| Сторінки (1/2): | « | 1 | » |
Едем
Чарівна країна Едем. Про її місце знаходження знає лише сам Господь. Вона наділена природою, яка не зрівняється з жодним місцем на планеті Земля. Вічно зелені, квітучі дерева зачаровують не лише своїм зовнішнім виглядом, а й запахом. Здавалося б вдихнувши його раз, ти навіки забудеш про проблеми які тебе спіткали. Озера та ріки якими вона багата, немов віддзеркалення голубого неба, а вода яка їх наповнює на смак неначе мед. Поля, які простягаються кілометрами, вкриті квітами, які радують око цілий рік.
Едемс населяють янголи або ж Крилаті – це неймовірної краси створіння, які допомагають Небесному Батьку. Вони настільки подібні до людини , що забери у них крила і не здогадаєшся хто є хто. А хоча їх відрізняло лише одне, серце янгола ніколи не знало ненависті, люті, заздрості, іншими словами – ідеальна людина… Ви таке розраховували почути? Шкода, але мушу перервати ваші бурхві фантазіі та надії на безтурботне та безневинне життя небожителів, адже… усі ми люди.
У них існує своя культура, письмо, правила, легенди. Звісно ж янголи знають про людський рід, адже саме вони є нашими так би мовити наглядачами. До кожного з них Господь приставляє людину, яка щойно народилася на цей світ, та якій необхідно допомагати до її останнього подиху, чого б це їм не коштувало. Як правило крилами Янголи наділені не від народження, здавалася б, вони самі вирішують в який час їм краще наділити свого господаря силою.
За своєю природою янголи та їх сили відрізняються один від одного, як і люди. Загалом у більшості Крилатих крила білого кольору, а сила якою вони наділені – це можливість керувати емоціями. Ні ні ні… не потрібно відразу фантазувати щось надможливе та космічне, іншими словами – це спокій. Насправді все виглядає набагато скромніше ні ж ми це все собі уявляємо. Коли янгол з такими крилами намагається допомогти або ж захистити, він огортає ними людину та бере її міцно за руку, в цей момент емоції які були зайвими та заважали тверезо оцінити ту чи іншу ситуацію фокусувалися на прийнняті правильного рішення.
Звісно в Едемі проживають і Крилаті з іншим кольором крил, але це рідкість, більшість із них мають свої особливі здібності, їх навіть не перерахувати, проте кожна сила має лише одне призначення – оберігати. Єдиним винятком був червоний та чорний колір. З давніх часів червоний колір символізував кров та смерть, а чорний - ненависть та страх. Так чи інакше, а Крилатого з червоними крилами ще не зустрічав ніхто, а от чорні…
Не зважаючи на те, що Едем є райською країною, навіть у таких місцях є свої затемнені сторони. Адже, чим яскравіше світло, тим темніше тінь. Це відбувається не навмисне, цьому сприяє вплив часу, адже нічого, навіть у таких здавалося б святих місцях не стоїть на місці, а завжди рухається вперед, ставши перешкодою для того, хто стояв непорушно в очікувані дива.
Опинившись в тіні, ти забуваєш як зігріває сонячне проміння, що падає на обличчя, як виглядає світ який омитий сяйвом небес. Замість цього, перед тобою лише сіра картина, однотонна палітра якою розфарбоване усе на що впаде погляд. Саме в такі моменти не зважаючи на те чи людина чи янгол, ти відчуваєш заздрість, ненависть до того хто стоїть попереду тебе, до того, хто радіє яскравому життю. І як би сильно ти не намагався відштовхнути перешкоду, якщо тебе переповнює лють, ти лише віддаляєш її від себе, коли сам у цей момент стоїш позаду неї та дивишся її у слід.
Саме від таких випадків ніхто не застрахований. Ті хто опиняється в тіні, живуть не знаючи життя, вони не намагаються наздогнати, зрівнятися та стати в один ряд з перешкодою, а згодом і піти далі, вони лише думають як зроби так, щоб прибрати її з дороги, напрочуд забувши про світ який їх оточує. Клепаючи марні надії, що крила які вони отримають допоможуть їм «перелетіти» те що заважало їм жити увесь цей час, вони назавжди залишаються позаду. Адже, їхніми крилами і стає та сама тінь.
Таких янголів називають Безкрилими, відчуваючи себе потворою якій ніколи не зрівнятися з іншими, яку ніколи не будуть вважати за свого, вони покидають країну та блукають у пошуках кращого для них життя. Вони немов тікають з безкінечного чорно-білого кошмарного сну, намагаючись віддалитися настільки, щоб в одну мить прокинутися та з полегшенням видихнути. Отримавши бажану свободу, вони обирають власну дорогу по якій будуть крокувати усе життя, проте ще ніхто з місцевих жителів не був у курсі про тих, хто залишав Едем. Як вони живуть, чим займаються, і взагалі чи живі вони, ніхто не знає, адже той хто переступив кордон їхньої країни ніколи не повертався назад. І ніхто не насмілюється податися на пошуки зниклих, адже залишати територію країни за власним бажанням суворо заборонено. З Едему існує лише один шлях яким дозволено користуватися вільно, це межа, яка знаходиться на заході, вона поєднує світ янголів зі світом людей.
