Григорій Мотовилко

Сторінки (1/24):  « 1»

Інтертитри

І  

могутні  хвилі  під  мостом
танцюють  вкриті  піною
Дніпро  палає  й  ти  палай
сьогодні  разом  ми  йдемо
туди  де  сонце  засина  

тут  Вітер  ніжний  хмари  тут
і  жовкле  листя  падає
під  ноги  наші  радісно
Усесвіт  дивиться  на  нас
з  повагою  з  турботою

а  ти  як  милий  Дніпр  палай  
танцюй  танцюй  як  хвилі  ті
назустріч  Вітру  ми  йдемо
йдемо  туди  де  сяє  ніч
адже  сьогодні  разом  ми

ІІ

дивний  світ  в  очах  твоїх  я
бачу  та  увесь  палаю
сонцем  моїм  стала  ти  і
інших  сонць  тепер  немає

ІІІ

тій  що  сіяє  мов  сонце  улітку
тій  що  усмішкою  радує  світ  
книжечку  скромну  дарую  я  цю  
в  знак  дружби  і  захвату  щирого  

IV

           не  плач  дитино  
доки  люди  сонцю  раді  
                         я  радітиму  тобі

колись  ми  зникнемо  усі
і  чужі  очі  радітимуть  нашому  сонцю

та  я  буду  поряд
і  тобі  слід  пам’ятати  про  це  день  і  ніч

V

Гей  сонце  глянь  на  мене
Я  тут
Мені  так  не  вистачає  тепла
Сьогодні

Доторкнись  до  мене  сонце
Ти  врятуєш  одне  життя  
Дотиком  своїм
Я  вдячний  тобі  буду

Не  дарма  кажуть
Що  в  тебе  серце  є
Розкрий  його  сьогодні
А  я  трохи  почекаю

VI

гей  любко  чому  ти  сумуєш
я  поруч  з  тобою  ти  чуєш
я  завжди  з  тобою
і  в  щасті  і  в  горі
тільки  поглянь  на  мене
і  тобі  можливо  легше  стане
дай  мені  свою  руку
дай  мені  свою  ніжну  ручку
дозволь  мені  сльози  витерти  твої
не  сумуй  моя  любко

VII

Небо-водограй  блищить
І  я  іду  шляхами  незнайомими
Кудись
Кудись  іду  та  видихаю  дим
Химерний  наче  хмара  дощова
Ах
Це  був  звичайнісінький  день
Звичайнісінького  літа

І  я  зустрів  її  на  галявині
Яка  це  була  зустріч  ніжна
Її  я  в  серці  своєму  несу
Крізь  життя
Крізь  життя
І  ніхто  не  зможе  відібрати
У  мене  її  ні  силою  ні  словами

VIII

Я  ніколи  не  думав
Що  буває  така  любов
На  світі
Я  гадав  що  це  казка
Але  ти  казку  на  реальність
Перетворила

О  ні  це  не  рабство
Не  пристрасть  шалена
Це  чарівний  вітерець
Який  зігріває  серце
Як  я  хочу  тобі  теж
Подарувати  цей  вітерець

Але  ти  ховаєшся
Від  мене
У  темряві  бурхливій
І  не  знаю  я  як  
Із  темряви  цієї
Тебе  витягти

Задля  однієї  єдиної
Розмови
Сподіваюся  що  
Розмова  наша
Закінчиться  добре
Для  нас  обох

IX

скажи  мені  де  знайти  тебе  
досвітній  вогнику  
бо  я  самотній  сьогодні
самотній  цієї  ночі  
до  годинника  часу  достатньо  
іще
пройдуся  полем  безлюдним
збиратиму  росинки  
збиратиму  мрії  дитячі
і  сни  молодят  
я  зроблю  з  них  хустинку  
для  тебе
досвітній  вогнику
мій  друже  ласкавий
я  чув  що  люди  так  роблять
що  вони  дарують  друзям
хустинки  чарівні

Х

Чую  як  краплі  з  гілок  падають  у  спокійну  річку
Чую  як  співають  радісні  пташки
І  чую  я  вітер  у  полі
Це  музика  природи
О  так  жоден  музикант  не  зможе  відтворити  її
Музика  людська  дряпає  вуха
Від  неї  хочеться  втекти
А  музика  природи  се  не  те  се  зовсім  інше
Вона  зцілює  душевні  рани
Вона  зачаровує  і  пестить

ХІ

Наче  зламана  квітка  ти
Скільки  усього  випало  на  твою  долю
І  дощ  і  вітер  і  люди
Не  бійся  мене  бо  я  не  скривджу  тебе
Навпаки  я  прийшов  тебе  врятувати
Сховай  свої  голки  
Аби  я  міг  доторкнутися
Ти  ще  не  знала  такої  доброти
Яка  є  у  мене
Я  теж  колись  був  квіткою
А  зараз  я  блакитне  небо
Лагідне  і  ніжне
Жодної  хмаринки  немає  на  мені
Дай  мені  свою  руку  
Я  поведу  тебе  у  тихе  місце
Там  не  буде  зла  ніколи
Там  будемо  тільки  ми
І  світло
Світло  у  краплинках


ХІІ

Цей  світ  мов  крапля
На  листочку  вишні
Коли  ж  впаде  крапелька
На  холодну  землю
Чи  випарується
Ніхто  не  помітить
Що  зник  цілий  світ
О  ці  очі  нічого  не  бачать
Шкода  мені  шкода
Та  черговий  дощ  
Породить  нові  світи
Мільйон  світів  чудових
І  знову  та  сама  історія

