Новікова Любов Андріївна

Сторінки (1/14):  « 1»

МОЯ РУНОВЩИНА

Моя  Руновщина  –  
Червона  калина,
Хатинки  біленькі,
Садочки  рівненькі.

Це  раннії  роси
І  чорнії  брови,
Багаті  покоси  
І  трави  шовкові.

Рушник  вишиваний
І  хліб  на  столі,
Матуся  рідненька
І  дітки  малі.

Це  мамина  ніжність,
І  батьківське  слово,
Це  відданість,  мужність,  
І  щира  розмова.

Не  кидай  нас,  БОЖЕ,
За  все  нас  прости,
Щоб  ми  мали  змогу
Спасіння  знайти.


адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902466
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.01.2021


ДАРУНОК

Таку  землю  прекрасну
Нам  Господь  подарив.
І  красою,  й  барвінком,
І  житами  укрив

З  журавлями  у  небі,
З  соловейком  в  гаю,  
І  червону  калину,
І  стежину  мою.

Як  пройти  цю  стежину,
Що  зоветься  ЖИТТЯ,
Щоб  за  тяжкі  гріхи
Не  піти  в  забуття?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902465
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.01.2021


Батьківська груша

Всі  ми,  мабуть,  хоч  і  не  часто,  та  згадуємо  роки  свого  дитинства.  У  когось  дитинство  було  нелегке,  а  в  когось  -  світле  і  хороше  в  залежності  від  обставин.
 Я  народилась  і  виросла  в  селі.  Село  любить  рано  вставати,  разом  із  сонцем,  особливо  коли  розпочинаються  роботи  в  полі.  І  коли  мені  було  років  шість,  я  прокидалась  разом  з  мамою.  Ми  жили  біля  річки  і  мій  обов’язок  був  -  гнати  гусей  на  воду.  По  луках  стелився  туман,  роса  мила  голі  ніжки.  А  над  річкою  сходило  велике  червоне  сонце.  В  очереті  співала  якась  пташка,  тільки  жаб  ще  не  було  чути  -  мабуть  ще  спали.  Кожен  день  бачила  це  і  кожен  день  я  всьому  цьому  посміхалась,  радісно  було,  і  красиво.
А  одного  недільного  ранку  до  нас  приїхав  мамин  брат.  Дядько  весь  вік  пропрацював  біля  коней,  і  коли  він  приїздив  до  нас,  я  любила  з  ним  кататись,  коні  в  нього  були  завжди  гарні  і  слухали  його.  Цього  разу  ми  поїхали  до  села  Ряськи,  де  колись  народилась  і  жила  моя  мама.  По  дорозі  мама  з  дядьком  щось  згадували,  та  мені  нецікаво  було  їх  слухати  -  був  другий  інтерес.  Я  стежила  за  невеликими  хмаринками,  які  потім  перетворювались  у  казкових  героїв.  Коні  повільно  їхали  степом,  і  я  бачила,  як  через  дорогу  перебігла  мишка,  як  зайчик  сполохано  пострибав  у  лісосмугу.
А  коли  ми  під  лісом  на  галявині  зупинились  перепочити,  я  від  радості  не  знала  що  робити.  Трава  була  вища  за  мене,  а  в  траві  було  стільки  квітів!  Співали  пташки,  зозуля  кувала.  І  ти,  матусю.  тоді  зробила  мені  дуже  гарний  віночок  із  квітів,  він  був  навіть  важкий  для  моєї  голівки,  бо  ти  хотіла  всі  квіти  вплести  своїй  донечці.  Ти,  матусю,  наділа  той  найкращий  вінок  і  сказала:  «Ти  в  мене  донечко,  як  лісова  царівна!».
Та  ось  ми  приїхали.  Мама  бере  мене  за  руку  і  ми  заходимо  на  подвір’я.  Гарна  нова  хата,  коло  хати  -  жоржини,  мальви.  Дивлюсь  на  маму,  а  в  очах  в  неї  сльози,  і  вона  йде  далі  до  великої  старої  груші.  Обняла  стовбур  і  гірко  заплакала.
Добре  пам’ятаю,  як  я  тоді  здивувалась  і  розгубилась,  що  вона  плаче  над  деревом,  адже  нас  ніхто  не  скривдив.  Я  сіпала  маму  за  спідницю  і  допитувалась  чого  вона  плаче.  Мама  пильно  подивилась  на  мене  і  сказала:  «Немає  вже  донечко,  нашої  батьківської  хати,  а  цю  грушу  посадили  мої  мама  і  тато,  коли  я  народилась.  Вже  нікого  немає,  батьків  немає,  а  груша  ще  жива!».
Жива  груша.  Я  підняла  голівку  і  дивилась,  як  на  ній  тріпотіли  листочки,  шуміли  кроною,  мовби  щось  розповідали.  Крізь  листя  блищали  сонячні  промені.  Мама  була  поруч  зі  мною  -  така  ласкава,  добра,  найкрасивіша  у  світі!  Стільки  житиму,  буду  я.  мамо,  пам’ятати  руки  твої,  які  завжди  пахли  чимсь  особливим  –  полем,  хлібом,  травою.  Руки,  які  завжди  зігрівають  і  бережуть  нас  від  усього  лихого.
І  зараз,  коли  в  мене  вже  дорослі  діти,  мені  так  хочеться,  щоб  ти  вічно  жила,  мамо.  Адже  тепер  ми  збираємось  на  твоєму  подвір’ї  під  грушею,  яку  ви  з  татом  посадили,  коли  народилась  я.  І  найбільше  земне  щастя  –  коли  ми  всі  разом  живі  і  здорові  -  батьки  наші,  діти  наші.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902337
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 24.01.2021


