Ковила

Сторінки (1/21):  « 1»

###

вісім  безкінечних    ледь  дихаючих  тижнів
мокрих  як  осіннє  лисття  вогке  наче  хтось  облив
сльозами  горя  може  щастя    може  не  любив
тієї  осені  багряної    рваної  на  клаптики  листів

вісім  танців  на  згорілих  меблях  під  декламацію
ледь  згаданих  віршів,  прілих  як  смак  сирих  грибів
отруєних  спогадів  мереживом  із  розпеченого  воску
голосами  Іздрика  і  Бродського  осілими  м'якотю  на  дні


на  вісім  помаранчевих  скибок  гарбуза
розверзлася  душа    і  покотилася  хмільна  й  блажена  
землею  і  бадиллям    притрушувати  біль
заливаючись  хмільним  та  просячи  у  неба  воскресіння

як  Балконський  захлинаючись  у  нім  пізнати
 вісім  може    й  вісімсот  богів  (наврядче  він  один)
вогні  та  іскри  узріти  крізь  тумани  вузлуватих  істин
ледь  дихаючих  тижнів  безкінечних  як  їх  не  крути

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695300
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 18.10.2016


Ветер

Ветер  тёплый-тёплый  дышит  хропя,  
будто  сон  ребёнка  подслушанный...
И  вдыхаешь  ты  запах  травы  
скошенной...
И  взлетаешь  на  миг  крылья  забыв
распечатать,
Но  чувствуешь  где-то  внутри,  что
лететь  надо!
И  любить  тоже  можно
 разрешить  себе...
Полная,  с  горою,    ложка
ударяется  об  пол.
Людей  на  самом  деле  мало  -
совсем  немножко.
Надо  ферму  открывать  -
Разводить  как  кур!
Дур  и  дураков  полнейших.
Пеших,  автостопом  по  себе
съезжающих.
Ветер  тёплый-тёплый  дышит  хропя.
Все  как-будто  спрятались
по  своих  углах...
Сухих.  Цветастыми  обоями
облепленных.
Мы  сами  для  себя  покупаем  плети!
Крепкие,  качество  превыше  всего...
Голос  свыше  -  не  услышит  никто,
охриплый.
Что  он  говорит?  Кто  пишет  ему  речи,
избранному  из  тысячи  богов?
Не  хилый  пантеон!
Единолично,  единовластно...
Ветер  тёплый-тёплый  дышит  хропя  -
это  сон  ребёнка  подслушанный.
Спи,  спи  -  я  пришла  покачать,
чтобы  ты  попозже  проснулся.
Когда  не  стыдно  будет,  не  страшно  
выглянуть  в  окно...
Вымою  его,  зашторю  покрасивей,
облеку  всё  в  иней.  Подождёшь?
Немножко  подожди.  Спи...
Баю-баю,  спи...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512835
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 22.07.2014


Який бува важкий папір

Який  бува  важкий  папір,
Немов  ефір  самої  суті
Кладе  згіпсовані    думки
 Стіною,  в  себе  на  покутті…
Горить,  горить  будинок  музи  -  
Нора  без  вікон  і  дверей,
Крива  ілюзія  творіння,
Кривляння  пензля  і  людей!
Димить  і  душиться.  Дивіться
Чи  пахне  димом...    чи  смердить?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=506438
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.06.2014


Импрессия

Как  стать  бывает  приятно
 на  скрипящий  сахарный  снег…
 продлить  его  голос  хрипкий
и  вдохнуть  его  колкий  бриз
зашиться  в  тепло  варешек
 шерсти  шарфов  отдаться
и  выскрипывать    на  подошвах
мантры    холодного  щастья

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480375
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 18.02.2014


Welcome toUkraine, чи витрушування килимка?

Welcome  toUkraine,чи  витрушування  килимка?

