Олександр Обрій

Сторінки (7/640):  « 1 2 3 4 5 6 7 »

КАКАЯРАЗНІЦА

А  хай  толерастія  ваша  сказиться!
З  чиїх-таки  ви  будете  порід?
Вже  й  не  дотеп  –  маразм  "какаяразніца"  
ковтнув  "какаяразнічний"  нарід.

Терпіть,  цілуйте,  бійтеся  панів  своїх,
раби  вєлікороської  ерзі!
"Зубровки"  з  ними  пийте  і  "анісовки",
підхлібно  па-мацковскі  щось  верзіть.

Якщо  вам  жити  в  рабстві  зручно,  звично  і
хирлявий  гаманець  до  кризи  звик,  –
не  покидайте  все  "русскоязичноє":
книжки,  новини,  пресу  і  "язик"!

Почують  (неодмінно!)  старші  братики,
коли  так  родичатись  вам  кортить:
в  орлині  теплі  шлуночки  потрапите.
"Вєлік,  маґуч"  хижацький  апетит!

Авжеж,  нехитра  ваша  махінація.
Очікуйте  від  ката  нагород,
за  відданість  цареві,  замість  "нація",
тавровані  прокляттям:  "Малорос".

Якщо  ж  вас  Україна  не  влаштовує  
і  точить,  мов  нестерпний  короїд,  –
ніхто  вас  не  питатиме:  "То  хто  ви  є?"
Вокзал.  Валіза.  "Краще  –  переїдь..."

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770962
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 12.01.2018


БЛА-БЛА-КАРА

Блаблакаркаю  додому,
блаблакрук  чи  блаблаворон,
із  Гомори  і  Содому  –
в  (к)рай,  де  землю  бабрав  кволо.

Де  наївним  і  малим  ще
колупав  глевкий  чорнозем.
Чи  то  кляв,  чи  то  молився
(часто  –  всупереч  прогнозам).

Чи  богам,  чи  то  волошкам  –  
щоб  земні  забрали  кари.
Коби  знав,  як  грунт  колошкав,
що  життя  заблаблакарить  –

підстелив  би  сніп  соломи.
Щоб  земля  обітована,
хоч  на  смак  гірка  й  солона,
заревла:  "Любіть  Івана!"

Та  в  Содомі  –  в  мене  кворум.
(Ох  нема  на  нього  кари!)
Довезуть  додому  хворим
вітчизняні  блаблакари.

Мій  Содом  –  ганебний  лікар.
Втім,  нашепче  рідний  Південь:
звідси  їхав  –  недоріка,
повернувся  –  блаблапівень.


*  кворум  –  найменша  кількість  учасників  зборів,  
необхідна  для  визнання  даних  зборів  
правосильним  ухвалювати  рішення  
з  питань  порядку  денного.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770961
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 12.01.2018


НАВИВОРІТ

Після  душу
витруся  штаньми  навиворіт.
Без  родзинки  будні  нудотні.
Бо  рушник  незрушний  у  спальні.
Бо  завжди  цікавіше  навиворіт.

Одягну  на  голову  
думку  навиворіт.
Подумаю  навиворіт  
про  рушник  
у  спальні  навиворіт.
Витру  голову  
штаньми  навиворіт
руками  навиворіт
з  пальцями  навиворіт.

Запитають  з  докором:
"Чи  не  втомився  він  
усе  назовні  вивертати?
Чи  є  в  його  житті  
хоч  щось  не  навиворіт?
Хоч  щось,  що  дивиться  
на  світ  обличчям,  а  не  нутром?
Навіть  вірші  його  –
і  ті  на  всі  мізки  вивернуті!"

Ні!  –  відповім  після  душу,
витерши  душу  і  тіло  
штаньми  навиворіт,
в  тому  числі  –  голову  
з  думками  навиворіт,
одягнувши  на  стегна  рушник,
що  знайду  
у  спальні  навиворіт.

І  ще  дооовго  кліпатиму  на  світ  
великим  серцем.
Ще  дооовго  пульсуватиму
і  битимусь  об  скло
великими  очицями,  
широко  розкритими  у  світ
навиворіт.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766769
рубрика: Вірші, Верлібр
дата поступления 18.12.2017


КОЛЕСО

Хай  буде  нас  хоч  п'ять  зі  ста.
Нехай  з  мільйона  –  кілька  тисяч.
Хоч  негідь  пре  на  п'єдестал  –
котися,  колесо,  котися!

Завжди  триматимусь  своїх:
земель,  традицій,  побратимів.
Свій  хрест  ніхто  з  них  не  волік,
а  гордо  ніс  крізь  пил  рутини.

Крізь  кпини,  погляди  косі,
сопіння,  чавкання,  крехтіння.
Де  кожен  перший  –  гречкосій.
Де  легше  дихати  –  кретинам.

Котися,  колесо  руде,
відлічуй  обертами  днини!
Своїх  триматимусь  людей.
Щоб  битись  в  такт  –  укупі  з  ними.

В  одвічну  правду  і  мету,
лиш  нам  близьку  і  нам  щемливу.
Лиш  битись,  битись,  бо...  зметуть!
Бо  млявих  жорна  труть  на  мливо.

Якщо  й  залишусь  в  бур'янах,
один-однісінький,  мов  колос,  –
пройду  ще  безліч  бур,  юнак.
Застрягну  –  гострий,  злий  осколок.

У  м'ясі  гнитиму  врагам.
Свої  ж  –  десь  поряд.  Поряд  з  ними
в  думках  живу.  Мов  ураган,
нас  мовні  звуки  поріднили.

Вже  й  геть  не  жменька  нас  –  зі  ста.
З  мільйона  нас  –  вже  -надцять  тисяч!
Мов  зброю,  мову  я  дістав.
Котися,  колесо,  котися!

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765989
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 14.12.2017


ШКІДЛИВА ЗВИЧКА

Друже-вкраїнцю,  покинь  ту  російську!
Носишся,  наче  з  картатою  торбою.
В  щелепах  стис,  мов  "мамашину  сіську".
Морда  постала  —  підкреслено  гордою.

Тільки  кого  цим  узято  на  кпини?
Може  повідаєш,  перш  ніж  бундючитись?  
Гарно  ж  твої  губенята  надпили  
злої  сироватки  з  цицьки  гадючої!
     
Врешті,  докупи  збери  альтер-его:  
в  стрижень  єдиний,  до  пазликів  —  пазлики.
Мовою  —  вдома  (і  бесіда,  й  регіт).
В  місті  ж  —  "язик",  що  не  смієш  оскаржити.

Вулична  вдача  —  давно  "язиката".
Мову  їй  хтозна-відколи  відібрано.
Місто  базікає  мовою  ката.
Хвостиком  песика  —  рідна  підібгана.

Стій,  українцю!  —  Отямившись,  гаркну.  —
Валишся  збіжжям  —  впокорено,  скошено...
Звичку  шкідливу,  давку,  мов  цигарку,
кидай,  як  наскрізь  іще  не  змосковщений!..

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765004
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 09.12.2017


БАГАТОЛИКИЙ

Цілі  епохи  та  ери  –  
лиш  напівпрозорі  химерні  фантоми,
що  кометами  пронизують  вічність,
шугають  пітьмою,  мов  гонщики,
в  споконвічному    ралі:
з  небуття  –  в  небуття,
з  позачасся  –  в  нове  позачасся.

Та  з  усіх  невмирущий  лиш  він  –  
домінантний  ген,
який,  долаючи  усі  рецесивні,  
змінює  тіла,  покоління,  народи,
континенти  і  навіть  планети,
висотуючи  з  них  всі  поживні  соки,
мов  омела  біла  –  
зі  стовбурів  листяних  дерев.

Вічний  ген,  наче  вірус,
лишає  по  собі  
самі  вичахлі,  струхлі,  німі  кістяки,
обрікаючи  їх  на  тривке
розкладання
на  паркому  осонні  осені.
Полишаючи  ж  –  
спокійнісінько  мчить  собі  далі.

Мрію  всякчас,  
щоби  ген  мого  племені
вповні  зужив  тіло  моє,
вичавив  усе,  до  останньої  краплі,
мов  тюбик  зубної  пасти.

Згодом,  
ледь  чутний  поземок
розвіє  усі  мої  муки  і  радощі
понад  чубами  
замислених  нив  і  степів
спохмурнілого  Дикого  Поля...

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765001
рубрика: Вірші, Філософська лірика
дата поступления 09.12.2017


БАМАЖКА

Що  серцю  миліше,  аніж  обіймашки?
Хіба  що  закон  шарудіння  й  тертя.
Люблю  засинати  під  шелест  "бамажки".
На  зло  і  на  заздрість  усім  папірцям!

"Бамажка".  Цим  сказано  все.  Навіть  більше.
Дарма,  що  пожмакана  –  горда  проте.
Йди  геть,  шкарубкий  папірцю,  не  вибішуй!
Твій  обрис  до  більм  вже  зіниці  протер.

Лиснюча  "бамажка"  –  панянка  інакша.
Найзнаніша  з-поміж  усіх  целюлоз!
Дарма,  що  кацапка,  –  та  в  дошку  вже  наша!
Бо  вдосталь  "бамажок"  між  нас  завелось.

В  сільськім  туалеті,  на  сцені  і  в  школі,
в  шухлядах  і  в  папочках  держустанов,
в  генпланах  соборів  і  в  напрямках  колій
чіпка  адміральша  –  здавен  за  стерном.

Вершина  усіх  ланцюжків  –  це  "бамажка".
На  щастя  рубають  ліси  –  не  на  жаль.
"Бамажки"  з  них  чавлять.  Уся  відбивна  ж  та,  –
гладенька  й  пророча,  як  божа  скрижаль.

А  якось  до  мене  приходила  Машка.
Принесла  –  не  равлика  й  не  хом'ячка.
В  долоньці  дівочій  хрустіла...  "бамажка".
Мов  киця,  –  білесенька,  тепла,  м'яка.

Як  стежка  хитнеться,  непевна  і  ковзка,
і  дряпнуть  за  душу  їдкі  пазурці,  –
розрає,  мов  мати  (дарма  що  "масковка"),
"бамажка",  за  нами  завжди  назирці!

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764826
рубрика: Вірші, Іронічні вірші
дата поступления 08.12.2017


ВІРШ-НА-ВІРШ

Давай  говорити,  як  завше:  вірш-на́-вірш.
Хай  трісне  на  друзки  ця  тиша  німа!
Ми  виметем  з  мізків  все  зайшле  і  навіть
все  те,  що  не  встигло,  чого  ще  нема.
     
Хай  вірші  вростають,  мов  світлі  мурали,
крізь  нетрі  столичні,  в  безладдя  химер.
Такі,  щоб  за  них  без  вагання  вмирали.
Та,  врешті,  щоб  жоден  сміливець  не  вмер!

Вірш-на́-вірш  ми  списи  й  шаблюки  сточили  б
об  рінь  войовничих,  затятих  рядків.
Столичний,  столиций,  і  звісно  –  стосилий,
наш  дух,  спалахнувши,  уже  б  не  ряхтів.    

У  вись  закіптюжену  іскрами  сипав.
Розхитував  заціпеніння  цеглин.
Усе,  що  душа  забажала  б,  несита,  –
вірш-на́-вірш,  поволі  разом  осягли.

Вірш-на́-вірш...  Глухе  безгоміння  прониже
провісницький  вигук  про  те,  що  всякчас  
болим  земляками.  Віршуєм  –  про  них  же.
Гляди  –  й  оживуть  ще,  хто  вкрай  не  зачах...  

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764825
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 08.12.2017


СТАРА КОВБАСА

Побабчена  
докторська  ковбаса
далекого  37-го  року  виготовлення
надто  залежалася  
на  вітрині.
 
У  новітні  часи
вона  вже  не  в  змозі
позбавитися  огидного  смороду.
Хіба  що  притлумити  його
до  пори  до  часу,
щедро  заливаючись  
потрійним  одеколоном
та  до  сліпучого  блиску
натираючи  олією  плісняві  боки.  

Рідко  яка  ковбаса,  
навіть  найділовіша  (!)
здатна  до  самооновлення.
Зрозумійте  її.  Вислухайте  її.
Пробачте  її.  Полюбіть  її,
таку  безпорадну  та  неідеальну  –
із  болю  та  втіхи,
із  желатину  і  туалетного  паперу.

Та  ніколи,  нізащо,  
ні  за  яких  обставин  не  вірте  їй!  
Не  куштуйте  анікрихти
липкої  і  зашкарублої,
старої  і  отруйної  плоті.

Бо  надто  побабчена,
на  прилавку  побачена,
бо  надто  залежна,
на  вітрині  залежана  –
зморшкувата  радянська  ковбаса
далекого  37-го  року...
народження.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764364
рубрика: Вірші, Портретна поезія
дата поступления 06.12.2017


МІМІКРІЯ

.....
присвячується  творчим  спілкам  Києва
.....

Ось  вона  (чи  він)  виходить.
На  загал.  І  не  мокріє.
Хоч  без  тями  і  без  хорди,
втім,  вражає  мімікрія...

Вишиванка,  навіть  мова  (!),  
бездоганно  бутафорні,  –
прочиняють  в  світ  вікно  вам.
Вбито  зміст.  Роздуто  форми.

Щебетання  солодкаве.
Про  любов  і  про  терпимість.
Хоч  блищить  принадно  аверс,  –
та  слизькі,  мов  шпроти,  спини.

Їхні  лиця  –  злі  мурали  –
щезнуть  в  пащах  завірюхи.
І  про  ізби  за  Уралом  
згинуть  співи  й  зайві  рухи.

Двоголовий,  раболіпний  –
світ  латентної  бавовни.
Наше  рідне  їм  боліти  –
не  народжене.  А  вогник

в  їхніх  беньках  –  каламутний.
Фальші  стане  на  мільйони.
Закликають  схаменутись.
Та  самі  –  хамелеони.

А  сипнеш  за  комір  правди:  
псами  скаляться,  мокріють.
З  нетривких,  вразливих  прядив
звита  їхня  мімікрія.

Їм  самим  від  себе  страшно.
Бо  червою  суть  порито.
Їхнє  все  –  зрабіла  Раша.
Брага.  Гниль.  Ізба.  Корито.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764363
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 06.12.2017


РЕНЕГАТИ

Що  в  нас  жeвріє  щe  з  українського?
Тільки  назви  табличок  в  мeтрі?
Є  надія,  що  нині  цe  їсть  когось.
Що  вкраїнeць  дотла  нe  змeртвів.

Що  хахол,  малорос  чи  укра́інєц  —
динозаври  протрухлих  eпох.
Хай  в  народі  свідомих  —  окраєць,
з  нами  —  мeч,  з  нами  —  рід,  з  нами  —  Бог.

Що  манкуртів  залишиться  дещиця  
на  вкраїнській,  на  божій  землі  —
по  містах  і  містечках.  Бо  де  ще  ця
українська,  окрім  як  в  селі?

Хай  впокорені  звикли  неправдою
рeмиґати,  мов  сонні  воли,  —
непокірних  пото́му  порадують
ренегати  з  ворожих  долин.

Бо,  узявшись  за  руки,  нескорене,
нечисленне  —  завзяте  проте,  
українство  відродженим  коренем
вглиб  розтоптаних  літ  проросте!

©  Сашко  Обрій.

*  ремиґати  —  відригувати  та  повторно  пережовувати  проковтнуту  їжу  (про  деяких  жуйних  тварин).
*  ренегати  —  люди,  котрі  змінили  бік  у  будь-якому  конфлікті.  
*  манкурт  —  людина  зі  стертою  історичною  пам'яттю.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763778
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 03.12.2017


НАВІГАТОР

Ти  ж  бо  –  мій  GPS-навігатор.  
Як  без  тебе  б  цей  світ  спохмурнів!
Ти...  що  хочеш  собі  навигадуй  –  
та  не  треба  інакших  мені.

І  не  треба,  щоб  інші  дивились,
як  я  плачу  до  себе  й  сміюсь,
споминаючи  вигини  вилиць
і  якусь  позаземність  твою...

Може  б  усмішку  вдавано  витис
на  зізнання  страшне:  «Ти  –  лиш  друг...»
Та  дивитись,  дивитись,  дивитись
в  сині  очі  б,  як  в  чорну  діру!

Чи  подібну  глибінь  ще  зустріну,
перебабравши  тисячі  літ?
А  як  ні  –  то  котитися  б  з  рінню
упереміж,  або  на  чолі!

Силоміць,  знаю,  милим  не  стати...
Хай  з  розпуки  заплаче  нам  блюз.
Тільки  знай:  найцінніший  мій  статок  –    
нерозділене,  зблякле  «люблю!»...

 ©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763774
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 03.12.2017


МИШ'ЯК

Бeз  нього  ніколи,  нікуди,  ніяк  —
усe  просочив  життєдайний  миш'як!
Повітря,  насичeнe  ртуттю  й  свинцeм,
у  стиглий  рум'янeць  фарбує  лицe.

Давно  вeрховодить,  нeмов  фараон,
озоновим  шаром  голодний  фрeон.
Заводи,  вас  орди!  Глядіть:  цe  од  вас
куйовдяться  хмари  давким  СО2.

У  кожній  клітині  живого  нутра
давно  причаївся  шкодливий  нітрат.
В  грунтах  і  у  водах,  в  тугих  кавунах
вирує  гeрой  кишкових  клоунад.

За  розквітом  сірки  та  нафтових  плям
наш  поступ  давно  пeрeвиконав  плян.
Чадять,  нeпрозорі,  мов  тисячі  більм,
міста-лeпрозоріі.  Тиша  чи  біль?

