Курка Ряба

Сторінки (1/7):  « 1»

Встретимся.

Мы  встретимся,  мой  мальчик,
когда  придёт  пора:
умолкнет  барабанщик,
закончится  игра.
Рассвет  не  загорится,
исчезнут  ТАМ  и  ТУТ.
И  титры,  словно  птицы
по  небу  поплывут.
И  в  гаснущих  софитах
мы  станем  -  даль  светла  -
друг  другом  не  убиты,
не  помнящие  зла.
Воскреснет  Бог,  сплетая
разорванную  нить...

И,  может  быть,  тогда  я
смогу  себя  простить.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878451
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 03.06.2020


Дисонанс.

http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877020

Розкішну  пісню  Соломонову
співає  полудень  в  садах.
Бузки    коханцями  натомлені,
і  мед  у  Травня  на  губах.

В  солістки  Жаби  Ропушинської
вродливий  писочка  фасон.
Все  "ква"  та  "ква"  між  конюшинами  -
то  Амадей,  то  Мендельсон.

На  вушко  сонячній  півонії
римує  джміль  і  вірш,  і  гріх.
Жуки  -  хмільні  та  розцяцковані  -
лоскочуть  вусами  жучих.

Хвалу  весні  співають  дзьобики
-  канцона,  хайку  і  сонет...
Вібрують  губи,  груди,  горбики,
і  навкруги    -  прекрасно  ВСЕ!

Гримить  врочистими  акордами
весни  катарсис  та  екстаз!

Як  шкода.  Шкода,  що  потворою
живу  на  світі.  Й  вкотре  створюю
з  красою  дикий  дисонанс.




адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877163
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.05.2020


Диссонанс

Прекрасней  песни  Соломоновой  

звенит  в  садах  зелёный  день,

где  май,  измаянный  истомою,

склонил  к  соитию  сирень.

Где  Мендельсоном  -  ква!  -  и  Моцартом

лягушка  бредит  у  куста.

И  безупречны  звук,  пропорции

её  лягушечьего  рта.

Светила  светом  одурманена

пчела  цветку  слагает  стих,

Жуки  -  весёлые  и  пьяные  -

жжужжат  на  спинах  у  жучих.

Среди  ветвей  -  из  птичьих  клювиков  -

звучат  Овидий  и  Басё,

Дрожат  сердца,  пружинят  гульфики,

Везде,  вокруг  прекрасно  ВСЁ!



Гремит  победными  аккордами

весны  эпический  экстаз!



Как  жаль.  Как  жаль,  что  я  -  уродина,

и  создаю  сейчас  с  природою

сей  когнитивный  диссонанс.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877020
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 23.05.2020


Вера Полозкова. Колыбельная. Переспів.

З  мого  най...

https://www.google.com/url?sa=t&rct=j&q=&esrc=s&source=web&cd=1&cad=rja&uact=8&ved=2ahUKEwju5c78t8XpAhUKyKYKHQnLC20QyCkwAHoECA0QBw&url=https%3A%2F%2Fwww.youtube.com%2Fwatch%3Fv%3DL7nfzb-BqRc&usg=AOvVaw3-9FFNOeON__s9uTrDZ86I
 
Колыбельная.

Никогда  не  тревожь  того,  кто  лежит  на  дне.
Я  песок,  и  большое  море  лежит  на  мне,
Мерно  дышит  во  сне,  таинственном  и  глубоком.
Как  толстуха  на  выцветшей  простыне,
С  хлебной  крошкой  под  самым  боком.

Кто-то  мечется,  ходит,  как  огонек  в  печи,
Кто-то  ищет  меня,  едва  различим  в  ночи
По  бейсболке,  глазным  белкам,  фонарю  и  кедам.
Я  лежу  в  тишине,  кричи  или  не  кричи.
Мои  веки  ни  холодны  и  ни  горячи.
И  язык  отчаянья  мне  неведом.