XIII

сонце  сідає  за  небокрай
ось-ось  заблищать  зірки
а  я  іду  собі  полем
усміхаюся
та  й  думу  гадаю

це  чарівний  вечір
скажу  тобі  друже
усе  у  ньому  бездоганно
скарби  людські  не  варті
цієї  краси
цього  спокою  душевного

тут  немає  людей
немає  тривоги  їхньої
тут  лише  природа
лише  земля  небо  
і  те  що  між  ними
о  заради  такого  варто  
жити  на  світі

XIV

Дрижить  вітерець  за  брамою  людяності
І  так  йому  не  спиться
І  так  він  увесь  горить
Він  прийшов  до  нас  аби  подарувати
Чуйність
Хто  впустить  вітерець
Хто  той  герой  нашого  часу

Мені  так  тепло  на  душі
Бо  я  іду  до  цього  вітерця
Я  буду  тим  хто  впустить  його

І  ось
Ось

Веселощі  та  радість
Веселощі  та  радість  навкруги
Розлилися  швиденько
І  навіть  ніч  не  сміє  втручатися
Тепер  все  буде  добре
Запевняю
Бо  вітерець  тепера  з  нами
З  нами  він
І  він  танцює

XV

Бий  в  барабани  печалі
Бам  бам
Сьогодні  саме  той  день
Зараз  саме  та  хвилина

Над  нами  сумує  небо
Під  нами  журиться  земля
Бам  бам
Бий  в  барабани  печалі

Аби  було  всім  чутно
Аби  всі  відчули  
Присмак  скорботи

Адже  сьогодні  той  день
І  зараз  та  сама  хвилина
Бам  Бам

XVI

Я  бачу  світло  в  темноті
Кричать  мої  кайдани
А  ти  а  ти  а  ти
Готуєш  нові  зради

І  нікуди  подітися  мені
Я  так  втомився  знати
Таємниці  твої
Яскраво-криваві

Іди  скоріш  від  мене
Туди  де  не  буде  неба
Туди  де  тільки  море
Жевріє  веселе

В  душі  моїй  неспокій
І  ти  його  причина
Дозволь  мені  снити  сни  
Без  тебе

XVII

а  я  іду
по  жовклому  листю
по  сухій  траві
іду  й  співаю  пісню
давню
ніщо  не  зіпсує  
цього  моменту
я  знаю  це  напевне

падає  падає  
жовкле  листя  
під  ноги  мені
тягнеться  пісня
давня
і  так  мені  весело  
чомусь
ах  ця  осінь

XVIІІ

Райдуга
Дуга
Співаю  
Співомовки  
Я  
Та  йду  туди  
Де  на  мене  
Чекає
Вся  сім'я
 
Який  чудовий  день  
І  я  
Не  знаю  що
Сказати  ще
Бо  все  
Вже  сказано  
До  мене
І  не  раз  

Тепло  мені  
І  ніжиться  душа
В  проміннях
Сонця  літнього
Така  
Краса  навколо  
Що  нічим  дихати  
Від  щастя

2018-2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964030
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.10.2022


Невідомій діві

Дівице  молода,  вродлива,  як  Гелена,
       Нової  Трої  ти  такий  кінець  сладкий
І  чар  щасливих  днів  та  будучність  буремну
       Даруєш  ти  комусь  поблизу  хвиль  морських;

І  ясний  усміх  твій  –  то  восьме  в  світі  чудо,
       Яке  не  всім  дано,  та  бажане  таке;
Я  бачу  сяйва  див  віднині  поусюди,
       Що  у  тобі  злились  і  варті  всіх  пісень.

Однак  собі  скажу:  далекий  промінь  діви,
       А  джерело  його  –  це  даль  червоних  зір,
І  не  торкнуся  я  ніколи  сонць  тих  світлих.

Але  юначка  та,  як  спогад  добрий,  гріє
       Усе  моє  життя  та  пестить  легко  зір
З  небесних  тих  далів  і  розпаляє  мрії.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963450
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.10.2022


Элегия

Дорога  всё  идет,  и  нет  конца  скитаньям,
       Уже  который  год  терзаюсь  ожиданьем
Конечной  цели  я,  попутчик  всех  ветров,
       Что  дали  лишь  тропу  и  удалили  кров.
Для  жалоб  нет  причин,  но  есть  излишек  мыслей,
       А  голову  укрыл  простор  небесных  высей,
Он  заменил  собой  былых  материй  пыл,
       Что  нынче  позади  и  мучает  других.
Как  Байрона  герой…  скорее,  как  Печорин,
       Увидел  много  зла  и  много  видел  боли,
Рождён  я  дурачьём,  воспитан  гнилью  был,
       И  ненавистен  я  создателям  своим;
Я  предан  сотню  раз,  осмеян  подлой  шлюхой,
       И  вовсе  счета  нет  врагам  и  мерзким  слухам,
Но  жизнь  идёт  путём  куда-то  к  огонькам,
       А  лишний  человек  не  вышел  из  меня.
Я  радуюсь  судьбе,  что  так  меня  терзала,
       Что  подарила  мне  все  эти  с  ядом  жала,
Ведь  пилигримом  стал  без  страха  злых  дорог,
       Которым  нет  конца,  и  истым  добряком.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963449
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 21.10.2022


До Краси

І  я  щасливий  так,  як  іудей  найперший,
       Що  землю  Обітну  рукою  доторкнув
       Опісля  всіх  доріг,  розпук,  жахів  і  бур,
І  ось  той  зайчик  сліз  –  початок  всіх  завершень.

       Дивлюся  в  океан,  який  у  тих  очах,
Хоча  у  них  самих  бурштин  чи  зелень  лісу,
Та  бачу,  як  мене,  мов  пелюсток  нарциса,
       Несе  рядами  хвиль  до  блискавиць  в  горах.

