пнутися  шалено  у  надхмар’я;
над  банями  здійматись,  мов  хрести,
тим  часом,  як  земні  про  злато  марять.

Та  нам  рости,  збиратися  в  політ,
хоч  рідко  злітним  смугам  буть  сухими.
Лише  на  сухозлітках**  куполів
ковтає  краплі  сонце  –  вічний  схимник***...

©  Сашко  Обрій.

*  –  гранчаста  або  кругла  в  плані  форма  даху  над  куполом  чи  барабаном  храмової  споруди;  іноді  —  те  саме,  що  купол.
**  –  дуже  тонкі  пластинки  золота,  якими  покривають,  оздоблюють  що-небудь.
***  —  чернець,  що  прийняв  схиму  —  урочисту  присягу  (обітницю)  дотримуватися  правил  чернечої  поведінки.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799505
рубрика: Вірші, Філософська лірика
дата поступления 16.07.2018


БУСОЛ*

Один  ти  у  полі  не  воїн,  проте  –  Мамай.
Як  спраглий  справдешньої  волі  –  трощи,  ламай!
Бо  виродкам  мова  сили  лишень  близька:
крів  псяча  на  дзьобі  й  крилах  мого  бузька.  

Омріяна  перемога  –  в  твоїх  руках.
У  м'язах.  В  майбутніх  моргах.  Цей  день  пропах-
не  порохом,  –  тихим  похороном  брехні.
Я  скромний  Мамай.  Вкраїнець.  Я  не  Брюс  Лі.

Бузько  не  базіка  зайвого:  він  –  політ.
Довкола  що  не  лелека  –  космополіт.
Довкіл  що  не  бусол  –  то  аіст  і  толераст.
Злиття  «то  лі»  недонародів,  а  «то  лі»**  рас.

«Вєдь  главнає  чєлавєк  чтоб  хароший  бил!
Вєдь  всє  ми  лішь  чєлавєчкі  в  руках  судьби.»
«Отож  бо  й  воно!»  –  радо  згоду  дає  байстрюк.
Мій  бусол  закльовує  всіх,  хто  відбивсь  вік  рук;

себе  в  руки  долі,  мов  тару,  покірно  здав,
бо,  бачте,  ще  здавна  порвалась  в  коня  вузда.
Бо,  бачте,  у  позі  «ра́чки»  йому  зручніш,
аніж  у  правиці  гострий  стискати  ніж.

Мій  бусол  не  толерантний,  він  ратний***  птах.
Хоч  крила  до  бою  кличуть,  але  п'ята́,
вчуваючи  гіпнотичний  магніт  землі,
окрилено  топить  мерзоту  в  густій  золі.

©  Сашко  Обрій.

*  –  скорочення  від  «бережу  український  світ  од  лиха».
**  з  рос.  –  «чи  то».
***  –  бойовий,  військовий.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793251
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 26.05.2018


НЕ МАЄШ ПРАВА

Не  пнись,  не  надимай  дарма  аорту,
бо  віршики  твої  згорять  в  олжі!
Не  маєш  права  бути  патріотом,
якщо  колись  в  АТО  не  відслужив!

Бо  зась  такому  вчути  біль  за  землю
із  присмаком  контузій  та  гангрен.
Слівцем  в  народ  не  цвенькай,  бо  «задзенять»
твій  дзен,  тебе  і  з  віршів  твій  гарем.

Де  орден?  Де  посвідчення  військове?
Нема?  То  закривай  свій  другий  фронт!
Шуруй  в  АТО,  позбавсь  дурної  крови.
Що  не  поет  –  базіка,  фанфарон.

Чи  зуби  зціп  –  як  в  пекло  зась  полізти!
Втамуй  чуття  фальшиві  до  землі.
Плекають  їх  лишень  монополісти
скупої  правди,  схованої  в  злі.

Бо  твій  набій  –  гірке,  вагоме  слово
в  суцільній  невагомості  розмов.
Тож  не  нарвись  в  метрі́  на  дядька  злого,
на  стрес,  на  біль  у  тілі  та  озноб.

Він  правом  владарює  винятковим  –  
він  Крим  і  Рим  в  АТО  проторував!
Всотав  любов  до  ба́тьківщини  з  кров’ю.
А  решті  земляків  –  «оревуар»!

Їх  зе́млі  мирним  небом  отруїли.
А  схиблених  поетів  –  поготів!
Він  ксивою  на  «Право
бути  сином  України»
любов  мою  до  неї  вбить  хотів.

©  Сашко  Обрій

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792700
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 22.05.2018


НОВІ ЧАСИ

То  нам  колись  наврочили  зірки:
сліпі,  глухі  безбожники  і  кривди,
криваві  пси,  вожді  та  їх  кориди.
З  ким  не  бувало  ще  такого?  З  ким?..

Нові  тепер  придибали  часи.
Комусь  в  цей  вік  судилося  прозріти.
Когось  розвіє  мовчки  мудрий  вітер
за  те,  що  він  задарма  хоче  сир.

Змінив  лице  й  нутро  новий  престиж.
Ряди  зі  скнар,  пройдисвітів  рідіють.
Кермо  –  творцю.  І  дзуськи  –  лицедію!
Все  більше  –  тих,  кому  в  собі  рости.

То  був  для  нас  безпрограшний  урок:
сьорбнути  деревію  та  полину;
мов  шкаралущу,  здерти  швидкоплинне
в  одвічному  тяжінні  до  зірок.

І  ба́йдуже:  співак  чи  римолов,
музи́ка,  танцюрист  або  художник.
Бо  Всесвіт  сам  в  собі  пізнає  кожний,
кого  цей  Всесвіт  не  перемолов.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791450
рубрика: Вірші, Філософська лірика
дата поступления 13.05.2018


ЧАРІВНИЙ БОВВАН

Стоїть  на  чатах,  в  пружній  мушлі,  —
не  африканець,  не  кацап.
Усіх  він  має,  неімущий,
бо  в  піхвах  криється  азарт!

Мов  гусінь  в  лялечці  тендітній,
мов  черепаха,  причаївсь.
Від  нього,  кажуть,  гарні  діти,
як  часто  пити  з  ним  чаї.

У  мушлі  —  спить  в  анабіозі
(тряси  його  чи  не  тряси).
А  роздягнеш  —  тремтить,  ялозить
тендітним  торсом  об  труси.

Шукає  прихистку  нервово:
навспак,  боївкою  —  у  схрон.
Вразливий.  Злий.  Мов  правда  —  голий.
І  непривітний,  мов  Харон.

Біжить  в  своє  одвічне  гетто,
ще  донедавна  —  балагур.
Немов  далекоглядний  гетьман,
хова  за  пояс  булаву.

Макітру  втягнуто  у  плечі.
Від  люду  сховано  бовван.
Діла  відкладено  «лелечі».
Затихло  кинуте:  «Овва!»

Якщо  ж  до  бою  скличуть  сурми,
то  знов  настромить  свій  багнет  —
на  дів  посуне,  нецензурний.
Ніяк  дівоцтво  не  збагне

у  чім  єси  його  принада,
де  голка,  у  якім  яйці.
Зрива  дівкам  його  торнадо
дахи,  влучає  точно  в  ціль.

То  півнем  випне  вмить  свій  гребінь,
то  втягне  глибоко  й  схова.
Засапана,  мов  після  реґбі,
стримить  черлена  голова.

Впівока  спить,  в  надійній  мушлі.
Нізвідки  влізти  слабині:
його  харизма  невмируща
не  звикла  чути  слово  «ні»!

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791448
рубрика: Вірші, Iнтимна лірика
дата поступления 13.05.2018


СПОКУТА

Хтось  штампує  без  ліку  дітей,
а  мені  —  штампувати  вірші.
В  нагороду  й  спокуту  за  те,
що  назвав  своє  слово  віщим.

Як  то?  —  Кожному,  кажуть,  своє...
Їм  —  своє,  нам  —  своє  робити.
Кожен  долі  лаштує  вольєр:
мрії,  сни  і  корито  розбите.

Звісно,  мариться  зрідка  й  мені
тут  пустити  пагіння  розлоге.
Лиш  в  таланті  його  й  талані  
де  порука  й  притулок  від  злого?

Легше:  вірші  (очей  мокрота)
й  божеволіти  талановито.
Зариваюсь  —  подоба  крота  —
в  рідну  мову,  намацавши  виток.

Вірші  марять  безсмертям,  колись
пережити  дітей  та  онуків,
щоб  нарід  стерегти,  мов  орли,
не  зволяти  в  брехні  потонути.

Їх  застане  мій  пра-...пра-...малюк.
Попри  вдачу  поета  наївну,
про  одне  я  вас,  вірші,  молю:
лиш  не  переживіть  Україну!

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791277
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 11.05.2018


КИЄВЕ МІЙ

Києве-батьку,  глухий  Вавилоне,
ніби  і  слухаєш  —  тільки  не  чуєш...
Щось  підштовхне  повернутися  в  лоно
дух  твій,  що  в  приймах  і  днює  й  ночує!

Щось-таки  змусить  твої  перикарди
знову  забитись  рутенською  кров'ю!
Серце  покорою  не  переткати
в  морі  чужинського  гапту  та  крою.

Майже  під  корінь,  мов  пень,  ти  підтятий.
Та,  попри  це,  лізуть  вперті  пагінця.
Їх  обсідають  пісні,  мов  потята,
дзвінко  окреслюючи  українця.

