Ірина Мостепан (Мельник)

Сторінки (1/4):  « 1»

*Пілот

                                                                                                           Не  один  втонув  тут  човен,  та  не  кождий  же  втонув;  
                                                                                                           Хоч  би  й  дев'ять  не  вернуло,  то  десятий  повернув…
                                                                                                                                                                                                                             Іван  Франко
Мій  ніжний  пілот  в  бойовім  літаку
Літає  у  вишнях  холодних  і  білих,
Якби  я  про  тебе  сказала  Франку  –
Ти  б  стала  човном  тим  десятим  вцілілим.

Як  вчитель  казав:  «Переходь  цю  ріку,
Винось  з  неї  рибу  й  солдатів  прозрілих…»
Мій  ніжний  пілот  в  бойовім  літаку
Літає  у  вишнях  холодних  і  білих.

Ти  носиш,  ти  ростиш  Країну  в  собі,
А  там  в  животі  –  оцинковані  діти.
Ти  мусиш…  ти  мусиш!  Я  вірю  тобі!
Я  мушу,  як  ти  –  перед  танками  бігти.

Мій  ніжний  пілот  в  бойовім  літаку…


©  Ірина  Мостепан  (Мельник)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926528
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.09.2021


* Абрикос

Тримає  меч  –  рожевий  абрикос,
Сидять  пташки  зі  зброєю  в  руках
І  бережуть  з  Марією  від  гроз
Оте  вікно,  відблиснуте  в  мечах.

Цвіте  по  рот  смутнезний  чоловік
Із  ралом,  перекованим  з  меча,
Квітує  в  полі  вже  не  перший  рік,
і  жінка  за  вікном  в  його  очах.

Тече  з  очей  зерно,  зерно,  зерно.
Куди  пливти  –  земля  на  те  й  земля.
Куди  втекти  –  вікно  на  те  й  вікно,
Щоб  він  йому  обличчя  підставляв.
Цвітуть  мечі,  пташки,  вікно,  вона,
А  він  шепоче  їхні  імена.


©  Ірина  Мостепан  (Мельник)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926527
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.09.2021


Ластівонька

Вже  для  Бога  було  більш,  як  сім  днів,
Все  було  у  передчутті  жита  і  жайворонка,
Але  так  гучно  лунали  різдвяні  пісні,
Що  круки  прилетіли  із  Крутів1,
Що  кача  приплило  з  Майдану  і  плаче2,
Що  прилетіла  Леонтовича  ластівонька3.

Вона  була,  здавалось,  звичайною  людиною,
Вчила  моральні  принципи,  поступалась  місцем  у  транспорті,
Але  щодня  за  її  порцеляносутулою  спиною
Чується  голос  солодкий  і  трепетний,
Чується  голос  по-аеропортному  й  ніяк  не  мине  –
534-й  окремий  інженерно-саперний…
Провідний  січовий4  юний  і  непоборний,  
Горе-голос  голий  і  гарний:
«Люди,  вкрийте  мене...
Люди,  ну,  вкрийте  мене!»

Вона  вірила:  перелетимо  всі  Авдіївки5,
І  Холодні  яри6  стануть  теплі  і  ніжні,
А  якщо  згадати  ще  плач  Єремії:
«Над  раною  м'ясо  зросте»,  –  Бог  так  уміє,
То  виростуть  в  ярах  тих  яблуні  й  вишні.
Вона  вже,  здавалось,  знайшла  той  голос  відвертий,
Вона  вже,  здавалось,  зігріла  його  тіло,
Але  чому  ж  герої,  як  молоде  вино,  вистояні  по  смерті,
Але  чому  ж  їх  сотні  і  обличчя  в  них  такі  чорно-білі…
І  щодня  їх  все  більше  з-за  спини,
І  щодня  вона  –  не  людина.
Бо  знову  цей  голос  по-аеропортному  ніяк  не  мине  –
534-й  окремий  інженерно-саперний…
Провідний  січовий  юний  і  непоборний,  
Горе-голос  голий  і  гарний:
«Люди,  вкрийте  мене!
Людоньки,  вкрийте  мене!»

©  Ірина  Мостепан  (Мельник)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859118
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.12.2019


Різдво

Значить  так,  хлопці,  як  би  там  не  було,  
але  завтра  прийде  Різдво,
завтра  впаде  сніг
один  на  всіх,
один  за  всіх.
Значить  так,  хлопці,  завтра  молимося  за  своїх  
і  до  опівночі  обдзвонюємо  святих...  –
Так  переплутував  замерзлі  слова
апостол  на  блок  посту  з  позивним  «Хома».

Малий  каже:  Та  яке  ще  Різдво?!
Нехай  у  наших  мам  там  рождається  Бог
із  світлості,  сили  і  перемог.
Нехай  їм  світить  зоря  і  пахне  хлібом,  
житнім  розламаним,  ніби  тілом,
нашим  тілом  цілим.
Нехай  на  них  падає  з  неба  сніг,
бо  землі  теж  треба  неба  і  синів.
Лагідних  для  них  лісів,  степів  і  полів.  

Ти  кажеш,  завтра  прийде  Різдво?
Ну,  і  як  мені  Богу  молитись  знов?
Що  мені  розказувати  йому  щоночі,
що  треба  цілитись  чітко  в  очі?
(Ні,  я  інколи  цілюсь  в  серце  або  в  плече).
Розказувати,  як  він  прийде,  
що  вчора  застрелив  двох…
Знову  двох!
Людей  двох!  
а  ти  про  Різдво…

Коли  я  йому  розповім  про  це,  
раптом,  він  прийде  ще
із  своєю  Торою  і  Кобзарем,
буде  просити  почитати.  
І  як  мені  після    цього  стріляти?
Мене  і  так  завжди  нудить,  мені  постійно  пече.
Мам,  як  тепер  мені,  мам,  ще  і  ще?!

І  коли  прийшло  завтра,  ми  відкидали  сніг,
капелани,  як  ті  волхви,  щось  робили,  щоб  ми  не  падали  з  ніг,
волонтери,  як  ті  пастухи,  сунулись  із  тяжких  доріг,
до  мене  підійшов  командир,  сказав,  що  для  мене  є  вісті,
сказав,  що  мені  тепер  не  буде  чути  їх  сердець,
не  буде  видно  їх  очей:  мене  переводять  в  танкісти.
Тоді  я  зрозумів,  що  й  до  мене  прийшло  Різдво.  

©  Ірина  Мостепан  (Мельник)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859117
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.12.2019