Та  радість  не  тривка  –  зруйнується  чи  згине?
       Чи  дихати  тоді?..  а  біль  здолати  як?
Красо,  відповідай:  коли  ти  станеш  димом?

       О  ні!  мовчи!  живи!  світи  у  цих  морях!
Нехай  у  майбуття  не  зазирну  віднині,
       А  тільки  бачу  те,  що  Яхве  обіцяв!  

20.10.2022

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963372
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.10.2022


Очікування

Чекаю  долю  знов  –  страшне  важке  чекання  –
       Хоча  вже  звик  давно,  здавалося  мені,
До  різного  в  житті,  і  дрижаки  у  дланях,
       Невизначеність  зла  дарунки  шлють  свої.

Посивів  волос  мій,  зявились  срібні  сльози,
       Новий,  скоріш,  удар  готується  важкий
По  всьому,  що  люблю,  адже  легкі  морози
       Убили  вже  разом  троянди  всі  мої.

Одначе  мужність  всю  зберу  в  тендітнім  тілі,
       Щоб  долі  злий  удар  прийнять,  як  чоловік,
І  стійко  пережить  усі  буремні  хвилі.

А  може,  добре  щось  чека  на  тому  боці
       І  я  дарма  ридав  увесь  цей  довгий  вік.
Та  довго  ще  мені  не  бачить  долі  в  очі...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963182
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.10.2022


Панні Євгенії Близнюк (сапфічні строфи)

Війни  та  сльозинки  колися  зникнуть  –  
Вірте,  панно,  завжди  у  щастя  ревно.
Та  і  щастя  вічним  не  буде,  знайте,
       Що  б  не  робили.

Сонце  й  хмари  владні  над  небом  нашим,
Змінюють  нерідко  вони  картину,
Дощ  іде  сьогодні  –  прозріє  потім  –
       Вічна  мінливість.

Тільки  грім  ударить  на  землю  знову
Після  тиші  сяйвом,  побє  супокій,
Вітер  гореносний  шуміти  стане,
       Звалить  дерева...

Щастя  й  горе  –  то  половинки  світу,
Все  подвійне:  смуток  у  чомусь  світлий,
В  чомусь  радість  кисла;  ніколи  Всесвіт  
       Іншим  не  буде.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963181
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.10.2022


У дорозі

Вітри  буяють  хуткі,  
       важко  дорогою  йти,
Тамо  далеко  ясні  
       сяють  досвітні  вогні,
Сном  оповиті  усі,  
       гордо  крокую  один,
Тільки  сума  пошумить  
       на  послабілім  плечі
Й  посох  торкнеться  землі,  
       котрий  тримаю  в  руці  –    
Ося  усі  говіркі  
       друзі  попутні  мої.

Дрога  такая  пуста,  
       довга  такая  вона,
Ніяк  продовжувать  шлях:  
       ніг  перестав  одчувать,
Сяду  побіля  куща,  
       трохи  спочинути  час,
Як  пломеніє  зоря,  
       бачу  покинутий  я,
Ніч  дивовижа  дола,  
       ранку  зайнялась  свіча,
Сонцем  її  назива  
       всякая  божа  іскра.

Тіло  підняло  моє  
       диво  природне  оте,
Як  розвидняється  день,  
       так  розгорівся  огень,
Ноги  який  поведе  
       у  засіялу  далень,
Котра  повабить  мене  
       чарами  пташих  пісень;
Рань  оживляє  усе,  
       шлях  пожвавілий  іде,
Далі  мене  понесе  
       доля  вандровних  сердець.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963123
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.10.2022


Діви

Ночі  неспокійні  
       котяться  чарівні,
Щоб  піти  назавжди  
       у  незнані  далі,
Згадую  минуле,  
       що  пройшло  у  дівах,
Дивних  красотою  
       чи  безмежних  в  думах…

Я  згадаю  кожну  
       для  життя  важливу,
Хоч  таких  чимало  
       стрілося  потоком,
І  багато  часу  
       витратити  варто
Для  пошани  чуда,  
       баченого  мною.

Першою  Яніна,  
       дівчинка-сусідка,
Котра  научила  
       цінувати  розум
Більше  за  поставу  
       і  яскраві  речі,
Гордою  ходою  
       йде  у  списку  тому,
Їй  велика  частка  
       всіх  важливих  рішень
На  шляху  моєму,  
       мабуть,  одпадає;
Я  людей  шаную  
       перш  за  все  за  розум
І  розумних  друзів  
       завжди  вирізняю.

Далі  старша  Їнна,  
       що  на  кобзі  грала
Та  мене  схилила  
       до  музичних  чарів,
Що  в  мені  збудила  
       поетичне  слово
У  юнацькім  віці  
       для  років  майбутніх,
Їй  привіти  славні  
       посилаю  й  нині,
Най  мене  ніколи  
       не  пошанувала
Навіть  добрим  словом  
       дівчина  спокійна,
А  шляхи  широкі  
       нас  на  вік  розбили.

Чудна  Ганна  Мінська,  
       Кривії  перлина,
Розумом  могутня  
       та  красуня  світла,
Фізик,  математик,  
       просто  чудодійка,
Що  мене  зєднала  
       з  цілим  світом  новим;
Я  Купали  вірші,  
       Віслицького  моці,
Чисту  ніжну  мову  
       получив  од  неї,
І  науки  точні  
       полюбив    сердечно,
Я  її  портрети  
       Малював  невпинно.

