| Сторінки (1/94): | « | 1 | » |
Закохані в парку на лавці сиділи,
Соромились трохи, про щось говорили.
Обоє ще юні, закохані, милі.
Банальними рухи були несміливі.
А поряд сидів дід в старому кашкеті,
Повільно закреслював щось у газеті.
Сидів і, звичайно, він чув їх розмову,
Але в голові думав лиш про хворобу.
Юнак той, не міг перший крок розпочати,
Та привід знайти, щоб її цілувати.
Помітивши це, вона ось що зробила,
Скрививши обличчя йому говорила:
"Болить в мене ручка" - сказала смиренно,
І він притулився губами блаженно...
"Болить ще, кохана?" - спитав трохи згодом,
З її губ "медових", очей геть не зводив.
"Вже ні, ніби добре, рука не турбує,
Але десь до шиї той біль вже мандрує..."
Він ту ніжну шийку губами торкнувся,
І дихання в захваті ледь не позбувся.
"Болить ще, кохана?" - спитав він красуню,
Вона ж, спустив очі, розправила сукню:
"Та ніби все добре, біль в шиї минув,
На губи тепер, вже той біль застрибнув."
Тепер його губи - її губ торкались,
І мрії таємні у нього збувались...
Неначе бджола, що на квітку сідає,
Та потім крім неї, про все забуває.
"Болить ще, кохана?"- спитав задихнувшись,
Неначе від сну досі ще не проснувшись.
"Ще трошки болить, та вже ліпше мені".
І губи його знов були "на коні".
"Болить ще, кохана?" - сміливо спитає,
І впевнено в очі вже їй заглядає.
"Та вже не болить, бо ти лікар відмінний,
І маєш талант в лікуванні солідний".
Старий поряд слухав, газету відклавши,
І руки собі на коліна поклавши.
Подумав і каже: "Мене що турбує...
Ваш, друже, талант геморой теж лікує?"
26.04.2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011875
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.04.2024
Зазирнула весна ненадовго,
Розбудила рослини й комах,
Спорядила природу в дорогу,
Наче це дивовижний був птах.
Одягнула цій пташці на крила
Синє небо і сонця тепло,
І дерева квітками встелила
Щоб красою усе залило.
Та зима не готова в відпустку,
Ковдру трохи стягнула з весни,
Вже не видно весняного лоску.
Все завмерло від дії зими.
Знову одяг на тілі тепліший,
І взуття знов з коробки дістав,
За вікном пада дощ холодніший,
В кави запах виразнішим став...
У думках меланхолії повно,
Про буденність людську і буття,
Про зухвалість зими безпардонну,
Про весняне, квітуче життя.
Та вона скоро зиму здолає,
І ту ковдру на себе стягне,
Навкруги знову все забуяє,
Птах весняний у гору майне.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011564
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.04.2024
Ми дочекались Велико́дня. Слава Богу!
Два роки тому́ ще не знали, чи колись
Ми виживемо у цій війні триклятій...
Якщо ти в церкві - за загиблих помолись.
А хтось про цю Подію вже не скажить,
Христос Воскрес! - нікому не гукне,
Воістину Воскрес! - вже більше не почує,
Душа до Бога ближче вже буде́.
І люди, що загинули раптово,
Чекали Свята, Божу ласку і тепло...
На пасочку, на крашанку чекали,
А дочекались "подарунок" у житло...
І хлопчик той, що мав би десь два рочки,
Пройшов свій шлях і янголом вже є...
І дівчина, якій було б шістнадцять,
До мами з своїм хлопцем не прийде...
Чи можна ворога пробачити в це Свято? -
Солдатів запитайте на "нулі",
Які життям оплачують нам Свято,
Щоб ми із вами пасочки пекли.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011530
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.04.2024
День Святого Миколая...
Він завжди́ всіх привітає -
І дорослих і дітей,
Різних кольором людей.
Він про нас всіх памятає,
Що й кому давати знає.
Зробить це неначе в казці,
З ним приходить Божа ласка.
Ти малий, старий - байдуже,
Бо чекаєш свята дуже,
Під подушку Миколайчик
Покладе для когось ларчик,
А комусь смачні цукерки,
Хтось отримає люстерко,
Хтось машинку, ляльку хтось,
Але буде завжди щось.
Хтось отримає прикрасу,
А хтось квітів цілу масу.
Ми ж замовимо йому,
Щоб скінчив у нас війну.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011187
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.04.2024
Не хочеться ніяк вже називати
Тих скудних розумом кацапських упирів.
Не в назві діло - то невдячна справа,
Це чорні люди - хто б, і що, не говорив.
Пустити воду, дамбу зруйнувавши,
Комусь на порятунок шансу не лишив...
Так виродки московські "порішали",
Там навіть своїх орків залишив.
07.06.23
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011186
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.04.2024
Якщо боїшся - не роби,
А раз вже робиш, то не бійся!
Не можеш нести - залиши,
А вирішив донести - не здавайся!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011114
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.04.2024
Одного разу пацієнт до лікаря заходить,
Навколо глянув кабінет, до столу він підходить.
Сіда навпроти, кепку мне, очей з нього не зводить,
Та після паузи, дивак, таке йому говорить:
"Я Вам, шановний, щось скажу, послухайте будь-ласка,
Це все було, це не брехня і навіть це не казка.
Приходжу тиждень я тому, до хати до своєї,
Заходжу... Стогін... В спальні звук дружиноньки моєї...
Заходжу в спальню..., а вона з якимось в ліжку скаче,
Мене, звичайно, в цій ганьбі, ніхто ж бо з них не бачить...
Я делікатно кашельнув, вони зірвались з ліжка.
Як дві наляканих свині із тремором у ніжках.
Розкрив я рот - хотів скандал в той час їм закатити,
Але дружині, крізь свій жах, мене вдалось спинити.
Вона сказала: "Міша, ша! Будь-ласка не заводься,
Біжи на кухню, каву пий і трохи заспокойся."
Я так зробив. Вона права. Насправді відпустило,
Вона тим часом "все втрясла" і двері зачинила.
На стіл накрила. Налила́, горілочки в стакана,
І вже на серці відлягло... забув за "бусурмана".
Наступний день. Приходжу знов, і знову те, що й було...
Скандалу хочу, мене "рве", щось в голові замкнуло...
Вона ж бо знов: "Мішаня, ша! Будь-ласка, не заводься,
Біжи на кухню, каву пий і трохи заспокойся."
Я так зробив. Вона права, бо знову відпустило,
Вона ж тим часом "все втрясла" і двері зачинила.
На стіл накрила. Налила́, горілочки в стакана,
І знов на серці відлягло... забув за "бусурмана".
На третій день, четвертий теж... і навіть ще на п'ятий...
Все було знову наче сон, який дістав...триклятий...
Вона як завжди: "Міша, ша! Будь-ласка, не заводься,
Біжи на кухню, каву пий і трохи заспокойся...."
На це наш лікар, що мовчав, уважно дуже слухав,
Сказав йому такі слова, і лоб собі почухав:
"Я Вас почув і зрозумів - у Вас в сім'ї проблема,
Але до чого тут Вам я? Для чого я Вам треба?"
"Задати, лікарю, хотів одне просте питання,
Яке турбує вкрай мене, мій сенс до виживання...
Скажить мені... я все прийму...
Чи я не забагато кави пью?"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011089
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.04.2024
Ми ніколи не були браттями,
Вони ж були до люті завзятими,
На коліна хотіли поставити,
Волю нашу, свободу послабити.
Завжди думали: Як би нас знищити?
Підселяли своїх нам поміщиків.
Аби ті нас тримали рабами,
А ми гнулись на них віками.
Вони нас просто нищили голодом,
Під злочинним, надуманим доводом.
І мільйони на фронті загинули,
Бо завжди ми у пекло закинуті.
Ніби ми вже від них відкололися...,
Та, нажаль, цього знов не відбулося.
Не вгамують ці кати амбіції,
Бо нема на них в світі поліції.
Знову фронт, знову в пекло закинуті,
Наші люди по світу розкидані.
Боротьба, щоб не бути рабами,
Мати волю, нарешті, віками.
Зараз наша Історія пишеться,
Що ж від нас за війну цю залишиться?...
Але зможемо нечисть цю вигнати,
В "потяг щастя" щоб врешті застрибнути.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010430
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.04.2024
Соломон точно знав - Все на світі пройде!
Гіркість вийти із серця зуміє.
Зло, образа, і відчай, і горе піде,
Хоча пам'ять зерно густо сіє.
Час - це лікар надійний, він ліки знайде,
Він примусить забути всі кроки.
Все на світі пройде, те що мусить пройти,
Знов життя рахуватиме роки.
Не картай ти себе, пам'ять лиш збережи,
Ти про все, що тобі було близьким,
В серці іскру добра назавжди збережи,
Живи з Богом, не впасти щоб низько.
Хай ніколи й ніщо не зламає тебе,
І не зможе згубить твою долю.
Все на світі пройде, та не зможе ніхто,
Закувати свободу і волю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010428
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.04.2024
А
Апельсин
Помаранчевий цей фрукт,
З нього сік - смачний продукт.
До вподоби він усім,
Його назва ... (апельсин)
Б
Бабуся
Вона старша мами буде,
Внучків щиро вона любить.
Пиріжки для них готує,
Цим смаколиком частує.
В
Вода
Вона всюди де ми є,
Світ без неї не живе.
П'єм її, на ній готуєм,
З нею хати ми будуєм.
Г
Газ
На плиті вогонь горить,
Бо це він його живить.
До плити і до котла
Його служба підвела.
Ґ
Ґа́нок
Це будинок прикрашає,
Від негоди захищає.
А вподобаєш світанок,
Якщо вийдеш ти на ... (ґанок)
Д
Дерево
Це будиночок для пташок,
Для тварин і для комашок.
Має гілки і коріння,
Зветься як оце творіння?
Е
Екран
На ньому видно цілий світ,
Як хтось гуляє, а хтось спить.
Він також є на телефоні,
По ньому водиш ти рукою.
Є
Єнот
Вправні лапи, мудрі очі,
Чудить він частенько вночі.
Хвіст смугастий завжди має,
Все навколо вимиває.
Ж
Жабка
Вона плаває, стрибає,
І комашок полюбляє.
Видає звучання "Ква" -
Це мабуть її слова.
З
Зайчик
В кого сірі вушка,
Що ростуть з макушки?
Хто завжди стрибає,
Куций хвостик має?
И
Икати
Відбувається раптово,
А можливо - випадково,
Коли тілом став здригати,
Значить ти почав ... (икати).
І
Індик
Він великий птах домашній,
Як кричить, то трохи лячно.
Борода і ніс звисають,
Трохи дивно виглядають.
Ї
Їжак
Весь колючий і кругленький,
Він кумедний і маленький,
Любить фрукти і гриби,
Голки - захист від біди.
Й
Йогурт
Це молочний є продукт,
Додають у нього фрукт.
Його діти полюбляють,
До сніданку споживають.
К
Кіт
В нього шубка й довгий хвіст,
Спинка зігнута, як міст.
Він сметану полюбляє.
Як мишей ловити знає.
Л
Лисичка
Шубка в неї вся руденька,
Хвостик довгий, як метелка.
Хитра дуже та тварина,
Вполювати щось майстриня.
М
Молоко
Для дитячого здоров'я,
Подарує щось корова.
Воно біле і смачне,
Саме свіже - це парне.
Н
Небо
Воно в нас над головами,
Ясне вдень, вночі з зірками.
Сонце вдень по нім мандрує,
Місяць нічкою чергує.
О
Огірок
Він зелений і тверденький,
В пухирцях весь і довгенький,
Хто хрумкий і ароматний,
Вітамінами багатий?
П
Пес
Гострі зуби, гострий нюх,
Швидкі ноги, гарний слух.
Хто у хату не пускає,
Гавкотіти полюбляє?
Р
Риба
Вона плаває в воді,
На поверхні, чи на дні.
Вона добре все там бачить,
І повітря їй там стачить.
С
Свиня
Замість морди в неї рило,
А брудне, що треба мило.
Хто усім говорить:"Хрю!"?
Потім - "Кві!", і знову - "Хрю!"?
Т
Телефон
Кожен зараз його має,
Натиска де треба - знає,
Звонить ним хтось по роботі,
Хтось до рідних у турботі.
У
Удав
В нього рук і ніг немає -
Це йому не заважає.
Має довге сильне тіло,
Мов черв'як цей здоровило.
Ф
Футбол
М'яч по полю тут ганяють,
Куди бити добре знають:
Треба влучити в ворота -
Така є гравцям робота.
Х
Хліб
Його в печі випікають,
Хрусткість кірки полюбляють.
Майже все із ним їдять
Від дорослих до малят.
Ц
Цибуля
Вона жовта і кругленька,
Коси довгі, зелененькі.
Коли чистиш - гірко плачеш,
Та на очі геть не бачиш.
Ч
Чашка
З неї п'ють, їдять буває.
Її дома кожен має.
Наливають в неї чай -
Пьєш, і руки зігрівай.
Ш
Штанга
Її люди підіймають,
Свою силу розвивають.
У спортзалах вона є,
М'язам розвиток дає.
Щ
Щеня
Любить гратися хвостом
І ганятись за котом.
Все гризе - штани, взуття.
Але друг на все життя.
Ь
Знак м'який не має слова,
Ставлять там, де м'якість в мові,
Ніжність в слові коли треба,
М'який знак - і вся проблема.
Ю
Ювелір
Робить різні він прикраси,
Пропонує людям в маси.
Дуже гарний має зір,
Ця людина - ... (ювелір).
Я
Яблука
І червоні і зелені,
Свіжі, сушені, печені.
У садку ростуть для всіх,
Полюбляють дітки їх.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010394
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.04.2024
Два друга за столиком в барі сиділи,
Там пиво пили́, про життя говорили.
Один каже: "Друже! Як тво́я дружина?
Як сам? Бізнес як? Ще "брикає" машина?
А той йому відповідь: "Ніби все норма,
Лише в голові в мене трохи реформи.
Дружина вже місяць, як "губи надула",
Свою "кнопку звуку" ввімкнути забула.
"Що трапилось, друже? Чому не говорить?
За що тобі мстить? І за що себе зводить?
Щось вкоїв, мабуть? Ти ж "бродяга" відомий...
Хто-хто, ну, а ти, "років сто" мій знайомий."
"Нічого такого, щоб так "роздувати",
Але розкажу, щоб в собі не тримати...
Одного суботнього літнього ранку,
Гуляв біля річки я, ще до сніданку.
Та бачу на березі в метрі від річки,
В траві щось лежить і тримтить, як з гарячки.
Я ближче зробив крок - то жабка тремтіла
І ніби мені ледве щось говорила.
До неї нагнувся і тихо питаю:
"Говориш ти щось? Чи мене накриває?"
Вона голосніше: "Водички, водички...
Не пила її я з минулої нічки.
Сюди доповзла, ледве лапки ворушу,
Зробити ковток, щоб не вмерти, я мушу.
Візьми мене в руки, дай з річки напитись,
Її прохолодою дай оживитись."
Подумав я трішки. Гидливо, та шкода.
Взяв в руки її, оте чудо природи.
Підніс до води, дав напитись добряче,
Вона ж після того тремтить ще, а квакче:
"Я дякую, друже, мені ніби ліпше"-
Сказала вона трохи голосом сівшим -
"Ще змерзла я вся і тремчу, ледь не плачу...
Зігрій же мене, за добро я віддячу..."
І шкода мені знову жабку маленьку...
Поклав у кишеню та рушив тихенько.
Додому приніс, положив собі в ліжко,
Тепленько укрив. Ліг читати їй книжку.
Вона відігрілась і ніжно говорить,
А з мене очей ніби зовсім не зводить:
"Я вдячна тобі... Зміг мене відігріти.
Та хочу тебе ще таке попросити...
Не бійся мене, я насправді принцеса,
Мій батько король. Моє ім'я Інесса.
Чаклунка стара з мене жабу зробила,
О, якби ти знав, як цей час я прожила...
А шанс зараз є знов людиною бути,
Болотне життя щоб нарешті забути.
І ти врятувати мене, друже, можеш,
Ти - світла душа, ти мені допоможеш.
Цілуй ти мене і я стану принцеса,
І жаба "піде", стану знову Інесса.
Віддячу тобі всім, що маю у спадок -
Дам купу грошей, навіть дам цілий замок."
Розчулився я, трохи капнуло з ока,
На руки підняв, глянув в очі глибоко,
І губи підніс до тих губ ще зелених,
Гуло в голові від думок, геть шалених.
Торкнувся губами... і чудо відбулось.
Про що говорила - по-справжньому збулось...
Лежала на ліжку не жаба - Богиня!
Як Єва була, але "сочна", мов диня.
Ти віриш, мені? Це було диким шоком...
Слина з губ текла, і тремтіло під оком...
Такого не бачив, ніколи - ніколи...
Повір, бо це жесть, зовсім це не приколи."
А друг відповів із обличчям як маска:
"Я вірю тобі. Але це наче казка...
А що було далі? І що вона дала?
Чи дала тобі те, що так обіцяла?"
"Нічого, нажаль, не віддала Інесса...
Дружина прийшла...ну, а дома - принцеса...
Лежить просто гола зі мною на ліжку...
Було "до пупка", що в руках в мене книжка...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010159
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.04.2024
Колись, в одному королівстві,
У королівському мисливстві,
Був старшим дядько. Ще не ста́рий,
Жінок любив, був з ними вдалий.
У короля була дружина,
Струнка, висока, личком мила.
А тіло - очі не відвести,
Та від бажання "лапті сплести"...
Як він за нею споглядав -
Ледь від бажання не скакав...
Але ж табу, бо можна вмерти,
Життя своє банально стерти...
Отак і мучився щоночі,
Бо уявляв... бо сильно хоче...
От хоч би груди цілувати,
Як сонце весну б поласкати...
Аж якось йому довелося,
Його життя пересіклося
З придворним лікарем Сім'ї,
Здається, звали його Сі.
Він розповів свою біду,
А Сі йому: "Допоможу́.
Щоб груди в пані цілувати,
Можливість зможу я надати.
А що дасиш мені за це?
Бо ж бачиш, діло не просте..."
"Я сто монет даю зі злата,
Це все що є. На що багатий".
На цьому вони порішили,
Процес тим самим запустили.
