NataMko

Сторінки (1/5):  « 1»

А музика ще й далі грає…

Вмикаючи  улюблену  пісню  серед  ночі,
Заплющую  я  одразу  свої  втомлені  очі.
Не  маю  бажання  ні  про  що  я  міркувати,
Тільки,  слухаючи  цю  пісню,  свій  час  марнувати.

Початок  пісні  вже  грати  починає,
А  в  цей  час  хтось  від  стрільби  гучної  помирає,
У  безглуздій  війні,  коли  правда  геть  щезла,
Бо  не  той,  хто  треба,  танцює  біля  жезла.

Уже  гітарне  соло  мої  вуха  лоскоче,
Але  я  не  в  змозі  навіть  почути  ті  крики  дівочі.
Вони  просять  допомогти  у  хвилину  тяжку,
Коли  сил  вже  немає  побороти  цю  долю  важку.

Кожну  мить  і  секунду  хтось  насолоду  куштує,
А  дехто  останні  слова  близької  людини  чує
Вальс  радості  й  печалі  крізь  вулиці  витає,
Бо  музика  ще  й  далі  грає…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966787
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.11.2022


Бог кохання не виконує свої обов'язки

Що  таке  кохання?  І  хто  цим  всим  керує?

Напевно,  існує  Бог,  який  ці  фокуси  майструє.

Об’єднує  поодинокі  душі  у  єдине  ціле,

Що,  начебто,  допомагає  пережити  біль  і  додає  життєві  сили.


А  чи  дійсно  він  все  правильно  так  робить?

Можливо,  він  тільки  слова  брехливі  мовить,

Аби  й  надалі  свої  капосні  діяння  лаштувати,

І  на  вечерю  келих  людських  страждань  дегустувати.


Він  постійно  грає  людськими  почуттями,

Жонглює  вправно  нашими  маленькими    серцями,

А  ми  не  здатні  навіть  сперечатись,

Бо  єдине,  що  ми  можем,  це  до  безтями  закохатись.


Буває,  його  нудьга  швидко  наздоганяє  

І  у  зіллі  кохання  він  щіпку  зради  та  спокуси  розчиняє,

А  потім  додає  більш  розпачі,  розлуки...

І  що  ми  відчуваєм?  Нестерпимі,  вічні  муки...


Безперечно,  його  дуже  сильно  хтось  образив.

Гострою  стрілою  в  саме  серце  вразив.

Тепер  у  вирі  своїх  скажених  помислів,  ідей

Вбиває  він  віру  в  справжнє  кохання  у  звичайнісіньких  людей.


А  може,  той  Бог  в  моїй  уяві  лиш  існує?

І  ніхто  любовні  злочини  на  небі  не  чаклує?

Насправді  люди  самі  винні  в  дурощах  таких,

Бо  не  відчувають  меж  в  іграх  жадібних  своїх...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965498
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.11.2022


Божевільна, мене так називали

Божевільна,  мене  так  називали,
Але  вони,  можливо,  не  знали,
Я  довгі  роки  нормальною  була,
Що  своє  власне  «Я»  вже  ледь  на  смерть  не  нарекла.

Божевільною  не  хотіла  я  бути.
Мені  просто  набридло  постійно  це  чути:
Настанови,  які  говорять,  як  жити  я  мушу.
Не  маю  бажання,  я  все  одно  їх  порушу.

Божевільна  —  це  статус  моєї  душі
І  він  не  зміниться  навіть  в  останні  мої  дні.
Бо  нормальним  бути  неможливо.
В  очах  іншої  людини  ти  будеш  виглядати  все  одно  жахливо.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964965
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.11.2022


У полоні думок

Так,  я  —  полонена,  і  завжди  була  нею.
У  темряві  ночі,  при  перших  променях  світла
Знущались  вони  над  душею  моєю.

Катували,  цькували,  і  серце  на  шматки  роздирали.
Іноді  вони  щезали,  але  ненадовго,
Бо  для  них  страждань  моїх  замало.

Водночас  вони  були  добрі  та  милі,
Давали  спокій  і  насолоду  життя,
Але  потім  висмоктували  всі  мої  сили,
І  тоді  я  знову  забувала  радість  свого  буття.

У  полоні  думок,  наче  цілу  я  вічність.
Не  виборсатися  мені  вже  звідтіля.
Доводиться  тільки  прийняти  цю  дійсність,
Слова  покути  ледь  вимовля…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963906
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.10.2022


Стою я на зупинці…

Стою  я  на  зупинці  та  на  людей  споглядаю,
У  кожного  свої  справи,  про  які  я  не  знаю.
Мене  не  турбує  їх  власне  життя,
У  кожного  своя  неповторна  доля  і  свої  почуття.

Стою  я  на  зупинці  та  чекаю  свій  час.
Сподіваюсь,  він  ще  в  мене  не  згас.
Надія  пошепки  говорить,  що  це  лиш  початок,
Але  потім  продовжує  довго  мовчати.

Стою  я  на  зупинці  та  мрію  свій  шлях  вже  почати,
Розправити  крила  і,  як  вільний  птах,  щосили  мчати,
Але  промені  сонця  такі  привабливі  й  пекучі,
Манять  до  себе,  як  того  Ікара,  ще  дужче.
Помічаєш,  що  летіти  стає  важко,
І  в  море  розчарування  поринаєш  ти  тяжко.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963692
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.10.2022