Самоскалічений,  ввігнаний  в  жарти,
збуришся  проти  безликого  себе.
Пса  «москалівщини»  зась  зображати!
Зріє  натомість  в  утробі  осердя.

Твердне  прадавній  скелет-витинанка.
Ніжить  розбуджений  дух  окарина.
Кию,  недовго  твоїм  вити  мамкам  —
квіткою  з  рани  росте  Україна!

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791276
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 11.05.2018


ЛІЧИЛОЧКА

Ті  сто  –  наче  тісто.
Цих  двісті  –  у  віспі.
Тих  триста  –  туристи.

Ці  сотні  чотири  –  
знамена  вчепили.
Півтисячі  люду  –  
підписники  клюбу.
Ці  темні  шість  сотень  –  
мерзенні  сексоти.

А  сімомастами  
ми  всі,  мамо,  станем.
Ці  сотні  розбились  
в  колони,  по  вісім  –
так  гарно,  по  черзі,  
ми  їх  і  повісим.

Цих  сотень  –  
немов  на  підбір  –
рівно  дев'ять!
Куди  ж  ви  чкурнули?  
Злякалися?  Де  ви?

Побігли  дивитись  
на  тих  сотень  десять?
Бодай  з  них  десяток
путящих  знайде́ться.

©  Сашко  Обрій

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789979
рубрика: Вірші, Іронічні вірші
дата поступления 02.05.2018


ПРОПАЛА ГРАМОТА

У  «мордокнизі»*  вигулькнула  грамота.
Бамага  неабияка  –  з  Москви!
Що  ж…  здобули  надійного  гаранта:
талант  наш  визнав  центр  мозковий!

«Мєждународний  конкурс  ісполнітєлєй
попмузикі».  Це  ж  «Новая  Волна»!
Румянцев  Алєксандр  –  «дядя  в  кітєлє»  –
директор  міжнародного…  «кіна»  (л@йн@).

Чи  він,  бува,  не  правнук  Задунайського**,
що  села  закріпачував  колись,
козацтво  розпустив?  З  його  династії
не  вилупивсь,  бува,  цей  хитрий  лис?

Тож,  панство,  повернімося  до  конкурсу.
До  москалів  та  їх  пісенних  чар.
До  грамот,  що  блаженним  вкрились  окисом.
До  юних  голосів,  що  не  мовчать  –  

співати  їздять  в  "рідну"  метрополію.
В  Москві  –  їх  покровителі  й  престиж.
Простіть  їх  верби  й  небо,  вкрите  полум’ям.
Прости  і  ти,  козаче,  їх.  Прости…

Прости  дітей,  що  нині  –  надто  грамотні.
Що  грамоти  привозять  аж  з  Москви!
Що  правда  неприкрита  тяжко  ранить  їх.
У  відповідь  лунає  дикий  виск:

«Культура  –  више  воєн  і  палітікі!»
«Авжеж!»  –  гармати  гаркнуть  в  дні  мутні.
Покіль  по  вас  не  їдуть  ГРАДи  мітити,  –
ви  грамотні,  а  далі  –  гра  матні.

Їхали,  їхали,  ї...
х  о  л  у  ї
до  Москви.

©  Сашко  Обрій.

*  -    Facebook
**  -  граф  Петро  Румянцев-Задунайський,  у  1764  призначений  
імперією  президентом  Малоросійської  колегії  та  генерал-губернатором  
Лівобережної  України.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789651
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 30.04.2018


НАД УРВИЩЕМ ТЕРПЦЮ

Стою  над  урвищем  терпцю  –  
свого,  народного,  чужого.
Пищу  у  простір,  мов  пацюк.
Повз  мене  полчища  –  прожогом.

Чи  стій,  чи  стрибай,  чи  тупцюй  –  
кого  журба  моя  обходить?!
Я  тямлю:  я  –  лише  пацюк...
Втім  не  піддавсь  ламанню  хорди.

І  тут,  над  прірвою  благань,
вогонь  тримаю  олімпійський.
Довкіл  –  глобальний  балаган
і  піськи,  піськи,  піськи,  піськи!

Не  я  над  урвищем  терпцю,
а  щелеп  зціплені  обценьки.
Пообіч  куряви,  пацюк,
стою  –  мізерний,  злий,  куценький.

В  добу  зубасту  та  бридку,
в  нестерпній  мушлі  самотини
горохостінному  «братку»  
мій  біль  –  як  мертвий  дзвін  латини.

І  що  тут  вдієш?  –  Йди!  Працюй!
Хоч  не  вродився  попеластим.
Тож  над  бескидами  терпцю
гризу  облич  отруйний  пластик.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788812
рубрика: Вірші, Філософська лірика
дата поступления 24.04.2018


КУЛІЧ

Знов  тугіше  затягнуто  пасочок  —
достобіса  скуповуєш  пасочок.
Тільки  мову  свою  пожалій  —  не  каліч
об  чужий,  «нєказістий  к@ц@пскій  куліч».

«Что  же  прячєшь,  дєвчушка,  ти  лічіка!?
За  табой  заскучалі  кулічікі?»
Теж  за  ними  сумуєш  і  плачеш?  Не  плач!
Мати  дасть  тобі...  Ні!  Не  куліч,  а  калач!

Коровай,  пампушки  є,  вареники.
Чом  даремно  жінкам  теревенити?
Зроду-звіку  не  чули  про  ті  кулічі.
Ні  в  селі,  ні  в  районі.  Ні  вдень  —  ні  вночі.

Де  шукати?  Вмикайте  ліхтарики!
По  темноті  сільській  треба  вдарити!
Приведіть  із  московської  церкви  попа.
Хай  на  звивинах  неука  вдарить  гопак.

І  тоді  переможно  курантами
ніч  вкраїнську  розбудять  куратори.
Захропить  в  унісон  лиш  у  київметро
нагодоване  вщерть  куліЧами  нутро...

Чом  спітніло  підводишся  з  ліжка?
Знов  кошмар?..  Захотілось  куліШика?
Так  —  вже  краще.  Посьорбай,  дитино,  куліш.  
Зір  зміцнів.  Спить  спікійно  тепер  окуліст.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786905
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 10.04.2018


ОМЕЛЯНІАДА

Щоранку,  вдосвіта  —
тільки  другі  півні  запіють,
дід  Омелян  біжить  з  драбиною
і  торбинкою  з  мішковини:
від  дерева  до  дерева,
від  парку  до  парку,
від  лісу  до  лісу.

Вилазить  на  стовбур,
розв'язує  мішечок,
дістає  звідтіля  насінину,
викруткою  розколупує  гілля
і,  закладаючи  в  щілину  те  сім'я,
добряче  зволожує  її  слиною.  

Аби  прийнялася,  
аби  розправила  крила  крислато,
аби  розложисто  зазеленіла,
аби  вродила  сніжними  ягідками,
аби  порадувала  відьомське  око,
а  з  ним  —  і  око  старого  Омеляна,
так,  мов  бабка  Палашка
раптом  помолоділа  —  
кучерява  
омела  біла...

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786306
рубрика: Вірші, Філософська лірика
дата поступления 06.04.2018


ЖИТОМИР

Вихідні  покладу  на  жертовник.
На  вівтар  із  хули  й  молитов.
Всі  стежини  ведуть  у  Житомир,
де  життя  для  митця  -  як  лото.

В  дар  у  Дарниці  візьму  жетони.
На  Житомирську  мчить  мій  вагон.
Всі  автобуси  їдуть  в  Житомир,
де  поети  запалять  вогонь.

Одягаю  новенькі  шкарпетки:
дух  житомирський  п'яти  зігрів.
В  них  і  пестити  буду  і  шпетити,
віддаватися  битві  і  грі.

Мить.  Осяяння  вщент  розгромило:
"Жити  мирно"  -  не  нудно  однак!
Стане  горлом  тобі  і  горнилом
твій  Житомир.  І  здудлить  до  дна.

Їду  в  край,  де  з  поліських  гранітів
висікають  скрижалі  й  жалі.
Де  невтомно,  нестямно  гарніти
вітчизняним  анжелам  джолі.

Де  згромадило  місто  вже  тони
віршів,  вин  і  хмільної  краси.
Всі  дівчата  ведуть  у  Житомир.
Тільки  правильно  їх...  попроси.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785342
рубрика: Вірші, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 31.03.2018


К@Ц@ПИ

Тут  кацап  і  там  кацап.
Скрізь  снують  самі  кацапи.
По  Вкраїні  -  що  й  казать  -  
люблять  жваво  погасати.

Спершу  -  Київ,  Харків,  Львів.
Далі  -  глибше,  до  провінцій.
Не  Мойсей,  а  Кремль  вів,
мов  чабан  -  кошлаті  вівці.

Серед  нас  розпорошив
рій  голодних  колорадів.
-дцять  мільйонів  горошин
в  грунт  родючий  впасти  раді.
 
Проростає  окупант.
Ось  він  -  істинний  киянин!
"Он  тут  -  мєсний",  "он  тут  -  пан"
Яко  гаспид  окаянний.

Кожен  перший  колоніст  -
добродійник  і  новатор.
Вічний  сум  на  Колимі.
Краще  тут  хазяйнувати.

Степ  хрусткий,  немов  маца.
Їх  пригнали  -  випасати.
"Ти  -  кацап  і  я  -  кацап".
Богом  обрані  кацапи!

То  не  з  півдня  дме  пасат
то  -  північні  грізні  шквали.
Цей  -  кацап  і  цей  -  кацап
спис  козацький  скуштували.