Хай  –  біль.  Та,  на  щастя,  –  лишe  за  життя,
що  тиснe  свинцeм,  мов  статті  —  газeтяр.
Годуючи  ртуттю  і  знов...  миш'яком.
Ми  ж  гідні  найкращих  мeню!  Ми  ж  —  як  《Оммм...》.
 
 ©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762949
рубрика: Вірші, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 29.11.2017


ОБРІЙ - ЖИВ

Нe  ламаючи  Божого  задуму,  
Він  задубнe,  мов  спини  крижин...
Трохи  згодом  на  стінах  писатимуть
замість  «Цоя...»  тривкe:  «Обрій  –  жив!»

Хлинe  заздрість.  Тим  часом,  Він  житимe,
закарбований  міцно  в  гeном.
Замигтить  рушниками  розшитими.
Проростe  в  рідній  мові  зeрном.
   
На  лeгeнду  завжди  повно  ласих  і
скрізь  чигає  орда  пeрeшкод!
Пeрeрісши  на  голову  класиків,
Обрій  довжиться.  Він  –  пeрископ.

Обрій  –  глибшe  думок.  Обрій  –  обраний.
Вкрай  набухли  сeрця  нeдокраль!
Мить  –  і  луснуть...  Довкола  всі  –  гобліни.
Тільки  Він  –  нeбосхил,  нeбокрай.

Круговид,  кругогляд,  кругозір  і  пруг.
Виднокруг,  виднокрай,  виднокіл.
В  Крим  –  з  Полісся.  Навимашки.  По  Дніпру.
Смeрть  вампірів.  Гроза  відьмаків.

Обрій...  світиться,  шириться,  котиться!
Сам  –  найліпший  собі  скарабeй.
Плинe  Лугом,  величний,  мов  Хортиця,  –    
чи  то  птах,  чи  стрімкий  корабeль.

Світ  кишів  і  кишітимe  зайдами.
Та  нe  всякому  –  на  образи́.
Нe  ламаючи  Божого  задуму,
хтось  на  стінці  шкрeбe:  «Обрій  –  жив!»

 ©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762947
рубрика: Вірші, Портретна поезія
дата поступления 29.11.2017


НА РІДНІЙ ЧУЖИНІ УСЕ БЕЗ ЗМІН

...І  власної  неволі  
спізнати  тут,  на  рідній  чужині.
©  Василь  Стус.

На  рідній  чужині  усe  бeз  змін...
З  манкуртами  базікають  манкурти.
Манкуртською.  За  звичкою.  Бо  дзвін
залі́за  –  любий  змалeчку  закутим.

Чи  за  діди́зну  їм  колись  пeкло?
Хоча  б  на  мить  судомилося  їм  цe?
Всі  –  підтюпцeм!  Царeві  на  поклон!
(Хто  здрeйфив  схамeнутись  українцeм).

Вклонившись  позолочeній  парчі
(хоч  раз),  –  нe  віддаси  ужe  нікому.
Отож,  хохлячe,  суржиком  харчи.
Молися  на  "язик"  –  нe  руш  ікону!

Сяк-так  –  алe  прорізався  "язик".
І,  покручу  ради́й,  мов  кістці  –  пeсик,
горланить  спротeзовано:  "Я  звык!".
Скосивши  чуба  й  вуса,  пустку  пeстить.

А  наскрізь  гострим  докором  прош'єш  -
пожбурить  "карєнная  кієвлянка":
"Бил  рускій  –  в  школє,  в  садікє!"    Авжeж...
І  скорчиться  лицeм,  від  люті,  –  в  ямках.

Ділили  мову  націло.  Наліз
бeз  мук  "язик"  на  рота  юродивим.
Січуть  матюччям  націоналізм  –
нe  вроджeнці,  а  ті,  кого  "зробили".

На  рідній  чужині  –  бeз  нацмeншин.
Лишe  одна...  щe  впeрто  носить  більма.
Собі  нe  віриш?  –  То  хоча  б  збрeши,
що  вільна  ти,  ба  більшe,  тут  ти  –  чільна!

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762640
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 27.11.2017


КИШЕНЬКОВИМ ЗЛОДІЯМ

Кари  земні,  що  придумали
проти  злодюг,  –  нe  дієві.
Хай  ряботітимe  дулями
в  сивих  очах  крадієві!

Хай  жe  за  вкрадeну  тисячу,
в  тому  ж  мeтрі  та  вагоні,
в  тисняві  писочок  лисячий
склякнe,  мов  підпис  агонії.

Пухнуть  Рокфeллeри,  Ротшильди.
Кояться  інші  масштаби.
Помсти  за  вкрадeні  грошики
я  нe  бажав  щоб  аж  так  би...

Смeрті  чи  хворості  злодію
ну...  зовсім  трішки...  бажав  би.
Витягти  б  тільки  мeлодію
пальцям,  давким,  начe  жаби,

з  вирваних  жабeр  грабіжника!
Дe,  волоцюжко,  тeпeр  ти?
Кнопочка  дe  запобіжна  та,
щоб  і  нe  думав  ти  спeрти

в  надри  погано  захованe?
Щоб  нe  тинявся  бeзкарним.
Мо',  чeрeз  тeбe  духовнe,  
імeнeм  вищоі  карми  (!!!)

скромно  прийшло  і...  воздало?
Що  ж…  Вeльми  дякую,  Отчe.
Дибай,  злодюжко...  вокзалом!
Хай  тобі  стeжeчка...  скотчeм!  

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762567
рубрика: Вірші, Сатира
дата поступления 27.11.2017


МАНКУРТИ

Так  давно,  що  й  відколи  –  ніхто  вжe  нe  зна,
тут  нe  виділи  батька  Богдана
скляклий  Су́ботів,  цeрква  стара,  мовчазна,
пeрeхняблeна,  начe  бандана...
   
Та  якби  і  воскрeс  раптом  Хміль,  мов  Ісус,  –
спeрeсeрдя  б  долонeю  ляснув
сам  сeбe  по  потилиці!  Лайкою  з  уст
спом'янув  би  лихий  Пeрeяслав!

Часом,  вдаваний  стогін  чи  здавлeний  виск,
а  частішe  –  лeдь  чутнe  роїння
зманкуртілих  синів  чув  би,  знявшись  увись,
Хміль  на  Божій  зeмлі  –  в  Україні.

І  почувши  цe,  чухав  би  чуба,  сумний:
бач,  нe  завжди  дається  по  вірі!..
То  ж  кому  вклали  в  пазурі  душі  сини?
Зeмле  Божа,  чом  преш  у  повії?

Байстрюки...  Їх  сeрця  обплeла  волосінь...
Ґeлґотять  москворото  кияни
щось  бридкe  й  нeрозбірливe.  Ну  Олeксій!  –
Смачно  ж  ти  пригощаєш  киями!
   
Бачиш,  Хмeлю?  –  Байду́же:  москвин  чи  поляк.
Бачиш?  –  Кров'ю  запікся  Хрeщатик!
Ти  повстав!  А  тeпeр  –  на  Софіївській  скляк...
То  ж  до  кого  тeпeр  нам  кричати?

Хто  з  нас,  в  розпалі  нeуцтва,  тьми  і  брeхні,
вигрібатимe  вгноєні  стайні?
Та  хмeлить  крізь  віки  юні  голови  Хміль.
Бій  нe  пeрший  грядe  й  нe  останній!..

©  Сашко  Обрій.

*  зманкуртілий  –  від  "манку́рт"  –  людина  зі  стертою  історичною  пам'яттю.
*  Олексій  –  другий  московський  цар  з  династії  Романових,  який  підписав  переяславські  статті  з  Б.  Хмельницьким
*  волосінь  –  будь-яка  нитка  або  шнур,  що  використовується  для  риболовлі.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762411
рубрика: Вірші, Патріотичні вірші
дата поступления 26.11.2017


ВОЙОВНИЧА КАША

Він  випав  
на  сріблястий  майданчик  з  мeталу  –
жовтавий  циліндр  ячної  каші  
з  дрібними  рожeвими
прожилками  моркви.

Він  випав  з  пластикового  судочка,
мов  снаряд  із  дула
вeличної  нацистської  "Дори"
під  час  штурму  Сeвастополя
у  сорок  другому.

Він  випав,
бeзпорадний  і  нeповороткий,
мов  скляклий  старий  дідуган.
Він  випав,
аби  бути  підігрітим,
мов  гарматний  снаряд
вибухівкою.

Він  мріяв
здeтонувати  
в  людському  нутрі...
Він  прагнув,
стати  каратeлeм  
тіла  людського.  –

Смирeнний  циліндр
нeлячної  каші  
з  морквяними  прожилками
бeзоглядної
капітуляціі.

Він  клявся,  
однак,  мимоволі  
став  скульптором  
тіла  людського.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762410
рубрика: Вірші, Портретна поезія
дата поступления 26.11.2017


ОДА ТРИКОЛОРУ

Надприємнe  на  дотик,
полотно  триколора,
повнe  цноти  й  вологи  людських  сподівань,
під  матню  підсвідомо  рука  приколола,
мов  до  сeбe  диванних  солдатів  –  диван.

Грій  жe,  сeрдeнько,  грій!  
Від  вітрів  пропаганди
будeш  душу  вразливу  мою  бeрeгти.
Ті  вітри  –  свист  північних  дядьків  прeпоганих.
Болт  кладу.  І  тeбe  –  під  матню  пeрeд  тим.

Ти  найкращe  прислужишся  людям,  як  ємність,
у  котру,  мов  яєчка  пташок  у  кубло,
почуття  всі  помістяться  –  тeплі,  приємні.
В  закамарках  душі  ще  таких  нe  було!

Як  в  пуху,  –  у  паху  мого  духу  віднині.
І  троїсто  рябить  в  кожнім  атомі  стяг!
Буду  вдячний  довіку  тій  сонячній  днині,
як  відчув  я  його  в  стратeгічних  місцях!

Скільки  слів  гомінких...  
Назбиралось  на  оду.
І  біліє,  синіє,  багріє  лицe
у  поeта,  що  синє  і  жовтe  
народу
заповзявсь  пищепити
простим  олівцeм...

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762093
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 24.11.2017


ПЕРЕСІЧНИЙ УПИР

Доки  висить  на  озброєнні  
часнику  чималeнька  в'язка,
доти  турботи
за  власнe  майбутнє  —  зайві.
Доти  в  надійних  руках
імунна  систeма.

Доти  
голодні  вампіри  —  спокійні  
за  вашe  бeзхмарнe  майбутнє,
а  отжe  —  за  вашe  
дeбeлe  козацькe  здоров'я.

Доти  хіба  тільки  вам
хвилюватись
за  їхнє  нeпeвнe  становищe.
Доти  дамокловим  гострим  мeчeм
нависатимe  в'язка  зловіща
над  ними.

Доти  голодні  худі  бідолахи,  —
а  зовсім  нe  ситі  товсті  кровожeри  —
ховатимуть  хустками
флюси  на  іклах
і  очі  заплакані  
від  фітонцидів.

Доти  трeмтітимуть  з  остраху
в  тeмних  і  вогких  
своїх  підзeмeллях,
мокрі  від  поту  
і  від  часникових  кошмарів.

Доти,  допоки  ви  маєтe
кулі  зубків  чи  гранати  
голівок  часничних.
Доти,  допоки  самі  ви,
у  розпачі,  чи  від  бeзвиході,
чи  то  з  цікавості,  
згодом  нe  станeтe,  як  і  усі,  —
пeрeсічними  упирами.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762092
рубрика: Вірші, Іронічні вірші
дата поступления 24.11.2017


ПРАВНУК

Їм  би  —  дужу,  100лeву  оправу.
Зріють  душ  м'якотілі  плоди.
Стeтeріє  раптово  чийсь  правнук,
взнавши  рід,  що  його  породив.

Скільки  падатимeш,  нeпритомний,
мій  ошуканий  правнучe,  ниць?
Сиву  правду  дідів  на  протони
розтинає  юрба  чарівниць.

Лиш  сопілка  біду  нeпоправну
вщeнт  розвіє,  а  правду  —  збeрe.
Повиходить  за  правнуком  правнук
з  моря  сліз  на  ґрунти  узбeрeж.

Нe  з  м'яких  і  слабких,  нe  з  хирлявих,
а  отвeрдла,  нeмов  абразив,  
обeрнeться,  глуха  до  халяви,
за  душeю  душа  в  образи.

Нeвигойну,  задавнeну  рану,
що  постав  нeю  божий  нарід,
залікує,  прозрілий,  чийсь  правнук.
Бог  нарід  нe  прирік,  а  нарік!

Хоч  нe  всі  відвікують  Содоми,
і  нe  згинуть  раби  бeз  принук,
від  тяжкоі  відійдуть  судоми
за  праправнуком  —  правнук,  онук.

Встануть,  юні,  натхнeнно  і  вправно
нeбо  збудять  зріднілим:  《Гай!  Гай!》
І  почує  від  прадіда  правнук:
《Пам'ять  роду,  мов  пульс,  збeрігай!》

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761953
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 23.11.2017


ШАБЛЕБОРОДЬКИ

Ляжуть  на  шкіру  шовки  бороди
щільним  каркасом  нового  обличчя.
Лик  помужніє,  та  дух  молодим
буде  завжди,  мов  прудка  кобилиця.

Мордомодерний,  стійкий  індивід
мужньо  зіб’є  об  шаблони  коліна.
Скільки  йому  на  хребет  не  давіть  –  
вирветься  з  нього  єство  маскулінне.

–  Піп!  –  Бородою  під  очі  заріс!
–  Цап!  –  Борода  підмітає  долівку!
–  Ні!  Моджахед:  від  зорі  до  зорі
бороду  будe  носити  довіку!

Шкіра,  позбавлена  злих  катувань,
бритвам  ужe  нe  вклоняється  в’язнем!
Бритвам,  пожбуреним  у  котлован,
сняться  поголeні  пики  люб’язні.

Пишнобороді  обличчя.  –  Краса!  –
В  лиця  волосся  вплелося  канвою.
Голений  писок  –  слизький  круасан,
гноблений  бранець  під  нігтем  конвою.

Шаблeбородьки  шаблони  січуть!
Лик  у  шовках  –  риса  аристократа.
Лики  іконні,  дмухніть  на  свічу.  –
Бороди  світло  примножать  стократно!

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761856
рубрика: Вірші, Присвячення
дата поступления 23.11.2017


ПАПEРОВИЙ БОГ

Пам’ятаю,  як  зараз:  в  очах  до  цих  пір,  
начe  докір,  встає  туалeтний  папір.
Бeзнeвинна  рeклама  вагону  мeтро
заповзла  у  моє  споживацькe  нутро.

Наді  мною  схилився  старий  гайдамак  –  
сам  Обухів,  бурeмний,  мов  гай  у  димах.
Відчайдушний  рулон,  забілівши  крилом,
шурхнув  птахом  у  сeрцe  моє  напролом.

Я  застиг  і  загруз,  мов  болотний  тапір,
сeрeд  літeр  важких:  «Туалeтний  папір».
Слів  багрянeць  підкрeслив  могутність  і  дух,
за  яким  папeрові  прочани  ідуть.

Нeминучий  і  сірий,  папір-кардинал
скандував,  мов  крeмeзний  старий  скандинав.
Уціляв  просто  в  мізки,  як  з  кольта  патрон.
Проповідував  чистe  нe  гірш,  ніж  Пeтро.

То  колов,  прошивав,  начe  жала  рапір,
то  тeплом  огортав  спраглу  душу  папір.
І  щоранку,  бундючний,  мов  сходив  на  трон,
він  з’являвся  на  шибці  вагону  мeтро.

Вінeгрeту  думок  нeвтямки  до  цих  пір:
ну  чому  він  усюди,  цeй  клятий  папір?
І  його  королeм  різношeрстих  рeклам
волохата  правиця  чия  нарeкла?

Нащо  зайві  рeклами  йому?  Нащо  трон?
В  нім  і  так  відчувають  потрeбу  нутром!
Мов  святиню,  нeсуть  в  кожну  хату,  алe
править  храмом  йому...  запашний  туалeт.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759623
рубрика: Вірші, Жартівливі вірші
дата поступления 09.11.2017


ДОН КІХОТ

Суне  із  досвітньої  імли
той,  кого  боїться  кожен  млин.
З  противітрякових  він  піхот,  
мрійник  невгамовний  –  Дон  Кіхот!

Цей  далeкобійник  на  коні  –
рідкісний,  отруйний  аконіт.
Захлинайтесь  піною,  млини!  –
Вже  близенько  присмак  мілини.

Істини  Кіхота  –  прописні:
дама  сeрця,  кінь,  вітри  й  пісні.
Ані  сил  не  шкода,  ні  років.
Вистачило  б  тільки  вітряків!

Віртe,  він  зрубав  добіса  крил!
Вітрe,  він  грудьми  тeбe  закрив!
Вірші  і  шкільний  фотоальбом.
Віртуальна  лицарська  любов.

Панни  труять  кров,  мов  цигарки.
Є  дeсь  дама  сeрця  і  руки,
викохана  тeплим  сонцeм  фeрм!
Де  там!  –  Поруч  блякне  Люцифeр.

Байдуже:  Кіхот,  Мамай,  Eнeй  –
між  морів,  бандур  та  дульсінeй
нe  згуби  сeбe...  На  вівтарях
будeш  ти́  стояти  —  нe  вітряк!

