Анатолій Костенюк

Francesco Petrarca Sonetto 19

Sonetto  19
                                    Son  animali  al  mondo  de  sí  altera
                    vista  che  'ncontra  'l  sol  pur  si  difende;
                                      altri,  però  che  'l  gran  lume  gli  offende,
                                    non  escon  fuor  se  non  verso  la  sera;
                                  et  altri,  col  desio  folle  che  spera
                            gioir  forse  nel  foco,  perché  splende,
                                    provan  l'altra  vertú,  quella  che  'ncende:
                                    lasso,  e  'l  mio  loco  è  'n  questa  ultima  schera.
                                      Ch'i'  non  son  forte  ad  aspectar  la  luce
                                      di  questa  donna,  et  non  so  fare  schermi
                                      di  luoghi  tenebrosi,  o  d'  ore  tarde:
                                      però  con  gli  occhi  lagrimosi  e  'nfermi
                                      mio  destino  a  vederla  mi  conduce;
                                      et  so  ben  ch'i'  vo  dietro  a  quel  che  m'arde.  

Істоти  є,  що  звикли  з  давніх  пір  
на  сонці  зір  в  повіках  не  ховати;  
є  інші,  доля  їм  на  ніч  чекати,
від  світла  дня  оберігати  зір.

А  є  такі,  кому  вогненні  шати
судилися  страхам  наперекір;  
від  пристрасті  понад  снігами  гір  
кометою  яскравою  згорати.

Не  в  темну  тінь  сховатися  я  хочу
сеньйори  вже  засліплений  красою;
змиваючи  слізьми  з  повіки  щем,  

я  не  чекаю  прохолоди  ночі;
лечу  на  зустріч  з  зіркою  ясною,
щоб  в  сяєві  її  згоріти  вщент!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917870
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.06.2021

La géante Charles Baudelaire

Du  temps  que  la  Nature  en  sa  verve  puissante
Concevait  chaque  jour  des  enfants  monstrueux,
J'eusse  aimé  vivre  auprès  d'une  jeune  géante,
Comme  aux  pieds  d'une  reine  un  chat  voluptueux.
J'eusse  aimé  voir  son  corps  fleurir  avec  son  âme
Et  grandit  librement  dans  ses  terribles  jeux  ;
Deviner  si  son  coeur  couve  une  sombre  flamme
Aux  humides  brouillards  qui  nagent  dans  ses  yeux  ;
Parcourir  à  loisir  ses  magnifiques  formes  ;
Ramper  sur  le  versant  de  ses  genoux  énormes,
Et  parfois  en  été,  quand  les  soleils  malsains,
Lasse,  la  font  s'étendre  à  travers  la  campagne,
Dormir  nonchalamment  à  l'ombre  de  ses  seins,
Comme  un  hameau  paisible  au  pied  d'une  montagne.
Charles  Baudelaire

В  часи,  коли  природи  сила
могутніх  велетнів  творила,
я  з  велетнівною  би  жив,
котом  би  біля  ніг  кружив.

Спостерігав  її  забави,
мандрівки  повз  потоки  лави,
захмарний  недосяжний  стан,
в  замріяних  очах  –  туман.

Якби  заснула  при  долині,
я  б  крався  по  її  коліні
і  далі,  до  вершин-сосків,
наймуркотливіший  з  котів,

щоб  там,  вечірньою  порою,
влягтись,  як  хутір  під  горою..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916860
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.06.2021

Ревнощі Евтерпи (рондо)

Прошла  любовь,  явилась  муза
И  прояснился  темный  ум.
А.С.  Пушкин


[i]В  душі  моїй[/i]  відчув:  не  знаю  що  писати,

та  раптом  –  флейти  спів  і  вже  в  полоні  мрій

вмикаю  свій  ноутбук.  Закоханість  вдавати

до  Музи  –  без  проблем:  завжди  слугую  їй.

До  легких  ніг  кладу,  молю  по  ним  ступати,


рожеві  пелюстки  нездійснених  надій.

Натхненний  нею,  маю  кинути  за  грати

солодкі  наміри  приречені  до  страти

[i]в  душі  моїй.[/i]


Зникає  в  хмарах  світ  пісень  її  багатий,

замовк  щемливий  подих  флейти  благодатний,

Евтерпиних  ілюзій  танець  чарівни́й

завмер  і  про  любов  не  можу  заспівати,

як  сам  не  проживу  від  зустрічі  до  втрати

[i]в  душі  моїй.[/i]

27.05.2021р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915324
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.05.2021

Суперечка души з тілом Війона (як Франсуа Війон)

Le  débat  du  cœur  et  du  corps  de  Villon
Qu'est  ce  que  j'oi?  -  Ce  suis-je!  -  Qui?  -  Ton  coeur
Qui  ne  tient  mais  qu'à  un  petit  filet:
Force  n'ai  plus,  substance  ne  liqueur,
Quand  je  te  vois  retrait  ainsi  seulet
Com  pauvre  chien  tapi  en  reculet.
-  Pour  quoi  est-ce?  -  Pour  ta  folle  plaisance.
-  Que  t'en  chaut-il?  -  J'en  ai  la  déplaisance.
-  Laisse-m'en  paix.  -  Pour  quoi?  -  J'y  penserai.
-  Quand  sera-ce?  -  Quand  serai  hors  d'enfance.
-  Plus  ne  t'en  dis.  -  Et  je  m'en  passerai.
-  Veux-tu  vivre?  -  Dieu  m'en  doint  la  puissance!
-  Il  le  faut...  -  Quoi?  -  Remords  de  conscience,
Lire  sans  fin.  -  En  quoi?  -  Lire  en  science,
Laisser  les  fous!  -  Bien  j'y  aviserai.
-  Or  le  retiens!  -  J'en  ai  bien  souvenance.
-  N'attends  pas  tant  que  tourne  à  déplaisance.
Plus  ne  t'en  dis  -  Et  je  m'en  passerai.
********************************
*******************************

–  Це  хто?  –  Це  я.  –  Не  розумію,  хто  ти?
–  Твоя  душа.  Стерпіти  не  змогла.
Спинись,  задумайся!  –  Нема  охоти.
–  Пес  краще  знав  де  ласка,  де  хула.
Ти  так  живеш,  що  Господи  помилуй.
–  Чому?  –  Тебе  безумство  охопило.
–  Чого  ти  хочеш?  –  Щоб  знайшов  ти  сили.
Спинися  і  змінися!  –  Я  змінюсь.
–  Коли?  –  Та  будь-коли.  –  Як  так,  мій  милий,  
я  замовкаю.  –  А  я  обійду́сь.

–  Тобі  вже  тридцять  літ.  –  Я  не  рахую.
–  А  що  зробив?  За  голову  візьмись!
Взнай  світ.  –  Я  знаю  світ.  Тому  –    жалкую,  
що  знаю,  а  до  речі,  ще  поміть,
пропащому  не  легко  вже  пропасти.
–  Душа  тебе  спасає  від  напасті,  
бо  хто  спасе?  –  Напевно,  що  могила,
як  я  помру,  відразу  і  спасусь.
–  Даремно  я  з  тобою  говорила.
Я  замовкаю.  –  А  я  обійду́сь.

–  За  тебе  я  боюсь.  –  Лиши  турботи.
–  Господар  ти  собі.  –  Облиш  корить.
–  Життя  –  твоє.  –  Частина  певно  сота.
–  Змінити  можеш  ти.  –  Є  воск,  є  мідь.
–  Ти  можеш  ще  злетіти.  –  Можу  стліть.

–  Ти  кращий,  ніж  ти  є.  –  Дими  кадило.
–  Поглянь  на  небеса.  –  Я  відвернусь.
–  Навчайся!  –  Та  мене  ти  не  навчила.
–    Я  замовкаю.  –  А  я  обійду́сь.

–  Ти  жити  хочеш?  –  Це  було  зі  мною.
–  Отямся!  –  Вже  не  жду  і  не  боюсь.
–  Ти  можеш  все.  –  Нічого  я  не  вкою.
–  Я  замовкаю.  –  А  я  обійду́сь.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914912
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.05.2021

Галерний раб ( як Р. Д. Кіплінг)

Rudyard  Kipling
The  Galley-Slave
Oh,  gallant  was  our  galley  from  her  carven  steering-wheel
To  her  figurehead  of  silver  and  her  beak  of  hammered  steel.
The  leg-bar  chafed  the  ankle  and  we  gasped  for  cooler  air,
But  no  galley  on  the  waters  with  our  galley  could  compare!
Our  bulkheads  bulged  with  cotton  and  our  masts  were  stepped  in  gold  --
We  ran  a  mighty  merchandise  of  n***rs  in  the  hold;
The  white  foam  spun  behind  us,  and  the  black  shark  swam  below,
As  we  gripped  the  kicking  sweep-head  and  we  made  the  galley  go.
It  was  merry  in  the  galley,  for  we  revelled  now  and  then  --
If  they  wore  us  down  like  cattle,  faith,  we  fought  and  loved  like  men!
We  had  only  time  to  envy,  for  we  could  not  mourn  our  dead…
************************************************
************************************************
It  may  be  that  Fate  will  give  me  life  and  leave  to  row  once  more  --
Set  some  strong  man  free  for  fighting  as  I  take  awhile  his  oar.
But  to-day  I  leave  the  galley.  Shall  I  curse  her  service  then?
God  be  thanked!  Whate'er  comes  after,  I  have  lived  and  toiled  with  Men!

Неповторна  в  нас  галера:  румпель  в  неї  весь  різний,  
і  Тритон  оббитий  сріблом  прикрашає  ніс  на  ній,  
Кандали  натерли  ноги,  ні  ковтка  повітря  в  рот,
та  вперед  пливе  галера  і  акули  б'ються  в  борт.

На  борту  у  нас  бавовна,  шерсть  і  злитки  золоті,  
не  злічити,  скільки  негрів  доставляли  до  порті́в.
Краще  нашої  галери  ще  не  плавало  в  морях  
і  вперед  несли  галеру  наші  руки  в  пухирях.

Як  скотину  нас  гнобили,  та  в  шинках  під  час  гульби  
найпрекрасніших  коханок  забирали  ми  собі,
насолоду  здобували  на  незвичній  нам  землі
так,  неначе  розбивали  веслами  морські  вали.

В'яли  від  важкої  праці  наші  втомлені  жінки,  
помирали  у  хворобах  наші  діти  й  старики.
Ми  акулам  їх  кидали,  знемагаючи,  гребли,  
горювати  не  встигали,  і  їм  тихо  заздрили.  

Та  –  нехай  брати  підтвердять  –  кращих  не  було  гребців,  
за  прикутих  на  галері  нас,  володарів  морів,  
якщо  ми  пливли  по  курсу  по  розбурханих  валах,  
то  людина,  бог,  диявол  не  могли  вселити  страх.

Шторм?  На  пращурів  колишніх  теж  стіною  йшли  вали,  
та  перемогла  галера  всі  страшні  шторми  колись.  
Біль?  Хвороби?  Смерть?..  Облиште!  Не  злякають  вони  нас!
Навіть  діти  на  галері  насміхатимуться  з  вас!

Але  нині  на  галері  закінчився  термін  мій  
і  лише  ім'я  лишилось  там,  на  лавці  на  моїй.
І  вже  з  берега  дивився  як  у  даль  вона  пливла,  
а  на  ній  всі  люди  вільні,  від  усього,  крім  весла.

Тільки  очі  засльозились,  як  дивився  їм  услід,
та  тавро  мені  лишилось,  кайдані́в  глибокий  слід,
та  рубці  бича  на  шкірі  скільки  б  часу  не  пройшло,  
і  лишилося  бажання  знову  взятись  за  весло.

І  нехай  твердять  навколо,  що  важкі  часи  прийшли,  
що  галеру  ще  накриють  набігаючі  вали,  
знову  бунт  піднімуть  негри,  від  якого  схід  горів  
і  стрімка  галера  наша  все  ж  напориться  на  риф.

Прапор  підніміть  на  щоглі,  не  спиняючи  політ,
з'являться  на  допомогу  пращури  минулих  літ  
і  себе  прив'яжуть  поряд  під  батіг  та  кайдани
і  за  веслами  важкими  попливуть  на  смерть  вони.

Військо  сильних  та  калічних  богом  найнятих  рабів  –  
всі  палаци,  хати,  тюрми  виставлять  своїх  бійців  
в  час,  коли  димами  в  небо  палуба  вогнем  дрижить
всі  тушитимуть  пожежу  стиснувши  в  зубах  ножі.

Я  молюся,  щоб  в  ту  пору  мені  жити  довелось,  
молодий  піде  на  битву,  я  візьму  його  весло  
і  пишатимусь,  що  поряд,  залишивши  дім,  сім'ю  
люди  разом  серед  моря  каторгу  несуть  свою.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914387
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.05.2021

Не міг згадати (байка)

Я  зустрів  красу-дівчѝну  
і  задав  одне  питання:  
звідки  врода  її  мила,  
в  мові  лагідні  слова?
І  почув  я  в  ту  ж  хвилину:  
під  опікою  кохання
вроду  матір  народила,  
в  батька  ж  –  мудра  голова.

Посміхнулася  привітно  
і  пішла  собі  за  обрій
далі  землю  прикрашати,  
непокоїти  серця.
Її  поки  було  видно,  
в  слід  бажав  красуні  добрій
радістю  людей  втішати,  
бо  добро  їй  до  лиця.  

Та  не  міг  ніяк  згадати  –  
у  Весни  хто  батько  й  мати?..
17.05.2021р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914071
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.05.2021

A fermosura desta fresca serra (por Luís Vaz de Camões)

A  fermosura  fresca  serra,  
e  a  sombra  dos  verdes  castanheiros,  
o  manso  caminhar  destes  ribeiros,  
donde  toda  a  tristeza  se  desterra;  
o  rouco  som  do  mar,  a  estranha  terra,  
o  esconder  do  sol  pelos  outeiros,  
o  recolher  dos  gados  derradeiros,  
das  nuvens  pelo  ar  a  branda  guerra;  
enfim,  tudo  o  que  a  rara  natureza  
com  tanta  variedade  nos  ofrece,  
me  está  (se  não  te  vejo)  magoando.  
Sem  ti,  tudo  me  enoja  e  me  aborrece;  
sem  ti,  perpetuamente  estou  passando  
nas  mores  alegrias,  mor  tristeza.

Туманить  гір  напівпрозора  даль,  
в  гаю  каштанів  –  холодку  принада,    
струмків  співучих  ніжна  серенада
несе  з  вершин  до  ніг  мою  печаль.

Хрипить  прибоєм  шум  морських  проваль,  
поміж  горбів  повільний  поступ  стада,  –  
душа  моя  повинна  бути  рада  
красі,  та  не  турбує  пастораль.

Без  тебе,  моє  Сонце,  меркне  світло.
Хоча  природу  сповнює  краса
і  небо  усміхається  блакиттю,  

що  бачу  я,  усе  мені  набридло,  
вся  радість  відлетіла  в  небеса
і  я  нудьгу  ковтаю  мить  за  миттю.  
14.05.2021р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913792
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.05.2021

René François Armand Prudhomme Le Vase brisé

Le  vase  où  meurt  cette  verveine
D’un  coup  d’éventail  fut  fêlé  ;
Le  coup  dut  l’effleurer  à  peine  :
Aucun  bruit  ne  l’a  révélé.
Mais  la  légère  meurtrissure,
Mordant  le  cristal  chaque  jour,
D’une  marche  invisible  et  sûre
En  a  fait  lentement  le  tour.
Son  eau  fraîche  a  fui  goutte  à  goutte,
Le  suc  des  fleurs  s’est  épuisé  ;
Personne  encore  ne  s’en  doute  ;
N’y  touchez  pas,  il  est  brisé.
Souvent  aussi  la  main  qu’on  aime,
Effleurant  le  coeur,  le  meurtrit  ;
Puis  le  coeur  se  fend  de  lui-même,
La  fleur  de  son  amour  périt  ;
Toujours  intact  aux  yeux  du  monde,
Il  sent  croître  et  pleurer  tout  bas
Sa  blessure  fine  et  profonde  ;
Il  est  brisé,  n’y  touchez  pas.
Тобі,  моїй  єдиній  в  цьому  світі,
подарував  колись  вербени  квіти.
У  вазу  кришталеву  на  вікні
ти  воду  наливала  при  мені.

Р[u]озбита  ваза[/u]

Тобі,  моїй  єдиній  в  цьому  світі,
подарував  колись  вербени  квіти.
У  вазу  кришталеву  на  вікні
ти  воду  наливала  при  мені.

Пройшла  доба  і  бачу,  мов  сьогодні,
стеблинки  висохлі  на  підвіконні:
у  кришталевого  крихко́го  скла
ти  непомітну  тріщинку  знайшла.

Недбалості  лиш  мить  і  ось  біда:  
зів’яли  квіти,  витекла  вода.
Пройшли  роки.  Хоч  прикрість  пережита,  
ту  вазу  не  торкай  –  вона  розбита.

Так  серце  твоя  лагідна  рука
торкнула,  зникла,  тільки  не  зника    
на  ньому  слід.  Воно  живе  й  надалі,  
приймає  в  себе  радощі  й  печалі  

і  вже  наза́вжди  береже  в  собі
і  радість  зустрічі  й  розлуки  біль…
Та  тільки  почуттям  воно  закрите:
його  ти  не  торкай  –  воно  розбите.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913700
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.05.2021

Sá de Miranda Я це зробив

COMIGO  ME  DESAVIM
  Comigo  me  desavim,
sou  posto  em  todo  perigo;
não  posso  viver  comigo
nem  posso  fugir  de  mim.
Com  dor,  da  gente  fugia,
antes  que  esta  assi  crescesse;
agora  já  fugiria
de  mim,  se  de  mim  pudesse.
¿Que  meo  espero  ou  que  fim
do  vão  trabalho  que  sigo,
pois  que  trago  a  mim  comigo,
tamanho  imigo  de  mim?
Sá  de  Miranda*

Я  сам  з  собою  це  зробив,  
я  розлучив  себе  з  собою;  
не  поділитися  судьбою  
з  тим,  ким  би  бути  не  хотів.

Не  думав  я,  що  він  піде́  –
від  себе  не  втекти  без  болю;  
та  ставши,  раптом,  сиротою,  
себе  запитую:  я  де?      

Закі́нчиться  юдоль  моя,  
як  не  знайду  собі  заміну,
чи  втиснуся  у  серцевину
новим,  величнішим,  ніж  я?  
07.05.2021р.

*-  Са  ді  Міранда  Франсішку  (28  серпня,  1491,  Коимбра  —  після  17  травня,  1558,  Тапада)  —  португальский  поет  епохи  Відродження

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913091
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.05.2021

Слово (як Карлос Варела)

Una  palabra
Una  palabra  no  dice  nada
y  al  mismo  tiempo  lo  esconde  todo
igual  que  el  viento  que  esconde  el  agua
como  las  flores  que  esconde  el  lodo.

Una  mirada  no  dice  nada
y  al  mismo  tiempo  lo  dice  todo
como  la  lluvia  sobre  tu  cara
o  el  viejo  mapa  de  algún  tesoro.

Una  verdad  no  dice  nada
y  al  mismo  tiempo  lo  esconde  todo
como  una  hoguera  que  no  se  apaga
como  una  piedra  que  nace  polvo.