Спраглі  орди  попелиць,
в  цілині  тамують  запит.
В  закордоння  подались.
Світ  удобрюють...  кацапи!

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785340
рубрика: Вірші, Сатира
дата поступления 31.03.2018


НІ ЧАСИНКИ НА ВІДЧАЙ

Просвердлюй  мене  вічі  у  вічі.
Нутро  пропікай,  мов  свіча.
Нема  ні  часинки  на  відчай.
На  кожну  сльозину  –  свій  час.

Мов  тіло  пропащої  жінки,
що  швендяє  з  тяжу  у  тяж,
квапливо  збираю  ужинки.
На  відчай  нема  ні  життя.

Із  вересня  в  дні  березневі  
за  блиском  химерних  перлин
пірнаю,  закидую  невід.
Прилинь,  перламутре,  прилинь...

Поквапився  березень:  сніжнем
ошкірився  серед  весни.
Відкраю  часинку  на  ніжне.
Часинки...  Та  як  же  без  них?

Немає  ні  йоти  на  відчай.
Так  в  жорнах  і  вік  промайне.
В  безладді  столичного  віче
відлий  з  парафіну  мене...

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784388
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 25.03.2018


ПОМАРАНЧЕВИЙ КАМЕНЯР

Іван  Франко.
Ось  він  лежить  на  твоєму  ліжку.
Ось  він  виглядає  на  тебе  із  віконця
паперової  банкноти.
Ось  він  по-молодецьки  підморгує  тобі,
радіючи  тому,
що  життя  своє  він  прожив  не  марно.

Бо  найбільше  його  досягнення,
найвагоміший  вислід  його  зусиль  —  
це  ти,  який  бере  до  рук  
його  паперовий  портрет,
аби  він  міг  узяти  участь
у  надиханні  майбутнього  української  поезії.
Майбутнього,  яке  за  одного  Франка
купуватиме  собі  півлітра  
прохолодного  апельсинового  пива.

Ось  він  лежить  на  твоєму  ліжку.
В  голові  його  приємно  паморочиться
від  випарів  твого  перегару
на  який  ти  обміняв
його  інтелігентне
революційно-поетичне  
обличчя.
Іван  Франко...

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784387
рубрика: Вірші, Іронічні вірші
дата поступления 25.03.2018


ЧОРНОБРИВЦІ

Зірвався  з  місця  потяг,  наче  тромб,
хитнувся  жваво,  спраглий  до  поїздки.
До  юрмищ  голос  робота  в  метро
зажебонів  самотньо  по-вкраїнськи.

Озвався  дзвінко:  «Станція  Дніпро!».
А  людям  що?  Які  в  столиці  люди!?
«Пааазвольцє!  Ви  падвінуцца  нє  прочь?»
Затим  ще  дужче  хлине  звідусюди:

«На  слєдущєй  нє  буцьццє  вихадзіць?»  –
Відвести  ж  душу,  роботе,  нам  ні  з  ким...
І  тільки  на  баяні  сивий  дід
вряди-годи  заграє  по-вкраїнськи:

«Ой  у  вишневому  саду
там  соловейко  щебетав.
Додому  я  просилася,
а  він  мене  все  не  пускав...»

«Праасьціцє,  раазрєшицє  мнє  праайці!"  –
впритул,  мов  у  ГУЛАзі  –  вирок  смерті.
Долоня  скам'яніла  в  кулаці.
Завихрились  в  думках  кипучі  смерчі.

Які  ж  тепер  кияни?  –  «масквічі»!
Мільйони  писків,  пельок  –  не  стулити...
Богам  позакладало.  Вий!  Кричи!..  
Тут  брешуть  Брєжнєв,  Сталін  і  Столипін.

Колись  творцям  зламали  язики.
Не  довелося  й  крил  відтак  ламати.
Вже  й  не  горять,  а  жевріють  зірки...
«Чооорнобрииивців  насіяла  мааатиии...»

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782547
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 16.03.2018


ЮЖНОУКРАЇНСЬК

Ці  степи...  
На  долю  їхню  випав  лютий  гарт.
Стерта  деміургами  з  калюж  наука  війн.
Де  владарював  одвічний  батько  Бузький  Гард,
впився  повновладдям  хлопчик  Южноукраїнськ.

Вимахав  пухлиною  з  бетону  й  залізяк.
Люду  різномасному  дав  прихисток,  але  ж..
Де  ґрунти  в  запеклих  січах  пріли  від  завзять,
плодить  інородців  і  сичить  змія  АЕС.

Там,  де  чабани  пасли  замріяно  корів,
де  ревли  пороги  і  збіговиська  татар,  –  
дух  козацький  струх.  
Цурпалком  жеврів  –  та...  згорів.
Втім,  розверзся  атомно  на  згарищі  Тартар.

В  лоні  сміттєзвалищ  –  посмітюшки  і  шпаки.
Зиркають  степи,  мов  боягузливі  кролі,
силячись  пізнати  цю  «істоту-навпаки»,
кращу  з  посмітюх  в  окрузі  –  Южноукраїнськ.

«Южно-»  чи  «Калюжно-»?  
Хто  пояснить  цим  степам?
В  час,  коли  скували  Південь  вражі  імена,
тут,  на  скелі,  в  профіль  
гнівний  Пугач  проступав,
памороззю  вкрилася  гнила  озимина.

Ссуть  козак  і  ворог  цицьку  матінки  АЕС!
Ссав  її  і  я,  допоки  вкрай  не  отруївсь,
накивавши  п'ятами,  –  невдячний  Ахіллес,  –
з  міста...  Южно-,  Гузно-  чи  Паплюжноукраїнськ.  

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782546
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 16.03.2018


ПЕРВОМАЙСЬК

На  горбах  трьох  китів  степових,
де  туман  три  ріки  оповив,
майорить  сива  постать  багатохатинна,
мов  кремезна,  стара  ахатина.

Промайнуло  звідтоді  сто  літ,
як  трискладане  диво  стоїть.
Пам’ятають  ще  скіфа,  литвина  і  гота
Ольвіопіль,  Богопіль  і  Голта.

Залатали  з  тих  пір  триста  ран.
Де  стоять  казино  й  ресторан,
там  три  серця  –  козацьке,  османське  і  ляське
обвінчалися  з  божої  ласки.

«Бух!»:  Синюха  і  Кодима  –  в  Буг,
А  над  ними  –  навис  деміург.
Підперезана  аркою  князя  Вітовта,
спить  дідизна,  протрухла  і  то́вста.

Вже  й  хребет  її  переламавсь
під  чужинським  ім’ям  –  Первомайськ.
Лиш  два  слова,  що  серцю  в  них  затишно  й  щемко:
Вінграновський…  згущенка…

Він  чекає.  Терпляче  стоїть.
Стали  вічністю  довгих  сто  літ.  
Час  минув,  коли  з  волі  вождя  він  грав  монстра.
Дочекайся...  І  стань  Вінграновськом!

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782389
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 15.03.2018


ЦИБУЛЯ

Ось  уже  10  хвилин  поспіль
моїм  двором,  попід  вікнами
сновигає  чоловік  з  гучномовцем.
Наче  папуга  або  платівка,  
яку  заїло  на  останній  фразі.
Він  щодуху  виповнює  простір
настирливим,  відчасти  агресивним  
оголошенням:
"Продається  картопля,  цибуля!
 Продається  картопля,  цибуля!
 Продається  картопля,  цибуля!.."
І  так  до  нескінченності.

При  чому,  крайнє  слово  "цибуля"
він  виголошує  
якось  по-особливому  агресивно,
з  надривом,  так,  нібито  саме  воно  
перепаскудило  всю  його  молодість,
наскрізь  просочило  своєю  гіркотою.
Так,  нібито  всі  сльози,
які  він  вилив  за  своє  життя,
вичавлені  цією  цибулею,  
належать  цибулі.

Так,  нібито  саме  через  неї
тепер  він  стоїть  отут,
у  цьому  довбаному  дворі,
і  вже  довбаних  10  хвилин  поспіль
змушує  мене  і  моїх  сусідів,
непричетних  до  його  життєвої  драми,
повірити  в  його  відчайдушні  молитви,
підспівувати  його  божевільні  мантри:
"Продається  картопля,  цибуля!
 Продається  картопля,  цибуля!
 Продається  картопля,  цибуля!.."
ЦИБУЛЯ!!!

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782386
рубрика: Вірші, Іронічні вірші
дата поступления 15.03.2018


ДУМА ПРО ДАРНИЦЮ

Рухатись  Києвом  слід  обережно:
правобережно  –  лівобережно.
Лихом  об  землю  укотре  ще  вдариться.
Зникла  Вокзальна.  Стрічай,  тітко  Дарнице!

Пальці  протерті,  торбини  картаті
вчаться  на  «зйомних»  роки  коротати.
Серцю  ніхто  не  зарадить  у  пошуках.
Вирвано  ро́ки,  мов  аркуші  зошита.    

Ледь  на  Липківського  спогади  струхли  –
знову  життя  озмістовнюють  рухи.
Збляклі  світлини  зажури  не  варті.
Їду  верховно-  і  радо-  бульварити.

Дарниця  в  руки  не  всякому  стрибне.
Місце  –  хитке.  Хоч  і  затишне,  рибне.
Певно,  вряди́-годи  душам  дарується  –
тим,  що  за  долею  вгору  деруться,

бачать  нагоди,  шукають  плацдарми,
нюхали  порох  вокзальних  і  дарниць.
Щемом  гортань  ще  не  раз  міцно  здавиться,
мовивши  в  часі  загублене:  «Дарниця».