Гідні  перші  твори  
       присвятив  я  Квітці,
Це  –  легка  кульбабка,  
       муза  довговічна,
Що  мені  зустрілась  
       у  житті  лиш  тричі,
Та  веліла  бути  
       в  віршуванні  точним;
Після  стрічі  з  нею  
       я  в  літератури
З  головою  ринув,  
       і  десятки  стилів
Я  змінить  спромігся  
       у  шуканнях  вільних
На  просторах  літер,  
       на  шляху  мистецькім.

Ще  була  Христина,  
       подруга  найближча,
Що  мене  скривила  
       легко  та  назавжди
Одиноким  словом,  
       вісником  розлуки;
Котра  спопеляла  
       так  нестерпно  душу;
Дівчину  сестрою  
       називав  тендітно,
А  опісля  втрати  
       научився  жити,
Попри  здерту  шкіру,  
       що  була  до  того,
І  з  дірою  в  грудях,  
       грізною  і  досі.

У  роки  студентства  
       знав  панянку  Віку,
Надто  вже  самотню,  
       та  скупу  на  дружбу
До  мені  подібних,  
       язикату  трохи,
Поглядом  нещасну  
       та  до  болю  рідну.
Психіки  секрети  
       я  почав  взнавати,
Посварившись  з  нею  
       через  дурість  малу,
І  пізнав  багато,  
       помінявши  напрям
У  житті  своєму  
       більшости  захоплень.

Зосю  ізгадаю,  
       На  прозвання  злюка,
Перчика  такого  
       не  стрічав  я  більше:
Хоч  язик  гостренький,  
       а  натура  добра,
І  вона  чимало  
       мудростей  пізнала;
Не  дарма  зійшлися,  
       не  дарма  розстались,
Тільки  світлий  спогад  
       залишились  в  серці,
Велетенська  вдячність  
       і  хороше  слово,
Сумно  тільки  трохи,  
       що  давно  не  бачив…
………………………..
       ………………………..
………………………..
       ………………………..
………………………..
       ………………………..
………………………..
       ………………………..  

Чуйна  несловянка  
       у  житті  моєму
Голку  залишила,  
       про  яку  сказати
І  бракує  сили,  
       і  часами  бридко,
Тільки  неодмінно  
       Для  навчання  треба:
Горе-наречена  
       і  копняк  дебелий,
Віршів  про  зітхання  
       їй  писав  багато,
Хоч  і  не  судилось  
       нам  прожити  разом
Це  життя  минуче  –  
       та  і  слава  Богу!

Після  того  чуда  
       зрікся  я  дівчаток
На  тривалі  роки,  
       поки  мила  Еля,
Добрая  Світлана  
       та  Гелена  ясна
У  побите  серце  
       не  вернули  шану
До  дівоцтва  всього,  
       що,  здавалось,  зникла
На  безмірний  термін,  
       на  сторокі  літа;
Їм  я  вдячний  щиро,  
       за  такий  рятунок,
 І  його  забути  
       зовсім  я  не  зможу.

Список  закінчився  
       і  сказав  багато,
Хоч  іще  немало  
       різних  дівиць  бачив,
Що  мені  ночами  
       не  тривожать  душу
Через  незначущість  
       у  житті  моєму.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963122
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.10.2022