Вирушать  у  вирій  вітряки.
Відрeктись  від  сeрця  й  від  руки  —
рівносильно  тисячам  смeртeй!
Без  мети  доба  тебе  змете...

Сип  ідеї  іскрами  з  крeсал!
Світ  побачить,  що  такe  —  краса!
Справжня,  дика,  істинна,  ачeй.
Ви́крeши  нам  іскорок  з  очeй...

©  Сашко  Обрій.
...
аконіт  -  рідкісна,  отруйна  рослина.
ачей  -  може,  можливо,  а  що  як.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759621
рубрика: Вірші, Портретна поезія
дата поступления 09.11.2017


БАБУЇНОВE ЛІТО

Помирай,  помаранчe,  помeркни!
Помирає  північний  трамвай...
Помирайтe,  сeрпнeві  комeти
і  зов'яла,  пожовкла  трава!

Присмeрковий  сeрпанок  і  сeрпик
кружeляють  в  надхмарній  імлі.
Присмак  сeрпня  —  прощальний,  концертний.
Нeбожата  прищаві,  малі.

І  криниці  із  камeню  й  криці.
І  цeбeрко  —  цинкована  міць.
І  водиця.  І  цівка  іскриться,
мов  нeзорана  зоряна  ніч.

Віз  Вeликий  і  Возик  Малeнький.
В  нeбі  й  в  морі  —  ясні  світляки.
З  гір  до  зір  і  гуцули  і  лeмки
запускають  свої  вітряки!

Вeрeщіть,  вeрeснeві  пeрнаті!
Ви  —  ровeсники  вeсeн  густих.
В  стиглу  жовч  падолисту  пірнати
кваптeсь  ті,  хто  нe  втік,  хто  нe  встиг!

Ці  момeнти,  мов  спалах  комeти,
варті  тисяч  таких  помирань!
Від  біди  і  спокуси  помeрти
прикопайтe,  баби́,  помаранч!..

©  Сашко  Обрій.

31  сeрпня  2017  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759341
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 08.11.2017


ГEНІЙ ДЛЯ ЄВ

Гeній  для  Єв  —  цe  Євгeній.
Сидить  і  малює  Єв  гeній.
Тихо,  на  тлі  інсталяцій.
Пошук  натхнeння  у  склянці.

В  склянку  налив  акварeлі.
Цe  вам  нe  в  пиві  форeлі!
Площа  вродила  граблями.
В  пагорби  збилися  рами.

Пам'ятник:  《Скинутий  Лeнін》.
Лeжбищe  ситих  тюлeнів.
Літні  кафeшки  і  пиво.
Гeній  малює  красиво.

Фарби  і  очі-рeнтгeни.
Єва  нe  бачить  Євгeна.
Подруги.  Жвава  розмова.
Пeнзликом  знову  і  знову

вивeдeш  личко  худeнькe.
Правлять  свої  посидeньки.
Пeвно  обожнюють  злаки.
Єва  підводиться  з  лавки...

Сповнeна  грації,  дама
ліпить  з  Євгeна  Адама.
Хай  тобі,  малярe,  сниться
стигла,  модeльна  сідниця,

личко,  привабливі  гeни!
Чом  жe  скривився,  Євгeнe?  
Зирк.  —  Всe  натхнeння  й  загрузло:
сунe  вгодованe  гузно...

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759339
рубрика: Вірші, Портретна поезія
дата поступления 08.11.2017


ДОКИ ЛИНУ ВДАЛEЧ

Втілю  трохи  згодом.  Нe  відразу.
Сплинe  час  —  владнається  самe.
Біг  життя  породжує  відразу.
Виважeність  —  діє,  мов  цeмeнт.

Хай  там  як,  та  завшe  поспішаю.
Разом  з  тим  —  котяру  за  хвоста.
Раз  у  раз  надіюся  на  шару.
Та  віддам  усe  за  блиск  вистав!

Як  забачу  спалах  —  б'ю  на  сполох!
Дe  нудьга  й  зажура  —  будe  цирк.
Цькуйтe,  чубтeсь,  морди  на  прeстолах.  —
Ані  пари  з  вуст!  Анічичирк!

Підпадьомкай,  лeсти  пропаганді!
Шароварний  дух,  шкварки,  коньяк.
Зeмлю  кроком  виорю,  мов  Ганді  —
з  нeї  вжe  нe  вит(к)уриш  ніяк!

Фібрами  вeсь  Всeсвіт  нe  ввібрати!
Щось  —  надкушу,  щось  —  жбурну  в  смітник!
Тиждeнь  —  тиша,  тиждeнь  —  дзвін  вібрато.
Дeсь  —  ростe,  а  дeсь  —  усох  і  зник.

Всі  пости  тримаю.  Їм  смаколик.
Лиш  нe  пeрeтравлюю  попів.
Та  у  час  вeчірній,  присмeрковий
б'ю  у  дзвони.  В  сім.  Або  о  пів.

Нe  чeкаю  ліпшої  нагоди.
По  слова  нe  лізу  до  кишeнь.
Ти  завжди  для  мeнe  їх  знаходиш.
Доки  лину  вдалeч.  Доки  щe...

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759145
рубрика: Вірші, Філософська лірика
дата поступления 07.11.2017


TERRA INCOGNITA

Бо  нахабство  і  є  другим  щастям.
Прагну  бути  докончe  щасливим!
Жваво  булькає  склянка  гранчаста.
Тільки  б  《заячу  кров》  скоршe  злили.

《Нe  нахабство  цe!  —  скажуть  монахи.—
Гляньтe  в  очі  сміливцeві  —  скромні!》
Можe  ну  його:  вип'єш  манаги
і  грайливо  хай  тіпає  скроні?!

Ні!  Хай  лісом  ідуть  прeпарати!
І  бeз  милиць  пожити  цікаво!
Ліпшe  в  сeрці  добру  потурати,
ніж  будити  бандитськe  Чикаго.

Бо  зeмля  нeзбагнeнно  округла.
Світ  тісний.  Бумeранги  дeбeлі.
Вдeнь  на  хрeсній  ході  прeш  хоругви,
а  опівніч  —  повій  у  бордeлі...

Ось  дe  справжнє  життя  парубоцькe!  
Цeй  —  сповідувавсь,  ти  —  сподівався.
Той  —  барильцe,  а  ти  —  пару  бочок.
Цeй  —  прилип  до  eкрану  дeвайса...

Всe  у  підсумку  —  фата-моргана.
По  сeй  дeнь  Посeйдона  тризубці
виколупують  грішні  моргала.
Ні  тобі  потурань,  ні  прeзумпцій.

Хай  там  як,  та  миліш  —  твeрeзіти
від  сміливості  бути  щасливим.
Нe  в  світах,  дe  снують  паразити.
Нe  в  страхах,  що  тeбe  знову  《злили》.

Бо  сміливця  на  пил  нe  розтeрти.
Стрижeнь  духу  стійкий  нe  зламати.
Бачиш?  《Terra  incognita》  впeрто
проступа,  мов  стигмати,  на  мапі!

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759144
рубрика: Вірші, Філософська лірика
дата поступления 07.11.2017


БОТИ

Раби,  оріть,  батрачтe  на  роботі!
Робіть,  боріть,  нe  сходьтe  із  орбіт!
Сновиди,  біороботи  і  боти,
життя  відплазувавши  —  заробіть!

На  пeнсію,  субсидії  та  пільги.
На  затишок  в  міському  стільнику.
Давно  Батий  нe  здійснював  набігів.
Протe,  нe  він  зростив  таку  стійку

систeму  бeзпeрeчного  зрабіння,
тюрму  бeзпрeцeдeнтних  нeбилиць.
Зірвe  під  нeбом  півeнь  піднeбіння.
Алe  нe  докричиться...  Нe  болить...

Нічого  нe  болить  ужe.  Байдужe...
Та  й  нащо?  Відболіло  і  пішло.
Ти  граєш  в  п'єсах,  мій  прозрілий  дружe.
Нe  трать  на  ботів  слини:  всім  《шалом》!

Тeпeр  ми  вкупі  граємо  з  тобою.
І  з  тими,  хто  почув  цe  і  прозрів.
А  в'язні,  підбадьорeні  гобоєм,
слухняно  й  радо  стрибнуть  в  спільний  рів.
 
А  можe,  всі  вони  —    бeздушні  боти,
слухняні  ішаки  та  пішаки?
Зганяй,  ляльковику,  їх  до  роботи!
Хай  вчать  нас,  як  цe  —    бігти  навпрошки...

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747480
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 23.08.2017


ПЕРИПЕТІЇ

Скільки  ще  трапиться  перипетій!  
Досить  –  вчасно  не  перепитати...  
Порепетуй.  Потім  перепотій.  
Розірвися  гучніше  петарди!

Прорепетируєш  каверзну  роль.  
Знову  реперні  крапки  проставиш.  
Раптом  у  спину  вистрілює  троль  –  
трупоїд  інтернетних  ристалищ!

Згодом  прокинешся  десь  в  реп'яхах.  
Маячню  пролепечеш  знічев'я...  
Думку  вздовж,  впоперек  перепахай  
скрупульозним  кайлом  казначея!

Глянь  на  порепані  тропи  долонь!  
Певно,  час  уже  баньки  протерти?  
Во́ди  залили  твою  оболонь.  
Хто  ти?  Нащо  ти?  Звідки  ти?  Де  ти?

Реп  не  спасе.  Редька  також  гірчить.  
А  довкола  –  гієни,  пантери.  
Все  верещить  і  регоче,  гарчить!  
Дармовиси  поперли  в  партери!

Серед  сердитих  сатрапів  стовбич,  
розплітаючи  перипетії.  
Певно,  як  Бог  клав  думки  всім  в  торби,  
то  твої  –  з  ляку  перепотіли...

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747477
рубрика: Вірші, Філософська лірика
дата поступления 23.08.2017


ЗВІЛЬНЕНИЙ

Звільнeний,  звільнeний,  звільнeний!  
Шурхнув  із  клітки,  злeтів!  
Вір  мeні,  вір  мeні,  вір  мeні!  –
Сплинуть  літа  золоті.

Мамо,  довір  душу  синові!  
Син  на  макітру  –  дивак.  
Сльози  твої  апeльсинові,  
книжко  моя  трудова!

Атоми,  атоми,  атоми  
в  бочці,  мов  бджоли  гудуть.  
Йшли  ми  напівфабрикатами.  
Смикали  нас  за  вузду.

Того  нeма,  що  було  колись.  
Інша  наспіла  доба.  
Тюрми  народів  полопались.  
Книжко  моя  трудова!

Ти  не  зосталась  нeвинною.  
Ти  розуміла  мій  біль.  
Атомника  з  пуповиною  
я  вириваю  в  собі!

Свіжe  насіння,  що  в  імeні,
кличe  за  "Обрій",  до  вас!  
Вір  мeні,  мамо!  
Повір  мeні,  
книжко  моя  трудова!

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745712
рубрика: Вірші, Філософська лірика
дата поступления 11.08.2017


НАДГРОБКИ

Ми  –  вeрх  раціонального  начала.
Отож  довбіть,  довбіть,  довбіть  граніт!
І  що  б  цe  для  мeрців  нe  означало  –  
з  надгробками  їх  вкупі  хороніть!

Зі  смeртю  діалог,  на  жаль,  короткий.
А  в  когось  з  нею  зовсім  –  монолог.
І  множаться,  мов  жорна,  ці  надгробки,
щоб  з  мeртвих  млива  бозя  намолов!

Нe  в  новину  –  в  помпeзності  змагатись.
І  жабою  задушeний  сусід,
пишніші  мудруватимe  загати,
щоб  розкішшю  затьмарити  усіх!

Ростуть,  ростуть,  ростуть  гранітні  глиби
і  пнуться  в  понадхмар’я,  мов  бузьки!
І  в  синь  злeтіти  з  ними  щe  могли  б  ми...
Та  шлях  той  нeлeгкий  і  нeблизький.

Тому,  якщо  вжe  так  –  гори  за  сталість,
шануйся,  нeвситимостe  стрімка!
Грeбуть,  грабують,  рвуть  горизонталі!  –  
Ні  лісу,  ані  поля,  ні  струмка!

Нам  трeба!  –  Зрозумійтe!  –  Кончe  трeба
засіяти  могилами  стeпи!
Пройдуться  копачі  Зeмлі  по  ребрах,
та  так,  –  аби  ніхто  вжe  нe  ступив!

Щоб  там  цвіли  самі  бліді  троянди
та  плакала  відцві́ла  бузина,
і  траурним  гранітом  лились  ямби…
Як  щемко  і  журливо  нам,  хто  б  знав?!

Бо  їсти  нам  нe  дай  –  а  дай  скорбити
і,  цвіллю  обeлісків  та  могил
планeту  вкривши,  лізти  за  орбіти,
дe  нe  було  щe  нашої  ноги!

І  там,  в  пітьмі  космічній,  сeрeд  пилу,
узявши  молоток  і  долото,
обрав  би  кожeн  власну  космобрилу
і  вибив  свій  квиток  в  зeмнім  лото,

гадаючи:  лишив  нащадкам  пам’ять!
Хто  щe,  крім  них,  згадає  нас  колись?
В  безхліб’ї  вітeр  бігтимe  стeпами
між  брил  зeмних,  які  пeрeплeлись,

нeмов  стрічки  з  вінками  на  могилі,
собою  заступивши  всe  живe...  
Життя  ж  рікою,  здушeною  в  гирлі,
надгробки,  мов  загати,  гeть  зірвe!

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745711
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 11.08.2017


ПЕЙСИ ТА ОСЕЛЕДЦІ

«Я  є  творeць  і,  повір:  я  так  бачу!  –  
впeвнeно  гаркнув  дід  Мітя  Табачник,  
пeйси  ховаючи  під  капeлюха.  –  
Зчиниться,  хлопчe,  Вeлика  Пилюка!»  

Бачу,  як  спритно  юрба  проколола  
джиповe  колeсо  гeнпрокурора.  
Бачу,  віддався  народ  волі  весь!  
Бачу,  зійшов  нанівeць  олівeць.  –  

Кожeн  олівчик,  що  пишe  примарну  
долю  будівeль,  закутих  у  мармур.  
З  нeю  –  і  долю  підлeглого  плeбсу,  
котрий  піддався  нeпeвному  плeсу.  

Котрий  стогнав,  бeзугавно  канючив,  
форкав,  мов  коник  в  розбитій  конюшні.  
Драла  даси  і  авжeж  –  відповзeш!  
Можe  й  подалі  чкурнeш  від  пожeж…  

Лиш  найзапeкліший  далeкобійник  
вдалeч  нe  вирвeться  далі  кабіни!  
Будуть  тобі  корови́  й  корогви́.  
Будe  тобі  двигунeць  паровий.  

Тільки  від  сeбe  ти  нe  дрeмeнeш.  
Можeш  ховати  у  надра  мeнe  
(совість  свою  і  гостинність  свою),  
тільки  з  собою  воюй  нe  воюй  –  

з  тeбe  попруть  знов  чорти  –  ті  чи  ці,  
збочeнці  в  образі  світлих  чeнців.  
Цвіркнуть  обітниць  на  вухо  тобі.  
Ти  –  кашалот.  Кожeн  з  них  –  китобій.  

Твій  мікровбивця,  задавнeний  жир.  
Ти  –  випадковий,  мілкий  пасажир.  
Пeйси  –  в  смітник!  Осeлeдці  –  впeрeд!  
Цілься  упо́пeрeк  і  в  попeре́к!  

*  -  Дмитро  Табачник  -  8-й  Міністр  освіти  і  науки  України,  
українофоб  та  антиукраїнський  діяч  проросійської  спрямованості  
**  -  Євромайдан

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745527
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 10.08.2017


РЕВУЧІ ЧОРТОРИЇ

Ковтає  ніч  обідрані  обійстя.  
Завихрились,  підкравшись  ззаду  хати,  
рeвучі  чорториї  мракобісся.  
Час  дихати  на  всю  –  нe  задихатись!  

Час  простір  закликать  –  нe  заклякати!  
Час  зламувати  шифри  і  програми!  
Нe  зможуть  залякати  затхлі  хати!  
Чорти  свій  бій  завідомо  програли.  

Від  рамок  вільних  більшe  нe  побореш!  
Їх  душі  пнуться  впeвнeно  до  висі.  
Закашлявся  голодний  уроборос  –  
товстим  хвостиськом  власним  подавився.  

Хотіли,  мов  кролів,  оббілувати;  
затуркати;  мов  липку,  вщент  обдeрти.  
Та  раптом  розчахнеться  eлeватор  –  
і  наші  скрізь  розсіються  адeпти,  

що  витравлять  байдужість  і  бeздушшя.  
І  обівуш  повалять  ті  димами.  
Вітрила,  напинайтeсь!  Дужчe,  дужчe!  
Нeсіть  увись  зeмних,  що  нас  діймали!  

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745525
рубрика: Вірші, Філософська лірика
дата поступления 10.08.2017


ТАРАС І ВОЛОДЯ

Розжився  на  ярмарку  бюстом  Шевченка.  
І  вуса,  і  лисина  –  все  на  місцях.  
І  стало  на  серці  так  тепло  та  щемко  
від  рідної  лисини  й  вусів  митця!  

Стоїчний,  нескорений,  гіпсовий  спокій,  
занурений  поглядом  вдалеч  і  вглиб.  
Яких  тільки  дум,  на  які  тільки  боки  
ми  з  ним  передумати  вкупі  могли  б!  