Что  за  сила  меня  носила  –  а  не  спасла.
Я  легка,  непроизносима,  мне  нет  числа.
Только  солнце  танцует  ромбиками  сквозь  воду.
Дай  покоя,  Господи,  и  визирю,  и  рыбарю,
Дай  покоя,  и  больше  я  не  заговорю,
Тем  любимым  бейсболке,  кедам  и  фонарю,
От  которых  теперь  я  вырвалась
на  свободу.

Колискова.  Переспів.

І  не  варто  тривожити  тих,  хто  тепер  на  дні.
Я  пісок,  і  гойдається  моречко  на  мені,  
Рівномірно  дихає  уві  сні  -  потайнім,  глибокім.
Мов  дебела  товстуля  на  вицвілому  рядні,
і  розкришений  бублик  лежить  під  боком.

Наче  вогник  блукаючий  ,  іскорка  у  печі
хтось  шука  мене  вперто,  у  тьмі  ледь  помітний  чи  -
Он  ліхтар  його,  кеди,  бейсболка  з  принтом  "Nirvana".
Я  у  тиші  лежу,  кричи  або  не  кричи,
на  гарячих  губах,  мов  тавро,  крижане  "Мовчи",
і  одчаю  печальна  мова  мені  не  знана.  

Що  за  сила  мене  носила  -  не  вберегла,
я  легка,  невагома,  за  гранню  добра  і  зла  -
тільки  сонячні  зблиски  у  товщі  вод  і  ні  краплі  болю.
Дай  же,  Господи,  спокою  й  пану,  і  злидарю,
Дай  же  спокою  -  й  вуст  я  більше  не  розтулю  -
тим  коханим  бейсболці,  кедам  і  ліхтарю,
од  яких  я  вирвалася  на  волю.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876767
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.05.2020


Павлова. Переклад.

Вера  Павлова.

http://www.ctuxu.ru/article/selected_poetry/russia_xx/rubezh_vekov/pavlova.htm#9
 
Утенок  был  гадок  и  гадко-прегадко  одет,
с  худыми  ногами  и  тонкою  длинной  ко-сою.
Лишенный  особых  царевно-лебяжьих  примет,
он  громко,  прилюдно,  нахально  гнушался  собою.
Открылось  утенку,  что  все  поголовно  скоты,
что  радости  нет  и,  наверное,  больше  не  будет.
И  страх  темноты  перевешивал  страх  высоты.
И  больно  чесались  невылупившиеся  груди.



Одягнуте  гидко,  нахабне  -  бо  відчай  не  мед  -
з  худими  ногами  і  -  мишачий  хвостик  -  косою,
позбавлене  вроди  й  усіх  лебединих  прикмет
гидке  каченя  напоказ  гидувало  собою.
Відкрилось  качатку  ,  що  всі  апріорі  -  скоти,
що  радість  померла  і  радості  більше  не  буде.
І  темряви  страх  був  страшніший  за  страх  висоти.
І  гірко  бубнявились  юні  бруньки-  недогруди.



адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876551
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.05.2020


Будні. Із нотаток. Докарантинне.