Si  un  día  me  faltas
no  seré  nada
y  al  mismo  tiempo  lo  seré  todo
porque  en  tus  ojos  están  mis  alas
y  está  la  orilla  donde  me  ahogo,
porque  en  tus  ojos  están  mis  alas
y  está  la  orilla  donde  me  ahogo.
Carlos  Varela

Нічого  слово  одне  не  значить,

та  світ  ховається  за  словами,

так,  як  у  вітрі  води  не  бачиш,

як  затаївся  ґрунт  під  квітками.


Нічого  погляд  нам  не  відкриє,

та  в  той  же  час  –  дорогого  вартий:

під  вітром  злива  обличчя  вмиє,

чи  скарб  забутий  дарує  карта.


Нічого  правда  не  розповість  нам,

за  нею  схована  лжа  віками,

як  вогнище  під  опалим  листям,

як  пил,  що  з  часом  затвердне  в  камінь.


Нічим  без  тебе  я  стану,  мила,

з  тобою  разом  –  я  світ  без  краю,

бо  у  твоїх  очах  –  мої  крила

та  берег  моря,  де  потопаю,

бо  у  твоїх  очах  –  мої  крила

та  берег  моря,  де  потопаю.

05.05.2021р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=912946
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.05.2021

WILLIAM SHAKESPEARE SONNET ХХІ

So  is  it  not  with  me  as  with  that  Muse
Stirr'd  by  a  painted  beauty  to  his  verse,
Who  heaven  itself  for  ornament  doth  use
And  every  fair  with  his  fair  doth  rehearse
Making  a  couplement  of  proud  compare,
With  sun  and  moon,  with  earth  and  sea's  rich  gems,
With  April's  first-born  flowers,  and  all  things  rare
That  heaven's  air  in  this  huge  rondure  hems.
O'  let  me,  true  in  love,  but  truly  write,
And  then  believe  me,  my  love  is  as  fair
As  any  mother's  child,  though  not  so  bright
As  those  gold  candles  fix'd  in  heaven's  air:
Let  them  say  more  than  like  of  hearsay  well;
I  will  not  praise  that  purpose  not  to  sell.
William  Shakespeare

Я  не  змагаюся  з  творцями  од,  
котрі̀  своїм  фарбованим  богиням
в  дарунок  пропонують  горизонт  
з  додатком  гір  та  з  океаном  синім.

Нехай  вони  вставляють  у  рядки  
слова,  які  завжди  з  жінками  поряд,
про  зорі  в  небі,  квітів  пелюстки,  
про  золото  землі  та  перли  моря.  

В  коханні  й  слові  –  правда  мій  закон  
і  я  пишу,  що  ти  така  прекрасна,  
як  всі  жінки,  хто  нас  бере  в  полон,  
а  не  як  сонце,  або  місяць  ясний.

Нікому  про  красу  не  розповім,  –    
коханням  не  торгую  я  своїм.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=912820
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.05.2021

Федеріко Гарсіа Лорка З циклу «Сонети темного кохання»

Amor  de  mis  entrañas,  viva  muerte,
en  vano  espero  tu  palabra  escrita
y  pienso,  con  la  flor  que  se  marchita,
que  si  vivo  sin  mí  quiero  perderte.
El  aire  es  inmortal.  La  piedra  inerte
ni  conoce  la  sombra  ni  la  evita.
Corazón  interior  no  necesita
la  miel  helada  que  la  luna  vierte.
Pero  yo  te  sufrí.  Rasgué  mis  venas,
tigre  y  paloma,  sobre  tu  cintura
en  duelo  de  mordiscos  y  azucenas.
Llena  pues  de  palabras  mi  locura
o  déjame  vivir  en  mi  serena
noche  del  alma  para  siempre  oscura.
Federico  García  Lorca
Sonetos  Del  Amor  Oscuro

Люблю  до  болі,  смерть  кохаю  милу,  
чекаю  звістку  –  дні  повзуть  роками.
боюсь  тебе  згубити  між  зірками,
забутий  сам  стою  під  небосхилом.

В  каміння  вічне  вітер  б’є  щосили.
Чужі  бруківці  сонце  з  небесами.
Стікає  місяць  мерзлими  медами  
та  душу  не  п’янить,  там  тьма  спочила.

Там  б’ються  з  кігтями  лілеї  ніжні,  
звірина  суть  та  крила  білосніжні,
я  вистраждав  тебе,  відкриті  жили.

Так  хоч  листи  твої  мене  б  зцілили.
Або  покинь  мене  на  муки  вічні
в  глибинах  непроглядної  могили.
27.04.2021р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=912181
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.04.2021

SULLY-PRUDHOMME L'ombre.

Notre  forme  au  soleil  nous  suit,  marche,  s'arrete,
Imite  gauchement  nos  gestes  et  nos  pas,
Regarde  sans  rien  voir,  ecoute  et  n'entend  pas,
Et  doit  ramper  toujours  quand  nous  levons  la  tete.
A  son  ombre  pareil,  l'homme  n'est  ici-bas
Qu'un  peu  de  nuit  vivante,  une  forme  inquiete
Qui  voit  sans  penetrer,  sans  inventer  repete,
Et  murmure  au  Destin  :  «  Je  te  suis  ou  tu  vas.  »
Il  n'est  qu'une  ombre  d'ange,  et  l'ange  n'est  lui-meme
Qu'un  des  derniers  reflets  tombes  d'un  front  supreme  ;
Et  voila  comment  l'homme  est  l'image  de  Dieu.
Et  loin  de  nous  peut-etre,  en  quelque  etrange  lieu,
Plus  proche  du  neant  par  des  chutes  sans  nombre,
L'ombre  de  l'ombre  Sully-Prudhomme  L’Ombre.

Спинюся  –  тінь  лежить,  піду  –  і  тінь  іде,  
так  м'яко  стелеться,  переповзає  наче;
глуха  все  чує,  без  очей  все  баче,  
як  сонце  вигляне,  завжди  мене  знайде.  

Та  й  сам  я  також  тінь.  Немов  хмаринки  десь  
небесний  силует,  стривожено  маячу,  
тому,  сам  по  собі,  нічого  я  не  значу:
іду  туди,  куди  юдоль  мене  веде.

Чи  тінь  я  ангела,  котрий  напевно  й  сам  –  
тінь  деміурга  по  ним  створеним  світам,
і  я,  подібністю  здаюсь  йому  ріднею?  

І,  може,  десь  іще  моєї  тіні  тінь,  
Також,  як  я  ,  вдивляючись  у  височінь,  
запитує  про  це  і  тінь  лежить  під  нею.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=912087
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.04.2021

WILLIAM SHAKESPEARE SONNET СХХХ

My  mistress'  eyes  are  nothing  like  the  sun,
Coral  is  far  more  red,  than  her  lips  red,
If  snow  be  white,  why  then  her  breasts  are  dun:
If  hairs  be  wires,  black  wires  grow  on  her  head:
I  have  seen  roses  damasked,  red  and  white,
But  no  such  roses  see  I  in  her  cheeks,
And  in  some  perfumes  is  there  more  delight,
Than  in  the  breath  that  from  my  mistress  reeks.
I  love  to  hear  her  speak,  yet  well  I  know,
That  music  hath  a  far  more  pleasing  sound:
I  grant  I  never  saw  a  goddess  go,
My  mistress  when  she  walks  treads  on  the  ground.
And  yet  by  heaven  I  think  my  love  as  rare,
As  any  she  belied  with  false  compare.
William  Shakespeare

Не  схожі  очі  на  зірки  під  вечір  
і  на  корали  –  губи,  і  не  те,  
щоб  наче  сніг,  були  у  неї  плечі,
волосся  –  чорне,  а  не  золоте.

Троянду,  хай  червону  там,  чи  білу,
не  вдасться  порівняти  до  щоки,  
а  тіло  пахне  так,  як  пахне  тіло,
а  не  фіалки  ніжні  пелюстки.      

Немає  в  неї  досконалих  ліній,  
божественного  світла  на  чолі.
Не  знаю,  як  на  небесах  богині  –
моя  кохана  ходить  по  землі.

Та  поряд  з  нею  заздрісно  змовкали,  –
кому  у  порівняннях  набрехали.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911787
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.04.2021

На Кармалюковій горі

«За  Сибіром  сонце  сходить…
Хлопці,  не  зівайте:
Ви  на  мене,  Кармалюка,
Всю  надію  майте!»
Народна  пісня

«Воно  й  правда:  щасливий  той,  
хто  не  відає,  що  жде  його  попереду.»
Д.  Міщенко  «Синьоока  Тивер»

До  Устима  в  думках  принесу
зашкарублий  на  серці  неспокій
і  наснагою  змию,  аж  поки  
намочуся  в  ранкову  росу.

Чути  мову  вата́га  просту  
на  горі  заповідній,  високій:
«У  житті,  як  на  ниві  широкій,
хтось  по  плуга,  а  хто  й  по  косу!»  

Гей,  ватаже,  з  тобою  росту,
п’ю  прадавньої  Тивері  соки,
прославляю  Дністер  синьоокий
та  подільських  байраків  красу.

Зачарований  вами  вже  вкотре,
оперезані  Смотричом  Товтри.*

*Товтри  -  горбистий  вапняковий  кряж  (колишній  морський  риф)  на  Поділлі.
17.04.2021р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911354
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.04.2021

Мікеланжело Буанаротті Сонет № 8

Quanto  si  gode,  lieta  e  ben  contesta
di  fior  sopra’  crin  d’or  d’una,  grillanda,
che  l’altro  inanzi  l’uno  all’altro  manda,
come  ch’il  primo  sia  a  baciar  la  testa!
Contenta  è  tutto  il  giorno  quella  vesta
che  serra  ‘l  petto  e  poi  par  che  si  spanda,
e  quel  c’oro  filato  si  domanda
le  guanci’  e  ‘l  collo  di  toccar  non  resta.
Ma  più  lieto  quel  nastro  par  che  goda,
dorato  in  punta,  con  sì  fatte  tempre
che  preme  e  tocca  il  petto  ch’egli  allaccia.
E  la  schietta  cintura  che  s’annoda
mi  par  dir  seco:  qui  vo’  stringer  sempre.
Or  che  farebbon  dunche  le  mie  braccia?
Michelangelo  Buonarroti  (1475-1564)

Немає  щасливíшого  заняття:
охоплює  віночок  польовий      
голівку  милу,  вогнепад  по  ній
волосся  золотого,  як  багаття.

А  скільки  насолоди  знає  плаття,
що  полонило  стан  її  стрункий,
як  непомітно  кульчик  дорогий
цілує  у  щокý  її  з  завзяттям!

Шовково  сяючи  у  світлі  дня,
як  ніжно  стрічка  віє  на  повіки,
як  цей  кулон  між  персами  затих…

І  поясок,  що  талію  обняв,
шепоче  тихо:  «застібнýсь  навіки…»
О  скільки  праці  тут  для  рук  моїх!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910952
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.04.2021

СОНЕТ ПРО СОНЕТ Lope de Vega

Un  soneto  me  manda  hacer  Violante,
que  en  mi  vida  me  he  visto  en  tal  aprieto;
catorce  versos  dicen  que  es  soneto:
burla  burlando  van  los  tres  delante.
Lope  de  Vega

За  поцілунок  вимагаєш  ти  сонета.

Не  жарт  придумати  чоти́рнадцять  рядків,

з  двох  рим  аж  дві  строфи!  Відказує  Лілета:

А  поцілунок  мій  –  даремно  захотів?


Чотири  є  рядки,  лишилось  три  куплети.

О,  добрий  Аполлон,  прекрасніший  з  богів,

допоможи,  нашли  натхнення  на  поета!

Ще  є  строфа!  Вперед,  до  рідних  берегів!


Ось  вже  стомився  я!  О  мука,  о  досада!

Та  Ліли  поцілунку  близько  вже  принада

і  бог  мене  почув!  Готовий  ще  терцет!


Іще  один  –  і  все!  Римую  до  упаду!

Ось!  Майже  вже  кінець!..  О  радість,  о  відрада!

Мій,  Ліло,  поцілунок,  а  тобі  –  сонет!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910803
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.04.2021

Алея Героїв під Луцьком

Працюємо,  щоб  мати  вільний  час,  
і  воюємо,  щоб  жити  мирно.
 Арістотель

Надгробки  тягнуться  на  схід,
мов  потяг  в  небо  вирушає.
На  обелісках  кожен  зблід,
стомився,  начебто  дрімає.

Немов  їм  –  знову  на  війну
за  рідний  край,  за  Україну,  
за  безпорадності  вину,
за  долю  і  за  приклад  сину.

Що  кожного  чекає  там  –  
Елізіум,    пекельний  Гадес;
окопи  з  кульовим  виттям,
чи  ти,  цивільних  вбивце,  «граде»?

Де  смерть  у  всій  своїй  «красі»
долає  лю́дські  сподівання
там,  на  нейтральній  полосі,
на  «лінії  розмежування»…
 
Це  Стікс,  а  не  Дніпро.  На  схід
пливуть  вони  в  тумані  нині.
Оболи  човняру,  як  слід.
Нічим  ні  перед  ким  не  винні.

Тож,  Вічний  Всеблагий  Господь,  
на  їхню  жертву  зглянься  з  неба,
їх  душі  праведні,  їх  плоть  
візьми  нетлінною  до  Себе!

Надгробки  –  потягом  на  схід…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910628
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.04.2021

Падаючий плід

Плід  падає  у  тиші  незбагненній,  
де  я  стою,  де  ночі  небосхил,  
де  час  завмер,  як  плід  летів  поз  мене,  
перлини  зоряні,  весь  світ  по  мірі  сил,  
охороняли  сповнений,  як  слід,
солодким  соком    падаючий  плід.

Я  чую,  як  він  гулко  б’є  по  тверді  
і  вибухає  в  трав’яному  тлі,  
даруючи  в  своєму  милосерді  
насіння,  сік  і  плоть  сухій  землі.
Так  серце  милої  лишає  слід,  
як,  рідне,  б’є  в  обійми,  мов  цей  плід.
02.04.2021р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910090
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.04.2021

Бескид (як Лермонтов)

Ночевала  тучка  золотая
На  груди  утеса-великана...
М.  Лермонтов

Золота  хмаринка  ночувала  
аж  до  ранку  з  велетнем-бескии́дом;  
попрощалась  на  світанку  з  дідом,  
у  блакиті,  граючись,  пропала.

Та  лишився  вогкий  слід  на  скелі  
зморщеного  діда.  Одинокий,  
у  заду́мі  він  стоїть  глибокій,  
і  тихенько  плаче  у  пустелі…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909630
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.03.2021

Класична англійська епіграма

[b]Бен  Джонсон[/b]

Епітафія  судді  Рендолу

Що  ж  є  дива  і  в  наш  сучасний  вік:  
тут  спить  суддя  і  гарний  чоловік.

Питання  задане  Беном  Джонсонсоном  Вільяму  Шекспіру

Як  схожий  світ  на  п'єсу  вже  стару,  
то  хто  спостерігає  нашу  гру?

[b]Вільям  Шекспір[/b]

Відповідь  Вільяма  Шекспіра  

Раз  явища  життя  нам  спостережні,  
ми  глядачі  і  лицедії  теж  ми.  

Епітафія  Джону  Кому,  мінялі  на  призвисько  Джон-десять-на́-сто.

Сміливо  ставлю  сто  до  десяти,  
Джон-десять-на́-сто  в  пекло  має  йти.  
А  ким  був  по  життю  Джон-десять-на́-сто  
чорт  скаже:  зустрічались  вони  часто.

[b]Вільям  Драммонд  з  Готорндена[/b]

На  палату  громад

Коли  в  кінці  життя  прийшла  розплата  
і  опинився  в  пеклі  товстий  Пін,  
«Що  коїться  тут?»  –  здивувався  він,  
чорт  відповів:  «Тут  нижня  в  нас  палата».

[b]Джаспер  Мейн[/b]

В  галереї

Маляр,  дай  відповідь,  це  хто  на  полотні,
моя  дружина,  чи  її  двійник?  
Якщо  дружина,  то  скажи  мені,  
де  головна  деталь,  її  язик?

[b]Джон  Саклинг[/b]

Метеморфози

Перетворив  хуліган  Купідон  
Іо  в  корову,  Нарциса  в  бутон.
Феба  заставив  отару  пасти.
Зевса  розплавив  дощем  золотим.  
Жартам  його  не  злічити  числа.  
Ось  і  мене  обернув  на  осла.

[b]Семюел  Батлер[/b]

Гумористу

Над  власним  жартом  сміючись  
не  задубій  в  паралічі.

[b]Томас  Джордан[/b]

***
Солдат  і  Бог  в  думках  у  всіх,  
коли  війна  нам  на  поріг,  
та  тільки-но  війні  минути  –
в  зневазі  воїн,  Бог  забутий.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909445
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.03.2021

День добрий! (як Міцкевич)

Dzieńdobry!  nie  śmiem  budzić,  o  wdzięczny  widoku!
Jej  duch  na  poły  w  rajskie  wzleciał  okolice,
Na  poły  został,  boskie  ożywiając  lice,
Jak  słońce  na  pół  w  niebie,  pół  w  srebrnym  obłoku.
Adam  Mickiewicz

День  добрий!  Ти  ще  спиш  –  поділена  душа:
одна  частинка  тут,  а  друга  –  в  райській  тиші.  
Так  сонця  промені:  одні  з  –  за  хмари  вийшли,  
а  інші,  ще  на  світ  з’витись  не  спішать.

Та  ось  зіниці  вже  сонливість  полиша,
через  ясну  блакить  летить  у  сфери  інші.
Як  муха,  до  щоки  схиляюся  скоріше:
День  добрий!  Поряд  я  з  вітанням  у  вірша́х.

Я  зранку  прилетів  побачитись  з  тобою
та  несміливо  скам’янів  перед  красою.
Скажи,  був  світлим  сон,  вчорашній  страх  пройде?

День  добрий!  Доторкнуся  до  руки  рукою.
Накажеш  –  я  піду…  і  стану  під  стіною,
як  вийдеш  ти  на  двір,  почуєш:  Добрий  день!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909227
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.03.2021

Не буди ти її на зорі (як А. Фет)

На  заре  ты  её  не  буди,
На  заре  она  сладко  так  спит;
Утро  дышит  у  ней  на  груди,
Ярко  пышет  на  ямках  ланит.
А.  Фет

Не  буди  ти  її  на  зорі,  
райський  сон  ще  від  неї  не  втік!  
Ранок  в  персах  ще  не  догорів,  
ще  іскриться  на  ямочках  щік.

Її  постіль  теплом  ще  пашить  
від  нічного  гарячого  сну,  
чорні  коси,  з  плечей  вже  за  мить  
потечуть,  як  потік  у  весну.

Вчора  в  пізню  вечірню  пору́  
довго-довго  сиділа  вона  
і  дивилась  крізь  хмари  на  гру,  
що  їй  місяць  грав  аж  дотемна.

Чим  ясніше  звав  місяць  у  даль,
соловей  чим  дзвінкіше  співав,
в  її  серце  просилась  печаль,
ще  болючіше  сум  напливав.

Ти  до  неї  пізніше  прийди,  
ще  світанок  на  що́ках  горить.
Не  турбуй  ти  її,  не  буди…  
На  зорі  вона  солодко  спить!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909038
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.03.2021

Прощання волинянки

«Зима.  На  фронт,  на  фронт!..  А  на  пероні  люди...
Біля  вагонів  ми  співаєм  «Чумака»...
І  радість  лоскотно  бентежить  наші  груди-
шикують  злидні  нас,  юнак  до  юнака.»
В.  Сосюра

Прощай,  отчий  край,
Ты  нас  вспоминай,
Прощай,  милый  взгляд,
Не  все  из  нас  придут  назад.
В.  Лазарев  «Прощание  славянки»

Захистимо  тепло  своїх  осель
від  ворога,  вже  звичного  на  сході.
Нам  так  судилося.  В  нашій  природі    
Вітчизну  ставити  понад  усе.