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780253
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 04.03.2018


деBILLAм

У  книзі  відрубано,  як  для  дебіла:
«Читайте  внимательно  законы  Украины».
Воно  і  не  дивно:  де  –  я,  а  де  –  BILLA!
Були  і  до  мене  –  та  не  отруїли.

Живе  собі  й  далі.  І  пахне.  І  квітне.
Росте,  розкошує  на  нас,  як  на  дріжджах,
упевнена  в  тому,  що  нам  –  не  підзвітна.
І  скарга  на  хамство  їй  око  не  ріже.

Лиш  ера  блюзнірства  кінця  вже  добігла.
І  щоб  розрізнити,  де  –  біле,  де  –  чорне,
де  –  наше,  де  –  рідне,  близьке,  а  де  –  BILLA,
не  треба  складних  і  закручених  формул.

«Какая  єй  царская  разніца»?!  Дійсно:
як  гроші  лилися  –  так  в  пащу  і  ллються.
Усім,  хто  не  згодні,  хай  буде  в  ній  тісно.
Хай  давляться  в  «русскоязичній»  пилюці.

Та  здавна  відведено  місце  дебілам,
які  об  нарід  витирають  підошви.
Невдовзі  похопляться  люди:  «Де  BILLA!?»
Прибита  ганьбою  до  "чорної  дошки".

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780252
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 04.03.2018


ВУСА ІІСУСА

Вірите?  –  У  мене  вдома,
у  золотій  рамочці,  
під  міцним  сталінітом*  
пишно  і  шовковисто,  
авторитетно  та  делікатно,
ніби  перед  першим  причастям,  
причаїлися…  Як  ви  думаєте  –  хто?
Не  хто  інший,  
як  самі  священні  вуса  Іісуса!

Та  не  їм,  а  чиїмось  іншим,
ще  живим  і  теплим,  вусам,  
судилося  відчути  на  собі
усі  принади  «преломлення  хліба».
Бо  тепер  вуса  месії  –  це  музейний  експонат,
до  якого  допускаються  
лише  обрані  світу  цього,
які  щедро  платять  за  те,
аби  побачити  їх  і  поцілувати  шкло,
під  яким  завмерла  нетлінна  святиня.

Я  справно  плачу  державі  за  неї  податки,
але  не  дарую  їй  вуса.
Бо  це  сімейна  реліквія,  яку  подарував
моєму  кільканадцятеро  «пра»  діду
його  знайомий  –  
охоронець  Гробу  Господнього.
Це  було  дуже  давно,
коли  ще  не  придумали  ЮНЕСКО.
Він  зірвав  на  похороні  Сина  Божого
вторинні  статеві  ознаки  під  носом  месії
і  позичив  у  якості  трофея.

Але  я  не  до  цього.
Повернімося  до  мого  музею.
Аби  ніхто  з  числа  найвідданіших  
паломників  великого  месії
не  надсилав  мені  палкі  словесні  дифірамби,
зазначу:
на  гроші,  зібрані  з  відвідувачів  музею,
самовіддано  і  самозречено  
будуються  храми  та  виливаються  свічки,
куються  кадила,  ш’ються  ряси,
безкоштовно  хрестяться  тисячі  народжених
і  відспівуються  тисячі  померлих,
а  головне  –  пишуться  ікони,  
на  яких  ваблять  зір  парафіян
вуса  Іісуса…

Аби  бачили  небо  і  земля,  що  буває
коли  в  єдиному  творчому  пориві
сходяться  геній  підприємця
та  імениті,  всемогутні  
вуса  Іісуса!..

©  Сашко  Обрій.

*  сталініт  –  гартоване  шкло.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772223
рубрика: Вірші, Іронічні вірші
дата поступления 19.01.2018


КАКАЯРАЗНІЦА

А  хай  толерастія  ваша  сказиться!
З  чиїх-таки  ви  будете  порід?
Вже  й  не  дотеп  –  маразм  "какаяразніца"  
ковтнув  "какаяразнічний"  нарід.

Терпіть,  цілуйте,  бійтеся  панів  своїх,
раби  вєлікороської  ерзі!
"Зубровки"  з  ними  пийте  і  "анісовки",
підхлібно  па-мацковскі  щось  верзіть.

Якщо  вам  жити  в  рабстві  зручно,  звично  і
хирлявий  гаманець  до  кризи  звик,  –
не  покидайте  все  "русскоязичноє":
книжки,  новини,  пресу  і  "язик"!

Почують  (неодмінно!)  старші  братики,
коли  так  родичатись  вам  кортить:
в  орлині  теплі  шлуночки  потрапите.
"Вєлік,  маґуч"  хижацький  апетит!

Авжеж,  нехитра  ваша  махінація.
Очікуйте  від  ката  нагород,
за  відданість  цареві,  замість  "нація",
тавровані  прокляттям:  "Малорос".

Якщо  ж  вас  Україна  не  влаштовує  
і  точить,  мов  нестерпний  короїд,  –
ніхто  вас  не  питатиме:  "То  хто  ви  є?"
Вокзал.  Валіза.  "Краще  –  переїдь..."

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770962
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 12.01.2018


БЛА-БЛА-КАРА

Блаблакаркаю  додому,
блаблакрук  чи  блаблаворон,
із  Гомори  і  Содому  –
в  (к)рай,  де  землю  бабрав  кволо.

Де  наївним  і  малим  ще
колупав  глевкий  чорнозем.
Чи  то  кляв,  чи  то  молився
(часто  –  всупереч  прогнозам).

Чи  богам,  чи  то  волошкам  –  
щоб  земні  забрали  кари.
Коби  знав,  як  грунт  колошкав,
що  життя  заблаблакарить  –

підстелив  би  сніп  соломи.
Щоб  земля  обітована,
хоч  на  смак  гірка  й  солона,
заревла:  "Любіть  Івана!"

Та  в  Содомі  –  в  мене  кворум.
(Ох  нема  на  нього  кари!)
Довезуть  додому  хворим
вітчизняні  блаблакари.

Мій  Содом  –  ганебний  лікар.
Втім,  нашепче  рідний  Південь:
звідси  їхав  –  недоріка,
повернувся  –  блаблапівень.


*  кворум  –  найменша  кількість  учасників  зборів,  
необхідна  для  визнання  даних  зборів  
правосильним  ухвалювати  рішення  
з  питань  порядку  денного.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770961
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 12.01.2018


НАВИВОРІТ

Після  душу
витруся  штаньми  навиворіт.
Без  родзинки  будні  нудотні.
Бо  рушник  незрушний  у  спальні.
Бо  завжди  цікавіше  навиворіт.

Одягну  на  голову  
думку  навиворіт.
Подумаю  навиворіт  
про  рушник  
у  спальні  навиворіт.
Витру  голову  
штаньми  навиворіт
руками  навиворіт
з  пальцями  навиворіт.

Запитають  з  докором:
"Чи  не  втомився  він  
усе  назовні  вивертати?
Чи  є  в  його  житті  
хоч  щось  не  навиворіт?
Хоч  щось,  що  дивиться  
на  світ  обличчям,  а  не  нутром?
Навіть  вірші  його  –
і  ті  на  всі  мізки  вивернуті!"

Ні!  –  відповім  після  душу,
витерши  душу  і  тіло  
штаньми  навиворіт,
в  тому  числі  –  голову  
з  думками  навиворіт,
одягнувши  на  стегна  рушник,
що  знайду  
у  спальні  навиворіт.

І  ще  дооовго  кліпатиму  на  світ  
великим  серцем.
Ще  дооовго  пульсуватиму
і  битимусь  об  скло
великими  очицями,  
широко  розкритими  у  світ
навиворіт.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766769
рубрика: Вірші, Верлібр
дата поступления 18.12.2017


КОЛЕСО

Хай  буде  нас  хоч  п'ять  зі  ста.
Нехай  з  мільйона  –  кілька  тисяч.
Хоч  негідь  пре  на  п'єдестал  –
котися,  колесо,  котися!

Завжди  триматимусь  своїх:
земель,  традицій,  побратимів.
Свій  хрест  ніхто  з  них  не  волік,
а  гордо  ніс  крізь  пил  рутини.

Крізь  кпини,  погляди  косі,
сопіння,  чавкання,  крехтіння.
Де  кожен  перший  –  гречкосій.
Де  легше  дихати  –  кретинам.

Котися,  колесо  руде,
відлічуй  обертами  днини!
Своїх  триматимусь  людей.
Щоб  битись  в  такт  –  укупі  з  ними.

В  одвічну  правду  і  мету,
лиш  нам  близьку  і  нам  щемливу.
Лиш  битись,  битись,  бо...  зметуть!
Бо  млявих  жорна  труть  на  мливо.

Якщо  й  залишусь  в  бур'янах,
один-однісінький,  мов  колос,  –
пройду  ще  безліч  бур,  юнак.
Застрягну  –  гострий,  злий  осколок.

У  м'ясі  гнитиму  врагам.
Свої  ж  –  десь  поряд.  Поряд  з  ними
в  думках  живу.  Мов  ураган,
нас  мовні  звуки  поріднили.

Вже  й  геть  не  жменька  нас  –  зі  ста.
З  мільйона  нас  –  вже  -надцять  тисяч!
Мов  зброю,  мову  я  дістав.
Котися,  колесо,  котися!

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765989
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 14.12.2017


ШКІДЛИВА ЗВИЧКА

Друже-вкраїнцю,  покинь  ту  російську!
Носишся,  наче  з  картатою  торбою.
В  щелепах  стис,  мов  "мамашину  сіську".
Морда  постала  —  підкреслено  гордою.