     Так  вже  на  Україні  повелося,  приблизно,  що  десять  років  витрушувати  килимок.  Відбувається  ця  процесія  із  традиційною  ошатністю,  майже  святобливістю.  Для  «ритуалу»  потрібні    двоє  (не  враховуючи  глядачів,  суддів,  наглядачів,  інструкторів,  керівників,  близьких  та  можливих  сусідів,  послів  доброї  волі,  послів  недоброї  волі,  тиранів,  мучеників,  спікерів,  гавкарів,  тілоохоронців,  душепродажників,  братів,  батьків,  колег  та  інших  минулих,  майбутніх  родичів  та  друзів,  вокалістів-баяністів,  скептиків,  сатириків,  канцеляристів,  сліпо-глухих,  голодуючих,  мізкуючих,  бидлоти  та  пророків).  Ці  «обрані»  представники  двох  найчисельніших  та  найрейтинговіших  племен,  одягнувши  кольорові  шати,  гордо  несучи  свій  тотем,  закочують  рукава  та  міцно  впиваються  обома  руками  у  вільні  краї  матерії.  
     Пилу  та  бруду  за  десяток  років  навіть  при  стерильному  вилизуванні  підошов,  солідно  накопичилося.  Прохідний  наш  килимок.  І  от  починається  витрушування;    незлагоджені  рухи  двох  сторін,  натягнення  ниток  аж  до  скрипу,  рвуть  та  шматають  історичні  орнаменти.  Пил  стоїть  стовпом,  невблаганною  чорною  шапкою  радіації,  отруюючи  всім  легені  та  душі.  Чорнобиль  наша  чорна  мітка,  яка  перекочувала  в  серця.  Перед  нами  живописна  картина  соціально-,  економіко-,  політико-,  світоглядно-генетичних  мутацій.  Піднімається  до  неба  хмара  нечистот,  огризки  політичних  гасел,  колоди  спаплюженого  паперу,  зсохлі  букети  надій  та  сподівань;  анулюються  шлюбні  угоди  та  легалізується  політична  проституція,  розкопуються  могили  та  витрушується  із  корзин  давно  несвіже  спіднє;  безсоромна  фабуляція  історії  під  акомпанемент  фестивальної  музики.  Хліба  й  видовищ…  та  й  музики  –  яке  ж  свято  на  Україні  без  пісні?!
Ось  так,  «обрані»  трусять  килимок,  аж  поки  руки  не  заніміють,  та  частіше  за  все  гігієнічніше  не  стає.  В  такому  разі,  їм    на  допомогу  квапляться  Чип  і  Дейл  світового  співтовариства    та  Ілля  Муромець  –  чийсь  старший  кровний  брат.  Правда,  ще  існує  один  персонаж  –  індіанський  вождь  Темний  аргонавт  (названий  так  через  свою  пристрасть  до  чорного  золота),  який  не  пропускає  жодної  вечірки  та  все  ж  переважно  лишається  інкогніто…І  розгортається  світове  театральне  дійство  –  наша  народна  драма,  яка  рикошетом  чіпляє  усіх.
       В  такі  хвилини,  питаєшся  себе:  «Та  коли  ж  встигли  так  наслідити?»  І  уважно  придивившись,    бачиш  відбитки  імпортних  кросівок  та  крихти  пряника  схожого  на  тульський  на  жовто-блакитному  потертому  килимі.
       Тепер  увага,  кульмінація!Тут  треба  витримати  паузу,  щоб  мозок  зліз  із  гачка,  повернувши  його  догори…Мушу  попередити  –  це  боляче.  
       Якщо  країна  –  килимок,  то  де  ж  він  лежить?  Кому  він  належить?  Для  чого  він  потрібен  і  кому?  І  чому  Вона  і  досі  у  когось  на  порозі,  привітним  своїм    Welcome,  слугує  для  очищення  підошов?
       Питання  не  нові,  ми  й  так,  насправді,  все  про  себе  знаємо.  Відомо  нам,  хто  вважає  країну  нашу  лише  килимком  на  своєму  порозі;  стареньким,  бідненьким,  до  якого  звикнувши,  вже  і  викинути  шкода,  який  нагадує  якорем  спогадів  про  бувалу  силу  та  міць.  Блудна  донька  Малоросія  –  вона  завжди  повертається.  І  про  це  знає  весь  світ,  який  нас  згадуючи,  забуває  знову.  Нами  дратують  звіра,  забираючи  його  улюблену  іграшку.  Гадячи  на  поріг  Імперії,  нажаль,  не  оминути  нас.  Прохідний  все  ж  таки  килимок.  Великий  орел  тримає  лапою  своє  майно  міцно  –  ну  хто  не  бажає  відірвати  йому  ту  кігтисту  лапу?..  А  раптом,  потягнувши,  витягнеш  цілого  чотириокого  орла?!  
Як  же  важко  звикнути  не  бути  килимком!  Як  важко  звикнути  до  соборності,  до  відсутності  паркану  між    кольорами,  мовами,  сторонами  світу.  І  не  витрушувати,  реставрувати  щоразу,  а  віддати  до  музею  людських  помилок  та  нарешті  зробити  висновки,  навчитися  бути  вільними,  а  не  незалежними  та  пострадянськими;  воля  -  не  крикливий  девіз  (мав  би  грати  гімн  України,  чи…  щось  таке  урочисте)!
Та  вони  все  трусять,  і  коли  не  стає  сил  та  пил  починає  осідати,  то  магія  розвіюється.  Починаємо  рахувати  збитки,  шрами,  психотерапевти  працюють  до  ночі;  відпираємо  плями  з  вишиванок  і  виносимо  їх  на  горище  лежати  там  ще  десять  років  -    акумулювати  патріотизм.  Племена  знову  обмінюються  людом,  одружуються,  хрестять  дітей,  ходять  на  дні  народження,  гризуться  іноді  (ну  як  без  цього);  верхівка  ієрархії  ,  спустивши  прапори,  йде  до  лазні  та  травить  анекдоти,  не  забуваючи,  для  іміджу  пособачитися  перед  СМІ  (себто  пліткарками  біля  під’їзду)  та  писати  нову  казку,  нову  українську  мрію,  яка  не  змінюється  вже  більше  пів-століття.  Не  всі  виживуть  на  цій  війні  мрій,  та  їх  змінить  нове  ненове  покоління.  
   Welcome  to  Ukraine,  підійдіть  і  трусніть  килимок!
P.S.    Вся  біда  в  методиці!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463806
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 03.12.2013


