| Сторінки (1/11): | « | 1 | » |
Зацвіли раптово, жваво абрикоси,
Пишно-білі вишні стали з ними в стрій.
Над квітками джміль пил солодкий носить,
Гулко за собою манить увесь рій.
Одягнувсь Херсон у зелені шати.
На вустах дівочих – усмішки весни.
Ну скажи: із чим цей пейзаж рівняти?
Поряд з ним не стануть ні казки, ні сни.
Не візьмеш його у широкі жмені
І не вип’єш цю полохливу мить.
Закарбуй лише в пам’яті кишені:
То ж бо є підказка – веснодухо жить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260604
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.05.2011
За вікном вже давно панує зима. Справжня, холодна, зі снігами і тріскучими морозами, які, здається, пронизують тебе до кісток і від яких нікуди сховатись. Кілька років вже ця білява, сурова пані не мала такої беззаперечної влади у нашому південному краї.
Я люблю зиму. І навіть таку, коли на вулицю і носа висунути не хочеться, не те, щоб іти кудись і вирішувати справи. Але в один із таких зимових днів, а точніше вечорів, мені пригадалися слова, які неодноразово доводилося чути від друзів і знайомих про осінь. На крилах ностальгії за минувшим літом, в зовсім нерайдужних тонах розказували вони про те, як стало погано, що нема вже такого тепла і радості, що ранки стали холодніші, а дні – коротші, що закінчилася пора відпусток і канікул, що все ніби, йде у невідому далечінь майбутнього холоду і сірості буднів. Цікаво мені стало: що тепер сказали б ті люди? Чи задоволені вони тим, що матінка природа дарує в січні? Чи, може, вони належать до тих, які весь час скиглять і яким потрібно на щось жалітись, обурюватись, а природа є для них однією з болючих тем: в ній завжди можна знайти привід для незадоволення? Не знаю, що б сказали вони. Я до таких не належу (на щастя).
Лише з приємно-іронічною посмішкою згадав я чудові миті останньої осені... Яка ж вона була прекрасна! Пам’ятаєте?... Ні? А от мені одразу прийшли на спомин замріяні прогулянки і споглядання яскравих, золотаво-червоних пейзажів. Пригадалися сонні ранки занурені у молочну сивину густющих туманів, які, огортаючи буденні краєвиди своїми імлистими чарами, відносять тебе у непроглядний світ, такий знайомий і такий незвичний. Пригадався той замріяно-тендітний шурхіт падаючого листя, яке лише кілька тижнів тому ще жваво зеленіло і з вітром загравало, а ось залишає свій дім-віточку і повільно, зажурившись кружляє додолу, на вічний сон... Дивовижно - його вже так багато. Йдеш собі неквапливо і тільки хрусь та й хрусь під ногами, а все навколо, наче завмирає, ледь дихаючи.
Ласкаво-теплі проміння сонця весело усміхаються тобі у вічі, немов грайливо звертаючи на себе увагу, і, кажучи жалісно-тихо: «... дивись, дивись на нас і хай душа твоя збереже наше тепло і щиру усмішку аж до весни... дивись... зупинись... вдихни і насолодись тим, що бачиш в цю повну життя і краси хвилину...». І ти застигаєш на місці, підіймаєш голову, а над тобою висне глибоко-синє, по-справжньому осіннє небо, яке приваблює і манить у височінь своїм заворожуючим, широченним і всеохоплюючим видом.
Вся ця гармонія настільки поглинає, що втрачаєш відчуття залежності від якихось правил, норм, законів, забуваєш про час і простір. Повністю підкорюєшся всьому, що бачиш, чуєш, вдихаєш, смакуєш, адже свідомість захлинається від краси, в якій радо втопилася б навіки. Сп’янілий від різнобарвних осінніх вражень, підкошуєш ноги і падаєш на блідо-зелений килим. Травинки кволо туляться і жаліються одна одній, що лихі передвісники зими, ранкові заморозки, роблять їх такими негарними, сонними, блідими, огортаючи білявою вуаллю зледенілої роси, яку вони називають інеєм. Чутно їх хвилястий шепіт, а потім – тихо... Закриваєш очі і ледве встигаєш схопити подихом за хвіст стрімкий і неслухняний потік теплого південного вітру, такого нечастого гостя у цей пізньожовтневий час.
Проте, на жаль, день короткий і ось відчутно нагадує про себе осінній вечір, який так несподівано-швидко опускається на землю, несучи на своїх темно-синіх крилах прохолоду, дощ, туман, а може й паморозь... Що ж, цього разу дощ? – То й нехай. Після відчутого вдень радієш і ливню. Біжиш хутенько додому, веселий і мокрий уповільнюєшся (навіщо бігти? від кого тікати? все одно вже просяк до нитки) і йдеш, вдивляючись у сіре мерехтіння краплин... їх сила-силенна перед тобою, вони стрімголов падають на все довкола, накривають землю своїми мокрими тільцями і вітають нас: «шшшшшшшш»...
Вже давно «прибито» пил і стає помітно як дощова вода наповнює дорожні вибоїни – повільно, але вперто.
Ну от, уже і вдома. Переодягнувся,зварив запашної кави, зігрівся,сів на підвіконня і спостерігаєш у затишку, як невтомні краплини атакують наш світ, бо так того хоче їх могутня і єдина володарка Природа та її вередлива пустунка-доня Осінь.