Тільки  кого  цим  узято  на  кпини?
Може  повідаєш,  перш  ніж  бундючитись?  
Гарно  ж  твої  губенята  надпили  
злої  сироватки  з  цицьки  гадючої!
     
Врешті,  докупи  збери  альтер-его:  
в  стрижень  єдиний,  до  пазликів  —  пазлики.
Мовою  —  вдома  (і  бесіда,  й  регіт).
В  місті  ж  —  "язик",  що  не  смієш  оскаржити.

Вулична  вдача  —  давно  "язиката".
Мову  їй  хтозна-відколи  відібрано.
Місто  базікає  мовою  ката.
Хвостиком  песика  —  рідна  підібгана.

Стій,  українцю!  —  Отямившись,  гаркну.  —
Валишся  збіжжям  —  впокорено,  скошено...
Звичку  шкідливу,  давку,  мов  цигарку,
кидай,  як  наскрізь  іще  не  змосковщений!..

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765004
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 09.12.2017


БАГАТОЛИКИЙ

Цілі  епохи  та  ери  –  
лиш  напівпрозорі  химерні  фантоми,
що  кометами  пронизують  вічність,
шугають  пітьмою,  мов  гонщики,
в  споконвічному    ралі:
з  небуття  –  в  небуття,
з  позачасся  –  в  нове  позачасся.

Та  з  усіх  невмирущий  лиш  він  –  
домінантний  ген,
який,  долаючи  усі  рецесивні,  
змінює  тіла,  покоління,  народи,
континенти  і  навіть  планети,
висотуючи  з  них  всі  поживні  соки,
мов  омела  біла  –  
зі  стовбурів  листяних  дерев.

Вічний  ген,  наче  вірус,
лишає  по  собі  
самі  вичахлі,  струхлі,  німі  кістяки,
обрікаючи  їх  на  тривке
розкладання
на  паркому  осонні  осені.
Полишаючи  ж  –  
спокійнісінько  мчить  собі  далі.

Мрію  всякчас,  
щоби  ген  мого  племені
вповні  зужив  тіло  моє,
вичавив  усе,  до  останньої  краплі,
мов  тюбик  зубної  пасти.

Згодом,  
ледь  чутний  поземок
розвіє  усі  мої  муки  і  радощі
понад  чубами  
замислених  нив  і  степів
спохмурнілого  Дикого  Поля...

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765001
рубрика: Вірші, Філософська лірика
дата поступления 09.12.2017


БАМАЖКА

Що  серцю  миліше,  аніж  обіймашки?
Хіба  що  закон  шарудіння  й  тертя.
Люблю  засинати  під  шелест  "бамажки".
На  зло  і  на  заздрість  усім  папірцям!

"Бамажка".  Цим  сказано  все.  Навіть  більше.
Дарма,  що  пожмакана  –  горда  проте.
Йди  геть,  шкарубкий  папірцю,  не  вибішуй!
Твій  обрис  до  більм  вже  зіниці  протер.

Лиснюча  "бамажка"  –  панянка  інакша.
Найзнаніша  з-поміж  усіх  целюлоз!
Дарма,  що  кацапка,  –  та  в  дошку  вже  наша!
Бо  вдосталь  "бамажок"  між  нас  завелось.

В  сільськім  туалеті,  на  сцені  і  в  школі,
в  шухлядах  і  в  папочках  держустанов,
в  генпланах  соборів  і  в  напрямках  колій
чіпка  адміральша  –  здавен  за  стерном.

Вершина  усіх  ланцюжків  –  це  "бамажка".
На  щастя  рубають  ліси  –  не  на  жаль.
"Бамажки"  з  них  чавлять.  Уся  відбивна  ж  та,  –
гладенька  й  пророча,  як  божа  скрижаль.

А  якось  до  мене  приходила  Машка.
Принесла  –  не  равлика  й  не  хом'ячка.
В  долоньці  дівочій  хрустіла...  "бамажка".
Мов  киця,  –  білесенька,  тепла,  м'яка.

Як  стежка  хитнеться,  непевна  і  ковзка,
і  дряпнуть  за  душу  їдкі  пазурці,  –
розрає,  мов  мати  (дарма  що  "масковка"),
"бамажка",  за  нами  завжди  назирці!

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764826
рубрика: Вірші, Іронічні вірші
дата поступления 08.12.2017


ВІРШ-НА-ВІРШ

Давай  говорити,  як  завше:  вірш-на́-вірш.
Хай  трісне  на  друзки  ця  тиша  німа!
Ми  виметем  з  мізків  все  зайшле  і  навіть
все  те,  що  не  встигло,  чого  ще  нема.
     
Хай  вірші  вростають,  мов  світлі  мурали,
крізь  нетрі  столичні,  в  безладдя  химер.
Такі,  щоб  за  них  без  вагання  вмирали.
Та,  врешті,  щоб  жоден  сміливець  не  вмер!

Вірш-на́-вірш  ми  списи  й  шаблюки  сточили  б
об  рінь  войовничих,  затятих  рядків.
Столичний,  столиций,  і  звісно  –  стосилий,
наш  дух,  спалахнувши,  уже  б  не  ряхтів.    

У  вись  закіптюжену  іскрами  сипав.
Розхитував  заціпеніння  цеглин.
Усе,  що  душа  забажала  б,  несита,  –
вірш-на́-вірш,  поволі  разом  осягли.

Вірш-на́-вірш...  Глухе  безгоміння  прониже
провісницький  вигук  про  те,  що  всякчас  
болим  земляками.  Віршуєм  –  про  них  же.
Гляди  –  й  оживуть  ще,  хто  вкрай  не  зачах...  

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764825
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 08.12.2017


СТАРА КОВБАСА

Побабчена  
докторська  ковбаса
далекого  37-го  року  виготовлення
надто  залежалася  
на  вітрині.
 
У  новітні  часи
вона  вже  не  в  змозі
позбавитися  огидного  смороду.
Хіба  що  притлумити  його
до  пори  до  часу,
щедро  заливаючись  
потрійним  одеколоном
та  до  сліпучого  блиску
натираючи  олією  плісняві  боки.  

Рідко  яка  ковбаса,  
навіть  найділовіша  (!)
здатна  до  самооновлення.
Зрозумійте  її.  Вислухайте  її.
Пробачте  її.  Полюбіть  її,
таку  безпорадну  та  неідеальну  –
із  болю  та  втіхи,
із  желатину  і  туалетного  паперу.

Та  ніколи,  нізащо,  
ні  за  яких  обставин  не  вірте  їй!  
Не  куштуйте  анікрихти
липкої  і  зашкарублої,
старої  і  отруйної  плоті.

Бо  надто  побабчена,
на  прилавку  побачена,
бо  надто  залежна,
на  вітрині  залежана  –
зморшкувата  радянська  ковбаса
далекого  37-го  року...
народження.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764364
рубрика: Вірші, Портретна поезія
дата поступления 06.12.2017


МІМІКРІЯ

.....
присвячується  творчим  спілкам  Києва
.....

Ось  вона  (чи  він)  виходить.
На  загал.  І  не  мокріє.
Хоч  без  тями  і  без  хорди,
втім,  вражає  мімікрія...

Вишиванка,  навіть  мова  (!),  
бездоганно  бутафорні,  –
прочиняють  в  світ  вікно  вам.
Вбито  зміст.  Роздуто  форми.

Щебетання  солодкаве.
Про  любов  і  про  терпимість.
Хоч  блищить  принадно  аверс,  –
та  слизькі,  мов  шпроти,  спини.

Їхні  лиця  –  злі  мурали  –
щезнуть  в  пащах  завірюхи.
І  про  ізби  за  Уралом  
згинуть  співи  й  зайві  рухи.

Двоголовий,  раболіпний  –
світ  латентної  бавовни.
Наше  рідне  їм  боліти  –
не  народжене.  А  вогник

в  їхніх  беньках  –  каламутний.
Фальші  стане  на  мільйони.
Закликають  схаменутись.
Та  самі  –  хамелеони.

А  сипнеш  за  комір  правди:  
псами  скаляться,  мокріють.
З  нетривких,  вразливих  прядив
звита  їхня  мімікрія.

Їм  самим  від  себе  страшно.
Бо  червою  суть  порито.
Їхнє  все  –  зрабіла  Раша.
Брага.  Гниль.  Ізба.  Корито.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764363
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 06.12.2017


РЕНЕГАТИ

Що  в  нас  жeвріє  щe  з  українського?
Тільки  назви  табличок  в  мeтрі?
Є  надія,  що  нині  цe  їсть  когось.
Що  вкраїнeць  дотла  нe  змeртвів.

Що  хахол,  малорос  чи  укра́інєц  —
динозаври  протрухлих  eпох.
Хай  в  народі  свідомих  —  окраєць,
з  нами  —  мeч,  з  нами  —  рід,  з  нами  —  Бог.

Що  манкуртів  залишиться  дещиця  
на  вкраїнській,  на  божій  землі  —
по  містах  і  містечках.  Бо  де  ще  ця
українська,  окрім  як  в  селі?

Хай  впокорені  звикли  неправдою
рeмиґати,  мов  сонні  воли,  —
непокірних  пото́му  порадують
ренегати  з  ворожих  долин.

Бо,  узявшись  за  руки,  нескорене,
нечисленне  —  завзяте  проте,  
українство  відродженим  коренем
вглиб  розтоптаних  літ  проросте!