поток мыслей…

Город  мой  распят  свистящей  рысью  стрел
И  огрызки,  крошки  сыплются  из  стен
Камни  в  огород  слетаются  как  рой,
Прорастая  тихою  острою  скалой
На  воде  кружатся  годовые  кольца
Листьям  –  опадать?  Листьям  не  вернуться…
Искать  оттенки  в  сером,  значит  разминуться.
Как  себя  нащупать  скользкою  рукою?
Скользкого,  слюнявого,  орущего  себя!
О  чем  кричал  тогда?  Что  знал,  чтобы  забыть?
Жизнь  не  высечь  на  скале,  скала  тебя  рубцует.      
Что  –  жить?  И  снова  пахнет,  что  воняло.
Шерстяное  одеяло  -    Будды  тёплые  объятья…
И  мысли  слов  без  крюка  на  конце  -
шифоновые  платья…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462840
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 27.11.2013


очі просять і питають

пітьми  притьмарені  тенета
і  ноги  ходять  
                                 колобродять
                                                                   питають
очі,  просять  очі
остилі  випхані  тунелі,
що  повтікали  хто-куди
питають  очі,  
                               просять  очі
невгасимі  далі
                                     вкралі,  загублені
в  одвірках  снів  синів
твоїх  ще  не  народжених
                                                                 дійти?  питають  очі
що  скажеш  їм?
                                       питають  очі
коротші  є  до  них  шляхи,
                                                               а  ти  -  іди  
плута́й  і  плу́тай  просять  очі
хто  ходить,  той  завжди  знаходить
                                                                 чи  якось  так
та  перетак!
невтішний  сміх  мене  марудить
                                                               із  під  небес
                                                                                             за  горизонт
                                                                                                                               бо
просять  очі  сині,  висі
скис  тобі  цей  білий  світ
                                                               навтік,  навтік!
із  корінням  ноги  відривай
                                                                 і  край...
той  рай  зболить  тобі  ще  більш
коли  ходу  зупиниш,
не  знайшовши  краю,  ме́жі,  хоч  стежечки
                                                                                                             нізвідки,
щоб  тікати  звідти
                                                 то
сам  її  і  прокладеш  збожеволілий
                                                                                       ідеш
                                                                                                   бо
очі  просять  і  питають

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434911
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.07.2013


попротопані доріжки

         Малесенька  колібрі  попротопала  доріжки.  Незграбно,    ніби  п’яна,  ніби  втямила  собі,  що  ходити  не  для  неї.  Чи  тому  що  дощ,  а  можливо  замало  в  ньому  грози.  Не  пахне  дощ,  бубнява  в  нього  мова,  і  сам  себе  стидаючись,  нервовий  робить  жест.    Де  ж  його  електрика,    де  стихійний  струм?  
       Обстановка  на  заздрість  інтимна.  Містична  навіть  –  з  місць,  які  не  розсекретить  світло,  прилив  витрушує  лантухи  власної  свідомості,  страхи,  комплекси  і  щось  віддалено  схоже  на  совість.  Остання  у  своїх  кістлявих    протухлих  руках  тримає  барвистий  кубик  із  квітковим  орнаментом  на  протилежних  боках.    Він  заводиться  золотистим  ключем  і  грає,  як  музична  шкатулка.  Мелодія  ніби  з  балу  фарфорових  ляльок,  наївна,  але  занадто  помпезна,  так-що  об  ту  наївність  розбиваєш  обличчя.    Мелодія  кровоточить  тобою  чи  ти  нею  –  чи  ти  і  є  ота  мелодія,  що  заповнює  простір  своєю  голослівністю  та  безликістю.  Мелодія  в  коробочці…
     Віддаленіти…    протовпитися  крізь  брухт  скам’янілостей  і  торкнутися  шкірою,  нервом  ,  душею  до  шовковистого  карамельного  піску  тихоокеанського  лімбу;  вдихнути  солоний  мокрий  вітер  там  де  не  ступала  нога  людини,  там  –  куди  ногами  не  дійти.    Припливти  на  трухлявій  старенькій  Надії  із  вітрилами  кольору  соковитої  зелені,  клянуся  –  вони  пахнуть  квітневими  травами.  І  стрибнути,  не  думаючи  про  глибину,  не  намагаючись  пливти.  Поборсатись,  як  немовля  у  власній  сутності  й  перспективі,  спізнати  всі  заломлення  світла  в  собі,  додати  до  музею  дзеркал  наступний  експонат  себе  сьогодні.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429553
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 05.06.2013