Приспів.

В  думках  у  нас  –  сім’я,  родина,  рід
і  віра  у  майбутнє,  де  єдина,
заможна  і  спокійна  Україна,
від  Велеса  веде  свій  родовід.

Приспів.

В  серцях  у  нас  є  пращурів  геном,
що  кличе  бити  на  Зміє́вім  Валі
отих,  що  «москалями»  їх  назвали,
таврованих  Батиєвим  тавром.

Приспів.

У  наших  душах  Велеса  скрижаль.
Коли  лютує  обр  по  Україні,  –
історією  скручена  спіраль
веде  полки  від  Галича  й  Волині!

Приспів:
В  обличчя  східний  вітер  стяги  рве!
Тріпочуть  бунчуки  над  головою!
Молись  за  нас,  Волинь!  Сурма  –  до  бою!  
Ми  тої  нації,  яка  собою  
Європу  заступила  і  живе!
22.03.2021р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908868
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.03.2021

Вечірнє читання

Я  зачитався  зранку,  вже  давно.
З  тих  пір,  як  дощ  постукав  у  вікно.
По  маківку  –  у  книжці,  я  й  не  чув  
за  вікнами  дощу.

Вдивляючись  в  рядки,  немов  у  зморшки    
задуми  і  години  вже  підряд  
спинявся  час  і  навіть  йшов  назад;
та  я  помітив,  що  карміном  трошки  
рядки  забарвлені:  захі́д.

Немов  з  намиста  після    розтинання,
всі  букви  котяться,  куди  не  слід…
Добраніч,  сонце.  Залишивши  світ,  
до  нас  хоч  озирнися  на  прощання.

Бо  вже  підходить  ніч,  ідуть  додому
дерева  –  тиснуться  біля  доріг,  
і  люди  –  позбиралися  гуртом  у
своїх  оселях  і  долають  втому,  
вдягнувши  сновидіння  оберіг.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908676
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.03.2021

Балада про загадки. (британська балада)

Три  дівчини  прали  щось  біля  води,
Дженніфер,  Джентль  та  Розмарі
та  лицар  приїхав  до  них  молодий.
Співають  в  гаю  солов’ї  до  зорі.

Одна  запросила  його  до  вогню,
Дженніфер,  Джентль  чи  Розмарі,  
а  друга  вівса  нагорнула  коню.
Співають  в  гаю  солов’ї  до  зорі.

А  третя  сестра  стелить  постіль,  де  тінь,  
Дженніфер,  Джентль  чи  Розмарі,  
бажає  приємних  йому  сновидінь.
Співають  в  гаю  солов’ї  до  зорі.

Та  лицар  промовив  до  них  перед  сном:  
–  «Дженніфер,  Джентль  та  Розмарі,  
зага́дки  свої  загадаю  вам  трьом,
співають  в  гаю  солов’ї  до  зорі.

Що  в  світі  гучніше  за  єгеря  ріг,
що  в  світі  гостріше  за  терни  доріг,
що  важче  в  житті  за  найважчий  свинець,
що  хліба  солодше  для  наших  сердець,
що  довше  шляхів  у  юдолі  мирській,  
що  глибше  глибин  у  пучині  морській?»


–  «Чутки  голосніші  за  ріг  єгерів,
а  голод  гостріший  тернових  шипів,
і  важчий  свинцю,  тягар  наших  гріхів,
солодше  за  хліб  добре  слово  батьків,
за  всі  шляхи  довший  лиш  вітер  з  рівнин,
кохання  ще  глибше  підводних  глибин!»  

Загадки  розгадані  всі  на  кінець,
Дженніфер,  Джентль  чи  Розмарі  –
одна  з  сестер  з  лицарем  йде  під  вінець.
Співають  в  гаю  солов’ї  до  зорі!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908566
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.03.2021

ТАНКА ІМПЕРАТРИЦІ ІВАНОХІМЕ, СКЛАДЕНІ В ТУЗІ ЗА ЧОЛОВІКОМ-ІМПЕРАТОРОМ

Безліч  днів  пройшло,  
як  ти  пішов,  коханий.  
Шукати  в  горах,    
чи  вибігти  на  зустріч,  
чи  в  домі  тут  чекати?

***

Якщо  так  жити,  
тужити  за  тобою,  
померти  краще,  
щоб  узголів’ям  стало  
підніжжя  гір  високих.

***

Доки  живу  я,  
чекатиму  на  тебе.  
О,  як  це  довго!  
Аж  іній  вкриє  па́сма  
мого,  як  ніч,  волосся.

***

Туман  серпанком  
покрив  колосся  рису    –    
спаде  росою…  
А  ти,  моє  кохання,
куди  без  мене  зникнеш?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908506
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.03.2021

Лорд Рона́дьд (британська балада)

'O  WHERE  ha  you  been,  Lord  Randal,  my  son?
And  where  ha  you  been,  my  handsome  young  man?'
'I  ha  been  at  the  greenwood;  mother,  mak  my  bed  soon,
For  I'm  wearied  wi  hunting,  and  fain  wad  lie  down.'

–  Де  був  ти,  Рона́льд?    –  Полював  у  гаях.
–  Де  був  ти,  Рона́льд?    –  Полював  у  гаях.
–  Чом  довго  блукав,  мій  синочку  єдиний?
–  Загнали  оленя.  Стомився  щось  я.
Тож  постіль  стели,  мені  спокій  потрібний.

–  Голодний,  Рональд?    –  Страви  в  горлі  стоять.
–  У  кого  обідав,  синочку  єдиний?
–  Кохана  вгощала.  Стомився  щось  я.
Тож  постіль  стели,  мені  спокій  потрібний.

–  Що  їв  ти,  Рональд?    –  Не  згадаю  ніяк.
–  Та  спробуй  згадати,  синочку  єдиний!
–  Вугрі  смакували.  Стомився  щось  я.
Тож  постіль  стели,  мені  спокій  потрібний.

–  Хорти  де,  Рональд?    –  Не  згадаю  ніяк.
–  Та  спробуй  згадати,  синочку  єдиний!
–  Хорти  поздихали.  Стомився  щось  я.
Тож  постіль  стели,  мені  спокій  потрібний.

–  Ти  збліднув,  Рональд!    –  О  матуся  моя!..  
–  Тебе  отруїли,  синочку  єдиний!
–  Мене  отруїли?  Стомився  щось  я.
Тож  постіль  стели,  мені  спокій  потрібний.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908399
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.03.2021

Талий сніг

  «…вкупі  з  водою  там  зростить  вербицю,  –
стане  початком  тоді  мій  кінець.»
Л.  Українка

Зле́жаний  сніг  на  брудному  асфальті,  
вогко  завмер  під  весняним  дощем.
Стрімко  струмки  відмивають  від  фальші  
місто,  людей,  душі,  що  там  іще?

Я,  як  той  сніг,  був  пухким,  білосніжним,  
срібно  сніжинками  падав  з  небес.
Любу  вкриваючи  килимом  ніжним,  
ніс  їй  тепло,  дарував  їй  себе.  

Їй  темний  сніг,  став  тепер  непотрібний,  
їй  до  вподоби  весела  весна.
Сонячний  слід  золотий,  а  не  срібний  
в  душу  свою  увібрала  вона.

Тану  під  сонцем,  струмками  стікаю,  
і  хоч  з  прийдешнім  давно  вже  на  ти,
ще  у  надії  з  землі  бруд  змиваю,
ще  на  ріллі  дам  зерну  прорости.
16.03.2021р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908231
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.03.2021

Нічнна розмова. (як Окуджава)

Мой  конь  притомился,  стоптались  мои  башмаки
Куда  же  мне  ехать?  Скажите  мне,  будьте  добры
Вдоль  Красной  реки,  моя  радость,  вдоль  Красной  реки
До  Синей  горы,  моя  радость,  до  Синей  горы…  
Б.  Окуджава

–  Мій  кінь  притомився,  стоптались  мої  каблуки.
Куди  ж  мені  їхати  –  темна  настала  пора?
–  Їдь  за  течією  Червоної  диво-ріки,  
де  Синя  гора,  моя  радість,  там  –  Синя  гора.

–  А  де  ж  та  ріка,  та  гора  –  морок  взяв  у  полон?  
Якщо  ваша  ласка,  скажіть  як  дістатись  туди?
–  На  ясний  вогонь,  моя  радість,  на  ясний  вогонь,  
прямуй  на  вогонь,  моя  радість,  не  важко  знайти.

–  А  де  ж  той  вогонь,  хоч  на  мить  би  мені  спалахнув?
Вже  вік  я  блукаю  у  цих  непроглядних  краях.
–  Ліхтарник  слідкує  за  ним,  та  напевно  заснув,
напевно  він  спить,  моя  радість,  до  чого  ж  тут  я…

Він  далі  поїхав  один  без  дороги  в  пітьму.  
Блукаючим  поглядом  все  щось  по  небу  шукав
–  Ти  що  загубив,  моя    радість?  –  гукнув  я  йому.
А  він  відповів  мені:  –  Ах,  та  якби  ж  я  це  знав!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908067
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.03.2021

Лісовий цар (як Гете)

Wer  reitet  so  spät  durch  Nacht  und  Wind?
Es  ist  der  Vater  mit  seinem  Kind;
Er  hat  den  Knaben  wohl  in  dem  Arm,
Er  faßt  ihn  sicher,  er  hält  ihn  warm.
Johann  Wolfgang  Goethe  «Erlkönig»

Проноситься  лісом  в  тумані  імли
стурбований  батько,  з  ним  хлопчик  малий;
коня  поганяє,  час  –  понад  усе:
до  знахаря  хворого  сина  везе.

«Мій  сину,  побачив  ти  щось  у  кущах?»
«Мій  батьку,  цар  лісу  у  мене  в  очах:
він  в  срібній  короні  в  густій  бороді.»  
«Та  ні,  то  клубиться  туман  по  воді.»

«До  мене  дитино,  скорися  мені;
веселе  життя  у  моїй  стороні;
смарагдові  квіти,  перлини  в  струмках;
і  золотом  вкриті  палаци  в  лісах.»

«Мій  батьку,  цар  лісу  говорить  мені
про  золото,  перли,  палаци  ясні.»
«О  ні,  мій  маленький,  почулось  тобі:
це  вітер  гуляє  у  кронах  дубів.»  

«До  мене,  маленький;  в  діброві  густій  
з  моїми  донька́ми  зустрінешся  ти:
під  місяцем  будуть  літати  вони,
під  співи  їх  ніжні  полинеш  у  сни.»

«Мій  батьку,  он  мавки  вітають  з  гілок:  
запрошують  з  ними  піти  у  танок.»
«Та  ні,  все  спокійно:  це  біля  ріки
похитує  вітер  вербові  гілки.»

«Дитино,  сподобався  ти  нам  усім:
по  згоді  чи  силою  –  будеш  моїм.»
«Мій  батьку,  цар  лісу  схопив  за  плече;
він  поряд:  як  тяжко,  як  груди  пече!»  

Наляканий  вершник  стрілою  летить;
дитина  марудить,  дитина  кричить;
до  знахаря  він  доскакав…  та  за  мить
в  обіймах  вже  мертвий  хлопчина  лежить.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907901
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.03.2021

Нова любов – нове життя.

«Herz,  mein  Herz,  was  soll  das  geben?
Was  bedränget  dich  so  sehr?
Welch  ein  fremdes,  neues  Leben!
Ich  erkenne  dich  nicht  mehr.
Weg  ist  alles,  was  du  liebtest,
Weg,  warum  du  dich  betrübtest,
Weg  dein  Fleiß  und  deine  Ruh  –
Ach,  wie  kamst  du  nur  dazu!»
Johann  Wolfgang  von  Goethe
Серце,  серце,  як  це  сталось,
громом  вражений  стою,  
чим  це  ти  так  стурбувалось?
Я  тебе  не  впізнаю.
Все  пройшло,  чим  ти  палало
що  любило  і  бажало,
не  збагну  я  до  ладу  –  
як  потрапило  в  біду?

Переможене,  безсиле,
на  позбавлення  не  жди,
у  красивих,  юних,  милих
путах  ти  вже  назавжди.
І  чи  ще  можлива  зрада?
Де  живе  нова  принада?
Все  даремно,  все  забудь:
всі  шляхи  в  полон  ведуть.

Ах  рятуйте,  я  у  сітці  –  
від  кокетки,  сам  не  свій,
на  тонкій  чарівній  нитці
я  танцюю  ледь  живий.
Жити  в  клітці  у  чаклунки,
чи  під  каблучком  пустунки  –  
як  таку  ганьбу  знести?  
Ах,  пусти,  любов,  пусти!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907750
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.03.2021

Переспіви з Вільяма Блейка

[b]Вільяму  Хейлі  про  дружбу[/b]

Він  ворогів  не  піддавав  нарузі,
за  те  він  не  жалів  ніколи  друзів.
По  дружньому  всадивши  в  спину  ніж,  
стань  ворогом,  по  дружньому,  мені  ж.

[b]*[/b]
Нехай  про  мене  розпускаєш  ти  плітки,  
не  насміхаюся  таємно  над  тобою.
Хай  безголовий  я,  ти  ж  навпаки  
хоч  з  головою  та,    нажаль  –  дурною.

[b]Епітафія.[/b]

Похований  в  канаві  під  трубою,
щоб  друзів  сльози  бігли  наді  мною.  

[b]У  миті  –  вічності  присутність…[/b]

У  миті  –  вічності  присутність,
світ  –  у  піщинці  лиш  одній,
у  жмені  –  безкінечна  сутність
і  Бог  –  у  квітці  весняній.

[b]Муха
(як  Вільям  Блейк)[/b]
             
Маленька  муха,
моя  стрімка
прогнала  рухом
тебе  рука.

Жужжить  у  вуха
настирний  звук.
Живеш  ти,  муха,
як  я  живу.

Співаю  марно,
доки  з  рядка
мене  примарна
зжене  рука.

Є  в  думці  сила:
в  ній  гине  тьма.
Там,  де  могила,
думок  нема…

Я,  хоч  у  муках,
за  те  –  живу!
–  «Щаслива  муха»  –
себе  назву

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907511
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.03.2021

Рубаї. (переспів з Омара Хайяма)

Безмежний  світ,  ти  перед  ним  –  ніщо:
твої  стражд  зання  –  тільки  дим,  ніщо.
Безодні  з  двох  сторін  тебе  чекають.
Між  ними  ти,  подібно  їм  –  ніщо.  
***
Як  подих  вітерця  минув  у  справах  день.
Із  нашого  життя  пішов  –  нема  ніде.
Та  тільки  турбуватися  не  стану  
про  день,  що  відійшов,  про  день,  що  ще  прийдé...
***
З  нізвідки  в  нікудѝ  йдемо  шляхóм  прямим.
Навіщо  ми  йдемо,  не  вíдомо  самим.
Ще  стільки  світлих  душ  під  куполом  небесним
згорять  на  попіл,  прах  і  де  шукати  дим?        
***
Колись,  ще  малюком,  я  в  цирку  бачив  раз,
як  слон  вина  хильнув,  і  хоботом  затряс.
Говорять,  «мінздоров  попереджає»?
Брехня!  Вино  це  дух,  що  оживляє  нас!
***
Якби  так  сумно  жінка  не  зітхала,
я  б  сам  себе  заклав  за  пів  бокала.
Як  завтра  житиму?  Здам  кофту  в  «секонд  хенд»,
Бо  не  свята  Марія  це  в’язала?..
***
Хай  ти  прожив  життя  без  тяжких  мук  –  що  далі?
Хай  твій  життєвий  закінчѝвся  круг  –  що  далі?
Нехай  блаженних  ти  прожив  сто  літ
і  сотню  років  ще,  скажи,  мій  друг,  –  що  далі?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907235
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.03.2021

Газвода. (як Ахмадуліна)

До  будки,  де  газована  вода,  
всіх  автоматів  головний  учасник,  
хлопчина  таємничий  та  сучасний  
підходить.  Яка  впевнена  хода!

А  потім,  самовпевнений  фантаст,
монету  вогку  ки́дає  в  щілину
і  жодну  не  втрачаючи  краплину,  
стаканом  ловить  ви́шневий  фонтан.  

Мені  б  його  упевненість  на  мить  
та  фамільярність  в  рухи  принагідні,
але  дорослі  милості  не  гідні,  
нехай  повз  наші  руки  струменить.

А  цей  малюк,  наближений  до  чар,  
бере  долонями  дзеркальні  грані,  
і  відблиск  зайчиком  летить  на  гравій  
і  весело  вдаряє  по  очах.

Налякано  вступаю  я  у  гру  
і  піддаюся,  підійшовши  близько,          
спокусі  трикопійчаного  диска,
і  завмираю,  і  стакан  беру.

Повставши  з  никельваних  бляшо́к,
спадає  вир  солодкий  та  солений,  
занурюється  гейзер  кришталевий  
у  штовханину  сніжних  бульбашо́к.

Веселки,  що  народжуються  з  них,  
пронизують  наївне  піднебіння.
Сім  смаків  спектра  ло́скотним  видінням
вдаряють  в  ніс,  щоб  викликати  чих.  

І  автомата  схована  душа,
ледь  зверхньо,  поглядає  з    добротою:
за  мить  селянка,  легкою  рукою  
дасть  спраглому  напитися  з  ківша.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907054
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.03.2021

ПЕНСІОНЕР

На  півшляху  свого  земного  світу
потрапив  у  похмурий  ліс  густий
і  стежку  втратив  тінями  повиту…
Данте  Алігʾєрі


І

–  «Не  знав  про  що  мені  писати,  
та  тему  підказав  мені  
цей  ранок  за  вікном  кімнати,  
знайомий  голуб  у  вікні.

Вдягнувся,  вийшов  на  подвір᾽я.  
Там  рейвах  березень  здійняв  
летючим  голубиним  пір᾽ям,
закоханим  котячим  «няв!».

Що  ж,  запалю,  хоча  й  не  варто,  
що  ж,  усміхнуся  напролом  –  
мені  весна  здалася  жартом  
за  вже  покинутим  столом:  

знялася  біла  скатертина  
і  звично  споглядає  люд  
пляшки,  пакети  з  магазина,  
і  казна    що,  бички  та  бруд.

Не  надто  тема  урочиста,  
вже  краще  –  про  зелений  гай…  
Але  в  гаях  не  дуже  чисто,    
сміття  у  голові  збирай».      

Так  думав  пожилий  щасливець,  
людина  вільна  від  тепер,
з  пенсіонерів  –  початківець,  
чи  неофіт  –  пенсіонер.  
 
Піймавши  облизня  від  влади,  
не  вдаючись  до  ескапади,  
подалі  владу  цю  послав,  
ступивши  до  пенсійних  лав.

Звичайно,  ніде  правди  діти:  
ще  б  трохи  грóшей  заробити,  
та  досить  їх  не  набереш,  
тож  глибше  дихай  і  пий  фреш.

ІІ

Сьогодні  в  нього  справ  чимало:  
пройшла  зима,  весна  настала,  
а  там  і  паска  на  порі,  
а  там  і  літо  на  дворі.