Січень, 2010
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238713
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 03.02.2011
Вже день новий і світло в ньому нове
Барвистими проміннями ляга:
Іскряться в ньому роси світанкові
І до життя розпалена жага.
Вже день новий і думка в ньому нова
Дає старій, журливій батога
У сяйві посмішки вже ллється мова
Нових чекань буяє в ній снага!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=198534
рубрика: Поезія,
дата поступления 30.06.2010
Що в ночі загубило дитя,
Ти між вулиць міських зледенілих,
Серед купки людей очманілих,
У суспільній клоаці життя?
Що тобі, карооке дівча
У житті попереднім не стало?
Може, батько щоранку вручав
Папірців кольорових замало?
Може, пташечкою у сильці
Тебе друзі в родині вважали?
Але, Боже, які ж мудреці
Саме цей шлях до волі вказали?
Та як видно тепер не таким
Тобі світ цей здавався у мріях...
Як же боляче рідним твоїм
У свідомості ріже – «повія»...
В магазині розпусних ляльок
Ти сьогодні найкраща вітрина,
Триста баксів у тебе година
І в душі аж до смерті клубок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=198408
рубрика: Поезія,
дата поступления 29.06.2010
Душ людських, на жаль, не знахар,
Істин всіх ще не збагнув,
Я сьогодні в очі страху
Випадково зазирнув…
Homo Sapiens, людина,
Рухи, тіло – як у всіх.
І лише одна відміна –
Очі – з ряду неживих!
В них не вільну, горду птаху,
Не її натхненний спів –
Я побачив згусток жаху,
Збайдужілість почуттів.
Я злякався. Боже правий!
Як же може бути так:
Ледь вдихнув життя заграви
І вже здався, неборак?
Ні, не здався – ранувато
Ще вінок мені нести.
На цім світі розпізнати
Ще багато я не встиг.
Кров моя іще гаряча,
Прагне нових почувань.
Посміхнувся ось – а значить –
Буде «вчора» для страждань.
Знову в очі ті поглянув,
Сміло, твердо заявив:
«Досить марити уявним!»,
Взяв – і дзеркало розбив.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=197574
рубрика: Поезія,
дата поступления 24.06.2010
Перед совістю постану
Я на сповідь, на уклін,
Із гріхів брудну сутану
Вмить зірву заради змін.
Розкажу про болі, муки,
Про паскуднії думки
І від страху пульсу стуки,
Що дались таки в знаки.
Хай мої нікчемні дії
Із минулого й тепер
У спокуті цій зотліють,
Щоб я їх, як пил зітер.
Совість! – Ти моя ікона,
По життю мій путівник,
Честь, мораль моя законна,
В гірких бідах рятівник.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=197570
рубрика: Поезія,
дата поступления 24.06.2010
Як іноді буває вдало
дзвінок вирішує усе,
або: дзвінок – і все пропало,
та я наразі не про се.
Один дзвінок – і я в дорозі,
лечу тілами сірих трас,
кидаю виклик денній прозі,
до друзів мчу у ранній час.
На всіх парах жену додому,
мене не в силах зупинить:
ні олов’яний гуркіт грому,
ні блискавок грайлива хіть.
Години швидко пролетіли,
і вже розлився гомін, сміх,
мускату келих – ніжно-білий.
Сьогодні вистачить на всіх!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=197104
рубрика: Поезія,
дата поступления 22.06.2010
Я шукатиму долі нової,
Бо стежки вже твої і мої
Не зростили дороги одної,
Не звели нас у райські краї.
Крізь життя понесу із собою
Миті щастя яскраві свої,
Ті хвилинки, коли був з тобою,
І співали в душі солов’ї.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=197091
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.06.2010
Тебе все згадую частіш,
До тебе лиш думками лину,
Твій вид за всіх мені миліш
І в темну ніч, і в ясну днину.
Тебе все згадую. Пробач.
Забути б варто вже, напевно.
Хоч радить друг мені: «Не плач»,
Та я все схлипую даремно…
Мабуть, пройде колись, мабуть,
Гармонії настане хвиля.
Та тільки й досі все забуть,
Чомусь не в силі я, не в силі…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=196717
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.06.2010
Я розбитий, сумний, одинокий,
Наче в'язень у клітці німій,
Там, де сум огортає глибокий
Мою душу і світло у ній.
Я так хочу звільнитись скоріше
Від тих пут і кайданів страшних,
Хочу бачити світ яскравішим,
Без людців жалюгідних, тупих.
Я так хочу відкритися світу,
По життю крокувать до мети,
Не лякатись ні злоби, ні гніту,
І себе у цім світі знайти.
Ось тому відтепер і до скону
Цей девіз обираю своїм:
Стать на захисті честі закону,
Чути совість і бути живим!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=196711
рубрика: Поезія,
дата поступления 20.06.2010
Вже давно я один, лиш один
Зустрічаю вечірнії зорі.
Я печалі пригнічений син,
Одиноке вітрило у морі.
Я давно в самоті, в самоті
Проводжаю ранковії зорі,
Іще чути кохання мотив,
А тебе вже давно нема поряд…
…Пролетіли ті ночі, як мить,
Ніби ранки були з ними в змові,
Тільки серце щоразу щемить,
Як зустріну ті очі чудові…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=196231
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.06.2010