Мисливець мав уже надію,
А лікар думав про подію.
Сі взявся в себе "чаклувати",
Став порошки свої мішати,
Зробив, понюхав, повтирав,
Щось сипнув, знов перемішав.
І от на третій день роботи,
Лице світилось безтурботно.
В руках тримав він келишо́к,
Там був "Сверблячий порошок".
Якимось чином йому вда́лось,
(Як саме - людство не дізна́лось),
Зайти в кімнату королеви
Крізь перешкоди і проблеми.
Так, Сі вдалось "кордони стерти",
Щоб порошок в бюстгалтер втерти.
Який знайшов в її кімнаті,
Хоч сам був думками про злато.
Подія далі так лягла:
Бюстгалтер пані одягла,
Крізь певний час "краса" свербіла,
Да так, що вже не було сили.
Король за лікарем відправив.
І Сі прийшов. Її оглянув,
Обстежив груди він їй гарно,
Так, професійно, дуже файно.
Подумав трохи і гово́рить,
Та від грудей очей не зводить:
"Це дуже рідкісна хвороба,
На щастя є і допомога.
У Вас мисливцем пан працює,
Своєю слиною лікує.
Дозвольте, мій король, щоб пан
Зміг облизати її стан."
Король скривився, щось згадав,
А потім так йому сказав:
"Ну добре, тільки ти будь з ними,
Щоб він не вкоїв тут "дичи́ни"."
Того позвали, він прийшов.
Сі з ним в сторінку відійшов,
Дав рота зіллям сполоснути,
І так свербіж з грудей позбути.
Мисливець груди облизав,
Всі закуточки зцілував,
Пом'яв, погладив, роздивився.
Через годину зупинився.
У королеви Сі питає:
"Як се́бе пані почуває?
Все добре з Вами? Все? Пройшло?
Вам лікування підійшло?"
Та помовчала і говорить:
"Мене вже з розуму не зводить
Отой свербіж, сто раз триклятий.
Так, допоміг ось цей завзятий."
Сказавши це, пішла з кімнати,
Лишивши їх спостерігати,
Як її форми віддалялись,
А потім за дверми сховались.
Лишились вдвох і Сі питає:
"Коли кур'єр мій завітає
Забрати бонуса у тебе?
А можу й сам, як є потреба."
А той потилицю почухав,
У руку люльку взяв, понюхав.
Забив табак і каже Сі:
"Мені ти тут не голоси,
Немає грошей, я збрехав.
Та мало, що я обіцяв?...
Хто свідок був? І чим докажеш?
Нікому, мабуть, не розкажеш?"
На тому слові вийшов він,
А Сі залишився один.
Нахабність ця його заділа,
Та думку з помсти породила.
І знову зміг, бо йому вда́лось,
(Як саме - людство не дізна́лось),
Зайти до короля в кімнату
Крізь перешкод, проблем багато.
Бо знов вдалось "кордони стерти",
Щоб порошком труси натерти.
Які знайшов в його кімнаті,
Коли в думках був час розплати...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009987
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.03.2024
В маленькому іспанському містечку,
Де океан там берег омивав -
Сидів із пивом на піску рибалка,
Який рибалив зранку, потім спочивав.
Щасливий погляд в океан, а вітер тихо дує,
В його волоссі тихо шелестить.
Життя вдалося. Він відпочиває.
Йому все в кайф, у цю чарівну мить...
Щодня так заробляв собі копійку:
Маленький човен, лов, базар і знов:
Пісок, пивко, чарівний океанський берег,
І гомін хвиль, і дотики вітрів.
За ним турист спостерігав
І щось тихенько думав.
Та якось вирішив. Сміливо підійшов.
Присів він поряд і йому проговорив:
"Вітаю, друже! Бачу, що ти майстер,
У сво́їй справі, мабуть, чемпіон.
Ти ловиш завжди, човен повен завжди,
Я б не повірив, але ж це не сон.
Я за тобою тиждень вже дивлюся.
Талант у тебе, чуйка, або фарт-
Це не важливо, бо воно працює!
Ти ж багатій! І зовсім це не жарт.
Ти можеш мати мільйони грошей,
Купивши більший човен.
Далі два, а потім ще і ще...
Це ж буде з грошей безперервий повінь..."
"Для чого це мені?"- спитав його рибалка,
Холодне пиво смачно "потягнув" -
"Для чого стільки метушні мені потрібно?
Ти поясни, будь-ласка, аби я збагнув."
"Та як для чого? Ти ж будеш багатим!
Ти зможеш собі грошей заробить,
Сидіти на піску, дивитись в океанські далі,
Та пити пиво і нічого зовсім не робить."
"Цікаво ти сказав" - рибалка посміхнувся,
Навколо глянув - все як у раю...
Ковтнув пивка, вдихнув він те повітря -
"А що ж я, друже, у цей час роблю?"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009975
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.03.2024
Сиджу і в Google запит роблю:
"Яка є відстань Львів - Москва?"
Одразу ж відповідь читаю:
"З чого буде вести́сь стрільба?"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008845
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.03.2024
Одного разу, в ті часи, коли шотландці кілт носили,
В простому їхньому селі на зборах люди говорили:
Проблеми, байки і новини - усе що було на той час.
Для них потрібне і цікаве, та не важливе вже для нас.
От староста піднявся з місця і всім таке він розказав:
"Я маю, друзі, дві новини, які б я краще і не знав...
Наш Лорд затвердив своє право на першу ніч, хто шлюб бере,
Усім доніс він свою волю і його більше не "гребе"."
"Та як же так? То ж він "по хлопцям"?- усі підняли шум і крик.
А староста піднявши руку, всім знак подав і гомін втих.
"Так, друзі, всі ви звісно праві, наш Лорд "по хлопцям" виступа́...
Тому, нажаль, шановне панство, у цьому друга новина́..."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002848
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.01.2024
Ми сьогодні мали б їсти -
Мама так сказала.
Вона нам пообіцяла,
А сама пропала...
В хаті холодно і темно,
Всюди порожнеча...
Їжі в хаті ані крихти...
І ми ще малеча...
Троє є нас у матусі -
Хлопчик і дівчата.
Старший я, мені шість рочків,
Сестри - геть малята.
Жили добре, все в нас було -
Кури і корова,
Кізка була і конячка,
І свиня здорова...
Тато був живий тоді ще,
Був кремезний, гарний,
Працьовитий, господарник...
Мав кашкет він файний...
Мама наша - то красуня,
Струнка, гарна, ніжна.
Пам’ятаю її ручки -
Теплі, м'які, ніжні...
Та якось, одного разу,
Батька застрелили
П'яні дядьки із рушниці,
Що мішки носили...
То були мішки пшениці,
Що зібрав він влітку,
А вони мішки таскали
У свою кібітку...
Вимагав їх не чіпати,
І піти до біса,
Бо вони не мають права
В його хату лізти.
Їм кричав, що в нього діти,
Зовсім ще малята.
"Більшовицькими скотами" -
Називав їх татко,
Коли став їм на заваді -
Поперек дороги,
То отримав в серце кулю,
Бо він - "враг народа"...
А пізніше знов прибули,
Більшовицькі вбивці,
І забрали всю худобу
Ще й муку з полиці...
Пам’ятаю, як ридала
Моя рідна мати,
Бо прийшла біда у хату...
Чим нас годувати?
Ще приходили два рази,
Вбивці мого тата,
Все забрали, навіть хустку
З голови у мати.
Ті чорти забрали їжу,
Що знайшли у хаті,
Лиш квасолі піввідерця
Вда́лось врятувати.
Бо побачиши в вікно їх,
Мати так зробила:
У куток з відра зсипнула,
І рядном накрила.
Вона нас там посадила,
Нібито ми грались,
Та з сльозами нас благала,
Щоб не ворушились.
Це вдалося. Не знайшовши
Більше їжі в хаті,
Вбивці, віника забрали,
Аби хоч щось взяти...
Вони нам заборонили
Колоски збирати,
Що у полі залишились
На землі лежати...
А за це пообіцяли,
Мати "посадити",
В таборах, що у Сибіру,
В каторзі згноїти...
Якось я ходив по дво́рі
Щось шукав поїсти,
Ноги просто підгинались,
Мусив аж присісти...
Та почув розмову мами
З нашим рідним дідом.
Говорили вони тихо
Щоб не чуть сусідам.
Він мав хату біля млину.
Це був татків батько.
Баба вмерла від хвороби,
Жив самотньо дядько.
Як у всіх в селі, у нього
Теж харчі забрали,
Але він десь мав "схова́нку",
Про яку не взнали.
Він приносив нам потрохи
Те, що було в нього
Бурячок, горіх, морквину...
Щось на кшталт такого.
Ми ж були завжди голодні,
Нам хотілось їсти...
Дід це бачив і очима
Був на "мокрим місці"...
Що почув я з їх розмови?
Дід наш хвилювався,
На подвір'я до сусідів
Часто озирався.
"Не пускай малих де-небудь,
Боже збав лишати...
Почали дітей ловити,
Красти та вбивати.
Їх їдять... Як це жахливо...
Що з людьми відбулось?
Та невже, що вони ж люди
В головах забулось?
Підманив один малого,
Замотав в шинельку,
І поніс до свого дому...
Ось така "качелька"...
А малому лиш 3 рочки...
Кинулись шукати...
Довелося після всього,
Череп лиш ховати...
Просто з'їв малу дитину,
В баняку зваривши...
Одяг він хотів сховати,
У печі спаливши...
Може все ж таки до мене?
Нехай будуть поряд,
Разом якось веселіше,
Хоч навколо голод..."
"Батьку, ні, не можна цього,
Прийдуть знов шукати,
А знайдуть хованку вашу,
Будуть відбирати...
Так хоч трошки щось даєте,
Щоб не поспухали,
І щоб дітки ці без їжі,
Геть не повмирали...
Я вже якось з ними буду,
Не пущу нікуди,
Будем разом виживати
На зло всім паскудам..."
"Добре доню, Бог з тобою,
Бережись і ти теж,
Тобі щось потрібно їсти
Бо не доживеш...
Як ти схудла і змарніла...
Боляче за все...
Де ми, Боже, провинились?
І за що нам це?
Люди мруть, немов ті мухи,
Пухнуть, жруть собак,
Діточок, старих і мертвих
Варять в баняках...
Боже мій, зійшов світ з глузду,
Люд як дикий звір,
Той краде, а той вбиває...
Страшно це....Повір..."
Потім він зайшов до хати,
До моїх сестер,
Пригостив їх, дав морквину,
Сльозки з очей стер...
Покрутився, подивився
І на стільчик сів,
Розказав цікаву казку
Про двох карасів.
Він закінчив говорити.
Одна з них питає:
"В тебе, діду, трошки-трошки
Хлібчика немає?"
Дід заплакав, взяв на руки...
Обійняв маленьку...
Так сидів, а його сьози
Ще текли довгенько...
Дні минають як в тумані,
Важко нам усім,
В хаті морочно і темно,
Окрім білих стін...
Їсти хочеться постійно,
Сестри тихо плачуть...
Просять хлібчика у мами...
Лиш сидять, не скачуть...
Мама наче постаріла,
Стрункість десь поділась...
І в очах її безвихідь,
Міцно заселилась...
Вона схудла, обносилась,
Ледве-ледве ходить,
Як примара з того світу,
По хатині бродить.
А сьогодні нам сказала,
Що будемо їсти,
Бо вона на щось рішилась ...
Сходить в "одне місце"...
День минув, її немає.
Ніч в наш дім спустилась,
Спатки холодно і страшно...
Де ж вона поділась?...
Зранку теж її не було,
Сліз у нас немає...
Я триматись намагався...
Де ж вона? Хто знає?
Дочекався до опівдня,
Сестрам наказав:
"Ви на піч і там чекайте
Я почимчикував...
Піду маму пошукаю,
Взнаю де вона...
Може дід мені щось скаже
Куди та пішла...
Ви сидіть тихіше мишок,
Я закрию вас,
Ніби вас немає дома
Саме у цей час."
Їх лишив, підперши двері,
Вікна зачинив,
Пригадавши всі страхіття,
Що дід говорив.
Я не йшов, мене "за вітром"
Ніженьки вели,
Ніби з дерева листочок
Вітри понесли.
Скільки йшов? Не знаю навіть,
Ледве-ледве йшов,
Але раптом при дорозі
Дещо я знайшов...
Хустка це була. Матусі...
Літня! В холоди...
Вся брудна, але рідненька,
Боже, відведи...
Та, нажаль, біда вже сталась.
Поряд був чийсь двір,
На дворі її побачив...
Поряд якись звір...
Придивився - не звір зовсім,
А в рванні якись...
Здичавілий і скажений
Не дай, Бог, приснись...
Нежива була матуся...
Очі догори...
Звір тягнув її в бік хати -
Сили ще були...
Я завмер. Все стало темним.
Зник світ навкруги...
Постоявши, впав без тями...
"Мамо! Поможи..."
Трохи згодом - відкрив очі,
Як цей світ не мил...!
На руках хотів піднятись -
Не хватило сил...
Я лежав...В думках "рвав глотку",
Бо вживу не міг...
На моє худеньке тіло
Падав білий сніг....
Чую, їде хтось "на ко́нях",
Тарабанить віз.
Хтось гарланив щось веселе...
Зупинився. Зліз...
Підійшли до мене двоє,
Як мішок взяли́,
І на віз, немов непотріб
Просто кинули́...
Подивився я навколо -
Очі "вилізли"...
Везли мертвих. Їх збирали
Просто по селі...
Десь від жаху сила взялась,
Попросився я:
"Я живий ще, я не мертвий
Зупиніть коня..."
А мені на це сказав хтось:
"Ну, угомонись!
Все одно на завтра здохнеш,
А мені возись."
Він до когось матюкнувся,
Пісню затягнув,
У якій життя нелегке
Ніби проклинув...
Я згадав про мертву маму,
Про сестер моїх,
Яких я закрив у хаті,
Сиріток малих...
Як помру - вони так само...
Коли дід прийде,
Та побачить, що закрито
І назад піде...
Намагався я піднятись -
Сили не було́....
Та від цього надзусилля
Все і "попливло́"...
Зникло все - свідомість, небо,
Люди, віз, село...
І зима, і сніг пухнастий...
Чорним затягло...
Я прокинувся від жаху,
Серце - "скаче кінь",
Піт холодний обливає,
А на стінах тінь.
Подивився я навколо,
Бачу - руки, стіл...
На столі відкрита книжка,
Чай, що не допив...
Ледь від сну прийшов до тями,
Зрозумів усе.
Та полегшенно зітхнувши,
Пригадав страшне.
ГЕНОЦИД - була та книжка,
В мене на столі,
В Універі ми вивчали,
Що пережили́...
Як московськії собаки
Мучили людей,
І безжалісно морили
Старих і дітей.
Як у людях породили
Вбивства страшний гріх,
Де дикунством людський розум
Голод переміг.
Божевільні, канібали,
Вбивці, крадії...
Це вони з людей зробили,
В цій трагедії...
Скільки жертв? Ніхто не скаже.
Всі у небутті.
Нізащо були убиті
В муках при житті.
Пам’ятаймо Наше горе,
Будемо людьми,
І нехай назавжди згинуть
Кляті москалі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002524
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.01.2024
Ти за столом зустрінеш Новий рік,
Шампанське випьєш, загадав бажання.
Смачне з'їсиш щось, SMS-ки надішлеш,
Послухаєш щорічне привітання.
А він в окопі зараз, просто на "0"...
Води там вип'є у перерві бою,
А буде мить, то сухаря гризне,
Прислухавшись до свисту і до вою...
Одна країна, час один, але...
Яка ж між вами все таки різниця...
Він зараз там, щоб зараз ти був тут,
Щоб міг своїм життям насолодитись.
Будь вдячний тим, хто береже твій сон,
Хто теж безумно хоче в ліжку спати,
Хто мріє, замість зброї, у ночі
Кохану жінку своїм тілом зігрівати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002181
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.01.2024
А дома те́пло, гріють батареї,
Вода у крані, чай гарячий і диван,
Твій "рідний" гаджет, інтернет безмежний,
Розслаблений і релаксивний стан...
На дворі ж холод, снігу по коліна,
Він тихо йде, навколо все вкрива,
Земля промерзла, все живе сховалось,
Усе затихло, від морозу завмира.
А Він в окопі мерзне, притискає зброю,
В думках - домівка, душ гарячий, борщ...
І нерви як натягнута пружина...
Дістали вічні - миші, холод, сніг і дощ...
Ой, як не солодко в землянці зимувати,
Крізь сон набридлу чути артдуель,
На саморобних пічках нагрівати їжу,
Не залишаючи цей "фронтови́й готель".
Будь вдячний тим, хто береже твій спокій,
Твоє розслаблене, розмірене життя.
І пам’ятай, що завдяки цим людям -
Ти ще живий, ще не пішов у небуття...
Війна людей ламає і калічить,
Лиш сильні духом цю біду переживуть,
Допомагай бійцям, усім чим тільки можеш,
Щоб їх живими у родини повернуть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999998
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.12.2023
І знову соцмережі на вухах,
Для когось хайп, ну а для когось горе,
І знову, поки невідомі, палачі
Життя забрали в нашого героя.
Не хочеться розповідати про їх злочин -
Так варвари робили в давнину...
Їх не повинно бути на планеті,
Відправити б до пекла, до вогню...
Це дикі тварі, кончені ублюдки,
Нехай палає під ногами в них земля,
Щоб ні на цьому, ні на тому світі
Не було тиші клятим москалям.
Нам боляче...Чіпляє... Ми лютуєм...
Ми їх знайдем, ми створим свій Моссад.
Ніхто із них не житиме спокійно,
Ми в пекло їм влаштуєм променад.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980326
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.04.2023
Самці богомолів, зібравшись, рішили,
Що довшим життя може бути тоді,
Коли своїх самок, які так їх манять,
Вони рукоблудством замінять в нужді.
P.S. "Вчені довго не могли прийти висновку, чому самка богомола з’їдає самця одразу після спаровування. Проте біологам все ж вдалось з’ясувати таку дивну поведінку комахи. Вчені провели дослід і з'ясували, що після спарювання самка з’їла свого статевого партнера і потім відклала більше яєць, ніж та самка, яка цього не зробила. Виходить так, що такий жорстокий процес забезпечує більше потомство, а гени самця передаються його дітям."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979029
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.04.2023
Старому діду на дверях,
Хтось написав відоме слово -
Всього три літери було...