До  свята  ніби  днів  багато,  
та  час  могили  прибирати,  
протерти  дорогий  граніт,  
і  плитку,  і  лабрадорит.

Бо  не  за  гóрами  тусовка,  
та  марнославства  замальовка:
мирянам  страх,  щоб  все  як  слід,  
для  батюшóк,  жнива  й  дохід.  

Ну  а  маршрут  йому  знайомий:  
старий  тролейбус  №  7-й  
безплатний,  бо  ж  пенсіонер,  
(був  добрий  мер,  на  жаль  помер).

Тролейбус,  катафалк  старечий,  
такий,  як  ті,  кого  везе.
Новѝй  –  тут  був  би  недоречний,  
а  цей,  хоч  кістки  розтрясе.

Які  розмови  тут  бували!  
Який  в  салоні  епос  цвів!  
Тепер  мовчать,  як  у  пеналі  
мовчать  огризки  олівців.

Єдина  пільга  від  держави,  
їм  безоплатний  цей  проїзд,  
та  вже  нашіптує  лукавий,  
що  знімуть,  бо  –  тягар  для  міст.

Це  перший  рік  його  і  круто  
він  відчуває  в  цьому  толк,  
коли  запитує  кондуктор  
чи  має  проїзний  квиток.

Знать  ще  не  схожий  на  старого  
і  весело  йому  стає,  
коли  з  блокнота  шкіряного  
своє  пенсійне  дістає  дістає.

Хоч  не  в  останнє  і  не  в  перше,  
спостерігає,  аж  принишк,  
оце  нахабне  і  відверте  
сидяче  право  молодих.

І  туляться  пенсіонери  
в  тролейбусові  закуткѝ  –    
герої  зниклої  вже  ери,  
країни  зниклої  совки.    

–  «Міське  –  за  містом  кладовище,
в  селі  Гаразджа*,  вихід  ваш.»
–  «Звжди  туди  всіх  вас  досвище  
наш  електричний  екіпаж!»

Розговорила  їх  дорога,  
«наш  7-ий»  –  шлях  копитом  рве…
Всміхаються  і  слава  Богу,  
тож  «ще  не  вмерла  і  не  вмре»!

ІІІ

Кінцева.  Золотом  іскриться  
від  сонячних  сусальних  бань
новозбудована  каплиця  
на  чатах  мовчазних  зітхань.

А  за  каплицею  –  алея  
могил  загиблих  вояків,
Героїв  України,  теї,  
що  кожен  з  них  її  любив

і  з  гідністю,  аж  до  безтями,  
за  те  й  життя  своє  поклав:  
за  усмішку  своєї  мами  
коли  сказав  найперше  «мам».

*

–  Ой  чому  ти  почорніла,  
чорна  горобина?  
–  Я  раніше  червоніла,    
як  сестра  калина.

Червоніла  я  від  того
і  в  ночі  сміялась,  
бо  козака  молодого  
юнка  цілувала.

Цілувала,  повертала  
з  дальньої  дороги,  
що  до  війська  прямувала,  
бо  прийшли  ворóги.

Ті  вороги,  наче  люди  
та  нутро  їх  –  чорне,  
поцілили  хлопця  в  груди,  
ніхто  не  пригорне.

Як  ховала  мати  сина  –    
калина  зів’яла,
сполотніла  в  мить  дівчина,    
я  ж  чорною  стала.

У  вишивану  сорочку
героя  вдягали,
три  кольори  у  віночку  
на  могилу  клали!

IV

На  цю  алею  без  протекцій    
живі  і  мертві  разом  йдуть.  
Гучніше  ніж  в  бібліотеці**  
говорять  мертві  з  нами  тут:

–  «Болотне  місиво  в  окопах  –
вдалася  «теплою»  зима.
В  яких  би  ти  не  був  «європах»,
а  ближчої  землі  нема.»

–  «За  землю?  За  народ?  За  кого,
дай,  брате,  відповідь  мені,
замість  мажорика  крутого
ми  опинились  на  війні?

За  волю?  –  тут  її  немає...
За  долю?  –  в  нас  вона  прудка:
крізь  снайперський  приціл  тікає  
аж  до  ворожого  зрачка.»

–    «Двохсоту»  данину  щоденну
збира  Брюсель,  мов  з  під  Арден...
–    «Схотілось  діткам  до  Шенгену.
Тому  ми,  брате,  –  тут  помрем.»

–  «Ми  вийшли  на  дорогу  з  дому,  
та  чи  таким  шляхóм  йдемó
коли  державність,  гідність,  мову,  
ми  кров᾽ю  Воїнів  вчимо?

Можливо,  саме  в  цю  хвилину,  
вкажи  нам,  Господи,  в  віках,  
той,  що  врятує  Україну,  
нам  не  відомий,  вірний  шлях?»

–  «І  нагородою  за  мужність,  
жертовну  кров  товаришів
почувся  голос  нам  потужний,  
чи  то  –  з  небес,  чи  то  –  з  душі:

–  «Вам  –  засівати  ниви  хлібні,  
давати  лад  садам,  думкам...
Європі  станете  потрібні,  
як  стане  –  не  потрібна  вам.»

Ще  й  не  такі  думки  лунають,  
коли  алею  доглядають
не  покладаючи  руки
за  власні  кошти  їх  батьки.

Що  й  з  ким  на  мóгилках  буває,  
коли  до  рідних  промовляє
самотня  до  душі  душа
не  мовиться  у  цих  віршах.

І  хто  кому  вночі  насниться,  
лиш  Богові  не  таємниця,
та  кожен  таїну  взнає
лише  про  рідне,  про  своє…

V

В  роботі  день  пройшов.  Сюрпризом  
схилився  вечір  понад  лісом.  
Тролейбус  згодом  підійдé  
забрати  втомлених  людей.

Виходять  з  кладовища  люди.
Звучать  розмови  звідусюди,  
що  завтра  треба  закінчить.
Хтось  палить,  хтось  і  так  мовчить.

До  нашого  пенсіонера,  
дідок,  був  певно  офіцером,  
(російською  заговорив)  
підсів,  цигарку  припалив.  

Cujus  regio,  ejus  lingua  –  
мова  тогó,  чия  країна,
латинці  нам  заповіли
та  безтолкові  ми  були:

у  ЗМІ  та  книгах,  ніби,  старша.  
російська  мова  й  до  тепер.  
Сказали  б  римляни:  не  ваша  
земля  в  якій  ви  живетé.

VI

Колишній  замполіт  чи  лектор  –      
короткий  слів  його  переклад,  
звичайно,  з  додаванням  рим,  
приводиться  розмова  з  ним:

–  «Почув  облудливі  слова  
по  телевізору  сьогодні.  
Земля,  звичайно,  це  товар,  
та  не  при  нашім  беззаконні.

Яка  в  них  честь,  яка  в  них  совість?..  
При  владі  в  нас  –  злочинці  суть:
вже  розікрали    нерухомість  
і  землю  тихо  розкрадуть.

Це  так,  як  знищують  ліси.
Карпатські  гори  облисіли.
Кричать  на  різні  голоси.
що  проти  паводка  –  безсилі,

а  згодом  землю  продадуть  
отій  облизаній  Європі.»  
(І  рима,  ще  з  дитинства:  в  ж…і  
як  жили  люди,  так  живуть.)

–    «І  кожен  день  двохсотий  звіт,
від  телевізора  вітанням.
Це  вже  не  вперше  й  не  востаннє
еліта  –  перша  на  той  світ.»

–    «Сьогодні  знищують  людей,
а  завтра  знищать  Україну.
«І  не  згадає  батько  з  сином…»
де  ділася,  як  вік  пройде.

Кудись  розбіглися  мізкѝ,
говорунів  же  –  до  холери.
Та  чи  дійдуть  мої  думки
до  влади  –  від  пенсіонера?..

Своїх  вже  сил  не  поверну…
Про  все  сказати  слів  забракло.
Якби  був  бабою  б  заплакав,
та  я  не  баба,  то  ж  кляну…»

–    «Були  руїни  в  Україні  
та  дивом  справжнім  серед  див,  
хай  болем  кожної  людини,  
але  народ  все  пережив.

Переживемо  й  цю  негоду.
Є  право  справжнього  народу  
на  ділі,  а  не  на  словах  
свободу  кров᾽ю  поливать.»

VII

Тролейбус  назбирав  людей
і  звично  доправляє  в  місто.  
Воно  здалека  променисто  
своїх  аборигенів  жде.

У  кожного  свої  турботи  
і  задуми  у  всіх  свої,  
свої  проблеми  на  роботі,  
щоденні  з  бідністю  бої.

Шкідливі  звички,  плани,  хобі,  
життя  змінити  марні  спроби,  
надії,  що  настане  час  
і  «як  в  людей»  все  буде  в  нас.
 
Ми  різні  по  думках  та  плоті  
і  кожен  прагне  до  свогó.  
Хоч  ми  –  суспільство,  що  з  тогó?  
Що  спільного  в  людській  спільноті?

…В  краю,  де  батьківський  поріг,
нас  об`єднає  тільки  щира
одна  на  всіх  у  Бога  віра.
Одна  на  всіх,  одна  –  на  всіх…

VIII

Розтало  в  тінях  кладовище,  
немов  покинутий  Аїд  
і  задивилися  у  слід
живим  Вергілій  з  Беатріче.

Мов  дамка  забрана  «за  фук»,
зайшла  за  обрій  сонця  скрипка.
Без  висновків,  лише  постскриптум  
короткий,  на  одну  строфу:

PS

Є  в  наших  душах  слово  Боже.
З  Вітчизни  –  нікуди  іти.
Європа  нам  не  допоможе,
тож  мусимо  перемогти!
27.03.2017р.


Примітки:

*  Гаразджа  -  село  під  Луцьком.  

**  «Тут  мертві  живуть,  тут  німі  говорять»  -  
напис  на  будинках  бібліотек  в  стародавній  Греції.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906758
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.03.2021

Час незапалених ліхтарів

Сховали  тіні  тополині  віти,  
та  ліхтарям  ще  неприйшла  пора.
Хотілося  б  цей  вечір  зрозуміти,  
та  дощ  почався,  рідний,  наче  брат.

Він  позганяв  аборигенів  площ  
у  парк  і  править  месу  урочисту,  
та  ми,  всі  до  одного  –  пантеїсти,  
аж  поки  ще  не  закінчи́вся  дощ.

І  раптом  сколихнулося  бажання  
до  самозречення,  до  забуття,
і  разом  виправдалося  життя  
за  мудрість  ранню  і  за  втому  ранню.

Як  тінями  цей  парк  замайорів,  
як  ніжно  кольори  втрачає  листя…
З  життя  спадає  мішура  барвиста
в  час  незапалених  ще  ліхтарів.
26.02.2021р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906361
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.02.2021

Уроки музики. (як Ахмадуліна)

Люблю,  Марійко,  що  тебе,  як  всіх,
що,  –  як  мене,  –  замерзлою  гортанню    
не  говорю:  тебе  –  як  світло!  сніг!  –
зусиллям  шиї,  ніби  лід  ковтаю,

спішу  промовити:  тебе,  як  всіх
навчали  музиці.  (О  крах  навчання!
Як  нібито  під  Божий  плач  і  сміх,
навіювали  свічці  хист  сіяння.)

Не  сходились  дві  рівні  темноти:
рояль  і  ти  –  два  досконалих  кола,
в  безмежних  далях  глухонімоти,
котрим  не  перетнутися  ніколи.

Два  погляди  схрестилися  в  бою,
долаючи  гармонії  основи,
рояль  і  ти  –  за  правоту  свою.
Мовчать  два  горла:  музики  і  мови.

Але  рояль  все  ж  бранець,  бо  він  без
твого  втручання  в  німоті  зависне,
аж  доки  не  народить  до  дієз
мізинчик  твій,  що  клавішу  натисне.

А  ти  –  одна.    І  хто,  якщо  не  ти
натрудить  ще  слабкі  дитячі  руки,
щоб  до  кінця  цей  Божий  шлях  пройти,
щоб  почали  точитись  кров’ю  звуки.

Марійко,  –  до!  –  дитинства,  до  –  судьби,
до  –  ре,  до  –  мови,  до  –  всього,  що  після,
в  дитинстві  нахиляли  ми  лоби  
над  клавішами,  щоб  лунала  пісня.  

Як  ти,  як  ти  впивалися  в  стілець,  
що  крутиться,  і  Гьодіке  не  треба,
крутилися  орбітами  кілець,
спускались  і  злітали  аж  до  неба.

Марієчко,  це  все  для  красоти
написано,  надіючись  на  вдачу  
раз  накричатись:  я  –  як  ти,  як  ти!
І  радісно  би  крикнула,  та  –  плачу.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905957
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.02.2021

Хандра. (як Верлен)

II  pleure  dans  mon  coeur
Comme  il  pleut  sur  la  ville.
Quelle  est  cette  langueur
Qui  penetre  mon  coeur?
Paul  Verlaine

На  серці  негода  
і  дощик  –  мій  брат.
Погана  погода,  
то  ж  зранку  –  хандра…
 
Той  дощик  жада́ний    
надію  дає
душі  безталанній
сплакнуть  про  своє:

про  мрії,  про  втрати
печальні  думки…
Чи  добра  хандра  ти,
чи  зла,  навпаки?

Нізвідки  прийшла,
бо  ж  на  те  і  хандра,
коли  –  не  від  зла,
але  й  не  від  добра…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905292
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.02.2021

Шепочуть квіти прощавай… (як Єсєнін)

Цветы  мне  говорят  прощай…
С.  Єсєнін

Шепочуть    квіти  прощавай,
по  пелюсткáм  росою  плачуть,
що  я  ніколи  не  побачу
твоє  лице  і  рідний  край.

Ну  що  ж,  любов  моя,  в  думках
я  світ  пройшов  і  все  вже  знаю.
І  цей  передмогильний  страх
як  друга  милого  приймаю.

Тому,  усміхнений  з  цих  пір,
проходячи  життєвим  кругом,
вкладатиму  у  кожний  твір,
що  все  в  житті  буває  вдруге.

Бо,  все  одно,  печаль  мине,  
кохана  іншого  пригóрне,
та  пригадає  і  мене,
як  оцю  квітку  неповторну.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904997
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.02.2021

Три переспіви сонетів Анєнського

Перший  фортепіанний  сонет.

Є  книга  чарівна,  де  таємничо  звиті
галюцинаціями  жовті  сторінкѝ:
там  гай  оманливий  у  місячному  світлі,
там  паперові  клен  зачарував  листки.

Там  обриси  таємно  змінюють  гілки,
проміння  місячного  чарами  повиті,
менади  легко  линуть  там  у  верховітті,
і  десять  їх  усіх  на  клавішах  метких.

Але  смарагдами  зап’ястя  закривають,
мені  вже  рідну,  стомлену  дівочу  зграю:
їх  горду  чистоту  джерельної  води.  

І  срібних  ланцюгів  я  розриваю  звуки…
Нема  нам  забуття,  ні  миру,  ні  розлуки,
лиш  на  серцях  від  ланок  носимо  сліди.

Другий  фортепіанний  сонет.

Над  білим  саваном  плечей,  вугілля  кіс,
рядами  рівними  рабині  танцювали,
без  слів  криштальні  голоси  покірно  ніс
шлях  чорних  кастаньєт,  що  пальчики  торкали…

Горіли  сині  понад  ними  небеса,
і  оси  танцівниць  жорстоко  діставали,
та  сліз  не  дочекалась  мýка  від  емалі,
неопалимою  їх  сяяла  краса.

На  пристрасть,  на  призив,  натхненно  полонянки
браслетів  золотих  чіпали  ніжно  ланки,  
та,  не  підкорені  проханням  чарівним,

своїм  володарям  не  посміхались  діви,
байдужістю  небес    вражали  їхні  співи,
вигадливим  танком  під  небом  голубим.

Третій  болісний  сонет.
строфи

Ні,  їм  не  сýджена  просвітленість  красою;
я  їх  повторюю  напам᾽ять  в  напівсні,
вони  –  хвилини  рідкі  злагоди  з  собою,
перегорілі  на  повільному  вогні.

Так  дорогi  мені  –  туман  переді  мною
і  з  нього  їх  прихід  в  тривожній  тишині,
поява  рими  блискавичною  стрілою:
і  мука  й  зáхват  мій,  так  дорогі  мені.

Хто  знає,  в  котре  з  безпробудного  запою,
цієї  каторги  над  купою  листків,
я  духом  падав  і  ридати  вже  хотів

під  час  нерівного  виснажливого  бою;
та  я  люблю  вірші  і  ця  любов  росте:
так  тільки  матір  любить  нéмічних  дітей.    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904788
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2021

Коли стоїте́ на моєму шляху… (Як О. Блок)

Коли  стоїте́  на  моєму  шляху,  
така  жива,  така  красуня,  
але  така  знесилена,  
говорите  весь  час  про  сумне,  
думаєте  про  смерть,  
нікого  не  любите  
і  зневажаєте  свою  красу  –
що  ж?  Хіба  я  ображу  вас?

О,  ні!  Адже  я  не  насильник,  
не  брехун  і  не  горді́й,  
хоча  багато  знаю,  
надто  багато  думаю  з  дитинства  
і  надто  зайнятий  собою.
Адже  я  –  поет,  
людина,  що  речі  називає  їхніми  іменами,  
краде  пахощі  у  живої  квітки.  

Скільки  не  мовите  ви  про  печалі,  
не  розмірковуєте  про  кінці  та  початки,  
смію,  таки,  сподіватися,  
що  вам  лише  п'ятнадцять  літ.
І  тому  я  хотів  би,  
щоб  ви  покохали  звичайного  хлопця,  
котрий  любить  землю  і  небо  
більше,  ніж  римовані  і  не  римовані  розмови  про  зе́млю  та  небо.

Від  душі  я  порадію  за  вас,  
адже  –  тільки  закохані  
мають  право  на  звання  Людини.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904621
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.02.2021

Мій притулок віддалений скит. (як Блок)

Мій  притулок  віддалений  скит.
В  дні,  коли  опадають  листки,
я  спинився  зійшовши  на  міст
і  дивлюсь  на  лілеї  квіткѝ.

В  небесах  до  приходу  зими
тиша  дзвони  під  владу  бере.
Та,  що  нині  читала  псалми,
та  монашка,  напевно,  помре.

В  добровільний  і  вільний  полон
підкоряючись  вічним  віршáм,
покладанням  на  Книгу  долонь
залишилась  в  сторінках  душа.

Як  свіча  догорала  вона
на  очах  посміхалась  печаль,
долітали  слова  від  вікна
і  світилась  за  вікнами  даль.

Відпливали,  немов  у  вісні,  
трепет  свічки  і  матовість  рук  
і  зробилась  близькóю  мені  
ця  монашка  у  світі  розлук.

Скит  віддалений  зáхисток  мій,
але  щастя  не  має  границь,
в  тиші  я  позбуваюся  мрій,
залишивши  одну,  про  Царицю.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904441
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.02.2021

В кутку дивана (як Блок)

А  в  каміні  вкрив  жаринки  сніг  золи.
За  вікном  вогні  будинків  відцвіли.
 
А  на  південь,  в  небі  стогнуть  журавлі.  
А  на  північ,  в  морі  тонуть  кораблі…

Вір,  кохана,  в  щасті  вічності  секрет.
Буде  ранок,  але  зараз  я  –  поет…
 
Я,  яку  захочеш,  казку  розкажу.
Я,  яку  захочеш,  маску  покажу.