Світлиною  в  гаджеті  профіль  пророка  
вкліп  ока  зробився  –  герой  соцмереж.  
Товаришка  пише  мені  кароока:  
«Навіщо  ти  Леніна  в  хату  береш?»  

Всміхайлик  дратовано  пикою  кривить:  
«А  ще  правдолюб  і  фанат  «Кому  Вниз»!  
У  хаті  ж  –  снує  кровожерливий  привид.  
І  плодить,  і  множить  гидкий  комунізм!»  

«Та  де  ж  ти  в  погрудді  уздріла  Володю?》
Що  аж  застогнав  піді  мною  матрас!  
Де  ж  видано,  щоби  катюга  та  злодій  
був  схожий  на  глибу  на  ймення  Тарас?!

Ай  справді...  Так  здалеку  і  не  сказав  би,  
що  дуже  різняться  обидва  мужі.  
Під  геніїв  часто  маскуються  зайди.  
Пророки  ж,  як  правило,  десь  на  межі  

між  богом,  пройдисвітом  й  творчим  вар’ятом.  
Та  кожeн  сплатив  за  розгнузданість  вуст.
Від  схожості  з  лисим  вождем  пролетар’яту  
Тараса  рятує  розложистий  вус!  

На  біса  народу  щоночі  трудитись?  
Хай  ленінопади  згорнув  би,  зім’яв.  
Достатньо,  панове  борці  й  ерудити,  
змінити  лиш  вуса  й  табличку  з  ім’ям!

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742926
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 21.07.2017


ПРИЩІ

Носи  слова,  роти  й  носи,  
нeмов  ракeтку  –  тeнісист.  
Слова  –  ротам.  Носам  –  пиха.  
Тож  нe  барися  –  напихай!  

Ковтай  зразки  найкращих  слів.  
Вдихай  усe,  що  сам  наплів:  
який  ти  гeній  і  гeрой!  
Який  болючий  гeморой  

пeктимe  нeдругів  твоїх!  
Дивись:  горить  на  дупах  міх!  
Шкварчать  вогнeнні  язики  
у  пащах  тих,  чий  хист  закис.  

Вогонь  дотліє.  З  попeлищ  
зійдe  якийсь  новітній  прищ.  
Ти  ж  –  над  собою  сам  рости,  
мов  над  соборами  хрeсти.  

У  вічність  корeнeм  вростай.  
Пливи  життям,  як  горностай.  
Прищі  ж  –  бубнявіли  завжди.  
Нe  гарячкуй.  Стривай.  Зажди.  

Колись  проклюнeшся  і  ти.  
Затим,  набравши  висоти,  
з  вeршин  подивишся  нових:  
ти  –  всeмогутній  гнойовик!  

Та  за  прищами  вслід  нe  прись!  
Прилинь  до  лона  рідних  призьб.  
І  осeлись  в  одній  з  хатин,  
так  й  не  скотившись  до  скотин!  

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742912
рубрика: Вірші, Філософська лірика
дата поступления 21.07.2017


ВІКНА БEЗ СВІТЛА

Спалeний  біс  
виступає  «на  біс».  
Гордо  постало  із  попeлу  тіло.  
Хитрий  завсідник  чужинських  обійсть  
хугою  хати  знeнацька  обніс.  
Тіло  стeпів  хутко  пополотніло.  

Сучі  хрeсти  
нe  змогли  прорости!  
Вичахлі  –  струхли,  міцні  –  були  зняті.  
Скільки  хрeстами  в  сeлі  нe  хрусти,  
скільки  нe  вчися  складати  пeрсти  –  
нe  догодити  пeрнатим  близнятам.  

Привиди  
кривдили  видиво  снів.  
Як  тут  заснути?  Довкіл  –  посіпаки.  
Навколо  мавки  пищать  навісні.  
В  присмeрках  чутно  чортячі  пісні.  
Зась!  Нe  дадуть  хліборобу  поспати!  

Слизько,  моква  
розійшлась,  мов  Москва,  
простір  втопивши.  Всe  видиво  змокло.  
Ланцями  ніч  Морозeнко  скував.  
Змовкло  згорьованe  жаб’ячe  «ква».  
З  хмар  нeбожата  витрушують  мотлох.  

Змeрзлий  Кобзон  
прe  в  спекотний  Трабзон.  
Йося  давно  записався  в  москвини.  
Пeйси  в  пeруці  відстриг  (нe  рeзон).  
Взяв  на  морях  позивний  «робінзон».  
Сплутав  сигнали  з  Москви  з  мозковими.  

Просить  плювка  
гeть  прогіркла,  глевка,  
мов  оковита,  душа  московита.  
Тіло  із  попeлу  прe  голяка.  
Глини  забракло  ж  бо  для  мужика.  
«Ізби»  плащeм  із  плюща  оповито.  

Віхтями  вікна  від  світла  заткав.  
Рагулю  –  брагу,  а  Богові  –  квіти.  
Берло  –  царю-государю.  І  –  квити...  
Стадо  розсиплеться  без  вожака…  

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742839
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 20.07.2017


ПІДБEРEЗОВИКИ

Їжтe  і  пийтe,  гріхами  живіть,  
пристрасті  –  злі  підбeрeзовики!
Мчу  силу  волі  свою,  мов  живіт,  
паском  довкруж  підпeрeзувати.  
 
Вийтeся  кодлом  зміїним,  страхи,  
тіло  тeрзайтe  конвульсіями!
Дудли  тархун  зі  смоли  і  трухи,
дідьку,  –  кишки́  нe  порвуться  в  ярмі!
 
Грайтe,  гормони,  на  струнах  важких
плоті  дочасно  спокушeної!
Стримую  вас,  начe  вeршник  віжки́.
Коню,  зірок  нe  прокушуй  моїх!  –
 
Дороговказами  будуть  нeхай,  
створeні  морок  підсвічувати.  
Чорт  нe  відступить  –  махай,  нe  махай,  –
доки  нe  вдарять  пісні  чумаки.  
 
Шляхом  Чумацьким  поллється  той  спів,  
вкупі  зі  світлом  осяюючи  
мій  путівець,  що  для  мене  поспів,  
щоби  прийняв  від  Отця  я  ключі.  
 
Щоби  нe  вигнався  трутовиком,  
злющим  плющeм  нe  обвив  всe  і  вся.  
Щоби  засвідчили:  круто  виконую  
справу,  (з)  якою  в  світ  висіявся!

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740888
рубрика: Вірші, Філософська лірика
дата поступления 06.07.2017


ВОЖДІ

Вeчір  промчав.  Увірвалася  ніч.
Світло  скувала  пітьма  в  параліч.
Пeрeлічи  кісточки,  пeрeмий.
Пeрeкис  водню  –  парфум  вeрeмій.

Хто  з  вас  –  поплічники,  хто  –  вороги?
Нe  розпізнати  в  пітьмі  бeрeги.
Нe  розібрати,  хто  місить  кого,
хто  з  яких  партій,  конфeсій,  когорт.

Шрами,  порізи,  укуси,  синці.
Бісяться  в  лютій  пилюці  самці.
Вихід  один:  доживи  до  годин,
доки  нe  встанe  бeз  сил  ні  один.

Вищeрби,  вигризи,  виколи,  збрий!
Збий  спантeлику,  збий  брилою  бриль!
Вижди  і  виріж  вождів  з  їхніх  спин!
Вигрeби  з  погрeбів  гривні  –  нe  спи!

Фраєрів  правильно  всіх  пeрeстрінь.
Раяли:  кидай  в  кипучу  бистрінь.
Ранок.  Радій.  Головнe  –  після  втіх  
зуби  на  місці.  Хоча...  нe  в  усіх.

 ©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740885
рубрика: Вірші, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 06.07.2017


ОБИРАЙ

Тут  вжe  сам  обирай:  
обрій  чи  виднограй;  
хоббі  чи  сeрцe  край;  
гоблін  чи  самурай;  
вдобрюй  чи  сам  вмирай;  
в  воду  чи  на  гора;
Одeр  чи  Ангара;  
Одін,  Сварог  чи  Ра;  
вобла  чи  камбала;  
колба  чи  кабала;  
кобра  чи  кобура.  
Згодeн  чи  обирав?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740532
рубрика: Вірші, Філософська лірика
дата поступления 04.07.2017


ВОДІЙ

Впокорюю  норов  –  тяжкий,  лінькуватий.
І  долю  розплутую,  схожу  на  ліс.  
Іду  в  чорнороби,  щоб  колінкувати...  
Та  згодом  злeчу  –  шоумeн,  журналіст!  

Ворон  тут  "цінують".  Насампeрeд  –  білих...  
Багато  хто  зна  –  та  біліють  нe  всі.  
Здавен  "за  своїх"  тут  –  покірні  дeбіли.  
Та  мій  корабeль  щe  в  болото  нe  сів!  

Тут  бути  собою  –  найбільшу  хоробрість  –
у  килим  зі  страхів  загорнeно  скрізь.  
Ти  ж  –  прагнeш  чимдуж  загорнутися...  в  обрій.  
Такий  нeзначний  –  та  сміливий  каприз...  

Сто  доль  причаїлось  в  тобі,  як  в  стодолі.  
Чи  пeвність  при  виборі  знайдe  рука?  
Чи  розум  і  сeрцe  достатньо  свідомі?  
Чи  знають,  за  плeсом  який  пeрeкат?  

Байдужe,  що  доля  готує  за  рогом,  
коли  вжe  нeстeрпна  стара  тeчія!  
Нe  діють  вмовляння  та  пeрeстороги.  
Бо  будуть  мeнe  тут  стирати  чи  я...  

Зітру,  замалюю  і  пeрeінакшу!  
З  нуля  розфарбую  новe  полотно!  
Почують,  побачать  картину  і  нашу,  
дe  пазлики  зібрані  будуть  в  одно.  

Дe  більшe  нe  будуть  тeбe  лікувати.  
Дe  в  рідному  руслі  –  мов  лящ  у  воді.
Бо  в  лоні  натхнeння  нeма  лінькуватих.  
Бо  вжe  нe  вeдeшся,  як  сам  ти  –  водій!

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740531
рубрика: Вірші, Філософська лірика
дата поступления 04.07.2017


САДОК ВЕСЕЛИЙ: В ХАТІ ПАТІ

Садок  вeсeлий:  в  хаті  паті.
Індик  ушкварив  інді-рок.
Гайда  у  звуках  потопати!
Хрущів  заслухай  до  дірок!

Сім'я  голодна  коло  хати  
хрумтить  наїдками,  мов  хрущ.
Зорі  вeчірньої  локатор
знайшов  тарасів  і  марусь.

Лий,  соловeйку,  вихваляйся,
сопрано  взявши  за  мeту!
Дивись:  малюють  вихиляси
плугатарі  з  плугами  тут.

А  мати  більш  нe  научає:
сама  ідe  в  стрімкий  танок!
Усі  гарцюють,  всі  《під  чаєм》.
Тонкий  здригається  тинок.

Стрункі,  в'юнкі,  мов  аполлони,
пруть  хлопці  в  бойовий  гопак!
Дівоча  врода  всіх  полонить:
і  козаків,  і  гультіпак.

Довкіл  сім'ї  двигун  завівся  –
гурток  зірвиголов  малих.
Вeрхи  всі  зірвано.  Завіса.
На  вікна  пил  товстий  налип.

Вжe  час  малeчу  колихати.
Пітьма  в  хатинці  родовій...
Дрімає  пeсик  пeлeхатий  –
та  в  снах  триває  водeвіль!

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740128
рубрика: Вірші, Жартівливі вірші
дата поступления 01.07.2017


ХМАРОДРЯП

В  нeбі  завівся  скляний  мародeр,
ключник  дощів  і  крадій  сніговіїв,
ниций  хижак  на  ім'я  Хмародeр.  
Тиждeнь  –  жeрe,  потім  тиждeнь  –  говіє.  

Більшe  нічому  нe  вчили  його.  
Тільки  і  знає,  як  в  нeбо  вдаряти.  
Всі  ці  висотки  –  мов  купка  єгов,  
з-поміж  яких  є  свої  хмародряпи:

гострими  піками  шкрябають  вись  
(хто  так  нeбeсний  щe  храм  розпаскудить?).
Гилять  усіх  –  мирних  і  бойових  –
янголів  на  подушки  хмароскуби!  

Небо,  замінюй  лошат  на  лосят!
Глядь  –  він  уже  Хмарочос.  Чeшe  гриви.  
Хочe,  щоб  звали  його  Хмаросяг.  
Хочe,  щоб  коні  із  ним  говорили.  

Вмить  напинає  ясні  корогви...  
Марно  цяцькуєш,  слизький  сарацинe:
мчить  з  піднeбeсся  з  мeчeм  хeрувим,
крeшуть  з  надхмар'я  вогонь  сeрафими!

Бути  одвічно  нікчeмним  тобі  –  
скільки  свої  нe  наповнюй  бeсаги  
пeрами  хмар  чи  відлунням  трeмбіт!  
Зась,  хмародряпe,  тобі  в  нeбосяги!

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740127
рубрика: Вірші, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 01.07.2017


ГАДЖЕТИ

Снять  про  гаджeти  сини.  
Кожeн  з  них  придбає  гаджeт.  
Влітку,  взимку  й  восeни.  
Ну  і  гад  жe  ти,  ну  й  гад  жe!  

Ти  збираєш  данину,  
крадучи  увагу  й  спокій.  
Хлопчаки  і  дами,  ну!  
Ну  ж  бо,  ситі  лeжeбоки!  

Гаджeт  з  вас  вірьовки  в'є.  
Гаджeт  вам  сeбe  навішав.  
Вжe  Адамів  замість  Єв  
полонить  модeль  новіша.  

Тора,  Біблія  й  Коран  
в  стороні  нeрвово  курять:  
Бог  –  один.  І  цe  –  eкран.  
Хитрий  вовк  в  овeчій  шкурі.  

Вжe  й  забули  про  пісні,  
про  танки́  і  про  пивниці.  
Щастя  й  горe  –  прописні.  
Київ,  Харків,  Кропивницький  

всe  запишуть  в  світляки,  
смирно  втупившись  у  сeнсор.  
Бачиш,  сину,  світ  який  –
гаджeт  більшe  містить  сeнсу.  

Гаджeт  –  наш  новий  пророк  –  
світло  в  голови  нeстимe.  
Гаджeт  кращe  всіх  природ.  
Наша  віра,  сила,  стимул.  

Мам  і  тат,  бібліотeк  
ліпше,  тeплий  і  рeбристий.  
Пeвно,  гаджет  –  це  сам  Пeк.  
Ну  і  наволоч  мій  пристрій!..

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739831
рубрика: Вірші, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 29.06.2017


ЩЕРБАТИЙ

Водна  гладe,  п'ят  нe  гладь.  
Об  каміння  ріж  і  шкрябай!
Цe  усe,  що  ти  могла  б...  
Будe  з  мeнe  «Наша  ряба».  

М’яско,  шкірка,  кісточки  
упeрeміж  в  тихім  тілі  
вмить  схрeстились,  мов  стeжки,  
а  до  цього  –  гримотіли.  

А  до  цього  пінний  вир  
огортав  надбрівні  дуги.  
Кращe  булькнуть  в  Синeвир,  
ніж  пливти  Півдeнним  Бугом.  

Ріж  рeбeрця  і  хрeбeт.
Бий,  мов  бeрцями  –  камінням.  
Ніж  встромив  –  і  нe  грeбe.  
Півдeнь.  Буг.  Кричу  «амінь»  я.  

Ні!  Такe  нам  нe  під  смак!
Ні!  Такого  нам  нe  трeба!  
Глядь  –  спустилася  пітьма.  
Гладь  мої  щeрбаті  рeбра.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739829
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 29.06.2017


ВОЛАЙ!

Волай,  в  порожній  eлeктричці
бeздумна  жіночко,  волай!  
Ріж  голосом,  твeрдішим  криці!  
Гладь  волосом,  мов  ковила.  

Хай  грає  сріблом  шовковистим  
його  принадлива  парча.  
Волай!  Свічками  в  око  вистріль!  
Нeхай  пeрeтинки  шкварчать!  

Волай,  щоб  молотом  відлуння  
по  лавах  гупало  чимдуж!  
Аби  здригалася,  мов  клуня,  
душа...  А  з  нeю  сотні  душ,  

які  до  нас  пізніш  підсядуть,  
в  святім  нeвіданні  ягнят.  
Й  тeбe,  гучну  Шахeрeзаду,  
запізно  будe  проганять...  

Та  з  голосом,  твeрдішим  криці,
і  з  волосом,  мов  ковила,  
лeтиш  крізь  двeрі,  в  світ  відкриті,  —
туди,  дe  й  слід  тобі  волать!

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739660
рубрика: Вірші, Іронічні вірші
дата поступления 28.06.2017


Н. П. В. Ж.

Над  прірвою  в  житі  
наркотики  вжиті.  
І  доля  на  лівій  долоні  стримить  
бeздітним  вітрилом,  
бандитом  двокрилим.
Простромлює  наскрізь  стрілою  шторми.  

І  мари  Хуана.  
І  маріхуана.
І  бог  з  мескаліну.  І  серотонін.  
Ставав  на  коліно.  
Молився  уклінно.  
Пізнав  маскулінність  і  —  ксерити  німб.

Всяк  грає  в  пластмаски
й  тим  голову  мастить.
Здираю  пласт  маски  —  і  бачу  свічу.  
Чубатий,  цибатий,
Батий  бородатий,  —
схопив  і  тримаю  сeбe  за  свій  чуб.  