Розплескається нудьга

Розмов,  розм'яклих  теревень,
Що  поскидали  з  себе  шати
Не  варто  сумом  прикрашати  -
Писать  залатаний  катрен

Бо  розплескається  нудьга  -  
Квадратний  кубик  із  квадрата
Задуха  то  твоя  картата,
Питань  розмазаних  пурга́

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405686
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.03.2013


Заведено…

Забываю,  что  нельзя  быть  откровенной  -
Быть  собой  при  всех.
Висеть  иконой  на  гвозде
Заведено...
Быть  лужей  односкладных  улиц,
Ни  строчки  с  вен  не  выпускать
Заведено...  постоянно  я  забываю
Почему?..
Физиогномика  лица
Давно  от  жизни  отдалилась,
А  все  беседы  -  звон  стекла!
Фиалка  пахнет  по  ночам.
Так  и  живёт...
Ведь  солнце  прожигает  кожу.
Комуто  светит  и  луна,
Холодным  светом  озарений.
Мне  расхотелось  говорить.
Мне  этот  мир  мешает  думать.
Заведено  бросаться  в  тупость...
Я  иногда  себя  теряю
В  проклятом  этом  \"заведеньи\"
И  забываю,  как  дышать!
Любить  людей  не  преступленье,
Добро  лишь  может  раздражать  
Того  кто  верит  в  Заведенье,
Ведь  ты  его  идешь  ламать!
Не  зная  сам...  
Само  собой...  собой  случиться.
Трава  запахнет  горькотой,
Земля  распухнет  словно  пена
И  пропотеют  все  деревья.  
Заведено  так  у  Земли  -
Смывать  у  память  наши  дни...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398598
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 06.02.2013


"Красоті" доведеться вмирать!

У  людей  покоротшала  пам’ять,
Стала  наче  обточений  пень.
Там  де  голкою  в  небо  дивилась  -  
Обсипається  листям,  як  день.
У  людей  зогниває  надія,
Наче  штиль,  що  торкнувся  сердець,
Наче  в  небо  розкидане  пір’я,
Каменюкою    падає  ниць!
У  людей  покалічені  очі,
Прілий  смак  і  базар  у  вухах.
Від  естетики  гузно    не  товще  -  ё
«Красоті»  доведеться  вмирать!..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371316
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.10.2012


Спасибо за жизнь!

Давно  уж  небеса  сияют  синевой,
Девственной,  как  святость  глаз  ребенка.
Наряды  лиц  сменили  свой  покрой,  
Припала  пылью  дедова  сноровка...
Душ  не  воскресить  -  не  молясь,  не  каясь!
Жаль,  но  этот  сон  не  унесёт  рассвет,
Который,  в  муках  из  крови  рождаясь,  
Её  согрел,  чтоб  в  ней  же  умереть.
Из  сердец  героев  пуля  унесла
Жизнь,  которой  смерть  -  жертвоприношение!
Раскрывает  лоно  вогкая  земля,
Чтоб    волей  ты  упился  без  похмелья...
Давно  то  было...  Слёз  уж  не  осталось.
От  мелодрам  лишь  можно  слёзы  лить.
Давно  -  теперь  лишь  немочь  и  усталость,
Давно  -  но  не  настолько,  чтоб  забыть!
Без  "спасибо"  чернозем  -  пустыня
Без  цвета  и  травы  -  лишь  сорняки.
Свастика  уж  корни  запустила
Из  кожи  в  сердце,  запятнав  умы...

Спасибо  Вам  за  двадцать  первый  век,
Свободу  воли,  выбора  и  слова,
За  то,  что  сердце  бьется  и  болит,
Стучит,  живет...  и  вы  живете  снова!