Кожна  з  них,  тобі  на  сміх,  чи  на  журбу,
на  коліна  кине  квітку  голубу…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904241
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.02.2021

Два переспіви з Бальмонта

Критикам
(як  Бальмонт)

Я  не  прагну  мудрості  з  глибини  віків.
Настрою  миттєвості  –  зміст  моїх  віршів.
Кожна  з  тих  миттєвостей  –  це  мої  світи
сповнені  відвертого  серця  простоти.

Не  сваріться  мудрії:  що  до  мене  вам?
Я,  хмаринка  сонячна,  дощ  несу  полям...
Вільно  в  небі  синьому,  бачите  –  пливу...
Кличу  в  небо  мрійників.  Вас  я  не  зову!

Атлантида
(як  Бальмонт)

Я  ласкав  її,  аж  доки  місяць  не  згас,
цілував  її  губи  і  плечі.
На  зорі  вона  прошепотіла:  «Вже  час.
Не  сумуй,  повертайся  під  вечір…»

І  години  пройшли,  я  всім  серцем  чекав  –
знову  хвиля  русалку  колише.
Та  обличчя  не  те,  що  в  ночі  цілував,
інші  очі  і  посмішка  інша…

Я  її  відштовхнув  і,  в  насмішку,  мені
заспівала:  «Зарáджу  я  в  горі:
є  багато  прекрасного  на  глибинні  –
безліч  дів,  безліч  мушель  у  морі.

Хто  нам  серце  віддав,  слухав  наші  пісні,
не  позбудеться  мрій  дивовижних.
Ми  –  з  глибокого  дна,  у  містах,  що  на  дні,
безліч  дів,  безліч  ракушок  ніжних…»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904141
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.02.2021

Silentium! (якТютчев)

Мовчи,  ховайся  і  таї
і  мрії  і  думки  свої.
Нехай  в  душі,  на  глибині
встають  і  захóдять  вони
безмовно,  як  зірки  вночі.
Любуйся  ними  і  мовчи.

Як  нам  розповісти  себе?
А    інший  як  збагне  тебе?..
Слова  неправду  донесуть.
Розкрита  думка  –  втратить  суть.
У  джерелі  плескаючѝсь,
піднімеш  мул,  тому  –  мовчи.

В  собі  самому  жити  вмій.
Є  цілий  світ  в  душі  твоїй  
прекрасних,  потаємних  дум.
Заглушить  їх  буденний  шум.
Своєму  серцю  доручи
їх  пісню  слухати  –  й  мовчи…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903763
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.02.2021

Сплячий в яру. (як Рембо)

C'est  un  trou  de  verdure  o;  chante  une  rivi;re,
Accrochant  follement  aux  herbes  des  haillons
D'argent  ;  o;  le  soleil,  de  la  montagne  fi;re,
Luit  :  c'est  un  petit  val  qui  mousse  de  rayons.
Arthur  RIMBAUD

Зеленим  яром  тихим  співом  хвилю  легку          
срібляста  річка  одягнула  в  очерет.
А  сонце  з-за  гори  наслало  літню  спеку
і  в  улоговині  завмер  повітря  лет.

Там  воїн  молодий,  усміхнений  вустами,  
спочити  на  траву  без  шолома  приліг  
і  на  постелі  ,  що  прикрашена  квітками,  
у  запашній  траві  спить  на  мʾякій  землі.

Захований  у  квітах  міцно  спить  і,  наче  
дитя  боліюче,  він  сни  казкові  бачить.    
Природо,  подаруй  бійцеві  захист  свій,

бо  ніздрі  не  тремтять  від  ніжних  ароматів,                                                        
на  грудях  втомлених  долонею  прим’яті
по  правій  стороні  криваві  плямки  дві.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903638
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.02.2021

Зневіра (як Баратинський)

Мене  безцільно  не  спокушуй
приходом  ніжних  почуттів
і  пригадати  не  примушуй
всі  зваблення  минулих  днів.

Вже  я  не  вірю  в  провидіння,  
вже  я  не  вірую  в  любов,
віддатися  не  хочу  знов
пустим  зрадливим  сновидінням.

Сліпу  нудьгу  мою  відчуй,
від  спогадів  мене  помилуй
і  хворого,  мій  друг  дбайливий,
в  його  дрімоті  не  турбуй!

Я  сплю  і  сни  мої  солодкі;
забутих  мрій  не  віднайти:
в  душі  моїй  лише  неспокій,
а  не  любов  розбудиш  ти.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903331
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.02.2021

Англія в 1819 році. (як Шеллі)

An  old,  mad,  blind,  despised,  and  dying  king,--
Princes,  the  dregs  of  their  dull  race,  who
Through  public  scorn,--mud  from  a  muddy  spring,--
Rulers  who  neither  see,  nor  feel,  nor  know...
Percy  Bysshe  Shelley

Сліпий,  старий,  дурний,  що  навіть  страх
бере  –  король  і  принци,  що  подібні
на  тих  п’янѝць,  чий  Кембрідж  –  в  кабаках,  –
мажори,  бруд,  відброси  непотрібні;

п’явкѝ-хабарники  –  всі  при  грошáх,  
під  еполетами  –  убивці  здібні,
народ,  обмежений  в  своїх  правах,
від  безгрошів’я  забуває  гідність;  

дракон-закон,  що  наганяє  жах
на  тих,  кому  нема  чим  «посівати»,
запродана  релігія  в  церквах,
продажні  лицедії-депутати  –  

ось  Англія!  Ось  кладовѝще!  Звати
майдану  привид  з  полум’ям  в  очах?..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903158
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.01.2021

Сплячий в яру. (як Рембо)

Зеленим  яром  тихим  співом  хвилю  легку          
срібляста  річка  одягнула  в  очерет.
А  сонце  з-за  гори  наслало  літню  спеку
і  в  улоговині  завмер  повітря  лет.

Там  воїн  молодий,  усміхнений  вустами,  
спочити  на  траву  без  шолома  приліг  
і  на  постелі  ,  що  прикрашена  квітками,  
у  запашній  траві  спить  на  мʾякій  землі.

Захований  у  квітах  міцно  спить  і,  наче  
дитя  боліюче,  він  сни  казкові  бачить.    
Природо,  подаруй  бійцеві  захист  свій,

бо  ніздрі  не  тремтять  від  ніжних  ароматів,                                                        
на  грудях  втомлених  долонею  прим’яті
по  правій  стороні  криваві  плямки  дві.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903063
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.01.2021

Велетнівна (як Бодлер)

В  часи,  коли  природи  сила
могутніх  велетнів  творила,
я  з  велетнівною  би  жив,
котом  би  біля  ніг  кружив.

Спостерігав  її  забави,
мандрівки  повз  потоки  лави,
захмарний  недосяжний  стан,
в  замріяних  очах  –  туман.

Якби  заснула  при  долині,
я  б  крався  по  її  коліні
і  далі,  до  вершин-сосків,
наймуркотливіший  з  котів,

щоб  там,  вечірньою  порою,
лягти,  як  хутір  під  горою..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902905
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.01.2021

Надщерблений дзвін. (як Бодлер)

Зима  опівночі  так  лагідно-гірка,
коли  вогонь  вкривається  золою.
Десь  благовіст  лунає  за  рікою
і  спогади  нашіптує  ріка.

Цей  невідомий  дзвін,  як  часовий,
на  чатах  вояків  турбує  рано,
дарує  віру  на  передовій,
молитвoю  старого  капелана.

Я  слухаю,  хоча  не  має  мрій
в  боях  надщербленій  душі  моїй.
Не  відкликаюсь  переможним  дзвонам

я,  зранений  вояк,    на  купі  тіл,
лечу  в  думках  на  б̀áтьківський  уділ,
церковним  непідвладний  вже  канонам.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902809
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.01.2021

Я у мріях ловив тінь, що в небо відходить… (як К. Бальмонт)

Я  у  мріях  ловив  тінь,  що  в  небо  відходить,  
тінь,  що  в  небо  відходить  у  погаслому  дні,  
я  на  башту  ходив,  і  хиталися  сходи,  
і  хиталися  сходи  під  ногами  мені.

І  чим  вище  я  йшов,  тим  ясніш  малювались,
тим  ясніш  малювались  піки  гір  в  далині,  
і  якісь  дивні  звуки  навколо  вчувались,  
від  небес  опускались  на  простори  земні.

В  небесах,  де  я  сходив  дзеркалила  сніжно,
сонцем  сяяла  сніжно  вись  дрімаючих  гір,  
і  прощальним  сіянням  мов  пестила  ніжно,
наче  пестила  ніжно  затуманений  зір.

А  внизу  піді  мною  ніч  тихо  настала,  
тиха  ніч  вже  настала  і  заснула  Земля,
лише  тільки  для  мене  світило  палало,  
сьогодення  палало  ще  для  мене  здаля.

Я  навчився  ловити  ту  тінь,  що  відходить,
тінь,  що  в  небо  відходить  у  згасаючі  дні,  
я  на  башту  ходив,  і  здригалися  сходи,  
і  здригалися  сходи  під  ногами  мені.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902733
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.01.2021

Сам з собою

«…Реальність  –  це  те,  
про  що  я  з  собою  розмовляю.»
Макс  Фрай

Згадуючи  про  минуле,  
про  помилки́,  що  робив,
тихо,  щоб  люди  не  чули,
часом  кажу  сам  собі:
–  «Це  лише  ти  пам'ятаєш,  
отже,  такого  немає.

Люди  не  знають  твоїх  
вчинків,  за  що  гризе  сором.
І  твоя  совість  про  них,
певно,  забудеться  згодом.
Спогади  кинь,  далі  йди.
Та  це  вже  будеш  не  ти.»
19.01.2021р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901784
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.01.2021

Троянди по стіні

«-  Бог  дав  нам  пам’ять,  щоб  ми  могли  
мати  троянди  навіть  у  грудні.»
(Джеймс  Метью  Баррі)

Твій  присмак,  пізній  день,  вода  та  дух  троянди  –  
холодний  дім  пустий,  я  в  ньому  тільки  сам,  
самотністю  в  полон  захоплений  наза́вжди  –
летіти  спогадам,  як  восени  листкам.

Не  втеча  з  горя,  ні,  не  потяг  до  надії.
Злітає  срібний  серп,  а  сонцю  час  іти.
Царює  спокій  тут,  мов  легким  сяйвом  віє,  
зі  мною  в  злагоді  готовий  розцвісти.
 
І  вечір  настає,  густішає  у  тіні,  
що  затаїлася  в  бутонах  по  стіні…
Я  радісно  п'ю  сум,  радіючи  рослині  –
від  спілкування  з  нею  затишно  мені.
13.01.2021р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901157
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.01.2021

Політичні куплети

І  день  іде,  і  ніч  іде.
І  голову  схопивши  в  руки,
Дивуєшся,  чому  не  йде
Апостол  правди  і  науки!
Т.Г.  Шевченко

Всі  демократії  шкідливі,  
бо  обертаються  на  фарс.  
Вони  пройдисвітам  можливість  
дають  нажитися  на  вас.

Піднявши  на  життя  тарифи,  
продуктам  збільшивши  ціну,  
вам  втискують  болючі  міфи  
про  незалежність  та  війну.  

У  вашу  влазячи  в  кишеню,  
нашіптують:  –  «Ще  потерпіть.
Сільськогосподарську  ще  землю  
нам  не  вдалося  прихопить.

А  владу  ту,  що  нам  не  треба,  
ми  ж  на  місця  вділили  вам.  
Гризіться  ви  вже  поміж  себе,  
хто  виживе,  той  буде  пан.»

Тож  час  схилитися  до  думки,  
що  не  даремно  заблукав  
«апостол  правди  і  науки»,  
котрого  ще  Тарас  чекав.
06.01.2021р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900409
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.01.2021

15-ти літній капітан

Audentes  fortuna  juvat…»  
(«Зухвалим  доля  допомагає…»).
Вергілій

Я  юнга.  Я  один  на  сотні  миль  
біля  штурвала  звівся  у  чеканні.  
Команда  за  китом  на  полюванні  
не  повернулася  з  підступних  хвиль.

Навколо  пасажири,  вже  за  мить
всі  дивляться  на  мене  у  надії.  
Мені  їх  повз  високі  гори-хвилі  –  
у  порт  доставити  через  шторми.

І  я,  вдивляюся  в  далекий  шлях  
і  бачу  небезпеку  та  пригоди.  
В  надії  подолати  грізні  води,
я  за  усмішкою  ховаю  страх.

Пройшли  давно  замріяні  роки,  
та  залишили  нам  на  душах  мітки.  
Бо  як  Висоцький  правильно  підмітив:
в  свій  час  читали  правильні  книжки.
04.01.2021р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900208
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.01.2021

Jingle bells, jingle bells

Jingle  bells,  jingle  bells,  jingle  all  the  way!
O  what  fun  it  is  to  ride  in  a  one-horse  open  sleigh.
Jingle  bells,  jingle  bells,  jingle  all  the  way!
O  what  fun  it  is  to  ride  in  a  one-horse  open  sleigh

Дзвоники,  дзвоники  –  весело  дзвенять!
Гарно  як,  що  в  сани  ми  запрягли  коня!
Дзвоники,  дзвоники  –  хай  лунає  сміх!
Сніг  злітає  радісно  з  під  копит  прудких!

Дзвоники  дзвенять
срібно  на  скаку,  
гарно  їхати  
в  санях  по  сніжку.
Швидко  кінь  біжить,  
падає  сніжок  
гарно  їхати  
в  санях  нам  удвох.

Дзвоники,  дзвоники  –  весело  дзвенять!
Гарно  як,  що  в  сани  ми  запрягли  коня!
Дзвоники,  дзвоники  –  хай  лунає  сміх!
Сніг  злітає  радісно  з  під  копит  прудких!

Пам’ятаємо,  
мчали  ми  вперед  
і  як  з  саночок  
випали  в  замет.
І  в  обіймах  ми  
опинились  враз  
і  любов  прийшла  
в  Новий  Рік  до  нас.

Дзвоники,  дзвоники  –  весело  дзвенять!
Гарно  як,  що  в  сани  ми  запрягли  коня!
Дзвоники,  дзвоники  –  хай  лунає  сміх!
Сніг  злітає  радісно  з  під  копит  прудких!

Поки  в  полі  сніг,
зграбні  парубки:  
коників  своїх  
запряжіть  в  санкѝ  
і  дівчат  везіть  
у  сніги  в  полях  –  
поки  разом  ви,  
буде  світлим  шлях.

Дзвоники,  дзвоники  –  весело  дзвенять!
Гарно  як,  що  в  сани  ми  запрягли  коня!
Дзвоники,  дзвоники  –  хай  лунає  сміх!
Сніг  злітає  радісно  з  під  копит  прудких!
28.12.2018р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899726
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.12.2020

Рими зі звуком «н» (вправа для віршування)

Надламаний,  та  ще  міцний  
схвильований  та  навісний,  
посеред  ночі  я  зі  сну
на  путь  виходжу  зоряну.

Давно  очікує  вона
мене  –  далека  сторона
і  дуже  хочеться  мені  
пізнати  обрії  земні.

І  хай  мені  не  все  одно,  
забити  двері  та  вікно,  
але  погладивши  стіну,  
піду  і  вже  не  поверну.

Бо  зачекалися  мене,  
хто,  як  і  я  не  поверне,  
для  кого  все  вирішено
і  ким  все  зважено  давно.

Комусь  відомо  це,  чи  ні,  
чому  нас  у  часи  нічні,  
все  манять  непідкорені
шляхи  в  небесній  вишині?
28.12.2020  р.    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899631
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.12.2020

Повернення

«Вона  відірвалася  від  вузького  уступа  
і  легкими  кроками  побігла  крізь  високий  
портал  величної  арки…»
Кетрін  Енн  Портер  
«Блідий  кінь  блідий  вершник»

Всі  задуми,  всі  сумніви,  всі  пута  
розтаяли,  у  далеч  відійшли.
Світилась  тільки  іскорка  забута  
свідомості  з  бездонної  імли.

Вона  одну  себе  лише  і  знала,  
вона  в  одній  собі  лише  жила,  
і  темнота  її  не  турбувала  –
втікала  від  яскравого  тепла.

Гаряча,  непідвладна  тьмі  частинка  
запліднена  наснагою  життя,
ні  звідки  не  чекаючи  підтримки,  
не  просячи  ні  в  кого  співчуття,  

боролася  за  власне  існування,  
народжуючи  сяючий  туман.
І  крізь  туман,  мов  сонячне  вітання,  
з'явився  моря  голубий  лиман,

і  пінявий  прибій  об  сірі  скелі,  
що  оточили  золотий  пісок,  
а  далі  –  луг,  і  річка,  і  оселі,  
і  з  лісу  до  ріки  біжить  струмок,

і  виноградники,  і  все,  що  треба.
І  не  пожалкувавши  босих  ніг,  
я  мовчки  посміхнувся  сам  до  себе
і  понад  прірвою  в  село  побіг.
18.12.2020р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898691
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.12.2020

Я хворий

«-  Доктор,  я  вилікуюся?  
-  Та  мені  й  самому  цікаво.»

З  тобою,  як  пророкував  Іван,  
відбулась  зустріч,  мій  кістлявий  вершник  
на  білому  коні,*  і  голова  
вже  третій  день  болить,  як  у  день  перший,

і  горло  так  набридливо  дере,  
і  звично  напливає  важкість  в  груди,  
і  серце  розігналося  вперед,  
немов  той  білий  кінь,  летить  в  нікуди.

Ну  що  ж,  хворобо,  проведемо  вдвох  
отих  два  тижні,  наче  ми  коханці.
Хоч  в  черзі  опинились  багатьох,
та  буду  радий  не  зустрітись  вранці.

Вітаю  тебе,  думки  пустота  
та  необов'язковість  у  бажаннях.  
«Я  хворий»  –    склалась  істина  проста  
і  світ  завмер  занурений  в  чекання.

*  -  перший  вершник  апокаліпсису
17.12.2020р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898441
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.12.2020

Казочка

"Якби  я  був  Полтавським  соцьким
Багато  б  дечого  зробив…"
Українська  народна  пісня.
Сьогодні  чув  новини  звідти,  
з  японської  зі  сторони:
у  Токіо  так  гарно  жити,  
що  народилися  слони*.

І  ми  замріялися  з  братом,  
бо  так  вже  з  братом  нам  кортить  
живим  пожити  експонатом  
в  них  в  зоопарку  тижня  три.

Нехай  звикають  вже  токійки  
до  наших  європейських  тіл,  
а  як  нас  куплять,  то  ми  тільки  
зрадіємо  і  поготів.

Кремезні  з  нас  підуть  японці  
і  радо  їстимуть  борщі.  
Зажили  б  у  чужій  сторонці  
і  всім  прийшлись  би  до  душі.

Місцевим  самураям  хвацьким  
з  нас  кожен  би  у  пику  дав.
Хоч  і  не  соцькі  ми  Полтавські,  
та  наробили  б  ми  там  справ.

І  сім'ями,  років  на  схилі  
ми  повернемося  таки.
Прийміть  всіх  нас,  Дніпрові  схили  –
ми  вузькоокі  –    козаки!


*  в  токійському  зоопарку  вперше  народилося  слоненя.
04.12.2020р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897159
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.12.2020

Вдома

«Над  окошком  месяц.
Под  окошком  ветер…»
С.  Єсєнін
За  віконцем  вітер  віє,  
сад  хапає  за  гілки,
через  всі  мої  надії,  
через  всі  мої  роки.