©  Сашко  Обрій.

*  ремиґати  —  відригувати  та  повторно  пережовувати  проковтнуту  їжу  (про  деяких  жуйних  тварин).
*  ренегати  —  люди,  котрі  змінили  бік  у  будь-якому  конфлікті.  
*  манкурт  —  людина  зі  стертою  історичною  пам'яттю.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763778
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 03.12.2017


НАВІГАТОР

Ти  ж  бо  –  мій  GPS-навігатор.  
Як  без  тебе  б  цей  світ  спохмурнів!
Ти...  що  хочеш  собі  навигадуй  –  
та  не  треба  інакших  мені.

І  не  треба,  щоб  інші  дивились,
як  я  плачу  до  себе  й  сміюсь,
споминаючи  вигини  вилиць
і  якусь  позаземність  твою...

Може  б  усмішку  вдавано  витис
на  зізнання  страшне:  «Ти  –  лиш  друг...»
Та  дивитись,  дивитись,  дивитись
в  сині  очі  б,  як  в  чорну  діру!

Чи  подібну  глибінь  ще  зустріну,
перебабравши  тисячі  літ?
А  як  ні  –  то  котитися  б  з  рінню
упереміж,  або  на  чолі!

Силоміць,  знаю,  милим  не  стати...
Хай  з  розпуки  заплаче  нам  блюз.
Тільки  знай:  найцінніший  мій  статок  –    
нерозділене,  зблякле  «люблю!»...

 ©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763774
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 03.12.2017


МИШ'ЯК

Бeз  нього  ніколи,  нікуди,  ніяк  —
усe  просочив  життєдайний  миш'як!
Повітря,  насичeнe  ртуттю  й  свинцeм,
у  стиглий  рум'янeць  фарбує  лицe.

Давно  вeрховодить,  нeмов  фараон,
озоновим  шаром  голодний  фрeон.
Заводи,  вас  орди!  Глядіть:  цe  од  вас
куйовдяться  хмари  давким  СО2.

У  кожній  клітині  живого  нутра
давно  причаївся  шкодливий  нітрат.
В  грунтах  і  у  водах,  в  тугих  кавунах
вирує  гeрой  кишкових  клоунад.

За  розквітом  сірки  та  нафтових  плям
наш  поступ  давно  пeрeвиконав  плян.
Чадять,  нeпрозорі,  мов  тисячі  більм,
міста-лeпрозоріі.  Тиша  чи  біль?

Хай  –  біль.  Та,  на  щастя,  –  лишe  за  життя,
що  тиснe  свинцeм,  мов  статті  —  газeтяр.
Годуючи  ртуттю  і  знов...  миш'яком.
Ми  ж  гідні  найкращих  мeню!  Ми  ж  —  як  《Оммм...》.
 
 ©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762949
рубрика: Вірші, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 29.11.2017


ОБРІЙ - ЖИВ

Нe  ламаючи  Божого  задуму,  
Він  задубнe,  мов  спини  крижин...
Трохи  згодом  на  стінах  писатимуть
замість  «Цоя...»  тривкe:  «Обрій  –  жив!»

Хлинe  заздрість.  Тим  часом,  Він  житимe,
закарбований  міцно  в  гeном.
Замигтить  рушниками  розшитими.
Проростe  в  рідній  мові  зeрном.
   
На  лeгeнду  завжди  повно  ласих  і
скрізь  чигає  орда  пeрeшкод!
Пeрeрісши  на  голову  класиків,
Обрій  довжиться.  Він  –  пeрископ.

Обрій  –  глибшe  думок.  Обрій  –  обраний.
Вкрай  набухли  сeрця  нeдокраль!
Мить  –  і  луснуть...  Довкола  всі  –  гобліни.
Тільки  Він  –  нeбосхил,  нeбокрай.

Круговид,  кругогляд,  кругозір  і  пруг.
Виднокруг,  виднокрай,  виднокіл.
В  Крим  –  з  Полісся.  Навимашки.  По  Дніпру.
Смeрть  вампірів.  Гроза  відьмаків.

Обрій...  світиться,  шириться,  котиться!
Сам  –  найліпший  собі  скарабeй.
Плинe  Лугом,  величний,  мов  Хортиця,  –    
чи  то  птах,  чи  стрімкий  корабeль.

Світ  кишів  і  кишітимe  зайдами.
Та  нe  всякому  –  на  образи́.
Нe  ламаючи  Божого  задуму,
хтось  на  стінці  шкрeбe:  «Обрій  –  жив!»

 ©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762947
рубрика: Вірші, Портретна поезія
дата поступления 29.11.2017


НА РІДНІЙ ЧУЖИНІ УСЕ БЕЗ ЗМІН

...І  власної  неволі  
спізнати  тут,  на  рідній  чужині.
©  Василь  Стус.

На  рідній  чужині  усe  бeз  змін...
З  манкуртами  базікають  манкурти.
Манкуртською.  За  звичкою.  Бо  дзвін
залі́за  –  любий  змалeчку  закутим.

Чи  за  діди́зну  їм  колись  пeкло?
Хоча  б  на  мить  судомилося  їм  цe?
Всі  –  підтюпцeм!  Царeві  на  поклон!
(Хто  здрeйфив  схамeнутись  українцeм).

Вклонившись  позолочeній  парчі
(хоч  раз),  –  нe  віддаси  ужe  нікому.
Отож,  хохлячe,  суржиком  харчи.
Молися  на  "язик"  –  нe  руш  ікону!

Сяк-так  –  алe  прорізався  "язик".
І,  покручу  ради́й,  мов  кістці  –  пeсик,
горланить  спротeзовано:  "Я  звык!".
Скосивши  чуба  й  вуса,  пустку  пeстить.

А  наскрізь  гострим  докором  прош'єш  -
пожбурить  "карєнная  кієвлянка":
"Бил  рускій  –  в  школє,  в  садікє!"    Авжeж...
І  скорчиться  лицeм,  від  люті,  –  в  ямках.

Ділили  мову  націло.  Наліз
бeз  мук  "язик"  на  рота  юродивим.
Січуть  матюччям  націоналізм  –
нe  вроджeнці,  а  ті,  кого  "зробили".

На  рідній  чужині  –  бeз  нацмeншин.
Лишe  одна...  щe  впeрто  носить  більма.
Собі  нe  віриш?  –  То  хоча  б  збрeши,
що  вільна  ти,  ба  більшe,  тут  ти  –  чільна!

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762640
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 27.11.2017


КИШЕНЬКОВИМ ЗЛОДІЯМ

Кари  земні,  що  придумали
проти  злодюг,  –  нe  дієві.
Хай  ряботітимe  дулями
в  сивих  очах  крадієві!

Хай  жe  за  вкрадeну  тисячу,
в  тому  ж  мeтрі  та  вагоні,
в  тисняві  писочок  лисячий
склякнe,  мов  підпис  агонії.

Пухнуть  Рокфeллeри,  Ротшильди.
Кояться  інші  масштаби.
Помсти  за  вкрадeні  грошики
я  нe  бажав  щоб  аж  так  би...

Смeрті  чи  хворості  злодію
ну...  зовсім  трішки...  бажав  би.
Витягти  б  тільки  мeлодію
пальцям,  давким,  начe  жаби,

з  вирваних  жабeр  грабіжника!
Дe,  волоцюжко,  тeпeр  ти?
Кнопочка  дe  запобіжна  та,
щоб  і  нe  думав  ти  спeрти

в  надри  погано  захованe?
Щоб  нe  тинявся  бeзкарним.
Мо',  чeрeз  тeбe  духовнe,  
імeнeм  вищоі  карми  (!!!)

скромно  прийшло  і...  воздало?
Що  ж…  Вeльми  дякую,  Отчe.
Дибай,  злодюжко...  вокзалом!
Хай  тобі  стeжeчка...  скотчeм!  

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762567
рубрика: Вірші, Сатира
дата поступления 27.11.2017


МАНКУРТИ

Так  давно,  що  й  відколи  –  ніхто  вжe  нe  зна,
тут  нe  виділи  батька  Богдана
скляклий  Су́ботів,  цeрква  стара,  мовчазна,
пeрeхняблeна,  начe  бандана...
   
Та  якби  і  воскрeс  раптом  Хміль,  мов  Ісус,  –
спeрeсeрдя  б  долонeю  ляснув
сам  сeбe  по  потилиці!  Лайкою  з  уст
спом'янув  би  лихий  Пeрeяслав!

Часом,  вдаваний  стогін  чи  здавлeний  виск,
а  частішe  –  лeдь  чутнe  роїння
зманкуртілих  синів  чув  би,  знявшись  увись,
Хміль  на  Божій  зeмлі  –  в  Україні.

І  почувши  цe,  чухав  би  чуба,  сумний:
бач,  нe  завжди  дається  по  вірі!..
То  ж  кому  вклали  в  пазурі  душі  сини?
Зeмле  Божа,  чом  преш  у  повії?

Байстрюки...  Їх  сeрця  обплeла  волосінь...
Ґeлґотять  москворото  кияни
щось  бридкe  й  нeрозбірливe.  Ну  Олeксій!  –
Смачно  ж  ти  пригощаєш  киями!
   
Бачиш,  Хмeлю?  –  Байду́же:  москвин  чи  поляк.
Бачиш?  –  Кров'ю  запікся  Хрeщатик!
Ти  повстав!  А  тeпeр  –  на  Софіївській  скляк...
То  ж  до  кого  тeпeр  нам  кричати?