Всі знали, що не випадково...
Але він тут не розгубився,
Над словом інше дописав -
"Великий" - бу́ла його правка,
І цим він інший зміст заклав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978927
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.04.2023
Спитав у Бога якось чоловік:
-Тебе я, Боже, можу запитати?
- Звичайно, сину, можеш. Говори.
- Я звісно не хотів би набридати...
- Але, сто років - це для тебе що?
- Секунда, сину, зовсім непомітна.
- А в євро цілий мільйон?
- Копійка, сину, майже непримітна.
- А ще щось, Боже, можу попросити?
- Звичайно можеш, сину. Просто запитай.
- Господь, а подаруй мені копійку?
- Звичайно, сину, лиш секунду зачекай.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977877
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.03.2023
Він підросте і рано зрозуміє,
Що він один, та що навколо не кіно...
Будинок цей дитячий - його всесвіт...
І що на нього не чекатиме ніхто...
У світ цей непотрібним він з'явився -
Не від кохання, не від пристрасті... О, ні...
Його зачав хтось з десяти ублюдків,
Що ґвалтували його маму навесні...
Вона сама - дитина, ледь її 15...
А жаху натерпілася за всіх...
По колу, наче ту цигарку, пропускали...
Та в голові тепер назавжди брудни́й сміх...
Багато пережи́ла, бідолашна,
Той біль...огиду...сором...лютий страх...
Як врятувалась? Як вона трималась?
Ніхто не скаже...Сльози, кров і жах...
Не легко до життя вона верталась...
Щоночі в ліжку здавлене виття...
Але, нажаль, у ній вже зародилось -
Небажане і прокляте життя...
Він підросте, і зробить перші кроки,
Але не в руки мами...Просто в пустоту...
Вона його ніколи не візьме на руки,
І не віддасть йому любов і теплоту.
А клятий батько десь згниє у полі,
Собою нашу землю удобрить,
Життя прожив він в п'яному угарі,
Тупий кацап... Хотів "асвабадіть"...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977794
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.03.2023
Поезія - це дороге каміння,
Це самородки у людських думках.
Хтось відшліфує чітко, філігранно,
Ну, а для когось вистачить і так.
Чим кращий виріб, тим крутіший майстер,
А витвір цей цінніший для людей,
Бо майстер той вкладає свою душу,
Щоб не хотілося відводити очей.
Так і поезія, найкращий вигляд має,
Якщо це щиро і з душею для людей.
Аби вони пірнали з головою,
У світ фантазій з безліччю ідей.
Повага всім, хто обробля цей камінь,
І хто знаходить у думках своїх той скарб,
Хто в нього душу всю вкладає до нестями,
І додає у твір шалену гаму фарб.
Вітаю з Днем Поезії, колеги!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977759
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.03.2023
Тролейбус. Вечір. Чоловік.
Приблизно 40-45 на вік.
Думки його турбують не прості,
Але чомусь весь час насамоті:
"Дебіл начальник. Гро́шей мало,
А теща - *** вже й жінка ста́ла...
Всі друзі - гади. Стара́ машина.
Життя весь час - тупа рутина."
За спиною заносив до блокноту,
Конспектував завзято, чітко цю гидоту,
Його незмінний Ангел-Охоронець,
Душі його надійний оборонець.
Писав і ставив хрестик на завда́нні:
"Раз хоче, то виконую бажання!
Бажання, як на мене, трохи дивні -
Щодня ті самі, і якісь наївні..."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977679
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.03.2023
Давним давно, була країна,
Де відбулась така картина:
Матуся мала доньку Клаву,
Яка носила балаклаву.
Та балаклава вся червона,
А Клава в ній, немов ворона.
Ретузи, світер та галоші -
Її улюбленая ноша.
Дівчата ходять в гарних шляпках,
На лабутенах, в класних тряпках.
По ним очами хлопці бродять,
В них від мозолів руки зводить.
А наша Клава на галошах,
Що тричі клеяні в підошвах,
В ретузах синіх, светрі Boss,
Хотіла б хлопців, - не зрослось.
Одного разу, до бабусі -
Її відправила матуся.
Передала мішок картоплі,
Та листя сушене з коноплі.
Маршрут проклала через ліс,
Та вату їй встромила в ніс.
Щоб коноплю та не почула,
І про завдання не забула.
Крізь балаклаву чмокнув в лоба,
Завдав мішок її на горба,
Пакет із листям подала,
Та восьмий раз ій закляла:
"Ти, Клава, вати не чіпай,-
Пакет смердючій, хоч тікай,
Але потрібен він бабусі, -
Давно не бачилась з дідусем."
До речі, скажу читачеві,
Що років п'ять у дні червневі,
Дідусь горілки перебрав,
І ледь помітненько сконав.
А Клавка, вислухав матусю,
Її спитала про бабусю:
"Навіщо бачити старого?
Жмура, ні разу не живого?
Можливо бабка дещо курить?
Або хтось з вас мене ще дурить?
Наш дід помер вже років з п'ять,
Чи та не може це згадать?"
На це їй мати говорила:
"Вона старого так любила,
Що зараз спати вже не може,
Лиш те, що в торбі допоможе.
Бо, лише ліків тих торкнеться,
Одразу дід її верзеться -
Цілує бабку у живіт,
І тим полегшує коліт."
На цьому слові розпрощались,
І хто-куди, вони подались.
Матуся рушила додому,
А Клава в ліс, за мить потому.
Дорога лісом чарувала,
І Клава щось собі співала.
Усе навколо гомоніло,
А на душі її бриніло.
Та може в горе чи на щастя,
Із нею трапилось ненастя.
Бо їй назустріч вовк виходить,
І досить нагло так говорить:
"Це що за диво в лісі стало?
Чи ти, манюня, заблукала?
Такого я б і не пророчив,
Щоб сам обід до мене вскочив."
Та Клава тут не розгубилась,
Можливо, навіть розлютилась.
Вхопила вовка прям за носа.
Немов беззубого Барбоса.
"Ти став у мене на дорозі,
Тобі хана, мабуть, невдовзі.
Я йшла нікого не чіпа
А ти до мене: "Опа-ча?"
Усе, сіренький, ти попав,
Як мильна бульбашка пропав.
Хотів вкусити де не треба?
То зараз маєш ти проблеми!"
Такого Сірий не чекав,
Його цей напір налякав.
Якась скажена в балаклаві,
Що мала руки дуже жваві.
Хижак смикнувся - не пускає,
Лиш ніс міцніше затискає,
Заскиглив сірий бідолаха,
Так ще й зловив удар по паху.
А Клава ніс його тримає,
Мішка зі спини не спускає,
Ногами вже його лупцює,
Здається збоку - вовк танцює.
Почав просити Сірий милість,
Доводив їй свою невинність,
Казав, що тільки жартував,
Та їсти зовсім не бажав.
Ще давши кілька стусанів,
Що Сірий ледь не очманів,
Вона нещасного пустила
Та вже спокійно говорила:
"Несу картоплю до бабусі
Вона важка, а я не в дусі,
Ще й ти до мене пристаєш
Та дурість всяку тут верзеш.
Вкажи мені короткий шлях,
Бо йти набридло, просто жах.
Вона живе десь там за лісом,
На дворі пара кіпарисів.
Мене туди послала мати,
Аби мені не сумувати.
Несу старенькій я картоплі,
І ще, мабуть, пакет коноплі.
Мені, бач, вати в ніс запхали,
Щоб коноплі не відчувала,
Та вата ця лоскочить в носі,
Да так, що думки всі в хаосі.
Пакет потримай! Вийму вату,
Нестримно хочу я чихати.
Візьмем з пакету трішки травки,
Та тихо дунем для заправки.
Діставши вату з свого носу,
З трави скрутила папіросу,
Разом із Сірим її вдули,
Що сенс життя ледь не збагнули.
Тримало їх годин десь п'ять,
Та потім стало відпускать
Почали бачити на очі,
До їжі стали більш охочі.
І після цього вовк сказав:
"Такого кайфу не чекав!
Якщо повернеш тут праворуч,
Підеш вперед, а там ліворуч,
Ще трішки вверх, а потім вниз,
Де на галявці буде хмиз,
За ним повернеш ти праворуч,
То бабки хата буде поруч.
Тобі я вдячний за науку,
Хоча терпів від тебе муку,
Але образи не тримаю,
Бо сам нарвався, от і маю.
Трава у тебе дуже файна,
Ефект від неї незвичайний.
Ото для бабці буде драйв,
На старий мозок суперкайф."
Вони обнялись на прощання,
Та під пташинне цвіркотання,
Пішли вони куди хто мав.
Та вовк погане забажав.
Відправив Клаву він праворуч,
А бабки ж хата була поруч.
До неї він побіг швиденько,
І був за хвильку, бо близенько.
Він зазирнув в вікно тихенько,
Побачив бабку там стареньку.
Вона ходила по кімнаті,
В старому цвілому халаті.
Аби часу не витрачати,
Він стрибнув прямо до кімнати,
Хапнув ту бабку, роздягнув,
Та всю цілком її ковтнув.
Халат та чепчик одягає,
Під ковдру в ліжко застрибає,
Почав чекати там він Клаву,
Аби помститись за розправу.
Коли він з Клавою прощався,
До нього задум злий закрався:
Схотів він бабку скуштувати,
Та коноплі пакет забрати.
Години дві, а може більше
По хаті бігали лиш миші.
Вже Клава мала б підійти
І хату бабкину знайти.
Та чує вовк, що у сусідів,
Почався ґвалт, як від хасидів,
Які щороку в Умань пруть.
Місцевим спокій не дають.
Цікаво стало, вовк підвівся
Та у вікно він подивився,
А там побачив кляту Клавку,
Що обіймала якусь бабку.
Вона їй скинула картоплю,
Передала пакет коноплі,
Поцілувала прямо в лоба,
А вовка взяла тиха злоба.
Він зрозумів, що помилився,
Не тею бабцею кормився.
Хоча був ситий, він був злий:
"У кого ж я такий тупий?
Вона ж казала: "...десь за лісом,
Де на подвір'ї кіпариси..."
А я сюди швиденько вскочив,
Та ще й не ту бабусю кончив."
Він психанув і вийшов з хати,
Але почув десь поряд мати.
То йшли мисливці вже додому,
Тож бачуть вовка у людському.
Пустили в нього зо три кулі,
Хотіли ще набити гулі,
Але сконав лісний розбійник,
Усі зраділи - він покійник.
Народу збіглося село,
Такого, мабуть, не було,
Щоб вовки в гості підтягались,
Та ще в халати одягались.
Стареньку вже не врятувати,
Бо треба вовка розрубати,
Це не хотів ніхто зробити,
Прийшлось на неї всім забити.
Усі в селі загомоніли,
Та смерті вовка так зраділи,
Що почали вони стрибати,
По хмарам із рушниць шмаляти...
Від шуму ніби щось здригнулось,
Червона Шапочка проснулась:
"О, Мати Божа, що наснилось!"-
Шведенько тричі охрестилась,
За цим рішуче підвелась,
Обличчя вмила, одяглась.
Наділа шапочку червону
Немов та була як корона.
Взяла корзинку для бабусі,
Пішла із нею до матусі,
Щоб та поклала їй пиріг,
А потім вийшла за поріг...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977572
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.03.2023
Діло було у Карпатах,
Серед гір, смерек патлатих,
Де в одній гуцульській хаті,
Жили люди не багаті.
Дід та баба там були
Без дітей вже рік жили,
Син поїхав до Мадрида,
Донька рушила в Флориду.
На ці мандри гроші дали,
Бо козу й свиню продали.
Порубали кур в дорогу,
Та грибів дали по-троху.
Діти вирвались у світ,
До сусідів змився кіт,
Бо нема що в хаті взяти -
Миші мусили втікати.
Залишилась лиш трембіта,
Що старому як кобіта.
Все життя її плекав,
І продати не давав.
Грав на ній він досить часто,
Це для нього було щастя,
Міг на ній заграти вальса,
Гопака, шансона, сальса.
Полюбляв разом з сусідом,
Таким самим, як він дідом,
Грати "Мурку" на трембітах,
Заховавшись з ним у квітах.
Ось в один спекотний день
Його мучила мігрень,
На трембіті він не грав,
А в тіні на лавці спав.
Тут живіт забуркотів,
Спати він перехотів.
Голод спати не давав,
Як би дядько не лягав.
Він підвівся. Зайшов в хату,
І сказав: "Ти чуєш? Мати!
Щось поїсти в тебе є?
В мене в пузі щось гуде.
Ще й дістала ця мігрень,
Мучить мене цілий день.
Можеш хліба ти зробити?
Хробака щоб заморити."
Та йому відповіла:
"Ніби ще крупа була,
Зараз залишки зберу
І тобі хоч щось зроблю."
Позмітала все що було,
Те, що вітром ще не здуло:
Борошна, крупи, сміття,
І шматочки від взуття.
Замісила з цього тісто,
Розмістила в теплім місці,
Та коли те підійшло,
То на неї щось найшло.
Почала його крутити,
Їжачків, коней ліпити,
Та скатавши його в кулю,
В неї вийшла ніби дуля.
Їй кінцівки доробила,
Вуха, рота, ніс зробила,
Очі також додала,
В піч запхала, прилягла.
Через деяку годину,
Вона витягла хлібину.
Та була на вигляд гарна,
Праця бабина не марна.
Цю хлібину в руки взяла,
На вікно її поклала,
Колобком ще назвала,
Потім знову прилягла.
Півгодини там лежав,
Потім вії він підняв,
Подивився вниз, навколо
Та й стрибнув в вікно, додолу.
Покотився він від хати,
І почав ліворуч брати.
Та з розгону в ліс влетів,
Там ледь зайця не прибив.
Той сидів і щось там чухав,
Що навколо - геть не слухав,
Колобок так налякав -
Те що чухав - ледь не врвав.
Згодом, трохи відійшовши,
І до тями вже прийшовши.
Взяв хлібину ту на руки,
А вона - зробила звуки.
Заєць став доволі грізним,
Хоча був слабким, капризним,
Колобка почав лякати,
На насилля натякати.
Колобок просив, благав,
Щоб вухань не зачіпав,
Бо він знає гарну пісню,
Тиху, заячу, весільну.
Цим він зайця зацікавив,
Думки в інший бік направив.
Той давно хотів весілля,
Бо робив усе з підпілля.
Ще для виду поламався,
Потім ніби взяв і здався.
"Добре - каже, - заспівай,
Душу в пісні розкривай!"
Колобка він відпустив,
На горбочка посадив,
Той узявши ноту "Фа",
Проспівав такі слова:
"Я хлопчина-Колобчина,
Підгорівша вся бочина,
Я гарячий, та не Мачо,
Ось тому я тут і скачу.
Я від баби з дідом втік,
Що живуть неподалік,
І від тебе, любий пан,
Я втечу. Бувай, братан!" –
У весь рот зареготав,
Та і далі поскакав.
Заєць рота аж відкрив,
Мить по тому - матом крив.
А хлібина все котилась,
Горда тим, що легко змилась,
Та на зустріч вовк виходить,
Підхопив і носом водить.
"Чую, - каже, - наче хліб,
Не злови, то мабуть зшиб.
Ти чого, Ватрушка, скачеш,
Швидко так руками машеш?"
"Я до Вас, шановний, біг,
Швидко так, як тільки міг.
Бо побачив недалеко
Зайця жирного в смереках.
Він хотів мене зловити,
Щоб до Вас, Пан, не пустити,
Але я йому, пардон,
Заспівав крутий шансон."
Про шансон почувши, вовк
Став м'який, неначе шовк.
"І мені шансона, друже,
Заспівай, бо серце туже,
Я сюди тебе поставлю,
Вуха широко наставлю,
Ну, а ти мені співай,
Співом серце окриляй!" –
Колобок на землю став,
Руки в боки собі взяв,
Він повітря в рот набрав,
І для вовка заспівав:
"Я хлопчина-Колобчина,
Підгорівша вся бочина,
Я гарячий, та не Мачо,
Ось тому я тут і скачу.
Я від баби з дідом втік,
Що живуть неподалік,
І від тебе, любий пан,
Я втечу. Бувай, братан!" –
Знову він зареготав,
Та і далі поскакав.
Вовк як заєць рот відкрив,
Та за мить - теж матом крив.
Колобок собі котився,
Дуже радий, що так змився,
Та зажмурив оченята,
Пропустив ведмедя п'яти.
Той на стежці пузо грів,
Ніжно гладив - меду з'їв.
Колобок влетів з розгону,
Той - стрибнув, і в оборону.
Колобка за ногу взяв,
Припідняв і запитав:
"Ти якої мами лазиш?
Щось розумне мені скажеш?
Хто такий? Куди біжиш?
Каравай ти? Або книш?
Ти мене потурбував,
І, мабуть, твій час настав".
Колобок заголосив:
"Відпустіть, Вас вовк просив,
Аби Ви, шановний пан,
Цього лісу отаман,
Завітали би до нього,
Бо у нього є тривога,
Що не здужає один,
Лося їсти з двох годин.
Перед тим, як я прибіг,
Він добрався вже до ріг,
Пісню я йому співав,
Аби шлунок працював,
Щоб усе, що він там з'їв,
Організм перетравив.
Вашу силу поважає,
Пригостити Вас бажає.
В достовірність моїх слів,
Ви послухайте мій спів,
Та лягайте знову тут,
Серед квіт, що так цвітуть."
Від такого щебетання,
Шановливого звертання,
Косолапий геть розм'як,
Став немов гігант-хом'як.
На травичку він приліг,
Колобка вже не стеріг.
На пенька його поставив,
Та співати там заставив.
Дочекавшись той момент,
Щоб розслабився клієнт,
Колобок почавши з "Фа",
Затягнув свої слова:
"Я хлопчина-Колобчина,
Підгорівша вся бочина,
Я гарячий, та не Мачо,
Ось тому я тут і скачу.
Я від баби з дідом втік,
Що живуть неподалік,
І від тебе, любий пан,
Я втечу. Бувай, братан!" –
Як завжди зареготав,
Та і далі поскакав.
А ведмідь аж підстрибнув,
Ще таких слів ліс не чув.
Гордий тим, що знову втік,
Та продлив собі ще вік,
Колобок летів мов птах,
Але раптом - новий жах.