Підійду  я  до  віконця,  
навстіж  стулки  розтулю  
і  згадаю,  що  либонь  цей  
вітер  і  цей  сад  люблю.

Полетіти  би  за  вітром,  
наче  яблуневий  лист,  
мандрувати  білим  світом,  
що  манив  мене  колись;

розсипаючи  надії
обіцяв  далеку  путь,  
і  добро  мені  навіять,  
і  додому  повернуть…    

Та  за  горами  принади  
не  судилися  мені.  
Я  радію  щедрим  садом,  
свіжим  вітром  у  вікні,

як  під  вечір  понад  ставом
качка  стишує  політ,
як  над  яблуневим  садом  
кружить  небом  білий  світ.
25.11.2020р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896109
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.11.2020

Капрічо

Півколо  місяця  на  дзеркалі  води  
і  павутина  в  місячному  світлі  
гірляндою  завмерла  у  повітрі,
мов  на  Різдво  принесена  сюди.

І  я  лежу  на  сіті  цій  липкий,  
наляканий,  що  упаду  у  воду,  
у  глибині  якої  тінню  ходить  
монстр  водяний  жахливий  та  гидкий.

Немов  до  павутини  я  прилип,  
спиною  відчуваючи  тремтіння.
По  сіті  наближається  створіння,  
доноситься  його  голодний  хрип.

Таким  capsrichos  день  почнеться  но́вий.
Ще  розум  спить,  породжує  чудовиськ.

*  capsrichos  –  капризи  (ісп.),  офорти  Гойї.
21.11.2020р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895647
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.11.2020

Осінні мелодії (триптих)

1. Прощання  з  літом
балада
 
«Ох,  лето  красное!  любил  бы  я  тебя,
Когда  б  не  зной,  да  пыль,  да  комары,  да  мухи.
Ты,  все  душевные  способности  губя,
Нас  мучишь;  как  поля,  мы  страждем  от  засухи…»
О.С.  Пушкін

Сьогодні  вітер  виє  за  вікном.
Сьогодні  стукотять  об  шибку  краплі.
Сьогодні  я  до  центру  не  потраплю.
Настала  осінь  –  ось  такий  біном.

Але  мені  і  не  потрібно  в  центр  –
і  на  районі  кнайпи  скрізь  відкрито.
Сьогодні  проводжатиму  я  літо,  
назад  чекатиму  за  рік  тепер.

З  балкону  поглядатиму  униз,  
як  літо  в  майці  сяде  у  маршрутку.
Йому  –  до  Африки  дістатись  прудко,
мені  –  почуть,  як  воду  ллє  карниз.

А  осінь  владою  без  перепон
постелить  листопади  пурпуро́ві
(і  добре,  що  у  нас  усі  здорові,
і  добре,  що  засклили  ми  балкон)

і  понесе  потоком  жовтий  лист  –
ці  золоті,  юнацькі  ще,  надії,
бруківку  та  асфальти  перемиє,  
щоб  не  топтати,  хоч  і  не  збулись.

Що  ж,  час  накинути  потертий  плащ,  
під  каву  в  кнайпі  сісти  під  навісом,  
дивитися  за  річкою  над  лісом,  
як  хмари  голосять  за  літом  плач.
01.09.2020р.

2. Осінь
сонет
 
«Власна  лампада  гасне,
нічка  вже  за  вікном  ...
Все  вже  мені  невчасно,
вмерла  я  вже  давно!»
Надія  Теффі

У  ковідом  незайнятому  лісі  
поліським  партизаном  я  живу,  
не  знаючи,  що  робиться  у  місті,  
красу  природи  пестячи  живу.

У  темній  хвої,  золотому  листі  
я  осені  призначив  рандеву  
та  бачу,  як  мазки  її  барвисті  
лягають  на  небесну  синяву.

Цей  аромат  печального  зів'яння,  
мов  з  жінкою  коханою  прощання,  
залишиться  у  пам'яті  моїй.

Так  у  каплиці  світле  колихання    
всміхнеться  над  лампадкою  востаннє  
та  згасне  у  хмаринці  запашній.  
26.10.2020р.

3. Листопад
елегія  
 
«З  першою  осінньою  прохолодою  
життя  почнеться  спочатку.»  
Френсіс  Скотт  Фіцджеральд

Скидають  крони  золотим  дощем  
на  моху  килим  грибникам  оману.
У  лісі  сухо,  але  я  не  стану
 чекати  справжній  дощ  з  його  плаче́м.

Та  й  не  фанат  я  смажених  грибів.
У  них  засвоюваність  7  відсотків.
Я  краще  задивлюся,  як  з  висот  стік  
на  підлісок  туман  і  побілів.

Я  краще  загублюся  у  гаях,  
у  перелісках  повз  боліт  латаття  
і  бачитиму,  як  спадають  плаття  
з  дерев  покинутих  в  пустих  полях.

Відчую  свіжість  від  гущавини  
і  прохолоди  смак  на  повні  груди,  
забуду  як  спішать  у  справах  люди,
щоденний  поклик  міста  з  далини.  

А  ліс  у  сяйві  бронзових  заграв
прошелестить,  щоб  я  ще  повернувся,
щоб  місяць  на  прощання  посміхнувся
і  Пан  просту  мелодію  заграв.
15.11.2020р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895013
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.11.2020

Листопад

Спадають  крони  золотим  дощем  
на  моху  килим  –  грибників  оману.
У  лісі  сухо,  але  я  не  стану
 чекати  справжній  дощ  з  його  плаче́м.

Та  й  не  фанат  я  смажених  грибів.
У  них  засвоюваність  7  відсотків.
Я  краще  задивлюся,  як  з  висот  стік  
на  підлісок  туман  і  забілів.

Я  краще  загублюся  у  гаях,  
у  перелісках  повз  боліт  латаття  
і  бачитиму,  як  спадають  плаття  
з  дерев  сумних  в  обвітрених  полях.

І  ліс  у  світлі  бронзових  заграв
чекатиме,  щоб  я  ще  повернувся
і  місяць  на  прощання  посміхнувся,
і  Пан  сумну  мелодію  заграв.

30.10.2020р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893590
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.11.2020

Осінь

«Власна  лампада  гасне,
нічка  вже  за  вікном  ...
Все  вже  мені  невчасно,
вмерла  я  вже  давно!»
Надія  Теффі
У  ковідом  незайнятому  лісі  
поліським  партизаном  я  живу,  
не  знаючи,  що  робиться  у  місті,  
красу  природи  пестячи  живу.

У  темній  хвої,  золотому  листі  
я  осені  призначив  рандеву  
та  бачу,  як  мазки  її  барвисті  
лягають  на  небесну  синяву.

Цей  аромат  печального  зів'яння,  
мов  з  жінкою  коханою  прощання,  
залишиться  у  пам'яті  моїй.

Так  у  каплиці  світле  колихання    
всміхнеться  над  лампадкою  востаннє  
та  згасне  у  хмаринці    запашній.  
26.10.2020р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892909
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.10.2020

Ремонт в день народження дружини (тост)

Сьогодні  по́  місцю  знаходження  –  
ремонт,  дружини  день  народження.
Вкладаю  жартівливий  стиль  
в  цей  тост,  як  сядемо  за  стіл.


Але  в  дружини  подруг  –  все  село
тож  буде  нам  сьогодні  весело.
Вітання  на  її  ім'я  
смартфоном  слухає  сім'я.

І  хоч  дзвінки  набриднуть  швидко  нам,  
потерпимо,  бо  доля  в  нас  одна.  
Бо  рідні  ми,  як  не  візьми:  
їй  радісно  і  раді  ми.  

Єднаймося  думками  щирими
та  п'ємо...  за  ремонт  квартири  ми!
18.10.2020р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892056
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.10.2020

Загадка

Рятує  власне  тепле  хутро,
мене  в  засніжених  дворах.
Перебираюся  нечутно
балконами,  на  власний  страх.    
 
Але  коли  настане  літо,  
я  свій  привіт  несу  дахам  
промінням  сонячним  зігрітим.
Горищами  мандрую  там.

Там  для  птахів,  мишей  мисливець,
я  зверху,  над  панами  пан.
Вважаю,  я  в  житті  –  щасливець.
Єндовами  гуляю  сам.

Та  все  ж  на  землю  серце  тягне,  
як    тільки  березень  настане…

16.10.2020р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891844
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.10.2020

Три балади про море

[u]1. Балада  про  Північний  курс[/u]
 
Я  бачив  –  зранку  в  море  вийшли  
три  брига  повз  гучний  прибій.
Вітрила  їх  були  біліші  
за  хмари  в  далечі  морській.

Один  з  них  курс  узяв  на  захід,
з  них  другий  повернув  на  схід,  
на  північ  третій  линув  птахом  
через  підступний  гострий  лід.

–  «Щасти»  –  всім  трьом  бажали  рідні,  
та  все  ж  гадати  не  берусь
чому  на  північ  не  на  південь  
з  них  третій  бриг  обрав  свій  курс?
 
За  рік  два  кораблі  у  піні  
у  порт  прийшли  здолавши  вир,  
а  третій,  що  поплив  на  північ  
чекають  рідні  ще  з  тих  пір.

Коли  вночі  штормові  хвилі  
несуть  уламки  на  пісок,
здається,  що  це  той  вітрильник  
в  порт  повернувся  від  зірок.

В  житті  буває,  нас  лишають  
кохані  люди  нам  близькі̀,  
нас  залишаючи,  рушають
у  даль,  де  світять  їм  зірки.    

А  ми  в  турботах  принагідно  
п'ємо  небес  далекий  блиск,  
бо  дуже  віра  нам  потрібна,  
що  ще  зустрінемось  колись.  
16.07.2020р.

[u]2. Балада  про  морського  вовка[/u]
 
Я  на  острові  знаходив  скарб,    
крізь  шторми  тримав  курс  на  зюйд  –  вест,  
я  на  гребні  хвилі,  як  Ікар,  
між  зірок  здіймався  до  небес.

Я  все  рідше  згадую    свій  док,  
я  забув  про  рідну  сторону  
і  карбуючи  на  сходах  крок,  
я  на  вахту  йду,  як  на  війну.

За  відзнаку  –  шабельний  рубець,
абордажний  спогад  на  чолі,  
а  яванка,  хай  їй  буде  грець,  
слід  ножем  лишила  на  щоці.

Мені  ром  –  і  мед  і  пастила,  
і  таверна  мені  рідний  дім  
до  відпливу,  аж  коли  щогла  
за  вітрилом  полетить  своїм.

У  житті  давно  я  зрозумів,
що  в  глибінь  морську  судився  шлях:
я  на  вахті  чув  сирени  спів  –
не  позбутися  його  ніяк.
27.08.2020р.  

[u]3. Балада  про  маяк[/u]
 
Якщо  у  далечі  морській
темніє,  доглядач  старий  
на  вежі  робить  світ  яснішим.  
Колись  він  плив    на  зло  штормам,  
як  буревій  вали  здіймав,
тепер  показує  курс  іншим.

Посеред  зоряних  безсонь
він  свій  запалює  вогонь,
який  спалахує  примарно
в  незвіданих  чужих  світах,
спрямовує  на  вірний  шлях,
щоб  кораблі  пливли  не  марно…

Він  заглядає  без  зусиль  
через  високі  гребні  хвиль  
та  бачить  в  штормовій  безодні,  
як  даль  долають  кораблі    
там,  поза  межами  Землі,  
там,  де  блищать  зірки  холодні.
29.09.2020р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891558
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.10.2020

Містерії стимпанка

1.  Поклик
 
«Трясясь  в  прокуреном  вагоне…»
А.  Кочетков

Припалюючи  в  тамбурі  вагона,  
вдивляйся,  як  минають  у  вікні  
у  сіл  забутих  станції  сумні,  
з  людьми,  що  зачекались  на  перонах.

Як  ти,  з  них  кожен  залишив  свій  дім,  
вони,  як  ти,  покликані  в  дорогу,  
відчути  і  розлуку,  і  тривогу,
чомусь,  як  і  тобі,  судилось  їм.  

З  просякнутого  їжею  вокзалу  
нарешті  твоя  втеча  відбула́сь  
в  прокурений  вагон,  плацкартний  клас,
в  дитячий  плач,  в  хмільних  розмов  поталу.

Заглиблюючись  поглядом  за  скло
у  тамбурі,  пронизуючи  вечір,
що  слугувало  б  виправданням  втечі,
намрій  собі  і  спокій,  і  тепло.

Та  тільки  епідемії  та  війни
в  брудному  склі,  твій  стомлений  зівок;
як  спогад,  що  ще  вчора  були  вдвох,
на  стиках  рейкових  –  удар  подвійний.

На  вас,  у  кому  поклик  ще  не  згас  
чужим  життям  пройти  хоч  мить  по  краю,
циганкою  старою  загадаю,  
лише  на  вас  біля  білетних  кас.

2.  Ноктюрн  
 
«Подорож  повинна  бути  важливою  працею,  
інакше  вона,  якщо  тільки  не  пиячити  щодня,  
стає  гірким  і  нерозумним  заняттям.»
Гюстав  Флобер

Прокинувшись  у  власному  купе,  
під  стук  коліс  посередині  ночі,  
напевно  кожен  пригадати  схоче  
в  нічному  світлі,  перш  за  все,  себе.

Своє  ім'я,  причину  чому  є  
він  саме  тут  і  зараз  у  дорозі,  
і    брязкіт  ложечки  в  стакані  досі  
чому  заснути  знову  не  дає?

Де  корені  його,  з  яких  долин,  
яку  батьки  співали  колискову,  
яку  в  житті  сповідували  мову,  
і  де  його  рідня  і  чий  він  син?

А  перш  за  все,  чи  сниться  сон  йому
і  це  купе  йому  також  наснилось,
а  його  стомлене  під  вечір  тіло  
сопе  десь  у  будинку  власному?

Хоч  на  такі  дива  життя  скупе,  
ми  часом  прокидаємось  в  купе.

3.  Вагонний  сон
 
Якщо  потяг  вже  летить  з  мосту,  пізно  гадати,  
чого  не  вистачило  –  рейок  чи  коліс.
О.  Непомнящий

Коли  заходиш  у  вагон,
в  дорогу  рушивши  неблизьку,  
його  хитає,  мов  колиску
і  бачиш  кольоровий  сон.

Сплять  провідник  та  машиніст  
і  пасажири  всі  навколо,  
а  потяг  швидко,  як  ніколи,  
влітає  на  розбитий  міст.

Лише  ти  заступив  за  грань,  
що  відділяє  сон  від  смерті,  
а  з  пам'яті  ніяк  не  стерти,  
табличку  з  назвою  «Стоп-кран».

Та  ти,  поглянувши,  закляк  
біля  вікна    і  непорушно  
спостерігаєш  незворушно,  
як  потяг  покидає  шлях.

Ще  видно  залізниці  блиск,  
та  не  далеко  вже  до  прірви,  
коли  вагон  твій  з  мосту  зірве  
та  понесе  його  у  низ.

Хоч  тілом  падатимеш  в  низ,  
душа  злітатиме  все  вище
і  пригадаєш  як  колись  ще  
теж  відчував,  як  в  снах  підріс.

Ти  прокидаєшся  скоріш  
та  оглядаєшся  навколо,  
а  у  вагоні  все  замовкло,  
всі  сплять  і  тільки  ти  не  спиш…


4.  Магістраль
 
«Потяги–чудові;  я  обожнюю  їх  як  і  раніше.
Подорожувати  потягом  означає  бачити  природу,
людей,  міста  та  церкви,  ріки,  –  по  суті  
це  подорож  життям.»
Агата  Крісті

Це  перестук  коліс  на  рельсах  слів,  
вібруючий,  мов  на  гітарі  струни  
натягнуті  гвинтами  міст  і  сіл,
над  шпалами  ладів  магічні  руни  –
струм  наелектризованих  сердець,  
що  в  даль  спішать  за  обрій  навпростець.

Це  плин  думок  запиленим  вікном  
над  тінями  від  лісосмуг  насаджень,
одноманітним  та  нудним  кіном  
позбавленим  переживань  та  вражень.
Це  спокій,  гіпнотичний  напівсон,  
що  входять  у  напівпустий  вагон.

Це  проміжок  в  житті,  сердечний  збій,  
мов  перезавантаження  для  долі,  
перегляд  цілей  в  далі  голубій,  
дій  та  надій  в  людській  земній  юдолі.  
В  минулому  жаліти  ні  за  чим
і  сподіватися  нема  причин.

5.  А  козакам  йти  на  війну

Працюємо,  щоб  мати  
вільний  час,  і  воюємо,
щоб  жити  мирно.
Арістотель  
 
Вагон  плацкартний  їх  на  схід
несе  і  шлях  салон  хитає.
Під  вечір  кожен  ніби  зблід,
хтось  притомився  та  дрімає.

А  козакам  йти  на  війну
за  рідний  край,  за  Україну,  
за  безпорадності  вину,
за  долю  і  за  приклад  сину.

Що  кожного  чекає  там  –  
Елізіум,  пекельний  Гадес,
окопи  з  кульовим  виттям,
чи  ти,  цивільних  вбивце,  «граде»?

А  поряд  –  смерть  у  всій  «красі»,  
і  на  спасіння  сподівання
там,  на  нейтральній  полосі,
на  «лінії  розмежування».
 
За  Стікс,  як  за  Дніпро  на  схід,
пливуть  вони  думками  нині.
Обол  Харону.  Все  як  слід.
Ні  чим  ні  перед  ким  не  винні.

Тож  вічний,  всеблагий  Господь,  
на  їхню  жертву  зглянься  з  неба.  
Їх  душі  праведні  та  плоть  
візьми  нетлінними  до  себе.


6.  Цвинтар  потягів
 
«Если  б  его  воля  была,  он  все  паровозы  
поставил  бы  на  вечный  покой,  чтоб  они  
не  увечились  грубыми  руками  невежд.»
Андрей  Платонов

Людьми  забуті  паротяги,
з  них  кожен  –  від  вогню  циклоп,  
турнірів  лицарських  звитяги
із  пентаграмами  зірок,

мене  візьмете  на  рамена,  
понесете  в  захмарну  даль,  
де  ждуть  Айвенго  та  Ровена,  
де  мої  юність  та  печаль.

Там  з  незворушністю  драконів  
над  долею  я  буду  пан,
несіть  мене,  залізні  коні,
в  країну  з  назвою  Стимпанк*.

*  -  Стимпа́нк  (Стімпанк)  або  паропа́нк  (англ.  steam  +  punk,  «пара»  +  «протест,  конфлікт»)  —  підвид  фантастики,  дія  якого  відбувається  у  світі,  де  широко  використовуються  технології  парових  машин.  (Вікіпедія).
02.10.2020р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890400
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.10.2020

Доглядач маяка

Якщо  у  далечі  морській
темніє,  доглядач  старий  
на  вежі  робить  світ  яснішим.  
Колись  він  плив    на  зло  штормам,  
як  буревій  вали  здіймав,
тепер  показує  курс  іншим.

Посеред  зоряних  безсонь
він  свій  запалює  вогонь,
який  спалахує  примарно
в  незвіданих  чужих  світах,
спрямовує  на  вірний  шлях,
щоб  кораблі  пливли  не  марно…

Він  заглядає  без  зусиль  
через  високі  гребні  хвиль  
та  бачить  в  штормовій  безодні,  
як  даль  долають  кораблі    
там,  поза  межами  Землі,  
там,  де  блищать  зірки  холодні.
29.09.2020р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890033
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.09.2020

А козакам йти на війну…

Пінта  поту  зберігає  галон  крові.  
Генерал  Джордж  Паттон

Вагон  плацкартний  їх  на  схід
несе  і  шлях  салон  хитає.
Під  вечір  кожен  ніби  зблід,
хтось  притомився  та  дрімає.