Вы  утопили  в  небе  книгу  судеб
И  научили  каждый  миг  ценить.
Улыбки,  смех  -  теперь  у  нас  всё  будет.
Вы  высекли  на  скалах  слово  ЖИТЬ!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331099
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 17.04.2012


Сон

Вже    в    сотий    раз!    Цей    жах…    Ці    сни    –
Удавка    стягнена    на    горлі.
Німі    уста,    оглухлі    вуха
І    вії    зв`язані    в    узли.

Я    можу    тільки    відчувати,
Якимсь    невидимим    чуттям,
І    чую    крик,    благання    жити
І    смак    металу    свіжих    ран

Я    бачу    цілу    копну    пір’я,
Що    наче    крилами    була.
Заляпана    чорнилом    мрія
І    пам'ять    кольору    вина.

В    печері    вогкій    і    солоній
Я    бачу    дивний    силует    
І    хочу    піднести    долоню.
Та    ноги    не    несуть    вперед!

Я    прокидаюсь…    та    той    голос
Звучить    луною    звідусіль.    
І    знову    той    стражденний    образ
Мені    на    рани    сипле    сіль...

Я    обшукала    цілий    всесвіт,
Та    так    нікого    й    не    знайшла,
А    стогін    того    в    шрамах    серця
Я    чула    де    б    я    не    була!

Не    стало    сил…    Стою    на    скелі
Де    був    лиш    Прометей    і    я.
Не    стало    сил…    Пірнаю    в    небо!
 А    там    і    межам    меж    нема

Я    виринаю…        вітер    в    груди!
Та    й    океан    мене    несе
Шукала    під    водою    –    всюди!
І    ледь    не    втратила    себе

Та    раптом    громом    стала    тиша…
Пробила.    Щезла.    Не    знайшла!
Лиш    бачу    -    долю    свою    крише,
 На    мене    очі        підніма…

А    очі…    рідні    ті    й    знайомі    -    
І    погляд,    колір,    мрії,біль.
Та    сили    в    них    іще    доволі
Хоч    сльози    винесли    на    міль

А    очі…    то    мої    неначе…
Мої!    І    шрами,    руки…    Я!
І    грати    ті        в    собі    я    бачу
То    бутафорія    життя

Мене    лишилось    якось    мало,
Розпорошилась    вітром    враз!
В    мені    застрягло    страху    жало
І    коле    в    щастя    -        раз    по    раз

Сон    –    суїцид.    Кінець    наркозу!
І    рани    все    сильніш    печуть
Ще    хміль    не    зник,    ламаю    прозу
І    розгрібаю    каламуть!

Збиру    я    пір`ячко    до    купи
Спалю!    Нехай    росте    нове
І    полечу…    провітрю    груди
Ніхто    не    втримає    мене...

…    З    відкритими    очима    жить…
…З    відкритою    душею    спати…
….Не    відкладати    в    шафу    мить…
     …    І    те    що    рветься    не    латати…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292748
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.11.2011