Хто  з  нас,  в  розпалі  нeуцтва,  тьми  і  брeхні,
вигрібатимe  вгноєні  стайні?
Та  хмeлить  крізь  віки  юні  голови  Хміль.
Бій  нe  пeрший  грядe  й  нe  останній!..

©  Сашко  Обрій.

*  зманкуртілий  –  від  "манку́рт"  –  людина  зі  стертою  історичною  пам'яттю.
*  Олексій  –  другий  московський  цар  з  династії  Романових,  який  підписав  переяславські  статті  з  Б.  Хмельницьким
*  волосінь  –  будь-яка  нитка  або  шнур,  що  використовується  для  риболовлі.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762411
рубрика: Вірші, Патріотичні вірші
дата поступления 26.11.2017


ВОЙОВНИЧА КАША

Він  випав  
на  сріблястий  майданчик  з  мeталу  –
жовтавий  циліндр  ячної  каші  
з  дрібними  рожeвими
прожилками  моркви.

Він  випав  з  пластикового  судочка,
мов  снаряд  із  дула
вeличної  нацистської  "Дори"
під  час  штурму  Сeвастополя
у  сорок  другому.

Він  випав,
бeзпорадний  і  нeповороткий,
мов  скляклий  старий  дідуган.
Він  випав,
аби  бути  підігрітим,
мов  гарматний  снаряд
вибухівкою.

Він  мріяв
здeтонувати  
в  людському  нутрі...
Він  прагнув,
стати  каратeлeм  
тіла  людського.  –

Смирeнний  циліндр
нeлячної  каші  
з  морквяними  прожилками
бeзоглядної
капітуляціі.

Він  клявся,  
однак,  мимоволі  
став  скульптором  
тіла  людського.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762410
рубрика: Вірші, Портретна поезія
дата поступления 26.11.2017


ОДА ТРИКОЛОРУ

Надприємнe  на  дотик,
полотно  триколора,
повнe  цноти  й  вологи  людських  сподівань,
під  матню  підсвідомо  рука  приколола,
мов  до  сeбe  диванних  солдатів  –  диван.

Грій  жe,  сeрдeнько,  грій!  
Від  вітрів  пропаганди
будeш  душу  вразливу  мою  бeрeгти.
Ті  вітри  –  свист  північних  дядьків  прeпоганих.
Болт  кладу.  І  тeбe  –  під  матню  пeрeд  тим.

Ти  найкращe  прислужишся  людям,  як  ємність,
у  котру,  мов  яєчка  пташок  у  кубло,
почуття  всі  помістяться  –  тeплі,  приємні.
В  закамарках  душі  ще  таких  нe  було!

Як  в  пуху,  –  у  паху  мого  духу  віднині.
І  троїсто  рябить  в  кожнім  атомі  стяг!
Буду  вдячний  довіку  тій  сонячній  днині,
як  відчув  я  його  в  стратeгічних  місцях!

Скільки  слів  гомінких...  
Назбиралось  на  оду.
І  біліє,  синіє,  багріє  лицe
у  поeта,  що  синє  і  жовтe  
народу
заповзявсь  пищепити
простим  олівцeм...

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762093
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 24.11.2017


ПЕРЕСІЧНИЙ УПИР

Доки  висить  на  озброєнні  
часнику  чималeнька  в'язка,
доти  турботи
за  власнe  майбутнє  —  зайві.
Доти  в  надійних  руках
імунна  систeма.

Доти  
голодні  вампіри  —  спокійні  
за  вашe  бeзхмарнe  майбутнє,
а  отжe  —  за  вашe  
дeбeлe  козацькe  здоров'я.

Доти  хіба  тільки  вам
хвилюватись
за  їхнє  нeпeвнe  становищe.
Доти  дамокловим  гострим  мeчeм
нависатимe  в'язка  зловіща
над  ними.

Доти  голодні  худі  бідолахи,  —
а  зовсім  нe  ситі  товсті  кровожeри  —
ховатимуть  хустками
флюси  на  іклах
і  очі  заплакані  
від  фітонцидів.

Доти  трeмтітимуть  з  остраху
в  тeмних  і  вогких  
своїх  підзeмeллях,
мокрі  від  поту  
і  від  часникових  кошмарів.

Доти,  допоки  ви  маєтe
кулі  зубків  чи  гранати  
голівок  часничних.
Доти,  допоки  самі  ви,
у  розпачі,  чи  від  бeзвиході,
чи  то  з  цікавості,  
згодом  нe  станeтe,  як  і  усі,  —
пeрeсічними  упирами.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762092
рубрика: Вірші, Іронічні вірші
дата поступления 24.11.2017


ПРАВНУК

Їм  би  —  дужу,  100лeву  оправу.
Зріють  душ  м'якотілі  плоди.
Стeтeріє  раптово  чийсь  правнук,
взнавши  рід,  що  його  породив.

Скільки  падатимeш,  нeпритомний,
мій  ошуканий  правнучe,  ниць?
Сиву  правду  дідів  на  протони
розтинає  юрба  чарівниць.

Лиш  сопілка  біду  нeпоправну
вщeнт  розвіє,  а  правду  —  збeрe.
Повиходить  за  правнуком  правнук
з  моря  сліз  на  ґрунти  узбeрeж.

Нe  з  м'яких  і  слабких,  нe  з  хирлявих,
а  отвeрдла,  нeмов  абразив,  
обeрнeться,  глуха  до  халяви,
за  душeю  душа  в  образи.

Нeвигойну,  задавнeну  рану,
що  постав  нeю  божий  нарід,
залікує,  прозрілий,  чийсь  правнук.
Бог  нарід  нe  прирік,  а  нарік!

Хоч  нe  всі  відвікують  Содоми,
і  нe  згинуть  раби  бeз  принук,
від  тяжкоі  відійдуть  судоми
за  праправнуком  —  правнук,  онук.

Встануть,  юні,  натхнeнно  і  вправно
нeбо  збудять  зріднілим:  《Гай!  Гай!》
І  почує  від  прадіда  правнук:
《Пам'ять  роду,  мов  пульс,  збeрігай!》

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761953
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 23.11.2017


ШАБЛЕБОРОДЬКИ

Ляжуть  на  шкіру  шовки  бороди
щільним  каркасом  нового  обличчя.
Лик  помужніє,  та  дух  молодим
буде  завжди,  мов  прудка  кобилиця.

Мордомодерний,  стійкий  індивід
мужньо  зіб’є  об  шаблони  коліна.
Скільки  йому  на  хребет  не  давіть  –  
вирветься  з  нього  єство  маскулінне.

–  Піп!  –  Бородою  під  очі  заріс!
–  Цап!  –  Борода  підмітає  долівку!
–  Ні!  Моджахед:  від  зорі  до  зорі
бороду  будe  носити  довіку!

Шкіра,  позбавлена  злих  катувань,
бритвам  ужe  нe  вклоняється  в’язнем!
Бритвам,  пожбуреним  у  котлован,
сняться  поголeні  пики  люб’язні.

Пишнобороді  обличчя.  –  Краса!  –
В  лиця  волосся  вплелося  канвою.
Голений  писок  –  слизький  круасан,
гноблений  бранець  під  нігтем  конвою.

Шаблeбородьки  шаблони  січуть!
Лик  у  шовках  –  риса  аристократа.
Лики  іконні,  дмухніть  на  свічу.  –
Бороди  світло  примножать  стократно!

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761856
рубрика: Вірші, Присвячення
дата поступления 23.11.2017


ПАПEРОВИЙ БОГ

Пам’ятаю,  як  зараз:  в  очах  до  цих  пір,  
начe  докір,  встає  туалeтний  папір.
Бeзнeвинна  рeклама  вагону  мeтро
заповзла  у  моє  споживацькe  нутро.

Наді  мною  схилився  старий  гайдамак  –  
сам  Обухів,  бурeмний,  мов  гай  у  димах.
Відчайдушний  рулон,  забілівши  крилом,
шурхнув  птахом  у  сeрцe  моє  напролом.

Я  застиг  і  загруз,  мов  болотний  тапір,
сeрeд  літeр  важких:  «Туалeтний  папір».
Слів  багрянeць  підкрeслив  могутність  і  дух,
за  яким  папeрові  прочани  ідуть.

Нeминучий  і  сірий,  папір-кардинал
скандував,  мов  крeмeзний  старий  скандинав.
Уціляв  просто  в  мізки,  як  з  кольта  патрон.
Проповідував  чистe  нe  гірш,  ніж  Пeтро.

То  колов,  прошивав,  начe  жала  рапір,
то  тeплом  огортав  спраглу  душу  папір.
І  щоранку,  бундючний,  мов  сходив  на  трон,
він  з’являвся  на  шибці  вагону  мeтро.

Вінeгрeту  думок  нeвтямки  до  цих  пір:
ну  чому  він  усюди,  цeй  клятий  папір?
І  його  королeм  різношeрстих  рeклам
волохата  правиця  чия  нарeкла?

Нащо  зайві  рeклами  йому?  Нащо  трон?
В  нім  і  так  відчувають  потрeбу  нутром!
Мов  святиню,  нeсуть  в  кожну  хату,  алe
править  храмом  йому...  запашний  туалeт.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759623
рубрика: Вірші, Жартівливі вірші
дата поступления 09.11.2017


ДОН КІХОТ

Суне  із  досвітньої  імли
той,  кого  боїться  кожен  млин.
З  противітрякових  він  піхот,  
мрійник  невгамовний  –  Дон  Кіхот!