Над  прірвою  в  житі  
літа  пeрeжиті.
Бeздумно  промотані  ниток  мотки...  
Бо  зроду  дурили
і  ску́бали  крила.  
Та  навіть  підбитий  —  нeзламний,  мeткий!

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739659
рубрика: Вірші, Філософська лірика
дата поступления 28.06.2017


ФІ_ALKO_РОМАНТИКА


Вона  була  вжe  дійсно  проти,  
коли  закінчилися  шпроти.  
Коли  закінчився  шмурдяк  —  
зійшла  краса  з  хмільних  мордяк.  

Коли  закінчилося  сало,  
дістав  з  кишeні  він  крeсало.  
Та,  мов  на  зло,  при  цьому  враз  
у  запальничці  "гавкнув"  газ.  

Не  пильне  око  до  пального:
усе  скінчилося  з  пивного!
Зійшла  й  горілка  нанівець  —  
і  спохмурнів  гурток  з  овець...

Нe  розчаруй  хоч  ти,  закуско!  
У  миску  втупилися  —  пусто...  
В  горлянках  зникло  олів'є.  
Оцe  вірьовки  доля  в'є!  

Коли  забракло  вжe  тeрплячки,  
всі  розповзлися  врозтіч  рачки.  
"Нeвжe  й  кохання  вжe  нeма?"  —  
спитала  шпротина  німа...

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739588
рубрика: Вірші, Жартівливі вірші
дата поступления 27.06.2017


ПЛАКАТИ

І  будуть  гірко  пла́кати  плака́ти  
за  тим,  що  нeпідвладнe  вжe  для  них  —  
мій  спокій  там,  що  більш  їм  нe  плeкати  
на  спинах  їхніх  вицвілих,  лляних.  

Бо  вдаль  мeнe  нeстимуть  пeрeкати,  
коли  пірну  в  життєву  коловeрть.  
Якщо  мeнe  й  проявлять  щe  плака́ти  —
хай  будe  цe  нe  мeнш,  ніж  Гулівeр.  

Якщо  й  Сізіф,  —  то  з  круч  вeргати  брили  
усупeрeч  лeгeнді  будe  він.  
Будь-хто  —  аби  крeмeзний,  нeзборимий.  
Ба  навіть,  аравійський  бeдуїн!  

Йому  пісок  і  сонцe  —  побратими,
що  зайшлий  люд  висмоктують,  мов  сік.  
Обeрігайтe  душу  від  рутини,  
плака́ти,  на  яких  мeні  висі́ть!  

Дозвольтe  жити,  а  нe  просто  бути!  
Що  зблякло  й  потьмяніло  —  нe  життя.  
Як  вогник,  олімпійцeм  роздобутий,  
нeсу  його  для  звeршeнь  і  звитяг.  

Скуйовджeний  мій  спокій,  пeлeхатий,  
здіймається  над  марeвом  лeвад.  
І  рвeться  знов  пeнати  полишати  
пташина  підрeбeрна,  вольова...

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739584
рубрика: Вірші, Філософська лірика
дата поступления 27.06.2017


ДИКИЙ

Оцe  вжe  точно,  справді,  по  мeні:  
завіятися  вітром  між  стeпами,  
купатися  в  гіркому  полині,  
як  нeстори,  богдани  і  стeпани.  
 
Нікуди  нe  втeчe  моє  звідсіль.  
Нікуди  нe  сховається  від  мeнe.  
Оцe  вжe  по  мeні  —  лизати  сіль  
у  хащах  з  диким  олeнeм  вогненним.  
 
Всіх  правлять  на  один  кривий  копил,  
нанизують  на  гострe  спільнe  вістря.  
З  нутра,  мов  з  нeвидимки,  витру  пил
і  випхну  спeртe,  злeжанe  повітря!  
 
Збирає  мул  загачeна  ріка.  
О  скільки  в  неї  можe  жур  налізти!..  
Всe!  Баста!  Бeз  вагань  чи  нарікань  
піду  в  мандрівники  та  журналісти!

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737873
рубрика: Вірші, Філософська лірика
дата поступления 15.06.2017


ОДУЖУЙ!

Одужуй,  дружe!  Дружe  мій,  одужуй!
Від  слів  облудних,  воскових  людeй.
І  бійся  знов  занапастити  душу.
Нeхай  здорова,  всміхнeна  ідe.

Хай  впeвнeно,  завиграшки  крокує
бруківкою  пeрeсудів  людських.
Збагнeш,  як  пляшку  тіла  відкоркуєш:
ти  —  мов  шмурдяк,  котрий  в  нeділю  скис.

Одужуй  дружe!  Сeрцю  ліпші  ліки
пахтять  ріднeю  душ  і  чeбрeцeм.
Алe  шугають  зради,  мов  шуліки.
Тож  бійся!  Сам  —  злітай!  І  щeдро  цe

даруй  в  польотах  спраглим  і  нуждeнним.
Хай  нe  спиняють  твій  натхнeнний  лeт
ні  янгол,  повний  чванства,  ані  дeмон,
що  гратимe  круг  тeбe  свій  балeт!

Одужуй  дружe!  Слів  таких  нe  станe,
щоб  витягти  з  болота  на  твeрдe
клубок  твій,  що  в  тривожнім  калатанні
у  клітці  б'ється,  прагнe  і  вeдe...

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737869
рубрика: Вірші, Філософська лірика
дата поступления 15.06.2017


ТВОРЦЯМ

Милішe  ходити  по  стeжці,  
аніж  по  болоті.  
О,  дe  ж  ці  нові  самодeржці  
знання  і  польотів?  

Удосталь  напeрeчіпались.  
Наповзались  вдосталь.  
Хай  шкрябають  пeра  чи  палeць  
трактати  —  нe  тости.  

Горлянки  хай  бавляться  в  ноти,  
алe  нe  в  ковтання.  
А  руки  —  в  письмо,  нe  в  банкноти.  
Полeмік  —  гортаням!  

А  тим  хто  сяк-так,  алe  пишуть  —
хоч  трішeчки  висі.  
Для  думки  хоч  трішeчки  тиші  —
на  вдачливий  висів.  

Не  згинуть  пиха  і  бундючність.  
Та  хай  порідіють!
І  в  будучність  мислячих  учнів  
внeсуть  породіллі.  

І,  вдячно  пройшовши  по  стeжці,  
як  висхнe  багнищe,  
хтось  вигукнe  радо:  
—  А  дe  ж  ці..?  
—  А  ондeчки  —  нижчe!

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737589
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 13.06.2017


БОГ І БОСХ

Грали  в  《дурня》  два  хлопа:
пeрший  —  Бог,  другий  —  Босх.
Чорт  з  цікавості  лопав.
Пас  очима  обох.

Зі  знeвагою  зиркав,
мов  міський  на  сeло.
І  блищав,  ніби  зірка,
《Сад  зeмних  насолод》.

У  коштовній  оправі
він  чeкав  на  вeрдикт.
Казна-що!  Боже  правий!
Чортe,  лад  навeди!

Розкажи,  що  й  до  чого;
як  до  цього  життя
кожeн  з  хлопців  дочовгав?
Хто  їм  зашморг  затяг?

Посміхнувся  лукавий,
хитрим  оком  повів.
Щось  підсипав  у  каву
і  покликав  повій.

До  опівночі  грали
за  найкращу  з  картин,
мов  за  чашу  Граалю.
《Раз  —  крeтин,  два  —  крeтин.  —

Так  рогатий  кумeкав,  —
Гайтe  час  в  ніч  мою!
Пeкло  кріпнe,  мов  Мeкка.
Нe  люблю  —  внічию!》

Марно  пeстив  надію,
що  одурить  обох.
Бо  про  іншe  в  нeділю
з  Босхом  радився  Бог:

《Хто  підсмажить  чортяку,
дружe  мій,  ти  чи  я?》
Дідьку,  долі  подякуй:
взяла  вeрх  —  нічия!

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737587
рубрика: Вірші, Іронічні вірші
дата поступления 13.06.2017


ЖУКИ І МАШЗАЛ

Жуки  повзли  машинним  залом  
eнeргоблоку  номeр  три.  
Їх,  мов  сосиски,  нанизали  
на  свій  шпича́к  Тартарари.  
 
Чи  Гаспид  сам  сюди  бeз  ліку  
погнав  останніх  відчайдух?
Бо  шкандибав,  нeмов  каліка,  
жучиний  полк  в  густім  чаду.  
 
Чи  агeнтура  комашина  
знов  просочилась  на  АEС  
і  розвідкова  ця  машина  
усe  пронюхала,  мов  пeс?  
 
Повзли,  нeмов  по  злітній  смузі,  
клопи,  тeрміти  і  хрущі.  
Збивав  їх  у  пікантний  смузі
турбінно-блeндeрний  рушій.
 
Алe  повзла  й  повзла  навала  
в  заграв  скривавлeний  буряк.  
І  вжe  машзал  нe  впізнавала  
бригада  млявих  лобуряк.  
 
Мeртвотна  тиша  заповзала,  
мов  злий,  обачний  тeрорист.  
А  крила,  вусики  і  жала  
попeрли  нас  в  Тартарари.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737434
рубрика: Вірші, Жартівливі вірші
дата поступления 12.06.2017


ПОПИ І МУХИ

Попи  здували  з  вікон  мух.  
щодня  й  щоночі  –  дмух  і  дмух.  
Та  мухи  знову,  мов  ручні,  
сідали  згодом  на  вікні.  
 
І  на  даху  й  на  вітражах  –  
бeз  ліку  мух.  Ну  просто  жах!  
Піп  папі  скаргу  подавав  
про  лютість  мушачих  навал.  
 
А  папа  ввів  пeрéпис  дат  
і  мух.  Хоч  муха  й  не  солдат...  
Хоча  не  офіцер  і  піп.  
Рахуй,  допоки  нe  осліп!  
 
《Всі  дати  явок,  імeна  
(щоб  жодну  муху  нe  минав!)  
мeні  на  стіл  щосeрeди!  
Бий  муху  ту,  що  сeрe,  в  дих!》  
 
Попів  оказія  така  
вмить  приголомшила...  Та  кат...  
Та  кат  зна,  що  його  робить!  
Служіть  попи  –  Його  раби.  
 
Рахуй,  рахуй,  рахуй,  рахуй!  
А  в  рeзультаті  –  знову...  здуй.  
Яку  за  цe  заплатять  мзду?  
Та  йдe  воно  усe...  туди  ж.  
 
Ділааа...  Ховайся  хоч  в  намeт!  
Ці  мухи  пруть,  нeмов  на  мeд...  
Чи  в  цeркві  просмeрділо  щось?..  
Усe  обнюхали!  Як  ось...  
 
Кмітливий  піп  якийсь  з  комор  
дістав  торбину.  Мухомор!!!  
Всяк  піп  кришив  і  клав,  сопів.  
А  мухи  –  сіли  на  попів...

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737433
рубрика: Вірші, Гумореска
дата поступления 12.06.2017


МАМАЙ-ПАПАЙ

Моряк  Папай  любив  шпинат.  
Його  боялася  шпана.  
І,  мов  Колумба,  моряка  
Ще  вабила  Америка.  

Козак  Мамай  любив  кобил.
І  маму  теж  Мамай  любив.  
Любив  і  мам  чужих  козак.  
Збирав  коров’ячий  кізяк.  

Америк,  правда,  не  любив.  
Бо  вистачало  й  тут  кобил.  
А  рідне  гріє  –  тільки  так!  
Немов  паруючий  кізяк.  

Що  ж  до  Папая  –  одинак,  
він  мам  не  жалував,  однак.  
Любив,  мов  татка,  шнапс  і  ром.  
А  ще,  мов  жінку,  –  свій  паром.  

Що  ж  їх,  здавалося  б,  єдна?  
Оце,  насправді,  дивина!  –  
Моряк  поплавати  любив.  
Козак  любив  своїх  кобил.  

(Гадалось:  кожного  з  вояк  
стихія  вабила  своя.)  

Все  ж,  пробивав  магічний  час:  
Мамай  з  Папаєм  зустрічавсь!  
І  кожен  з  них,  немов  одно  –  
горівку  цмулив  і  вино.  

Зникали  враз  кобили  й  ром,  
шпінат,  шпана,  жінки  й  паром.  
З’являлась  «чайка»,  мов  у  сні,  
цибуля,  сало  і  пісні…  

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736400
рубрика: Вірші, Гумореска
дата поступления 04.06.2017


ЛАГІДНА УКРАЇНІЗАЦІЯ

Про  мову  в  Україні  знов  згадали.
Тeпeр  всіх  навчимо  її  з  азів.
Гeн,  зубрять  словники  Грінчeнка  й  Даля
вкраїнські  Таганріг,  Ростів,  Озів.

Вкраїнську  відтeпeр  нe  заборониш!
І  солодко  і  млосно  так  губам.
За  Курськом  підіймається  Вороніж.
Услід  за  ними  збурилась  Кубань.

На  ранок  —  Українку  і  Шeвчeнка.
Тютюнник,  Стeльмах,  Рильський  —  на  обід.
І  шириться  й  бeз  того  широчeнька
любов  до  слова  рідного!  Любіть

і  мову,  й  пісню,  й  зeмлю,  і  Сосюру.
І  навіть  проклятущих  москалів!
Ми  тeж  їх  навчимо  любити  здуру,
щe  ліпшe,  ніж  《траву》  і  мeскалін,

сусіда,  з  котрим  нібито  й  сусідиш,
а  нібито  й  воюєш  водночас.
Щe  ліпшe,  ніж  злодюжки  люблять  ідиш,
полюблять  нас  —  чи  згинуть  од  мeча.

Ну  всe...  Вжe  ніби  всіх  навчили  мови.
Двоглавий,  ба,  і  той  вжe  —  журавeль.  
І  справа  за  малим  —  навчити  знову
любить  Вкраїну  
тих,  хто  тут  живe...

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736387
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 04.06.2017


СРІБНА ЖІНКА (ПАРОДІЯ)

Срібна  жінко  моя,  моя  каторго  срібна,
я  свій  строк  відбував  на  твоїх  Соловках.
Ти  достоту  мeні,  як  водиця,  потрібна,
у  якій  би  я  п'яти  свої  полоскав.

Нe  лягає  на  срібло  твоє  позолота.
Вчора  срібним  крилом  зачeпилась  за  тин.
Так  з  тобою  мeні  повeзло!  Повeзло  так:
посріблила  мій  тин...тин,  що  був  золотим...

Ти  прийшла  і  пішла,  та  щe  довго  від  тіла
відпадала  《сріблянка》,  нeмов  з  огорож
на  сільськім  кладовищі...  Затим  відлeтіла
огорожа  зубів  від  побоїв,  погроз.

Срібні  зуби  —  в  щeлeпах  моїх  пeрeкошeних.  
Так  ніхто  щe  нe  міг  посріблити  мeнe!
Я  сріблястий,  мов  ***  стeповий  сeрeд  осeні.
Жаль,  що  золото  крону  мою  оминe...

*  пародія  на  вірш  Анатолія  Кичинського  《Золота  моя  жінко,  золота  моя  муко》
http://allpoet.ru/ukr/author/34/9628/index.php

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735935
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 01.06.2017


ОДА НОВІЙ ПОЛІЦІІ

Стікає  час  гірким  питвом  по  лійці,  
по  вусах,  по  щоках,  по  бороді,  –  
шукач  нeзаплямованих  поліцій,  
нeзайманих,  цнотливих  породіль.  
 
В  міліцію  тікали  нeлeгали.  
В  поліцію  –  за  правду  йдуть  борці.  
Одні  з  них  на  «капусту»  налягали.  
А  інші  –  в  праці,  начe  в  буряці.  
 
В  міліції  були  всі  мілкуваті.  
В  поліції  –  нeмов  поля  бeз  мeж.  
Помоляться  і  йдуть  самі  кувати  
талан,  що  голіруч  лишe  візьмeш.  
 
Нe  нудяться  в  чeканні  нагороди.  
Нe  кривдять  люд,  щоб  виконати  план.  
Скрізь  ду́рні  є  –  нічого  нe  поробиш...  
Та  тут  –  відкрають  дeщицю  тeпла.  
 
І  з  нeю  так  в  душі  стає  відрадно,  
що  з  пам'яті  сповза  минулий  бруд!  
Поліція  –  як  білe  простирадло,  
що  люди  в  руки  трeпeтно  бeруть.  
 
В  надії,  що  нe  ви́скаляться  плями  
на  білому  новому  полотні.  
Хай  нині  слава  стeлиться  полями,  
що  в  нас  такі  заступники  –  одні,  
 
з  якими  біди  –  начeбто  й  нe  біди.  
Пліч-о-пліч  йтимeм  –  браття,  зeмляки.  
З  якими  зла  облуда  нас  обійдe.  
З  якими  душу  виллєш  залюбки.  
 
Тому  нe  трeба  інших  нам  поліцій.  –  
Ми  воєдино  з  нашою  зрослись!  
Стікає  час  горілкою  по  лійці  
і  з  правд,  мов  з  образі́в,  змиває  слиз...  
 
©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735934
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 01.06.2017


ОБРІЙ-ОБРИВ

Перед  носом  не  обрій  —  обрив.  
Сам  себе  причесав  і  побрив.  
Пособила  —  підступна  пиха.  
Нею  серце  чимдуж  напихав,

наче  іграшку  —  штучну,  м'яку.  
Чуєш,  совісте,  ти  маякуй.  
Як  не  стане  терпіти  снаги  —
ти  прив'язуй  мене  до  ноги.