Я - ЗЛИВА

На  це  я  чекаю  все  життя.  Кожен  день…  І  ось,  нарешті!  Я  стаю  свідком  цього  акту  коханя.  Я  –  свідок,  я    й  учасник.  Інакше,  який  сенс  чекати  так  довго?  Я  учасник  ніжно-жорстокої  любовної  сцени  стихій!..
Вітер…  Вогонь…  Вода…  Земля….  Вони  сьогодні  тут,  щоб  народити  Всесвіт  заново.  В  цей  день  життя  воскресне  з  любові.  Любов  в  своїй  архаїчній,  оголеній  природі,  без  купюр!
   Я  хочу  такого  кохання!  Хочу  то  стікати  крапелькою  по  листочку,  то        вщент  розбивати,  шматувати  його  кристаликом  граду!  Смакувати  присмак  озону,  як  дороге  вино!  Зриватися  пелюстками  троянди  від  подиху  вітру!  Зливою,  до  сп*яніння  тамувати  його  спрагу!..  Його…  І  щоб  Він,  як  земля  мене  поглинув.  Поступово…  По  краплі…  Всю…  Ні!  Проковтнув!  Без  залишку...  
Запалюватися  й  гаснути  в  одну  мить,  але  так,  щоб  небо  здригнулося!  Лише  б  не  відпускав!    Як  би  я  не  обпікала  його  руки!
 Твої  руки…  Хочу  бачити  в  твоїх  очах  себе,  як  небо  -  в  дзеркалі  землі!  В  моїх  сльозах  -  твоя  посмішка…
 І  хай  весь  світ  сховається  по  куткам!  Ні  пари  очей!  Ні  пари  з  уст!  Ховайтеся!  Слабкі  бояться  сили!..
Сонця  не  видно  -  Воно  глибоко  в  грудях…  Стихії  кружляють  в  божевільному  танку.  Страшно!  Страшно…  Страшно  щасливі!  Вітер  зриває  листя  й  пелюстки  –  з  силою,  без  дозволу!  Земля  кричить!  Досить!  Досить.  Небо,  змилуйся!...Ще!!!
Полум*я    розпороло  всесвіт.  Небо.  Землю.  Останій  крик!  І…  тиша.    Ластівки  розтерли  небеса.  Німо…  Німо…  Лиш  присмак  літа  на  губах…  І  тут,  коли  нас  вже  нестало.  Ростали…  Засліпило!  Оглушило!
Пробило  наскрізь!  І  зірвалася  крапля.  А  за  нею  мільйони!  Знову!  Та  тепер  –  тільки  до  кінця!  Ховайтеся  люди!  Закривайте  вікна,  очі.  Та  шарахайтесь  грози!  Хоча…  дивіться.  Скажете  жах!  так  не  можна!,  .  Так,  чому  ж  не  можете  відвести  очей?!
Я  –  вода.  Мене  вітер  колише,  а  земля  жадібно  ковтає!
Я  –  вогонь,  в  руках  Прометея…  в  твоїх  руках…  Бери!  Не  бійся  мук.  Бійся,  що    помреш  без  них!
Я  хочу  розливатися  й  тонути.  Пити  до    знемоги.  Горіти  палячи  нас  двох…  Хочу  вивертати  коріння  із  землі,  з  самого  серця.  Бути  кольором  роси,  що  зараз  вмре.  
І  коли  я  останньою  краплею  із  уст  твоїх  зістрибну.  Кану  в  спогад…  І  від  мене  залишиться  лише  аромат  лісу…  Чекай  мене  як  сонце  настогидне.  Та  пам*ятай,  я  –  злива.  Кохатиму  лиш  дощ!..


Чекаю  критики!  Якщо  не  сподобалося,  всеодно  прокоментуйте  будь-ласка...  Для  мене  це  дуже  важливо!!!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=217038
рубрика: Проза, Iнтимна лірика
дата поступления 19.10.2010


Гірчить!

Слово  розміром  в  сльозу
Від  уст  морозних  кам*яніє,
Воно  серденько  не  зігріє
Не  сховається  в  росу...

Погляд,  що  мене  стирає,
Неначе  гумка  олівець.
Блукає  титрами  кінець...
Мої  очі  повтікали

Дотик  що  не  наздогнати.
Вже  ледве  тліє  -    та  пече!
Здається  що  душа  втече...
Взагалі  б  її  не  мати!

Холод…  Пустка…  
                               Трохи  кави…
Це  така  як  ти  любив…
Тут  твій  запах…
                                       Твої  руки…
За  що  ж  її  ти  загубив?
Темна  кава…
                                       Біла  чашка…
Як  на  весілля  убралась
 Гаряча…  свіжа…
                                                           Та  чи  краща?
З  недавніх  пір  вона  гірчить!
Нічого  люба!
 Я  тим  більш  не  мед…
Сльози  посолили  мене  щедро!
На  довгі,  довгі  роки…  На  перед…
Залпом…  Тільки  не  кривися
                                 Випий  горенько  моє…
                                                                                   До  каплі!
Все!  Пусті…  Твою  фату
В  свою    навіки  закую
                                                                                     Спалю…
Спалю…
Вина  наллю…  Його  люблю!
Люблю…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216993
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.10.2010


А чи зміст тут був? Може й був…

Пішла  у  сонця  носом  кров,
Косу  вже  розплітає  ніч,
Вогонь  все  не  наїсться  дров  -
Вже  ремінь  попускає  піч!

Красиво!  Складно!  Небагато!
Найглибший  зміст!  Набір  метафор…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=196072
рубрика: Поезія,
дата поступления 16.06.2010


Я

Я  –  була  вовік,  і  буду!
Без  початку  і  кінця
Весь  пісок  крізь  скло      роздую  -  
Часу  не  було  й  нема!

Я  –  буду  там  де  цього  хочу.
Кладу  я  ваш  паркан    в  карман  -
Сьогодні  вишні  я  листочок,
А  завтра  вранішній  туман...

Я  –  любов  до  всього  світу,
А  не  та  що  в  обручках,
До  каліки,    і  до  снігу,
І  до  дівчинки  в  бантах...

Я  –  очі,  ті  що  бачать  те,
Що  ніч  води  в  собі  хова.
Чого  нема...  Для  вас  це  те  -
Що  в  серця  розум  забира...

Я  –  не  доросла,  не  маленька
Кочую  із  життя  в  життя.
На  свято  прибране  гарненько
Ступаю  вже  не  раз,  не  два.