Перед ним немов з туману,
Випливла рудая панна.
То лисиця шлях закрила,
Ніжно з ним заговорила:
"Хто до нас такий гарненький,
Прямо з пічки, весь пухкенький?
Та які ж у нього щічки?
Виглядають, мов синички.
Ручки, ніжки, носик, рот -
Тобі ж заздрить весь народ!
А чи вмієш ти співати?
Настрій щоб усім підняти?
Вмієш? Добре! Це я люблю.
Йди до мене - приголублю.
Я візьму тебе на руки,
Хочу чути ніжні звуки.
Ти почни із ноти "Ля",
Заспівай-но про життя,
Потім спробуй щось ліричне,
Гарне, ніжне, романтичне.
А коли відчуєш силу,
Заспівай ти мою милу,
Фантастично гарну пісню -
Про природу живописну."
Колобок розвісив вуха,
Геть дурний - немає ж слуху.
Та слова ті добре ваблять,
Його мозок наче граблять.
Та лише відкрив він рота,
Що був схожий на ворота,
Як його лисиця - Гам!
І, відвела к прабатькам...
Ніби все. Скічилась казка.
Та відбулась «неув'язка» -
Колобка з сміття спекли,
Ще й, мабуть, недопекли,
Бо лисиця за годину,
Теж зустріла прародину.
А її останній слід,
Зміг відстежити наш дід:
Він з трембітою в руках,
Йшов по "хлібних", по слідах.
Та коли знайшов лисицю,
Яку знали одиниці,
То зрадів немов людина,
Що знайшла свою родину.
Ту лисицю всі шукали,
Бо за неї віддавали -
Майже два мішка грошей,
Та десяток "Калашей",
Бо колись два лиходія...
Та це - інша вже подія...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977571
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.03.2023
На дворі тихо...Чашка кави.
І аромат із неї йде...
На небі в хмарах слід цікавий...
Лиш транспорт вдалечі гуде.
На сходах сяду, каву вип'ю,
Приємний спогад "підійде́",
Його, як каву, я ковтаю,
А він за душу обійме́.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977522
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.03.2023
Одеса. Лікар. Кабінет.
Заходить в двері пацієнт -
Старий єврей. Штани знімає,
Причинне місце виставляє.
Кричить з акцентом: - Я - разбит!!
Он сморщен, мал, и вот - висит...
Совсем не может больше "бегать"...
І шо теперь мне с этим делать?!
Повільно лікар подивився,
На спинку тихо відхилився,
І сумно каже він: - Прошу́ мене простити,
Але, нічого... Просто доносити...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977508
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.03.2023
У лісі, зайцем, "сто раз в день"
Вовк "грів" стабільно свій "пруте́нь".
Де зловить - там його "кохає",
Той терпить, бідний, лиш зітхає...
Процес цей зайцю "накіпів",
Піти до лева він рішив.
Щоб справедливості почути,
До суду вовка притягнути.
Лев зайця вислухав уважно,
Повів він гривою поважно,
Суд наказав в цей день збирати,
Та справу зайця розглядати.
Зібрались всі, хто в лісі жив,
І хто на це не "положив".
На суд і вовка запросили
Та перед левом посадили.
- Скажи-но, вовче, в чому справа?
За що вухатому затрава?
Чому його постійно "любиш"?
Життя і нерви зайцю губиш?
- Не можу цьому ради дати,
До нього потяг вгамувати...
Як тільки бачу його хвіст,
"Пруте́нь" одразу йде у ріст.
Його не їм, хоча це норма,
Мене хвилюють його форми -
Такі пухнасті і м'якенькі...
А лапки задні...Кайф!... Кругленькі...
Його не б'ю, не їм, не мучу,
Його постійно просто хочу.
Така до нього слабкість є,
Мені спокою не дає...
На зайця глянув романтично,
Хоча по-правжньому - цинічно,
Бо то була вистава леву,
І для левиці - королеви.
Подумав лев якусь хвилину,
Прошепотів він щось дружині.
Порадились... І він промовив:
- Такий вердикт я заготовив:
Тебе ми, вовче, зрозуміли,
З вухатим також говорили.
Повторювати вже не потрібно
Інтимні сцени ті, огидні.
Я, врахувавши, цей ньюанс.
Даю обом такий от шанс:
Щоб ти від зайця відвикав,
І ти вухатий не страждав,
Для цього можеш лиш раз в день,
Законно "гріти" свій "пруте́нь".
А ти, вухань, таке роби:
Журнал і ручку заведи,
Один раз в день тебе він "вжарить",
І в той день більше не кошмарить,
А ти в журналі це фіксуй,
І цілий день собі працюй.
До тебе з часом охолоне,
І звільнешся з цього "полону".
Ось так ми рішимо питання
Його нестримного бажання!
На тому суд він завершив,
Надію в зайці зародив.
Всі знову взялися за справи,
Немов і суду не бувало.
Ось день наступний народився,
Вухань по лісі "покотився".
Біжить, а вовк його - стопе!
Зловив, підм'яв і вже "товче".
Зробив, здихнув. Вухань відмітив,
В журналі позначку намітив.
Журнал закрив, і - глибше в ліс,
Щось бурмоча собі під ніс.
Пробігав близько півгодини,
Провідав декого з родини,
Як знову, вовк його підм'яв,
І все спочатку розпочав.
- Стій! Зачекай, було ж сьогодні!
Що лев казав? Ти що не згодний?
- Все добре, згодний. Не шипи,
В журнал, на завтра запиши.
І так було за день раз вісім,
Коли бродив той заєць лісом.
В журнал "на хрестик" відмічав,
А вовк тим часом не скучав.
Пройшов так тиждень. Лев гуляє.
У лісі зайця зустрічає:
- Як справи, вуханю? Вже краще?
Не мучить тебе той, пропащий?
- Та де там краще, ледве хожу,
Журнал, напевно, п'ятий ношу.
Мене "кохають", як "кохали"
З журналом праці лиш додали...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976898
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.03.2023
Дітки з щирими очима стояли на порозі,
Виглядали свого татка, що йшов по дорозі.
От вони йому зраділи, почали стрибати,
Обнімати, цілувати, далі не пускати.
-Ой, дивись, татусь, я вмію, немов птах літати,
- А я вмію наче коник, високо стрибати.
Так вони один за одним татові хвалились,
А його щасливі очі на мить зажурились.
Він підняв обох на руки, пригорнув до себе,
Показав де сходить сонце, показав на небо.
Їм сказав: - Лиш тут, ви хлопці, знайдете свободу,
Це, рідненькі, Батьківщина козацького роду.
Це великий край наш, хлопці, Славна Україна,
За яку козацьке військо не згибало спину.
Ви шануйте її милу, як мати рідненьку,
Бережіть від всього злого, як доньку маленьку.
Щоб не було в неї більше ворогів куражних,
Душогубів і злодіїв, брехунів продажних.
А була лише квітуча нація героїв,
Що живе заради миру, злагоди, покою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976727
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.03.2023
- О, лікарю, порадьте, будьте так ласкаві,
Не знаю що робити, просто жах,
Мій чоловік не любить цю собачку,
Її обожнюю, а з чоловіком "на ножах"...
- Все дуже просто, пані, не переживайте,
У вас два варіанти точно є завжди́:
Або втопити, або́ отруїти...
І просто все, ніякої "вражди́".
- О, лікарю, кого? Із ким таке зробити?
Хто вирішить проблему в цій "вражді́"?
- Все дуже просто, пані, не переживайте,
У вас два варіанти точно є завжди́.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976680
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.03.2023
Ця, сука-війна, забирає найкращих,
Героїв сміливих, таких молодих...
Вони б могли жити, дітьми "обростати",
Та кулі..., снаряди..., дістались до них...
Він бій свій завершив у нашому світі,
Але бій для Воїна буде завжди.
На небі ти ангелом будеш, Герою
І наших військових, ти тут збережи.
Тебе поважали, бо ти був Людина,
Герой України, її Патріот.
Для років своїх ти зробив нереальне,
Але у житті став такий поворот...
Будь воїном там, бережи Україну,
За нас грішних, Брате, ти Бога проси.
Ти ангел тепер, а Герой не вмирає,
На небі, у Бога, ти службу неси.
10.03.2023
Джога Олександр
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976565
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.03.2023
Він їм незламно: "Слава Україні!"
"Герою Слава!" - відповів мільйон,
Але те згодом, бо за це він вбитий,
І прийнятий в Небесний Батальйон.
Не стримало їх, що він полонений,
Що зброї в нього, навіть, не було́.
Ворожі кулі розривали тіло...
Та люті нам усім це додало́.
Спочинь, Герою. Далі ми без тебе
Розіб'ємо і знищимо орду.
За нас віддав ти саме цінне, Брате,
А ми тепер перед тобою у боргу.
07.3.2023
Джога Олександр
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976204
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.03.2023
Ти до мене іграшки приносиш,
Ставиш їх на стіл, чи в руки віддаєш,
Щось говориш на дитячий мові -
Милотою настрій задаєш.
Я безмежно вдячний Бо́гові за тебе,
І дружині, що дала тобі життя,
Що вона ночами не доспала,
Зворушив в мені батькі́вські почуття.
Ти маленький хлопчик, янголятко,
Я тебе собою би закрив -
Від усіх проблем, тривог і негараздів,
Від людей поганих, сину, заслонив.
В тебе все в житті буде чудово, милий сину,
Ти харизматичне, гарне хлопченя,
Як дзвіночок сміх твій мелодійний,
І відкритий, щирий погляд, зайченя.
В тебе все попереду, мій хлопчик,
І садочок, й школа, потім ВУЗ,
Бізнес, дівчина, весілля, діти,
Ну, а поки що ти просто карапуз.
Рік мине, а потім десять, двадцять...
Пробіжать роки. Ти виростиш, а я...
Пам'ятатиму - твої слова дитячі,
Оченята..., і ...яке ж воно, швидке-швидке життя...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974688
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.02.2023
Стоять патрульні на дорозі - "мнуться" і нудьгують,
Повз них машини чемно чимчикують...
"Якогось би порушника зловити....,
Щоб трошки з нього "штрафу надоїти"..."
Та ось з'явилася підвода на дорозі -
Конячка біла, з дідусем на возі.
Розважитись патрульні захотіли,
Махнули жезлом, воза зупинили.
Представились, навколо обійшли,
З суровим виглядом розмову почали:
"Техогляд ви коли пройшли востаннє?
Чи маєте страховку ви на засіб, пане?"
А дядько дивиться на них і так собі гадає:
"Ну що, послати?... Ладно, підіграю:"
"Звичайно є, шановні. Документ я маю.
Щоб не згубити, в бардачку тримаю."
Патрульні здивувалися, але заговорили:
"Що ж, пред'явить." - старого попросили.
А він їм каже: "Важко підійматись,
Аби до бардачка того дістатись.
Я вам дверцята відчиню, ви діставайте,
Беріть у руки міцно та перевіряйте.
Підходить так, шановні? Це буде не складно?
Бо злізти з воза дуже вже накладно."
"Ну добре, відчиніть" - на це вони сказали,
Цікавість - глузд їм намертво скувала.
Старий взяв батога, кашкет повільно зняв,
Цигарку підпалив, і хвіст в коня підняв...
"То, хлопці, бардачок. Беріть все, що хотіли,
Права ще там візьміть, щоб потім не просили."
А сам сміється в вуса, цигарку тихо палить,
А кінь собі в цей час, повільно, рясно "валить".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973550
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.02.2023
Війна найкращих забирає,
Вона сортує - хто й коли...,
А з ворогів лиш шлак збиває,
Нажаль, це так на цій війні...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971252
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.01.2023
А ви русня - не люди, не сусіди,
Авжеж не браття, навіть не рідня.
Ви недолугі тварі, кончені істоти,
Ви щось середнє - чи гієна, чи свиня.
Боролись прадіди ще з вами,
Часом дуже вдало,
Було вас, як багнюки восени,
Але, нажаль, тоді було їх мало
І не змогли орду перемогти...
Жорсткість, ненависть, і зрада,
Ще заздрість завжди є в крові.
Так, ви такі...Імперство, дурість, влада...
Лише б нашкодити, "ні людям - ні собі"...
Ми кров'ю відмиваємось від братства,
Обіймів ненависної "рідні",
А ви глухі, сліпі, жорстокі тварі,
Постійно п'яні, бідні і дурні...
На наше ж покоління це прийшлося -
Вбивати вірус "руської душі",
У нас, нарешті, є така вакцина,
Що прадіди у себе не знайшли.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971035
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.01.2023
Війна, руїни, холод і біда...
Скалічена від вибухів земля...
Зруйновані міста і долі,
І діти вкрадені без волі...
Поранені, скалічені, убиті...
Старі, малі, і ті, яким родити...
Понівечені хати, вкрадене майно,
Родини, що розділені війною.
Гул генераторів, ліхтарики, пітьма.
Онлайн: робота, зустріч, навчання.
Бензин в каністрах...Лиш місцями покриття...
Розважливе, сповільненне життя...
Людей багато у військовій формі,
Військова техніка на трасі - норма.
Закинути на дрон, супутник, ЗСУ, ...
А треба, в Смерті, купимо косу...
Але, є впевненість, є віра в Перемогу,
Немає більше шоку і тривоги.
Є ворог знищений, є звільнена земля,
І будуть знову колоситися поля.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971034
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.01.2023
Рік двадцять другий. Сумщина. Війна.
Як саранча полізла кацапня.
Заїхали чотири танки у село.
По "Z"-ці в них на корпусах було.
Скінчилося у двох із них пальне,
А далі відбулося ось таке:
З цих танків екіпажі пересіли
На інші два і хутко "полетіли" -
Пальне шукати. Може щось пожерти.
Звичайно, не хотілось їм померти,
Але місцеві з вікон подивлялись,
Лиш зникли ті, на техніку забрались -
Поставили по прапору на танки,
Немов вже українські ці "тачанки".
Самі сховалися, щоб знову подивлятись,
Що буде там надалі відбуватись.
Пройшла година, орки повернулись,
Побачив прапори, мабуть, жахнулись,
Бо з двох стволів по танкам тим влупили,
І цим роботу ЗСУ вони спростили.
А потім за село вони майнули,
Щоб по містку там річку перетнути.
Поїхав перший танк. Вага велика...
Місцеві звали той місток "Стара каліка"...
Що відбулося, мабуть зрозуміло -
Залізне "чудо" в річку полетіло...
Було два екіпажі в тому танку,
Яким ніколи вже не бачити світанку...
Останній танк на місці покрутили...
Вздовж річки дуже хутко припустили...
"Летіли" що дурні, не зна місцину -
Влетіли в рів, перевернув "машину".
Повиповзали з танку ті придурки,
Пом'яті і подерті, наче курки...
Перевернути танк хотіли, та невдало,
Бо, як і мізків, сили було мало.
Пішли вони пішки, "зальотні невдахи",
Не йшли, а повзли, наче ті черепахи.
Що з ними відбулось? То вже не важливо,
Дійшли до кордону... в полоні можливо...
Місцеві по тому три дні реготали,
Як прапором орків ось так "розкатали".
Без жодного пострілу їх розгромили,
Козацьку кмітливість в війні проявили.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949756
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.06.2022
Мені більше не боляче, мама...
Ти не плач, я завжди буду з вами,
Скажи татові хай не сумує,
Замість мене, тебе поцілує...
Ми не встигли зайти до підвалу...
Моє тіло дістали з завалу,
Намагались не раз оживити,
Щоб надалі змогла би я жити...
"Братська" бомба в будинок влетіла,
І назавжди мій світ погасила...
Тих два рочки, що ми були разом,
Просто стерла, російська зараза...
Вбила все: Як мене народила,
Як гуляли, по парку бродили,
Як в колясці мене там катала,
Своїм сонечком ти називала...
Як мені витирала ти губки,
Бо у мене з'являлися зубки.
Як зробила я перші два кроки,
Коли ще не було мені року...
Мої перші слова зрозумілі,
Знаю, мама, були дуже милі...
Перша стрижка і перше купання,
З днем народження перше вітання...
Моє перше знайомство із татом,
З дідусем і двоюрідним братом.
Сльози радості, щастя бабусі,
Блиск сережки у тебе на вусі...
Твої теплі і лагідні руки...
Перші дотики та нові звуки...
Голос тата і посмішка мила,
Коли трохи була вередлива
Це усе клята бомба забрала,
Наш життєвий зв'язок розірвала...
Я завжди буду поряд, матуся,
В твоїй пам'яті, в серці лишуся...
Мені більше не боляче, мама,
Я назавжди лишаюся з вами...
Нехай тато боронить країну,
Щоб чиюсь врятувати дитину...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942641
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.03.2022
Я ніс на руках її крихітне тіло,
Вона шепотіла і сильно тремтіла...
Навколо стріляли, земля аж здригалась,
Вона ж, що є сили, за "бронік" чіплялась.
Вона шепотіла, мене обіймала,
В очах були сльозки і губки стискала...
Їй рочків чотири, можливо, що п'ять...
Десь так виглядала, бо більше не дать.
Я біг дуже швидко, аби не нарватись,
На кулю ворожу, бо треба дістатись...
Дістатись автобуса... Мав я надію,
Що виживуть люди з цієї події...
Спіткнувся зненацька і впав на коліно,
А куля зі свистом пройшла біля спини..
Мала обхопила за шию мене,
Я ж Бога згадав - хай біда обмине...
Вона, притулившись, заплакала глухо,
І знов шепотіла, але вже на вухо.
Почув я слова, що вона говорила,
І серце у грудях неначе занило...:
"Солдатику милий, тебе люблю сильно..."-
Вона лепетала на вухо постійно.
Комок в горлі колом, вже сльози в очах,
Уже не біжу я - лечу наче птах.
Помру, а будь-що я врятую дитину,
Яка на цей день вже немає родину...
Забув біль в суглобі, про втому і голод,
Я біг як шалений, забивши на холод...
А очі мої кров і лють застилали,
Прокльони і мати у думках стрибали.
Чортів тих руками готов був роздерти,
Скрутити, зламати, у порох їх стерти...
Я біг, а вона - шепотіла... Тремтіла...
Тремтіла, молила, і знов шепотіла...
Я їм не пробачу такого ніколи -
Дитячого страху - ніколи...ніколи...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942489
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.03.2022
Доброго дня, Українці!
