| Сторінки (1/7): | « | 1 | » |
Надворі ніч і темний перевулок,
В якому дівчинка сама стоїть.
І нічого дивного отут не було б,
Якщо б не свічка, що в руках тремтить.
Життя її жорстокіше за пекло,
А серце в грудях холодніше за лід,
Виходить в двір надворі уже смеркло.
І знову губить чарівність своїх літ,
Ще зовсім юних літ...
Виходить в двір і запах сигаретний
Ні на мить її не покида.
Підняла погляд, підняла погляд мертвий,
І знов повільно очі опуска.
Вона ніхто, хоч звигляду людина,
А де душа? Вже проклята душа,
Хоч розуміє, що в світі не єдина,
Та одна, завжди вона одна.
Карму свою чудово розуміє,
Старається змінити все,
І тиша вже до крайності німіє,
Але життя нічого не несе.
Вена, шприц, і крапля крові,
І знов привичний стан душі.
І гасне свічка вже поволі
І знов життя, і знов життя вночі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206512
рубрика: Поезія,
дата поступления 18.08.2010
Моєму коханню присвячується...
Ворушаться губи й не видають звук,
Я бачу безсенсне ворушення рук.
Це все ті промови,що ти говорив,
Коли мене нібито жити ти вчив.
Німі емоції, безглузді почуття
Переповнювали твоє і моє життя.
Усміхнені маси жорстоких обличч
І пістрявий народ,що живе споконвіч.
Брехливі і підлі солодкі слова,
Дурманом вже віють, болить голова.
Ласкаві гримаси і спорчені міни,
Що не сміялись ніколи до нині.
Ридання і плач, зловтішання душі,
Це як з чистого неба холодні дощі.
Це як правда із уст брехливих людей,
Це як посеред ночі скоївся день,
Це як щось неймовірне, щось дивне таке...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=204178
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 03.08.2010
Коли темінь полонить вже землю,
Коли сонце тікає кудись,
І дивиться місяць в ніч темну,
Ти до мене зі сну посміхнись.
Ангел ночі поправить подушку,
Й поцілує у ніжну щоку.
Колискову нашепче на вушко,
І мрію навіє яку...
А я заплачу тихенько в долоні,
Крикну подумки твоє ім`я.
Й розумію, що знову в полоні
Кохання прокля ́того я.
Кохаю без границь і меж,
І віддаю себе за це кохання,
Коли прийду, я знаю, проженеш
Й сльозами по лицю промчить страждання.
До серця,мов гострая голка
Проб`ється образа важка.
Я знаю кохати без толку
Краси і гордості, сліпого ватажка.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=203402
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 29.07.2010
Ідуть роки, минають дні, хвилини,
І точиться жорстока боротьба.
Та схаменіться ви, залишились руїни,
Облишти ви її, вона жива...
Скрегіт мечів,іржання коней і червоне море,
Трупами засіяні поля.
Политі кров'ю вже стогнали гори,
Стогнала й чорна в траурі земля.
Жене вперед життя, проходять дні.
Сценарій залишається-міняються герої.
І чути гул гармат і постріли гучні,
Немає вже мечів, та знову море крові.
І знов життя, і знов страждання, й знов бої,
І знов лунають гасла за свободу.
І знову чути постріли гучні,
Та де ж та незалежність для народу.
І знову в нації бажання утвердитись,
Та знов війна і знову море крові.
І незліченні жертви, і прагнення помститись,
Та надія в серці помира поволі.
Зима і лютий холод,
Немає криків- пошепки ридання.
І знову смерть, зима і голод,
І як земля терпить оте страждання.
Україна жива, хоча люди вже мертві,
І знову слова і незліченні жертви.
Люди не живі- морально вбиті,
Зі зрадою в серці й зневірою в душі,
Просторі степи кров'ю политі,
Й березові хрести омили вже дощі.
Були герої- залишились хрести,
І спогади зосталися відверті.
Оці хрести ще довго нам нести,
Бо в пам'яті живуть і мертві.
Герої України, яких не забудуть
Іі завжди пам'ятатимуть про них,
На сторінках історії ще довго жити будуть,
В легендах і переказах сумних.