Я  –  є    бог!  Творець  безликий!
Мою  волю  не  зламати.
Котрий  раз  цей  світ  великий
Необхідно  полатати

Я  –  не  людина!  Боже  збав!
Вона  в  своїй  тюрмі  тюрма.
На  очі  штори.  Не  впізна
Того  хто  сонце  дарував!
 
Я  –  свіжість,  що  з  вітром  ти  вдихаєш...
Я  –  ДУША!!!  Та  ти  про  це  не  знаєш...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=194504
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.06.2010


Не вірю!

Не  вірю!  Ні!  Мовчи!  Мовчи…
Слова  це  бульбашки  барвисті
Що  лопнуть  –  тільки  слід  в  руці
Який  пектиме,    років  двісті…

Я  не  кохав!  Кричать  уста.
Сховались  очі  за  повіки
Якби  сказав  любов    пройшла
То  з  серця  б  стерла  я  навіки.

Не  вірю!  Ні!  Мовчи.  Мовчи…
Гіркі  слова…  А  голос  –  мед!
Моє  ім`я  кричиш  вночі
Слізьми  цілуєш  мій  портрет

Ідеш?  Іди!  Слова  німі!
І  очі  все  твої  сказали
І  криком  на  весь  світ  мовчали
Луною  в  серці.  Дні  в  пітьмі...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=193307
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 02.06.2010


Тебе нема

(Пісня)
С  тобою  я  –  та  справжня  я.
Та  чому  ж  не  до  кінця
Тіло-якір  не  пускає
Мимо    волі  виживає

Ще  болить  –    чому  живе!
Його  нема,  чому  я  є?
Краще  вмерти  один  раз
А  не  щоранку,  увесь  час

Приспів:
Нема!  Тебе  нема!
Задихаюся  я  вітром
Пуста!    Не  стало  дна!
Той  вітер  розпивали  ми  на  двох…


Приходь,  прошу,  мені  у  сни
О  Боже,  сонце  не  буди!
Скажи  як  всесвіту  добро
Вмістилось  у  очах    його

Нема!  Тебе  нема!
Задихаюся  я  вітром
Пуста!    Не  стало  дна!
Той  вітер  розпивали  ми  на  двох…

Кохаю  тебе!  Чуєш!
Бери  мене  за  руку
Мереживо  з  вина
На  ній  намалювала
Спитай  чи  не  боюся
Боюся  лиш  одного
Що  любов    дається
Лиш  з  муками  життя!

Нема!  Мене  нема!
Та  до  тебе  все  ж  далеко
Одна!  Любов  твоя
Розтала.    В́́  небі  холодно  мені!

Розтала,  та  не  висохла  в  мені!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=193087
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 01.06.2010


Радуйся, радуйся!

Ще  вчора  вітер  ледве  дихав,
Земля  тримала  кулака,
Пісні  співали  –  тихо,  тихо,
Щоб  тільки  слухало  дитя.

А  соловейко  гірко  плакав,
Забутий  рідними  людьми,
Які  ярмо  носили  в  хату
Себе    вбиваючи  в  собі…

Сьогодні  ж  радуйся,  радуйся!
Світло  й    темрява  -  розкуйся!
Танцює  небо  і  земля
На  світ  вже  проситься  вона!

Весь  чорний  попіл,  кров  і  сльози
Змиє  хвиля  дніпрова,
 І  там  свої  шовкові  коси
Розпусте  молоде  дівча!

Співай!  Артанія  родила
В  пекельних  муках  немовля!
Ледве,  ледве  не  згоріла.
Вже  сива,  сили  зберегла…

Родився  янгол,  очі  –  небо,
Вуста  –  калинові  грона
Давно  б  уже  з’явиться  треба
Та  чи  була  б  тоді  така?

Ім’ям  назвали    –  Україна!
А  з  ним  і  пам'ять,  і  талан.
Подарована  їй  сила
Серця  напоює  і  нам.

Росте  всесильна  і  безстрашна
Гуляти  любить  у  садку  -  
Вже  сходить  сонячна  ромашка,
Дає  тополя  холодку.

ЇЇ  не  можна  не  любити  -  
Святе  дитя    краси  й  добра
Що  серцю  не  дає  старіти
Дитину-квітку  полива

Та  часто  як  в  житті  буває
Не  обійшлося  і  без  сліз,
Бо  мудрість  лиш  туди  трапляє
Де  котиться    гіркий  кристалик  вниз…

Котиться  і  пада  гострим  краєм
На  серденько  ,убранне  в  деревій.
А  зірка  золота  все  пале,  пале  -  
Від  спраги  задихається  кизил





Нема  дощу,  і  небо  все  не  рветься
Всю  ніч  у  снах  лунає  водограй
З  конвалії  життя  уже  не  ллється
Мальва  ж  напивається,  потай  …

О  Боже!  Боже!  Чи  ти  чуєш?
Та  ти  ́хоч  гримни  із  небес!
Тихо…  Німо…  Не  пильнуєш.
Дав  життя  й  не  бережеш…

Оленка  цвіт  уже  поїла,
Списала  з  світу  абрикос,
Ніч  з  волосся  поманила
Лишила  колос  сивих  кос.