Голод

   Велика  біда  косила  старих  і  малих.  Тяжко,  голодно,  холодно.  Йшов    1933  рік.  Я  тоді  був  невеличким  хлопчиком.
     Захворів  наш  тато,  який  ще  не  міг  ходити  і  нам  допомагати.  В  лікарню  його  ніхто  не  повіз  –  в  місто  було  їхати  далеко  і  нічим.  Він  лежав  в  окремій  кімнаті,  двері  мама  зачиняла  -  так  просив  тато.  Та  я  чув,  як  тато  стогнав,  мабуть  йому  було  дуже  боляче.
   Мама  вийшла  з  хати,  щоб  зібрати  якоїсь  трави  для  чаю.  А  мені  темніє  в  очах:  хочеться  їсти.  Я  давно  вже  з  хати  не  виходжу,  бо  велика  слабкість.  Хоч  би  крихту  де  взяти!
   І  я  прошу  їсти  у  Божої  Матері,  ікона  якої  стояла  у  нас  на  покуті.  Кажу:  «Матінко  Божа,  допоможи  -  мені  так  хочеться  їсти!».
 А  потім  у  мене  виникло  бажання  обняти  святу  ікону  і  притулити  її  до  себе.  І  коли  я  зняв  ікону,  із-за  ікони  випав  початок  кукурудзи.
   Коли  мама  повернулась  до  хати,  я  кукурудзу  вже  доїдав.  Мама  заплакала  і  сказала:  «Я  ж  з  цієї  кукурудзи  хотіла  зварити  таткові  кашу,  може  б  він  видужав!».
   Ні  вона,  ні  я  ще  не  знали,  що  Господь  в  цю  мить  забрав  до  Себе  нашого  татка  і  варити  кашу  йому  вже  не  треба.
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902335
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 24.01.2021


ЛЮБЛЮ ТЕБЕ, ЖИТТЯ!

Нехай  минають  роки,
Нехай  минають  дні  –  
За  кожен  подих  долі,
Так  радісно  мені!
Дитинство  пахне  мамою
І  теплим  молоком.
Ключами  журавлиними,
Що  плинуть  над  селом.
Куди  ж  ви  полетіли,
Журавлики  малі  –  
Немає  ж  ніде  кращої
Й  ріднішої  землі.
А  юність  пахне  квітами
Й  розквітли  почуття.
Весь  світ  би  обійняти  –  
Люблю  тебе,  життя!
А  зрілість,  коли  прийде,
Дає  наснаги  жить,
Щоб  діток  доглядать,
Щоб  всім  добро  творить.