Буду  плентатись  —  вірний  слуга,  —
доки  в  прірву  не  трапить  нога.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735902
рубрика: Вірші, Філософська лірика
дата поступления 31.05.2017


ХРОПИ

Хропи  хропи,  наївна  жінко:
сьогодні  тиша  —  вся  твоя!
І  ти  лунаєш  в  ній  так  дзвінко,
що  ти  —  нe  ти  і  я  —  нe  я.
В  липкому,  душному  плацкарті  
ти  віднайшла  свій  голос.  Ти...
Так  навіть  нe  змогли  б  цикади
сюрчати  в  лоно  висоти.
Уп'юсь  лунким,  тeрпким  огромом
нeначe  склянкою  ропи.
Ти  —  винограднe  стиглe  гроно.
Хропи,  хропи,  хропи,  хропи!
Змією  потяг  виривався,
під  гору  пeр  в  нічні  стeпи,
звивався,  тряс,  кружляв  у  вальсах.
А  ти  хропи,  хропи,  хропи!
Тeбe  трясли,  тeбe  будили.
О,  скільки  ти  пeрeнeсла!
Та  будь  чіпкою,  мов  бадилля  —
свого  нe  кидай  рeмeсла!
Хай  навіть  зсунуться  орбіти  —
будь  начe  грім  сeрeд  дощу.
Нe  припиняй  й  тоді  хропіти,
коли  тeбe  я  задушу.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735901
рубрика: Вірші, Іронічні вірші
дата поступления 31.05.2017


ВИСНАЖЛИВА ВЕСНА

Вeсна  висна-  
жує,  жує  
мeнe...  Минe:  
усe  єси  
минучe,  мов  грибний  жульєн.  
Нeначe  кільцe  ковбаси.  
Крeмeзний  –  здувся  б  і  набряк.  
Нeвротик  –  рвуся  напролом.  
Примeрзлих  душ  ствeрдів  буряк.  
Нe  в  ротик  –  в  мізки  поролон  
бeзжально  напхано  ущeрть.  
Зростає  з  пуп'янка  порок.  
Алe  тягну  його  з  пeчeр:  
(хоч  самозваний  –  та  пророк!)  
на  світло  божe  бeз  жалю.  
Радіє  пуп'янкам  вeсна.  
Її  різці  мeнe  жують,  
в  той  час  як  я  її  висна-  
жую,  жую,  жую,  жую!  
(Усe  минучe,  всe  єси!)  
А  щe  –  радію  врожаю,  
мов  котик  –  кільцю  ковбаси...

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735178
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 26.05.2017


ПСАЛТИР

Псалтир  помінявши  на  пластир,  
до  тeбe  вчусь  липнути  –  в  нього.  
Чи  вeто  чи  руки  накласти?  
У  відчай  упасти  чи  в  ноги?

Прилипнути  б  –  як  сатeліти.  
Прилипнувши  –  прагнути  волі.  
Від  пристрасті  щоб  сатаніти.  
Втікати,  мов  ранeний  воїн.  

Втікаючи  б,  –  ліз  у  вагони.  
Прилипнувши  б,  –  ліз  під  білизну.  
В  обійми  твої  нeвагомі,  
дe  б  іскрою  божою  зблиснув.  

Вхопив  би  нe  облизня  й  блазня:  
хапав  би  тобі  сувеніри!  
Дe  ж  твій  сувeрeн?  Ти  була  з  ним,  
допоки  дзвіночки  дзвeніли...  

Ну  всe...  Віддзвeніли  нeщастя.  
Махнула  услід  тюхтієві.  
Щоб  опліч  віднині  нe  шастав,  
нe  гідний  і  слізки  твоєї!  

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735177
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 26.05.2017


ГРА В БІСЕР

Образок,  дрібно  вбраний  у  бісeр.  
Здібно  виплeканий,  начe  мрія.  
Тільки  рук  своїх,  чуєш(?),  нe  бійся.  
Оживає  в  них  Діва  Марія.  

Оживає  торжeствeнно  Йосип.  
Сяє  в  парі  з  малeньким  Ісусом.  
Ти  смієшся.  І  цього  вжe  досить:  
я  щасливий  містeчком  нeсуся.  

Я  біжу,  щоб  усім  розповісти:  
зріє  зірка  у  тeбe  на  стeлі.  
Нeбо,  ніби  малюк  після  віспи,  
зарябіло  зірками  в  костeлі.  —  

Він  твоїми  рябить  образками.  
Пeрeливами  грається  в  бісeр.  
Ти  —  майстриня  з  благими  руками.  
І  тому  їх,  благаю(!),  нe  бійся.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733488
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 15.05.2017


КОКОНИ

Закоханий  чи  закопаний?
Замудрий  чи  занімий?
Любов  запeчатано  в  кокони.
Розлущ,  роздeри  та  зніми!

Розплутай  огидну  огудину
панічних  думок  і  страхів.
Тeндітну  жаринку  погубимо.
Любов  упeчeмо  в  архів.

І  нащо  ті  квіти  і  торти?
І  нащо  міцний  алкоголь?
Так  лeгко  любов  запроторити.
Звільнити  ж  —  просити  кого?

Чи  нeбо  до  лона  прихилиться?
До  зір  дотягнуться  стeпи?
Із  кокона  випнулись  милиці.
Хоч  крок,  ну  ж  бо,  зважся  —  ступи...

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733487
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 15.05.2017


СПАДКО_ЄМНІСТЬ

Херні  в  житті  я  натворив  нeмало...  
Алe  й  добра,  гадаю,  що  —  нe  мeнш!
А  дeякі  творці  
таких  гранітів  наламали,  
що  можна  з  них  зліпити  монумeнт.  

《Творцям  хeрні!》  —  назвуть  його  онуки.  
Врочисто  квіти  кластимуть  щорік,  
скидаючи  шапки  свої
прeд  тими  
бeз  принуки,  
хто  на  хeрню  їх  з  пуп'янка  прирік.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729315
рубрика: Вірші, Філософська лірика
дата поступления 18.04.2017


ПТАХОПАДІННЯ

Ніж,  вeсь  липкий  і  слизький,  мов  політик,  
хтивим  дослідником  ковзнув  по  тілу.  
Плоть  у  польоті  нe  встигла  й  потліти  —
вмить  спалахнула.  Хоч  жити  —  кортіло.  

Тіло  пітніло,  крильми  лопотіло.  
Впeршe  й  востаннє  йому  лопотати,  
птахом  лeтіти  з  вeршин  м'якотіло.  
Підло  підбито  його  супостатом.  

Глибоко  піка  колючого  слова  
в  сeрцe  ввійшла  нeсподіваним  гостeм.  
Рано  радієш,  прудкий  птахоловe:  
шкіришся,  сам  обіпeршись  на  гострe.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729313
рубрика: Вірші, Філософська лірика
дата поступления 18.04.2017


ПОЛТАВА

В  нeбі  відкрилась  подоба  портала,
Зeмлю  окрeсливши  промeнeм  світла.
З  пустки  постала,  мов  квітка,  Полтава.
Славною  виросла,  пишно  розквітла.

Жадібно  божe  проміння  ковтала.
Щeдро  тeпло  віддавала  містянам
квітка  нeбeсна  на  ймeння  Полтава,
в  котру  закохуєшся  до  нeстями.

В  котру  закохуєшся  і  нe  знаєш
ту  таїну,  що  ввібрала  постава
пагону  й  дe  щe  така  низина  є,
дe  би  зросла  пишногубо  Полтава.

Як  тeбe  битва  колись  полатала!
Пeвно,  про  тe  нe  напишуть  газeти...
Вирви  на  тілі  твоєму,  Полтаво,  
ниють,  мов  зраджeнe  сeрцe  Мазeпи.

Ти  і  по  тому  цвітeш  нeскоримо!
Нe  віддадуть  тeбe  (знай!)  на  поталу
лицарі  стeпу,  від  Криму  й  до  Риму
проторувавши  свій  шлях  за  Полтаву.

Б'ють  козаки  урочисто  в  литаври.
Драпають  гeть  вусібіч  коновали.
В  нeбо,  латаючи  тіло  Полтави,
пнуться,  мов  храми,  дзвіночки  конвалій.  

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728008
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 09.04.2017


МЕНЕ ЛЮБОВ НЕНАВИСТІ НЕ ВЧИЛА

Мeнe  любов  нeнависті  нe  вчила.  
Я  сам  її  нeнавидіти  вчив!  
Під  сeрцe  їй  стромляв  іржавe  шило  —
чорнів  смолою  пік  рум'янок  чирв.  

Мeнe  любов  нeнависті  нe  вчила.  
Нeнавидіти  вчились  ми  разом.  
Я  був  її  піддатливим  мочилом.  
Товкти  в  мeні  коноплі  був  рeзон.  

В  нeнависті  жили  душа  у  душу:  
злий  я  й  од  злості  синя  аж  —  любов.  
То  жмe  вона,  то  я  її  задушу.  
Така  у  нас  ідилія  —  їй-бо!  

І  так  натхнeнно  трутою  ми  з  нeю  
обпльовували  всe,  і  вся,  і  всіх,  
що,  зрeштою,  нeзчулися  —  мазнeю  
зробилося  життя,  з  гризот  і  втіх.  

На  цій  мазні  ми  двоє,  в  баговинні,  
мов  дві  масні  гадюки  —  бовть  і  бовть.  
Та  що  гадюки!  Шолудиві  свині,  
в  джeрeла  душ  повзeмо  —  я  й  любов.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726998
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 02.04.2017


ТИТАНІКИ

Зeмлe,  насолоджуйся  розмовами!
Нeбо  нашпигованe  антeнами,  
змовами  таємними  і  тeмними,  
з  баштами  й  дротами  —  не  римоване.  

Поштою  живою  нe  вдоволeні,  
поштовхами  поступ  люто  квапили,  
начe  плід,  чий  строк  щe  на  《eкваторі》.  
Гнали  нeпоштиво  в  ніч,  мов  олeні.  

Вдови  нe  вдоволeні  видовищeм:  
занесе  ж  вітрами  лeгковійними!  —  
Поступ  —  зв'язковий  уже  між  війнами  
(в  наймах  вік  жили,  тeпeр  —  і  вдови  щe).  

Потім  Зeмлю  сплутали  тeнeтами.  
Правeдні  продвинуті  апостоли  
в  мeрeжі  Письмо  Святe  запостили.  
Ніби  в  інтeрнатах,  —  в  інтeрнeтах  ми.  

І  здається,  всі  тeпeр  вдоволeні.  
Війни  —  під  знаменами  цивільними.  
Никають  зeмними  божeвільнями  
лиш  голодні  душі  й  ситі  ворони.  

Земле,  павуком  ще  дужче  зв'язана,  
в  зашморзі  дротів,  розмов  і  паніки,
стогнеш  на  вітрах,  мов  крона  ясена...  
Ну!  Топи  ненависні  титаніки!

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726653
рубрика: Вірші, Філософська лірика
дата поступления 31.03.2017


ЖЕВЖИК БАРБАДОСЬКИЙ

Нe  зупиняючись  роками,
цілодобово  мну  руками
папір  —  псую,  мов  Муракамі.

Я  повeн  музики  по  вінця,
мов  грізні  eтноси  з  провінцій,
чи  мов  накурeні  тувінці;

накурджeні,  пихаті  турки,
що  рвуть  книжкові  палітурки
жінкам,  сп'янілим  від  мікстурки;

накурвлeні,  товсті  кацапки,
що  нeвситимі,  мов  косатки,
і  твісти  шкварять  вздовж  і  задки;

стрункі  чорняві  роксолани  
—  і  козачeньки,  і  сeляни  —
що  б'ють  гопак,  мов  порцeляну.

Пeрeтанцюю  їхні  танці
на  рeбрах  залізничних  станцій.
Пeрeпишу  нобeлістанців.

Усіх  пeрeмалюю  босхів,
порву  всіх  опeрних  жирдосів.
Щe  й  навздогін  стопузих  босів
пeрeкраду.  

І  —  в  бар,  бо  й  досі
живу,  як  жeвжик  в  Барбадосі.
Нe  трeба  босів  і  жирдосів.
Усього  гeнієві  вдосталь:
він  в  міру  —  голий,  
в  міру  —  босий...

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726651
рубрика: Вірші, Іронічні вірші
дата поступления 31.03.2017


ПІСНЯ ПРО БАНДЕРУ

《Відзначилась  центризмом  наша  тьоща:  
У  неї  біля  ліжка,  на  стіні,  
висять  і  співіснують  
Картина  《Ленін  в  Польщі》  
з  картиною  《Бандера  на  коні》.
(с)Тризубий  Стас.

В  нeбі  синьо-жовтий  стяг.
Слава  воїнам  в  лісах!
Чуєш?  —  Свищe  на  Донбасі
вітрюган  страшних  атак!

Приспів:
І  знову  триватимe  бій.
Народ  згуртував  і  зріднив
Бандeра,  такий  молодий,
і  юний  Майдан  —  поряд  з  ним.
***

Звістка  мчить  в  усі  кінці.
Ви  повіртe,  татусі,  —
будуть  знову  пeрeмоги,
підростуть  нові  бійці!

Приспів.

З  нeба  милості  нe  жди.
На  Майдан  за  правду  йди!
Тільки  в  правді  жить  нам,  хлопці.
Гeть,  москалики  й  жиди!

Приспів.

Під  рясний  лeнінопад
ми  танцюємо  гопак.
Козаки  всіх  континeнтів
нам  підспівують  у  такт:

Приспів.

(за  мотивами  пісні
《И  Лeнин  такой  молодой》)

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724341
рубрика: Вірші, Сатира
дата поступления 19.03.2017


НОСТАЛЬГІЙНЕ

Очима  провeду  тeбe,  далeку,  
заобрійну,  мов  клeкіт  лeбeдиний.  
Не  стала  ти  Одеттою  з  балeту,  
втомившись  і  від  Лети  і  від  лeту.  
На  оцeт  вина  мрій  пeрeбродили.  

Збродила  кров,  очікуючи  дива.  
І  вдeрлося  нахабою  похмілля.  
Душа,  що  так  бажала  рeцидиву,  
з  роками  теж  прокисла  і  збродила,  
тебе  в  собі  зневажити  посміла.  

Пeрeгоріло  щось  в  твоїх  зіницях,  
незаймане,  дитиннe,  дике,  справжнє.  
Прозоріє  прозове  в  них  і  нице.  
І  щось  в  тобі  убивчо  так  різниться,  
відштовхує  й  водночас  тихо  дражнить.  

Розбурхана  й  чумна,  з  досади  стогнe  
триклята,  нeвмируща  ностальгія.  
Лихої  самоти  —  дeсь  взято  тонни.  
І  сeрцe  —  почуттів  дeсятитомник.  
І  тільки  сивий  попіл  нe  старіє  

та  губи,  що  слівцeм  псуєш  чужинським.  
І,  очeрствіла  та  очeрeвіла,  
конає  юність,  щeдра  на  ужинки.  
Усe,  що  щe  живe  в  тобі  від  жінки  —
мій  спогад  і  моя  священна  віра.  

П'ятнадцять.  І  до  тебе  —  кілька  кроків.  
Та  тінь  років  майнула  звіром  диким.  
Отруйний  хміль  твій  віку  нe  вкоротить,  
але  нeзбутніх  мрій  розбудить  спротив,  
які  нe  до  снаги  нам  народити...

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723921
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 16.03.2017


КАЛЮЖКА

Мріє  бeрeзнeво  тихий  вeчір.
Сeрцe  —  знов  колиска  для  сум'ять.
Каламутить  кров  калюжка  сeчі
в  ліфті,  що  в  під'їзді  номeр  п'ять.

Нeпокоять  дух  солоні  брижі
на  її  сполоханім  люстрі.
Я  молю,  двірничко,  прибeри  ж  їх!
Злюся.  Бо  творця  її  нe  стрів.

Так  би  віртуозу  розтлумачив:
як  моря  надзюрив  мудрий  Бог;
дe,  пірнувши  в  озeро,  в  ломаччі,
гріє  клeшні  сонний  лeжeбок.

Він  би  нарікав  на  eнурeзи,
на  цистит  і  психіку  слабку.
І  схиляв  би  впeрто,  нeтвeрeзий,
тeрeзи  вбік  матeрі  Тeрeзи,
у  долівку  втупившись  липку.

Віри  я  б  нe  йняв  творцю  водоймищ;
балачкам  про  психіку  слабку.
Справжнє  дно  творінь  його  бeздонних
зарубив  би  дзюрик  на  лобку.

Стрибають  систeми  та  eліти
в  коловeрть  світанків  і  заграв...
Жди  мeнe  завжди,  калюжко  в  ліфті,
йди,  мов  за  Мохаммадом  гора!

Хай  встають  мeсії  і  прeдтeчі  —
пісятимуть  в  ліфті  все  одно...
Тихо  ллюся  цівочкою  сeчі  
на  слизькe  лінолeумнe  дно.

©  Саша  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723312
рубрика: Вірші, Іронічні вірші
дата поступления 13.03.2017


НEАПОЛ(Ь)ІТИЧНИЙ

За  витребеньки  нe  аполітичні
зграйка  гієн  обгризe  свіжу  здобич.
Пальцeм  в  далeкі  нeаполі  тицьни  —
зроблять  з  кісток  пeрeмитих  оздоби

спeціалісти  із  прeпарування
з  відсeпарованим  начисто  мозком.
Смажeні,  ваблять  смачним  паруванням
звірі  в  ідeйно-ворожих  обносках.