Було натхнення написати вірша для тих, хто намагається достукатися до пошкодженого мозку москалів. Вийшло так:
Вони глухі, вони не чують...
В своєму світі десь мандрують...
В них в голові не мізки - вата,
Якої, в біса, забагато...
Їм хочеш ти відкрити очі,
Щоб зрозуміли наші ночі...
Той жах і відчай, лють і страх,
Життєвим планам - стоп чи крах...
Спочатку душу ти вкладаєш,
Про цю війну розповідаєш -
Світлина, відео, стаття,
Історій купу про життя...
Але глухі, як вух не мають,
Сліпі, неначе не вбачають...
Вражає, як промили мізки,
Та "засадили там берізки"...
І поки там кущі буяють,
Солдати їх у нас гуляють...
Вони, як зомбі, йдуть до цілі,
Мов з лісу орки здичавілі.
Ми б'ємо їх, складаєм в пачки,
Ми відбираєм їхні "тачки".
Ми "мочимо їх у сортирах",
В полях, в лісах, та "на квартирах"...
А ця орда все лізе далі,
Ми ж палим їх, як на мангалі.
Вони дурні... І їх багато...
Та скоро буде наше свято!
Ми переможем цю навалу,
Ми розберемо всі завали,
Збудуєм нове, ще гарніше,
І буде спокій, мир і тиша.
А ти забий, тебе не чують,
Вони постійно десь воюють...
Люби своїх, люби країну,
І розмовляй на солов'їній.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942435
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.03.2022
Скажений день, вже все дістало,
Роботи море, часу мало.
Чомусь усі в цей день раптово
Хотять щоб все було готово.
Хвилини вільної немає,
Загруз такий, що мозок тане.
А ще до того спека сильна,
Усі думки ідуть повільно.
А як було би зараз кльово,
В кафе сидіти в центрі Львова,
Там відчувати прохолоду
І пити каву в насолоду.
Або гуляти у Карпатах,
Дивитись на пташок крилатих,
Тим краєвидом милуватись,
Душею, тілом розслаблятись.
Але реальність не зникає,
До лісу праця не тікає.
Тому приходиться терпіти,
Хоча набридло вже робити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917728
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.06.2021
Моя люба домівка,
Мій рідний поріг,
Туди мила мандрівка,
Там є мій оберіг.
Я туди усім серцем,
Душою я там,
Все життя наче з перцем,
Але спокій мій там.
Там чекає дружина,
Чекають сини,
Їм не треба причина,
Просто люблять вони.
Мене дома зустрінуть,
В обійми впадуть,
Про новини розкажуть,
Вечерять дадуть.
До пізна буде поряд
Дружина сидіти
І мені все підряд,
За столом говорити.
Розповість про події,
Що з нею відбулись,
Обмалює надії,
Які треба, щоб збулись.
Про синів мені скаже,
Про маму згадає.
Щось новеньке покаже,
Або щось прочитає.
Про домівку заѓалом,
Багато казати... -
Це ж як наш хліб із салом -
Можеш лиш відчувати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915831
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.06.2021
Через що тобі сумно сьогодні?
Чому день цей не в радість тобі?
Може просто це дії погодні?
Може хочеш ти спокій собі?
Бачу смуток в очах тих глибоких,
Сподіваюсь, що винен не я,
Посміхнися, бо в думках високих,
Не повинна пригрітись змія.
Хай засяє ця посмішка сонцем,
Хай розвіє твій денішний сум,
І весна зашумить за віконцем,
Щоб не знала поганих ти дум.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915830
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.06.2021
Ты как дитя спишь тихо, сладко,
А он целует нежно, мягко.
Губами тихо век касаясь,
Твой сон встревожить опасаясь.
А сон, как сон младенца - нежный,
В котором лебедь белоснежный,
С тобой на крыльях в даль летит,
Где все вокруг тихонько спит.
Спят тихо звезды в небе темном,
В своем величии огромном.
Спят даже волны в океане,
Разлившись гладью как в тумане
В лесах деревья все затихли,
Зверьё и птицы тоже стихли.
Один лишь ветер все летает
И облака собой гоняет.
Ты мирно спишь - он нет, любуясь,
Как на щеке собой красуясь,
Танцует луч луны задорный,
В твоем покое гость проворный.
Он вместе с ним тебя ласкает,
Сквозь пальцы косы пропускает,
На ушко нежно говорит,
Что в сон к тебе он прилетит.
Где будете вы сказку видеть,
И все прекрасное предвидеть.
И в этом царстве у Морфея,
С ним будет только его Фея.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915829
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 04.06.2021
Мне кажется что это было,
Как будто я там раньше жил.
Порою сердце даже ныло,
Мне говоря, что я там был.
Я словно сон знакомый вспомнил,
В котором жизнь я проживал.
Об этом домик мне напомнил,
Что на картинке увидал.
Я раньше видел эту крышу,
И окна, двери и крыльцо.
За гаражом большую нишу,
Где мелом писано лицо.
Вокруг знакомые деревья,
С привычным силуэтом крон,
Кустов мохнатые строения,
Изображающие трон.
Тропинка к дому мне знакома,
По ней я бегал и не раз
Кривою лентою от дома,
Она манила каждый час.
Все это кажется знакомым,
Приятным, милым, дорогим.
И состоянием духовным,
Все это кажется родным.
Такое чувство люди знают,
Эффектом дежавю зовут
Который год уж изучают,
А в чем причина не поймут.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915828
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 04.06.2021
Ми мріємо про свій автомобіль,
Не знаючи який від нього біль.
Це ж найдорожчий мешканець в родині,
Що безсоромно тягне гроші щогодини.
Ми мріємо як зможемо кататись,
І краєвиди всі навколо роздивлятись.
Будемо добиратись до роботи,
Та їздити на дачу щосуботи.
І почали збирати гроші у носки,
Бюджет розподіливши на куски,
Ми ж на автівку гроші відкладаєм,
Омріяну годину наближаєм.
Ідемо на базар, купуєм лаха,
Не розуміючи, що там вже дали маху.
Бо доброго коня не продають,
А лиш погану клячу віддають.
Ми в захваті, бо мрія вже здіснилась,
І вся сім'я з машиною зріднилась.
Її всі люблять, вимивають, натирають,
А далі що чекатиме, не знають.
Проходе певний час - щось загриміло,
Десь під капотом неприємно засвистіло.
Бензин почав рікою утікати,
Масла двигун скажено став з'їдати.
Дружина і не мріє вже про хутра,
Бо почались новенькі пози Камасутри.
Інтиму вже класичного не хочеш,
І на машину по-тихеньку зуби точиш.
З машиною коханнячко вже шкалить,
І нерви і печінку немов палить.
Щоб не робив, але не іде тая кляча,
Хоч присідав і танцював, навколо скача.
І ось з'явилася в родини нова мрія,
Після машинного інтиму ледь не млія,
Віддати кляту тачку в нові руки,
Що безметежно мучаться від скуки.
І скажу так, що мрія та здійсненна,
Бо ця історія вже не така таємна,
А доброго коня завжди продати шкода,
Продати ж клячу - була б лиш нагода.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915827
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.06.2021
Нам усім не жити вічно -
Жив ти тихо, чи публічно,
Був багатий, чи бідовий,
Чи слабкий ти, чи здоровий...
Так, один єврей помер,
Тихо, наче в сні завмер.
Прийшов час його ховати,
Богу душу віддавати.
От зібрались близькі люди,
Та знайомі звідосюди,
Щоб небіжчика провести,
Шану родичам принести.
Раввин виконав обряди,
Весь у чорному наряді,
Запитав людей навколо,
Що стояли біля гроба:
"Хто з Вас, добре слово скаже,
Про покійного розкаже?
Що він був за чоловік,
З чим пішов від нас навік?"
Люди з ніг переминались,
Шепотіли, оглядались.
Всі стояли, гомоніли,
Під носи собі бубніли.
Тут один таки сказав:
"Так, його я добре знав."
Він продовжив, стала тиша -
"Що ж, його брат був ще гіршим..."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915503
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.06.2021
Вона сама, його немає...
Лиш тиша в хаті їх гуляє.
Жили разом, щось планували,
А от тепер його не стало.
Вона вдова... Грошей немає,
Хоч з голоду і не вмирає,
Але живе у бідноті
І носить речі всі прості:
Проста сорочка, хустка чорна,
Спідниця давня, вже не модна,
Якесь взуття, ще ніби ціле -
То він купив, тому їй миле.
А в світі так вже повелося,
Життя щоб праведно велося -
Хто цілий тиждень важко робить,
Той у неділю в церкву ходить.
І так вдова собі рішила,
Хоча вона і не грішила -
В неділю в церкву теж піти,
У серці спокій щоб знайти.
Була субота, ранок, хмари,
Усі похмурі, як примари.
Похмура була і вона, -
Сорочка в неї лиш одна...
В роботі трохи забруднила,
А Бога тихо попросила -
За промінь сонця до садочка,
Де сохла випрана сорочка.
Було почуте те прохання,
Почалось в небі хмар згортання.
На певний час все стало ясно,
І засвітило сонце рясно.
Воно сорочку просушило,
І ніби диво цим зробило,
Бо тільки висохла вона,
Похмура стала знов земля...
Так щосуботи повелося,
Відтоді. Щоб не відбулося:
Чи дощ, чи сніг, чи просто хмарно,
Але на час погода гарна.
І вдови Божу чтуть турботу,
Бо сонце світить їм в суботу,
Хоч трохи. Щоб вони змогли,
У церкву в чистому піти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915429
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.05.2021
Раз у рік буває свято,
Коли всі, і мама й тато,
Взявши кошики у руки,
Уночі ідуть на звуки.
Ті, що з величчю у храмі,
Надихають молитвами,
Православних всіх мирян,
Та свідомих громадян.
Мирно йдуть вони до церкви,
Відчиняють мов консерви,
Кошики з смачним добром,
Запалив свічки рядком.
Свічки ті вогнем мигають,
Світлом мир охороняють,
Щоб не було людям горя,
А лише зі щастя море.
У ту ніч, кому не спиться,
Хто водою окропиться,
Буде Господом помазан,
Від гріхів буде відмазан.
Це Велике свято - Пасха,
Коли є на яйцях краска,
Ну а в кошику ковбаска,
І смачна, духмяна паска.
Цього дня усі добріші,
Забіяки наче миші.
Буде гріх, якщо цим святом,
Говорити благим матом.
Кожен хто шанує свято,
Любить маму, цінить тата,
Для людей і для небес,
Говоріть: Христос Воскрес!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=912664
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.05.2021
В це весняне гарне свято -
Вам кохання, сонця, злата.
Хай навколо все співає,
Завжди посмішка хай сяє.
Будьте як принцеси Сходу -
Подаруйте свою вроду.
Щоб від Вашої краси,
Всі втрачали голоси.
І нехай чоловіки,
На Вас сиплють пелюстки.
Будьте завжди дуже гарні,
Майте щастя і кохання.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907310
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.03.2021
I will always remember
You and mе that September,
When we loved each other
Staying alone and together.
I admire your eyes.
And adore your face.
I am love your smile.
Even if it's in a mile.
You have the face of an angel,
But I feel like a stranger.
Your form is always with me,
And with you I want to be.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905555
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 21.02.2021
Зайчик
В кого сірі вушка,
Що ростуть з макушки?
Хто завжди стрибає,
Куций хвостик має?
Свиня
Замість морди в неї рило,
А брудне, що треба мило.
Хто усім говорить:"Хрю!"?
Потім - "Кві!", і знову - "Хрю!"?
Кіт
В нього шубка й довгий хвіст,
Спинка зігнута, як міст.
Він сметану полюбляє.
Як мишей ловити знає.
Пес
Гострі зуби, гострий нюх,
Швидкі ноги, гарний слух.
Хто у хату не пускає,
Гавкотіти полюбляє?
Коняка
Перед возом вона ходить,
І на спині усіх возить.
Полюбляє вона сіно,
Звати як оту тварину?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905554
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.02.2021
Ти просто побудь в теплій хаті,
І чаю собі завари,
Сховав в м'який плед свої ноги,
В вікно, на дошик подиви.
Побачиш, природу навколо,
Промоклі дерева, траву.
І небо "затягнуте", в хмарах
Що робить осінню красу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905553
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.02.2021
Світлофор червоним світить,
Йти не можна! - знають діти.
Як зелений загорить,-
Всі рушають у ту ж мить.
А дорогу перейдемо,-
Там, де зебру ми знайдемо.
Щоб дожити до ста років,
На червоний - ані кроку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905552
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.02.2021
Хруст листьев желтых под ногами,
И тучи низко над домами,
Одежда с длинным рукавом,
И стук сапожек каблучком.
И солнце меньше уже греет,
Душа над чашкой кофе млеет,
Чуть грустно в окнах наблюдать,-
Природа будет отдыхать.
Все чаще хочешь вечерами,
За день расправившись с делами,
Зарыться в плед, и кофе пить,
С родным и близким говорить.
Сезон такой меланхоличный,
Из года в год всегда привычный,
Но мысли с возрастом другие,
Но все же теплые, родные.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905551
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 21.02.2021
Спи тихенько, солоденько,
Без тривог і суму,
Хай присниться те серденько,
Що тривожить думу.
Хай твій сон тебе зігріє,
Наче літнє сонце,
Що сміливо заглядає
У твоє віконце.
Хай тобі насниться мрія,
Що лежить на серці.
Сміх, кохання і надія,
І від щастя дверці.
Чарівник нехай насниться,
Миру наворожить.
Мандрівник хай відгукнеться,
І шляхи розложить.
Будеш спати янголятком,
Крилами укрившись.
Цілу ніч немов малятко,
Лагідно скрутившись.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905529
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.02.2021
У сильного завжди безсилий винним є.
Цьому в Історіі багато прикладів ми маєм.
Але Історію ми, друзі, не складаєм,
А в Байках люд ось так передає.
Ягня в спекотний день пішло з струмка напитись,
Але там, на біду, бродив голодний вовк.
Ягня побачив він, його схотів він з`їсти,
І щоб законний толк у справу внести цю,
він закричав:
"Нахаба, як ти смів, своїм нечистим рилом
Тут чисту замутити воду, мою, з піском та мулом?
Через зухвалість цю твою
Я голову з тебе зірву".-
"Коли ж Ясновельможний Вовк дозволить,
Я спробую довести щось йому,
а саме: нижче по струмку
На кроків сто від Пана Вовка, як на мою думку,
Я воду пью. Тому і гнівається дуже він даремно:
Води мутити, аж ніяк, йому я не можу".-
"Тому я і брешу?
Нахаба ти! Як розійшлася б ця зухвалість світом!
А ще я пам'ятаю, як тим літом,
В мій бік недобре слово ти загнув;
Я цього, друже, не забув!"-
"Господь з тобою, року ще ж не маю".-
Ягня йому на це відповідає.
"Тоді, мабуть, то був твій брат".-
"Нема братів у мене". - "Так то був кум чи сват.
Або хтось інший з вашого же роду.
Ви всі, всі ваши пси і ваші пастухи,
Ви хочете для мене зла, напастя,
А при нагоді, то зробили би нещастя,
Завжди. Але помщуся я за їх гріхи."-
"О ні, а в чім Моя вина?" - "Замовкни! Я втомився.
Провини рахувати - не маю часу я.
Ти винен в тім, що просто хочу їсти".
Сказав, і в темний ліс Ягня він поволік.
Оригінал:
У сильного всегда бессильный виноват:
Тому в Истории мы тьму примеров слышим,
Но мы Истории не пишем;
А вот о том как в Баснях говорят.
Ягненок в жаркий день зашел к ручью напиться:
И надобно ж беде случиться,
Что около тех мест голодный рыскал Волк.
Ягненка видит он, на добычу стремится;
Но, делу дать хотя законный вид и толк,
Кричит: "Как смеешь ты, наглец, нечистым рылом
Здесь чистое мутить питье Мое
С песком и с илом?
За дерзость такову
Я голову с тебя сорву". -
"Когда светлейший Волк позволит,
Осмелюсь я донесть, что ниже по ручью
От Светлости его шагов я на сто пью;
И гневаться напрасно он изволит:
Питья мутить ему никак я не могу". -
"Поэтому я лгу!
Негодный! Слыхана ль такая дерзость в свете!
Да помнится, что ты еще в запрошлом лете
Мне здесь же как-то нагрубил;
Я этого, приятель, не забыл!" -
"Помилуй, мне еще и от роду нет году". -
Ягненок говорит. - "Так это был твой брат". -
"Нет братьев у меня". - "Так это кум иль сват.
И, словом, кто-нибудь из вашего же роду.
Вы сами, ваши псы и ваши пастухи,
Вы все мне зла хотите,
И если можете, то мне всегда вредите;
Но я с тобой за их разведаюсь грехи". -
"Ах, я чем виноват?" - "Молчи! Устал я слушать.
Досуг мне разбирать вины твои, щенок!
Ты виноват уж тем, что хочется мне кушать".
Сказал и в темный лес Ягненка поволок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904780
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2021
На дворі ніч, навколо тиша,
Лиш шарудить під полом миша.
Прибігла з поля зимувати,
Та надурняк ще й їжу мати.
Настала осінь. Листя впало,
Свиня вже виросла, є сало.
Її нам скоро мордувати,
Щоб вже те сало наминати.
І на городі стало голо,
Там можна грати у футбола.
Картопля в погрібі сховалась,
Мабуть, не знає, що попалась.
В садку дерева оголились,
Такі, мов щойно народились.
Стрункі є, товсті і кривенькі,
Але усі такі рідненькі.
Усе на осінь виглядає
Не так, як погляд наш звикає.
Змінивши туфлі на чоботи,
Дівчата ходять по болоті.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904523
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.02.2021
Проснися дитинка, відкрий оченятка,
Від сну така мила, немов янголятко.
Зевни дуже смачно, свій ротик розкривши,
Усі негаразди у сні залишивши.
Зірки вже сховались і місяць пішов,
А сонця промінчик до тебе прийшов.
Він щічок твоїх буде ніжно торкатись,
І з носиком твоїм почне обійматись.
Заскоче на бровки, на вії піде,
Тебе полоскоче, на коски стрибне.
Стрибне він на стіну, а потім в вікно,
З такими, як сам полетить заодно...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904373
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.02.2021
Мы спокойны пока о нас думают,
И заботится «кто-то» о нас.