А  прийде  старість-осінь,
То  мудрість  принесе  –  
Життя  як  цінувати,
А  рідних  –  над  усе!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902193
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.01.2021


ЗАКЛИК

Стогне  земля,  плаче  земля,
Боляче  їй,  бо  правди  нема.
Люди  піднялись  брат  проти  брата,
Ворогом  стала  батьківська  хата.
Де  ж  загубились  добро  і  любов,
Чому  сіється  зло  і  проливається  кров?
Патріоти  країни  –  чого  мовчите?
Невже  загубили  і  рідне,  й  святе?
Ворог  на  душі  людські  наступає
І  всім  нам  найкраще  життя  обіцяє.
Схаменися,  народе,  очі  відкрий,
Про  минуле  згадай,  про  край  наш  святий!
Побратаймося  друзі,  друзі  слов`яни,
Збережем  свою  землю  та  любов  поміж  нами.
І  треба  у  Бога  прощення  просити,
У  єдиного  Бога  –  далі  нам  жити!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902190
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.01.2021


ЧАС ВІДДАВАТИ

Яка  ж  ти  красива,  рідна  земля!
Озера  і  ріки,  степи  і  поля.
Вітають  привітно  волошки  у  житі,
Схиляються  важко  колосся  налиті.

Он  жайвір  у  небі  пісню  виводить,
З  далекого  обрію  сонечко  сходить.
О,  сонечко  ясне,  ти  втоми  не  знаєш,
Ти  всіх  і  повсюди  теплом  зігріваєш.

Травинку,  і  дерево,  і  ведмежатко,
Дорослих  людей,  і  маленьке  дитятко.
Скажи  мені,  друже  –  кого  ти  зігрів,
Чи  бідну  людину  хлібом  зустрів?

Бо  звикли  ми  всі  просити  і  брати  –  
Чи  знайдемо  ж  час,  щоб  віддавати?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902119
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.01.2021


РІДНИЙ КРАЙ

І  чистеє  небо,
І  сонце  ясне,  
Розкошнії  квіти
І  поле  рясне

І  ріки  глибокі,
І  чиста  вода,
І  мама  красива,
Й  така  молода!

Це  край  калиновий
Зозуль,  солов’я,
Це  степ  і  ліси  –  
Це    країна  моя

Пливи  ж  у  майбутнє
З  любов’ю,  добром,
З  душею  дитини
І  чистим  чолом!


адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902117
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.01.2021


СВІЧКА НАДІЇ

Моя  Україно  –  куди  ти  ідеш?
Невже  таким  шляхом  ти  щастя  знайдеш?
Ти  стільки  наруги  уже  потерпіла,
Що  чорнії  коси  давно  посивіли!

Татари  й  монголо  нагайками  били,
Та  люд  український  вони  не  зломили.
За  землю  і  правду  життя  віддавали,
Щоб  щастя  і  долю,  і  правду  ми  мали.

Листа  посилали  султану-паші  –  
Нехай  почитає  козацькі  вірші!
Про  все  це  забули  невдячні  нащадки,
Заморськії  Семи  диктують  порядки.

І  волю,  і  правду  ногами  стоптали,
Закони  приймаєм,  щоб  землю  забрали  –  
Так  де  ж  твоя  шабля,  сміливий  козаче?
Ти  встань,  подивися  –  Україна  плаче.

Ми  всі  на  колінах  –  що  ж  будем  робить?
Бо  дуже  душа  у  народу  болить.
Болить  за  країну,  яку  розікрали,
За  храми  святії,  що  зруйнували.

Содом  і  Гомора  всіх  нас  чекає,
Земля  під  ногами  давно  вже  палає.
Покайтеся  ж,  люди,  зверніться  до  Бога,
І  хай  відійдуть  біль  і  тривога.

Давайте  засвітим  свічку  надії,
Що  всі  ми  словяни,  що  ми  не  чужії.
Не  будем  тебе,  Україно,  ділить,
А  будем  трудитись,  любить  і  творить.