Наслідування Теокріта

[i]Я[/i]
Діво,  спинися!  поглянь-но  хутчіше  на  стан  мій  потужний,
Він  затуляє  і  хмари  небесні,  і  сонце  собою,
Він  і  Тифона  –  жахливого  мужа  –  уразити  зможе,
Що  олімпійців  лякати  годиться,  володарів  світу;
Бачиш,  як  поле  ось  це  широченне  собою  він  криє  –
Ніде  ступити  та  ніде  присісти  самотній  мурасі
Чи  щонайменшій  із  роду  свойого  бджолі  медоносній;
Наче  Гефеста  із  молотом  дужим  робота,  це  тіло,
Тартара  більше,  самого  Хаоса  та  тверді  Урана.
Ним  владарюю,  один,  нероздільно,  колос  над  богами,
Ним  підкоряю  і  жон  я  тендітних  у  Всесвіті  всьому,
М’язами  цими,  судинами  крови,  розбухлими  дужо,
Ноги  підкосить  красуні  зухвалі  кремезна  статура
І  не  рухнеться,  коли  я  підійду,  щоб  взяти  здобуток
Прямо  на  місці,  которе  звело  нас  в  щасливу  годину,
Ти  ж  бо  розділиш  такої  дівиці  прекрасную  долю,
Будеш  ти  мила,  люб’язною  будеш,  слухняною  мені,
Вторгнуся  в  лоно  і  ти  ошалієш,  підвладна  Ероту,
Зойки  полинуть,  поплічники  блага,  у  полі  безмежнім,
Ти  зарадієш,  неначе  коханка  самого  Кроніда,
Кожну  годину,  що  будеш  зо  мною,  вважатимеш  медом.  
[i]Вона[/i]
Страшно  коритись  спокусі  пекельній  і  страшно  спречатись,
Я  запалала,  дрижу  безупинно,  неначе  осика.
Бачу  я  мужа,  що  рівних  не  має  у  цілому  світі,
Заздрять  титани,  сини  чорноземів  і  неба  старого,
Кербер  жахнувся,  сторожа  підземний,  ловитель  загиблих;
Моцні  ватаги  відважних  олімпів  тікають  од  тебе,
Влада  незмірна,  страшна,  над  жінками  у  тебе  в  долонях,
Ніяк  сховатись,  і  марно  тікати  від  сонця  такого,
Феб  незрівнянний  зрівнятись  не  може  з  тобою,  о  царю!
Тільки  рятує,  о  боже,  від  сраму  одежа  надійна  –  
Взяти  не  вдасться  –  старайся  хоч  ревно!  –  мене  молодую,
Мужа  не  знати  у  полі  широкім  мені,  молодиці!
[i]Я[/i]
Гордість  пихата!  –  її  покараю  невдовзі  прихильно!
Горе  та  щастя,  дівчино  строптива,  за  слово  зухвале,
Мовлене  щойно  вустами  твоїми  з  краскою  на  щоках!
Корінь  явити  –  уздри,  непокірна!  –  я  хочу  здоровий,
Що  до  Атласа  небесні  покої  тримав  незворушно;
Бач  і  молися  –  поети  прадавні  співали  про  нього,
Піндара  оди,  утрачені  нині,  присвячені  йому,
Бо  олімпійські  здобув  перемоги  не  раз  і  не  двічі
Серед  найліпших,  посеред  величних,  піпіндр  мій  дубовий;
Від  Аполлона  чарівная  Дафна  тікала  на  нього,
Ним  Афродита,  богиня  чуттєва,  себе  поясила,
Щоб  заглядались  і  заздрили  люди,  її  лиш  зобачив,
Був  і  Геракла  сильніший  цей  фалос,  Аїда  бентежить
І  Посейдона,  морського  владики,  страшніший  він  валів;
Світу  початок  –  кінець  мій,  будь  певна,  –  Гомер  так  зазначив,
Так  Гесіодом,  найпершим  поетом,  указано  було
У  позотлілих  від  часу  лихого  рядках  Теогоній.
Бач  цю  потугу,  ляклива  дівчино,  і  трепіт  ще  більший
Най  переймає,  розірве  одежі  та  долі  уручить.
Бачиш  ці  вени,  що  ними  киплячі  течуть  Флеґетони?
Бачиш  обшири,  що  Ґею  вмістити  могли  би  на  собі?
Мирно  вклонися,  і  перед  могуттям  бовта  схаменися,
Лоно  відкрите  яви  володарю,  вкуси  насолоди,
Переді  мною  на  полі  розкрийся,  змирися,  примхлива!
[i]Вона[/i]
Бачить  не  сила,  о  муже  всевладний,  такого  величчя!
Самі  богове  у  заздрости  лютій  схилилися  нині,
Геба  зриває  із  мене  одежі  і  стелить  додолу,
Пишнії  квіти  багаті  поклала  за  ложе  під  мене,
Музи  співають,  зібравшись  у  хорі,  пісень  щонайкращих,
Вітри  зібрались,  Еолові  діти,  кружляти  над  нами;
Я  покорилась,  чекаю  в  надії,  на  радість  чекаю,
Що  розділити  не  всім  удається  під  сонцем-тобою.

22.08.22

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963042
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.10.2022


Сестрі

І  знову  зустрів  я  видіння,  
       що  так  турбувало  іздавна,
Воно  потемнішало  дуже  
       і  зовсім  утратило  вроду,
Очей  зелененьких  чарунок  
       кудися  подівся  тепера:
Життя  розглядіти  минуле  
       було  не  під  силу  в  зіницях.

Що  сталося,  славна  дівице,  
       сестрице  моя  непутяща?
Невже  відшукати  жадане  
       тобі  не  судилося  в  далях,
Що  вкрали  тебе  так  зухвало  
       та  тільки  в  примарах  являли?
Невже  обернулися  пеклом  
       сади  дивовижного  раю?

Хоча  відновити  спромігся  
       поламані  розуму  пути,
Без  тебе  надалі  страждаю,  
       дорослішим  став  набагато,
А  чорні  душі  порожнечі,  
       які  заповнялись  тобою,
І  досі  нікуди  не  зникли  –  
       вони  моє  тіло  вкривають  .

Мені  б  повернути,  примаро,  
       твою  покалічену  сутність
Бодай  на  хвилинку  єдину  
       до  цього  мерзенного  світу,
Щоб  виправить  давні  помилки  
       та  слово  любові  сказати,
Що  я  позабув  був  промовить  
       у  миті  страшні  розставання.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963041
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.10.2022


Замальовка з поеми

Я  оспіваю  час  буремного  життя,
Коли  русинський  край  до  крові  пролиття
Повів  свої  шляхи,  аби  здобути  славу,
Що  доти  не  була  нікому  за  звитягу
Дарована  Творцем,  щоб  відстоять  себе,
Свою  вразливу  честь,  яку  вражин  уже
Почав  був  злим  вогнем  сміливо  обпікати,
Своїх  земель  народ  і  Божії  палати.  
Сьогодні  справа  ця  повинна  все  ж  собі
Здобути  похвалу,  адже  нові  вогні
Загрожують  землі,  котра  усім  русинам
Земне  дала  життя:  сьогодні  Русь  країнам
Протистоїть  страшним  і  знову  син  її
До  рук  бере  меча,  щоб  з  ним  йти  на  мечі.
Та  дух  наш  занепав,  немає  сили  в  ньому,
Ворожії  війська  знайшли  собі  опору
На  нашій  же  землі  і  перемоги  їм
Всміхаються  тепер,  наш  іздригнувся  дім,
Тож  мить  прийшла  пісень  про  ратні  давні  справи,
Що  дух  відновлять  наш  і  нададуть  відваги
Непевним  душам  всім  по  всіх  краях  Русі,
Я  заспіваю  сам,  за  що  колись  мені
Нащадки  принесуть  до  бідної  могили
Вінок  лавровий  той,  який  самі  зробили.  