Мы ж не знаем, когда «кто-то» молится
И добра лишь желает для нас.
Ну, а если «кого-то» не станет,
Или просто не сможет молить,
Мы познаем «кого-то» отсутствие,
Будет пусто и грустно так жить...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904372
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 11.02.2021
Я жила з мамою без батька,
Була у нас старенька хатка,
Обдерті стіни, в дирах дах,
Життя було там просто жах..
Руки господаря не було,
Зі всіх щілин в тій хаті дуло,
А жили дуже небагато,
Бувало холодно нам спати.
Та якось подруга у мами,
Всіх пригощала шашликами,
А друзів всіх зібрала в нас,
Бо двір підходив на той час.
Був чоловік один, присутнім,
Як з’ясувалось у майбутнім,
Вдівець, бо жінку поховав ,
Та син у нього підростав.
Побачив маму, закохався,
Але у цьому не зізнався.
Мене маленьку теж побачив,
І сам собі заклав задачу...
Наступним ранком все кіпіло...
І до роботи приступила
Майстрів бригада. Будувала,
Житло старе переробляла.
Було це так незрозуміло,
Робота швидко йшла, кіпіла.
А він усім цим керував,
І навіть маму не пускав.
Спочатку мама сперечалась,
Сварилась, «нєкала», «впиралась».
Та наш знайомий був невмовний,
Нахабний був, але тактовний.
Він перед фактом нас поставив,
Підтримку прийняти заставив.
Таким він вчинком підкоряв,
У себе маму закохав...
Йому я стала наче рідна,
Проблеми зникли з ним безслідно.
Він був опорою для нас,
Мене відправив в перший клас.
І з ним ми їздили на море,
Ходили з лижами ми в гори.
Мені він батька замінив,
Щасливі роки подарив.
Я вдячна завжди йому буду,
Його ніколи не забуду.
Таких людей на світі мало,
За нього Богу свічку ставлю...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904371
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.02.2021
Бачить очі твої
Він щодня і щоночі.
Погляд ніжний такий,
Теплий, милий, жіночій.
Він у нього стрибає,
Немов в якусь прірву,
Де, можливо на дні
Тобі квітку він зірве.
Погляд твій як гіпноз,
Його манить до тебе,
Стає воля хитка,
Що не втримаеш в себе.
Бачить він в тих очах,
Ніжність, пристрасть, кохання,
Молодіжний задор,
Та нестримне бажання.
Поглинають його
Вони повністю всього,
В них він падає весь,
І кайфує від цього.
Прокидається в ньому
Від цього бажання,
Всю кохати тебе,
Аж до самого рання.
Хоче пристрасть свою
Він тобі дарувати,
Щоб тобі цілу ніч
Не хотілося спати.
Від міцних його рук
Щоб не знала покою,
Він тримтів би від ласк,
Обійнявшись з тобою.
Ви б забули про все,
Що навколо існує,
А буденне життя,
Нехай вас не турбує.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904369
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.02.2021
Легеньнкое платье стан твой укрывает,
Твое тело мягко, нежно обнимает.
Словно бы пушинка, в нем почти летаешь,
Красотой своею всех ты привлекаешь.
Легкая походка взгляды собирает,
Волосы пушистые ветер развивает.
От улыбок губы любят изгибаться,
К ним губами нежно хочется прижаться.
На лице румянец может появляться,
Лепестками розы на щеках играться.
Умный взгляд с искринкой, словно лучик светит,
Кто тебе лукавит, сразу же заметит.
Женственность фигуры платьем не сокроешь,
А себя для мира с гордостью откроешь.
Оставайся вечно молодой, красивой,
Чтоб тебя влюбленно на руках носили.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904368
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 11.02.2021
Мені цього дня, подзвонивши, сказали,
Що зроблено все, навіть більше ніж мали.
Але врятувати тебе не вдалося,
Їм шкода, нажаль, що таке відбулося....
А я, так і хочу тобі подзвонити,
Бо мрію про те, що не буде боліти.
Не буде боліти, не буде тиснути
У грудях, бо знаю - тебе не вернути.
Візьми телефон, розкажи де ти була,
Візьми, чи, можливо, мене вже забула?...
Без тебе життя - марафон нескінченний,
Без тебе весь світ у цей день незбагненний...
В цей день вже ніщо не можливо змінити,
Лише як раніше, шалено любити,
Любити душею, згадати минуле,
Яке, наче мить, цього дня промайнуло...
Від цього жаху я прокинувся в ліжку...
Ти спиш, як маля, обійнявши подушку.
Тебе, я зітхнувши, міцніше стискаю,
З полегшеним серцем тепер засинаю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904059
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.02.2021
Дерева квітнуть біля хати,
Їх аромат немов п'янить.
В селі весною дуже гарно,
Неначе все в тобі бринить.
Над вечір втомлено з роботи,
Прийдеш, і цілий світ не мил,
Але смачная та вечеря,
Коли усі сіда за стіл.
Хрущі гудуть, на світло лізуть,
Усе навколо цвіркотить,
Собаки роблять перекличку,
А кицька поряд муркотить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903873
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.02.2021
Дні коротші, ніж ті, що були до хвороби,
Бо змінило їх все - і аналізи й проби.
Це - нестерпний тягар, непідйомної ноші,
Бо змінилося все, ночі стали коротші.
Та як хочеться жити, кохати, радіти,
Дізнаватись нове, щось безглузде робити.
Обнімати того, хто хотів бути ближчим,
І підняти того, хто хотів бути вищим.
А які були плани, і мрії, і думи...
Були: сенс до життя і зиґзаґи фортуни.
Була купа знайомих і декілька друзів,
Ще й хотілось дітей - двох чи трьох карапузів.
А хотілось багато чого ще зробити:
По містам закордонним тихенько бродити.
У країнах заморських в морях окунатись.
І таємним спокусам нарешті піддатись.
Час неспинно іде, ні секунди в запасі,
А пісок годинковий все меншій у масі.
Як той рух зупинити, пісок як спинити?
Чаклуна де знайти, щоб те диво зробити?
Як не хочеться ще у могилі згнивати,
Та собою в землі хробаків годувати.
В домовину соснову не тягне лягати,
Залишається Бога про милість благати...
Починаєш людей з кожним днем уникати,
Та шалено й нестримно молитви читати.
Не соромишся вже аж до полу вклонятись,
Починаєш до змісту молитв прислухатись.
Після цього з'являється ніби прозріння,
Вкорінілих амбіцій неначе гасіння.
Розуміння, що все проживе і без тебе,
І в тобі ні для кого немає потреби.
Бо завжди будуть птахи у небі літати,
Буде вітер по небу хмаринки ганяти.
Буде завжди вода гомоніти у ріках,
Будуть люди завжди продаватись в утіхах.
Буде все це постійно - тебе вже не буде,
Хтось поплаче недовго, а потім забуде.
Бо підеш ти не тихо, зі сну не вернувшись,
А у битві з хворобою в край задихнувшись.
Бо від шуму той битви, від твого стогнання,
Від нестримного болю, в подушку ридання,
Твої близькі втомились, на тебе махнули,
І твої добрі справи тихенько забули.
Став для них ти тягар - головами хитають,
Що вже з тебе візьмеш, це біда, і це знають.
Вже не ходиш по хаті, не маєш покою,
Всередині пече, від страшенного болю.
З кожним часом хвороба тебе виїдає,
Із середини тіло твоє роз'їдає,
Ти стаєш все слабкішим... Не хочеш скорятись,
Але ворог сильніший - і, мусиш здаватись...
І коли відчуваєш чужу перемогу,
І душею, не тілом, ти чуєш тривогу,
То молитву останню до Бога шепочеш,
Щоб усе припинилось, його страсно просиш.
І коли замість звуків встановиться тиша,
Не звичайна, буденна, а ніби густіша,
Буде думка остання про нову родину:
"Тож прийми мене Боже, твоя я дитина..."
Так живіть всі, неначе Вам мало зосталось,
Щоб усе, що відбулось Вам марним не здалось,
Кожен день проживіть, щоб він був Вам на радість,
А усіх навкруги брала б добрая заздрість.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903872
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.02.2021
Вітер дує у віконце,
Горобці марні на сонці,
Кицька мліє у тіньку,
Дід напився у шинку.
Взагалі, на дворі літо,
Спека страшна, важко жити,
Час сидіти у ставку,
Чи дрімати у садку.
Так, в однім селі Херсона,
В хаті тітоньки Альони
Та старого Ібрагіма,
Знеслась курка, з ім'ям Фіма.
Фіма тужилась три дні,
Десь під піччю, в глибині.
І нарешті якось знесла,-
Золоте яйце принесла.
За яйце старий узявся,
Мив і тер, - ледь не лизався,
Та крутив його в руках,
З диким поглядом в очах.
А стара його, Альона,
Ледь посьорбавши бульйону,
Із тремтінням підвелася,
І до діда подалася.
Там, яйце в старого взяла,
У руках порозглядала,
Почала його катати,
Якусь пісеньку співати...
Дід яйце до себе тягне,
Зрозуміти, старий, прагне:
Чи воно усе зі злата?
Чи будуть вони багаті?
Але ж бабка не дає,
Ледь до роту не бере,
Те яйце так душу гріє,
Що від нього тіло мліє.
Міцно дід яйце тримає,
З рук його не випускає,
Тихо виє і радіє,
Бо у нього є надія,
Що за це яйце він зможе
(Друг в шинку ще допоможе)
Три відра горілки вкласти,
І щоб ласти там не скласти.
А у бабки своя мрія,
Коли стала ця подія:
Накупити ковбаси,
Блузку, ліфчик і труси...
Виглядало це жахливо:
У кімнаті, несміливо
Ряба курочка стоїть,
Усім пір'ячком тремтить,
Бо її господарі,
Поробилися дурні:
З диким поглядом в очах,
З золотим яйцем в руках,
Тихо виють і співають,
З рук постійно видерають,
Ледь до рота не беруть,
Труть штанами і шкребуть...
Почали об стіл лупити,
Щоб шкарлупу відділити,-
Подивитись на жовток
І помацати білок.
Може також не прості?
Може також золоті?
Бо тоді всім буде щастя,
І життя, нарешті, вдасться...
Так півдня яйце лупили,
Об усе, що в хаті били:
Стіл, стіна, поріг, вікно,
Та не тріснуло воно.
Так, під вечір, притомились,
За столом, на стільчик всілись,
Вже яйце на стіл поклали,
І, мабуть, засумували.
Курка всілась на порозі,
Закуняла там невдовзі.
А з під печі тишком-нишком
Гордо вийшов миша Гришка.
То була брутальна миша-
Не любив у хаті тишу.
Був різкий, навіть грубий,
Бо не мав передні зуби.
І його це дратувало,
За живе, мабуть, чіпляло,
Що із нього всі сміялись
Та беззубим прозивались.
Але мав міцнющій хвіст,
Яким він, зламав би міст,
Бо хвостяра той потужний:
Чорний, довгий, сильний,пружній.
Мав хутро потерте, сіре,
Що місцями підгоріле,
Вухо порване в ганчірку,
Замість ока - чорну дірку.
То була страшна істота,
Викликала жах, бридоту,
Співчуття і здивування,
І, мабуть, ще глузування.
Цей яскравий персонаж,
Довершив весь антураж,
Що у хаті тій робився,
Бо прийти не забарився.
Через зуби смачно сплюнув,
Сірника до рота всунув,
І повільно, в бік від стін,
Підійшов до столу він.
Швидко видерся на гору,
Бо почув запах Кагору,
Що на стіл старий розлив,
А помити - не помив.
Потім стіл уважно нюхав,
Через це старих не слухав.
А вони знов гомоніли,
Про яйце все говорили:
"Що з яйцем тепер, старий?
Ти ж, неначе, не дурний?
Може так в ломбард здамо?
Чи на ринку продамо?"
Дід на це її говорить,
А в самого пальці зводить:
"Розумієш, що городиш?
До сказні мене доводиш!
Ми коли жовток дістанем,
То багатші вдвічі станем.
Шкарлупу ми продамо,
Та білок з жовтком здамо.
Так заробим купу грошей,
Повну торбу, наче вошей.
Заживемо неначе панство,
В нас буде окреме царство!"
Поки так він це базарив,
Наче грім у стіл ударив,
То Гришко хвостом махнув
І яйце неначе здув.
Далі все як у кіно:
Полетіло у вікно,
Пронеслося крізь траву
І втопилось у ставу.
А Грицько Кагор злизав,
Діду дулю показав,
Стрибнув вниз, додому втік,
Наче привид: був і зник.
Дід не плаче - дід ридає,
Так образа допікає!
Баба виє, як скажена,
Верещить, мов навіжена.
Фіма це спостерігала,
І по-трохи "прозрівала"
Потім знесла їм яйце-
Вже просте, не золоте...
А сусідський хлопець Коля,
Що мочив старим забора,
У ставку ловив карася,
І в думках хотів Парасю.
Та коли це все набридло,
До печінки остогидло, -
Він труси із себе скинув
Та в ставок геть голий стрибнув.
Дониринув до дна, щось хапнув,
А як виплив, то аж крякнув:
Золоте яйце в руках
Манить так, що просто жах...
Після цього він "піднявся",
Скарб продав, за бізнес взявся,
Вже Парасю має він,
І в душі неначе дзвін...
Маячня в цій казці повна,
Мозок пухне, як бавовна.
Але все ж мораль тут є,
Думкам напрямок дає:
Маєш щось, що доля дала,
В твої руки передала?
Те від чого ти радієш,
Чи в думках таємно мрієш?
Так це шанс тобі дістався,
Шось змінити шанс надався.
Скористайся, не барися,
У майбутнє подивися.
Краще взяти і зробити,-
Потім, нити чи радіти,
Ніж себе за страх картати,
Час минулий проклинати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903870
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.02.2021
Сижу я ночью за столом,
Шумит мне дождик за окном,
Хомяк наводит марафет,
Лежат в тарелке пять конфет.
Погода сон мне навевает,
Хомяк по колесу гоняет.
Конфеты этикеткой манят,
А воздух ночи будто пьянит.
Хомяк набегался по кругу,
Конфет не ел я - будут другу.
Меня мой сон в кровати ждет,
А дождь по-прежнему идет.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903685
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 04.02.2021
Треба люди брати зброю
Та йти воювати,
Від ворожого від рою,
Край свій рятувати.
Бо не може наша влада
Волю проявити,
Та від клятого від гада,
Люд свій боронити.
Ворог клятий зуби точе
На нашу країну,
Погубити рід наш хоче,
Зробивши руїну.
Підіймайтесь мої браття
Для святого бою.
Та мерщій, паліть багаття,
Зробимо їм зною.
Нехай знають ці тварюки,
Взявши зброю в руку.
Які можуть бути муки,
Раз прийшли "без стуку".
А коли їх переможем,
Заживем спокійно,
Врятувати край свій зможем,
Бо ми духом вільні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903682
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.02.2021
Усе навколо зашуміло,
Защебетало, загуло,
У лісі, в полі зазвеніло,
Заворушилось, зажило.
Розтанув сніг, трава піднялась,
Бруньки з'явились на гілках.
Весняні квіти розпустились,
Так швидко, наче "на очах".
Пташки почали прилітати,
Мостити гнізда для яєць.
А холод зимній відступати,
Бо вже прийшов йому кінець.
Весняне сонце землю гріє,
Блакитне небо аж п'янить,
І кожен з нас про краще мріє,
Про найприємну в світі мить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903681
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.02.2021
Соломон точно знал - Все на свете пройдет!
Горечь выйти из сердца сумеет,
Зло, обида, отчаяние, горе уйдет,
Хоть и память зерно густо сеет.
Время - лекарь надежный, он будет лечить.
Он заставит забыть все невзгоды.
Все на свете пройдет, то что можно забыть,
Жизнь начнет вновь отсчитывать годы.
Не терзайся, мой друг, просто память храни,
Ты о том, что тебе было близко,
В сердце искру добра навсегда сохрани,
Живи с Богом, не падая низко.
Пусть твой дух никогда не сломает ничто,
И не сможет сгубить твою долю.
Все на свете пройдет, но не сможет никто,
Заковать в цепь свободу и волю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903680
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 04.02.2021
О море, бескрайнее, темное, вечное,
В тебе есть загадки, и тайны беспечные.
Ты клады в пучинах своих сокрываешь,
И стражем безмолвным ты их охраняешь.
Ты можешь быть добрым, спокойным и нежным,
А можешь быть бурным, шумящим, безбрежным.
На пляжах своих одарить можешь лаской,
В глубинах твоих быть пугающей сказкой.
Один тебя любит, другой уважает,
Один избегает, другой посещает.
Есть те что бояться к тебе прикоснуться,
Другие мечтают с тобою проснуться.
В тебе королевства, империи, царства,
Подводных народов - не счесть государства.
Безудержный ритм движет их поколения,
Они никогда не оставят движения.
Ты сверху раскинешься гладью манящей,
В глубинах своих будешь массой бурлящей.
Там живность подводная век проживает,
Тот век по природе различным бывает.
Ведь там как везде - выживает сильнейший,
Но есть вариант - может быть и хитрейший.
Убогий и слабый там будет едой,
И хищник его проведет в мир иной.
В глубинах твоих красота и тревога,
Как будто в Раю сделать шаг от порога.
Подводные жители с виду прекрасны,
В повадках своих они очень опасны.
Ты, море - великая, мощная сила,
Одним колыбель, а другим ты могила.
Любить тебя можно, и можно бояться,
Но факт - что с тобой нужно точно считаться.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903677
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 04.02.2021
Где в нашей жизни режиссеры?
Ведь жизнь театр - мы актеры.
Мы каждый раз меняем маску
С лицом различным: страха, ласки,
Добра, успеха или счастья,
Бывает горя, зла, ненастья.
Нам масок всех не перечесть,
Их в нашей жизни много есть.
Мы каждый миг их применяем,
Одну другою заменяем.
Мы от других себя скрываем,
И мир от них свой закрываем.
Найти кого-то, кто открытый,
Кто жизнью не был еще битый
Кто чист душой и дарит свет -
Таких практически и нет.
Ты тоже хочешь притаиться,
И как и все за маской скрыться.
Не делай так, побудь собою,
Пусть все любуются тобою.
Не одевай, не меряй маски,
Пусть в жизни будут ярче краски.