Ми вірні, сильні і єдині,
Козацька в жилах наших тече кров,
І стука серце: СЛАВА УКРАЇНІ!
Героям слава! Шана і любов
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=203022
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.07.2010
Не плач! Бо сліз твоїх він не достоїн.
І все пройде, забудеться, як мить.
Не допусти! На варті стань, як воїн,
Не дай, не дай сльозу зронить.
Хіба шкода, хіба шкода сльози?
Ятрити рану сіллю і водою.
Нехай одна сльоза, сильніш вона грози,
Душевний спокій котиться сльозою.
Не говоріть! До чого всі промови,
До чого зламані слова,
Безглузді й вже розірвані домови,
І п`яна від думок вже голова.
Думки, думки, і знову сльози,
І знову спогади сумні,
У серці біль, у небі грози,
А спогади жорстокі і страшні.
Жорстока сила почуття,
Безжальна і страшна-кохання!
Ах перші дні солодкі відчуття,
А потім біль, розколи, призирання.
Здається все, розкол і рана,
Час полікує, заживе.
І не побачать сторонні очі шрама,
І все старе в минуле,а зараз все нове.
Та ні, всі муки повертались,
У кого як, у декого роками.
І каялись,в провинах зізнавались,
Та знов грішили серцем і устами.
Серце козало відпусти
Розбите навпіл, кохати більш не може.
Уста ж брехали, говорячи прости,
Клялись, та клятва не поможе.
Не обітцяй, як виконать не зможеш.
І не кохай,як вірності нема,
Бо вірність в скриньку не положиш,
Не будеш берегти втече вона,
Втече, як зронена сльоза...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=202647
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.07.2010
Я не янгол, зовнішність обманлива...
Я не янгол, не вір навіть своїм очам...
Я не янгол, не вір тому, що говорять...
Я не янгол, моя домівка далеко від небес...
Я не янгол, у мене немає білих крил...
Я не янгол, мої думки не такі чисті...
Я не янгол, мої бажання не такі невинні...
Я не янгол, я не охороняю душі...
Я не янгол, не дивись, що усмішка ніжна...
Я не янгол, і так не помітиш, що не щира...
Я не янгол, я просто рабиня,
До вчора чи може до нині,
Я не янгол, я твоя жертва.
І душа моя давно вже мертва.
Я не янгол, я - пустота,
І чорна пляма я ота,
Що не зійде з твого життя повік...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=202544
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 24.07.2010
Тікаєш від проблем у темноту нічну,
І блиснуть оченята скупою сльозою,
І бачиш знову мару ту річну,
Яку життя не змиє вже собою.
Тікаєш від проблем у тишину життя,
Благальний погляд ти пускаєш в небо.
Й не мучить думка каяття,
А думка: Господи візьми мене до себе!
Всі кажуть ангел, впавший із небес,
Та знаєш ти, що бісове творіння.
Свідомо й вперто віддаєш себе
На вічне і безжалісне горіння.
Граційний змах ще юної руки
Й залили полотно червоні фарби.
Забрали душу й молоді роки,
Й зробили з тебе ляльку Барбі...
Красиву, нерухому, мовчазну,
Маріонетку нерозумних рук чужих,
Та мертву, мертву, не живу,
Вкладають до могили спати,
І хоть ридають батько й мати,
Та ти не чуєш сліз гірких отих...
Ти спиш, й вже не розбудить ранкове сонце,
Що ніжно рветься у віконце.
Не встанеш ти вже більш ніколи,
Оплакують тебе, й сльозами топлять горе.
І в димі сигарет вже гублять спогад,
Отой приємний, хоча гіркий,
бо вже нема тебе,
Болючий спогад.
І знову плачуть всі, і мліє мати,
Привела в світ цей, та мусить вже ховати,
Сиру холодну землю, свою дитину.
Любила, пестила билину,
Та що не так?
Чому вона зламалась,
Чому життєва стежка обірвалась,
І стало все ніяк?
Холодне сонце, похмуре і сіреньке небо,
Й нікому в світі більш тебе не треба.
Й тобі не треба подарунків від долі,
Бо подарунок твій навік закопаний у полі...
Лежить він і гниє в німій труні...
В холодній і сирій землі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=202543
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 24.07.2010