О  Музо!  ти  скоріш  хвилинку  ізнайди,
Щоб  вшанувати  твір,  який  я  в  ці  роки,
Що  дані  для  забав,  надумав  написати,
Адже  без  тебе  я  не  зможу  слів  агати
Зібрати  в  певний  ряд  і  встановити  лад
В  розрізнених  віршах,  яких  багато  так
Потрібно  ще  мені  для  створення  поеми,
Прийди  скоріш  сюди  і  велич  діядеми,
Котра  твою  главу,  красуне,  прикраша,
У  славі  всій  яви  –  тоді  рядок  вірша
Свобідно  потече  у  дальнії  простори,
Мій  край  осяє  ввесь  і  винищить  все  горе,
Що  в  ньому  зібралось  у  час  злостивий  цей
Та  сонце  затуля  від  русів  всіх  очей.    
Ти  милий  вид  прийми  коханої  людини,
Щоб  легшими  були  трудів  важкі  години,
Щоб  надихався  я  її  обличчя  днем
І  загорівся  ввесь  потужним  тим  огнем,
Що  серце  зігріва  та  надає  наснаги,
Що  надає  життю  над  смертю  переваги,
Найвищий  сенс  якийсь  він  дасть  моїм  віршам,
Зробивши  їхню  міць,  віддавши  їх  вікам,
А  не  зрадливій  тій  і  швидкоплинній  миті,
Яку  поетів  сонм  у  цім  минущим  світі
Хвалити  любить  так,  усупереч  основі,
Котра  завжди  була  в  поета  дійснім  слові:
Усе  понищить  Час,  однак  залишить  те,
Що  до  Часу  було  й  у  вічности  живе.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962951
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.10.2022


Елегія останніх холодів

Горісно  стало  мені,  
       бо  відійшли  холоди,
Котрі  життя  берегли  
       від  променистих  небес,
 Зараз  панує  весна,  
       щедро  дарує  тепло
І  перетворює  сніг  
       на  осоружні  бруди.

Ще  ранувато  птахам  
         вести  любовні  пісні,
Та  починається  час  
       для  катувань  нелегких,
Що  зачекались  давно  
       у  потаємках  душі,
 Тільки  й  рятуюся  я  
       лютнею  біля  стіни.

Вітер  навіяв  сльозу  –  
       кригою  стала  вона,
Щоб  розповісти  усім  
         замість  вітійливих  слів
Про  хворобливість  страшну,  
       злий  подарунок  пори,
Я  ж  приховаю  сльозу  
       за  велетенським  замком.
 
Скоро  настане  краса,  
       скоро  засяють  поля
І  гамірний  краєвид  
       муки  мої  понесе
До  невідомих  країн,  
         звідки  повернуть  вони
У  повносилих  тілах  
       через  півріччя  одне.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962950
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.10.2022


Передчуття зими

Скоро  зима  чарівна  
       прийде  в  країну  мою,
Русь  зачекалася  вже,  
       небо  безхмарне  цілком,
 І  полетіли  птахи,  
       що  закривали  його;
Ріки  поснули  усі  –  
       зовсім  спокійні  вони.
З  півночі  віють  вітри;
         хутром  рятується  звір
Від  войовничих  синів  
       діда  Стрибога  тепер;
Люди  ж  сумуючи  йдуть  
       по  задубілих  стежках,
 Наче  великая  тінь,  
       що  розлилася  вітьми.
Якось  забракло  й  мені  
       радости  світлої  днесь  –
Скоро  зима  чарівна
       прийде  в  країну  мою.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962792
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.10.2022


Мене зломити всі…

Мене  зломити  всі  так  щиро  намагались
       Що  заздрити  лише  отим  зусиллям  міг
Могутній  буревій,  який  розірве  парус
       Найбільшого  з  усіх  у  світі  кораблів,

Та  досі  цілий  я  і  став  іще  міцніший,
       Ніж  був  колись  давно,  коли  свій  шлях  почав
Кульгавим  юнаком,  любителем  всіх  інших
       І  мрійником  простим  із  вогником  в  очах.

Тепер  сміливо  йду  один  по  хвилях  моря
       Зрадливого  життя  я  плотом  мовчазним
У  пошуках  земель,  де  вже  чекає  доля,

І  ревно  бережу  свій  життєдайний  вогник
       Від  погляду  людей  далеких  і  близьких,
Неначе  старець  той  від  смерті  тихий  подих.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962791
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.10.2022


Думка

Блищить  нічна  зоря  над  містом  побліднілим
       У  пошуках  очей,  чутливих  до  краси;
Вона  німу  пітьму  жене  у  переливах,
       Але  сьогодні  їй  ті  очі  не  знайти.

А  завтра  полетить  у  невідомі  далі
       І  більше  не  сяйне  прекрасная  зоря.
Її  лиш  через  рік  по  клаптиках  туману
       Відкриє  астроном,  що  гляне  в  небеса.

То  буде  відкриття,  що  запізнилось  надто,
       І  розрахунок  лиш  на  місці  пустоти
Відновить  ту  зорю,  якій  вже  не  сіяти.