Виворотні  рве  сила-  вітер
І  мак  побитий  дух  пуска,
Садок  вмирає  та  не  вірте,
Що  він  сильніший  ніж  Вона!

Уже  розтоптаний  весь  ряст,
Барвінок  виріс  на  могилах
Де  сотні,  сотні  тисяч  раз
Дітей  плекала    і  садила…

Здається  –  все!  І  щастя  зникло.
Померло.  Виросла  вільха!
Але  надії  квітку  швидко
Не  змориш,  бо  безсмертна  та…

Стояла  нерухома  Україна,
Тримаючи  підсніжник  у  руці,
Бур’яном  поросла  стежина
Кірці  стирчали  голками  в  нозі.

Блакитні  очі  стали  голубі
Помудріли,  постаріли  вже  вони.
Та  підсніжник  білі  голуби
Пронесуть  крізь  долі  і  віки!

Вона  стоїть  –    таку  не  поламаєш
І  окидає  поглядом  всіх  нас…
Очі  не  ховай  ,  бо  не  впізнаєш
ЇЇ  ,коли  боротись  буде  час!

Голосно  гукати  вона  буде  -
Задрижить  Аскольдова  гора
Про  щастя  мрії  десь  розгубе
Померла  б  та  безсмертя    здобула…

Підсніжник  у  надію  сплівся
Жертовна  смерть  дала  життя
Буревій  у  подих  збився
Тьох,  тьох  витьохкують  серця!

І  твоє  там,  ти  не  сам….
Головне  -  тух,  тух  –  що  там?..










п́

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=190926
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.05.2010


Поспішай!

Слав  Бога,  що  родився  в  Україні!
Слав  землю  й  матір  -    за  сина  свойого,
Який  на  небі  тобі  дасть  спасіння,
Кров  і  піт  змиваючи  в  Дніпро!

Ти  хто?  Ти  каторжник  нового  віку,
Що  йде  сліпий  і  по  чужих  слідах,
За  спиною  карбуючи  помилки
Стираючи  слова  на  скрижалях…

Твоя  земля    вже  пуп’янком  набухла,
Та  затягнулась  вже  її  весна.
Як  лебідка  кайданами  скута,
Рве  тіло  вириваючись  вона.

А  під  холодною,  ще  мерзлою  корою
Б’ється  серце  –  гаряче  і  живе,
Старі  дерева  скорчились  від  болю  -  
Їх  сльоза  тебе  не  омине.

Із  сліз  прозорих,  із  дзеркал  сваволі
З  болем  виростала  там  трава  -  
Рання,  молода,    собі  до  волі
Пробивала  шлях  –  і  так  росла!

У  неба  очі  полум’ям  горіли,
Рвались  жили  з  тріском  –  чув  грозу?!
Коли  нечисті    людей  твоїх  морили,
Воно  пекло,  топило  їх    в  гробу!

А  ти    тепер  -  приймак  Європи!
Дань  історії  -    квіти  і  вінки!
На  чорних  плитах  виписані  кров’ю
Слова  пошани  –  пишні  та  пусті.

Твоя  земля  напружила  всі  м’язи,
Її    тіло  рветься  і  болить…
Кричить.  Очі  повні  від  образи.
-Діти!  Де  ж  ви?  Допоможіть!

Відкрий  ти  вуха  поки  ще  не  пізно,
Бо  серце  стане  як  горіх…
Вставай,  іди  !  Тепер  навмисно
Розплющуй  очі  –  переміг!

Перемагай,  свого  добийся,
Розпалюй  літо  у  серцях!
Для  них,  для  рідних  твому  серцю,
Позич  ти  пісню  в  солов’я.

Якщо  один  ти  –  лиш  під  руку  вітер,
То  хай  він  твої  крила  розпрямля!
Голову  твою    добром  укриту
Лісами  та  морями  омина…

Слав  Бога,  що  родився  в  Україні!
Ти́́дитя  її,  що  літо  принесе!
Не  бійся  бути  тим  єдиним  –
Хто  матір  через  пекло  проведе
У  РАЙ…
ПОСПІШАЙ!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=190925
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.05.2010