| Сторінки (1/5): | « | 1 | » |
В'язані лінії сірості
Вплітають малюнок неясний
Нитками грубими виткані
Наші нещастя.
Хитрими переплетіннями
Простою мовою ясності
Вузлики творять ту дійсніть
Яку б я хотіла відкласти.
Рівним рядком усамітнення
Нитки складають буденщину
І в день, коли дуже вітряно
І в день, коли дуже весело.
Сірим куполом старості
Ми покриваємо голови
Ми забуваємо радощі
Ми стаємо суворими.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1013090
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.05.2024
Відбуття. Відплиття. Відбереження.
Літа нашого зимного, від лютневого застереження.
Відплиття від богів, від чортів і від людності
На простори полів, в центр моєї безлюдності .
Над плечима лиш синій шаблон для освітлення,
Для осліплення зору, для птахів усамітнення.
А довкруж є нічого, лиш густенне повітря
Як гума
Намагаюсь надихатись ним
Та легені, мов сито,
Лиш вбирають напругу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1012688
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.05.2024
Не сумуй за мною, адже я приїду
Стуком кіл залізних об крихке рядно
Смуг трамвайних колій, що мережать місто, Що єднають місто. І людей.
Вікно відкриває небо прямо над тобою
Сонце пестить шкіру на очах, щоках.
Знай, це ненадовго,
Знай, що я приїду
І привезу сонце у своїх руках
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1012687
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.05.2024
Є тільки я дорога і вогні
В зрештою нічого вже й не треба
Над деревом темніє шматок неба
У світлі одинокої зорі.
І де-не-де проносяться машини,
Пронизуючи ревом тишу ночі
І зрештою нічого я не хочу
Так мирно проминають хвилі ці
І шкірою пройдеться легкий трем
Закутаються люди у плащі
Подріботять по вулиці дощі
Тай зникнуть у провулках між дерев.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1012633
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.05.2024
Чотири відтинки простору –
Праворуч, ліворуч
Вгору і вниз
Звужують моє світобачення
Досвідом напівпорожніх полиць
Звужують лиш до світанку із хмарами,
З їхнім скупченням сонця раннього.
Звужують до розуміння дня.
З криком дітей за склом,
З шумом птахів у небі.
Звузивши простір до небачених розмірів
Я отримую все,
Зафіксовую в мозкові.
Моє лице
Як виходить за рамки дозволу
Огортає повітря
Шкіру –мурахи,
Що повзають від легенького подиху вітру свободи
І я дихаю ним,
Легені свої наповнюю
Запахом неба, дощів, зелені,
Привітом з далеких країв.
Я з’єдналася з простором
І мене тут нема
Залишилась коробка вікна –
Лише дерево й скло
Вічне бачення нового дня.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1012631
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.05.2024