Подібних  зірці  цій  величних  є  чимало:
       Їх  бачитиме  люд,  коли  підуть  вони,
А  доти  всі  вони  у  світі  наче  зайві.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962683
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.10.2022


До Вікторії N

Коли  прийшла  війна  на  землі  наші,
Згадав  про  тебе  спершу  та  зомлів,
О  Перемого,  спадку  козаків,
І  готувавсь  до  Брами  мук  найтяжчих:

Я  рвався  захищати  лиш  тебе,
Не  мури  рідні  та  не  Батьківщину,  
Лише  тебе,  Славутича  перлино,
Бо  Данаприс  без  тебе  не  тече;

Я  знав  тоді,  що  мало  першу  ціну,
Заради  чого  марив,  жив,  любив,
За  що  затьмарю  світло  серця  гнівом,

У  чому  бачу  хвилі  рідних  нив.
І  тільки  горісно  у  цю  хвилину,
Що  знав  ціною  болю  та  жалів.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962682
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.10.2022


Лямент

Богів,  життя  всього,  німий  першопочатку,
       Могутній  океан,  могутня  Тіамат,
Небес,  землі  та  рік  осново  та  порядку,
       Безодне,  ти  тремтиш  в  усіх  своїх  тілах.

А  я...  розбитий  теж,  неначе  ти,  Всесвітня,
       Началом  став  для  тих,  хто  після  не  любив,
І  лиш  товче  тепер  моїх  надій  суцвіття
       У  танці  гамірнім,  без  суму,  без  шляхів.

І  я  тремчу  в  серцях  –  тремчу  від  люти,  Мати!  –
       Своїх  синів-дочок,  дітей  моїх  трудів,
Чекаючи  роки  хвилин  страшної  плати.

Та  ні,  наш  час  минув,  і  ми  лише  провалля,
       З  якого  вийшло  все,  і  наш  старечий  гнів  –
Безплідная  луна  минулого  кохання.

07.09.2022

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962663
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.10.2022


Невідомій діві

Дівице  молода,  вродлива,  як  Гелена,
       Нової  Трої  ти  такий  кінець  сладкий
І  чар  щасливих  днів  та  будучність  буремну
       Даруєш  ти  комусь  поблизу  хвиль  морських;

І  ясний  усміх  твій  –  то  восьме  в  світі  чудо,
       Яке  не  всім  дано,  та  бажане  таке;
Я  бачу  сяйва  див  віднині  поусюди,
       Що  у  тобі  злились  і  варті  всіх  пісень.

Однак  собі  скажу:  далекий  промінь  діви,
       А  джерело  його  –  це  даль  червоних  зір,
І  не  торкнуся  я  ніколи  сонць  тих  світлих.

Але  юначка  та,  як  спогад  добрий,  гріє
       Усе  моє  життя  та  пестить  легко  зір
З  небесних  тих  далів  і  розпаляє  мрії.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962662
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.10.2022


La kanto de reveno

[quote][/quote][i]Kaj  li  havis  en  sia  dekstra  mano  sep  stelojn;  kaj  el  lia  buŝo  eliris  akra  dutranĉa  glavo;  kaj  lia  aspekto  estis  kiel  brilas  la  suno  en  sia  forteco.
Ap.  1:16[/i][quote][/quote]

Mi  estis  kiel  ston’,  ĵetita  en  mallumo
       De  mano  de  Sizif’,  vivanta  sur  monteg’,
Kaj  iris  tie  mi,  kun  sonoj  kaj  mortuloj
       Per  vojoj  de  koler’  eternon  sen  lumer’.

Sed  ree  fajra  kri’  leviĝas  sub  ĉielo,
       Ci  aŭdas  ree  min  –  dukapa  ega  best’
Ĉestaras  antaŭ  Di’,  kaj  liaj  haroj  stelaj
       Tutejon,  kiel  ret’,  fikaŝas  en  poŝeg’.

La  tempo  de  reven’!  Kaj  de  venĝilo  mia!
       Ĉu  vidas,  mondo,  min?  Ĉu  vidas,  malamik’?
Ti’  venas  cia  fin’,  varmega  kaj  soifa.

Templeto  cia  nun  ne  povas  diri  pacon,
       Kuraĉu  de  la  vent’,  cin  savu  de  l’diid’  –
Li  longe  en  enfern’  atendis  tian  tagon.

22-23.06.22

ПІСНЯ  ПОВЕРНЕННЯ*  

[quote]...і  мав  у  правиці  своїй  сім  зірок.  З  уст  його  меч  двосічний  гострий  виходив;  вид  же  його  –  як  сонце,  що  сіяє  в  силі  своїй.  
(Об.  1:16)[/quote]

Я  був  як  камінь,  кинутий  зі  скелі
       В  пітьму  у  Тартар  волею  Сізіфа,
Там  я  блукав  між  схлипами  померлих
       Шляхами  гніву  в  вічності  без  світла.

До  неба  крику  полум’я  знялося,
       Мене  ти  чуєш  –  монструм  двоголовий
Став  перед  Богом,  зоряним  волоссям,
       Як  сіттю,  Всесвіт  він  в  кишеню  ловить.

Це  час  повернення!  Це  час  відплати!
       Ти  бачиш  мене,  світе?  Враже,  бачиш!
Настав  кінець  твій,  спраглий  і  гарячий,

В  твоєму  храмі  мир  не  провіщати,
       Від  вітру  щезни,  бійся  сина  Бога,
Що  в  пеклі  ждав  на  час  твоєї  страти.

*  Переклад  З.Б.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962496
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 11.10.2022


Лист до друга

[i]Pulvis  et  umbra  sumus
Hor.[/i]

Ось  зеленіють  уже  за  вікном  густовіті  дерева,
       Танець  весни  гомонить,
Перші  птахи  майорять,  і  на  ріках  розбитая  крига,
       Наче  у  вирій  пливе.

Світ  оживає  в  цей  час,  зацвіте  на  руїнах  зимових
       І  не  згадає  ніхто
Скоро  про  білі  сніги,  що  рослини  нові  напували,
       Гинучи  в  сонці  й  землі.