Найкраща  у  світі  –  моя  Україна,
Як  матір  рідненька,
Для  всіх  ти  –  єдина!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902025
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.01.2021


ДІТИ

Колиска,  малятко,  
Безсоннії  ночі,
І  первії  кроки,
Й  дитячії  очі.

Це  швидко  минає  –  
Діти  ростуть,
А  потім,  як  завжди,
Із  дому  ідуть.

Як  птахи  у  вирій
Вони  відлітають.
Засмучені  мами
Їх  проводжають.


Летіть,  наші  діти,
Себе  бережіть,
Що  ви  з  України  –  
Усім  розкажіть.

Скажіть,  що  ви  здавна
Козацького  роду,
Якому  ніколи  
Нема  переводу.

Багаті  душею,
І  тілом  міцні,
Від  радості  –  сльози,
А  з  горем  –  пісні.

Звертайте  ж  частіше
З  далеких  доріг
До  тата  й  матусі
На  рідний  поріг.

За  спиною  в  вас
Літа  пролетіли,
Багато  змінилось  –  
Батьки  посивіли.

Та  в  батьківській  хаті
Тепла  так  багато  –  
Ніколи  б  не  їхав
Другого  шукати!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902023
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.01.2021


МАТУСЯ

Найсильніша  у  світі  материнська  любов,
І  немає  для  неї  ні  страху,  ні  оков.

Любов  материнська  світ  зберігає,  
І    сила  ворожа  її  не  здолає.

І  де  б  вас,  синочки,  біда  не  застала,
Материнська  любов  вас  захищала.

Коли  пальчик  у  тебе,  дитино,  болить,
Материнське  серце  від  жалю  бринить.
 
Бережіть  матерів  –  молодих,  і  в  літах,
Бо  впаде  і  не  встане,  як  поранений  птах.

Тоді  будем  гукати,  а  мама  мовчить.
А  дорога  до  неї  сльозою  бринить.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901921
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.01.2021


Допомога Святого Миколая

Літа  дитинства  вже  далеко,  та  памꞌять  жива,  спомини  гріють  душу  і  я  згадую…
Вже  вечір,  за  вікном  тріщить  мороз.  Сніг  лежить  аж  по  самі  вікна,  а  інде  і  під  стріхи.  Сьогодні  сусідів  немає  на  посиденьки  -  почався  піст  -  гріх  ходити  по  хатках  і  вести  зайві  розмови.  У  хаті  тепло  -  потріскують  дрова  в  печі  -  тихо  так,  затишно.  Ми  всі  сидимо  на  печі  -  бабуся,  мама  і  я.  Горить  гасова  лампа.  Бабуся  з  мамою  вишивають.
Бабуся  -  хрестиком,  мама  гладдю.  Вишивають  рушники.  Бабуся  розповідає  мені  казки  -  про  курочку  рябу,  про  колобка,  про  золоту  рибку.  Я  ці  казки  вже  майже  напам’ять  знаю.  І  в  мене  було  друге  бажання  -  щоб  мама  залишила  свою  роботу  і  була  зі  мною.  Я  дуже  люблю  свою  матусю  і  завжди  біля  неї  спокійно  засинаю.
А  тут  бабуся:  «Принеси,  дітки,  водички  напитись!».  Вода  на  ослоні,  біля  порогу,  а  там  світла  немає.  «Не  піду  -  кажу  -  я  боюсь!».  А  бабуся:  «А  ти  не  бійся,  ми  ж  у  хаті.  А  он  на  покуті  ікона  Святого  Миколая  -  попроси  його  і  він  тобі  допоможе».  Я  набираю  в  кухоль  води,  підходжу  до  ікони  і  тихесенько  прошу:  «Святий  Миколаю,  зроби  так,  щоб  мама  кинула  вишивати  і  була  зі  мною!».  І  тут  у  віконце  наче  хтось  постукав  тихесенько.  Мама  почула  і  спустилася  з  печі  подивитись  -  хто  там  прийшов.  А  то  наш  котик  Мурчик  від  холоду  попросився  до  хати.  На  цьому  всі  вишивання  закінчились  і  ми  сіли  вечеряти.  А  я  поглядаю  на  ікону  Святого  Миколая  і  думаю:  «Який  же  він  хороший,  адже  він  виконав  моє  прохання  і  прислав  мені  на  допомогу  Мурчика!».
І  ось  ми  з  мамою  полягали  спати.  Мама  гладить  мою  голівку,  маленькі  ручки  і  говорить,  що  я  в  неї  найкраща  донечка.  Мені  так  добре  поруч  з  мамою  і  я  відразу  засинаю.
Вранці  відкриваю  очі  -  сонце  заглядає  у  невеличкі  віконця.  На  шибках  мороз  розмалював  загадкові  візерунки.  В  хаті  нікого  немає  -  мама  з  бабусею  правляться  по  господарству.
Мурчик  спить  у  мене  в  ногах,  а  я  роздивляюсь  на  нашу  хату.  На  покуті  -  ікони,  внизу  -  сніп  пшениці,  на  стінах,  як  білі  птахи,  рушники.  Комин  коло  печі  мама  розмалювала  квітами  і  пташками.  Повишивані  подушки  і  простирадла.  Пахне  травами,  які  на  зиму  насушила  бабуся.  І  мені  тепер  ніколи  не  лячно  залишитись  в  хаті  наодинці,  адже  зі  мною  Святий  Миколай!  
Я  встаю  з  постелі  в  своїй  полотняній  сорочечці  і  маленькими  босими  ніжками  біжу  до  ікони  Святого  Миколая  і  прошу:  «Святий  Миколай,  я  знаю,  Ти  всіх  любиш,  а  особливо  маленьких  діточок».  Допоможи  мені  –  щоб    бабуся  не  хворіли,  а  жили  довго.  А  я  в  цьому  році  піду  до  школи,  і  коли  ми  з  Тобою  будемо  залишатись  у  хаті  удвох,  я  буду  Тобі  все  розповідати  і  радитись  з  Тобою,  адже  я  Тебе  теж  дуже  люблю!».