Потяг  №...надцять,  відправлення  о  п"ятій  нуль  три,  коли  ніч  -  осіння,  насичена  і  просочена  туманами  ніч  -  поволі  відповзає  кудись  на  захід.  Вокзал  провінційного  містечка  світиться  ліхтарями  і  крихітним  нехитрим  табло  повідомляє  про  рух  потягів.
Ось  і  потяг.  Я  забула  -  дірява  п"ятиранкова  голівонька  -  документ,  що  підтверджує  мою  скорцюблену  і  промерзлу  особу  -  божечкуслава,  байдужому  од  втоми  провіднику  достатньо  квитка.  Він  мовчки  пропускає  мене  у  теплий,  ледь  освітлений  вагон.  Швиденько  -  доки  провідник  не  схаменувся  -  застрибую  на  свою  полицю  -  верхня,  із  номером  "шість".  Встигаю  помітити  на  нижній  полиці  пасажира,  який  спить,  вкритий  синім  казенним  укрзалізничним  матрацом  -  а  то  ще  така  цінність,  що  ай!  -  такого  роду  злочини  зазвичай  вельми  засмучують  провідників,  надто  коли  у  проїздному  документі  ні  слова  про  оплачену  постіль...  На  підлозі  стоять  міні-слонами  грубі  брудні  черевики,  поряд  -  пласкими  масними  млинцями  -  брудні  шкарпетки.
Засинаю.
Ранок  у  потязі.  За  пів-години  -  кінцева  станція.  Спускаюсь  вниз.  На  вагонному  столику  два  квитки.  На  одному  з  них  -  моє  ім"я  та  прізвище,  на  другому  встигаю  мимоволі  прочитати  -  Іван  Глинка.
Іван  Глинка  вилазить  з-під  неоплаченого  матрацу  мов  ясне  сонечко  -  усмішка  немовлятка  робить  Івана  Глинку  схожим  на  доброго  діда  Бога  з  обкладинок  дитячих  молитовничків...  Іван  Глинка  -  сивий  благовидий  дідок  -  біла  борода,  голубі  очі,  босі  ноги.  Він  сідає,  хвилиночку  сидить,  а  тоді  встає,  дістає  звідкілясь  пожмакану  шапку  і  рушає  босоніж  по  вагону  крізь  густі  аромати  ранкових  вагонних  вбиралень,  благенької  розчинної  кави,  варених  яєць  та  випадкових  розмов  інших  пасажирів.  За  хвилин  десять  повертається.  В  шапці  у  нього  -  кілька  дрібних  купюр  та  жменя  веселих  монет.  Бог  Іван  Глинка  Саваоф  вдоволено  підморгує  мені,  витрушує  свою  здобич  і  перераховує.  І  думається  раптом  "  Розминка  у  теплому  вагоні  перед  довгим,  холодним  і  невдячним  жебрацьким  днем  у  великому  місті  пройшла  успішно..."
Іван  Глинка  натягує  на  себе  подерту  і  сіру  гору  шмаття,  яке  колись  було  курткою,  на  босі  ноги  -  брудні  шкарпетки.  Шкарпетки  смредять.  Потяг  зупиняється.  Кінцева.  Іван  зав"язує  верьовочки  старих  шкарбунів  і  зникає  у  дверях  вагону.
Фінал.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876539
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 19.05.2020


Привіт. Переклад.

Першоджерело  -  з  дозволу  автора  -
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697010

Привіт.

Про  що  напишу  тобі  нині,  не  мій,  чудовий?
Може  про  те,  що  місто  прийдешнього  дня  наче    сіра  віслюча  шкурка?
Що  сонце  сідлало  коня,  але  кінь  загубив  підкови,
І  дзвінко-лунко  
крапає  в  ринви  ущерть  крізь  злежалу  небесну  вовну...  
Місто  застуджене  ледь,  і  тому  -  авжеж  -  печалі  повне.

Про  те,  що  вітри  посивілі  башти  обсіли  -
тремтять  од  холоду.
Ніжки  тонкі,  колючі  в  кошлатих  онучах  
звісили...
Що  літні  птахи  покидають  осінні  дерева,
холодні  гнізда  й  гарячі  голови,  а  клапті  білі
небо  латають,  пробите  дощами-списами...

Про  те,  що  сумні  перехожі  один  на  одного  схожі  -
кумедні  лиця...
Й  уже  без  різниці  -  і  тих,  кому  зустріч  сниться,  і  нас  
на  прощання  недужих,
байдужо  кружляє  світ.
І  ніжність  моя  нестерпна,  хоча  вже  зайва.
А  що  пошта  "зависла"  -    так,  мабуть,  і  богу  слава...
Привіт.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875598
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.05.2020