Ты мир без маски украшаешь,
Звездой небесною сияешь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902763
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 28.01.2021
Мелькают дни, проходят годы,
А милый друг твой не приходит.
Он где-то рядом, где-то здесь,
Ты ждешь о нем любую весть.
Ты веришь что пути сойдутся,
Скорей бы ото сна проснуться,
В котором нет желанной встречи,
Любимых глаз, горячей речи.
Ты ждешь любви, что где-то ходит,
В дождливый день тоску наводит.
Тогда пытаешься понять,
Кто ты и чем себя занять.
А с милым было б интересно,
Слова б шептал на ушко лестно.
Тебе бы кудри нежно гладил,
С котом возможно даже ладил.
Ты бы ждала объятий жарких,
От нежных рук эмоций ярких.
Чтоб поцелуи губы грели,
И соловьи в душе бы пели.
Бывает, сниться он во сне,
Как принц на резвом скакуне,
Который в замок твой приходит,
И за собой тебя увозит.
Ты для него - его маркиза,
Ради которой он с карниза,
Готов взлетать, паря орлом,
Кружась над горным над хребтом.
И сниться он не в первый раз,
Картина сна тревожит глаз.
Тебя там любят, ценят, холят,
В мечту красивую уводят...
От сна проснувшись ты печальна,
Ведь все по прежнему банально,
Работа, дом, всё те ж заботы,
Вокруг полно дурной работы.
И ты, бывает, у окна
Считаешь грустно облака.
Так вот - печаль не надо мерять.
А нужно ждать и просто верить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902746
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 27.01.2021
Хтось буде гріти пузо на піску,
А хтось у гори прокладатиме маршрути.
Хтось порибалить, пошашличить у ліску,
Ну, а комусь і агрономом треба бути.
Таким от чином ми проводим вільний час,
Коли потрібно від роботи відпочити,
Тікаємо від суєти, що поглинає нас,
Аби для себе гарне щось зробити.
Щоденний клопіт залишивши дома,
Ми мріємо про нові відчуття,
Кудись піти, аж поки не візьметься втома,
Щоб пережити невідомі почуття.
В дитинстві це було чарівне слово,
Родиною чекали всі його.
Хоча відпустка слово це не нове
Але яке ж бажане все ж було воно.
Ми у відпустки їздили з батьками,
У морі плавали і червоніли на піску,
Ловили живність в морі ми руками,
І пісні слухали про радість і тоску.
А зараз замахали всі проблеми,
Набридла однотипність у житті,
А от хотілося б забути всі дилеми,
І пережити все як було це тоді.
Так, хочеться на все забити і забути,
Зробити собі свято для душі,
Лишити телефона, не звонити,
Пожити Робінзоном в глушині.
Але не треба нити і жалітись
Ми завжди маємо рушати уперед,
На негаразди через пальці подивитись,
Піднявши голову іти лише вперед.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902745
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.01.2021
В Україні є рослина -
Червона калина.
Оберігом у родині
Була, та є нині.
Рясно ягоди звисають -
Гілки нахиляють,
А зелене, пишне листя,
Грони обіймають.
Цій рослині завжди шана,
В нашій Україні -
Символ Волі наш від пана
Був та буде нині.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902743
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.01.2021
Приходь живим, син України,
З боїв за цілісність країни.
Приходь з щитом, а на щиті,
Лежать хай вороги твої.
За тебе мати свічку ставить,
Її молитва Бога славить.
Та милість просить дарувати-
Життя тобі урятувати.
Вночі вона не може спати,
І зрозуміло, вона ж мати.
Яка тебе вночі гойдала,
На сон тобі пісні співала.
Для неї ти єдина втіха,
Її маля, її ти криха.
Ти наче промінь скрізь віконце,
Їй грієш душу немов сонце.
Її єдина ти дитина,
Для неї ти уся родина,
Немає в неї більш нікого,
Нікого рідного такого.
А мати плаче, молить Бога,
Бо вже за край її тривога,
Щоб Ангел крилами укутав,
І ворожнечі карти сплутав.
Живим вертайся, так потрібно,
Щоб мати була вже спокійна,
Тебе змогла би пригорнути,
Та мирним сном уже заснути.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902599
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.01.2021
Ти виглядаєш наче з книжки,
Веселий погляд, гарні ніжки.
По моді зачіска і сукня,
І голос твій неначе лютня.
В очах твоїх цікавий блиск,
Від нього хлопців мучить тиск.
А ще звабливі, гарні форми,
У мізках роблять їм реформи.
Твої червоні, ніжні губки,
І чорні брови, й білі зубки,
Душі покою не дають,
Немов стріла у серце б'ють.
Таємно мрію десь зустрітись,
В твоїх обіймах опинитись.
Щоб ніжно й довго цілувати,
Всього себе тобі віддати.
Яка це була б гарна річ,
З тобою бути цілу ніч.
Шалено до рання кохати,
Та насолоду дарувати.
А потім з втомою заснути,
Тебе до себе пригорнути.
І в цьому втомленому сні,
Ми знову будемо одні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902598
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.01.2021
Барвинок могилку собою встеляє,
Зеленою ковдрою дім твій вкриває.
І сниться тобі вічний сон про матусю,
Яка за роки уже стала бабуся.
У неї, крім тебе, є ще дві дитини,
Вона має доньку і старшого сина.
Ті мають дітей, що вже ходять до школи,
У них як у всіх у житті є проколи.
Ти спиш і тебе вже ніщо не турбує,
Душа лиш твоя по матусі сумує.
Ти можеш на неї із неба дивитись,
Але вже ніяк до щоки притулитись.
А зараз ти янгол, у небі літаєш.
Можливо комусь охоронцем ти станеш.
Про тебе хтось буде у Бога просити,
Твою допомогу у нього молити.
Ти будь милосердна, надай допомогу,
Згадай про свою коротеньку дорогу.
Нехай тебе тільки добром поминають,
Про янгола свого нехай пам'ятають.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902582
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.01.2021
Було це давним-придавно,
В добру ту годину,
Коли били козаки,
Кляту ворожину.
Був у батька син Микола -
Хитрючий хлопчина.
Полюбляв валяти дурня,
Була би причина.
Було, баче крізь вікно,
Дядька Міши шапку,
Що шукає де хильнути
Горіляки капку.
Він до нього вибігає
Чарку наливає,
І повільно, показово,
Смачно випиває.
Дядько той ковтає слину,
Ледве не вмирає.
Що Микола пьє лиш воду,
Звісно що не знає.
Він Миколу мов святого
Випити благає,
А коли хильнув водички,
Матом обкладає.
А Микола наш регоче,
Затиска живота,
Бо у дядька з того горя
Почалась ікота.
Отож ріс собі Микола,
Жартував частенько,
А дівчата про хлопчину,
Мріяли тихенько.
І коли підріс Микола,
Став вже парубчина.
Його батько в Січ відправив,
Заробляти чина.
Він поїхав, служив людям,
Дні собі минали,
А його у рідній хаті
Поки не чекали.
Якось часом, вже без нього,
Батьки зимували.
У холодні дні і ночі,
Тепло з пічки мали.
Та отож, одного ранку,
Дрова в них скінчились.
Батько вирушив до лісу,
Хоч і не хотілось.
Нарубав він дров добряче,
А навколо нічка,
Рушив він з конем додому,
Бо в думках лиш пічка.
Крок за кроком він рушає,
Ніби ліс лишає,
Але вийти не виходить,
Біс шляхи плутає.
Находився він по колу,
Матюків наклався.
Але з лісу на дорогу,
Так і не добрався.
Зрозумів він, що без чорта
Це не обійшлося,
І для цього лиходія
Пару слів знайшлося.
Плюнув він і каже чорту:
"Чуєш, но, тварюка!
Я віддячу, так і буде,
Пропусти, падлюка!"
Чорт на це йому з'явився,
П'ятаком хитає.
І до дядька, що блукає,
Таке промовляє:
"Я відпущу, а ти друже
Хрестом обіцяєш,
Віддаси мені щось з дому,
Те про що не знаєш?"
Той помислив, покумекав,
Перебрав що знає,
Плюнув в сніг, немов у рило,
Вибору не має.
"Ну падлюка, хай так буде,
Сил уже не маю.
Так віддам тобі, що дома
Є, про що не знаю."
В той же час все стало ясно,
Де була дорога,
І швиденько кінь потрапив,
Прямо до порога.
Змерзлий батько входить в хату,
Сина зустрічає,
Зрозумівши, що він вкоїв,
Руки опускає.
Син сьогодні прямо з Січі,
Козаком вернувся,
Де йому за гарну службу,
Отпуск підвернувся.
"Тату, рідний, що з тобою?"
Син його питає,
Батько дивиться на нього,
Очі витирає.
Розповів він те, що було,
Мати сльози ляє,
А козаче, взявши люльку,
Твердо промовляє:
"Не сумуйте мої рідні,
Хіба відбувалось,
Щоб козаки, наче миші,
Від чортів ховались?"
Він позвав у голос чорта,
Той у мить з'явився,
На Миколу так лукаво,
Хитро подивився.
"Ти підеш до мене в рабство,-
Промовляв чортяка,-
Вік будеш мені служити,-
Батькові подяка."
"Добре, нечисть, так і буде,
Я буду служити,
Поки ти мене, тварюка,
Мрієш придушити.
Тільки ми давай з тобою,
Договір складемо,
Щоб не було в нас нюансів,
Не було проблеми.
Ти клянешся, що відпустиш,
Мене на свободу,
Якщо я тебе примушу,
На це дати згоду?
Ще до цього ти повинен
Заплатити гроші,
Або золото й каміння,
В цю велику ношу."
Чорт зайшовся і регоче,
По хаті кружляє,
"Я віддам тобі що хочеш,"-
Плача промовляє.
"Я віддам, але такого
Не було на світі,
Щоб від мене, ще й з грошима?
Це ж чортям жахіття."
Все скінчилось, вони зникли,
Ніби їх не було,
А по хаті наче вітром,
Тишею подуло.
Мати знов заголосила,
Батько теж ридає,
А козаче разом з чортом,
В пекло потрапляє.
От прийшли вони до хати,
Чортенят, що гною,
А чортиха біля пічки,
Разом з коцюбою.
Наш Микола оком кинув:
Гарна молодичка,
Та якби не було рила,
Славне було б личко.
Ще струнка, ще гарні форми,
Ще без целюліту,
І прозвав її про себе
"Бісова Лоліта".
Чортенят лічить не думав,
Їх було до біса,
А зубаті і скажені,
Як кума Ларіса.
Повернувся чорт до нього,
Наказав як дядько:
"Гарно бав моїх рідненьких,
Щоб все було гладко."
Полетів собі чортяка,
На справи погані,
А з Миколи посміявся,
Як з нової няні.
Через тиждень прилітає,
Він до свого дому,
Чортенят своїх рідненьких
Він не бачить в ньому.
Але раптом у садочку,
Баче дивні речі.
Що його бісовські діти
З чубами по плечі.
Ходять строєм, та під бубен
Гопака танцюють,
А сусідських чортеняток
Палками лупцюють.
До Миколи - отамана
Із поклоном ходять,
А чужих чортів із дітьми
У полон уводять.
Закипіло все в чортяки,
Місця не знаходить,
А Микола люльку палить,
В димі пальцем водить.
"Що, вражина, я додому
Можу вже збиратись?"
А чортові із грошима
Шкода розлучатись.
"Ні,- питає - ти від чого
Так вже поспішаєш?
Яка зла моя дружина
Мабуть ще не знаєш?
Так що будеш відтепер ти
Під її контролем,
Будеш знати козарлюга,
Як це жити з болем.
Пообідав чорт від пуза,
Погукав дружину.
Взявши під руку, посунув
Вимнути перину.
Після цього він щасливий,
Взявся за польоти,
Аби знову добрим людям
Вкоїти гидоти.
Але тільки він із пекла, -
Роги засвербіли
У основи, там де вуха
Сильно заболіли.
Через тиждень знов додому.
Чухає він рога,
Та з підозрою у серці
Йде він до порога.
І не може взнати хати,
Біла, аж палає,
А дружина його з дрином
Злобно зустрічає.
Одяглася вона гарно,
На косах хустинка,
Вся струнка, така тоненька,
Наче хворостинка.
Дрин в руках її літає,
Немов та пір'їна,
А чортяка після того
Місяць не гнув спину.
"Ти дурний, незграбний бовдур,
- йому говорила,
Як тебе цей час не було,
Козака любила."
В хаті в неї скрізь порядок,
Все навколо чисто,
І на шиї в його жінки
Майорить намисто.
А на столі в мисці борщик,
З хлібом море сала,
І горілки добру чарку
Миколі подала.
А у новій вишиванці
Наш козак дрімає,
Чортеня навколо нього
Мухи відганяє.
Бідний чорт завив від злоби,
Козака гукає,
Та скоріш поперед себе
Гроші виставляє.
Посміявся вже із нього
Наш козак від серця,
Та ще чорту на останок
Дав добряче перцю,
Щоб забув уже назавжди
Клятий той вражина,
Що була колись дорога
До нас, в Україну.
Він веселий та багатий
До батьків вернувся,
Дуже щиро і з любов'ю
До них пригорнувся.
Чортенята ж всі юрбою,
Пекло залишивши,
Через тиждень були в Січі,
Голови схиливши.
Там служили вони людям,
Було трохи дивно,
Але все робили добре,
Навіть креативно.
Ви ж цю казку пам'ятайте,
Бо казав мій дід:
"Буде жити вічно
Наш козацький рід!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902564
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.01.2021
У бабусі є дідусь,
У матусі є татусь,
А у донечки Оленки
Тільки ляльки є голенькі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902547
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.01.2021
Сніг лягає наче пухом
Ніжно-білим навкруги,
І немов біленькі мухи
Розлітались хто-куди.
Сніг кружляє - мов танцює,
І вкрива собою все,
Цуценя він цим хвилює,
Бо на носі розтає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902546
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.01.2021
Багато робим помилок і найдорожчих ображаєм,
На них буває кричимо, і часто злобу виливаєм.
Ми забуваєм, що вони - це найцінніше, що ми маєм,
А скільки в світі жити нам, нажаль, такого ми не знаєм.
Ми не цінуємо той час, що Богом даний бути разом,
Життя минає, і дурня, його втрачати на образи.
Пробач його, її, чи їх, якщо звичайно це можливо.
Скажи щось добре, обійми, і станьте трішечки щасливі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902545
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.01.2021
Як в давніх казках люди кажуть:
В однім селі жив чоловік,
Був добрий, щирий, працьовитий,
А років було майже вік.
Прожив життя доволі тихо,
Постійно дядько працював,
Все заробляв своїм умінням,
Та ласку Божу він знавав.
Дружина рік назад померла,
Спокійно, мирно відійшла.
Відпрацювалася сердешна,
І спокій вже собі знайшла.
Коли прийшла його година,
Зібрав дітей навколо він,
Яких було у нього десять,
І він у них лише один.
Вони схилилися над батьком,
Похнюпивши свої носи,
А на очах стояли сльози,
Як краплі чистої роси.
А він підвівшись їм промовив:
"Життя прожив я не дарма,
Все добре, дітки, не сумуйте,
Нічого вічного нема.
Візьміть но, хлопці, віник в руки,
Що там в коморі, у кутку
Несіть сюди його хутчише,
Зробіть но, послугу таку.
Ви хлопці сильні і потужні,
Зламати спробуйте його,
І покажіть хто з вас найкращій,
Подужав віника того."
Почали хлопці віник гнути,
Але зламати не вдалось,
Бо віник гнувся, вивертався,
І найсильніших не знайшлось.
"Що, дітки мої, не виходить?-
Сказав з сарказмом їм старий,-
"Та віник цей зламати може
Хлопчина, навіть, ще малий."
І взявши віника у руки,
Його швиденько розв'язав,
А потім всі гілки із нього
Спокійно й легко поламав.
"Отож, сини, моя наука:
Коли разом, то сила ви,
Тому тримайтеся у купі,
І Боже вас благослови."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902531
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.01.2021
Колись така подія стала:
Заміжня жінка загуляла-
Привела в хату як обранця,
Свого чергового коханця.
Там роздяглися і почали:
Гойдались, терлися, стогнали,
Лягали в ліжко і вставали,
Швидкого темпу задавали.
А в шафі син її ховався,
Що ті робили, роздивлявся...
Але, почувся в двері стук, -
І мачо випустив все з рук.
Його у шафу заховавши
(Про сина, звісно, що не знавши),
Побігла двері відчинити,
Та чоловіка в дім впустити.
Хлопчина ж в шафі вже шепоче:
"Тут дуже темно, наче вночі...
Я, м'яч, до-речі, продаю,
За баксів 300 віддаю.
А чи не хочете забрати?
Бо треба ж гроші заробляти."
Коханець трохи не зомлів,
Та вчасно рота затулив.-
"Малий, ти що? Побійся Бога,
Тут серце в п'ятках, страх, тривога,
Навіщо зараз мені м'яч?
Без нього гидко, ну хоч плач.
Не треба м'яч - залиш собі,
Ще знадобиться він тобі."
Сказавши це - ледь не стрибає,
Бо ще в щілину поглядає.
А там на ліжку закипіло,
Хазяїн взявся вже за діло.
Крутив дружину так і сяк,
А потім ліг і весь обм'як.
Він був кремезним чоловіком,
Ще не старий - середній віком.
Мав величезні кулаки,
І роздавав всім тумаки.
Дружина охала, стогнала,
На шафу нишком поглядала,
А потім, стрибнувши додолу,
Гукнула в кухню йти, до столу.
Тим часом хлопець знов шепоче,
М'яча продати все ще хоче.
Коханцю тихо він говорить,
І перед носом пальцем водить:
"От бачте, дядько, то мій тато.
Йому, мабуть, не треба знати,
Що ви з матусею робили?
І чому ви ось тут засіли?
Мені здається, м'яч вам треба,
У ньому просто є потреба.
Якщо не купити м'яча,
Перетворюся в стукача."
Зубами скрипнув полонений,-
Малий той дійсно був шалений.
Робити нічого, прийшлося...
Шуршати грішми довелося.
Дружина в кухні щебетала,
Дорогу хитро прокладала.
Щоб той коханець нишком втік,
І чоловік їх не засік.
Усе тоді скінчилось вдало,
Але ж їм цього було мало,
Бо знову, через певний час,
Їм погрішити випав шанс.