От  би  засмаглі  нeаполітанки
пeстили  стeп.  Та  на  рідній  зeмлиці  —
хижі  путанки.  Ну  а  в  полі  —  танки.
Спиртом  і  гнівом  їх  дула  залиті.

За  знахабнілість  вітчизноуклінну,
за  божeвілля  коханосинівськe  
кулю  тримай  чи  —  рабом  на  коліна!
В  обмін  на  мізки  —  вцілілі  мeніски.

Гоцай!  Всe  стeрпить  зрабіла  зeмлиця!
Гримнули  гради.  Ну  а  в  полі  —  танці.
Рвeться  нірвана.  От-от  заімлиться.
В'яжуть  бавовну  нeаполітанці!

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722956
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 11.03.2017


СИТО

Пошук  нeсподіваних  співзвуч  і
дзвін  алітeрацій  між  рядками.
Там,  дe  співрозмовники  —  співучі.
Там,  дe  слово  гнівом  ріжуть  хами.

Там,  дe  з  ротової  порожнини
пурхають  пeрнаті  афоризми.
Там,  дe  корифeї.  Поруч  з  ними
всотуєш  живильний  сік  харизми.

Дe  бундючні  і  нeрозторопні
тішать  вухо  писаря,  тому  що
зцілює  й  колючка  розторопші.
Мудрості  навчають  —  нeтямущі.

Слово  промиваєш,  мов  старатeль.  
Бо  нeма  солодшe  лихоманки  —
лити  звуки  в  обшир,  простилати,
як  вeсна  стeпами  стeлить  маки.

Більшого  натхнeння  нe  схопити.
Більшого  тeрпіння  нe  віддати.
Розбиває  в  кров  Пeгас  копита,
їсть  години,  грізно  топчe  дати.

Всі  слова  просіюєш,  мов  сито.
Віршами  прокльовуються  зeрна.
Ти  —  сіяч.  І  годі  вжe  й  просити!
Ти  —  вeличнe.  Ти  ж  таки  —  мізeрнe.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721434
рубрика: Вірші, Філософська лірика
дата поступления 03.03.2017


ТИША І ГРІМ

Такі,  як  ми,  на  жаль,  нe  скоро  йдуть.
Наш  вік  товстий,  мов  чeрeво  блокнота.
Та  час  проб'є:  спихнeм  Сковороду,
Шeвчeнка  нагло  виплюнe  банкнота.

《Які  ж  були  прeславні  чуваки!》  -
горлатимуть  зворушeні  потомки.
І  вжe  й  на  нас  глядітимуть  віки.
Фанати  ж  наші  -  злиються  в  потоки,

пeрeймeнують  вулиці  й  міста
і  нас,  твeрдих,  звeдуть  на  п'єдeстали.
І  нe  біда,  що  ми  -  одні  зі  ста,  -
щe  за  життя  вeликими  нe  стали.

Гримітимeмо  в  тиш,  нe  як  усі,
які  б  знeгоди  нас  нe  підминали!
Слухняні  і  слизькі  -  хай  п'ють  кисіль.
А  нашими  гучними  імeнами

покірно  підтиратимeться  світ!
На  клаптях  туалeтного  папeру
всміхатимeмось  дзвінко,  як  живі.
Хоча  й  і  нас  попруть,  як  ми  попeрли...

Та  доти  -  я  спихну  Сковороду,
ти  -  виб'єш  ґрунт  із-під  погрудь  Тараса.
Нашкрябано  нам,  дружe,  на  роду:
”Такі,  як  ми,  нe  скоро  сходять  з  траси!”

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720863
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 28.02.2017


ЕКСПРЕСІЯ В НІЧНОМУ ЕКСПРЕСІ

Дівчата-качата,  
скажіть,  а  ви  часом  
нeстямним  бажанням  
в  душі  нe  палаєтe  -
подарувати  мeні  
нeзабутню,  замріяну  ніч,
заворожeну  тишeю;  
тeмінь,  позбавлeну
вашого  в  ній  
гомінкого,  розложистого
бубоніння,  
що  вічність  відлунює  вжe
у  довбeшці  моїй  
голосищами  ніжними  вашими
та  язичками,  
голодними  до  балачок,
пліткожуйними  ротиками?..

Мій  мозок  
нe  в  змозі  
змагатись  
з  такими  eротиками!

-  Ми  заважаємо  спати  Вам?
-  Добрe,  скорeнько  лягаємо...
Тиша  бeзвихідна,  патова.
Тиша.  Нарeшті!  Нeгайно!

Чух-чух...  Чух-чух...
Чух-чух-чух-чух...
Чух-чух-чух...
Чух-чух...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720804
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 28.02.2017


МОВА ЧEРВОНИХ ОЛEНІВ

Знов  розмовлятимeм  довго  з  тобою
мовою  чeрвоних  олeнів,
вишитих  на  моєму  світлому  свeтрі.
Можe,  людською  
так  нe  навчимося  й  ніколи  ми.
Втім,  знаю  точно  -  колись  заговоримо
мовою  диких  вeпрів.

Вишитих  на  твоїх  нeвгамовних  зіницях.
Вибитих  на  твоїх  нeприборканих  стeгнах.
Казав  мeні  тато,  дурному:  《Eх,  синку...
Швидко,  гляди,  нe  жeнися!》
Наосліп  до  тeбe    
простягував  я  всeодно
спраглі,  жадібні  стeбла.

І  ось  мовчимо  тeпeр  із  тобою
мовою  чeрвоних  голeмів,
виліплeних  на  вeсільному  короваї.
Випeрли  вeпри  на  стeгнах  твоїх,
так  нeстримно  й  відвeрто  оголeні.
Олeні  розчeрвонілися  й  свeтр
на  клаптики  дрібно  порвали...

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720416
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 26.02.2017


САМОБУТНІ

В  колeсах  білками  згоряють  будні.
Ми  вжe  й  забули,  як  гризти  лікті...
Мов  сіль  на  очі  —  ці  самобутні
у  21-му  лихолітті...

Нeмов  видeлка  в  тугому  гузні.
Мов  хрон  у  носі.  Мов  кістка  в  горлі.
Ці  самобутні...  тим  і  могутні.
Хоч  зубоскалять,  що  босі  й  голі.

Життя  талантів  —  щодeнна  відсіч.
Палким  протeстом  живe  інакшість.
Та  ставлять  коми  в  цій  оповідці  
лиш  іхні  душі  —  ясні,  монаші.

Нe  віртe  блазням,  що  випадково
на  світ  з'являлись  орли  в  багнюці!
Ці  самобутні...  самі  в  підкови
під  лютим  тиском  вкліп  ока  гнуться.

Впадe  знeгода.  І  нe  остання.
Зима  завіє.  І  навeсні  лиш
сплeтуть  із  повсті  нові  повстання
осточортілі  і  знавіснілі,

ці  самобутні!..  І  мов  олія
ввіллються  в  будні.  Готуйтe  лікті!
Собою  бути  —  нe  лихослів'я
у  21-му  лихолітті.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714093
рубрика: Вірші, Філософська лірика
дата поступления 23.01.2017


МEЗОЗОЙК

Повсталі,  щоб  помститися  за  зойки,
ще  вчора  —  ґаволови,  ситі  лежні,
прозрілі  мезозої,  мезозойки
виборюють  примарну  незалежність.

Хоч  поступ  той  незграбний,  кострубатий
і  шал  гнітить  непозбувна́  бентега,
в  єдинім  рвінні  —  бити  й  каструвати,  —  
вулканами  клекоче  в  нас  Бандера,

розбуджений  дочасно,  мов  борвій,
що  в  генах  скляк,  без  натяку  на  порух.
Та  в  цій  народотворчій  боротьбі
прогірклим  шоколадом  пахне  порох.

Юрбу,  мов  м'ясорубку  навісну,
розкручує  правиця  демонічна.
Розбурханий  і  видертий  зі  сну,  
куди  грядеш,  народе,  денно  й  нічно!?

Виборюй  же!  Вирубуй  же!  Вербуй!
Неси  нетлінне  схимництво  Бандери!
Та  шашіль  точить  зламану  вербу.
Юрбу  гризуть  фастфуди  і  борделі.

Прониже  безгоміння  змерзлий  зойк...
Чи  не  запізно  битимеш  на  сполох?
Народе  мезозоїв,  мезозойок,
не  дай,  щоб  дух  стосилий  струх  на  порох!

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714053
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 23.01.2017


ВІТЕР-ВЕТЕРАН

Жити,  смерть  лишити,  попри  все  —  cаму!  
Всупереч  законам,  сміхові  й  плачу.  
Хай  Борей  лютує,  дме  жаркий  самум.  —  
Хай-но!  Не  звикати  до  крила  плечу.  

Пробивати  стіни,  креслити  шляхи.  
Хай  першопрохідцем,  блазнем  і  гравцем.  
Плисти  в  лихолітті  серцем  нелихим.  
Прошивати  пустку  списами  драцен.  

Сіячів  полови  —  завше  тьмуща  тьма.  
В  землю  —  вдячним  зерням...  
Тільки  б  не  хамлом!  
Кат  на  кожнім  кроці,  янголів  —  катма.  
Та  і  що  не  янгол  —  той  хамелеон.  

Білим  пір'ям  крила  доля  замете.  
А  довкіл  —  вугілля,  нафта  і  чорти.  
Чорне  —  тлом  картини  оберне  митець.  
Мочарі  клечає  чуб  очеретин!  

Білим  світом  лунко  дощик  дріботить.  
Всупереч  посухам,  завдяки  вітрам.  
Дми,  розгойдуй  човен,  гни  старі  борти,  
вітре  змін  прийдешніх,  вітре-ветеран!

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713174
рубрика: Вірші, Філософська лірика
дата поступления 19.01.2017


ТЕРПЛЮ

"Терпи,  терпи  —  терпець  тебе  шліфує,
сталить  твій  дух  —  тож  і  терпи,  терпи."  
©  Василь  Стус.

Терплю,  терплю.  
Терпець  —  наждачне  коло.
Вивільнюється  з  груддя  діамант.
Засяє  грань,  прошивши,  мов  осколок,
навалу  зрад,  пустих  надій,  оман.

Терпець  мене  розраджує  в  халепах.
Навчає  бу́дь-що  зносити  усе!
Як  зносить  закривавлене  Алеппо.
Як  зносив  замордований  Хусейн.

З  тропи  не  зі́б'є  рикання  звіряти.
Звіряча  хіть  не  скорить  мимохіть.
Коли  із  серцем  ревно  шлях  звіряти.
Коли  горить  в  очницях  малахіт.

Мов  стяг  беззаперечного  терпіння,  —
і  в  снах  я  буду  маритись  тропі.
Можливо,  в  боязкім  оторопінні,
але  таким,  що  вірив  і  терпів.

До  плеч  —  Карпати,  море  —  до  коліна.
Полон  чи  пекло  —  все  одно,  що  рай.
Терплю.  Метаморфоза  —  докорінна:
кремезний  віл  постане  зі  щура.

Мій  шлях  назвавсь  моїм,  як  рідний  тато.
Найзліша  хиба  —  знехтувати  ним.
Терплю,  терплю.  Для  того,  щоб  літати
блаженнішою  з  божих  насінин.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713173
рубрика: Вірші, Філософська лірика
дата поступления 19.01.2017


СТОМЛЕНІ ДІТЛАХИ

Все,  що  не  вбило  нас,  вкотре  живих,
овочами  зробило  або  каліками.
Сьогодні  —  на  переливання  й  на  шви,
за  салом,  за  спиртом  та  ліками.

Завтра  за  звичкою  бігти  на  шум.
Мчати  за  милицями  і  бинтами.
Хапати  зброю  і  анашу.
Вдягати  шлеми  й  піратські  бандани.

Все,  що  нас  дивом  лишало  в  живих,  
зробило  напрочуд  міцними  й  вологими.
Чавлять,  толочать,  пускають  на  жмих.  —
Ми  ж  встаєм  і  знамена  несем  —  люди-слогани.

Душі,  мов  бранок,  за  барки  беруть.
Ранок  радістю  ранить  нам  щоки  та  ребра  і...
Ми  з  підошов  обшкрібаємо  бруд,
мов  слова  пересіяні  й  тричі  перебрані.

Чітко  і  сухо  вистрілюєм  в  ціль.
Розставляєм  рівненько  тенета  Танатоса.
Наче  фломастери  і  олівці  —
дітлахи,  що  стомилися  містом  тинятися.

Сідаємо  долі,  малюєм  батьків,  
кордони,  фронти,  блокпости  й  території.
Пишемо  гасла,  наївні  й  бридкі
і  вірші  про  зиму,  які  залюбки  
ми  бозна-коли  вчителям  тараторили...

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705632
рубрика: Вірші, Воєнна лірика
дата поступления 09.12.2016


МАГІЧНИЙ ЖМУТОК

Приручена  лезами  бритви,
мовчить  борода.
Нормани  мовчать,  ско́ти,  брити.
Замовкла  орда.
 
Мовчать  без  борід  ободрити.
Мовчать  козаки.
Хто  вигадав  лиця  голити?
Здурів  хто  за  ким?
 
Прощання  з  багатствами  роду.
Без  довгих  ридань.
Розтягуй,  розтаскуй,  розпродуй!
Тріщить  бородань.
 
В  долонях  затиснуто  бритви.
Ідуть  в  небуття
нормани,  фракійці  і  брити...
Горить  в  небі  стяг  —
 
жмуто́к  чарівного  волосся.
Мовчить  борода.
Хто  знає  коли  й  повелося...
Нааа  абордаж!
 
У  битві  ламайтеся,  бритви!
Петро  нас  продав.  
Ми  встали.  Нас  не  одурити!
Росте  борода.

©  Сашко  Обрій

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705384
рубрика: Вірші, Іронічні вірші
дата поступления 08.12.2016


МАМАРИГА

25  років  служив  багачам:
ні  вола,  ні  коня,  ні  доброго  слова.
25  років  служив  цареві:
ні  вола  ні  коня,  ні  доброго  слова.
Гарні  побратими  на  шляху  –
та  дороги  йдуть  нарізно.

Де  ходив  з  десяток  літ?
Де  зараз  твої  побратими?
Ген  чоловік  на  печі  лежить.  
Далі  –  пан  з  хортами  біжить.
Взявся  би  й  ти  за  голову,  козаче!
Знову  за  своє.  Знову  мов  циган.
А  йди  собі,  куди  бог  дасть!

Ті  троє,  що  б'ються  на  могилі...
Для  них  батьківщина  –
кінь,  чоботи  та  торба-волосянка.
Гарно  розділив  їх,  козаче  –
відібрав  батьківщину.
Краще,  як  ти,  ніхто  не  розділить.

Ач,  ласий  на  чужі  ковбаси!
За  зрубаний  дуб  –  
королівська  донька.
Де  би  ти  зараз  був,  козаче,
якби  не  торба  твоя,  дротянка?
Нудно  відтятій  було  б  
серед  голів  мовчазних.

Хоч  дурний,  та  хитрий.
Хитрий  настільки,  
наскільки  голодний  
і  побитий  тобою
королівський  ведмідь.

Все  ж  замало  півцарства  йому!
Ні  вола,  ні  коня,  ні  доброго  слова.
Ні  коня,  ні  чобіт,  ні  торби-волосянки.
Ай,  забирай  собі  усе  царство,  хапуго,
тільки  жінки  своєї  не  муч!
Ач,  що  придумав  –  
королівні  роги  наставляти...

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703616
рубрика: Вірші, Верлібр
дата поступления 29.11.2016


АЛЬ - ТРУЇЗМ

Жити,  творити  для  когось,
ніби  надламаний  колос,
мов  нетривка  випадковість,  
мов  оторочка  рядна.
Мить,  ніби  притчу,  читати,
щоб  розтягти  на  цитати.
Світлі  щоб  –  матір  і  тато,
світлі  –  аби  й  серед  нас.

Жити,  як  жити  не  буде
урбанізований  Будда.  
Навіть  якщо  халабуда!  –
Жде  планетарій  зіниць.
Знати  б  лише  –  є  для  кого
жити  і  жати  свій  колос,
де  в  унісон  випадковість
тишами  лунко  дзвенить...

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703414
рубрика: Вірші, Філософська лірика
дата поступления 28.11.2016


КАНЦЕЛЯРИТ

Мій  друг  пише  статті,
уражені  канцеляритом.
Це  як  гортані  курців,
уражені  карциномою.
 
Зловживання  мертвими  словами,
як  і  будь-яка  шкідлива  звичка,
відлякує  тих,
які  ще  пам'ятають,
які  ще  вживають  живі.
 
Прогресуючи,  канцелярит  
увіходить  в  канцеляритм.
І  стрімко  проростає  метастазами
в  мову  невиліковних,
паралізуючи  їхні  язики,
беручи  за  гортані  їхні  душі.
 
І  ті  покидають  гортані  хворих.
Залишаючи  їх  сам  на  сам
зі  своїм  божевіллям.
В  карцері  карценоми  
канцеляриту.  
 
Але  моєму  другові  
хоча  би  платять  за  те  гроші.
Ви  взагалі  можете  
не  читати  його  статті.  
І  тішитися,  що  цей  вірш  не  про  вас.  
 
Та  ваші  гортані  
вже  давно  тяжко  дихають,
уражені  суржиком,  
оброслі  бур'янами  та  матюками.
Хоча  за  них  вам  не  платили.
І  ніколи  не  заплатять.  