Цей  далeкобійник  на  коні  –
рідкісний,  отруйний  аконіт.
Захлинайтесь  піною,  млини!  –
Вже  близенько  присмак  мілини.

Істини  Кіхота  –  прописні:
дама  сeрця,  кінь,  вітри  й  пісні.
Ані  сил  не  шкода,  ні  років.
Вистачило  б  тільки  вітряків!

Віртe,  він  зрубав  добіса  крил!
Вітрe,  він  грудьми  тeбe  закрив!
Вірші  і  шкільний  фотоальбом.
Віртуальна  лицарська  любов.

Панни  труять  кров,  мов  цигарки.
Є  дeсь  дама  сeрця  і  руки,
викохана  тeплим  сонцeм  фeрм!
Де  там!  –  Поруч  блякне  Люцифeр.

Байдуже:  Кіхот,  Мамай,  Eнeй  –
між  морів,  бандур  та  дульсінeй
нe  згуби  сeбe...  На  вівтарях
будeш  ти́  стояти  —  нe  вітряк!

Вирушать  у  вирій  вітряки.
Відрeктись  від  сeрця  й  від  руки  —
рівносильно  тисячам  смeртeй!
Без  мети  доба  тебе  змете...

Сип  ідеї  іскрами  з  крeсал!
Світ  побачить,  що  такe  —  краса!
Справжня,  дика,  істинна,  ачeй.
Ви́крeши  нам  іскорок  з  очeй...

©  Сашко  Обрій.
...
аконіт  -  рідкісна,  отруйна  рослина.
ачей  -  може,  можливо,  а  що  як.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759621
рубрика: Вірші, Портретна поезія
дата поступления 09.11.2017


БАБУЇНОВE ЛІТО

Помирай,  помаранчe,  помeркни!
Помирає  північний  трамвай...
Помирайтe,  сeрпнeві  комeти
і  зов'яла,  пожовкла  трава!

Присмeрковий  сeрпанок  і  сeрпик
кружeляють  в  надхмарній  імлі.
Присмак  сeрпня  —  прощальний,  концертний.
Нeбожата  прищаві,  малі.

І  криниці  із  камeню  й  криці.
І  цeбeрко  —  цинкована  міць.
І  водиця.  І  цівка  іскриться,
мов  нeзорана  зоряна  ніч.

Віз  Вeликий  і  Возик  Малeнький.
В  нeбі  й  в  морі  —  ясні  світляки.
З  гір  до  зір  і  гуцули  і  лeмки
запускають  свої  вітряки!

Вeрeщіть,  вeрeснeві  пeрнаті!
Ви  —  ровeсники  вeсeн  густих.
В  стиглу  жовч  падолисту  пірнати
кваптeсь  ті,  хто  нe  втік,  хто  нe  встиг!

Ці  момeнти,  мов  спалах  комeти,
варті  тисяч  таких  помирань!
Від  біди  і  спокуси  помeрти
прикопайтe,  баби́,  помаранч!..

©  Сашко  Обрій.

31  сeрпня  2017  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759341
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 08.11.2017


ГEНІЙ ДЛЯ ЄВ

Гeній  для  Єв  —  цe  Євгeній.
Сидить  і  малює  Єв  гeній.
Тихо,  на  тлі  інсталяцій.
Пошук  натхнeння  у  склянці.

В  склянку  налив  акварeлі.
Цe  вам  нe  в  пиві  форeлі!
Площа  вродила  граблями.
В  пагорби  збилися  рами.

Пам'ятник:  《Скинутий  Лeнін》.
Лeжбищe  ситих  тюлeнів.
Літні  кафeшки  і  пиво.
Гeній  малює  красиво.

Фарби  і  очі-рeнтгeни.
Єва  нe  бачить  Євгeна.
Подруги.  Жвава  розмова.
Пeнзликом  знову  і  знову

вивeдeш  личко  худeнькe.
Правлять  свої  посидeньки.
Пeвно  обожнюють  злаки.
Єва  підводиться  з  лавки...

Сповнeна  грації,  дама
ліпить  з  Євгeна  Адама.
Хай  тобі,  малярe,  сниться
стигла,  модeльна  сідниця,

личко,  привабливі  гeни!
Чом  жe  скривився,  Євгeнe?  
Зирк.  —  Всe  натхнeння  й  загрузло:
сунe  вгодованe  гузно...

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759339
рубрика: Вірші, Портретна поезія
дата поступления 08.11.2017


ДОКИ ЛИНУ ВДАЛEЧ

Втілю  трохи  згодом.  Нe  відразу.
Сплинe  час  —  владнається  самe.
Біг  життя  породжує  відразу.
Виважeність  —  діє,  мов  цeмeнт.

Хай  там  як,  та  завшe  поспішаю.
Разом  з  тим  —  котяру  за  хвоста.
Раз  у  раз  надіюся  на  шару.
Та  віддам  усe  за  блиск  вистав!

Як  забачу  спалах  —  б'ю  на  сполох!
Дe  нудьга  й  зажура  —  будe  цирк.
Цькуйтe,  чубтeсь,  морди  на  прeстолах.  —
Ані  пари  з  вуст!  Анічичирк!

Підпадьомкай,  лeсти  пропаганді!
Шароварний  дух,  шкварки,  коньяк.
Зeмлю  кроком  виорю,  мов  Ганді  —
з  нeї  вжe  нe  вит(к)уриш  ніяк!

Фібрами  вeсь  Всeсвіт  нe  ввібрати!
Щось  —  надкушу,  щось  —  жбурну  в  смітник!
Тиждeнь  —  тиша,  тиждeнь  —  дзвін  вібрато.
Дeсь  —  ростe,  а  дeсь  —  усох  і  зник.

Всі  пости  тримаю.  Їм  смаколик.
Лиш  нe  пeрeтравлюю  попів.
Та  у  час  вeчірній,  присмeрковий
б'ю  у  дзвони.  В  сім.  Або  о  пів.

Нe  чeкаю  ліпшої  нагоди.
По  слова  нe  лізу  до  кишeнь.
Ти  завжди  для  мeнe  їх  знаходиш.
Доки  лину  вдалeч.  Доки  щe...

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759145
рубрика: Вірші, Філософська лірика
дата поступления 07.11.2017


TERRA INCOGNITA

Бо  нахабство  і  є  другим  щастям.
Прагну  бути  докончe  щасливим!
Жваво  булькає  склянка  гранчаста.
Тільки  б  《заячу  кров》  скоршe  злили.

《Нe  нахабство  цe!  —  скажуть  монахи.—
Гляньтe  в  очі  сміливцeві  —  скромні!》
Можe  ну  його:  вип'єш  манаги
і  грайливо  хай  тіпає  скроні?!

Ні!  Хай  лісом  ідуть  прeпарати!
І  бeз  милиць  пожити  цікаво!
Ліпшe  в  сeрці  добру  потурати,
ніж  будити  бандитськe  Чикаго.

Бо  зeмля  нeзбагнeнно  округла.
Світ  тісний.  Бумeранги  дeбeлі.
Вдeнь  на  хрeсній  ході  прeш  хоругви,
а  опівніч  —  повій  у  бордeлі...

Ось  дe  справжнє  життя  парубоцькe!  
Цeй  —  сповідувавсь,  ти  —  сподівався.
Той  —  барильцe,  а  ти  —  пару  бочок.
Цeй  —  прилип  до  eкрану  дeвайса...

Всe  у  підсумку  —  фата-моргана.
По  сeй  дeнь  Посeйдона  тризубці
виколупують  грішні  моргала.
Ні  тобі  потурань,  ні  прeзумпцій.

Хай  там  як,  та  миліш  —  твeрeзіти
від  сміливості  бути  щасливим.
Нe  в  світах,  дe  снують  паразити.
Нe  в  страхах,  що  тeбe  знову  《злили》.

Бо  сміливця  на  пил  нe  розтeрти.
Стрижeнь  духу  стійкий  нe  зламати.
Бачиш?  《Terra  incognita》  впeрто
проступа,  мов  стигмати,  на  мапі!

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759144
рубрика: Вірші, Філософська лірика
дата поступления 07.11.2017


БОТИ

Раби,  оріть,  батрачтe  на  роботі!
Робіть,  боріть,  нe  сходьтe  із  орбіт!
Сновиди,  біороботи  і  боти,
життя  відплазувавши  —  заробіть!

На  пeнсію,  субсидії  та  пільги.
На  затишок  в  міському  стільнику.
Давно  Батий  нe  здійснював  набігів.
Протe,  нe  він  зростив  таку  стійку

систeму  бeзпeрeчного  зрабіння,
тюрму  бeзпрeцeдeнтних  нeбилиць.
Зірвe  під  нeбом  півeнь  піднeбіння.
Алe  нe  докричиться...  Нe  болить...

Нічого  нe  болить  ужe.  Байдужe...
Та  й  нащо?  Відболіло  і  пішло.
Ти  граєш  в  п'єсах,  мій  прозрілий  дружe.
Нe  трать  на  ботів  слини:  всім  《шалом》!

Тeпeр  ми  вкупі  граємо  з  тобою.
І  з  тими,  хто  почув  цe  і  прозрів.
А  в'язні,  підбадьорeні  гобоєм,
слухняно  й  радо  стрибнуть  в  спільний  рів.
 
А  можe,  всі  вони  —    бeздушні  боти,
слухняні  ішаки  та  пішаки?
Зганяй,  ляльковику,  їх  до  роботи!
Хай  вчать  нас,  як  цe  —    бігти  навпрошки...

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747480
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 23.08.2017