Дара Гуменюк

Сторінки (1/4):  « 1»

Єдине, що зараз в тобі

Єдине,  що  зараз  в  тобі:  не  сміти  жаліти  ворога.
Ні  плачі,  ні  зойки,  ні  ранені  їхні  обличчя  не  мають  в  тобі  прорости  милосердним  зерном.    
Ввійти  у  броню,  сховатись  від  ржавого  шолома,
І  стиснути  зуби.  І  бити  їх  чоботом,  кулею,  молотом.
 А  навіть  і  впертим  похмурим  чолом.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949068
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.05.2022


Свічечка

Плаче  гора:  на  ній  хурделиця.
Сіється  борошном,  колеться,  стелиться.
Змерзла  до  кістки  холодна  земля:
Вже  не  рілля,  а  залізна  броня.

Ніби  і  березень:  місто  із  хмарами.
Небо  жене  чорні  вівці  отарами.
Мій  Маріуполь  стінами  скутими
Ще  залишився  у  зимному  лютому.

Кров  як  вино:  тече  річкою  п'яною.
Згірклою.  Пінною.  Сиво-багряною.
Все  моє  місто  тримає  скелет:
Мій  мирний  воїн  тримає  багнет…

Морок  підвальний:  горнеться  дівчинка.
Горнеться  з  нею  обрубана  свічечка.
Над  головою  вмирають  світи.
Чуєш,  не  гасни.  Ти  тільки  світи…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949067
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.05.2022


Азов

Чорна  сталь  помалу  тріскає,
Їй  відбирає  мову.
Всіяна  смертю  і  лютими  звірствами
Лінія  мого  Азову.

Світло  у  стінах  блищить  оксамитами,  
Стіни  лікують  рани.
Їх  під  важкими  холодними  плитами
Переплітають  бинтами.

Світ,  що  прокинувся  з  довгого  сну,
Має  стіни  і  стелю.
Ми  ж  із  кісток  проростили  весну,
Сталлю  вросли  у  землю.

Білий  пісок  тепер  в  окупації,
Жити?  На  розсуд  долі.
Біля  заводу  цвіте  акація,
А  під  заводом  -  воля.

Тільки  кричати,  полохати  світ:
Люди,  там  гинуть  люди!
Їхній  останній  прощальний  привіт
Йтиме  за  вами  всюди.

Чорна  сталь  помалу  тріскає,
Їй  відбирає  мову.
Всіяна  смертю  і  лютими  звірствами
Лінія  мого  Азову…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948982
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.05.2022


Сомнамбула

Ходжу,  мов  сомнамбула,  в  тиші  ранковій,
З  льону  блакитного  в'яжу  стрічки.
Тихо  гудуть,  мов  джмелі,  вітролови,
Плачуть  каштанів  свічки.

В  тиші  ранковій  сметанні  тумани
Содою  пахнуть  і  листям  щавлю.
Й  щемко  так  хочеться  знову  до  мами:
Вмитись  в  своєму  жалю.

Хочеться  зникнути  вмить,  розчинитися,
Бути  підтінням  важкої  стіни.
Будуть  до  скону  мені  часто  снитися
Очі  цієї  війни.

Тільки  просити:  побудь,  Боже,  з  ними.
Тільки  благати  у  неба.
В  тиші  ранковій  не  ліпляться  рими.
Ну  і  не  треба.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948980
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.05.2022