| Сторінки (1/6): | « | 1 | » |
быть вольной птицей, без оков на шее,
находясь в одноразовом небе, что лечит,
гораздо проще, чем биться в закрытые двери,
проще, чем мечтать о несбывшихся встречах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297665
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.12.2011
Легенди буденних зим торкаються й наших реалій. Світанкові морози, блідолиці сніжинки, гострувато-ширшаві тумани, та крижані подихи вітру... Час збігає, немов налита у долоні вода; не закарбовується коренями в землі, не розливається кетягами калини, мов кров’яне зарево, не заглядає сутінками у розтрощені від надій вікна, не відламується шматочками правди на замерзлих бруківках, - він опадає разом із сірувато-жовтим листям восени.
У кутковому каміні стурбовано потріскують дрова, неначе під ними згорають у шалених агоніях звуки вчорашніх печалей. Гаванню снів блукає по місту чарівниця-ніч, а вранці обпікає свідомість хворим світлом.
Глумливий сніг завше падає на розпечені, рожеві губи, так солодко стікаючи у роздвоєне лоно душі, допоки тиша гладить розпашілу можливість жити. А у зашморгах чужих думок залишаються згарища поневолених ночей. Тих ночей, що уже давно зніміли й відійшли у нещодавне минуле. А на снігу залишились лише сліди недоспіваних долей... Смерть споконвіків цілує мертві руки, воскресивши шовкову зиму чорними завісами ледь-ледь надпитого болю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292203
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 10.11.2011
...для нас так мало німого й скрипучого простору,
що здавлює скроні спустошеним воплем у тиші,
ми захлинаємось вироком дикої посухи,
ножами у спину, якомога глибше, якомога сильніше...
ніжними крилами торкнемось неба пташиного,
що обтяжіло зрадливістю незримих богів,
що кипить гріхами клейма розпашілого,
у затінках щирості, самотніх та диких вовків.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291928
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.11.2011
Я позбавляюсь спокою, у відчаю великодушних гроз.
Бузковим цвітом лиш цвіте в грудях надія.
Стальні окови розвивають стрімкий ароморфоз,
Та час із вуст любов однак не змиє.
Тягар ілюзій переплітався із дорогами.
Беззвучні кроки проникали біллю у легені.
По тих дорогах бігли ми ще босоногими,
Ховаючи в кишенях щастя жмені.
П’янкою істиною виривавсь із поля вітер,
Вистражданою банальністю тремтіли крилаті слова.
„Кохання – найболючіша мука на світі” –
Котилась щокою холодна сльоза.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291927
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.11.2011
Тьмяне денне світло клубочеться над спустошеним, чорним заревом.
Балансує у голих помешканнях мертвий відгук душі.
Відшліфоване єство, що кане в холодному мареві,
Уривчастим диханням пронизує сірі та рясні дощі.
Млявим поглядом вириває із розпашілого лона життя,
Непізнаним віддихом густо вплітає у простір прострацію,
Зненацька застаючи роз’ятрені серця виття,
Гіркота бурхливої осені, зрештою, мала рацію,
Стискаючи порвану правду на шляхетних, тремтячих вустах.
Заторкнута кров’ю й насильством, рубцями біль покидає тіло,
Розсипається гордістю у млявих, ледь чутних молитвах,
Із акордами голосу потоки смерті податливі тліли,
Згораючи мрякою у вогких, граційних битвах...
Брудом денних, пафосних вулиць осипається небо у тьмяних комбінаціях світла,
Темна кров розтікалась випещеними, холодними вустами,
Зашнурована на знесилених крилах бронзових течій вітру,
Що тінями плямували граційні труни кохання востаннє.
Знову...незрима пітьма любові. Темне, запізніле жадання...
О, досить! І сірий присмерк спокою увіковічив покірне, крихке кохання.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291473
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.11.2011
Ненароком промовлене слово куражно злітає до неба.
Виривається з клітки, прагне звільнити свій простір,
А стіни немов усе чують, гучні розмови дико втягують в себе,
Задихаються тишею, всуміш із страхом та млостю.
Неосмислено шукаючи шляху, аби повернутись,
Ми обтяжіли реальністю та мовчки старіємо.
Час відбере. Не лишиться кого пригорнути.
Безцеремонно життя нас, мов сито, розсіює.
Ми пережовуєм світ, та давимось рештками правди.
Розташовуєм діалоги у нескінченні решітки таблиць.
Ми навіть від мертвих, без подиву, чекаємо зради,
Та обвуглені стіни не почують більше дурниць.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=287076
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.10.2011