Бачиш  повсюди  життя,  розігралось  воно  в  повні  груди,
       Щоби  не  знати  біди,
Аж  до  наступних  лихих,  несприятливих  днів  передзимя,
       Аж  до  наступних  снігів.

Друже,  триває  життя,  переходить  у  інше  незмінно,
       Тільки  байдужим  до  нас
Стане  воно  через  час,  незабаром  і  ми  посивієм,
       Як  посивіли  діди.

Скільки  нам  часу  дано?  –  Таємниця  розкриється  потім,
       Зараз  ми  знаєм  одне:
Парки  уріжуть  нитки,  безпросвітна  зима  неминуча,
       Вкриє  і  нас  заметіль.

Танути  будемо  ми,  проростуть  навесні  нові  люди,
       Взявши  води  з  наших  тіл,
І  не  згадає  ніхто;  заспівають  птахи,  як  поснемо,
       Наче  й  не  було  таких.

Марно  тікати  кудись  –  все  одно  нас  роки  наздогонять,
       Де  б  не  ховалися  ми.
Візьмемо  чарки  до  рук  –  подолаємо  смуток  спянінням,
       Що  подарує  вино.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962495
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.10.2022


Елегія

Чи  тільки  вітер  по  мені  заплаче,
       Чи  горем  вкриє  ввесь  народ  землі,
Коли  я  стану  бездиханним  спадком
       Русинів  поколінь,  що  йдуть  по  мні?

Чи  мій  талант  оцінить  люд  сучасний,
       А  чи  мину  я  тихо  час  життя,
Неначе  тінь  незмічена  постави
       Моєї  днини  жаху  й  каяття?

О!  сум,  коли  затихі  будуть  крики,
       У  цих  віршах  закутії  моїх,
Усім,  хто  нині  сонце  може  зріти;

О!  страх,  що  будуть  чутні  неодмінно
       Ляменти  погребальні,  котрі  тінь
Співала  цій  епосі  безупинно.

27.07.22

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962350
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.10.2022


У ніч кривавого Місяця

Бувайте…  слів  легких  сказати  я  не  зможу,
       Коли  прощатись  час  –  мені  забракне  сил;
Моєму  суму  меж  не  знайдете  ніколи,
       Як  не  знайдете  Ви  і  у  небес  країв.

О  панно,  мить  таку,  що  ї  боявся  страшно,
       Кому  б  вдалось  знести  без  болю  та  падінь?
І  навіть  Місяць  сам  у  ніч  цю  закривавив,
       Його  обличчя  більш  не  зігріває  світ.

Якби  я  тільки  міг  гіркій  зарадить  долі
       Чи  Вас  розвеселить  під  цю  червону  тінь,
Тоді  б  усе  зробив,  най  хутко,  най  поволі.

Але  Вам  йти  пора  за  волею  обставин,
       І  все,  що  можу  я  –  подарувати  вірш,
Аби  хоча  б  рядок  на  спомин  Вам  зоставить.

15.05.22

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962349
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.10.2022


Квітка дурману

Знайшов  я  дурманову  квітку,          
         вона  вже  посохла  від  часу,
Який  провела  у  шухляді  
         за  сьомим  замком  потаємним,
Та  досі  живе  молодиця,  
         що  квітку  просила  зростити
І  їй  на  могилу  покласти,  
         коли  її  очі  погаснуть.

Катуюся  спогадом  часто  
         про  квітки  владарку  чудову,
Горять  наді  мною  очиці  
         і  світле  волосся  чарує,
Одначе  далеко  насправді  
         від  мене  красоти  жадані,
І  їх  досягнути  не  вдасться,  
         невдачами  повен  мій  досвід.

І  все  ж  я  чекаю  нагоди  
         дівиці  прохання  здійснити,
Аби  з  благодатного  неба  
         на  мене  дощі  пролилися  –
У  них  я  побачу  усмішку  
         і  голос  у  них  я  почую,
Що  так  добиватись  втомився,  
         що  спокій  мені  подарують.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962176
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.10.2022


Лист до N-ор

       Ти  спиш,  спокійна  та  тендітна,  нині,
Далека  мріє,  мила  панно  N-ор  –
А  де  тебе,  в  якій  земній  країні,

       Сьогодні  зігрівають  сяйва  зор?
І  сни  дарують  де  тобі  ті  доні
Прекрасної  рожевої  Еос?

       І  де  ти  прихилила  ніжну  скроню,
Не  чуючи  тепер  вогнів  війни,
Що  нас  січуть,  мов  батоги,  до  крови?

       Та  спи,  дитя,  без  страху  в  мирі  спи,
Не  знай  жахів  удень,  не  знай  ночами,
Нехай  минуть  тебе  ті  злі  стрічки,

       Нехай  ціною  розставання  навіть;
Нехай  тебе  не  бачу  більше  я,
Та  знаю,  що  жива,  що  не  страждаєш,

       Не  бачиш  цих  часів  дурного  зла,
Хоча  б  перед  собою  повсякчасно,
Коли  мовчить  в  кутку  телеекран,

       Щоб  мав  я  сам  ціну  в  житті  незгасну
І  далі  йшов  війною  на  світи,
Як  звик  іти  ще  за  спокою  часу,

       Та  нових  перемог  збирав  квітки,
І  міг  тобі  колись  подарувати,
Коли  громи  захочуть  відійти;

       Коли  до  рідної  вернешся  хати,
Аби  її  не  покидати  вже,
Знайти  в  ній  дальші  сни,  забути  втрати;

       Коли  весна  зігріє  знов  тебе
Під  зорями  північними  Арктої,
А  не  в  далекій  далені  пустель,

       Куди  занесли  горя  й  гуркіт  зброї.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962120
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.10.2022