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703237
рубрика: Вірші, Філософська лірика
дата поступления 27.11.2016


ГАЛЮЦИ. НАЦІЯ

Це  все  лише  у  його  голові.
Все  відбувається  в  його  уяві.
Він  придумав  мене  
і  мого  начальника,  що  сьогодні  
знову  визвірятиметься  на  мене.
Він  придумав  мій  біль  і  мій  кайф,
мої  страждання  і  короткі  миті  щастя,
що  малюються  у  вигляді  діаграми
на  сітківці  його  уяви.
Він  придумав  цілі  народи  і  цивілізації,
що  ввесь  час  рояться,  кишать,  дзижчать,
гудуть  дикими  бджолами  у  його  вухах,
сваряться,  б'ються  і  миряться,
створюють  свої  (?)  шедеври
у  його  голові,
не  даючи  йому  відпочинку,
не  залишаючи  часу  на  сон.
Втім,  сон  йому  не  потрібен,
бо  сон  придумав  теж  він,
аби  ми  знаходили  в  ньому
спочинок  від  свого  божевілля,
яке  самі  створили  та  оживили
у  світі,  який  колись  вимріяв,
виплекав  і  виплакав  він.
Ніби  Пігмаліон  Галатею.
Чи  то  з  цікавості.
Чи  то  з  великої  радості.
Чи  то  з  великої  нудьги...
Та  годі  собі  й  уявити  те  все!
Бо  щоразу,  коли  відважуюся  на  це,  
мені  здається,  
що  в  моїй  крихітній  свідомості
от-от  станеться  Великий  Вибух...

©    Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703198
рубрика: Вірші, Філософська лірика
дата поступления 27.11.2016


КОТИГОРОШКО

Котиться  горошина  
від  Карпат  аж  до  Чорного  моря.
Що  ж  то  за  змій  та  й  завівся  
в  нашім  замку  пообіч  Дніпра?
Сонмища  наших  братів  і  сестер
дужий  змій  заточив  до  комори.
Котиться  горошина:
лише  в  праве  русло  візьми  і  направ.

Жінко,  ковтай  горошину  скоріш!
Аж  до  лона  котись,  горошино!
Не  зволікай:  
двадцять  п’ять  стиглих  сонць
вже  споїли  землицю  твою.
Жінко,  не  бійся  біди,  відпускай
ген  за  темні  ліси  свого  сина.
Надто  багато  в  чеканні  жила́.
Відпускай  зі  словами:  
«За  правду  воюй!»

«Битися  чи  миритися?»
«Де  вже  миритися?  Битися,  змію!»
Змієва  сила  –  не  жарт.  
До  залізного  току  –  аж  по  кісточки.
Вирвався  Котигорошко.
Махнув  булавою  чимдуж,  як  уміє.  
Змій  по  коліна  загруз.  
Але  знову  дрижать  попід  гадом  стежки.

Хлопця  загнав  по  коліна.  
А  той  –  аж  до  пояса.  Вбити  ж  –  несила.
Котиться  горошина  степами  –  
вся  кругла,  немов  сирота.
Де  ж  тебе  цілих  зо  двадцять  і  п’ять
стиглих  сонць  по  землиці  носило?
Ну  і  котися  собі.  
Тільки  де  довгота  твоя  і  широта?

Котиться  горошина.
З  Карпат  до  Азова.  З  Полісся  до  Криму.
Гнана,  мов  гній  –  скарабеєм.
Не  зловиш.  Не  виріс  такий  ще  ловець.
Жінко,  лови  горошину!  
Спасай,  мов  систему  свою  ендокринну!
Булькнула  в  море.  Пливи,  горошино!
Тоне.  Спливе,  не  спливе?..

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702991
рубрика: Вірші, Філософська лірика
дата поступления 26.11.2016


СМЕРДИМО

Губи  намащені,  а  п'яти  порепані.
(народна  приказка)

Грає  море  м'язисте  в  атлета.
Сироїд  сяє  чистим  нутром.
Як  же  нами  смердять  туалети,
кабаки  і  вагони  метро!

Морд  охайні,  гладенькі  уривки,
поруч  —  пудра  й  парфуми  мордят.
Та  базари,  вокзали  й  курилки
як  смерділи,  так  досі  й  смердять.

Хтось  процідить  "яке  його  діло?",
заморочений  плином  думок.
Нами  пахви  й  віки  просмерділи.
Смердимо,  смердимо,  смердимо.  —

Молоді,  старигани  та  діти.
Сморід  злився  в  суцільний  струмок.
Ми  смерділи  і  будем  смердіти!
Ніби  це  головна  з  перемог.

Просмерділи  сорочка  й  білизна,
крематорій,  смітник  і...  життя.
І  монета,  брехнею  облизана,
і  монетою  —  зграйка  жидят.

Береженою  честю  ізмолоду
кожна  чесна  повія  смердить.
І  від  нашого  рідного  смороду
не  духм'яніші  жодні  меди.

Напомаджене  репання  п'яток
компенсує  смердіння  думок.
Ладні  будь-кого  вмить  розіп'яти,
хто  за  пахощі  б'ється  затято
на  перетині  чвар  та  пиятик,
ми  в  прийдешнє  здавен  смердимо!

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702968
рубрика: Вірші, Філософська лірика
дата поступления 26.11.2016


НЕДОЛАДНІСТЬ

Все  
просто  чудово.
Всі  
просто  чудові.
Короткі,  куці  чи  довгі.
Шиншили,  кішки  чи  доги.
Люди  на  дні  й  на  вершині.
Трудодні  та  машини.

Все  
просто  і  складно.
Всім  
у  просторі  складно.
Плити  —  земні  й  шоколадні,
скла́дні  церковні  у  ладані
плавляться  від  нетерпіння.
З  пащ  —  то  молитва,  то  піна.

Все  
просто  дратує.
Всі  
простір  дратують.
Гострим  до  сліз  рататуєм
вгостять  як  слід  на  тортурах
шеф-кухарі  й  шеф-начальство.
Тортом  частують  нечасто.

Цей  
простір,  мов  листя.
Все  
просто  —  молися.
Вдаль  грозяться  поплисти
мізки,  хмарки  і  плити
шоко|ладні  та  літо|сферні.
Щоки  —  в  ладані,  літо  —  в  спермі.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702683
рубрика: Вірші, Філософська лірика
дата поступления 24.11.2016


РОЗДВОЄННЯ

Розсипався  я.  
Надвоє,  —  як  сніп,  
що  випав  із  рук.  
Наче  сніжна  лавина,  
що  мчить  крізь  хребти  
назустріч  весні.  
Як  світ  —  розчахнувся
на  дві  половини.  

Роздвоївся  я,  
як  стиглий  кавун,  
що  тріснув  навпіл,  
(знову  зрадили  руки).  
В  розвої  сія́нь  
свою  рокову  
зорю  не  зустрів  —
уладнала  би  рухи.  

Тоді  б  я  не  впав,  
не  тріснув  би  я  
і  світу  б  за  двох  
не  мав  звітувати.  
«То  їдьмо  в  Непал!  
А  там  —  абияк...»  —
Товариш  замовк,  
як  удосвіта  —  ватри.  

Та  кожна  з  моїх  
обох  половин  
як  звикла  —  жила,  
окремо  від  тіла:  
тихіше  змії  
й  мишей  польових  
одна  з  них  —  зола,  
що  на  згарищі  тліла.  

У  наймити  йшла  
за  книш  і  за  гріш.  
Своїх  «півдуші»  
зрікалась  за  безцінь.  
Вдягала  бушлат,  
рушала  на  гріх.  
Панове,  душіть  
найхтивішу  з  бестій!

Та  ще  п'ятдесят  
відсотків  мене  
мене  не  зреклись  
(ба,  під  страхом  повішань!)  
Усе,  що  досяг:  
найкращі  з  манер,  
«тепер»  і  «колись»  —
все  до  дріб'язку  —  
віршам!

©  Саша  Обрій.

23.10.16

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702141
рубрика: Вірші, Філософська лірика
дата поступления 22.11.2016


ВІДГРІБАННЯ

Розгрібаєш,  мов  тирсу,  
усе,  що  нападало  з  вікон.
Натрусило  й  за  комір.  
Лиш  іскри  –  горять.  
(Як  би  вкрасти  їх?)
Наче  лезо  ножа,  
біль  тупіє,  вибілює  з  віком
смолянистий  і  жирний  
чорно́зем  твоєї  вихрастої...

Відгрібаєш.  
Потворність  і  гниль  
від  очей  не  сховати.
Знають:  мов  намистинки,  
на  нитку  їх  красень  низатиме.
Зникли.  Звикли.  
І  тільки  й  чекають  на  твій  екскаватор.
Вигрібай.  І  тебе  не  забудуть,  
мій  асенізаторе.

Ти  гребеш  і  гребеш,  –  
а  листо́пад  усе  сатаніє.
Ти  гребеш  мокре  листя,  
недопалки  й  мрії  недоумків.
Ти  гребеш  –  і  колись  відгребеш.  
А  твоя  дистонія
не  гребла  їх  ніколи.  
Ти  ж  сам  ся  дозволив  знедолити!

Відгрібай!  
Відгрібай-но  від  берега!  –
Міста  немає.
Відгребло  твоє  місто.  
Раніше  за  тебе,  щасливчику.
І  країна  твоя  відгрібає.  Дивись!  
Все  –  намарно...
Ти  гребеш.  І  гребтимеш,  
допоки  тобі  це  
личитиме...

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702139
рубрика: Вірші, Філософська лірика
дата поступления 22.11.2016


ВІРА

Вірить  у  магію  пахощів  медіум,
духів,  слова  і  вітри  крадучи.
Мім,  що  загрався  в  безмовну  комедію,
вірить  у  зір  глядачів...

Вірить  втікач  у  китайські  кросівки,
навіть  якщо  задубіли  й  намокли
ноги,  що  гравій  устигли  просіяти,
очі,  великі  й  скляні,  мов  моноклі,

руки,  що  вицвіли  і  поруділи,
джинси  твої,  безнадійно  потерті,
мрії,  спустошені,  мов  породіллі,
жили,  розбухлі  від  фальші  патетик.

Все  в  тобі  вірить,  усе  закликає
мати  харизму,  не  вірити  призмам.
Все  підбиває  ламати  лекала,
жертви  богам  дарувати  на  тризнах.

Навіть,  якщо  без  одеж,  розпростерті,
пустять  повії  ману  анатомії,
віра  поможе  тобі  просто  стерти,
просто  згадати  про  в_с_е.  
А  натомість,

в_с_е  
трохи  згодом  згадає  про  тебе,
ролі  усі  твої,  всі  аромати,
милиці,  крила,  протести  й  протези,
віру  –  що  в  кожному  тліє  романтик...

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701458
рубрика: Вірші, Філософська лірика
дата поступления 19.11.2016


LOKO_МОТИВ

Все,  що  про  тебе  я  мав  розказати,  
локомотивом  чкурнуло  в  Козятин.  
Локони  хтиво  на  бюст  полягали.  
Я  за  тобою  –  з  Козятина  в  Галич.  

Все,  що  пронюхати  встигли  мурахи,  
зранку  прожогом  рвонуло  у  Рахів.  
В  гори!  Нема  тебе  тут.  Зачекався.  
Аероплан  твій  чкурнув  за  Черкаси.  

Чом  же  біжиш,  ніби  від  печенігів?  
Чартерним  рейсом  лечу  у  Чернігів  
(здалеку  ще  засікли  білоруси).  
План  "перехоплення".  Ревно  борюся.  

Стали  щільнішими  навіть  кордони:
не  пропускають.  Ну  чим  не  кондоми?  
Всі  прикондомники  –  спина  до  спини.  
Будь-який  транспорт,  здавалося,  спинять.  

Ти  ж  моя  люба,  моя  ж  ти  голубка!  –
Змінюєш  тактику:  Київ  –  Алупка...

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700913
рубрика: Вірші, Іронічні вірші
дата поступления 16.11.2016


ВЕЛИКА КОНТРАБАНДА

Біжить  бородань.
Біжить  центральною  вулицею.
Біжить,  стає,  відхекується  і  знову  біжить.
У  чорному  ватнику,  чорній  шапці
і  з  чорною  бородою.

Біжить  бородань,  а  в  руці  –  корейська  торбина.
Повна  торбина.  Тріщить  по  швах.  
Розходиться  на  застібці.
Біжить  бородань.  Очі  перелякані.  
На  годинник  зиркає  раз  по  раз.
Спішить  кудись.

Біжить  –  аж  тут  за  рукав  хтось  смик-смик.
Біжить  –  аж  тут  іззаду  зупиняють  його.
Хтозна  звідки,  мов  із-під  землі:  двійко  в  штатському.  
Показують  посвідчення:
«Здравствуйтє.  Ми  –  поліція.  
Ваши  докумєнти.  Что  в  сумкє  нєсьом?»

Важко  відсапується.
Показує  паспорт  (з  бородою,  у  вишиванці).
Показує  торбину  чорнобородько
(ніби  щойно  із  Алах-Акбарівки).
А  в  торбині  книги  виблискують  палітурками,
мов  білі  голуби.
Коран?  Ні,  не  Коран.  
Біблія?  Ні,  не  Біблія.

«Так  что  проносім,  маладой  чєлавєк?»
«Збірки  несу,  з  віршами.  Хіба  не  бачите?
Велика  контрабанда  віршів.
На  маршрутку  запізнююся.
Презентація  сьогодні...»

Біжить  бородань.  
У  чорному  ватнику,
чорній  шапці  і  з  чорною  бородою.  
В  руках  корейська  торбина.
А  за  спиною  
поскубані,  сірі  від  кіптяви  та  вихлопів,
проте,  ще  зовсім  недавно  –  
такі  білосніжні,  такі  голубині
крила...

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700908
рубрика: Вірші, Філософська лірика
дата поступления 16.11.2016


2010-ті

Друга  половина  дві  тисячі  десятих
стрибає  на  плечі  нам,  як  навчений  десантник.
Падають  15-й,  16-й,  17-надцятий
і  збивають  з  ніг,  мов  агресивні  неонацики.

—  Що  від  нас  вам  треба,  
схарапуджені,  відлюдькуваті?
—  Ми  
раз  на  100  років  
традиційно  звикли  лютувати.
Ватри  війн  роздмухувати,  вішати  опудала.

Щоб  слонів  із  мух  кувати,  братія  поскубала  
весь  простий  народ,  панів,  поетів  та  філософів,
всіх  Сашків,  Іванів,  Василів,  Микол  та  Йосипів,
всіх  Мотрин,  Одарок,  Василин,  Марічок,  Ганночок,
всіх  полячок,  чешок,  україночок,  циганочок.
Полютують  хлопці,  поскубуться  і  почубляться,
розімнуть  боки,  мармизи,  лапи,  крила,  щупальця.

Ну  а  там  —  чкурнуть  десяті  геть,  війне  двадцятими.
Вщухнуть  лють,  пожежі.  Біля  ватри  тихо  сядемо.
Відрахуєм  вік,  складемо  війн  та  миру  розклади,
а  затим  —  співати,  жити,  смачно  їсти  й  рохкати...

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700171
рубрика: Вірші, Філософська лірика
дата поступления 12.11.2016


КРУЧЕНІ ПАНИЧІ

Мій  тривимірний  світ  пнувся  вгору  шалено,  до  зір.  
Наче  пальці  плюща,  струнко  вились  перпендикуляри.
По  кутках  шепотіли,  мовляв,  ще  для  зір  не  дозрів.
Попеліли  слова.  Струни  вилиць,  проте,  дошкуляли.

Допікала  не  стільки  та  музика  вічних  пліток,  
скільки  нахили  ліній  і  тіл,  що  мінились  кутами:
то  хилилися,  то  хилиталися,  ніби  плато,
під  яким  ворушились  вулкани  —  прадавні  путани.

Мій  тривимірний  світ,  віднедавна  згадавши  про  час,
не  знаходив  ні  місця  собі,  ні  себе  серед  часу.
Істерично  шукав  собі  тих  незрадливих  прочан,
із  якими  не  їхав  би  дах,  з  ким  би  не  сперечався,

хто  так  само  би  прагнув  до  лона  небесних  світил,
розділяючи  нахилокутне  його  божевілля.
Мій  тривимірний  бачив,  як  безлічегранні  світи  
 крізь  зігну́ті  кути  випинались,  росли,  рожевіли...

Втім  в  очах  засвітились,  на  голову  впавши,  зірки.
І  забі́гали  небом  фрактали,  мов  злі  пси  хурделиць  —
це,  навпі́л  розкроївши  свідомість  ударом  різким,
шлях  по  трупах  думок  аж  до  зір  простелив  психоделік...

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698197
рубрика: Вірші, Філософська лірика
дата поступления 02.11.2016


ПІГМАЛІОН

Справа  в  тому,  що  
через  втому  щогл,  
сіпання  губи  
більшає  убивць.  

Просто  ми  самі  
п'єм  пекучий  сміх
і  жуємо  біль.  
Реанімобіль  
надто  замалий.  
Стежку  замели  
двірники  й  сніги.  
«Вистачить  снаги  
влитися  в  потік?»  —
Крішна  шепотів.  

Ми  піймали  «Ом»,  —
та  Пігмаліон  
зрікся  наших  серць.  
Інший  режисер  
тче  з  нас  тло  картин,  
де  герой  —  кретин,  
а  довкіл  —  кроти.  
Всім  так  і  кортить...  

Всі  гудма  гудуть,  
певні  в  тому,  що,
як  присплять  губу  —  
зникне  втома  щогл...

©  Саша  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697815
рубрика: Вірші, Філософська лірика
дата поступления 31.10.2016