Протилежно до заходу, на сході , розташовується так би мовити небезпечна територія. Від кордону Едему , її відділяє два дерев’яних містка, які проходять через глибокі рівчаки у самому низу яких протікає ріка Ерза. Із двох містків охороняється лише другий, адже ступивши на нього, назад дороги не буде (хоча, ніхто не підходить до першого містка, ближче ніж на сотню метрів, що вже говорити за другий), саме завдяки йому, Безкрилі покидають територію Едему. А що було за ним, знали лише Старші Крилаті, які і поставили табу щодо користування цим шляхом. Що стало причиною такого вчинку, ніхто не знає. Однак із покоління в покоління передається історія про те, що Безкрилі, об’єднавшись, збудували на сході свою державу, та прислужують самому Дияволу. Янголи, які хотіли дізнатися що ж саме знаходиться там за забороненою межею, переступивши її ніколи не поверталися.
Однак, ось уже декілька століть таких випадків не траплялося. Навіть найсміливіші Крилаті знають та дотримуються табу, яке наклали Старші стосовно небезпечної території. Ті, хто пам’ятав життя за тих часів, перетворив його у легенду, тим самим, усіма силами намагався перешкодити її поверненню, і як не дивно, це їм вдалося.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857991
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 15.12.2019
Если бы не шум, который доносился по ту сторону окна, Люси так бы и не смогла отвлечься. На часах было уже далеко за полночь, а она лежала на кровати и стонала от ужасной головной боли:" Голова как будто сейчас взорвется." Девушка постаралась не обращать внимания на пронизывающую головную боль, но ничего не могла с этим поделать. Через некоторое время она всё-таки сумела уснуть под звуки дождя который доносился с улицы.
Люси проснулась от противного звука который издавал ее телефон пытаясь поднять хозяйку с постели. Она выключила будильник и открыв правый глаз, перевела расплывчатый взгляд на цифры которые высветились на телефоне. " 7:50"? - прошептала Люси сонным голосом и погасила экран смартфона.
- Господи! - воскликнула девушка и упала с кровати. - Я проспала! Чёрт! Чёрт! Чёрт! Только не сегодня!
На протяжении месяца Люси не могла найти работу по множеству глупых причин: опоздала на автобус, застряла в лифте, сломала каблук, застряла в пробке и тому многое тому подобное. Сегодня понедельник, 1 ноября, ее день рождения, всё должно было бы быть хорошо, но из-за головной боли она ели уснула, и вот они последствия.
Девушка одновременно завтракала, красилась и собиралась на роботу. Кто сказал что девушки не могут служить? Глупости. Не прошло и 10 минут, как Люси уже открывала входную дверь квартиры, но внезапно ее внимание привлекло письмо которое лежало на столе посреди комнаты и чернильное пятно которое красовалось на недавно приобретенном стуле.
- Это что за чёрт?
Люси бросила ключи от квартиры во внутренний карман куртки и подошла к столу.
" Откуда здесь это чернило?" - спросила девушка сама себя. Потом перевела взгляд на пятно на стуле и на письмо. Оно лежало запечатанным рядом с гусиным пером, а на месте марки стояла красная печать с непонятным символом. Как только Люси потянулась за ним как у нее начало шуметь в голове, как будто рядом с ней проезжает колона из фур. Кое как преодолев боль, девушка взяла письмо в руки и в недоумении смотрела на имя отправителя и имя получателя.
Отправитель: Люси Ди Ноушен.
Получатель: Люси Ди Ноушен.
- Не поняла?
Люси разорвала конверт и достала содержимое. На небольшом клочке бумаги, было написано большими буквами "Я СЛЫШУ..." и три жирных точки в конце.
- Я слышу? Что за чёрт... это же мой почерк!
Девушка осмотрела клочок бумаги но ничего больше не нашла. Она схватила конверт с запиской и выбросила их в урну под столом, потом достала ключи и не оборачиваясь выбежала из квартиры.
" Что за глупые шутки? Это что я написала? Когда это я сделала?" - эти мысли так и вертелись на языке. Девушка вызвала лифт, и как только двери закрылись, она внезапно вспомнила за телефон. Люси обыскала все карманы но так и не нашла его, она присела на корточки и начала вытряхивать все содержимое сумочки: помада, приглашение на роботу, ручка, конфета, туш, пудра, прокладки, конверт...
"Конверт?" - удивилась девушка.
Люси присмотрелась и разглядела на нем такую же красную печать с непонятным символом, как та что на была на конверте который она выбросила в урну. Девушка поднялась на ноги и дрожащими руками аккуратно надорвала краешек письма и достала клочок бумаги с надписью " Я СЛЫШУ...". Внезапно голова закружилась, а в глазах помутнело, как будто кто-то напустил в кабину лифта дыму. Девушка почувствовала как её горло сжимается, а в легких не хватает воздуха, она хотела позвать на помощь но голос как будто исчез.
Люси упала на пол и начала хватать воздух как рыба которую выбросило на берег.
- Голова... больно... воздух... страшно...мама...
Сознание уже покидало её, как вдруг что-то или кто-то прошептал ей на ухо: " Я слышу..."
По коже пробежались мурашки, а перед глазами резко потемнело, она сделала последний вдох и сквозь туман увидела как открылись двери лифта.
- Господи! Что с тобой? Эй! Ты меня слышишь!
- Я слышу...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857990
рубрика: Інше, Лирика
дата поступления 15.12.2019