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901917
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 20.01.2021


УКРАЇНОЧКА

Люблю  всіх  вас,  люди  добрі  –  
Привітні  і  щирі
За  бажання  жити  завжди
В  злагоді  і  мирі  –  бо  я  просто  українка,  україночка.

Люблю  руки  матусині,
Що  так  пахнуть  хлібом.
І  казки  про  колобочка,
Розказані  дідом  –  бо  я  просто  українка,  україночка.

Люблю  тебе,  Дніпре  сивий,
Гори  і  долини,
І  смереки  високії,,
І  волошки  сині  –  бо  я  просто  українка,  україночка.

Люблю  тебе,  моя  земле,
Моя  Україно,
Ти  –  найкраща,  наймиліша
І  для  всіх  –  єдина!  –  бо  я  просто  українка,  україночка

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901915
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.01.2021


СІЛЬ ЗЕМЛІ

СІЛЬ  ЗЕМЛІ

Я  чую  історії  страшнії  звуки:
І  сльози,  і  біль,  і  великії  муки
Терпів  ти,  народе,  ніким  не  здоланний,
Бо  завжди  з  тобою  дух  наш  незламний.

Народе  слов′янський  –  ти  сіль  для  землі.
Нехай  всі  це  чують  –  великі  й  малі.
І  біди  ніякії  нам  не  страшні,
Коли  ще  народ  співає  пісні.


Пісні  про  рушник  і  рідний  поріг,
Про  те,  що  назавжди  у  серці  зберіг.
Зберіг  мій  народ  –  найдорожче  у  світі  –  
І  Київ,  і  Русь,  що  сльозами  политі.

А  Либідь,  і  Леся,  і  сивий  Тарас
У  новий  похід  запрошують  нас.
Ходімо,  словяне,  прокиньтесь  від  сну,
Віщують  нам  ворони  долю  страшну.

Невидимий  ворог  на  нас  наступає,
Та  віра  святая  знову  нас  обєднає
З  молитвою  й  Богом  ми  підем  в  похід
За  віру,  любов,  за  багатий  наш  рід.

Прокинуться  люди,  земля  зацвіте
І  ляже  на  серце  слово  святе.
І  всі  побудують  храми  в  душі,
І  інші  вже  будуть  складатись  вірші.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901913
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.01.2021