А  козакам  йти  на  війну
за  рідний  край,  за  Україну,  
за  безпорадності  вину,
за  долю  і  за  приклад  сину.

Що  кожного  чекає  там  –  
Елізіум,  пекельний  Гадес,
окопи  з  кульовим  виттям,
чи  ти,  цивільних  вбивце,  «граде»?

А  поряд  –  смерть  у  всій  «красі»,  
і  на  спасіння  сподівання
там,  на  нейтральній  полосі,
на  «лінії  розмежування»...
 
За  Стікс,  як  за  Дніпро  на  схід,
пливуть  вони  думками  нині.
Обол  Харону.  Все  як  слід.
Ні  чим  ні  перед  ким  не  винні.
25.09.2020р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889785
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.09.2020

Цвинтар потягів

«Если  б  его  воля  была,  он  все  паровозы  
поставил  бы  на  вечный  покой,  чтоб  они  
не  увечились  грубыми  руками  невежд.»
Андрей  Платонов

Людьми  забуті  паротяги,
з  них  кожен  –  від  вогню  циклоп,  
турнірів  лицарських  звитяги
із  пентаграмами  зірок,

мене  візьмете  на  рамена,  
понесете  в  захмарну  даль,  
де  ждуть  Айвенго  та  Ровена  
де  мої  юність  та  печаль?

Там  з  незворушністю  драконів  
над  долею  я  був  би  пан.
Несіть  мене,  залізні  коні,
у  світ,  що  викував  стимпанк.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888978
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.09.2020

Сталевий шлях

«Потяги–чудові;  я  обожнюю  їх  як  і  раніше.
Подорожувати  потягом  означає  бачити  природу,
людей,  міста  та  церкви,  ріки,  –  по  суті  це  
подорож  життям.»
Агата  Крісті

Це  перестук  коліс  –  на  рельсах  слів,  
вібруючий,  мов  на  гітарі  струни  
натягнуті  гвинтами  міст  і  сіл,
над  шпалами  ладів  магічних  руни,
струм  наелектризованих  сердець,  
що  в  даль  спішать  за  обрій  навпростець.

Це  плин  думок  запиленим  вікном  
над  тінями  від  лісосмуг  насаджень,
одноманітним  та  нудним  кіном  
позбавленим  переживань  та  вражень.
Це  спокій,  гіпнотичний  напівсон,  
що  увійшли  в  напівпустий  вагон.

Це  проміжок  в  житті,  сердечний  збій,  
мов  перезавантаження  для  долі,  
перегляд  цілей  в  далі  голубій,  
дій  та  надій  в  людській  земній  юдолі.  
В  минулому  жаліти  ні  за  чим,
для  сподівань  не  знайдено  причин.
15.09.2020р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888860
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.09.2020

Привид замку Любарта (балада)

«Зубчата  тінь  від  замкового  муру
все  довшала,  а  далі  й  двір  покрила.
В  бойниці  небо  стало  темно-синім…»
Леся  Українка

У  мури  замку  Любарта  
помешкання  вбудоване.
Там  вас  чекає  темнота,
віконце  загратоване.

Без  приводу  і  з  приводом,
з  байка́ми  туристичними,
він  мешкає  там  привидом    
мов  експонатом  вічності.

За  плату  та  за  честь  свою
служив  колись  тут  вартою,
але  уражений  в  бою  
стрілою  був  татарською.

Під  зорями  іскристими
все  згадує,  як  сталося,
як  замок  брали  приступом  
і  як  ним  обламалися.

Піднялися  серед  лісів,
як  виросли  від  коренів,
вже  сьомий  вік,  з  літописів,
ці  мури  непідкорені.

Вдивляється  за  небокрай,  
на  все,  що  серцю  любо  та
оберігає  рідний  край
на  вежі  замку  Любарта.
14.09.2020р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888715
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.09.2020

Прощання з літом

Сьогодні  вітер  виє  за  вікном.
Сьогодні  стукотять  об  шибку  краплі.
Сьогодні  я  до  центру  не  потраплю.
Настала  осінь  –  ось  такий  біном.

Але  мені  і  не  потрібно  в  центр.  
І  на  районі  кнайпи  скрізь  відкрито.
Сьогодні  проводжатиму  я  літо,  
його  чекатиму  за  рік  тепер.

З  балкону  виглядатиму  униз,  
як  воно  в  майці  сяде  у  маршрутку.
Йому  –  до  Африки  дістатись  прудко,
мені  –  почуть,  як  воду  ллє  карниз.

А  осінь  задощить  без  перепон,  
постелить  листопади  пурпуро́ві
(і  добре,  що  у  нас  усі  здорові,
і  добре,  що  засклили  ми  балкон)

і  понесе  потоком  жовтий  лист  –
ці  золоті,  юнацькі  ще,  надії,
бруківку  та  асфальти  перемиє,  
щоб  не  топтати,  хоч  і  не  збулись.

Що  ж,  час  накинути  потертий  плащ,  
під  каву  в  кнайпі  сісти  під  навісом,  
дивитися  за  річкою  над  лісом,  
як  хмари  голосять  за  літом  плач.
01.09.2020р.



01.09.2020р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887665
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.09.2020

Кохана осінь

Я    тихо  осінь  цілую  в  губи  
і  ніжний  подих  пашить  приємно.
Вона  вітрами  мене  голубить,  
бо  закохалися  ми  взаємно.

Бо  покохалися  ми  востаннє,
розлука,  наче  туман  над  лісом,  
мов  на  пероні  «люблю»  прощальне,  
серпанком  легким  в  душі  повисло.

Роки  проходять,  печаль  приносять,  
але  в  житті  я  завжди    таємно  
чекаю  й  досі  кохану  осінь,  
бо  закохалися  ми  взаємно.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887472
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.08.2020

Відбите світло

Души  людей,  як  у  дзеркалах,  
відбиваються  одне  в  одному.
Данте  Аліг'єрі

Відбите  світло  –  дивне  світло,  
Чи  відображення,  чи  тінь,  
мов  таїною  оповито;
нас  в  непідвладну  далечінь,  
в  казкові  мандри  закликає;  
і  хто  його  нам  відбиває,
яке  те  дзеркало:  чи  сніг  
з  гірських  вершин,  чи  посилає  
нам  місяць  промінь,  і  торкає  
ним  наші  вії  уві  сні?

Щось  закодоване  у  світлі  
здаля  направленому  нам
і  нашим  не  знайти  очам
таємні  міти  непомітні.
Так  змінюючи  коливання  
ми  відправляємо  послання
освітлених  Творцем  сердець
і  сподіваємося:  десь
у  резонансі,  ще  чужа
відчує  їх  близька́  душа.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887375
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.08.2020

Піщинка

«Плывет.  Куда  ж  нам  плыть?»
О.С.  Пушкін

З  нудьги  я  вірші  згадую  свої  
і  впевнююсь,  що  більшість  –  недолугі.  
Та  знову  їх  пишу,  з  топкої  смуги  
трясовини  виходячи  в  гаї.

«Куди  ж  пливти  нам?»  Буря  навісна  
піщинку  захопила  у  Сахарі,  
у  море  кинула  і  в  темній  хмарі  
полинула  у  даль  кудись  вона.

Схопила  устриця  піщинку  ту  
і  вже  через  роки  відкривши  мушлю,  
нирці  за  мить  завмерли  непорушно  
забувши  про  щоденну  марноту̀.

Тепер  в  обіймах  зо̀лота  горить  
перлиною  на  білосніжній  шкірі  
піщинка,  котру,  бавлячись  в  ефірі,  
закинули  на  дно  морське  вітри.

Ряд  аналогій  легко  навести  –
можливо  –  про  людську  непевну  долю,
та  я  уяву  далі  не  неволю  –  
за  мене,  читачу,  уявиш  ти.

Все  марно.  Не  підвести  голови.
І  ціль  в  житті,  як  і  була,  далеко.
Щоб,  хоч  на  мить,  на  серці  стало  легко,
піщинкою  себе  ти  уяви.

Будь,  читачу,  серед  буденних  справ
для  віршів  цих  співавтором  і  другом,
бо  по  рядкам,  нехай  і  недолугим,  
уявиш  те,  що  я  не  уявляв.
28.08.2020р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887184
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.08.2020

Морський вовк

Я  на  острові  знаходив  скарб,    
крізь  шторми  тримав  курс  на  зюйд  –  вест,  
я  на  гребні  хвилі,  як  Ікар,  
між  зірок  здіймався  до  небес.

Я  все  рідше  згадую    свій  док,  
я  забув  про  рідну  сторону  
і  карбуючи  свій  впертий  крок,  
я  на  вахту  йду,  як  на  війну.

За  відзнаку  –  шабельний  рубець,
абордажний  спогад  на  чолі,  
а  яванка,  хай  їй  буде  грець,  
слід  ножем  лишила  на  щоці.

Мені  ром  –  і  мед  і  пастила,  
і  таверна  мені  рідний  дім  
до  відпливу,  аж  коли  щогла  
за  вітрилом  полетить  своїм.

У  житті  давно  я  зрозумів,
що  в  глибінь  морську  судився  шлях:
під  час  вахти  мені  чувся  спів  –
не  позбудуся  його  ніяк.
27.08.2020р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887063
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.08.2020

Купе (ноктюрн)

Прокинувшись  у  власному  купе,  
під  стук  коліс  посередині  ночі,  
напевно  кожен  пригадати  схоче  
в  нічному  світлі,  перш  за  все,  себе.

Своє  ім'я,  причину  чому  є  
він  саме  тут  і  зараз  у  дорозі,  
і    брязкіт  ложечки  в  стакані  досі  
чому  заснути  знову  не  дає?

Де  корені  його,  з  яких  долин,  
яку  батьки  співали  колискову,  
яку  в  житті  сповідували  мову,  
і  де  його  рідня  і  чий  він  син.

А  перш  за  все,  чи  сниться  все  йому
і  це  купе  йому  також  наснилось,
а  його  стомлене  під  вечір  тіло  
сопе  десь  у  будинку  власному.

Хоч  на  такі  дива  життя  скупе,  
ми  раптом  прокидаємось  в  купе.
21.08.2020р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886527
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.08.2020

Яблучний спас.

Б’є  годинник:  –  «Вже  літо  настало!»  –
ніби,  оповістив  на  ходу.
…А  в  саду  гучно  яблуко  впало  –
стільки  раз,  скільки  яблук  в  саду.

Раптом  стало  усім  зрозуміло,
що  всі  справи  піду́ть  в  нас  на  лад.
Раптом  разом  усім  захотілось
увійти,  як  у  свято,  в  наш  сад.  

Заплілись  павутинки  любові
поміж  нами,  мов  ми  всі  –  з  рідні,
і  не  свідки  ми  тут  випадкові,
а  на  святі  ми  всі  –  головні!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886331
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.08.2020

Скіфи

Не  сдвинемся,  когда  свирепый  гунн
В  карманах  трупов  будет  шарить,
Жечь  города,  и  в  церковь  гнать  табун,
И  мясо  белых  братьев  жарить!..
О.  Блок
Історія  людська  ще  міфи  творить,
хоч  перші  –  загубилися  в  імлі,  
та  час  настав  в  квартирному  затворі  
уявою  розлитись  по  землі.

Мов  чайкою,  ми  линемо  душею
через  Дніпро,  наш  український  Стікс.
На  тій  землі,  що  звемо  ми  своєю,  
як  і  на  Марсі,  яблуням  цвісти.

Там,  де  колись  могутні  жили  скіфи,  
де  серед  борів  о́лені  пасли́сь
створили  ми  свої  криваві  міфи.
Чи  скажуть  і  про  нас:  там,  де  колись?..  

18.08.2020р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886239
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.08.2020

Про байдужість

Я  багато  любив,  
я  і  зараз  не  мало  люблю.
Я  люблю  як  вітри  
всі  вітрила  напнуть  кораблю,

як  під  вечір  роса  
одягає  зелену  траву,
як  пливуть  в  небеса  
білі  хмари,  як  просто  живу,

як  густий  очерет  
зберігає  невинність  лілей,  
як  доноситься  лет  
відлітаючих  в  осінь  гусей,

а  вона  у  гаю  
разом  з  Паном  
виспівує  блюз.
І  ненависть  твою,  
о  кохана,  
я  також  люблю.

Як  люблю  землю  й  небо  –  
образи  твої  я  люблю,
та  байдужості  в  тебе  
навіть  миті  я  не  потерплю.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886181
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.08.2020

Папуга як Микола Гумільов

Я  —  попугай  с  Антильских  островов,
Но  я  живу  в  квадратной  келье  мага.
Вокруг  —  реторты,  глобусы,  бумага,
И  кашель  старика,  и  бой  часов.
Николай  Гумилев

Папугою  з  Антильських  островів,
я  в  чародійському  живу  затворі.
Навколо  глобуси,  сувої  тори,  
старечий  кашель,  північ  дзвін  відбив.

Хай  в  час  заклять,  під  вихор  голосів,  
під  погляд,  що  блищить  клинком  прозорим  
кошлатять  пір’я  жа́хові  потвори  
і  б’юся  я  з  сичами  чорних  снів…  

Нехай!  Та  лиш  в  затвору  темний  спокій
зайде  по  ворожбу  щодо  жінок  
у  позолоті  молодий  панок,

я  бачу  корабель  серед  затоки,  
про  сонце  згадую  і  взагалі  
забути  прагну,  що  живу  в  імлі.  
02.04.2020р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886117
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.08.2020

ВИБОРИ 2019

1  Передвиборча  агітація
 
Віддавши  свій  голос,  ми  потім  
позбавляємося  голосу;  це  досить  логічно  
Єжи  Лещинський

Оточений  з  усіх  сторін  
дружиною,  котру  люблю,  
і  закоркований  глибоко  сплін  
цей  корок  скоро  вирве  без  жалю,
під  вечір  вийшов  я  на  двір.  
Бо  знаю,  хлопці,  з  давніх  пір  –  
нема  біди,  а  є  сварлива  жінка.
І  притулившись  до  одвірка,  
бо  дощ  на  дворі  моросив,  
відчув  ментальності  посил.

З’явилась  поряд  мене  Муза.
–  «Чому,  мій  учню,  у  журбі?
Пораду,  хочеш,  дам  тобі?
Задля  збереження  союзу  
і  миру  в  хаті,  не  бунтуй,  
як  каже,  так  проголосуй.»
–  «Але  ж  краде!»  –  «А  хто  не  крав,  
чи  рук  до  цього  не  доклав?  
Чи  в  Україні  був  хоча  б  один  з  вождів,  
котрий  багатства  не  хотів?
Ще  Київ  славився  князями,  
котрі  збирали  данину  
по  тричі  в  рік,  і  козаками,  
що  златоверхими  церквами
гріхи  платили  в  давнину.
Було  і  буде  так  на  світі!
Сам  не  краде,  та  дозволяє  свиті.»
–  «Але  ж  були  Мойсей,  і  Сталін…»
–  «За  кожним  з  них  був  Бог,  чи  біс,  
і  горе,  і  потоки  сліз,  
і  влади  кам’яні  скрижалі.
Ти  слухався  мене  завжди,  
тож  не  сумуй,  мирись  іди.»

І  щезла.  Замість  неї  котик  
сидить  і  муркотить  напроти.
–  «Що  скажеш,  мій  пухнастий  брате?  
Як  будемо  голосувати?..»
24.03.2019р.

2  Українська  орнітологія
квартал  95
 
Над  великою  рікою,  
над  водою,  осокою  
летить  качя,  тужно  кряче,  
мов  по  комусь  гірко  плаче,  

чи  шукає  оборонця.  
Повертає  на  схід  сонця,  
бачить  виючого  з  танка  
двоголового  мутанта.  

Злякано  летить  на  захід,  
бачить  –  в  небі  чорним  птахом  
над  хатами  в’ється  ворон,  
засіває  землю  горем.

Знов  несуть  її  летючі  
крила  на  Дніпрові  кручі.  
Чує  сміх  людський  і  свище  –    
понад  містом  пересмішник.

Сіла  качя,  відпочила  
і  до  себе  говорила:
–  «Що  ж,  за  море  я  полину  –
просміяли  Україну.»
26.03.2019р.

3  Вибір  Одіссея
про  вибори
 
«Дим  бачити  від  рідних  берегів,  що  лине  в  небо…»
Гомер  «Одіссея»  пісня  1,  рядок  56

Занурившись  у  хвилі  пінні,  
я  потопав  у  нетерпінні,
щоб  не  втягнув  Харибди  вир,  
на  хвилі  лив  я  Сцилли  жир.  

Хоча,  куди    пливти,  не  знаю,  
я  на  Ітаку  шлях  тримаю.  
Вітчизни  найсолодший  дим,
де  власний  світ,  де  рідний  дім.

На  Еа  обіймав  Цірцею
і  мав  від  смерті  панацею,
але  себе  переборов:
мій  вбір  –  воля  і  любов.

У  кожного  є  власний  вимір,  
для  кожного  є  долі  вибір,
тож  з  вибором  не  «приколись»,  
як  я  колись,  не  проколись…
04.04.2019р.



4  Другий  тур
Сонет
 
Присплять,  лукаві,  і  в  огні
її,  окраденую,  збудять...
Т.Г.  Шевченко

Скажу  сакраментальну  фразу:  
я  затаю  свою  образу.
Сховаю  в  пам’яті  своїй  
і  згадуватиму  відразу  
про  те,  як  відчував  відразу  
за  кандидатський  той  двобій.

Немає  гідного  де  взяти.
Немає  з  кого  обирати  
захисника  людських  надій.  
Нас  недолугих  зневажати
ще  буде  Україна-мати:
один  –  паяц,  інший  –  крадій.  

Наруги  чашу  маєш  випить,
народе,  кинутий  в  безвихідь!
14.04.2019р.

5  Дебати  на  «Олімпійському»
 
Таке  не  раз  було  у  цій  країні.
Зійшлися  два  гетьма̀ни  в  боротьбі.  
І  та  пора  під  назвою  Руїни  
лишила  кров  і  сльози  по  собі.

Ще  Берестечка  не  сціливши  рани  
ричали  входячи  в  екстазу  шал.
Виговського,  кричали,  у  гетьма̀ни!  
Барабаша!  Давай  Барабаша!

Вкраїна  обернулась  на  принаду
розділену  на  двоє  по  Дніпру…
Сьогодні  я  побачив  «Чорну  раду»  –
міцну  для  незалежності  труну.
19.04.2019р.

6  Несвідомий  електорат
шарж
 
Говорити  з  політиком  про  вибори  —  те  саме,  
що  говорити  з  конем  про  верхові  перегони.
  Максим  Звонарьов

Ех,  життя  не  наздогнати!  
Всі  біжать  у  депутати…
Я  асфальту  на  краю  
на  обочині  стою.

І  не  те,  щоб  я  не  хочу  
теж  брехати  людям  в  очі,  
і  щоб  за  для  тих  забав
душу  чорту  б  не  продав…  

Ні  на  перст  за  них  не  кращий,  
та  не  зовсім  ще  пропащий,
краще  сам  собі  знайду  
місце  в  першому  ряду.