І знов прийшли до її хати,
Почалось те, що й не сказати.
Таке робили: і страшне,
Жорстке, шалене, та дурне.
Та все пішло, як того разу:
"Ой, стукіт в двері! Ой, зараза!
Давай у шафу! Та хутчіш!
І там сиди, немов ти миш!"
Сама ж халата одягнула,
І до дверей вона шмигнула.
А далі все як і раніше, -
Спочатку стони, далі тиша.
Коханцю в шафі хтось шепоче:
"Тут дуже темно, наче вночі...
Кросівки хочу я продати,
Десь за 700 щоб вам віддати."
Нещасний вже не торгувався:
З грошима гордо розпрощався,
Забрав кросівки, ледь дихнув,
На двір швиденько прошмигнув.
Десь тижня два уже проходить,
А батько сину так говорить:
"Ходімо, синку, в м'яч пограти,
Бери кросівки - йди взувати."
Малий на це йому говорить
І погляд в сторону відводить:
"Продав м'яча, продав кросівки,
Відправив в люди. Взяв готівку."
"І скільки ти наторгував?-
Зі сміхом батько запитав.-
Ти хоч вернув що я сплатив?
Чи може трохи накрутив?"
"Я тисячу наторгував,
І суму цю я в баксах взяв.
А гроші тут, з собою є."-
Сказавши це, їх дістає.
А батько кліпає очима,
Наморщив лоба, звів плечима.
Почухав шию, гроші взяв,
І сину ось таке сказав:
"Ті речі стільки не коштують,
І гроші ці мене турбують.
Не чесно, мабуть, їх дістав,
І гріх на душу, синку, взяв.
Підеш у церкву сповідатись,
Та Богу в гріхові зізнатись.
Очистиш душу, станеш чистим
Та не підкупним для нечистих."
Сказавши це, забрав він гроші,
Бо це тяжка дитині ноша.
Малий аж зуби заціпив,
Але не слухатись не смів.
До церкви в той же день пішов,
В кімнату сповіді зайшов.
Було в ній темно і велично,
Хтось шарудів там таємничо.
Пацан здивовано шепоче:
"Тут дуже темно, наче вночі..."
На це зненацька, з темноти:
"О, ні! Малий, це знову ти?"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902527
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.01.2021
Вона ночей над ним не спала,
Як був малям, його гойдала.
Коли хворів - вона хворіла,
За нього Господа молила.
В садочок разом відходила,
Вона з ним школу закінчила.
А далі як у всіх турботи:
Студенство, армія, робота.
Кохана дівчина і шлюб,
Дитина, памперс, перший зуб.
Робота, дім, і ще робота,
Почав свій бізнес - знов забота.
До неї рідко він з'являвся,
І як ся має не питався.
Забіг, заїхав, подзвонив,
І шлях на тиждень загубив...
Вона чекала, сумувала,
Дзвонила, слухала, мовчала.
Його в уяві колисала,
До себе ніби пригортала.
Минали роки, він старішав,
Та шкода тільки - не мудрішав,
Грошей йому вже вистачало,
В житті ніщо не турбувало.
Мав гарний бізнес, дім, онуків,
І не робив він зайвих рухів.
Тому в будинок пристарілих
Її завіз з очей зчерствілих.
Вона ж, як завжди, все чекала,
В вікно дивилась, сумувала.
Надію мала, що прийде,
Та все ж до себе забере.
Одного дня до нього дзвонять,
"Їй дуже зле" - йому говорять.
Тоді він вирушив до неї,
До мами рідної своєї.
А та лежала тихо в ліжку,
В руках тримала Божу Книжку.
Його побачила, зраділа:
"Не даром Бога я молила!
Як ти живеш? Як жінка й діти?
Господь дав мить ще порадіти.
Здоров'я як? Хоч не хворієш?
Про що ти, синку, зараз мрієш?"
Усе питала і питала,
Тому, що добре вона знала,
Що це останній час життя,
А потім крок у небуття.
Вона під ковдрою лежала,
За руку сина все тримала.
На ній була затерта хустка,
Брудний халат, місцями згустки.
Халат весь в латках, ковдра теж,
Старе таке, що не збагнеш.
Вона ж сама така маленька,
Бліда, вся в зморшках, і худенька.
Його за руку все тримала,
Та все питала і питала,
А поряд він сидів і слухав,
І як в дитинстві тихо хнюпав.
Коли вона уже спинилась,
Мабуть, старенька, притомилась,
Він запитав її крізь сльози,
Які тримати був не взмозі:
"Щось зможу зараз я зробити
Аби Ви, мамо, могли жити?"
"Так, синку, думаю, що зможеш.
Кондиціонер сюди ти зробиш?
А холодильник і вікно?
А телевізор для кіно?"
До слів її він дослухався,
Кивав, і тихо дивувався:
"Навіщо все це зараз Вам?
Я б показав Вас лікарям..."
На це вона йому сказала:
"Таку я відповідь чекала!
Але вони не допоможуть,
І врятувати вже не зможуть.
А всі ті речі ти купи,-
Обов'язково встанови.
Бо літом тут нестримно жарко,
Коли на небі ані хмарки.
А взимку холодно з вікна,
Аж промерзає вся стіна.
І холодильник тут потрібний,
Псується їжа, смак огидний,
Бували дні, голодувала -
Харчі в теплі всі пропадали.
І телевізор був би в радість,
Хоч сам по-собі він - це «гадость».
Але з ним було б веселіше,
Бо він розбавив би цю тишу.
Я все це, синку, відтерпіла,
Нудьгу і голод, холод в тілі.
Купи й змонтуй - буде для тебе,
Як будеш дітям вже не треба.
Бо привезуть тебе сюди,
І ти пожнеш свої плоди.
Будеш з комфортом помирати,
Як справи в них, не будеш знати..."
Сказавши це, вона померла,
З блаженним виглядом завмерла.
А він ще довго так сидів,
Очей з обличчя не зводив.
Він гладив їй холодні руки,
Благав сказати щось, хоч звуки,
Але вона вже відійшла,
І спокій вічний свій знайшла...
Тож пам'ятаймо про батьків,
Про молодих і стариків.
Не забуваймо їх роботи,
Безсонні ночі та турботи.
Подяка їм що ми живемо,
Вчимось, працюємо, ростемо.
Нехай живуть для нас на радість,
Завжди здорові, всім на заздрість.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902526
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.01.2021
Спи малятко, засинай,
Негаразди забувай,
Хай присниться добра казка,
Де кохання, спокій, ласка.
Оченята закривай,
Спи, комашка, засинай.
Завтра новий день прийде,
Нових вражень принесе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902523
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.01.2021
День проходит за днем, -
Суета-суетою.
Хочешь встряски порой,
А порою покоя.
Если вырвешься с другом,
(Подругой; друзьями) -
Погудеть, оторваться,
Подвигать телами,
И пойдешь в ресторан,
На дискач, иль на квесты, -
Отдыхай, веселись
И не сдерживай жесты.
Пусть эмоции шкалят,
Глаза пусть горят,
"Развлекайся по полной!" -
Тебе говорят.
А когда ты на утро
Проснешся в похмелье,
Вспоминая движняк
И "проклятое зелье", -
Улыбнись, похмелись,
И не парься ты сильно,
Жив? Здоров? Все окей? -
Значит жизнь позитивна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902520
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.01.2021
Ще дід мій знав, як це було,
В однім краю, давним давно,
У королівстві принц родився,
Який в сирітстві залишився.
Хлопчина ріс усім на радість,
Сусідів брала тиха заздрість.
Вивчав науки, світ та звуки.
Мав "золоті" від Бога руки.
І, ось, прийшов час одружитись,
Собі принцесу придивитись.
Об'їхав він усіх навколо,
Та залишився поки соло.
Лише одну собі вподобав,
До неї майже місяць топав.
Їй говорив приємні речі
Та поглядав на гарні плечі.
Він пташку дивну їй підносив,
Троянд живих букети зносив.
Вірші читав їй поетично,
Пісні співав прості, ліричні.
Її ж усе не до вподоби,
Вона хотіла ще свободи.
Гуляти парком, садом, лісом,
На пляжі грітися за мисом.
Йому ж сказала: "Милий друже,
Ти гарний, милий, навіть дуже,
Але не буду я з тобою
Десь в глушині, немов рабою.
У мене є дива науки,
Що видають приємні звуки.
А що у тебе я побачу?
Лише як кози в полі скачуть?
Мені ти, друже, не підходиш,
Тоску на мене ти наводиш.
Тобі не буду королева,
І ти не вмовиш, я сталева."
Та наш герой, не вішав носа,
Пішов на ринок, купив проса.
Його в селян змінив на одяг,
Рвання таке - суцільний протяг.
В рванні такому, як з болота,
Постукав він в її ворота.
Слуга відкрив, спитав: "Що треба?"
"Я свинопас. Чи є потреба?"
До короля слуга метнувся,
Та з позитивом повернувся.
Сказав, що є така потреба,
Свиней пасти комусь-то треба.
Завів його на двір де хряки,
Там сморід був такий, що мраки.
Провів лікбез йому швиденько,
Та здимів звідти геть хутенько.
Наш принц, щоб часу не втрачати,
Свиней спустив, і - в дудку грати.
А дудка та немов співала,
Звучанням в душу западала.
Її почула та принцеса,
І в слуг питає: "Що за п'єса?
А звідки звук сюди лунає?
Так мило, ніби хто співає!
Дізнайтесь швидко, що то є
Можливо хтось це продає.
Купуйте швидко, дуже хочу
Буде фурор, я це пророчу."
Прийшли до парубка ті слуги,
Від штину вгнулися, як дуги.
Слова принцеси передали,
А від ціни зареготали.
Пастух свиней казав серьйозно,
А виглядало одіозно.
Хотів аби принцеса взяла,
А поцілунки дарувала.
Ціну принцесі передали,
Добра від цього не чекали.
Вона кричала, матюкала,
А дудки так і не дістала.
І от не спавши зо дві ночі,
Бо в мріях дудка - нема мочі,
Вона здалася. І швиденько,
Поцілувалась з ним легенько.
Минув десь з тиждень, може більше,
А принц зробив ще цікавіше.
Він солов'я зробив у клітці,
Який співав, сидів на квітці.
Той спів лунав неначе в казці,
Хто слухав, був немов в пастці.
Цей спів приваблював нестримно,
І всі схилялися покірно.
Принцеса також піддалася,
Та знов до торгу подалася.
І було все таким, як тоді
Плюс, поцілунки на природі.
Але страшна відбулась річ,
Бо налетів неначе сич -
Король, що поряд свинку гладив,
Та ледь від злоби не нагадив.
Він бачив, що вони смоктались,
Хвилин десь з п'ять не відривались.
І весь цей час він був беззвучний,
І ледь не впав, а дядько тучний.
Який зайнявся ґвалт і безлад,
Принцеса б краще в землю щезла.
Хоча любив її старенький,
Та не простив той гріх маленький.
Ганьба була на всю країну,
На всю шановану родину.
І вигнав їх король за браму.
Усі дивились на ту драму...
Принцеса плакала, просилась,
Та до старого не добилась.
Закрилась брама. Вдвох лишились.
Зустрілись очі. Придивились.
Дістав з мішка він чистий одяг.
Пустився дощ. Навколо протяг.
Водою змив лице від бруду.
Рвання він скинув цілу груду.
Помився якось, одягнувся.
На дівку глянув, посміхнувся.
Сказав її він: "Що, красуня?
Зі свинопасом ти ласуня?
Гуляй собі і будь-здорова,
Бо це наука показова.
Щоб не здіймала зірок з неба,
А розуміла те, що треба.
Раз принц для тебе не потрібен,
А свинопас тобі подібен,
Шукай його і будь щаслива,
А я пішов. На дворі злива."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902519
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.01.2021
Він схуд, змарнів, запали очі,
Себе гризе він вдень і вночі.
Собі він місця не знайде,
Покою думка не дає.
Про те, чому воно так стало,
Невже дівчат не вистачало?
Невже кохана відмовляла,
Себе кохати не давала?
Чому зійшовся шлях із тою,
Змією, курвою такою?
Чому їх доля там звела,
До прірви зараз підвела?
Чому в свої сімнадцять років,
Коли зробив так мало кроків,
Він мусить з болем помирати,
І мати з братом залишати?
А мати виплакала очі,
Бо плаче вдень, бо плаче вночі,
Немає чим допомогти,
На цьому світі зберегти.
Усе що мала вже продала,
Хатину навіть вже заклала,
Готова душу вже продати-
Купця немає щоб забрати.
А брат у Польщі заробляє,
Усе на ліки відправляє,
Аби малого врятувати,
Та шанс пожити йому дати.
Працює там, а сам клянеться,
Що, як додому повернеться,
Він ту сволоту розшукає,
Що з нею зробить - добре знає.
Вона ж чудово розуміла,
Як з братом ліжко розділила,
Що пацана вона згубила,
Свідомо СНІДом заразила.
І зараз він, в собі закрився,
Життєвий план його «накрився».
Кохана дівчина пішла,
І вже, мабуть, когось знайшла.
Всі плани зникли на майбутнє,
Забулось все, що незабутнє.
Він плакав, вив, стогнав, мовчав,
Та час свій відлік вже почав.
Просив він Бога, кляв, молив,
Згадав багато різних слів.
Шукав надію і втрачав,
Усе що можна залучав.
І ось коли зовсім пав духом,
І не хотів повести й вухом.
В палату, де він помирав,
Один старенький завітав.
Прийшов провідати дружину,
Бо та - уся його родина.
Життя він з нею все прожив,
Лише її одну любив.
А сталось так, що місяць тому,
Почались в неї часті втоми,
Її здоров'я похитнулось,-
Вони й до лікаря звернулись.
В лікарню той її поклав,
Курс лікування прописав,
Але старенькій було гірше,
Її хотілось тільки тиші.
Діагноз був її безжальний,
Та для нещасної фатальний,
Бо рік тому в одній лікарні,
Занесла СНІД сестра бездарна...
Так ось, в цей день прийшов до неї,
Нажаль, покійної своєї...
Її в палаті не знайшов,
Шукати лікаря пішов.
Той повідомив про біду,
Про вічний сон та про журбу,
Сказав, що тяжко помирала,
Спалити тіло наказала.
Та попіл щоб з гори струсити,
За вітром в мандри відпустити.
А чоловікові - ще жити,
Її за все, за все простити...
Ось так, нещасний похилився,
В очах туман якись з'явився,
Зігнувся весь, і десь побрів,
Та в ту палату він забрів.
Він біля хлопця поряд всівся,
Не стримався, слізьми залився,
Не міг триматись більше він,
Бо зрозумів, що він - один.
Хлопак здивовано підвівся,
Та поряд з дядьком тим він всівся.
Той розповів про своє горе,
Останню волю, попіл, гору.
А хлопець слухав, придивлявся,
Та потім дідові зізнався,
Що жити теж лишилось трохи,
Життя лишились якісь крохи.
Почав старого він вмовляти,
Його з собою в гори взяти,
Аби в останнє подивитись,
Як сонце має народитись.
І з тим залишитись вмирати,
Щоб шлях останній свій почати,
Аби не мучити близьких,
В цю мить настільки дорогих.
Старий з сльозами: "Добре, йдемо,
Життя своє там поминемо,
Бо я вже жити сам не буду,
З тобою там я вік добуду".
І через день вони зібрались,
В останню подорож подались.
Для рідних хлопець лист залишив,
Писав що любить, та час вийшов.
Просив пробачення за горе,
Яке принесла рідним доля.
Благав його не забувати,
За ним не довго сумувати.
Старий в своєму заповіті,
Лишив, що мав на цьому світі,-
Хлопчини рідним. Аби мали,
Щоб хоч у чомусь радість знали.
А як всі справи закінчили,
Із рюкзаками за пличима,
Вони подалися до гір,
Де безтілесний чекав звір.
Яким же чином добирались?
То не важливо, - гір дістались.
Зціпивши зуби, гору взяли,
Та на вершині ніч застала.
Всю ніч вони проговорили,
З світанком попіл розтрусили,
Один одного обійняли, -
Останній раз - обоє знали.
Хлопчина сів, на руки глянув,-
Як за хворобу він зав'янув!...
Згадав життя, згадав матусю,
Дасть Бог, буде вона бабуся.
Згадав і брата, мрії разом,
Його кумедні перекази.
Подяку мовчки всім сказав,
І час його уже настав...
В його згасаючих очах,
Була свобода, а не страх.
Повіки тихо опустились,
Душа від тіла відділилась...
А сонце вище підіймалось,
Земля від ночі прокидалась.
Могутні гори мов зростали,
Своєю величчю вражали.
Немов скелясті чародії,
Ось-ось дадуть іще надію...
Яка ж пред ним була краса,
Душа ж летіла в небеса...
Відкрились очі, піт холодний,
Живіт турбує, мов голодний,
Дихання сильне, серце скаче,
А хлопець той у ліжку плаче.
Йому всього дванадцять років,
Жахи наснились в сні глибокім.
Прийшов до тями, озирнувся,
Та в ковдру знову загорнувся.
З кімнати поряд храп був чутний,-
Це тата «пісня незабутня».
Мабуть той храп в столиці чути,-
Потужний звук, що не заснути.
А поряд мирно брат сопів,
Та час від часу щось бубнів.
На кухні мама у цей ранок,
Вже готувала їм сніданок...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902459
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.01.2021
Друже мій, запам’ятай-
Людям ти допомагай,
Байку цю ти прочитаєш,
Далі що робити взнаєш...
Якось мишу лев зловив,
Та не з’їв, а відпустив,
Бо вона його просила,
Плакала і голосила.
Обіцяла, при нагоді,
Стати левові в пригоді.
Лев звичайно посміявся,
Але випустив, піддався.
Якось, через певний час,
Миші випав такий шанс.
Лев у сітку замотався,
Та уже з життям прощався.
Але мишка тут з’явилась,
В мотузки вона вчепилась,
Гризти сітку вона стала,
Та по трохи льва звільняла.
Все минуло. Лев на волі,
Бо змінила миша долю.
А життя - це бумеранг,
Не зважа на вік і ранг.
Пам’ятай, хоч ти і сильний,
До проблем ти також схильний,
Врятувати ж слабший зможе,
Навіть миша допоможе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902455
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.01.2021