Талочка

Сторінки (1/3):  « 1»

Не святий

                                             Не  сьогодні  так  на  завтра
                                             прийде  звісточка  неждано.
                                             Це  остання  мить  для  тебе!
                                             Завтра  уже  не  настане!
                                             І  блукаючи  стежинами  пам'яті,
                                             абстрактно  згадувались  картини-
                       найяскравіші  моменти  до  сьогоднішньої  днини.
                                           Було  різне:  сльози  й  радість
                                           перший  крок  і  останній  слід,
                                   який  я  залишу  гідно  бо  із  Богом  в  серці  жив.
                                           Не  святий  я,  гріхи  мав  та  за  них  іще  
                                           донині-платуу  жорстку  зазнавав.
                                           Тож  то  люди  схаменіться  
                                             не  судіть  мене  суворо,
                                           бо  ж  ніхто  із  цього  світу  
                                           не  вийде  з  німбом  над  головою-
                                           опорочений  з  нас  кожен.
                                           Та  не  в  тому  суть  життя,
                                           щоб  дістати  сан  святого
                                           краще  коли  за  життя  благородна  душа
                                           виткала  собі  шлейф  безсмертя,
                                           що  простягається  крізь  століття  до...
                                         

                                         
                                           '
                                           

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903251
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.02.2021


Невіглас

                                       Незграбний  птах  все  метушиться
                                       здійма  крила  до  вершини
                                       то  стрімко  пада  зверху-вниз
                                       і  розриває  серце-протиріччя
                                       що  сплутує  шлях  до  мети.
                                       Розмита  стежина,туман  у  очах
                                       невігластво  діє  у  його  думках
                                       незнання  того,що  він  мусив  навчитись
                                       гальмує    ум  і  веде  в  небуття.
                                       Тож  кожен  хто  гляне  на  його  обличчя
                                       впізнає  там  дурня,що  дзвінко  голосить  
                                       поради  брехливі  й  доносить  усім
                                       що  він  знає  як  буде,як  треба  чинити.
                                       Звірі  прослухавши  чергову  небилицю
                                       із  жалем  сприймають  нещасну  пташину
                                       яка  не  маючи  звички  напружувати  мізки
                                       не  в  змозі  відрізнити  політ  від  падіння.
                                     

                                     
                             

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898801
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.12.2020


Ти ще малий!

                                                                       Ти  ще  малий
                                       до  горя  цього  світу  недоріс
                                       суті    речей    не  розумієш.
                                       Всілякі  негаразди    оминають  тебе  повз
                                       Невинність  обрамляє  твій  дитячий  лик.
                             
                                                                     Ти  ще  малий,
                                       як  недозрівша  слива.
                                     Та  вже  спішиш  вирватися  
                                     з-під  батьківського  крила  в  дорогу.
                                     Жадаєш  пізнати    ту  солодку  заборону,
                                     яка  десь  здалеку  так  п'янко  манить.

                                                                       Ти  ще  малий      
                                     Хоч  голоси  дитячі  кличуть  тебе  татом,
                                   а  борода  щекоче  підборіддя  .  
                                 Та  крізь  віки  для  матері  старої
                                 незмінно  ти  залишися  малим.

                                                               



                     
                           

                         


адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897867
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.12.2020