В  перегонах  всіх  присутніх  
на  шляху  чекає  успіх  –
хтось  поставив  вже  на  них  
оплативши  їм  забіг.

Подивлюся  і  по  всьому,  
сам  собі  піду  додому,
незворушний  ні  на  перст.
Оберіг  –  натільний  хрест.
17.06.2019р.

7  Марш  люмпенів
 
"Погибнеш,  згинеш,  Україно,  
 Не  стане  й  знаку  на  землі,  
 А  ти  пишалося  колись  
  В  добрі  і  розкоші!  Вкраїно!".
Т.Г.  Шевченко

Нам  визначення  дав  іще  Карл  Маркс  –  
чомусь  не  полюбив  він  дуже  нас,
хоч  за  подачки  ми  на  все  готові,  
та  маємо  права,  хоч  безголові.

Ми  люмпени,  ми  зрадники  ще  ті…
Нам  не  потрібні  стреси  у  житті.  
Ми  хочемо  всього̀  і  вже  сьогодні  –  
ми  люмпени  і  ми  непереможні!

Нехай  на  сході  десь  іде  війна,  
та  в  Києві  в  нас  гладь  і  тишина.  
Порівняно  з  народом,  ми  заможні.  
Нас  більшість,  ми  тому  непереможні.

Нехай  на  сході  ще  один  помер,  
ми  добре  жити  хочемо  ТЕПЕР!
Ми  маргінали  без  коріння  й  мови!
А  так,  ми  всі  розумні  і  чудові…
23.07.2019р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886063
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.08.2020

Лисиця та виноград (як Езоп)

Ще  байку  про  лисичку  розповім,  
в  Езопа  скоро  стане  тісно  їм.
Висо́ко  стиглий  виноград  повився,  
не  дістає  його  ніяк  лисиця.
Щоб  виноград  хтось  інший  не  зірвав,  
всім  каже:  «Не  настала  ще  пора!»
Висять  під  сонцем  грона  променисті,
для  тих  не  смачні,  хто  не  може  з'їсти.
У  багатьох  такий  начальник  є:
нас  хоче  з'їсти,  та  не  дістає.

12.08.2020р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885695
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.08.2020

Порошинка

Я  порошинка,  часточка  мала
від  всесвіту  безмежного.  Я  вічна.
Мене  метелик  помахом  крила  
послав  у  світ  прекрасний  і  величний.

Я,  гнана  буревіями,  лічу  
віки  й  парсеки,  що  їх  вже  здолала.
Я  ще  такі  безодні  пролечу,  
яким  ніщо  гравітаційна  стала.

Чи  то  на  радість,  чи  то  на  біду,
але  й  мене  теж  кожен  з  вас  помітить,
як  мене  промінь  сонячний  помітить,
або,  коли  вам  в  око  попаду.

І  ти,  людино,  також  зрозумій:
ти  –  порошинка  серед  власних  мрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885413
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.08.2020

Чоловічі думки

Ми,  часом  відкриваємо  книжки,  
чи  відшуковуємо  в  інтернеті  
романи,  вірші  визначних  поетів,  
прочитуємо  перши  три  рядки,  
кидаємо  і  біжимо  у  справах  
нагальних,  забуваючи  ту  мить  
назавжди,  тільки  часом  защемить:
щось  пропустили  про  життя  –  цікаве,
ту  відповідь,  що  кожен  з  нас  шукав,  
та  не  знаходив  у  навалі  справ.

А  відповідь  була  така  важлива
та  поряд,  тільки  руку  простягни;
ту,  що  так  нас  манила  з  далини,  
вуаль,  яка  нам  істину  повила,  
підняти  б  одним  помахом  руки  
і  зрозуміти  про  таємний  фатум,
про  ціль  життя,  про  самоту,  про  втрату,  
що  як  відбудеться,  то  на  віки…  
Такі  думки  не  раз  в  нас  Жінка  будить,
коли  проходить  через  наші  будні.
07.08.2020р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885274
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.08.2020

ДИПТИХ про землю

1

Чорна  рілля  ізорана,  гей,  гей!
Чорна  рілля  ізорана
І  кулями  засіяна,  гей,  гей!
І  кулями  засіяна.
Пісня

Налита  в  зѐмлю  кров  по  вінця.  
Тепер  цю  землю  викрадуть  
в  обдуреного  українця,  
латифундисту  продадуть.

Навіщо  ж  було  воювати,  
ховати  мертвих  у  гаї,  
окопи  кров'ю  поливати,
щоб,  вищі  були  врожаї?

І  вже  тоді  всі  будуть  раді.
Лише  б  набрати  голоси…  
Десь  у  Сибіру,  чи  в  Канаді  
чекають  наймитів  ліси.

2

Чому  ж  на  небі  так  мало  сонця  стало?
Чому  я  далі  пишу  сумних  пісень?
Океан  Ельзи

Лишили  пращури  жалі  
до  предковічної  землі:
Земля  –  спасіння  від  потали,
надія  на  щасливий  рок.
І  не  Зеленському  з  "кварталом"
без  мрій  залишити  народ.

Украли  тихо  у  народа  
вугілля,  фабрики  й  заводи,
вкрадуть  ще  й  землю  у  людей,  
яка  народу  Богом  дана.  
Радій  голота  безпорадна,  
злиденності  своїх  дітей!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885207
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.08.2020

Життя в корчмі (з вагантів)

В  шинку  п'янку  ми  поча̀ли,
що  нам  горе  та  печалі?
Є  прикраси  в  нас  із  зерні,  
що  ще  треба  у  таверні?  
Як  життя  в  корчмі  проходить,  
доки  гроші  є  в  народі,  
як  наповните  мій  келих,  
розповім  про  час  веселий.

В  ігри  тут  на  гроші  грають,  
наливають,  випивають,
грають  тут  у  кості  й  карти,  
притуляючись  до  кварти.  
Хтось  роздягненим  уходить,
хтось  собі  поновить  одяг.
Не  злякає  навіть  смерть,  
доки  є  в  кишені  зернь.

Кину  кості  на  удачу,  
заплачу̀,  або  запла̀чу.
Тост  мій  тим,  хто  в  буцегарні,
другий  тост  мій  друзям  гарним,
ще  два  тости  –  за  дівок,  
п'ятий  вип'ю  за  шино̀к,  
шість  –  за  хлопців  п'ю  розбійних,
сім  –  за  праведних  покійних,

восьмий  –  за  братів  гулящих,  
а  дев'ятий  –  за  бродячих,    
десять  –  тим  хто  в  морі  дальнім,  
за  посварених  п'єм  далі,  
п'ємо  за  мандрівників,  
також  за  паломників,
а  за  папу  й  короля  
п'ю  підвівшись  без  бриля̀.  

П'є  хазяїн  і  хазяйка,  
п'є  і  братія  і  шайка,
п'є  і  цей,  і  той,  і  енний,
п'є  і  бовдур,  п'є  і  вчений,  
п'ють  тверезий  і  п'яничка,  
п'ють  і  вдень,  п'ють,  коли  нічка,
п'ють  єпископ  і  вельможа,  
п'ють  хто  може  і  не  може,

п'ють  відлюдник  і  ватажник,  
п'ють  і  чахлий  і  вантажник,  
п'ють  старий  і  молодий,  
п'ють  і  товстий  і  худий,  
разом  з  бабкою  п'є  дідка,  
п'є  нектар  від  квітки  бджілка.  
В  пекло  всі  сухі  закони  –
хлебчуть  тисячі,  мільйони!

По  сто  кіл  обходять  чаші  
і  не  сохнуть  пельки  наші,  
від  суботи  до  суботи  
ми  не  знаємо  турботи.
Вік  без  хліба,  вік  без  шуби,  
«мудрим»  людям  ми  не  любі,  
та  відступить  хвиля  зла,  
бо  весна  души  прийшла!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885151
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.08.2020

Над Стиром

Хоч  сонця  диск  заплив  у  осінь,  
ще  оксамитовий  сезон  
тепло  дарує,  плодоносить  
лозою  й  фруктами,  та  тон  
спокі̀йніший,  немов  зів’яння  
листом  кивнуло  на  прощання.

Настанув  час  дощу  піти  –
між  берегами  швидкі  кола  
малюють  краплі  на  воді,  
їх  бризки,  ніби  для  приколу,  
бринять    об  металевий  дах,  
що  навіть  чути  їх  у  снах.

Став  іншим  світ  під  шум  дощу.  
Киваючи  над  круглим  листям  
квітки  латаття  піднялися,  
благаючи,  щоб  дощ  не  вщух
(дрібнота  жовта,  хай  поллє  їх  
гарненьких,  хоч  і  не  лілеї)…

А  дощ  посилюється,  злива  
накрила  плесо.  Полохливо  
до  берега  пливуть  човни  –  
така  погода  не  для  них:  
хоча  під  зливу  «кльов»  рясніє,
та  ллється  в  човен  і  по  шиї.

Та  й  вчасний  для  рибалки  примус
пливти  до  берега,  там  примус  
уже  чекає  на  столі,  
а  за  годину  і  вушиця  
плотвою  та  лящем  сріблиться.
Мир  на  душі.  Мир  на  землі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885049
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.08.2020

«ТАНКА ПЕЙЗАЖІВ ПІТЕРА БРЕЙГЕЛЯ»

Эдигус  Заделер  -  Портрет  Пітера  Брейгеля  Старшого
 
Над  метушнею  
людей  у  всій  красі  спить
байдужий  всесвіт.
Про  це  твої  пейзажі,
«селянський»    Пітер  Брейгель?..

Сорока  на  шибениці
 
Звично  сорока,
сіла  на  шибеницю.
Далі  прекрасні.
Завтра  хтось  так,  як  вона
звідти  погляне  у  даль…

Притча  про  сіяча
 
Він  просо  сіє,
а  за  спиною  –  обрій  
у  мандри  кличе.
Та  на  своєму  полі
нагальну  має  справу.

Пейзаж  з  втечею  в  Єгипет
 
Де  неба  просинь,
де  світ,  Отця  творіння  –
Марія,  Йосип,  
і  клуночком  –  дитина…
І  ворон  оком  косить.  

Женці
 
Вже  час  обідній.
Женці  відпочивають.  
Під  небом  синім
сплять,  страви  споживають
у  золотій  країні.

Пейзаж  у  місячному  світлі
 
В  Голландії,  так  схожі  ночі  світлі:    
співають  в  рідній  Україні,  «…хоч  голки  збирай».  
Як  видно  скрізь  у  місячному  світлі!  
Хтось  відпустив  коня  на  волю  і  за  небокрай
до  України  полетів,  єдиної  на  світі.

Зимовий  пейзаж  з  пасткою  для  птахів
 
У  небі  хмарно,
сніги  лягли  усюди.
На  льоді  гарно
відпочивають  люди.  
Пташки  клюють  безкарно.

Пейзаж  з  Христом  та  апостолами  
біля  Галілейського  моря
 
Христос  рибалку  
Петра  до  себе  кличе  
ловити  душі.  
У  скелях,  Церкви  Камінь  
лаштує  в  море  човен.

Вавілонська  вежа
 
Бог  покарає.
Не  намагайтесь,  люди,
(вже  був  «Титанік»)
цю  втілити  ідею
пихи  та  марнославства.

Мисливці  на  снігу
 
–  «Не  вдале  поле:  
трофей  –  лише  лисиця».  
–  «На  пиво  в  «Óлень»?»  
–  «Дружина  розізлиться…»
–  «Гірка  ти  наша  доле!»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884934
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.08.2020

Хайку (переспіви)

«Ох,  важко  було  
мені  вчора  обрати  
найкращі  хайку.»
А.  К.
як  Мацуо  Басьо

На  всохлу  гілку
сідає  чорний  ворон.
Осінній  вечір.
***
За  колос  сухий  
схопився,  щоб  встояти…  
Розлука  важка!
***
Дорожній  недуг  
біжить  та  кружить  мій  сон  
спаленим  полем.
***
Можливо  кості  
мої  вибілить  вітер…  
Війнув  у  груди.

як  Ісса

Як  вишня  квітне!
Вона  з  коня  зсадила  
сьогуна  вправно.
***
Тихенько  повзи,  
равлику,  схилом  Фудзі,  
до  самих  висот.
***
Сховавшись  під  міст  
вночі  засніжене  спить  
бездомне  маля.

як  Тійо-ні

Бабок  ловець  мій!  
У  невідомі  краї  
куди  ти  забіг?
***
Пожухла  трава!  
Ось  вона  воїв  мертвих  
мрія  про  славу…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884834
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.08.2020

Банкрут

Яне  проти  банкрутства,  але  банкрутство
повинно  збагачувати,  а  не  розоряти.
Олександр  Дюма

Для  виплати  своїх  боргів
у  мене,  пращурами  дана,
в  кутку  стоїть  стара  катана,
яку  я  вчора  нагострив.

Збагнув  я,  що  боржник  усім,  
а  коштів  –  лиш  до  половини…
Випадок  той,  коли  ти  винен,  
але  нема  віддати  чим.
 
Найперше  –  винен  я  батькам  
за  їхні  фантастичні  ночі,  
за  те,  що  так  були  охочі,  
щоб  я  на  світ  з'явився  сам.

По-друге  винен  я  землі  
за  те,  що  відшукалось  місце  
мені  малому  у  колисці,  
на  мої  радощі  й  жалі.

По-третє  винен  я  любов  
тій,  що  завжди  мене  чекала,  
що  мені  руку  подавала,  
щоб  я  підводився  і  йшов.

Та  що  там  далі  по  боргам?
Є  по-четверте  і  по-п'яте…
Так  можна  довго  рахувати  –
всього  все  рі̀вно  не  віддам.

Та  розрахунком  для  боргів,
що  й  віддавати  я  не  стану
мій  батько  залишив  катану
мені,  для  наших  ворогів.

За  все  лише  одним  життям  
я  маю  змогу  заплатити.  
Я  винен  багатьом  на  світі.
Це,  враже  мій,  собі  затям.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884709
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.08.2020

Чотири танка для груші

Два-три  пелюстка
Опустились  на  сукню  мою.
(Хуанфу  Жань  (716—769  рр.)

Вдихнув  ледь  чутний  
(квітками  вкрилась  гілка)  
від  груші  запах.  
Думки,  як    пелюстки  ці,  
за  вітром  полетіли.

Гілки  вдяглися  
салатових  листочків  
туманом  ніжним.
Ще  сонячне  проміння  
не  помічає  крони.  

Дивлюся  ніжно
на  білу  від  цвітіння  
старезну  грушу.
Ми  з  нею  однолітки,  
і  в  мене  цвіт  на  скронях.

Ну  що,  старенька,  
вже  травень  нагодився.
До  тебе  –    цвітом,  
до  мене  –  здивуванням,  
що  все  не  так  погано.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884624
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.08.2020

Сука

Затягнулося  небо  мрякою,  
нахилилося  над  землею.  
В  рідній  зграї  живу  собакою,  
так  нащо̀  мені  буть  твоєю?

Ми  в  клики  гризлись  за  очільника  
і  таких  в  зграї  нас  багато.  
Не  існує  для  нас  нашийника  
нам  намордника  не  вдягати.

Не  народжені  ми  для  вірності,  
все  життя  ми  напівголодні,  
не  натаскані  для  покірності,  
як  завжди,  всі  ми  злі  сьогодні.

Летимо  за  вітрами  дальніми,  
виємо  на  місяць  у  повні,
не  породисті,  не  з  медалями,
але  вільні,  тому  бездомні!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884511
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.07.2020

Негарна дівчинка (як М. Заболоцький)

Між  іншими,  що  бавляться,  дітьми  
вона  скидається  на  дрібну  жабку.
До  трусиків  заправили  їй  майку,  
волоссячко  рудими  кі́льцями.
Великий  рот  рідкі  кривенькі  зуби
обличчя  некрасиве  тонкі  губи.
Одноліткам,  двом  хлопчикам  своїм
батьки  на  радість  ро́вери  купили,  
тож  діти,  хоч  обід  вже,  ще  не  їли,  
ганяють  не  приймаючи  її.
Вона  ж  за  ними  бігає  та  сяє,  
чужа  для  неї  радість,  як  своя,
виблискує,  сміється  водограєм  
і  за  плечима  світлячки  роять.
Ні  тіні  заздрості,  нічого  злого  
не  відає  створіння  це  мале,
для  неї  так  багато  скрізь  нового,
і  радість  все  їй,  що  дорослим  зле!
Але  за  мить  стає  мені  жахливо,
що  закінчиться  ця  пора  щаслива
і,  раптом,  рокові  настануть  дні.
Настане  час,  підкаже  їй  серденько
що  серед  подруг  вона  поганенька,  
дай  Бог,  щоб  не  зламало  це  її.
Я  впевнений,  що  полум'я  те  чисте,  
що  так  яскраво  зараз  в  ній  горить  
все  спалить,  що  тоді  їй  заболить  
перегорить    на  сяйво  променисте.
Нехай  з  лиця  її  води  не  пить,
та  очі  парубка  знайдуть  чомусь  і
дитячу  щиру  грацію  в  ту  мить,  
що  світиться  у  кожнім  її  русі,  
і  красоту,  бо  що  є  красота,
чому  її  обожнюють  і  ганять?
Це  порцеляна,  в  котрій  пустота,
чи  вогник,  що  горить  у  порцеляні?
30.07.2020р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884453
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.07.2020

Якщо (як Дж. Р. Кіплінг)

If  you  can  keep  your  head  when  all  about  you      
        Are  losing  theirs  and  blaming  it  on  you,      
If  you  can  trust  yourself  when  all  men  doubt  you,
       But  make  allowance  for  their  doubting  too;      
If  you  can  wait  and  not  be  tired  by  waiting,
       Or  being  lied  about,  don’t  deal  in  lies,
Or  being  hated,  don’t  give  way  to  hating,
       And  yet  don’t  look  too  good,  nor  talk  too  wise...

Якщо  спокійний  ти  і  незворушний,  
коли  втрачають  голови  навкруг,  
якщо  в  свою  завжди  ти  віриш  душу,  
коли  не  вірить  в  тебе  кращий  друг,  
якщо  надієшся  без  хвилювання,  
брехнею  не  віддячиш  за  брехню,  
і  не  озлобишся  під  час  вигнання  
і  не  вдягнеш  святенництва  броню,

якщо  тримаєш  пристрасть  у  покорі,  
а  не  тобі  наказує  вона,  
якщо  ти  твердий  в  радості  і  в  горі,  
яким  по  суті  є  ціна  одна,  
якщо  готовий  ти,  що  твоє  слово  
тобі  на  пастку  викрутить  шахрай  
і,  переживши  крах,  зумієш  знову  
підвестися  на  бій  за  рідний  край,

якщо  усе,  що  маєш  без  остатку  
для  справи  легко  покладеш  на  кін  
і  втративши,  почнеш  усе  спочатку  
без  жалю  по  зусиллям  нелегки́м,
якщо  ти  зможеш  серце,  нерви,  жили  
напружити,  щоб  уперед  іти,  
коли  з  роками  відмовляють  сили  
та  своїй  волі  ще  підвладний  ти,

якщо  від  натовпу  ти  незалежний  
і  перед  можновладцями  прямий,
і  зваживши  на  думку  протилежну,  
не  насміхатимешся  над  людьми,
якщо,  почувши  поклик  у  дорогу,  
ти  без  вагань  почав  би  крокам  лік,
земля  твоєю  буде,  слава  Богу,  
і  скажуть  люди:  справжній  чоловік.
29.07.2020р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884360
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.07.2020